Товариство з обмеженою відповідальністю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: «Товариство з обмеженою відповідальністю»



План

товариство обмежений відповідальність

Вступ

Розділ 1. Поняття та правові засади діяльності товариства з обмеженою відповідальністю

1.1 Товариство з обмеженою відповідальністю

1.2 Порядок державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю

1.3 Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю

Розділ 2. Правове становище товариства з обмеженою відповідальністю

2.1 Права та обов'язки учасників товариства з обмеженою відповідальністю

2.2 Управління товариством з обмеженою відповідальністю

2.3 Припинення участі у товаристві з обмеженою відповідальністю

Висновок

Список посилань

Вступ

Займатися господарською діяльністю, господарювати може будь-яка людина, громадянин, і навіть обличчя, не має громадянства. Адже кожен з нас веде особисте, домашнє господарство, не оформляючи офіційно юридично свій статус. Але, говорячи про таке господарювання, ми звичайно розуміємо найпростіші способи діяльності. Вони пов'язані з власним життєзабезпеченням, з особистою психологією та сімейною економікою. У тих випадках, коли економічна діяльність набуває масового характеру, здійснюється не тільки для себе і родини, але й для інших людей, в громадських цілях, їй повинні відповідати певні, встановлені законом і нормами господарського права, форми організації та структури управління. Це організаційно-правові форми господарювання. Вони дають можливість людині, громадянину, колективу набути офіційний правовий статус господарюючого суб'єкта, стати суспільно визнаним господарником, підприємцем.

В рамках фірми підприємства інтегруються по вертикальному (послідовні стадії переробки сировини і матеріалів) або по горизонтальному принципу (підприємства аналогічного профілю). Багато сучасні великі фірми є конгломератами. Організаційно-правові форми фірм різноманітні, специфіка окремих форм визначається способом підприємництва (індивідуальне або колективне), статусом підприємця (фізична або юридична особа), конкретним характером і сферою комерційної діяльності та багатьом іншим. У сучасному бізнесі діють господарські товариства (повні і командитні), господарські товариства (з обмеженою та з додатковою відповідальністю, акціонерні товариства відкритого і закритого типу), виробничі кооперативи (артілі). Особливе місце займають форми державного підприємництва.

Метою даної курсової роботи є вивчення сутності і структури товариства з обмеженою відповідальністю. Дана тема є актуальною, так як сучасна економічна теорія приділяє основну увагу характеристиці організаційно-правових форм господарюючих суб'єктів. Також в сучасній економіці підприємства (фірми) виробляють основну масу всіх товарів і послуг, які задовольняють потреби населення.



Розділ 1. Поняття та правові засади діяльності товариства з обмеженою відповідальністю

1.1 Товариство з обмеженою відповідальністю

Однією з найбільш поширених організаційно-правових форм юридичних осіб є товариство з обмеженою відповідальністю (надалі за текстом - TOB).

Своїм виникненням TOB завдячують Німецькому закону 1892 р. "Про товариства з обмеженою відповідальністю". Причиною прийняття цього закону була потреба створити щось середнє між акціонерним товариством (заснування якого пов'язано із значними витратами, які не могли понести підприємці середнього класу) і повним товариством (яке було занадто тісно пов'язане з особистістю учасників цього товариства і не задовольняло його засновників у всіх тих випадках, коли необхідно створити юридичну особу на тривалий строк).

Історичний розвиток TOB на теренах України можна умовно поділити на: 1) дореволюційний період, коли TOB як такі не існували, проте були подібні до них юридичні особи, а саме - промислові товариства і артільні організації; 2) радянський період, за якого регулювання діяльності TOB здійснювалося чотирма статтями ЦК УРСР 1922 р., проте ЦК УРСР 1963 р. вже не визнавав існування TOB; 3) з 1990 р. дотепер, коли починається активний розвиток TOB. Правове підґрунтя для діяльності TOB формувалось такими нормативно-правовими документами:

1) постанова Ради Міністрів СРСР від 19 червня 1990 р., якою було затверджено Положення про акціонерні товариства й товариства з обмеженою відповідальністю (втратило чинність);

2) Закон УРСР "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. (зі змінами та доповненнями; чинний до сьогодні);

3) ЦК України від 16 січня 2003 р. (зі змінами та доповненнями).

