Правове регулювання соціального партнерства на етапі реформування трудового права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

УДК: 349.2

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА НА ЕТАПІ РЕФОРМУВАННЯ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення

АРСЕНТЬЄВА ОЛЕНА СЕРГІЇВНА

Луганськ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Східноукраїнському національному університеті імені. Володимира Даля, Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

Лазор Валерій Васильович, доктор юридичних наук, професор, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля професор кафедри правознавства.

Офіційні опоненти:

Іншин Микола Іванович, доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України, Державний науково-дослідний інститут МВС України, начальник відділу моніторингу наукового забезпечення діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ;

Копайгора Іван Данилович, кандидат юридичних наук, професор, Криворізький економічний інститут Київського Національного економічного університету ім. В. Гетьмана, завідуючий кафедрою правознавства.

Захист відбудеться "2" липня 2010 р. о "10" годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.10 Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, вул. Ватутіна, 1 (8 корпус).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний 20а.

Автореферат розісланий "1" червня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.І. Шамшина.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Протягом років становлення України як незалежної держави система трудового законодавства зазнала радикальних змін. Прийнято значну кількість нових законів (про оплату праці, зайнятість населення, охорону праці, колективні договори й угоди, про відпустки, порядок вирішення колективних трудових спорів, професійні спілки, про організації роботодавців). Україна приєдналася до низки важливих міжнародних угод у сфері праці. Разом із тим, незважаючи на виконану роботу, проблема стосовно дотримання конституційних гарантій трудових прав громадян (особливо щодо забезпечення гідної праці) залишається однією з найактуальніших. Така ситуація породжує бідність серед працюючих, спричиняє масову трудову міграцію й руйнування трудового потенціалу, втрату конкурентоздатності національної економіки.

Одним зі способів вирішення означених питань є створення дійової системи соціального партнерства, яке є найефективнішою формою узгодження інколи протилежних інтересів працівників і роботодавців. На кожному рівні правового регулювання, починаючи від окремого підприємства й закінчуючи загальнонаціональним рівнем, відбувається налагодження цієї системи. Але відсутність її визначення і законодавчого закріплення основних засад побудови й діяльності в Україні стає серйозною перепоною на шляху підвищення ролі професійних спілок, організацій роботодавців та їх об'єднань у формуванні економічної й соціальної політики держави, подальшого розвитку партнерства як одного з головних чинників забезпечення соціальної стабільності громадянського суспільства, запобігання суспільним конфліктам На даному етапі реформування трудового права не досягнуто єдності у вирішенні питання не тільки щодо визначення поняття "соціальне партнерство", а і його мети, завдань, функцій, принципів, організаційно-правових форм, предмета.

Питанням соціального партнерства в трудовому праві, з першого погляду, приділено достатньо багато уваги. Їх у своїх наукових працях досліджували Н.Б. Болотіна, Ю.П. Дмитренко, Л.Я. Гінцбург, К.М. Гусов, С.О. Іванов, В.І. Комарницький, Р.З. Лівшиць, В.В. Лазор, Л.І. Лазор, А.Р. Мацюк, В.І. Прокопенко, В.М. Скобєлкін, В.М. Толкунова, Г.А. Трунова, О.А. Трюхан, Є.Б. Хохлов, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева, С.Ю. Чуча, О.М. Ярошенко та інші вчені в галузі трудового права. Однак, незважаючи на значний інтерес науковців до проблем правового регулювання соціального партнерства, у науці трудового права спостерігається недостатнє її опрацювання, має місце суперечність нормативно-правових актів у цій царині, що й зумовило вибір теми даного наукового дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля відповідно до комплексної цільової програми університету і кафедри: "Актуальні проблеми розвитку українського законодавства на сучасному етапі". Тема роботи узгоджується з планами наукових досліджень кафедри правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Мета і завдання дослідження. Метою даної дисертаційною роботи є розв'язання проблемних питань становлення й розвитку соціального партнерства в Україні, а також розробка концептуальних засад і перспектив його правового регламентування на етапі реформування трудового законодавства держави. Досягнення цієї мети викликало постановку таких основних завдань:

- сформулювати дефініцію поняття "соціальне партнерство" й визначити його зміст;

- співвіднести соціальне партнерство із суміжними правовими категоріями;

- визначити мету соціального партнерства, його завдання й функції;

- визначити основні форми соціального партнерства й розкрити їх зміст;

- виявити головні правові принципи соціального партнерства й визначити їх сутність;

- виділити етапи становлення й еволюції законодавства з питань соціального партнерства;

- окреслити суб'єктний склад соціального партнерства в умовах різноманітності форм власності;

- охарактеризувати правовий статус його суб'єктів;

- показати сучасний стан нормативно-правового забезпечення соціального партнерства в Україні й опрацювати конкретні пропозиції й рекомендації щодо його вдосконалення.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що формуються в процесі соціального партнерства в Україні в умовах переходу до ринкової економіки.

Предметом дослідження є сукупність правових норм, що регулюють соціальне партнерство як систему зв'язків між суб'єктами правових відносин у сфері праці, його сторони, форми, рівні та принципи.

