Характеристика та юридичні ознаки цивільно-правового договору

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. В Україні продовжуються активні соціально-економічні перетворення ринкового спрямування, що безперечно вимагає їх адекватного правового забезпечення. Особлива роль у цьому належить новому Цивільному кодексу України, введеному в дію з 1 січня 2004 року. У ЦК України міститься кількасот статей, присвячених цивільно-правовому договору. Цей правовий інструмент має надзвичайно давню історію і сформувався як правова конструкція ще в римському приватному праві.

У новому ЦК України порівняно з ЦК УРСР 1963 року з'явилося багато договірних новел, що цілком зрозуміло з огляду на ту роль, яку він відіграє у будь-якому суспільстві і особливо у суспільстві з ринковою економікою. Договір є найефективнішим універсальним регулятором розподілу матеріальних і певних нематеріальних благ в суспільстві. Правові засади договірних відносин визначаються як нормами ЦК України, так і нормами інших численних законів та нормативно-правових актів, що загалом утворюють правовий інститут договірного права.

Все це відповідно вимагає активізації наукових досліджень проблем договірного права, проблем тлумачення правових норм, виявлення тенденцій у договірній та судовій практиці тощо. В радянський період майже не було монографічних праць з договірного права. За роки незалежності цивілістична наука активізувалася в цьому напрямі. Відповідно українськими цивілістами та представниками науки господарського права було опубліковано низку наукових праць, безпосередньо присвячених окремим питанням договірного права, було також захищено десятки кандидатських дисертацій з питань правового регулювання окремих видів договорів. Однак комплексних наукових досліджень загальних питань договірного права та його складової частини - цивільного договору в Україні поки що не було.

У курсовій роботі знайшли відображення питання щодо поняття цивільно-правового договору, його юридичних ознак, поняття договірного права та його джерел, проаналізовані система принципів договірного права та особливості динаміки договору на всіх його стадіях, здійснена класифікація договорів.

Визначальна ідея ґрунтується на необхідності визнання договірного права генеральним інститутом цивільного права, до складу якого входять окремі типи договорів як відносно автономні інститути, що функціонують у межах генерального інституту договірного права, у складі яких можуть діяти певні субінститути - підтипи, групи, види договорів.

Проблеми, висвітлені в цій праці, відображають авторське бачення сучасного стану і тенденцій договірного права. Це дослідження є спробою заповнити існуючі прогалини в доктрині договірного права, запропонувати певні шляхи вирішення спірних питань у правовій науці та окреслити напрями подальшого вдосконалення механізму регулювання договірних відносин.

Об'єктом дослідження є загальнотеоретичні і практичні аспекти суспільних відносин, що виникають у договірній сфері, при укладенні та виконанні договорів, а також при порушенні прав сторін договору.

Предметом дослідження є теоретико-прикладні проблеми нормативно-договірного регулювання відносин, пов'язаних з укладенням, виконанням договору та порушенням його умов. Досліджено також теоретичні засади поняття договору та договірного права, принципів договірного права та класифікації цивільно-правових договорів.

Мета і завдання дослідження. Мета курсового дослідження полягає в комплексному аналізі загальнотеоретичних і практичних проблем договору, договірного права, визначенні ефективності цивільно-правового регулювання договірних відносин, пов'язаних з укладенням договорів, їх виконанням, та розробці пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення і правильного застосування норм договірного права.

Для досягнення цієї мети поставлені наступні завдання дослідження:

- визначити поняття договірного права, місце у ньому цивільно-правового договору, механізм правового регулювання на усіх стадіях договору;

- встановити склад і проаналізувати зміст ознак договору як складової договірного права, а також реалізацію принципів добросовісності, розумності та справедливості на всіх його стадіях правовідношення;

- дослідити механізм впливу обставин на динаміку зобов'язального правовідношення у процесі його виконання;

- провести порівняльний аналіз норм договірного права, вміщених в ЦК УРСР і ЦК України, а також норм ЦК України з відповідними нормами цивільних кодексів пострадянський країн та країн з розвиненими ринковими відносинами, нормами міжнародно-правових актів та положеннями Господарського кодексу України;

- з'ясувати особливості окремих видів договорів та провести аналіз адекватності їх правового регулювання в нормативно-правових актах цивільного законодавства.

