Державно-правове регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Державно-правове регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

фінансовий посередник правовий державний

Актуальність теми. Сучасна фінансова система - складний механізм господарювання, в якому співіснують і тісно взаємодіють ринкові сили та різноманітні регулюючі інститути. Як складова фінансової системи, ринок цінних паперів традиційно вважається забезпечувальною ланкою для продуктивного розвитку економіки України. Держава, виконуючи свою безпосередню функцію - регулювання ринку цінних паперів, надає своїм заходам загального характеру, що стимулює її подальший розвиток.

У зв'язку з посиленням впливу діяльності фінансових установ на суспільні процеси в країні, зросла увага до необхідності розбудови цілісної системи державно-правового регулювання ринку цінних паперів у розрізі її інституційних учасників, зокрема фінансових посередників. Посередницька діяльність на ринку цінних паперів характеризується, насамперед, можливістю та здатністю професійних учасників кваліфіковано виконувати прийняті на себе зобов'язання, що пов'язані з обслуговуванням переміщення фінансових активів з використанням фінансових інструментів із фіксованою та/чи плаваючою дохідністю.

Неналежне державно-правове регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів може призвести до монополізму, кризових явищ в окремих секторах економіки, надмірного майнового розшарування населення, зростання рівня безробіття та соціальної напруги у суспільстві.

За результатами проведеного дисертантом опитування осіб щодо здійснення державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів, лише 9,3 % респондентів мають загальне уявлення про ринок цінних паперів. Понад третина опитаних (32,7 %) розуміється у сутності заходів, які вживаються державою щодо регуляторного впливу на ринок. Ще більша частка осіб (43,2 %) ознайомлена з особливостями діяльності на ринку.

Більше чверті респондентів (25,8 %) незадовільно оцінили діяльність державних органів по здійсненню державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів, 13,8 % - украй негативно, і лише кожний п'ятий (22,1 %) вважає діяльність державних органів у цій сфері позитивною. Трохи менше половини осіб (44,2 %), які брали участь у опитуванні, ствердно відповіли на питання щодо необхідності запровадження більш жорсткого державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку. Понад половина опитаних (55,1 %) зазначили, що для підвищення ефективності державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів варто внести зміни до чинного законодавства, 12,0 % наполягають на зниженні рівня корупції, а 24,7 % наголошують на удосконаленні інституту юридичної відповідальності.

Зазвичай, практика випереджає теорію, і в Україні законодавча база, що регулює відносини фінансового посередництва, лише формується та є досить недосконалою. Це, в свою чергу, є підґрунтям для дослідження стану наукового вивчення проблем розвитку і становлення законодавчої та нормативно-правової бази забезпечення державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів.

Саме актуальність, науково-теоретична та практична важливість проблеми, її недостатнє вивчення й обґрунтування в Україні обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Суттєвим науковим підґрунтям для виконання дослідження стали загальнотеоретичні наукові праці, розробки провідних вітчизняних фахівців у галузі адміністративного та фінансового права, зокрема: В. Б. Авер'янова, О. Ф. Андрійко, О. М. Бандурки, А. І. Берлача, В. Т. Білоуса, Л. К. Воронової, В. М. Гаращука, І. П. Голосніченка, О. М. Джужи, Є. В. Додіна, Н. К. Ісаєвої, Р. А. Калюжного, А. Т. Ковальчука, Т. О. Коломойця, В. К. Колпакова, А. Т. Комзюка, О. В. Копана, О. Є. Користіна, Є. Б. Кубка, О. А. Кузьменко, О. В. Кузьменко, М. П. Кучерявенка, А. І. Марущака, А. А. Нечай, Н. Р. Нижник, В. І. Олефіра, В. Ф. Опришка, О. П. Орлюк, П. С. Пацурківського, Н. Ю. Пришви, О. П. Рябченко, А. І. Сироти та ін.

Завдяки зусиллям вітчизняних економістів накопичено значний теоретичний матеріал з проблематики державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів. У дослідженні використані положення, які розробили у своїх працях М. М. Буднік, М. О. Бурмака, Л. А. Жук, В. В. Зимовець, В. В. Корнєєв, Н. С. Кузнєцова, О. М. Мозговий, В. І. Міщенко, К. Г. Отченаш, А. А. Рибальченко, В. В. Рисін, Г. Д. Тарасенко, І. О. Школьник та ін.

Вивчаючи особливості державно-правового регулювання діяльності фінансового посередництва на ринку цінних паперів за кордоном, автором використано праці російських науковців В. А. Бєлова, Л. М. Добриніної, А. М. Іванова, А. Г. Каратуєва, А. В. Малявіної, Д. В. Мурзіна, А. Ю. Синенка, Б. М. Ческідова та ін.