Методи дослідження. Дослідження правового регулювання соціального партнерства потребувало застосування як загальнонаукових, так і спеціальних методів пізнання, які в сукупності дозволили всебічно вирішити поставлені завдання і внести пропозиції щодо вдосконалення такого партнерства. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат доктрини трудового права ("соціальне партнерство", "соціальний діалог" та ін.) (підрозділ 1.1). Системно-структурний метод використано при дослідженні соціального партнерства як цілісного правового явища, з'ясуванні його специфічних рис і структурних елементів (підрозділи 1.1; 1.2). Метод документального аналізу став у нагоді для аналізу специфіки реалізації інтересів сторін трудових правовідносин у рамках системи соціального партнерства (підрозділ 2.2); історичний метод мав місце при опрацюванні становлення і розвитку вітчизняного законодавства у сфері соціального партнерства (підрозділ 2.3). Засоби формальної логіки допомогли визначити колізії норм чинного трудового законодавства як всередині національної правової системи, так і з міжнародними стандартами, що стосуються соціального партнерства (підрозділи 2.1; 2.2). Оперуючи формально-юридичним методом, дисертант підготовив пропозиції з удосконалення нормативно-правового забезпечення соціального партнерства (підрозділи 2.1; 2.2; 2.3).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертація є одним з перших у вітчизняній науці трудового права самостійним, завершеним комплексним науковим дослідженням проблем правового регулювання соціального партнерства в Україні на етапі реформування трудового права, розглянутих з позиції системності. Наукова її новизна визначається тим, що сформульовано основні концептуальні засади правового регулювання соціального партнерства в Україні в сучасних умовах ринкових відносин.

Відповідно до поставленої мети й завдань дисертаційного дослідження на захист виносяться нижченаведені нові наукові висновки й положення.

Уперше:

- доведено, що соціальне партнерство є складним, поліструктурним соціально-юридичним утворенням, яке треба розглядати як (а) соціальне явище, (б) організаційний принцип, (в) тип мислення, (в) напрямок політики держави, (г) метод вирішення соціальних проблем, (д) механізм узгодження контрінтересів, (е) юридичні відносини, (є) багатокомпонентну різнорівневу систему;

- аргументовано, що основними чинниками впровадження соціального партнерства як головного засобу узгодження інтересів працівників і роботодавців є: (а) усвідомлення необхідності уникнення конфліктів і спрямування зусиль на досягнення соціальної рівноваги, (б) наявність фактичних можливостей, що надаються партнерам залежно від їх статусу й рівня соціального партнерства, (в) нормативно-юридичне їх закріплення на законодавчому рівні з одночасним створенням спеціальних державних структур, основними напрямками діяльності яких є забезпечення реалізації такого партнерства.

Удосконалено:

- періодизацію розвитку законодавства у сфері регламентування соціально-партнерських відносин: 1-й етап (до 1917 р.) зародження останніх; 2-й (1917-1955 рр.) зменшення ролі і значення відносин соціального партнерства; 3-й (1955-1991 рр.) поступове їх відновлення; 4-й (1991 р. - сьогодення) розвиток відносин соціального партнерства в роки незалежності України;

- позицію стосовно: (а) законодавчого закріплення права укладати колективні договори не тільки на підприємствах, які є юридичними особами, а й також з роботодавцем - фізичною особою, яка використовує найману працю; (б) недоцільності й безпідставності обмеження чисельності працівників, які беруть участь у колективно-договірному регулюванні праці;

- обґрунтування потреби розробки і прийняття Закону України "Про соціальне партнерство в Україні", який визначив би правові засади організації й порядку функціонування системи соціального партнерства для договірної регламентації соціально-трудових і пов'язаних з ними відносин і для досягнення взаєморозуміння й громадської злагоди.

Дістали подальшого розвитку:

- обґрунтування, що категорії "соціальний діалог" і "соціальне партнерство" не є тотожними за змістом. Доведено, що категорія "соціальне партнерство" є ширшою за обсягом і включає соціальний діалог як процес визначення і зближення позицій, досягнення спільних домовленостей і прийняття сторонами узгоджених рішень;

- система основних міжнародних принципів соціального партнерства, яка охоплює: (а) багаторівневе співробітництво (територіальне, галузева, професійне), (б) свободу асоціацій, (в) добровільність і рівноправність партнерства, (г) обов'язковість і належне виконання колективних договорів та угод, (д) примирно-третейське й арбітражне вирішення трудових конфліктів;

- визначення системи соціального партнерства як узагальнюючої категорії для сукупності систем, що мають різні рівні реалізації й відповідно впорядковані. Вони становлять собою внутрішню структуру елементів цілісної системи соціального партнерства. З одного боку, остання є самостійною категорією, відмінною від її елементів, а з другого боку, тлумачити цю систему можна тільки через розуміння окремих її елементів, у яких виявляється її сутність. Окремі елементи системи соціального партнерства, у свою чергу, є взаємопов'язаними і впливають як один на одного, так і на систему в цілому, в чому виявляються її внутрішня цілісність і структура;

- розуміння, що соціальне партнерство може розглядатися як юридичні відносини, що мають міжгалузевий характер. Вони належать до тривалих матеріальних правовідносин, елементами яких є суб'єкти, об'єкт і зміст.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:

а) у науково-дослідницькій роботі - для подальших загальних і спеціальних наукових досліджень теоретичних і практичних проблем правового регулювання соціального партнерства;

