Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Істотні умови договору: теоретичний аспект

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Вступ

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена становленням в Україні розвинутого громадянського суспільства та побудовою суверенної, демократичної, правової, соціальної держави, яка повинна служити суспільству й людині. Конституція України (ст. 41) встановила право кожного, зокрема, розпоряджатись своєю власністю. При здійсненні цього конституційного права договорам відводиться чільна роль. Адже здійснення розпорядження майном реалізується в конкретних правовідносинах, учасниками яких є суб'єкти цивільного права. Договір при цьому виступає як засіб, що допомагає виникненню цивільних правовідносин. Зважаючи на важливість договору в цивільному праві, відзначимо, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, а його укладення залежить від домовленості сторін за істотними умовами договору, що робить цей аспект вельми актуальним.

Через розширення цивільним законодавством договірної свободи, існування в ньому засад диспозитивності потребують переосмислення основи договірного права. Це також зумовлюється реформуванням цивільного права, встановленням суто приватницьких засад його регулювання, необхідністю інтеграції в законодавство Європейського Союзу.

При цьому уявлення про істотні умови договору теж не залишається усталеним. По-перше, під час панування адміністративних відносин за радянських часів, що позначалося й на цивільному праві, істотні умови договору іноді зводилися до обслуговуючих планові акти формальностей, які фактично, не відігравали вирішальної ролі у виникненні в договорі справжньої ініціативної згоди сторін. По-друге, в сучасних диспозитивних умовах розвитку цивільного законодавства висловлюється точка зору, що деякі істотні умови, навіть за їх невизначеності в договорі, не впливають на його чинність, і такі уявлення потребують ретельного теоретичного аналізу. По-третє, деякі з дослідників останнім часом формують конструкції «обмежувальних», «особливих» умов договору, тому їх співвідношення з істотними умовами необхідно дослідити з огляду на систематику договірних умов.

Отже, додаткового розгляду потребує формування уявлень про істотні умови договору за нинішнього розвитку цивільного законодавства. Для того щоб побудувати систему договірних умов у сучасному цивільному праві слід як одну з важливих детермінант виявити особливості істотних умов договору й відокремити їх від решти договірних умов. Це сприятиме належному укладенню цивільно-правових договорів, а з практичної точки зору дозволить обґрунтовано з'ясовувати те, чи був договір укладений в тому чи іншому випадку, зважаючи на чітке, теоретично виважене законодавче регулювання.

Таким чином, як у науці, так і на практиці виникає низка проблем щодо істотних умов договору, які наразі не розв'язані остаточно і на теоретичному, і на законодавчому рівні.

Актуальність теми дисертаційного дослідження також зумовлюється відсутністю відповідних теоретичних розробок щодо істотних умов договору у сучасній науці цивільного права, хоча окремі аспекти істотних умов договору висвітлювалися в дослідженнях, присвячених теорії договірного права, а саме, у працях: А.В. Луць - «Свобода договору у цивільному праві України» (2001), О.Є. Миронець - «Изменение и расторжение договора по гражданскому законодательству Российской Федерации» (2003), О.О. Лазарєва - «Существенные условия договора международной купли-продажи товаров» (2005), С.О. Бродовського - «Укладення, зміна та розірвання договору у цивільному праві України» (2005), Горєва В.О. «Свобода договору як загальна засада цивільного законодавства України» (2007).

Окремі аспекти правового регулювання істотних умов договору висвітлені у наукових працях В.В. Луця, О.В. Дзери, М.К. Галянтича, В.В.Вітрянського, М.І. Брагінського, В.Р. Ансона, С.М. Бервено, І.І. Банасевич, О.А. Беляневич, А.Г. Брунь, Є.В. Вакулович, В.А. Васильєвої, І.В. Венедиктової, В.І. Гавзе, Р.А. Майданика, Є.О.Мічуріна, В.Г. Олюхи, А.П. Сергєєва та ін.

