Суд присяжних у правобережній Україні: створення та діяльність у 1880–1917 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Суд присяжних у правобережній Україні: створення та діяльність у 1880 - 1917 роках

Сидорчук О.О.

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права

Львів - 2010

Вступ

Актуальність теми дослідження зумовлена зростанням в українському суспільстві значної уваги до ролі суду присяжних, покликаного демократизувати судочинство та вийти на рівень міжнародних стандартів.

У сучасних умовах інтеграційних процесів на шляху до входження України в європейський простір стає актуальною проблема вивчення та використання національних і зарубіжних здобутків у становленні й розвитку суду присяжних. Запровадження цього інституту в Україні ускладнюється суспільно-політичними й економічними умовами, незавершеними реформами ланок державної влади, що за сліпого копіювання правових інститутів інших країн, без залучення власного досвіду може призвести до негативних наслідків. За таких умов доцільно звертатись до історично-правового досвіду нашого минулого, у тому числі до періоду, коли українські землі зазнавали політичних, економічних, правових та соціальних реформ, спричинених їх приєднанням до складу Російської імперії.

Попри теоретичні здобутки в юридичній науці, особливості та проблеми, що стосувалися утвердження, розвитку та діяльності суду присяжних у Правобережній Україні в складі Російської імперії (1880-1917 рр.), дотепер залишаються малодослідженими, що у свою чергу унеможливлює всебічний аналіз ролі згаданого інституту в судовій реформі другої половини ХІХ ст. і врахування попереднього досвіду в сучасній судовій практиці.

Вивчення й узагальнення досвіду створення та діяльності суду присяжних у Правобережній Україні (1880-1917 рр.) допоможуть сучасній історично-правовій науці об'єктивно переосмислити деякі проблеми, а також використати в доцільних межах набуті знання для розвитку й удосконалення національної судової системи та судочинства. Усе це й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася в межах науково-дослідної проблематики кафедри історії держави, права та політико-правових учень юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка “Історія державно-правового розвитку та політико-правової думки в Україні та зарубіжних країнах” (номер державної реєстрації 0105U007451).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в поглибленні історико-правових знань про основні засади створення, склад, компетенцію та діяльність суду присяжних у Правобережній Україні в складі Російської імперії за Судовими статутами 1864 р., виявленні особливостей участі присяжних у здійсненні кримінального судочинства в українських правобережних губерніях (1880-1917 рр.).

Не претендуючи на вичерпне висвітлення досліджуваних аспектів з цієї теми, дисертант намагався розв'язати такі завдання:

- охарактеризувати правову природу, суспільно-політичні передумови та ґенезис суду присяжних українських правобережних губерній у складі Російської імперії;

- висвітлити особливості створення й розвитку суду присяжних в українських правобережних губерніях за Судовими статутами 1864 р.;

- розкрити організаційно-правові засади формування та процесуального порядку функціонування суду присяжних, визначити склад присяжних засідателів окружних судів Правобережної України та з'ясувати їх правовий статус;

- показати зміни компетенції суду присяжних на різних етапах функціонування судової системи Російської імперії, дослідити статистичну динаміку розгляду ним судових справ в українських правобережних губерніях і на її основі проаналізувати причини та обґрунтувати періоди домінування цього суду в кримінальному судочинстві;

- проаналізувати організацію сесійних засідань окружних судів за участю присяжних засідателів та дослідити її основні планові показники;

- розкрити причини неявки присяжних засідателів на судові засідання та дослідити активність населення різних соціальних станів Правобережної України у здійсненні судочинства;

- проаналізувати репресивність суду присяжних українських правобережних губерній, дати йому оцінку та охарактеризувати значення для вдосконалення чинного законодавства.

Об'єктом дисертаційного дослідження є суд присяжних та кримінальне судочинство з участю присяжних засідателів у Правобережній Україні (1880- 1917 рр.).

Предмет дослідження - історично-правові закономірності й особливості створення та діяльності суду присяжних і кримінального судочинства за участі присяжних засідателів у Правобережній Україні (1880-1917 рр.).

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1880-1917 рр., упродовж яких у Правобережній Україні (правобережних губерніях - Київській, Подільській, Волинській) були поширені Судові статути 1864 р. Відповідно до них виникли зміни в організації судових органів у Правобережній Україні, що спричинило модифікацію багатьох ділянок суспільного та державного життя Російської імперії, зокрема в правобережних губерніях. Упровадження суду присяжних у цих губерніях змінило судову систему, надавши їй рис та елементів демократичності й водночас стимулюючи процес уніфікації суспільних відносин. Такі умови істотно вплинули на правовий статус засідателів суду присяжних, котрі після завершення участі в судочинстві ставали пропагандистами права.

Територіальні межі дослідження - Правобережна Україна (переважно сучасні Волинська, Рівненська, Житомирська, Хмельницька, Вінницька, Кіровоградська, Київська та частково Черкаська й Тернопільська області), що впродовж 1793-1917 рр. входила до складу Російської імперії.

