Участь юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах (на прикладі Міністерства оборони України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

УЧАСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА

У ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ

(НА ПРИКЛАДІ МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ)

ІВАНОВ Сергій Олексійович

УДК 347.195

12.00.03 -- цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Київ -- 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Хмельницькому університеті управління та права Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник --

кандидат юридичних наук, доцент

БІЛОУСОВ Юрій Валерійович,

Хмельницький університет управління та права,

завідувач кафедри цивільного права та процесу.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України,

ДЗЕРА Олександр Васильович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри цивільного права;

кандидат юридичних наук, доцент

ПЕРВОМАЙСЬКИЙ Олег Олексійович,

Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України, старший науковий співробітник відділу проблем приватного права.

Захист відбудеться 6 травня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 03 квітня 2009 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук О. О. Кваша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

міністерство оборона цивільний публічний

Актуальність теми пов'язана із необхідністю вироблення єдиних теоретичних підходів щодо специфіки участі у цивільних відносинах таких суб'єктів публічного права, як органи державної влади. Слід констатувати, що порядок участі суб'єктів публічного права в особистих немайнових та майнових відносинах Цивільний кодекс України (далі -- ЦК України) не регулює, відсилаючи до інших законів. У той же час у сфері публічного права, на відміну від цивільного, акценти зміщено на інший аспект їхньої діяльності -- здійснення владних повноважень. Внаслідок цього складається ситуація, за якої цивільно-правовий статус органів державної влади актами цивільного законодавства не визначається.

Цивільно-правовий статус юридичних осіб, які створюються державою для забезпечення її потреб, частково був предметом досліджень у юридичній науці. Так, Л. В. Винар здійснив аналіз загальних питань участі у цивільних відносинах юридичних осіб, заснованих державою. Правовий статус військових частин як суб'єктів цивільного права досліджувався в Україні В. Й. Кіселем, в Російській Федерації А. Ю. Віноградовим, В. В. Мановим та ін. Крім цього, предметом дослідження був цивільно-правовий статус деяких суб'єктів публічного права: територіальних громад (О. О. Первомайський), казни (В. І. Ямковий). Водночас наведені дисертаційні роботи не вичерпали актуальності теми дослідження, так як недостатньо повно розкривають специфіку участі у цивільних відносинах органів державної влади як юридичних осіб публічного права.

Дослідження цієї теми безпосередньо пов'язано із розвитком вчень про цивільні правовідносини, про юридичні особи, про цивільно-правовий статус держави, її органів та представників, про речові права, про цивільно-правові зобов'язання, які проводились науковцями в різні часи. Через це теоретичну основу роботи склали наукові праці вчених-юристів ХІХ -- початку ХХ століття: Ю. С. Гамбарова, Л. І. Петражицького, Н. С. Суворова, Г. Ф. Шершенєвича; науковців радянської доби: Ч. Н. Азімова, А. С. Аскназія, С. М. Братуся, М. І. Брагінского, А. В. Венедиктова, Д. М. Генкіна, О. С. Іоффе, О. О. Красавчікова, О. А. Пушкіна, К. А. Флейшиц, Р. Й. Халфіної, та представників сучасної школи цивільного права: В. І. Борисової, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, В. М. Кравчука, Н. С. Кузнєцової, І. М. Кучеренко, В. В. Лаптєва, В. В. Луця, Р. А. Майданика, В. Д. Примака, І. В. Спасібо-Фатєєвої, Р. О. Стефанчука, Є. О. Суханова, Ю. К. Толстого, Є. О. Харитонова, О. І. Харитонової, Я. М. Шевченко, Р. Б. Шишки, В. С. Щербини та інших.

З урахуванням змісту обраної теми в дослідженні окремих питань роботи було використано наукові дослідження з конституційного, господарського, адміністративного, фінансового, бюджетного, земельного права та чинне законодавство цих галузей права, а також нормативні акти, які втратили свою чинність.

Вирішення загальних питань участі органів державної влади у цивільних відносинах пропонується здійснити на прикладі Міністерства оборони України (далі -- Міноборони). Цей орган державної влади, виступаючи центральним органом військового управління, бере участь у цивільних відносинах щодо матеріального забезпечення потреб оборонної галузі України і наділений статусом юридичної особи.

За нинішніх умов реформування у сфері оборони питання участі Міноборони у цивільних відносинах не досліджувалися. Попри це нині приймаються нові нормативні акти, які суттєво переорієнтовують стратегію воєнної доктрини України, зокрема, роль та місце органів військового управління у майнових відносинах (зокрема, простежується запровадження нових підходів у процесі задоволення потреб організацій Збройних Сил України (далі -- ЗС України) у матеріальних ресурсах та послугах; впроваджується механізм аутсорсингу тощо).

Усе зазначене свідчить про актуальність та своєчасність обраної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до планів науково-дослідної роботи кафедри цивільного права та процесу, що є складовою наукової теми Хмельницького університету управління та права “Правові і управлінські засади розбудови Української держави та забезпечення прав громадян” (державний реєстраційний номер 0104U004239).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вироблення єдиних комплексних теоретичних підходів щодо участі Міноборони у цивільних відносинах і формування на їхній основі загальних положень участі юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах.