Товариством з обмеженою відповідальністю - цє засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Отже, ставши учасником, особа фактично здійснює інвестиційну діяльність, у результаті якої можна як отримати прибуток, так і втратити внесене в оплату частки майно. Майновий ризик учасників товариства, пов'язаний з діяльністю товариства, полягає у такому:

· можливість не отримати дивіденди, якщо діяльність TOB буде збитковою або прибуток буде спрямований на інші цілі;

· можливість не отримати ліквідаційну квоту в майні TOB в разі його ліквідації;

· отримані від TOB дивіденди чи ліквідаційна квота можуть бути меншими, ніж витрати, понесені на придбання частки у TOB.

Межі майнового ризику учасника TOB визначаються не вартістю частки, зазначеної в статуті TOB, а фактично понесеними учасником витратами на придбання цієї частки.

1.2 Порядок державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю

Засновниками TOB можуть бути фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства) та юридичні особи (українські і іноземні).

Фізичні особи можуть бути засновниками TOB тільки після досягнення ними повної цивільної дієздатності.

За загальним правилом, юридичні особи можуть виступати засновниками товариств без будь-яких обмежень. Проте право юридичних осіб виступати засновником або учасником TOB може бути обмежено їх статутом чи положенням про них, а також нормами чинного законодавства. Так, державні підприємства (за винятком будівельних організацій, підприємств будівельної індустрії та будівельних матеріалів, які є засновниками господарських товариств, що здійснюватимуть проектування та перспективне будівництво за кордоном) не можуть бути засновниками господарських товариств.

Слід зазначити, що засновником TOB у певних випадках може виступати держава, яка набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Так, відповідно до Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Фонд державного майна виступає від імені держави засновником господарських організацій, до статутних фондів яких передається державне майно, у тому числі холдингових компаній та підприємств, які підлягають корпоратизації відповідно до законодавства, і приймає рішення про створення, реорганізацію (реструктуризацію) та ліквідацію підприємств і організацій, заснованих на державній власності, що перебувають у його управлінні.

TOB можуть бути створені однією або кількома особами, при цьому максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю не може перевищувати 10 осіб.

При створенні TOB однією особою законодавець робить кілька застережень:

1) особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника;

2) єдиним учасником TOB не може бути інше господарське товариство, учасником якого є одна особа, (ст. 141 ЦК України, ст. З Закону України "Про господарські товариства").

У 2007 р., приводячи чинне законодавство у відповідність до ЦК України, законодавець обмежив граничну кількість учасників TOB 10 учасниками. Введення такої норми спричинило чимало проблем у діяльності TOB, кількість учасників яких не відповідала вимогам нового закону.

Введення обмеження на граничну кількість учасників TOB мало своїм наслідком і обмеження кількості засновників, оскільки кожний засновник TOB після здійснення його державної реєстрації стає його учасником. Таким чином, гранична кількість засновників TOB не може перевищувати 10 осіб.

Водночас в окремих випадках чинним законодавством України може допускатися створення TOB, мінімальна кількість учасників у яких може бути більшою ніж 10 осіб. Так, відповідно до Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" фондова біржа утворюється та діє в організаційно-правовій формі товариства (крім повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю). При цьому фондова біржа утворюється не менше ніж двадцятьма засновниками - торговцями цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об'єднанням, що налічує не менше ніж двадцять торговців цінними паперами.

Спеціальним законодавством можуть встановлюватися додаткові вимоги або обмеження до засновників (учасників) TOB. Наприклад, відповідно до Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" органи державної влади не можуть бути засновниками або учасниками реєстратора, а відповідно до Закону України "Про аудиторську діяльність" загальний розмір частки засновників (учасників) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному капіталі не може перевищувати 30 відсотків.

Договір про заснування TOB. У разі створення TOB кількома особами ці особи можуть визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства, уклавши договір про заснування TOB.

У договорі про заснування товариства його сторони визначають:

1) свої зобов'язання із заснування товариства;

2) порядок створення TOB;

3) умови передачі товариству засновниками свого майна;

4) розмір статутного капіталу TOB;

5) розмір частки у статутному капіталі кожного з учасників TOB;

6) строки і порядок внесення вкладів засновниками до статутного капіталу TOB;

7) порядок розподілу прибутків і збитків;

8) управління діяльністю TOB та участі в ньому засновників;

9) порядок вибуття та входження нових засновників;

10) порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону;

11) інші умови (ст. 142 ЦК України та ст. 57 ГК України).

