Правове регулювання відносин у сфері праці в разі банкрутства роботодавця

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

Спеціальність 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення

УДК 349.22(477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Правове регулювання відносин у сфері праці в разі

банкрутства роботодавця

Радіонова-Водяницька Валентина Олександрівна

Харків 2011

Дисертація є рукописом.

Робота виконана в Національному університеті «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, професор Жигалкін Павло Іванович, Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», професор кафедри трудового права.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Іншин Микола Іванович, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, професор кафедри правознавства.

- кандидат юридичних наук, доцент Панасюк Олег Терентійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри трудового, екологічного і земельного права.

Захист відбудеться «14» квітня 2011р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 у Національному університеті «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розіслано «11» березня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.П. Матюхіна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

банкрутство соціальний правовий

Актуальність теми. Поступовий перехід національної економіки на ринкові відносини надав суб'єктам господарювання можливості для здійснення самостійної виробничої, фінансової й інвестиційної діяльності. Однак разом з новими перспективами багато підприємств зіштовхнулися із загрозою банкрутства. Не всі господарюючі суб'єкти виявилися готовими до цього: тисячі підприємств збанкрутіли або знаходяться на межі банкрутства.

Проблема неплатоспроможності є багатоаспектною. Протягом багатьох років учені і практики виявляють і намагаються вирішити організаційні, юридичні й економічні питання, що стосуються банкрутства, проте ще й дотепер проблема забезпечення прав і гарантій працівників неплатоспроможних підприємств остаточно не розв'язана. У той же час будь-яке підприємство - це насамперед працівники, які в обмін на свою працю розраховують на належну її оплату. Як свідчить практика, вони зазвичай непричетні до банкрутства роботодавця, але в переважній більшості випадків саме працівники виявляються найбільш постраждалою стороною. Ліквідація підприємства спричиняє негативні наслідки не тільки економічного, а й соціального характеру: це втрата працюючими своїх робочих місць і джерел засобів для існування - як власного, так і сімей, як що вони знаходяться на їх утриманні. Сприймаючи банкрутство як об'єктивну реальність, держава зобов'язана впорядкувати трудові відносини, що складаються при цьому, створити правовий режим, здатний забезпечити баланс інтересів суб'єктів, які беруть у ньому участь.

Протягом років становлення України як незалежної держави система трудового законодавства зазнала радикальних змін (прийнято значну кількість нових законів, ратифіковано низку важливих міжнародних угод). Разом із тим, незважаючи на виконану роботу, проблема дотримання трудових прав громадян залишається однією з найактуальніших. Донині як слід не вивчені чинники, що впливають на погіршення соціального захисту працівників збанкрутілих підприємств, їх державна підтримка є недосконалою, не визначені джерела фінансування заходів соціального захисту вивільнюваних працюючих. Пошуки шляхів усунення вказаних проблем визначили вибір теми дисертації, її мету, предмет та об'єкт дослідження.

Питанням захисту трудових прав працівників фахівцями з трудового права приділялося достатньо уваги. Їх у своїх наукових працях досліджували М.Г. Александров, Б.К. Бегічев, Н.Б. Болотіна, В.В. Глазирін, В.В. Жернаков, І.Я. Кисельов, Р.З. Лівшиць, А.Р. Мацюк, Ю.П. Орловський, О.С. Пашков, П.Д. Пилипенко, С.М. Прилипко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, О.В. Смирнов, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева, С.Ю. Чуча, В.І. Щербина, О.М. Ярошенко та інші знані вчені в цій галузі. Не применшуючи значення наукових праць цих правознавців, треба зазначити, що спеціального комплексного дослідження присвяченого особливостям правового регулювання соціально-трудових відносин в разі банкрутства роботодавця в Україні ще не провадилось. На даний час бракує дослідження, в якому потреба захисту прав працюючих у випадку банкрутства роботодавця знайшла б конкретне теоретичне й методологічне розкриття. Розгляд правового регулювання трудових відносин за таких умов крізь призму захисту трудових прав та інтересів працівників сприятиме створенню оптимальної правової моделі їх регламентації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з цільовою комплексною програмою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на 2001-2005 роки «Проблеми удосконалення юридичних гарантій реалізації трудових і соціальних прав в умовах ринкової економіки» (номер державної реєстрації 0186.0.070864) і програмою на 2006-2010 роки “Правове забезпечення розвитку соціально-економічних та екологічних відносин в Україні” (номер державної реєстрації 0186.0.070864).

Мета і завдання дослідження. Метою даної дисертаційною роботи є аналіз сучасного стану правового регламентування трудових відносин в умовах банкрутства роботодавця крізь призму захисту трудових прав та інтересів працівників, а також розробка рекомендацій з удосконалення чинного законодавства в цій сфері на етапі формування ринкової економіки. Для її досягнення вирішувалися такі основні завдання:

- визначити етапи правового регулювання відносин у сфері праці при банкрутстві роботодавця й дослідити їх особливості;

- провести аналіз правової регламентації трудових відносин при банкрутстві роботодавця в міжнародно-правових актах і показати відповідність національного трудового законодавства міжнародним стандартам у цій царині;

- з'ясувати особливості правового регламентування захисту прав працівників у разі банкрутства роботодавця в зарубіжних країнах;

- охарактеризувати значення інституту банкрутства для впорядкування трудових правовідносин;

- виявити специфіку захисту трудових прав працівників у процесі реалізації процедур банкрутства роботодавця й обґрунтувати її;

- розкрити сутність банкрутства як особливого виду соціального ризику;

- показати сучасний стан нормативно-правового забезпечення захисту трудових прав працівників при банкрутстві роботодавця, навести конкретні пропозиції й рекомендації щодо його вдосконалення.