б) у правотворчості - у процесі підготовки проектів нових і вдосконалення чинних законодавчих актів у царині соціального партнерства (законів "Про соціальне партнерство" (чи "Про соціальний діалог"), "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про колективні договори і угоди"). Авторські рекомендації і пропозиції можуть бути враховані при розробленні і прийнятті нового Трудового кодексу України;

в) у правозастосуванні - під час укладення колективних договорів та у практичній діяльності відповідних органів;

г) у навчальному процесі - положення й висновки, зроблені в дисертації, можуть бути задіяні у вищих і спеціальних юридичних закладах освіти в процесі вивчення навчальних дисциплін "Трудове право України", "Порівняльне трудове право", для підготовки або вдосконалення робочих програм і планів, при підготовці підручників, навчальних посібників, лекцій, семінарських занять, рефератів і курсових робіт.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях: науково-практичній конференції "Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин" (м. Чернігів, 31травня-2 червня 2007р.), міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми розвитку законодавства про працю та соціальне забезпечення " (м. Харків, 22-23 квітня 2009 р.); науково-методичній конференції "Могилянські читання-2009" (26-30 жовтня 2009р.), всеукраїнській науково-практичній конференції науковців, викладачів, аспірантів, студентів "Правові засоби забезпечення та захисту прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід" (м. Луганськ, 21-22 квітня 2010р.), наукові конференції професорсько-викладацького складу і наукових співробітників "Університетська наука-2010" (м. Луганськ, 21-23 квітня 2010р.), міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні питання сучасних державотворчих та правотворчих процесів" (м. Запоріжжя, 28 квітня 2010р.), міжнародній науково-практичній конференції "Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку" (м. Суми, 15-16 травня 2010р.), міжнародній науково-практичній конференції "Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення" (м. Запоріжжя, 27-28 травня 2010р.).

Публікації. Ключові практичні й теоретичні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відбиття в 6 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та в 5 тезах доповідей та наукових повідомлень на вказаних конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, 2-х розділів, які містять 5 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (213 найменувань). Загальний обсяг роботи 182 сторінки, з яких основного тексту 161 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

• У Вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертації, практичне значення й необхідність її дослідження, визначаються мета й завдання дослідження, його об'єкт, предмет, зазначається наукова новизна отриманих результатів, надаються відомості про апробації проведеного дослідження.

Розділ 1. "Загально-правова характеристика соціального партнерства" об'єднує 2 підрозділи, присвячених визначенню поняття "соціальне партнерство", з'ясуванню його мети, завдань, функцій, принципів, форм і предмета.

У підрозділ 1.1 "Поняття соціального партнерства та його співвідношення із суміжними правовими категоріями" наголошується, що категорія "соціальне партнерство" не має однозначного тлумачення. Це зумовлено різноманітністю сфер її застосування. Як складне, поліструктурне соціально-юридичне утворення соціальне партнерство повинно розглядатися в декількох вимірах, як-от: соціальне явище, організаційний принцип, тип мислення, напрямок політики держави, метод вирішення соціальних проблем, механізм узгодження контрінтересів, юридичні відносини, багатокомпонентна різнорівнева система, кожен з яких характеризує його під певним кутом і є необхідним для врахування.

Соціальне партнерство є соціальним явищем, поява якого пов'язується з існуванням низки передумов і чинників. Це становлення ідей соціального партнерства у світі, перехід України від планової до ринкової економіки, реформування відносин власності, розширення сфери договірного регулювання праці й одночасне послаблення ролі держави в регламентації соціально-трудових відносин та ін.

За сучасних умов для позначення досліджуваного явища застосовуються декілька конструкцій - "соціальне партнерство", "соціальний діалог", "трипартизм" та ін. Аналіз чинного законодавства дозволяє стверджувати, що інколи має місце їх підміна. Однак поняття "соціальний діалог" і "соціальне партнерство" не є тотожними за змістом і не можуть замінити одне одного. Друге поняття є метою першого як процесу. Категорія "соціальне партнерство" є ширшою за обсягом і включає соціальний діалог як процес окреслення і зближення позицій, досягнення спільних домовленостей і прийняття узгоджених рішень.

Обстоюється думка, що соціальне партнерство може розглядатися як юридичні відносини, що мають комплексний міжгалузевий характер. Урегульованість відносин у царині такого партнерства нормами права вказує на існування їх у вигляді правовідносин, які треба віднести до тривалих правовідносин чи правовідносин-станів і розглядати як матеріальні, елементами яких є суб'єкти, об'єкт і зміст. Слід розрізняти поняття "сторони правовідносин" і "суб'єкти (або учасники) правовідносин" соціального партнерства. Останнє є ширшим за змістом, включає як сторони соціального партнерства, так і інші уповноважені органи в цій сфері. Комплексність і міжгалузевий характер названих відносин виявляються в тому, що цариною дії соціального партнерства можуть бути соціальне забезпечення, охорона здоров'я, зайнятість, працевлаштування, трудова діяльність тощо.

У підрозділі 1.2 "Мета, завдання, функції, принципи, форми та предмет соціального партнерства" підкреслюється, що соціальне партнерство сприяє впорядкуванню спірних питань шляхом застосування своїх різноманітних форм без використання крайніх заходів. Це забезпечує соціальну стабільність, баланс інтересів, а значить, і соціальну злагоду, що є головною метою існування й розвитку системи соціального партнерства.