Особливості організації суду присяжних у Правобережній Україні зумовлювались політичними, економічними та соціальними чинниками (тривале перебування у складі Російської імперії, прикордонне розташування, строкатість національного складу, густонаселеність і под.), які вплинули на своєрідність суду присяжних у цій частині Україні та здійснення кримінального судочинства.

Методи дослідження. Методологічна основа дисертаційної роботи формувалася як система різних наукових методів пізнання історично-правових, загальноісторичних і спеціально-наукових явищ. У ній чільне місце посідають історично-правовий та історико-порівняльний методи. Вони дали змогу охарактеризувати історію російської судової системи за Судовими статутами 1864 р. у Правобережній Україні, встановити історичність юридичних явищ у судовій системі за названими Статутами.

Метод системного аналізу уможливив розгляд у судовій системі Правобережної України процесів удосконалення правового регулювання здійснення судочинства, з'ясування місця суду присяжних у цій системі, виявлення наступності між різними формами народного суду та судом присяжних.

За допомогою онтологічного й герменевтичного методів установлено сутність правового регулювання організації та діяльності російських судових органів в українських правобережних губерніях.

Формально-догматичний метод забезпечив ґрунтовний аналіз нормативно-правових актів, які регулювали діяльність суду присяжних. Соціологічний метод сприяв розкриттю суспільних умов, що допомагали реалізувати правові норми стосовно здійснення кримінального судочинства, а також з'ясуванню чинників, котрі впливали на діяльність засідателів суду присяжних в українських правобережних губерніях.

На основі статистичного методу досліджено динаміку надходження та вирішення кримінальних справ, кількісно оцінено склад присяжних засідателів, встановлено відсоток явки присяжних засідателів різних соціальних станів на сесійні засідання, тривалість цих засідань, а також головні показники діяльності суду присяжних.

Джерельна база дисертації. Основною джерельною базою дисертаційного дослідження є Судові статути 1864 р. й інші нормативно-правові акти Російської імперії (1864-1917 рр.), що регулювали організацію та діяльність суду присяжних, зокрема в Правобережній Україні.

Важливе місце в дисертації посідають наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних авторів, неопубліковані архівні документи, тогочасні періодичні видання, різноманітна історично-правова література.

Наукова новизна отриманих результатів визначена тим, що дисертація належить до перших в українській історико-правовій науці досліджень проблеми створення та діяльності суду присяжних і кримінального судочинства за участю присяжних засідателів у Правобережній Україні (1880-1917 рр.).

Уперше:

На основі дослідження статистичної динаміки надходження та вирішення кримінальних справ Житомирським окружним судом за та без участі присяжних засідателів виявлено сім характерних періодів у надходженні справ до окружного суду та п'ять періодів їх вирішення судом присяжних, а також встановлено, що його діяльність залежала від сукупного впливу стану злочинності у суспільстві, компетенції суду та військових дій на території губернії, який зумовив два періоди (1184-1887 рр. та 1907-1913 рр.) домінування (вирішення понад 50% кримінальних справ) суду присяжних у кримінальному судочинстві окружного суду.

На підставі статистичного дослідження планових показників організації сесійних засідань Київського та Житомирського окружних судів за участю присяжних засідателів встановлено: збільшення річної кількості справ, що вирішувалися судом присяжних, досягалося подовженням планової тривалості сесійних засідань, що зумовлювало зростання навантаження на присяжних; часте порушення (у 40% публікацій) правової норми дотримання двотижневого терміну між часом опублікування у Губернських відомостях повідомлень про чергові засідання окружних судів та часом початку цих засідань могло негативно впливати як на явку присяжних засідателів, так і гласність кримінального судочинства; одноденні перерви (у 22,3% засідань) сесійних засідань за участю присяжних засідателів знижували ефективність використання за призначенням часу перебування їх на сесіях та були причиною додаткових матеріальних затрат присяжними.

На основі статистичного дослідження явки присяжних засідателів на сесійні засідання окружних судів Правобережної України встановлено: явка присяжних засідателів на сесійні засідання Вінницького окружного суду була недостатньо високою (на засідання у середньому не з'явилося 25% засідателів, серед яких 30% без поважних причин), що зумовлювало у багатьох випадках недотримання правової норми вибору за жеребом комплекту (12 осіб) присяжних засідателів із регламентованої мінімальної кількості (18 осіб) їх особливого списку; серед соціальних станів громадян найактивнішими у здійсненні судочинства були селяни (явка становила 85%), а найменш активними - дворяни (явка становила близько 63%), що свідчить про сукупний вплив на явку присяжних засідателів їх фахової зайнятості, надання ваги очікуваному штрафу за неявку без поважних причин та усвідомлення суспільної потреби у здійсненні судочинства; матеріальна відповідальність у вигляді накладеного штрафу за неявку без поважних причин засідателів на сесійні засідання Вінницького окружного суду становила близько 5% вартості їх майна і була достатньо суворим покаранням.