Об'єктом дослідження послужили суспільні відносини, що формуються в процесі захисту трудових прав працівників у разі банкрутства роботодавця.

Предметом дослідження виступають актуальні теоретичні та практичні проблеми, пов'язані з правовою регламентацією захисту трудових прав працівників у випадку банкрутства роботодавця в умовах формування економіки України.

Методи дослідження. Вивчення правового регламентування захисту трудових прав працівників при банкрутстві роботодавця викликало потребу в застосуванні як загальнонаукових, так і спеціальних методів пізнання, які в сукупності дозволили комплексно вирішити поставлені завдання і внести пропозиції з удосконалення чинного законодавства. Мета й завдання дисертаційного дослідження розглядалися в їх розвитку і взаємодії. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат науки трудового права (як-от “банкрутство”, “соціальний ризик” та ін.). Системно-структурний використано при вивченні механізму захисту трудових прав працівників як цілісного правового явища, з'ясуванні його специфічних рис і структурних елементів. Історичний став у нагоді в процесі опрацювання становлення й розвитку вітчизняного законодавства у сфері захисту трудових прав працівників у разі банкрутства роботодавця. Засоби формальної логіки допомогли визначити колізії норм чинного трудового законодавства. Оперуючи формально-юридичним методом, дисертантка підготувала пропозиції для покращання нормативно-правового забезпечення захисту трудових прав найманих працівників. Порівняльний метод задіяно для показу співвідношення національного й міжнародного законодавства в розглядуваній царині.

Нормативним підґрунтям дисертації послужили Конституція, закони України, Кодекс законів про працю України, нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, а також міжнародні нормативно-правові акти у сфері регулювання трудових відносин у випадку банкрутства роботодавця.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертаційна робота є першим у вітчизняній науці трудового права самостійним завершеним комплексним науковим дослідженням проблем захисту трудових прав працівників у разі банкрутства роботодавця на даному етапі формування економіки в Україні. Її новація визначається також своєчасною постановкою проблеми, поглибленим розглядом нових ідей і сучасних міжнародних тенденцій розвитку правової регламентації досліджуваних питань.

Відповідно до поставлених цілей і завдань дисертаційного дослідження на захист виносяться нижченаведені наукові висновки й положення.

Уперше:

- обґрунтовано необхідність розробки і прийняття законопроекту "Про захист грошових вимог працівників у разі неплатоспроможності роботодавця", запропоновано підхід до його змістовного наповнення;

- доведено доцільність законодавчого закріплення положення щодо обов'язково узгодження з представницьким органом працівників усіх рішень (розпорядника майна боржника, керівника санацією, ліквідатора, комітету кредиторів), які стосуються виплат заробітної плати;

- банкрутство розглянуто як соціальний ризик, імовірна небезпека погіршення добробуту працюючих внаслідок нездатності роботодавця задовольнити їх вимоги за грошовими зобов'язаннями, обов'язковими платежами й соціальними програмами;

- визначені особливості припинення трудових правовідносин з керівником підприємства в разі банкрутства;

- окреслено специфіку правового регулювання трудових відносин з працівниками залежно від стадій банкрутства.

Удосконалено:

- пропозицію щодо законодавчого закріплення у ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" положення, за яким кошти, одержані від продажу майна банкрута, без обмеження сумою і строками спрямовуються в першу чергу на задоволення вимог, що випливають з трудових відносин і пов'язані з ними, причому ця норма не повинна поширюватися на керівника підприємства-банкрута, його заступника, головного бухгалтера та його заступника;

- аргументи стосовно виділення основних моделей систем гарантування трудових прав працівників у випадку банкрутства роботодавця.

Дістали подальшого розвитку:

- розуміння міжгалузевого характеру інституту банкрутства, який поєднує норми цивільного, господарського, адміністративного і трудового права;

- обґрунтування виокремлення міжнародними актами 2-х основних систем захисту матеріальних інтересів працівників у разі банкрутства роботодавця: (а) привілейоване задоволення вимог вивільнюваних працівників по заробітній платі, гарантіях і компенсаціях, передбачених трудовим законодавством, і (б) створення гарантійних страхових фондів. Одночасно розкрито їх зміст, указано недоліки й визначено перспективи впровадження;

- аргументи на користь збереження за керуючим санацією права відмовитись від виконання колективних договорів та угод під час проведення процедури банкрутства;

- позиція щодо доцільності ратифікації Верховною Радою України Конвенції МОП № 173 "Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця" в частині створення гарантійних страхових фондів.

Практичне значення одержаних результатів характеризується тим, що викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:

а) у науково-дослідницькій роботі - для подальших загальних і спеціальних наукових досліджень теоретичних і практичних проблем правового регулювання припинення трудових правовідносин;

б) у правотворчості - у процесі підготовки проектів нових і вдосконалення чинних законодавчих актів з питань розірвання трудового договору. Авторські рекомендації та пропозиції можуть бути враховані при розробленні і прийнятті нового Трудового кодексу України;

в) у правозастосуванні - під час використання конкретних рекомендацій і пропозицій у практичній діяльності роботодавців, профспілок, державних органів з нагляду й контролю за дотриманням трудового законодавства, а також судів;

г) у навчальному процесі - положення й висновки, зроблені в дисертації, можуть бути задіяні у вищих і спеціальних юридичних закладах освіти при вивченні навчальної дисципліни “Трудове право України”, для підготовки або вдосконалення робочих програм і планів, при написанні підручників, навчальних посібників, текстів лекцій, рефератів і курсових робіт, а також при проведенні семінарських занять.

