Конституційні засади організації та функціонування судової влади в Україні (питання теорії і практики)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ

УДК 342.56

12.00.02 - конституційне право; муніципальне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Конституційні засади організації та функціонування судової влади в Україні (питання теорії і практики)

Нечипорук Світлана Володимирівна

Київ-2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича.

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор Георгіца Аурел Зіновійович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри міжнародного права.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, доцент Майданник Олена Олексіївна, Національний університет біоресурсів і природокористування України, професор кафедри конституційного права та правознавства;

- кандидат юридичних наук, професор Шмоткін Олексій Вікторович, Національна академія Служби безпеки України, завідувач кафедри теорії та історії держави і права.

Захист відбудеться 24 березня 2011 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.04 у Національній академії внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національної академії внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1.

Автореферат розісланий "11" лютого 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор історичних наук, професор Н.О. Щербак.

Анотація

Нечипорук С.В. Конституційні засади організації та функціонування судової влади в Україні (питання теорії і практики). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право; муніципальне право. - Національна академія внутрішніх справ. - Київ, 2011.

У дисертації досліджені питання місця судової влади в системі влади України, проаналізовані етапи становлення, розвитку, реформування судової влади на території України. Ґрунтовно проаналізовані конституційні засади (принципи) організації та функціонування судової влади. Пропонується визначення таких понять, як "конституційні засади (принципи) організації та функціонування судової влади в Україні", "судова влада". Запропонований та досліджений такий критерій класифікації засад організації та функціонування судової влади, як сфера (предмет) регулювання, за яким виділені (встановлені) на конституційному рівні засади організації та функціонування судової влади в Україні.

Удосконалено питання гарантій здійснення конституційних засад судової влади. Запропоновано виділяти загальні гарантії та спеціальні (правові) гарантії (правові засоби, які забезпечують нормальну організацію та функціонування всіх елементів судової влади, це конституційні, законодавчі, адміністративні гарантії).

Ключові слова: судова влада, конституційні засади, судово-правова реформа, засади (принципи) організації судової влади, засади (принципи) функціонування судової влади.

Аннотация

Нечипорук С.В. Конституционные принципы организации и функционирования судебной власти в Украине (вопросы теории и практики). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 - конституционное право; муниципальное право. - Национальная академия внутренних дел. - Киев, 2011.

В диссертации исследованы вопросы места судебной власти в системе власти Украины, проанализированы этапы становления, развития, реформирования судебной власти на территории Украины. Основательно проанализированы конституционные принципы (основы) организации и функционирования судебной власти. Предлагается определение таких понятий, как "конституционные принципы организации и функционирования судебной власти в Украине", "судебная власть". Отмечается, что в, отличие от судебной власти, законодательная и исполнительная ветви власти не имеют такого широкого круга конституционных принципов своей деятельности, организации и функционирования, а это, в свою очередь, влияет на стабильность правового регулирования и деятельности органов государственной власти.

Предлагается выделять общие и специальные гарантии. Предложен и исследован такой критерий классификации принципов организации и функционирования судебной, как сфера (предмет) регулирования, в соответствие с которым выделены (установлены) на конституционном уровне основы организации и функционирование судебной власти в Украине. Усовершенствован вопрос гарантий осуществления конституционных принципов судебной власти. Специальные (правовые) гарантии - правовые средства, обеспечивающие нормальную организацию и функционирование всех элементов судебной власти, это конституционные, законодательные, административные гарантии.

Для каждой из функций судебной власти присуща собственная объективно систематизированная совокупность конституционных правовых основ (принципов) ее реализации (функционирования). В процессе судебного контроля необходимо выделять следующие, наиболее значимые для его осуществления, принципы: верховенства права; законности; самостоятельности и независимости судебной власти; независимости судей при осуществлении правосудия и подчинения их только закону; гласности.

Констатируется, что часть принципов организации и функционирования судебной власти в Украине не вызывает значительных проблем в функционировании судебной власти (например, принципы законности, верховенства и прямого действия Конституции Украины, несменяемости судей, осуществления правосудия только судами, гласности, состязательности и равноправия сторон). В отраслевом процессуальном законодательстве четко прописаны вопросы состязательности и равноправия сторон. По общему правилу рассмотрение дел в судах является открытым, в определенных случаях - закрытым. Это является значительным достоянием отечественного законодательства. Однако это не означает, что указанные принципы никогда не нарушаются. Наиболее проблемными являются принцип самостоятельности и независимости судебной власти, принцип независимости и неприкосновенности судей, а также принцип национального языка судопроизводства и делопроизводства в судах.

Предлагается внести изменения в ч. 1 ст. 93 Конституции Украины и наделить Верховный Суд Украины правом законодательной инициативы. Также поддерживается предложение принять закон "О материальном и финансовом обеспечении судов в Украине", которым бы устанавливался порядок финансирования судебной власти Украины с целью обеспечения независимости судов и судей при осуществлении судопроизводства. Указанный закон также должен предусматривать гарантии получения материального обеспечения судами Украины. Кроме этого предложены изменения к ч. 3 ст. 12 Закона Украины "О судоустройстве и статусе судей".

Ключевые слова: судебная власть, конституционные принципы, судебно-правовая реформа, принципы организации судебной власти, принципы функционирования судебной власти.

Annotation

Nechyporuk S.V. Constitutional doctrines of organization and functioning of judicial power in Ukraine (theoretical issues and practicalities). - Manuscript.