Відповідно до мети дослідження визначено наступні завдання:

Ї виявити наявні передумови та мету участі Міноборони у цивільних відносинах;

Ї визначити правовий статус Міноборони у цивільних відносинах та його особливості;

Ї розглянути ознаки Міноборони, як юридичної особи публічного права;

Ї виявити належну організаційно-правову форму Міноборони;

Ї дослідити правовий режим майна, закріпленого за Міноборони;

Ї виявити та проаналізувати специфіку участі Міноборони у договірних та недоговірних зобов'язаннях;

Ї розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства щодо участі у цивільних відносинах органів державної влади взагалі та Міноборони зокрема.

Об'єктом дисертаційного дослідження є цивільні відносини, учасником яких виступає Міноборони.

Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування щодо участі Міноборони та інших органів державної влади у цивільних відносинах.

Методи дослідження. Методологічну базу дисертаційного дослідження складає сукупність наступних наукових методів пізнання: формально-логічний метод, який було використано для визначення організаційно-правової форми Міноборони, а також при розгляді питання про можливість здійснення підприємницької діяльності юридичними особами публічного права; метод індукції -- при поширенні загальних положень участі Міноборони у цивільних відносинах на участь інших органів державної влади у цивільних відносинах; метод порівняльного правознавства -- для порівняння норм чинного вітчизняного законодавства, що регулюють правовий статус юридичних осіб публічного права та загальні положення про речові права на чуже майно, з аналогічними положеннями законодавства інших держав; метод комплексного аналізу, за допомогою якого досліджено критерії поділу юридичних осіб на юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права; історичного методу -- сутність таких понять, як юридична особа (юридична особа публічного права), речове право; метод системного аналізу -- при визначенні місця Міноборони в системі осіб цивільного права, а також при характеристиці діяльності, спрямованої на забезпечення стану національної оборони, як комплексного заходу; метод конкретних соціологічних досліджень -- при опрацюванні правозастосовчої практики задля виявлення проблемних питань участі Міноборони у цивільних відносинах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в юридичній науці України здійснено комплексне дослідження загальних засад участі Міноборони у цивільних відносинах як юридичних осіб публічного права, на основі чого розроблено концепцію участі інших органів державної влади у цих відносинах.

За результатами дослідження:

вперше:

Ї виявлено наявний дуалізм цивільно-правового статусу органів державної влади як істотний чинник визначення передумов, мети та особливостей участі Міноборони у речових та зобов'язальних відносинах. Він полягає у тому, що Міноборони та інші органи державної влади одночасно виступають органом, через які діє держава у цивільних відносинах, а також юридичною особою;

Ї визначено, що передумовою участі у цивільних відносинах органів державної влади є поєднання необхідності виконання делегованих державою повноважень із ресурсного забезпечення потреб у відповідній галузі, а також набуття та здійснення цивільних прав, створення та виконання цивільних обов'язків для забезпечення належних матеріальних умов власного функціонування;

Ї з'ясовано критерій розмежування правового статусу органів державної влади у цивільних відносинах, яким є сутність інтересів, задоволення яких здійснюється у цих відносинах (орган державної влади спрямовує свої дії на задоволення інтересів держави як суб'єкта права чи власних інтересів як організації);

Ї з'ясовано співвідношення понять “компетенція, встановлена законом” та “цивільна право- дієздатність”, що проявляється у тому, що компетенція суб'єктів публічного права за їхньої участі у цивільних відносинах трансформується у функціональну (цільову) цивільну правоздатність юридичних осіб публічного права;

Ї визначено функції Міноборони у сфері здійснення господарської діяльності у ЗС України, до яких віднесено, окрім суто публічних функцій (реєструючої та контрольно-моніторингової), гарантуючу функцію, яка полягає у можливості притягнення Міноборони як субсидіарного боржника за зобов'язаннями військових частин;

Ї визначено повноваження щодо здійснення права власності на майно ЗС України, за якими Міноборони діє як орган державної влади, що виступає суб'єктом здійснення права державної власності щодо всього майна ЗС України від імені й в інтересах держави та як юридична особа публічного права реалізує правомочності щодо переданого державою майна для виконання на постійній основі визначених у законодавстві завдань;

Ї здійснено класифікацію договорів, які укладаються Міноборони, на ті, які задовольняють інтереси держави, та договори, спрямовані на створення належних матеріальних умов для виконання поставлених завдань Міноборони як юридичної особи. Таким критерієм визначено цільову спрямованість щодо забезпечення інтересів відповідного суб'єкта;

отримали подальший розвиток:

Ї визначення організаційно-правової форми Міноборони та інших органів державної влади як установи публічного права, під якою слід визнавати унітарну організацію, що виконує закріплену в Конституції України, інших нормативно-правових актах та в прийнятих на їх виконання установчих документах мету свого створення за рахунок переданого засновником майна;

Ї обґрунтування потреби у закріпленні функціональної (цільової) цивільної правоздатності за юридичними особами публічного права у зв'язку із нормативно закріпленим обов'язком виконання цими особами поставлених засновником завдань;

удосконалено:

Ї пропозиції щодо включення до правового регулювання актами цивільного законодавства цивільно-правового статусу юридичних осіб публічного права у зв'язку із тим, що поняття “юридична особа” є цивільно-правовим поняттям, а відтак правовий статус у цивільних відносинах всіх різновидів юридичних осіб повинен бути врегульований нормами ЦК України на єдиних для всіх учасників цивільних відносин засадах;