Апробація результатів дисертації. Базові теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться в роботі, обговорені, схвалені й рекомендовані до захисту кафедрою трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Основні теоретичні напрацювання й рекомендації даної наукової роботи оприлюднені в доповідях і наукових повідомленнях на науково-теоретичних і науково-практичних конференціях: “Проблеми розбудови державності та народовладдя в Україні (до 20-річчя Народного Руху України за перебудову)” (м. Харків, 2009 р.); “Юридична осінь 2009 року” (м. Харків, 2009 р.); “Від громадянського суспільства - до правової держави” (м. Харків, 2010 р.); “Правові засоби забезпечення та захисту конституційних прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід” (м. Луганськ, 2010 р.); “Трудове право та проблеми соціального захисту населення в контексті правової держави” (м. Харків, 2010 р.); “Теоретичні та практичні проблеми реалізації прав людини у сфері праці і соціального забезпечення” (м. Харків, 2010 р.).

Зроблено аналіз 79 справ про банкрутство щодо припинення трудових правовідносин і захисту трудових прав працівників. Опрацьовано реєстр господарських товариств, що належать до сфери управління органів приватизації й мають заборгованість по заробітній платі, зокрема, розглянуто звіти 63 керівників їх виконавчих органів. Результати узагальнення та практичні рекомендації враховані у правозастосовній діяльності Фонду державного майна України (довідка №23-1-518 від 10 вересня 2010 р.).

Публікації. Ключові практичні й теоретичні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відбиття в 5-ти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, і 6-ти тезах доповідей та повідомлень на вказаних науково-практичних конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, 3-х розділів, які об'єднують 8 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (212 найменувань). Загальний обсяг роботи 191 сторінка, з яких основного тексту 170 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито його зв'язок з науковими програмами, планами, темами, окреслено мету наукової роботи, її об'єкт, предмет і завдання, висвітлено наукову новизну й методологію підготовленої дисертації, найбільш значущі приклади апробації проведеного дослідження, його теоретичне й практичне значення.

Розділ 1. «Ґенеза правового регулювання відносин у сфері праці при банкрутстві роботодавця» містить 2 підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Становлення правового регулювання відносин у сфері праці при банкрутстві роботодавця» авторка виходить з того, що першою спробою комплексного регламентування питань неплатоспроможності стало прийняття 19 грудня 1800 р. Банкротного статуту, за яким статус першочергових вимог уперше одержали ті, що випливали з відносин найманої праці. Поштовхом для появи цієї прогресивної норми послужили не тільки обставини, пов'язані з розвитком законодавства про неплатоспроможність, а й формування нової правової галузі - трудового права. Наймана праця, яка приходила на зміну заснованій на особистій залежності, вимагала підвищеного правового захисту.

Згідно зі Статутом судочинства у справах торгових від 14 травня 1832 р., до вимог першого розряду належали: а) жалування і гроші за найм, що мали бути виплачені домашнім служникам за 6 місяців; б) вимоги по оплаті праці робітникам у фабричній і гірничій промисловості за останній рік до оголошення неплатоспроможності підприємства; в) вимоги по оплаті праці осіб, заборгованість перед якими виникла у зв'язку з виконанням ними будівельних робіт. Для фізичної особи наслідки оголошення її банкрутом стосувалися як майнової, так і професійної сфери. Вони поділялися на 3 групи: (1) уражаючі службові права боржника; (2) перешкоджаючі його обранню на певні посади; (3) уражаючі професійні права банкрута. Якщо неплатоспроможною особою визнавався державний чиновник, його звільняли зі служби. Для суддів у випадку їх неплатоспроможності такої імперативної норми не існувало, однак питання щодо нього обговорювалося на загальних зборах Касаційних департаментів Сенату, які могли прийняти рішення про їх звільнення. У зв'язку з неплатоспроможністю звільнялися з роботи особи, які обіймали посади судових приставів, присяжних повірених, нотаріусів, біржових маклерів та ін. Особи, оголошені банкрутами, в подальшому не мали права: (а) призначатися на державні посади в судовій системі, (б) обиратися в мирові судді, (в) виконувати обов'язки присяжного засідателя чи присяжного повіреного. Неплатоспроможність перешкоджала призначенню в земські чиновники і службовцями в державні відомства з торгівлі. Мотивами застосування до банкрута достатньо жорстких обмежень на професійну діяльність є: по-перше, спроба законодавця збільшити в такий спосіб міру юридичної відповідальності боржника, зробити останню багатосторонньою; по-друге, бажання законодавця відгородити відповідальні посади від заміщення небажаними кадрами.

Розробка Статуту про промислову працю 1913 р. стала першим кроком на шляху перетворення трудового права на самостійну галузь, що має власне систематизоване джерело правового регулювання, специфічний і відмінний від інших галузей юридичний інструментарій. За цим правовим документом суми, необхідні для оплати пенсій і допомог працівникам у випадку втрати ними працездатності, склали другий розряд вимог кредиторів. При цьому розмір виплат з конкурсної маси визначався не кредиторами чи їх органами, а особами, які володіли функціями нагляду за дотриманням фабрично-заводського законодавства (фабричним інспектором, окружним інженером). Суми на задоволення пенсій довірялися відповідному страховому фонду з метою їх поетапної видачі потерпілому або членам його сім'ї. Існував достатньо чіткий механізм передачі від неплатоспроможних роботодавців до страхових установ обов'язків по оплаті пенсій і допомог робітникам, які отримали виробничу травму.

У підрозділі 1.2. «Розвиток законодавства у сфері праці при банкрутстві юридичної особи в радянський період» зазначається, що з приходом нової влади норми, які регламентували відносини в царині праці при неплатоспроможності наймача, втратили силу. Установлення загальної трудової повинності було принципово несумісним із захистом прав працюючих у разі банкрутства підприємства.

