Принцип добросовісності в договірних зобов'язаннях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва

Академії правових наук України

УДК 347.44

ПРИНЦИП ДОБРОСОВІСНОСТІ В ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ'ЯЗАННЯХ

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Павленко Дмитро Геннадійович

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Науково-дослідному інституті приватного права і підприємництва Академії правових наук України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Майданик Роман Андрійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідуючий кафедрою цивільного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Дзера Олександр Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри цивільного права

кандидат юридичних наук, доцент, Логвінова Марія Володимирівна, Юридичний інститут Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, доцент кафедри цивільного права і процесу

Захист відбудеться «20» лютого 2009 року о 10:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.500.01 у Науково-дослідному інституті приватного права і підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. М.Раєвського, 23-а.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. М.Раєвського, 23-а.

Автореферат розісланий «___» січня 2009 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.І. Бобрик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Статтею 3 Цивільного кодексу України 2003 року (надалі - ЦК України) серед загальних засад цивільного законодавства вперше в історії вітчизняного цивільного права проголошено принципи добросовісності, справедливості та розумності. Більш того, частиною 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В сучасних умовах за відсутності усталеної практики застосування наведених принципів в цивілістиці нерідко можна зустріти критичне ставлення до появи в кодексі т.зв. «гумових норм», що втілюють оціночні поняття, оскільки їх застосування може призвести до необ'єктивності з боку суддів. Водночас, прихильники закріплення у ЦК України норм-принципів наголошують на важливості для функціонування всієї системи приватного права зазначених принципів, оскільки вони виражають основну сутність права, вказують на його природне походження і покликані формувати цивільний оборот на засадах добросовісності його учасників. Як свідчить розвиток сучасного цивільного права, такий підхід відповідає загальносвітовим тенденціям регулювання принципів права, що підтверджується нормотворчою практикою розвинутих країн світу. Наведене свідчить про необхідність проведення наукового дослідження вказаних принципів, зокрема й принципу добросовісності, а також особливостей їх прояву в окремих інститутах цивільного права.

В Україні на сьогодні майже відсутні комплексні монографічні праці із загальнотеоретичних і практичних проблем принципу добросовісності у зобов'язальному праві як в центральній підгалузі цивільного права. В небагатьох наукових працях, зазвичай, розглядалися окремі загальні аспекти добросовісності як принципу цивільного права або його проявів в договірних правовідносинах. Зокрема, йдеться про роботи Р.А. Майданика, Н.С. Кузнєцової, Т.В. Боднар, А.В. Смітюха, В.Д. Примака.

Такий стан наукових досліджень проблем добросовісності негативно впливає на розвиток договірних зобов'язань, не сприяє формуванню стабільної судової практики вирішення спорів щодо застосування принципів договірних зобов'язань. Наведене вище і обумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження.

Науково-теоретичною базою даної дисертації є наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених-дослідників теорії держави і права, римського, цивільного та міжнародного приватного права дореволюційного, радянського та сучасного періодів, зокрема праці: М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, Е. Аннерса, М.І. Брагінського, М. Бартошека, І.Е. Берестової, В.А. Бєлова, В.І. Бобрика, Д.В. Бобрової, Т.В. Боднар, В.А. Васильєвої, В.В. Вітрянського, С. Віттакера, М.К. Галянтича, М. Гаррідо, В.П. Грібанова, Р. Давіда, Д. В. Дождєва, О.В. Дзери, В.І. Ємельянова, О.С. Іоффе, О.В. Кохановської, Н.С. Кузнєцової, X. Кьотца, М.В. Логвінової, Л.А. Лунца, В.В. Луця, Р.А. Майданика, Д.І. Мейєра, О.О. Мережка, Н.М. Мироненко, І.Б. Новицького, О.А. Підопригори, Й.О. Покровського, Р. Саммерса, Є.О. Суханова, К. Цвайгерта, Р. Ціммерманна, П. Шлехтрайма тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до напрямків наукових досліджень Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва АПрН України «Методологічні засади приватного права» (реєстраційний номер 0103U003101) та «Проблеми здійснення та захисту суб'єктивних цивільних прав» (реєстраційний номер 0108U000494).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з'ясування сутності та значення принципу добросовісності в договірних зобов'язаннях, визначення його правової природи та проявів, формулювання наукових висновків і практичних рекомендацій щодо реалізації принципу добросовісності, а також подальше вдосконалення правових норм щодо добросовісності у договірних зобов'язаннях в цивільному праві України.

Для досягнення поставленої мети основна увага у дисертації приділена вирішенню таких завдань:

- вивчення історичного аспекту розвитку категорії добросовісності в різних правових системах і юридичній доктрині;

- дослідження актів чинного законодавства України та зарубіжних держав щодо добросовісності учасників договірних правовідносин;

- визначення поняття, правової природи даного принципу та його місця в системі цивільного права і в договірному праві зокрема;

- встановлення змісту функцій принципу добросовісності в динаміці договірних зобов'язаннях на доктринальному рівні та у практиці правозастосування; цивільний право договірний правовідносини

- дослідження конкретних проявів добросовісної поведінки учасників договірних правовідносин в їх динаміці.

Об'єктом дослідження є договірні правовідносини, в яких проявляється дія принципу добросовісності.

