Відповідальність в Конституційному праві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття та особливості конституційно-правової відповідальності

2. Підстави конституційно-правової відповідальності, конституційні санкції

2.1 Конституційні делікти як підстава конституційно-правової відповідальності

2.2 Санкції, передбачені конституційним правом

3. Суб'єкти конституційно-правової відповідальності

4. Проблематика здійснення заходів конституційно-правової відповідальності в умовах сучасної політико-правової перебудови держави

Висновки

Список використаних джерел та літератури



ВСТУП

Питання конституційно-правової відповідальності в національному праві України постало доволі давно. Розбудова даного інституту конституційного права відбувається і до сьогоднішнього часу. Багато науковців працюють над проблематикою конституційно-правової відповідальності, питаннями реального застосування її заходів, окремими аспектами відповідальності Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та інших суб'єктів.

Над даною проблематикою працювали такі вчені, як Майданник О. О., Батанова Н. М., Теліпко В. Е., Кравченко В. В., Колосова Н. М., Виноградов В. А, Тимошенко І. В., Шаповал В. Д та інші вчені.

Проте їхні розробки часто не враховуються офіційними законодавцями, а відносини у сфері конституційно-правової відповідальності щоразу розширюються, охоплюючи все нові і нові суспільні відносини. Проблема полягає у тому, що даний вид юридичної відповідальності є не повністю визначеним, підстави і санкції такої відповідальності розпорошені, іноді нормативно не закріплені.

Актуальність теми дослідження полягає у специфіці даного питання, окресленні окремих концептуальних проблем конституційно-правової відповідальності, проблематиці застосування такого виду відповідальності, відносній невизначеності кола суб'єктів, невпорядкованості санкцій тощо.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері конституційно-правової відповідальності, принципи, підстави і процедури її застосування, суб'єкти конституційно-правової відповідальності, особливості та відмінності даного виду відповідальності від інших видів юридичної відповідальності.

Предметом дослідження виступають Конституція України як Основний Закон держави і основний акт конституційного законодавства, інше законодавство, навчально-методична література та наукові розробки з питань конституційно-правової відповідальності.

При написанні даної роботи були використані такі методи, як історично-порівняльний для дослідження особливостей і специфічних рис конституційно-правової відповідальності, розмежування конституційно-правової та інших видів відповідальності, логічний для визначення понять та аспектів застосування даної відповідальності, системного для систематизації санкцій конституційно-правової відповідальності тощо.

Метою дослідження є вивчення інституту конституційно-правової відповідальності як комплексу заходів і засобів впливу на органи публічної влади та їх посадових осіб, дослідження проблем даного інституту та визначення особливостей даного виду відповідальності.

Для досягнення мети потрібно було виконати наступні завдання:

· дослідити особливості конституційно-правової відповідальності;

· визначити підстави застосування даного виду відповідальності та її санкції;

· встановити коло суб'єктів, до яких підлягає застосування конституційно-правових санкцій;

· дослідити проблеми даного інституту та труднощі застосування заходів конституційно-правового впливу на публічні органи влади тощо.

Для написання даної роботи було використано багато навчального, методичного та наукового матеріалу, а також законодавчу базу.

Дана робота складається з вступу, чотирьох розділів «Поняття та особливості конституційно-правової відповідальності», «Підстави конституційно-правової відповідальності, конституційні санкції», що поділяється на два підрозділи: «Конституційні делікти як підстава конституційно-правової відповідальності» та «Санкції, передбачені конституційним правом», «Суб'єкти конституційно-правової відповідальності» і «Проблематика здійснення заходів конституційно-правової відповідальності в умовах сучасної політико-правової перебудови держави» та висновку.



1. ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Конституційно-правова відповідальність як об'єкт наукового дослідження є одним із найскладніших питань, оскільки цей вид юридичної відповідальності полягає не лише у несенні певних обмежень та несприятливих наслідків за вчинені протиправні дії, але й у публічній оцінці діяльності особи, її відповідальності за дії у майбутньому. Конституційно-правові відносини перебувають у тісному взаємозв'язку із політико-правовими реаліями, тому іноді така відповідальність може застосовувати не лише правові, але й політичні санкції. Тому варто визначити, що саме являє собою конституційно-правова відповідальність, як відмежувати її від інших видів відповідальності та вказати на особливості такої відповідальності.

Конституційно-правова відповідальність -- це самостійний, встановлений в нормах конституційного права України вид юридичної відповідальності, що спрямований насамперед на забезпечення правової охорони Конституції України, який передбачає необхідність для суб'єктів конституційного правопорушення відповідати за свою юридично значиму поведінку, що реалізується у сфері конституційно-правових відносин.. Таке визначення дає О. Майданник, проте варто уточнити, конституційно-правова відповідальність та відповідальність у конституційному праві це не тотожні поняття.

Наявність у конституційному праві власної, конституційно-правової, відповідальності зовсім не заперечує той факт, що на захист провідної галузі права спрямована система права в цілому: конституційно-правові норми забезпечуються не лише конституційно-правовими санкціями, але й санкціями інших галузей. Конституційно-правова відповідальність настає за порушення конституційно-правових приписів, але не всяка відповідальність за їх порушення буде конституційно-правовою відповідальністю. Тому слід відрізняти відповідальність за порушення конституційних норм і, власне, конституційно-правову відповідальність.