Слід зазначити, що з 1 січня 2004 р. укладення договору про заснування TOB не є обов'язковим, а сам договір про заснування товариства виключено з числа установчих документів товариства. Якщо в договорі не визначено інше, він припиняється по досягненню мети, задля якої він укладався, а саме - з моменту державної реєстрації TOB.

Для створення TOB його засновники повинні вчинити такі дії:

1) прийняти рішення про заснування TOB;

2) затвердити статут товариства та підписати його. Справжність підписів засновників (учасників) або уповноважених осіб на установчих документах засвідчується нотаріально;

3) внести не менше 50% розміру статутного капіталу;

4) обрати органи TOB;

5) провести державну реєстрацію юридичної особи.

Рішення про створення TOB. Рішення про створення TOB, як правило, оформляються протоколом зборів засновників або рішенням єдиного учасника TOB. У рішенні про створення TOB обов'язково повинно бути визначено:

1) найменування TOB, яке має містити найменування товариства, а також слова "товариство з обмеженою відповідальністю";

2) затверджено статут TOB;

3) перелік учасників TOB;

4) розмір та порядок сплати статутного капіталу;

5) частки учасників у статутному капіталі,

6) перелік дій (в тому числі щодо укладення договорів), які необхідно вчинити до створення TOB, та особа, уповноважена на вчинення цих дій;

7) обрано органи управління TOB. Відповідно до Закону України від 15 грудня 2009 р. № 1759-VI мінімальний розмір статутного капіталу TOB має складати 869 грн (раніше він мав складати 100 мінімальних заробітних плат).

Чинне законодавство України не містить вимог до оформлення рішення про створення TOB. Водночас відповідно до п. 2 ч. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" для державної реєстрації юридичної особи засновник, серед іншого, повинен подати державному реєстратору примірник оригіналу або нотаріально засвідчену копію рішення засновників про створення юридичної особи. При цьому іншою нормою цього закону встановлено, що підписи засновників юридичної особи на установчих документах (а цим законом до них віднесено і установчий акт) повинні бути нотаріально засвідчені.

1.3 Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю

Від розуміння правової природи статуту залежить визначення:

1) норм права, яким він повинен відповідати;

2) кола зобов'язаних осіб;

3) порядку застосування тощо.

Судова практика свідчить про неоднакове розуміння правової природи статуту як учасниками цивільних правовідносин, так і судами. Трапляються випадки розуміння статуту як правочину, договору.

Проте зазначений підхід є помилковим з огляду на таке:

1) статут не є право-чином, оскільки затверджується установчими зборами, а змінюється загальними зборами учасників. При цьому варто враховувати, що установчі збори та загальні збори учасників не є суб'єктами права, а отже, не вправі вчиняти будь-які правочини;

2) не є статут і договором, тому що статут може бути затверджено однією особою (єдиним учасником товариства), а договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Крім того, статут може змінюватися 3/4 голосів учасників, тобто без згоди всіх учасників товариства.

Необхідно враховувати, що статут характеризується:

1) регулюванням не конкретних правовідносин, а групи різних правовідносин;

2) у статуті містяться норми, що регулюють цивільно-правові, фінансово-правові, трудові та інші правовідносини;

3) обов'язковістю для товариства, його учасників та трудового колективу та необхідністю врахування третіми особами при вступі в правовідносини з товариством;

4) обов'язковістю державного визнання (реєстрацією).

Викладене вище дає підстави визначити правову природу статуту як локального акта товариства.

Проблемою статутів українських товариств є те, що вони нерідко стають звичайним копіюванням формулювань законів та підзаконних нормативно-правових актів. Таким чином, статут перетворюється на малоефективний документ. Статут повинен бути працюючим актом, що містить у собі положення, які визнані законодавством обов'язковими, та норми, які дозволяють ефективно управляти товариством (у тому числі й ті, що дозволяють врегулювати корпоративне управління інакше, ніж запропоновано законодавцем, з урахуванням інтересів засновників (учасників).

Статут TOB повинен містити відомості про: найменування та місцезнаходження товариства; відомості про вид товариства, предмет, мету і цілі його діяльності; склад засновників та учасників; розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу з визначенням частки кожного учасника; розмір та порядок формування резервного та інших фондів товариства; розмір, склад та порядок внесення вкладів засновниками (учасниками) товариства (статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад) та додаткових внесків учасників; порядок вступу до товариства та виходу з нього; порядок розподілу прибутків і покриття збитків; склад та компетенцію органів управління і контролю товариства, порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі; умови реорганізації та ліквідації товариства; порядок внесення змін до установчих документів, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми юридичної особи, передбачені законодавством. Слід зазначити, що наведений перелік може бути розширений або звужений щодо TOB, які збираються займатися окремими видами діяльності.