Предметом дисертаційного дослідження є положення чинних в Україні нормативних актів, що стосуються принципу добросовісності, відповідні положення цивільного законодавства зарубіжних країн, акти міжнародного приватного права, вітчизняні та зарубіжні наукові джерела, договірна практика, практика вітчизняних судів, міжнародних комерційних арбітражі, а також судів іноземних країн.

Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження автором використовувались як загальнонаукові, так і спеціально-правові методи пізнання. Насамперед дисертант керувався загальнонауковим діалектичним методом і методами історичного, порівняльного, системно-структурного аналізу. За допомогою діалектичного методу досліджується формування та розвиток ідеї добросовісності і норм, що закріплюють цей принцип у цивільному праві. Історичний метод використаний для дослідження концепції добросовісності, починаючи з римського приватного права. За допомогою порівняльного методу виявляються особливості вимог добросовісності, які закріплені в договірному праві багатьох країн континентальної та англо-американської систем права, в міжнародно-правових актах. При цьому важливе значення для дослідження має вивчення судової практики та звичаїв ділового обороту, які склались в Україні, а також доктрини та судових матеріалів зарубіжних країн, в яких існує усталена практика застосування принципу добросовісності в договірних правовідносинах. У зв'язку із цим в роботі викладені результати вивчення значної кількості наукових праць, присвячених проблемам добросовісності в договірному праві, які були написані іноземними авторами мовою оригіналу. Метод системно-структурного аналізу використаний для встановлення правової природи і місця категорії добросовісності в системі договірного права.

Наукова новизна одержаних результатів виражається у таких наукових положеннях, висновках та пропозиціях.

Вперше:

1. Пропонується розглядати поняття добросовісності у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні добросовісність - це багатоаспектна цивільно-правова категорія, що являє собою систему різнопорядкових юридично значимих проявів, які здійснюють самостійний регулюючий вплив на цивільні правовідносини і тісно взаємопов'язані між собою. Багатоаспектність цієї категорії полягає в тому, що добросовісність одночасно є: (1) нормою прямої дії, (2) імперативом, (3) принципом і (4) презумпцією цивільного права. У вузькому значенні добросовісність визначається як кожен окремий із наведених вище проявів, що має самостійний вплив на цивільні правовідносини.

2. Встановлено, що поняття «склад добросовісної поведінки» сторін в договірних зобов'язаннях є двоаспектною (об'єктивно-суб'єктивною) категорією, яка обумовлена регулюючим впливом принципу добросовісності на поведінку сторін і є виразом конкретних прикладів (фактичних проявів) реалізації вимог добросовісності у договірних зобов'язаннях. Об'єктивний характер добросовісності означає, що поведінка (дії або бездіяльність) суб'єкта має відповідати об'єктивним загальноприйнятим стандартам добросовісної поведінки, що виражаються, зокрема, у правилах ділового обороту. Суб'єктивний характер добросовісності відображає внутрішнє ставлення суб'єкта до своїх діянь як до правомірних та усвідомлення того, що такими діями не порушуються права та інтереси інших осіб.

3. Проведено класифікацію складів добросовісної поведінки сторін в динаміці договірних правовідносин: (а) на стадії ведення переддоговірних переговорів (тобто на стадії, яка передує виникненню договірного зобов'язання, але іноді є юридично значимою з огляду на положення законодавства та правозастосовчу практику), (б) на стадії укладення договору та визначення його умов, (в) на стадії виконання договірних зобов'язань. Залежно від сфери дії добросовісності обґрунтовується поділ складів добросовісної поведінки на загальні склади, що притаманні всім договірним зобов'язанням, та спеціальні склади добросовісної поведінки, які є характерними для окремих видів договірних зобов'язань.

Удосконалено:

4. Положення про особливості реалізації принципу добросовісності у різних інститутах цивільного права України. Так, в корпоративних правовідносинах та правовідносинах представництва добросовісності представників притаманні моральні ознаки (турботливість, лояльність, вірність тощо); у правовідносинах власності використовується особлива концепція добросовісного набувача; у правовідносинах інтелектуальної власності добросовісне користування об'єктом означає здійснення таких дій в інтересах своєї діяльності та без порушення прав інших правоволодільців; у конкурентних правовідносинах (що мають також публічно-правовий характер) закон визначає перелік випадків недобросовісної поведінки, які суперечать чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Внаслідок цього зроблено висновок про недоцільність закріплення єдиного поняття добросовісності в цивільному законодавстві з огляду на різний функціональний зміст вимог добросовісності у різних цивільно-правових інститутах.

5. Обґрунтовується висновок про вплив принципу добросовісності на договірне правовідношення, який зумовлюється реалізацією функцій добросовісності та залежить від наявності або відсутності урегульованості певних договірних правовідносин у законі та у договорі, що полягає у наступному:

а) у випадку неврегульованості договірних правовідносин принцип добросовісності виконує функцію регулятора прав й обов'язків сторін зобов'язань;

б) у випадку недостатньої нормативної та договірної урегульованості функції принципу добросовісності проявляються у доповненні, виправленні та тлумаченні положень закону, договору, змісту прав й обов'язків сторін;

Вказані положення удосконалені та доповнені висновками про те, що в двох наведених вище випадках добросовісність виконує регулюючу функцію, в першу чергу, шляхом застосування аналогії права. При цьому засади добросовісності виступають основним критерієм (орієнтиром) правомірної поведінки, яка, в свою чергу, виражається через конкретні загальні та спеціальні склади добросовісної поведінки сторін. Обґрунтовується, що спосіб формалізації таких складів добросовісної поведінки має обумовлюватись їх важливістю та існуючими потребами цивільного обороту (закріплення в договорі, в узагальненнях судової практики, в законі).

