Поняття сучасної держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

ПОНЯТТЯ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ



Зміст

Вступ

1. Поняття держави

1.1 Поняття держави та її ознаки

1.2 Типи держави

2. Типологія держав

2.1 Поняття та класифікація типів держави

2.2 Формаційний підхід

2.3 Цивільний підхід

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Об'єкт дослідження дослідити поняття держав. Сучасної держави, класифікації типів держав, походження типів держав, походження сучасної держави. Дослідити поняття типу держав, критерії типології. Дослідити різницю, переваги та недоліки формаційного і цивільного підходів.

Предмет дослідження теорія держави та права.

Мета дослідження вивчити краще предмет дослідження: поняття сучасної держави. Понять, основних ознак, типів сучасної держави, дослідження її розвитку.

Мета роботи розкривається через поставлені завдання:

- визначити поняття сучасної держави;

- проаналізувати причини які впливали на утворення держави, основні етапи її становлення;

- розглянути основні теорії походження держави;

- дослідити основні та другорядні ознаки держави;

- охарактеризувати основні типи держав.

Методи дослідження Під час написання роботи застосовувались як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження. Основу дослідження складає діалектичний метод який застосовувався для об'єктивного, всебічного розгляду явища держави в процесі її становлення та розвитку. Системно-структурний метод застосовувався при визначенні системи чинників що впливали на формування держави.

Для дослідження процесів становлення держави у різних країнах світу використовувався порівняльно-правовий метод.

Історичний метод допоміг проаналізувати специфіку явища держави починаючи з особливостей регулювання в період первіснообщинного ладу і до сучасної правової держави.

Практичне значення Актуальність визначення поняття та сутності держави, дослідження її походження, ролі та призначення у суспільстві визначається тим, що вивчення та аналіз цих питань суттєво впливає на практику державотворення в сучасних умовах розбудови держави. Вивченню цього питання присвятив свої праці не один вчений.

Ця тема досить глибоко опрацьована такими вітчизняними і зарубіжними вченими як Чиркін В.Є., Кашатіна Т.В., Гуревич А.Я., Мальцев Г.В., Бляхман Б.Я., Оборотов Ю.Н., Рабінович П.М., Манов Г.І., Телятник Л., Любашиц В.Я., Шидловська О., Байтін М.І., Марченко Н.М., Кельман М.С., Цвік М.В., Петришин О.В., Зайчук О.В., Оніщенко Н.М., Мурашин О.Г., Ортинський В.Л., Грищук В.К., і т. д.



1. Поняття держави

1.1 Поняття держави та її ознаки

Сутність держави полягає у тому, що вона є організатором і гарантом певних суспільних відносин, конкретний зміст яких залежить від певного етапу розвитку суспільства.

Головним призначенням класово визначених держав (рабовласницьких, феодальних) було забезпечення інтересів і потреб пануючих класів за рахунок інтересів і потреб гноблених класів.

Сучасна демократична держава покликана гармонійно поєднувати задоволення потреб та інтересів як суспільства в цілому, так і кожного його члена шляхом здійснення державної влади, яку вона одержує від народу і здійснює від його імені.

Соціальний інтерес набуває спеціальної форми вираження у вигляді законів, що приймаються правотворчим органом держави. Правотворчість властива лише державі.

Правотворчий орган встановлює, змінює чи скасовує загальнообов'язкові для всього населення правила поведінки у вигляді нормативних правових актів.

Таким чином, незалежно від того, є держава класовою чи ні, основне її призначення полягає в організації і забезпеченні здійснення у суспільній практиці певних відносин.

Із виникненням держави виникають і розвиваються різноманітні теорії про державу.

Необхідність виникнення держави здебільшого пов'язується з виникненням у суспільстві нерівності серед його членів, його розшарування на певні соціальні верстви (класи), зміною форми й характеру між ними та суспільством, якісними змінами в суспільному виробництві, свідомості людей тощо.

Майже кожна з наведених причин є засадою певного підходу до визначення шляхів виникнення держави - класового, теологічного, патріархального, договірного, психологічного, насильницького.

1.2 Типи держави

Східне держава.

Донедавна східні держави у навчальної та наукову літературу зазвичай зараховували до рабовласницькому типу.

Проте й тоді в цих країн зазначалося чимало специфічного, вносилися пропозиції виділити в особливий вид (тип). І це дійсно, виділення має достатньо підстав.

Древні держави (Єгипет, Вавилон, Індія, Китаю і ін.) виникли майже п'ять тис. років тому у зонах поливного землеробства. Географічне становище, особливі кліматичні і ґрунтові умови у країнах викликали необхідність організації великих і складних зрошувальних систем.

Такий характер сільськогосподарського виробництва («азіатський спосіб виробництва») вимагав, по-перше, збереження родової громади, бо окремі сім'ї було неможливо проводити складні і об'ємні іригаційні роботи, а. по-друге, наявність сильної публічної влади.

Оскільки держава управляв колективним працею общинників зі спорудження зрошувальних систем, воно надавало собі й центральної право верховної власності на грішну землю.

Через війну общинники стали залежать від держави.

Інакше висловлюючись, економічним фундаментом держав східного типу була державна власність на грішну землю і іригаційні споруди. Тут панувала і приватна власності монарха, його наближених, але він не грала істотною роль виробництві.