1. Загальна характеристик цивільно правового договору, та його види

1.1 Поняття та значення цивільно-правового договору

До найпоширеніших юридичних фактів належать угоди, тобто дії громадян та організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Угоди бувають односторонні, дво- та багатосторонні. Якщо правові наслідки виникають внаслідок волевиявлення однієї особи, то угода є односторонньою (наприклад, заповіт, довіреність). Якщо для настання юридичних наслідків необхідне волевиявлення двох чи більше суб'єктів, то угода є багатосторонньою. Багатостороння угода є договором.

Цивільний договір - угода двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Для того, щоб договір мав юридичну силу, він повинен відповідати вимогам, які прийнято називати умовами дійсності договору.

Умовами дійсності договору є:

- форма договору;

- сторона договору;

- зміст договору;

- єдність волі і волевиявлення сторін.

Договір, укладений з порушенням зазначених умов, визнається законодавством недійсним.

Договори можуть укладатися в усній, письмовій простій та письмовій нотаріальній формі. В усній формі укладаються договори, які виконуються під час укладення, незалежно від суми. У письмовій формі укладаються договори державних, громадських організацій з громадянами та між собою. Цивільний кодекс дає перелік договорів, які вимагають письмової нотаріальної форми, наприклад, договори купівлі-продажу житлового будинку, дарування, застави будинків тощо. Деякі договори можуть укладатися в конклюдентній формі. У цьому випадку сторони засвідчують про намір укласти такий договір не усним чи письмовим волевиявленням, а дією, з якої можна зробити висновок про такий намір (наприклад, придбання товару через спеціальні автомати).

Вчиняти угоди можуть лише дієздатні чи обмежено дієздатні особи (за згодою батьків, усиновителів, піклувальників), а від імені недієздатних осіб їх учиняють батьки, усиновителі чи опікуни.

У вітчизняній цивілістиці значення цивільно-правового договору прийнято розкривати щонайменше з двох точок зору:

1) його місця у структурі цивільного правовідношення (правової природи);

2) його функцій.

Щодо місця договору у структурі цивільного правовідношення у науці цивільного права склалося декілька підходів:

- договір розглядається як різновид правочину, тобто юридичний факт, на підставі якого виникає договірне правовідношення.

Згідно з цією позицією договір відрізняється від правочину двома особливостями:

1) договір представляє собою різні, але узгоджені дії двох або більше учасників цивільних відносин (сторін), які мають як правило протилежні інтереси, однак виражають їх взаємне волевиявлення (цим він відрізняється від одностороннього правочину);

2) договір спрямований на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків саме його сторін, а не інших осіб (договором в окремих випадках можуть встановлюватися права інших осіб, однак ним не можуть покладатися обов'язки на учасників цивільних відносин, які не є його сторонами).

- договір ототожнюють із цивільним правовідношенням, яке виникає на підставі правочину, оскільки в поняття договору не достатньо включати узгодженість воль двох або більше сторін; він не може існувати без їх взаємних прав та обов'язків.

- договір пропонують розглядати як різноаспектне явище, яке поєднує в собі юридичний факт (правочину), і цивільне (зобов'язальне) правовідношення.

- договір в деяких випадках розуміється також як документ, який фіксує акт виникнення зобов'язання з волі його учасників.

В основу положень Цивільного кодексу України покладено третій підхід, згідно з яким договір розглядається одночасно і як юридичний факт (правочин), і як цивільне (зобов'язальне правовідношення).

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Із цього визначення випливає, що договір трактується як юридичний факт - різновид правочину, в якому бере участь дві або більше сторін.

Водночас у ст.ст. 651-653 ЦК України вживаються терміни «зміна» та «розірвання», які прийнято вживати щодо правовідносин, а не юридичних фактів.

Систему функцій цивільно-правового договору було розроблено ще у 1980 р. професором Красавчиковим О.О., до яких, зокрема, були віднесені:

1) Ініціативна;

2) Програмно-координаційна;

3) Інформаційна;

4) Гарантійна;

5) Охоронна (захисна).

Регулятивна функція цивільно-правового договору.

Відмінність договору від правового акта:

1) договір виражає волю сторін, а правовий акт - органа, який його прийняв (видав);

2) договір поширюється на відносини його сторін, правовий акт створю права та обов'язки для невизначеного кола осіб, тобто має загальний характер.

1.2 Види договорів у цивільному праві

Договори бувають односторонніми та двосторонніми. За одностороннім договором одна сторона має лише права, а інша - лише обов'язки. Наприклад, за договором позики одна сторона (позикодавець) має право вимагати повернення переданих позичальникові грошей або речей, а позичальник зобов'язаний їх повернути. У двосторонніх договорах права і обов'язки покладено на обидві сторони. Більшість договорів у цивільному праві є двосторонніми (купівля-продаж, оренда, комісія, продаж тощо).

