Державне регулювання розвитку інноваційного підприємництва в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА ІСТОРІЇ НАУКИ ІМЕНІ Г.М. ДОБРОВА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

ЧЕБЕРКУС ДМИТРО ВІКТОРОВИЧ

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:	кандидат економічних наук, доцент Жилінська Оксана Іванівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності.
Офіційні опоненти:	доктор економічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Крупка Михайло Іванович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту;
	доктор економічних наук, старший науковий співробітник Єгоров Ігор Юрійович, Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, завідувач відділу.

Захист відбудеться 22 квітня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.189.01 Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 60, к. 909.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 60.

Автореферат розісланий 19 березня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Д 29.189.01

к. е. н., с. н. с. Л.С. Лобанова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасні тенденції економічного розвитку переконливо свідчать, що забезпечення сталого довгострокового зростання національної економіки та соціально-гуманітарний розвиток суспільства неможливі без активізації інноваційних процесів, вагому роль у спрямуванні яких відіграє держава. Водночас джерела і рушійні сили інноваційних процесів у країнах із ринковою економікою та країнах з трансформаційною економікою є відмінними, що обумовлює також і відмінність підходів до формування механізмів їх державного регулювання.

Визначальною ознакою розвинених країн є ринкова основа функціонування науково-технічної та інноваційної сфер економіки, де попит на інноваційну продукцію відрізняється високим рівнем купівельної спроможності, а її пропозиція формується переважно суб'єктами інноваційного підприємництва - такою формою економічної діяльності, що базується на системному використанні результатів досліджень і розробок та зорієнтована на створення нових товарів і послуг та технологій їх виробництва шляхом розширення потреб ринку та створення нового попиту. Поступовий розвиток інноваційного підприємництва та, відповідно, посилення його впливу на масштаби та структуру попиту і пропозиції інноваційної продукції обумовили набуття ним здатності впливати на макроекономічні процеси, виступати одним із факторів економічного зростання. Зазначене актуалізує необхідність вивчення розвитку інноваційного підприємництва як об'єкту державного регулювання.

Сьогодні в Україні, економіка якої визнана ринковою, але якій досі притаманні окремі ознаки трансформаційної економіки, існує розуміння необхідності активізації інноваційних процесів в усіх сферах національного господарства. Разом з тим пошук механізмів забезпечення інноваційного розвитку національної економіки та виведення України до кола країн з конкурентоспроможною на світовому рівні економікою досі залишається актуальним питанням для науковців, політиків, практиків.

У науковій літературі, перш за все, потрібно відзначити внесок у розробку проблем інноваційного розвитку та ролі в ньому підприємництва Й. Шумпетера. Значна увага теоретичним і методологічним засадам державного регулювання інноваційної діяльності, стимулювання інноваційної активності суб'єктів господарювання та створення сприятливого зовнішнього середовища для інноваційних процесів приділяється у роботах таких зарубіжних дослідників, як С. Валдайцев, Б. Верспаген, П. Друкер, К. Ерроу, П. Завлін, Н. Іванова, Д. Кокурін, Б. Люндвел, Е. Менсфілд, К. Оппенлендер, Б. Санто, Дж. Стігліц, Б. Твісс та ін. Серед доробку вітчизняних вчених у даному напрямі слід виділити роботи В. Александрової, Г. Андрощука, Ю. Бажала, В. Базилевича, Л. Безчасного, З. Варналія, А. Гальчинського, В. Гейця, Н. Гончарової, І. Єгорова, Я. Жаліла, О. Жилінської, М. Крупки, О. Лапко, Б. Маліцького, В. Осецького, І. Павленка, Н. Рудь, А. Соколовської, В. Семиноженка, В. Сизоненка, В. Соловйова, Л. Федулової, Д. Черваньова, А. Чухна та ін.

Посилення протягом останніх років публікаційної активності вітчизняних дослідників щодо визначення ролі держави у забезпеченні стійкого інноваційного розвитку підтверджує як високий рівень актуальності цієї проблеми, так і несформованість єдиних підходів до її вирішення. Незважаючи на глибокий рівень теоретичного розкриття підходів до системного бачення державної інноваційної політики та інструментів її здійснення, більшість з них ґрунтується на апріорному припущенні здатності забезпечення ефективної реалізації такої державної політики у всіх сферах, що мають відношення до інноваційного розвитку економіки.

Натомість, у вітчизняних джерелах практично поза увагою залишаються процеси розвитку в Україні інноваційного підприємництва як явища та фактору впливу на інноваційний розвиток економіки. Необхідність визначення можливих позитивних і негативних наслідків такого впливу, підстав та меж регулятивного втручання держави у процеси функціонування інноваційного підприємництва та обґрунтування вибору інструментів такого регулювання з урахуванням вступу України до СОТ обумовили актуальність обраної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою науково-дослідної роботи кафедри менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка за комплексною темою: „Розвиток внутрішнього ринку України в умовах глобалізації: закономірності та протиріччя” (номер державної реєстрації 06 БФ 040-01), розділ „Інноваційно-інвестиційні чинники формування внутрішнього ринку України в умовах глобалізації”, у межах якої автором узагальнено теоретичні основи державного регулювання розвитку інноваційного підприємництва в Україні та розроблено пропозиції щодо запровадження дослідницького податкового кредиту як інструменту такого регулювання.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розкриття теоретичних основ державного регулювання інноваційного підприємництва на етапі його розвитку, виявлення особливостей державного регулювання інноваційного підприємництва в Україні та розроблення пропозицій щодо запровадження у вітчизняну практику інструментів стимулювання його розвитку.