Такий характер власності багато в чому визначав специфічну, «пірамідальну» структуру суспільства: наверху піраміди - монарх (цар, фараон тощо), нижче - його наближені, нижча - чиновники нижчого рангу. У багатьох східних держав (Китаю) рабство мало сімейний (патріархальний) характер, у якому раби мало відрізнялися від общинників.

У Єгипті, Вавилоні були державні та храмові раби, які вносили великий внесок у економіку цих країн. У Індії склалася закріплена релігією кастова організація суспільства.

У цілому східних державах був традиційної класової диференціації суспільства.

Величезну роль їхнього життя грали вікові традиції. Їх характерне загальмоване, застійне розвиток.

Багато державах століттями щось змінювалося.

Східні держави виконували кілька функцій:

1) організації суспільних робіт (зі створення й експлуатації іригаційних споруд);

2) фінансову - стягування податей;

3) військову - оборона території чи захоплення чужих територій;

4) придушення опору общинників і рабів.

На виконання своїх можливостей держави створювали потужний чиновницький суворо централізований апарат.

Провідна роль ньому належала війську, поліції та суду. Щоправда, в державах тривалий час немає суворого розмежування компетенції між окремими відомствами і чиновниками.

Організація структурі державної влади у країнах древнього Сходу найчастіше приймала форму «східної деспотії», коли він всю повноту не обмеженою нічим влади належала одному володарю - спадкоємному монарху, правлячому з допомогою сильного воєнного апарату.

Держави рабовласницького типу виникли пізніше держав внаслідок появи приватної власності, майнового розшарування, розколу суспільства до класи. Найбільш класичні рабовласницькі держави було створено Греції (VIII-VI ст. е.) й у Римі (VI в. е.).

Економічний базис рабовласницького держави становила власність рабовласників як на гармати й засоби виробництва, а й у працівників - рабів. Головні творці матеріальних благ - раби не мали статусом суб'єктів права, а були, як будь-які речі, об'єктом правничий та експлуатації. Їх підневільний працю забезпечувався переважно позаекономічним примусом.

Основні класи рабовласницького суспільства - рабовласники і раби. Крім них існували соціальні прошарку - ремісники, дрібні хлібороби. Їх вважали вільними, але неімущими і експлуатувалися рабовласниками.

Між рабами і рабовласниками виникали гострі соціальні протиріччя. Раби боролися то вигляді прихованого, пасивного опору, то формі відкритих виступів - повстань (повстання рабів в Сицилії у ІІ. до зв. е., повстання Спартака один в. е. та інших).

Держава була класовим, було зі своєї сутності знаряддям диктатури рабовласників.

Класова сутність держави полягала у його функціях. До внутрішнім функцій ставилися:

1) охорона приватної власності рабовласників й створення умов експлуатації рабів і незаможних вільних;

2) придушення опору рабів і незаможних вільних методами жорстокого насильства, нерідко просто на пострах і профілактики;

3) ідеологічне вплив з метою підтримки дисципліни і близько.

Соціальні функції рабовласницьке держава здійснювало тією мірою, якою вони відповідали інтересам панівного класу.

У зовнішній сфері рабовласницьке держава виконувало функції оборони території і мирних зв'язків із зарубіжними державами, функцію захоплення чужих територій і функцію управління завойованими територіями.

Всі ці функції були прерогативою порівняно простого державної машини, найважливішу роль якому грала армія. Вона брала участь у здійсненні і зовнішніх, й міністр внутрішніх функцій.

Части апарату також виступали поліція, суди,адміністративні органи. Формою організації рабовласницькою структурі державної влади були унітарні монархії і республіки.

Монархія, наприклад, існувала в Давньому Римі. Вона прийшла змінюють республіканської форми правління довгий час несла у собі її риси. Однак у III в. Рим стає необмеженої монархією.

Республіканська форма правління була два види. Перший - республіка (Афіни), де у виборах вищих органів держави брало участь весь вільний населення. Другий вид - аристократична республіка (Спарта та інших.). Тут у виборах вищих органів структурі державної влади брали участь представники великої земельної аристократії.

У імператорський період рабовласницьке право Риму досягло найвищого розвитку. Саме тоді розширювалися торговельні зв'язки Риму, розвивалося і удосконалювалося товарне виробництво.

Для регулювання відповідних відносин римськими юристами розробили багато правові інститути: власності, речового, зобов'язального, сімейного, спадкового правничий та ін.

Римське право стало класичним виглядом права, заснованого на приватної власності. Воно пережило рабовласницьку епоху, і зараз впливає в розвитку приватного права.

Пройшовши становлення та розвитку, рабовласницьке держава перейшло лише смугу занепаду й зживало себе. Йому змінюють йшло феодальне держава.

Феодальна держава.

За підсумками феодальних виробничих відносин виникло багато держав, не відомих попередньої епосі.

Це держави у Англії та Франції, Німеччини і Росії, Чехії та Польщі, скандинавських країнах, Японії тощо.

І сьогодні у деяких країнах збереглися феодальні пережитки. Економічною підвалиною феодального держави виступала власність феодалів на грішну землю і неповна власність на кріпаків. Феодальна власність на грішну землю була основою соціального нерівності. Основними класами суспільства були феодали і кріпаки.

Разом про те існували та інші соціальні групи: міські ремісники, торгові люди та інших.

