Юридична техніка актів правозастосування

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА АКТІВ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Пригара Леся Іванівна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії держави і права Київського університету права Національної академії наук України

Науковий керівник кандидат юридичних наук, професор

Бобровник Світлана Василівна, Київський університет права НАН України, проректор

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Заєць Анатолій Павлович,

Державне агентство з інвестицій та інновацій, перший заступник голови

кандидат юридичних наук, доцент Дзейко Жанна Олександрівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, докторант кафедри теорії та історії держави і права

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток законодавчої бази в Україні сьогодні пов'язаний із трансформацією суспільства та ускладненням суспільних відносин, що вимагає вироблення адекватного ефективного механізму реалізації правових норм, які вміщені в змісті правових приписів. Одним із шляхів удосконалення механізму правореалізації та правозастосування є вироблення єдиних науково обґрунтованих юридико-технічних правил, прийомів, способів та засобів побудови актів правозастосування. Практика правозастосування - це, насамперед, механізм індивідуалізації вимог щодо тих або інших обставин чи суб'єктів. Відповідно, особливої актуальності та практичної значущості набуває необхідність вироблення ефективних юридико-технічних засобів трансформації вимог правових норм у зміст актів правозастосування з метою якнайповнішого втілення вимог правотворця у життєдіяльність суспільства для досягнення відповідного соціального ефекту.

Сучасний стан розвитку суспільних відносин має надзвичайно складний характер, що вимагає адекватного правового впливу на них. Вказана специфіка динаміки розвитку суспільства зумовлює необхідність:

- вироблення нових засобів регулювання суспільних відносин;

- вдосконалення існуючих джерел права;

- модернізації інститутів (форм) реалізації права.

Від високого рівня юридико-технічної досконалості як нормативно-правових актів, так і актів правозастосування, залежить ефективність регулювання суспільних відносин. Саме юридична техніка є тим інститутом, що надає змогу не лише сформулювати зміст юридичного документа, а й забезпечити адекватне усвідомлення суб'єктами змісту правової вимоги, можливість коригування тих або інших правовідносини у відповідності до вимог правової норми. Враховуючи вказане, можна зауважити, що інститут юридичної техніки актів правозастосування є засобом формалізації документа з метою адекватного закріплення волі суб'єкта правозастосування та доведення її змісту до свідомості особи, на яку поширюється дія цього акту. В свою чергу дієвість правозастосування взагалі визначатиметься рівнем наукового дослідження інституту юридичної техніки актів правозастосування, що виступає одним із засобів забезпечення реальності та повноти реалізації норм права.

В умовах інтенсифікації розвитку державотворчих та правотворчих процесів в Україні, що обумовлено як внутрішніми факторами становлення правової держави, громадянського суспільства, так і зовнішніми, змістом яких є поширення загальних процесів міжнародної інтеграції, уніфікації та гармонізації правового регулювання, наукові дослідження різноманітних аспектів реалізації норм права набувають особливої актуальності та практичної значущості. Вказане вимагає вдосконалення інститутів право реалізації, вироблення засобів забезпечення високого рівня наукової розробленості інституту юридичної техніки правових актів та їх різновидів, що має:

- теоретичний аспект, який обумовлює необхідність вивчення феноменологічних та методологічних засад юридичної техніки, характеристики її різновидів, в тому числі і на рівні юридичної техніки актів правозастосування;

- практичний аспект, котрий визначає необхідність вироблення єдиних уніфікованих правил, прийомів та засобів юридико-технічної будови актів правотворчості, правозастосування та тлумачення норм права.

Наукове дослідження юридичної техніки актів правозастосування має забезпечити належний рівень ефективності практики правозастосування та її відповідність, з одного боку, вимогам правових норм, що реалізуються й визначають процес правозастосування, а з іншого - об'єктивним потребам розвитку суспільних відносин.

Інститут юридичної техніки має тривалу історію свого наукового дослідження, що характеризується значною сукупністю досить різновекторних поглядів науковців на проблему сутності, природи, змісту й різновидів вказаного явища. Різноманітним аспектам юридичної техніки присвятили свої роботи такі відомі правознавці як Н. Д. Абдуллаєв, С. С. Алексєєв, С. О. Боголюбов, Л. М. Бойко, І. Л. Брауде, М. О. Голодний, Б. В. Дрейшев, В. П. Казимирчук, Д. А. Керімов, Д. А. Ковачев, Г. В. Коміанський, В. В. Максимов, А. Нашиц, А. С. Піголкін, С. В. Поленіна, Ю. Д. Рудкін, В. М. Сирих, Ю. О. Тихомиров, Р. О. Халфіна, Ю. С. Шемшученко. Однак варто зауважити, що більшість робіт названих науковців досліджують інститут юридичної техніки як загальне явище, не виокремлюючи особливостей окремих різновидів юридичної техніки, в тому числі і юридичної техніки актів правозастосування.