Конституційно-правова відповідальність - це вид юридичної відповідальності, передбачений конституційно-правовими нормами, а юридична відповідальність у конституційному праві - це поняття дещо ширше, оскільки, вона включає в себе не лише конституційно-правову, але й кримінальну, адміністративну, матеріальну та інші види відповідальності за порушення конституційних норм. Розкриваючи зміст поняття конституційної відповідальності, доцільно виходити з більш загального поняття юридичної відповідальності. Відповідно конституційну відповідальність можна розглядати як санкції, які настають для суб'єкта конституційного порушення. Наприклад, відповідно до статті 11 КУ, Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. В даному випадку настає конституційно-правова відповідальність, оскільки санкція передбачена саме конституцією. Що ж стосується відповідальності за правопорушення у конституційній сфері, то, наприклад, ст. 110 Кримінального Кодексу України передбачає відповідальність за посягання на територіальну цілісність та недоторканість України. В даній роботі мова йтиме саме про конституційно-правову відповідальність, як окремий вид відповідальності в українському праві.

В юридичній літературі можна зустріти різні підходи і напрямки до визначення конституційної відповідальності. Так, одні автори обмежуються загальною характеристикою конституційної відповідальності, розглядаючи її, наприклад, як відповідальність державних органів та посадових осіб за порушення конституційно-правових норм.

Так, конституційно-правову відповідальність розглядають як міру державного примусу, яка ґрунтується на юридичному і суспільному осуді правопорушення і виражається у встановленні для правопорушника визначених негативних наслідків.; як обов'язок суб'єкта конституційно-правових відносин відповідати за невідповідність своєї юридично значимої поведінки тій, яка приписана йому диспозиціями цих норм, забезпечений можливістю застосування уповноваженою інстанцією мір державного (або прирівняного до нього суспільного) впливу; як примусове застосування законодавчо закріплених конституційних санкцій до суб'єктів конституційно-правових відносин у разі невиконання (неналежного виконання) ними своїх конституційних обов'язків (повноважень) або за зловживання конституційними правами (повноваженнями) та ін.

Інші автори намагаються деталізувати поняття конституційної відповідальності. Для того, щоб визначити що являє собою конституційно-правова відповідальність, варто з'ясувати з яких компонентів складається інститут відповідальності в конституційному праві. Отже, щоб визнати конституційно-правову відповідальність самостійним видом відповідальності, потрібно визначити її джерела, суб'єктів, підстави застосування, санкції.

І. В. Тимошенко вважає, що, конституційно-правова відповідальність володіє всіма загальними ознаками, які виокремлюють юридичну відповідальність з-поміж інших соціальних явищ. Цей вид юридичної відповідальності доки не знайшов свого прямого законодавчого закріплення, на відміну від кримінальної, адміністративної, цивільно-правової, дисциплінарної та матеріальної, однак він отримав доктринальне визнання та став невід'ємною складовою правової реальності. Діюче законодавство України фактично встановлює окремі підстави конституційно-правової відповідальності, називає специфічні для цього виду відповідальності санкції за вчинені конституційні делікти.

Також склалася концепція, юридичної відповідальності як правовідношення, відповідно до якої юридична відповідальність - це особливе, передбачене і врегульоване нормами права відношення, яке виникає між правопорушником і державою (компетентними органами), при якому держава через свої органи має право покарати правопорушника, а він зобов'язаний зазнати цього покарання. Такі правовідносини отримали назву «правовідносини відповідальності» У сучасних дослідженнях юридичної відповідальності концепція юридичної відповідальності як правовідношення є теж досить популярною. Під юридичною відповідальністю розуміють правовідношення, яке виникає з правопорушення, і складається між державою в особі спеціальних органів і правопорушником, на якого покладається обов'язок зазнати відповідних позбавлень і негативних наслідків за вчинене правопорушення, за порушення вимог, які містяться в нормах права.

Конституційно-правовій відповідальності властиві всі ознаки та елементи конституційно-правових відносин (об'єкти, суб'єкти, зміст, юридичний факт). 3 моменту вчинення конституційного делікту, який є конституційним юридичним фактом, між інстанцією конституційно-правової відповідальності та правопорушником (деліквентом) виникає правовідношення конституційно-правової відповідальності, елементами якого виступають взаємно кореспондуючі права і обов'язки правопорушника і суб'єкта, який є інстанцією конституційно-правової відповідальності. Правопорушник зобов'язаний зазнати мір конституційно-правової відповідальності, які передбачені санкцією порушеної конституційно-правової норми, і понести несприятливі наслідки, а суб'єкт, який є інстанцією конституційно-правової відповідальності, має повноваження притягнути його до конституційно-правової відповідальності.

Однією із особливостей конституційно-правової відповідальності є те, що припускається ймовірність несення відповідальності не лише за вчинені дії, а й за правову поведінку і її результати в майбутньому. Тобто мова йде про теорію ретроспективної та перспективної відповідальності. Науковці виділяють у конституційній відповідальності перспективну (позитивну) та ретроспективну (негативну) складову.

Позитивною відповідальністю прийнято вважати відповідальну поведінку, відповідальне ставлення суб'єкта конституційно-правових відносин до своїх обов'язків, належне їх виконання. Вважається, що підставами позитивної відповідальності є належне здійснення суб'єктом конституційних правовідносин певних функцій. Отже, державний орган, посадова особа несуть відповідальність вже з огляду на те, що до цього зобов'язує їх правовий статус. Ретроспективною вважається конституційно-правова відповідальність за протиправні дії або бездіяльність, які мали місце в минулому. Підставою ретроспективної відповідальності є вчинення конституційного правопорушення.