Для досягнення цієї мети були поставлені і вирішені наступні завдання:

· розкрити загальні підходи до визначення поняття „інноваційне підприємництво” та з'ясувати його особливості як об'єкту державного регулювання;

· обґрунтувати необхідність державного регулювання розвитку інноваційного підприємництва;

· узагальнити інструменти державного регулювання розвитку інноваційного підприємництва та підходи до їх класифікації;

· виявити тенденції розвитку інноваційного підприємництва в Україні;

· обґрунтувати концептуальні підходи до державного регулювання розвитку інноваційного підприємництва в Україні;

· узагальнити світовий досвід застосування інструментів фіскального стимулювання розвитку інноваційного підприємництва;

· розробити пропозиції щодо реалізації інструментів фіскального стимулювання розвитку інноваційного підприємництва в Україні.

Об'єктом дослідження є процеси розвитку інноваційного підприємництва.

Предметом дослідження є теоретичні основи та практичні аспекти державного регулювання розвитку інноваційного підприємництва в Україні.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною базою дослідження виступають праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань державного регулювання інноваційного розвитку економіки, а також з питань розвитку підприємництва, розробки представників неокласичного, кейнсіанського, інституційного напрямів економічної теорії. В основу дослідження інноваційного підприємництва як явища покладено метод наукової абстракції, метод аналізу та синтезу застосовано для визначення спільних та особливих характеристик понять „інноваційне підприємництво”, „підприємництво в інноваційній сфері”, „інноваційна діяльність підприємств”, „інноваційна інфраструктура”. Застосування методу єдності історичного і логічного дозволило обґрунтувати необхідність державного регулювання розвитку інноваційного підприємництва. Методи економіко-статистичного аналізу були використані під час вивчення еволюції інноваційного підприємництва, а також при дослідженні тенденцій його розвитку в Україні. Методи порівняння та прогнозування були використані при розробленні рекомендацій щодо вироблення системного підходу до державного регулювання розвитку інноваційного підприємництва в Україні та в економічному обґрунтуванні застосування дослідницького податкового кредиту у вітчизняних умовах. У роботі використовувались такі методи наукових досліджень, як монографічний, спостереження, індукції та дедукції тощо.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти з питань регулювання наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності в Україні, звітні дані Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного департаменту інтелектуальної власності України, Національного банку України, матеріали Державного комітету статистики України та міжнародних організацій, періодичні видання, наукові збірники, матеріали науково-практичних конференцій, монографії та друковані праці вітчизняних і зарубіжних вчених.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі запропоновано нові теоретичні положення та методичні підходи до вирішення актуального науково-прикладного завдання підвищення ефективності державного регулювання інноваційного розвитку національної економіки у частині стимулювання інноваційної активності суб'єктів господарювання.

Найбільш важливими науковими результатами, що визначають ступінь та характер новизни дослідження, є наступні:

вперше:

· здійснено економічне обґрунтування запровадження дослідницького податкового кредиту на основі обсягового механізму як пріоритетного інструменту державного регулювання розвитку інноваційного підприємництва, який, не змінюючи умов ринкової конкуренції, дозволяє створити економічні стимули неадресного характеру для суб'єктів інноваційного підприємництва до нарощування ними обсягів витрат на дослідження і розробки в результаті розширення власних фінансових ресурсів;

· розроблено методичні підходи до оцінювання потенційного впливу дослідницького податкового кредиту на дохідну частину державного бюджету України на основі розрахунку максимальних обсягів податкових недонадходжень у результаті застосування такого інструменту суб'єктами господарювання, що здійснювали витрати на дослідження і розробки, та на показники наукоємності ВВП;

удосконалено:

· термінологічну базу кваліфікування витрат суб`єктів господарювання на дослідження і розробки для надання дослідницького податкового кредиту, адаптовану до вимог міжнародних стандартів в інноваційній сфері, як необхідну умову формування механізму адміністрування такого податкового стимулу відповідними органами виконавчої влади;

· методичні підходи до оцінювання розвитку інноваційного підприємництва в Україні шляхом комплексного аналізу показників, які відображають результативність діяльності суб'єктів інноваційного підприємництва, а також екзогенний потенціал його розвитку;

дістали подальшого розвитку:

· визначення характерних рис розвитку інноваційного підприємництва як явища, що дозволило трактувати поняття “інноваційне підприємництво” з точки зору функціонального підходу як форму економічної діяльності, зорієнтовану на максимізацію обсягу привласненої інноваційної квазіренти шляхом капіталізації об'єктів права інтелектуальної власності в результаті формування нового попиту на товари і послуги та його задоволення шляхом створення та виробництва інноваційної продукції; це дозволило розмежувати поняття „інноваційне підприємництво” та „інноваційна інфраструктура”, яка покликана зменшувати інформаційну асиметрію в інноваційній сфері та пришвидшувати отримання інноваційної квазіренти суб'єктами інноваційного підприємництва;

· інтерпретація дисфункцій ринку у механізмі функціонування інноваційного підприємництва, що дозволило теоретично обґрунтувати необхідність та напрями його державного регулювання, запропонувати класифікацію інструментів державного регулювання інноваційного підприємництва за критерієм їх спрямованості на подолання дисфункцій ринку, виявити особливості державного втручання у процеси становлення і розвитку інноваційного підприємництва у трансформаційній економіці;

· розкриття особливостей державного регулювання інноваційного підприємництва в Україні, що полягають у спрямованості чинних інструментів державного стимулювання інноваційної діяльності на екстенсивне розширення обсягів виробництва створеної інноваційної продукції, їх невідповідності вимогам СОТ щодо надання державної підтримки та неефективності в частині стимулювання довгострокового розвитку інноваційного підприємництва.