Отже, існує потреба в узагальнюючій роботі, яка певним чином підсумує сучасні уявлення про істотні умови договору з урахуванням реформування цивільного законодавства та розвитку теоретичних положень про такі умови договору. Дане дослідження є необхідним для розвитку теоретичних положень про істотні умови договору, належного укладення договорів, вірного правозастосування. Воно здатне допомогти належним чином здійснювати договірні права та обов'язки учасникам цивільних правовідносин, сприятиме вдосконаленню чинного цивільного законодавства.

Таким чином, вибір теми дисертаційного дослідження зумовлений відсутністю сучасних наукових праць, які б комплексно на теоретичному рівні висвітлювали істотні умови договору з урахуванням удосконалення цивільного законодавства України, існуючими у зв'язку з цим неузгодженими проблемами правового регулювання та необхідністю формування сучасних теоретичних поглядів на істотні умови договору.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до комплексної цільової програми «Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки» (номер державної реєстрації 0186.0.070867), а також «Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 роки».

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є виявлення загальнотеоретичних засад встановлення істотних умов договору, їх зумовленості в сучасному цивільному праві. Завданнями, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети, є:

1) проаналізувати розвиток уявлень про істотні умови договору, виявити тенденції, що є актуальними для застосування в сучасному цивільному праві;

2) на основі існуючих поглядів на істотні умови договору сформувати відправні ідеї, що впливають на їх формування в сучасному праві;

3) проаналізувати особливості істотних умов договору, знайти їх співвідношення з іншими умовами договору;

4) дослідити особливості встановлення істотних умов договору у законодавстві;

5) з'ясувати особливості формування істотних умов договору за заявою хоча б однієї з сторін договору;

6) дослідити особливості вирішення спорів з приводу домовленості щодо істотних умов договору;

7) визначити можливості для правотворчої діяльності щодо вдосконалення істотних умов договору;

8) сформулювати конкретні пропозиції щодо доповнення чинного законодавства, яке регулює істотні умови договору.

Об'єктом дослідження є субінститут істотних умов договору та особливості його функціонування з урахуванням сучасного етапу розвитку цивільного права.

Предмет дослідження становлять система нормативних актів, що регулюють істотні умови договору, їх застосування; відповідна судова практика; спеціальна вітчизняна та іноземна наукова література.

Методологічна основа дослідження

Істотні умови договору досліджувалися з використанням наступних загальнонаукових і спеціальних методів пізнання методів наукового пізнання.

Системний метод дозволив розглядати істотні умови договору як складову частину договірного права у взаємозв'язку його елементів з системою цивільного права. Аналітичний метод був застосований для аналізу законодавства, судової практики, наукових теорій та поглядів про істотні умови договору.

Спеціальними методами дисертаційного дослідження є історичний, порівняльно-правовий та інші. Згідно з цим істотні умови договору досліджувалися в їх історичному розвитку, починаючи з римського приватного права, цивільного права дореволюційної Росії, цивільного права радянського періоду. Такий історично-порівняльний підхід зумовлений становленням в Україні цивільного права як приватного, що є рівноправним (а не підпорядкованим) з публічним правом. Це, у свою чергу, вимагає звернення до витоків приватного права та дослідження позитивних моментів його здійснення в різні часи.

Порівняльно-правовий метод використовувався при дослідженні розвитку істотних умов договору та у порівнянні з існуючим станом їх закріплення в чинному законодавстві, а також дозволив порівняти законодавство зарубіжних країн (Німеччині, Франції, США та інших) щодо регулювання істотних умов договору з українським законодавством.