Класова диференціація феодального суспільства належним чином поєдналася з поділом на стану, т. е., таких групи людей, які різнилися одне від друга обсягом закріплених у законі правий і обов'язків.

На Русі, наприклад, були такі привілейовані стану, як князі, дворяни і духовенство.

Клас ремісників, купців, міщан або не мали тих привілеїв, якими мали вищі стану. Найбільш безправними були кріпаки, які примусово прикріплювалися до землі.

Право відкрито закріплювало станові нерівність і привілеї. Через історію феодального суспільства проходили селянські повстання війни.

Феодальне держава було знаряддям диктатури феодалів і привілейованих станів. У розвитку воно минуло ряд стадій:

а) децентралізованою феодальної роздробленості;

б) посилення централізації і запровадження станово-представницької монархії;

в) централізованої абсолютної монархії і розкладання феодальної державності.

Більшість функцій феодального держави зумовлювалося класовими протиріччями. Це охорона феодальної власності, придушення опору селян інших експлуатованих груп населення.

Держава виконувало також функції, які з потреб всього суспільства. Зовнішня само одержувати його діяльність у основному полягала в ведення загарбницьких воєн та захисту від зовнішніх нападів.

У державний апарат феодального держави входили військо, загони поліції та жандармерії, розвідувальні органи, органи з збору податків, суди.

Домінуючою формою феодального держави була монархія різних видів. Республіканська форма правління існувала лише республіках (Венеції, Генуї, Новгороді, Пскові та інших.).

На останньому етапі у надрах феодального суспільства стали зароджуватися буржуазні (капіталістичні) виробничі відносини, потребують працівника, вільно котрий продає свою працю.

Але розвитку нових стосунків заважали феодали, їх держава. Тому між молодий буржуазією і феодалами виникли гострі протиріччя, які дозволялися шляхом буржуазно-демократичних революцій.

Через війну останніх виник новим типом держави.

Буржуазне (капіталістичне) держава.

Цей тип держави виявився найбільш життєстійким, здатним адаптуватися до постійно змінюваних умов. Перші капіталістичні держави виникли більше трьох століття тому.

Буржуазія ішла влади під гаслом «Свобода, рівність, братство». Встановлення буржуазної державності проти феодальної - величезний крок уперед шляхом соціального прогресу.

Економічну основу буржуазного держави щодо перших етапах його розвитку становила капіталістична приватна власності коштом виробництва. У державі всіх громадян рівні перед законом, але зберігається економічне нерівність. Буржуазне суспільство довгий час складався з двох основних класів - буржуазії і тимчасових робочих, відносини між якими закінчувалися істотні зміни.

Буржуазне держава відбувається на її розвитку ряд етапів.

Перший етап може бути періодом становлення та розвитку капіталістичного держави.

У економічному плані це вільної конкуренції значної частини власників. Держава не втручається у економіку. Економічну життя визначають стихійний ринок та конкуренція. Для - виявлення класових інтересів волі що розвивається буржуазії потрібен був новий, сучасніший механізм. Таким механізмом стали буржуазна демократія, парламентаризм, законність. Держава забезпечувало сприятливі умови у розвиток капіталістичних громадських відносин. Класова боротьба ще досягла особливої гостроти.

Другий етап розвитку буржуазного держави припав на період монополістичного капіталізму. Його може бути етапом початку будівництва і поглиблення кризи буржуазної державності (кінець ХІХ ст. - перша половина XX в.). У економіці поки що відбуваються великі зміни.

Дрібні підприємства міста і фірми підвищення конкуренції об'єднуються, монополізуються різні види виробництва та розподілу, виникають потужні об'єднання - трести, синдикати, корпорації тощо. п., посилюється експлуатація робітничого класу, платоспроможний попит населення відстає з виробництва товарів.

Внаслідок цього стали періодичні кризи і депресії, що супроводжувалися банкрутством підприємств, зростанням безробіття, загостренням класової боротьби. Монополізація і концентрація капіталу сприяли об'єднанню робітничого класу, який став носієм революційних марксистських ідей.

Паризька Комуна 1871 г. - історично перша спроба робітничого класу завоювати революційним шляхом державну владу й використовувати їх у свої інтереси.

На межі XIX і XX століть буржуазне держава дедалі більше перетворюється на політичний інститут великої монополістичній буржуазії, яка починає відмовитися від демократії та законності. У багатьох країн усе веде до виникнення реакційних політичних режимів (фашистські режими у Німеччині й Італії).

У внутрішній діяльності буржуазних держав посилюється функція боротьби з революційним робочим рухом, у зовнішній - функція ведення війн захоплення чужих територій і вільні ринки збуту. Усе це супроводжується зростанням військової державної машини. Перші десятиліття XX в. - це роки Першої світової, пролетарські революції, розпад колоніальної системи, важкі економічні кризи і депресії. Перед буржуазним суспільством, і державою неминуче стала жорстка альтернатива - чи саморуйнування під тиском гострих протиріч, чи реформи і перетворення. Вони вибрали другий шлях.

У 30-ті рр. нашого століття буржуазне держава перейшло лише третій (сучасний) етап свого розвитку, який, цілком імовірно, є перехідним до вищому типу держави.

Початок йому поклав «Новий курс» президента США Ф. Рузвельта, а більш масштабні зміни, що з що розгорнулася науково-технічної революцією, відбувалися після Другої Першої світової. На цьому етапі істотно змінюється економічна основа держави, «чиста» приватна власності перестає бути домінуючою. До 30% і більше економічного потенціалу розвинутих країн перетворюється на державну власність, все швидше розвивається власність акціонерів, виникає кооперативна власність.

