Правове регулювання земельних заставних відносин в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Шевцова Юлія Володимирівна

УДК 349.412

Правове регулювання земельних заставних відносин в Україні

Спеціальність: 12.00.06 - земельне право; аграрне право;

екологічне право; природоресурсне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2008

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана на кафедрі трудового, земельного і екологічного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, доцент

КРАСНОВА Марія Василівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри трудового, земельного і екологічного права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Шульга Михайло Васильович, завідувач кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого;

кандидат юридичних наук, доцент Каракаш Ілля Іванович, завідувач кафедри аграрного, земельного та екологічного права Одеської національної юридичної академії.

Захист відбудеться „_15” __10__ 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий „09” __09_ 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради ___________ Боднар Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

земельний заставний правовідносини

Актуальність теми дослідження. Ратифікація у 1994 році Конвенції про охорону біологічного різноманіття, засвідчила прагнення України долучитись до всесвітньо визнаної Концепції сталого розвитку, яка зобов'язує у сучасних умовах досягти балансу приватних та публічних інтересів заради сталого перспективного зростання, особливо при раціональному та ефективному використанню кількісно обмежених природних ресурсів.

За таких умов важливого значення набуває використання національного багатства Українського народу - землі, як основного природного ресурсу, як основи життєдіяльності суспільства, функціонування держави, існування інших природних ресурсів та комплексів. Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право передбачає можливість розпорядження земельною ділянкою, її відчуження, обтяження іншими правами, передачу в заставу тощо. Забезпечення при цьому паритету економічних та екологічних інтересів, який лежить в основі принципу сталого розвитку, зумовлює до врахування цих особливостей при подальшому реформуванні економіки, в тому числі при продовженні земельної реформи в Україні, одним із напрямів якої є розвиток кредитування під заставу земельних ділянок.

Застава земельних ділянок як правове явище реалізується у земельних заставних правовідносинах, наявність ефективного механізму правового регулювання яких є однією з умов функціонування іпотечної системи взагалі. Але як свідчить аналіз чинного законодавства України у сфері застави земельних ділянок, не дивлячись на ніби-то значну кількість правових норм, присвячених регулюванню цього явища, існує цілий ряд проблем, які негативно впливають на застосування правових норм у сфері застави земельних ділянок та призводять до відсутності на практиці реалізації правового інституту застави земельних ділянок. Передусім, не мають остаточного вирішення в правовій доктрині питання поняття застави земельних ділянок, співвідношення права застави з правами на землю, об'єктно-суб'єктного складу цих правовідносин, державної реєстрації застави, підстав, способів та порядку звернення стягнення на заставлені земельні ділянки, захисту прав заставодавців земель сільськогосподарського призначення тощо. Крім того, залишається невизначеною юридична природа земельних заставних правовідносин ні в правовій науці, ні в законодавстві, про що свідчить факт регламентації земельних заставних відносин нормами різних галузей права.

В науці земельного права відсутнє комплексне дослідження заставних земельних правовідносин з розкриттям їх юридичної природи, структурних елементів і визначенням особливостей. В дисертаційному дослідженні В.Ю. Малого Малий В.Ю. Правове регулювання іпотеки землі в Україні: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 / В.Ю. Малий. - К., 2007. увага приділяється дослідженню правового забезпечення іпотеки землі шляхом визначення місця договору у системі регулювання іпотечних відносин, розкриття складових організаційно-правового механізму забезпечення іпотеки землі, розгляду питань відповідальності за порушення іпотечного законодавства. В.Д. Сидор Сидор В.Д. Правові засади застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 / В.Д. Сидор. - К., 2005. у своїй дисертації здійснює аналіз особливостей застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення шляхом виділення особливостей правового режиму земельної ділянки сільськогосподарського призначення, аналізу істотних умов договору застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення, дослідження процедури і порядку укладення, державної реєстрації та припинення договору застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення, аналізу прав та обов'язків сторін за договором застави.

Відсутність єдиної науково обґрунтованої концепції правового регулювання земельних заставних правовідносин, недоліки законодавства у цій сфері, що негативно впливають на ефективність застосування правової конструкції застави земельних ділянок на практиці, обумовили вибір теми дослідження. Необхідність проведення дослідження зазначених правовідносин для науки та практики пов'язана ще й з тим, що правове регулювання земельних заставних правовідносин має гарантувати здійснення та захист прав власників земельних ділянок, власників інших природних ресурсів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проведене дисертаційне дослідження виконане у відповідності з науковими темами “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні”, яка розроблялася на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (з січня 2000 р., номер теми № 01 БФ042-01, номер державної реєстрації 0101 U 003579) та “Механізм адаптації законодавства у сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу”, яка виконується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (номер теми № 06БФ042-01, номер державної реєстрації 0106U006631). Дисертація виконана в контексті реалізації права застави як різновиду прав на землю.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є науково-теоретична розробка поняття застави земельних ділянок, поняття та правової природи земельного заставного правовідношення, визначення місця правового інституту застави земельних ділянок в земельному праві, аналіз стану правового регулювання і практики його застосування та формулювання пропозицій до чинного законодавства в частині регулювання земельних заставних правовідносин.