Теоретичне значення результатів дисертаційної роботи полягає у тому, що на основі вивчення вітчизняних та зарубіжних джерел, ознайомлення із світовим досвідом формування та реалізації державної інноваційної політики проаналізовано теоретичні та методичні засади державного регулювання процесів розвитку інноваційного підприємництва, що дало змогу вдосконалити понятійний апарат теорії державного регулювання інноваційного розвитку доповненням термінів, систематизувати підходи до державного регулювання розвитку інноваційного підприємництва, узагальнити інструментарій такого регулювання, що сприятиме подальшим науковим дослідженням та розвитку теоретичних положень з напряму «інноваційний розвиток економіки».

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в дисертаційній роботі результати можуть бути використані органами законодавчої та виконавчої влади при формуванні та реалізації державної науково-технічної та інноваційної політики, підприємствами - під час формування довгострокових стратегій розвитку, а також у навчальному процесі підготовки фахівців зі спеціальності 8.050209 „Менеджмент інноваційної діяльності”.

Сформульовані автором висновки і пропозиції були використані Міністерством освіти і науки України при доопрацюванні проекту Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про інноваційну діяльність” та розробленні проектів нормативно-правових актів щодо удосконалення державного регулювання розвитку інноваційної інфраструктури (довідка № 1/12-6404 від 02.11.2005), Міністерством економіки України під час підготовки проекту Закону України „Про стимулювання інноваційної діяльності та виробництва високотехнологічної продукції” та підготовці аналітичної довідки Міністерства економіки України для Кабінету Міністрів щодо механізмів стимулювання інноваційної діяльності в Україні (довідка № 57/24-186 від 08.09.2006), Центром досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України при розробленні проекту Постанови Кабінету Міністрів „Про затвердження Концепції розвитку національної інноваційної системи України” (довідка №1/12-607 від 14.11.2007).

Окремі положення дисертаційної роботи були впроваджені у навчальний процес кафедрою менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка і були використані при розробці та проведенні лекційних та семінарських занять, написанні курсових робіт із дисципліни „Основи науково-технічної та інноваційної політики”, випускних кваліфікаційних робіт бакалаврів та магістрів з менеджменту (довідка № 056/130 від 04.09.2008).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною працею. Основні наукові положення, висновки й рекомендації, які виносяться на захист, є особистим авторським здобутком і містяться в одноосібних наукових працях, або у співавторстві з науковим керівником. Із наукових праць, написаних у співавторстві, в роботі використано власний науковий доробок.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати наукового дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції „Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми і перспективи” (м. Київ, 10-12 березня 2005 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції “Перспективи розвитку індустріального виробництва в умовах глобалізації” (м. Київ, 15-16 квітня 2005 р.); IX Міжнародній науково-практичній конференції „Перспективи інтеграції України у світову фінансову систему” (м. Дніпропетровськ 20 травня 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України” (м. Київ, 27-28 вересня 2005 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України” (м. Київ, 2-4 жовтня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Інноваційний розвиток менеджменту в сучасних умовах” (м. Київ, 16-17 травня 2007 р.); XІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми й перспективи інноваційного розвитку економіки" (м. Скадовськ, 10-15 вересня 2007 р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції “Тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України” (м. Київ, 4-6 жовтня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Інтеграційні процеси в економіці України” (м. Харків, 11-12 квітня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи” (м. Київ, 19-23 березня 2008 р.).

Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 11 наукових праць загальним обсягом 5,4 друк. арк., з них 8 статей у фахових виданнях ( 4,5 друк. арк., з них: 1,9 друк. арк. - одноосібні публікації; 2,6 друк. арк. - у співавторстві з науковим керівником).

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, 6 додатків на 23 сторінках. Обсяг дисертаційної роботи становить 182 сторінки і включає 12 таблиць та 14 рисунків. Список використаних джерел містить 174 найменування на 17 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету та завдання, предмет та об'єкт дослідження, його наукову новизну та практичне значення.

У першому розділі „Теоретичні основи державного регулювання розвитку інноваційного підприємництва” досліджено теоретичні підходи до визначення поняття „інноваційне підприємництво”, визначено його характерні відмінності від понять „інноваційна діяльність підприємства” та „підприємництво в інноваційній сфері”, розкрито його особливості як об'єкту державного регулювання, обґрунтовано необхідність державного регулювання розвитку інноваційного підприємництва, а також визначено підходи до класифікації інструментів державного регулювання інноваційного розвитку.

У дослідженні визначено, що інновації є специфічним інструментом підприємництва, але не власне інновації, а цілеспрямований та системний їх пошук. Хоча інноваційна складова може бути присутня у кожному з типів підприємницькій діяльності (у виробничій, посередницькій чи фінансовій сфері), характерною рисою інноваційного підприємництва окрім провадження інноваційної діяльності є також систематичне здійснення власними силами (або замовлення виконання за контрактом спеціалізованими організаціями) наукових досліджень і науково-технічних розробок (ДіР), що є ознакою системної діяльності суб'єкта господарювання, орієнтованої на забезпечення розвитку власного інноваційного потенціалу в майбутньому, а не одиничного прояву його інноваційної активності.

