Поняття "ноу-хау" та договір про його передачу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

УДК 347.122: 007

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Поняття «ноу-хау» та договір про його передачу

12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Бєгова Таміла Іжрасівна

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивільного права №1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент БОРИСОВА Валентина Іванівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідуюча кафедрою цивільного права № 1.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент КОХАНОВСЬКА Олена Велеонінівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри цивільного права.

кандидат юридичних наук, АТАМАНОВА Юлія Євгенівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри господарського права.

Захист відбудеться 24 квітня 2008 року о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, Пушкінська, 70.

Автореферат розіслано 22 березня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Л. Яроцький

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. В Україні в умовах становлення ринкової економіки суб'єкти підприємницької діяльності ведуть конкурентну боротьбу за прибутковість свого бізнесу, яка певною мірою залежить від уміння розпоряджатися результатами інтелектуальної творчої діяльності людини, до яких уже тривалий час належить «ноу-хау». Але, незважаючи на те, що «ноу-хау» широко використовується, механізм його правової охорони не одержав у вітчизняному законодавстві відповідного закріплення. З погляду на те, що вихідний пункт права в реальному житті суспільства - це правові ситуації, які об'єктивно, за своєю суттю потребують правового рішення, зазначена проблема належить саме до таких.

Між тим після останньої кодифікації цивільного законодавства комплексного наукового дослідження проблем «ноу-хау» в Україні не провадилося, хоча аналіз викладених у науковій літературі теоретичних концепцій, положень і рекомендацій показав, що значне коло питань, пов'язаних з «ноу-хау», потребує подальшого дослідження. Це стосується, зокрема, з'ясування сутності категорії «ноу-хау», її співвідношення з такими поняттями як «інформація», «комерційна таємниця», виявлення правової природи права на «ноу-хау», теоретичної розробки договірних форм його передачі, визначення місця договору про передачу «ноу-хау» в системі договорів цивільного права України.

Отже, вибір теми дисертаційного дослідження зумовлено не тільки важливістю, а й ступенем висвітлення в національній доктрині в умовах кодифікації цивільного законодавства правової природи «ноу-хау» та його оборотоздатності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідницьких робіт кафедри цивільного права №1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми «Проблеми ефективності правового регулювання цивільних відносин в Україні» (№ 0106и002288). Тему роботи затверджено на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 6 від 23.01.2004 р.).

Мета й завдання дослідження. Метою дисертації є розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо розвитку й підвищення ефективності законодавства у сфері охорони інтересів осіб, які є володільцями права на «ноу-хау», зокрема, опрацювання відповідного договірного механізму передачі «ноу-хау». Згідно з поставленою метою окреслено основні завдання дисертаційної роботи:

-- провести дослідження змісту поняття «ноу-хау» в законодавстві України, зарубіжних держав, у міжнародних угодах і доктрині цивільного права;

-- виявити юридично значущі (конститутивні) ознаки «ноу-хау», проаналізувати його співвідношення з комерційною таємницею як об'єктом права інтелектуальної власності;

-- дати визначення правової категорії «ноу-хау», з'ясувати зміст права на «ноу-хау» і способи його захисту;

-- визначити правову природу договору про передачу «ноу-хау» та його місце в системі цивільно-правових договорів;

-- установити основні елементи цього договору;

-- виробити і сформулювати конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства України щодо порушеної проблеми.

Об'єктом дослідження служать правовідносини, що виникають у зв'язку із введенням у цивільний оборот «ноу-хау».

Предметом дослідження є концепції, теорії й підходи до визначення поняття й ознак «ноу-хау», правової природи права на нього, правових форм його передачі, нормативно-правових актів, що регулюють відносини, виникаючі у зв'язку з цим, а також правозастосовна практика у сфері патентного права.

Методи дослідження обрано згідно з поставленими метою, завданнями і з урахуванням об'єкта і предмета дослідження. У процесі роботи застосовувалися загальнонаукові і спеціально наукові методи: діалектичний, формально-логічний, історичний, нормативно-порівняльний, системно-структурний та ін. За допомогою діалектичного методу з'ясовувалися правова сутність «ноу-хау», співвідношення його з такими категоріями, як «інформація», «знання», «досвід», «комерційна таємниця». Історичний і порівняльно-історичний методи покладені в основу висвітлення ґенези поняття «ноу-хау», тенденцій його розвитку. Формально-логічний метод сприяв розробці поняття «ноу-хау», виявленню й усуненню розбіжностей у понятійному апараті, що застосовується в теорії цивільного права й нормах права щодо комерційної таємниці й «ноу-хау». Метод аналізу й синтезу використано при дослідженні співвідношення таких категорій, як «інформація, що становить комерційну таємницю» і «ноу-хау», а також вивченні правової природи договору про передачу останнього; формально-юридичний -- для формулювання нових правових норм і вдосконалення існуючих, що стосуються комерційної таємниці й «ноу-хау». У процесі аналізу норм національного й зарубіжного права, що регламентує відносини, виникаючі з приводу «ноу-хау», використано нормативно-порівняльний метод. Оперування системно-структурним методом дозволило окреслити місце договору про передачу «ноу-хау» в системі цивільно-правових договорів. На підставі методу тлумачення норм права встановлено зміст окремих приписів законодавства України про комерційну таємницю й «ноу-хау», досліджено механізм правової регламентації комерційної таємниці.