Одне слово, економіка набуває змішаний характер. Розмаїття видів тварин і форм власності надає економіці більшого динамізму, здатність пристосовуватися до постійно змінюваних умов.

Не менші зміни й у соціальній класовій структурі суспільства. Багато робочі стають власниками акцій і. разом з іншими верствами суспільства (науково-технічної інтелігенцією та інших.) утворюють «середній» клас - основний стабілізатор громадських відносин.

Держава зберігає буржуазні класові риси, але робиться демократичнішим та соціальним. Багато його основні функції випливають із потреб всього суспільства, соціальна.

Воно активно втручається у економіку шляхом гнучкого планування, розміщення державних замовлень, кредитування тощо.

Зміни, які у розвинених капіталістичних країнах, відбилися у різних теоріях. Значне поширення, наприклад, отримала теорія держави загального благоденства. Відповідно до цієї теорії на аналізованому етапі капіталізм від початку змінився, він стала народним капіталізмом, а буржуазне держава повністю втратило класовий характер, перетворилася на орган загального благоденства, робить з допомогою державно-правового регулювання багатих бідніші, а бідних - багатший.

Ця теорія, безсумнівно, спирається на реальні процеси, факти, та все ж істотно ідеалізує буржуазне суспільство і державу.

Соціалістичну державу.

Ідеї про справді демократичному, гуманному і справедливому суспільстві і державі містяться у багатьох світові релігії, зокрема у християнської. Вони висувалися і Єгиптом розвивалися «социалистами-утопистами», були у билинах і сказаннях.

Основи вчення про соціалістичній державі заклали у своїх працях До. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін. Причому До. Маркс і Ф. Енгельс свої ідеї про майбутнє пролетарського державі черпали з досвіду Паризької Комуни. В.І. Ленін розвивав цих ідей, спираючись на досвід Жовтневої революції" і роки радянської влади.

Вважалося, що нова держава виникає й унаслідок для пролетарської революції і зламу старої буржуазної державності. Державна владу у ньому належить трудящим на чолі під робочою класом.

За своєю суттю це диктатури пролетаріату, покликане придушити опір скинутих експлуататорських класів, перетворити всіх працездатних громадян, у трудящих.

Марксизм стверджував, що пролетарське держава із часу виникнення вже є власне державою, а починає вмирати, що потім замінять комуністичним громадським самоврядуванням.

Держави колишніх соціалістичних країн зізнавалися державами вищого і історично останнього типу.

Вони протиставлялися всім експлуататорським державам.

Насправді що це, швидше за все, держави, обтяжені великими деформаціями перехідні до соціалістичному типу. Сьогодні китайські теоретики більш реалістичні, вони доводять, що з побудови соціалізму у Китаї потрібні не десятиліття, а століття. Марксизм-ленінізм відводив будівництва соціалізму, і соціалістичного держави недовго.

З іншого боку, догматизм теоретично, волюнтаризм, суб'єктивізм, постійне забігання вперед стали причинами численних деформацій в практичної діяльності.

Проте великий політичний досвід з будівництва соціалістичної державності може бути глибоко проаналізовано і вивчений: прорахунки, помилки і досягнення, безсумнівно, будуть корисні як котрі живуть, і прийдешнім поколінням, бо ідеї соціалізму, і шляхетні, і безсмертні.



2. Типологія держав

2.1 Поняття та класифікація типів держави

Тип держави - це сукупність держав, які мають спільні загальні ознаки і відображають відповідний рівень їхнього розвитку на певному історичному етапі. Сучасна наука розглядає два підходи до типології держави: цивілізаційний і формаційний.

Цивілізаційний підхід покладає в основу типової класифікації держав поняття "цивілізація", що включає соціально-економічні умови життя суспільства, етнічні і релігійні основи, ступень гармонії природи і людини, рівень її свободи - економічної, політичної, соціальної і духовної.

Прихильники цього підходу (Г. Кельзен, М. Коркунов, А.Дж. Тойнбі) співвідносять державу насамперед із духовно-моральними та культурними факторами суспільного розвитку.

Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеології, національного характеру, менталітету, географічного середовища, вони поділяють цивілізації на первинні та вторинні

До первинних цивілізацій, яким притаманна командно-адміністративна організація державної влади, віднесені: давньої східна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна цивілізації.

До вторинних цивілізацій, які характеризуються передусім правовою організацією державної влади, віднесені: західноєвропейська, східноєвропейська, північноамериканська, латиноамериканська цивілізації (сучасні держави Західної та Східної Європи, Північної та Латинської Америки)...

1) цивілізаційний підхід безумовно збагачує уявлення про особливості державності окремих країн, дозволяє бачити в державі не лише інструмент політичного панування одних верст населення над іншими, але й найважливіший фактор духовно-культурного розвитку суспільства. Проте суттєвим недоліком такого підходу є недооцінка соціально-економічних факторів, звеличування культурного елемента, відсутність визначення історичних закономірностей розвитку держав, зміни одного типу держави іншим;

2) формаційний підхід оснований на економічних факторах, таких, як стан розвитку виробничих відносин, спосіб виробництва, які зрештою визначають певний історичний тип держави. Відповідно до марксистських положень, що становлять теоретичну основу цього підходу, класова сутність держави, у кінцевому підсумку, визначається економічним фактором, а сама держава є лише надбудовою над економічним базисом, за формою і змістом зумовлена економічним ладом суспільства. За марксистською формаційною теорією підставою типології держави є суспільно-економічні формації.