Уточнено визначення інноваційного підприємництва з точки зору процесного підходу як діяльності щодо системного пошуку потенційних інновацій, що супроводжується систематичним інвестуванням коштів у ДіР, наступного створення кращих за своїми властивостями продуктів, чи поліпшення процесів їх виробництва шляхом практичного застосування нововведень. Ключовим мотиваційним фактором суб'єкта інноваційного підприємництва є максимізація створеної та привласненої ним інноваційної квазіренти - надвисокої норми прибутку, одержаної в результаті набуття тимчасового монопольного становища на ринку внаслідок успішної дифузії інновацій. Зазначена особливість відрізняє інноваційне підприємництво від інноваційної інфраструктури, яка інноваційної квазіренти безпосередньо не створює, а лише формує умови для її створення та бере учать у процесі її перерозподілу.

Під розвитком інноваційного підприємництва запропоновано розуміти перехід до такого стану, коли інноваційне підприємництво набуває ознак макроекономічного явища - здатності впливати на якісні та кількісні показники розвитку національної економіки, а також забезпечувати власний саморозвиток.

На основі аналізу еволюції моделей організації інноваційного процесу встановлено, що можливість впливу інноваційного підприємництва на зовнішнє середовище обумовлює ще одну його ключову особливість - активне управління системним процесом створення інновацій на основі селективного інтегрування у власні інноваційні ланцюги перспективних інноваційних рішень інших розробників, так званих „точок інноваційної активності”, а відтак, набуття суб'єктами інноваційного підприємництва в умовах економічної глобалізації ролі інтеграторів інноваційних процесів.

У роботі встановлено, що характерними рисами розвитку інноваційного підприємництва як макроекономічного явища є виконання ним наступних функцій:

· створення нових споживчих ринків та розширення масштабів попиту на інноваційну продукцію;

· концентрація процесів створення та капіталізації об'єктів права інтелектуальної власності;

· формування інноваційної квазіренти;

· підвищення ефективності використання ресурсів у результаті перманентного порушення рівноваги на ринках ресурсів;

· розширення попиту на висококваліфіковану робочу силу в результаті створення нових робочих місць, які потребують працівників високої кваліфікації;

· створення позитивних зовнішніх ефектів для розвитку системи генерування знань (освіта, наука) та її розширеного відтворення.

Інноваційне підприємництво з точки зору функціонального підходу визначено як форму економічної діяльності, зорієнтовану на максимізацію обсягу привласненої інноваційної квазіренти шляхом капіталізації об'єктів права інтелектуальної власності в результаті формування нового попиту на товари і послуги та його задоволення шляхом створення та виробництва інноваційної продукції.

Як об'єкт державного регулювання інноваційне підприємництво розглянуто в контексті необхідності забезпечення його розвитку як макроекономічного явища, значення якого в умовах економічної глобалізації полягає у забезпеченні стійкої і системної генерації та дифузії інновацій як стратегічного джерела конкурентоспроможності за умови локалізації інноваційної квазіренти в межах національної економіки. В такому контексті державне регулювання розвитку інноваційного підприємництва доцільно розглядати як складову державної політики підвищення конкурентоспроможності суб'єктів господарювання на основі створення та застосування ними нових знань. Поряд із стимулюванням безпосереднього створення науково-технічного результату у сфері науково-технічної діяльності має застосовуватись стимулювання постійної інноваційної активності суб'єктів господарювання в напрямі побудови ними системних та стійких ланцюгів генерування інновацій, орієнтованих на максимізацію обсягів інноваційної квазіренти та її локалізацію в межах національної економіки.

У роботі здійснено інтерпретацію дисфункцій ринку, подолання яких може бути обґрунтуванням для активного втручання держави у процес розвитку інноваційного підприємництва в умовах ринкової економіки, зокрема: неефективність конкуренції, товари суспільного споживання, екстерналії, неповні ринки, інформаційна асиметрія, подолання безробіття та інфляції. Зазначене дозволило встановити, що для економік, яким притаманні трансформаційні риси, більш актуальною є необхідність спрямування впливу держави на формування ринкових механізмів для забезпечення становлення інноваційного підприємництва та виконання притаманних йому функцій.

У дослідженні визначено, що хоча для розвинених ринкових економік є теоретично обґрунтованим застосування ендогенних моделей економічного зростання у державному регулюванні розвитку інноваційного підприємництва, для країн, економікам яких не характерна історична кумулятивність ринкових відносин у інноваційній сфері, основні пріоритети державного регулювання інноваційного підприємництва мають бути спрямовані на формування економічних стимулів його розвитку. Оскільки інноваційне підприємництво - це діяльність, яка нерозривно пов'язана із забезпеченням результативності інноваційного процесу, інструменти державного регулювання розвитку інноваційного підприємництва за сутністю не є відмінними від інструментів державного регулювання інноваційного розвитку економіки. Водночас цілі та механізми застосування таких інструментів з метою забезпечення керованого розвитку інноваційного підприємництва мають певні особливості як на рівні підтримки ендогенного розвитку ресурсів інноваційного розвитку, так і на рівні економічного стимулювання діяльності суб'єктів інноваційного підприємництва, і характеризуються кінцевою спрямованістю їх дії на локалізацію інноваційної квазіренти в межах національної економіки.

У другому розділі „Особливості державного регулювання інноваційного підприємництва в Україні у контексті світового досвіду стимулювання його розвитку” досліджено тенденції розвитку інноваційної діяльності та становлення інноваційного підприємництва в Україні, розкрито практичні аспекти державного регулювання інноваційного підприємництва в Україні на сучасному етапі, запропоновано концептуальні підходи до формування державної політики його розвитку в Україні, проаналізовано зарубіжний досвід застосування фіскальних інструментів державного стимулювання розвитку інноваційного підприємництва.