Dissertation for the Degree of Candidate of Legal Sciences (PhD in Law) with major 12.00.02 - Constitutional Law; Municipal Law. - National Academy of Internal Affairs. - City of Kyiv, 2011.

The Dissertation studies the questions concerning the place of judicial power in the power system of Ukraine, analyses the phases of formation, development, reformation of judicial power on the territory of Ukraine. The constitutional doctrines (principles) of organization and functioning of judicial power are fully observed there. The Thesis gives such determinations as "constitutional doctrines (principles) of organization and functioning of judicial power in Ukraine", "judicial power".

The Dissertation offers and investigates such classification criterion of the principles of organization and functioning of judicial power as a sphere (subject) of regulation, according to which the constitutionally established norms of organization and functioning of judicial power of Ukraine were distinguished.

The question of enforcement guarantee of constitutional doctrines of judicial power was improved. It has been offered to distinguish the general guarantees and special (law) guarantees (legal means, which secure ordinary organization and functioning of the all elements of judicial power - constitutional, legislative and administrative guarantees).

Key words: judicial power, constitutional doctrines, judicial and law reform, doctrines (principles) of organization of judicial power, doctrines (principles) of functioning of judicial power.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасна судова система України характеризується певною роз'єднаністю, наявністю диспропорцій у навантаженні на суддів судів різних ланок і рівнів, проблемами у формуванні суддівського корпусу, некомпетентністю суддів (про що свідчать численні скасовані рішення).

Для того щоб органи судової влади мали змогу реалізовувати головну функцію судової влади, те, заради чого вони і створені, - здійснення правосуддя та судового контролю, судова влада має діяти у відповідності до конституційних принципів (засад). Досить позитивно, що вітчизняний законодавець на конституційному рівні закріпив найважливіші принципи організації та функціонування судової влади.

Як свідчить практика судочинства, вдосконалення лише процесуального законодавства не є запорукою вирішення зазначених проблем. Для їх подолання необхідне подальше реформування судової влади. В основу побудови нової судової системи повинен бути закладений механізм дотримання та реалізації конституційних засад організації та функціонування судової влади. Це, у свою чергу, сприятиме правильному та ефективному розгляду справ, наближенню правосуддя до громадян, усуненню корупції в судах. Все це у сукупності із іншими чинниками пояснює актуальність теми дослідження.

У вітчизняному конституційному праві практично відсутні ґрунтовні дослідження принципів організації та функціонування судової влади. Здебільшого цими проблемами переймаються фахівці у галузі теорії держави та права, кримінального, цивільного та адміністративного процесу. Проте саме конституційні засади (принципи) є вихідними у діяльності органів будь-якої гілки влади, тобто є необхідність осмислення їх конституційно-правової природи.

У роботі комплексно розглядаються саме ті засади організації та функціонування судової влади, що випливають із норм Основного Закону України, тобто визначають її конституційно-правовий статус.

Теоретичною базою дисертаційного дослідження є наукові праці таких провідних українських, російських, радянських та інших фахівців, як О. Абросимова, В. Анішина, А. Афанасьєва, А. Бабінков, О. Банчук, Ю. Битяк, О. Безнасюк, А. Бондар, М. Бондар, Л. Воскобітова, А. Георгіца, В. Городовенко, Ю. Грошовий, М. Гумба, М. Ентін, В. Єршов, В. Квіткін, І. Кисенишський, М. Козюбра, А. Колодій, В. Кройтор, Р. Куйбіда, Ю. Курохтін, В. Лазарєв, О.Майданник, В. Маляренко, І. Марочкін, М. Михеєнко, І. Назаров, С. Насонов, М. Ноздріна, В. Погорілко, А. Портнов, І. Приходько, Д. Притика, М. Савчин, Н. Сібільова, В. Семенов, В. Скомороха, В. Смородинський, В. Стефанюк, В. Терьохін, М. Тесленко, В. Телєгіна, Ю. Тодика, І. Факас, Т. Француз, М. Цвік, Т. Цимбалістий, Н. Чепурнова, В. Чіркін, М. Шакарян, В. Шаповал, О.Шмоткін, В. Шевцов, В. Шишкін, С. Шишкін, П. Шевчук, С. Штогун, В. Ярков та інші.

Вибір теми дисертаційного дослідження зумовлений нагальною потребою здійснення комплексних досліджень проблем судової влади в аспекті її конституційно-правового статусу. Актуальність обраної теми посилюється у зв'язку із судовою реформою та іншими реформами, пов'язаними із нею, а також прийняттям Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р., адаптацією законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводиться як складова частина тематики досліджень кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича з теми: "Феноменологія конституційного, адміністративного і фінансового права постсоціалістичної України" (державний реєстраційний номер 0106U008492).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукова розробка проблем, пов'язаних із конституційними принципами організації та функціонування судової влади в Україні, та формулювання на цій основі науково-обґрунтованих пропозицій стосовно подальшого вдосконалення законодавства у даній галузі.