Дисертантом використано праці іноземних дослідників, які присвятили свої роботи проблемам державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на національних і міжнародних ринках цінних паперів, зокрема: Ч. Ф. Лі, Т. М. Тьюлз, Д. І. Фінерті, Ф. Л. Ченг та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України та відповідає: п. 68 додатку 6 Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 роки (затверджено наказом МВС України від 29.07.2010 р. № 347); включена до планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2007-2011 роки; затверджена на засіданні кафедри економіко-правових дисциплін Київського національного університету внутрішніх справ (протокол від 06.12.2007 р. № 8). Тема дослідження зареєстрована відділенням державно-правових наук і міжнародного права АПрН України (п. 414, 2007 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу наукових джерел, розробок, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду виявити стан і визначити тенденції здійснення державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів.

Мета обумовлює постановку та необхідність вирішення таких завдань:

- провести системний аналіз генезису фінансового посередництва на ринку цінних паперів у історико-правовому аспекті;

- визначити правовий статус фінансових посередників на ринку цінних паперів країни;

- розглянути види та функції фінансових посередників на ринку цінних паперів;

- охарактеризувати сучасний стан державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на вітчизняному ринку цінних паперів;

- дослідити особливості державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів в Україні;

- розкрити проблеми державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів;

- систематизувати фактори, що впливають на ефективність державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів країни;

- здійснити аналіз інституту юридичної відповідальності фінансових посередників на національному ринку цінних паперів;

- окреслити подальший розвиток правового забезпечення та удосконалення державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів;

- на підставі проведених досліджень розробити та запропонувати проект правового акту щодо вдосконалення правової бази з організації державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів країни.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів.

Предмет дослідження - державно-правове регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження, його об'єкта і предмета. При написанні дисертації автор застосовував загальнонаукові методи пізнання, зокрема: системно-структурний аналіз для виділення елементів структури державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів (підрозділи 1.3, 2.2); соціологічний, який дав змогу розкрити суспільні умови функціонування правових інститутів і норм, що їх створюють (підрозділи 1.2, 2.1, 2.3); функціональний, який полягає у виявленні взаємозв'язків між елементами структури державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів. Основна увага приділяється функціональній характеристиці правових інститутів, розмежуванню та взаємозв'язку їх функцій (підрозділи 1.4, 3.1). Автором було використано і спеціально-наукові методи пізнання, а саме: історико-правовий, для дослідження розвитку законодавства щодо становлення державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів у окремих країнах світу (підрозділи 1.1, 1.2, 2.4); формально-юридичний, за допомогою якого було здійснено зовнішню юридичну обробку правового матеріалу (підрозділи 1.3, 2.5, 3.2); порівняльно-правовий, для зіставлення правових інститутів в Україні із зарубіжними країнами з метою відшукання схожості та відмінностей між ними при підготовці пропозицій щодо поліпшення законодавства України, яке регулює питання державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів (підрозділи 2.2, 3.3).

Емпіричну базу дослідження становлять: узагальнення практичної діяльності фінансових посередників; опитування та анкетування керівників установ, організацій та їх структурних підрозділів, які здійснюють посередницьку діяльність на ринку цінних паперів, найманих працівників і державних службовців, які інформовані стосовно даного виду діяльності (309 осіб); офіційні звіти та довідки, а також інші аналітичні матеріали з проблем дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена характером обраної теми та підходом до її дослідження. На основі цього досягнуто певних результатів, що характеризуються науковою новизною, зокрема:

вперше:

- розглянуто питання щодо здійснення державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів в історико-правовому аспекті від часів виникнення інституту фінансового посередництва до сьогодення;

- теоретично доведено положення про наявність різноманітних чинників (правового, економічного, соціального та морально-етичного), що впливають на державно-правове регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів;

- сформульовано авторське визначення державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів як здійснення державою комплексу заходів щодо упорядкування правовідносин між фінансовими посередниками, державою та споживачами фінансових послуг з метою забезпечення стабільності та ефективності розвитку держави та її інститутів, стійкості та системності її соціально-економічного розвитку, справедливості й прозорості залучення та вкладення фінансовими посередниками мобілізованих ресурсів, а також запобігання зловживанням і правопорушенням на ринку цінних паперів;

удосконалено:

- розуміння інституту юридичної відповідальності фінансових посередників як органічної частини більш загального інституту юридичної відповідальності з усіма притаманними останньому властивостями, ознаками та підставами настання;

- правове регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів України через запровадження порядку надання та анулювання ліцензій на здійснення їх діяльності, а також ліквідації діяльності фінансового посередника при відкликанні (закінченні терміну) ліцензії, що видана уповноваженим органом;

- систему заходів щодо підвищення ефективності державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів України;

дістали подальший розвиток:

- наукові уявлення щодо виникнення, становлення та розвитку правових засад державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів;

- порядок та особливості надання, анулювання та відкликання ліцензії на здійснення діяльності фінансовими посередниками на ринку цінних паперів, зокрема розроблено проект Постанови Верховної Ради України “Про ліцензування діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів”;

- формулювання та розв'язання окремих питань державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів;

- основні напрями з удосконалення державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення дисертації, узагальнення та аналіз особливостей вітчизняного і міжнародного розвитку державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів, а також пропозиції щодо напрямів удосконалення такого регулювання були використані у:

– правотворчості - при: а) розробці проекту змін до нормативно-правових актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку з питань функціонування фондових бірж, компаній з управління активами інститутів спільного інвестування; б) розробці проекту нової редакції Правил діяльності торговців цінними паперами (довідка про впровадження Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 09.06.2010 р. № 02/31);

– правозастосовчій сфері - при проведенні процедур відбору фінансових посередників у процесі приватизації державного майна під час продажу через організаторів торгів акцій, що належать державі у статутних капіталах ВАТ, з метою запобігання правопорушень і зловживань у даній сфері (довідка про впровадження Фонду державного майна України від 31.08.2010 р. № 302);

– навчальному процесі - при підготовці науково-педагогічними працівниками кафедри навчально-методичних матеріалів з дисциплін “Фінансове право” та “Банківське право” (акт про впровадження Київського національного університету внутрішніх справ від 27.05.2010 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри економіко-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ. Результати виконаної дослідницької роботи доповідалися на міжнародних і міжвузівських науково-практичних конференціях, зокрема: “Актуальні проблеми юридичної науки (сьомі осінні юридичні читання)” (м. Хмельницький, 2008 р.); “Права людини в умовах сучасного державотворення: теоретичні і практичні аспекти” (м. Суми, 2008 р.); “Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації” (м. Тернопіль, 2009 р.); “Людина і суспільство” (м. Донецьк, 2009 р.); “Актуальні проблеми сучасної науки: теорія і практика” (м. Київ, 2009 р.); “Державна політика розвитку цивільної авіації ХХІ століття: економічні і стратегічні можливості України” (м. Київ, 2009 р.); “Організаційно-управлінські, економічні та нормативно-правові аспекти забезпечення діяльності органів управління та підрозділів МНС України” (м. Черкаси, 2010 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки, що були сформульовані в дисертації, дістали відображення у 13 наукових публікаціях, 6 з яких - у фахових виданнях з юридичних наук. Окремі положення дисертації знайшли своє відображення у 7 збірниках тез конференцій.

Структура дисертації обумовлена метою та логікою дослідження і складається зі вступу, 3 розділів, що містять 12 підрозділів, висновків, 5 додатків та списку використаних джерел (320 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 235 сторінок, з них загальний обсяг тексту - 183 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми, висвітлюється ступінь її наукової розробки, окреслюється мета, завдання дослідження та його зв'язок із науковими програмами, планами, темами, визначається наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення.

У розділі 1 “Аналіз теоретико-правових засад інституціоналізації фінансового посередництва на ринку цінних паперів”, що складається з чотирьох підрозділів, досліджується еволюція, поняття, правовий статус та роль, яку відіграють на фінансові посередники на ринку цінних паперів.

Підрозділ 1.1. “Історичні аспекти виникнення, розвитку та становлення діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів” присвячений дослідженню історико-культурних і суспільно-політичних передумов появи інституту фінансових посередників, а також з'ясуванню основних тенденцій, закономірностей, національної специфіки та етапів його розвитку.

Зазначається, що історичний процес генезису фінансових посередників розпочався у той час, коли лихвар - представник малопрестижної професії, почав поступово перетворюватися на банкіра. Лихварство з'явилося відразу слідом за грошима. З численних джерел відомо, що вже у Греції в VI ст. до н.е. існували міняйли та лихварі. Відомо також, що надання позичок, як правило, забезпечувалося наданням застави, якою були товари, кораблі та навіть раби.

Історичному розвитку виникнення фінансових посередників сприяло виникнення у період середньовіччя банківської справи в Італії, що призвело до появи банківського законодавства. Проте, ставлення влади до банків було далеко не дружнім. Гоніння на банки мали місце і в інших провідних на той час країнах Європи. До нападок на банки владу активно підбурювала католицька церква, мотивуючи це біблійною забороною стягування відсотків. Утім, реальна причина була прозаїчнішою - єпископи та монастирі самі були найбільшими лихварями старого світу, як могли, боролися з конкурентами.

Період XIІ-XVІІ ст. характеризується формуванням двох типів фінансових посередників - банківського та біржового. Перший більш характерний для країн з феодальною, переважно аграрною економікою, розвивався за рахунок операцій із відкупами, тобто за рахунок державного боргу. Другий, який з'явився на базі емісії державних цінних паперів у країнах, де вже переміг капіталістичний устрій, швидко переключився на фінансування колоніальної торгівлі.

У підрозділі 1.2. “Поняття, види та функції фінансових посередників на ринку цінних паперів” доводиться, що етимологічно термін “посередництво” походить від англійського “intermediation”, який означає допомогу третьої особи (сторони), пов'язаної з іншими відповідною угодою. Щодо змістовно-структурної характеристики терміну “фінансове посередництво”, автором підкреслюється, що в науковій літературі зустрічаються різні погляди фахівців щодо тлумачення цього поняття.

