Правові особливості інституту українського громадянства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Прийняття нового Основного Закону України стало основоположним фактором у формуванні правової системи нашої держави на новій конституційній базі, яка орієнтована на забезпечення народовладдя громадян України, прав і свобод людини і громадянина. Саме людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість та безпека, за статтею 3 Конституції, визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Одним з основних прав людини є право на громадянство. Однак, механізм реалізації цього права в Україні потребує удосконалення. Громадянство відіграє в житті кожної людини надзвичайно важливу роль. Загальною Декларацією прав людини громадянство було віднесене до одного з основних прав людини (стаття 15). Його зміст полягає в тому, що повним комплексом прав людина може володіти лише за наявності громадянства. В зв'язку з цим останнє можна визначити формулою "право на права". Виходячи з цього, гарантованість громадянства кожній людині є сьогодні однією з головних конституційно-правових проблем, що потребує якнайшвидшого вирішення.

В Україні Закон "Про громадянство України" в новій редакції був прийнятий 18 січня 2001 року, і дослідження останнього має важливе значення для національної правової науки. При цьому важливо розглянути Закон в аспекті відповідності його Конституції України та міжнародно-правовим стандартам. Необхідно враховувати, що проблеми в галузі громадянства, які існують сьогодні в Західній Європі, можуть в силу політико-економічного розвитку стати завтра проблемами України. Своєчасна підготовка до їх вирішення може виявитися дуже корисною.

Досить важливим є питання набуття громадянства України.

В українській правовій науці дослідження питань громадянства України знайшли відображення у працях Альбертіні Л.М., Гураля П.Ф., Колодія А.М., Копиленка О.Л., Лотюк О.С., Олійника А.Ю., Ольховського Б.І., Погорілка В.Ф., Ришняка Н.А., Тодики Ю.М., Фрицького О.Ф., Чалого П.Ф., Шаповала В.М., Шукліної Н.Г.

Розвиток інституту українського громадянства, зокрема прийняття Закону "Про громадянство України" в редакції від 18 січня 2001 року, нового Порядку провадження з питань громадянства вимагають подальших наукових досліджень у цій сфері.

Потрібно зазначити, що Закон про громадянство України в редакції від 18 січня 2001 року розроблений з врахуванням міжнародних стандартів, значно демократизував інститут українського громадянства.

Однак є ще багато невирішених проблем, зокрема невизначеність деяких документів з питань громадянства, недосконалість правового механізму реалізації права на громадянство України.

Ці та інші проблеми та шляхи їх вирішення висвітлюються в даному дослідженні.

1. Підстави набуття громадянства України

Громадянство як стійкий правовий зв'язок між особою та державою, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках, є важливим компонентом правового статусу людини. Відображаючи принципові засади взаємовідносин особи і держави, громадянство, з одного боку, є головною умовою поширення на особу всього комплексу прав, свобод та обов'язків громадянина певної держави, а з іншого - накладає на державу відповідні обов'язки щодо громадян, зокрема в частині, що стосується їх дипломатичного захисту та представлення на міжнародній арені. Саме тому будь-яка людина буде позбавлена значної частини своїх фундаментальних прав, якщо не матиме громадянства.

Законодавство України, як і законодавство інших держав, закріплює порядок набуття громадянства відповідними категоріями осіб за наявності певних підстав, проте основними з них є набуття громадянства окремо дітьми за народженням (філіація) і дорослими (в порядку натуралізації), тобто внаслідок прийняття громадянства.

У ряді країн можливий також виключний порядок набуття громадянства (колективна натуралізація, оптація, тобто вибір людиною громадянства певної держави, реінтеграція -- поновлення у громадянстві).

У світі існує два основних способи набуття громадянства. Особа може стати громадянином якоїсь країни , виходячи з самого її народження або через надання їй громадянства натуралізації. При встановленні громадянства за народженням , застосовують два таких принципи :

національний, або принцип “права крові” (“jus sanguinis”), коли громадянином певної держави стає особа, народжена від громадян цієї країни, незалежно від місця народження;

територіальний, або принцип “права ґрунту” (“jus soli”), коли громадянство певної держави надається будь - якій особі, що народилася на її території , незалежно від громадянської приналежності її батьків.

На сьогоднішній день в Україні діє “змішаний” принцип набуття громадянства. Про це можна зробити висновок, аналізуючи статтю 7 Закону України “Про громадянство України”, де вказано: “ Особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України”.

Поряд з цим, також діє і стаття 8 цього ж Закону: “Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника”.

Отже, на основі цього можна зробити висновок про те, що Україна є досить гуманною в цьому відношенні. Тобто держава не обмежується лише принципом крові, про який йшлось раніше, а керується разом з тим ще й територіальним принципом.