На початку 20-х років ХХ ст. спостерігається лібералізація розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Хоча принцип неприпустимості довільного звільнення працівників, закріплений ще КЗпП 1918 р., зберіг силу й у КЗпП України 1922 р., кількість підстав для цього збільшилась. Трудовий договір міг бути розірваний на вимогу наймача у випадку повної або часткової ліквідації підприємства. Законодавство Наймач зобов'язувало роботодавця виплатити працюючому вихідну допомогу в розмірі двотижневого заробітку або ж попередити про заплановане звільнення за 2 тижні. Протягом строку попередження трудівник мав право відлучатися для пошуку роботи зі збереженням заробітної плати, загальна тривалість якого не повинна була перевищувати 10-ти годин за 2 тижні. Уперше підтверджувалася гарантованість оплати праці при неплатоспроможності наймача: всі виплати робітникам і службовцям, що випливають з колективних і трудових договорів, мали провадитися в першу чергу. Однак у такій черговості задоволення претензій передбачались численні винятки. Боржник не мав права приступати до розрахунків з іншими кредиторами, доки не будуть накопичені кошти, достатні для покриття заробітної плати працюючим на 2 місяці вперед. Практично не зустрічалися випадки, за яких вимоги останніх могли б залишатися незадоволеними, навіть якщо вони супроводжувалися значним пропуском строків. Коли й така система через відсутність майна неплатоспроможного виявлялася нездатною задовольнити вимоги кредиторів, на допомогу йшла держава, яка мала право особливого управління, за якого з метою збереження діяльності підприємства йому надавалися субсидії, права на відстрочку, розстрочку або зменшення розміру боргів, за винятком заробітної плати.

Зі згортанням нової економічної політики поступово відпала необхідність у провадженнях по справах про неплатоспроможність. При дефіциті у підприємств власних коштів або низькій його рентабельності, несумісній з ведінням прибуткової господарської діяльності, були введені системи державних дотацій, досить часто - пряме списання боргів. В умовах державної монополії, що не передбачала механізму банкрутства, держава-власник керувалася власною доцільністю, не вдаючись до процедур конкурсного провадження.

Відродження інституту банкрутства розпочалося з прийняття 30 червня 1987 р. Закону СРСР "Про державне підприємство (об'єднання)", за яким підприємство, яке систематично порушує платіжну дисципліну, могло бути оголошено банками неплатоспроможним. Черговість платежів за його зобов'язаннями визначалася теж банком.

Першим нормативним актом, який містив спробу комплексно впорядкувати питання банкрутства й захисту прав працівників при цьому, стали Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1991 р. При ліквідації підприємства розрахунки з кредиторами здійснювалися в такій черговості: (а) капіталізація почасових платежів, які має провести ця юридична особа у зв'язку з її відповідальністю за заподіяння шкоди життю або здоров'ю громадянина; (б) розрахунки по оплаті праці з особами, які працюють за трудовим договором; (в) внесення платежів у бюджети й на цілі соціального страхування й соціального забезпечення; (г) проведення розрахунків з іншими кредиторами відповідно до законодавчих актів.

Розділ 2. «Правове регулювання захисту прав працівників у разі банкрутства роботодавця: міжнародний і зарубіжний досвід» складається з 2-х підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Міжнародно-правове регулювання захисту прав працівників у разі банкрутства роботодавця» аналізуються міжнародні акти: Конвенції МОП №95 "Про захист заробітної плати" 1949 р. та № 173 "Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця" 1992 р., Директива Європейського співтовариства № 80/987 "Про зближення правових положень держав-членів щодо захисту найманих працівників у випадку неплатоспроможності їхнього роботодавця" 1980 р. та ін. Підкреслюється, що вони містять 2 системи захисту матеріальних інтересів працівників у випадку банкрутства роботодавця: а) привілейоване задоволення вимог вивільнюваних працівників по заробітній платі, гарантіях і компенсаціях, передбачених трудовим законодавством, і б) створення гарантійних страхових фондів. Однак ці та інші документи (а) не визначають характеру правових відносин між працівниками й особою, яка здійснює управління банкрутом, і (б) не регламентують відповідальності осіб, винних у невиконанні або неналежному виконанні вимог трудящих, що підлягають захисту за допомогою системи привілеїв.

Висловлено міркування стосовно доцільності ратифікації Конвенції МОП №173 "Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця" в частині створення гарантійних страхових фондів. Цей крок надасть змогу Україні засвідчити свою готовність упроваджувати більш високі стандарти прав людини у сфері трудових відносин і надасть додаткові можливості щодо реалізації цих прав.

У підрозділі 2.2. «Правове регулювання захисту прав працівників у разі банкрутства роботодавця в зарубіжних країнах» наголошується, що досвід провідних держав світу дозволяє зробити висновок: системи регламентування соціально-трудових відносин при неплатоспроможності організації є різноманітними за своєю сутністю й орієнтовані на різні переваги. У них, як правило, передбачаються заходи по задоволенню прав трудящих щодо погашення наймачем заборгованостей по заробітній платі й по деяких соціальних виплатах, закріплених у колективному договорі. Механізми забезпечення таких виплат різні: (а) судовий розгляд питань розірвання колективного і трудового договорів; (б) соціальні плани, які частково включаються в колективно-договірні акти соціальних партнерів; в) гарантійні фонди компенсацій для працюючих, створювані за сприянням і прямої участі органів державної виконавчої влади; г) система привілейованих виплат вимог по заробітні платі та ін.

За результатами розгляду дії трудового договору під час процедури банкрутства відмічені такі тенденції: (1) широке залучення профспілок та інших органів, що представляють інтереси працівників, до обговорення ситуації на неплатоспроможному підприємстві; (2) обмеження сваволі конкурсного керуючого в питаннях масових звільнень; (3) своєчасне повідомлення органів місцевої влади чи суду або одержання їх згоди на розірвання трудових договорів при банкрутстві підприємця або напередодні цього та ін.