Хоча моделі соціального партнерства й відрізняються організаційно-правовим механізмом, найпоширенішими є: (а) біпартизм (співробітництво 2-х соціальних партнерів - профспілок чи інших уповноважених представників працівників і роботодавців або організацій останніх) і (в) трипартизм (коли до названих суб'єктів приєднується держава як третя сторона).

При трипартизмі важливими є питання ролі соціальних партнерів, уникнення підміни їх статусу, чіткого визначення положення держави. З одного боку, при цій моделі остання виступає в ролі соціального партнера, з другого - завдяки нормотворчості вона визначає підґрунтя для становлення і розвитку соціального партнерства. У такому випадку держава, як особливий публічний суб'єкт права, представляє суспільні інтереси, сприяючи співробітництву між органами державної влади й організаціями працівників і роботодавців. Закріплюючи мінімальні соціальні стандарти, вона служить певним гарантом стабільності, соціальної захищеності особи. Контроль за дотриманням установлених правил також провадиться державою. При цьому її роль не повинна завищуватися, звужуючи межі колективно-договірного регулювання. Самостійне вирішення підприємствами багатьох питань соціально-економічного характеру, організації й управління виробництвом дозволяє значно підвищити його ефективність, розв'язати трудові спори й уникнути конфліктних ситуацій. Держава в цьому разі забезпечує мінімальні гарантії, що не дають погіршити положення працівників порівняно з тим, яке визначено законодавством. Будь-які договірні умови мають відповідати законодавчим нормам, інакше державою будуть застосовані спеціальні заходи для попередження чи припинення правопорушень. Поєднання централізованого й децентралізованого методів регулювання праці є запорукою ефективного соціального партнерства.

З огляду на існування багаторівневої системи соціального партнерства система його принципів включає міжнародний і національний рівень. Міжнародні принципи є загальносвітовими й універсальними для всіх держав. Серед них особливу роль відіграють такі: (а) багаторівневе співробітництво (територіальне, галузеве, професійне); (б) свобода асоціацій; (в) добровільність і рівноправність партнерства; (г) обов'язковість і належне виконання колективних договорів та угод; (д) примирно-третейське й арбітражне вирішення трудових конфліктів.

Доведено, що предмет соціального партнерства складають усі питання трудової сфери, крім тих, для яких установлено особливий порядок урегулювання, тобто які визначаються імперативними правовими нормами, віднесені до компетенції відповідних органів та ін.

Розділ 2. "Формування системи соціального партнерства в Україні" об'єднує 3 підрозділи, присвячені дослідженню питань становлення й розвитку національного соціального партнерства.

У підрозділі 2.1 "Роль держави в колективно-договірному регулюванні праці як основа налагодження соціальної рівноваги в Україні" з'ясовується міра участі держави в соціальному партнерстві в умовах переходу України до ринкової економіки. Виявлено, що її участь у цьому процесі може мати різні форми - від активної участі як соціального партнера до ролі арбітра у вирішенні конфліктних ситуацій. Від ролі держави у становленні системи соціального партнерства залежить ефективність його впровадження і подальше функціонування.

Аргументується думка, що має місце колізія норм законодавства України, згідно з якими відбувається регулювання соціального партнерства: одночасно закріплюються принципи біпартизму і трипартизму. Обґрунтовано, що розвиток соціального партнерства в Україні на підставі моделі трипартизму є не тільки історично зумовленим, а й необхідним, оскільки однією з головних функцій держави є створення нормативно-правового підґрунтя з питань соціального партнерства. В умовах кризи й загострення відносин "працівник - роботодавець" держава через велику кількість порушень трудового законодавства встановлює мінімальні стандарти й гарантії у сфері праці, окреслює межі договірного регулювання, що сприяє налагодженню соціальної рівноваги в суспільстві.

Оскільки конституційними нормами питання обов'язковості укладення колективного договору не врегульовано, а положення існуючих конвенцій Міжнародної організації праці, ратифікованих Україною (№98 - "Про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів" (1949 р.), №154 - "Про сприяння колективним переговорам" (1981 р.) свідчать про необов'язковість їх укладення, норми національного законодавства (зокрема, ст. 65 Господарського кодексу України) належить переглянути, виходячи з необхідності дотримання міжнародного принципу добровільності ініціювання переговорних процесів, а отже, й подальшого укладання колективних договорів.

У підрозділі 2.2 "Реалізація інтересів сторін трудових правовідносин у рамках системи соціального партнерства" досліджуються шляхи реалізації інтересів працівників і роботодавців у системі соціального партнерства.

У пункті 2.2.1 "Представництво й захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників" обстоюється думка, що в широкому розумінні стороною соціального партнерства виступають працівники, а не профспілки та їх об'єднання чи інші організації найманих працівників, як це вказано у ст. 1 Закону України "Про організації роботодавців". Але працівники, будучи індивідуальними суб'єктами трудового права, не мають фактичної можливості брати самостійну участь у соціальному партнерстві. На цьому рівні відбувається узгодження найпоширеніших типових інтересів найманих працівників. Останні використовують колективно-договірне регулювання у сфері праці, оскільки саме колективна форма реалізації індивідуальних інтересів сприяє розв'язанню багатьох спірних проблем, у розв'язанні яких не вдається дійти згоди на рівні індивідуально-договірного регулювання або ж є сенс вирішити питання, що є типовим, тобто стосується інтересів певної групи суб'єктів трудового права. Саме тому від колективу працівників виступає певний представник, який виражає волю й інтереси цих об'єднаних індивідуальних суб'єктів. Оперуючи поняттям "колектив працівників", дисертант, будучи опонентом визнання трудового колективу суб'єктом трудового права, акцентує увагу на представництві інтересів окремих працівників певним суб'єктом (представником, вільно обраним на загальних зборах або профспілковою організацією), а не інтересів трудового колективу.