Використовувалися інші засоби наукового пізнання. Зокрема, індуктивний метод використовувався при розгляді дії загальних вимог законодавства щодо встановлення істотних умов у різних договорах. Метод дедукції допоміг дослідити окремі випадки встановлення істотних умов у різних договорах та розглянути їх з точки зору тенденцій визначення таких умов у договорах за допомогою закону та узгодження сторонами на власний розсуд.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертації полягає у положеннях та висновках, що виносяться на захист:

Вперше:

- з'ясовано походження та застосування протягом розвитку цивільного права категорії «істотні умови договору» у вітчизняній цивілістиці, що є важливим для виявлення у ретроспективних дослідженнях істотних умов договору, формування уявлень про них. Встановлено, що протягом еволюції цивільного права вживалися категорії «істотні елементи», «істотні ознаки», «необхідні частини», «істотні пункти» договору, які фактично є тотожними з категорією «істотні умови договору» в сучасному розумінні. Узгоджено вживання вказаної термінології;

- доведено, що відсутність домовленості за будь-якою істотною умовою договору не може бути встановлена через наміри сторін у суді. Це має застосовуватись як для істотних умов договору, визначених в законі, такі і для істотних умов договору, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір, в якому відсутня домовленість хоча б за одною істотною умовою, не може бути визнано чинним у судовому порядку.

Розвинуто:

- теоретичні підходи до визначення істотних умов, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Для встановлення такої істотної умови в договорі є потрібними: волевиявлення хоча б одна зі сторін, яка визначає таку умову; доведення цієї умови до іншої сторони; згода іншої сторони на таку умову; визначення цієї умови у договорі;

- обґрунтування необхідності узгодження істотних умов договору, що випливають з деяких законодавчих актів, для окремих видів договорів, з теоретичними положеннями про істотні умови договору й відповідно до останніх доводиться необхідність уточнити існуючі в законодавстві істотні умови договору, зокрема, вилучити з їх складу місце укладення договору, найменування сторін та інші, що в окремих законах названі як істотні. Згідно з цим сформульовано пропозиції щодо внесення змін у законодавчі акти України, якими встановлюються істотні умови договору;

- підхід щодо поділу істотних умов на об'єктивно істотні умови, та суб'єктивно істотні умови. Перші з них прямо названі в законі як такі, згоди за якими неодмінно мають досягти сторони, визначають сутність договору, без якої він не відповідав би ознакам того чи іншого договірного виду, є важливими для кожного з них. Суб'єктивно істотні умови в законі визначені як «всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди» та надають договору індивідуальних характерних рис у кожному конкретному випадку, в чому виявляється свобода договору при визначенні сторонами його істотних умов.

Вдосконалено:

- теоретичні уявлення про істотні умови договору, щодо яких сторони мають дійти згоди за заявою хоча б однієї з сторін. Зокрема, надання у ч. 1 ст. 651 ЦК України можливості сторонам самим домовлятися про можливість односторонньої зміни чи розірвання договору створило підстави для формування відповідної істотної умови договору. Законодавче формулювання, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом дозволяє казати по те, що з теоретичної точки зору це є істотною умовою договору, щодо якої за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди;

- підходи до визначення ціни договору. Доведено необхідність внесення доповнень у ч. 2 ст. 534 ЦК України, яка має набути такого вигляду: «Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Якщо договором не буде вказано інше, курс іноземної валюти до гривні на день платежу визначається виходячи з офіційного курсу Національного банку України».

Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані в подальшій розробці вчення про договірні умови. Теоретичні висновки та пропозиції дисертації можна буде застосувати для удосконалення правового регулювання договірних відносин в Україні. Основні положення роботи стануть у пригоді при підготовці підручників та навчальних посібників для студентів юридичних вищих навчальних закладів, а також при викладанні курсу «Цивільне право України».

Апробація та впровадження результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету внутрішніх справ. Результати дослідження використовувались у навчальному процесі під час проведення лекцій та практичних занять із курсу цивільне та сімейне право України». Тези дослідження були обговорені на Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми цивільного права і процесу», присвяченій пам'яті професора О.А. Пушкіна (Харків, 26 травня 2007 р.), Міжнародній науково-практичної конференції «Проблеми здійснення охорони прав учасників цивільних правовідносин» (Макіївка, 21-22 вересня 2007 р.), круглому столі «Реформування житлового законодавства України: проблеми та перспективи» (Харків, 16 грудня 2006 р.).