Проаналізувавши світову практику організації й діяльності гарантійних установ (фондів), дисертантка зробила висновок, що на сьогодні це найбільш ефективні інститути захисту прав працівників у разі банкрутства підприємства, хоча фонд і не зобов'язаний на безповоротній основі оплатити будь-який борг збанкрутілого роботодавця перед трудівником. Механізм його роботи полягає в наступному. У випадку банкрутства працюючі одержують право вимоги до фонду зарплати, не виплаченої на момент відкриття ліквідаційної процедури. Виконавши обов'язок по оплаті праці, розмір якої, як правило, обмежений певним періодом і сумою, фонд набуває право вимоги від боржника повернення заборгованості в привілейованому порядку. Така система дозволяє забезпечити максимальну зворотність коштів фонду і як наслідок - економію його ресурсів. Включення фонду в існуючу в країні систему державного соціального страхування робить можливим знизити витрати на його утримання й функціонування.

Розділ 3. «Захист трудових прав працівників у випадку банкрутства роботодавця: сьогодення та перспективи» містить 4 підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Банкрутство - вид соціального ризику» робиться висновок, що банкрутство посідає особливе місце серед видів ризиків. У його підґрунті лежать не тільки природні чи техногенні явища, а й соціально-економічні умови життєдіяльності людини й суспільства.

Ризик банкрутства підприємства є прямим чинником порушення нормального соціального становища людей, оскільки призводить до втрати доходу і самим працівником, і його сім'єю. Банкрутство, як соціальний ризик, - це ймовірна небезпека погіршення добробуту працюючих унаслідок нездатності наймача задовольнити вимоги за грошовими зобов'язаннями, обов'язковими платежами й соціальними програмами.

У підрозділі 3.2. «Інститут банкрутства: трудоправова сторона юридичної природи» аргументовано доводиться, що система правових норм, якими впорядковано питання банкрутства, має як спільні, так і відмінні риси з різними галузями права. Відповідна процедура реалізується одночасно і в приватноправовій, і публічно-правовій площинах.

Банкрутство - явище, невід'ємно пов'язане з господарською діяльністю підприємств, яка є предметом регулювання господарського права. Попри це, законодавець чітко окреслює правила поведінки кожного з учасників процедури банкрутства, закріплюючи сувору послідовність її проведення, що дає підстави вести мову про значно звужений прояв диспозитивності порівняно з іншими аспектами господарської діяльності. Не знаходить повною мірою свого прояву у вигляді, притаманному господарському й цивільному праву, і принцип рівноправності учасників правовідносин, що складаються в процесі банкрутства. Запроваджуючи цю процедуру, держава відчутно впливає на царину приватних господарських відносин. Поряд із цим боржник і кредитори мають законодавчо закріплені можливості самостійно врегульовувати свої відносини, а прийняті ними рішення матимуть для держави (в особі уповноважених органів) обов'язкове значення.

Інститут банкрутства не може бути повністю віднесено й до адміністративного права, тому що уповноважені державні органи беруть участь у цій процедурі не в порядку провадження ними виконавчо-розпорядчої діяльності, а як окремі її учасники в межах повноважень, наділених законом.

Певну схожість правовідносини неспроможності мають і з трудовими відносинами. У процесі як перших, так і других чиниться вплив на працівників підприємства. Норми інституту банкрутства передбачають низку юридичних фактів, які є підставою виникнення трудових прав та обов'язків працюючих. Однак, на відміну від трудових правовідносин, яким притаманна індивідуалізованість правового зв'язку між роботодавцем і конкретним трудівником, відносини неспроможності передбачають вплив не на конкретних працівників підприємства-боржника, а на трудовий колектив у цілому. Отже, розглядуваний інститут має міжгалузевий характер і поєднує норми цивільного, господарського, адміністративного й трудового права.

У підрозділі 3.3. «Сучасний стан захисту прав працівників у випадку банкрутства роботодавця» поглиблено досліджується сьогоднішній стан інституту банкрутства й захисту прав найманих працівників, за результатами чого зроблено деякі висновки: (а) триває зростання умисних і фіктивних банкрутств, що пояснюється переважно використанням цих процедур у корупційних і кримінальних цілях. Уже на початку процедури банкрутства боржники визнають, що значна частина активів підприємства виведена, що унеможливлює формування конкурсної маси; (б) при незаінтересованості кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника доволі часто під загрозою банкрутства опиняються підприємства без ознак неплатоспроможності; (в) має місце ігнорування соціальних прав і гарантій працівників підприємств-банкрутів. На практиці це виражається у відсутності дійових механізмів гарантування трудящим матеріальної компенсації за працю й виконання підприємством взятих соціальних зобов'язань перед ними; (г) непрофесіоналізм і некомпетентність арбітражних керуючих, брак ефективних заходів контролю за їх діяльністю.

У підрозділі 3.4. «Основні шляхи вдосконалення захисту права працівників на оплату праці у випадку банкрутства роботодавця» обстоюється позиція стосовно доцільності внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якими закріпити, що всі рішення, які стосуються виплат заробітної плати, повинні бути узгоджені з представником працівників боржника, який має бути присутнім на всіх стадіях процедури банкрутства. Усі рішення розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора, комітету кредиторів суд не повинен брати до уваги, якщо вони не погоджені з таким представником.