По-новому:

розкрито правову природу та генезис суду присяжних царської Росії та показано вплив суспільно-політичних й організаційно-правових умов на його формування, а також встановлено, що на території Правобережної України від Раннього Середньовіччя між різними формами народного суду і судом присяжних існував історично неперервний генетичний зв'язок, який з розвитком суспільства характеризувався збільшенням кількості їхніх спільних рис;

показано, що особливості суспільно-політичних та соціально-економічних умов українських правобережних губерній були головною причиною відтермінування до 1880 р. введення на цій території суду присяжних. З'ясовано, що п'ять окремих судів у Правобережній Україні створювалися у два етапи і характеризувалися значною нерівномірністю їх за площею території, чисельністю населення та кількістю особового складу штатних працівників;

кількісно оцінено та проаналізовано склад присяжних засідателів Правобережної України та встановлено суттєву відмінність їх соціального стану у губернських та повітових містах, а також нерівномірність розподілів за цим станом, вірою, освітою, віком та майновим цензом, що, очевидно, певною мірою впливало на діяльність цього суду;

проаналізовано репресивність суду присяжних у Правобережній Україні та виявлено, що впродовж терміну його діяльності цей показник не був постійним і порівняно з репресивністю коронного суду у 1910 р. був меншим на 6-26%, що стало наслідком сукупного впливу на рішення присяжних засідателів низки чинників, зокрема невідповідності кримінального законодавства суспільній моралі.

Отримали подальший розвиток аргументи стосовно:

організаційно-правових особливостей порядку формування суду присяжних у Правобережній Україні, які характеризувалися посиленим державним контролем за персональним складом присяжних засідателів, що вносилися до загальних списків;

організаційно-правових засад судового процесу за участю присяжних засідателів, які визначали їх правовий статус, що піддавався критиці впродовж усього терміну діяльності суду присяжних;

суспільно-правового значення суду присяжних як для українських правобережних губерній, що входили до складу Російської імперії, так і можливого реформування судової системи сучасної Української держави.

Емпіричні основи дослідження. У науковий обіг введено низку нормативно-правових актів, що врегульовували правовий статус присяжних засідателів у Правобережній Україні в складі Російської імперії, а також архівні й статистичні дані, що містяться у понад 200 архівних матеріалах Державного архіву Вінницької, Житомирської, Хмельницької, Київської областей і Центрального державного історичного архіву України у м. Києві.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що:

висновки й теоретичні положення дисертації допоможуть у поглибленні знань вітчизняної історично-правової науки з проблем становлення та діяльності суду присяжних у Правобережній Україні 1880-1917 рр.;

матеріали дисертації можуть бути використані у навчальному процесі під час читання лекцій і проведення семінарських занять із навчальних дисциплін “Історія держави і права України“, “Історія держави і права зарубіжних країн”, “Судові і правоохоронні органи”, а також у підготовки відповіці монографій, підручників і навчальних посібників;

висновки й узагальнення, сформульовані у дисертаційній роботі, можуть бути враховані під час проведення досліджень, спрямованих на реформування судової системи в Україні, з метою уникнення недоречностей та помилок.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою працею. У працях, опублікованих у співавторстві: класифіковано та проаналізовано головні організаційно-правові складові порядку формування суду присяжних [1]; проаналізовано головні теоретичні та практичні питання функціонування суду присяжних, стосовно яких учені дискутували впродовж усього терміну його діяльності у Правобережній Україні [2]; підібрано історично-правовий матеріал та розглянуто участь С. Зарудного у здійсненні судової реформи в царській Росії [3].

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки роботи доповідались і отримали позитивну оцінку на засіданнях кафедри історії держави, права та політико-правових учень Львівського національного університету імені Івана Франка. Матеріали дослідження висвітлювались у доповідях здобувача на VII, VIII, IX, X, XІ, XІІ регіональних науково-практичних конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2002-2007 рр.); Міжнародній науково-практичній конференції “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів (м. Київ, 2004 р.); IX науковій викладацько-студентській конференції “Дні науки Національного університету “Острозька академія” (м. Острог, 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції Тернопільського національного університету (м. Тернопіль, 2010р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено у десяти наукових статтях, опублікованих у наукових виданнях України, зокрема семи фахових, а також трьох збірниках матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, які об'єднують дев'ять підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Дисертація містить 24 таблиці та 6 рисунків. Повний обсяг дисертації становить 203 сторінки, з них 21 сторінку займає список використаних джерел (267 найменувань).

1. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність роботи, визначено мету і завдання, об'єкт та предмет дослідження, відзначено наукову новизну головних положень, які винесено на захист, розкрито методологію дослідження, висвітлено науково-практичне значення роботи, а також відомості про апробацію та публікацію її результатів.

