Роль принципів права в процесі правозастосування

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

УВАРОВА ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 340.114

РОЛЬ ПРИНЦИПІВ ПРАВА У ПРОЦЕСІ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2009

ДИСЕРТАЦІЯ Є РУКОПИСОМ

Робота виконана на кафедрі теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор Цвік Марк Веніамінович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри теорії держави і права.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, доцент Шевчук Станіслав Володимирович, Національний університет „Києво-Могилянська академія”, професор кафедри загальнотеоретичних та державно-правових наук;

- кандидат юридичних наук, доцент Євграфов Павло Борисович, Київський регіональний центр Академії правових наук України, старший науковий співробітник

Захист відбудеться 11 березня 2010 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70

Автореферат розіслано 08 лютого 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Л. Яроцький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Принципи права - один із найважливіших компонентів будь-якої правової системи. Від того, наскільки вони відображені в правових нормах і в правозастосовній діяльності, багато в чому залежить ефективність правового регулювання.

Довгий час вітчизняною юридичною наукою, яка відводила принципам права роль виключно ідеологічної складової, не визнавався їх безпосередній регулюючий вплив на суспільні відносини, що зрештою негативно вплинуло на розвиток національної правової системи. Проявами такого негативного впливу сьогодні є встановлення у процесуальних кодексах України, за їх буквального тлумачення, як єдиної основи вирішення справи виключно норм права, що закріплені в приписах нормативно-правових актів, неузгодженість судової практики, переважно формальний підхід до вирішення юридичнозначущих питань. Через відсутність усталеної практики оцінки нормативно-правових актів на предмет їх відповідності основоположним вимогам права судами загальної юрисдикції непоодинокими є випадки застосування неправових приписів. Це в свою чергу, поряд з низкою соціальних факторів, призводить до зниження рівня довіри населення до системи судочинства і невизнання цінності права в цілому. Звідси випливає значущість наукового вироблення шляхів забезпечення відповідності правозастосування системі принципів права та визначення основних напрямів їх впливу на регульовані правом суспільні відносини, що зумовлює актуальність теми цього дослідження.

Визнання необхідності розв'язання означених вище проблем було проголошено одним із рушійних факторів судово-правової реформи в Україні, вихідні положення якої були закріплені в схваленій постановою Верховної Ради України від 28.04.1992 р. № 2296-XII Концепції судово-правової реформи в Україні, згодом набули подальшого розвитку в схваленій Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006 Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів. Однак спроба реалізації завдань судово-правової реформи через низку причин політичного, організаційного, кадрового та ідеологічного характеру не досягла своєї мети.

Серед першочергових кроків на шляху до подолання кризових явищ у галузі правосуддя особливого значення набуває забезпечення відповідності процесу правозастосування сутнісним вимогам до якості правосуддя, що, в свою чергу, вимагає усвідомлення значення принципів права для регулювання суспільних відносин. Основоположне значення серед них має принцип справедливості, вимоги якого повинні втілюватися при здійсненні кожного акта правосуддя. Оскільки усі інші принципи права є похідними від принципу справедливості, його реалізація є необхідною передумовою функціонування всієї їх системи, що, зокрема, підтверджується аналізом практики єдиного органу конституційної юрисдикції і вищих судових органів України, а також судових органів інших держав, міжнародних судових установ. Між тим, серед наукових робіт, присвячених проблемам правозастосування, немає жодного монографічного дослідження, яке б розкривало роль принципів права у цьому процесі. Це особливо підкреслює потребу концептуального, заснованого на сучасній методології, дослідження функціональної ролі принципів права у процесі правозастосування.

Зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах Державної цільової комплексної програми «Загальнотеоретичні проблеми правотворення та правозастосування в умовах формування правової держави» (номер державної реєстрації 0106U002283). Тема дисертації була затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол від 22.12.2006 р. № 5) і пізніше уточнювалася (протокол від 04.09.2009 р. № 1).

У вступі обґрунтовано актуальність, ступінь наукової розробки, зв'язок з науковими програмами, темами, планами, визначено мету і завдання, об'єкт та предмет дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів роботи, наведені дані про апробацію й структуру роботи.