У національній практиці на офіційному рівні термін “фінансові посередники” вживається з першої половини 90-х рр. ХХ століття, коли відповідні державні органи влади розгорнули діяльність з інфраструктурного забезпечення тогочасної сертифікатної приватизації. Проте, проблема понятійного визначення і структуризації фінансового посередництва залишається актуальною і сьогодні, так як легального визначення “фінансові посередники” у чинному законодавстві немає. Вітчизняна класифікація видів підприємницької діяльності містить серед інших і фінансову діяльність, яка включає фінансове посередництво, грошове посередництво, фінансовий лізинг, страхування та інші види діяльності зі значною кількістю фінансових послуг.

За сучасних умов роль фінансових посередників на ринку цінних паперів, як інститутів розвитку, проявляється у виконанні наступних основних функцій: консолідація (акумуляція) заощаджень індивідуальних інвесторів у єдиний пул і наступне диверсифіковане вкладення накопиченого капіталу в різні проекти з перспективною капіталізацією; підвищення ліквідності ринку цінних паперів шляхом професійного портфельного управління довіреними та набутими активами; забезпечення рівноваги на ринку через погодження пропозицій і попиту на фінансові ресурси; перерозподіл і зниження фінансових ризиків; специфікація (визнання; закріплення) прав власності клієнтів-довірителів.

У підрозділі 1.3. “Правовий статус фінансових посередників на ринку цінних паперів в Україні” здійснюється аналіз наукових досліджень основних систем державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників з боку держави.

Ґрунтуючись на результатах проведеного аналізу, автор вважає, що на сьогодні у світі існує три системи державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників. Так, до першої системи належать такі країни, як Німеччина, Нідерланди, Швейцарія. Там функціонують універсальні банки, що повністю забезпечують набір банківських, страхових послуг і послуг, пов'язаних з цінними паперами. Друга система поширена у Великій Британії, Канаді, Австралії. Комерційні банки цих країн можуть брати участь в організації та проведенні емісії цінних паперів, проте рідко надають страхові послуги. Третя система передбачає правове відокремлення комерційної банківської діяльності від сфери діяльності з цінними паперами. Така система існує в США та Японії. Однак, японським банкам дозволено володіти значною часткою акцій промислових корпорацій, тоді як американським - заборонено.

Зважаючи на розмаїття думок учених щодо виділення в юридичній науці поняття “фінансові посередники”, дисертант пропонує відносити до них, зокрема: банківські установи; страхові компанії; недержавні пенсійні фонди; кредитні спілки; компанії з управління активами; андеррайтерів; інвестиційні фонди; інвестиційні компанії; торговців цінними паперами.

У підрозділі 1.4. “Роль та принципи діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів” наголошується, що на ринку цінних паперів діють різні учасники, функції яких визначаються метою їх діяльності та ступенем участі в укладанні угод. Так, із урахуванням принципових форм укладання угод на ринку цінних паперів основні його учасники поділяються на дві групи: продавці та покупці фінансових інструментів; фінансові посередники. Крім основних учасників ринку цінних паперів, які беруть безпосередню участь в укладанні угод, до складу його суб'єктів відносять численних учасників, що виконують допоміжні функції.

Підкреслюється, що фінансові посередники з метою стимулювання розвитку інституту фінансового посередництва, орієнтованого на роботу з фізичними особами, мають: створити гнучке інституціональне середовище, яке відрізнятиметься різноманіттям універсальних фінансових посередників; відігравати ключову роль у механізмі трансформації коштів населення в інвестиційний капітал; сприяти відновленню довіри населення до фінансової системи в цілому, та до себе, зокрема. З огляду на вищезазначене, передбачається вжиття спеціальних заходів щодо розвитку банківської системи, а саме: розвиток банківських технологій, забезпечення повноцінного функціонування системи страхування вкладів; здійснення банками адекватної тарифної політики, що відповідає положенням соціально-орієнтованої економіки; упровадження системи підвищення фінансової грамотності населення країни; використання при роботі з клієнтами сучасних інформаційних систем; спрямування роботи банків на інвестиційну складову, щоб забезпечити потреби суб'єктів господарювання в довгостроковому кредитуванні. У зв'язку з цим, однією із ключових проблем для вітчизняних банків є нарощення їх капіталізації, а також усунення невідповідності між виробничою й фінансовою сферами.

На думку автора, всіх фінансових посередників необхідно поділити на дві групи, оскільки вони виконують принципово різні функції і належать до різних структурних елементів механізму ринку цінних паперів, зокрема: інституціональні інвестори, які є посередниками безпосередньо між інвесторами - фізичними та юридичними особами та емітентами; інфраструктурні фінансові посередники, до яких відносять професійних учасників інфраструктури ринку цінних паперів.

До основних принципів, на яких базується діяльність фінансових посередників, автор відносить: соціальну справедливість; надійність захисту прав інвесторів; регульованість; контрольованість; ефективність мобілізації та розміщення фінансових ресурсів; правову упорядкованість; прозорість і відкритість; конкурентність.

Розділ 2 “Державно-правовий механізм забезпечення регуляторного впливу на діяльність фінансових посередників на ринку цінних паперів”, що складається з п'яти підрозділів, розкриває сутність, особливості та проблеми державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів.