В юридичній літературі деякими вченими інститут юридичної техніки розглядається в межах дослідження специфіки правових актів. Серед таких правознавців можна назвати Н. Є. Андріанова, А. В. Грищенко, І. Я. Дюрягіна, О. О. Максурова, Н. Г. Мішина, О. В. Мицкевича, К. Р. Мурсалімова, С. В. Поленіну, Ю. О. Тихомирова. Але тематика і зміст їхніх робіт стосується юридико-технічного змісту переважно нормативно-правових актів та особливостей їхньої форми й внутрішньої будови. Тим самим, специфіка юридичної техніки актів правозастосування вивчається в межах загальної тематики вказаних досліджень.

Починаючи з першої половини 90-х років ХХ століття спостерігається поступове підвищення інтересу до вивчення юридичної техніки, взагалі, та практики розробки проектів юридичних документів - зокрема. Перш за все, це викликано необхідністю оперативного оновлення нормативно-правової бази держави та форм реалізації права. Зазначений період характеризується науковими розробками інституту юридичної техніки, в тому числі і юридичної техніки актів правозастосування, таких вчених як І. О. Биля, С. Д. Гусарєва, Ж. О. Дзейко, Р. А. Калюжного, М. С. Кельмана, М. І. Козюбри, A. M. Колодія, О. Л. Копиленка, С. Л. Лисенкова, С. П. Кравченка, О. Р. Михайленка, О. Г. Мурашина, О. Ф. Скакун, О. В. Фандалюка ті інших. Основною специфікою наукових досліджень цього періоду є те, що вони обумовлені проблемами розвитку законодавчої бази та недосконалою практикою правореалізації, що вплинуло на їх переважно прикладний характер. Тому наукові роботи згаданих вище правознавців мають фундаментальний характер та складуть основу бібліографічної бази даного дисертаційного дослідження.

Сучасна практика правореалізації й правозастосування, а також епізодичний характер наукового вивчення теоретико-методологічних засад правозастосування, актуалізують питання комплексного дослідження інституту юридичної техніки, як явища, яке має свою специфіку не лише в рамках правотворчості, але і у галузі правозастосування, що має стати загальнотеоретичним підґрунтям для вдосконалення практики правозастосування. Зазначеним і обумовлюється актуальність дисертаційного рівня наукового вивчення специфіки юридико-технічної будови актів правозастосування, з метою подолання як прогалин побудови форми і змісту цих актів, так і вироблення єдиної цілісної наукової роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до науково-дослідної роботи Київського університету права НАН України (назва роботи: «Правове регулювання в умовах трансформації суспільних відносин в Україні»; державний реєстраційний номер: 01050001907), в рамках планових досліджень Міністерства внутрішніх справ України («Пріоритетні напрями фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ України на 2005 - 2010 роки») і Київського національного університету внутрішніх справ («Основні напрями наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2005 - 2010 роки»).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення та вивчення специфіки й самостійності юридичної техніки актів правозастосування, конкретизація поняття юридичної техніки як багатоаспектної категорії та надання пропозицій стосовно вдосконалення юридико-технічної будови актів правозастосування. Досягнення цієї мети потребує вирішення цілого комплексу завдань:

· узагальнити наявні в літературі визначення поняття юридичної техніки й надати авторське конкретизоване формулювання вказаного поняття; з'ясувати й проаналізувати зміст юридичної техніки як складної, багатоаспектної юридичної категорії;

· дослідити природу та сутність юридичної техніки актів правозастосування, а також встановити її місце та значення для процесу застосування норм права;

· розкрити природу, сутність і значення актів правозастосування, обґрунтувати критерії їх класифікації, встановити й дослідити особливості юридико-технічного співвідношення між правовими актами й актами правозастосування;

· охарактеризувати засоби юридичної техніки актів правозастосування, встановити їхній зміст і надати авторську класифікацію юридико-технічних засобів будови актів правозастосування;

· надати авторське бачення специфіки процесу юридико-технічної будови актів правозастосування і встановити особливості їх композиційного змісту;

· розкрити зміст юридико-технічної будови акту правозастосування на прикладі практики роботи Господарського суду Закарпатської області та запропонувати власне бачення шляхів удосконалення юридичної техніки актів правозастосування;

· з'ясувати сутність та природу розпорядчих і процесуальних актів, обґрунтувати авторське визначення поняття розпорядчого та процесуального акта, охарактеризувати їхні ознаки, різновиди та специфіку структурної будови;

· встановити особливості юридико-технічної будови розпорядчих і процесуальних актів, охарактеризувати шляхи вдосконалення юридичної техніки розпорядчих і процесуальних актів.

Актуальність тематики цього дисертаційного дослідження, специфіка поставленої мети та його завдань визначає об'єкт і предмет дослідження.

Об'єктом дослідження є теоретико-методологічні засади юридико-технічної будови актів правозастосування.

Предметом дослідження є юридична техніка актів правозастосування у забезпеченні ефективної реалізації права.