Залежно від способу укладення угоди поділяються на консенсуальні і реальні.

Консенсуальні угоди - це угоди, які вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами. Більшість угод є консенсуальними.

Реальні угоди - це угоди, в яких поряд із згодою сторін необхідне вчинення фактичних дій (наприклад, передача майна). До реальних угод належать договори позики, перевезення, дарування.

За особливостями мети угоди поділяються на оплатні та безоплатні. Двосторонні угоди (договори), як правило, є оплатними.

Одним з видів договорів є договір на користь третьої особи. Якщо особа, яка уклала договір, обумовила виконання зобов'язання, що виникло з договору, третій особі, то (якщо інше не передбачено в договорі і не випливає з його змісту) виконання може вимагати як сторона за договором, так і третя особа, на користь якої виговорено виконання. Прикладом договору на користь третьої особи може бути договір змішаного страхування життя, за яким страхова сума в разі смерті громадянина (застрахованої особи) виплачується зазначеній у договорі третій особі (вигодонабувачеві).

Залежно від правових наслідків договори поділяються на такі групи:

- договори про перехід права власності на річ (купівля-продаж, поставка, позика та ін.);

- договори про надання права користуватися майном (оренда, прокат);

- договори про надання послуг (доручення, перевезення);

- договори про виконання робіт (підряд);

- договори, які встановлюють розрахункові і кредитні відносини;

- договори особистого і майнового страхування;

- договори на використання результатів творчої діяльності.

Поширеним видом договору є договір купівлі-продажу. За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише у випадках, коли власник не вправі витребувати від нього майно. Продаж майна провадиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами.

При укладенні договору продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на продавану річ (право наймача, право застави, довічного користування тощо). Невиконання цього правила дає покупцеві право вимагати зменшення ціни або розірвання договору і відшкодування збитків. Якщо право власності (право оперативного управління) переходить до покупця раніше передачі речі, продавець зобов'язаний до передачі зберігати річ, не допускаючи її погіршення. Необхідні для цього витрати покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві, якщо це передбачено договором.

Якщо продавець на порушення договору не передає покупцеві продану річ, покупець вправі вимагати передачі йому проданої речі і відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, зі своєї сторони, відмовитись від виконання договору і вимагати відшкодування збитків.

Якщо покупець на порушення договору відмовиться прийняти куплену річ або заплатити за неї встановлену ціну, продавець вправі вимагати прийняття речі покупцем і оплати ціни, а також відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, з своєї сторони, відмовитись від договору і вимагати відшкодування збитків.

Якість проданої речі повинна відповідати умовам договору, а при відсутності вказівок у договорі - вимогам, що звичайно ставляться. Покупець, якому продано річ неналежної якості, якщо її недоліки не були застережені продавцем, вправі за своїм вибором вимагати:

- заміни речі, визначеної в договорі родовими ознаками, річчю належної якості;

- відповідного зменшення купівельної ціни;

- безоплатного усунення недоліків речі продавцем чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення;

- розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків, або заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни.

Покупець протягом 14 днів, не рахуючи дня купівлі, має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, у якого він був придбаний, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або якщо з інших причин він не може бути використаний за призначенням.

Позов з приводу недоліків проданої речі може бути пред'явлений не пізніше шести місяців з дня відхилення претензії, а якщо претензія не заявлена або день її заявлення встановити неможливо - не пізніше шести місяців з дня закінчення строку, встановленого для заявлення претензії.

Покупець вправі заявити продавцеві претензію з приводу не застережених продавцем недоліків проданої речі, на яку не встановлено гарантійний строк, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців з дня передачі, стосовно нерухомого майна - не пізніше трьох років з дня передачі їх покупцю, а якщо день передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у покупця до укладення договору купівлі-продажу - з дня укладення договору купівлі-продажу.

За договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

За договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Договір дарування на суму, визначену законодавством, повинен бути нотаріально посвідчений.

За договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. Договір майнового найму між громадянами на строк більше одного року повинен бути укладений у письмовій формі. Договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути укладений у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених окремими правилами.

Строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством. Коли договір майнового найму укладено без зазначення строку, він вважається укладеним на невизначений строк і кожна із сторін вправі відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про це в письмовій формі другу сторону за три місяці. В разі продовження користування майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк і кожна з сторін вправі в будь-який час відмовитись від договору, попередивши про це другу сторону за один місяць.

