Забезпечення реалізації права на клопотання учасниками кримінального процесу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія адвокатури України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика

Забезпечення реалізації права на клопотання учасниками кримінального процесу України

Смагіна Дарина Валентинівна

Київ 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому юридичному інституті Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Шаповалова Лариса Іванівна, Донецький юридичний інститут Міністерства внутрішніх справ України, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Галаган Володимир Іванович, Національний університет «Києво-Могилянська академія», професор кафедри галузевих правових наук факультету правових наук,

кандидат юридичних наук, доцент Титов Андрій Миколайович, Донецький університет економіки та права, завідувач кафедри адміністративногоі кримінального права та процесу.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради юридичних наук, доцент В.І. Бояров.

Анотація

клопотання скарга подання кримінальний

Смагіна Д.В. Забезпечення реалізації права на клопотання учасниками кримінального процесу України - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. - Академія адвокатури України. - Київ, 2011.

Досліджено теоретичні й практичні проблеми забезпечення реалізації права на клопотання учасниками кримінального процесу України. Запропоновано авторську періодизацію розвитку вказаного інституту. Визначено систему суб'єктів - ініціаторів реалізації права на клопотання, охарактеризовано їхню діяльність і надано рекомендації щодо підвищення ефективності їх функціонування. Здійснено системний аналіз процесуального порядку надання та вирішення клопотань у кримінальному процесі України. З'ясовано кримінально-процесуальні засоби судового й відомчого контролю та прокурорського нагляду як гарантії забезпечення права на клопотання. Розкрито зміст і правову природу кримінально-процесуальних гарантій права на надання клопотання. Проаналізовано практику реалізації права на клопотання учасниками кримінального процесу України й на цій основі розроблено конкретні пропозиції та рекомендації щодо її вдосконалення.

Автором обґрунтований порядок надання клопотання учасниками кримінального процесу України та висунуто пропозиції щодо доповнення чинного кримінально-процесуального законодавства України.

Ключові слова: клопотання в кримінальному процесі України, реалізація права на клопотання, суб'єкти - ініціатори клопотань, учасники кримінального процесу, гарантії надання клопотання у кримінальному процесі України.

Аннотация

Смагина Д.В. Обеспечение реализации права на ходатайство участниками уголовного процесса Украины - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность. - Академия адвокатуры Украины. - Киев, 2011.

Посвящена решению основных проблем обеспечения реализации права на ходатайство участниками уголовного процесса Украины. В первом разделе право на предоставление ходатайства участниками уголовно-процессуальных отношений рассматривается как объект уголовно-процессуальной защиты. Определены понятие и элементы их юридического содержания. Анализируются этапы становления института ходатайства в уголовном процессе Украины. Автор предлагает периодизацию развития этого института, прослеживает путь от зарождения данного права до сегодняшнего дня. На наш взгляд, обеспечение реализации права на ходатайство участниками уголовного процесса Украины эффективно функционирует при участии государства и сегодня объединяет усилия по построению правового государства. Более глубоко рассматриваются юридические документы современного периода становления и развития института ходатайства в уголовном процессе Украины.

На основе анализа монографических источников и нормативных актов автор рассматривает систему уголовно-процессуальных гарантий права на ходатайство участниками уголовного процесса Украины. Автор осознает, что предложенная классификация носит условный характер, помогая в то же время лучше разобраться в самой природе происхождения и сущности данного института. В научном исследовании определяется понятие права на ходатайство участниками уголовного процесса, выделяется и характеризуется компетенция субъектов, которые наделены правом на предоставление ходатайств. Автор приходит к выводам относительно существования очевидных проблем в законодательстве по вопросам обеспечения права на ходатайство участниками уголовного процесса, а также создания условий для осуществления данной деятельности в Украине. Значительное внимание уделено рассмотрению важных вопросов, связанных с гарантиями обеспечения права на ходатайство, а именно судебному, ведомственному контролю и прокурорскому надзору, обжалованию решений по результатам рассмотрения ходатайств как способу защиты прав и законных интересов участников уголовного судопроизводства Украины. В работе рассмотрен механизм реализации данного института в процессе функционирования субъектов, а также определены направления совершенствования организационно-правового механизма реализации права на ходатайство участником уголовного процесса.

Полученные результаты диссертационного исследования позволяют более адекватно понять сущность и важность права на ходатайство участниками уголовного процесса, обеспечения законности в данном правовом институте. Итоги и выводы предлагаемого исследования раскрывают возможности в сфере права на ходатайство участниками уголовного процесса. Полученные результаты способствуют более глубокому пониманию управленческих механизмов усовершенствования работы правоохранительных органов государства в условиях социального кризиса и трансформирования, а также в целом разработке основ уголовно-процессуального менеджмента в такой сложной, специфической сфере, как защита прав человека. Автором обоснован порядок предоставления ходатайства участниками уголовного процесса Украины и выдвинуты предложения по дополнению действующего уголовно-процессуального законодательства Украины.

Ключевые слова: ходатайство в уголовном процессе Украины, реализация права на ходатайство, субъекты - инициаторы ходатайства, участники уголовного процесса, гарантии предоставления ходатайства в уголовном процессе Украины.

Annotation

Smagina D.V. Ensuring the realization of the right to application the participants of the criminal process of Ukraine - Rukopis.

Thesis for obtaining candidate's degree in legal science by specialty 12.00.09 - Criminal procedure and criminalistics; forensic expertise; operational and research activities. - Academy of Advocacy of Ukraine, Kyiv, 2011.