Вивчення поставлених завдань, аналіз ґенези наукової думки щодо досліджуваної проблематики, а також сформульовані в роботі теоретичні висновки засновано на загальних досягненнях юридичної науки, в тому числі на результатах наукових пошуків відомих вітчизняних і зарубіжних учених в галузях теорії права, цивільного права, права інтелектуальної власності, інформаційних відносин. Суттєвий вплив на результати дослідження справили наукові праці Ч.Н. Азімова, К.Є. Амеліної, Ю.Є. Атаманової, І.Л. Бачила, М.М. Богуславського, Е.Я. Волинець-Руссети, З.Ф. Гайнулліної, М.Л. Городиського, Н.С. Гуляєвої, О.В. Добриніна, В.А. Дозорцева, В.І. Жукова, О.В. Іонової, В.О. Калятина, О.К. Князєва, О.В. Кохановської, В.М. Крижної, Ю.В. Носіка, Є.В. Петрова, С.Ю. Погуляєва, Ю.І. Свядосця, О.П. Сєргєєва, С.І. Суслової, Р.О. Халфіної, О.А. Чобота, Ч. Дердя, О.В. Шишмарьової, Г. Штумпфа, а також інших цивілістів, які зробили вагомий внесок у розробку правових аспектів охорони результатів інтелектуальної власності.

Нормативне й емпіричне підґрунтя склали міжнародно-правові акти, Цивільний кодекс України, інші акти вітчизняного цивільного законодавства, законодавство колишнього СРСР.

Наукова новизна отриманих результатів обумовлена тим, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблем правової охорони «ноу-хау», включаючи правові форми його передачі в умовах кодификації цивільного законодавства України.

У результаті проведених наукових пошуків уперше сформульовано й обґрунтовано або додатково аргументовано чи уточнено наукові положення, що виносяться на захист:

1) одержала розширену аргументацію теза, відповідно до якої «ноу-хау» й «комерційна таємниця» - це поняття, що співпадають у тій частині, в якій їх предметом є інформація як результат інтелектуальної або інтелектуальної, творчої діяльності людини, що охороняється в режимі конфіденційності;

2) доведено й обґрунтовано, що «ноу-хау» -- частина комерційної таємниці, що за своєю суттю є рішенням у сферах техніки й технологій. Уся інша інформація, що становить комерційну таємницю, -- це інформація про факти;

3) запропоновано вдосконалити нормативно закріплене визначення комерційної таємниці, включивши до нього вказівку на «ноу-хау»: комерційною таємницею можуть бути відомості організаційного, комерційного, виробничого, технічного характеру, в тому числі й «ноу-хау», а також відомості іншого характеру, за винятком тих, які за законом не можуть бути віднесені до неї;

4) сформульовано авторське визначення поняття «ноу-хау» як результату інтелектуальної або інтелектуальної, творчої діяльності у сферах техніки й технологій у виді сукупності технічних знань, практичних навичок (досвіду), інформації, яка є секретною, істотною, ідентифікованою, практично застосовною й конфіденційність якої забезпечується її законним володільцем;

5) додатково аргументовано висновок про особливий рід права інтелектуальної власності на «ноу-хау» -- квазівиключне право;

6) уперше отримав місце висновок, що створення іншого «ноу-хау» в процесі переробки (вдосконалення) існуючого, отриманого набувачем від володільця права на нього за цивільно-правовим договором, -- це первинний спосіб виникнення права на новий «ноу-хау»;

7) уперше обґрунтовується, що метод зворотного проектування (зворотної інженерії) - це легальний спосіб набуття права на «ноу-хау»;

8) запропоновано дефініцію договору про передачу «ноу-хау» як договору, за яким одна сторона -- володілець права на нього -- зобов'язується надати другій -- його набувачеві -- право на використання «ноу-хау» в установлених договором межах, передати для цього відповідні інформацію, досвід і знання, а набувач -- прийняти «ноу-хау», зберігати його конфіденційність протягом усього строку дії договору і вносити володільцеві права на нього платежі, зумовлені цим договором, якщо інше ним не передбачено;

9) одержала подальший розвиток думка правників, що договір про передачу «ноу-хау» -- самостійний вид цивільно-правових договорів у сфері права інтелектуальної власності. Його не слід розглядати як непойменований стосовно такого типу договорів, як договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, оскільки право на «ноу-хау» належить до квазівиключних прав, а не до абсолютних виключних, що виникають на традиційні об'єкти права інтелектуальної власності;