Відповідно для досягнення поставленої мети визначені завдання дисертаційного дослідження: 1) розкрити поняття, ознаки, юридичну природу, принципи та види застави земельних ділянок як правових категорій, сформулювати відповідне визначення; 2) дослідити поняття, особливості та юридичну природу земельного заставного правовідношення; 3) провести історичне дослідження нормативно-правового регулювання у сфері застави земельних ділянок; 4) дати оцінку сучасного стану нормативно-правового регулювання земельних заставних правовідносин; 5) дати характеристику земельних заставних правовідносин та розкрити особливості їх елементів; 6) виявити особливості виникнення, зміни та припинення земельних заставних правовідносин; 7) сформулювати пропозиції по вдосконаленню законодавства у сфері регулювання земельних заставних правовідносин.

Об'єктом дослідження є правовідносини, які пов'язані з виникненням, зміною, припиненням застави земельних ділянок та реалізацією права застави земельної ділянки. Предмет дослідження складають нормативно-правові акти, що регламентують земельні заставні правовідносини, практика їх застосування, історичні пам'ятки права, які в той чи інший спосіб регулювали заставу земельних ділянок, доробки науковців загальної теорії права, теорії земельного права та інших галузей права у цій сфері.

Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження використані такі методи пізнання: методи діалектики, аналізу та синтезу, абстрагування, моделювання, формалізації, формально-логічний, структурно-функціональний, історичний, порівняльний, комплексний методи та метод тлумачення правових норм.

Поняття та ознаки застави земельних ділянок, поняття земельних заставних правовідносин виведені за допомогою діалектичного, формально-логічного методів, методу системного аналізу. Порівняльний, формально-логічний методи та метод тлумачення використовувались для здійснення порівняльного аналізу норм зарубіжного і українського законодавства у сфері застави земельних ділянок, дослідження стану та перспектив вдосконалення законодавства у цій сфері. Дослідження генезису правового регулювання застави земельних ділянок здійснювалося за допомогою методу історичного аналізу. Визначення місця правового інституту застави земельних ділянок в системі земельного права здійснювалось при застосуванні системного аналізу та структурно-функціонального методу дослідження. Загальна характеристика земельних заставних правовідносин проводилась за допомогою методів синтезу, абстрагування, моделювання, формалізації. Прогалини та недоліки законодавства, що регулює земельні заставні правовідносини, а також пропозиції щодо його вдосконалення сформульовані за допомогою методу системного аналізу і синтезу, тлумачення норм права. За допомогою комплексного методу сформульовано ряд наукових визначень та наукових положень, що виносяться на захист.

Науково-теоретичну базу дослідження склали праці вітчизняних учених-правознавців у галузі земельного та екологічного права, зокрема, В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, О.А. Вівчаренка, О.В. Глотової, С.В. Гринька, В.К. Гуревського, О.І. Заєць, І.І. Каракаша, Т.Г. Ковальчук, В.В. Книша, Д.В. Ковальського, М.В. Краснової, П.Ф. Кулинича, А.В. Луняченка, В.В. Носіка, О.М. Пащенка, К.П. Пейчева, В.І. Семчика, Н.І. Титової, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги та ін.; російських вчених: Г.О. Аксеньонка, М.М. Бринчука, Г.Є. Бистрова, Ю.Г. Жарікова, І.О. Іконицкої, М.І. Краснова, М.О. Сиродоєва, Г.В. Чубукова та ін.

Враховуючи комплексний характер земельних заставних правовідносин, дисертантом використовувались також праці вчених інших галузей права: теорії права (С.С. Алексєєва, Ю.І. Грєвцова, А.П. Дудіна, М.І. Матузова, Є.Я. Мотовіловкера, Р.О. Халфіної та ін.), цивільного права (Ч.Н. Азімова, В.М. Будилова, А.А. Вишневського, А.С. Звоницького, Л.А. Кассо, Д.І. Мейєра, Й.А. Покровського, І.Й. Пучковської, В.І. Сінайського, Т.С. Шкрум).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в науці земельного права України проведене комплексне дослідження земельних заставних правовідносин, визначено їх природу та місце у земельному праві, особливості реалізації права застави земельних ділянок, дана характеристика всіх елементів земельних заставних правовідносин. На підставі цього зроблено теоретичні висновки та визначені напрями вдосконалення земельного законодавства у сфері застави земельних ділянок. Новизна дослідження характеризується положеннями, що виносяться на захист:

Вперше в науці земельного права проведено комплексне дослідження правової категорії „застава земельних ділянок” та визначено, що застава земельних ділянок позначає: 1) право; 2) спосіб забезпечення виконання зобов'язань та засіб стимулювання раціонального використання, відтворення та охорони землі як природного ресурсу; 3) правовідносини:

Право застави земельної ділянки в суб'єктивному значенні - це сукупність юридичних можливостей заставодержателя, які дозволяють йому реалізувати правомочності на цінність належної іншій особі на праві власності земельної ділянки, які обтяжені в частині права на землю спеціальними земельно-правовими та еколого-правовими вимогами щодо цільового та раціонального використання земельної ділянки, а також щодо її охорони та відтворення (суб'єктивне право).

Сукупність правових норм, які визначають такі можливості, а також інші правові засоби, які дозволяють регулювати систему заставних правовідносин, виступають правом застави земельної ділянки в її об'єктивному значенні, комплексним правовим інститутом земельного права, який можна визначити як земельне заставне право.