в) за наявності нормативного або договірного регулювання правовідносин сторін принцип добросовісності відіграє, переважно, доповнюючу та інтерпретаційну функцію, виступаючи додатковим критерієм оцінки дій (бездіяльності) сторін договору та встановлення факту виконання (належного виконання) договірного зобов'язання.

Дістало подальшого розвитку:

6. Положення про те, що до правовідносин, на які поширюються юридичні конструкції, історично засновані на принципі добросовісності, які виникли в римському приватному праві і втілені у сучасному цивільному праві України (позитивний договірний інтерес, який вимагає від недобросовісного контрагента відшкодування як реальних збитків, так і упущеної вигоди; зарахування зустрічних однорідних вимог; обов'язок сплати процентів за прострочення виконання грошових зобов'язань; правило про розумні строки виконання зобов'язання; захист прав контрагента, якому завдані збитки за договором, укладеним під впливом обману) застосовуються загальні положення про добросовісність.

7. Питання щодо співвідношення принципів добросовісності, справедливості і розумності як трьох самостійних принципів, які є тісно пов'язаними та спорідненими категоріями. При цьому обґрунтовано, що в зобов'язальному праві добросовісність є домінуючим і ширшим поняттям стосовно розумності і справедливості, що зумовлено функціями добросовісності в договірному праві.

8. Правова конструкція переддоговірної відповідальності, яка за відсутності її прямого закріплення в законі може розглядатись як форма державно-примусового впливу на особу, яка недобросовісно веде переговори без дійсної мети укласти цивільний договір та/або недобросовісно відмовляється від укладення договору, в результаті чого порушує принцип добросовісності (ст. 3 ЦК України), а завдана таким порушенням шкода може відшкодовуватись на загальних підставах в порядку деліктної відповідальності (ст.1166 ЦК України).

9. Думка про те, що з огляду на тенденції поширення добросовісності як загальної засади у галузях публічного права, зокрема, у процесуальному, податковому, міжнародному публічному праві тощо, категорія добросовісності набуває ознак універсального міжгалузевого правового принципу.

Практичне значення одержаних результатів полягають в тому, що: (а) теоретичні доробки дисертанта можуть бути використані при подальших наукових дослідженнях проблем договірного права, принципів цивільного права, окремих інститутів зобов'язального права, а також в навчальному процесі для підготовки підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу цивільного права та спецкурсів з проблем договірного (зобов'язального) права, (б) сформульовані дисертантом пропозиції про внесення змін і доповнень до чинного законодавства - в законотворчій діяльності; (в) рекомендації щодо застосування чинного законодавства та удосконалення договірного регулювання - у практиці судів України та міжнародних комерційних арбітражів, а також у договірній практиці суб'єктів цивільного права.

Особистий внесок здобувача. Результати дисертаційного дослідження відображені у науково-практичному посібнику «Аномалії в цивільному праві України» (відп. редактор Р.А. Майданик, К., 2007), особистим внеском здобувача до якого стала підготовка параграфу 4 «Особливості стадії укладення договору та визначення його умов» глави 39 (сторінки 775-780).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були предметом обговорення на двох міжнародних науково-практичних конференціях «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених» (19-20 квітня 2007 р. та 24-25 квітня 2008 р., юридичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка), а також на третьому міжнародному науковому семінарі «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку» (17-20 квітня 2008 р., Сімферополь-Партеніт).

Публікації. Результати дослідження знайшли відображення в 16 опублікованих працях: частині (пар. 4 гл. 39) науково-практичного посібника «Аномалії в цивільному праві України» (відп. редактор Р.А. Майданик, К., 2007), 13 статтях, серед яких 11 опубліковано у наукових фахових виданнях, 2 тезах виступів на конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що містять дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 193 сторінки. Кількість використаних джерел - 242 найменування, розміщується на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається мета, завдання, об'єкт, предмет, методи дисертаційного дослідження, висвітлюється наукова новизна одержаних результатів, їх апробації, практичне значення одержаних результатів.

Розділ І „Розвиток принципу добросовісності в договірних зобов'язаннях” складається з трьох підрозділів, в яких досліджується роль і місце принципу добросовісності в римському приватному праві, в цивільному праві країн континентальної та загальної правових систем, а також у міжнародному приватному праві.

У підрозділі 1.1. «Добросовісність (bona fides) у римському приватному праві» визначаються роль і місце концепції «добросовісності» (bona fides) як однієї з основоположних засад римського приватного права, а також її прояви в римському праві.

Визначаються основні сфери римського приватного права, які виникли або трансформувались в нову якість під впливом bona fides: це позовне провадження, засноване на принципі добросовісності (bonae fide iudicium) та зобов'язання «доброї совісті» (obligationis stricti juris). Договори «доброї совісті» прийшли на зміну договорам «суворого» права, заснованого на формалізованих та застарілих правилах, а їх зміст визначався не формальними умовами, а справжніми намірами сторін, або якщо вони були незрозумілі, звичаями ділового обороту. Таким чином римські юристи вперше розробили чіткий механізм реалізації концепції добросовісності у цивільних правовідносинах та скерували розвиток обороту від правил незручного та консервативного „суворого” права до нового, більш універсального стану, що відповідав динамічним інтересам учасників договірних правовідносин.

