Актуальність теми. В умовах перехідного періоду економіки України, зокрема розвитку світової фінансової кризи, існує потреба у створенні ефективної контрольно-наглядової системи, здатної запобігати та протидіяти легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. З метою боротьби з використанням грошових коштів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванням тероризму створюються міжнародні організації, які застосовують певні санкції: призупинення інвестування, закриття кореспондентських рахунків банків, припинення розрахунків, торгові обмеження (в тому числі у вересні 2001 р. й України) до тих країн, що не вживають необхідних заходів у цьому напрямку. Окрім вимог Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (далі - FATF), необхідність утворення та функціонування підрозділу фінансової розвідки в Україні викликана її переходом до ринкових відносин та інтеграцією до світового співтовариства.

Нагромаджені надприбутки (насамперед від торгівлі наркотичними засобами та психотропними речовинами, зброєю та людьми, корупції, ухилення від сплати податків тощо) у вигляді грошових коштів і майна кримінальні структури прагнуть легалізувати за допомогою різноманітних схем і методів відмивання протиправно одержаних капіталів з метою приховування злочинної діяльності. За даними Міжнародного валютного фонду, щорічно у світі відмивається від 500 мільярдів до 1,5 трильйонів доларів США, що сягає 5% світового валового внутрішнього продукту. У зв'язку з цим особливу роль у запобіганні та протидії легалізації (відмиванню) грошей і фінансуванню тероризму відіграє спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу - Державний комітет фінансового моніторингу України (далі - Держфінмоніторинг України).

Теоретичним підґрунтям для дослідження адміністративно-правового статусу Держфінмоніторингу України стали наукові праці В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, А.І. Берлача, Ю.П. Битяка, Л.К. Воронової, В.М. Гаращука, І.П. Голосніченка, О.Ю. Грачової, О.Ф. Долженкова, Ю.В. Дубка, С.В. Ківалова, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, В.В. Конопольова, С.О. Кузніченка, Є.В. Курінного, М.П. Кучерявенка, Д.М. Лук'янця, О.І. Миколенка, О.В. Негодченка, Н.Р. Нижник, В.І. Олефіра, О.І. Остапенка, В.П. Пєткова, С.В. Пєткова, О.П. Рябченко, Л.А. Савченко, В.К. Шкарупи, Х.П. Ярмакі та інших.

Окремі питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму розглядались О.М. Бандуркою, М.В. Бондаревою, А.Ф. Волобуєвим, В.П. Головіною, В.П. Ємельяновим, В.А. Журавлем, О.В. Київець, А.О. Клименком, М.В. Корнієнком, І. Є. Мезенцевою, П.І. Орловим, О.Б. Пойзнером, Г.О. Пономаренко, С.В. Сімов'яном, С.О. Синянським, О.П. Снігерьовим, С.В. Цебренком, О.О. Чаричанським тощо, а також практичними працівниками - С.Г. Гуржієм, В.М. Кірсановим, С.М. Клюшке, О.Л. Копиленком, Я.В. Янушевичем.

Адміністративно-правовий статус державних органів та посадових осіб був предметом досліджень А.М. Авторгова, Н.О. Армаш, Я.В. Журавля, Л.В. Крупнової, Н.В. Лебідь, В.В. Мозоль, А.М. Подоляки, С.В. Шестакова, Н.В. Янюк та ін. Зокрема ними розглянуті його поняття, правове регулювання, структурні елементи, становлення, розвиток.

Втім, незважаючи на науковий доробок науковців, значний практичний інтерес до цієї проблематики, недосконалість чинного законодавства та його високий динамізм у період 2002-2005 рр., необхідність приведення системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, в Україні до вимог міжнародних правових актів, питання покращання функціонування Держфінмоніторингу України та удосконалення його адміністративно-правового статусу потребують самостійного комплексного дослідження.