Публікації. Основні результати дисертації викладено у п'яти статтях, надрукованих у фахових виданнях, що входять до затверджених ВАК України переліків наукових видань, та трьох тезах доповідей на конференціях та круглому столі.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, одним із перших в Україні спеціальних досліджень істотних умов договору.

Структура та обсяг дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, семі підрозділів, висновків, списку використаних джерел (157 джерел). Загальний обсяг дисертації - 180 сторінок машинописного тексту.

Основний зміст роботи

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність досліджуваної теми, визначається мета дослідження, його завдання, об'єкт та предмет, розкривається ступінь висвітлення теми, основні результати дослідження, що виносяться на захист, викладається теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження.

Розділ І «Розвиток уявлень про істотні умови договору та їх сучасний стан» складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню еволюції наукових поглядів про істотні умови договору як юридичної конструкції та виявленню сучасних підходів до розуміння істотних умов договору.

Підрозділ 1.1. «Розвиток уявлень про істотні умови договору» вміщує аналіз загальних підходів до цього явища в теорії договірного права.

З'ясовано витоки істотних умов договору, що почали формуватися ще за часів Стародавнього Риму. Зокрема, визначено, що вже з тих часів велику увагу приділяли предмету договору та необхідності, щоб він відповідав вимогам можливості та дозволеності.

Проаналізовані праці дозволяють висловитись, що ціна договору так чи інакше обумовлювалася в договорі, зокрема купівлі-продажу, як істотна його умова, її слід було обговорювати при продажу товару. Приділялася увага й іншим істотним умовам окремих договорів.

У праві Російської Імперії істотні умови договору називали «необхідними частинами», «істотними моментами» договору. Для всіх договорів необхідним вважався предмет договору, а для окремих договорів, наприклад, позики - ціна та інші умови, домовленості, які були необхідні для чинності договору.

Школа радянського періоду чітко давала уявлення саме про «істотні умови договору», й саме ця категорія була започаткована і введена в науковий оборот радянськими цивілістами, стала використовуватися саме за тих часів і збереглася донині. Втім, це відбувалося поступово. Так, ст. 130 ЦК РРФСР 1922 р. встановлювала, що договір визнається укладеним, коли сторони висловили в такій, що вимагається законом, формі згоду за всіма істотними його пунктами. Безпосередньо поняття «істотні умови», що залишилося й досі у вітчизняній цивілістиці, почали активно вживати після прийняття ЦК УРСР 1963 р.

Підрозділ 1.2. «Сучасні погляди на істотні умови договору» присвячено аналізу тих, що існують на сьогоднішній день в цивілістичній науці загальних підходів до істотних умов договору, виявлено сучасний стан їх розвитку.

З'ясовано, що встановлення істотних умов договору законом спрямоване, передусім, на збереження правової природи того чи іншого договору, на забезпечення нормального цивільного обороту. Визначення законодавцем істотних умов договору може бути загальним, що відноситься до всіх договорів. Наразі такою істотною умовою є предмет договору. Крім того, встановлення законодавцем істотних умов договору може бути спеціальним, а саме - окремих істотних умов для певних видів договорів, виходячи з їх природи.

Критикується підхід, що до кола істотних умов договору належать лише умови, закріплені в імперативній нормі закону. Адже ст. 638 ЦК України цілком дозволяє за заявою хоча б однієї зі сторін досягати згоди за істотними умовами договору, що прямо не визначені в законі. Тож визначає можливість для сторін за взаємним узгодженням формувати істотні умови договору, а не лише обмежується законодавчою прерогативою щодо цього.