У підрозділі 2.1. “Місце фінансових посередників у фінансовій системі держави” здійснено спробу визначення місця фінансових посередників у фінансовій системі держави.

Автор стверджує, що фінансовий ринок є важливою складовою фінансової системи. З одного боку, це, передусім, елемент фінансової системи, своєрідна “надбудова”, через яку координується діяльність усієї фінансової системи, а також сполучна ланка, по якій здійснюється рух фінансових ресурсів. Якщо фінанси суб'єктів господарювання, в тому числі й фінансових посередників, виконують роль двигуна, а державні фінанси - функції системи керування, то фінансовий ринок можна порівняти з трансмісією. Образно кажучи, це кровоносна система, яка живить весь фінансовий організм. З іншого боку, - фінансовий ринок, разом із ринками праці, товарів та послуг, засобів виробництва і технологій, є надзвичайно важливою складовою ринкової економіки, її визначальним елементом, без якого не може працювати весь механізм. Усе починається з фінансового забезпечення діяльності суб'єктів господарювання та фінансових посередників.

Дисертант поділяє теоретичні розробки відомого вченого-юриста Л. К. Воронової й вважає, що фінансову систему України можна поділити на дві підсистеми. Перша підсистема - публічні державні та місцеві фінанси, до якої, зокрема, входять: централізовані державні і місцеві фонди; централізовані державні цільові позабюджетні фонди; державний і муніципальний кредит; державне обов'язкове особисте і майнове страхування; фонди державних кредитних установ; децентралізовані державні та місцеві фонди. Друга підсистема - фінанси господарюючих суб'єктів, а саме: фонди підприємств, що займаються комерційною діяльністю; фонди фінансових посередників; фонди неприбуткових організацій; фінанси приватних господарств.

У підрозділі 2.2. “Державне регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів” підкреслюється, що державне регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів пов'язане з активним втручанням держави у процес їх діяльності через втілення у законодавчі акти правових норм. Проте, методи прямого адміністративного впливу на діяльність фінансових посередників тут недоречні. Світова практика засвідчила, що діяльність фінансових посередників не може розвиватися під постійним тиском. Специфіка їх діяльності полягає в необхідності саморозвитку за рахунок вільної конкуренції. В Україні спрямованість у розвитку ринку цінних паперів може бути забезпечена лише за умови виконання двох обов'язкових умов: стратегія державного регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів вибудовується при активному втручанні держави у ринкові процеси; державне регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів здійснюється в основному стимулюючими, а не рестрикційними (обмежуючими) методами.

Окремо автор наголошує на фінансовому регулюванні діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів. Фінансове регулювання - це законодавчо визначена система впливу держави на фінансові процеси на ринку цінних паперів. Фінансове регулювання пов'язане з податковою системою та регулюючою функцією податків. Фінансове регулювання входить у систему фінансово-кредитного механізму, що є сукупністю фінансових методів впливу держави на ринок цінних паперів. Він складається з двох підсистем: фінансове регулювання; фінансове забезпечення.

У підрозділі 2.3. “Особливості державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів” доводиться, що поняття посередник, посередницька діяльність, фінансовий посередник у вітчизняному законодавстві зустрічаються не так часто, тому для глибшого з'ясування їх змісту певний інтерес представляють нормативні акти міжнародного характеру. Зокрема, заслуговують на увагу міжнародні нормативні акти, які безпосередньо спрямовані на регулювання цього інституту. Такі акти не виступають безпосереднім джерелом права для країн-членів Європейського Союзу. Кожна країна виробляє свій механізм трансформації волі, що виражена в нормах міжнародних нормативних актів. Міжнародний акт вважають суттєвим внеском у справу уніфікації правових норм у сфері посередницької діяльності. Тож, прийняття такого типу регулювання покладає обов'язок на фінансових посередників ринку цінних паперів України в якості посередника звертатися до положень міжнародних нормативних актів і враховувати їх при розробці видів посередницьких угод. Це, на думку автора, свідчить про необхідність розробки в Україні спеціального законодавчого акта, який би регулював надання послуг фінансовими посередниками на ринку цінних паперів.

Автором дано визначення поняття “державно-правове регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів”, а саме: “здійснення державою комплексу заходів щодо упорядкування правовідносин між фінансовими посередниками, державою й споживачами фінансових послуг з метою забезпечення стабільності та ефективності розвитку держави та її інститутів, стійкості та системності її соціально-економічного розвитку, справедливості та прозорості залучення та вкладення фінансовими посередниками мобілізованих ресурсів, а також запобігання зловживанням і правопорушенням на ринку цінних паперів”.

Підрозділ 2.4. “Державний контроль діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів” розкриває правову природу та правові принципи державного контролю діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів.