Принцип добросовісності став також безпосереднім джерелом значної кількості цивільно-правових конструкцій і правил, в першу чергу тих, що опосередковані зобов'язальним правом. Юридична досконалість та ефективність таких норм були перевірені часом і сприйняті сучасними правовими системами, в тому числі цивільним законодавством України (статті 10, 601, 619, 625, 852, 884 ЦК України тощо).

У підрозділі 1.2. «Принцип добросовісності в сучасних правових системах» визначається місце добросовісності в системі континентального права та англо-американського права. Основними моделями законодавчого закріплення вимог добросовісності в цивільному праві континентальних країн Європи визначаються німецька, французька та голландська моделі. Німецька доктрина та судова практика переважно розглядає добросовісність як загальний регулятор і коректор договору, а також іноді й закону. У французькому законодавстві та цивілістичній доктрині концепція добросовісності, в свою чергу, тісно пов'язана з забороною зловживання правом. Концепція добросовісності учасників цивільних правовідносин втілена в ЦК Нідерландів в понятті «справедливість та розумність».

Дисертантом також досліджені правові норми щодо добросовісності, які закріплені в цивільному законодавстві Квебеку, Швейцарії, Італії, Австрії, Латвії, Російської Федерації тощо.

Принцип добросовісності є невід'ємною складовою всього цивільного права континентальної правової сім'ї, як сукупності окремих національних правових систем. В континентальних країнах він виконує роль загального принципу цивільного права та спеціального принципу виконання зобов'язань, який має силу принципу-норми та широко застосовується у судовій практиці, на відміну від системи англо-американського права, яке переважно заперечує правову роль принципу добросовісності. Водночас, в результаті дослідження наукових та практичних джерел щодо правових систем США, Великобританії, Канади, Австралії, ПАР доведено, що сьогодні прецеденти та статутне законодавство країн англо-американської системи права прямо та опосередковано застосовують вимоги добросовісності для регулювання договірних правовідносин.

Встановлено, що прийняття міжнародних директив, конвенцій і диспозитивних актів міжнародного договірного права зумовлює уніфікацію підходу до принципу добросовісності, що набуває рис загального та універсального транснаціонального регулятора цивільного права у європейських країнах.

В підрозділі 1.3. «Принцип добросовісності в міжнародному договірному праві» виділені наступні рівні міжнародного регулювання принципу добросовісності в приватно-правовій сфері:

а) Віденська конвенція ООН «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» 1980 р.;

б) право міжнародних комерційних договорів (lех теrcatoria), в тому числі такі його джерела, як

(і) Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА;

(іі) Принципи Європейського договірного права;

в) Директиви Європейського Союзу.

г) судова практика на рівні ЄС, яка не є прямим джерелом нормативно-правового регулювання, однак є основним індикатором правозастосування принципу добросовісності в міжнародних приватноправових відносинах.

Відзначається, що сучасне цивільне законодавство та юридична практика України в частині регулювання та застосування принципу добросовісності в договірних зобов'язаннях мають опиратись на акти міжнародного права. Насамперед, це стосується Конвенції ООН «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» 1980 р., що встановлює правило про дотримання добросовісності в міжнародній торгівлі і є частиною законодавства України. Обґрунтовується позиція, відповідно до якої добросовісність визнається загальним принципом Конвенції і поширює свою дію не лише на випадки тлумачення її норм, але й на правовідносини міжнародної купівлі-продажу в цілому.

Звертається увага на те, що норми Принципів УНІДРУА можуть бути використані самими учасниками цивільного обороту для регулювання договірних правовідносин на засадах добросовісності шляхом встановлення в договорі умови про те, що Принципи або деякі положення Принципів щодо добросовісного виконання договору є обов'язковими для сторін.

Визначаються Директиви Європейського Союзу, що закріплюють стандарти добросовісної поведінки учасників договірних правовідносин в межах Європейської спільноти, зокрема, в споживчих та агентських правовідносинах. Імплементація окремих прогресивних положень Директив ЄС щодо добросовісності в договірних зобов'язаннях в цивільне законодавство України (як це, зокрема, мало місце в сфері захисту прав споживачів) забезпечить подальший розвиток та вдосконалення законодавчого регулювання принципу добросовісності на рівні окремих законів та підзаконних нормативних актів.

Розділ ІІ «Поняття і правова природа принципу добросовісності в цивільному праві» складається з двох підрозділів, які присвячені дослідженню вітчизняних і закордонних підходів до законодавчого та наукового визначення принципу добросовісності в цивільному праві, встановленню правової природи категорії добросовісності та її місця в системі цивільного права України.

Підрозділ 2.1. «Поняття принципу добросовісності в цивільному праві» присвячений висвітленню доктринальних і законодавчих підходів до визначення категорії добросовісності в цивільному праві України, країн континентальної та англо-американської систем права.

Вказується на те, що добросовісність є концепцією, яка поєднує як правові, так і етичні, світоглядні елементи, а тому вона є філософсько-правовою категорією.