Застава земельної ділянки є обмеженням права власності заставодавця на земельну ділянку, яке встановлюється на підставі договору або в силу закону, та полягає у забороні землевласнику здійснювати правомочність щодо розпорядження земельною ділянкою без згоди заставодержателя (тобто, в обов'язку землевласника отримання згоди заставодержателя на здійснення права розпорядження земельною ділянкою), обумовленою необхідністю захисту майнових інтересів заставодержателя.

Застава земельної ділянки є обтяженням земельної ділянки правом заставодержателя задовольнити свої майнові вимоги з ціни реалізації земельної ділянки у випадку невиконання боржником основного зобов'язання.

Застава земельної ділянки як спосіб забезпечення виконання зобов'язань - це такий спосіб, при якому земельна ділянка, що належить фізичній або юридичній особі на праві власності, обтяжується правом заставодержателя в разі невиконання забезпеченого заставою основного зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок реалізації цієї земельної ділянки, а заставодержатель зберігає за собою право володіння, користування та обмежене в інтересах заставодержателя право розпорядження цією земельною ділянкою.

Застава земельних ділянок як засіб стимулювання раціонального використання, відтворення та охорони землі як природного ресурсу є складовим елементом економічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища, раціонального природокористування та стимулювання природоохоронної діяльності, який передбачає створення пільгових правових умов надання земельних ділянок для здійснення природоохоронної діяльності, забезпеченням виконання якої виступає застава наданої земельної ділянки, встановлена на користь особи, яка надала земельну ділянку.

Земельні заставні правовідносини - це врегульовані нормами земельного права суспільні відносини, що опосередковують виникнення, зміну та припинення права застави земельної ділянки, які складаються між власником земельної ділянки (заставодавцем), кредитором по забезпеченому заставою землі зобов'язанню (заставодержателем) та іншими суб'єктами земельного права (державний реєстратор прав, суб'єкт оціночної діяльності, контролюючі органи тощо) у зв'язку з реалізацією заставодавцем права власності на земельну ділянку та у зв'язку зі здійсненням заставодержателем всіх юридичних можливостей, спрямованих на обтяження земельної ділянки заставодавця правом застави, зверненням стягнення на земельну ділянку у випадку невиконання забезпеченого заставою основного зобов'язання, а також у зв'язку з додержанням заставодавцем правового режиму використання та охорони обтяженої правом заставодержателя земельної ділянки.

Дістало подальший розвиток положення, що правовідносини, які виникають у зв'язку з передачею земельної ділянки у заставу, є за своєю юридичною природою земельними правовідносинами, які для досягнення найбільшої ефективності правового регулювання можуть бути врегульовані переважно методами земельного права як самостійної галузі права. За своїм характером земельні заставні правовідносини є комплексними міжгалузевими правовідносинами, оскільки в динаміці свого розвитку тісно пов'язані з іншими и правовідносинами, що складають предмет земельного права: з відносинами права власності на землю, права землекористування, управління в галузі охорони і використання земельних ресурсів тощо, а також з цивільними, фінансовими правовідносинами тощо.

Поглиблено досліджено сучасний стан формування комплексного міжгалузевого правового інституту застави земельних ділянок, який складають не лише норми земельного законодавства, але й норми інших галузей, які формують юридичний механізм забезпечення прав та законних інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів.

З метою ефективності правового регулювання правовідносин застави земельних ділянок за наслідками дослідження запропоновано здійснити кодифікацію правових норм щодо застави земельних ділянок в спеціальному законі України про заставу земельних ділянок, оскільки сучасне іпотечне законодавство України є неповним і неефективним через відсутність в ньому земельно-правових норм, здатних визначити правовий режим земельних ділянок, обтяжених заставою, земельну правосуб'єктність заставодавців та наслідки недотримання земельноохоронного законодавства при використанні обтяженої правом застави земельної ділянки.

При проведенні аналізу історичного розвитку застави земельних ділянок на українських землях, зроблено висновок, що ефективність застави земельних ділянок та захист інтересів учасників заставних земельних правовідносин на всіх етапах розвитку українського суспільства обумовлювалось обов'язковістю публічного продажу об'єкту застави у випадку неповернення боргу, справедливим (незалежним) визначенням ціни об'єкту застави, повідомленням усіх осіб про встановлення та припинення застави (принцип публічності) та встановленням єдиної відкритої процедури продажу заставленої земельної ділянки, що має бути належно враховано сучасним законодавцем.

Вперше з метою забезпечення принципу рівності всіх форм власності запропоновано закріпити юридичну можливість застави земельних ділянок комунальної та державної власності за умови, що такі земельні ділянки не входять до переліку земель, які не можуть передаватись у приватну власність. При цьому законодавче обмеження можливості застави земельних ділянок має стосуватися випадків отримання кредиту у фінансових установах для вирішення певних соціально-екологічних проблем населення та територій, для розвитку соціальної та інженерно-транспортної структури населеного пункту чи регіону, створення туристичної інфраструктури, будівництва соціального житла, відкриття комунальних чи державних спеціалізованих підприємств, діяльність яких спрямована на забезпечення нагальних потреб населення відповідного регіону тощо, перелік яких має бути вичерпним та закріпленим у спеціальному законі України про заставу земельних ділянок.

У дослідженні по-новому розкривається положення про те, що земельні ділянки є єдиними об'єктами земельних заставних правовідносин.