Для визначення тенденцій становлення і розвитку інноваційного підприємництва в Україні узагальнено п'ять груп статистичних показників („інноваційна активність у підприємницькому секторі”, „результативність інноваційної діяльності”, „потенціал інноваційної діяльності”, „генерування знань”, „інтелектуальна власність”), які відображають характеристики діяльності суб'єктів інноваційного підприємництва, а також характеристики розвитку сфер суспільно-економічних відносин, що є факторами екзогенного впливу на розвиток інноваційного підприємництва.

У роботі визначено, що в Україні суб'єктами інноваційного підприємництва, які можуть бути виділені для аналізу в окрему сукупність для статистичного аналізу та діяльність яких може бути характеризована спрямованістю на локалізацію інноваційної квазіренти в межах країни, є інноваційно активні промислові підприємства та суб'єкти інноваційної діяльності, що реалізують інноваційні проекти в межах технологічних парків.

На сучасному етапі розвитку національної економіки спостерігається екстенсивне розширення діяльності обмеженого кола суб'єктів інноваційного підприємництва без чітких сигналів щодо формування стійких тенденцій до набуття інноваційним підприємництвом таких якісних характеристик, що дозволили йому здійснювати вплив на макроекономічні процеси у країні. Поступове зменшення частки інноваційно активних промислових підприємств з 14,3 % у 2001 р. до 10,8 % у 2006 р. на тлі майже триразового збільшення обсягів виробництва інноваційної продукції свідчить про домінування процесних інновацій та екстенсивне розширення діючих інноваційно активних промислових підприємств.

Сучасний стан розвитку інноваційного підприємництва характеризується:

1) браком власних коштів для здійснення інноваційної діяльності, що підтверджується домінуванням у структурі джерел фінансування інноваційної діяльності власних, або „умовно власних коштів” (табл.1);

Таблиця 1. Розподіл обсягу фінансування інноваційної діяльності в Україні за джерелами *

Напрям витрат	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Загальний обсяг витрат на інноваційну діяльність, млн. грн.	1971,4	3013,8	3059,8	4534,6	5751,6	6160,0
За власні кошти, млн. грн.	1654,0	2141,8	2148,4	3501,5	5045,4	5211,3
% до загальної кількості	83,9	71,1	70,2	77,2	87,7	84,6
Кредити, млн. грн.	118,9	380,2	551,1	806,4	409,7	522,6
% до загальної кількості	6,0	12,6	18,0	17,8	7,1	8,5
Кошти іноземних та вітчизняних інвесторів, млн. грн.	93,5	322,8	242,0	123,0	237,6	202,5
% до загальної кількості	4,7	10,7	7,9	2,7	4,1	3,3
Кошти державного та місцевого бюджетів, млн. грн.	58,4	48,0	96,0	64,9	43,0	128,4
% до загальної кількості	3,0	1,6	3,1	1,4	0,8	2,1
Кошти інших джерел, млн. грн.	46,6	121,0	22,3	38,8	15,9	95,2
% до загальної кількості	2,4	4,0	0,7	0,9	0,3	1,5

* Складено і розраховано за даними Держкомстату України

2) переважанням схильності до інноваційної діяльності великих підприємств, ніж малих та середніх;

3) високою загрозою привласнення іноземними суб'єктами інноваційного підприємництва у вигляді інноваційної квазіренти зовнішніх ефектів від діяльності вітчизняного сектору ДіР унаслідок стабільно високого рівня фінансування сектору ДіР іноземними інвесторами (близько 20 %);

4) поступовою втратою вітчизняною сферою ДіР функції генерування конкурентоспроможних результатів науково-технічної діяльності як ендогенного джерела розвитку інноваційного підприємництва (зменшення частки замовників у загальному обсязі фінансування ДіР з 62,3 % у 1998 р. до 49,7 % у 2006 р.);

5) мінімізацією впливу держави через бюджетну політику на темпи та напрями розвитку інноваційного підприємництва, що обумовлена стійкою практикою інерційного бюджетного утримання державних наукових установ та поглибленням тенденцій концентрації бюджетних ресурсів на фінансування фундаментальних наукових досліджень при мінімальних обсягах фінансування державних цільових науково-технічних програм;

6) катастрофічно низьким рівнем економічної ефективності держави як власника об'єктів права інтелектуальної власності та суб'єкта привласнення інноваційної квазіренти (понад 95 % доходу від використання винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій належить організаціям приватної форми власності, при цьому їх частка заявок у загальній кількості заявок на видачу охоронних документів на зазначені об'єкти права інтелектуальної власності не перевищує 14 %).

На основі ретроспективного аналізу зафіксованих у законодавчих актах заходів у сфері формування та реалізації державної інноваційної політики в контексті її можливості забезпечення розвитку інноваційного підприємництва встановлено, що продовження застосування принципів ендогенного інноваційного розвитку, спрямованих на реалізацію лінійної моделі інноваційного процесу, неминуче призведе не лише до посилення процесів „відтоку найкращих мізків” з України, але й у довгостроковій перспективі - до руйнації процесу відтворення знань, що унеможливить набуття інноваційним підприємництвом здатності до саморозвитку.

Результатом безсистемного та фрагментарного застосування в Україні інструментів державного стимулювання інноваційної активності суб'єктів господарювання є відсутність очікуваного поліпшення якісних характеристик інноваційного розвитку економіки та неможливість здійснення оцінки ефективності державного регулювання інноваційного розвитку в цілому.