Досліджуються сфери застосування добросовісності в цивільному праві. В ЦК України добросовісність визнається загальною засадою всього цивільного законодавства. Ця правова категорія має юридичне значення у регулюванні речових правовідносин, спадкування, корпоративних відносин, відносин інтелектуальної власності і зобов'язань. Обґрунтовується, що принцип добросовісності особливим чином та неоднаково реалізується у різних цивільно-правових інститутах. Більше того, добросовісність за своєю природою є оціночним поняттям, тому її визначення не може бути поставлене законодавцем у чіткі формальні межі, оскільки таким чином втратиться основна цінність добросовісності як категорії, що має значне суб'єктивне та моральне наповнення. Окрім цього, зміст добросовісності як оціночної категорії часто пов'язується з іншими оціночними категоріями (чесні ділові правила, турботливість, обачність, розсудливість тощо), що знов ж таки ускладнює формулювання досконалого юридичного поняття добросовісності в законі. У зв'язку з цим, законодавче закріплення універсального визначення принципу добросовісності вбачається неможливим і недоцільним.

У підрозділі 2.2. «Правова природа добросовісності в цивільному праві» досліджується правова природа добросовісності в системі цивільного права, встановлюються її функції. Добросовісність, на думку дисертанта, є системою таких юридично значимих проявів:

1) імператив добросовісності обумовлює поведінку учасників цивільних правовідносин і зміст договорів; він вказує на зв'язок цивільного права з природним правом, оскільки вимоги добросовісності є необхідним елементом і передумовою нормального розвитку суспільства незалежно від їх закріплення у законодавстві. У зв'язку із цим учасники цивільних правовідносин не можуть виключити або обмежити в договорі обов'язок діяти добросовісно;

2) добросовісність як принцип цивільного права є носієм його керівних ідей, відображає його основний зміст і сутність, а також направлена на посилення приватноправових основ цивільного законодавства;

3) принцип добросовісності є нормою-принципом, що часто виступає регулятором поведінки суб'єктів зобов'язань, зокрема, у випадку застосування аналогії права, а також є джерелом усунення прогалин і недоліків в позитивному цивільному праві України;

4) презумпція добросовісності, закріплена в ст. 12 ЦК України, полягає в тому, що поведінка особи визнається добросовісною, якщо інше не доведено судом. Ця презумпція є важливою гарантією реалізації та захисту прав суб'єктів цивільних правовідносин, зокрема, у договірних зобов'язаннях.

Всі наведені прояви концепції добросовісності є різноплощинними явищами, кожен з яких взаємодіє з іншим і забезпечує ефективність регулюючого впливу добросовісності, що зумовлює загальноцивілістичну цінність категорії добросовісності як одного з ключових елементів механізму правового регулювання цивільних правовідносин.

Досліджені функції добросовісності в договірному праві, які є напрямками впливу цього принципу на договірні правовідносини. Обґрунтовується, що визначальними функціями добросовісності, як імперативу цивільного права, є функція регулятора цивільних правовідносин, а також функція забезпечення їх стабільності та сталості, що створює необхідну основу для збалансованого і рівноправного існування автономних центрів (тобто суб'єктів приватного права) в умовах диспозитивності цивільного обороту. В договірних зобов'язаннях принцип добросовісності також виконує функцію тлумачення (інтерпретаційну функцію), доповнюючу та виправну функції.

Інтерпретаційна функція дозволяє встановити припустиму волю сторін, визначити положення договору, виходячи із їх справжніх намірів, або якщо вони незрозумілі, із звичаїв ділового обороту. Доповнююча функція полягає у тому, що у випадку недостатньої урегульованості цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства, зокрема, виходячи із вимог добросовісності (аналогія права). Виправна (корегуюча) функція реалізується у випадку наявності вади в певній нормі або положенні договору, їх невідповідності загальним засадам цивільного законодавства.

Розділ ІІІ «Дія принципу добросовісності в динаміці договірних зобов'язань» складається з чотирьох підрозділів, в яких досліджуються склади (прояви, випадки) добросовісної поведінки сторін на різних стадіях (квазістадіях) в динаміці розвитку договірних правовідносин: ведення переддоговірних переговорів; укладення договору та визначення його умов; виконання договірних зобов'язань.

У підрозділі 3.1. «Склади (прояви, випадки) добросовісної поведінки в динаміці договірних зобов'язань» зазначається, що добросовісність є загальною засадою всього цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України) і спеціальним підгалузевим принципом зобов'язального права (ч. 3 ст. 509 ЦК України). Обґрунтовується недоцільність звуження цього принципу до окремого принципу виконання договірних зобов'язань, оскільки, по-перше, договірне зобов'язання, як специфічний різновид цивільного правовідношення, має свої стадії, які не охоплюються лише виконанням; по-друге, добросовісність, як загальний принцип всього зобов'язального права, рівною мірою впливає на всі відповідні стадії договірного правовідношення.

Доводиться теза про те, що істинне розуміння реалізації вимог добросовісності у договірних правовідносинах і можливість застосування цих вимог в судовій практиці можливе, переважно, через доктринальне дослідження складів (проявів, випадків, прикладів) добросовісної поведінки сторін цих правовідносин та їх подальшу формалізацію в договорах, в узагальненнях судової практики та в законі. Дослідження складів добросовісної поведінки сторін договірних зобов'язань є також виправданим з точки зору законодавчої техніки, що використовується законодавцем при визначенні добросовісності у певних сферах (зокрема, в законах про цінні папери та про недобросовісну конкуренцію).