Отримало подальший розвиток дослідження змісту земельних заставних правовідносин, на засадах якого обстоюється теза про те, що передбачений в Законі України „Про іпотеку” перелік прав та обов'язків заставодавця не враховує специфіку застави земельних ділянок. Правосуб'єктність заставодавця земельної ділянки охоплює як правомочності, передбачені іпотечним законодавством, так і правомочності, що випливають із земельного законодавства. Штучне розчленування такої правосуб'єктності та вилучення зі сфери контролю заставодержателя широкого кола правовідносин щодо заставленої земельної ділянки, допущене Законом України „Про іпотеку”, негативно впливає на правову захищеність інтересів заставодержателя, та відповідно - на можливість реалізації та захисту його прав.

Вперше сформульовано деякі пропозиції по вдосконаленню правового регулювання земельних заставних правовідносин:

запропоновано на рівні закону закріпити вимогу про те, що лише оборотоздатні земельні ділянки можуть передаватись у заставу. Для цього необхідно внести зміни у ч. 1. ст. 133 ЗК України, виклавши її у такій редакції: „У заставу можуть передаватися земельні ділянки, які належать фізичним особам (громадянам України, іноземним громадянам, особам без громадянства) та юридичним особам на праві власності, не виключені з обігу та не обмежені в обороті”. Загальні положення про оборотоздатність доцільно закріпити в ст. 79 ЗК України;

враховуючи те, що порушення заставодавцем земельної ділянки обов'язків, покладених на нього нормами земельного, екологічного, санітарного, містобудівного законодавства може негативно вплинути на реалізацію прав заставодержателя, оскільки правові норми зазначених галузей мають безпосередній вплив на ліквідність земельної ділянки та, як наслідок, - на можливість задоволення інтересів заставодержателя, пропонується у спеціальному законі України про заставу земельних ділянок закріпити невичерпний перелік обов'язків заставодавця як землевласника, за здійснення яких заставодавець має нести відповідальність перед заставодержателем, а заставодержатель має бути наділений правом здійснювати перевірку виконання заставодавцем таких обов'язків, а в разі їх невиконання - виконати їх за власні кошти з покладенням на заставодавця обов'язку по відшкодуванню понесених у зв'язку з цим витрат чи достроково звернути стягнення на земельну ділянку, не чекаючи застосування до заставодавця земельно-правової відповідальності у вигляді примусового припинення права власності на земельну ділянку у випадку грубого порушення приписів земельного права;

стверджується про доцільність закріплення в проекті закону України про заставу земельних ділянок права заставодержателя на звернення до суду від власного імені за захистом об'єкту застави від будь-яких посягань та на участь у судовому розгляді спорів, предметом яких прямо чи опосередковано виступає земельна ділянка та/або нерухоме майно, обтяжене заставою.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання сформульованих у роботі положень для вдосконалення законодавства України у сфері регулювання земельних заставних правовідносин. Викладені у дисертаційному дослідженні положення, висновки та рекомендації можуть бути використані у навчальному процесі - при викладанні еколого-правових, земельно-правових та цивільно-правових дисциплін. Сформульовані наукові положення можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників із курсу „Земельне право України”, а дискусійні положення можуть послужити основою для подальших наукових розробок.

Апробація результатів дисертації. Робота і публікації, що розкривають її зміст, виконані дисертантом самостійно. Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані у виступах на: Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 13-14 квітня 2005 р.); Всеукраїнській науковій конференції „Другі юридичні читання” (Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, 18 травня 2005р.); ІІ Міжнародній науковій конференції молодих вчених „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (юридичний факультет Волинського державного університету імені Лесі Українки, 17-18 березня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 20-21 квітня 2006 р.); науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (21 березня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів „Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 19-20 квітня 2007 р.); Міжнародній науковій конференції „Треті юридичні читання” (Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, 25-26 квітня 2007 р.).

Публікації. Основні результати дослідження викладені у 3-х наукових статтях у фахових виданнях та 3-х тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження та складається із вступу, двох розділів, які містять 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 224 сторінки, з них список використаних джерел - 22 сторінки (240 найменувань), додаток - 21 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається методологічна та теоретична основа дослідження, його об'єкт, предмет; мета та основні завдання; сформульовано положення і пропозиції, що відображають наукову новизну одержаних результатів, які виносяться на захист, розкривається теоретичне та практичне значення одержаних результатів, їх апробація і публікації.

Розділ І „Науково-правові засади застави земельних ділянок” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 1.1 „Поняття та юридична природа застави земельних ділянок” визначено ознаки застави землі, основні значення правової категорії „застава землі” як: 1) право в суб'єктивному та об'єктивному значеннях; 2) спосіб забезпечення зобов'язань та засіб стимулювання раціонального використання, відтворення та охорони землі 3) правовідношення. Поняття права застави земельної ділянки в суб'єктивному значенні формулюється як сукупність юридичних можливостей заставодержателя, які дозволяють йому реалізувати правомочності на цінність належної іншій особі на праві власності земельної ділянки, які обтяжені в частині права на землю спеціальними земельно-правовими та еколого-правовими вимогами щодо цільового та раціонального використання землі, а також щодо її охорони та відтворення. А сукупність правових норм, які визначають такі можливості, а також інші правові засоби, які дозволяють регулювати систему заставних правовідносин виступають правом застави землі в її об'єктивному значенні.