The theoretical and practical problems of realization of the right to application the participants in criminal proceedings of Ukraine. The author offers the author's periodization of the development of the institute. Defined the subjects of the initiators of the realization of the right to application, a description of their activities and make recommendations to improve the effective functioning. Carried out systematic analysis of the procedural order submission and approval of applications in the criminal process of Ukraine. The criminal-procedural means of judicial and institutional control and public prosecutor's supervision as a guarantee of the right to application. Discloses the content and legal nature of the criminal-procedural safeguards the right to file the request. The practical realization the right to application the participants of the criminal process of Ukraine, and on this basis developed concrete proposals and recommendations on its improvement.

The author reasoned order granting a request the application of criminal proceedings in Ukraine and put forward proposals to complement the current criminal-procedural legislation of Ukraine.

Key words: the application in the criminal process of Ukraine, realization of the right to application, the subjects who are initiators of the application, the participants in the criminal process, guarantee of the application in criminal procedure of Ukraine.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку України в напрямі побудови правової держави, становлення змагального та ефективного кримінального судочинства особливо актуальними є питання, що стосуються реалізації прав людини. У нашій державі приділяють значну увагу розробленню та впровадженню різноманітних механізмів, мета яких полягає у підвищенні рівня дотримання прав і свобод людини у всіх сферах суспільного життя, серед яких найважливіше місце посідає сфера кримінального судочинства. Це зумовлено тим, що під час кримінально-процесуальної діяльності найбільш суттєво, порівняно з іншими галузями, обмежуються конституційні права та свободи громадян. Тому теорією та практикою кримінального процесу утворено складну систему гарантій дотримання прав і свобод людини.

Права людини, як і її обов'язки, становлять найважливіший соціальний і політико-правовий інститут, що об'єктивно постає мірилом досягнень суспільства. Це певною мірою стосується і проблем забезпечення прав та свобод людини і громадянина у сфері кримінально-процесуальних відносин. Їх розв'язання передбачає створення певних передумов, за яких реалізація прав і свобод особи є безперешкодною й максимально ефективною, а захист від вчиненого порушення сприяє їх відновленню і притягненню винуватої особи до відповідальності.

Одним із механізмів реагування з боку учасників кримінального судочинства на випадки порушення прав і свобод громадян під час їх участі в кримінальному процесі є право надання клопотання посадовій особі, яка здійснює кримінально-процесуальне провадження. З одного боку, цей механізм має бути реальним у застосуванні та спрямованим на відновлення порушених прав і свобод учасників кримінального судочинства, а з іншого - повинен виключити можливість зловживання цим правом, зокрема перешкоджання встановленню істини, затягування розслідування та ін. Відповідні наукові розробки та впровадження їх результатів у правотворчу та правозастосовну діяльність безпосередньо впливають на ефективність кримінального судочинства щодо охорони прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи, реального існування змагальності в кримінальному процесі тощо.

Вчені-процесуалісти приділяють інституту клопотань істотну увагу. Вагомий внесок у теорію кримінального процесу стосовно цього питання зробили такі науковці, як Т.В. Варфоломеєва, Н.А. Власова, В.І. Галаган, О.В. Єні, Я.П. Зейкан, С.О. Ковальчук, Л.Д. Кокорєва, Т.В. Корчева, А.К. Кулбаєв, О.П. Кучинська, Є.Д. Лук'янчиков, П.А. Лупинська, З.В. Макарова, О.О. Максимов, В.Т. Маляренко, А.Я. Меженцева, М.А. Погорецький, Ю.І. Стецовський, А.Ю. Строган, М.С. Строгович, О.Г. Торянніков, А.М. Титов, О.В. Хімічева, Л.В. Черечукіна та ін. Роботи вказаних учених якісно вплинули на розвиток інституту клопотань. Але, незважаючи на це, багато питань у цьому напрямі залишаються дискусійними й потребують подальшого теоретичного вивчення. Так, на цей час серед учених немає одностайності щодо визначення терміна «клопотання», кола суб'єктів, що мають право на надання клопотань, кола суб'єктів, що розглядають і приймають відповідні рішення на різних стадіях кримінального процесу.

Проблема кримінально-процесуальної регламентації надання, розгляду та вирішення клопотань у сучасній процесуальній літературі та працях радянського періоду здебільшого висвітлюється під час розгляду загальних питань, що стосуються основних положень досудового слідства та судового розгляду кримінальних справ. Донині питання забезпечення реалізації права на клопотання учасниками кримінального процесу у вітчизняній юридичній літературі залишаються окресленими лише в загальному вигляді. Майже не вивченим є практичний напрям забезпечення реалізації права на клопотання учасниками кримінального процесу. Це зумовлює необхідність теоретичного осмислення рівня забезпечення реалізації права на клопотання учасниками кримінального судочинства, що й визначає актуальність обраної теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація відповідає пріоритетним напрямам наукових і дисертаційних досліджень Міністерства внутрішніх справ України, які потребують першочергового розгляду та впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 5 липня 2004 р. № 755; наказу Міністерства внутрішніх справ України від 29 липня 2010 р. № 347 «Про затвердження Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр.»; Концепції реформи кримінальної юстиції України, затвердженої указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311; цільової комплексної програми «Проблеми вдосконалення організації діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави» (державний реєстраційний номер 0186.0.099031) та є складовою частиною Плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального процесу Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка.

Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 28 січня 2008 р. (протокол № 1). Номер державної реєстрації теми дисертаційного дослідження № 0109U000385.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у всебічному комплексному вивченні інституту клопотань, сучасного стану забезпечення реалізації права на клопотання учасниками кримінального процесу, проблемних питань теорії та практики надання, розгляду та вирішення клопотань на різних стадіях кримінального процесу України, визначення напряму вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства.

Для досягнення зазначеної мети під час дослідження було поставлено такі завдання:

- вивчити історико-правові засади розвитку інституту клопотання в кримінальному процесі України;

- дослідити поняття «клопотання», «скарга», «подання» та «заява», провести розмежування між цими поняттями та надати їх авторське визначення;

- проаналізувати правильність уживання терміна «надання клопотання»;

- визначити відмінності змісту поняття «клопотання» та порядку їх надання і розгляду на підставі аналізу чинних правових норм, які існують у різних галузях права (адміністративне, цивільне, господарське);

- розглянути надання клопотань учасниками кримінального процесу в межах кримінально-процесуальних відносин;

- визначити межі відповідальності осіб, що порушують право на надання чи вирішення клопотань у межах кримінально-процесуальних відносин;

- сформулювати систему кримінально-процесуальних гарантій інституту клопотання в Україні;

- окреслити зміст і значення державного та недержавного контролю в процесі надання клопотання учасниками кримінального процесу;

- розробити та надати науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення чинного Кримінально-процесуального кодексу України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері кримінального судочинства під час реалізації права на клопотання учасниками кримінального процесу України.

Предметом дослідження є забезпечення реалізації права на клопотання учасниками кримінального процесу України.

Методи дослідження. Відповідно до мети й завдань у роботі використано сукупність різних методів дослідження. Основним, визначальним є метод пізнання як загальний науковий метод пізнання соціально-правових явищ у їх суперечностях, розвитку та змінах. У роботі застосовано зазначені нижче наукові методи пізнання. Діалектичний метод дозволив вивчити предмети та явища в динаміці, виявити їх взаємозумовленість (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1).

Метод системного аналізу допоміг проаналізувати норми кримінально-процесуального, адміністративного, цивільного та господарського законодавства; наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених щодо дослідження інституту клопотань (підрозділ 1.2). Системно-структурний метод дав змогу розробити класифікацію клопотань у кримінальному процесі (підрозділ 1.3). За допомогою порівняльно-правового методу було визначено співвідношення норм вітчизняного законодавства та законодавства інших країн у частині надання та вирішення клопотань (підрозділи 3.2, 3.3). Формально-логічний метод застосовувався для визначення окремих понять (клопотання, скарга, заява, подання) (підрозділ 1.2). За допомогою соціологічних методів було з'ясовано думки юристів-практиків та громадськості щодо розуміння, надання та вирішення клопотань (розділ 2), а статистичний метод допоміг узагальнити отримані дані з результатами досліджених кримінальних справ (розділ 2). Для розроблення пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства застосовано методи прогнозування та моделювання.

Емпірична база дослідження охоплює матеріали статистичних даних, отримані в результаті вивчення автором 196 кримінальних справ, що перебували в провадженні органів дізнання, слідчих, прокуратури та суду; результати анкетування працівників правоохоронних органів, адвокатури, суду та громадськості; аналітичні та статистичні матеріали Європейського суду з прав людини; власний досвід роботи в органах внутрішніх справ України. Теоретичною основою дисертаційного дослідження є наукові дослідження та праці щодо кримінально-процесуального права, теорії держави та права, криміналістики, прокурорського нагляду, цивільного права, судоустрою тощо. Нормативну базу дослідження становлять: міжнародно-правові акти, ратифіковані Верховною Радою України, Конституція України, закони України, КПК України, проекти КПК України, КПК держав, що входили до складу СРСР, окремі нормативні акти України. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційному дослідженні вперше в науці кримінального процесу України здійснено комплексний, системний аналіз сутності, змісту, видів клопотань, осіб, що надають і вирішують клопотання, сформульовано обґрунтовані пропозиції до чинного законодавства. Елементи наукової новизни набули відбиття в таких положеннях:

уперше:

- доведено про доцільне вживання терміну «надання клопотання» замість «заявлення клопотання» у зв'язку з розмежуванням понять «клопотання», «скарга», «заява» та «подання»;

- розглянуто надання клопотань учасниками кримінального процесу в межах кримінально-процесуальних відносин, які складаються між певними суб'єктами, у зв'язку з чим запропоновано розширене коло суб'єктів, що мають право на надання клопотань;

- визначено межі відповідальності осіб за невиконання своїх обов'язків, які випливають із кримінально-процесуальних правовідносин щодо надання та вирішення клопотань;

- зазначені відмінності в змісті поняття «клопотання» та порядку його надання та розгляду на підставі аналізу чинних правових норм, які існують у різних галузях права (адміністративне, цивільне, господарське);

- розроблено та сформовано науково обґрунтовані пропозиції щодо доповнення чинного Кримінально-процесуального кодексу України нормами, що регулюють надання та вирішення клопотань;

удосконалено:

- правовий статус суб'єктів, які мають право на надання клопотань, та суб'єктів, що розглядають і вирішують клопотання, із застосуванням поняття відповідальності особи, яке є складником правового статусу особи взагалі;

- процедуру оформлення надання усного клопотання шляхом складання окремого клопотання з метою дотримання обов'язків органів, у провадженні яких перебуває справа;

- етапи історико-правового розвитку інституту клопотань у кримінальному процесі України;

дістали подальшого розвитку:

- класифікація клопотань за предметом, формою, строками надання, розгляду, суб'єктами, що мають право на надання клопотань, суб'єктами, що розглядають і вирішують клопотання, порядком розгляду, стадіями процесу;