Установлено, що положення ст. 12 КЗпП України суперечать ст. 3 Закону України "Про колективні договори і угоди" в частині визначення суб'єктів, які представляють інтереси профспілки й роботодавців. Так, у ч. 1 ст. 3 Закону передбачено, що колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони, а з другої - з однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а за браком таких - представниками трудящих, обраними й уповноваженими трудовим колективом. У той же час у ч. 1 ст. 12 Кодексу сторонами колективного договору визнаються власник або уповноважений ним орган (особа) і первинна профспілкова організація. Цю колізію належить усунути шляхом усунення зі ст. 3 Закону України "Про колективні договори і угоди" виборного органу тому що представництво й захист інтересів працівників покладено на профспілку, а не на орган, який утворюється для здійснення повноважень профспілкової організації. Доцільним також вбачається закріплення у ст. 12 КЗпП України поряд з визначенням профспілки стороною колективного договору визнання такою й первинну профспілкову організацію.

У пункті 2.2.2 "Правовий статус об'єднань роботодавців як суб'єктів соціального партнерства" на підставі аналізу чинного законодавства виділені такі основні функції організацій роботодавців: (а) захист і представництво інтересів роботодавців; і (б) контроль за виконанням колективних угод. Доведено, що основними правами організацій роботодавців є: (1) представляти й захищати власні права й законні інтереси, як і інтереси своїх членів у відносинах з профспілками, їх об'єднаннями та іншими організаціями найманих працівників, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування у сфері регулювання соціально-трудових та економічних відносин; (2) брати участь у соціальному партнерстві, укладати угоди, контролювати й забезпечувати їх виконання; (3) брати участь у формуванні й проведенні державної політики зайнятості населення; (4) брати участь в управлінні фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування й у нагляді за їх діяльністю; (5) виступати стороною колективного трудового спору; (6) одержувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від їх форм власності інформацію із питань соціально-економічних і пов'язаних з трудовими відносинами й розвитком держави, необхідну для виконання своїх статутних завдань; (7) брати участь у розробленні й реалізації державної політики у сфері професійної освіти, у формуванні кваліфікаційних вимог до випускників навчальних закладів, у фінансуванні створення й утримання недержавних професійно-технічних навчальних закладів. соціальне партнерство правове регламентування

Констатується, що орієнтація на укладення колективних договорів на підприємствах з великою чисельністю найманих працівників, з одного боку викликала вилучення з кола сторін колективного договору такої категорії роботодавців, як фізичні особи-підприємці, а з другого - поставила в незручне становище приватні підприємства, число працівників на яких є незначним, оскільки (а) сфера укладення колективних договорів визначена з уточненнями щодо роботодавців, "які використовують найману працю і мають право юридичної особи" (ст. 11 КЗпП України, ст. 2 Закону України "Про колективні договори і угоди"); (б) ст. 65 Господарського кодексу України закріплює обов'язковість укладення колективного договору на всіх підприємствах, що використовують найману працю. Автор дотримується позиції стосовно (а) законодавчого закріплення права укладати колективні договори не тільки на підприємствах, що є юридичними особами, а й з фізичною особою, яка використовує найману працю, і (б) недоцільності й безпідставності обмеження чисельності працюючих, які беруть участь у колективно-договірному регулюванні праці. Вирішувати це питання - воля працівника за своїм розсудом використовувати чи не використовувати надане йому право.

У підрозділ 2.3 "Становлення й розвиток законодавства з питань соціального партнерства" аналізується процес становлення й розвитку трудового законодавства в царині регламентації соціально-партнерських відносин, в якому умовно виділяються 4 етапи.

Перший - зародження відносин соціального партнерства (до 1917 р.) характеризується закладенням нормативного підґрунтя для функціонування професійних організацій працівників і роботодавців, активізації профспілкового руху і як наслідок - колективно-договірного регулювання праці. Останнє не було ефективним у зв'язку з браком юридичної сили колективних договорів, але надзвичайно важливим з огляду на визнання й закріплення права на об'єднання й надання можливості роботодавцям і найманим працівникам через своїх представників на договірних засадах шукати способи усунення спорів.

Другий - зменшення ролі та значення відносин соціального партнерства (1917-1955 рр.) - вирізняється фактичним уособленням соціальних партнерів з державою та її органами. Поступова відмова від необхідності укладення колективних договорів як компромісу при суперечності інтересів працівників та адміністрації підприємства у зв'язку зі штучним усуненням таких неузгодженостей. Цей етап є досить складним і неузгодженим щодо змісту норм, відповідно до яких відбувається регламентування відносин соціального партнерства, - від досить прогресивної й демократичної системи елементів до повної централізації й контролю.

На третьому етапі (1955-1991 рр.) поступово відновлюються відносини соціального партнерства, розмежовуються повноваження профспілкових організацій та органів держави, створюється спеціальний державний орган у цій сфері. Колективним договором охоплюються питання, визначені не тільки централізовано для певного кола підприємств, а й на локальному рівні.