10) отримала розширену аргументацію теза про доцільність двостадійного порядку передачі «ноу-хау» і права на його використання. Перша - укладення договору про розкриття «ноу-хау», друга - укладення договору про передачу «ноу-хау»;

11) уперше зазначається, що договір про розкриття «ноу-хау» не є попереднім договором, тому що його метою є не тільки укладення в майбутньому договору про передачу «ноу-хау», а й обумовлене цим попереднє ознайомлення зі змістом самого «ноу-хау», збереження його в режимі конфіденційності для третіх осіб, а найголовніше -- це гарантії дотримання інтересів сторін на випадок неукладення договору про його передачу. Так, володілець права на «ноу-хау» вправі вимагати нерозголошення конфіденційної інформації про останнє, а набувач, який так і не одержав права на «ноу-хау», звільняється від відповідальності за відмову від укладення такого договору, якщо інформація, яку містить «ноу-хау», не відповідає його інтересам як набувача або ознакам «ноу-хау»;

12) уперше обґрунтовано, що хоча договір про передачу «ноу-хау» не входить до переліку договорів про трансфер технологій, передбачених Законом України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», за його допомогою можна опосередковувати передачу технологій. При цьому договір про передачу «ноу-хау» повинен містити обов'язкову умову --збереження конфіденційності інформації, що становить цей об'єкт технологій, і не підпорядковується імперативним вимогам Закону щодо істотних умов договорів про трансфер технологій.

На підставі наведених та інших висновків вносяться пропозиції стосовно вдосконалення законодавства України, які теж становлять собою наукову новизну дослідження.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані висновки й пропозиції можуть бути використані в науково-дослідній сфері для подальшого розвитку сучасної науки цивільного права, дослідження правової природи «ноу-хау» та юридичної природи договору про його передачу. Вони могли б стати методологічним підґрунтям і теоретичною базою для подальших наукових пошуків із цієї тематики: у правотворчості - в процесі врегулювання деяких норм цивільного законодавства України; в науково-методологічній роботі - при підготовці підручників, навчальних посібників з курсу «Цивільне право» й «Право інтелектуальної власності», й у викладанні відповідних навчальних дисциплін.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру по вдосконаленню цивільного й спеціального законодавства у царині інтелектуальної власності, що містяться в дисертації, були обговорені на засіданнях кафедри цивільного права №1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а також отримали апробацію у виступах авторки на ХІ регіональній і всеукраїнській науково-практичних конференціях «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (3-4 лютого 2005р., м. Львів), «Інноваційний розвиток України: наукове, економічне та правове забезпечення» (27-28 жовтня 2006р., м. Харків) і на засіданні «круглого столу» «Оспорюваний законом інтерес в цивільному праві та процесі» (16 грудня 2005р. м. Харків).

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження викладено в 3-х наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях і в тезах 3-х доповідей на конференціях.

Структура роботи визначається метою й завданнями дослідження і складається зі вступу, 2-х розділів, що містять 7 підрозділів, з висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 196 сторінок, список використаних джерел - 21 сторінку (235 найменувань).

Основний зміст роботи

У Вступі розкривається актуальність теми дисертації, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, вказуються мета й завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, формулюються наукова новизна й основні положення, що виносяться на захист, висвітлюється їх практичне й теоретичне значення, надається інформація про апробацію результатів дослідження, зазначаються публікації за темою дисертації.

Розділ 1. «Правова природа «ноу-хау» складається із 4-х підрозділів, присвячених питанням «ноу-хау» як об'єкта права інтелектуальної власності.

У підрозділі 1.1. «Зміст поняття «ноу-хау» в законодавчих актах України, зарубіжних держав і в міжнародних угодах на підставі аналізу дефініцій цієї правової категорії, що маються в законодавстві вітчизняному, іноземних держав і в міжнародних нормативних актах, робиться висновок, що еволюція «ноу-хау» нараховує декілька етапів.

На першому етапі (початок ХХ ст.) це явище становило собою додаткові відомості, пов'язані із впровадженням технічних рішень, що зберігалися патентоволодільцем у режимі конфіденційності. У цій якості «ноу-хау» стає об'єктом правочинів, пов'язаних із впровадженням винаходів, тобто об'єктом правового регулювання. На наступному етапі (середина ХХ ст.) режим конфіденційності поширюється й на самі рішення, а «ноу-хау» починає розглядатися як спеціальний правовий режим, що становить собою альтернативний спосіб охорони винаходів. За сучасних умов «ноу-хау» - це специфічний об'єкт цивільного обороту, яким охоплюються різні види інформації, які охороняються володільцем у режимі конфіденційності.

У підрозділі 1.2. «Порівняльний аналіз понять «ноу-хау» і «комерційна таємниця» критично аналізуються висунуті в юридичній літературі точки зору щодо співвідношення зазначених понять.