Обґрунтовується необхідність класифікації складів добросовісної поведінки на загальні, що притаманні всім договірним зобов'язанням, і спеціальні, які є характерними для окремих видів договірних зобов'язань.

Підрозділ 3.2. «Добросовісне ведення переговорів і переддоговірна відповідальність сторін» містить характеристику концепції переддоговірної відповідальності, під якою розуміється відповідальність за недобросовісну поведінку на стадії ведення переговорів, що передують укладенню цивільного договору. Досліджується правова природа переддоговірних переговорів. Обґрунтовується теза про те, що укладення договору конклюдентними діями, зокрема, в процесі переговорів щодо істотних умов майбутнього договору, є юридично значимою стадією договірних відносин з огляду на положення ч. 2 ст. 205 ЦК України. Відповідно, на цій стадії дії сторін мають також підпорядковуватися вимогам статей 3 та 509 ЦК України щодо добросовісності учасників цивільних правовідносин.

Визначаються юридичні наслідки, що наступають у випадку ведення сторонами недобросовісних переговорів, зокрема ті, що закріплені в Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Звертається увага на те, що в деяких країнах континентального права, зокрема у Франції та Нідерландах, переддоговірна відповідальність визнана доктриною і, як наслідок, у законодавстві встановлено правило, що завдана в результаті порушення обов'язку добросовісно вести переддоговірні переговори шкода відшкодовується в порядку деліктної відповідальності.

Формулюються спеціальні склади добросовісної поведінки сторін на стадії переддоговірних переговорів, вносяться пропозиції щодо введення до цивільного законодавства положень про переддоговірну відповідальність.

У підрозділі 3.3. «Добросовісність сторін на стадії укладення договору та визначення його умов» розглядаються особливості реалізації вимог добросовісності щодо визначення умов у договорах приєднання (формулярах, типових договорах тощо), особливо у споживчих договорах.

Проводиться характеристика Директиви Європейського Союзу 93/13/ЕЕС від 5 квітня 1993 р. «Про несправедливі умови в споживчих договорах», що визнає порушенням підприємцями принципу добросовісності у випадку включення ними у споживчий договір «несправедливих умов» (unfair contract terms) та досліджується відповідність положень Закону України «Про захист прав споживачів» вимогам цієї Директиви.

Встановлюються спеціальні склади добросовісної поведінки, притаманні стадії укладення будь-яких договорів приєднання і споживчих договорів, зокрема. Також визначаються встановлені законом правові наслідки, до яких призводить ухилення від відповідних складів добросовісної поведінки на стадії укладення договору.

Підрозділ 3.4. «Добросовісне виконання договірних зобов'язань» присвячений дослідженню складів добросовісної поведінки на стадії виконання договорів. Дисертантом встановлюється перелік складів добросовісної поведінки, що притаманна стадії виконання договорів в практиці міжнародного обороту: здійснення своїх прав без порушення охоронюваних законом інтересів інших осіб; врахування при виконанні договору правил ділової етики, природи і цілей договору; утримання від дій, які ведуть до отримання несправедливих переваг від залежності іншої сторони; надання достовірної інформації про предмет договору тощо. Обґрунтовується прийнятність наведених складів добросовісної поведінки для договірної практики України.

Визначаються окремі спеціальні склади добросовісної або відповідної недобросовісної поведінки сторін у динаміці договірних зобов'язань різних видів: у договорах довірчого управління майном, майнового найму, спільної діяльності, агентських договорах, договорах перевезення, страхування, підряду тощо.

Проводиться характеристика прикладів застосування принципу добросовісності у договірних відносинах в практиці вітчизняних судів та міжнародних арбітражів, зокрема в рішеннях Конституційного Суду України, рішеннях Вищого господарського суду України, інших судів, а також Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з договірних спорів, що випливали з правовідносин оренди, спільної діяльності, поставки тощо.

Обґрунтовується висновок про вплив добросовісності на договірне правовідношення, який зумовлюється реалізацією функцій добросовісності. Зокрема, регулююча функція полягає у тому, що засади добросовісності виступають основним критерієм правомірності дій сторін зобов'язання, які, в свою чергу, виражаються через конкретні загальні та спеціальні склади добросовісної поведінки. Визначається, що спосіб формалізації таких складів добросовісної поведінки має обумовлюватись їх важливістю та існуючими потребами цивільного обороту. Наприклад, склади добросовісної поведінки на стадії переддоговірних переговорів, з огляду на актуальність та важливість цієї проблеми для сталості договірного процесу, доцільно в подальшому визначити в законі. Деякі інші спеціальні склади добросовісності за відсутності усталеної практики застосування вимог добросовісності можуть закріплюватись в договорах у вигляді обов'язків сторін, в узагальненнях судової практики тощо.

З огляду на це, на переконання дисертанта, не лише нормотворча, а й в першу чергу правозастосовча діяльність судів і самих учасників цивільного обороту буде наповнювати концепцію добросовісності конкретним практичним змістом.