Методи дослідження. Специфіка та багатоаспектність об'єкта і предмета дисертаційного дослідження визначили систему загальнонаукових і спеціальнонаукових методів, що забезпечили їхній об'єктивний і всебічний аналіз. Особлива увага приділена діалектичному методу, за допомогою якого феномен юридичної техніки досліджується як явище, що, з одного боку, змінюється в часі й набуває рис багатоаспектності та комплексності, а з іншого - вказаний феномен надає змогу відобразити у змісті юридичного документа відповідний спосіб розв'язання того або іншого соціального конфлікту, що характеризує певний історичний етап розвитку права. Окрім того, з урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження автор застосовував такі спеціальнонаукові методи:

1) системно-структурний, що був застосований для вивчення сутності, змісту, а також виокремлення ознак юридичної техніки актів правозастосування як самостійної юридичної категорії, так і як частини загального інституту юридичної техніки. Окрім того, вказаний метод забезпечив вивчення особливостей юридико-технічної будови розпорядчих і процесуальних актів як самостійних юридичних документів, з одного боку, а з іншого - як різновидів актів правозастосування;

2) формально-логічний, який був застосований для отримання знань про закономірності і найважливіші аспекти інститутів юридичної техніки та актів правозастосування; специфіку стадійної будови змісту розпорядчих і процесуальних актів, а також про зміст композиційної побудови актів правозастосування;

3) історико-правовий, який надав змогу встановити специфіку та тенденції розвитку юридичної техніки актів правозастосування, обґрунтувати шляхи її вдосконалення, визначити закономірності та загальні правила юридико-технічної побудови актів правозастосування;

4) порівняльного аналізу, що сприяв дослідженню шляхом порівняння сутнісних характеристик таких категорій як правовий акт і акт правозастосування; юридична техніка правових актів і юридична техніка актів правозастосування;

5) соціологічний, який був використаний для вивчення особливостей актів правозастосування в практико-прикладному аспекті, а саме як проведення роботи з виявлення та вивчення соціальних факторів, які визначають потребу у розробці та прийнятті акту правозастосування;

6) мовний, завдяки якому було вивчено особливості мови актів правозастосування з метою вдосконалення їх написання, що сприятиме поліпшенню сприйняття та розуміння юридичних термінів, понять і конструкцій суб'єктами, на яких поширюється дія цих актів.

Емпіричну базу дослідження становлять дані офіційної статистики за 2002-2007 роки, а також дані, отримані при анкетуванні 350 суддів господарських, загальних та адміністративних судів України.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є однією із перших у вітчизняній юридичній науці після проголошення незалежності України, яка присвячена теоретико-правовому та практико-прикладному науковому дослідженню проблем юридико-технічної будови актів правозастосування.

Наукову новизну дисертаційної роботи становлять висновки та положення запропоновані та обґрунтовані автором:

вперше:

– запропоноване авторське визначення поняття «юридична техніка», що являє собою сукупність уніфікованих, практико-прикладних та юридико-технічних правил, прийомів, засобів та способів будови найбільш адекватних за формою й досконалих за структурою, змістом та викладом актів правотворчості, правозастосування та тлумачення норм права, що мають правовий, уніфікований, інструментальний характер та націлені на стандартизацію юридико-технічного викладення актів;

– доведено, що правила, прийоми, способи та засоби юридичної техніки актів правозастосування є похідними і залежними від юридичної техніки нормативно-правових актів; відображають особливості правової системи суспільства; забезпечуються різноманітними засобами, у тому числі і нормативно-правовими; впливають на якість акту правозастосування; відображають особливості процесу правозастосування; спричиняють вплив на дієвість правового регулювання; забезпечують процес конкретизації нормативних положень; створюють умови реалізації як наданих суб'єктам можливостей та покладених обов'язків, так і встановленого статусу; закріплюють вимоги до акту правозастосування, дотримання яких свідчить про його законність та правомірність;

– встановлено, що специфіка юридико-технічної будови актів правозастосування обумовлена природою та сутністю юридичної техніки актів правозастосування; визначається компетенцією відповідних суб'єктів правозастосування, які мають право приймати акти правозастосування; обумовлена правовим становищем адресатів, на яких поширюється дія вказаних актів;

удосконалено:

– зміст функцій актів правозастосування, що можуть бути класифіковані за характером функціонального призначення правових норм, що застосовуються, на регулятивну функцію, суть якої полягає у забезпеченні позитивного регулювання шляхом прийняття рішень з реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, та охоронну функцію, змістом якої є встановлення відповідальності суб'єкта чи відновлення порушених прав;

– значення композиційної будови змісту й структури акту правозастосування, що, з одного боку, забезпечує відображення логічної послідовності всієї багатогранності процесуальних операцій, здійснених у ході діяльності суб'єкту правозастосування, а з іншого - дозволяє в документальній формі узагальнити результати правозастосування, лаконічно викласти всю сукупність висновків, отриманих у процесі здійснення тієї або іншої процесуальної дії;

– обґрунтування, що якість та результативність впливу актів правозастосування зумовлені особливістю композиційного розміщення їхніх структурних частин і наявністю логічної послідовності у викладенні всіх елементів акта, що є підґрунтям забезпечення композиційності як змісту самого документу, так і формування гармонічної системи актів правозастосування;

дістали подальшого розвитку:

– обґрунтування, що юридична сила актів правозастосування надає їм владну можливість породжувати правові наслідки (викликати виникнення, зміну або припинення правовідносин) і має похідний характер від юридичної сили нормативно-правових актів;

– положення про те, що юридична техніка розпорядчих актів визначається особливістю правового статусу суб'єктів, які приймають вказані акти, правовим становищем адресатів, на яких поширюється дія вказаного документа, особливістю його змісту, що передбачає обов'язкове виконання веління автора розпорядчого акту, а також організацією роботи підвладних структур.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що запропоновані та обґрунтовані в дисертації положення, висновки і конкретні рекомендації, які присвячені проблемам юридичної техніки актів правозастосування, мають логічний, цілісний та завершений характер, націлені на вдосконалення інституту юридичної техніки, взагалі, та юридичної техніки актів правозастосування - зокрема. Висновки та результати дисертаційного дослідження можуть скласти основу для подальшого написання й опублікування таких науково-методичних видань, як «Юридична техніка актів правозастосування» та «Методика розробки актів правозастосування». Положення дисертації також можуть стати корисними при написанні відповідних підрозділів навчальних посібників і підручників з курсу «Теорія держави і права».