Для четвертого етапу - розвиток відносин соціального партнерства за часів незалежності України (починаючи з 1991 р. і до цього часу) - характерними є нестабільність законодавства про працю й необхідність його якісного оновлення з огляду на докорінні зміни трудових відносин, що відбуваються в сучасних умовах.

ВИСНОВКИ

У дисертації подане теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке виявляється у вирішенні проблем правового регулювання соціального партнерства на етапі реформування трудового права України, вдосконаленні понятійного апарату і формулюванні науково-практичних рекомендацій, які мають бути покладені в основу якісного перетворення механізму правового регулювання соціального партнерства в Україні.

1. Поняття "соціальне партнерство" не має однозначного трактування, що зумовлено різноманітністю сфер його застосування. Як складне, поліструктурне соціально-юридичне утворення, воно має розглядатися в декількох вимірах, як-от: соціальне явище, організаційний принцип, тип мислення, напрямок політики держави, метод вирішення соціальних проблем, механізм узгодження контрінтересів, юридичні відносини, багатокомпонентна різнорівнева система.

2. Доведено, що соціальне партнерство - це соціальне явище, поява якого пов'язується з низкою передумов і чинників, що охоплюють: (а) становлення ідей соціального партнерства у світі, (б) перехід України від планової до ринкової економіки, (в) реформування відносин власності, (г) розширення сфери договірного регулювання праці й одночасне послаблення ролі держави у регламентації соціально-трудових відносин та ін.

Усвідомлення необхідності уникнення конфліктів і спрямування зусиль на досягнення стану соціальної рівноваги - основні чинники впровадження соціального партнерства як головного засобу узгодження інтересів працівників і роботодавців. Однак цього замало для практичної реалізації такого партнерства, для чого необхідним є: (а) наявність фактичних можливостей, які надаються партнерам залежно від їх статусу й рівня соціального партнерства (фактичне підґрунтя соціального партнерства); (б) нормативно-юридичне закріплення цих можливостей на законодавчому рівні (юридична підстава) з одночасним створенням спеціальних державних структур, основними напрямками діяльності яких є забезпечення реалізації соціального партнерства.

3. Поняття "соціальний діалог" і "соціальне партнерство" не є тотожними за змістом. Соціальне партнерство є метою соціального діалогу як процесу. Категорія "соціальне партнерство" є ширшою за обсягом і включає соціальний діалог як процес визначення і зближення позицій, досягнення спільних домовленостей і прийняття сторонами узгоджених рішень. Правовою конструкцією "соціальний діалог" охоплюються форми соціального партнерства, що передбачають активні дії суб'єктів: а) колективні переговори з укладення колективних договорів та угод, (б) консультації, (в) обмін інформацією, (г) узгоджувальні процедури та ін. Соціальне партнерство є метою врегулювання соціально-трудових відносин, а соціальний діалог - лише елементом системи соціального партнерства, що слід враховувати при розробці нових нормативно-правових актів і внесенні змін до чинних. Потрібно закріпити поняття "соціальне партнерство", врегулювати питання щодо його принципів, форм тощо у спеціальному нормативно-правовому акті з одночасним узаконенням у новому Трудовому кодексі України найбільш важливих його положень.

4. Соціальне партнерство може розглядатися як юридичні відносини, що мають комплексний міжгалузевий характер. Урегульованість відносин у цій царині нормами права вказує на їх існування у вигляді правовідносин, які можна віднести до тривалих чи правовідносин-станів і слід розглядати як матеріальні відносини, елементами яких є суб'єкти, об'єкт і зміст. Варто розрізняти поняття "сторони правовідносин" і "суб'єкти (учасники) правовідносин" соціального партнерства. Останнє є ширшим за змістом, включає як сторони соціального партнерства, так і інші уповноважені органи цієї сфери. Комплексність і міжгалузевий характер досліджуваних відносин виявляються в тому, що цариною дії такого партнерства можуть бути соціальне забезпечення, захист, охорона здоров'я, зайнятість, працевлаштування, застосування праці та ін.

5. При застосуванні моделі трипартизму важливим є питання стосовно ролі соціальних партнерів та уникнення підміни їх статусу. Ідеться про чітке визначення положення держави. З одного боку, при трипартизмі вона виступає в ролі соціального партнера, а з другого - визначає підґрунтя для становлення і розвитку соціального партнерства шляхом закріплення нормативних положень. У цьому випадку держава як особливий публічний суб'єкт права, представляє суспільні інтереси, сприяючи співробітництву між органами державної влади й організаціями працівників і роботодавців. Закріплюючи мінімальні соціальні стандарти вона служить певним гарантом стабільності, соціальної захищеності особи. Контроль за дотриманням установлених правил також провадиться державою. При цьому її роль не повинна завищуватися, звужуючи межі колективно-договірного регламентування. Самостійне вирішення низки питань соціально-економічного характеру, організації й управління виробництвом дозволяє значно підвищити його ефективність, вирішити трудові спори й уникнути конфліктних ситуацій.

6. Оскільки питання обов'язковості укладення колективного договору конституційними нормами не врегульовано, а положення міжнародних договорів свідчать про необов'язковість їх укладення, норми національного законодавства (зокрема, ст. 65 Господарського кодексу України) належить переглянути виходячи з потреби дотримання міжнародного принципу добровільності засад ініціювання переговорного процесу, а значить, і подальшого укладання колективного договору.