Зазначені обставини обумовили вибір теми дослідження та свідчать про її актуальність як для теоретичного аналізу адміністративно-правового статусу Держфінмоніторингу України, так і визначення нових підходів щодо її розвитку та вдосконалення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до п.4 Концепції розвитку системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму на 2005-2010 рр., затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України № 315-р від 03.08.2005, наказу МВС України № 755 від 05.07.2004 "Про затвердження Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр.", а також п.3.2 плану науково-дослідної роботи кафедри адміністративного права та адміністративного процесу Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ.

Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного університету внутрішніх справ 29 квітня 2005 р. (протокол № 5), уточнена 7 вересня 2007 р. (протокол № 11).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у з'ясуванні сутності та особливостей адміністративно-правового статусу Держфінмоніторингу України та розробці науково обґрунтованих рекомендацій для його вдосконалення.

Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувалися такі завдання:

з'ясувати передумови виникнення, становлення та етапи розвитку Держфінмоніторингу України у системі державних та правоохоронних органів;

охарактеризувати нормативно-правові акти, що регулюють діяльність Держфінмоніторингу України та заходи щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

дослідити досвід діяльності підрозділів фінансових розвідок зарубіжних країн щодо здійснення фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

визначити поняття та структуру адміністративно-правового статусу Держфінмоніторингу України;

проаналізувати функції та повноваження Держфінмоніторингу України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

охарактеризувати форми діяльності Держфінмоніторингу України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

визначити особливості застосування методів діяльності Держфінмоніторингу України;

проаналізувати адміністративно-юрисдикційні повноваження Держфінмоніторингу України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

розкрити специфіку взаємодії Держфінмоніторингу України з правоохоронними органами та міжнародними організаціями з питань фінансового моніторингу;

розробити пропозиції для удосконалення реалізації адміністративно-правового статусу Держфінмоніторингу України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що формуються у сфері діяльності Державного комітету фінансового моніторингу України.

Предметом дослідження є адміністративно-правовий статус Державного комітету фінансового моніторингу України.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, що забезпечують досягнення поставленої мети. Їх застосування спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. Основним методом, застосованим у ході дослідження, є загальнонауковий діалектичний метод, що дозволив проаналізувати чинне законодавство та практику його застосування щодо реалізації адміністративно-правового статусу Держфінмоніторингу України. У роботі також застосовуються конкретні методи наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу визначено поняття легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, адміністративно-правового статусу Держфінмоніторингу України та фінансового моніторингу (підрозділи 1.1, 2.1, 2.3). Порівняльно-правовий та історико-правовий методи використані для аналізу історичного становлення підрозділу фінансової розвідки в Україні та у світі (розділ 1). Аналіз і синтез використовувалися під час визначення структури адміністративно-правового статусу Держфінмоніторингу України, його функцій та повноважень (підрозділи 2.1, 2.2). Системно-структурний і порівняльно-правовий методи наукового пізнання були використані для визначення системи державних і правоохоронних органів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також для з'ясування ролі Держфінмоніторингу України у системі зазначених органів (підрозділ 2.4). Методи класифікації, групування та структурно-логічний застосовувалися для виділення окремих видів повноважень працівників Держфінмоніторингу України як складових його адміністративно-правового статусу (підрозділи 2.2, 2.3). За допомогою статистичного методу та документального аналізу з'ясовано недоліки правового регулювання та реалізації адміністративно-правового статусу Держфінмоніторингу України (підрозділи 1.2, 2.3, 2.4). Застосування функціонального методу дозволило встановити основні напрямки вдосконалення правового та організаційного забезпечення системи заходів запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму (підрозділи 1.3, 2.3, 2.4). Для формулювання пропозицій та рекомендацій з удосконалення адміністративно-правового статусу Держфінмоніторингу України застосовані порівняльно-правовий метод, документальний аналіз і метод класифікації (розділ 2).

Нормативною базою наукового дослідження є: Конституція України, закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України.