Ї теоретичну конструкцію субсидіарної відповідальності держави, на прикладі зобов'язань Міноборони, згідно з якою юридичні особи публічного права за власними зобов'язаннями відповідають наявними в їхньому розпорядженні грошовими засобами із можливістю виникнення субсидіарного обов'язку держави (власника майна) у разі недостатності коштів.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані висновки та пропозиції може бути використано: у науковій роботі -- для подальшого дослідження системи юридичних осіб публічного права та їхнього цивільно-правового статусу; у нормотворенні -- для удосконалення цивільного законодавства у частині регулювання правового статусу юридичних осіб публічного права загалом, та участі Міноборони й інших органів державної влади у цивільних відносинах зокрема; у практичній діяльності -- для підвищення теоретичного рівня підготовленості представників юридичної служби ЗС України всіх рівнів, посадових осіб відповідних структурних підрозділів Міноборони, до повноважень яких входить координація участі цього органу державної влади та інших організацій ЗС України у цивільних відносинах, а також органів військової прокуратури при здійсненні представництва у суді інтересів держави в особі Міноборони та ін.

Окремі результати дослідження впроваджено у навчальному процесі Національної академії державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького при викладанні навчальних дисциплін “Цивільне право України”, “Особливості правового регулювання відшкодування шкоди у військових формуваннях України”, ”Правове забезпечення господарської діяльності органів охорони державного кордону”, “Основи цивільного права”, “Особливості діяльності юридичної служби в підрозділах Державної прикордонної служби України“, а також використано при проведенні постійно діючого семінару Головного управління юстиції у Хмельницькій області, що підтверджуються відповідними документами, котрі складають додатки до роботи.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження було оприлюднено на: Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (Хмельницький, 14-15 листопада 2003 р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.); міжвузівській науково-методичній конференції “Актуальні проблеми правового регулювання цивільних правовідносин в Україні” (Хмельницький, 24 листопада 2005 р.); І Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (Одеса, 24-25 лютого 2006 р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених “П'яті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 27-28 жовтня 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми теорії та практики реалізації правоохоронних функцій в охороні державного кордону” (Хмельницький, 22-23 листопада 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні” (Хмельницький, 14-15 березня 2008 р.).

Публікації. За результатами проведеного дослідження виконано 13 публікацій, з яких шість -- це наукові статті у виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України, та сім -- тези доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, п'яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації -- 236 сторінок, у тому числі список використаних джерел нараховує 430 найменувань на 47 сторінках. Два додатки розміщено на 5 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано об'єкт та предмет дослідження, його мету й завдання, визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, їх апробацію, відомості про публікації за темою дисертації.

Перший розділ -- “Міністерство оборони України як юридична особа публічного права” -- складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Загальні засади участі у цивільних відносинах органів державної влади” на підставі дослідження концепцій участі органів державної влади у цивільних відносинах зазначається, що передумови та потреби такої участі обумовлено комплексним характером відносин, що виникають при досягненні покладених законодавством на ці особи завдань та включають виконання системи політичних, економічних, екологічних, соціальних і правових заходів. В момент участі органів державної влади у цивільних відносинах на основі компетенції, встановленої законом вживаються заходи з ресурсного забезпечення ввіреної їм сфери. Крім цього, органи державної влади як юридичні особи реалізують правомочності щодо створення належних матеріальних умов свого функціонування як організаційних утворень.

На основі цього зроблено висновок, що правовий статус Міноборони та інших органів державної влади залежить від встановлення у конкретних цивільних відносинах різновиду способів участі держави у цивільному обороті. У тих цивільних відносинах, де процес волеутворення здійснює держава, а волевиявлення -- її органи державної влади (безпосередня участь держави), стороною цих відносин є держава, а останні є її складовими частинами (здійснення цивільних прав держави її органами у межах їх компетенції -- п. 1 ст. 170 ЦК України). У майнових відносинах, де волеутворення і волевиявлення реалізується з боку органів державної влади, їхнім суб'єктом є вказані особи, які використовують закріплений за ними законодавством статус юридичних осіб (опосередкована участь держави). При цьому на участь органів державної влади як учасників цивільних відносин повинні поширюватися загальні норми про правовий статус юридичної особи -- гл. 7 ЦК України.

Аналізуючи положення щодо представництва держави у цивільних відносинах органами державної влади, зазначається, що Міноборони у цих відносинах діє як представник держави (ст. 173 ЦК України), будучи при цьому юридичною особою.

У підрозділі 1.2. “Поняття та ознаки Міністерства оборони України як юридичної особи публічного права” доведено наявність передумов самостійної участі Міноборони у цивільних відносинах. На підставі розкриття сучасних підходів до визначення ознак юридичної особи дисертантом встановлено, що Міноборони є окремим учасником цивільних відносин, який володіє усіма зазначеними в ЦК України ознаками юридичних осіб, із об'єктивно обумовленою специфікою прояву деяких із них. Ознака організаційної єдності Міноборони проявляється у внутрішній організаційній єдності, у функціональній єдності, у зовнішній автономії цієї особи. Майнова відокремленість Міноборони як суб'єкта публічного права будується на іншому, ніж право власності, речовому праві. Самостійна майнова відповідальність Міноборони як невласника є обмеженою.

Автором також аргументується необхідність припинення практики закріплення за такими організаційними утвореннями органів державної влади, як департаменти та управління, статусу юридичної особи. Такі органи виконавчої влади, які набули статусу юридичної особи повинні діяти не “у складі” центральних органів виконавчої влади, а “у їх системі”.

