Основи адміністративного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція №1. Державне управління і адміністративне право

адміністративний право влада державний

Управління поділяється на технічне, біологічне, соціальне (суспільне) управління. Соціальне управління можна визначити як здійснення цілевстановлюючого, організуючого і регулюючого впливу на спільну (колективну) діяльність людей з метою ефективного досягнення загальних результатів відповідно до реальних суспільних потреб. а) державне управління (суб'єкт управління - держава, її органи); б) самоврядне, або муніципальне управління (суб'єкт управління - органи місцевого самоврядування); в) громадське управління (суб'єкт управління - органи громадських організацій), інших об'єднань громадян; г) корпоративне управління (суб'єкт управління - органи господарських товариств та об'єднань підприємств); державне управління в адміністративному праві слід визначати як нормотворчу і розпорядчу діяльність органів виконавчої влади з метою владно-організуючого впливу на відповідні суспільні відносини і процеси в економічній, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах, а також внутрішньоорганізаційну діяльність апарату всіх державних органів щодо забезпечення належного виконання покладених на них завдань, функцій і повноважень.

Адміністративне право - це галузь права, норми якої регулюють суспільні відносини управлінського характеру, що виникають у зв'язку із здійсненням виконавчої і розпорядчої діяльності органами виконавчої влади держави, а також у зв'язку із здійсненням іншими державними органами внутрішньо організаційної управлінської діяльності Складається з 2 частин: Загальної і Особливої. Загальна частина - норми, що мають загальний характер для всієї системи державного управління, для всіх його галузей і сфер. Особлива частина включає норми, які діють у масштабі галузей і сфер державного управління. Особлива частина конкретизує норми Загальної частини. Предметом правового регулювання адміністративного права України є суспільні відносини управлінського характеру, що складаються переважно у сфері державного управління в процесі організації і практичного здійснення, насамперед виконавчої і розпорядчої діяльності органів виконавчої влади держави.

Метод адміністративного права - це сукупність прийомів, способів, засобів, за допомогою яких адміністративно-правові норми врегульовують відносини, що входять до предмету адміністративного права.

Принципи адміністративного права - основоположні ідеї засади, які визначають зміст адміністративного права.

Джерело адміністративного права - правотворчий акт органу законодавчої або виконавчої влади держави, який містить адміністративно-правові норми, що регулюють виконавчо-розпорядчу діяльність.

Взагалі під систематизацією законодавства розуміється впорядкування і вдосконалення чинних нормативно-правових актів шляхом їх опрацювання, перегляду і викладу в певному порядку у формі збірників (довідників) актів (предметних, системно-предметних, хронологічних та ін.) чи зведених кодифікаційних актів.

Отже, інкорпорація законодавства - це впорядкування нормативно-правового масиву шляхом його опрацювання і викладу у вигляді хронологічних, предметних, алфавітних збірників. її можна розглядати як підготовчу стадію для проведення кодифікації законодавства.

Кодифікація законодавства - результатом виступає новий зведений акт кодифікаційного типу (кодекс, статут, положення), який комплексно врегульовує окрему галузь суспільних відносин, відзначається логічною послідовністю, чіткістю структури.

Найтісніший зв'язок адміністративного права з конституційним, цивільним, трудовим, фінансовим. земельним, кримінальним, екологічним, аграрним, господарським, митним правом.

Адміністративно-правові норми - це встановлені, санкціоновані або ратифіковані державою, формально визначені, юридично обов'язкові, охоронювані засобами державного примусу правила поведінки учасників суспільних відносин у сфері реалізації виконавчої влади та управлінської діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, які забезпечують умови реалізації цими учасниками своїх прав та виконання покладених на них обов'язків.

Структура адміністративно-правової норми

Гіпотеза - частина норми, яка вказує на фактичні умови, за яких дана норма застосовується та повинна виконуватись. Диспозиція - елемент адмін-пр норми, в якому формулюється саме правило поведінки (може бути сформульоване у вигляді приписів, заборон, дозволів).Санкція - містить вказівку на заходи адмін-правового примусу (попереджувального або запобіжного х-ру) або заходи дисциплінарної в-ті, які застосовуються у разі невиконання своїх обов'язків учасниками адмін-правових відносин.

3. Адмін-правові відносини - це врегульовані нормами адмін права суспільні відносини, в яких їх сторони

(суб'єкти) взаємозв'язані й взаємодіють шляхом здійснення суб'єктивних прав і обов'язків, встановлених і гарантованих відповідними адмін-правовими нормами.

Адміністративні правовідносини виникають (так само, як і змінюються та припиняються) лише з настанням конкретних обставин, які прийнято називати юридичними фактами.

Юридичні факти класифікуються за різними критеріями-регулятивні-правоохоронні, За складом учасників: - двосторонні, - багатосторонні, За характером юридичних зв'язків між їхніми сторонами: - вертикальні, горизонтальні.

Лекція №2. Суб'єкти адміністративного права

Основою адміністративно-правового статусу громадян України є їхня адміністративна правоздатність. Це здатність мати права і виконувати обов'язки адміністративно-правового характеру Особисті права і свободи громадянина - це можливості задоволення їх особистих потреб. Політичні права і свободи громадян виражаються в їх можливостях реалізувати свої волевиявлення щодо об'єднання в політичні партії, проведення зборів тощо. Соціально-економічні права громадян також стають можливими у зв'язку з використанням норм адміністративного права.