Розкриваються ознаки комерційної таємниці і доводиться, що поняття «комерційна таємниця як вид інформації» є ширшим від поняття «комерційна таємниця як один з об'єктів права інтелектуальної власності». Тільки частина незагальнодоступної комерційно цінної інформації, володілець якої вживає заходів по її збереженню в режимі таємності, якщо вона є результатом інтелектуальної, творчої діяльності людини, може розглядатися як об'єкт права інтелектуальної власності.

Розкривається зміст і значення ознак «ноу-хау», якими є: (а) таємність інформації, що становить собою «ноу-хау» (при цьому останнє характеризується не абсолютною таємністю, а незагальновідомістю); (б) істотність (цінність) інформації, що становить «ноу-хау» й залежіть від можливості його використання з урахуванням того, що інтерес контрагента досягається в процесі використання рішення, яким є «ноу-хау»; (в) забезпечення таємності законним володільцем права на «ноу-хау» і підтримка цього режиму третіми особами; (г) ідентифікованість «ноу-хау»; (д) його практична застосовність. Підкреслюється, що стосовно «ноу-хау», створюваних фізичними особами-непідприємцями, ознаки істотності й практичної застосовності не є настільки суттєвими.

Дисертантка доходить висновку, що відмінність «ноу-хау» і «комерційної таємниці» полягає в наступному: а) «ноу-хау» -- інформація у сфері техніки й технологій; єдиний вид комерційної таємниці, що за своєю суттю є рішенням. Уся інша інформація, що становить комерційну таємницю, - це інформація про факти; б) «ноу-хау» - не завжди тільки задокументована інформація; в) за обсягом змісту категорія «комерційна таємниця» ширше «ноу-хау», тому що вона крім відомостей, що належать до результатів інтелектуальної діяльності, може включати й дані, які мають чисто інформаційне або навіть пізнавальне значення; г) «ноу-хау» не завжди пов'язується з підприємницькою діяльністю володільця права на нього; д) «ноу-хау» може складатися з відомостей, загальновідомих окремо, але цінних саме у відповідному сполученні; е) володільцем комерційної таємниці є спеціальний суб'єкт -- особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, а щодо «ноу-хау» таке обмеження не діє. Тому за межами комерційної таємниці виявляється інформація, яка відповідає ознакам «ноу-хау», право на яку належить особам, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Підсумовується, що досліджувані поняття не рівнозначні, але співпадаючі в частині, де їх предметом виступає інформація як результат інтелектуальної або інтелектуальної, творчої діяльності індивіда, що охороняється в режимі конфіденційності. Якщо це рішення в сфері техніки і технологій має практичну застосовність, то воно може позначатися і як інформація, що становить комерційну таємницю, і як «ноу-хау» її володільця.

У підрозділі 1.3. «Правова природа права на «ноу-хау» аналізуються існуючі в правничій літературі точки зору щодо юридичної природи права на «ноу-хау». Авторка приєднується до думки тих учених, які вважають, що право на «ноу-хау» -- це не традиційне виключне право, що становить собою право повноцінне, абсолютне, а урізане, обмежене право, яке характеризується як квазівиключне. Наведено додаткові аргументи щодо обґрунтування цієї концепції. Ось вони: 1) виникнення квазівиключного права пов'язано з моментом вживання заходів по охороні конфіденційності «ноу-хау»; 2) відсутність у володільця «ноу-хау» права авторства; 3) своєрідність захисту права на «ноу-хау», яка полягає в тому, що володілець права на нього може вимагати заборони застосування відомостей, що становлять «ноу-хау», лише у випадку отримання їх незаконним шляхом; 4) необмеженість строку дії розглядуваного права, яке існує поки зберігається фактична монополія володільця на інформацію, що складає зміст «ноу-хау».

Суб'єктом (володільцем) права на «ноу-хау» є учасник цивільних відносин, який потенційно може набувати такого права. Обмеження кола володільців лише суб'єктами підприємницької діяльності не має достатнього правового пояснення. Щодо можливості фактичної реалізації правомочностей володільця такого права, то вона залежить від його статусу, що визначається підставою виникнення права на «ноу-хау» і змістом цього права.

Доведено, що відсутність фігури автора «ноу-хау» серед володільців права на нього, а також можливість наявності множинності володільців права на тотожні «ноу-хау» -- одна з особливостей суб'єктного складу права на останнє, що відрізняє його від суб'єктного складу авторських або винахідницьких правовідносин.

Залежно від підстав виникнення вирізняються первинні й похідні володільці права на «ноу-хау». До первинних належать особи, які самостійно, за рахунок своїх зусиль або з використанням зусиль 3-ї особи у зв'язку з виконанням останньою обов'язків за цивільно-правовим чи трудовим договором, отримала відомості, що становлять «ноу-хау». Звертається увага на те, що в разі створення «ноу-хау» у зв'язку з виконанням цивільно-правового або трудового договору, загальні правила статей 429, 430 ЦК України (про розподіл прав) не застосовуються. До похідних володільців права на «ноу-хау» належать особи, які набули цього права за цивільно-правовим договором або в порядку правонаступництва (спадкування).