7. Напрямками поліпшення відносин соціального партнерства є (а) вдосконалення нормативно-правової бази в царині соціально-трудових відносин і соціального партнерства; (б) підвищення ролі держави як гаранта такого партнерства і створення сприятливих умов для його розвитку; (в) посилення державного нагляду й контролю за додержанням соціально-економічних прав найманих працівників; (г) збалансування інтересів різних соціальних верств, категорій, груп населення, врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин у сфері праці й зайнятості шляхом покращання механізмів проведення колективних переговорів, консультацій, укладення угод відповідних рівнів, колективних договорів на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності; (д) завершення формування структури органів соціального партнерства на галузевому й регіональному рівнях, забезпечення активної участі представницьких органів працівників і роботодавців у формуванні й реалізації соціально-економічної політики; (е) проведення активної примирної політики, прогнозування й запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів) між соціальними партнерами; (є) сприяння врегулюванню спірних питань шляхом посередництва й переговорів, прийняття компромісних рішень, організація примирних та арбітражних процедур, підвищення ролі примирних органів; (ж) удосконалення системи підготовки й підвищення кваліфікації фахівців з питань соціально-трудових відносин.

8. Орієнтація вітчизняного законодавства в питанні укладення колективних договорів на підприємства з великою чисельністю найманих працівників викликала, з одного боку, вилучення з кола сторін колективного договору такої категорії роботодавців, як фізичні особи-підприємці, а з другого - поставила в незручне становище приватні підприємства, число працівників на яких незначне. Виправданою є позиція щодо: (а) законодавчого закріплення права укладати колективні договори не тільки на підприємствах, що є юридичними особами, а й із фізичною особою, яка використовує найману працю, (б) недоцільності й безпідставності обмеження чисельності працівників, які беруть участь у колективно-договірному регулюванні праці.

9. У процесі становлення й еволюції законодавства в царині впорядкування соціально-партнерських відносин можна умовно вирізнити такі етапи: (а) зародження відносин соціального партнерства (до 1917 р.); (б) зменшення ролі та значення його відносин (1917-1955 рр.); (в) поступове відновлення відносин соціального партнерства (1955-1991 рр.); (г) розвиток останніх за часів незалежності України (починаючи з 1991 р. й до сьогодення).

10. Сталий розвиток економіки й суспільства, формування сильної правової держави можливі тільки на підставах належної консолідації, розширення соціальної підтримки цілей і дій влади. Соціальна консолідація виступає необхідною умовою для зміцнення демократичних інститутів і послідовного розвитку громадського суспільства. Одним зі шляхів вирішення вищеназваних проблем є розробка і прийняття закону "Про соціальне партнерство в Україні".

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Арсентьєва О.С. Правове регулювання соціального партнерства на етапі формування нового підходу розвитку розгляду трудових спорів / Олена Сергіївна Арсентьєва // Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збір. наук. праць. - Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. - 2008. - №12. - С. 144-150.

2. Арсентьєва О.С. Роль держави у соціальному партнерстві на етапі реформування трудового права України / Олена Сергіївна Арсентьєва // Південноукраїнський правничий часопис. - 2009. - №4. - С. 152-154.

3. Арсентьєва О.С. Щодо співвідношення понять "соціальний діалог" і "соціальне партнерство" в умовах реформування трудового права України / Олена Сергіївна Арсентьєва // Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збір. наук. праць. - Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. - 2009. - №13. - С. 219-227.

4. Арсентьєва О.С. Системний підхід до визначення поняття "соціальне партнерство" / Олена Сергіївна Арсентьєва // Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збір. наук. праць. - Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. - 2010. - №15. - С. 303-309.

5. Арсентьєва О.С. Реалізація інтересів працівників в рамках системи соціального партнерства на етапі реформування трудового права / Олена Сергіївна Арсентьєва // Форум права. - 2010. - №2. - С. 7-12.

6. Арсентьєва О.С. Трипартизм як організаційно-правова модель соціального партнерства в Україні / Олена Сергіївна Арсентьєва // Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збір. наук. праць. - Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. - 2010. - №16. - С. 313-318.

7. Арсентьєва О.С. Проблеми формування механізмів реалізації соціального партнерства в Україні / Олена Сергіївна Арсентьєва // Актуальні проблеми розвитку законодавства про працю та соціальне забезпечення: Тези доповідей і наукових повідомлень учасників Міжнародної науково-практичної конференції; м. Харків, 22-23 квітня 2009р. / За ред. В.В. Жернакова. - Харків: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2009. - С. 278-280.

8. Арсентьєва О.С. Визначення поняття та моделей соціального партнерства на сучасному етапі розвитку трудового права / Олена Сергіївна Арсентьєва // Правові засоби забезпечення та захисту прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції науковців, викладачів, аспірантів, студентів. Книга 1. м. Луганськ, 21-22 квітня 2010р. / За ред. проф. Л.І. Лазор. - Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, 2010. - С. 38-42.

9. Арсентьєва О.С. Становлення і розвиток законодавства з питань правового регулювання відносин соціального партнерства / Олена Сергіївна Арсентьєва // Актуальні питання сучасних державотворчих та правотворчих процесів: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Запоріжжя, 28 квітня 2010 року: у 3-х частинах. - Запоріжжя: Запорізька міська громадська організація "Істина", 2010. - Ч.2. - С. 100-101.