Розділ 2. «Особливості істотних умов договору та їх співвідношення з іншими договірними умовами» складається з п'яті підрозділів, які присвячено дослідженню предмету договору як єдиної умови, що є істотною для всіх договорів; умов договорів, визначених як істотні законом; істотних умов, які є необхідними для договорів певного виду; істотних умов договору, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди; виявленню співвідношення істотних умов договору з іншими договірними умовами.

У підрозділі 2.1. «Предмет договору» виявляються загальнотеоретичні основи предмету договору як єдиної умови, що є істотною для всіх договорів. Визначено особливості, які притаманні предмету договору щодо різних видів договорів.

Слід розрізняти загальні вимоги, які висуваються до предмета договору у цивільному праві і ті, що є властивими для певних договорів із їхньою специфікою. Перші визначають розуміння предмета договору як такого, що належить до цивільного права, й це є загальні риси, притаманні будь-якому з договорів. Наприклад, відповідність предмету договору закону, що унеможливлює надання за договором речей, які виключені з цивільного обороту. Спеціальне законодавство встановлює вимоги для визначення істотних умов окремих видів договорів.

Доводиться, що опис предмета договору є важливим для правильного формування волі сторін щодо укладення договору. Визначається, що деталізація предмета договору в ньому чи додатках до нього має важливе практичне значення.

У підрозділі 2.2. «Умови договорів, визначені як істотні законом» проведено аналіз законодавства і думок вчених щодо визначення законом істотних умов договорів та проблеми законодавчого визначення таких умов для окремих договорів: лізингу, оренди державного (комунального) майна тощо.

Виявлено невідповідність окремих істотних умов договору, що визначено окремими Законами України, правовій доктрині щодо встановлення істотних умов. Адже поряд із формуванням істотних умов договору в ЦК України, існує й врегулювання істотних умов договору деякими спеціальними нормативними актами. Через те, що окремі закони, якими регулюються певні види договорів, було прийнято до набуття чинності ЦК України, вони більшою чи меншою мірою відповідають цьому кодексу.

Відповідно до правової доктрини, підходів, закладених у правове регулювання ЦК України, доводиться необхідність вдосконалення Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Доводиться необхідність скорочення наведених у цих законах істотних умов договору, вилучення таких з них, як: дата і місце укладення договору, найменування сторін тощо. Останнє відноситься до змісту договору як юридичного документу, але не є істотними умовами договору.

У підрозділі 2.3. «Істотні умови, які є необхідними для договорів певного виду» визначено сутність, зумовленість, природу таких істотних умов.

Висловлюється думка, що ЦК України виділяє як істотні умови, прямо названі такими, так і істотні умови, що є необхідними для договорів даного виду. Останні підкреслюють специфіку тих чи інших договорів, як правило, без таких умов договір втрачає притаманні йому риси та індивідуальність, отже, з міркувань розумності такі умови повинні формулюватись. Оскільки законодавство часто закріплює ті правовідносини, що вже об'єктивно склалися в цивільному обороті, визначення умов, необхідних для договорів даного виду залишає підстави для подальшого законодавчого регулювання істотних умов. Отже, принцип розумності щодо визначення істотних умов договору, що необхідні для договорів даного виду, має застосовуватися повною мірою. Це буде виявлятись у тому, що з огляду на правову природу того чи іншого договору визначаються ті умови такого договору, які законодавець хоч і зазначає, але прямо істотними не називає. Проте такі умови мають розглядатись як істотні, що необхідні для договорів даного виду, виходячи з їх специфіки. Так, природним для договору купівлі-продажу з умовою про розстрочення платежу є поступове здійснення оплати товару покупцем за договором купівлі-продажу з умовою про розстрочення платежу, яке породжує його специфіку, що, цілком зрозуміло, відбивається в його договірних умовах, визначених в законі.

В окремих випадках законодавець такі істотні умови може лише називати, а суб'єкти договірного процесу, розуміючи природу того чи іншого договору, що визначена в законі, мають знати, що йдеться саме про істотні умови, необхідні для договорів певного виду.