Відповідно до мети визначені такі основні завдання дослідження:

- дослідити місце органів судової влади в системі сучасних органів державної влади, узагальнити наукові надбання з цього питання, що існують у конституційно-правовій науці;

- висвітлити історичні умови становлення і розвитку незалежного суду, а також проаналізувати етапи та сучасний стан реформування судової влади в Україні;

- сформулювати визначення конституційних засад (принципів) організації та функціонування судової влади в Україні, а також поняття судової влади;

- розглянути класифікацію конституційних принципів організації та функціонування судової влади в Україні, а також гарантії їх реалізації;

- дослідити зміст судової влади в Україні крізь призму її фундаментальних засад, основних принципів організації судової влади та основних принципів судочинства;

- визначити особливості, характерні ознаки та зміст конституційних принципів;

- проаналізувати стан правового регулювання та практичного впровадження конституційних принципів організації та функціонування судової влади в Україні;

- дослідити зміст кожного конституційного принципу організації та функціонування судової влади, розглянути механізми їх реалізації при здійсненні правосуддя та виконанні інших функцій і завдань;

- охарактеризувати основні напрями вдосконалення судової влади в Україні на основі реалізації конституційних принципів організації та функціонування судової системи;

- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання та практичного використання конституційних принципів організації та функціонування судової влади в Україні.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що складаються в процесі організації та функціонування судової влади в Україні.

Предмет дослідження - конституційні засади (принципи) організації та функціонування судової влади в Україні, а також теоретичні і практичні аспекти реалізації цих конституційних положень.

Методи дослідження. У процесі роботи над дисертацією, відповідно до поставленої мети і завдань, з урахуванням специфіки об'єкта та предмета дослідження, використовувались загальнонаукові та спеціальні методи. На всіх етапах дисертаційного дослідження використовувалися загальні методи наукового пізнання (діалектичний, спостереження, порівняння, абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного). Для проникнення в сутність такого державно-правового явища, якою є судова влада, застосовувався формальний та формально-юридичний методи (підрозділ 1.1). Історичний та історико-правовий - використовувались при дослідженні конституційно-правових основ реформування та деяких аспектів виникнення, становлення та розвитку судової влади в Україні та відповідного законодавства (підрозділ 1.2). За допомогою формального, системно-структурного, формально-юридичного методів проаналізовано поняття і систему конституційних засад (принципів) організації та функціонування судової влади в Україні (підрозділ 1.3). Порівняльний, історичний, системний, структурний, функціональний, узагальнення, абстрагування, юридико-технічний, формально-правовий, порівняльно-правовий, спеціально-юридичний та інші методи реалізовувались для пізнання конституційних засад організації та функціонування судової влади в Україні (розділи 2, 3). До того ж порівняльний та порівняльно-правовий - використовувалися під час аналізу законодавства та наукових досліджень окремих аспектів організації та функціонування судової влади, а також впливу на неї відповідних конституційних принципів в окремих зарубіжних країнах (підрозділ 3.5.). Метод узагальнення, угрупування, прогнозування, моделювання застосовано при підготовці висновків (висновки до розділів, загальні висновки).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на підставі результатів дослідження сформульовані та обґрунтовані наукові положення, висновки та пропозиції, які характеризуються тим чи іншим ступенем новизни:

вперше:

– доведено, що остаточне оформлення інституту судової влади в Україні в умовах реалізації принципу розподілу влади відбулося тоді, коли у законодавчому порядку за судом було закріплено, крім повноважень здійснення правосуддя, володіння ним двома іншими базовими повноваженнями - судового конституційного контролю та судового адміністративного контролю. Тобто, нині повноваження суду розповсюджені не лише на правопорушення громадян, але й на неправомірні дії, акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; суд у рівній мірі захищає будь-якого суб'єкта права;

– запропоноване таке визначення конституційно-правової категорії "конституційні засади (принципи) організації та функціонування судової влади в Україні" - це фундаментальні положення Основного Закону держави, що визначають основи організації судової влади (зокрема, побудови системи судових органів, статусу та повноважень представників судової влади тощо), а також здійснення її безпосередніх функцій (тобто змісту, порядку і процедури здійснення судочинства);

– пропонується нова методологія побудови системи принципів організації та функціонування судової влади в Україні, яку умовно можна поділити на чотири групи: принципи, що визначають конституційні засади судової влади; принципи судоустрою (організації) судової влади; принципи судочинства; принципи, що встановлюють процесуальні гарантії прав людини при судочинстві;

– формулюються ознаки судової влади, на підставі яких у науці конституційного права України дефініцій поняття "судова влада" визначається таким чином: це особлива гілка державної влади, єдиним джерелом якої є народ, яка опосередковується у судочинстві, здійснюваному спеціально створеними та уповноваженими особами й органами - суддями та судами виключно щодо правовідносин та у правових формах, і реалізується за допомогою здійснення правосуддя та судового контролю шляхом ухвалення рішень, що є обов'язковими до виконання на всій території України;

удосконалено:

– питання гарантій реалізації конституційних принципів судової влади. Запропоновано виділяти загальні гарантії (економічні, політичні, організаційні, виховні) та спеціальні (правові) гарантії (правові засоби, що забезпечують нормальну організацію та функціонування всіх елементів судової влади - конституційні, законодавчі, адміністративні гарантії);

– систему принципів судової влади. Визначено, що вони утворюють єдину систему, взаємодіючи між собою, і їх можна поділити на дві групи: принципи, що визначають правовий статус та порядок діяльності судів; принципи, що визначають права та обов'язки громадян у судовому процесі;

дістало подальшого розвитку:

– теоретичне дослідження процесу становлення й розвитку концепції розподілу влади, а також питання історії конституційно-правового реформування судової влади в Україні. Аналізуючи науковий доробок щодо висвітлення основних юридично значимих історичних періодів реформування судової влади на конституційно-правовому рівні, підтримане та досліджене виділення п'яти часових проміжків в історії конституціоналізму України: І. Період Гетьманщини на українських землях (1649-1764 рр.). ІІ. Період імперського панування на українських землях (1764-1917 рр.). ІІІ. Період Гетьманату та Української Народної Республіки (1917-1920 рр.). ІV. Період радянської влади в Україні (1920-1990 рр.). V. Період незалежної України (з 1990 р.);