Обґрунтована необхідність розроблення і прийняття закону "Про захист грошових вимог працівників у разі неплатоспроможності роботодавця", який передбачив би створення правового механізму захисту прав трудівників по оплаті праці, а також по виконанню інших фінансових зобов'язань роботодавця в умовах банкрутства, що випливають з трудових відносин з працюючими, шляхом створення і функціонування спеціалізованих гарантійних фондів. Закон має забезпечити право: (а) працівників - отримати кошти, не чекаючи закінчення процедури банкрутства, шляхом передачі гарантійним фондам вимог по оплаті праці та інших грошових вимог, що випливають з трудових відносин; (б) гарантійних фондів - на звернення в господарський суд від імені кредиторів першої черги із заявою про визнання боржника банкрутом; (в) гарантійних фондів - на представництво в разі неплатоспроможності роботодавця тих фінансових інтересів працюючих, що випливають із трудових договорів. Закон не даватиме повної гарантії погашення заборгованості підприємством-банкрутом перед трудівником, але надаватиме йому право вибору: чекати закінчення тривалої процедури банкрутства роботодавця без гарантії одержання зарплати в повному обсязі або ж одержати гроші протягом 2-х тижнів з установленим дисконтом, передавши гарантійному фонду в цивільно-правовому порядку свої фінансові вимоги по заробітній платі та інших боргах, що випливають із трудових відносин. Соціально-економічними наслідками прийняття такого закону стануть: (а) забезпечення конституційних прав громадянина; (б) зниження соціальної напруженості, викликаної фінансовою неплатоспроможністю роботодавця; (в) підвищення ролі громадянського суспільства у формування більш цивілізованого підходу до врегулювання соціально-трудових відносин між працівником і наймачем. Юридичним наслідком є гармонізація трудового й цивільно-правового законодавства відповідно до загальновизнаних світових і європейських стандартів у сфері захисту прав найманих трудівників. Принципово важливо, що прийняття закону, в основу якого буде покладена запропонована концепція, не викличе додаткових фінансових витрат з боку Державного чи місцевих бюджетів.

ВИСНОВКИ

Дослідження правового положення працівників при банкрутстві роботодавця, з'ясування порядку й особливостей захисту їх трудових прав, історичний аналіз виникнення й розвитку інституту банкрутства як соціального і правового явища на підставі вивчення наукового доробку різних галузей права й норм національних і міжнародних правових актів дозволили зробити наступні висновки.

1. У розвитку правового впорядкування захисту прав працівників у випадку банкрутства роботодавця можна вирізнити такі етапи: 1-й - (до 1917 р.) - зародження правового регулювання захисту трудових прав працюючих у разі банкрутства наймача; 2-й - (до 1922-1930 рр.) - становлення радянського законодавства про захист трудових прав працівників при банкрутстві роботодавця. З 30-х років ХХ ст. правовідносини, пов'язані з неплатоспроможністю підприємств, практично не регулювались. Офіційна доктрина не визнавала інституту банкрутства, тому що при плановій соціалістичній економіці не було місця неплатоспроможності. На початку 60-х років норми про банкрутство взагалі були виключені із законодавства СРСР і союзних республік. 3-й - (1987-1991 рр.) - відновлення радянського законодавства про захист трудових прав трудівників у випадку банкрутства підприємця; 4-й - (1991 р. - до сьогодення) - правова регламентація трудових прав працюючих у разі банкрутства наймача в роки незалежності України.

2. Міжнародні норми на випадок банкрутства роботодавця передбачають 2 системи захисту матеріальних інтересів працюючих: (а) привілейоване задоволення вимог вивільнюваних працівників по заробітній платі, гарантіях і компенсаціях, що містить трудове законодавство, і (б) створення гарантійних страхових фондів.

3. Верховній Раді України потрібно ратифікувати Конвенцію МОП № 173 "Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця" в частині створення гарантійних страхових фондів. Прийняття відповідного закону надасть можливості засвідчити готовність держави впроваджувати більш високі стандарти прав людини у сфері трудових відносин і забезпечить їх реалізацію.

4. Розгляд міжнародної практики дії трудового договору в період проведення процедури банкрутства дозволив виділити певні тенденції: (а) широке залучення профспілок та інших органів, що представляють інтереси працівників, до обговорення ситуації на неплатоспроможному підприємстві; (б) обмеження сваволі конкурсного керуючого в питаннях масових звільнень; (в) збереження в розумних межах, з дотриманням основних інтересів кредиторів трудових договорів, укладених з працюючими; (г) повідомлення органів місцевої влади чи суду або одержання їх згоди на розірвання трудових договорів при неплатоспроможності підприємця або напередодні його банкрутства.

5. Соціальні ризики - це чинники порушення нормального соціального становища людей при ушкодженні здоров'я, втраті працездатності або безробітті, що супроводжуються настанням для зайнятого населення матеріальної незабезпеченості внаслідок втрати заробітку, понесення додаткових витрат, пов'язаних з лікуванням, а для сім'ї - із втратою джерела доходу у випадку втрати годувальника. “Соціальний ризик” і “соціальні гарантії” - дихотомічна пара, в якій “соціальний ризик” - величина негативна, а “соціальні гарантії” - позитивна. Банкрутство, як соціальний ризик, - це ймовірна небезпека погіршення добробуту працюючих через нездатність наймача задовольнити вимоги за грошовими зобов'язаннями, обов'язковими платежами й соціальними програмами.

6. Інститут банкрутства у праві має міжгалузевий характер і поєднує норми цивільного, господарського, адміністративного і трудового права.