За умов розвитку ліберальної демократії (звуження напрямів та сфер втручання держави в економічну сферу) та слабких інститутів державної влади (низькою ефективністю здійснюваних заходів щодо впливу на економічні процеси) успішність комплексних системних економічних перетворень задля реалізації інноваційної моделі розвитку економіки в Україні є маловірогідною. Водночас при існуючій фінансовій обмеженості й управлінській неефективності застосування інструментів прямої державної підтримки розвитку інноваційного підприємництва альтернативним механізмом подолання ключової перешкоди у здійсненні інноваційної діяльності - відсутності власних коштів у суб'єктів господарювання - є застосування фіскальних стимулів.

На основі аналізу чинних механізмів державного стимулювання інноваційної діяльності в Україні, зокрема, Законів України „Про інноваційну діяльність”, „Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій, „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, встановлено їх спрямованість на заохочення екстенсивного розширення обсягів виробництва інноваційної продукції, безвідносно до частки її інтелектуальної складової, яка визначає обсяг сформованої інноваційної квазіренти. Натомість зазначені механізми забезпечують отримання адміністративної квазіренти, оскільки відбір підприємств, яким надається право користування такими пільгами, ґрунтується переважно на принципі експертного, а відтак, суб'єктивного оцінювання.

Згідно з вимогами СОТ щодо обмежень у наданні державної підтримки суб'єктам господарювання виявлено, що актуалізована потреба розроблення неперсоніфікованих фіскальних інструментів економічного стимулювання інноваційної активності, спрямованих на нарощування інноваційного потенціалу вітчизняних суб'єктів господарювання, збільшення їх витрат на ДіР. державний регулювання інноваційний підприємництво

На основі систематизації світового досвіду фіскального стимулювання розвитку інноваційного підприємництва встановлено, що у розвинених країнах широко застосовуються механізми фіскального стимулювання інвестицій у ДіР через надання пільг, що залежать від обсягів визначених видів витрат (кваліфікованих інвестицій), здійснених суб'єктами господарювання (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Базова схема фіскального стимулювання ДіР

На прикладі Канади, як країни з одними з найбільш сприятливих умов стимулювання інвестицій у ДіР, охарактеризовано підходи до обґрунтування та механізм застосування такого інструменту фіскального стимулювання розвитку інноваційного підприємництва як дослідницький податковий кредит, що є різновидом інвестиційного податкового кредиту.

У третьому розділі „Методичне забезпечення запровадження дослідницького податкового кредиту в Україні як інструменту державного регулювання розвитку інноваційного підприємництва” обґрунтовано доцільність стимулювання розвитку інноваційного підприємництва в Україні шляхом запровадження дослідницького податкового кредиту, розроблено методичні підходи до оцінювання потенційного впливу дослідницького податкового кредиту на дохідну частину державного бюджету України та показники наукоємності ВВП, запропоновано механізм запровадження дослідницького податкового кредиту.

За результатами аналізу діяльності інноваційно активних промислових підприємств обґрунтовано, що за умови стимулювання платоспроможного внутрішнього попиту (обсягів інвестування) на результати ДіР в Україні може бути забезпечено набуття такими суб'єктами господарювання здатності виступати рушіями та джерелами інноваційного розвитку економіки, реалізуючи головні функції інноваційного підприємництва.

Водночас у практиці державного податкового стимулювання інноваційної діяльності механізм інвестиційного податкового кредиту не застосовується. І хоча у Проекті податкового кодексу такий механізм передбачається, параметри надання зазначених пільг (оподаткування реінвестованого прибутку за нижчою на 5 % ставкою) є такими, що не дозволяють їх вважати привабливими для суб'єктів господарювання. Запровадження податкового стимулювання на основі механізму оподаткування за пільговою ставкою реінвестованого прибутку матиме економічний інтерес для суб'єктів господарювання за умови, якщо застосування такого механізму буде більш вигідним, ніж застосування інструментів мінімізації оподаткування (коли ставка пільгового оподаткування буде близькою до нуля).

З метою запровадження реального інструменту державного стимулювання розвитку інноваційного підприємництва в Україні запропоновано застосування дослідницького податкового кредиту у формі зменшення суми нарахованого податку на прибуток в обсязі, що дорівнює встановленому відсотку від обсягу кваліфікованих витрат суб'єкта господарювання на ДіР у поточному році й обсяг якого не перевищує встановленого відсотка річного оподатковуваного прибутку. Застосування дослідницького податкового кредиту не слід розглядати як порушення принципів бухгалтерського обліку - подвійного урахування тих самих витрат. Зазначена пільга є інвестиційним податковим кредитом і стосується витрат на ДіР лише в частині використання обсягу таких витрат як бази для розрахунку розмірів інвестиційного податкового кредиту - обсягу зменшення оподатковуваного доходу суб'єкта господарювання, який здійснював такі інвестиції. Запровадження дослідницького податкового кредиту в Україні доцільно здійснювати на основі обсягового підходу (базою для розрахунку обсягу податкового стимулу є загальний обсяг кваліфікованих витрат на ДіР, а не їх приріст у звітному періоді), оскільки такий механізм дозволить забезпечити прискорене зростання приватних витрат на ДіР і зменшуватиме витрати на адміністрування цієї пільги органами податкового контролю.

За існуючої в Україні можливості альтернативними дозволеними методами мінімізувати податкові зобов'язання, мінімальний розмір ставки дослідницького податкового кредиту, що робитиме цей стимул реальним для суб'єктів господарювання, має бути не меншим від чинної ставки оподаткування прибутку, оскільки тоді забезпечуватиметься рівень прибутковості, не менший за рівень прибутковості альтернативних інвестицій (мінімізації прибутку) суб'єкта господарювання.

