Цивільно-правові аспекти реалізації особистих немайнових прав фізичної особи в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 347.12

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Цивільно-правові аспекти реалізації особистих немайнових прав фізичної особи в Україні

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Мухамєдова Ельміра Енверівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі цивільного права юридичного факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, доцент

КОХАНОВСЬКА ОЛЕНА ВЕЛЕОНІНІВНА,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри цивільного права, заступник декана юридичного факультету з наукової роботи.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України

СТЕФАНЧУК РУСЛАН ОЛЕКСІЙОВИЧ,

Хмельницький університет управління та права, проректор з наукової роботи; кандидат юридичних наук, доцент,

ШИМОН СВІТЛАНА ІВАНІВНА,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова,

завідувач кафедри цивільного та

кримінального права (м. Київ).

Захист відбудеться “___” грудня 2010 р. о “____” годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06

у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, кім. 12.

Автореферат розісланий “___” жовтня 2010 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О. В. Михальнюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний розвиток суспільних відносин, активізація державних, політичних та соціально-економічних змін нашої держави мають безпосередній вплив на стан реалізації прав та свобод фізичних осіб. Теоретичний аналіз сучасного стану прав людини є особливо актуальним у сьогоднішньому контексті вибору, який здійснює сучасна Україна щодо інтеграції в єдину Європу. Процес глобалізації, що відбувається у світі, сприяє становленню єдиного світового соціального, економічного, політичного і правового простору, визначенню і спільному узгодженню вирішення глобальних проблем у сфері екології, соціально-економічного розвитку тощо. У цих умовах виникає необхідність приділити увагу визначенню і закріпленню правових основ реалізації особистих немайнових прав людини.

Загальна постановка проблем реалізації особистих немайнових прав фізичної особи зумовлюється їх теоретичною важливістю та складністю їх реального забезпечення. Сучасні прогресивні законодавчі конструкції особистих немайнових прав фізичної особи поки ще недостатньо втілені в практику правозастосування. Це пояснюється новітніми тенденціями розвитку людства: рівнем техногенного освоєння дійсності, що сприяє значному розширенню способів та форм реалізації людської сутності, збільшенню її духовного та матеріального багатства. Саме цим пояснюється і позиція законодавця щодо можливості додаткового розширення переліку особистих немайнових прав фізичної особи. Адже встановлення повного вичерпного переліку цих прав сьогодні є практично неможливим.

Все це обумовлює постійну зміну та доповнення сучасного змісту особистих немайнових прав осіб, тобто їх постійну динаміку. Зокрема, стрімке зростання техносфери, інтенсивний розвиток промисловості роблять все більш гострою та актуальною проблему забезпечення права на безпечне для життя і здоров'я довкілля кожної фізичної особи. Сучасні темпи розвитку суспільства ставлять питання щодо цивільно-правового захисту права на тишу (спокій). Щоденно 65% людей стикаються у своєму житті із проблемою «агресії звуку» - звуками, що перевищують поріг у 55 децибелів. Такої дози достатньо, щоб втратити сон, постійно відчувати безпідставну стурбованість, потребувати вияву внутрішньої агресії.

В нинішніх умовах формування соціально-орієнтованого суспільства і диспозитивності цивільно-правового регулювання суспільних відносин відбувається подальша лібералізація приватноправового сектора в суспільних відносинах. Так, наприклад, питання приватно-правового механізму реалізації права на мирні зібрання стало особливо актуальним сьогодні у зв'язку із включенням даного права до каталогу особистих немайнових прав фізичної особи ЦК України.

Такі суспільні зміни спричиняють необхідність розробки та впровадження адекватних правових механізмів регулювання відносин, пов'язаних з реалізацією та надійною охороною особистих немайнових прав фізичної особи. Їх створенню мають передувати ґрунтовні наукові дослідження правової природи, особливостей та системи засобів захисту прав людини із врахуванням положень вітчизняного та зарубіжного законодавства, вимог міжнародно-правових документів, досягнень юридичної науки тощо.

Науково-теоретична база дисертації. Правові проблеми регулювання особистих немайнових прав людини розроблялися і продовжують розроблятись як у науці цивільного права України, так і інших пострадянських країн. У вітчизняній юридичній науці теоретичний базис дослідження складають здобутки, що містяться в працях: М.М. Агаркова, Ч.Н. Азімова, С.С. Алексєєва, Д.В. Бобрової, С.М. Братуся, Т.В. Боднар, В.І. Борисової, А.П. Горшеньова, В.П. Грибанова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.М. Ерделевського, М.Д. Єгорова, К.Ф. Єгорова, І.В. Жилінкової, Г.Л. Знаменського, О.С. Йоффе, Ю.Х. Калмикова, В.І. Кисіля, В.М. Коссака, О.В. Кохановської, О.О. Красавчикова, Л.О. Красавчикової, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Р.А. Майданика, М.С. Малеїна, М.М. Малеїної, Г.К. Матвєєва, В.Л. Мусіяки, О.А.Підопригори, Й.О.Покровського, О.О.Пунди, О.А. Пушкіна, П.М. Рабіновича, З.В. Ромовської, В.О. Рясенцева, А.М. Савицької, Н. О. Саніахметової, М. М. Сібільова, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Р. О. Стефанчука, Є. О. Суханова, Ш. Т. Тагайназарова, В. О. Тархова, Ю .К. Толстого, Т. А. Фадєєвої, Л. В. Федюк, К. А. Флейшиц, Р. О. Халфіної, Є. О. Харитонова, О. І. Харитонової, Ю. С. Червоного, Б. Б. Черепахіна, Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневича, С. І. Шимон, Р. Б. Шишки, В. Ф. Яковлева та інших.