Тобто можна вести мову про те, що підставою ретроспективної відповідальності є саме вчинення правопорушення, яке передбачене конституційно-правовими нормами, а от позитивна відповідальність не полягає у зазнані якихось негативних наслідків, а навпаки вона сприяє належному виконанню своїх обов'язків суб'єктів владних повноважень.

Науковці вважають, що сьогодні потребує подальшого розвитку ідея конституційної відповідальності як позитивної відповідальності, що передбачає формування в громадян, посадових осіб, виборних представників, колегіальних органів публічної влади почуття громадянського обов'язку по дотриманню і захисту Конституції, неухильному виконанню рішень Конституційного Суду як вищого судового органу конституційного контролю».

Ще однією особливістю конституційно-правової відповідальності є те, що це правовідношення нерівноправних сторін - владовідношення, яке засноване на державному (або прирівняному до нього суспільному) примусі. По-перше, основною примусовою силою, що забезпечує реалізацію конституційно-правової відповідальності є державна влада. Тобто, як вид юридичної відповідальності вона передбачає застосування державного примусу, як основного засобу її забезпечення. По-друге, наслідки, які відчуває на собі той чи інший суб'єкт конституційно-правової відповідальності, є саме правовими, тобто передбаченими нормами конституційного права. Тобто, наслідки передбачені не корпоративними нормами, не нормами моралі, релігії, політичними нормами тощо, а саме тільки правовими нормами.

Розглядуваний вид юридичної відповідальності часто тісно межує із політичною відповідальністю, зокрема, за суб'єктами, підставами її настання, негативними наслідками. Отже, конституційно-правова відповідальність часто носить політичний характер. Конституційно-правова відповідальність виконує функцію політико-правового впливу на суб'єктів, які вчинили конституційні делікти, проте не будь-який захід публічно-примусового впливу, що має політичний зміст, можна розглядати як міру конституційно-правової відповідальності. Так, якщо на виборах кандидат, що балотується вдруге, не набирає необхідну кількість голосів, оскільки не виправдав довіру виборців, то це буде своєрідною відповідальністю за його дії перед виборцями, але цю відповідальність не можна розглядати як конституційно-правову, це захід суспільного впливу.

Конституційно-правова відповідальність може мати як індивідуальний, так і колективний характер, оскільки її суб'єктами можуть бути як фізичні особи, так і колективні утворення. Підставою конституційно-правової відповідальності може бути не тільки невідповідна нормам конституційного права поведінка конкретного суб'єкта, а й інші обставини, прямо передбачені конституційно-правовими нормами. Так, зокрема, конституційно-правова відповідальність може наставати за діяння інших суб'єктів. Прикладом служить відповідальність кандидатів за дії їхніх уповноважених осіб відповідно до Закону України “Про вибори народних депутатів України” або відмова в реєстрації усіх кандидатів у депутати у випадку, якщо внаслідок відмови в реєстрації включених до виборчого списку або подальшого скасування реєстрації кандидатів кількість кандидатів, що залишились у списку, не досягає мінімальної кількості, що встановлена законодавством (ч. 4 ст. 62 Закону України “Про вибори народних депутатів України”).

Варто зауважити, що застосування конституційно-правової відповідальності щодо колективного суб'єкта, як правило, породжує несприятливі наслідки для громадян - членів такого колективу. Наприклад, розформування виборчої комісії тягне за собою примусову втрату відповідного правового статусу членами цієї комісії.

Характерною рисою конституційної відповідальності, яка відрізняє її від інших видів юридичної відповідальності є своєрідність її санкцій. Вони можуть бути різними: прийняття резолюції недовіри, дострокове припинення повноважень, усунення з поста в порядку імпічменту, відмова в реєстрації, скасування реєстрації кандидата і т.п. В правовій літературі питання про віднесення конкретних санкцій до заходів конституційної відповідальності вирішується неоднозначно.

Отже, можна зробити висновок, що конституційно-правова відповідальність, як окремий вид юридичної відповідальності, є самостійним інститутом конституційного права. Її особливості і відмінності від інших видів юридичної відповідальності зумовлені основоположністю конституційного права, спрямованістю такої відповідальності на правову охорону Конституції України, основних прав і свобод, конституційного ладу держави, пов'язаністю конституційних правовідносин з політичними відносинами та відносинами у суспільстві.



2. ПІДСТАВИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, КОНСТИТУЦІЙНІ САНКЦІЇ

2.1 Конституційні делікти як підстава конституційно-правової відповідальності.

В науці конституційного права особливою гостротою вирізняються дискусії щодо окреслення поняття та відмежування конституційно-правової відповідальності з іншими видами юридичної відповідальності. Такі проблеми в правознавчій науці пов'язані з тим, що у Радянському Союзі про відповідальність держави перед громадянами чи суспільством взагалі не йшлося, а конституційне право, треба зазначити, тоді було правом державним.

Підстава конституційно-правової відповідальності не визначена яким-небудь усталеним терміном. У теорії конституційного права використовуються як конституційне правопорушення, так і конституційний делікт, але необхідно зазначити, що назва підстави того чи іншого виду відповідальності складалась історично, тому, напевно, для конституційного права все ще попереду.

Насамперед, розуміючи, що конституційно-правова відповідальність розглядається у перспективному та ретроспективному аспектах, потрібно визначити що буде підставою для того й іншого аспекту відповідальності.

Підставами позитивної відповідальності є виконання суб'єктом конституційних відносин певних функцій. Так, державний орган, посадова особа несуть відповідальність вже з огляду на те, що до цього зобов'язує їх статус. Позитивна відповідальність характерна й тим, що іноді важко визначити формалізовані критерії для оцінки поведінки вказаних суб'єктів. Часом їх у законі немає взагалі. Підставами даної відповідальності можуть бути такі критерії, як бездіяльність посадової особи, недосягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо.