Розділ 1 „Принципи як основоположний елемент права” присвячений дослідженню природи принципів права, з'ясуванню основних напрямів їх впливу на регулювання суспільних відносин, визначенню методологічних засад для подальшого розкриття ролі принципів права на такій стадії правового регулювання як застосування права.

У підрозділі 1.1. „Принципи права та їх роль у правовому регулюванні з позицій природно-правового і позитивістського підходів до права” досліджується історичний розвиток поглядів на значення принципів права для регулювання суспільних відносин у площині двох шкіл права - юснатуралістів і позитивістів.

Обґрунтовується точка зору, згідно з якою визнання можливості безпосереднього застосування принципів права засновано саме на ідеї природного права. Регулююча роль принципів права не ставиться у залежність від їх визнання державою, зокрема, через закріплення у джерелах права. Надбанням юснатуралістичного типу праворозуміння виступає думка, відповідно до якої процедурою, що дозволяє певну систему вимог, заснованих на визнаних у суспільстві цінностях, вважати принципами права, є визнання їх обов'язкової сили учасниками суспільних відносин. Визнання (легітимація) принципів права є останньою стадією їх формування і може мати різні форми, зокрема, проявлятись у безпосередньому їх застосуванні при вирішенні судової справи.

У той же час надбанням позитивізму можна вважати спрямованість на більшу визначеність правового регулювання, яка забезпечується шляхом закріплення вимог у певних чітко встановлених формах. Відомою є процедура прийняття обов'язкових до виконання нормативних приписів, джерела, в яких вони закріплюються, спосіб доведення змісту цих приписів до населення. Звертаючи увагу на зовнішню форму права, позитивісти тим самим підкреслюють необхідність забезпечення доступності й чіткості правових приписів.

Розгорнуте уявлення про право може бути досягнуто лише на основі поєднання ідей природно-правової і позитивістської концепцій праворозуміння, що може знайти прояв у визнанні обов'язковості закріплених державою правил поведінки за умови їх відповідності визнаним у суспільстві цінностям справедливості, рівності, свободи і гуманізму, їх тлумачення у світлі цих цінностей, а також необхідності безпосереднього звернення до них у випадку законодавчого мовчання.

Підрозділ 1.2. „Поняття та риси принципів права” присвячено аналізу сутності принципів права через виявлення родової категорії, яка може бути покладена в основу поняття принципів права. Визначається взаємозв'язок і напрями взаємодії принципів і норм права, їх спільні і відмінні риси.

На основі проведеного дослідження до спільних рис принципів і норм права віднесено: (а) в основі формування принципів і норм права лежать суспільні відносини, спрямованість принципів і норм на захист суспільно визнаних цінностей; (б) загальнообов'язковий характер принципів і норм права, що дозволяє їм виконувати функцію регулювання суспільних відносин; (в) загальний характер вимог, що складають зміст принципів і норм права, їх розрахованість на багаторазове застосування.

Для цілей цього дослідження серед відмінних рис принципів і норм права перш за все слід відзначити такі: (а) на відміну від правових норм, формування яких завершується тільки після надання їм формальної визначеності та юридичної сили державою, принципи права повністю формуються в суспільстві і не обов'язково мають здобувати закріплення в джерелах права, щоб мати регулятивне значення; (б) різні джерела обов'язковості принципів і норм права: якщо обов'язковий характер принципів права має своїм джерелом цінності, які знаходять вираз у принципах, то однією з основних умов набуття обов'язковості нормами права є їх відповідність принципам права; норма, що суперечить принципам права, визнається неправовою; (в) у порівнянні з нормами права його принципи мають більш стабільний характер; норми права, що діють у межах одного принципу, можуть неодноразово змінюватись; принципи права таким чином одночасно забезпечують поєднання стабільності і динамізму правового регулювання; (г) принципи права виступають системоутворюючим елементом права, вносять єдність у всю систему норм, правове регулювання в цілому; в роботі обґрунтовується, що принципи права забезпечують системність права вже на етапі його формування: правові норми, проходячи шлях правоутворення, формуються, не виходячи за межі, окреслені принципами права. Системність як необхідна якість правового впливу на суспільні відносини забезпечується саме завдяки тому, що кожна нова норма права, що включається до системи права, відповідає принципам права; д) різна внутрішня структура принципів і норм права: норми права закріплюють певне правило поведінки, яке має уповноважувально-зобов'язальний характер, принципи права концентрують у собі вимогу або цілу систему вимог найбільш загального характеру.