Дисертантом зроблено загальний огляд існуючих підходів до визначення юридичної природи права застави землі в суб'єктивному розумінні та зроблено висновок про практичну недоречність класифікації суб'єктивних прав на речові та зобов'язальні у сфері прав на природні ресурси з огляду на поліфункціональність здійснюваних ними функцій, природне походження та складну соціально-правову сутність.

Застава землі як спосіб забезпечення зобов'язань полягає у встановленні за згодою сторін спеціальних заходів майнового характеру, спрямованих на належне виконання зобов'язань, що надають кредитору певну гарантію задоволення його вимог, які можуть виникнути в результаті невиконання або неналежного виконання зобов'язання. В той же час, ст. 48 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” визначає, що надання можливості отримання природних ресурсів під заставу є засобом стимулювання раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, який є складовою економічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища. Подальшого відтворення в законодавстві і на практиці ця норма не знайшла, а отже, немає ні фактичних суспільних відносин, ні правовідносин у цій сфері. Заставою природного ресурсу має забезпечуватись зобов'язання по здійсненню заходів з раціонального використання та охорони природного ресурсу, а в разі його невиконання - об'єкт застави повертається особі, яка його надала. Іншими словами такий правовий титул використання природних ресурсів можна назвати „заставне використання”, тобто застава природного ресурсу набуває рис правового інструменту екологічного права.

Ч. 1 ст. 6 Закону України „Про іпотеку” та ст. 19 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” свідчать про те, що застава землі є одночасно і обмеженням, і обтяженням земельної ділянки. Суб'єктивне право застави землі реалізується у межах заставних земельних правовідносин.

Публічно-правовий елемент є невід'ємною частиною правовідносин застави земельних ділянок. Він спрямований на реалізацію публічних інтересів у галузі регулювання земельних відносин, які з огляду на свою природу і значення для людини, суспільства і держави не можуть бути врегульовані виключно на засадах задоволення приватних потреб. Соціальна спрямованість договорів застави землі проявляється у тому, що застава землі, акумулюючи в собі природну соціальну функцію землі, примножує соціальний ефект від її використання у вигляді залучення інвестицій у життєдіяльність суспільства, чим досягається соціальний ефект - збільшення добробуту окремої особи та суспільства.

У підрозділі 1.2 „Поняття земельних заставних правовідносин та їх місце в системі земельних правовідносин” визначена внутрішня структура земельних заставних правовідносин. Земельні заставні правовідносини характеризуються як врегульовані нормами земельного права суспільні відносини, що опосередковують виникнення, зміну та припинення права застави земельної ділянки, які складаються між власником земельної ділянки (заставодавцем), кредитором по забезпеченому заставою землі зобов'язанню (заставодержателем) та іншими суб'єктами земельного права (державний реєстратор прав, суб'єкт оціночної діяльності, контролюючі органи тощо) у зв'язку з реалізацією заставодавцем права власності на земельну ділянку та у зв'язку зі здійсненням заставодержателем всіх юридичних можливостей, спрямованих на обтяження земельної ділянки заставодавця правом застави, зверненням стягнення на земельну ділянку у випадку невиконання забезпеченого заставою основного зобов'язання, а також у зв'язку з додержанням заставодавцем правового режиму використання та охорони обтяженої правом застави земельної ділянки.

Суттєвою ознакою правовідносин, в яких реалізується суб'єктивне право застави землі, є їх земельно-правовий характер, який формується під впливом об'єктного складу таких правовідносин, що є основним у визначенні галузевої приналежності правовідносин. Весь комплекс правовідносин, які виникають у зв'язку з заставою земельної ділянки, не можна відносити до земельних правовідносин (правовідносини щодо обігу заставної, іпотечних облігацій, сертифікатів). Земельні заставні правовідносини регулюються як публічно-правовими, так і приватно-правовими методами правового регулювання, які складають інструментарій земельного права.

Дисертантом проведена класифікація земельних заставних правовідносин за критеріями: визначеності кола суб'єктів та об'єктів, підставами виникнення, суб'єктно-об'єктним складом, етапами реалізації права застави землі, функціональною роллю норм права, на підставі яких земельні заставні правовідносини виникають, регулятивним призначенням.

Земельні заставні правовідносини з огляду на свою природу та складний зміст є комплексними міжгалузевими з точки зору можливості їх існування в межах різних правових інститутів: правовідносин власності на землю, користування земельними ділянками, використання, відновлення та охорони ґрунтів, межування земель, ведення земельного кадастру, реєстрації прав на землю, контролю за використанням та охороною земель, юрисдикційних земельних правовідносин, а також цивільних та фінансових правовідносин тощо.

У підрозділі 1.3 „Генеза правового регулювання застави земельних ділянок на українських землях” за матеріалами джерел історико-правової науки виділено періоди правового регулювання застави землі, що характеризуються певним проміжком часу та особливостями, спричиненими моделлю існуючих економічних відносин по відношенню до територій сучасної України.

Період Стародавнього світу характеризується похідністю правового інституту застави від інституту права власності на землю, формуванням класичної греко-римської іпотеки, яка передбачала залишення об'єкту застави у власності заставодавця та наділенні заставодержателя правом у разі неповернення боргу в строк продати об'єкт застави з публічних торгів. На території України така модель існувала в містах-колоніях Ольвії, Феодосії, Херсонесі й Боспорському царстві.