Дослідивши законодавство про державну реєстрацію юридичних осіб, адміністративне та військове законодавство щодо ознаки державної реєстрації Міноборони як юридичної особи, дисертантом запропоновано виділяти два етапи формування цього органу державної влади як суб'єкта права: дії, спрямовані на створення суб'єкта публічного права для участі у відповідних владних відносинах (через прийняття відповідного управлінського акту, наприклад, акту про створення органу виконавчої влади) (адміністративно-правовий), і дії у формі одностороннього правочину, спрямованого на виникнення передумов виступу учасником цивільних відносин (реєстрація в якості юридичної особи в загальному для всіх організацій порядку) (цивільно-правовий).

Автором виявлено, що Міноборони бере участь у цивільних відносинах від свого імені. Найменування “Міністерство оборони України” складається з двох частин: організаційної форми участі органів державної влади у правовідносинах (міністерство) і характеру діяльності (реалізація державної політики у сфері оборони).

На підставі аналізу теорій юридичних осіб, зважаючи на специфіку прояву закріплених у ЦК України ознак юридичної особи щодо Міноборони та беручи до уваги закріплений у ЦК України критерій класифікації юридичних осіб на юридичні особи приватного та публічного права, дисертант пропонує зазначений орган державної влади, під час участі в цивільних відносинах окремим учасником, визнавати юридичною особою публічного права.

Аналіз наукових поглядів загальної теорії права щодо змісту правовідносин, учень про цивільні правовідносини взагалі та їхні суб'єкти зокрема, дає можливість зробити висновок, що участь Міноборони у цивільних відносинах у статусі юридичної особи відбувається на основі цивільної правосуб'єктності. На відміну від юридичних осіб приватного права, заснування та діяльність таких суб'єктів публічного права, як Міноборони пов'язано із виконанням поставлених державою-засновником завдань у відповідній галузі -- pro bono publico (у даному випадку, забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони). Як наслідок сформульовано висновок про залежний щодо реалізації цієї основної (публічної) діяльності характер можливостей у цивільному обороті Міноборони та інших органів державної влади і про встановлення за цими суб'єктами права функціональної (цільової) правоздатності.

На підставі аналізу законодавства про господарську діяльність у ЗС України, а також розглядаючи подібну діяльність інших учасників цивільних відносин, автором розкривається правова природа діяльності військових частин ЗС України, спрямована на одержання додаткових, поряд з бюджетним забезпеченням, джерел фінансування життєдіяльності військ. Щодо цього зроблено висновки, що вона є нетиповою, допоміжною діяльністю, і у жодному випадку не може виступати самоціллю їхнього створення. Враховуючи те, що отриманий прибуток не розподіляється між їхніми керівними органами та окремими посадовими особами, а відповідно до законодавства, спрямовується на виконання поставлених перед ними завдань, зазначену прибуткову діяльність військових частин ЗС України не можна визнавати підприємницькою діяльністю цих осіб. При цьому автор обґрунтовує, що Міноборони є також військовою частиною, яка однак не має права займатися господарською діяльністю. Це не виключає закріпленого у законодавстві цивільно-правового зобов'язання цього органу державної влади нести додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями військових частин. У зв'язку з цим розмежовуються реєструючі, контрольно-моніторингові (публічно-правові) та гарантуючі (приватноправові) повноваження Міноборони.

У підрозділі 1.3. “Організаційно-правова форма Міністерства оборони України”, на основі аналізу загальної концепції організаційно-правових форм юридичних осіб, а також враховуючи сукупність таких ознак Міноборони, як наявність виключних засновницьких прав у держави, цільова спрямованість діяльності на досягнення публічної мети свого створення, унітарний склад структури, постійний взаємозв'язок із засновником-державою щодо наділення майном та здійснення постійного фінансування поточних витрат, наявність речового права у засновника цієї особи -- держави на майно, специфіка виникнення (шляхом прийняття відповідного розпорядчого акту) та припинення своєї діяльності (коли не використовуються такі форми припинення юридичних осіб, як банкрутство, добровільна ліквідація, а засновник-держава у випадках, передбачених законодавством, має право на примусову реорганізацію або ліквідацію), -- дисертантом доведено, що Міноборони та інші органи державної влади слід визнавати установами публічного права. Залежно від особи засновника, різновидами установ публічного права автор пропонує визнавати державні та комунальні установи.

На підставі аналізу загальної системи організаційно-правових форм юридичних осіб взагалі та установ як юридичних осіб приватного права зокрема, а також наявних теоретичних підходів щодо розуміння державних та бюджетних установ, дисертант установи публічного права пропонує визначати як унітарні організації, що виконують закріплену в Конституції України, інших нормативно-правових актах та в прийнятих на їх виконання установчих документах мету свого створення за рахунок переданого засновником майна.

Другий розділ -- “Участь Міністерства оборони України в окремих видах цивільних відносин” -- складається із двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Участь Міністерства оборони України у речових відносинах”, розкриваючи специфіку прояву дуалізму цивільно-правового статусу Міноборони у речових правовідносинах, автор доводить, що цей орган державної влади виступає суб'єктом здійснення права державної власності щодо всього майна ЗС України (наприклад, при реалізації закріплених у законодавстві повноважень із створення, реорганізації, ліквідації організацій ЗС України; закріплення за ними військового майна). У той же час, Міноборони для виконання на постійній основі визначених засновником у законодавстві завдань наділяється державним майном і здійснює передбачені законом правомочності щодо цього майна у статусі юридичної особи публічного права.