Для розробки пропозицій щодо вдосконалення адміністративно-правового статусу Держфінмоніторингу України використовувались законопроекти України, законодавство Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Федеративної Республіки Німеччини, Австрії тощо, а також нормативні акти та рекомендації міжнародних організацій у зазначеній сфері.

Емпіричну базу дисертаційної роботи становлять статистична інформація за 2002-2008 рр. Держфінмоніторингу України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної судової адміністрації України про кількість протоколів, складених працівниками Держфінмоніторингу України за ознаками ст.166-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, злочинів, передбачених ознаками статтями 209 та 306 КК України; прийнятими за розглядом кримінальних справ, порушених за ознаками статей 209 та 306 КК України та результати їх розгляду; узагальнення даних щодо вивчення 96 кримінальних справ, порушених за ознаками статей 209 та 306 КК України; результати опитування понад 340 працівників Держфінмоніторингу України та МВС України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в Україні комплексним дослідженням адміністративно-правового статусу Держфінмоніторингу України, в якому з'ясовані його сутність та особливості та розроблені науково обґрунтовані рекомендації для вдосконалення.

Автором розроблено концептуальні положення, що відрізняються науковою новизною і мають помітне практичне й теоретичне значення:

вперше:

встановлено та охарактеризовано етапи розвитку Держфінмоніторингу України від департаменту у складі Міністерства фінансів України до самостійного органу виконавчої влади;

обґрунтовано необхідність введення обов'язків Держфінмоніторингу України та розширення його прав шляхом внесення доповнень до ст.14 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", статей 1, 4 і 5 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" та ст.5 Положення про Державний комітет фінансового моніторингу України, затвердженого Указом Президента України № 1527/2004 від 24.12.2004;

визначено положення про порядок реалізації Держфінмоніторингом України методу фінансового моніторингу як особливої форми фінансового контролю, що здійснюється суб'єктами державного і первинного фінансового моніторингу і спрямована на виявлення операцій, пов'язаних із легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванням тероризму;

запропоновано визначення поняття "фінансування тероризму" як діяльності з надання грошових коштів або іншого майна чи їх збирання з метою повного або часткового використання у терористичній діяльності;

удосконалено:

класифікацію методів діяльності Держфінмоніторингу України, інших державних та правоохоронних органів щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму: кримінально-правовий; оперативно-розшуковий; адміністративно-правовий; фінансового моніторингу;

напрями взаємодії Держфінмоніторингу України з правоохоронними органами з питань фінансового моніторингу: надання доступу до баз даних; надання допомоги в одержанні інформації від міжнародних організацій; надання консультативної допомоги, інформації відносно виявлених методів і фінансових схем легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, рекомендацій щодо прийомів і способів їх попередження, виявлення і документування; залучення працівників Держфінмоніторингу України як спеціалістів до проведення окремих слідчих дій у справах про злочини, передбачені ознаками статей 209, 209-1, 258-258-4, 306 КК України, і предикатних злочинів тощо;

напрями взаємодії Держфінмоніторингу України з міжнародними організаціями та відповідними компетентними органами іноземних держав щодо здійснення фінансового моніторингу: виконання запитів; обмін інформацією; участь в оперативно-розшукових та слідчих заходах, здійснюваних на території держави; робота офіційних представників;

адміністративно-юрисдикційні повноваження Держфінмоніторингу України шляхом викладення ст.166-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення в новій редакції з урахуванням необхідності запобігання та протидії фінансуванню тероризму суб'єктами державного і первинного фінансового моніторингу;

дістало подальшого розвитку:

положення про склад елементів адміністративно-правового статусу Держфінмоніторингу України: компетенція, правозастосування, юридична відповідальність;

положення окремих нормативно-правових актів з питань реалізації адміністративно-правового статусу Держфінмоніторингу України з урахуванням позитивного досвіду зарубіжних країн із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму. Зокрема запропоновано доповнення ст.13-2 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" та викладення ст.9 Положення про Державний комітет фінансового моніторингу України, затвердженого Указом Президента України № 1527/2004 від 24.12.2004, у новій редакції;