– положення про те, що правосуддя є важливою формою реалізації судової влади, але не єдиною. Крім названої, судова влада реалізується в таких конституційно-правових формах, як судовий конституційний контроль та судовий адміністративний контроль. Докладно досліджуються характеристики, основні риси і правові підстави здійснення цих форм судової влади, зміни їх структури і функціонального значення у міру проведення судово-правової реформи в Україні;

– проблеми класифікації конституційних принципів організації та функціонування судової влади в Україні. Поруч із такими критеріями класифікації вказаних принципів, як дія у системі права, галузева належність, ступінь поширеності, роль у регулюванні процесуально-правового становища суб'єктів правовідносин, об'єкт правового регулювання, запропонований та досліджений критерій "сфера (предмет) регулювання", за яким виділені встановлені на конституційному рівні принципи організації та функціонування судової влади в Україні;

– аналіз конституційного регулювання судової влади в Україні, що полягає у наступному: сутність і зміст судової влади регулюється за допомогою формулювання засад (принципів) судової влади, що розкривають як інституційний, так і динамічний аспекти її існування; у наявності групи норм, що характеризують засади правового статусу суддів; у наявності групи норм, що регулюють так звані судові гарантії прав людини; у наявності відповідних бланкетних норм у тексті Конституції України;

– питання вдосконалення законодавства України. Пропонується внести зміни до ч. 1 ст. 93 Конституції України та надати Верховному Суду України право законодавчої ініціативи. Також визначено за необхідне прийняти закон "Про фінансове та матеріальне забезпечення суддів в Україні", яким би встановлювався порядок фінансування судової влади України з метою забезпечення гарантій їх незалежності судів і суддів при здісненні судочинства. Окрім цього, такий закон має передбачати гарантії отримання матеріального забезпечення судами України. Запропоновані зміни до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації положення, висновки, пропозиції і рекомендації використані:

- у практичній діяльності Державної судової адміністрації України (Довідка про реалізацію наукового дослідження від 16 вересня 2010 р. №1-6193/10);

- у навчальному процесі Київського університету туризму, економіки і права (Довідка про реалізацію наукового дослідження від 20 травня 2010 р. №2 - 1421/8);

можуть бути також використані:

- у науково-дослідній сфері - для подальших досліджень конституційно-правових проблем організації та функціонування судової влади, судоустрою, судочинства, статусу судів та суддів, перспектив розвитку законодавства у цій сфері;

- у правотворчій сфері - для вдосконалення та прийняття нових нормативно-правових актів, внесення змін і доповнень до чинного законодавства, його адаптації до кращих міжнародних та європейських зразків.

Апробація результатів дисертації. Одержані здобувачем у процесі дослідження висновки, узагальнення і пропозиції оприлюднювалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: "Шості осінні юридичні читання" (м. Хмельницький, 2007 р.), "Сьомі осінні юридичні читання" (м. Хмельницький, 2008 р.), "Система фінансового права" (м. Одеса, 2009 р.), "Імперативи розвитку України в умовах глобалізації" (м. Чернігів, 2009 р.) (тези опубліковані), "Розвиток цивільного законодавства: посткодифікаційний період" (м. Київ, 2009 р.), "Восьмі осінні юридичні читання" (м. Хмельницький, 2009 р.) (тези опубліковані), "Актуальні проблеми правового регулювання фінансово-кредитних відносин в умовах кризи: практика правозастосування та шляхи вдосконалення" (м. Суми, 2010 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у дев'яти наукових публікаціях, з яких сім опубліковано у виданнях, включених ВАК України до переліку фахових з юридичних наук, а також у двох тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, 11 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (383 найменування). Повний обсяг дисертації становить 225 сторінок, з них загальний обсяг тексту - 186 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі дисертації обґрунтовується її актуальність, зазначається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета і завдання дослідження, окреслюється об'єкт, предмет та методи дослідження, формулюються положення новизни одержаних результатів та їх практичне значення, а також зазначається про апробацію результатів та публікації.

Розділ 1 "Загальнотеоретичні основи організації та функціонування судової влади в Україні (конституційно-правовий аспект)" присвячений дослідженню судової влади як виду державної влади, конституційно-правовим основам реформування судової влади в Україні, поняттю і системі конституційних засад (принципів) організації та функціонування судової влади в Україні.

У підрозділі 1.1. "Судова влада як вид державної влади та її місце в системі розподілу влади" йдеться про те, що у сучасних умовах розвитку держави та суспільства для визначення змісту такої видової правової категорії, як "судова влада", необхідно виходити із загального родового поняття державної влади в її єдності за своїм джерелом та носієм, зважаючи на історичні етапи становлення та розвитку цієї гілки влади.