Виокремлено первинні й похідні способи виникнення права на «ноу-хау». До перших слід віднести створення: (а) самостійною творчою діяльністю фізичної особи об'єкта, що відповідає ознакам «ноу-хау»; (б) «ноу-хау» працівником у процесі здійснення ним своїх трудових обов'язків або за завданням роботодавця, який, до речі, в такому разі і стає його володільцем; (в) іншого «ноу-хау» в процесі переробки існуючого, отриманого набувачем від володільця за цивільно-правовим договором, якщо в ньому не міститься заборони на таку переробку.

До похідних відносять набуття: (а) цього права добросовісно, за цивільно-правовим договором; (б) учасником цивільних відносин внаслідок припинення юридичної особи - підприємницького товариства шляхом правонаступництва, до складу майна якого входило право на «ноу-хау»; (в) у порядку наслідування підприємства як єдиного майнового комплексу, що використовується для здійснення підприємницької діяльності й до складових якого входить право на «ноу-хау».

Називаються суб'єктивні й об'єктивні підстави припинення права на «ноу-хау». До перших належать: (а) відчуження володільцем цього права за цивільно-правовим договором; (б) відмова володільця від цього права шляхом скасування заходів по збереженню режиму конфіденційності «ноу-хау». цивільний право договір

Об'єктивні підстави охоплюють: (а) втрату права на «ноу-хау» з об'єктивних причин, зокрема, через знищення усіх матеріальних форм вираження «ноу-хау»; (б) закінчення строку дії зобов'язання щодо збереження конфіденційності інформації, що становить сутність «ноу-хау», особою, якою останнє було довірено його володільцем, за умови, що вказана особа, розкривши цю інформацію, робить її загальнодоступною або загальновідомою для необмеженого кола осіб; в) примусове припинення розглядуваного права у випадках, передбачених законом.

Достеменно проаналізовано зміст права на «ноу-хау», яке є комплексним і включає право володільця на: (а) встановлення, зміну й скасування режиму конфіденційності; (б) використання й розпорядження «ноу-хау»; (в) захист права на нього від дій, що порушують установлений режим або створюють загрозу порушення режиму конфіденційності.

У підрозділі 1.4. «Цивільно-правові способи захисту права на «ноу-хау» доводиться, що такі категорії, як «захист» і «охорона» права на «ноу-хау», пов'язані між собою, а тому не можуть розглядатися у відриві. Правовий захист права на «ноу-хау» завжди мов би супроводжує сам об'єкт охорони. Він не може існувати самостійно, бути самодостатнім, тому що проявляється тільки в моменти порушення встановленого режиму охорони права на «ноу-хау».

Під захистом права на «ноу-хау» розуміються передбачені законом засоби по їх визнанню, поновленню, припиненню їх порушень, застосуванню до порушників заходів відповідальності. Зміст захисту права на «ноу-хау» охоплює можливість володільця права на «ноу-хау» чи уповноваженої ним особи використовувати дозволені законом засоби примусового впливу на правопорушника (що є самозахистом) або звернутися до компетентних державних органів з вимогою примусити останнього до належної поведінки.

У зв'язку з тим, що законодавство містить перелік неправомірних дій, учинення яких тягне за собою порушення прав тільки володільця комерційної таємниці, пропонується вирізнити порушення й щодо права володільця на «ноу-хау»: (а) збирання інформації, що становить зміст «ноу-хау», без згоди його володільця, якщо це спричинило або могло спричинити шкоду останньому, за винятком випадків, передбачених у законі; (б) неправомірне її розголошення, схилення інших до цього або неправомірне використання «ноу-хау».

Окремо досліджується судовий захист права на «ноу-хау», вказується, що основним цивільно-правовим засобом такого захисту є відшкодування збитків і заборона подальшого неправомірного використання «ноу-хау», яка вимагається лише від недобросовісного набувача. Для визнання останнього таким недостатньо тільки прояву ним простої необережності, а потрібно умисел або груба необережність.

У цьому ж підрозділі обґрунтовано, що спосіб створення «ноу-хау» методом зворотного проектування («зворотної інженерії») слід віднести до легальних способів виникнення права на «ноу-хау».

Розділ 2. «Правова характеристика договору про передачу «ноу-хау», що складається з 3-х підрозділів, присвячено визначенню договору про передачу «ноу-хау», його правовій характеристиці й аналізу юридичної природи, з'ясуванню місця в системі цивільно-правових договорів, а також його змісту.

У підрозділі 2.1. «Правова природа договору про передачу «ноу-хау» наводиться загальна правова характеристика договору про передачу «ноу-хау», провадиться системно-структурний аналіз зобов'язань, подібних за змістом з таким договором з метою їх розмежування і з'ясування сутнісних ознак і правової своєрідності договору про передачу «ноу-хау». Порівнюються дефініціїї договору про передачу «ноу-хау», що наводяться в доктрині цивільного права, і пропонується авторське його визначення. Договір про передачу «ноу-хау» є: (а) консенсуальним, оскільки вступ його в силу не пов'язується з передачею самого об'єкта; (б) взаємним, тому що обидві його сторони мають як права, так й обов'язки; (в) оплатним, якщо за передачу «ноу-хау» для використання набувач виплачує володільцеві винагороду; (г) безоплатним, якщо останньої бракує.