Окрім того, висвітлені положення дисертації можуть надати методичний матеріал для підготовки та проведення навчальних семінарів і курсів для працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, діяльність яких пов'язана з розробкою та прийняттям актів правозастосування.

Теоретичні положення дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Київського університету права НАН України від 18 березня 2008 року № 138), відповідно до навчальних планів для студентів юридичного факультету КУП НАН України в процесі вивчення курсу «Теорія права» та спецкурсів «Ефективність законодавства» і «Проблеми реалізації правових норм».

Результати дослідження є, також, корисними у практичній діяльності суду (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у практичну діяльність господарського суду Закарпатської області від 28 травня 2008 року № 01.14 - 8235).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались і обговорювалися на засіданні кафедри теорії та історії держави і права Київського університету права НАН України, кафедри теорії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ. Результати наукового дослідження були апробовані на таких науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науковій конференції «Юридичні читання молодих вчених» (м. Київ, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 23-24 квітня 2004 р.; тези опубліковані); Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, Івано-Франківської обл., 24-27 січня 2005 р.; тези опубліковані); Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, Івано-Франківської обл., 21 січня - 2 лютого 2006 р.; тези опубліковані); Міжнародній міжвузівській науковій конференції молодих вчених «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, Івано-Франківської обл., 27-29 січня 2007 р.; тези опубліковані).

Сформовані положення та висновки дисертаційного дослідження були апробовані автором у власній практичній роботі з підготовки проектів окремих актів правозастосування в Господарському суді Закарпатської області. акт правозастосування процесуальний розпорядчий

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 8 наукових працях, серед яких 4 статті опубліковані в наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 200 сторінок, з яких 15 сторінок - список використаних джерел із 195 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; визначено аспекти та ступінь її дослідженості; висвітлено зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами; визначено мету і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення; надано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.

У Розділі 1 «Природа актів правозастосування та особливості їх юридичної техніки: теоретико-правовий аспект», який складається з трьох підрозділів, проведено вивчення історії розвитку поглядів на проблеми сутності та значення юридичної техніки, здійснено аналіз різноманітних підходів щодо визначення поняття юридичної техніки як теоретико-правової категорії, виокремлено ознаки та структурні елементи юридичної техніки.

У підрозділі 1.1. «Юридична техніка як теоретико - правова категорія: поняття, ознаки та структура» автором розглянуто і уточнено поняття юридичної техніки, яка являє собою сукупність уніфікованих, практико-прикладних та юридико-технічних правил, прийомів, засобів та способів будови найбільш адекватних за формою й досконалих за структурою, змістом та викладом актів правотворчості, правозастосування та тлумачення норм права, що мають правовий, уніфікований, інструментальний характер та націлені на стандартизацію юридико-технічного викладення актів.

Аналіз проблем сутності і змісту юридичної техніки засновується на виокремленні співвідношення категорій техніка та юридична техніка. Техніка, на думку автора, є практичною діяльністю або рекомендаціями стосовно найбільш доцільних способів здійснення певної діяльності чи мистецтвом виконання цієї діяльності, структурністю способів її здійснення.

Предметом юридичної техніки є діяльність та її результати, що відображаються у змісті правового акту. Вказаний аспект припускає неоднозначне тлумачення поняття «техніка», що обґрунтовується у різних літературних юридичних джерелах. У зв'язку з цим має місце підміна юридичної техніки однопорядковими термінами: технічні засоби, технічні операції, юридичні конструкції, юридична термінологія. Це обумовлює динамічність інституту юридичної техніки та необхідності переосмислення його аспектів, їх вдосконалення і розвитку.

На підставі проаналізованих поглядів науковців на розуміння поняття «юридична техніка», в дисертації робиться висновок про те, що юридична техніка є багатоаспектною юридичною категорією, а в основу визначення зазначеного поняття повинно бути вкладено його основні властивості. Як результат, автором конкретизоване визначення поняття «юридична техніка», що являє собою сукупність уніфікованих, практико-прикладних та юридико-технічних правил, прийомів, засобів та способів будови найбільш адекватних за формою й досконалих за структурою, змістом та викладом актів правотворчості, правозастосування та тлумачення норм права, що мають правовий, уніфікований, інструментальний характер та націлені на стандартизацію юридико-технічного викладення актів.