Визначаються юридично значимі наслідки порушення вимог добросовісності у договірних зобов'язаннях, які встановлюються в законі або договорі та залежать від стадії договірного правовідношення, а також характеру порушення.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми визначення особливостей і закономірностей прояву принципу добросовісності в договірних зобов'язаннях, що виявляється в наступному:

1. Залежно від ступеня правової врегульованості договірних правовідносин принцип добросовісності виконує регулюючу, доповнюючу та інтерпретаційну функцію, а засади добросовісності виступають, відповідно, основним або додатковим критерієм правомірності поведінки сторін договору. Така поведінка виражається через загальні та спеціальні склади добросовісної поведінки, які є виразом конкретних прикладів (фактичних проявів) добросовісності на різних стадіях договірного зобов'язання.

2. Визначаються загальні склади добросовісної поведінки сторін, які є характерними для всіх договірних зобов'язань та виражають дію доповнюючої та інтерпретаційної функцій принципу добросовісності: це «взаємне сприяння» та «ощадливість». Наведені склади добросовісної поведінки полягають у вчиненні при виконанні договору в певній ситуації дій, які якщо навіть прямо не випливають з договірних умов, але в результаті доповнення та тлумачення змісту договору вбачаються необхідними з огляду на загальні застереження про добросовісність. «Взаємне сприяння» полягає у тому, що сторони вправі розраховувати на таку взаємодопомогу, яка не випливає з конкретних обов'язків сторін, але через обставини, що склалися, стає необхідною для однієї сторони і може бути їй надана іншою стороною без збитків для себе. «Ощадливість» означає необхідність незалежно від наявності відповідного положення в договорі вживати заходи для збереження майна та коштів контрагента, не вживати невиправданих дій, що зможуть збільшити вартість виконаних робіт/послуг, обирати найменш витратний спосіб виконання зобов'язання.

3. На стадії ведення переддоговірних переговорів поведінка сторін вважається добросовісною, якщо сторони діятимуть (а) з дійсною метою укласти договір, та (б) без цілей введення контрагента у переговорах в оману, зокрема, задля того, щоб зашкодити укладенню ним іншого договору з третьою особою.

4. На стадії укладення договору добросовісна поведінка сторони у договорах приєднання, до якої приєднуються, передбачає: (а) ухилення від дій, які ведуть до виключення з договору своєї відповідальності за порушення зобов'язання та необґрунтоване обмеження такої відповідальності, та (б) невключення в договір інших умов, явно обтяжливих для сторони, яка приєдналася. Дії підприємця у споживчих договорах є добросовісними, якщо він не включає в споживчий договір умови, які створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

5. Встановлюється, що на стадії виконання договору спеціальними складами добросовісної поведінки для деяких учасників договірних відносин є:

· для перевізника - використання транспортного засобу, придатного (належного, пристосованого) для перевезення обумовленого договором вантажу та перевезення яким не завдасть шкоди вантажу;

· для учасників договору про спільну діяльність - утримання від дій, які б призвели до збагачення сторони за рахунок іншої сторони всупереч спільній меті;

· для страхувальника - надання страховикові інформації про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику;

· для орендаря - використання найманої речі відповідно до її звичайного господарського призначення та правил технічного використання; здійснення таких витрат на поліпшення речі, які будуть співрозмірними з вартістю самої речі, якщо інше не передбачено договором;

· для управителя у договорі довірчого управління майном - поведінка, в рамках якої він діє з усією турботливістю і обачливістю у обставинах, що склалися, точно так, як у аналогічній ролі і за подібних обставин вчинила б уявна розсудлива людина, що має аналогічні цілі. Обґрунтовується прийнятність такої поведінки сторін також і для інших видів договорів.

6. Наслідками порушення вимог добросовісності у договірних зобов'язаннях є те, що у випадку завдання шкоди недобросовісним веденням переддоговірних переговорів може наставати деліктна відповідальність (ст.ст. 3, 1166 ЦК України); порушення принципу добросовісності шляхом включення в споживчий договір несправедливих умов дає іншій стороні право вимагати зміни таких умов, визнання їх недійсними (частина 5 статті 18 Закону про споживачів); аналогічні недобросовісні дії при укладені будь-якого іншого договору приєднання є підставою для вимог про зміну або розірвання такого договору (ст. 634 ЦК України); недобросовісні дії, що призводять до неналежного виконання зобов'язання, є підставою для застосування санкцій, передбачених договором або законом (ст. 611 ЦК України); недобросовісне здійснення своїх прав та задоволення інтересів в зобов'язальному правовідношенні може тягнути за собою позбавлення матеріального права на судовий захист відповідних прав та інтересів (ст. 13, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 16 ЦК України).

7. Приватноправові конструкції, що вироблені на міжнародному рівні та закріплені у Конвенції ООН «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» 1980 р., Принципах міжнародних комерційних договорів УНІДРУА, Директивах Європейського Союзу, зокрема, вимоги добросовісності під час ведення переддоговірних переговорів, правила добросовісної поведінки у споживчих та агентських правовідносинах, тощо, мають застосовуватись для розуміння ролі та проявів принципу добросовісності в договірному праві України, вдосконалення актів вітчизняного цивільного законодавства та договірної практики в частині застосування вимог добросовісності. З огляду на це, дисертантом вносяться такі пропозиції щодо вдосконалення законодавства України:

1) пропонується з метою імплементації деяких положень Директиви ЄС «Про несправедливі умови в споживчих договорах» для цілей перенесення на підприємця тягаря доведення факту досягнення окремої домовленості щодо несправедливої умови споживчого договору, викласти частину 2 статті 18 Закону про споживачів в новій редакції, додавши до першого речення два нових речення: «Умови договору, які не були окремо погоджені, є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком укладення договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Умова завжди буде розглядатися як така, що не була окремо погоджена, якщо її проект був підготовлений заздалегідь і тому споживач не мав можливості вплинути на зміст такої умови, зокрема, у випадку заздалегідь підготовленого стандартного договору. Якщо продавець (виконавець, виробник) стверджує, що в процесі підписання договору була досягнута окрема домовленість щодо стандартної умови, тягар доведення цього покладається на нього».