Вивчення нормативно-правових актів, спеціальної та наукової літератури дало можливість стверджувати, що діяльність фінансових посередників на ринку цінних паперів досить детально регламентована законодавством. Правові основи провадження діяльності фінансових посередників визначені законами, а також нормативно-правовими актами. У своїй діяльності фінансові посередники повинні точно виконувати приписи даних актів, так як лише за такої умови, провадження їх діяльності є правомірним. Тому предметом контролю з боку уповноважених державних органів є відомості про стан дотримання фінансовими посередниками правових норм, якими врегульовано порядок здійснення відповідного виду посередницької діяльності.

Крім цього, обов'язковою умовою провадження діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів є наявність ліцензії. Тому до предмета контролю діяльності фінансових посередників відносять і дотримання ними ліцензійних умов провадження відповідного виду діяльності на ринку. Вимоги, що передбачені ліцензійними умовами, стосуються: організаційно-правової форми особи, що має намір займатись посередницькою діяльністю на ринку; належного кадрового забезпечення посередницької діяльності; наявності необхідного матеріально-технічного забезпечення для здійснення посередницької діяльності; наявності мінімального обсягу власного капіталу, необхідного для провадження відповідного виду посередницької діяльності.

Автор вважає, що у загальній сукупності принципів державного контролю слід розрізняти: принципи, на яких ґрунтується організаційна побудова державного контролю, - організаційні принципи державного контролю; принципи, що визначають порядок реалізації контрольної функції та його характер, - функціональні принципи державного контролю. Окрім державного контролю діяльності фінансових посередників, автор приділив увагу фінансовому контролю (що є інститутом фінансового права та який пов'язують із предметом фінансового права), а також адміністративному нагляду.

У підрозділі 2.5. “Проблеми державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів” доводиться, що проблема ефективного державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів є не лише проблемою інфраструктури, але й проблемою законодавства про власність, комерційного та корпоративного права, а також проблемою інституціональних інвесторів. Дисертант доходить висновку, що майже по всім зазначеним напрямам законодавча база або відсутня, або явно недостатня.

Констатується, що саме відсутність процесуальних норм забезпечення реалізації бажаної для держави поведінки її суб'єктів є за сучасних умов найбільшою проблемою законодавства України. Ця проблема, певною мірою, стосується і регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів, яка полягає в нормативному визначенні їх поведінки та можливості забезпечення примусової реалізації такої поведінки.

Зазначається, що для усунення організаційних та інших проблем, які мають місце у сфері державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів, необхідно вжити низку заходів. Як вважають опитані, найважливішими з них є: удосконалення регуляторної діяльності державних органів відповідно до вимог загальновизнаної світової практики (49,8 %); чітке розмежування повноважень державних органів (30,1 %); підвищення якості взаємодії державного регулювання та саморегулювання на ринку цінних паперів (20,1 %).

Розділ 3 “Напрями удосконалення державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів” складається з трьох підрозділів, містить детальний аналіз стану та загальних тенденцій подальшого розвитку правових засад державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів.

У підрозділі 3.1. “Фактори, що впливають на ефективність державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів” вказується, що серед загальновизнаних факторів, які впливають на ефективність державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів, варто виділити: недостатню урегульованість механізму реєстрації та ліцензування діяльності фінансових посередників, зайву забюрократизованість цих процедур; укладання більшості угод на позабіржовому “неорганізованому” ринку, що сприяє його “тінізації” та ускладнює державний контроль у цій сфері; відсутність національного індексу цінних паперів, що стримує розвиток первинного, а тим більше, вторинного ринку.

Крім цього, на думку респондентів, факторами, які у найбільшій мірі впливають на організацію та здійснення державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів, є: соціальні (7,9 %); політичні (ідеологічні) (11,9 %); матеріально-технічні (8,3 %); економічні (17,2 %); нормативно-правові (54,7 %).

Проаналізувавши вітчизняний досвід державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів, автор стверджує, що одними з першочергових напрямів підвищення ефективності державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів є: розробка комплексної програми ліквідності організованого ринку цінних паперів, істотна роль при цьому приділяється вдалому здійсненню приватизації стратегічно важливих підприємств; створення єдиної фондової біржі та уніфікація правил її діяльності; розробка та впровадження системи моніторингу потенційних інвесторів, у т. ч. числі інституційних; розширення переліку фінансових інструментів для роботи на ринку цінних паперів, розвиток ринку іпотечних облігацій, розширення ринку єврооблігацій.

У підрозділі 3.2. “Удосконалення інституту юридичної відповідальності фінансових посередників на ринку цінних паперів” звертається увага на те, що діяльність фінансових посередників на ринку цінних паперів супроводжується такими негативними тенденціями: на ринку склався та поглиблюється розрив між прийняттям нормативних актів, які регулюють діяльність фінансових посередників, обігом цінних паперів і контролем за їх дотриманням; лавиноподібно зростає кількість порушень законодавства про цінні папери, що підтверджується стрімким збільшенням кількості скарг про невиконання зобов'язань фінансовими посередниками перед інвесторами; наявні ресурси уповноважених державних органів не повністю відповідають потребам забезпечення ефективного державного контролю за діяльністю фінансових посередників; організаційна неоформленість та децентралізація ринку цінних паперів призводить до порушень законодавства про цінні папери інститутом фінансового посередництва.