Розділ 1 „Історіографія та джерельна база дослідження” складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1 „Історіографія дослідження” виконано у хронологічному порядку аналіз публікацій з проблеми створення та діяльності суду присяжних у царській Росії за Статутами 1864 р. Серед великої кількості наукових праць, опублікованих у дорадянський період, відзначені праці

А. Василевського, А. Унковського, С. Зарудного, О. Кістяківського, М. Філіппова, К. Арсеньєва, А. Головачева, Н. Колмакова, С. Фукса, Л. Владимирова,

Г. Джаншиєва, А. Коні, І. Фойницького, В. Палаузова, І. Закревського, Б. Чичеріна, М. Владимирського-Буданова, С. Громачевського, А. Лихачова, Б. Юзифовича,

Д. Тальберга, М. Чубинського, С. Мокринського, В. Спасовича, І. Гессена,

С. Андрієвського, М. Духовського, С. Вікторського, С. Раздольського та ін., які дали змогу системно розкрити проблемні питання суду присяжних.

У радянський період ці питання досліджувалися в працях Б. Віленського, П. Зайончовського, П. Щербини, А. Афанасьєва; у пострадянський період - у працях Н. Радутної, І. Русанової, В. Тернавської та ін. З'ясовано, що історично-правові питання створення та діяльності суду присяжних у Правобережній Україні лише фрагментарно розглядалися в працях П. Щербини, І. Русанової та В. Тернавської, що не дає змоги встановити історично-правові особливості та закономірності функціонування цього суду на згаданій території.

Аналіз результатів дослідження історії українського права та судових органів, опублікованих у працях Ф. Леонтовича, Р. Лащенка, І. Черкаського, Р. Падоха, О. Шевченка, П. Музиченка, В. Гончаренка, О. Ярмиша, Б. Тищика та ін., переконує, що генетичний зв'язок між народними судами українських правобережних губерній ще глибоко не проаналізовано. У наукових працях з теорії суду та судових органів таких сучасних українських вчених, як

В. Маляренко, М. Михеєнко, В. Шишкін, Л. Луць та ін., розглянуто загальні проблеми суду присяжних, однак питання щодо пошуку ефективних шляхів його формування в Україні не розкрито. У дослідженнях сучасних російських вчених Л. Карнозової, К. Гуценка, С. Боботова, Г. Апарової та ін. розглянуто особливості функціонування суду присяжних як за кордоном, так і в Російській Федерації, що дає змогу означити основні проблемні питання щодо його правової природи та діяльності у Правобережній Україні (1880-1917 рр.). Аналогічне значення мають наукові праці вчених зарубіжних держав, зокрема П. Арчера, Е. Аннерса,

У. Бернема, Дж. Абрамсона, Ф. Адлера, О. Герхарда, С. Віллєама, В. Моссе та ін.

У підрозділі 1.2 „Джерельна база дослідження” охарактеризовано джерела, на основі яких виконано дисертаційне дослідження: нормативно-правові акти Російської імперії (1864-1917 рр.); архівні матеріали; офіційні статистичні дані та матеріали періодичних видань за 1880-1917 рр.

Загалом зроблено висновок, що суспільно-правові аспекти створення та діяльності суду присяжних у Правобережній Україні за Судовими статутами

1864 р. досліджені фрагментарно, що унеможливлює з'ясування історично-правових його особливостей та закономірностей, які б можна було врахувати у процесі запровадження цього суду у судову систему сучасної Української держави.