У період Середньовіччя застава землі на українських землях виникла лише у ХVІ столітті. В цей період постійно змінюється тип застави землі - давня та нова форми, які передбачали відповідно передачу об'єкту застави у власність кредитора та залишення заставного майна у володінні та користуванні боржника.

Період Нового часу характеризується становленням сучасного типу іпотеки землі та одночасною дією на українських землях різних джерел права - правових звичаїв, положень Литовських статутів, норм магдебурзького права, законів Російської та Австро-Угорської імперій, польського законодавства. Кінець цього періоду відзначився поширенням на українських землях російського законодавства та запровадженням кредитування під заставу землі.

У Новітній період завершився процес формування сучасного розуміння застави землі, склався успішний досвід застосування цього інституту та у зв'язку з подіями 1917 року відбулось повне забуття застави землі та припинення наукових розробок у цій сфері.

Лише у Сучасний період, початок якого пов'язаний з земельною реформою, відбулось відродження застави землі та йде до завершення процес формування правового інституту застави землі.

У підрозділі 1.4 „Законодавство у сфері регулювання земельних заставних правовідносин” проведено класифікацію сучасного законодавства у сфері застави земельних ділянок та визначено його основні недоліки та проблеми, однією з яких є проблема розмежування сфери дії норм цивільного і земельного права при регулюванні відносин щодо застави землі. Це викликано законодавчим віднесенням землі до нерухомого майна, що суперечить складній соціально-правовій сутності землі. Найбільш слушним і науково обґрунтованим вважається застосування норм земельного законодавства до всіх земельних правовідносин, в тому числі і щодо застави землі, і лише у випадку відсутності відповідної норми у земельному законодавстві при регулюванні певного явища слід застосовувати аналогічну норму цивільного законодавства (субсидіарне застосування).

Не існує спеціального закону, який би регулював заставні земельні правовідносини, як того вимагають ч. 5 ст. 133 ЗК України та ч. 3 ст. 575 ЦК України. Сукупність правових норм, що регулюють заставу землі, формують в межах земельного права та законодавства новий правовий інститут застави землі. Місце цього правового інституту у внутрішній структурі ЗК України повинно визначатись з позицій правового інституту права власності на землю, оскільки саме він визначає правосуб'єктність власників земельних ділянок, детально регулюючи межі дозволених юридичних дій щодо розпорядження земельними ділянками при обов'язковому врахуванні юридичного значення застави землі в якості обмеження прав на землю / обтяження земельних ділянок. У зв'язку з цим існує необхідність вилучення правил про заставу землі з Глави 20 ЗК України „Придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод” та розміщення їх в Главі 14 „Право власності на землю” та закріплення відповідних положень в Главі 18 „Обмеження прав на землю”.

Розділ ІІ „Земельні заставні правовідносини” складається з чотирьох підрозділів і присвячений характеристиці елементів земельних заставних правовідносин. У підрозділі 2.1 „Об'єкти земельних заставних правовідносин” визначається, що земельні ділянки є єдиними об'єктами земельних заставних правовідносин. Право користування чи оренди земельної ділянки не є об'єктами земельних заставних правовідносин. При з'ясуванні питання, які земельні ділянки можуть бути об'єктами застави, важливе значення має така властивість земельних ділянок як оборотоздатність (обігоздатність), тобто можливість бути об'єктом угод. Існує необхідність на рівні закону закріпити вимогу про те, що лише оборотоздатні земельні ділянки можуть передаватись у заставу.

Аналіз Розділу ІІІ ЗК України „Землі України”, свідчить про те, що в заставі, можуть перебувати земельні ділянки приватної власності всіх категорій земель, за виключенням земель оборони. З метою забезпечення принципу рівності всіх форм власності було б доцільно запровадити можливість застави земельних ділянок комунальної та державної власності, за умови, що такі земельні ділянки не входять до переліку земель, які не можуть передаватись у приватну власність. Звичайно варто обмежити можливість такої застави певними випадками (отримання кредиту для вирішення соціальних проблем населення, розвитку соціальної та інженерно-транспортної структури населеного пункту чи регіону, створення туристичної інфраструктури, будівництва соціального житла, відкриття комунальних спеціалізованих обслуговуючих підприємств тощо), перелік яких має бути вичерпним та закріпленим на рівні закону.

Враховуючи екологічну складову земельних ділянок як природних компонентів, не вилучених з довкілля, важливе значення набуває дотримання правового режиму земельних ділянок, обтяжених заставою, під яким розуміється встановлені нормами та засновані на принципах земельного права умови використання земельної ділянки приватної власності, обтяженої правом застави, та порядок можливої та необхідної поведінки заставодавця - власника землі, спрямований на забезпечення цільового, раціонального використання і охорони землі, а також на задоволення майнових інтересів заставодержателя.

На сьогодні є чинним мораторій на відчуження земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, який встановлює повну заборону на відчуження (перехід) права власності на такі земельні ділянки, унеможливлює заставу зазначених земельних ділянок до зняття мораторію, оскільки звернення стягнення на них є неможливим. Водночас, мораторій не стосується застави земельних ділянок, призначених для здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення підсобного сільського господарства.