Ґрунтуючись на проведеному аналізі існуючих визначень поняття "судова влада" та його розуміння різними вченими, виокремлюються такі специфічні конституційно-правові риси судової влади в Україні: судова влада, поряд з законодавчою та виконавчою владою, є однією з трьох самостійних гілок державної влади; єдиним первинним суб'єктом судової влади як виду державної є Український народ, а похідним суб'єктом - суди і судді (відповідно до ч. 1 ст. 5 Конституції України); опосередковано (шляхом делегування владних повноважень, що належать Українському народу) судова влада здійснюється спеціально створеними та уповноваженими особами й органами - суддями (одноособово) та судами (колегіально); судова влада може поширювати свій владний вплив на будь-які правові відносини в державі; перелік об'єктів владного впливу судової влади не є вичерпним; владний вплив судової влади здійснюється лише щодо правовідносин (права матеріального) та лише у наперед визначених правових формах (процесуальне право); судова влада виражається у формі судочинства, змістом якого є здійснення правосуддя; функції судової влади є виключними, тобто не можуть делегуватися жодному іншому органу чи особі; принцип первинного народовладдя та ознака державності проявляються в реалізації судової влади тим, що рішення судів проголошуються ім'ям України та є обов'язковими до виконання на всій території України; судовій владі належить функція контролю за рішеннями та діями органів законодавчої та виконавчої влади.

У підрозділі 1.2. "Конституційно-правові основи реформування судової влади в Україні" зазначається, що становлення сучасної системи конституційних принципів організації та функціонування, реалізації судової влади відбувалося під впливом низки важливих факторів, що сьогодні створили нову правову базу для функціонування судових органів.

Висвітлюються основні юридично значимі історичні періоди реформування судової влади на конституційно-правовому рівні. Так, підтримане та досліджене виділення п'яти часових проміжків в історії конституціоналізму України: І. Період Гетьманщини на Українських землях (1649-1764 рр.). ІІ. Період імперського панування на Українських землях (1764-1917 рр.). ІІІ. Період Гетьманату та Української Народної Республіки (1917-1920 рр.). ІV. Період радянської влади в Україні (1920-1990 рр.); V. Період незалежної України (з 1990 р.). Зазначається, що у конституційно-правовому регулюванні ролі та місця судової влади в Українській державі не спостерігається історичної одноманітності. Законодавство, яке діяло на території сучасної України, настільки обережно підходило до явища судової влади, що досить часто містило лише положення щодо судової системи взагалі та принципів організації і діяльності судів як державних установ. Показовим, з точки зору характеру ставлення до судової влади за радянських часів, є те, що в жодній з радянських конституцій (1919, 1937 та 1978 рр.) не йшлося про судову владу як окрему гілку влади. Тому, фактично, вперше поняття "судової влади" в Україні (в її сучасному конституційно-правовому розумінні) з'явилось лише в Декларації про державний суверенітет України 1990 р.

У підрозділі 1.3. "Поняття і система конституційних засад (принципів) організації та функціонування судової влади в Україні" йдеться про те, що стосовно самого поняття конституційних засад (принципів) здійснення судової влади основна полеміка визначення тут полягає не тільки в окресленні значення категорії "принципів", а й у визначенні сфери, у якій, відповідно, така система принципів має діяти та застосовуватись.

У дисертації пропонується такий критерій класифікації, як сфера (предмет) регулювання, за яким виділяються встановлені на конституційному рівні засади організації та функціонування судової влади в Україні. При цьому, власне від "організаційних функцій" судової влади процес її організації визначається тим, що у здійсненні останнього представники судової влади беруть участь лише обмежено, на рівні періодичного обрання суддів на окремі посади.

У процесі дослідження системи конституційних принципів організації та функціонування судової влади важливо зауважити, що вплив таких засад не обмежується лише врегулюванням здійснення її функцій. Нормами Конституції України фіксуються не тільки ті основоположні ознаки судової влади, а й встановлюються її організаційні засади. Так, в нормах Конституції України в якості таких засад (принципів) системи судів загальної юрисдикції прямо передбачені лише два принципи - територіальності та спеціалізації (ч. 1 ст. 125). У свою чергу, інші засади організації судової влади та побудови судової системи опосередковано можна виділити зі змісту одразу кількох норм Конституції України, присвячених правосуддю. До їх числа, зокрема, необхідно відносити: принцип здійснення правосуддя виключно судами (ч. 1 ст. 124); принцип колегіального та одноособового розгляду справ (ч. 2 ст. 129); принцип участі народу у здійсненні правосуддя (ч. 4 ст. 124); принцип незалежності та недоторканності суддів (ч. 1 ст. 126); принцип безстроковості судової посади (ч. 4 ст. 126); принцип професійності суддів (ч. 1 ст. 127). Деякі дослідники (наприклад, В. Долежан) схильні додавати до вказаних вище конституційних засад (принципів) організації судової влади ще й принцип "інстанційності", посилаючись на те, що в системі судоустрою України давно вже існують два таких нерозривних поняття як "ланка судової системи" та "судова інстанція". Підтримано даний підхід, враховуючи необхідність забезпечення практичної можливості реалізації принципу права на апеляційне та касаційне оскарження рішень суду.

Розділ 2 "Конституційні засади (принципи) організації судової влади в Україні" присвячений дослідженню групи принципів, на яких ґрунтується вся організація судової влади в Україні.

Підрозділ 2.1. "Принцип законності, верховенства і прямої дії Конституції України". Принцип законності в узагальненому вигляді сформульований у ч. 2 ст. 19 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цей принцип повною мірою поширюється і на діяльність судів. При цьому суд безпосередньо застосовує Конституцію в разі, коли закон, який був чинний до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй (п. 2 ч. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"). У подібних випадках принцип законності набуває характеру принципу конституційної законності. судовий влада конституційний

Принцип верховенства права в організації судової влади в Україні також має важливе практичне значення. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. №1-33/2004 (справа про призначення судом більш м'якого покарання), верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема, у закони, що за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи та рівності.