Розділ 2 „Правова природа суду присяжних царської Росії та становлення його у Правобережній Україні” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 2.1 „Політико-правовий статус українських правобережних губерній у складі Російської імперії та суспільно-політичні передумови створення в них суду присяжних” з'ясовано, що напередодні судової реформи 1864 року у цих губерніях адміністративно-територіальне управління здійснювали губернські, повітові, волосні та сільські адміністрації, які мали своєрідну надбудову - генерал-губернаторську владу. Соціально-економічний стан Правобережної України характеризувався значною кількістю кріпосного населення та домінуванням польського феодального панства. Після земельної реформи 1861 року на цій території царський уряд скеровував економічну політику на зменшення обсягів володіння землею польським населенням, як основи послаблення їхнього впливу на суспільно-політичні процеси. Це було основною причиною відтермінування введення у Правобережній Україні суду присяжних аж до 1880 року. У підрозділі 2.2 „Правова природа суду присяжних” означено історичні етапи створення цього суду та розкрито організаційно-правові особливості формування його характерних рис, що забезпечували об'єктивність та демократичність судочинства. На основі історіографічного аналізу окреслено ці риси та показано, що вони формувалися завдяки практичному вирішенню низки організаційно-правових питань - розмежування повноважень коронного суду та суду присяжних, створення інституту адвокатури, формування незалежного слідства, забезпечення змагальності, усності та гласності судового процесу тощо. У підрозділі 2.3 „Генезис суду присяжних у Правобережній Україні” досліджено, що на цій території, починаючи з Раннього Середньовіччя, функціонували народні суди (вервні, копні та лавників), які мали спільні риси із судом присяжних царської Росії. З'ясовано, що, незважаючи на перебування населення цієї частини України в складі різних окупаційних держав, діяльність народного суду історично не переривалась, а кількість спільних його рис із судом присяжних з розвитком суспільства збільшувалася. Наприклад, коли вервний суд, будучи за своєю сутністю подібним до суду присяжних, не передбачав розмежування народних судів для виконання судового слідства та судового процесу, то ця риса була характерною вже для копного суду - слідчі дії виконували велика та мала копи, а остаточне рішення та його виконання здійснювалося "завитою" чи "присяжною" копою. У підрозділі 2.4 „Особливості створення суду присяжних у структурі окружних судів Правобережної України” з'ясовано, що створення тут суду присяжних розпочалося тоді, коли польське населення перестало володіти більше ніж 1/3 земельних наділів. Це відбулося 1880 року. Встановлено, що шість окружних судів, де діяв суд присяжних, у трьох правобережних губерніях створювалися у два етапи. Вони належали до двох окружних палат (Київської та Одеської) і характеризувалися значною нерівномірністю як за площею території, так і за кількістю населення зон їх дії, що разом із рівнем злочинності визначало нерівномірність кількісного складу штатних працівників окружних судів. Зокрема станом на 1910 рік для кожного окружного суду Правобережної України їх кількість становила: Київського - 54; Уманського - 24; Житомирського - 22; Луцького - 20; Кам'янець-Подільського - 17; Вінницького - 33 особи.

Розділ 3 „Порядок формування, склад і правовий статус присяжних засідателів за Судовими статутами 1864 р.” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1 „Особливості формування суду присяжних” класифіковано організаційно-правові норми порядку формування суду присяжних на дев'ять складових. Дослідження розподілу статей Статутів редакцій 1864 р. та 1887 р. за цими складовими дало змогу з'ясувати, що зміни стосувалися вимог до кандидатів у присяжні засідателі, порядку складання загальних і чергових списків, а також складу комісій для їх формування. Вони сприяли поліпшенню якості складання списків кандидатів у присяжні засідателі, зменшенню їх чисельності, посиленню урядового впливу на склад присяжних (особливо у Правобережній Україні, де губернатор мав право на свій розсуд вилучати будь-кого зі списків). У підрозділі 3.2 „Склад присяжних засідателів” на основі опрацювання опублікованих статистичних даних встановлено, що у повітових містах Правобережної України присяжними засідателями були переважно селяни (42,3-52,2%), а в губернських - чиновники, купці та військові (38,5-61,8%). Середній вік присяжних засідателів різних соціальних станів знаходився в межах 44,3 (дворяни) - 48,5 (міщани) років. Присяжні засідателі Балтського повіту Вінницького окружного суду переважно (36%) володіли трьома складовими майнового цензу: земельним наділом, який змінювався в межах від 1 до 2684 десятин; вартістю нерухомого майна, яка знаходилася в діапазоні 250-1500 руб.; отримували плату та дохід від капіталу, ремесла тощо - від 100 до 9000 руб. Вони мали переважно освіту, за якою вважалися грамотними (67,1%), були здебільшого (67,7-75,7%) православної віри. У підрозділі 3.3 „Процесуальний порядок функціонування суду присяжних і правовий статус присяжних засідателів” досліджено, що процесуальний порядок функціонування суду присяжних унеможливлював вплив коронних суддів на його склад, максимально забезпечував присяжним об'єктивний розгляд справ та гарантував неупереджені відповіді на регламентовані запитання щодо вчинення злочину та вини підсудного. Встановлено, що правовий статус присяжних засідателів забезпечував об'єктивний розгляд справ, конфіденційність особистих рішень, а також передбачав матеріальну відповідальність за безпідставну неявку на сесійні засідання та порушення обов'язків виконання функцій народних суддів.