Статут TOB викладається письмово, пронумеровується та підписується засновниками (учасниками) або уповноваженими особами. Справжність підписів засновників (учасників) або уповноважених осіб на установчих документах повинна бути нотаріально посвідчена. У випадках, які передбачені законом, установчі документи мають бути погоджені з відповідними органами державної влади.

Статутний (складений) капітал TOB складається з вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу TOB повинен бути не меншим за суму, еквівалентну розміру мінімальної заробітної плати, яка діє на момент створення TOB (на момент його державної реєстрації).

Статутний капітал TOB виконує гарантуючу функцію перед кредиторами, але не шляхом власної несподіваності, а визначенням мінімального розміру майна товариства, яке не може бути знижуваним.

Тобто закон надає кредиторам упевненість у тому, що в TOB завжди повинно бути стільки чистих активів, вартість яких буде не меншою, ніж розмір статутного капіталу. У протилежному випадку TOB зобов'язане оголосити про зменшення статутного капіталу. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації (ст. 144 ЦК України).

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50 відсотків зазначеного в установчих документах вкладу. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинне оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

Внесення до статутного (складеного) капіталу грошей підтверджується документами, виданими банківською установою. Порядок відкриття рахунків для формування статутного капіталу визначається нормативними актами НБУ.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу TOB можуть бути грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будниками, спорудами, майнові права інтелектуальної власності, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Щодо окремих видів TOB може бути встановлена вимога про формування статутного капіталу тільки грошовими коштами (наприклад, щодо фінансових установ) або у певному співвідношенні між видами майна.

Порядок грошової оцінки вкладів засновників (учасників) визначається в статуті TOB, а у випадках, установлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці. Так, ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначені випадки обов'язкової оцінки майна, а саме: створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності; визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства; приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, в інших передбачених цим законом, за рішенням суду або у зв'язку з необхідністю захисту суспільних інтересів. Спеціальними нормативно-правовими актами можуть бути встановлені і інші випадки проведення оцінки майна, що вноситься до статутних (складених) капіталів TOB.

Забороняється використовувати для формування статутного капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, крім випадків, передбачених Законом України "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" протягом строку його дії, права користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди, що розміщені на такій земельній ділянці). Забороняється використовувати векселі як внесок до статутного фонду господарського товариства. Не допускається звільнення учасника TOB від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства. Щодо окремих видів майна обмеження на його внесення до статутного капіталу товариства можуть встановлюватись у спеціальних нормативних актах.

TOB управі прийняти рішення про зміну (збільшення, зменшення) статутного капіталу товариства. Важливо зазначити, що відповідно до чинного законодавства України порядок зменшення розміру статутного капіталу TOB повинен регулюватися законом та статутом.

Зменшення статутного капіталу TOB повинно проводитись у такому порядку:

1) загальні збори TOB приймають рішення про зменшення статутного капіталу і затвердження відповідних змін до статуту TOB;

2) звернення у встановленому законом порядку до державного реєстратора для проведення державної реєстрації змін до установчих документів; повідомлення кредиторів TOB про прийняте рішення. Варто зазначити, що законом передбачено тільки один спосіб такого повідомлення, яке здійснюється державним реєстратором шляхом його розміщення в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації. Таке повідомлення повинно містити інформацію про найменування юридичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи; місцезнаходження юридичної особи; розмір, на який зменшено статутний фонд (статутний або складений капітал), а також розмір статутного фонду (статутного або складеного капіталу) після зменшення; місце та дату проведення державної реєстрації змін до установчих документів, зокрема щодо зменшення статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи. З метою уникнення спірних питань щодо того, чи необхідно здійснювати будь-які інші персональні повідомлення кредиторів про зміну статутного капіталу, це питання підлягає вирішенню у статуті TOB;

3) за відсутності заперечень кредиторів про зменшення статутного капіталу TOB таке рішення набирає чинності через 3 місяці після державної реєстрації і публікації про це у встановленому порядку.

Крім того, з моменту державної реєстрації змін до установчих документів TOB у зв'язку зі зменшенням статутного капіталу і до набрання чинності відповідним рішенням кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків. До моменту виконання вимоги кредиторів, припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків останні вправі заборонити зменшення статутного капіталу TOB.