Вони започаткували підґрунтя цивільно-правової науки щодо правового регулювання особистих немайнових прав фізичної особи. Значна увага серед українських науковців приділяється проблематиці, пов'язаній з дослідженнями особистих немайнових прав фізичної особи. Соціальна значимість цих прав визначає актуальність наступних розробок проблем реалізації та забезпечення належного захисту особистих немайнових прав з метою вдосконалення цивільного законодавства.

В останні роки зазначені питання стали предметом дисертаційних робіт С. В. Чорнооченко «Особисті немайнові права, які забезпечують соціальне існування фізичних осіб в Україні» (Харків, 2000), Л. В. Малюги «Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві: теоретичні основи та проблеми правового забезпечення» (Київ, 2004), Н. О. Давидової «Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування» (Київ, 2005), Л. В. Федюк «Система особистих немайнових прав у цивільному праві» (Київ, 2006), Р. О. Стефанчука «Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві України» (Київ, 2007), Т. В. Ліснічої «Захист особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність)» (Харків, 2007), Р. Ю. Молчанова «Здійснення та цивільно-правовий захист особистого немайнового права на ім'я» (Харків, 2009) тощо. Проте, не дивлячись на велику чисельність робіт, присвячених проблемам сутності людини, її прав і свобод, визнавати цю проблематику вичерпаною немає підстав. Адже недостатньо уваги приділяється саме аналізу правового механізму реалізації окремих особистих немайнових прав фізичних осіб.

Все це обумовлює потребу глибокого наукового дослідження теоретичних та практичних проблем правореалізації особистих немайнових прав фізичних осіб. Подальші науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації сприятимуть вдосконаленню та оновленню нормативної частини, присвяченої правовій регламентації відносин у сфері цивільно-правового регулювання особистих немайнових прав фізичної особи.

Зміст даної роботи присвячений висвітленню та всебічному дослідженню особливостей механізмів реалізації таких особистих немайнових прав фізичної особи, як репродуктивні права, право на інформацію, право на мирні зібрання тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою науково-дослідної роботи кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка та безпосередньо пов'язана з планами наукової роботи кафедри. Дослідження виконане в межах бюджетної теми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (номер теми 06-БФ-042-01; номер державної реєстрації 0106 U006631).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у проведенні науково-теоретичного аналізу механізму реалізації особистих немайнових прав фізичної особи, в узагальненні існуючого стану наукових розробок та законодавчої регламентації відносин у сфері реалізації особистих немайнових прав фізичної особи, виявленні проблем та недоліків у чинному законодавстві та в його вдосконаленні, а також наданні науково-теоретичних та практичних рекомендацій у досліджуваній сфері.

Для досягнення поставленої мети основна увага в дисертації приділена вирішенню таких завдань:

- визначенню генези проблем прав людини в розрізі різних історичних епох, їх приватноправової природи;

- проведенню систематизації особистих немайнових прав фізичної особи;

- визначенню механізму реалізації особистих немайнових прав фізичної особи, з'ясуванню його складових елементів;

- дослідженню міжнародних стандартів з прав людини та їх дотримання в процесі реалізації особистих немайнових прав фізичної особи;

- з'ясуванню змісту та природи особистих репродуктивних прав фізичної особи;

- комплексному аналізу джерельної бази регулювання суспільних відносин у сфері права людини на тишу та інших особистих немайнових прав, що забезпечують безпеку фізичної особи від шумових подразників;

- дослідженню реалізації особистого немайнового права фізичної особи на інформацію, визначення його місця в системі особистих немайнових прав;

- встановленню природи та змісту особистого немайнового права фізичної особи на місце проживання;

- проведенню аналізу правової сутності особистого немайнового права фізичної особи на мирні зібрання, аналізу приватно-правових особливостей його реалізації;

- виробленню пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення діючого законодавства у сфері особистих немайнових прав фізичної особи.

Об'єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що встановлюються з приводу особливостей реалізації особистих немайнових прав фізичної особи.

Предметом дослідження є вітчизняні та зарубіжні наукові розробки (дореволюційні, радянські та сучасні) з проблем реалізації особистих немайнових прав фізичної особи, положення національного законодавства та ряду зарубіжних країн, а також відповідні міжнародні договори та угоди, приклади із практики та матеріали судової практики.

Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження методологічну основу склали загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання: діалектичний, історичний, моделювання, порівняльно-правовий, системно-структурний, формально-логічний тощо.