Необхідність визначення прогнозних обсягів втрат державного бюджету від недонадходжень податку на прибуток зумовило розробку методичного інструментарію його їх розрахунку, який може бути здійснено із використанням наступної формули:

Втрати державного бюджету = = (1)

за умови, що

= (2)

де - обсяг наданого дослідницького податкового кредиту; - ставка дослідницького податкового кредиту (% від обсягу кваліфікованих витрат на ДіР, на який дозволяється зменшувати оподатковуваний прибуток); - обсяг здійснених протягом звітного періоду кваліфікованих витрат на ДіР; - гранична норма зменшення нарахованого податку на прибуток (максимальний розмір у відсотках, на який дозволяється зменшувати податкове зобов'язання щодо сплати податку на прибуток); - обсяг нарахованого податкового зобов'язання у сплаті податку на прибуток.

На основі обґрунтування вибору ставки дослідницького податкового кредиту на рівні 50 % кваліфікованих витрат на ДіР, що відображатиме участь держави як співінвестора приватних ДіР і забезпечуватиме зацікавленість підприємств у цільовому використанні коштів на ДіР, реалізуючи принцип державно-приватного партнерства в інноваційній сфері, застосування такого стимулу дозволить забезпечити збільшення загального обсягу фінансування ДіР в Україні за рахунок усіх джерел на 16 %, та зростання значення показника наукоємності ВВП в середньому на 16,1 %. При цьому максимальний обсяг втрат державного бюджету за умови застосування такої пільги у 2006 р. мав скласти близько 840,3 млн. грн., або 0,5 % доходів зведеного державного бюджету України (табл. 2). За умов збереження чинних тенденцій у наступних роках обсяги недонадходжень держаного бюджету у перші два роки застосування такої пільги не перевищуватимуть 0,30 - 0,35 % видатків державного бюджету.

Таблиця 2. Розрахунок потенційного впливу дослідницького податкового кредиту на показники держаного бюджету та наукоємності ВВП

Показник	У фактичних цінах, млн. грн.
	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Загальний обсяг фінансування витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт	2432,5	2611,7	3597,4	4251,7	5160,4	5164,4
Прогнозний максимальний обсяг наданого дослідницького податкового кредиту (обсяг податкових недонадходжень до державного бюджету)	389,4	436,3	641,2	699,1	832,3	840,3
у відсотках до загального обсягу фінансування витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт	16,0	16,7	17,8	16,4	16,1	16,3
Наукоємність ВВП, у відсотках	1,19	1,16	1,35	1,23	1,17	0,96
Можливе значення показника наукоємності ВВП при застосуванні ДПК, у відсотках	1,38	1,35	1,59	1,43	1,36	1,12
Відношення прогнозного обсягу ДПК до обсягів доходів державного бюджету, у відсотках	0,71	0,71	0,85	0,76	0,62	0,49

Для усунення термінологічних неточностей на рівні адміністрування відповідними органами виконавчої влади дослідницького податкового кредиту розроблено пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової бази у частині формулювання єдиних термінологічних підходів у віднесенні витрат суб'єктів господарювання до таких, що пов'язанні із здійсненням ДіР.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено узагальнення теоретичних засад державного регулювання розвитку інноваційного підприємництва та світового досвіду застосування інструментів його стимулювання, що дозволило обґрунтувати напрями вдосконалення державного регулювання інноваційного розвитку економіки України у частині стимулювання інноваційної активності суб'єктів господарювання через запровадження дослідницького податкового кредиту, дія якого спрямована на мінімізацію впливу головної перешкоди розширення інноваційної діяльності - браку власних коштів у суб'єктів господарювання. Це дозволило сформувати низку висновків, зокрема:

1. Виокремлено два підходи до трактування поняття „інноваційне підприємництво” - процесний і функціональний. З позицій процесного підходу інноваційне підприємництво є комплексом взаємопов'язаних дій щодо інтеграції етапів інноваційних процесу та побудови системних і стійких ланцюгів генерування інновацій, починаючи від етапу ДіР до етапів практичного провадження і дифузії нововведень. З точки зору функціонального підходу - це форма економічної діяльності, зорієнтована на максимізацію обсягу привласненої інноваційної квазіренти шляхом капіталізації об'єктів права інтелектуальної власності в результаті формування нового попиту на товари і послуги та його задоволення шляхом створення і виробництва інноваційної продукції.

2. Формування та привласнення інноваційної квазіренти - надвисокої норми прибутку, одержаної в результаті набуття тимчасового монопольного становища на ринку внаслідок успішної дифузії інновацій, є ключовим мотиваційним фактором суб'єкта інноваційного підприємництва. Зазначена особливість відрізняє інноваційне підприємництво від інноваційної інфраструктури, яка лише формує умови для створення інноваційної квазіренти та бере учать у процесі її перерозподілу. Відтак саме інноваційне підприємництво необхідно розглядати як фактор соціально-економічного розвитку країни, проте лише за умови локалізації ним інноваційної квазіренти в межах національної економіки.

3. Як об'єкт державного регулювання інноваційне підприємництво слід розглядати у контексті забезпечення його розвитку, під яким розуміється набуття ним ознак макроекономічного явища - здатності впливати на якісні та кількісні показники розвитку національної економіки, зокрема забезпечувати: розширення масштабів споживчого попиту; підвищення ефективності використання ресурсів; зростання показників наукоємності ВВП; розширення попиту на висококваліфіковану робочу силу, створення позитивних зовнішніх ефектів для розвитку системи генерування знань.

4. Для економік, яким притаманні трансформаційні риси, більш актуальною є необхідність спрямування впливу держави на формування ринкових механізмів для реалізації функцій інноваційного підприємництва. Основні пріоритети державного регулювання розвитку інноваційного підприємництва мають бути спрямовані на формування економічних стимулів його розвитку, а цілі та механізми застосування таких стимулів - сприяти збільшенню обсягів локалізованої інноваційної квазіренти в межах національної економіки.