Вивчаються існуючі серед фахівців точки зору щодо юридичної природи договору. Найбільш близьким до нього є ліцензійний договір. Принципові відмінності полягають насамперед у предметах цих договорів, якими визначаються розходження в правовому регулюванні відносин сторін у процесі їх укладання й реалізації договірних зобов'язань, а також змісті, строках їх дії.

Звертається увага, що хоча договір про передачу «ноу-хау» не входить до переліку договорів про трансфер технологій, які передбачені Законом України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», між тим за його допомогою можна опосередковувати трансфер технологій. При цьому договір про передачу «ноу-хау» повинен містити обов'язкову умову - збереження конфіденційності інформації, що становить цей об'єкт технологій і не підпорядковується імперативним вимогам Закону щодо істотних умов договорів про трансфер технологій.

Проведено порівняльний аналіз договору про передачу «ноу-хау» з іншими договорами, що мають з ним зовнішню схожість: купівлі-продажу, договором оренди, підряду, про спільну діяльність, комерційної концесії. На підставі цього, а також з урахуванням того, що за договором про передачу «ноу-хау» надається не тільки майнове право використання останнього, а і сама інформація, робиться висновок, що він не може розглядатися як непойменований щодо такого типу договорів, як договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. А тому договір про передачу «ноу-хау» має займати самостійне місце в системі договірного права поряд з договором комерційної концесії. Пропонується об'єднати глави 75 и 76 ЦК України, назвавши нову главу «Договори у сфері інтелектуальної власності», у яку договір про передачу «ноу-хау» включити як один з її видів.

Залежно від обсягу переданих прав вирізняються договори (а) про передачу «ноу-хау» на виключній основі і (б) договір про передачу простого «ноу-хау».

У підрозділі 2.2. «Умови договору про передачу «ноу-хау» розкрито основні елементи цього договору, визначаються його істотні умови. З огляду на його правову природу до обов'язкових умов (істотних і необхідних) такого договору слід віднести предмет; режим конфіденційності відносно «ноу-хау»; спосіб його передачі, ціну, порядок розрахунків.

До ініціативних умов варто віднести: (а) умови про територію використання «ноу-хау», строк, установлення обмежень по сферах, видах використання «ноу-хау», обсягу виробництва; (б) дозвіл на укладення субдоговорів про передачу «ноу-хау», його вдосконалення й порядок надання сторонами інформації про них; (в) умови, спрямовані на забезпечення реалізації продукції.

Підтримується позиція тих дослідників, які вважають, що предметом договору про передачу «ноу-хау» є надання набувачеві права на його використання, а також само «ноу-хау» у формі описування. Підкреслюється, що цей договір має бути укладений у письмовій формі, недотримання якої тягне його нікчемність.

Авторка наголошує на доцільності двостадійного порядку передачі «ноу-хау» і права на його використання. Перша стадія - укладення договору про розкриття «ноу-хау», який не можна відносити до попереднього договору в розумінні ст. 635 ЦК України, бо мета запропонованого договору полягає в попередньому ознайомленні з «ноу-хау» для прийняття рішення щодо укладення договору про його передачу.

У підрозділі 2.3. «Зміст договору про передачу «ноу-хау» зосереджено увагу на дослідженні особливостей прав та обов'язків сторін з урахуванням того, який вид цього договору укладений.

Аналізується основний обов'язок володільця права на «ноу-хау» надання набувачеві права на використання «ноу-хау», що здійснюється шляхом передачі інформації, що становить сутність «ноу-хау». Доводиться, що передача може здійснюватися у різних формах, зокрема, шляхом передачі технічної або іншої документації, надання необхідної технічної допомоги, продажу обладнання, матеріалів тощо. Обов'язку володільця кореспондує право набувача вимагати надання повної, достовірної і достатньої інформації, а при укладенні договору на виключній основі також підтвердження відсутності прав третіх осіб на «ноу-хау».

Докладно аналізується обов'язок сторін інформувати одна одну про вдосконалення «ноу-хау», якщо це передбачено договором. На практиці нерідко випливає проблема встановлення меж цього обов'язку, бо результатом удосконалення «ноу-хау» може бути як винахід (тобто патентоспроможний об'єкт), так і непатентоспроможне рішення. Якщо результатом удосконалення «ноу-хау» з боку володільця права на нього є перетворення останнього на винахід, то саме ця сторона повинна визначитися (якщо цього не буде передбачено в договорі) з тим, чи доцільно продовжувати використовувати винахід в режимі «ноу-хау» до закінчення дії строку договору, чи варто запатентувати винахід, а значить, розкрити конфіденційність інформації, розірвати на цій підставі договір про передачу «ноу-хау», а якщо набувач дасть на це згоду, укласти з ним ліцензійний договір. У разі відмови набувача від розірвання договору про передачу «ноу-хау» й укладення ліцензійного договору володільцеві права на «ноу-хау» належить зробити зі своїм контрагентом розрахунки, пов'язані із втратою для останнього певної частини прибутку.