Збільшення статутного капіталу TOB допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю, як і будь-яка юридична особа, вважається створеною з дня її державної реєстрації.



Розділ 2. Правове становище товариства з обмеженою відповідальністю

2.1 Права та обов'язки учасників товариства з обмеженою відповідальністю

Учасники TOB, як і учасники будь-яких господарських товариств, мають право:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в статуті товариства;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

3) вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом;

6) учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Право учасника на участь в управлінні товариством може бути реалізовано шляхом голосування на загальних зборах учасників та шляхом безпосередньої участі в роботі органу (органів) товариства. З цим правом також пов'язані право на ознайомлення з документами, необхідними для прийняття рішень з питань порядку денного загальних зборів учасників, право ініціювати загальні збори учасників, голосування та підбиття його підсумків тощо.

Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів. Це право може бути реалізоване за наявності таких умов:

1) власний капітал товариства більший, ніж сума його статутного капіталу;

2) наявний чистий прибуток у товаристві за звітній період та/або нерозподілений прибуток;

3) виключно за наявності рішення загальних зборів учасників TOB про розподіл прибутку товариства.

Щодо реалізації цього права, то необхідно погодитися з судовою практикою у тому, що суд вправі прийняти рішення лише щодо виплати учаснику дивідендів відповідно до рішення загальних зборів учасників товариства. Якщо загальні збори прийняли рішення не розподіляти прибуток товариства, суд не може підміняти вищий орган управління товариства і втручатися у господарську діяльність товариства. Законодавством не передбачено можливість виплати учаснику дивідендів на підставі рішення суду.

Учасники TOB мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства, одержувати інформацію про діяльність товариства. Відповідно до змісту чинного законодавства TOB зобов'язане надавати учаснику на його вимогу документи звітного характеру (річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства) та інформацію, що міститься в установчих документах товариства, а не будь-яку інформацію щодо господарської діяльності товариства.

Учасники TOB зобов'язані:

1) додержувати установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;

2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;

3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

4) учасники товариства можуть також мати інші обов'язки, встановлені установчим документом товариства та законом.

2.2 Управління TOB

За загальним правилом управління товариством здійснюють його органи. Органи юридичної особи є структурною частиною товариства, яка проіменована в її статуті, що відповідно до наявних у неї повноважень формує та виражає волю юридичної особи та керує її діяльністю. Повноваження органів юридичної особи закріплюються в законі, статуті та інших актах.

Орган юридичної особи необхідно чітко відмежовувати від її представника, яким останній не є. Так, представник є суб'єктом цивільних правовідносин, а орган юридичної особи може тільки формувати волю суб'єкта цивільних правовідносин і тільки в певних випадках формувати і виражати волю на участь у правовідносинах. Крім того, навіть у тих випадках, коли орган юридичної особи вправі формувати та виражати волю юридичної особи, він діє у правовідносинах як юридична особа, а не як самостійний суб'єкт.

Отже, управління господарським товариством здійснюють безпосередньо органи TOB через прийняття відповідних колегіальних рішень (наприклад, загальні збори) або через своїх посадових осіб (наприклад, виконавчий орган).

Можна виділити такі органи управління TOB:

1) загальні збори учасників;

2) голова TOB;

3) виконавчий орган TOB;

4) контролюючий орган.

Загальні збори учасників є вищим органом управління товариства з обмеженою відповідальністю. Загальні збори відносяться до волеформуючих органів юридичної особи, тобто вони самостійно не можуть діяти від імені товариства.

Загальні збори складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному (складеному) капіталі.

Загальні збори учасників товариства, як уже зазначалось, є вищим органом управління товариства. Статус вищого органу управління товариства визначається тим, що вони вправі приймати рішення з будь-яких питань діяльності товариства, в тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства, а їх рішення обов'язкові для інших органів товариства. Крім того, від рішення загальних зборів акціонерів залежить наявність чи відсутність у товаристві того чи іншого органу, характер компетенції органів та порядок здійснення ними своїх повноважень.

Підкреслюючи значущість загальних зборів акціонерів TOB, законодавець визначає виключну компетенцію цього органу товариства, тобто формує перелік питань, вирішувати які вправі тільки загальні збори. При цьому статутом товариства до виключної компетенції загальних зборів акціонерів можуть бути віднесені і інші питання.