Зокрема, за допомогою діалектичного методу досліджується формування, тенденції і закономірності розвитку особистих немайнових прав фізичної особи. Метод історичного аналізу застосований при дослідженні генези проблем прав людини у розрізі різних історичних епох, окремих аспектів правового регулювання права на мирні зібрання, права на місце проживання. Системно-структурний метод покладено в основу дослідження системи особистих немайнових прав фізичної особи, визначення структури та класифікації її елементів. Даний метод дозволив також провести дослідження окремих особистих немайнових прав фізичної особи як елементів загальної системи особистих немайнових прав, визначити їх місце в цій системі та встановити зв'язки з її іншими елементами. Аналіз поняття і змісту реалізації особистих немайнових прав фізичної особи здійснювався з використанням аналітико-синтетичного та системного методів. Особливого значення надано порівняльно-правовому методу, на основі якого проведено аналіз положень національного, зарубіжного та міжнародного законодавства в сфері особистих немайнових прав з метою виявлення його позитивних рис та недоліків. Формально-логічний метод застосовувався при дослідженні термінології у сфері особистих немайнових прав. Використання даного методу поряд із методом моделювання здійснено також при формуванні ряду наукових визначень та висновків, а також наукових положень, що виносяться на захист.

Наукова новизна одержаних результатів визначена метою та поставленими завданнями, полягає в тому, що у дисертаційному дослідженні вперше в Україні проведено аналіз проблем реалізації особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують право на тишу, право на інформацію, як права, що забезпечує природне існування фізичної особи, цивільно-правових аспектів права фізичної особи на мирні зібрання та ряду інших прав, на основі якого обґрунтовано нові наукові положення та розроблено пропозиції щодо вдосконалення процесу реалізації репродуктивних прав фізичної особи, права на місце проживання, на мирні зібрання тощо. Новизна дисертаційного дослідження конкретизується в науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є наступні:

1) вперше:

- обґрунтовано цілісну систему особистих немайнових прав фізичної особи за критерієм єдності її фізичних та соціальних ознак, що її характеризує, і яка складається з таких органічно поєднаних елементів, як право на життя, право на свободу, особисті немайнові права, що визначають персональність фізичної особи, та права, що забезпечують імунітет фізичної особи.

У структурі синтезованої правової категорії «життя», яка складається з цілісної єдності її біологічної, соціальної та духовної складових, виокремлено наступні права: 1) право на життя; 2) право на здоров'я; 3) право на безпечне для життя і здоров'я довкілля; 4) право на опіку або піклування; 5) право на інформацію; 6) право на місце проживання тощо.

У праві на свободу як комплексному явищі, яке охоплює сфери етичного і розумового життя фізичної особи та сфери її економічних і соціальних відносин, включено: 1) право на свободу; 2) право на вибір роду занять; 3) право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; 4) право на свободу пересування; 5) право на свободу об'єднання; 6) право на мирні зібрання тощо.

До особистих немайнових прав фізичної особи, що визначають персональність фізичної особи, віднесено: 1) право на ім'я; 2) право на індивідуальність; 3) право на особисте життя та його таємницю; 4) право на особисті папери; 5) право на таємницю кореспонденції; 6) захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відео зйомок, охорона інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах тощо.

Центральне місце серед особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують імунітет особи у суспільстві, належить наступним особистим немайновим правам: 1) право на особисту недоторканність; 2) право на повагу до гідності та честі; 3) повага до людини, яка померла; 4) право на недоторканність ділової репутації; 5) право на недоторканність житла тощо;

- обґрунтовується необхідність закріплення особистого немайнового права на тишу (спокій), яке полягає у праві кожної фізичної особи на належний і безпечний для її життя і здоров'я стан тиші (спокою). Доводиться, що стан тиші (спокою) носить суб'єктивний характер та визначається в залежності від індивідуальних характеристик кожної особи, що дозволить у майбутньому опрацювати загальні об'єктивні критерії зазначеного стану в праві;

- доводиться, що особисте немайнове право фізичної особи на інформацію є правом, що забезпечує природне існування фізичної особи, безпеку її життя та здоров'я, її фізичну та психічну цілісність, що притаманно особистим немайновим правам, які забезпечують фізичне існування людини;

- обґрунтовується позиція, що сучасний стан українського законодавства у сфері регулювання відносин сурогатного материнства не забезпечує належного вирішення питань, пов'язаних з народженням дитини та встановленням батьківства у розрізі забезпечення принципу медичної таємниці, надання згоди жінки, яка народила дитину тощо;

- обґрунтовується позиція, що питання належності права на мирні зібрання до особистих немайнових прав людини необхідно розглядати не в протиставленні публічних та приватно-правових інтересів фізичної особи, а в їх діалектичній єдності. Право на мирні зібрання, в залежності від мети реалізації закладених у змісті даного права правомочностей, може бути спрямоване на досягнення як політичних інтересів індивіда, так і його приватно-правових інтересів;

2) дістало подальший розвиток:

- концепція репродуктивних прав фізичної особи. Обґрунтовується, що репродуктивним правам фізичної особи притаманна природа особистих немайнових прав на здоров'я, невід'ємним елементом якого вони виступають;

- положення про визнання змісту норм ст. 200 ЦК України щодо форм зовнішнього виразу інформації та ст. 302 ЦК України, яка визначає право на інформацію як особисте немайнове право, що забезпечує соціальне буття фізичної особи такими, що не відповідають юридичній природі особистого немайнового права фізичної особи на інформацію. Доводиться, що наведені норми не враховують можливість виникнення інших немайнових інформаційних прав (як, наприклад, з приводу атомної енергії, генної інформації тощо);

- положення про те, що особисте немайнове право фізичної особи на місце проживання забезпечує людині місце її перебування, мешкання або проживання, надає можливість не бути безпритульною, а знаходитися в місці, придатному (прилаштованому) для проживання людини. Його виникнення відбувається одночасно з виникненням правоздатності, а саме: у момент народження фізичної особи;