Розділ 4 „Особливості судової практики суду присяжних у Правобережній Україні та проблеми становлення інституту присяжних у сучасній Українській державі” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 4.1 „Компетенція суду присяжних та особливості статистичної динаміки розгляду судових справ” встановлено, що впродовж терміну функціонування цього суду в українських правобережних губерніях його компетенція переважно звужувалася. Це разом із зміною рівня злочинності у суспільстві та військовими діями зумовлювало зміни статистичної динаміки річної кількості кримінальних справ, що надходили до окружних судів та вирішувалися судом присяжних. Визначено, що надходження кримінальних справ до Житомирського окружного суду характеризувалася сімома періодами, а кількість справ, вирішених судом присяжних, - п'ятьма. Упродовж 1884-1887 рр. та з 1907 до 1913 рр. цей суд домінував у кримінальному судочинстві окружного суду - вирішував понад 50% від річної кількості вирішених кримінальних справ. У підрозділі 4.2 „Організаційно-правові засади проведення сесійних засідань та участь у них присяжних засідателів” досліджено, що організація сесійних засідань окружних судів планувалася поетапно - орієнтовно на початку року та уточнено - за місяць до початку сесії. Середня тривалість сесійних засідань становила 5 днів. Упродовж робочого дня розглядалося в середньому 3-4 справи. Виявлено недоліки планування сесійних засідань. На сесійні засідання Вінницького окружного суду не з'явилося 25% засідателів, серед яких 30% - без поважних причин. Встановлено, що громадський обов'язок народних суддів найактивніше виконували селяни, явка яких становила в середньому 84,5%, а найменш активними були дворяни, із середньою явкою 65%. Це пояснюється сезонною зайнятістю селян у сільськогосподарському виробництві та наданням ними більшої ваги стягненню за неявку на сесійні засідання порівняно з іншими верствами присяжних засідателів. У підрозділі 4.3 „Суспільне значення діяльності суду присяжних” визначено репресивність цього суду в окружних судах Правобережної України у 1910 р. Встановлено, що вона була меншою за репресивність коронного суду на 9-26%. Це пояснюється недостатньою, за внутрішнім переконанням присяжних, відповідністю між сутністю скоєних злочинів та мірою покарання за них. З'ясовано, що суспільне значення діяльності суду присяжних проявлялося у трьох головних напрямах - підвищення рівня правової свідомості суспільства, розвитку кримінального законодавства та зростання рівня об'єктивності й гуманності кримінального судочинства. У підрозділі 4.4 „Проблеми становлення суду присяжних у судовій системі сучасної Української держави та концептуальні засади їх вирішення” означено сім основних проблем його створення: 1) модель суду; 2) його місія; 3) підсудність справ; 4) забезпечення умов ефективної роботи; 5) ценз присяжних; 6) організація складання списків та інформування присяжних; 7) організація сесійних засідань і забезпечення гласності, безпосередності, усності та змагальності сторін. Відносно кожної з них розкрито концептуальні засади вирішення на основі врахування історично-правового досвіду функціонування суду присяжних у Правобережній Україні.

правовий суд присяжний процесуальний

Висновки

У дисертаційній роботі вирішується актуальне наукове завдання щодо поглиблення історико-правових знань про основні засади створення, склад, компетенцію та діяльність суду присяжних у Правобережній Україні

(1880-1917 рр.) у складі Російської імперії за Судовими статутами 1864 р. Вирішення завдань дослідження дало змогу зробити такі основні висновки:

1. Аналіз історико-правової літератури та джерел дає змогу стверджувати, що правові проблеми формування і функціонування суду присяжних, запровадженого у царській Росії на основі Судових статутів 1864 р., у Правобережній Україні на дисертаційному рівні не досліджувалися.

2. Вивчення й опрацювання правової природи суду присяжних царської Росії допомогли встановити, що вона забезпечувала досягнення головної мети цього суду - суспільну довіру до судових рішень з більшості кримінальних справ завдяки специфічній участі особливої частини населення держави, сформованої за цензовим критерієм, у здійсненні правосуддя на основі розділення досудового слідства та судового розгляду, а також реалізації принципів гласності, безпосередності й усності процесу. Здійснення об'єктивного розгляду справ і забезпечення рішень присяжних за їхньою совістю досягалося змагальністю правосуддя та переважно унеможливленням адміністративного впливу на склад колегії присяжних засідателів і максимальним доступом кожного з них до інформації про суть протиправного діяння. Правовою особливістю суду присяжних царської Росії було те, що рішення засідателів одночасно стосувалися як факту злочину, так і вини підсудного.

3. Розкриття впливу суспільно-політичних та організаційно-правових умов на формування характерних рис суду присяжних, створеного в царській Росії за Судовими статутами 1864 р., дало змогу визначити його генетичний зв'язок із народним судом, який від Раннього Середньовіччя в різних формах діяв на території Правобережної України, та з'ясувати, що цей зв'язок історично не переривався, з розвитком суспільства характеризувався збільшенням кількості спільних рис народного суду із судом присяжних.

4. Особливістю створення суду присяжних у Правобережній Україні було те, що через недовіру царського уряду Росії до польського населення краю, яке здебільшого було власниками маєтків і земельних наділів, час введення суду присяжних відтермінували до того моменту, коли польське населення перестало володіти більш ніж третиною земельних наділів. З'ясовано, що суд присяжних в українських правобережних губерніях формувався поетапно: спочатку (1880 р.) було створено п'ять окружних судів - у Києві, Умані, Житомирі, Кам'янці-Подільському та Луцьку; пізніше (1909 р.) Кам'янець-Подільський окружний суд було розділено на два суди: один - у Кам'янець-Подільському, інший - у Вінниці. Окружні суди Правобережної України належали до двох судових палат - Київської (Київський, Уманський, Житомирський і Луцький) та Одеської (Кам'янець-Подільський і Вінницький). Вони характеризувалися значною нерівномірністю і за площею території їх дії (у 2,64 раза), і за кількістю населення, яке проживало на цих територіях (у 2,38 раза).