Загальними підставами для притягнення фінансових посередників за вчинене правопорушення до юридичної відповідальності є: факт скоєння правопорушення; наявність у діях фінансового посередника складу правопорушення; наявність відповідної правової норми, яка передбачає притягнення до відповідальності за певне правопорушення; акт застосування права до фінансового посередника.

На вітчизняному ринку цінних паперів за порушення фінансовими посередниками певних правил і норм може бути застосована: кримінальна; адміністративна; цивільно-правова; дисциплінарна відповідальність. Проте, у переважній більшості випадків відносно фінансових посередників з боку державних контрольно-наглядових органів застосовується адміністративна та (досить рідко) цивільно-правова відповідальність.

У підрозділі 3.3. “Подальший розвиток правового забезпечення та удосконалення державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів” вказуються основні тенденції подальшого розвитку державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів та його удосконалення.

Зауважується, що однією з основних тенденцій стратегічного розвитку державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів є зближення стандартів його функціонування із загальносвітовими. Участь України в міжнародних інтеграційних процесах супроводжується адаптацією всіх державних і приватних інститутів до правил і норм, що ефективно діють у розвинених країнах.

З урахуванням думки опитаних, з метою підвищення ефективності державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів, дисертант вказує на необхідність внесення змін до чинного законодавства (55,1 %); зниження рівня корупції (12,0 %); покращення рівня матеріально-технічного забезпечення (8,2 %); удосконалення інституту юридичної відповідальності (24,7 %).

З метою подальшого розвитку правового забезпечення та удосконалення державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників в Україні необхідно: встановити жорстку процедуру допуску цінних паперів іноземних емітентів на національний ринок, яка б забезпечувала захист внутрішнього інвестора; забезпечити співпрацю державних уповноважених органів з іноземними регулюючими та контролюючими органами; проводити активну державну політику, направлену на становлення ефективного ринку цінних паперів, який би був якісним інвестиційним механізмом; впроваджувати прогресивні правові норми у відповідності до правил, прийнятих у країнах Європейського Союзу, враховуючи негативний та використовуючи успішний міжнародний досвід.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації викладено найбільш важливі наукові та практичні здобутки; наведено основні теоретичні положення і практичні рекомендації, що випливають із результатів дослідження; сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів.

Узагальнення результатів дослідження дало можливість зробити такі висновки:

1. Змістовно-структурна характеристика терміну “фінансове посередництво” немає єдиного тлумачення у нормативно-правових і науково-літературних джерелах. Загалом, фінансові посередники - це спеціалізовані професійні оператори ринку цінних паперів - кредитно-інвестиційні установи, що пропонують і реалізують фінансові послуги, як особливий товар, на умовах провадження виключних і поєднаних видів діяльності. При цьому перерозподіляються ризики та ресурси між постачальниками і споживачами фінансового капіталу, між інвесторами/кредиторами та реципієнтами коштів у динаміці руху активів. Виключний вид діяльності означає його обов'язкову виокремленість із сукупності інших, а поєднаний дозволяє поєднувати різні види діяльності. Виключність посередницької діяльності відзначається і в ліцензійних документах. Суттєвим важелем регламентації функціонування фінансових посередників є заборона їх виробничої та торговельної діяльності (торгівлі нефінансовими активами).

2. Найголовнішим елементом державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів є законодавче регулювання, яке забезпечує загальнообов'язковий регулятивний вплив на їхню діяльність і поведінку всіх інших учасників ринку. Цей елемент утворює необхідний нормативно-правовий базис, на якому учасники ринкових взаємовідносин, у тому числі держава та її уповноважені органи, реалізують свої права, інтереси, обов'язки та повноваження. Державно-правове регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів - це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за їх діяльністю, а також запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері. Ефективний ринок цінних паперів виникає лише тоді, коли конкурують не лише фінансові посередники, але також інвестори та емітенти, тому держава не повинна підміняти собою ринок. Роль держави полягає в ефективному регулюванні ринкової стихії. Причому, зважаючи на відсутність на ринку ресурсів на підтримку інвестиційної стратегії розвитку, держава повинна активно стимулювати цю стратегію за рахунок власних ресурсів.

3. Основним важелем у політиці державного регулювання діяльності фінансових посередників є здійснення на них відповідного впливу. В цьому напрямі повинні реалізовуватися три головні принципи: сприяння фінансовим посередникам у проведенні активної діяльності на ринку цінних паперів; здійснення державного контролю за використанням мобілізованих фінансовими посередниками коштів; стимулювання фінансових посередників на проведення виваженої дивідендної політики. Складність ситуації, що пов'язана з ефективним державно-правовим регулюванням діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів, виявляється не лише у відсутності або ж явної недостатності законодавчої бази, яка регулює відносини посередництва, але й з історичною відсутністю (в межах сторіччя) поняття необхідності захисту права на власність, ментальністю наших громадян, яка визначається надзвичайно великою довірою до того, що рекламується у засобах масової інформації, відсутністю спеціалістів-експертів і розвиненої інфраструктури фондового ринку.