Роль принципів права розкривається в юридичній, перш за все судовій, практиці. Наводиться аналіз і узагальнення рішень Європейського суду з прав людини, Суду справедливості, судів конституційної і загальної юрисдикції окремих країн, у тому числі України.

На основі проведеного дослідження запропоновано визначення принципів права як системи вимог до належної і можливої поведінки людей, які відображають визнані у суспільстві цінності і утворюють спрямовану на регулювання суспільних відносин ієрархічну єдність.

Підрозділ 1.3. ”Функції та система принципів права” присвячений розкриттю системи і функцій принципів права. За вихідне положення у дослідженні цих питань визнається теза, згідно з якою принципи права не утворюють відокремленої самостійної підсистеми в системі права. На погляд автора, право не повинно розглядатися як система, що включає в себе системи меншого порядку - систему принципів і систему норм, оскільки елементи права є нерозривно пов'язаними один з одним і не утворюють окремих систем, виступаючи частиною єдиної системи права. Проте це не виключає можливості розгляду питання про різне місце окремих груп принципів права в системі права і про різний системоутворюючий вплив принципів права на інші його елементи.

Функції принципів права у роботі розглядаються як основні напрями їх впливу на суспільні відносини і на правове регулювання, що визначаються призначенням принципів права як ціннісного і системоутворюючого елементу права. Вплив на суспільні відносини здійснюється принципами права, перш за все, через правосвідомість учасників правового регулювання, оскільки саме завдяки принципам право сприймається як втілення ідей свободи, рівності, гуманізму і справедливості, через звернення до принципів права у людей формуються уявлення про вимоги права і повага до нього, розуміння цінності правового регулювання. Крім того, принципи права як елемент його змісту приймають разом з нормами права участь у виконанні правом його функцій - регулятивної та охоронної. Проте принципи права здійснюють не тільки зовнішній (регулятивний) вплив, тобто вплив на суспільні відносини, але й внутрішній (інструментальний) вплив на право як систему, елементом якої вони є.

На основі функціонального критерію запропонована побудова принципів у систему з двох взаємопов'язаних підгруп. Першу групу становлять принципи, зміст яких складають вимоги до процесу праворегулювання. Такі вимоги перш за все представлені у змісті принципу верховенства права, «орієнтують, яким саме чином необхідно себе поводити в процесі правотворчості і правореалізації» (В.Д. Ткаченко). До цієї групи, зокрема, входять принципи повноти, послідовності, стабільності, достатності правового регулювання, правової визначеності, доступності і справедливості судочинства, обов'язковості судових рішень тощо. Другу - вимоги, які застосовуються безпосередньо до відносин, які потребують врегулювання. Це, наприклад, принципи рівності у здатності мати права і обов'язки, добросовісності у реалізації прав і виконанні обов'язків, вільного волевиявлення і майнової самостійності у цивільних правовідносинах та інші.

Підрозділ 1.4. «Принципи права у правозастосуванні: погляд різних правових систем світу» присвячений з'ясуванню специфіки розуміння цього елемента права в різних правових сім'ях, урахування якої є необхідним для більш повного розкриття природи принципів права та їх ролі у правозастосуванні.

Визнається, що у правових системах світу склалися різні погляди на те, яку роль мають відігравати принципи права у правовому регулюванні. Це обумовлено перш за все тим, що цінності, закладені в основу правових систем, є відмінними. Саме у зв'язку з тим, що країни, які належать до умовно названих англосаксонської і романо-германської правових сімей, сповідують цінності західної цивілізації, що їх єднає, у цих країнах роль принципів у правозастосуванні є близькою. Ці правові сім'ї мають різну історію формування, що зумовило відмінності у тому значенні, яке надається різним джерелам права, проте, хоча й різними шляхами, вони прийшли до визнання того, що в основу права покладені певні принципи, які забезпечують єдність всієї правової системи і дають можливість знайти справедливе рішення у кожній справі. Проявом визнання спільних цінностей країнами англосаксонської і романо-германської правових систем стало право, розроблене Євросудом на підставі положень Європейської конвенції про захист прав людини.