Досліджуючи специфіку правового режиму військового майна, яка обумовлена змістом покладеної до виконання мети створення організацій ЗС України, в роботі автор визначає такі його особливості: 1) спеціальний, не бухгалтерський, порядок обліку та зберігання військового майна щодо відповідних служб (продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, паливно-мастильних матеріалів тощо); 2) включення до його складу об'єктів, які вилучені з цивільного обороту (вогнепальна зброя, боєприпаси, вибухові речовини тощо) або обмежені в обороті (радіоактивні речовини); 3) використання виключно за його цільовим та функціональним призначенням; 4) на таке майно не може бути звернено стягнення.

Зважаючи на наявну у законодавстві певну суперечність стосовно правового режиму військового майна, яке в одних нормативних актах визначається як державне майно, закріплене за організаціями ЗС України (ст. 1 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”), в інших, як майно, передане на праві користування (ч. 5 ст. 9 Закону України “Про оборону України”), автор обґрунтовує необхідність застосування уніфікованого підходу щодо правового режиму військового майна. Аналізуючи чинне законодавство, визначається, що майно ЗС України перебуває у державній власності. При цьому дисертант констатує, що Міноборони та інші організації ЗС України здійснюють управління майном держави на праві оперативного управління. Вказане право є специфічним речовим правом на чуже майно, внаслідок встановлення якого зберігається неподільність права державної власності в умовах наявності необхідної майнової самостійності уповноваженого суб'єкта по виконанню поставлених завдань.

Доводячи, що засновником юридичних осіб в оборонній сфері виступає не Міноборони, а саме держава, автор аргументує положення, що здійснюючи повноваження щодо утворення інших суб'єктів права, Міноборони діє від імені та в інтересах держави, надаючи не власне, а державне майно. Внаслідок цього створені Міноборони юридичні особи виступають у цивільних відносинах не від його імені, а від імені та в інтересах держави.

Підрозділ 2.2. “Участь Міністерства оборони України у зобов'язальних відносинах” складається з двох пунктів. У пункті 2.2.1. “Договірні зобов'язання Міністерства оборони України”, з урахуванням системи цивільно-правових договорів, визначеної доктриною цивільного права, та змісту актів цивільного законодавства, автор обґрунтував власну класифікацію договорів, які укладаються Міноборони та іншими органами державної влади та критерій такої класифікації. Залежно від цільової спрямованості на забезпечення реалізації інтересів відповідних суб'єктів права договори, що укладаються зазначеними особами, поділяються на: ті, які задовольняють інтереси держави (договори, укладені на основі розміщення державного оборонного замовлення), та договори, спрямовані на створення належних матеріальних умов виконання Міноборони-юридичною особою поставлених завдань (спрямовані на задоволення власних потреб Міноборони, в яких форма державного замовлення не застосовується).

Розглядаючи процедуру укладання Міноборони та іншими органами державної влади цивільно-правових договорів, автор дійшов висновку про наявність при цьому додаткових специфічних переддоговірних стадій, необхідності збереження державної та військової таємниці, можливості укладення типових договорів.

На підставі аналізу чинного законодавства та суті принципу свободи договору, автором розкривається правова природа укладеного внаслідок розміщення державного замовлення правочину, як договору, що виник на підставі правового акту органу державної влади. У ньому поєднано публічно-правовий механізм (при формуванні та розміщенні державного замовлення) із приватноправовим (з моменту укладання сторонами державного контракту, форма та особливості укладання якого встановлюються актами цивільного законодавства).

Використовуючи загальну концепцію повноважень власника, автором досліджено сутність нормативно закріпленого поняття “відчуження військового майна”. Воно визначається як збірне поняття, яке включає в себе реалізацію вилученого державного майна через уповноважені організації на відплатній основі та передачу у передбачених у законодавстві випадках іншим суб'єктам права на безвідплатній основі. Доводиться, що неправильним є положення законодавства, відповідно до якого категорію “відчуження військового майна” визначено через його “реалізацію” уповноваженими організаціями, оскільки останнє є більш вужчою категорією.

На підставі вчень та змісту законодавства про управління державною власністю, а також аналізу цивільно-правового механізму переходу права власності, автор пропонує при вирішенні питання про юридичну природу акту щодо розподілу державного майна між окремими суб'єктами права застосовувати диференційований підхід. Передача об'єктів права державної власності з володіння одних суб'єктів права державної власності до інших (перерозподіл майна) відбувається на безвідплатній основі, в адміністративному порядку. Перехід об'єктів державної власності здійснюється на основі укладених правочинів (купівлі-продажу, дарування) при зміні власника цих об'єктів, тобто при передачі у власність суб'єктів приватного права (фізичних та юридичних осіб приватного права).

На основі дослідження змісту законодавства про правовий режим майна у ЗС України зазначено, що факт наявності непридатного для використання військового майна, його амортизації понад затверджені норми, наявності майна, в якому немає потреби для комплектування організацій ЗС України згідно із затвердженими нормами як у мирний час, так і в особливий період (надлишкове майно) є підставою для списання цього військового майна в кількостях та розмірах, встановлених законодавством, та вилучення власником свого майна або прийняття ним рішення про відчуження цього майна.