Звертається увага, що якщо в результаті удосконалення «ноу-хау» винахід отримується набувачем, то права одержання патенту в нього не виникає. Це пояснюється тим, що при поданні заявки про видачу патенту особа повинна розкрити сутність винаходу, а такі дії, безумовно, призводять до розголошення конфіденційності інформації, що становить сутність «ноу-хау», що є порушенням умов договору про його передачу.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні сутності «ноу-хау» як об'єкта права інтелектуальної власності, з'ясуванні його правової природи та оборотоздатності. Основні висновки, одержані в результаті дослідження й аналізу даного питання, полягають у наступному.

1. «Ноу-хау» - специфічний, нетрадиційний об'єкт права інтелектуальної власності, правовий режим якого характеризується такими особливостями, як конфіденційність - основа надання права на «ноу-хау», квазівиключний характер такого права, незастосування формальних процедур (посвідчення права, його реєстрація, експертиза тощо) як умов надання його охорони.

2. Охорона «ноу-хау» як об'єкта права інтелектуальної власності здійснюється шляхом нормативного закріплення особливого способу охорони - забезпечення режиму конфіденційності інформації, що становить його зміст.

3. Право на «ноу-хау» - це не традиційне виключне право на об'єкт інтелектуальної власності здійснюється, що становить собою повноцінне абсолютне право, а урізане, обмежене право, яке характеризується як «квазівисключне».

4. Суб'єктами права на «ноу-хау» можуть бути юридичні й фізичні особи незалежно від здійснення останніми підприємницької діяльності. Між тим право на «ноу-хау» виникає в особи тільки при здійсненні нею юридично значущих дій, пов'язаних з наданням інформації режиму конфіденційності, й існує, доки зберігається фактична монополія володільця на цю інформацію.

5. Зміст права на «ноу-хау» складають наступні правомочності його володільця: (а) на використання «ноу-хау», (б) на розпорядження ним, (в) на захист права на «ноу-хау».

6. Договір про передачу «ноу-хау» є самостійним договором у сфері права інтелектуальної власності. Передумовою його укладення є договір про розкриття «ноу-хау», за яким одна сторона - володілець права на нього - з метою попереднього ознайомлення з «ноу-хау» іншої сторони - потенційного його набувача - для прийняття рішення про укладення між ними договору про передачу «ноу-хау» надає іншій стороні інформацію, що становить сутність «ноу-хау» в обсязі, достатньому для цього. Інша сторона зобов'язується оплатити доступ до наданої інформації, не розголошувати її й не використовувати до укладення договору про передачу «ноу-хау» або втрати таємності інформації.

Список робіт, опублікованих за темою дисертації

1. Бегова Т. К вопросу о понятии «ноу-хау» как объекта права интеллектуальной собственности // Підпр., госп. і право. - 2005. - №.5 - С.23-26.

2. Бєгова Т. Суб'єкти права інтелектуальної власності на «ноу-хау» // Право України. -- 2005. -- №.11 -- С.95-99.

3. Бегова Т. Защита прав на «ноу-хау» // Підпр., госп. і право. -- 2006. -- №.6 - С.21-25.

4. Бегова Т Проблема «ноу-хау» в законодательстве Украины. // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІ регіон. наук.-практ. кон. (3-4 лют. 2005р.). -- Л.: ЛДУ, 2005. -- С.235.

5. Бєгова Т. Захист права на «ноу-хау» // Оспорюваниий законом інтерес

в цивільному праві та процесі: Матеріали круглого столу, 16 груд. 2005р. -- Х.: Харків. нац. ун. внутр. справ, 2006. -- С.49-51.

6. Бєгова Т. До питання про первісні підстави виникнення прав на «ноу-хау» // Інноваційний розвиток України: наукове, економічне та правове забезпечення: Тези доп. Всеукр. наук.-практ. кон. 27-28 жов. 2006р. / Упорядники: Петришин О.В., Кизим М.О. - Х.: ВД «ІНЖЕК», 2007.- С.310-313.

Анотація

Бєгова Т.І. Поняття «ноу-хау» та договір про його передачу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. -- Харків, 2008.

Дисертація містить комплексне дослідження проблем розробки механізму правового забезпечення товарного обороту «ноу-хау», а також договору про його передачу в умовах кодифікації цивільного законодательства України. Проаналізовано поняття й ознаки «ноу-хау», розкрито зміст права на нього й засоби його захисту, визначено підстави виникнення, зміни й припинення права на «ноу-хау», установлено коло суб'єктів права на нього.