Серед інших видів договорів, які започатковані законодавчими актами, слід назвати концесійний договір, договір про розподіл продукції, договір лізингу, франчайзингу та консалтингу.

Отже в першому розділі я дослідив таких два важливих питання поняття та значення цивільно-правового договору та види договорів у цивільному праві.

Дав визначення поняттям угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Угоди бувають односторонні, дво- та багатосторонні. А також поняття цивільний договір - угода двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Для того, щоб договір мав юридичну силу, він повинен відповідати вимогам, які прийнято називати умовами дійсності договору.

Умовами дійсності договору є:

- форма договору;

- сторона договору;

- зміст договору;

- єдність волі і волевиявлення сторін.

У другому розділі детально дослідив види договори бувають односторонніми та двосторонніми. За одностороннім договором одна сторона має лише права, а інша - лише обов'язки. Наприклад, за договором позики одна сторона (позикодавець) має право вимагати повернення переданих позичальникові грошей або речей, а позичальник зобов'язаний їх повернути. У двосторонніх договорах права і обов'язки покладено на обидві сторони. Більшість договорів у цивільному праві є двосторонніми (купівля-продаж, оренда, комісія, продаж тощо).

Залежно від способу укладення угоди поділяються на консенсуальні і реальні.

Консенсуальні угоди - це угоди, які вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами. Більшість угод є консенсуальними.

Реальні угоди - це угоди, в яких поряд із згодою сторін необхідне вчинення фактичних дій (наприклад, передача майна). До реальних угод належать договори позики, перевезення, дарування.

2. Зміст і тлумачення цивільно правового договору укладення зміна та розірвання договору

2.1 Укладення цивільно-правового договору

Оскільки договір є спільним юридичним актом двох чи кількох осіб, погодження ними умов договору проходить принаймні дві стадії: шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір, яка має назву оферти, і прийняття пропозиції другою стороною, або акцепту. Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла її, -- акцептантом.

Загальний порядок укладення цивільно-правових договорів визначено в статтях 153--159 ЦК України. Порядок укладення господарських договорів між юридичними особами і врегулювання між ними переддоговірних спорів відображено в ст. 10 Арбітражного процесуального кодексу. Існують певні особливості укладення біржових угод (договорів), проведення торгів на аукціонах, у порядку конкурсу тощо.

Для того, щоб вступити в договірні відносини, один із учасників повинен виявити ініціативу, тобто виступити з пропозицією укласти договір (офертою). Але чи всяка ініціатива (пропозиція) може вважатися офертою і породжувати певні юридичні наслідки для особи, що її зробила? Чинний ЦК України не містить ознак оферти, хоч вони можуть бути виведені з загальних положень цивільного законодавства шляхом доктринального тлумачення.

Офертою визнається пропозиція укласти договір, яка адресована одній чи кільком особам, містить вказівку на істотні умови договору і виражає намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зв'язаною договором у разі її прийняття. Отже, оферта характеризується такими рисами: по-перше, вона адресується конкретно одній чи кільком особам. Коли пропозиція розрахована на невизначене коло осіб (наприклад, у рекламах), то вона розглядається як запрошення до оферти, якщо інше прямо не зазначено в цій пропозиції. По-друге, оферта має містити вказівку на істотні умови майбутнього договору, тобто ті, що визнані такими за законом, або необхідні для договорів даного виду, або в погодженні яких зацікавлений оферент. По-третє, пропозиція виражає твердий намір оферента вважати себе зв'язаним договором і запропонованими умовами в разі їх прийняття (акцепту) другою стороною.

Оферта може бути зроблена із зазначенням або без зазначення строку для відповіді. Пропозицію укласти договір можна змінити або взагалі відкликати (скасувати), але не пізніше, як до моменту або в момент її одержання адресатом. У цьому разі раніше зроблена оферта втрачає свою значимість, отже, і не зв'язує оферента. Оферта, яку одержав адресат, не може бути відкликана протягом строку для її акцепту, якщо інше не застережено в самій оферті або не випливає із суті пропозиції чи з обстановки, в якій вона зроблена.

Відповідь особи, якій адресовано оферту, про прийняття нею пропозиції визнається акцептом. Акцепт має бути повним і безумовним. Це означає, що акцептант повністю погоджується із запропонованими умовами договору і повідомляє про це оферента. Якщо пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним за умови, що особа, яка зробила пропозицію, одержала від другої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку (ст. 155 ЦК).