Доводиться, що сьогодні, з урахуванням чинних положень сімейного законодавства та відповідних особливостей укладення договорів, істотною умовою договорів з відчуження майна подружжя згідно з законом є умова про одержання згоди іншого з подружжя на відчуження майна.

У підрозділі 2.4. «Істотні умови договору, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди» приділена увага істотним умовам, які не встановлені як такі прямо у законі, але за згодою сторін щодо них має бути досягнуто згоди.

Визначено, що оскільки законом дозволяється сторонам самим врегульовувати відносини в межах, визначених цивільним законодавством при здійсненні суб'єктивних цивільних прав та виконанні цивільних обов'язків, цілком логічним є формування сторонами в певних випадках їх участі в договірних відносинах істотних умов договору, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Розвинуто науковий підхід, що об'єктивно істотні умови, тобто ті, що прямо названі в законі як такі, згоди за якими неодмінно мають досягти сторони, визначають сутність договору, без якої він не відповідав би ознакам того чи іншого договірного виду, є важливими для кожного з договорів цього виду. Суб'єктивно істотні умови, тобто ті, що в законі визначені як «всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди», надають йому індивідуальних характерних рис у кожному конкретному випадку, в чому виявляється свобода договору при визначенні сторонами його істотних умов.

Дотримується наукова позиція, що звичайні умови договору перетворюються на істотні, якщо на домовленості про такі умови наполягає хоча б одна зі сторін. Тому, з практичної точки зору, звичайні умови «проявляються» на рівні узгодженості сторін тоді, коли, з законодавчої точки зору, їх уже можна назвати, так би мовити, перетвореними на істотні. З теоретичної ж точки зору, ті умови, що є «суб'єктивними істотними», тобто виражаються в законі як «всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди» на момент їх виникнення, називають випадковими через їх нехарактерність для такого договору в кожному випадку його укладення. Оскільки волевиявлення в кожному договорі індивідуальне, то й не можна всі істотні умови зробити об'єктивно істотними, тоді порушувався б принцип свободи договору. Отже, суб'єктивно істотні умови є проявом свободи договору при формулюванні таких умов сторонами з точки зору визначення не лише їх змісту, але й наявності в договорі.

У підрозділі 2.5. «Співвідношення істотних умов договору з іншими договірними умовами» приділено виявленню специфіки істотних умов у порівнянні з іншими договірними умовами.

Проаналізовано роботи сучасних дослідників, які формулюють договірні умови, що, на перший погляд, не входять у класичну «тріаду»: істотні, звичайні, випадкові, й розглянуто, наскільки виправданим є додавати у тріаду класичних договірних умов нові складові компоненти. Так, О.В.Піхурець називає у своєму дослідженні так звані «обмежувальні умови» - спрямовані на підтримання якості продукції і репутації, пов'язаної з торговельною маркою. Автор доводить, що такі умови слід визнати природними для договорів з передання права на торговельну марку. Отже, з точки зору класичної «тріади» договірних умов, вони можуть бути визнані істотними умовами договору.

Сенс так званих стандартних умов договору полягає передусім у доповненні істотних умов договору, однак такі умови до істотних не належать. Очевидно, що стандартні умови більше тяжіють до звичаїв ділового обороту, які наразі передбачені в ст. 7 ЦК України.

Виділено договірні умови, що можуть бути для одних договорів істотними, для інших - звичайними. Відмінність полягає лише в тому, якою правовою нормою - імперативною чи диспозитивною це визначається. Так, для закупівлі державними юридичними особами товарів, робіт, послуг має проводитися тендер. Умова про тендер є істотною умовою договорів закупівлі державними юридичними особами товарів, робіт, послуг. В інших випадках тендер визначається як один з існуючих альтернативних варіантів при укладенні правочину, отже є диспозитивною умовою.