Тому варто розглядати в основному ретроспективну конституційно-правову відповідальність, як класичний вид юридичної відповідальності.

Особливістю конституційної відповідальності є й те, що в багатьох випадках вона детально не конкретизується. Інколи законодавець лише вказує на можливість застосування чи настання такої відповідальності.

Таким чином, будучи засобом забезпечення приписів конституційно-правових норм, конституційно-правова відповідальність реалізується:

· безпосередньо в межах конституційно-правових, конституційно-процесуальних відносин;

· через конституційно-процесуальні норми у поєднанні з нормами інших галузей права;

· на підставі норм інших галузей права, які забезпечують виконання приписів конституційних норм;

· внаслідок порушення норм інших галузей права, зокрема кримінального і адміністративного;

· на підставі притягнення до політичної відповідальності суб'єктів політичної системи суспільства.

Підстава конституційно-правової відповідальності - це ті обставини, за яких відповідно до конституційно-правових норм вона настає. Традиційно в теорії держави і права розрізняють нормативні та фактичні підстави юридичної відповідальності. Нормативною підставою є те, на підставі чого особа може нести юридичну відповідальність, тобто відповідна норма права. Фактичного підставою юридичної відповідальності - є те, за що особа може нести юридичну відповідальність, тобто вчинення конкретного делікту.

Нормативною підставою конституційно-правової відповідальності є сукупність конституційно-правових норм, які закріплюють:

а) склади конституційних деліктів;

б) конституційно-правові санкції і принципи їх застосування; в) коло суб'єктів, які уповноважені застосовувати конституційно-правові санкції, - інстанції відповідальності;

г) процедуру застосування мір конституційно-правової відповідальності, тобто її процесуальну форму.

В Україні нормативну основу конституційно-правової відповідальності утворює велика кількість нормативно-правових актів, які регулюють окремі її аспекти та закріплюють здебільшого конкретні види конституційних деліктів. Це Конституція України, закони України; інші нормативно-правові акти (в т.ч. нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування, нормативно-правові акти, які регулюють процес реалізації конституційно-правової відповідальності тощо). Деякі автори до нормативної підстави конституційно-правової відповідальності відносять також і загальновизнані принципи і норми міжнародного права та міжнародні договори, які ратифіковані Україною. На жаль, поки що єдиний кодифікований акт у сфері конституційно-правової відповідальності відсутній.

Слід наголосити, що застосування конституційно-правової відповідальності неможливе без установлення тієї норми права, в якій передбачені її підстави. Якщо ж таку норму встановити неможливо, має йтися про політичну, а не про конституційно-правову відповідальність. Так, відставка уряду може бути заходом конституційної відповідальності, коли вона відбувається внаслідок неналежного виконання урядом своїх обов'язків, так і заходом політичним, коли уряд звільняється з метою подолання політичної кризи, що виникла у державі (іноді відставка уряду може бути як заходом політичної, так і конституційної відповідальності).

Фактичною підставою для настання конституційно-правової відповідальності є діяння конкретного суб'єкта конституційно-правових відносин, яке не відповідає диспозиції конституційно-правової норми, яка охороняється конституційно-правовою санкцією, тобто вчинення конституційного делікту. На нашу думку, конституційний делікт можна визначити як суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дію або бездіяльність), яке посягає на конституційний лад та його інститути, за вчинення якого передбачена конституційно-правова відповідальність.

Для того, щоб визначити, яке діяння можна вважати конституційним деліктом, потрібно визначити його склад, адже саме склад конституційного правопорушення стане підставою для застосування конституційно-правових санкцій. Традиційно розглядається склад правопорушення з об'єктом, об'єктивною стороною, суб'єктивною стороною та суб'єктом.

На думку В. Ф Годованця, об'єктом правопорушення, за конституційним правом, є ті відносини, які регламентуються нормами цієї галузі права. Сутність даних відносин полягає в тому, що це - найбільш важливі, фундаментальні відносини, в основі яких лежать ідеї і практика повновладдя народу України. Ось чому об'єктом правопорушень можуть бути владовідносини у сфері реалізації прав і свобод громадян, видання актів державних органів, виборчих прав громадян тощо. Тобто об'єктом є ті відносини, на які правопорушник посягає, або які зазнали певної шкоди внаслідок вчинення суб'єктом певних діянь.

Об'єктивною стороною правопорушення є протиправна поведінка суб'єкта, що не відповідає нормам конституційного права. У деяких складах конституційних правопорушень передбачається необхідність доведення факту настання шкоди та наявності причинного зв'язку між ним та порушенням норми. Особливістю об'єктивної сторони конституційного правопорушення є закріплення в конкретній регулятивній нормі, яка визначає правове положення винного суб'єкта. Причому питання про оцінку об'єктивної сторони конституційного правопорушення, на відміну від інших видів юридичної відповідальності, вирішує суб'єкт, наділений правом застосовувати конституційно-правову санкцію.

Суб'єктами конституційно-правової відповідальності у ретроспективному аспекті є ті суб'єкти конституційного права України, які наділені деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність за свої протиправні вчинки.

У конституційному праві деліктоздатність мають два види суб'єктів:

1) індивідуальні (громадяни України, депутати всіх представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування; посадові особи тощо);

2) колективні (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян та інші соціальні утворення, (наприклад, комітети та комісії представницьких органів, виборчі комісії тощо).