5. Необхідність розроблення принципово нових підходів до формування державної інноваційної політики, орієнтованих на забезпечення розвитку інноваційного підприємництва в Україні, обґрунтована, з одного боку, подальшим екстенсивним розширенням діяльності обмеженого кола суб'єктів інноваційного підприємництва, а з іншого - спрямованістю чинних механізмів державного стимулювання інноваційної діяльності на заохочення екстенсивного розширення обсягів виробництва інноваційної продукції, безвідносно від частки її інтелектуальної складової, яка визначає обсяг сформованої інноваційної квазіренти. Переважна більшість чинних в Україні механізмів стимулювання не відповідають вимогам СОТ щодо надання державної підтримки, оскільки є персоніфікованими та антиконкурентними.

6. За умов розвитку ліберальної демократії і слабких державних інституцій успішність системних економічних перетворень задля реалізації інноваційної моделі розвитку національної економіки шляхом застосування інструментів прямої державної підтримки є маловірогідною, оскільки застосування принципів ендогенного інноваційного розвитку, покладених в їх основу та спрямованих на реалізацію лінійної моделі інноваційного процесу, неминуче призведе до поглинання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу іноземними суб'єктами інноваційного підприємництва та привласнення створеної на його основі інноваційної квазіренти поза межами економіки України. Зазначене актуалізує застосування неперсоніфікованих фіскальних інструментів економічного стимулювання інноваційної активності, спрямованих на нарощування інноваційного потенціалу вітчизняними суб'єктами господарювання, зокрема збільшення ними інвестицій у ДіР. Застосування таких пільг відповідає вимогам СОТ і не спотворює умови конкурентної боротьби на ринку ресурсів, разом з тим дозволяє розширити масштаби зовнішніх ефектів для всієї економіки від здійснення таких інвестицій.

7. Обґрунтовано, що для цілей розвитку інноваційного підприємництва в Україні доцільно застосовувати дослідницький податковий кредит - інвестиційний податковий кредит у вигляді зменшення суми нарахованого податку на прибуток в обсязі, що дорівнює встановленому відсотку від обсягу здійснених у поточному році кваліфікованих витрат суб'єкта господарювання на ДіР і не перевищує встановленого відсотка річного оподатковуваного прибутку.

8. Розрахунок впливу дослідницького податкового кредиту на показники державного бюджетну та наукоємності ВВП показав, що за умови встановлення ставки дослідницького податкового кредиту на рівні 50 % кваліфікованих витрат на ДіР, що відображатиме участь держави як співінвестора приватних ДіР, забезпечуючи таким чином зацікавленість підприємств у цільовому використанні таких коштів. Застосування такої пільги дозволить збільшити значення показників наукоємності ВВП на 0,15 - 0,20 %, а обсяги недонадходжень держаного бюджету у перші два роки застосування такої пільги не перевищуватимуть 0,30 - 0,35 % видатків державного бюджету.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У фахових виданнях:

1. Чеберкус Д.В. Розвиток інноваційної інфраструктури / О.І. Жилінська, Д.В. Чеберкус // Фінанси України. - 2005. - №7. (116). - С. 57-67. (0,8 друк. арк., авт. - 0,4 д.а. Особистий внесок: досліджено практичні аспекти формування і функціонування інноваційної інфраструктури).

2. Чеберкус Д.В. Інструменти непрямого впливу держави на активізацію інноваційної діяльності: світовий досвід та вітчизняна практика / Д.В. Чеберкус // Теоретичні та прикладні питання економіки. Зб. наук. пр. - 2005. - №7. - С. 335-343. (0,5 друк. арк.).

3. Чеберкус Д.В. Інститути спільного інвестування та їх вплив на розвиток інноваційної сфери в Україні / Д.В. Чеберкус // Теоретичні та прикладні питання економіки. Зб. наук. пр. - 2005. - №8. - С.191-195. (0,35 друк. арк.).

4. Чеберкус Д.В. Проблеми фіскального стимулювання розвитку інноваційного підприємництва в Україні / О.І. Жилінська, Д.В. Чеберкус // Банківська справа. - 2005 - №6. - С.77-87. (0,9 друк. арк., авт. - 0,6 друк. арк. Особистий внесок: проаналізовано світовий досвід та вітчизняну практику фіскального стимулювання розвитку інноваційного підприємництва, окреслено його недоліки нормативно-правового характеру, запропоновано на основі вивчення світового досвіду шляхи їх усунення).

5. Чеберкус Д.В. Системні підходи до державного регулювання інноваційного розвитку України в умовах глобалізації / Д.В. Чеберкус // Економіст. - 2007. - №9 (251). - С. 4-6. (0,5 друк. арк.).

6. Чеберкус Д.В. Еволюція підходів до формування та реалізації державної інноваційної політики Європейського Співтовариства на початку ХХІ століття / Д.В. Чеберкус // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Серія „Економіка”. - 2007. - Вип. 99. - С. 54-56. (0,35 друк. арк.).

7. Чеберкус Д.В. Пільгове оподаткування витрат на дослідження і розробки: теоретичні та практичні аспекти / О.І. Жилінська, Д.В. Чеберкус // Фінанси України. - 2007. - №12. - С. 51-64. (0,9 друк. арк., авт. - 0,6 друк. арк. Особистий внесок: обґрунтовано економічну доцільність надання податкових пільг щодо інвестицій у ДіР, досліджено методи порівняння ефективності механізмів пільгового оподаткування інвестицій у ДіР).