У той же час, слід усвідомлювати, що якщо для англосаксонської правової системи принципи права давно сприймаються як невід'ємна частина джерел правового регулювання, то країни континентального права до останнього часу пов'язували загальнообов'язковість правил поведінки виключно з закріпленням цих у нормативно-правових актах та інших письмових формах права. Сьогодні принципи права виступають для країн романо-германської правової сім'ї альтернативою встановленому державою праву і все частіше здобувають статус самостійного обов'язкового джерела права.

Щодо країн традиційного права відзначається дві особливості: з одного боку, в цих країнах не вироблене як таке поняття «принципи права», хоча є комплекс основоположних ідей, які фактично виконують їх функції у регулюванні суспільних відносин (зокрема, ідеї про вічність, незмінність, універсальність й незаперечність релігійних постулатів), з іншого - ці ідеї з розвитком суспільства часто потребують корегування, чим обумовлена поява різних течій і напрямків щодо вироблення способів відступлення від цих засад при формальному збереженні їх незмінності. У той же час доводиться, що країнам традиційного права, як і країнам романо-германьскої та англо-саксонської правових сімей, притаманна ідея про розкриття змісту принципів права через систему правових вимог, які також можуть мати характер принципів права.

Розділ 2 „Функції принципів права у правозастосуванні” присвячено розкриттю основних напрямів впливу принципів права на суспільні відносини та процес правового регулювання, аналізу ролі принципів права у судовій практиці України.

У підрозділі 2.1 «Загальна характеристика правозастосування, його стадії та види» надається загальна характеристика правозастосування, виділено основні підходи до природи правозастосування, що представлені в теорії права, визначаються стадії процесу правозастосування.

У роботі виділено такі риси правозастосування: (а) правозастосування є стадією реалізації права і не може бути представлене як одна з форм реалізації права, оскільки критерієм для виділення форм реалізації є спосіб правового регулювання (дозвіл, заборона, зобов'язання), якому правозастосування не відповідає; (б) правозастосування проходить у визначеному нормами процесуального права порядку; (в) суб'єктами правозастосування можуть бути виключно суб'єкти, наділені відповідними повноваженнями; (г) процес застосування права з метою наукового пізнання умовно може бути представлений як силогізм, що включає в себе встановлення фактичних обставин справи, юридичної основи для її вирішення і винесення рішення; (д) головною метою цієї стадії праворегулювання є сприяння реалізації правових вимог у випадках, коли їх безпосередня реалізація є неможливою.

Обґрунтовується можливість умовного поділу правозастосування за особливостями встановлення юридичної основи справи на типове (коли справа вирішується на підставі закріпленої в законодавстві, інших джерелах права норми) і нетипове (коли правозастосовець має сам - з орієнтацією на волевиявлення законодавця з аналогічних питань, тобто через застосування аналогії закону, чи без такої, тобто через аналогію права, - вивести юридичну основу вирішення справи). При простому типовому правозастосуванні від правозастосовця вимагається підвести конкретні обставини справи під певне загальне правило поведінки, закріплене в праві. У разі ускладненого типового правозастосування правозастосовець має виконати певні додаткові операції, щоб встановити юридичну основу справи (наприклад, за наявності колізії у законодавстві зберігається загальна модель (алгоритм) дій правозастосовця, але на стадії встановлення юридичної основи з'являється додаткова підстадія, змістом якої є дії, спрямовані на подолання колізії). Коли процес правозастосування не може бути представлений у вигляді силогізму, має місце нетипове правозастосування (за наявності прогалини в позитивному праві). При цьому типі правозастосування з'являються певні елементи правозакріплення, але зберігається основна мета цього виду діяльності - вирішити конкретну справу, сприяючи при цьому реалізації певних вимог права - чи то закріплених у приписах позитивного права, чи то виведених із змісту принципів права.

У підрозділі 2.2. «Реалізація функцій принципів права у правозастосуванні» розкриваються регулятивна та інструментальна функції принципів права як основні напрями їх впливу на регулювання суспільних відносин у процесі правозастосування.