- визначення строків розгляду клопотань із додатковими аргументами щодо їх удосконалення;

- процедура надання клопотань та сповіщення про прийняте рішення за клопотанням (застосування електронних адрес, мобільного відеозв'язку, Інтернету);

- пропозиція виділення та застосування таких етапів надання та вирішення клопотань: надання клопотання, прийом клопотання, розгляд клопотання, прийняття за клопотанням рішення, процесуальне оформлення прийнятого рішення, сповіщення щодо прийнятого рішення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони є використовуваними у:

- науково-дослідній роботі - матеріали дисертації можуть бути підґрунтям для подальших досліджень у галузі кримінального процесу, зокрема щодо надання клопотання в кримінальному процесі України;

- правотворчості - для вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства (лист від 29.04.2011 р. за № 04-19/14-877, Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Верховна Рада України);

- правозастосовній діяльності - для вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ, прокуратури, адвокатури та суду (акт від 25.01.2011 р. за № 6732, ГУМВС України в Донецькій області, лист від 01.02.2011 р. за № 63-07-384 вих.-11р., Шахтарська міжрайонна прокуратура, лист від 01.02.2011 р. за № 1758, Шахтарський міськрайонний суд Донецької області, лист від 18.01.2011 р. за № 01-1, ТОВ «Юридична компанія «Гарант груп»);

- навчальному процесі - положення та висновки дисертаційного дослідження можна використовувати для підготовки відповідних розділів підручників і навчальних посібників із дисциплін «Кримінальний процес», «Кримінально-процесуальне право», а також під час викладання навчальної дисципліни «Кримінальний процес» у Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (акт від 04.04.2011 р. за № 1188 ДЮІ ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка).

Особистий внесок здобувача. Дисертацію виконано автором самостійно. Особистий внесок дисертанта в одних матеріалах конференції, опублікованих спільно з Л.І. Шаповаловою, становить 60%. Ідеї, що не належать іншим авторам, у роботі не використані.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати проведеного дисертаційного дослідження було обговорено на засіданнях кафедри кримінального процесу Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. Підсумки розроблення проблеми загалом, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки були оприлюднені на таких науково-практичних конференціях: ІІ міжнародна науково-практична конференція «Государство и право в условиях глобализации: реалии и перспективы» (16-17 квітня 2010 р., м. Сімферополь - Одеська національна юридична академія); всеукраїнська науково-практична конференція «Верховенство права та права людини» (11-12 серпня 2010 р., м. Запоріжжя - Запорізька міська громадська організація «Істина»); V науково-практична конференція професорсько-викладацького складу «Правовий розвиток України в сучасному світі» (13-14 травня 2010 р., м. Одеса - Інститут національного та міжнародного права); міжнародна науково-практична конференція «Запорізькі правові читання» (14-15 травня 2010 р., м. Запоріжжя - Запорізький національний університет); всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» (29 квітня - 1 травня 2010 р., м. Алушта - НАН України - Київський університет права); всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми юридичної науки очима молодих вчених» (25 лютого 2011 р., м. Донецьк - Донецький юридичний інститут ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка).

Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 10 наукових праць, серед них - 4 наукові статті у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, та 6 тез конференцій.

Структура дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета й завдання визначили структуру дисертації, послідовність і логіку викладення матеріалу. Робота складається із вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновку, додатків та списку використаної літератури. Основний зміст дисертації викладено на 180 сторінках, обсяг додатків - 16 сторінок, списку використаних джерел - 22 сторінках (220 найменувань).

2. Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв'язок з науковими планами та програмами, мету і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, викладено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, а також наведено дані про апробацію результатів дисертації та публікації.

Розділ 1. «Поняття і значення клопотань у кримінальному процесі України» містить три підрозділи, у яких розглянуто історичний аспект, поняття «клопотання», його співвідношення із суміжними категоріями та види класифікації.

У підрозділі 1.1 «Розвиток інституту надання та вирішення клопотань у кримінальному процесі України» розглянуто міжнародно-правове підґрунтя надання клопотань у кримінальному процесі. Звернуто увагу на зміст окремих положень міжнародно-правових актів та на законодавство інших країн, що стосуються теми дослідження. Визначено, що основним завданням української держави як учасника Європейського співтовариства є імплементація міжнародно-правових норм у національне кримінально-процесуальне законодавство, зокрема стосовно захисту прав, інтересів та свобод людини, з метою підвищення правового рівня України на міжнародній арені.

Розглянуто історичний шлях становлення інституту клопотань у кримінальному процесі України. Автором запропоновано власну періодизацію розвитку зазначеного інституту: 1) імперські часи (розпочався приблизно в XVII століття, досягнув апогею в XIX-на початку XX століття), 2) відродження української державності (національна революція 1917-1920 рр.); 3) радянський період (з 1922 р. до 1991 р.); 4) період розбудови Української держави (початок 90-х років XX століття - до ухвалення в 1996 році Конституції України); 5) сучасний період інституту клопотання (починаючи з 28 червня 1996 року й донині).