7. Норма ч. 1 ст. 49² КЗпП України, що передбачає обов'язок роботодавця персонально попередити працівника про наступне звільнення не пізніше ніж за 2 місяці, на трудові відносини керівника й власника-банкрута не поширюється, оскільки вони регулюються спеціальним законодавством - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

8. Ініціювати процедуру банкрутства можуть працівники, які мають заборгованість по заробітній платі, що перевищує суму в 300 встановлених мінімальних розмірів зарплати. Вимоги кредиторів щодо виплати збанкрутілим підприємцям заборгованості по заробітній платі працюючим випливають з трудових правовідносин сторін. Кредиторами за цим видом вимог виступають особи, з якими наймач уклав трудовий договір, а підставою для цього є порушення ним своїх зобов'язань за договором щодо оплати праці. Не допускається перехід прав кредитора за вимогами про сплату заборгованості із заробітної плати у справі про банкрутство роботодавця, за винятком переходу прав та обов'язків (спадщини) від померлої фізичної особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

9. Рекомендується внести зміни до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якими закріпити, що всі рішення розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора, комітету кредиторів, які стосуються виплат заробітної плати, належить узгоджувати з представником працівників боржника. Пропонуємо внести зміни до ст. 31 цього Закону, якими передбачити, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, без обмеження сумою і строками спрямовуються в першу чергу на задоволення вимог, що випливають з трудових відносин і пов'язаних з ними зобов'язань: (а) зі сплати страхових внесків, (б) тих, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, та ін. Позаяк основна вина у складному фінансовому становищі підприємства зазвичай лежить на його керівництві, є сенс законодавчо закріпити положення, за яким виплата вказаних видів заборгованості не провадиться в першочерговому порядку керівникові, його заступнику, головному бухгалтеру та його заступнику підприємства-банкрута.

10. З метою створення якісно вищого рівня захисту прав найманих працівників у разі банкрутства підприємця й виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС Кабінету Міністрів України треба розробити й подати на розгляд Верховної Ради України законопроект "Про захист грошових вимог працівників у разі неплатоспроможності роботодавця", який має забезпечити право: (а) працюючого - на отримання коштів без очікування закінчення процедури банкрутства шляхом передачі спеціалізованим гарантійним фондам грошових вимог по оплаті праці та інших, що випливають з трудових відносин; (б) гарантійних фондів - на звернення в господарський суд від імені кредиторів першої черги із заявою про визнання боржника банкрутом; (в) гарантійних фондів - на представництво при неплатоспроможності роботодавця тих фінансових інтересів працівників, що випливають із трудових договорів.

Закон, звичайно, не даватиме повної гарантії погашення заборгованості підприємством-банкрутом перед трудівником, але надаватиме йому право вибору: чекати закінчення тривалої процедури банкрутства роботодавця без гарантії одержання заробітної плати в повному обсязі або ж одержати гроші протягом 2-х тижнів з установленим дисконтом гарантійному фонду в цивільно-правовому порядку з передачею своїх фінансових вимог по заробітній платі та інших боргах, що випливають із трудових відносин.

Принципово важливо, що прийняття такого закону, в основу якого буде покладена запропонована концепція, не потягне додаткових фінансових витрат з боку Державного чи місцевих бюджетів.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Радіонова-Водяницька В. О. Переважні права та їх роль у захисті прав працівників / В. О. Радіонова-Водяницька // Актуальні проблеми права: теорія і практика : зб. наук. пр. / за ред. Л. І. Лазор. - Луганськ : Вид-во Східноукр. нац. ун-ту, 2009. - № 13. - С. 438-446.

2. Радіонова-Водяницька В. О. Щодо порядку розірвання трудового договору у випадку змін в організації виробництва і праці / В. О. Радіонова-Водяницька // Актуальні проблеми права : теорія і практика : зб. наук. пр. / за ред. Л. І. Лазор. - Луганськ : Вид-во Східноукр. нац. ун-ту, 2009. - № 14. - С. 30-308.

3. Радіонова-Водяницька В. О. Захист прав працівників у разі банкрутства підприємства: міжнародний і зарубіжний досвід / В. О. Радіонова-Водяницька // Форум права. - 2009. - № 3. - С. 524-530 [Електрон. ресурс]. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-3/09rvoizd.pdf

4. Радіонова-Водяницька В. О. Реорганізація підприємства як підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця / В. О. Радіонова-Водяницька // Актуальні проблеми права : теорія і практика : зб. наук. пр. / за ред. Л. І. Лазор. - Луганськ : Вид-во Східноукр. нац. ун-ту, 2010. - № 15. - С. 270-281.

5. Радіонова-Водяницька В. О. Розірвання трудового договору у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці: порівняльний аналіз чинного та перспективного законодавства / В. О. Радіонова-Водяницька // Пробл. законності : Респ. міжвідом. наук. зб. - Х. : Нац. юрид. акад. України, 2010. - Вип. 106. - С. 197-205.

6. Радіонова-Водяницька В. О. Міжнародно-правове регулювання захисту трудових прав працівників у разі банкрутства роботодавця / В. О. Радіонова-Водяницька // Проблеми розбудови державності та народовладдя в Україні (до 20-річчя Народного Руху України за перебудову) : ХХІІ Харківські політологічні читання : матер. міжнар. наук.-теор. конф. - Х. : ХАП, НЮАУ, НДІ держ. буд-ва та місц. самоврядування АПрН України, 2009. - С. 139-141.

7. Радіонова-Водяницька В. О. Значення переважних прав у захисті трудових прав найманих працівників / В. О. Радіонова-Водяницька // Від громадянського суспільства - до правової держави : тези V Міжнар. наук. конф. студентів та молодих вчених. - Х. : ХНУ, 2010. - С. 92, 93.

8. Радіонова-Водяницька В. О. Право роботодавця на розірвання трудового договору у зв'язку із скороченням за проектом Трудового кодексу України / В. О. Радіонова-Водяницька // Правові засоби забезпечення та захисту конституційних прав людини : вітчизняний та зарубіжний досвід : матер. Всеукр. наук.-практ. конф. науковців, викладачів, аспірантів, студентів [кн. 1]. м. Луганськ, 21-22 квітня 2010 р. / за ред. Л. І. Лазор. - Луганськ : Східноукр. нац. ун-т, 2010. - С. 223-226.