З огляду на вказане визначення поняття «юридична техніка», обґрунтовується наявність системи її ознак, серед яких можливо виділити наступні:

- це сукупність вимог нематеріального, технічного характеру, що являють собою систему зовнішніх інструментів організації правового матеріалу;

- відображається у правилах, прийомах, способах і засобах, згідно з якими вона й використовується;

- має зовнішній прояв на рівні правових актів; відіграє істотну роль у забезпеченні ефективності права та зміцнені законності.

Аналізуючи місце юридичної техніки актів правозастосування, обґрунтовується думка про те, що вона є складовою частиною юридичної техніки правових актів, що:

- характеризує специфіку юридико-технічної будови актів правозастосування;

- визначається компетенцією відповідних суб'єктів правозастосування, які мають право приймати акти правозастосування;

- обумовлена правовим становищем адресатів, на яких поширюється дія вказаного документу.

У підрозділі 1.2. «Акти правозастосування в системі правових актів: ознаки, особливості та різновиди» автор зауважив, що одним із важливих важелів реалізації норм права є акти правозастосування, що приймаються державними органами та посадовими особами в результаті розгляду конкретних справ та у межах нормативно-правових актів. Саме акти правозастосування визначають ступінь реальності права, його дієвість та ефективність, адже жодна із юридично значущих життєвих ситуацій не може бути вирішена лише за допомогою положень закону, що мають загальний, неперсоніфікований характер. Хоча і неможливо недооцінювати значення правових норм і принципів, що забезпечують єдність і системність правового впливу, однак вказані правові норми і принципи потребують конкретизації за допомогою спеціальних актів - документів відповідно до особливостей певної ситуації та конкретних суб'єктів.

Дисертантом уточнено визначення поняття «акт правозастосування», що являє собою рішення, переважною оформлене документально, яке прийняте компетентним органом на основі і у відповідності до правових норм та спрямоване на безпосереднє регулювання конкретних відносин в сфері права між чітко визначеними суб'єктами. Змістом актів правозастосування є визначення та конкретизація обов'язків як передбаченої необхідності діяти певним чином, а також вимога щодо правомірного використання наданих суб'єктивних прав. Автором обґрунтовано, що різноманітність сфер правозастосування обумовлює можливість класифікації актів правозастосування за різноманітними критеріями, а саме: за формою зовнішнього вираження (письмові; усні; конклюдентні); за юридичною формою актів правозастосування вони поділяються на: укази; вироки; рішення; накази; за суб'єктами, які видають акти правозастосування (глави держави, парламенту, судових органів, органів прокуратури, органів місцевого самоврядування); за функціями права (регулятивні, охоронні); за предметом правового регулювання (кримінально-правові, адміністративно-правові та цивільно-правові акти тощо); за характером приписів (уповноважуючі, зобов'язуючі, забороняючі, процесуальні та розпорядчі).

Обґрунтована наявність функцій актів правозастосування, які визначають їх цінність та можуть бути класифіковані за характером функціонального призначення норм, які застосовуються, на наступні різновиди:

- регулятивну функцію, що полягає у забезпеченні позитивного регулювання шляхом прийняття рішень по реалізації суб'єктивних прав та юридичних обов'язків;

- охоронну функцію, змістом якої є встановлення відповідальності суб'єкта чи відновлення порушених прав.

У підрозділі 1.3. «Юридико-технічні особливості актів правозастосування: сутність та значення» аналізуючи сутність та значення юридико-технічної будови актів правозастосування робиться висновок про те, що особливості правил, прийомів, способів та засобів юридичної техніки актів правозастосування виявляються в тому, що вони: є похідними і залежними від юридичної техніки правових актів; відображають особливості правової системи суспільства; забезпечуються різноманітними засобами, у тому числі і нормативно-правовими; впливають на якість акту правозастосування; відображають особливості процесу правозастосування; спричиняють вплив на дієвість правового регулювання; забезпечують процес конкретизації нормативних положень; створюють умови реалізації як наданих суб'єктам можливостей та покладених обов'язків, так і встановленого статусу; закріплюють вимоги до акту правозастосування, дотримання яких свідчить про його законність та правомірність.

Розділ 2 «Юридична техніка актів правозастосування: практико-прикладний аспект» складається з двох підрозділів, тематика та зміст яких характеризують зміст і структуру актів правозастосування та процесуальні композиційні засади їх побудови.

У підрозділі 2.1. «Зміст та структура актів правозастосування: юридико-технічні основи» автором досліджені особливості юридико-технічної будови структури документу, мови актів правозастосування, проведений аналіз окремих юридико-технічних помилок, які допускаються в правових актах та актах правозастосування; досліджено специфіку змістової, структурної та стилістичної побудови актів правозастосування як в методологічному аспекті, так і в практичному на прикладі актів Господарського суду Закарпатської області.

Встановлена подвійна сутність мови актів правозастосування, яка полягає в тому, що мова актів правозастосування має свою власну специфіку, з однієї сторони, однак відповідає загальним закономірностям лінгвістики, з іншої. Якщо мова в цілому є засобом спілкування людей з усіх питань, що виникають, то мова акту правозастосування, з однієї сторони, обслуговує лише ту сферу суспільного життя, де діє право, а з іншої, має бути простою і доступною для всіх суб'єктів, на яких цей акт розповсюджується. Мова, стиль та термінологія актів правозастосування мають відповідати певним вимогам юридико-технічного характеру та переважно мати форму кліше, за допомогою яких суб'єкт правозастосування точно і однозначно визначає правозастосовчі дії, правовідносини, а також формулює судження юридичного характеру.