Аналіз положень нормативних актів про оренду державного майна дав автору підставу стверджувати, що орендодавцем цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) і є державною власністю, виступає не Міноборони як особа, а держава, в особі своїх відповідних державних органів, які здійснюють державну політику у сфері орендних відносин. Специфіка оренди військового майна полягає в тому, що її дозволено лише тоді, коли це не впливатиме на повноту, своєчасність та якість виконання поставлених перед організаціями ЗС України завдань у мирний та воєнний час. Подекуди Міноборони уповноважено виступати як орендар майна інших учасників цивільних відносин для створення матеріальних умов виконання покладених завдань.

Системний аналіз прийнятих щодо організації шефства над ЗС України законодавчих актів, а також подібних цивільно-правових інститутів (дарування, пожертва) дав підставу стверджувати, що шефська допомога є специфічним різновидом благодійництва. Шефську допомогу у ЗС України пропонується визначати як добровільну безкорисливу пожертву фізичних та юридичних осіб організаціям ЗС України -- набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги для досягнення наперед обумовленої нормативними актами мети їх створення.

У пункті 2.2.2. “Недоговірні зобов'язання Міністерства оборони України” на підставі положень загальної теорії недоговірних зобов'язань визначається структура таких зобов'язань Міноборони.

На підтвердження висновку щодо дуалізму цивільно-правового статусу органів державної влади автором доводиться, що при участі Міноборони у цивільних відносинах від імені держави, як органу державної влади, при порушенні взятих зобов'язань настає безпосередня відповідальність держави. У випадках, коли Міноборони бере участь у цивільних відносинах від свого імені, як юридична особа публічного права, безпосередню відповідальність несе саме ця особа, з можливістю залучення до субсидіарної відповідальності засновника-держави.

ВИСНОВКИ

У роботі здійснено теоретичне узагальнення, отримано нові науково обґрунтовані результати і нове вирішення наукової задачі, яка має істотне значення для науки цивільного права, -- щодо удосконалення теоретичної конструкції участі у цивільних відносинах Міноборони, що дало можливість визначити загальні засади участі інших органів державної влади як юридичних осіб у цих відносинах та визначити напрямки удосконалення цивільного законодавства у цій сфері.

У зв'язку з цим головні наукові та практичні результати роботи полягають у наступному:

1. У чинному законодавстві закріплено дуалізм правового статусу органів державної влади у цивільних відносинах. Вони можуть набувати і здійснювати цивільні права та створювати і виконувати обов'язки держави у межах встановленої законом компетенції, а також брати участь як окремі учасники цивільних відносин на основі власної цивільної правоздатності у статусі юридичної особи.

2. Органи державної влади при здійсненні цивільних прав держави у порядку ст. 173 ЦК України як представники держави виступають юридичними особами. Відтак достатньо у цій статті зазначити про виступ від імені держави за спеціальним її дорученням фізичних та юридичних осіб, не виділяючи поряд з юридичними особами представниками держави її органи державної влади.

3. Суб'єкти публічного права, які у порядку, передбаченому законом, визнаються органами виконавчої влади зі спеціальним статусом та які набули статусу юридичної особи, не повинні діяти у складі інших суб'єктів цивільного права.

4. Загальні положення цивільно-правового статусу юридичних осіб незалежно від способу їх створення повинні бути врегульовані нормами ЦК України на єдиних для всіх учасників цивільних відносин засадах. Як наслідок пропонується внести зміни у ч. 1 п. 3 ст. 81 ЦК України наступного змісту: “Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права”. Відповідно, ч. 2 п. 3 ст. 81 ЦК України виключити.

5. Участь суб'єктів публічного права у цивільних відносинах як юридичних осіб публічного права відбувається на основі функціональної (цільової) цивільної правоздатності. З урахуванням цього п. 1 ст. 91 ЦК України необхідно доповнити положенням про те, що юридичні особи здатні мати такі ж цивільні права та обов'язки як і фізичні, за винятком випадків, передбачених законом, а також встановити, що юридичні особи публічного права мають цивільну правоздатність відповідно до встановлених у законодавстві та в установчих документах цілей їхньої діяльності -- функціональну (цільову).

6. Діяльність організацій ЗС України, спрямована на одержання додаткових поряд із бюджетним забезпеченням джерел фінансування життєдіяльності, не є підприємницькою діяльністю. Зважаючи на це, у ст. 86 ЦК України термін “здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими юридичними особами” пропонується замінити на “можливість здійснення прибуткової діяльності непідприємницькими юридичними особами”.

7. Юридичні особи публічного права за чинним законодавством не можуть набувати права приватної власності на передане державою майно та на інше майно, набуте у результаті їхньої діяльності. Відповідно пропонується уточнити положення п. 1 ст. 325 ЦК України тим, що “суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи приватного права”. Ст. 329 ЦК України виключити.

8. Договірна діяльність Міноборони визначається поставленою засновником-державою метою створення і розробленим для цього кошторисом бюджетних витрат.

9. Цивільно-правову відповідальність органу державної влади за своїми зобов'язаннями обмежено наявними в розпорядженні грошовими засобами, які надходять на казначейські рахунки цього органу влади за відповідними статтями кошторису. При недостатності цих коштів субсидіарну відповідальність несе власник-держава. Зважаючи на це, п. 3 ст. 96 ЦК України слід викласти в такій редакції: “Засновник юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, крім випадків, передбачених цим Кодексом”. Крім цього, пропонується в положення ст. 619 ЦК України внести окремий пункт про встановлення субсидіарної відповідальності власника майна -- держави при недостатності в установі публічного права грошових засобів у момент несення відповідальності за зобов'язаннями, що виникли. На зміну редакції ч. 1 ст. 174 ЦК України, слід закріпити правило, відповідно до якого держава несе відповідальність як учасник цивільних відносин та субсидіарну відповідальність як власник майна створених нею осіб засобами державного бюджету в особі своїх фінансових органів державної влади та іншим незакріпленим за юридичними особами державним майном, крім майна, яке відповідно до закону не підлягає стягненню.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Іванов С. О. Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами / С. О. Іванов // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. -- 2004. -- № 1-2 (9-10). -- С. 117-123.