У підрозділі 2.2 „Суб'єкти земельних заставних правовідносин” досліджується, які особи можуть бути заставодавцями та заставодержателями земельних ділянок. Заставодавцями земельних ділянок можуть бути громадяни і юридичні особи, яким на праві власності належать земельні ділянки. Під терміном „громадяни” слід розуміти громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, яким на праві власності належать певні земельні ділянки. Щоб стати суб'єктами земельних заставних правовідносин, фізичні особи повинні володіти земельною правосуб'єктністю.

Юридичними особами - заставодавцями земельних ділянок є юридичні особи, засновані громадянами України або юридичними особами України, по відношенню до земельних ділянок для здійснення підприємницької діяльності, а також іноземні юридичні особи та спільні підприємства по відношенню до земельних ділянок несільськогосподарського призначення у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності, а також за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомості.

Заставодержателями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути лише банки. Враховуючи особливу цінність цих земель, доцільніше дозволити державному земельному банку бути заставодержателем таких земель.

Підрозділ 2.3 „Зміст земельних заставних правовідносин” присвячений аналізу прав та обов'язків суб'єктів земельних заставних правовідносин. Таким, що виражає суть застави, є право заставодержателя отримати задоволення з вартості заставленої земельної ділянки шляхом звернення стягнення на неї. Аналіз Закону України “Про іпотеку” дозволяє виділити такі підстави звернення стягнення на об'єкт застави: 1) невиконання боржником основного зобов'язання, 2) неналежне виконання боржником основного зобов'язання, 3) невиконання боржником достроково основного зобов'язання у випадку порушення заставодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, 4) порушення заставодавцем обов'язку по вжиттю заходів, необхідних для збереження об'єкту застави, 5) порушення заставодавцем обов'язку по страхуванню об'єкту застави, 6) порушення провадження у справі про банкрутство або при ліквідації юридичної особи - заставодавця.

Кореспондуючими всім правам заставодержателя є правомочності заставодавця, які забезпечують реалізацію прав заставодержателя. Водночас в обсяг правосуб'єктності заставодавця включені права, надані йому як землевласнику, здійснення яких продукується правовим режимом земельної ділянки. Всі права заставодавця поділяються на групи: 1) права, спрямовані на здійснення права володіння та користування об'єктом застави, 2) права, спрямовані на здійснення права розпорядження об'єктом застави, 3) права, надані заставодавцю для захисту права власності на земельну ділянку, 4) права, що випливають із земельного законодавства.

Обов'язки заставодавця також можна поділити на дві групи: а) обов'язки, метою виконання яких є забезпечення реалізації права заставодержателя, та які спрямовані на фактичне та юридичне збереження об'єкту застави; б) обов'язки, пов'язані з реалізацією правового статусу землевласника. Закон України „Про іпотеку” взагалі не приділяє увагу таким обов'язкам заставодавця, які, у зв'язку з цим не підпадають під сферу правового впливу заставодержателя. Порушення заставодавцем обов'язків, покладених на нього нормами земельного, екологічного, санітарного, містобудівного законодавства може негативно вплинути на реалізацію прав заставодержателя, оскільки норми цих галузей мають безпосередній вплив на ліквідність земельної ділянки, та як наслідок, - на можливість задоволення інтересів заставодержателя.

У підрозділі 2.4 „Підстави виникнення, зміни та припинення земельних заставних правовідносин” характеризуються підстави виникнення, зміни та припинення застави земельних ділянок. Земельні заставні правовідносини виникають, змінюються, припиняються на підставі складних юридичних фактів - складів у випадках, визначених законом або договором. Закон визначає лише первісний юридичний факт, на якому може ґрунтуватись виникнення, зміна або припинення права застави, а для реального виникнення та припинення застави землі необхідна наявність певної послідовності юридичних фактів.

Державній реєстрації підлягає право застави земельної ділянки, а не договір застави. Законодавство не містить вимоги щодо обов'язковості державної реєстрації застави землі як різновиду прав на землю під загрозою її недійсності. Державна реєстрація застави земельних ділянок має здійснюватись в межах Поземельної книги, проте здійснюється відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 р. № 410.

Аналіз Закону України „Про іпотеку” дозволяє виділити такі випадки припинення застави земельних ділянок: 1) припинення основного зобов'язання; 2) закінчення строку дії іпотечного договору; 3) реалізації об'єкта застави; 4) набуття заставодержателем права власності на об'єкт застави; 5) визнання іпотечного договору недійсним; 6) звернення стягнення за попередньою заставою.

При нормальній динаміці розвитку зобов'язання припиняється належним виконанням. Законом України „Про іпотеку” необхідно передбачити обов'язок заставодержателя у разі виконання боржником зобов'язання у повному обсязі видавати останньому розписку, яка буде документом, що підтверджує факт припинення основного зобов'язання та буде підставою для державної реєстрації припинення застави землі.