Формація - це історичний тип суспільства, яке базується на певному способі виробництва матеріальних благ і його основі - формі власності.

В історії людства таких формацій було п'ять:

1) первіснообщинна;

2) рабовласницька;

3) феодальна;

4) буржуазна (капіталістична);

5) комуністична (перехідним етапом до якої була соціалістична).

Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувається внаслідок зміни типів виробничих відносин, що віджили, і заміни їх новим економічним ладом. З кожною формацією, крім первіснообщинної та комуністичної, пов'язаний певний історичний тип держави. Історичний тип держави - це сукупність найбільш суттєвих ознак держави, що існують в межах однієї суспільно-економічної формації, які виражають її соціальну сутність і соціальне призначення в суспільстві.

Марксистсько-ленінська теорія виділяє чотири типи держави залежно від форм пануючої в них власності:

1) рабовласницька;

2) феодальна;

3) буржуазна (капіталістична);

4) соціалістична.

У сучасних умовах в Україні за формаційною ознакою виділяють такі типи держав:

1) рабовласницька держава, яка виникла у ІVІІІ тисячолітті до н. е. в країнах Близького Сходу (Єгипет, Лівія, Вавилон) та у VІІІ-VІІ тисячолітті до н. е. в Європі (Греція, Рим), її економічною основою був рабовласницький спосіб виробництва. Значного розвитку виробничі відносини досягли у Стародавній Греції та Римі. Соціальну основу цих держав складали клас рабів та рабовласників. Рабовласники були вільними людьми, а раби були як знаряддя праці, їх не визнавали суб'єктами права, перелік і обсяг їх прав і обов'язків визначалися рабовласниками і вони цілком залежали від волі останніх, що закріплювало соціальну нерівність. У зазначених державах існували різні форми правління: монархія, аристократія, демократична республіка, але найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичні режими - авторитарний, деспотичний. У цей період були розроблені демократичні норми державного права Греції та класичне приватне (майнове) право Риму;

2) феодальна держава, яка виникла в Європі в VVІ ст. н. е. на основі рабовласницької держави, що потерпіла крах. Характерними ознаками такої держави є закріплення соціальної нерівності та відносин сюзеренітету - васалітету, визнання селян вільними людьми, але економічно залежними від феодалів, закріплення монополії феодалів на основні засоби виробництва та політичну владу, затвердження власності на землю, як основи суспільства. Одночасно з одержанням права власності на земельну ділянку її господар (феодал) вступає в право володіння, користування і розпорядження селянами, які проживають на цій ділянці й адміністративно закріплені за нею. Відносини феодалів з селянами у цей час супроводжувалися абсолютним політичним і соціальним безправ'ям останніх. Формами правління були ранньофеодальна монархія, представницька монархія, абсолютна монархія і феодальна міська республіка. Феодальне право було відверто класове, неузгоджене, значний вплив у якому мали релігійно-правові норми;

3) буржуазна (капіталістична) держава, яка виникла в результаті революцій XVII-XVIII ст. та внаслідок впровадження капіталістичного способу виробництва. У цей період ліквідується будь-яка особиста позаекономічна залежність виробника від власника засобів виробництва. Економічна свобода стає основою для створення громадянського суспільства, заснованого на недоторканності приватної власності, свободі договірних відносин, політичній та ідеологічній свободі. Основною формою цієї держави в період її становлення і розвитку виступала буржуазно-демократична республіка, в якій проголошували формальну рівність громадян перед законом, декларували права і свободи особи. Відносини між буржуазією і виробником, який позбавлений власності на знаряддя і засоби виробництва, будуються на підставі економічної залежності й економічної експлуатації з метою отримання прибутку. Існуюча майнова нерівність, різке розшарування суспільства, полюсна протилежність між бідністю і багатством породжувала соціальні конфлікти. У цих умовах воля і сила держави були спрямовані на захист інтересів буржуазії. У буржуазній державі відбувалося поступове зростання ролі права, апарату держави, розширення сфери впливу та функцій держави, закріплення на конституційному рівні таких інститутів і принципів демократії, що мають загальнолюдську цінність, як парламентаризм, поділ влади, економічний, політичний та ідеологічний плюралізм, особисті та політичні права і свободи людини і громадянина тощо. На сучасному етапі свого існування розвинуті буржуазні держави значною мірою втрачають своє колишнє обличчя в аспекті апарату панування буржуазії і поступово переростають в постіндустріальні держави соціально орієнтованого типу;