- положення про те, що, оскільки окремі норми щодо правової регламентації особистого немайнового права фізичної особи на мирні зібрання (наприклад, щодо проведення релігійних обрядів, створення місцевими радами окремих порядків організації та проведення мирних зборів) обмежують реалізацію особистого немайнового права фізичної особи на мирні зібрання, необхідна уніфікована регламентація механізму реалізації особистого немайнового права фізичної особи на мирні зібрання відповідно до норм Конституції України та ЦК України;

3) удосконалено:

- визначення репродуктивних прав фізичної особи. Це права, пов'язані із відтворенням людини, спрямовані на досягнення стану повного фізичного, психічного і соціального благополуччя у сфері здійснення репродуктивних можливостей (репродуктивного здоров'я) шляхом вільного вирішення питань дітонародження і планування сім`ї, та полягають у можливості вільного здійснення жінкою штучного переривання вагітності, здійснення за бажанням жінки або чоловіка стерилізації, застосування допоміжних репродуктивних технологій лише за медичними показаннями, а також характеризуються властивостями особистих немайнових прав фізичної особи, у складі яких вони передбачаються, або невід'ємним елементом яких виступають;

- визначення інформації як особистого немайнового блага, з приводу якого виникає особисте немайнове право фізичної особи на інформацію. Під інформацією розуміється особисте нематеріальне благо, яке позбавлене майнового змісту, нерозривно пов'язане з фізичною особою, що являє собою зміст будь-яких відомостей про осіб, події, явища та процеси незалежно від форми їх вираження, які визначають природний стан фізичної особи.

На основі проведеного наукового дослідження пропонуються доповнення та вдосконалення законодавства України та міжнародних документів з прав людини, що складають новизну дослідження:

А. Доповнити Європейську Конвенцію додатковим протоколом, присвяченим врегулюванню права фізичної особи на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Зміст протоколу пропонуємо викласти в такій редакції:

«1. Право кожної людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на належні, безпечні і здорові умови життєдіяльності охороняються законом.

2. Кожна людина має право на безпечні для неї продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту).

3. Кожна людина має право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів та предметів побуту.

4. Ніхто не може своїми діяннями нищити, псувати, забруднювати довкілля, за виключенням впливу з метою охорони здоров'я та захисту прав і свобод фізичних осіб».

Б. Доповнити книгу 2 ЦК України статтею, присвяченою регулюванню репродуктивних відносин, перемістивши правові норми ст. 281 ЦК України щодо репродуктивних можливостей, та викласти її в наступній редакції:

«1. Фізична особа має невід'ємне право на свободу здійснення репродуктивних прав.

2. Повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством.

3. Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує дванадцяти тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки.

У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від дванадцяти до двадцяти двох тижнів.

Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності, встановлюється законодавством.

4. Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої фізичної особи.

Стерилізація недієздатної фізичної особи за наявності медичних показань може бути проведена лише за письмовою згодою її опікуна з додержанням вимог, встановлених законом».

В. Доповнити ч. 2 ст. 123 СК України та викласти її в наступній редакції: «У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя лише за письмовою згодою жінки, яка народила дитину».

Г. Доповнити ст. 293 ЦК України нормою наступного змісту: «Фізична особа має право на належний і безпечний для життя і здоров'я стан тиші (спокою)».

Д. Закріпити в главі 21 ЦК України «Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи» статтю, яку викласти в наступній редакції: «1. Фізична особа має право вільно одержувати, знати, виробляти, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію в порядку, передбаченому ЦК України та іншими законами.

2. Фізична особа не може бути позбавлена невід'ємних інформаційних прав».

Е. Доповнити зміст ст. 29 ЦК України та викласти ч. 1 ст. 29 ЦК України у такій редакції: «Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інші приміщення (гуртожиток, готель тощо) та інші місця, спорудження, придатні для проживання (перебування, знаходження тощо) людини у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово».

Ж. Викласти ч. 1 ст. 310 ЦК України в наступній редакції: «1. Фізична особа має невід'ємне право на місце проживання».

З. Виключити із повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, передбачених пп.3 п.б ч.1 ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», повноваження щодо вирішення питань про заборону проведення мирних зборів.

Пропонуємо пп.3 п.б ч.1 ст. 38 даного закону викласти у наступній редакції: «До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад відповідно до закону належить здійснення контролю та забезпечення громадського порядку при проведенні зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів».

І. Доповнити ст. 315 ЦК України та викласти її у такій редакції:

«1. Фізичні особи мають право вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо.

2. Забороняються будь-які форми психічного чи фізичного тиску на фізичну особу з метою примушення її брати участь у мирних зібраннях.

3. Обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може встановлюватися судом відповідно до закону».

Практичне значення одержаних результатів полягає:

у науково-дослідній сфері - сформульовані у роботі висновки, рекомендації та пропозиції можуть бути використані при подальших наукових дослідженнях з питань особистих немайнових прав фізичної особи, а також окремих особистих немайнових прав фізичної особи, зокрема, репродуктивних прав, права на інформацію, на місце проживання, на мирні зібрання тощо;

у правотворчій сфері - результати дисертаційного дослідження щодо проблем реалізації особистих немайнових прав фізичної особи, а також конкретні пропозиції щодо змін чинного законодавства можуть стати основою законопроектів з цих питань;

у сфері практичної діяльності - використання положень дисертації сприятиме поліпшенню роботи органів та посадових осіб, на яких покладається захист та охорона особистих немайнових прав фізичної особи.