Суб'єктивною стороною складу конституційного правопорушення є вина, зміст якої залежить від характеру суб'єкта, що несе відповідальність. Так, якщо це індивідуальний суб'єкт, то у змісті вини важливе значення має психологічне ставлення особи до своїх протиправних дій та їх можливих наслідків. Щодо вини колективного суб'єкта, то вона визнається лише тоді, коли цей суб'єкт, маючи можливість вибору, обрав саме неправомірний варіант. При визнанні вини колективного суб'єкта конституційна відповідальність покладається саме на колективного суб'єкта, а не на окремих членів колективу чи керівників, які при цьому паралельно можуть нести особисту відповідальність за власні протиправні та винні дії, пов'язані із виною колективного суб'єкта. Чинне законодавство передбачає випадки, коли за протиправні та винні дії своїх працівників, що здійснювалися ними у межах службових обов'язків, відповідальність несуть колективні суб'єкти, відповідаючи за них як за власні діяння (ст. 56 Конституції України). У таких випадках відповідальність несуть обидва суб'єкта конституційного права: як член колективу, так і сам колектив.

Наявність вини В. Е Теліпко вважає найважливішим елементом конституційного правопорушення. В конституційному праві вина іноді не відповідає традиційним уявленням про її форму, що пов'язано зі специфікою конституційних правовідносин і особливим статусом їх суб'єктів. Така специфіка наштовхує на висновок, що конституційно-правова відповідальність може наставати й за відсутності правопорушення, а обов'язкова вимога наявності вини звужує діапазон застосування відповідальності. Такий погляд є помилковим, оскільки викликаний ототожненням конституційно-правової відповідальності з політичною. Порівнюючи підстави політичної та конституційно-правової відповідальності, виявляємо низку відмінностей. Юридична відповідальність передбачає наявність нормативної підстави -- юридичної норми, та фактичної -- правопорушення. Нормативна підстава конституційно-правової відповідальності має бути юридично формалізована в конституції або в конституційному законодавстві.

Іноді суб'єктивну сторону конституційного правопорушення характеризують і такі додаткові ознаки, як мотив і ціль. Наприклад, відповідно до ст. 37 Конституції України утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій є конституційним правопорушенням лише за умови переслідування ними протиправних цілей, передбачених цією статтею.

Існує думка, що конституційно-правова відповідальність застосовується й за відсутності чітко виражених формалізованих критеріїв. Д. Т. Шон, наприклад, вважає, що неможливо точно перелічити обставини, які можуть бути її підставою. Виходячи з цього, достатньою підставою для її настання він вважає неспроможність органів державної влади та їх посадових осіб впоратися з покладеними на них завданнями, виробити стратегічний курс політики, який відповідав би інтересам суспільства. Тому відставку уряду через те, що він неспроможний подолати, скажімо, економічну кризу в країні, Д. Т. Шон називає заходом конституційно-правової відповідальності.

Однак насправді тут йдеться не про конституційно-правову, а саме про політичну відповідальність, для настання якої достатньою підставою є невідповідність діяльності суб'єкта поглядам, переконанням, інтересам певних груп суспільства чи населення країни в цілому. Та сама дія іноді тягне за собою залежно від певних соціально-політичних умов різну реакцію суспільства, політичних партій, засобів масової інформації, окремих громадян. Оскільки цей критерій піддається постійним змінам, він з об'єктивних причин не може бути формалізований. Тому, коли немає юридичних підстав, йдеться або про відповідальність політичну, або про прогалину в законодавстві, що потребує змістовного заповнення.

Посилання на те, що неможливо точно перелічити обставини, які можуть слугувати підставою конституційної відповідальності у зв'язку зі складністю діяльності у сфері здійснення державної влади, є малопереконливими. Яким би нестабільним та різноманітним не було політичне життя, воно, врешті-решт, є не безладним хаосом, а набуває більш-менш тривалих і часто досить типових форм, що можуть бути врегульовані правом.

Отже, конституційний делікт є юридико-фактичною підставою конституційно-правової відповідальності. Адже підстава конституційно-правової відповідальності - це одночасно і норма конституційного права, яку було порушено, та наявність у діянні правопорушника конкретного складу конституційного делікту.

2.2 Санкції, передбачені конституційним правом.

Для характеристики відповідальності органів публічного управління як конституційної, значення має не лише склад правопорушення, а й санкції, що застосовуються за нього. Своєрідність санкцій конституційного права обумовлює те, що конституційно-правова відповідальність виступає у таких проявах, як: а) відповідальність, санкції якої містяться в нормах конституційного права - власні конституційно-правові санкції; б) відповідальність, санкції якої містяться в нормах інших галузей права, до яких відсилають конституційно-правові норми.

Конституційно-правова відповідальність передбачає конституційні санкції як міру юридичної відповідальності. Конституційно-правові санкції передбачають такі особливі міри і форми юридичної відповідальності, як дострокове припинення повноважень органу держави, органу або посадової особи місцевого самоврядування; відмова у реєстрації політичної партії, громадської організації; скасування чи призупинення дії конституційного нормативно-правового акта тощо.

Санкція є обов'язковою складовою частиною конституційно-правової відповідальністі. Звісно, що відповідальність виступає в якості форми реалізації деяких санкцій. Об'єднуючою ознакою цих санкцій є їх політичний характер і наступні негативні політичні наслідки для суб'єктів, що здійснили конституційний делікт.