4) соціалістична держава, яка виникла в Росії на початку ХХ ст. Головними її ознаками теоретики соціалізму вважали, насамперед, провідну роль держави в економічному житті. Така держава повинна спиратися на широку народну соціальну базу і служити потребам трудового народу, забезпечувати справедливий розподіл результатів праці. Економічну основу цієї держави повинна становити економіка, провідну роль у якій відіграє загальнонародна (державна) власність на засоби виробництва. Працівники повинні залучатися до вирішення загальнодержавних і загальносуспільних справ, і здійснювати контроль за діяльністю державного апарату. Відносини між класами у такій державі втрачають соціально-антагоністичний характер. Усі теоретики соціалізму вбачали соціалістичну державу такою, що служить народові, побудованою на принципах гуманізму, демократії, колективізму і справедливості. Однак при цьому слід урахувати, що існує кілька моделей соціалістичної держави і до їх переходу необхідний тривалий історичний перехідний період. Поряд з такими країнами, як Китай, В'єтнам, Північна Корея, Куба, які беруть за орієнтир марксистську теорію соціалізму з тими чи іншими змінами і доповненнями, різні за змістом соціалістичні моделі пропонуються в Івеції, Австрії, Індії, Єгипті, Сирії та інших країнах. Соціалістична держава в марксистсько-ленінському розумінні в умовах перехідного періоду - це держава диктатури пролетаріату, яка, зламавши буржуазну державну машину, повинна бути диктаторською по відношенню до буржуазії і демократичною до широких верст населення, яке в перспективі має прийти до народного самоврядування. Проте, як свідчить досвід СРСР та інших країн Східної Європи, одержавлення усіх основних засобів виробництва і тотальне втручання держави у суспільне і особисте життя зводили нанівець ідею загальнонародної власності, дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина, що проголошувалися, і тим самим суперечило вченню про соціалізм як втілення соціальної справедливості;

5) держава соціально-демократичної орієнтації - це перехідний тип держави, який існує в період переходу від буржуазного типу держави до держави соціальної демократії, який характеризує якісно новий етап організації влади. Головними її ознаками є: організація політичної влади більшості населення країни, забезпечення реального здійснення основних прав і свобод людини і громадянина, задоволення загальнолюдських потреб на засадах гуманізму і справедливості, існування приватної, державної та комунальної форм власності, наявність різних соціальних груп, прошарків населення та створення умов для їх консолідації і солідарності.

2.2 Формаційний підхід

Формаційний підхід ґрунтується на вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис - тип виробничих відносин), кожній з яких відповідає свій історичний тип держави.

Формація - це історичний тип суспільства, що має певний спосіб виробництва, панівну форму власності, класову структуру.

Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувається в результаті зміни віджилих типів виробничих відносин і заміни їх новим економічним ладом.

За такого підходу держава набуває виключно класової визначеності, виступає як диктатура економічно панівного класу.

Виділення суспільно-економічних формацій базується насамперед на способі виробництва і формі власності на засоби виробництва. Незважаючи на недоліки, у рамках марксистського вчення про суспільно-економічні формації і тип держави було отримано чимало цінних результатів.

По-перше, встановлена залежність типу держави, класової приналежності влади від характеру економіки, способу виробництва, від суспільно-економічної формації.

Влада в державі, як правило, належить економічно панівному класу, в руках якого знаходяться засоби виробництва.

По-друге, були об'єднані в одні класифікаційні групи держави, що мають єдиний - по відображенню класових інтересів - характер влади.

На цій основі виділені рабовласницька, феодальна, буржуазна і соціалістична держави, влада в яких належала відповідно рабовласникам, феодалам, буржуазії і трудящим на чолі з робітничим класом.

По-третє, з'явилася можливість виявляти загальне й особливе в організації, функціонуванні та розвитку держав, що входять у зазначені типи.

І нарешті, по-четверте, були виявлені закономірності зміни одного типу держави іншим - відповідно до зміни суспільно-економічних формацій.

Згідно з марксистською формаційною теорією типологія держави своєю підставою має суспільно-економічні формації.

В історії людства таких формацій виділялося п'ять: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, буржуазна і комуністична (соціалістична формація розглядалась як перехідна до комуністичної).

І з кожною, крім першої та останньої, пов'язувався певний тип держави, була сформульована основна теза про те, що історія знає чотири історичних типи держави: рабовласницький, феодальний, буржуазний і соціалістичний.

Виділено такі історичні тили держав:

1) експлуататорська рабовласницька (рабовласницький спосіб виробництва, наявність класів рабів і рабовласників, диктатура останніх), феодальна (велика власність феодалів на землю і натуральне господарство залежних від феодалів селян, наявність класів кріпаків і феодалів, диктатура останніх), буржуазна (капіталістичний спосіб виробництва, що ґрунтується на свободі приватної власності на знаряддя і засоби виробництва та експлуатації найманої робочої сили, наявність класу робітників і буржуазії, політичне панування останньої);

2) експлуататорські: соціалістична держава (спільна соціалістична власність і планове господарство, поділ населення на робітників, селян та інтелігенцію, диктатура пролетаріату). Вважалося, що в найближчій історичній перспективі соціалістична держава має перерости в суспільне комуністичне самоврядування.

Переваги формаційного підходу:

1) акцентування уваги на істотній ролі економічних відносин у формуванні держав і зміні їх типів;

2) підкреслення класової сутності держави (інтереси якого класу виражає);

3) розгляд розвитку держав у поетапності і природності історичного характеру.

Вади формаційного підходу:

1) переоцінка класово-економічного чинника, що не завжди має і може мати вирішальне значення у процесі утворення держави, поступаючись провідній ролі інших чинників;

2) залишення поза полем зору величезного шару культурно-ціннісних ідей і уявлень, що не можуть бути охарактеризовані як класові;

3) розгляд соціалістичної держави як антикапіталістичної і заперечення її наступності;

4) невиправдане вихваляння соціалістичної держави як вищого й останнього історичного типу;

5) породження міфу про суспільство комуністичного самоврядування.