У пункті 2.2.1. визначено напрями реалізації регулятивної функції принципів права. Зокрема, вказується, що найбільш відчутним вплив принципів права на процес правозастосування є на стадії встановлення юридичної основи справи, коли регулятивна функція принципів права знаходить прояв у таких напрямах: 1) встановлення, чи є розглядуваний випадок таким, що охоплюється сферою дії права: питання про те, чи підлягають певні суспільні відносини захисту з боку права, правозастосовець може вирішити тільки через звернення до принципів права, які окреслюють межі дії права; 2) визначення змісту норм права, що врегульовують розглядуваний випадок, через їх системний зв'язок з принципами права, що, зокрема, проявляється у необхідності тлумачення правових норм у світлі принципів права, подоланні колізій у правовому регулюванні; 3) здійснення принципами права безпосереднього регулятивного впливу на суспільні відносини у випадку прогалин у позитивному праві.

Розглянуто питання визначення меж повноважень правозастосовного органу за умов наявності прогалини у позитивному праві. З одного боку, суд не повинен відмовляти у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини, з іншого - суд не може брати на себе повноваження з врегулювання питань, які віднесені до виключної компетенції законодавчого органу і можуть бути вирішені тільки ним. Про обмеженість повноважень органів судової влади у випадку виникнення таких питань свідчить, зокрема, практика Конституційного Суду України, який відмовляється давати офіційне тлумачення законодавчих положень, що можуть бути деталізовані виключно законодавцем. У той самий час невиконання останнім свого обов'язку з визначення тієї чи іншої процедури, відсутність якої робить неможливою реалізацію певних прав і законних інтересів, не може ставати підставою для відмови у судовому захисті. За такої ситуації перевага має бути надана принципу гарантованості доступу до правосуддя.

Підтримується думка, відповідно до якої застосування аналогії закону або аналогії права є можливим лише у випадку неможливості вирішення справи без звернення до них. У свою чергу аналогія права застосовується у разі неможливості використання аналогії закону.

Пункт 2.2.2. „Напрями реалізації інструментальної функції принципів права у правозастосуванні” присвячено розкриттю інструментальної функції принципів права, одним з основних проявів якої є оцінка норм позитивного права, які регулюють розглядуваний випадок, на відповідність принципам права. Така оцінка включає в себе не тільки встановлення відповідності закріпленої в нормативно-правовому акті норми принципам права, але й також передбачає необхідність перевірки з боку правозастосовця, чи було додержано правозакріплюючим суб'єктом вимог до самої процедури правозакріплення (зокрема, чи дотримано процедуру розгляду, ухвалення і набрання чинності нормативно-правовими актами, чи відповідають встановленні приписи вимогам доступності і чіткості тощо).

Оцінка норм позитивного права на відповідність принципам знаходить відображення у визнанні в Україні прямої дії норм Конституції. Проте дискусійним залишається питання про можливість визнання за судами загальної юрисдикції права відмовитися від застосування певного нормативно-правового акта, який, на думку суду, суперечить Конституції. В роботі запропоновано вирішувати це питання через розв'язання конфлікту між двома принципами - принципом прямої дії норм Конституції, з одного боку, і принципом виключеної компетенції органу конституційного судового контролю - з іншого. У кожній окремій справі пріоритет може бути надано одному з них.

Інструментальна функція принципів права передбачає також необхідність оцінки процесу правозастосування (дій правозастововця) на відповідність вимогам, що висуваються до процесу правозастосування (доступності правосуддя, змагальності і рівності сторін судового процесу, обґрунтованості і обов'язковості судових рішень тощо).

Підрозділ 2.3. «Роль принципів права у практиці Конституційного Суду України і судів загальної юрисдикції» присвячено виявленню основних тенденцій впливу принципів права на здійснення судочинства органом конституційної юрисдикції і судами загальної юрисдикції. На основі проведеного аналізу запропоновано шляхи подальшого посилення регулятивної ролі принципів права у вітчизняній судовій практиці.