Висновки

Проведене дослідження загальнотеоретичних засад істотних умов договору дозволило виявити закономірності їх встановлення в цивільному законодавстві, які зумовлюються природою договору взагалі, окремих груп і видів договорів. З урахуванням аналізу істотних умов договору виявлено їх правову природу та зміст.

Основними підсумками дисертаційного дослідження є такі:

1. Виявлено походження та сутність категорії «істотні умови договору». Застосування цієї категорії у вітчизняній цивілістиці розпочалося в період кодифікації 1963 р. До того, як у дореволюційний (до 1917 р.) період, так і в ранній радянській період замість «істотних умов договору» вживали інші, близькі за змістом категорії, такі як «істотні елементи», «істотні ознаки», «необхідні частини», «істотні пункти» договору. Категорія ж «умови» застосовувалася переважно у значенні causa, що бере початок ще зі стародавнього римського права.

2. Істотні умови договору визначають найважливіші елементи його змісту, аспекти, що породжені природою того чи іншого договірного виду чи окремого договору. Ті істотні умови, що є універсальними чи характерні для договорів певного виду, як правило, визначаються законом, специфічні для окремого договору істотні умови визначаються, якщо на цьому наполягає хоча б одна зі сторін за взаємною згодою.

3. Необхідно розглядати оферту та акцепт без відриву від конструкції договору та домовленості за його істотними умовами. Якщо оферта містить істотні умови договору, в акцепті повинна бути згода на їх прийняття, отже всі істотні умови в акцепті неодмінно маються на увазі.

4. Відсутність домовленості з тієї чи іншої істотної умови договору не може бути встановлена через наміри сторін у суді. Договір, в якому відсутня домовленість хоча б за однією істотною умовою, не може бути визнаний чинним через суд. Це має застосовуватись як для істотних умов договору, визначених в законі, так і для істотних умов договору, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

5. Істотні умови договору й зобов'язання сторін нерозривно пов'язані між собою завдяки договору, але перші виникають у договірному правочині, другі - у договірних правовідносинах.

6. Предмет договору є системоутворюючим елементом для окремих видів договорів з огляду на правову мету. Адже видова класифікація договорів за правовою метою зумовлює їх поділ на договори щодо передання майна чи майнових прав; виконання робіт; надання послуг; про спільну діяльність. Звичайно, сторони мають при цьому домовитися відносно предмета договору: певного майна чи майнових прав, які мають перейти за договором від боржника до кредитора; визначених договором робіт; надання послуг; спільну діяльність. Не випадково тому предмет договору є єдиною істотною умовою, щодо якої сторони мають дійти згоди за будь-яким договором.

7. Предмет договору хоч і є універсальною договірною умовою, що є необхідною для будь-якого договору, залежить від специфіки договору того чи іншого виду й домовленість щодо нього має враховувати цю специфіку, складові елементи предмету. До складових елементів предмету договору, що відображує його специфіку відноситься зміст та обсяг робіт в договорі будівельного підряду, кількість та номенклатура товару у договорі поставки, опис нерухомого майна з визначенням площі, адресу та інших даних у договорі відчуження житла та інші. Неврахування таких елементів при домовленості сторін щодо предмету договору веде до того, що він може бути визнано неукладеним.

8. Належна домовленість сторін щодо предмета договору детермінує, певним чином подальше виконання договірних обов'язків з передання речі, виконання робіт, надання послуг, спільної діяльності. Тобто вона може допомогти в подальшому найкращим чином задовольнити інтереси кредитора у зобов'язаннях щодо одержання майна у власність чи користування, щодо виконання робіт, надання послуг, спільної діяльності.

9. Існує необхідність у вдосконаленні деяких законодавчих актів, якими встановлені істотні умови окремих договорів, виходячи з загальнотеоретичних положень про такі умови. Відповідно, слід уточнити істотні умови договору, визначені у ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 10 Закону України «Про концесії» та в деяких інших чинних законодавчих актах. Підміна в законодавстві істотних умов договору обов'язками сторін, що присутня в деяких актах законодавства не є прийнятною. Це може призвести до негативних наслідків у правозастосуванні.