У пропозиції укласти договір, яка адресується другій стороні, строк для відповіді може й не зазначатись. У цьому разі укладення договору залежить від того, в якій формі зроблено пропозицію -- усній чи письмовій. Коли оферта зроблена усно, без зазначення строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо друга сторона негайно заявила оферентов про прийняття нею пропозиції. Якщо ж таку пропозицію зроблено в письмовій формі, договір вважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержано протягом нормально-необхідного для цього часу (ст. 156 ЦК). При цьому враховуються встановлені строки для пробігу кореспонденції певного виду в обидва кінці. Іноді замість відповіді про прийняття пропозиції укласти договір контрагент у встановлений для акцепту строк вчиняє дії по виконанню зазначених в оферті умов договору: відвантажує товари, надає послуги, сплачує відповідні суми тощо. Такі дії слід вважати акцептом, якщо інше не передбачено законодавчими актами або не зазначено в оферті. Вчинення таких конклюдентних дій означає і згоду на укладення договору, і водночас його виконання. Як і оферта, акцепт може бути відкликаний акцептантом і втратити чинність, якщо повідомлення про його скасування оферент одержав до моменту або в момент одержання самого акцепту. В разі відкликання акцепту або неодержання відповіді від акцептанта протягом встановленого для цього часу оферент вважається вільним від тих обов'язків, що пов'язані з раніше зробленою ним пропозицією. Проте, як бути з відповіддю на пропозицію, яка була відправлена своєчасно, але з вини органів зв'язку або з інших причин надійшла до оферента із запізненням? Адже закінчення строку для відповіді та її відсутність оферент міг розцінити як відмову від пропозиції, і буває, що він уже уклав договір з іншою особою. З другого боку, акцептант, упевнений у тому, що своєчасно відправлену відповідь оферент вже одержав, міг приступити до виконання договору і зробити певні витрати. Відповідно до ст. 157 ЦК України, якщо з одержаної із запізненням відповіді про згоду укласти договір видно, що відповідь було надіслано своєчасно, вона визнається такою, що запізнилася, лише в тому разі, коли оферент негайно повідомить другу сторону про одержання відповіді із запізненням. У цьому разі запізніла відповідь вважається новою пропозицією. Якщо ж такого повідомлення оферент не зробить, то він повинен виконати укладений договір, або відшкодувати збитки, заподіяні акцептантові у зв'язку з невиконанням договору. Оферент може підтвердити чинність раніше зробленої пропозиції і в тому разі, коли відповідь на неї запізнилася.

2.2 Зміна та розірвання цивільно-правового договору

Передбачені договором умови є обов'язковими до виконання сторонами. Водночас можуть виникати ситуації, коли в зміст договору необхідно внести зміни, або ж його треба розірвати.

Стаття 651. Підстави для зміни або розірвання договору.

1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Стаття 652. Зміна або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин.

1. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

2. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

3. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

4. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Стаття 653. Правові наслідки зміни або розірвання договору.

1. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

2. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

3. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

4. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

5. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Стаття 654. Форма зміни або розірвання договору

1. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

2.3 Свобода договору у цивільному праві

Відповідно до ст. 3 нового Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору.

У сучасних умовах свобода договору трактується ширше. Відповідно до ст. 627 нового Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Вона існує не лише на стадії укладення, але й виконання, зміни та припинення договору. Кожній із цих стадій властиві свої елементи свободи договору. Таким чином, в залежності від стадії на якій проявляється свобода договору її можна поділити на:

свободу укладення договору;

свободу виконання договору;

свободу зміни та припинення договору.

Однак, встановлюючи в законі свободу договору, варто пам'ятати слова В.Г. Сокуренка та А.М. Савицької: не може бути абсолютної свободи - вона завжди нормована відповідними соціальними нормами і знаходить свій вираз в правах і обов'язках. Юридичною мірою свободи є права і обов'язки, встановлені в законі.

Згідно з ст. 627 нового Цивільного кодексу України свобода договору встановлюється з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

На підставі відповідних норм нового Цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства України можна виділити п'ять елементів свободи укладення договору.

Сторони вільні у виборі: укладати договір чи ні.

Сторони є вільними у виборі контрагента.

Сторони вільні у виборі типу договору, яким вони мають намір опосередковувати свої зв'язки.

Сторони є вільними у визначенні умов договору.

Сторони є вільними у виборі форми договору.

Новий Цивільний кодекс України встановлює декілька елементів свободи виконання договору. В залежності від сторони договору, яка має свободу виконання, останню можна поділити на свободу:

1). яку має кредитор;

2). яку має боржник;

3). яку мають обидві сторони.