У підрозділі 1.2 «Поняття та правова природа клопотань у кримінальному процесі» приділено увагу сутності поняття «клопотання». Розглянуто три підходи, використовувані вченими стосовно його визначення: перший полягає в розумінні клопотання як звернення; прихильники другого тлумачать клопотання як право та інші форми звернення; у межах третього клопотання розглядають як прохання. У результаті дослідження різних позицій дисертант доходить висновку щодо необхідності уніфікації тлумачення зазначеного поняття. З метою формулювання найбільш чіткого поняття розглянуто такі ознаки клопотання: 1) мета клопотання; 2) зміст клопотання; 3) форма клопотання; 4) суб'єкт, що надає клопотання; 5) суб'єкт розгляду та вирішення клопотань. На підставі вивчення зазначених елементів автор дійшов висновку, що клопотання - це офіційне письмове або усне прохання суб'єктів кримінального процесу, надане до органів дізнання, слідчого, прокурора та суду щодо провадження певних процесуальних дій чи прийняття процесуальних рішень або відмови від цього з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, встановлення обставин, які мають значення для кримінальної справи, забезпечення реалізації прав та законних інтересів особи, котра його надала, її представників та інших осіб, права та законні інтереси яких стосуються дій чи рішень у кримінальному процесі. Наведеним поняттям запропоновано доповнити ст. 32 КПК України.

Підкреслюючи значущість принципів кримінального процесу як підґрунтя для інституту клопотань, автор розглянув взаємозв'язок предмета дослідження й таких засад судочинства, як: законність; рівність усіх учасників процесу перед законом і судом; змагальність; диспозитивність; усебічність, повнота й об'єктивність дослідження обставин кримінальної справи. Зроблено висновок, що існування інституту клопотань зумовлене дією низки принципів кримінально-процесуального права, а передбачений порядок розгляду та прийняття рішень за клопотаннями осіб, що є суб'єктами кримінального судочинства, є важливою гарантією забезпечення прав і законних інтересів таких суб'єктів і реалізації завдань кримінального судочинства.

З метою одноманітного розуміння поняття «клопотання» дисертантом визначені риси, що допомагають розмежувати поняття «клопотання», «заява», «скарга» та «подання». Скаргу в кримінальному судочинстві визначено як усне або письмове звернення учасників процесу та інших осіб, права та законні інтереси яких порушено, з вимогою про усунення дійсного або уявного порушення права чи законного інтересу під час раніше проведених дій та прийнятих рішень (або бездіяльності), чим, на думку скаржника, порушено його права та законні інтереси або відповідність нормам кримінально-процесуального законодавства. Надано визначення заяви у кримінальному судочинстві, під якою слід розуміти усне або письмове повідомлення фізичних чи юридичних осіб, адресоване державним органам та посадовим особам, пов'язане з реалізацією прав та законних інтересів, про недоліки в діяльності державних органів та посадових осіб або про бажання набуття певного процесуального статусу для участі в кримінальній справі. Подання в кримінальному судочинстві пропонується визначити як письмове звернення до органів і посадових осіб, яке містить у собі обґрунтовану пропозицію щодо вжиття певних заходів для усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, і прийняття процесуальних рішень, які належать до компетенції суду. Наприкінці підрозділу досліджено зазначені терміни порівняно з іншими процесуальними нормами, застосовуваними в цивільному, господарському й адміністративному процесуальному праві, на підставі чого зроблено висновок, що в цих галузях права теж не визначено поняття «клопотання», що призводить до ототожнення його зі скаргою та заявою.

У підрозділі 1.3 «Класифікація та значення клопотань у кримінальному процесі» розглянуто сутність і значення класифікації клопотань для теоретичного осмислення цього поняття. Зауважено, що класифікація забезпечує всебічне вивчення об'єкта дослідження, сприяє систематизації здобутих знань і, відповідно, більш свідомому їх застосуванню. Автор доходить висновку про необхідність класифікації клопотань за формою, строком надання, строком розгляду, предметом, суб'єктами, що мають право їх надавати (ініціаторами), суб'єктами, що мають право їх розглядати та приймати за ними рішення, порядком розгляду та стадіями кримінального процесу.

Розділ 2. «Реалізація права на клопотання у кримінальному процесі України» містить три підрозділи, у яких розглянуто суб'єктів, котрі мають право надавати клопотання, суб'єктів, що вирішують надані клопотання, а також звернуто увагу на процесуальний механізм із вирішення зазначених клопотань. У підрозділі 2.1 «Суб'єкти - ініціатори реалізації права на клопотання» йдеться про необхідність визначення суб'єктів, яким доцільно мати право на надання клопотання. З метою визначення вказаних суб'єктів розглянуто сутність кримінально-процесуальних правовідносин та визначено їхні ознаки, серед яких: 1) їх суб'єкти (якими є всі учасники кримінально-процесуальної діяльності); 2) об'єкт правовідносин (ним є поведінка суб'єктів кримінального процесу (ініціювання надання клопотань)); 3) процесуальні права (право на клопотання); 4) процесуальні обов'язки суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності; 5) відповідальність за невиконання обов'язків та зловживання правами.

На підставі вивчення ознак автором запропоновано перелік суб'єктів кримінального процесу, яким доцільно мати право на надання клопотання. До них дисертант відносить постраждалого, заявника про злочин, опитуваного, особу, що з'явилася з повинною, запідозреного в злочині, обвинуваченого, підозрюваного, захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їхніх представників, свідка, понятого, перекладача, спеціаліста, експерта, заставодавця, поручителя, підсудного, засудженого, виправданого.

У підрозділі 2.2 «Суб'єкти, що забезпечують реалізацію права на клопотання учасників кримінального процесу» автор, розглядаючи правовий статус суб'єктів кримінального процесу, доходить висновку, що суб'єктами, яких наділено владними повноваженнями та на які покладено обов'язок із розгляду й вирішення клопотань на момент перебування в них кримінальної справи, є орган дізнання, слідчий, прокурор та суд. Під час розгляду зазначених суб'єктів автором приділено увагу загальним питанням внутрішнього переконання під час вирішення наданих клопотань.