Конституційно-правова відповідальність відрізняється від інших видів юридичної відповідальності наявністю своїх власних, особливих санкцій. Таких правових наслідків в інших видах юридичної відповідальності не зустрічається. конституційний санкція відповідальність політичний

Наявність класифікації різноманітних санкцій в конституційному праві дає можливість всебічно розглянути як працює механізм застосування конституційно-правової відповідальності. Ю. В. Ткаченко класифікує санкції за видами (формами) конституційно-правової відповідальності. Отже:

Перший вид конституційно-правової відповідальності - дострокове припинення повноважень органів публічної влади та їх посадових осіб, передбачає такі основні конституційно-правові санкції: усунення Президента України з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту (ст. 111 КУ). Він зауважує, що в цьому випадку підставою притягнення до конституційно-правової відповідальності є вчинення не власне конституційного делікту, а кримінального злочину: «державної зради чи іншого тяжкого злочину»; дострокове припинення повноважень Верховної Ради України Президентом України (п.8 ч.1 ст.106 КУ); прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України (ст.87 КУ); звільнення Президентом України з посади Генерального Прокурора України (п.11 ч.1 ст.106 КУ); дострокове припинення повноважень народного депутата України (ст.81 КУ); відставка Кабінету Міністрів України (ст.115 КУ); дострокове припинення повноважень виборчих комісій або членів виборчих комісій, що передбачено відповідними виборчими законами; дострокове припинення повноважень органів і посадових осіб місцевого самоврядування територіальною громадою (ст.75 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні») та ін.

Наступною формою конституційно-правової відповідальності є позбавлення спеціального статусу. Даний вид передбачає, наприклад, такі негативні наслідки для суб'єкта відповідальності: звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив; втрата специфічного правового статусу особами, які балотуються на посаду Президента України та ін..

Дострокове розформування підлеглого органу або його реформування, як форма конституційно-правової відповідальності передбачає, зокрема, такі конституційно-правові наслідки: Президент України створює для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби і відповідно може їх розформовувати або реформувати на власний розсуд (п.28, ч.1 ст.106 КУ) тощо.

Наступна форма конституційно-правової відповідальності, а саме, встановлення обмежень щодо реалізації окремих конституційних прав і свобод відповідними суб'єктами конституційного права включає такі основні негативні заходи конституційно-правового впливу: заборона утворення і діяльності об'єднань громадян (ст.37 КУ); відмова в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати; попередження та скасування реєстрації кандидата (кандидатів) в депутати; втрата громадянства України, скасування рішення про оформлення набуття громадянства України (ст.ст.19, 21 ЗУ «Про громадянство України») тощо.

Щодо наступного виду конституційно-правової відповідальності - примус до виконання конституційних обов'язків, то можна вказати, що основним типовим прикладом санкцій цього виду є можливість парламенту України, у межах здійснення парламентського контролю зобов'язувати вищих посадових осіб Кабінету Міністрів України належним чином реалізовувати свої повноваження. Обласна або районна ради також мають змогу примушувати голів державної адміністрації діяти належним чином, оскільки, по-перше, згідно зі ст.118 Конституції України місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними або обласними радами. По-друге, місцеві ради можуть висловити недовіру керівнику державної адміністрації, що може потягнути за собою їх відставку.

Останньою формою конституційно-правової відповідальності є оцінка нормотворчої діяльності. Основні санкції цього виду: визнання закону або іншого правового акту неконституційним Конституційним Судом України (ст. 150 КУ); Президент України скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим (п.15, 16 ч.1 ст.106); рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасувані Президентом України, або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня; відповідно до п.4 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень; згідно п.9 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до їх власної компетенції, можуть бути скасовані відповідною радою; п.10 вказаної вище статті встановлює, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними

Подібну класифікацію пропонує О. О. Майданник. До санкцій конституційно-правової відповідальності, які містяться в нормах даної галузі права він відносить наступні.

1) Дострокове позбавлення або зміна конституційного статусу посадової особи.

2) Дострокове позбавлення або зміна конституційного статусу органу державної влади, органу місцевого самоврядування.

3) Позбавлення або зміна конституційного статусу об'єднань громадян.

4) Визнання недійсним юридично значимого результату.

5) Скасування чи зупинення дії правового акту органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Він також приділяє увагу тому, що в науковій літературі висловлена думка про те, що скасування незаконного акту не є санкцією конституційного права, що це, скоріше є способом усунення із правового простору акту, якого не повинно в ньому бути. Стверджується, що в даному разі нікого не притягають до відповідальності. Визнання ж актів не конституційними не має своїм наслідком будь-яких обмежень матеріального чи юридичного характеру.

Таке бачення розглядуваного питання, як уявляється, не можна визнати достатньо обґрунтованим. Відміна акту - це негативний наслідок, що наступає для органу, який його видав. В цьому випадку проявляється негативна правова оцінка дій органів, посадових осіб, які видали акт, що суперечить чинному законодавству. Результатом є настання несприятливих наслідків, а саме застосування санкції у вигляді відміни прийнятих ними незаконних актів.

6) Обмеження або позбавлення спеціального чи загального статусу фізичної особи.

Також він зазначає, що конституційно-правовій відповідальності притаманні санкції, що містяться в інших галузях права, до яких відсилають норми конституційного права. Санкції конституційно-правової відповідальності можуть застосовуватися у поєднанні із санкціями інших галузей права, про що є вказівка в нормах конституційного права. Майданник О. О Конституційне право України/О. О. Майданник; Навч. посіб. - К: Алерта, 2011. - 380 с., - С. 25-27

Інколи в літературі поняття конституційно-правової відповідальності ототожнюється із санкціями. Аналіз співвідношення понять «конституційно-правова відповідальність» і «санкція» свідчить про те, що немає переконливих підстав для їхнього ототожнювання. Поняття юридичної і, зокрема, конституційно-правової відповідальності значно ширше від поняття санкція. Санкція є одним із проявів юридичної відповідальності.