характеристика нормативно-правового забезпечення діяльності Держфінмоніторингу України та заходів у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес і можуть бути використані у:

науково-дослідній сфері - положення та висновки дисертації можуть бути у подальшій розробці теоретичних засад адміністративно-правового статусу Держфінмоніторингу України, застосування методів фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

правотворчості - для вдосконалення Законів України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", "Про боротьбу з тероризмом", Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також Положення про Державний комітет фінансового моніторингу України, затвердженого Указом Президента України № 1527/2004 від 24.12.2004;

правозастосовчій діяльності - для вдосконалення діяльності Держфінмоніторингу України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, а також взаємодії з державними, правоохоронними органами та суб'єктами первинного фінансового моніторингу (Довідки про впровадження в діяльність Управління по боротьбі з незаконним обігом наркотиків ГУМВС України в Автономній Республіці Крим № 40/14-1651 від 30.08.2007; філії "Кримського РУ" ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" № 2080н від 06.09.2007; Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим від 30.11.2007; акт впровадження Регіонального відділу Державного комітету фінансового моніторингу України у Автономній Республіці Крим та м. Севастополь від 19.11.2008);

навчальному процесі - при підготовці підручників і навчальних посібників; при викладанні навчальних дисциплін "Адміністративне право", "Фінансове право"; у науково-дослідницькій роботі слухачів і курсантів.

Результати дослідження впроваджені у навчальний процес Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ у межах програми підготовки магістрів за спеціальністю 8.060101 - "Правознавство" під час розробки навчальних програм та методичних матеріалів з дисципліни "Форми та методи фінансового моніторингу" та вже використовуються під час проведення занять із зазначеної дисципліни (Акт впровадження від 01.07.2008).

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були обговорені на засіданнях кафедри адміністративного права та адміністративного процесу Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ; оприлюднені у виступах на міжнародних науково-практичних конференціях "Економічна безпека держави: стан, проблеми, напрямки зміцнення" (Харків, 2004), "Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів" (Сімферополь, 2007), "Актуальні проблеми національного законодавства" (Кіровоград, 2008), "Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів" (Сімферополь-Ялта, 2008), міжвузівській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми правового регулювання господарської діяльності в сучасній Україні" (Сімферополь, 2008), науково-практичному семінарі "Проблеми попередження злочинності оперативними підрозділами ОВС у взаємодії з іншими правоохоронними органами" (Кіровоград, 2008).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладено в шести наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені ВАК України як фахові з юридичних дисциплін, а також у шести тезах науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації (без списку використаних джерел) становить 182 сторінки. Список використаних джерел складається з 237 найменувань і займає 26 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, висвітлюється загальна характеристика його основних напрямів, зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і завдання, формулюються основні теоретичні положення роботи, визначається наукова новизна одержаних результатів та значення для правозастосування, наводяться дані про їхню апробацію та публікації.

Розділ 1. "Державний комітет фінансового моніторингу України в системі органів виконавчої влади" складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 1.1 "Становлення і розвиток Державного комітету фінансового моніторингу України" містить історичне дослідження норм, які забезпечують систему заходів у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на території України, передумови утворення Держфінмоніторингу України. В основу класифікації було покладено два етапи діяльності підрозділу фінансової розвідки: перший - Державний департамент фінансового моніторингу, який діяв у складі Міністерства фінансів України (18.02.2002-31.12.2004); другий - Державний комітет фінансового моніторингу України як центральний орган виконавчої влади (01.01.2005-по т. ч.).