Матеріали дослідження також можна застосовувати у правозастосовчій діяльності для доктринального тлумачення чинного законодавства України у сфері особистих немайнових прав фізичних осіб;

у навчальному процесі - результати дослідження можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, а також при проведенні лекційних і семінарських занять з навчальних дисциплін “Цивільне право” та спецкурсів “Особисті немайнові права фізичних осіб”, «Теоретичні проблеми цивільного права».

Особистий внесок здобувача. Дисертація здобувача «Цивільно-правові аспекти реалізації особистих немайнових прав фізичної особи в Україні» являє собою самостійне наукове одноосібне дослідження даних проблем, в якому сформульовано підходи та пропозиції щодо вирішення питань цивільно-правової реалізації особистих немайнових прав фізичної особи. Сформульовані теоретичні положення, висновки, рекомендації одержані авторкою в результаті вивчення та аналізу біля 200 наукових, нормативно-правових джерел і судових справ.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Здобуті у ході наукового дослідження окремі висновки, узагальнення і пропозиції та їх аргументація були сформульовані у доповідях і наукових повідомленнях, зокрема, на Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Розвиток юридичної науки на сучасному етапі» (Тернопіль, грудень 2007р.), Міжнародній науково-практичній конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Другі щорічні читання з питань права інтелектуальної власності, присвячені пам'яті проф. О. А. Підопригори» (Київ, квітень 2008 р.), ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Наука в інформаційному просторі» (Дніпропетровськ, жовтень 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених Хмельницького університету управління та права «Сьомі осінні юридичні читання: Актуальні проблеми юридичної науки» (Хмельницький, листопад 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Треті щорічні читання з проблем права інтелектуальної власності, присвячені пам'яті проф. О.А. Підопригори» (Київ, березень 2009 р.), Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Актуальні питання державотворення очима молодих учених» (Київ, квітень 2009 р.), Міжнародній науково-практичній конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Розвиток цивільного законодавства: посткодифікаційний період» (Київ, жовтень 2009 р.), Міжнародній науково-практичній конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (Київ, квітень 2010 р.).

Результати дослідження апробовані здобувачем та використані у проведенні практичних та семінарських занять з курсів “Цивільне право”, “Теоретичні проблеми цивільного права”, “Особисті немайнові права фізичних осіб” на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікація результатів дослідження. Висновки та результати дисертаційного дослідження відображено в дванадцяти публікаціях, зокрема, у п'яти наукових статтях у виданнях, визначених Вищою атестаційною комісією України фаховими, і семи тезах доповідей конференцій.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається з вступу, трьох розділів, що включають дев'ять підрозділів, висновків, а також списку використаних джерел. Обсяг дисертаційної роботи складає 205 сторінок, з яких 20 сторінок становлять список використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації; ступінь наукової розробки проблеми дослідження; зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються предмет, об'єкт, основна мета та завдання дисертаційного дослідження, його методологічна основа, особистий внесок дисертанта; формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, які виносяться на захист; висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження; вказуються публікації за темою дисертації.

Розділ 1 «Загальні положення про особисті немайнові права фізичної особи та їх реалізація в Україні» присвячений системному дослідженню особистих немайнових прав фізичної особи: їх еволюції, реалізації, цілісної структури єдиної системи особистих немайнових прав, дотримання міжнародних стандартів в процесі реалізації особистих немайнових прав фізичної особи. Розділ складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1.“Проблема прав людини у розрізі різних історичних епох” на підставі проведеного у роботі історичного аналізу зазначається, що в історії філософії існували різноманітні підходи щодо визначення цінності і місця людини, її прав та свобод. Ключові ідеї індивідуальної свободи та автономії особистості, космополітичні концепції, ідеї природної свободи і рівності людей тощо мають своє певне віддзеркалення і в сучасному розумінні прав людини. Однак вони не мали універсального характеру, оскільки, визнаючи права за одними членами суспільства, вони повністю заперечували їх наявність для інших людей.

Аналіз робіт вітчизняної історії цивілістики, що ґрунтуються на ідеях природного права, цивілістичної школи радянських часів, свідчить про те, що теоретичні погляди вчених і сьогодні зберегли свою актуальність, відбувається сприйняття ліберальних та демократичних ідей праць видатних вчених. Сучасний рівень правової думки щодо розуміння прав людини як історичного, філософського та правового феномену є поступальним процесом, започаткованим ще видатними цивілістами серед. XIX - поч. XX ст. Тому дослідження історичної ґенези особистих немайнових прав, встановлення їх особливостей та традицій в цілому дають можливість оцінити перспективи вдосконалення даного інституту.

У підрозділі 1.2.«Система особистих немайнових прав фізичної особи» обґрунтовується цілісна система особистих немайнових прав фізичної особи за критерієм єдності її фізичних та соціальних ознак, що її характеризує, яка складається з таких елементів, як право на життя, право на свободу, особисті немайнові права, що визначають персональність фізичної особи, та права, що забезпечують імунітет фізичної особи. Система особистих немайнових прав фізичної особи передбачає основні особисті немайнові права у їх органічній єдності, яка може бути уточнена та доповнена. Перелік прав, що входить до системи особистих прав не є вичерпним.