У підрозділі звернуто увагу на проблему визнання прокурора суб'єктом, що має право на розгляд і вирішення клопотань. Зазначено, що кримінально-процесуальною формою не передбачене прийняття справи прокурором до свого провадження після її направлення слідчим у порядку ст. 225 КПК України. Втім, отримавши кримінальну справу, прокурор виконує певні дії (прийняття рішень, змінення прийнятих раніше рішень слідчого), що фактично свідчить про прийняття її ним до свого провадження. Отже, з цієї позиції прокурор має бути визнаний належним суб'єктом, що має право на розгляд і вирішення клопотань з огляду на те, що на цьому етапі доцільні надання клопотань про зміну обвинувачення, про направлення справи для проведення додаткового розслідування та інші. У ч. 1 ст. 400⁹ КПК України міститься пряма вказівка на те, що клопотання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами надаються прокуророві учасниками процесу, а також іншими особами, якщо таке право надане їм законом. Таким чином, прокурора слід визнати належним суб'єктом, що має право на розгляд і вирішення клопотань у кримінальному судочинстві України.

У підрозділі 2.3 «Процесуальний порядок надання та вирішення клопотань у кримінальному процесі України» на підставі аналізу правової природи надання та вирішення клопотань у кримінальному процесі України автором установлено, що законом не передбачена спеціальна форма і процедура надання клопотань. Ця діяльність може відбуватися як у формі усного звернення до державного органу чи посадової особи, що уповноважена на його розгляд і вирішення, так і у вигляді письмового звернення (закон не встановлює його обов'язкової форми). У разі усного звернення з клопотанням посадова особа, до якої звернулися з клопотанням, має занести його до протоколу відповідної слідчої, судової чи іншої процесуальної дії.

У підрозділі запропоновано типову структуру вирішення письмового клопотання, яка складається з прийняття наданого клопотання, аналізу його змісту та суті прохання, розгляду наданого клопотання (оцінювання клопотання шляхом внутрішнього переконання; вивчення наведених у клопотанні обставин, що мають значення для справи; формування рішення щодо клопотання), прийняття рішення за клопотанням, повідомлення про прийняте за клопотанням рішення.

Розділ 3. «Гарантії забезпечення реалізації права на клопотання учасників кримінального процесу України» містить три підрозділи, у яких розглянуто судовий та відомчий контроль і прокурорський нагляд як гарантію забезпечення права на клопотання, оскарження рішень за результатами розгляду клопотань як засіб захисту прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства України, визначено шляхи вдосконалення реалізації права на клопотання учасниками кримінального процесу України.

У підрозділі 3.1 «Судовий та відомчий контроль і прокурорський нагляд як гарантія забезпечення права на клопотання» акцентовано увагу на важливості активного та дієвого створення судового й відомчого контролю і прокурорського нагляду як гарантії забезпечення права на клопотання учасниками кримінального процесу. На підставі детального аналізу правової природи кримінально-процесуальних гарантій захисту права на клопотання учасників кримінального процесу України встановлено, що вони реалізуються в рамках публічних (кримінально-процесуальних) правовідносин, які тісно пов'язані з державними інституціями. Аналізуючи позиції вчених, дисертант доходить висновку, що поняття «гарантія» має дві невід'ємні властивості: по-перше, гарантія захищає; по-друге - реалізує. Як перше, так і друге має походити від сильної державної влади. Законодавець не визначає поняття інституту кримінально-процесуальних гарантій права на клопотання, але чітко декларує їх існування в нормативно-правових актах. У зв'язку з цим, на думку дисертанта, його доцільно розглядати у двох аспектах: законодавчому та науковому.

У підрозділі сформульовано поняття та наведено класифікацію кримінально-процесуальних гарантій забезпечення права на клопотання учасниками кримінального процесу (нормативно-правові та організаційно-правові). Автор досліджує співвідношення понять «контроль» та «нагляд», зазначаючи в результаті, що більш ефективним є контроль з боку відповідних державних інституцій. Наведено форми судового контролю: попередній, що полягає в розгляді й вирішенні подань про проведення процесуальних і оперативних дій, пов'язаних з обмеженням конституційних прав громадян; подальший у межах стадії досудового розслідування, коли судом розглядаються скарги на незаконні й необґрунтовані дії та рішення органу дізнання, слідчого і прокурора; подальший у судових стадіях процесу - це виявлення порушень, допущених під час розслідування, судового розгляду і на наступних стадіях процесу. Звертаючи увагу на відомчий контроль, автор зазначає, що контрольні повноваження органів та посадових осіб правоохоронних органів здебільшого закріплені на відомчому рівні (накази, інструкції, положення).

Наприкінці підрозділу дисертант доходить висновку, що існування в нашій державі судового контролю, прокурорського нагляду та відомчого контролю розглядається як процесуальна можливість виправлення помилки (порушення права, невиконання обов'язків) ще на досудових стадіях кримінального судочинства. Суд, з огляду на чинний процесуально встановлений порядок діяльності, досить обмежений у своїх можливостях, однак залишається найбільш дієвим, надійним та ефективним. Нагляд прокуратури виступає надійним механізмом захисту порушених прав та законних інтересів учасників кримінального судочинства й у тих випадках, коли повноважень інших органів (серед них і контрольних) недостатньо для того, щоб самостійно поновити порушене право або звернутися до суду. Начальник слідчого відділу виконує дієву роль у контролі за діяльністю слідчого для забезпечення якісного виконання останнім своїх обов'язків. Окрім того, керівні вказівки начальника слідчого відділу в багатьох випадках допомагають виключити втручання прокурора та звернення до суду, що надає можливість суб'єктам кримінального процесу вирішити всі питання без втручання до справи цих органів.