фінансовий моніторинг злочинний тероризм

Констатовано, що створення Державного департаменту фінансового моніторингу стало вимогою часу та рекомендаціями FATF (у 2001 р. Україну було включено до "чорного списку" зазначеної організації). З серпня 2004 р. починається розбудова територіальних структурних підрозділів Державного департаменту фінансового моніторингу, що мало за мету поліпшити рівень та ефективність взаємодії з державними та правоохоронними органами на місцях.

З метою забезпечення політичної незалежності та незаангажованості підрозділу фінансової розвідки з 2005 р. Держфінмоніторинг України став центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом. Ця специфіка обумовлена низкою рис, які виділяють його із усієї сукупності органів державної влади: наявність спеціального статусу; вузькоспеціалізований характер діяльності; його повноваження поширюються на діяльність фізичних осіб та юридичних осіб незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форми власності; можливість застосування заходів адміністративного примусу, в тому числі накладення адміністративних стягнень.

Проте до теперішнього часу порядок призначення та звільнення з посади Голови Держфінмоніторингу України залишається не врегульованим на законодавчому рівні. Тому доцільно доповнення Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" статтею 13-2, в якій визначити: порядок призначення та звільнення з посади Голови Держфінмоніторингу України; порядок звітування та відповідальність Голови Держфінмоніторингу України; вимоги до Голови Держфінмоніторингу України; порядок дострокового звільнення з посади Голови Держфінмоніторингу України.

У підрозділі 1.2 "Правова основа діяльності Державного комітету фінансового моніторингу України" проаналізовані нормативно-правові акти, якими керується Держфінмоніторинг України у своїй діяльності - Конституція та закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України. Окрім того, Держфінмоніторинг України у своїй діяльності використовує рекомендації міжнародних організацій, спрямовані на протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму.

Зважаючи на актуальність врахування рекомендацій міжнародних організацій у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, наводяться аргументи щодо необхідності їхнього врахування у національному законодавстві. Необхідність такого впровадження зазначених рекомендацій підтверджується результатами опитування, в рамках якого більшість респондентів (72%) підтримали таку позицію.

Основними нормативно-правовими актами, якими керується в своїй діяльності Держфінмоніторинг України, є Закони України"Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", "Про боротьбу з тероризмом", Положення про Державний комітет фінансового моніторингу України, затверджене Указом Президента України № 1527/2004 від 24.12.2004, Сорок рекомендацій FATF, затверджених постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України № 1124 від 28.08.2001 та Концепція розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на 2005-2010 роки, затверджена розпорядження Кабінету Міністрів України № 315-р від 03.08.2005.

У зазначених нормативно-правових актах, які в цілому закріплюють правову основу діяльності Держфінмоніторингу України та регулюють заходи щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, одночасно виявлені недоліки у вигляді прогалин та суперечностей: не визначені обов'язки працівників Держфінмоніторингу України; Держфінмоніторинг України не віднесено до суб'єктів боротьби з тероризмом; відсутнє поняття "фінансування тероризм" та юридична відповідальність за нього тощо. Подолання та усунення цих недоліків буде наведено у наступних підрозділах.

Підрозділ 1.3 "Досвід діяльності державних та правоохоронних органів зарубіжних країн у сфері фінансового моніторингу" присвячено аналізу нормативно-правових актів та діяльності міжнародних організацій, завданням яких є запобігання та протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; законодавства зарубіжних держав, що регламентує адміністративно-правовий статус, порядок функціонування та взаємодії підрозділів фінансових розвідок з іншими державними та правоохоронними органами; юридичної відповідальності за вчинення порушень у цій сфері та ін.

На міжнародному рівні запобігання та протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму ведеться в рамках заснованої в 1989 р. на зустрічі країн G-7 в Парижі Групи з розробки фінансових заходів з відмивання грошей (FATF) і створених за її зразком регіональних організацій (Група Егмонт, Азійсько-Тихоокеанська група, Група країн Карибського басейну та ін.).