Аналіз змісту нового Цивільного кодексу України дає підстави виділити такі елементи свободи виконання договору.

Кредитор вільний у виборі способу виконання договору (одноразово чи частинами).

Боржник вільний у виборі виконувати договір особисто чи покладати його виконання на іншу особу.

Боржник вільний у виборі місця виконання договору.

Боржник вільний у виборі способу виконання грошового зобов'язання або зобов'язання передати цінні папери;

Боржник вільний у виборі предмету виконання альтернативного зобов'язання.

Сторони вільні у виборі часу виконання договору.

Сторони вільні у виконанні зобов'язання в якому беруть участь кілька кредиторів і кілька боржників.

Отже оскільки договір є спільним юридичним актом двох чи кількох осіб, погодження ними умов договору проходить принаймні дві стадії: шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір, яка має назву оферти, і прийняття пропозиції другою стороною, або акцепту. Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла її, -- акцептантом.

Офертою визнається пропозиція укласти договір, яка адресована одній чи кільком особам, містить вказівку на істотні умови договору і виражає намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зв'язаною договором у разі її прийняття.

Підстави для зміни або розірвання договору

1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У сучасних умовах свобода договору трактується ширше. Відповідно до ст. 627 нового Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Вона існує не лише на стадії укладення, але й виконання, зміни та припинення договору. Кожній із цих стадій властиві свої елементи свободи договору. Таким чином, в залежності від стадії на якій проявляється свобода договору її можна поділити на: 1.свободу укладення договору; 2.свободу виконання договору; 3.свободу зміни та припинення договору.

Висновки

оферта цивільний правовий

Таким чином можна підвести певні висновки.

В Цивільному Кодексі (2, ст. 452) містяться норми, що встановлюють певний порядок зміни і розірвання договору, а також всіх інших операцій пов'язаних з цивільними та адміністративними договорами.

Обов'язковою умовою зміни або розірвання договору за рішенням суду є дотримання спеціальної досудової процедури врегулювання суперечки безпосередньо між сторонами договору. До теперішнього часу діє положення, згідно якому суперечка може бути переданий на дозвіл арбітражного суду лише після ухвалення сторонами заходів по безпосередньому врегулюванню суперечки, за винятком деяких категорій суперечок, які не мають відношення до зміни і розірвання договорів.

Стаття 453 Цивільного Кодексу чітко регламентує правові наслідки зміни і розірвання договорів:

При зміні договору зобов'язання сторін зберігаються в зміненому вигляді.

У разі розірвання договору зобов'язання, з нього виниклі, припиняються.

Момент, з якого зобов'язання вважаються зміненими або припиненими, визначається по-різному залежно від того, яка здійснена зміна або розірвання договору: за угодою сторін або за рішенням суду.

В першому випадку виниклі з договору зобов'язання вважаються зміненими або припиненими з моменту висновку угоди сторін про зміну або розірвання договору. У свою чергу, цей момент повинен визначатися за правилами, встановленими відносно моменту укладення договору

В другому випадку, коли зміна або розірвання договору проводиться за рішенням суду, зобов'язання вважаються зміненими або припиненими з моменту вступу рішення до законної сили.

Таким чином, на минулих сторінках ми спробували обґрунтувати природу адміністративних та цивільних договорів. Як можна побачити з проаналізованого матеріалу законодавче підкріплення даної правової гілки, тому збоку держави має проводитися виважена законодавча політика по забезпеченню правової достовірності даного виду договорів.

Література

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії ВРУ 28 червня 1996 року. - Харків: СПД ФО Співак Т.К., 2006. - 48с.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // ВВРУ. - 2003. - № 40 - 44. - Ст. 356.

3. Азімов Ч.Н., Сібільов М.М. Цивільне право України. -- Х. : Право, 2000. -- 365с.

4. Бабаскін А.Ю. Цивільне право України: Академічний курс. -- К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. Т. 1: Загальна частина. -- 518с.

5. Бірюков І.А., Заіка Ю.О. Цивільне право України. -- К.: Наукова думка, 2000. -- 304с.

6. Боброва Д.В., Дзера О.В. Цивільне право України. -- К.: Юрінком Інтер, 1999. -- 864с.

7. Бондарєв Е.М. Цивільне та сімейне право України. -- Д., 2003. -- 300с.

8. Бондарєв Е.М., Бугай В.В., Васильченко В.В., Гудименко В.Г., Телегей Н.І. Цивільне та сімейне право України. -- Д., 2003. -- 300с.

Размещено на Allbest.ru