В роботі звертається увага на такі напрями впливу принципів права при здійсненні конституційного судочинства: (а) принципи права, у тому числі ті, що не отримали закріплення у нормативно-правових актах, можуть бути безпосередньою і єдиною нормативною основою вирішення справи Конституційним Судом України; (б) рішення Конституційного Суду України стають формою зовнішнього вираження принципів права, що не закріплені в позитивному праві; зокрема, у рішеннях Конституційного суду отримують зовнішнє вираження принципи, сформульовані на доктринальному рівні; (в) практика конституційного судочинства має важливе значення для розкриття змісту принципів права (найбільш повну характеристику у діяльності Конституційного Суду України отримав принцип верховенства права); (г) Конституційний Суд України намагається вибудувати ієрархію принципів права, ставлячи в ній на вищий щабель основоположні принципи права; (д) регулююча роль принципів права знаходить свій прояв не тільки у випадках повної відсутності норм права, але й при наявності останніх, коли принципи використовуються як додаткове правове обґрунтування, не виступаючи безпосередньою основою вирішення справи.

На основі аналізу практики судів загальної юрисдикції встановлено: (а) суди загальної юрисдикції, переважно суди першої інстанції, використовують посилання на принципи права суто формально, не застосовуючи їх як основу для вирішення справи; непоодинокими є випадки, коли формальний підхід до розкриття змісту принципів права призводить до викривлення їх змісту; (б) нечисленними є рішення, в яких принципи права слугують встановленню системних зв'язків між приписами законодавства, використовуються судами для оцінки законодавчих приписів, на підставі яких має бути вирішена справа; (в) порушення принципів права, що висувають вимоги до процесу правозастосування, досить часто стає підставою для скасування прийнятих судами нижчих інстанцій рішень судами вищої інстанції, проте як формальна причина такого скасування називається порушення положень процесуальних кодексів, а не принципів права; (г) суди загальної юрисдикції при використанні принципів права у вирішенні справи переважно не розкривають самостійно їх зміст, орієнтуючись на практику Європейського Суду з прав людини, Конституційного Суду України, а також - в обмеженому числі випадків, практику Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розкритті ролі принципів права у процесі правозастосування. З висновків, що зроблені в дисертаційному дослідженні, найбільш загальними й важливими є такі:

1. Аналіз підходів до визначення місця принципів права у правовому регулюванні з позицій природно-правового і позитивістського типів праворозуміння дозволив дійти висновку, що в цьому питанні названі школи права сьогодні найбільшою мірою наближуються одна до одної. Це дає підстави стверджувати, що принципи права можуть розглядатися як інтегруючий елемент природно-правового і позитивістського напрямів правового мислення, проявом чого є, зокрема, визнання принципів права основою для оцінки санкціонованого державою права на відповідність визнаним у суспільстві цінностям. Вони мають основоположне значення для врегулювання суспільних відносин. Принципи становлять систему вимог, що окреслюють межі повноважень нормотворчого і правозастосовного органів.

2. На основі дослідження формування принципів і норм права зроблено висновок про першість принципів права перед нормами у цьому процесі, виділено етапи правоутворення. На першому етапі відбувається багаторазове, у тому числі стихійне, механічне, випадкове, повторення певних суспільних відносин. На другому етапі ці відносини усвідомлюються як корисні, необхідні, а отже відбувається їх оцінка за критерієм цінності для певного об'єднання людей. Якщо в цьому об'єднанні наявна згода щодо відповідності певних повторюваних відносин цим ціннісним орієнтирам (своєрідним протопринципам права), правоутворення переходить на свій третій етап і сформовані на основі таких відносин правила поведінки визнаються як загальнообов'язкові норми. З розвитком і ускладненням суспільних відносин, появою держави до процесу правоутворення включається ще одна стадія, яка сьогодні сприймається як обов'язкова, - стадія правозакріплення, яка полягає у наданні нормам права певної зовнішньої форми уповноваженими державними органами. Таким чином, вплив принципів на норми права є визначальним ще на стадії правоутворення. У подальшому це обумовлює їх роль у процесі правового регулювання як системи вимог, поза якою не може відбуватись жоден акт безпосередньої реалізації норми права або її застосування до конкретної життєвої ситуації. У свою чергу, через відповідність принципам права відбувається легітимація норм права, визнання їх як загальнообов'язкових правил поведінки. Встановлення невідповідності норми принципам права призводить до втрати нею своєї нормативної сили.

3. Під принципом права розуміється вимога або система вимог до належної або можливої поведінки людей, що відображає визнані у суспільстві цінності і входить до спрямованої на регулювання суспільних відносин ієрархічної єдності. Кожна вимога, що становить зміст принципу права, також може набувати статус принципу права, але нижчого рівня. При цьому уся система принципів права представляє собою певне розгортання змісту принципу справедливості.