Основним елементом системи виступає право на життя як невід'ємне право кожної людини. В структурі синтезованої правової категорії життя виокремлюються складові, що покликані охороняти біологічне існування людини та забезпечувати реалізацію духовної і соціальної сфер її буття. Таким чином, до права на життя як узагальненої правової категорії відносяться: 1) право на життя; 2) право на здоров'я; 3) право на безпечне для життя і здоров'я довкілля; 4) право на опіку або піклування; 5) право на інформацію; 6) право на місце проживання тощо.

Окремі особисті немайнові права, зокрема, право на опіку та піклування, зазвичай не розглядалися в контексті права на життя. Інститут опіки та піклування сприяє забезпеченню умов всебічного розвитку людини як особистості, поваги до її людської гідності. Тим самим опіка та піклування відіграють роль своєрідного інструменту (гарантії) реалізації права на життя. Таке розуміння даного права, на наш погляд, пояснює й позиція законодавця, який надає перевагу саме природній складовій особистого права на опіку або піклування, називаючи його серед особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування, хоч очевидно, що право, яке розглядається, не позбавлене й соціального характеру.

Розгляд проблем свободи відбувається не в одній площині, а в комплексі сфери етичного і розумового життя особи та сфери її економічних і соціальних відносин. Беручи до уваги можливі модифікації у визначенні юридичної природи поняття свободи, можна зробити висновок, що воно охоплює такі особисті права: 1) право на свободу; 2) право на вибір роду занять; 3) право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; 4) право на свободу пересування; 5) право на свободу об'єднання; 6) право на мирні зібрання тощо.

У сучасному суспільстві розвивається і ускладнюється механізм забезпечення персональної свободи кожного індивіда, життєво необхідний як індивідові для збереження власної відмінності (особливості) від інших фізичних осіб. Персональність відіграє роль певного механізму інтеграції («вбудовування») індивіда в сучасне суспільство без нанесення шкоди його особі, як стійкій системі соціально-значущих рис, що характеризують людину як члена суспільства. До особистих немайнових прав фізичної особи, що визначають персональність фізичної особи, слід відносити: 1) право на ім'я; 2) право на індивідуальність; 3) право на особисте життя та його таємницю; 4) право на особисті папери; 5) право на таємницю кореспонденції; 6) захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок, охорона інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах.

З метою забезпечення максимально сприятливих умов для найповнішої реалізації особистості, для здійснення її особистих прав, кожній фізичній особі необхідний своєрідний імунітет, який забезпечує можливість їй вільно обирати варіанти власної поведінки з метою найбільш повного задоволення власних духовних та матеріальних потреб у відповідності з індивідуальними інтересами за умови забезпечення її охорони та повної захищеності. Центральне місце серед особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують імунітет особи у суспільстві, належить наступним правам: 1) право на особисту недоторканність; 2) право на повагу до гідності та честі; 3) повага до людини, яка померла; 4) право на недоторканність ділової репутації; 5) право на недоторканність житла тощо.

У підрозділі 1.3.«Поняття реалізації особистих немайнових прав фізичної особи» на підставі детального аналізу висловлених у науковій літературі поглядів зазначається, що поняття реалізації широке за своїм змістом і включає в себе здійснення, охорону та захист суб'єктивних прав фізичної особи. Здійснення особистих немайнових прав є однією із стадій їх реалізації, під час якої фізична особа, вчиняючи юридично значущі діяння (дії або бездіяльність) безпосередньо або через інших осіб, трансформує об'єктивно існуюче право у вигляді норм права в право суб'єктивне як створені для себе права та обов'язки.

Можливість фізичної особи самостійно у межах закону обирати певний варіант поведінки передбачає в якості неодмінної умови її реалізації охорону і захист від будь-яких порушень та посягань. Це пояснюється ініціативно-диспозитивним характером цивільних норм. Суб'єкти цивільних відносин вступають у правові відносини на свій розсуд, за власним бажанням, самостійно визначають порядок і доцільність своєї поведінки. Тобто людина вільно розвивається в умовах реальної свободи в межах правового поля, в рамках якого фізичній особі гарантується охорона та захист її суб'єктивних прав. немайновий право репродуктивний довкілля

У підрозділі 1.4. «Дотримання міжнародних стандартів в процесі реалізації особистих немайнових прав фізичної особи» на підставі аналізу міжнародно-правових документів у галузі прав людини визнається, що найбільш ефективною сучасною регіональною системою захисту прав людини є Європейська система. Європейський механізм захисту прав людини виступає додатковим засобом з позитивного регулювання особистих немайнових відносин, а також відображає специфіку правових зв'язків учасників цих відносин за допомогою методів приватного права. Особа самостійно за власним бажанням визначає доцільність своєї поведінки, обирає оптимальний варіант здійснення своїх особистих прав.

Звернення до Європейського суду за захистом своїх прав після використання всіх національних правових засобів свідчить про існування проблемних питань у практичній реалізації європейських стандартів з прав людини на рівні відповідного національного правопорядку. Таким чином Європейський Суд виконує роль певного універсального міжнародного індикатора із можливості реального забезпечення європейських стандартів прав людини, оскільки дає можливість предметного аналізу стану реалізації тих чи інших прав як на відповідному національному рівні, так і на європейському в цілому з наступним реагуванням на невідповідності у цій галузі.