У підрозділі 2.2. «Композиційна побудова актів правозастосування» надано визначення композиційної побудови актів правозастосування, охарактеризована її сутність, встановлена внутрішня структура акту правозастосування та обґрунтовані рекомендації щодо її вдосконалення.

Дисертантом доводиться, що якість та ефективність актів правозастосування обумовлені особливістю композиційного розміщення їх структурних частин, наявністю логічної послідовності у викладенні всіх елементів акту. Зазначене є підґрунтям забезпечення композиційності самого документу, з однієї сторони, та формування гармонічної системи актів правозастосування - з іншої. Таким чином, забезпечення композиційної впорядкованості розміщення частин акту правозастосування:

- забезпечує відображення логічної послідовності всієї багатогранності процесуальних операцій, здійснених в ході правозастосовчої діяльності;

- надає змогу в документальній формі узагальнити результати правозастосування, лаконічно викласти всю сукупність висновків, отриманих в процесі здійснення тієї або іншої процесуальної дії.

У Розділі 3 «Юридико-технічний аспект розпорядчих та процесуальних актів», який складається з двох підрозділів, тематика та зміст котрих характеризують юридико-технічної характеристики найбільш поширених різновидів актів правозастосування: розпорядчих актів та процесуальних актів.

У підрозділі 3.1. «Особливості юридичної техніки розпорядчих актів» автором досліджено особливості змісту, природи та сутності юридико-технічної будови розпорядчих актів, проаналізовано значення та місце юридичної техніки розпорядчих актів, визначено специфіку розпорядчих актів та особливості їх юридико-технічної побудови на прикладі роботи господарських судів України, а також надано ряд практичних рекомендацій щодо вдосконалення юридико-технічної побудови розпорядчих і процесуальних актів.

Уточнено, що розпорядчий акт являє собою певний офіційний документ, що закріплює владне веління уповноваженого суб'єкта, поширюється та є обов'язковим для підвладних, націлений на неухильне виконання його вимог зі сторони адресатів, з метою встановлення певного порядку та стабільності в управлінських відносинах.

На підставі аналізу практики юридико-технічного оформлення розпорядчих актів зроблено висновок про те, що:

- юридична техніка розпорядчих актів є складовою частиною юридичної техніки актів правозастосування;

- специфіка юридичної техніки розпорядчих актів визначається особливістю правового статусу суб'єктів, які приймають вказані акти, правовим становищем адресатів, на яких поширюється дія вказаних документів та особливістю їх змісту.

У підрозділі 3.2. «Особливості юридичної техніки процесуальних актів» автор зазначає, що сучасний розвиток законодавчої бази України вимагає не лише формування якісних нормативно-правових актів, які відповідають всім вимогам юридико-технічної будови, але і вдосконалення правозастосовчої діяльності, що є засобом ефективної реалізації вимог норм права у життєдіяльність суспільства.

В свою чергу процесуальний акт, визначається як певний офіційний письмовий документ, що закріплює рішення суб'єкту правозастосування в процесі розгляду індивідуальної справи та відображає процесуальний характер її розгляду.

Юридична техніка процесуальних документів, з однієї сторони, є самостійним багатоаспектним явищем, що має власну систему правил побудови форми, структури і змісту процесуального документу (особливості структурної побудови, наявність реквізитів, специфіка стилістики викладення документу, правила мовних конструкцій тощо), а з іншої сторони, вона являє собою різновид юридичної техніки актів правозастосування, що відображає специфіку процесуального порядку правозастосування, котра втілюється у відповідному акті.

ВИСНОВКИ

У висновках проведено теоретичне узагальнення результатів дисертаційного дослідження щодо встановлення теоретико-правових та практико-прикладних аспектів юридичної техніки актів правозастосування. На основі проведеного дослідження зроблені висновки, які узагальнюють основні результати роботи та визначають її теоретичне і практичне значення.

1. Уточнено та обґрунтовано визначення таких понять як «юридична техніка»; «акт правозастосування»; «юридичний термін»; «структура (композиційна побудова) акту правозастосування»; «розпорядчий акт»; «процесуальний акт».

2. Встановлено, що особливості правил, прийомів, способів та засобів юридичної техніки актів правозастосування виявляються в тому, що вони: є похідними і залежними від юридичної техніки правових актів; відображають особливості правової системи суспільства; забезпечуються різноманітними засобами, у тому числі і нормативно-правовими; впливають на якість акту правозастосування; відображають особливості процесу правозастосування; спричиняють вплив на дієвість правового регулювання; забезпечують процес конкретизації нормативних положень; створюють умови реалізації як наданих суб'єктам можливостей та покладених обов'язків, так і встановленого статусу; закріплюють вимоги до акту правозастосування, дотримання яких свідчить про його законність та правомірність.

3. З'ясовано, що функції актів правозастосування визначають їх цінність та можуть бути класифіковані за характером функціонального призначення норм, які застосовуються, на наступні різновиди: регулятивну функцію, що полягає у забезпеченні позитивного регулювання шляхом прийняття рішень по реалізації суб'єктивних прав та юридичних обов'язків; охоронну функцію, змістом якої є встановлення відповідальності суб'єкта чи відновлення порушених прав.