До виключної компетенції загальних зборів законом віднесено:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання;

2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;

3) створення та відкликання виконавчого органу товариства;

4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів;

5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;

6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

7) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів (до виключної компетенції віднесено опосередковано, оскільки законом прямо передбачено процедуру прийняття рішення щодо цього питання виключно загальними зборами учасників);

8) виключення учасника із товариства;

9) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;

10) статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.

Прийняття рішення з цих питань будь-яким іншим органом TOB може мати своїм наслідком визнання їх недійсними у судовому порядку за позовом зацікавленої особи.

Крім того, до компетенції загальних зборів віднесено:

1) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

2) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;

3) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

4) визначення умов оплати праці посадових осіб TOB, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

5) затвердження договорів (правочинів), укладених на суму, що перевищує зазначену в статуті товариства;

6) прийняття рішення про обрання уповноваженої особи учасників для представлення інтересів учасників, у випадках, передбачених законом. На відміну від питань, які віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників, вирішення цих питань може бути передано на вирішення іншого органу товариства.

Загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

Чинне законодавство України доволі докладно регламентує порядок скликання та проведення загальних зборів учасників TOB.

Загальні збори учасників скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами.

Позачергові загальні збори скликаються:

1) головою товариства у таких випадках:

а) з підстав, визначених у статуті TOB;

б) у разі неплатоспроможності товариства;

в) у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного (складеного) капіталу;

г) на вимогу виконавчого органу TOB;

д) на вимогу учасників, що володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів у товаристві;

2) учасниками TOB, що володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів, якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати загальні збори учасників.

Учасники повідомляються передбаченим статутом способом із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.

Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Проте у певних випадках законодавець вимагає прийняття рішення більшою кількістю голосів. Так, 50% голосів від загальної кількості голосів у товаристві приймається рішення про встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів, вирішення питання про придбання товариством частки учасника, виключення учасника з товариства, а 3/4 голосів приймаються рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства, якщо інше не встановлено законом. При цьому ст. 98 ЦК України не визначає, чи йдеться про 3/4 голосів від загальної кількості голосів у товаристві, чи про 3/4 голосів присутніх на загальних зборах учасників.

Учасник товариства не має права голосу при вирішенні загальними зборами товариства питань щодо вчинення з ним правочину та щодо спору між ним і товариством.

Варто зазначити, що рішення загальних зборів учасників та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють певні правові наслідки, спрямовані на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

У зв'язку із цим варто погодитися з судовою практикою у тому, що підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників господарського товариства можуть бути: 1) порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; 2) учасник товариства був позбавлений можливості взяти участь у загальних зборах. Права учасника товариства внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів необхідно вважати порушеними, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, внести пропозиції до порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо; 3) рішення загальних зборів порушує права чи законні інтереси позивача. Право на оскарження рішення загальних зборів учасників надається учасникам товариства в силу прямого припису ЦК України.

До безумовних підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів у силу прямої вказівки закону належать:

1) прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення. Цей висновок стосується і випадку неможливості визначення кворуму на загальних зборах;

2) прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедуру надання учасникам відповідної інформації;

3) прийняття рішення з питання, не включеного до порядку денного (виняток становлять питання, які включені до порядку денного одноголосним рішенням учасників загальних зборів TOB). З цих самих підстав повинні визнаватися недійсними рішення загальних зборів, розглянутих у питаннях "Різне", "Організаційні питання" тощо.

Потрібно також мати на увазі, що у судовому порядку недійсним може бути визнано рішення загальних зборів учасників товариства, а не протокол загальних зборів, який є його формою.

Голова товариства. Правовий статус такого органу TOB, як голова товариства, детально не визначений.

Голова товариства обирається загальними зборами учасників товариства.

Відповідно до чинного законодавства України голова товариства не є посадовою особою органу управління товариства, але при цьому він наділений правом скликання загальних зборів учасників і головує на їх засіданні.

Відтак, повноваження голови товариства зазвичай більш детально визначаються статутами TOB. На практиці голова товариства виступає аналогом наглядової ради в акціонерних товариствах і йому, як правило, делегуються контрольні функції загальних зборів учасників для представництва їх інтересів між проведеннями загальних зборів.

Виконавчий орган TOB. Відповідно до системного тлумачення положень ЦК України, ГК України, Закону України "Про господарські товариства" виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до компетенції загальних зборів або іншого органу товариства.