Встановлено, що у більшості країн світу підрозділи фінансових розвідок володіють достатньо широкими повноваженнями для здійснення контролю за фінансовими інститутами, збору і передачі інформації про підозрілі фінансові операції. При цьому ефективність запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, тісно пов'язана з можливістю доступу таких органів до необхідної інформації, навіть при наявності у законі положень про комерційну і банківську таємницю. Основною формою запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, є створення підрозділів фінансових розвідок. У ряді країн вони є адміністративними (Сполучені Штати Америки) або проміжними органами (Японія), в інших випадках являють собою поліцейські підрозділи (Мексика) чи органи юстиції (Аргентина). Досвід зарубіжних країн свідчить, що робота підрозділів фінансових розвідок ефективна лише при наявності відповідної юридичної бази, ефективної системи збору і надання фінансової інформації до відповідних правоохоронних органів, ідентифікації клієнтів фінансових організацій і т. ін.

Вжиття таких заходів на території однієї країни в умовах розвитку форм злочинної діяльності та зростання обсягів кримінальних капіталів є малоефективним. Тому Сполучені Штати Америки стали ініціатором запровадження адміністративно-правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму у світовому масштабі. Формально ініціатива втілилася у створення відповідних міжнародних організацій та ухвалення нормативних актів, матеріальним результатом стало те, що прийнятий за основу зазначений механізм створений у багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні.

Розходження у законодавстві зарубіжних країн щодо юридичної відповідальності за вчинення порушень у сфері легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, пов'язані з визначенням переліку діянь, які є джерелом походження доходів, що легалізуються. Такими джерелами можуть бути: будь-які злочини, передбачені кримінальним законодавством; злочини, які типові для організованої злочинності; правопорушення; злочини і правопорушення, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин.

Розділ 2. "Поняття та особливості реалізації адміністративно-правового статусу Державного комітету фінансового моніторингу України" складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Поняття і структура адміністративно-правового статусу Державного комітету фінансового моніторингу України" викладено результати дослідження щодо визначення поняття, сутності та структурних елементів адміністративно-правового статусу Держфінмоніторингу України.

На підставі аналізу наукових розробок та чинного законодавства встановлено, що адміністративно-правовий статус Держфінмоніторингу України - це правова категорія, що характеризує його місце в системі органів державної влади, визначає межі діяльності його працівників у стосунках з іншими суб'єктами правовідносин. При визначенні структури адміністративно-правового статусу Держфінмоніторинг України як органу державної влади проаналізовані роботи В.Б. Авер'янова, який вважає, що до його складу входять суб'єктивні права та обов'язки; Н.В. Лебідь - цілі, завдання, функції, організаційний блок елементів, відповідальність; М.К. Золоторьової - відповідальність, завдання, функції, організація та порядок діяльності. Проте нами підтримується позиція А.М. Подоляки, який стверджує, що до складу адміністративно-правового статусу Держфінмоніторингу України входять компетенція, правозастосування та юридична відповідальність.

У зв'язку з зазначеним, під компетенцією розуміється певний обсяг державної діяльності, покладений на Держфінмоніторинг України, або коло питань, передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, яке він має право вирішувати в процесі практичної діяльності. Під правозастосуванням розуміється спрямована на реалізацію норм права і здійснювана в спеціально встановлених формах державно-владна діяльність Держфінмоніторингу України щодо прийняття індивідуально-конкретних правових приписів з метою вирішення поставлених перед ним завдань.

Юридична відповідальність - це регламентована правовими нормами реакція з боку уповноважених суб'єктів на діяння працівників Держфінмоніторингу України, що проявляються в недотриманні встановлених законом заборон, невиконанні встановлених законом обов'язків, порушенні цивільно-правових зобов'язань, нанесенні шкоди або завданні збитків і виражена в застосуванні до осіб, які вчинили такі діяння, засобів впливу, що тягнуть за собою позбавлення особистого, майнового або організаційного характеру.