Орієнтований на перебільшене уявлення про історичні типи держав, формаційний підхід не враховує проблем, які не вкладаються у звичайні рамки класового, формаційного аналізу. Так, раби ніде в давніх суспільствах не були основною виробничою силою, класичний феодалізм існував тільки в деяких країнах Європи, а класичний капіталізм був реальністю переважно в Англії і Німеччині. Класово-формаційний підхід може бути використаний за типології держав світу до другої половини XIX ст.

2.3 Цивільний підхід

Цивільний підхід застосовує поняття "цивілізація" (від лат. civilis) - тип культури як основу типології держав. Під "цивілізацією" розуміють відносно замкнуте і локальне становище суспільства, що характеризується спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак (А. Тойнбі налічує 21 цивілізацію: єгипетська, китайська, західна, православна, індуїстська та ін.).

Цивілізаційний підхід до типології держави бере за основу класифікації держав не матеріально-економічний критерій, а духовно-культурні й моральні фактори.

Замість "суспільно-економічної формації" як критерію типології держави і права й інших критеріїв здійснюється спроба використання як такого критерію "цивілізації".

З урахуванням цієї багатозначності й розробляється сьогодні цивілізаційний підхід ученими Заходу і Сходу.

У своїх дослідженнях вони спираються на праці таких відомих представників філософської, політологічної та соціологічної думки, як О. Шпенглер, А. Тойнбі, М. Вебер, П. Сорокін та ін.

У сучасних соціальних науках термін "цивілізація" вживається в різних випадках і досі не має строго визначеного, фіксованого значення.

Він асоціюється і з "гарними манерами", і з певними стадіями розвитку суспільства.

Таким чином, неоднозначність терміна і поняття "цивілізація", внутрішня суперечливість і багатоплановість разом з аморфністю його змісту і невизначеністю роблять дуже проблематичним його використання як єдиного і основного критерію типології держав і правових систем.

Розглянемо основні погляди на цивілізацію. Цивілізація, на думку американського політолога С. Хантингтона, являє собою "певну культурну сутність". Села, регіони, етнічні групи, народи, релігійні громади, зауважує автор, усі вони мають особливу культуру, що відображає різні рівні культурної неоднорідності. Виходячи з цього, цивілізацію можна визначити як культурну спільність найвищого рангу, як найширший рівень культурної ідентичності людей.

Цивілізацію необхідно визначити, виходячи із загальних рис індивідуального порядку, таких, як мова, історія, релігія, звичаї, соціальні інститути тощо.

Цивілізація, робить висновок С. Хантингтон, це найширший рівень спільності, з яким кожна людина себе співвідносить.

Аналогічну позицію щодо визначення цивілізації займав відомий англійський учений, історик А. Тойнбі.

На його думку, цивілізація є не що інше, як певний тип людських співтовариств, що викликає "певні асоціації в галузі релігії, архітектури, живопису, звичаїв, словом, в царині культури".

Уся світова історія, на його думку, нараховує 26 цивілізацій: єгипетську, китайську, західну, православну, арабську, мексиканську, іранську, сирійську та ін.

Існують різні підстави для типології цивілізацій і їхньої державності: хронологічні, генетичні, просторові, релігійні, за рівнем організації та ін.

Історичний прогрес привів до складання понад двох десятків цивілізацій, які відрізняються не тільки системами цінностей, що затвердилися в них, культурою.

Але і характерним для них типом держав. Зокрема, ґрунтуючись на різних підходах до поняття "цивілізація", можна виділити наступні види цивілізацій і відповідних їм типів держави:

- східні, західні та змішані;

- давні, середньовічні та сучасні;

- аграрні, промислові та науково-технічні;

- доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні;

- локальні, особливі та сучасні.

Переваги цивілізаційного підходу:

1) розкриває сутність будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність панівних у певний період уявлень кожної особи про характер суспільного життя, про цінності і мету її власної діяльності;

2) розглядає державу як найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства, спрямованого на обмеження і виключення навіть легалізованого насильства стосовно особи;

3) затверджує залежність типів держав від розмаїтості національних культур, світогляду суспільства, його моралі, ціннісної орієнтації.

Вади цивілізаційного підходу:

1) недооцінює економічний чинник, відводить йому другорядне місце в розвитку цивілізацій;

2) ігнорує вплив соціальної диференціації суспільства, класових суперечностей на цивілізаційні процеси;

3) зводить в абсолют культурний елемент, кваліфікує його як "душу, кров, лімфу, сутність цивілізації" (А. Тойнбі).

Прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на первинні і вторинні.

Первинні - Давній Єгипет, Персія, Шумер, Вавилон, Бірма та ін., що характеризуються командно-адміністративною організацією державної влади. Держава (влада), перебуваючи в поєднанні з культурно-релігійним комплексом, забезпечує як політичний, так і соціально-економічний розвиток суспільства, а не визначається ними.

З первинних цивілізацій збереглися тільки ті, котрі змогли послідовно розвинути духовно-культурні засади в усіх видах діяльності людини (єгипетська, китайська, мексиканська, західна, православна, арабська та ін.).

Вторинні - держави Західної Європи, Східної Європи, Північної Америки та ін. - виникли на основі відмінностей, що первісно означилися між державною владою і культурно-релігійним комплексом.