Під керівництвом поточною діяльністю товариства необхідно розуміти організацію внутрішньої та зовнішньої діяльності товариства, яка пов'язана із забезпеченням функціонування товариства, дотриманням товариством обов'язкових вимог законодавства щодо податкової, статистичної та іншої звітності, сплатою обов'язкових платежів тощо.

Внаслідок участі в управлінській діяльності товариства виконавчий орган TOB реалізує її право- та дієздатність.

Такий висновок грунтується на тому, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Водночас виконавчий орган діє без довіреності від імені товариства в межах, встановлених статутом товариства і законом, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, вчиняє правочини від імені товариства.

Отже, виконавчий орган TOB реалізує цивільну дієздатність TOB як юридичної особи шляхом здійснення повноважень з управління поточною діяльністю TOB.

Слід звернути увагу на те, що ні ЦК України, ні Закон України "Про господарські товариства" прямо не встановлюють, хто (юридична чи фізична особа) може бути членом виконавчого органу товариства.

Статтею 65 ГК України передбачено, що керівник підприємства призначається (обирається) та звільняється з посади. Опосередковано це свідчить на користь того, що керівником підприємства може бути тільки фізична особа.

Відповідно до ст. 17 цього Закону в Єдиному державному реєстрі, серед іншого, містяться відомості про прізвище, ім'я, по батькові та ідентифікаційні номери фізичних осіб - платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори.

Отже, положення Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" технічно унеможливлюють внесення до Єдиного державного реєстру відомості про юридичних осіб як посадових осіб товариства.

У TOB створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

Особливістю колегіального органу управління є те, що рішення про вчинення правочину таким TOB повинно прийматися не головою колегіального виконавчого органу, а самим колегіальним виконавчим органом. У цьому разі голова колегіального виконавчого органу здійснює волевиявлення юридичної особи, що сформована колегіальним органом TOB. Порядок скликання та прийняття рішень колегіальним виконавчим органом визначаються у статуті TOB.

Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених чинним законодавством та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

У зв'язку із викладеним під виконавчим органом товариства необхідно розуміти фізичну особу (одноособовий виконавчий орган) чи групу фізичних осіб (колегіальний виконавчий орган), що здійснює(-ють) поточне керівництво діяльністю товариства та в межах, визначених законом, статутом чи іншими локальними актами товариства, реалізує(-ють) цивільну дієздатність товариства.

Слід зазначити, що чинне законодавство не обмежує строк, на який може обиратися виконавчий орган TOB, а отже, це питання підлягає вирішенню або у статуті TOB, або у рішенні загальних зборів TOB про обрання виконавчого органу товариства.

Спеціальним законодавством України можуть встановлюватися вимоги до віку, освіти, досвіду роботи посадових осіб TOB.

Контроль за діяльністю виконавчого органу TOB. Для контролю за діяльністю виконавчого органу TOB загальні збори можуть сформувати контрольний орган у вигляді ревізійної комісії або залучити професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством або його учасниками. Договір з професійним аудитором підписує голова виконавчого органу TOB або інша особа в порядку, передбаченому статутом та законом.

Повноваження контрольного органу встановлюються загальними зборами учасників. Ревізійна комісія, аудитор доповідають про результати проведених ними перевірок загальним зборам та, якщо це передбачено статутом TOB, - голові товариства. Члени виконавчого органу, голова Товариства не можуть бути членами ревізійної комісії.

На вимогу будь-кого з учасників товариства може бути проведено аудиторську перевірку річної фінансової звітності товариства із залученням професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками. Витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на учасника, на вимогу якого проводиться аудиторська перевірка, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Перевірки фінансової діяльності товариства здійснюються також органами державної податкової служби, іншими органами державної влади у межах визначених законом повноважень.

Без висновку контрольного органу загальні збори не мають право затверджувати річні звіти та баланси. Публічна звітність товариства про результати його діяльності не вимагається, крім випадків, встановлених законом.

Припинення діяльності TOB. Припинення діяльності товариства відбувається відповідно до вимог чинного законодавства шляхом його ліквідації або реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) за рішенням загальних зборів учасників, а у випадках, передбачених чинним законодавством, за рішенням суду.

Товариство ліквідується: а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні; б) за рішенням вищого органу товариства; в) на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства; г) на підставі рішення господарського суду в порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; д) з інших підстав, передбачених установчими документами.