За принципом прямої дії Конституції в організації судової влади України норми Конституції України є нормами прямої дії. Призначення коментованого припису полягає в тому, щоб безпосередньо забезпечити праворегулятивний вплив Конституції як повноцінного юридичного (нормативно-правового) акта, гарантувати дієвість, реальність її норм.

Аналізований принцип організації судової влади (хоча вся влада також здійснюється на основі даного принципу) є істотною передумовою керованості суспільних справ, гарантією режиму законності як однієї з основних ознак правової держави. З цим принципом пов'язані загальні підходи до прав громадян та критеріїв їх реального забезпечення.

Підрозділ 2.2. "Принцип самостійності та незалежності судової влади". Самостійність судів встановлена в Україні як конституційний принцип організації та функціонування судів з метою забезпечення права осіб на судовий захист своїх прав і свобод. Самостійність судової влади має правову основу (ст. 124 Конституції України) й виражена у формулі: правосуддя здійснюється тільки судом, жодні інші органи не можуть його здійснювати. Робиться висновок про те, що самостійність судової влади первинна, а категорія незалежності похідна від неї. Отже, незалежність і самостійність - це дві тісно взаємопов'язані категорії.

Окрім правової самостійності судової влади також виділяють організаційну та фінансову самостійність (але це вже стосується не стільки судової влади, скільки безпосередньо судів).

З метою забезпечення незалежності судової влади, її захисту від втручання з боку інших гілок влади та політичних партій, Пленум Вищого адміністративного суду України звернувся з проханням до Верховної Ради України законодавчо змінити порядок призначення (обрання) суддів, забезпечивши недопущення впливу інших гілок влади на вирішення цього питання (постанова Вищого адміністративного суду України від 14 жовтня 2008 р. №6). Також пропонувалось на законодавчому рівні врегулювати питання щодо обмеження прав народних депутатів України у взаємовідносинах із судовою гілкою влади. У дисертації підтримано наведені пропозиції та аргументовано, що судова влада має бути максимально далекою від політики і її впливу.

Визначено за необхідне на законодавчому рівні закріпити автоматизований розподіл справ між суддями на випадковій основі. Фактично йдеться про зміну порядку розподілу справ між суддями відповідно до положень закону.

У підрозділі 2.3. "Принцип незмінюваності суддів" вказується на те, що професія судді - одна з найбільш складних юридичних професій. У діяльності судді реалізується значна кількість спеціальних якостей і навичок, що складають ментальність особистості і визначають її творчий потенціал, а також індивідуальний стиль роботи. Суддя, здійснюючи державну діяльність, є носієм судової влади, його робота пов'язана з високими психоемоційними навантаженнями, особливо в умовах сьогодення. Підтримано наукову позицію щодо розуміння незмінюваності суддів як довічного або безстрокового перебування судді на посаді, а також непереміщення його з посади або місця посади без його згоди. Органічною складовою принципу незмінюваності суддів є неможливість припинення повноважень судді без його на те волевиявлення.

Наголошується на тому, що потребує уточнення питання щодо рівня освіти та фахової підготовки осіб, які претендують на посаду судді.

Розділ 3 "Конституційні засади (принципи) функціонування судової влади в Україні" стосується тих принципів, що забезпечують функціонування судової влади.

Підрозділ 3.1. "Принцип незалежності та недоторканності суддів". У нашій державі гарантована Конституцією України незалежність суддів забезпечується, зокрема, особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади (п. 27 ч. 1 ст. 85, ч. 4, 5 ст. 126, ч. 3, 4 ст. 127, ст. 128, п. 1 ч. 1 ст. 131); забороною впливу на них у будь-який спосіб (ч. 2 ст. 126); захистом професійних інтересів (ч. 6 ст. 127); підкоренням суддів при здійсненні правосуддя лише закону (ч. 1 ст. 129); особливим порядком притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (п. 3 ч. 1 ст. 131); гарантуванням державою фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів (ч. 1 ст. 130); забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (ч. 2 ст. 127); притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суду і судді (ч. 5 ст. 129); забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей (ч. 7 ст. 126); здійсненням суддівського самоврядування (ч. 2 ст. 130). Окрім зазначених конституційних гарантій недоторканості та незалежності суддів, законами України можуть встановлюватись й інші гарантії.

Незалежність судді означає, що при здійсненні своєї професійної діяльності він нікому не підкоряється, має всі необхідні повноваження та функції для здійснення правосуддя. Прийняття суддею рішення не потребує попереднього узгодження з якою-небудь посадовою особою чи органом. Рішення судді, що набрало законної сили, має силу закону та обов'язкове для виконання всіма органами та посадовими особами на території України.

Однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів - виключно за рахунок коштів державного бюджету (про це йдеться у підрозділі 2.2).

Ще однією гарантією незалежності суддів є особливий порядок їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади.

У підрозділі 3.2. "Принцип гласності у діяльності судів" зазначається, що однією із фундаментальних конституційних засад, якою керуються суди України у своїй діяльності, є принцип гласності судового процесу та його повна фіксація технічними засобами, а також вільний доступ до судових рішень (у межах Єдиного державного реєстру судових рішень). У Конституції України наголошується, що громадськість має право знати про те, що відбувається у залі судових засідань (п. 7 ч. 3 ст. 129). Адже саме публічність судового провадження дає громадянам можливість зрозуміти призначення своєї держави та побачити у судовій владі дійсного захисника їх прав, свобод та інтересів.