Обґрунтовується, що з метою забезпечення гармонійного співіснування європейського судового прецеденту з іншими джерелами права вітчизняної правової системи необхідно запропонувати розроблення Пленумом Верховного Суду України програми ухвалення постанов з роз'яснення Конвенції щодо кожного її положення з детальним викладом прецедентів Європейського суду, що дають тлумачення положень Конвенції, а також щодо кожної постанови Європейського суду, винесеної стосовно України, роз'ясняючи виявлені Судом проблеми у вітчизняній правовій системі і практиці.

У зв'язку із відсутністю на міжнародному рівні безпосереднього механізму забезпечення екологічних прав людини, її екологічної безпеки та відсутністю закріплення міжнародно-правовими актами в галузі прав людини права фізичної особи на безпечне для життя і здоров'я довкілля, обґрунтовується доцільність доповнення Конвенції додатковим протоколом, присвяченим врегулюванню права фізичної особи на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Розділ ІІ «Особливості реалізації репродуктивних прав фізичної особи і прав людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля як таких, що забезпечують природне існування фізичної особи» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1.«Реалізація репродуктивних прав фізичної особи» досліджуються основні наукові підходи визначення юридичної природи репродуктивних прав фізичної особи. На підставі проведеного аналізу доводиться, що репродуктивним правам більшою мірою притаманна природа особистого немайнового права фізичної особи на здоров'я, невід'ємним елементом якого вони виступають. Здійснення особою репродуктивних можливостей відбувається в межах реалізації особистого немайнового права на здоров'я кожної фізичної особи. Зміст репродуктивних прав фізичної особи, за умови їх виокремленного розгляду, складає низка правомочностей: право на свободу здійснення репродуктивних можливостей, право на достовірну інформацію про репродуктивні можливості, право на репродуктивне здоров'я та на інформацію про стан свого репродуктивного здоров'я, право на збереження у таємниці обставин здійснення репродуктивних можливостей, право на захист репродуктивних прав тощо.

Право на свободу здійснення репродуктивних можливостей полягає у тому, що особа самостійно на власний розсуд приймає рішення щодо обрання та використання репродуктивних можливостей аж до повної відмови від здійснення репродуктивної функції. Разом із тим поняття репродуктивної свободи має широкий характер, оскільки воно одночасно виступає елементом невід'ємних особистих немайнових прав фізичної особи на свободу, особисту недоторканність, права на повагу до гідності та честі, які в свою чергу охоплюють як біологічну сферу життя людини, так і соціальну. Репродуктивні права фізичної особи складають комплексну специфічну сферу людської життєдіяльності. Враховуючи особливість здійснення репродуктивних прав, пропонується об'єднання переліку репродуктивних можливостей, передбачених чч. 5-7 ст. 281 ЦК України, в окрему статтю книги 2 ЦК України.

На підставі порівняльного аналізу російського та українського законодавства у сфері здійснення репродуктивного права на сурогатне материнство зазначається, що російське законодавство передбачає обов'язкове дотримання принципу медичної таємниці в даній сфері, що не знайшло свого забезпечення в українському законодавстві. Необхідність обов'язкової наявності згоди сурогатної матері на запис подружжя-замовника батьками дитини, зафіксована у Сімейному кодексі Російської Федерації (СК Російської Федерації) та у Федеральному законі Російської Федерації «Про акти громадянського стану», в українському законодавстві відображена лише в наказі Міністерства юстиції «Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні». З метою зниження ризику невиконання договору з боку сурогатної матері пропонується закріплення в Сімейному кодексі України (СК України) положення, що міститься в ст. 51 СК Російської Федерації щодо запису батьками дитини подружжя, які дали свою згоду у письмовій формі на імплантацію ембріона іншій жінці з метою його виношування, лише за письмовою згодою жінки, яка народила дитину.

У підрозділі 2.2. «Право людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля та його реалізація» досліджено приватноправовий механізм реалізації права фізичної особи на безпечне для життя і здоров'я довкілля, який передбачає конкретні засоби захисту права кожної особи на безпечне навколишнє середовище. Правовідносини, що виникають внаслідок порушення права фізичної особи на безпечне довкілля, розглядаються в рамках інституту особистих немайнових прав фізичної особи та як різновид деліктних зобов'язань. Для захисту права на безпечне для життя і здоров`я довкілля використовується позовна практика захисту суб'єктивних прав.

На підставі аналізу судової практики зазначається, що широкого розповсюдження отримали позови про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв'язку з порушенням спокою та тиші громадян. Разом із тим аналіз чинного законодавства свідчить про наявність великої кількості нормативних актів, що містять норми в сфері регулювання впливу шумових подразників на людину. Однак наявною є ситуація, коли безпосередньо не закріплюється право людини на тишу (спокій), проте встановлюється та забезпечується захист людини від впливу шумових подразників. Пропонується закріплення невід'ємного права фізичної особи на тишу в каталозі особистих немайнових прав у ЦК України, який має первинне значення по відношенню до існуючих правових актів із забезпечення та захисту тиші. Обґрунтовується доцільність розширення змісту ст. 293 ЦК України «Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля», зокрема, закріпленням права людини на тишу (спокій).