Ліквідація товариства провадиться ліквідаційною комісією, призначеною Його загальними зборами учасників, а у разі припинення діяльності товариства за рішенням суду ? ліквідаційною комісією, сформованою відповідно до рішення суду. Склад ліквідаційної комісії підлягає погодженню з органом, який здійснює державну реєстрацію.

З дня утворення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління справами товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її призначення публікує в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення товариства та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до нього, забезпечує визначення вартості майна товариства в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів до оплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс та подає його вищому органу товариства або органу, що призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком товариств з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів.

З огляду на те, що з моменту прийняття рішення про ліквідацію товариства і призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління справами товариства, цивільна дієздатність юридичної особи в процедурі ліквідації реалізується її ліквідаційною комісією як органом товариства, наділеним спеціальним статусом. Правовий статус ліквідаційної комісії зумовлений правовою природою і метою ліквідації як способу припинення підприємницької діяльності товариства без правонаступництва.

Рішення про ліквідацію товариства, прийняте уповноваженим органом товариства, спрямоване на припинення його діяльності. Правова природа процедури ліквідації полягає в оформленні факту припинення підприємницької діяльності та має на меті реалізацію прав і обов'язків юридичної особи, набутих у період її діяльності до прийняття рішення про ліквідацію, виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими цільовими фондами зі сплати податків, зборів та обов'язкових платежів, виконання обов'язків перед працівниками, захист інтересів кредиторів шляхом почергового задоволення їх вимог, розподіл майна, що залишилося, між учасниками юридичної особи, тобто припинення всіх правовідносин.

У випадку, якщо статут ТОВ не містить норм про особливості проведення ліквідації товариства, повноваження ліквідаційної комісії визначаються нормами чинного законодавства.

Викладене дозволяє дійти висновку про те, що з моменту прийняття рішення про товариства та призначення ліквідаційної комісії його дієздатність обмежується колом повноважень ліквідаційної комісії і тими діями, які необхідно вчинити відповідно до вимог законодавства для оформлення припинення юридичної особи. Всі правочини і діяльність товариства з моменту прийняття рішення про ліквідацію повинні оцінюватися з точки зору цілей ліквідаційної процедури і повноважень ліквідаційної комісії'.

Ліквідація товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з дня внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру.

Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. При реорганізації товариства всі права і обов'язки товариства переходять до його правонаступників у порядку, передбаченому чинним законодавством.

2.3 Припинення участі у товаристві з обмеженою відповідальністю

Для правильного розуміння умов та порядку відчуження частки у товаристві необхідно з'ясувати правову природу частки у статутному капіталі TOB.

У сучасній літературі є кілька підходів до розуміння частки учасника у статутному капіталі TOB:

1) частка є формою вираження корпоративних прав;

2) частка є правом вимоги до товариства про виплату відповідної суми за певних умов;

3) частка - об'єкт права власності.

Частка є особливим об'єктом цивільних прав, розмір якої визначається залежно від розміру вкладу конкретного учасника до статутного капіталу і надає її власнику встановлений законом та статутом обсяг корпоративних прав. Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ст. 167 ГК України).

Цивільний кодекс України та Закон України "Про господарські товариства" передбачають право учасника на відчуження належної йому частки у TOB. При цьому законодавець умовно виділяє:

1) відчуження частки (її частини) на користь іншого учасника цього ж товариства;

2) відчуження частки (її частини) на користь третіх осіб;

3) відчуження частки у статутному капіталі самому TOB.

Частка у статутному капіталі TOB може бути відчужена тільки в тих межах, в яких вона сплачена. Тобто, якщо учасник товариства володіє часткою у TOB, яка складає 50% статутного капіталу, але фактично він вніс до статутного капіталу тільки половину свого внеску, такий учасник вправі відчужити тільки частину своєї частки, яка складає 25% статутного капіталу.

Учасник товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Таким чином, право учасника на відступлення належної йому частки на користь іншого учасника TOB не обмежено, він не пов'язаний обов'язком запропонувати свою частку всім учасникам товариства, а наділений правом самостійного вибору покупця серед учасників TOB.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Застосувавши термін "відчуження" частки (її частини) у статутному капіталі TOB, законодавець розповсюдив ці правила на всі вили правочинів, унаслідок яких право власності на частку переходить до інших осіб (купі ял я-продаж, дарування, міна тощо). Отже, у статуті TOB може міститися норма про заборону його учасникам продавати, дарувати, міняти чи будь-яким іншим чином відчужувати належні їм частки у TOB.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.