В законодавстві України зустрічаються два близьких за назвою, але зовсім різних за змістом принципи, а саме: принцип "публічності" та принцип "гласності" судового процесу. Однак, гласність не повинна зводитися лише до вільного допуску публіки в зал судового засідання і до права присутніх безперешкодно інформувати інших осіб про те, що вони чули і бачили під час судового процесу. Має також бути доступ до змісту судових рішень.

У підрозділі 3.3. "Принцип державної мови судочинства та діловодства у судах" розглядається складне мовне питання у функціонуванні судової влади. Стаття 10 Конституції України визначає, що державною мовою в Україні є українська мова. Положення цієї статті Конституції України було роз'яснено Конституційним Судом України у Рішенні від 14 грудня 1999 р. №1-6/99 (справа про застосування української мови). У своєму Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що положення Конституції України зобов'язують використовувати державну - українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними службових обов'язків, у роботі і діловодстві органів державної влади.

Проблема мови у функціонуванні судової влади полягає, зокрема, у тому, що інколи сам суддя її не знає; що до суду подаються документи, підготовлені не українською мовою. Звичайно, сам суддя не може (і не повинен) виконувати функції перекладача, який, у свою чергу, є процесуальною особою. Таким чином, черговий раз констатується необхідність дотримання конституційного принципу державної мови судочинства на всіх стадіях судового процесу всіма його учасниками.

У підрозділі 3.4. "Принцип змагальності та рівноправності сторін" даний принцип розглядається на прикладі цивільного, кримінального та адміністративного судочинства. Пропонуються такі, характерні для кримінального судочинства, ознаки принципу змагальності: 1. Дихотомія суб'єктного складу учасників процесу, яка полягає у наявності двох протилежних сторін - обвинувачення і захисту (для повноцінного змагання необхідна присутність двох сторін у суді (зокрема, ст. 45, 264, 262, 288, 289, 290 Кримінально-процесуального кодексу України). 2. Процесуальна рівність сторін, що полягає у забезпеченні сторонам однакових можливостей для захисту своїх прав та законних інтересів, пов'язаних із справедливим розглядом і вирішенням справи. При дослідженні доказів Закон, перш за все, стимулює активність сторін, а не суду, оскільки саме сторони повинні виступати ініціаторами в процесі доказування, а суд повинен лише сприяти вирішенню спору і вживати всіх заходів, що викривають або виправдовують підсудного (ст. 22, 253, 260, 299, 3151 Кримінально-процесуального кодексу України). 3. Невтручання суду у процес доказування (йдеться про те, що суд повинен займати виключно незалежну від сторін позицію і лише слідкувати за законністю самого процесу доказування при розгляді кримінальної справи та належним чином, провівши оцінку наданих йому доказів, вирішити справу).

При дослідженні ознак принципу змагальності зазначається, що суд не може брати на себе здійснення ні обвинувальної функції, ні функції захисту, оскільки ці функції покладаються виключно на сторони процесу. Саме ініціатива сторін, а не суду, є основою реалізації принципу змагальності. При цьому не варто забувати і той факт, що ні суд, ні сторони не можуть виконувати функції один одного.

Однією з умов змагальності є наявність диспозитивності у діях сторін. Диспозитивність як умова змагальності має місце також і у взаємовідносинах сторони обвинувачення і суду при відмові обвинувача від обвинувачення. У таких випадках суд не може вимагати від обвинувача обвинувальної активності (ст. 264 Кримінально-процесуального кодексу України). Однак сам суд нерідко зв'язаний позиціями сторін і наданими ними доказами і тому не може бути визнаний так само, як і сторони, абсолютно вільним у виборі рішення (ст. 253, 281, 290, 292, 299 Кримінально-процесуального кодексу України).

Принцип рівноправності сторін є самостійним і повинен чітко відмежовуватись від суміжних категорій, таких, наприклад, як принцип рівності людини і громадянина, принцип рівності всіх перед судом, принцип рівності учасників цивільних правовідносин тощо.

Підрозділ 3.5. "Принцип здійснення правосуддя виключно судами". У Конституції України акцентовано увагу на основній функції судової влади - здійсненні правосуддя, і тим самим відокремлено органи судової влади від інших органів державної влади.

У роботі проаналізовано особливості здійснення правосуддя судами всіх видів і рівнів, у тому числі й спеціалізованими судами та обґрунтовано позицію про те, що під час здійснення правосуддя суди України повинні посилатися на висновки Європейського суду з прав людини як на безпосереднє джерело права. Завдяки цьому буде здійснено не лише формальне тлумачення норм права, а й додержання та втілювання у судових рішеннях ідеї справедливості, гуманності, що притаманна рішенням Європейського суду.

Досліджено питання можливої участі у здійсненні правосуддя народними засідателями і судом присяжних. На підставі положень чинного законодавства України з цього питання з'ясовано перспективи залучення представників народу до діяльності із розгляду конкретних найбільш важливих для суспільства справ безпосередньо, що є достатньо ефективним засобом підвищення авторитету рішень судової влади, формування режиму громадської довіри до правосуддя.

Розглядаються питання участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ, що належить до групи принципів, які визначають права та обов'язки громадян стосовно процесу здійснення правосуддя.