4. Встановлено, що процес правозастосування пов'язаний із побудовою змісту актів правозастосування, який здійснюється на композиційних засадах. Серед композиційних характеристик тексту, автор виокремлює його послідовність, ретроспективність, інформативність, цілісність в структурно-смисловому значенні. Впорядкованість розміщення частин акту правозастосування, з одного боку, забезпечує відображення логічної послідовності всієї багатогранності процесуальних операцій, здійснених в ході діяльності суб'єкту правозастосування, а з іншого - дозволяє в документальній формі узагальнити результати правозастосування, лаконічно викласти всю сукупність висновків, отриманих в процесі здійснення тієї або іншої процесуальної дії.

5. Зазначено, що мова, стиль та термінологія актів правозастосування мають відповідати певним вимогам юридико-технічного характеру та переважно мати форму кліше, за допомогою яких суб'єкт правозастосування точно і однозначно визначає правозастосовчі дії, правовідносини, а також формулює судження юридичного характеру.

6. Підсумовано, що створення розпорядчого акту характеризується специфічним проявом інтелектуальної роботи суб'єкту, який наділений владними повноваженнями щодо вивчення недоліків управління підвладними, вироблення певного уявлення щодо шляхів подолання невпорядкованості у діях підвладних, трансформація його у зміст та форму розпорядчого рішення з метою максимального досягнення задуманого соціального ефекту.

7. Проаналізовано, що юридико-технічними особливостями розпорядчих актів є офіційність закріплення та прояву, що визначає не лише загальнообов'язковість, конкретність та чіткість документу, але і його вагоме значення та впливовий характер на поведінку підвладних суб'єктів; їх письмовий характер документу, що уособлює в собі певну послідовність використання мови письма, з метою найбільш оперативного доведення змісту розпорядження до адресатів; мовленнєве навантаження розпорядчого акту має офіційний діловий стиль викладення та визначає веління однієї особи по відношенню до іншої; мають лаконічний характер та максимально ємний зміст інформації для оперативного усвідомлення підвладним вимог владарюючого суб'єкту; наявність необхідних реквізитів та чіткої внутрішньої структури, що забезпечує універсальність використання розпорядчого документу та усвідомлення його змісту.

8. Доведено, що юридична техніка розпорядчих актів є складовою частиною юридичної техніки актів правозастосування, що обумовлено загальним співвідношенням між розпорядчими актами та більш загальною категорією - актами правозастосування. З іншої сторони, специфіка юридичної техніки розпорядчих актів визначається особливістю правового статусу суб'єктів, які приймають вказані акти, правовим становищем адресатів, на яких поширюється дія вказаного документу, особливістю його змісту, що передбачає обов'язкове виконання веління автора розпорядчого акту, а також організацією роботи підвладних структур.

9. Обґрунтована думка про те, що юридична техніка процесуальних актів відіграє конкретизуюючу роль у побудові змісту процесуального документу шляхом втілення вимог правового припису у життєдіяльність суспільства та характеризує інтелектуальну роботу суб'єктів правозастосування у процесі трансформації вимог правових норм за допомогою юридико-технічних правил і прийомів у зміст процесуального акту.

10. Визначено, що юридична техніка процесуального акту є невід'ємним критерієм для забезпечення, з однієї сторони, формування досконалого за формою і змістом акту правозастосування, а з іншої сторони - є засобом закріплення процесуальних основ розгляду справи, що в подальшому надають змогу адресатам цього акту усвідомити процес розгляду справи, рівень аргументованості висновків та відповідність діяльності суб'єктів правозастосування вимогам закону.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Пригара Л. І. Юридична техніка: поняття, структура, ознаки / Л. І. Пригара // Часопис Київського університету права. - № 2. - 2004. - С. 26-31.

2. Пригара Л. І. Процесуальні правозастосовчі акти : особливості юридичної техніки / Л. І. Пригара // Часопис Київського університету права. - № 3. - 2006. - С. 30-35.

3. Пригара Л. І. Юридична техніка актів правозастосування: особливості сучасної практики / Л. І. Пригара // Держава і право : збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 27. - К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. - С. 103-107.

4. Пригара Л. І. Засоби юридичної техніки правозастосовчих актів / Л. І. Пригара // Правова держава. - Вип. 18. - К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. - С. 527-533.

5. Пригара Л. І. Юридична техніка: ознаки та правове призначення / Л. І. Пригара // [Юридичні читання молодих вчених] : Збірник матеріалів всеукраїнської наукової конференції (23 - 24 квітня 2004 р.). - К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2004. - С. 128-131.

6. Пригара Л. І. Правила і прийоми юридичної техніки правозастосовчих актів / Л. І. Пригара // Законодавство України : проблеми та перспективи розвитку : Збірник матеріалів Міжнародної наукової конференції молодих вчених (24-29 січня 2005 р.). - Вип. 6. - К. : Київський університет права, 2005. - С. 145-149.

7. Пригара Л. І. Юридична техніка процесуальних актів: значення та
особливості / Л. І. Пригара // Законодавство України : проблеми та перспективи розвитку : Збірник матеріалів міжнародної наукової конференції молодих вчених (27 січня - 2 лютого 2006р.). - Вип. 7. - К. : Київський університет права, 2006. - С. 148-152.