Застава землі припиняється у разі реалізації об'єкту застави. Аналіз Закону України „Про іпотеку” дає підстави зробити два висновки: а) поняття „реалізація” об'єкту застави є синонімом продажу об'єкту застави; б) реалізація об'єкту застави можлива лише в процедурі звернення стягнення на об'єкт застави. Звернення стягнення на заставлену земельну ділянку може здійснюватися за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; в порядку, передбаченому договором застави. Вважаємо, що найбільш оптимальним способом звернення стягнення на об'єкт застави є вчинення нотаріусом виконавчого напису на договорі застави. Реалізація заставленої земельної ділянки провадиться в межах виконавчого провадження на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду чи виконавчого напису нотаріусу шляхом продажу на прилюдних торгах. Щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення - це єдиний можливий спосіб їх реалізації. Дисертантом висловлюються пропозиції про те, що процедура прилюдних торгів щодо земельних ділянок має бути врегульована на рівні спеціального закону про земельні торги, який має врахувати особливості реалізації земельних ділянок як об'єктів застави.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог заставодержателя, що може передбачати: передачу заставодержателю права власності на об'єкт застави або право заставодержателя від свого імені продати об'єкт застави будь-якій особі.

У висновках викладені теоретичні підсумки дослідження, які мають наукове та практичне значення і висловлені відповідні рекомендації щодо вдосконалення законодавства України у сфері застави землі.

Ґрунтуючись на законодавстві, розробках науковців у сфері права та результатах дослідження, досліджено поняття правової категорії „застава земельних ділянок” та наведено її значення (право в суб'єктивному та об'єктивному значеннях; спосіб забезпечення зобов'язань та засіб стимулювання раціонального використання, відтворення та охорони землі; правовідношення). Виділено особливості застави землі, які визначають її земельно-правову сутність.

Проведене історичне дослідження застави землі свідчить про те, що об'єктивною передумовою виникнення та розвитку застави землі є виникнення приватної власності на землю. Генетично застава (іпотека) пов'язана з земельними ділянками як найвищою цінністю, що в сучасних умовах формує приналежність правового інституту застави землі до земельного права.

Дослідження сучасного стану правового регулювання земельних заставних правовідносин дозволило визначити його недоліки та правові проблеми у цій сфері. В Україні в межах земельного права, направленого на регулювання всіх правовідносин, об'єктами яких виступають землі, земельні ділянки та права на них, завершується процес формування окремого самостійного правового інституту застави землі. Правовідносини застави землі мають регулюватись переважно ЗК України та спеціальним законом України про заставу земельних ділянок. До земельних заставних правовідносин ЦК України має застосовуватись у субсидіарному порядку лише у випадку відсутності відповідної норми у земельному законодавстві. Сучасне іпотечне законодавство України є неповним і неефективним саме через відсутність в ньому земельно-правових норм, які б визначали правовий режим земельних ділянок, обтяжених заставою, земельну правосуб'єктність заставодавців та наслідки недотримання земельноохоронного законодавства при використанні обтяженої правом застави земельної ділянки.

На підставі результатів дослідження дисертантом надаються пропозиції по вдосконаленню законодавства щодо застави земельних ділянок. Пропонується закріпити вимогу про те, що лише оборотоздатні земельні ділянки можуть передаватись у заставу. Обґрунтовується необхідність закріплення хоча б невичерпного переліку обов'язків заставодавця як землевласника, за здійснення яких заставодавець має нести відповідальність перед заставодержателем, а заставодержатель має бути наділений правом здійснювати перевірку виконання заставодавцем таких обов'язків, а в разі їх невиконання - виконати їх за власні кошти з покладенням на заставодавця обов'язку по відшкодуванню понесених у зв'язку з цим витрат чи достроково звернути стягнення на земельну ділянки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Шевцова Ю.В. Основні проблеми нормативно-правового регулювання застави землі / Ю.В. Шевцова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2006. - Випуск 70. - С. 36-38.

2. Шевцова Ю.В. Становлення інституту застави землі в земельному законодавстві України / Ю.В. Шевцова // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2006. - № 6. - С. 114-119.

3. Шевцова Ю.В. Поняття та юридичний зміст застави землі / Ю.В. Шевцова // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2007. - № 5. - С. 143-152.

4. Шевцова Ю.В. Правовий інститут застави землі: проблеми становлення / Ю.В. Шевцова // Збірник тез наукових доповідей ІІ Міжнародної науково-практичної конференції студентів та аспірантів „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку”. - Луцьк, 2006. - С. 434-435.

5. Шевцова Ю.В. Поняття земельних заставних правовідносин / Ю.В. Шевцова // Збірник наукових праць Міжнародної науково-практичній конференції студентів та аспірантів „Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених” (19-20 квітня 2007 р.). - К., 2007. - С. 242.

6. Шевцова Ю.В. Юридичні проблеми змісту застави землі / Ю.В. Шевцова // Треті юридичні читання: Матеріали Міжнародної наукової конференції 25-26 квітня 2007 р. Т. 2. - К., 2007. - С. 99-102.

АНОТАЦІЯ

Шевцова Ю.В. Правове регулювання земельних заставних відносин в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню генезису, сучасного стану та проблем правового регулювання земельних заставних правовідносин. В роботі розкрито поняття, ознаки, юридична природа, принципи та види застави землі, досліджено поняття, структура, особливості та юридична природа земельних заставних правовідносин; проведено історичне дослідження нормативно-правового регулювання у сфері застави землі; визначено сучасний стан нормативно-правового забезпечення земельних заставних правовідносин; дана характеристику земельних заставних правовідносин як правового явища та розкрито особливості його елементів; виявлено особливості виникнення, зміни та припинення земельних заставних правовідносин.