Влада виявилася не такою всемогутньою і всепроникною силою, якою вона поставала у первинних цивілізаціях. Європейська цивілізація з найдавніших часів тяжіє до ринково-власницького укладу, громадянського суспільства і правової організації. Держави Північної Америки сприйняли і розвинули цю спрямованість європейських держав.

Окрім того, розрізняють цивілізації до індустріальні, індустріальні і постіндустріальні, східні, західні, змішані, давні, середньовічні, сучасні.

З позицій загальнолюдських цінностей, що стали домінуючими у другій половині XX ст., привабливим видається цивілізаційний підхід, особливо до типології сучасних держав, які неможливо підвести під формаційну класифікацію типів держав.

Сучасна концепція цивілізації (що відмовилася від колишньої оцінки цивілізації тільки як культурної спільності і базується на визнанні її комплексного характеру: культура, економіка, політика та ін.) виявляється значно ширшою і багатшою за формаційного підходу.

Вона дає змогу пізнавати минуле через усі форми діяльності людини - економіко-трудову, соціально-політичну, культурно-духовну й інші - в усьому розмаїтті суспільних зв'язків. Вона актуальна тому, що в центр вивчення минулого і сьогодення ставить людину як творчу і конкретну особистість, а не як класово-знеособлений індивідуум, розрізняє не тільки протистояння класів і соціальних груп, а й ураховує сферу їх взаємодії на ґрунті загальнолюдських цінностей. Проте на основі цивілізаційного підходу ще не побудована чітка типологія держав.

Розглядаючи цивілізаційний варіант типології, слід зазначити його основні недоліки. По-перше, тут не виділяється те головне, що характеризує державу, - приналежність публічної влади. По-друге, це недостатня розробленість такої типології. По-третє, ігнорування важливих положень історичного матеріалізму про провідну роль економічного базису відносно надбудови, про обумовленість типу держави характером економічних відносин та способом виробництва. Інакше кажучи, цивілізаційний підхід теж небездоганний, нездатний замінити собою формаційний підхід.

У сучасній науці більш прийнятною вважається типологія, заснована на органічному поєднанні формаційного і цивілізаційного підходів разом з їх збагаченням елементами типології, заснованої на виділенні державно-правових режимів.

Кожна окрема держава зазнає впливу як матеріально-виробничого, так і культурно-духовного, цивілізаційного чинників. Саме з цим пов'язані альтернативність і багатоваріантність їх розвитку. Це дозволяє зробити висновок про необхідність використання обох підходів: формаційного і цивілізаційного. Цивілізаційний підхід не слід протиставляти формаційному. В сучасній науці більшість вчених віддає перевагу формаційному підходу як базовому, основному. При цьому цивілізаційний підхід не протиставляється йому, а служить його доповненням, творчо його розвиває.



Висновки

Категорія «тип держави» посідає самостійне місце в теорії держави і права, тому що дає можливість більш повного відображення сутності держави, яка змінюється, особливостей її виникнення й еволюції, можливість побачити в цілому історичний прогрес державно організованого суспільства.

Під типом держави розуміють взяті в єдності найбільш загальні риси різних держав, систему їх найважливіших властивостей і сторін, які породжуються відповідною епохою і характеризуються загальними суттєвими ознаками. Ураховуючи те, що пошук оптимальних критеріїв типології досі триває, на сучасному етапі важливо не зосереджуватися на замкненому колі найбільш перевірених підходів, а йти далі, відкриваючи нові й нові критерії типології держави. феодальний держава право

Отже, з означеного раніше можна прийти до висновку, що сучасна держава це засіб суспільного компромісу, форма подолання соціальних протиріч і конфліктів, управлінська організація, яка самостійно впливає на рух суспільного розвитку.



Список використаної літератури

1. В.С. Кульчицький, М.М. Настюк, Б.Й. Тищик. Історія держави і права України: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер,1999.

2. Історія держави і права України: Курс лекцій. За ред. В.Г. Гончаренка. - К.: Вентурі, 1996.

3. Історія держави і права України. Частина 1. Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак. А.Й. Рогожин та інші. - Х.: Основа, 1993.

4. Історія держави і права України. Частина 2: У 2-х книгах / А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гончаренко та ін., за ред. А.Й. Рогожина. - К.: Ін Юре, 1996.

5. Історія держави і права України: У 2-х т. / За ред. В.Я. Талія, А.Й. Рогожина. - Том 1. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2000.

6. Історія держави і права України: Навч. посіб. За ред. А.С. Чайковського. - К.: Юрінком Інтер, 2000.

7. История древнего мира / Под ред. Дьякова И.М.: В 2 т. - М., 1983.

8. Комаров С.А. Теория государства и права в схемах и определениях. - М.

9. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. - Львів, 1996.

10. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2000.

11. Загальна теорія держави і права. Підручник / За ред. Лазарєва В.М. - Юрист - 2004 - с. 116.

12. Загальна теорія держави і права. Підручник / За ред. Лазарєва В.М. - Юрист - 2004 - с. 117.

13.Теорія держави і права. Курс лекцій Матузова Н.І. і Малько А.В. - М. Юрист - 2004 - с. 65.

14. Комаров С.А. Теорія держави і права у схемах і визначеннях. - М., 1997. - С. 24.

Размещено на Allbest.ru