9. Радіонова-Водяницька В. О. Зарубіжний досвід захисту прав найманих працівників у разі банкрутства роботодавця / В. О. Радіонова-Водяницька // Юридична осінь 2009 року: тези доп. та наук. повідом. міжнар. наук.-практ. конф. молодих учених та здобувачів / за заг. ред. А. П. Гетьмана. - Х. : Нац. юрид. акад. України, 2009. - С. 381-385.

10. Радіонова-Водяницька В. О. Зародження правового регулювання трудових відносин при неплатоспроможності роботодавця / В. О. Радіонова-Водяницька // Трудове право та проблеми соціального захисту населення в контексті правової держави : матеріали наук.-практ. конф. м. Харків, 24-25 вересня 2010 р. / за ред. В.С. Венедіктова. - Х. : Укр. асоц. фахівців труд. права, Харків. екон.-прав. ун-т, 2010. - С. 234-237.

11. Радіонова-Водяницька В. О. Щодо вдосконалення захисту прав працівників на оплату праці у випадку банкрутства роботодавця / В. О. Радіонова-Водяницька // Теоретичні та практичні проблеми реалізації прав людини у сфері праці і соціального забезпечення : тези доп. та наук. повідом. учасників ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. м. Харків, 8-9 жовтня 2010 р. / за ред. В. В. Жернакова. - Х. : Кроссроуд, 2010. - С. 395-398.

АНОТАЦІЯ

Радіонова-Водяницька В. О. Правове регулювання відносин у сфері праці в разі банкрутства роботодавця. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення / Національний університет "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". - Харків, 2011.

У дисертації доведено, що інститут банкрутства має міжгалузевий характер і поєднує норми цивільного, господарського, адміністративного і трудового права.

Установлено, що міжнародні акти передбачають 2 системи захисту матеріальних інтересів працюючих у випадку банкрутства роботодавця: (а) привілейоване задоволення вимог вивільнюваних працівників по заробітній платі, гарантіях і компенсаціях, передбачених трудовим законодавством, і (б) створення гарантійних страхових фондів. З'ясовані переваги й недоліки кожної з названих систем.

З метою створення якісно нового рівня захисту прав найманих працівників у разі банкрутства роботодавця й виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу необхідно розробити й подати на розгляд Верховної Ради України законопроект "Про захист грошових вимог працівників у разі неплатоспроможності роботодавця", який має забезпечити право: (а) працюючого на отримання коштів до закінчення процедури банкрутства шляхом передачі вимог грошових по оплаті праці та інших, що випливають з трудових відносин, спеціалізованим гарантійним фондам; (б) гарантійних фондів на звернення в господарський суд від імені кредиторів першої черги із заявою про визнання боржника банкрутом; (в) гарантійних фондів на представництво фінансових інтересів працівників, що випливають з трудових договорів, при неплатоспроможності роботодавця.

Ключові слова: банкрутство, соціальний ризик, працівник, роботодавець, оплата праці, гарантійний фонд.

АННОТАЦИЯ

Радионова-Водяницкая В.А. Правовое регулирование отношений в сфере труда в случае банкротства работодателя. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 - трудовое право; право социального обеспечения / Национальный университет "Юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого". - Харьков, 2011.

В диссертации доказано, что институт банкротства имеет межотраслевой характер и объединяет нормы гражданского, хозяйственного, административного и трудового права.

Установлено, что международные акты предусматривают 2 системы защиты материальных интересов работающих в случае банкротства работодателя: (а) привилегированное удовлетворение требований освобождаемых работников по заработной плате, гарантиям и компенсациям, предусмотренным трудовым законодательством, и (б) создание гарантийных страховых фондов. Выяснены преимущества и недостатки каждой из названных систем.

С целью создания качественно нового уровня защиты прав наемных работников в случае банкротства работодателя и выполнения Общегосударственной программы адаптации законодательства Украины к законодательству Европейского Союза необходимо разработать и представить на рассмотрение Верховной Рады Украины проект закона "О защите денежных требований работников в случае неплатежеспособности работодателя", который должен обеспечить право: (а) работающего на получения средств до окончания процедуры банкротства путем передачи требований денежных по оплате труда и других, вытекающих из трудовых отношений, специализированным гарантийным фондам; (б) гарантийных фондов на обращение в хозяйственный суд от лица кредиторов первой очереди с заявлением о признании должника банкротом; (в) гарантийных фондов на представительство финансовых интересов работников, вытекающих из трудовых договоров, при неплатежеспособности работодателя.

Предложено внести изменения в ст. 31 Закона Украины "О восстановлении платежеспособности должника или признания его банкротом", которыми предусмотреть, что денежные средства, полученные от продажи имущества банкрота, без ограничения суммой и сроками направляются в первую очередь на удовлетворение требований, вытекающих из трудовых отношений. Поскольку основная вина в сложном финансовом положении предприятия, как правило, лежит на его руководстве, имеет смысл законодательно закрепить положение, по которому выплата указанных видов задолженности не проводится в первоочередном порядке руководителю и его заместителю, главному бухгалтеру и его заместителю.

Ключевые слова: банкротство, социальный риск, работник, работодатель, оплата труда, гарантийный фонд.

ANNOTATION

Radionova-Vodyanitska V.O. Legal regulation of relations in the field of labour law in the case of the bankruptcy of the employer. - Manuscript.

Тhe thesis for candidate's of law degree in the field 12.00.05 - labour law; social maitenance law / National University "Law Academy of Ukraine named after Yaroslav the Wise". - Kharkiv, 2011.