Також, враховуючи політичний характер конституційно-правових відносин, застосування санкцій здійснюється виключно визначеними конституційними (чи за їх уповноваженням - законодавчими) нормами спеціально уповноваженими органами влади з обов'язковим дотриманням процедури притягнення до відповідальності. У свою чергу, дотримання процедури конституційної відповідальності Президента України (імпічменту) є предметом розгляду Конституційного Суду, а правові акти Верховної Ради України чи Верховної Ради Автономної Республіки Крим, у тому числі й щодо дострокового припинення повноважень суб'єктів конституційної відповідальності - можуть бути визнані Конституційним Судом України неконституційними.

Отже, можна зробити висновок про те, що санкціями у конституційному праві виступають конституційно-правові норми та норми інших галузей права, які визначають міру відповідальності за вчинені правопорушення. При тому,конституційно-правові санкції є основним критерієм виділення конституційно-правової відповідальності як окремого виду юридичної відповідальності.



3. СУБ'ЄКТИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Будь-яка юридична відповідальність характеризується певним колом суб'єктів, що володіють конституційною правосуб'єктністю. В основному суб'єкти конституційної відповідальності тотожні суб'єктам конституційно-правових відносин. Виняток становить народ. Він є суб'єктом державно-правових відносин, але в коло суб'єктів конституційної відповідальності не входить.

Суб'єкти конституційно-правової відповідальності можуть бути як індивідуальними: народні депутати України, члени Центральної виборчої комісії, Президент України, офіційні спостерігачі (від партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, кандидати, що балотуються, так і колективними: виборчі комісії, політичні партії (блоки), Верховна Рада України, Кабінет Міністрів тощо.

Найширший перелік суб'єктів конституційно-правової відповідальності дає Ю. В. Ткаченко: держава в цілому; органи державної влади (у тому числі і Президент, як одноосібний орган влади); народні депутати України; місцеві ради, депутати місцевих рад, міські, сільські, селищні голови; об'єднання громадян: політичні партії, і громадські організації; фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, в тому числі й ті громадяни, які мають специфічний правовий статус осіб, що претендують на зайняття виборних посад (кандидати у депутати, кандидати на пост Президента України).

Н. М. Батанова до суб'єктів конституційно-правової відповідальності відносить перш за все, виборні органи і посадові особи публічної влади, а також органи і посадові особи, які безпосередньо формуються першою категорією (чергою) органів і посадових осіб (друга черга суб'єктів конституційної відповідальності).

Н. В. Павловська вважає, що суб'єктами конституційно-правова відповідальності повинні бути:

* держава (ч. 2 ст. 3. Конституції України, визначає, що «держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави», тому невиконання взятих на себе державою зобов'язань повинно тягти за собою конституційно-правову відповідальність);

* органи державної влади;

* органи правосуддя (в даному контексті, потрібно внести зміни в Закон України «Про судоустрій», обмежити, а можливо і скасувати недоторканість судів);

* органи місцевого самоврядування;

* громадські об'єднання: політичні партії і громадські організації;

* посадові особи -- депутати;

* фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

При цьому складний системний характер публічного управління зумовлює віднесення до кола суб'єктів відповідальності, з одного боку - публічно-владних інституцій та осіб, що здійснюють публічно-владні функції, формуючи та реалізуючи управляючі впливи на суспільні процеси, поведінку, свідомість та діяльність людей. З другого - покладання юридичної відповідальності на фізичних і юридичних осіб, чия поведінка, свідомість та діяльність постають об'єктом управління, є необхідним засобом упорядкування суспільної життєдіяльності, публічного управління в широкому розумінні цього поняття.

Іншу думку висловлює В. Ф. Погорілко. Він вважає, що суб'єктами конституційно-правової відповідальності є всі органи державної влади і їх посадові особи, статус яких закріплений у Конституції. Їм належать повноваження самостійно, у рамках закону і керуючись суспільними інтересами, вирішувати питання, віднесені до їх компетенції.

Особливе коло суб'єктів конституційно-правової відповідальності, що є вужчим за коло суб'єктів конституційного права. Суб'єктами конституційно-правової відповідальності можуть бути лише орган публічної влади або його посадова особа (об'єднання громадян, державні органи й органи місцевого самоврядування). Людина та громадянин не наділені конституційною деліктоздатністю. Навіть порушення людиною конституційних обов'язків є підставою адміністративної, кримінальної чи цивільної відповідальності в конституційному праві, але не конституційно-правової.

О. О. Майданник зазначає, що політичний характер конституційно-правової відповідальності проявляється саме щодо тих суб'єктів конституційних правовідносин, діяльність яких пов'язана із участю у здійсненні політичної влади - Президент України, Верховна Рада України, народні депутати, Кабінет Міністрів, політичні партії та інші інституції.

На мою думку такі твердження є дещо неправильними, оскільки фізичні особи можуть нести конституційно-правову відповідальність, наприклад за порушення законодавства про громадянство.

Але у даній роботі детальніше варто розглядати відповідальність суб'єктів публічної влади.

Як зазначалося раніше, щоб бути повноцінним суб'єктом конституційно-правових відносин, необхідно володіти правосуб'єктністю, тобто правоздатністю, дієздатністю та деліктоздатністю. Інститут конституційно-правової відповідальності цікавить найбільше останній аспект правосуб'єктності - деліктоздатність. Саме здатність нести відповідальність за власні дії є основною ознакою суб'єкта конституційно-правової відповідальності.