При характеристиці адміністративно-правового статусу Держфінмоніторингу України слід говорити про його правосуб'єктність, що і є його основою. Правосуб'єктність є поєднанням правоздатності і дієздатності Держфінмоніторингу України як органу державної виконавчої влади. Адміністративно-правовий статус Держфінмоніторингу України, з одного боку, знаходить прояв у службових обов'язках і правах його посадових осіб, а з другого - становить основу для виконання поставлених завдань. Обов'язки визначають обсяг прав, які створюють умови для їх виконання. З метою удосконалення механізму реалізації Держфінмоніторингом України своїх завдань у процесі правової регламентації необхідно проводити чітке розмежування обов'язків і прав, що дозволить виявити межі правомірної діяльності.

У підрозділі 2.2 "Функції і повноваження Державного комітету фінансового моніторингу України" розкрито сутність функцій та повноважень Держфінмоніторингу України.

Під функціями Держфінмоніторингу України розуміються основні напрямки його діяльності, призначення в цілому або якоїсь відносно самостійної сторони його практичної діяльності. У ході дослідження встановлені загальні функції Держфінмоніторингу України: прогнозування; планування; організація; регулювання; стимулювання; а також такі специфічні функції, як: координація діяльності центральних органів виконавчої влади та інших державних органів у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; здійснення фінансового моніторингу; збір, аналіз інформації, при необхідності передача її правоохоронним органам.

Загальні функції характерні для всіх органів державної виконавчої влади та досліджені на достатньому рівні, тому основну увагу в дисертації приділено аналізу специфічних функцій Держфінмоніторингу України, в ході якого встановлено, що вони реалізуються на недостатньому рівні. Так, передані до правоохоронних органів у 2003-2007 рр. узагальнені матеріали використовувались при порушенні кримінальних справ лише у 40%, з них направлено до суду - лише 4%.

Під повноваженнями Держфінмоніторингу України розуміється система взаємообумовлених, чітко визначених прав і обов'язків із зазначенням відповідальності посадових осіб за невиконання або неналежне виконання зафіксованих обов'язків та перевищення наданих прав. Проте встановлено, що чинне законодавство не містить обов'язків працівників Держфінмоніторингу України.

Доведено, що для того щоб бути суб'єктом, основними завданнями якого є запобігання та протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, Держфінмоніторинг України має бути центральним органом виконавчої влади з питань фінансового моніторингу зі статусом правоохоронного органу. Тому обґрунтовано доповнення ст.14 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" обов'язками щодо: запобігання порушенням у сфері легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму; виявляти зазначені злочини; вживати заходів до їх припинення та розкриття; застосовувати до правопорушників заходи адміністративної та фінансової відповідальності; приймати та реєструвати заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до його компетенції, та здійснювати їх перевірки; здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою та провадження дізнання; ініціювати розшук осіб, причетних до скоєння злочинів, пов'язаних із легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванням тероризму; здійснювати заходи, спрямовані на відшкодування заподіяних державі збитків та оперативне забезпечення примусового стягнення заборгованості до бюджету в результаті скоєння злочинів, пов'язаних із легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванням тероризму; забезпечувати безпеку своїх працівників та їхній захист від протиправних посягань, пов'язаних із виконанням ними посадових обов'язків.

У підрозділі 2.3 "Форми і методи діяльності Державного комітету фінансового моніторингу України" стверджується, що під формою діяльності Держфінмоніторингу України розуміється сукупність однорідних конкретних дій його центрального апарату, регіональних відділів та посадових осіб, пов'язаних із протидією легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, а також спрямованих на попередження та усунення негативних факторів, що сприяють цьому. Ними є юридична (нормотворча, правозастосовна і правоохоронна діяльність) та організаційна форми (матеріально-технічні операції та організаційні дії).

Обґрунтовано віднесення Держфінмоніторингу України до суб'єктів боротьби з тероризмом шляхом доповнення ч.3 ст.4 і ст.5 Закону України "Про боротьбу з тероризмом".