5. Виокремлення дев'яти організаційно-правових складових порядку формування суду присяжних дало змогу проаналізувати зміст Статуту заснування судових установ (редакцій 1864 і 1887 рр.), розділити його статті та з'ясувати, що, враховуючи досвід функціонування суду присяжних у царській Росії впродовж

20 років, законодавці змінили (Закон від 12 червня 1884 р.): склад комісії з формування списків присяжних засідателів (надавалося право голові комісії запрошувати на засідання місцевих судових слідчих і податкових інспекторів, котрі могли брати участь в обговореннях та ухвалах комісії так само, як і постійні її члени); вимоги до кандидатів у присяжні засідателі (висувалася вимога вміти читати російською мовою); порядок складання загальних списків (в алфавітному порядку з зазначенням прізвища, ім'я, по батькові, звання, віри, освіти й місця проживання); кількість осіб чергових списків (бралась до уваги планова кількість періодів засідань окружного суду в поточному році); кількість осіб резервних списків (по шість осіб на кожен майбутній період засідань) та ін. Встановлено, що ці організаційно-правові зміни позначились не лише на поліпшенні якісного та зменшенні кількісного складу присяжних засідателів, а й на адміністративному впливі на цей склад. Державний контроль губернатора за складанням загальних списків на території Правобережної України був особливим - губернатор мав право на власний розсуд вилучати будь-кого з списків.

6. Установлено, що склад присяжних засідателів за соціальним станом повітових та губернських міст Правобережної України суттєво відрізнявся: у повітових містах серед присяжних засідателів домінували селяни (42,3-52,2%), у губернських - чиновники, купці й військові (38,5-61,8%). Середній вік присяжних засідателів різних соціальних станів - 44,3-48,5 років. З-поміж присяжних засідателів з університетською освітою найчастіше були чиновники, купці й військові (20%). Такий вид освіти, як “грамотні”, найчастіше мали міщани (74,5%) і селяни (73,2%). Присяжні засідателі здебільшого були православної віри (75,5%).

7. З'ясовано, що процесуальний порядок функціонування суду присяжних, який регламентувався Статутами кримінального судочинства, був таким, що унеможливлював вплив на склад присяжних засідателів коронних суддів, давав змогу об'єктивно розглядати справи та забезпечував такий правовий статус присяжних засідателів, за якого вони могли з'ясувати всі обставини та юридичні основи про силу доказів на користь або проти підсудного, розмірковувати й особисто відповідати на регламентовані в опитувальному листі запитання про здійснення злочину та вину підсудного, а також дотримуватися конфіденційності особистих рішень.

8. Визначено, що впродовж терміну функціонування суду присяжних у Правобережній Україні його компетенція звужувалася. Станом на 1896 р. порівняно з 1864 р. кількість статей, які належали до компетенції цього суду, зменшилася з 410 до 300. Лише у 1906 р. було відновлено для суду присяжних підсудність справ про злочини стосовно залізничних аварій. Встановлено, що впродовж діяльності Житомирського окружного суду річне надходження до нього кримінальних справ характеризувалося сімома періодами, які відрізнялися різною інтенсивністю надходження. Водночас статистична динаміка річної кількості справ, вирішених цим судом, змінювалася п'ять разів. У періоди 1880-1884 рр. і 1900-1907 рр. спостерігалася тенденція до різкого збільшення річної кількості вирішених справ, а від 1914 до 1917 рр. їх кількість різко зменшилася. Це було сукупно зумовлено зміною компетенції суду, підвищенням рівня злочинності в суспільстві та військовими діями на території губернії. Доведено, що від 1884 р. до 1887 р. і від 1907 р. до 1913 р. суд присяжних домінував у кримінальному судочинстві цього окружного суду (обсяг вирішених ним справ сягав понад 50%).

9. З'ясовано, що організація сесійних засідань окружних судів за участю присяжних засідателів планувалася поетапно: орієнтовно на початку року й уточнено, з розподілом кримінальних справ за календарними днями, - здебільшого за місяць до початку сесії. Планування тривалості сесій здійснювалося на основі кількості справ, що вирішувалися окружним судом в періоди сесійних засідань. Середнє її значення визначалося плановою річною кількістю справ. Організаційно-правові підстави забезпечення явки присяжних засідателів на сесійні засідання окружних судів передбачали триразове їх інформування щодо місця і часу засідання, матеріальну відповідальність (штраф) за неявку без поважних причин та документальне підтвердження поважних причин неявки. Визначено, що основними недоліками організації сесійних засідань окружних судів за участю присяжних засідателів були часте порушення (у 40% публікацій) правової норми дотримання двотижневого терміну між часом опублікування у Губернських відомостях повідомлень про чергові засідання окружних судів та часом початку цих засідань, що могло негативно впливати на явку присяжних засідателів та гласність кримінального судочинства, а також планування одноденних перерв (у 22,3%) сесійних засідань за участю присяжних, що були причиною додаткових їх матеріальних затрат.