У підрозділі 3.2 «Оскарження рішень за результатами розгляду клопотань як засіб захисту прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства України» автор зосереджується на судовому захисті права на надання клопотання учасниками кримінального судочинства. Звернуто увагу на те, що судова влада наділена правом вищого авторитету юридичної оцінки поведінки не тільки окремих громадян, а й державних органів, громадських організацій, їхніх посадових осіб. Дисертант зазначає, що гарантованість права на надання клопотання учасниками кримінального процесу закріплено нормами Конституції, яка надає їм та судовій владі можливість сформулювати такі правові позиції, які не допускали скасування чи обмеження прав громадян, а навпаки - сприяли повноцінному їх розвитку з одночасним урахуванням таких принципів судочинства, як незалежність, самостійність, виключність, повнота юрисдикції тощо.

Розглядаючи безпосередньо питання, що стосуються процедури оскарження рішень за результатами розгляду клопотань, автор зауважує, що нерідко учасники судового розгляду з боку захисту надуманими клопотаннями навмисно затягують судовий розгляд, а задоволення цих клопотань судом не може бути оскаржене стороною обвинувачення. З огляду на це дисертант пропонує передбачити в законі можливість оскарження постанов чи ухвал суду про задоволення або відхилення клопотань учасників судового розгляду. На думку автора, це сприяло б реалізації положення про створення судом у рамках принципу змагальності сторін необхідних умов для виконання сторонами їхніх процесуальних обов'язків і реалізації наданих їм прав. У підрозділі розглянуто питання щодо клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку на оскарження. На думку автора, рішення за таким клопотанням повинно бути прийняте негайно одноособово суддею. У разі ж відмови у задоволенні клопотання таке рішення може бути оскаржене у вищі інстанції, що є важливою гарантією доступу суб'єктів процесу до правосуддя.

Підрозділ 3.3 «Шляхи вдосконалення права на клопотання участниками кримінального процесу України» присвячений розгляду сучасних напрямів розвитку інституту клопотання. На підставі соціологічного дослідження дисертантом доведено, що головними чинниками, які зумовлюють низький рівень забезпечення права на надання клопотання, визнано: недосконалість норм КПК України про надання, розгляд і вирішення клопотань -- 60%; брак часу через завантаженість і закінчення строків досудового слідства -- 25%; недостатній рівень власних правових знань і досвіду -- 15%. Під час роботи над дисертацією автором було проведено опитування учасників кримінального процесу різних категорій (потерпілий, обвинувач, слідчий, прокурор, суддя). Результати анкетування свідчать, що жоден з опитуваних повністю не задоволений рівнем публічного захисту прав громадян у кримінальному процесі України. Переважна кількість респондентів (75%) визначає його стан «таким, що потребує вдосконалення» і тільки 25% - «задовільним».

Автор також зазначає, що необхідною умовою ефективності діяльності державних органів щодо забезпечення прав громадян як учасників кримінального процесу є дієва відповідальність працівників за порушення цих прав. У зв'язку з цим запропоновано передбачити дисциплінарну відповідальність за порушення права на надання клопотання та на відшкодування збитків, завданих унаслідок бездіяльності посадових осіб. На підставі порівняльного аналізу проектів Кримінально-процесуального кодексу України та процесуального права інших держав зроблені висновки та пропозиції щодо вдосконалення чинного вітчизняного законодавства.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нові способи розв'язання наукового завдання, що полягає у визначенні та вдосконаленні кримінального процесу та кримінально-процесуального права громадян на клопотання. Здобувачем сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на розв'язання зазначеного завдання. Основні з них наведені нижче:

1. Автором визначено основні етапи становлення і розвитку інституту клопотання в кримінальному процесі України від початку зародження держави й донині. Сформульовано концепцію становлення кримінально-процесуального права на надання клопотання в Україні, яка полягає в поступовості, багатоетапності й багатофакторності формування їх кримінально-процесуального становища.

Запропоновано авторську класифікацію розвитку цього інституту. Зокрема, дисертант виділяє такі періоди: 1) імперські часи (розпочався приблизно в XVII столітті, досягнув апогею в XIX-на початку XX століття), 2) відродження української державності (національна революція 1917-1920 рр.); 3) радянський період (з 1922 р. до 1991 р.); 4) період розбудови Української держави (початок 90-х років XX століття - до ухвалення в 1996 році Конституції України); 5) сучасний період інституту клопотання (починаючи з 28 червня 1996 року й донині). Клопотання в юридичній літературі розглядають як прохання, звернення, процесуальне право.