Отже, існує необхідність у внесенні змін до деяких законодавчих актів України, якими встановлені вимоги щодо істотних умов окремих договорів, а саме:

- із ст. 10 Закону України «Про концесії» вилучити слова: «…умови найму, використання праці працівників - громадян України»;

- із ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» вилучити слова: «…права та обов'язки сторін договору»;

- із ст. 36 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» вилучити слова: «…повна назва та місцезнаходження (юридична адреса) органів управління договірних сторін; права і обов'язки сторін».

- із ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вилучити слова: «…страхування орендарем взятого ним в оренду майна».

- із ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вилучити слова: «…найменування сторін; права та обов'язки сторін; дата і місце укладення договору».

Внесення таких змін до вказаних нормативних актів сприяє належній домовленості сторін таких договорів за істотними умовами, що відображують природу договорів концесії, оренди державного майна

10. Надання законодавцем можливості сторонам самим встановлювати деякі істотні умови договору виходить із принципу диспозитивності й дозволяє в кожному окремому випадку досягти згоди сторін за умовами, що для них є важливими в цьому договорі. Проте встановлення істотних умов договору, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди, не повинно порушувати природу договору, суперечити імперативним нормам закону.

11. За своєю сутністю істотні умови можна поділити на загальні, що характерні для всіх договорів (предмет), спеціальні, що характерні для певного виду договорів та специфічні, що характерні для певного договору. Такий поділ дозволить краще визначати правове регулювання окремих істотних умов і ті істотні умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

За темою дисертації опубліковано такі роботи

1. Зазуляк І.І. Розвиток уявлень про істотні умови договору // Форум права. - 2007. - №3. С. 136-141. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-3/07ziiiud.pdf

2. Зазуляк І.І. Про необхідність вдосконалення підходів щодо істотних умов договору у деяких законодавчих актах України // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ, 2007, Випуск 38, с. 227-232.

3. Зазуляк І.І. До питання про правову природу істотних умов договору // Юридична Україна, №11, 2007. С. 39-42.

4. Зазуляк І.І. Співвідношення істотних умов договору з іншими договірними умовами // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ, 2008, Випуск 40, с. 277-283.

5. Зазуляк І.І. Предмет договору як його істотна умова: теоретичний аспект // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ, 2008, Випуск 42, с. 283-288.

6. Зазуляк І.І. Визначення договірних умов у договорах з житлом // Реформування житлового законодавства: проблеми та перспективи: Зб. наук. праць (за матеріалами круглого столу), м. Харків, 16 грудня 2006 р./ Редкол.: М.К. Галянтич, О.Д. Крупчан, Є.О.Мічурін. - Х.: Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва АПрН України, Харківський національний університет внутрішніх справ, 2006. С. 30-31.

7. Зазуляк І.І. Вплив природи окремих видів договорів на формування їх істотних умов та охорону прав сторін // Проблеми здійснення охорони прав учасників цивільних правовідносин: Зб. доповідей та тез повідомлень учасників міжнародної науково-практичної конференції. м. Макіївка, 21-22 вересня 2007 р./ ред. кол. Р.Б. Шишка, Р.В. Мавліханова. - Макіївка-Харків: Макіївський економіко-гуманітарний інститут, Харківський національний університет внутрішніх справ, НДІ Приватного права і підприємництва АПрН України, 2007. с. 112-113.

8. Зазуляк І.І. Істотні умови договору: аргументація потреби систематизації // Проблеми цивільного права та процесу (пам'яті проф. О.А. Пушкіна): матеріали міжнародної науково-практичної конференції (26 травня 2007 р.). За ред. В.А. Кройтора, Р.Б. Шишки, Є.О. Мічуріна. - Харків: ХНУВС, 2007. С. 280-282.

Размещено на Allbest.ru