2. Іванов С. О. До питання поділу юридичних осіб на юридичні особи приватного права та публічного права / С. О. Іванов // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. -- 2005. -- № 3 (15). -- С. 100-106.

3. Іванов С. О. Здійснення цивільних прав держави органами державної влади / С. О. Іванов // Право і безпека. -- 2007. -- Т. 6. -- № 2. -- С. 120-124.

4. Іванов С. О. Участь Міністерства оборони України в речових відносинах / С. О. Іванов // Південноукраїнський правничий часопис. -- 2007. -- № 4. -- С. 173-176.

5. Іванов С. О. До питання про цивільно-правовий статус Міністерства оборони України / С. О. Іванов // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. -- 2007. -- № 4 (24). -- С. 160-166.

6. Іванов С. Участь Міністерства оборони України у договірних відносинах / Сергій Іванов // Юридична Україна. -- 2008. -- № 5. -- С. 75-80.

7. Іванов С. О. Окремі питання участі публічно-правових юридичних осіб в цивільних правовідносинах / С. О. Іванов // Молодь у юридичній науці: збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” / Хмельницький університет управління та права. -- Хмельницький: Вид-во ХІУП, 2003. -- С. 101-103.

8. Іванов С. О. Правова природа господарської діяльності військових частин Збройних Сил України / С. О. Іванов // Молодь у юридичній науці: збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” (21-22 жовтня 2005 року): У 3-х частинах: Частина друга: “Приватно-правові науки” / Хмельницький університет управління та права. -- Хмельницький: Вид-во ХУУП, 2005. -- С. 112-116.

9. Іванов С. Новели цивільного права стосовно сутності юридичної особи / С. Іванов // Актуальні проблеми правового регулювання цивільних правовідносин в Україні: Матеріали міжвузівської науково-методичної конференції від 24 листопада 2005 р. / Національна академія державної прикордонної служби імені Б. Хмельницького. -- Хмельницький: Вид-во НАДПСУ, 2006. -- С. 19-21.

10. Іванов С. О. Правова сутність публічних юридичних осіб / С. О. Іванов // Збірник тез наукових робіт учасників І Всеукраїнської цивілістичної наукової конференції студентів та аспірантів / Упорядн.: Денисюк В. В., Степановський О. Є., Чанишева А. Р., Матійко М. В. / Одеська національна юридична академія. -- Одеса: Фенікс, 2006. -- С. 25-27.

11. Іванов С. О. Загальні засади участі держави-України в цивільних відносинах / С. О. Іванов // Молодь у юридичній науці: Збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “П'яті осінні юридичні читання” (27-28 жовтня 2006 року): У 5-ти частинах: Частина третя: “Цивільне право, Сімейне право. Міжнародне приватне право. Комерційне право”. Підтом 1 / Хмельницький університет управління та права. -- Хмельницький: Вид-во ХУУП, 2006. -- С. 136-141.

12. Іванов С. О. Сутність цивільних відносин, учасником яких виступає Міністерство оборони України як юридична особа публічного права / С. О. Іванов // Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції: “Проблеми теорії та практики реалізації правоохоронних функцій в охороні державного кордону” (22-23 листопада 2007 р.) / Національна академія державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького. -- Хмельницький: Вид-во НАДПСУ, 2007. -- С. 245-247.

13. Іванов С. О. Цивільна правоздатність Міністерства оборони України / С. О. Іванов // Актуальні проблеми конституційного права та державотворення: Зб. наук. пр. / Хмельницький університет управління та права. -- Хмельницький: Вид-во ХУУП, 2008. -- Частина 2. -- С. 133-135.

АНОТАЦІЯ

Іванов С.О. Участь юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах (на прикладі Міністерства оборони України). -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.03 -- цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. -- Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. -- Київ, 2009.

У роботі проведено комплексне дослідження правового статусу Міністерства оборони України у цивільних відносинах, на основі якого сформульовано загальні положення участі всіх інших органів державної влади у цих відносинах. Виділено передумови та потреби участі Міністерства оборони України у цивільних відносинах, здійснено детальний аналіз визначальних елементів цивільно-правового статусу Міністерства оборони України, а саме: зміст цивільної правоздатності та дієздатності цієї особи, організаційно-правова форма, механізм несення цивільно-правової відповідальності, а також зазначено особливість реалізації правого статусу в речових та зобов'язальних відносинах. На основі цього, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного законодавства щодо участі юридичних осіб публічного права загалом і органів державної влади зокрема.

Ключові слова: орган державної влади, міністерство оборони, юридична особа публічного права, установа публічного права, державне оборонне замовлення, субсидіарна відповідальність.

АННОТАЦИЯ

Иванов С. А. Участие юридических лиц публичного права в гражданских правоотношениях (на примере Министерства обороны Украины). -- Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 -- гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. -- Институт государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины. -- Киев, 2009.