8. Пригара Л. І. Засоби юридичної техніки правозастосовчих актів / Л. І. Пригара // Законодавство України : проблеми та перспективи розвитку : Збірник матеріалів Міжнародної міжвузівської наукової конференції молодих вчених (27-29 січня 2007р.). - Вип. 8. - К. : Київський університет права, 2007. - С. 114-116.

АНОТАЦІЯ

Пригара Л. І. Юридична техніка актів правозастосування. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Київський національний університет внутрішніх справ. - Київ, 2008.

Дисертаційне дослідження присвячене проблематиці природи, сутності та значення юридичної техніки актів правозастосування як важливого різновиду юридичної техніки правових актів. Проведено комплексний аналіз природи актів правозастосування, визначено їх місце в системі правових документів. Уточнено та обґрунтовано авторське визначення понять «юридична техніка», «акт правозастосування», «юридичний термін», «розпорядчий акт», «процесуальний акт»; визначено специфіку юридико-технічної будови структури та змісту актів правозастосування, з'ясовано композиційні засади їх побудови.

Встановлено особливості юридичної техніки розпорядчих та процесуальних актів, а також обґрунтовано ряд рекомендацій щодо вдосконалення практики їх розробки й прийняття .

Ключові слова: юридична техніка, нормативно-правовий акт, акт правозастосування, юридичний термін, розпорядчий акт, процесуальний акт.

Пригара Л. И. Юридическая техника актов правоприменения. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Киевский национальный университет внутренних дел. - Киев, 2008.

Диссертация состоит из вступления, трех разделов, объединяющих семь подразделов, а также приложения и списка использованных источников.

Во вступлении обосновывается актуальность темы исследования, ее связь с научными программами, планами, темами, определяется объект, предмет, цель и задачи диссертационного исследования, сформулированы положения научной новизны, предоставлены ведомости об апробации основных положений работы, ее структуре и объеме.

Объектом исследования выступают теоретико-методологические основы юридико-технического конструирования актов правоприменения.

Предметом исследования является юридическая техника актов правоприменения в обеспечение эффективной реализации права.

Научная новизна диссертации заключается в том, что работа представляет собой одно из первых в отечественной юридической науке комплексное исследование теоретико-правовых и практико-прикладных аспектов юридической техники актов правоприменения, как самостоятельного института, который характеризуется особенностями структуры, положения в системе правил и приемов юридической техники правовых актов. Автор утверждает, что относительно этого института сформировалось соответствующее направление научных исследований, цель которых обеспечить надлежащий уровень совершенства правоприменительного процесса, а значит и реализации права.

На основании проведенного анализа научных подходов современных авторов относительно юридико-технических аспектов конструирования актов правоприменения, автором конкретизировано понятие «юридическая техника», уточнены определения понятий «акт правоприменения», «юридический термин», «распорядительный акт», «процессуальный акт».

Охарактеризована природа актов правоприменения, определено их место в системе правовых актов, проанализированы правила, приёмы, средства и способы юридической техники актов правоприменения, раскрыта особенность их композиционного построения.

На основе обобщения практики работы хозяйственных судов охарактеризованы особенности содержания, структуры и стилистики построения актов правоприменения, распорядительных и процессуальных актов, сформулированы рекомендации, направленные на усовершенствование юридической техники актов правоприменения.

Обосновывается положение о том, что юридическая техника процессуальных актов реализует конкретизирующую функцию в процессе формирования содержания процессуального документа путем воплощения требований правового предписания в жизнедеятельность общества и характеризует особенности интеллектуальной работы субъектов правоприменения суть которой сводится к трансформации требований абстрактного правила поведения в содержание конкретизирующего правового акта.

Результаты исследования могут быть использованы в сферах практической деятельности правоохранительных органов, осуществления правосудия, для которых правоприменение является одной из основных правовых форм осуществления своих функций, а также в образовательной и научной сферах.

Ключевые слова: юридическая техника, нормативно-правовой акт, акт правоприменения, юридический термин, распорядительный акт, процессуальный акт.

Prygara L.I. Juridical Technique of Acts of Law Enforcement. - Manuscript.

Ph.D. thesis on speciality 12.00.01 - Theory and History of Statehood; History of Political and Law Studies. - Kyiv National Institute of Internal Affairs. - Kyiv, 2008.

The research is dedicated to problems of essence, peculiarities and meaning of juridical technique of law-enforcement acts as important variety of individual enactments. Complex analysis of nature of law-enforcement acts has been conducted, their place in the network of normative documents has been determined. The definition of such notions as «juridical technique» and «juridical technique of law-enforcement acts» has been proposed, means, methods and rules of juridical technique of law-enforcement acts have been identified, the factors which have impact on it and requirements have been analyzed.

The peculiarities of content, nature and essence of juridico-technical formation of law-enforcement acts have been identified, their specificity has been ascertained and recommendations of improvement of mentioned formation have been formulated.

Key words: juridical technique, normative act, law-enforcement act, subject of law enforcement, legal language, effectiveness of law enforcement.

Размещено на Allbest.ru