10. Встановлено, що на сесійні засідання Вінницького окружного суду не з'явилося 25% засідателів, серед яких 30% - без поважних причин. Основними поважними причинами неявки присяжних засідателів на сесійні засідання були їх хвороба (23,7%) і невчасне повідомлення (13,6%). З-поміж соціальних станів населення Правобережної України найактивніше здійснювали судочинство селяни (з явкою 81,6-87%), найменш активними були дворяни (58,7-66,4%), що зумовлювалося сукупним впливом на явку присяжних засідателів їх фахової зайнятості, наданням ваги очікуваному штрафу за неявку без поважних причин та усвідомленням суспільної потреби у здійсненні судочинства. З'ясовано, що матеріальна відповідальність у вигляді накладеного штрафу за неявку без поважних причин засідателів на сесійні засідання Вінницького окружного суду становила близько 5% вартості їх майна і була достатньо суворим покаранням.

11. Встановлено, що репресивність суду присяжних у Правобережній Україні була меншою від репресивності коронного суду. У 1810 р. репресивність окружних судів Правобережної України знаходилася в межах 53-71%, а коронних - 74-80%. Уточнено, що значення суду присяжних виявлялося у трьох головних напрямах: підвищення рівня моральності та правової свідомості громадян; розвитку кримінального законодавства й підвищення рівня об'єктивності і гуманності кримінального судочинства.

12. Означені головні проблеми становлення суду присяжних у судовій системі сучасної Української держави та концептуальні засади їх вирішення базуються на історико-правовому досвіді його функціонування в Правобережній Україні, враховують сучасний стан соціально-економічного розвитку держави і можуть бути використані в подальших дослідженнях та реформуванні судової системи.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Кульчицький В. Порядок формування суду присяжних в Україні за судовою реформою 1864 року / Володимир Кульчицький, Олег Сидорчук // Вісник Львівського університету. -- 2002. - Вип. 37. - C. 111-115. - (Серія юрид.).

2. Особистий внесок здобувача: класифіковано та проаналізовано головні організаційно-правові складові порядку формування суду присяжних.

3. Кульчицький В. Суд присяжних і наукова думка про нього в Україні після судової реформи 1864 р. / Володимир Кульчицький, Олег Сидорчук // Право України. - 2003. - № 6. - С. 125-128.

4. Кульчицький В. Фундатор судової реформи у царській Росії С. І. Зарудний та суд присяжних / Володимир Кульчицький, Ігор Бойко, Олег Сидорчук // Право України. - 2004. - № 8. - С. 114-117.

5. Особистий внесок здобувача: підібрано історично-правовий матеріал та розглянуто участь С. Зарудного у здійсненні судової реформи в царській Росії.

6. Сидорчук О. О. Значення суду присяжних в Україні за судовими статутами 1864 року / О. О. Сидорчук // Наукові записки. - Острог : Вид-во Нац. ун-ту “Острозька академія”, 2004. - Вип. 5. - С. 268-273. - (Серія “Право”).

7. Сидорчук О. О. Становлення та функціонування суду присяжних в Україні за судовою реформою 1864 року / О. О. Сидорчук // Реформування правової системи України: Проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтегрованих процесів: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 28-29 квіт. 2004 р.) : [зб. наук. Праць : у 2 ч.]. / [редкол.: С. А. Єрохін, Н. Ф. Погорілко, Я. М. Шевченко та ін.]. - К. : Нац. акад. управління, 2004. - Ч. 1. - С. 242-281.

8. Сидорчук О. Характеристика суду присяжних України за судовою реформою 1864 р. / Олег Сидорчук // Вісник Львівського університету. - 2004. - Вип. 40. - С. 125-129. - (Серія юрид.).

9. Сидорчук О. Склад суду присяжних у Правобережній Україні за Судовими статутами 1864 р. / Олег Сидорчук // Вісник Львівського університету. -- 2007. - Вип. 45. - С. 82-89. - (Серія юрид.).

10. Сидорчук О. Участь присяжних засідателів у судовому процесі за Судовими статутами 1864 року / Олег Сидорчук // Вісник Львівського університету. - 2007. - Вип. 44. - С. 118-123. - (Серія юрид.).

11. Сидорчук О. О. Активність громадян Правобережної України у здійсненні судочинства за Судовими статутами 1864 р. / О. Сидорчук // Формування правової держави в Україні : зб. тез доп. Всеукр. наук.-практ. конф. Тернопільського національного економічного університету. - Тернопіль : Вектор, 2010. - С. 68-70.

12. Сидорчук О. О. Функціонування суду присяжних у Правобережній Україні за Судовими статутами 1864 року / Олег Сидорчук // Часопис Київського університету права. - 2010. - № 2. - С. 105-108.

Размещено на Allbest.ru