Особливу увагу приділено проблемі визначення договору про передачу «ноу-хау» як самостійного виду договірних відносин і відмежування його від інших договірних інститутів, що мають зовнішню подібність з указаним договором, насамперед з ліцензійними угодами. Аналізується порядок укладення договору про передачу «ноу-хау», його структура, істотні умови даного договору, а також відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання цього договору.

Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України стосовно правового регулювання «ноу-хау».

Ключові слова: поняття «ноу-хау», ознаки «ноу-хау», володілець права на «ноу-хау», квазівиключне право, договір про передачу «ноу-хау», договір про розкриття «ноу-хау», трансфер технологій, захист права на «ноу-хау».

Аннотация

Бегова Т.И. Понятие «ноу-хау» и договор о его передаче. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. -- Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. -- Харьков, 2008.

Диссертационное исследование посвящено разработке научно обоснованных рекомендаций относительно развития и повышения эффективности законодательства в сфере охраны интересов лиц, являющихся обладателями права на «ноу-хау».

В разделе 1 диссертации исследовано содержание понятия «ноу-хау» в законодательных актах Украины, зарубежных государств и в международных соглашениях, определены юридически значимые (конститутивные) признаки «ноу-хау». Проанализировано его соотношение с коммерческой тайной как объектом права интеллектуальной собственности, дано определение правовой категории «ноу-хау» и выявлено содержание права на «ноу-хау» и способы его защиты.

Сделан вывод о том, что «ноу-хау» - нетрадиционный объект права интеллектуальной собственности, обладающий рядом существенных особенностей, которые выделяют его среди как традиционных, так и нетрадиционных объектов права интеллектуальной собственности. Дополнительно аргументировано, что право интеллектуальной собственности на «ноу-хау» является правом особого рода - квазиискючительным. Обосновано, что отсутствие среди обладателей права на «ноу-хау» фигуры автора, а также возможность множественности обладателей права на тождественные «ноу-хау» - особенности субъектного состава права на «ноу-хау», отличающие его от субъектного состава авторского или изобретательского правоотношений. Сделан вывод, что создание иного «ноу-хау» в процессе переработки (усовершенствования) существующего, полученного приобретателем от обладателя права на «ноу-хау» по гражданско-правовому договору, - это первичный способ возникновения права на «ноу-хау», а создание его методом обратного проектирования (обратной инженерии) - легальный способ приобретения права на «ноу-хау».

В разделе 2 диссертации определяется юридическая природа анализируемого договора и его место в системе гражданско-правовых договоров. Сделан вывод, что договор о передаче «ноу-хау» является самостоятельным договором в сфере права интеллектуальной собственности и его не следует рассматривать в качестве непоименованного относительно такого типа договоров, как договоры по распоряжению имущественными правами интеллектуальной собственности. Получил расширенную аргументацию тезис о целесообразности двустадийного договорного порядка передачи «ноу-хау» и права на его использование: первая - заключение договора о раскрытии «ноу-хау», вторая - заключение договора о передаче «ноу-хау»; отмечается, что договор о раскрытии «ноу-хау» не является предварительным договором, так как его цель - не только заключение в будущем договора о передаче «ноу-хау», но и обусловленное этим предварительное ознакомление с содержанием самого «ноу-хау», сохранение его в режиме конфиденциальности для третьих лиц, а самое главное - это гарантии соблюдения интересов сторон на случай незаключения договора о передаче «ноу-хау».

Сформулированы предложения по усовершенствованию действующего законодательства Украины относительно правового регулирования «ноу-хау».

Ключевые слова: понятие «ноу-хау», признаки «ноу-хау», квазиисключительное право, договор о передаче «ноу-хау», договор о раскрытии «ноу-хау», трансфер технологий, защита права на «ноу-хау».

Annotation

Byegova T. The concept of «Know-how» and agreement of its assignation. - Manuscript.

Dissertation for Candidate of Legal Degree, speciality 12.00.03 - civil law and civil procedure; family law; international private law. - Yaroslav the Wise National Law Academy of Ukraine. -- Kharkiv, 2008.

The dissertation contains a complex research of problems of development of mechanism of legal provision of «know-how» commodity turnover, and also of its assignation under conditions of codification of civil legislation of Ukraine. The author analyzes concept and features of «know-how», reveals concept of right on it and means of its protection, defines grounds for origin, changes and termination of «know-how» right, determines subjects of right on it.

Main attention is paid to the problem of definition of «know-how» assignation agreement as an individual type of contract relations and separation it from other contract institutions, which look similar to this agreement, first of all, licensing agreements. The author analyzes making of «know-how» assignation agreement, its structure, essential conditions of this agreement, and also responsibilities of parties for its non-execution of improper execution.

The suggestions concerning improvement of current legislation of Ukraine in the field of «know-how» legal regulation have been formed.

Key words: «know-how» concept, «know-how» features, «know-how» intellectual property right, quasi-exclusive right, «know-how» intellectual property right owner, «know-how» assignation agreement, «know-how» disclosing agreement, technologies transfer agreement, «know-how» right protection.

Размещено на Allbest.ru