10. Арсентьєва О.С. До визначення поняття соціального партнерства / Олена Сергіївна Арсентьєва // Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Суми, 15-16 травня 2010р. - Суми, 2010. - С. 444-449.

11. Арсентьєва О.С. Сутність та особливості поняття "соціального партнерства / Олена Сергіївна Арсентьєва // Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Запоріжжя, 27-28 травня 2010 року: у 3-х частинах. - Запоріжжя: Запорізька міська громадська організація "Істина", 2010. - Ч.3. - С. 30-31.

АНОТАЦІЇ

Арсентьєва О.С. Правове регулювання соціального партнерства на етапі реформування трудового права України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення / Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. - Луганськ, 2010.

Дисертацію присвячено специфіці та проблемам правового регулювання соціального партнерства на етапі реформування трудового права України і формулюванні науково-практичних рекомендацій, які мають бути покладені в основу якісного перетворення механізму правового регулювання соціального партнерства в Україні.

Поняття "соціальне партнерство" не має однозначного трактування, що зумовлено різноманітністю сфер його застосування. Як складне, поліструктурне соціально-юридичне утворення, воно має розглядатись у декількох вимірах, як-от: соціальне явище, організаційний принцип, тип мислення, напрям політики держави, метод вирішення соціальних проблем, механізм узгодження контрінтересів, юридичні відносини, багатокомпонентна різнорівнева система.

Напрямками поліпшення відносин соціального партнерства є: вдосконалення нормативно-правової бази; підвищення ролі держави як гаранта соціального партнерства і створення сприятливих умов для його розвитку; посилення державного нагляду й контролю за додержанням соціально-економічних прав найманих працівників; збалансування інтересів різних соціальних верств, категорій, груп населення, врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин у сфері праці й зайнятості шляхом покращання механізмів проведення колективних переговорів, консультацій, укладення угод, колективних договорів на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності.

Ключові слова: соціальне партнерство, працівник, роботодавець, держава, представництво інтересів, колективний договір, угода.

Арсентьева Е.С. Правовое регулирование социального партнерства на этапе реформирования трудового права Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 - трудовое право; право социального обеспечения / Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля. - Луганск, 2010.

Диссертация посвящена специфике и проблемам правового регулирования социального партнерства на этапе реформирования трудового права Украины и формулировании научно-практических рекомендаций, которые должны быть положенные в основу преобразования механизма правового регулирования социального партнерства в Украине.

Понятие "социальное партнерство" не имеет однозначного толкования, что обусловлено разнообразием сфер его применения. Как сложное, полиструктурное социально-юридическое образование, оно рассматривается в нескольких аспектах: как социальное явление, организационный принцип, тип мышления, направление политики государства, метод решения социальных проблем, механизм согласования контринтересов, юридические отношения, многокомпонентная разноуровневая система.

Понятие "социальный диалог" и "социальное партнерство" не тождественны по смыслу. Второе является целью первого как процесса. Категория "социальное партнерство" является более широкой и включает социальный диалог как процесс определения и сближения позиций, достижения общих договоренностей и принятия согласованных решений.

Направлениями совершенствования отношений социального партнерства являются: (а) усовершенствование нормативно-правовой базы; (б) повышение роли государства как гаранта социального партнерства и создание благоприятных условий для его развития; (в) усиление государственного надзора и контроля за соблюдением социально-экономических прав наемных работников; (г) сбалансирование интересов различных социальных слоев, категорий, групп населения, урегулирование производственных, трудовых и социально-экономических отношений в сфере труда и занятости путем усовершенствования механизмов проведения коллективных переговоров, консультаций, заключения соглашений, коллективных договоров на предприятиях, в учреждениях и организациях всех форм собственности; (д) завершение формирования структуры органов социального партнерства на отраслевом и региональном уровнях, обеспечение активного участия представительных органов работников и работодателей в формировании и реализации социально-экономической политики; (е) проведение активной примирительной политики, прогнозирование и предотвращение возникновения коллективных трудовых споров между социальными партнерами; (ж) содействие урегулированию спорных вопросов путем посредничества и переговоров, принятие компромиссных решений, организация примирительных и арбитражных процедур, повышение роли примирительных органов; (з) усовершенствование системы подготовки и повышение квалификации специалистов по вопросам социально-трудовых отношений.

Активное развитие экономики и общества, формирование сильного правового государства возможны только при условии надлежащей консолидации, расширения социальной поддержки целей и действий власти. Для укрепления демократических институтов и последовательного развития гражданского общества социальная консолидация является необходимой. Основные пути разрешения указанных проблем - это разработка и принятие закона "О социальном партнерстве в Украине".

Ключевые слова: социальное партнерство, работник, работодатель, государство, представительство интересов, коллективный договор, соглашение.

Arsent'yeva O.S. Legal Regulation of Social Partnership at the Stage of Reform of Labour Law of Ukraine. - Manuscript.

Dissertation for candidate of law degree by specialty 12.00.05 - Labor Law; Social Security Law / Volodymyr Dahl East Ukrainian National University, Lugansk, 2010.

Dissertation is devoted to specificity and problems of regulation of social partnership at the stage of reform of Labour Law of Ukraine and development of scientific and practical recommendations, which should be assumed as basis for qualitative change in mechanism of legal regulation of social partnership in Ukraine.