Методи діяльності Держфінмоніторингу України визначено як сукупність прийомів, операцій і процедур підготовки та прийняття, організації та контролю виконання управлінських рішень, які приймаються працівниками Держфінмоніторингу України з метою забезпечення вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму. Завданням методів діяльності Держфінмоніторингу України є забезпечення дотримання законодавства у вказаній сфері юридичними та фізичними особами, які здійснюють фінансові операції. В діяльності щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму Держфінмоніторингом України використовуються лише притаманні йому методи - адміністративно-правовий і метод фінансового моніторингу.

Під адміністративно-правовим методом розуміється комплекс попереджувальних заходів щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (що включають застосування адміністративних стягнень), які вживають суб'єкти державного фінансового моніторингу згідно ст.10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом".

Фінансовий моніторинг визначено як особливу форму фінансового контролю, що здійснюється уповноваженими органами у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, ? суб'єктами державного і первинного фінансового моніторингу ? і спрямована на виявлення операцій, пов'язаних із легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванням тероризму. Метою здійснення фінансового моніторингу має бути не лише виявлення, документування та припинення фактів легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму, але й розкриття інших злочинів у сфері економіки. Інформація, отримана в ході діяльності підрозділів фінансових розвідок, може ефективно використовуватися для боротьби з економічною злочинністю, зокрема у кредитно-фінансовій, банківській та зовнішньоекономічній сферах.

У підрозділі 2.4 "Взаємодія Державного комітету фінансового моніторингу України з правоохоронними органами та міжнародними організаціями з питань фінансового моніторингу" охарактеризовано співвідношення контролюючих та правоохоронних органів, визначено проблемні питання та внесено пропозиції щодо поліпшення взаємодії Держфінмоніторингу України з правоохоронними та державними органами і міжнародними організаціями для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму.

Аналіз практики взаємодії Держфінмоніторингу України з правоохоронними органами у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, потребує суттєвого покращання, що також підтверджується результатами опитування, в рамках якого більшість респондентів (81%) підтримали таку позицію. Лише у 2007 р. до правоохоронних органів направлені узагальнені матеріали, сума можливої легалізації за якими складала 53,3 млрд. грн., проте накладено арешт та вилучено майна на 0,05% від цією суми.

Основними напрямами взаємодії Держфінмоніторингу України з державними та правоохоронними органами мають бути: надання доступу відповідним підрозділам державних та правоохоронних органів до єдиної інформаційної системи і бази даних у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; обмін інформацією з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; надання допомоги державним та правоохоронним органам в одержанні інформації від міжнародних організацій з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; інформування Держфінмоніторингом України за наявності достатніх підстав правоохоронних органів відповідно до їх компетенції про операції, пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванням тероризму; надання державним та правоохоронним органам інформації відносно виявлених методів і фінансових схем легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму, рекомендацій щодо методів, прийомів і способів їх попередження, виявлення і документування; надання правоохоронним органам консультативної допомоги зі спеціальних питань у процесі розслідування злочинів, пов'язаних із легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванням тероризму; участь при необхідності працівників державних та правоохоронних органів у проведенні контрольних заходів працівниками Держфінмоніторингу України; залучення працівників Держфінмоніторингу України як спеціалістів до проведення окремих слідчих дій у справах про злочини, передбачені ознаками статей 209, 209-1, 258-258-4, 306 КК України, і предикатних злочинів.

Держфінмоніторинг України відповідно до міжнародних договорів України або за принципом взаємності здійснює міжнародне співробітництво з відповідними органами іноземних держав у частині обміну досвідом та інформацією, яка стосується запобігання та протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму. Обов'язковими формами взаємодії Держфінмоніторингу України з компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями є: виконання запитів; обмін інформацією; участь в оперативно-розшукових та слідчих заходах, здійснюваних на території держави; робота офіційних представників.

Висновки