На підставі аналізу наукових досліджень у сфері впливу шуму на людину доводиться, що стан тиші (спокою) кожної людини носить суб'єктивний характер та визначається в залежності від індивідуальних характеристик кожної особи: віку, стану здоров'я, характеру роботи, навіть від настрою тощо. Реакція людини на шум залежить від того, які процеси переважають в центральній нервовій системі кожного. А отже, граничні межі допустимого рівня звукового тиску на людину носять суб'єктивний характер та визначаються в залежності від індивідуальних характеристик кожної особи, що дозволить у майбутньому опрацювати загальні об'єктивні критерії зазначеного стану в праві.

Розділ ІІІ «Особливості реалізації особистих немайнових прав на інформацію, місце проживання і мирні зібрання як таких, що забезпечують соціальне буття фізичної особи» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1.«Право фізичної особи на інформацію та його реалізація» досліджено поняття інформації як особистого немайнового блага, з приводу якого виникає особисте немайнове право на інформацію. Послідовно підтримуючи позицію попередніх дослідників, виражається доцільність розширення змісту поняття інформації відповідно до природи благ, з приводу яких виникають особисті немайнові права фізичних осіб. Оскільки розуміння інформації визначається інтересами одержувача інформації, рівнем його знань у відповідній галузі, його почуттями, емоціями та його метою, інформація визначається як особисте нематеріальне благо, яке позбавлене майнового змісту, нерозривно пов'язане з фізичною особою, що являє собою зміст будь-яких відомостей про осіб, події, явища та процеси незалежно від форми їх вираження, які визначають природний стан фізичної особи. Вважаємо, що дане визначення узгоджується з природою інформації як особистого немайнового блага, з приводу якого виникає особисте немайнове право фізичної особи на інформацію.

Аргументується, що право на інформацію знаходиться в тісному взаємозв'язку з іншими особистими немайновими правами фізичної особи. Право на інформацію може одночасно виступати в декількох іпостасях: визначатися в якості окремого самостійного особистого немайнового права фізичної особи, закріплюватися в окремих цивільно-правових нормах як складова повноважень особистих немайнових прав фізичної особи, а також входити до змісту інших особистих немайнових прав як передумова їх реалізації.

Зазначається, що право на інформацію, яке передбачене ст. 302 ЦК України забезпечує існування людини лише як соціальної істоти, її соціальне буття. Такий підхід до законодавчого визначення місця права на інформацію в системі особистих немайнових прав фізичної особи обумовлює звуження змісту права на інформацію, а також не відповідає природничій сутності людини. Немайнові інформаційні права становлять невід'ємну природну властивість кожної фізичної особи та можуть розглядатися як елемент її правоздатності, а отже, передбачають здатність для кожного мати інформаційні права. Це зумовлює доцільність їх закріплення в каталозі особистих немайнових прав фізичної особи, зокрема, в главі 21 ЦК України «Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи».

У підрозділі 3.2.«Реалізація права людини на місце проживання» обґрунтовується, що праву на місце проживання, крім майнового, притаманний і немайновий характер, оскільки соціальна цінність житла полягає не лише у наявності в особи речових прав на житлове приміщення, але і у використанні житла саме як місця для мешкання чи перебування. Право на місце проживання як особисте немайнове право фізичної особи забезпечує людині перш за все місце її перебування, мешкання або проживання, надає можливість не бути безпритульною, а знаходитися в місці, придатному (прилаштованому) для проживання людини. Виходячи з природничих позицій, право на житло необхідно розглядати в широкому сенсі як можливість кожної людини мати певний притулок, прихисток, «дах над головою».

Особисте немайнове право фізичної особи на місце проживання може включати всі можливі модифікації, що входять до змісту поняття житла та здатні слугувати людині в якості місця проживання. Право на місце проживання в межах особистих немайнових прав фізичних осіб є особистим немайновим правом, що належить людині від народження та супроводжує людину протягом усього її життя. Його виникнення відбувається одночасно з виникненням правоздатності, а саме: у момент народження фізичної особи.

Доводиться, що термін «місце проживання», який використовується у ст. 29 ЦК України, не тільки звужує розуміння поняття місця проживання людини, а й певною мірою суперечить природно-правовій сутності особистого немайнового права фізичної особи на місце проживання. Ст. 29 ЦК України як норма першого розділу ЦК України «Основні положення», який поширюється на всі суспільні відносини, що піддаються цивільно-правовому регулюванню, не повною мірою відповідає поняттю місця проживання у межах особистого немайнового права фізичної особи на місце проживання. У зв'язку з чим вважаємо доцільним доповнити зміст ст. 29 ЦК України та викласти ч. 1 даної статті в такій редакції: «Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інші приміщення (гуртожиток, готель тощо) та інші місця, спорудження та пристосування, придатні для проживання (перебування, знаходження тощо) людини, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово».

У підрозділі 3.3.«Особливості реалізації права фізичної особи на мирні зібрання» доводиться, що питання належності права на мирні зібрання до особистих немайнових прав людини, необхідно розглядати не в протиставленні публічних та приватно-правових інтересів фізичної особи, а в їх діалектичній єдності. Особа має право збиратися мирно (без зброї), проводити збори, конференції, фестивалі тощо. Відповідність особистої свободи та суспільних інтересів індивіда виступає в якості меж поведінки конкретної людини в суспільстві. Право на мирні зібрання в залежності від мети реалізації закладених у змісті даного права правомочностей може бути спрямоване на досягнення як політичних інтересів індивіда, так і приватно-правових його інтересів (індивідуальних, суспільних або державних тощо).