В диссертации проведён комплексный анализ процедуры участия Министерства обороны Украины в гражданских правоотношениях и на его основе сформулированы общие положения участия органов государственной власти в гражданских правоотношениях. В работе отдельно выделяются предпосылки и цели участия Министерства обороны Украины в гражданских правоотношениях, которые представлены необходимостью в реализации закреплённых в законодательстве полномочий по ресурсному обеспечения нужд в оборонной отрасли и необходимостью в создании надлежащих материальных условий своего функционирования, как организационного образования. Обоснована позиция, что в нынешнем законодательстве Украины закреплен дуализм правового положения Министерства обороны Украины в гражданских правоотношениях, то есть выступление этого органа государственной власти от имени и в интересах государства, как его структурная единица и участие в гражданских правоотношениях в качестве самостоятельного их участника.

Анализируются определяющие элементы гражданско-правового статуса Министерства обороны Украины, как юридического лица. Сформулирован тезис о том, что во время участия в гражданских правоотношениях Министерства обороны Украины от своего имени, следует распространять функциональную гражданскую правоспособность, которая закрепляет зависимость возможностей определённого субъекта публичного права от установленной в императивном порядке учредителем в законодательстве цели его создания.

Исходя из специфики проявления закреплённых гражданским законодательством признаков юридического лица относительно Министерства обороны Украины и принимая во внимание содержащийся в Гражданском кодексе Украины критерий классификации юридических лиц на юридические лица частного и публичного права предложено выше упомянутый орган государственной власти, во время участия в гражданских правоотношениях их участником, признавать юридическим лицом публичного права.

Предлагается дополнить Гражданский кодекс Украины такой организационно-правовой формой юридических лиц публичного права, как учреждение публичного права. Учреждения публичного права необходимо рассматривать, как унитарные организации, которые реализуют на основе переданного учредителем имущества закрепленную в Конституции Украины, иных нормативных актах и принятых в их исполнение учредительных документах цель своего создания.

В работе проиллюстрировано проявление дуализма правового положения Министерства обороны Украины в вещных и обязательственных правоотношениях. К примеру, определено, что в процессе участия в вещных правоотношениях Министерство обороны Украины, как орган государственной власти, уполномочено реализовывать право государственной собственности относительно всего имущества Вооружённых Сил Украины, а также как юридическое лицо публичного права вправе реализовывать полномочия относительно переданного этому субъекту права государством имущества для выполнения на постоянной основе определённых в законодательстве задач.

В договорных правоотношениях предложено проводить классификацию договоров, стороной которых фигурирует Министерство обороны Украины на две группы. Первая группа -- те, которые удовлетворяют интересы государства (договоры, заключаемые на основе размещения государственного оборонного заказа). Вторая группа -- договора, направленные на создания надлежащих материальных условий для выполнения Министерством обороны Украины -- организацией поставленных учредителем задач (те, что удовлетворяют собственные потребности этого органа государственной власти и в которых механизм государственного оборонного заказа не используется).

В деликтных правоотношениях, во время нарушения тех обязательств, в которых Министерство обороны Украины действовало от имени и в интересах государства должна наставать непосредственная ответственность государства, как основателя и собственника имущества. В тех гражданских правоотношениях, где Министерство обороны Украины выступало от своего имени, как юридическое лицо публичного права, непосредственную ответственность должна нести именно эта организация, с возможностью привлечения к субсидиарной ответственности государства.

На основе вышеизложенного сформулированы предложения по усовершенствованию гражданского законодательства относительно участия в целом юридических лиц публичного права и конкретно органов государственной власти.

Ключевые слова: орган государственной власти, министерство обороны, юридическое лицо публичного права, учреждение публичного права, государственный оборонный заказ, субсидиарная ответственность.

SUMMARY

Ivanov S. O. Participation of juridical persons of public law in the civil legal relationship (on the example of the Ministry of Defence of Ukraine). -- Manuscript.

The dissertation for conferring the scientific degree of Candidate of Judicial Sciences speciality 12.00.03 -- Civil Law and Civil Procedure; Family Law; International Private Law. -- V. M. Koretsky Institute of State and Law of the National Ukrainian Academy of Sciences. -- Kyiv, 2009.

Complex analysis of the procedure of participation of the Ministry of Defence of Ukraine in the civil legal relationship has been conducted in the dissertation and general regulations of participation of the state authority have been formulated on its basis. Prerequisites and needs for participation of the Ministry of Defence of Ukraine in the civil legal relationship which are represented as a duty established by the legislation as to the realization of the powers on the resource provision of the needs of the defence sphere and the necessity of creation of proper conditions of its functioning as an organizational formation have been considered separately. Comprehensive analysis of the main elements of civil legal status of the Ministry of Defence of Ukraine the contents of civil legal capacity and capability of this individual, the purpose and the object of the activity, organizational and legal form of the participation in the civil relationship, legal order of property, mechanism of the performance of the civil and legal responsibility, the order of origin and closure of activity in particular have been made in the research work. Peculiarity of the realization of the legal status in proprietary and obligation relationship have been determined as well. Specific suggestions as to the improvement of the current civil legislation on participation of the legal person of the public law in general and state run public authorities in particular have been stated on the base of studying of the professional legal literature, analysis of the current legislation of Ukraine and generalization of the materials on jurisprudence devoted to the elements of the legal status of legal persons established by the state and their realization in specific aspects of civil legal relationship.