Пропонується законодавчо визначити: хто і в яких випадках може бути таким учасником від громадськості; хто не може взагалі бути таким учасником; які умови ознайомлення таких учасників із матеріалами справи; яке правове значення та правові наслідки рішень таких учасників; умови та порядок відводу вказаних осіб; порядок оплати праці цих учасників; відповідальність таких осіб.

Висновки

У висновках дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства та практики його застосування, теоретичного осмислення наукових праць і положень, сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на системне удосконалення конституційних засад організації та функціонування судової влади, зокрема:

1. Основоположне розуміння, аналіз та правове регулювання будь-якого з видів державної влади, з точки зору конституційного права, надає, перш за все, звернення до принципу розподілу влад. При цьому важливо відмітити, що даний принцип сьогодні перетворився з теоретичного надбання на конституційну модель, яка успішно застосовується у переважній більшості розвинених країн. Важливо наголосити, що ідею розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову не можна розуміти буквально. Адже в державі не може паралельно існувати дві чи більше різних державних влад, відмінних за своєю природою та стратегічними цілями.

2. Вважаючи поняття "реалізація судової влади" більш широким та загальним щодо "здійснення правосуддя" (що є лише змістом окремої функції судової влади) та "здійснення судочинства" (тобто, фактично, її форми), вбачається необхідним розглядати конституційні правові засади у сфері судової влади, насамперед, через узагальнююче явище судової влади та аспекти її реалізації.

3. Поняття судової влади як правової категорії в різні історичні періоди України тлумачилось по-різному. Досить особливе її розуміння було за часів СРСР. Так, судова влада існувала як своєрідне знаряддя забезпечення та охорони встановленого режиму радянської влади і, відповідно, набувала таких окремих, природно не властивих для неї функцій, як підтримання державної політики, виховання, охорона. Звідси, мабуть, і бере початок помилкове прирівнювання судових органів та їх діяльності до правоохоронних, що нерідко зустрічається в окремих юридичних наукових працях. Але за сучасних умов демократичного ладу не слід відносити судову діяльність та відповідні органи до правоохоронних (безпосередньо до яких, у свою чергу, належать органи прокуратури, міліції, Служби безпеки України та інші слідчі й охоронні відомства).

4. Виділено загальні та спеціальні гарантії здійснення конституційних засад організації та функціонування судової влади. До загальних гарантій судової влади необхідно відносити досягнутий рівень розвитку країни, тобто економічні, політичні, організаційні гарантії. В свою чергу, спеціальні (правові) гарантії - це правові засоби, які забезпечують нормальну організацію та функціонування всіх елементів судової влади. Вони встановлені в Конституції та законах України, що регулюють діяльність судової влади. До таких правових державних гарантій здійснення конституційних засад судової влади віднесено: конституційні (закріплення на конституційному рівні принципу розподілу влади, забезпечення незалежності судової влади, створення системи судоустрою із правом та реальною можливістю забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішень суду); законодавчі (розвивають конституційні положення, наприклад, серед гарантій самостійності, виключності та авторитету судової влади - законодавче встановлення відповідальності за неповагу до суду); адміністративні (впровадження суддівського самоврядування для вирішення питань внутрішньої діяльності судів; особливий порядок державного фінансування судів; створення механізму підготовки професійних суддів ).

5. Розглядаючи питання поняття та системи конституційних засад (принципів) організації та функціонування судової влади, зроблено висновок про те, що саме вони у своїй сукупності та взаємозв'язку є орієнтирами правотворчої, правореалізаційної і правоохоронної діяльності у сфері здійснення судочинства та правосуддя в Україні. Аналіз їх сутності, специфіки прояву у різних формах судочинства дає можливість визначити спрямованість, завдання, зміст і значення для суспільства та держави всіх аспектів реалізації судової влади. Однозначне розуміння і дотримання вказаних принципів у практичній діяльності має забезпечити ефективне функціонування судової системи та справедливе застосування влади в судочинстві. Натомість нехтування ними, зокрема, порушення їх іншими гілками державної влади, фактично унеможливлюють належну реалізацію функцій судової влади та зводять нанівець зміст і мету здійснення правосуддя в державі.

6. Для кожної із функцій судової влади притаманна власна об'єктивно систематизована сукупність конституційних правових засад (принципів) її реалізації (функціонування) в Україні. Наприклад, у процесі судового контролю необхідно виділяти такі, найбільш значущі для його здійснення, конституційні правові засади (принципи): верховенства права; законності; самостійності та незалежності судової влади; незалежності суддів при здійсненні правосуддя та підкорення їх тільки закону; гласності.

7. Розглянувши конституційні засади організації та функціонування судової влади в Україні, їхнє законодавче врахування та практичну реалізацію, констатується те, що частина цих принципів не викликають значних проблем у функціонуванні судової влади (наприклад, принцип законності, верховенства і прямої дії Конституції України, принцип незмінюваності суддів, принцип здійснення правосуддя виключно судами, принцип гласності, принцип змагальності і рівноправності сторін в діяльності судової влади). У галузевому процесуальному законодавстві чітко прописані питання змагальності та рівноправності сторін. За загальним правилом розгляд справ у судах є відкритим, у певних випадках - закритим. Це є значним надбанням вітчизняного законодавства. При розгляді найбільш гучних справ допускається телетрансляція (як приклад згадується справа про оскарження результатів виборів Президента України у 2004 р.). Проте це не означає, що вказані принципи ніколи не порушуються. Найбільш проблемними є принцип самостійності та незалежності судової влади, принцип незалежності та недоторканності суддів, а також принцип національної мови судочинства та діловодства у судах.