4. Для правозастосування важливою є побудова принципів у систему з двох взаємопов'язаних підсистем. Першу підсистему становлять принципи, до яких правозастосовник звертається для оцінки процесу праворегулювання, зокрема, процесів правозакріплення, правотлумачення і правозастосування. Такі вимоги перш за все представлені у змісті принципу верховенства права. Другу - вимоги, які застосовуються безпосередньо до відносин, які потребують врегулювання, відображають їх змістовні зв'язки. Взаємозв'язок і взаємодія принципів двох вказаних підсистем зумовлений тим, що своєю основою вони мають спільний фундамент, який складають принципи справедливості, свободи, рівності, гуманізму, які об'єднують дві названі підсистеми, забезпечуючи єдність і стабільність правового регулювання.

5. Функції принципів права представляють собою основні напрями їх впливу на суспільні відносини і на процес правового регулювання, які визначаються призначенням принципів права як ціннісного і системоутворюючого елементу права. Принципи права не тільки приймають участь у виконанні правом загальносоціальної, регулятивної і охоронної функцій, але й здійснюють внутрішній (інструментальний) вплив на саме право.

6. Правозастосовними функціями принципів права є регулятивна й інструментальна. Регулятивна функція полягає у встановленні правозастосовцем через звернення до принципів права, чи охоплюється розглядуваний випадок сферою дії права; визначенні змісту норм права, якими регулюється розглядуваний випадок, шляхом виявлення системного зв'язку з принципами права; виконанні принципами ролі безпосередньої юридичної основи вирішення справи у випадку прогалин у позитивному праві. Інструментальна функція проявляється в необхідності оцінки правозастосовцем приписів позитивного права на відповідність принципам права; перевірки додержання вимог до процедури правозакріплення і правозастосування.

7. Визначальну роль у розкритті змісту принципів права мають відігравати судові органи. В Україні на цей час вказане завдання виконується тільки Конституційним Судом України, який в окремих рішеннях використовує принципи права як безпосередню основу для прийняття рішень про конституційність окремих нормативних приписів і в інтерпретаційній діяльності. У діяльності судів загальної юрисдикції можна зустріти лише поодинокі випадки розкриття змісту принципів права, переважно в рішеннях вищих судових інстанцій. Проте, загальною тенденцією залишається більшою мірою формальне посилання на принципи права. Сьогодні існує потреба при узагальненні судової практики вищими судовими інстанціями звернення уваги на необхідність використання принципів права при винесенні кожного акта правосуддя.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ ПРАЦЬ

1. Уварова О. О. Шляхи дослідження правозастосовної функції принципів права / О. О. Уварова // Форум права. - 2007. - № 2. - С. 217-222.

2. Уварова О. О. Про зміст і форму правозастосовних актів / О. О. Уварова // Вісник Академії правових наук України. - 2005. - № 4. - С. 207-213.

3. Уварова О. О. Загальні принципи права та їх роль у правозастосуванні з позицій природно-правового і позитивістського підходів до права / О. О. Уварова // Вісник Академії правових наук України. - 2008. - № 2. - С. 244-252.

4. Уварова О. О. (у співавторстві з Погребняком С. П.) Судова практика: поняття та функції / С. П. Погребняк, О. О. Уварова // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - № 9. - С. 47-59.

5. Уварова О. О. Роль принципів права у правозастосуванні (постановка питання) / О. О. Уварова // Сучасні проблеми юридичної науки та практики : Тези доповідей та наукових повідомлень всеукраїнської науково-практичної конференції молодих учених та здобувачів / За заг.ред. проф. М. І. Панова. - Х. : Нац.юрид.акад.України, 2007. - С. 21-22.

6. Уварова О. О. Принципи права як нормативна основа правозастосування / О. О. Уварова // Юридична наука очима молодих вчених : Тези доповідей та наукових повідомлень всеукраїнської науково-практичної конференції молодих учених та здобувачів / За заг.ред.проф. А. П. Гетьмана. - Харків : Кроссроуд, 2008. - С. 118-121.