2. Аргументовано доведено, що клопотання відрізняється від інших форм звернення суб'єктів кримінального процесу, як-от заява, подання, скарга, за певними елементами: предметом, формою, змістом, результатами розгляду, суб'єктами, що мають право надавати, суб'єктами, що мають право розглядати. Так, клопотання в кримінальному судочинстві - це офіційне письмове або усне прохання суб'єктів кримінального процесу, надане до органів дізнання, слідчого, прокурора та суду щодо провадження певних процесуальних дій чи прийняття процесуальних рішень або відмови від цього з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, встановлення обставин, які мають значення для кримінальної справи, забезпечення реалізації прав та законних інтересів особи, котра його надала, її представників та інших осіб, права та законні інтереси яких стосуються дій чи рішень у кримінальному процесі. Скарга в кримінальному судочинстві - це усне або письмове звернення учасників процесу та інших осіб, права та законні інтереси яких порушено, з вимогою про усунення дійсного або уявного порушення права чи законного інтересу під час раніше проведених дій та прийнятих рішень (або бездіяльності), чим, на думку скаржника, порушено його права та законні інтереси або відповідність нормам кримінально-процесуального законодавства. Заява у кримінальному судочинстві - це усне або письмове повідомлення фізичних чи юридичних осіб, адресоване державним органам та посадовим особам, пов'язане з реалізацією прав та законних інтересів, про недоліки в діяльності державних органів та посадових осіб або про бажання набуття певного процесуального статусу для участі в кримінальній справі. Подання у кримінальному судочинстві - це письмове звернення до органів і посадових осіб, яке містить у собі обґрунтовану пропозицію щодо вжиття певних заходів для усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, і прийняття процесуальних рішень, які належать до компетенції суду.

3. Доведено про доцільність застосовування терміну «надання клопотання» замість «заявляти» чи «порушувати» у зв'язку з розмежовуванням вищезазначених понять.

4. Встановлено відмінності надання та розгляду клопотань у цивільному, господарському, адміністративному та кримінальному процесах реально існують і полягають у такому: по-перше, в жодній із зазначених галузей права не визначено поняття «клопотання», що призводить до ототожнення його зі скаргою та заявою, нерозуміння сутності цього терміна учасниками процесів; по-друге, суб'єктами, що мають право на надання клопотань у цивільному та господарському процесі, є сторони (позивач, відповідач), треті особи, їх представники, експерт, прокурор, в адміністративному та кримінальному процесі цей перелік набагато більший; по-третє, при наданні апеляційної та касаційної скарг у цивільному процесі обов'язкове, а в господарському та адміністративному - у разі потреби надання клопотань щодо цієї скарги в її змісті; по-четверте, у цих галузях права ненадання клопотання спричинює певні наслідки (розгляд справи без особи, невідновлення строку розгляду справи).

Клопотання у кримінальному процесі можуть бути класифіковані за такими критеріями: за формою (усні, письмові); за строком надання (клопотання, надання яких обмежено певними строками кримінально-процесуального закону; клопотання, надання яких не обмежено часовими рамками); за строками розгляду (клопотання, що потребують негайного вирішення; клопотання, що можуть бути вирішені протягом трьох діб); за порядком розгляду (клопотання, за якими кримінально-процесуальним законом встановлена специфічна процедура розгляду; клопотання, які не потребують процедури під час розгляду); за предметом (клопотання, що спрямовані на встановлення фактичних обставин справи (проведення процесуальних дій); клопотання, що спрямовані на прийняття процесуальних рішень); за суб'єктами, що мають право на надання клопотань (клопотання, що надає сторона захисту; клопотання, що надає сторона обвинувачення; клопотання, що надають інші особи); за суб'єктами, що мають право на розгляд клопотань та прийняття за ним рішення (клопотання, що розглядають досудові органи (орган дізнання, слідчий); клопотання, що розглядає прокурор; клопотання, що розглядає суд); за стадіями процесу (клопотання, що надаються під час досудового провадження; клопотання, що надаються під час судового провадження).

5. Визначено елементи кримінально-процесуальних правовідносин стосовно надання клопотання у кримінальній справі: 1) суб'єкти (як такі виступають усі учасники кримінально-процесуальної діяльності); 2) об'єкт правовідносин (ним є поведінка суб'єктів кримінального процесу (ініціювання надання клопотань); 3) процесуальні права (право на клопотання); 4) процесуальні обов'язки суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності; 5) відповідальність за невиконання обов'язків та зловживання правами.

Виділено етапи реалізації суб'єктивного права на клопотання учасників кримінального процесу (прийняття наданого клопотання; аналіз його змісту та суті прохання; розгляд наданого клопотання (оцінювання клопотання шляхом внутрішнього переконання; вивчення наведених у клопотанні обставин, що мають значення для справи; формування рішення щодо клопотання); прийняття рішення за клопотанням; повідомлення про прийняте за клопотанням рішення).

6. Автор зазначає, що необхідною умовою ефективної діяльності державних органів щодо забезпечення прав громадян як учасників кримінального процесу є дієва відповідальність працівників за порушення цих прав. У зв'язку з цим запропоновано передбачити дисциплінарну відповідальність за порушення права на надання клопотання та на відшкодування збитків, завданих унаслідок бездіяльності посадових осіб.

7. Зазначено, що ефективне функціонування реалізації кримінально-процесуальної політики в державі переважно залежить від наданих гарантії стосовно права вільно висловлювати свої думки та переконання. Система кримінально-процесуальних гарантій надання клопотання охоплює нормативно-правові та організаційно-правові.

8. Автор досліджує співвідношення понять «контроль» та «нагляд», зазначаючи зрештою, що більш ефективним є контроль з боку відповідних державних інституцій. Наводяться форми судового контролю: попередній, що полягає в розгляді й вирішенні подань про проведення процесуальних і оперативних дій, пов'язаних з обмеженням конституційних прав громадян; подальший у межах стадії досудового розслідування, коли судом розглядаються скарги на незаконні й необґрунтовані дії та рішення органу дізнання, слідчого і прокурора; подальший у судових стадіях процесу - це виявлення порушень, допущених під час розслідування, судового розгляду і на наступних стадіях процесу.