4. Державний контроль діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів поєднує в собі: державний контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції; фінансовий моніторинг; контроль фінансового стану фінансових посередників на ринку; контроль формування та використання фондів залучених коштів; контроль професійної кваліфікації працівників (фахівців) фінансових посередників; контроль дотримання фінансовими посередниками на ринку правил провадження відповідного виду посередницької діяльності; контроль виконання фінансовими посередниками встановлених законодавством правил і вимог, а також дотримання обмежень і заборон.

Державний контроль діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів має комплексний характер та являє собою врегульовану нормами права діяльність державних органів і саморегулівних організацій ринку цінних паперів (у частині реалізації делегованих контрольних повноважень) по відстеженню: показників стану фінансових посередників та їх функціонуванням на ринку; фінансових операцій фінансових посередників на ринку; показників фінансового стану фінансових посередників та їх фінансових результатів діяльності на ринку.

5. У сучасних умовах державно-правове регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів є недосконалим і потребує більшої уваги з боку органів державної влади та управління. Такий результат є наслідком відсутності в країні реального цивілізованого ринку цінних паперів і належного регулювання діяльності його учасників з боку держави. Так, 39,8 % опитаних дисертантом респондентів вважають, що сучасний стан вітчизняного ринку цінних паперів знаходиться на задовільному рівні, 18,1 % цей рівень вважають позитивним. Водночас, зворотну думку з цього питання має понад чверть опитаних (25,4 %). Понад 2/3 респондентів (70,4 %) об'єднали свої відповіді навколо недосконалості вітчизняного законодавства щодо державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів, і лише 19,7 % опитаних мають діаметрально протилежні міркування. Крім цього, основні недоліки у діяльності державних органів щодо державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів, як вважають респонденти, обумовлені: відсутністю цілеспрямованої та предметної діяльності державних органів у цій сфері - 10,1 %; недосконалістю чинного законодавства - 48,2 %; корумпованістю державних структур - 24,4 %.

6. Ринок цінних паперів нерідко використовується кримінальним світом для вчинення різного роду правопорушень, що посилює загрозу його руйнування з боку неконтрольованої міграції капіталу, чому сприяє також і неналежне державно-правове регулювання діяльності фінансових посередників на ринку. Чинна нормативно-правова база не перешкоджає фінансовим посередникам приймати участь, а іноді й керувати процесом відтоку фінансових ресурсів (як легальних, так і не зовсім) за кордон. Сприяють таким процесам наступні фактори: завузький вітчизняний фондовий ринок, недостатній платоспроможний попит підприємств і низька купівельна спроможність населення; “збитковість” значної кількості акціонерних товариств у всіх сферах господарської діяльності, що робить більш вигідним імпорт у порівнянні із залученням іноземних інвестицій та розширенням виробництва; недосконале корпоративне та інвестиційне законодавство, незадовільне правове забезпечення захисту прав акціонерів; надмірний податковий тиск на легальну економіку при одночасній “тінізації” майже половини національного виробництва; високий рівень корупції та організованої злочинності; низька ділова культура та повільне впровадження сучасних технологій ведення підприємницької діяльності; нерозвиненість ринкової інфраструктури.

7. Основна проблема в державі виникає із застосуванням законодавчих і нормативно-правових актів. Слабкість системи правозастосування часто зводить нанівець ефективність найпрогресивніших правових норм. Тому найбільший ефект на ринку цінних паперів у сучасних умовах може бути отриманий саме за рахунок розвитку та зміцнення правових засад державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів. З цією метою вкрай необхідна розробка та прийняття ряду законів України, зокрема: “Про обіг похідних (деривативів) цінних паперів в Україні”, “Про емісійні цінні папери”, а також внесення відповідних змін і доповнень у вже діючі законодавчі акти.

8. З метою підвищення ефективності державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів державним контрольно-наглядовим органам необхідно забезпечити: довіру інвесторів до ринку через сприяння застосуванню високих стандартів прозорості останнього; послідовне застосування регулюючих правил і норм незалежними уповноваженими органами, особливо стосовно боротьби з правопорушеннями; вищий рівень прозорості та можливості консультацій між усіма учасниками ринку; цілісність ринку через ретельний та уважний моніторинг фінансових інновацій; збереження балансу між видатками та доходами учасників ринку, визначеними на довгостроковій основі; розширення міжнародного співробітництва на ринку.

9. Для покращення якості державно-правового регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів слід розвивати контрольно-наглядову діяльність органів державної влади та управління. Варто здійснити розробку науково-обґрунтованих технологій по запровадженню в Україні сучасної системи моніторингу процесів, що відбуваються на фондовому ринку, та створенню ефективного аналітично-консультативного апарату, який забезпечить своєчасне виявлення негативних тенденцій на ринку та прийняття необхідних запобіжних заходів. Це буде сприяти посиленню захисту прав інвесторів в Україні, зміцненню системи органів державного регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів, підвищенню їх авторитету та активізації загального стану інвестиційного клімату в країні.