7. Уварова О. О. Погляд основних правових систем на роль принципів права у правозастосуванні / О. О. Уварова // Осінні юридичні читання : Тези доповідей та наукових повідомлень всеукраїнської наукової конференції молодих вчених 12-13 листопада 2008 р. / За заг.ред. А. П. Гетьмана. - Х. : Нац.юрид.акад.України, 2008. - С. 31-34.

8. Уварова О. О. Підвищення ролі принципів у правозастосуванні як змістовний аспект судової реформи / О. О. Уварова // Суспільство і політичні інститути в умовах трансформації та реформ: ХХІ Харківські політологічні читання : Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції. - Х. : ХАП, НЮАУ імені Ярослава Мудрого, НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, 2008. - С. 247-249.

9. Уварова О. О. Принцип прямої дії Конституції України у практиці судів загальної юрисдикції / О. О. Уварова // Другі Конституційні читання: Збірка тез наукових доповідей і повідомлень міжнародної наукової конференції молодих учених, аспірантів і студентів присвячена пам'яті академіка права Ю. М. Тодики / За заг.ред.проф. А. П. Гетьман. Нац.юрид.акад.України. - Харків : Права людини, 2009. - С. 353-355.

10. Уварова Е. А. Общие принципы права как нормативная основа правоприменения / О. О. Уварова // Материалы докладов XV Международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов» / Отв. ред. И. А. Алешковский, П. Н. Костылев. [Электронный ресурс] - М.: Издательство МГУ; СП МЫСЛЬ, 2008. - 1 электрон. опт. диск (CD-ROM); 12 см. - Систем. требования: ПК с процессором 486 +; Windows 95; дисковод CD-ROM; Adobe Acrobat Reader. Подсекция Теория государства и права. - С. 107-109.

11. Уварова О. О. Принципи права у практиці Конституційного Суду України / О. О. Уварова // Актуальні проблеми конституційного права та державотворення : Зб.наук.пр. / За заг. ред. В.М. Олуйка. - Хмельницький : Вид-во Хмельницького університету управління та права, 2008. - С. 195-197.

АНОТАЦІЇ

Уварова О.О. Роль принципів права в процесі правозастосування. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2009.

Дисертацію присвячено розкриттю основних напрямів впливу принципів права на регулювання суспільних відносин у процесі правозастосування. Виявлено особливості підходів до визначення місця принципів права у правовому регулюванні з позицій природно-правового і позитивістського типів праворозуміння. Надано загальну характеристику принципів права через встановлення родової категорії для визначення їх поняття, дослідити процес формування принципів і норм права, встановити співвідношення принципів і норм права, їх спільні та відмінні ознаки, здійснюваний ними взаємовплив і взаємодію в регулюванні суспільних відносин. Проаналізовано роль принципів права у процесі регулювання суспільних відносин у країнах різних правових сімей. Досліджено основні напрями впливу принципів права на процес правозастосування на стадії визначення юридичної основи вирішення справи та розкрито основні аспекти функціонального призначення принципів права у правовому регулюванні суспільних відносин. Визначено роль принципів права у судовій практиці України.

Ключові слова: принципи права, правові норми, правозастосування, правове регулювання, правова система, правило поведінки.

Уварова Е.А. Роль принципов права в процессе правоприменения. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2009.

В диссертационном исследовании на основе функциональной связи между принципами и нормами права раскрыта природа принципов права как непосредственного регулятора общественных отношений. Предложена классификация принципов права на две взаимосвязанные группы принципов - принципы, содержание которых составляют требования к механизму праворегулирования, и принципы, требования которых применяются непосредственно к общественным отношениям, выступающим предметом такого регулювания.

В работе раскрыты основные направления влияния принципов права в процессе правоприменения, в частности выделена их регулятивная функция, в рамках которой принципы выступают юридической основой решения дела, и инструментальную функцию, через которую принципами права осуществляется влияние на правовое регулирование, оценка позитивного права, процессов правозакрепления и правоприменения.

Раскрыта идея о принципах права как интегрирующей категории естественно-правового и позитивистского типов правопонимания, что позволило рассматривать принципы права как нормативную основу правоприменения.

Автором продолжено развитие представленной в юридической науке идеи об онтологическом первенстве принципов права перед правовыми нормами. Обоснован вывод о том, что легитимация норм права обеспечивается через их соответствие принципам права; принципы права в свою очередь легитимируются через выражение в них признанных в обществе ценностей.