2) обґрунтовується припустимість доповнення в майбутньому (з формуванням усталеної судової практики щодо «переддоговірної відповідальності») Цивільного кодексу України статтею 646-1 «Відповідальність за недобросовісне ведення переговорів», яка базуватиметься на формулюванні, закріпленому в Принципах міжнародних комерційних договорів УНІДРУА, такого змісту:

«Сторона має право на власний розсуд вести переговори щодо укладення договору і не несе відповідальності за недосягнення згоди. Однак сторона, яка недобросовісно веде або перериває такі переговори, є відповідальною за збитки, заподіяні іншій стороні.

Недобросовісним веденням переговорів є, зокрема, вступ в переговори або їх продовження при відсутності дійсного наміру укласти договір або з метою ввести іншу сторону в оману, в тому числі, зашкодити укладенню цією стороною іншого договору».

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Павленко Д. Г. «Особливості стадії укладення договору і визначення його умов» / Аномалії в цивільному праві України / [ Р. А. Майданик Р.А., С. М. Бервено, Д. Г. Павленко та ін]. Відп. ред. Р. А. Майданик. К., «Юстініан», 2007. С. 775-780.

2. Павленко Д. Г. Недобросовісне ведення переговорів та переддоговірна відповідальність в зобов'язальному праві / Д. Г. Павленко // Підприємництво, господарство, право. 2006. № 8. С. 20-24.

3. Павленко Д. Г. Поняття добросовісності в цивільному праві України / Д. Г. Павленко // Українське право. 2007. № 1. С. 139-150.

4. Павленко Д. Г. Правова природа добросовісності в цивільному праві / Д. Г. Павленко // Приватне право і підприємництво. 2007. № 6. С. 50-53.

5. Павленко Д. Г. Принцип добросовісності в договірному праві країн континентальної системи права / Д. Г. Павленко // Підприємництво, господарство, право. 2007. № 3. С. 19-22.

6. Павленко Д. Г. Принцип добросовісності в договірному праві країн загальної системи права / Д. Г. Павленко // Підприємництво, господарство, право. 2007. № 5. С. 30-33.

7. Павленко Д. Г. Принцип добросовісності в римському приватному праві та зобов'язальному праві України: порівняльний аналіз / Д. Г. Павленко // Підприємництво, господарство, право. 2006. №8. С. 129-131.

8. Павленко Д. Г. Цивілістичні концепції, засновані на принципі добросовісного виконання договірних зобов'язань / Д. Г. Павленко // Підприємництво, господарство, право. 2008. № 6. С. 51-53.

9. Павленко Д. Г. Принцип добросовісності як інструмент захисту прав споживачів / Д. Г. Павленко // Приватне право і підприємництво. 2008. № 7. С. 80-83.

10. Павленко Д. Г. Добросовісність як доктринальна категорія цивільного права / Д. Г. Павленко // Право України. 2008. № 10. С. 49-54.

11. Павленко Д. Г. Принцип добросовісного виконання договорів в міжнародному приватному праві / Д. Г. Павленко // Журнал «Адвокат». 2008. № 5. С. 36-39.

12. Павленко Д. Г. Цивільно-правовий принцип добросовісності в споживчих правовідносинах / Д. Г. Павленко // Південноукраїнський правничий часопис. 2008. № 3. С. 134- 135.

13. Павленко Д. Г. Переддоговірна відповідальність в зобов'язальному праві // Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції студентів та аспірантів (19-20 квітня 2007 року). К: КНУ ім. Шевченка, 2007. С. 155-156.

14. Павленко Д. Г. Принцип добросовісного виконання зовнішньоекономічних контрактів // Актуальні питання державотворення в Україні. Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції (24-25 квітня 2008 року). К., ВГЛ «Обрій», 2008. Ч.2. С. 265-266.

15. Павленко Д. Г. Добросовісність сторін як принцип господарського процесуального права / Д. Г. Павленко // Юридичний журнал. 2005. № 5(35). С.

16. Павленко Д. Г. Договор по справедливості / Д. Г. Павленко // Юридическая практика. 2002. 03 апреля. № 224(14). С. 7-8.

АНОТАЦІЯ

Павленко Д. Г. Принцип добросовісності в договірних зобов'язаннях. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва АПрН України, Київ, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню принципу добросовісності в договірних зобов'язаннях. В роботі визначаються прояви, роль і місце принципу добросовісності в римському приватному праві, в цивільному праві провідних країн континентальної та англо-американської систем права, в міжнародному приватному праві. Досліджується поняття та правова природа принципу добросовісності в цивільному праві України.