Це забезпечення можливості заняття підприємницькою діяльністю, реалізації права на працю, відпочинок, соціальний захист, достатній життєвий рівень, освіту і здоров'я (ст. 42-49, 53 Конституції України).

До змісту адміністративно-правового статусу входять також обов'язки. Це обов'язки захисту незалежності й територіальної цілісності України, несення військової служби, шанування державних символів України та інші.

Реалізація суб'єктивних прав і обов'язків громадян здійснюється в межах їх адміністративної дієздатності. Зокрема, своїми неправомірними діями громадяни створюють для себе відповідні, часто небажані обов'язки, наприклад, обов'язки нести адміністративну відповідальність за вчинене правопорушення. І Згідно із Законом України «Про правовий статус іноземців» іноземцями визнаються іноземні громадяни, тобто особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України. Особами без громадянства є особи, які не належать до громадянства будь-якої держави.

Президент України як суб'єкт адміністративного права виконує вагому роль у формуванні й функціонуванні системи органів виконавчої влади, оскільки Конституція надає йому значні установчі, кадрові) та деякі інші важливі повноваження у сфері виконавчої влади. Утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку; призначає за поданням Прем'єр-міністра членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах, видає акти - укази і розпорядження, якими має керуватися у своїй діяльності Кабінет Міністрів, визначає функції Кабінету Міністрів України, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, а також у сферах національної безпеки і оборони держави); через очолювання Ради національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у зазначених сферах, скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також рішення голів місцевих державних адміністрацій.

Органи виконавчої влади є організаційно самостійним елементом державного апарату, який наділений чітко окресленим обсягом повноважень відповідно до покладених на нього завдань і функцій, складається із структурних підрозділів і посад, що обіймають державні службовці, і віднесений Конституцією і законами України до системи органів виконавчої влади.

Вищий орган у системі органів виконавчої влади - Кабінет Міністрів України; центральні органи виконавчої влади (ЦОВВ) - міністерства таінші органи; місцеві органи виконавчої влади - обласні (Київська і Севастопольська міські), районні державні адміністрації.

Структура будь-якої системи розуміється як її внутрішня побудова, що утворюється сукупністю елементів цієї системи та взаємозв'язків між ними. Ієрархічну вертикаль виконавчої влади утворюють органи.

Між органами цих рівнів взаємозв'язки будуються на засадах субординації, яка означає співпідпорядкованість між: органами вищого і нижчого рівнів Основні види її підвідомчість, підконтрольність, підзвітність.

Об'єднання громадян як суб'єкти адміністративного права Політичною партією визнається зареєстроване згідно із законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має за мету сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах. Громадська організація є об'єднання громадян, створене для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів. органи громадської самодіяльності (народні дружини по охороні громадського порядку); органи громадського самоврядування (ради і колективи мікрорайонів, домові, вуличні комітети тощо).

Особливе місце серед об'єднань громадян займають професійні спілки.

Лекція №3. Державна служба

Державна служба - це професійна діяльність осіб, що обіймають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату зарахунок державних коштів Принципами державної служби, визначеними ст. З згаданого Закону, є: служіння народу України; демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; пріоритет прав людини і громадянина; професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; персональна відповідальність за виконання службових обов'язків, дисциплінованість; дотримання прав і законних інтересів органів місцевого самоврядування, прав підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян. Залежно від того, в органах якої гілки влади вона здійснюється, виділяються: 1) служба у законодавчому органі; 2) служба в органах виконавчої влади; 3) служба у судових органах.

Посада, яку займає державний службовець, визначає зміст його діяльності та правове становище. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну службу» посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Це керівники і заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій.

Закон України «Про державну службу» (ст. 25) наводить класифікацію посад державних службовців.

Основними її критеріями є: організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу; обсяг і характер компетенції на конкретній посаді; роль і місце посади в структурі державного органу. Встановлено сім категорій посад державних службовців, яким відповідають п'ятнадцять рангів, що присвоюються службовцям відповідно до займаної посади, рівня кваліфікації та результатів роботи. самоврядування) служби та в законотворчій діяльності.

Поняття проходження державної служби слід визначити як діяльність державного службовця щодо виконання завдань та повноважень за посадами, що він обіймає, починаючи з моменту набуття ним статусу державного службовця і завершуючи його припиненням.

Стадії проходження державної служби

1) прийняття на службу; просування по службі;

2) припинення служби.

З метою формування дієздатного кадрового корпусу, залучення на державну службу висококваліфікованих спеціалістів при заміщенні вакантних посад державної служби проводиться конкурс

Найбільш суттєво впливають на кар'єру службовців результати атестації. Порядок та умови проведення атестації визначаються Положенням про проведення атестації державних службовців (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р.).

Юридична відповідальність державних службовців Дис циплінарну відповідальність державних службовців слід визначити як сукупність адміністративно-правових відносин, що виникають у зв'язку з накладенням на державних службовців передбачених законодавством дисциплінарних стягнень за порушення ними службової дисципліни.

Зокрема, підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступком є протиправне порушення службовцем норм законодавства та покладених на нього повноважень.

У чинному законодавстві дисциплінарні стягнення, які накладаються на службовців, передбачені в КЗпП та Законі України «Про державну службу»: догана; попередження про неповну службову відповідальність; затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або призначенні на вищу посаду; звільнення.

Размещено на Allbest.ru