Цікаво, що відповідальність у конституційному праві суб'єкти можуть нести не лише за власні дії, а й за чужі. Так, відповідно до ст. 115 Конституції України відставка Прем'єр-міністра України тягне за собою відставку всього Кабінету Міністрів України.

Порушуючи питання про юридичну відповідальність органів публічної влади, необхідно згадати про те, що історично першою гілкою публічної влади, яка мала політичну відповідальність, була представницька. Так, В. Туманов зазначав, що органи представницької влади відповідали перед населенням за неналежне виконання своєї політичної функції

Основними формами конституційно-правової відповідальності вказаних суб'єктів є: звіти президента, уряду і його членів, інтерпеляції (запити), парламентські питання, вотум недовіри, а також імпічмент і подібні процедури. Слід зазначити ще один важливий момент. Відповідальність за якість управління покладається, перш за все, на систему управління та її органи, проте законодавча практика дає конкретні форми відповідальності, в основному пов'язані з посадовою особою.

Характерними рисами конституційної відповідальності органів публічної влади слід визначити такі:

• конституційна відповідальність виступає як відповідальність владних інституцій перед суспільством за реалізацію тих повноважень, які закріплені за ними в конституції чи законах, прийнятих у розвиток конституційних положень;

• конституційна відповідальність значною мірою охоплює відповідальність держави за забезпечення прав і свобод людини і громадянина, що закріплено в ч. 2 ст. З Конституції України, а саме "держава відповідає перед людиною за свою діяльність". Найбільш яскравим проявом такої відповідальності є відповідальність України перед своїми громадянами за рішеннями Європейського Суду з прав людини.

Якщо розглядати до прикладу конституційно-правову відповідальність Президента України, то її можна кваліфікувати наступним чином: за скоєння ним державної зради або іншого злочину, які посягають на найбільш важливі суспільні відносини щодо устрою суспільства і держави, при недбалому ставленні до свого статусу, до нього застосовуються конституційно-правові санкції - дострокове припинення повноважень і позбавлення звання Президента України, оскільки стаття 105 Конституції України передбачає забезпечення недоторканності Президента України на час виконання ним повноважень, охорону законом і збереження за ним довічно звання Президента України, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту.

При дослідженні сутності конституційної відповідальності народних депутатів та депутатів місцевих рад, слід виходити із наступного: соціальною основою відповідальності депутатів виступає конституційно-правова природа депутатського мандата, відповідно до якої представницькі органи державної влади та їх посадові особи відповідальні перед народом за реалізацію тих повноважень, які народ, як єдиний носій влади, передав як конкретним державним інститутам, так і окремим особам. Мірою відповідальності являється відсторонення від посади (відкликання депутата), розпуск представницьких органів державної влади та інші санкції, які необхідно відмежовувати від політичних мір, що проявляються лише через втрату політичної підтримки.

Що стосується конституційно-правової відповідальності народних депутатів та депутатів місцевих рад як самостійного виду юридичної відповідальності слід зазначити, що на сьогодні її офіційне формальне закріплення у законодавстві України в повному об'ємі, на жаль, відсутнє.

Основи конституційно-правової відповідальності органів державної влади та посадових осіб закріплені, насамперед, на рівні Конституції України, що є цілком об'єктивним фактом, оскільки інститут конституційно-правової відповідальності в цілому повинен забезпечити охорону та захист власне саме Основного Закону, що призводить до забезпечення стабільності конституційного ладу, конституційної законності та виступає гарантією недопущення узурпації влади. Нормативні основи конституційно-правової відповідальності депутатів на рівні Конституції України закріплені у наступних приписах, зокрема 1) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19); народні депутати не можуть мати іншого представницького мандата (ч. 2 ст. 78); дострокове припинення повноважень Верховної Ради України (ч. 2 ст. 90); депутатський імунітет і депутатський індемнітет (ст. 80); невиконання вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності (ст. 81). Тобто, можна зробити висновок що на рівні Конституції України закладені нормативні основи інституту конституційно-правової відповідальності народних депутатів України. Щодо конституційно-правової відповідальності депутатів місцевих рад слід вказати, що конституційний припис ст.19 містить лише загальну вказівку на обов'язок посадових осіб та органів місцевого самоврядування діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).

Норми Конституції України щодо конституційно-правової відповідальності народних депутатів та депутатів місцевих рад конкретизуються конституційними законами, зокрема «Про статус народного депутата України», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про Регламент Верховної Ради України», «Про комітети Верховної Ради України» та іншими.

Конституційно-правова відповідальність уряду може наставати у разі застосування, у порядку визначеному законодавством, до уряду або його членів законодавчо визначених санкцій з боку парламенту або Президента через припинення їх (уряду або окремих членів) повноважень. При цьому підстави такої відповідальності можуть носити політичний характер.

Перелік таких підстав визначити неможливо і непотрібно, оскільки у даному випадку будь-які сумніви загальнодержавного представницького органу (парламенту) у здатності ефективного здійснення Урядом управління державними справами можуть бути підставою для припинення повноважень останнього. І така позиція є цілком логічною з точки зору того, що первинний орган влади (утворений безпосередньо народом) контролює діяльність органу вторинного (уряду), тобто утвореного первинними суб'єктами владних повноважень. Отже, за діяльність Уряду безпосередньо перед народом відповідальність несе не сам Уряд, а органи, що його сформували (парламент і президент).