Досить важливим на сьогоднішній день є питання щодо правильності оформлення документів, які подаються для набуття особою громадянства України. Але до того як розглядати дане питання по суті, слід проаналізувати спочатку законодавче закріплення даного питання. Адже одним із важливих завдань перехідного періоду було законодавче визначення умов натуралізації (прийняття до громадянства України). Від правильного розв'язання цього завдання залежить якісний склад поповнення населення України. Після прийняття Закону України “Про громадянство України”, Президентом України було затверджено Положення про порядок розгляду питань, пов'язаних із громадянством України від 31 березня 1992 року 196 Наказу МВС України від 8 травня 1993 року 272, що затвердив Інструкцію про організацію роботи ОВСУ по підготовці матеріалів з питань громадянства України. Для попереднього розгляду матеріалів з питань громадянства створено Комісію при Президентові України у питаннях громадянства і відповідний відділ у структурі Адміністрації Президента України. Структурні підрозділи з питань громадянства було утворено і в міністерствах внутрішніх і закордонних справ.

Таким чином протягом цього етапу державотворення Україні вдалося розв'язати основні проблеми в сфері громадянства: визначити первісну сукупність громадян України, розробити законодавство, а також утворити державний механізм його реалізації. Що стосується законодавчий бази, то слід відмітити, що Закон України “Про громадянство України” неодноразово аналізувався міжнародними експертами на відповідність його загальновизнаним нормам і принципам міжнародного права в сфері громадянства, і на думку ряду міжнародних організацій, є одним із кращих серед законів про громадянство в нових незалежних державах.

Питання набуття громадянства України регулюються Законом України “Про громадянство України”, де в розділі другому міститься детальний перелік підстав набуття громадянства України. До даного переліку можна віднести:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Слід також відмітити, що дитина, батьки якої на момент народження перебували в громадянстві України, є громадянином України незалежно від того, чи народилася вона на території України чи поза її межами.

Наступною підставою набуття громадянства України є натуралізація (укорінення), тобто прийняття до громадянства. Ст. 9 ЗУ “Про громадянство України” встановлює ряд разумов, додержання яких є необхідним при прийнятті до громадянства України. Зокрема:

1. визнання і дотримання Конституції України та законів України;

2. зобов'язання припинити іноземне громадянство або не перебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони).

Особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України.

Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї обставин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило не поширюється на осіб, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони. Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства;

3. безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.

Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні;

4. отримання дозволу на постійне проживання в Україні.

Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;

5.в олодіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);

6. наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Слід також зазначити, що законодавець, орієнтуючись на міжнародні стандарти, встановив категорії осіб, прийняття до громадянства України яких не можливе. Серед них:

1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.

2. Практика застосування законодавства з набуття громадянства України

Пріоритетне право прийняття рішень у питаннях громадянства належить Президентові України.

Оскільки прерогатива прийняття рішення у питання громадянства належить главі держави, заяви про вирішення питань щодо громадянства подаються громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на ім'я Президента України. Особи, які постійно проживають на території України, подають такі заяви через органи внутрішніх справ України. Ці органи приймають такі заяви і разом необхідними документами надсилають на розгляд Президентові України. Заяви з питань громадянства України від осіб, які постійно проживають за кордоном, приймають Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України за кордоном і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Президентові України. Вищезазначені органи здійснюють і інші повноваження у сфері громадянства передбачені ЗУ “Про громадянство України”. Закон також для попереднього розгляду питань громадянства встановлює повноваження Президента України на створення Комісії з питань громадянства. Така комісія утворюється на строк повноважень Президента України, а її склад затверджується Указом Президента.

“Первинною ланкою” при вирішенні питань громадян України щодо громадянства є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та підпорядковані йому органи. Мова йде про Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України (ДДГІРФО).

Основними завданнями ДДГІРФО і його територіальних підрозділів відповідно до повноважень, визначених законодавчими, нормативно-правовими актами та актами МВС України, є:

§ Забезпечення виконання законодавства з питань громадянства України, імміграції іноземців та осіб без громадянства в Україну, реєстрації фізичних осіб за місцем проживання / перебування.

§ Розгляд документів стосовно набуття/припинення громадянства України, підготовка матеріалів для розгляду Комісією при Президентові України з питань громадянства та виконання відповідних рішень Президента України.

§ Видача громадянам України, які постійно проживають в Україні, паспортних документів.

§ Видача іноземцям та особам без громадянства документів для в'їзду в Україну, перебування та виїзду за її межі або постійного проживання на її території.

§ Реєстрація та облік фізичних осіб за місцем проживання / перебування.

§ Упровадження Єдиної державної автоматизованої паспортної системи.

§ Здійснення контролю за додержанням посадовими особами та громадянами правил паспортної системи, іноземцями та особами без громадянства - правил перебування в Україні, транзитного проїзду через її територію.

§ Організація виконання функцій, визначених частинами 3 і 4 статті 8 Закону України “Про біженців”.

§ Координація роботи із запобіганням та боротьби з незаконною міграцією.

Правила подання заяв з питань громадянства визначені Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.

Особи, які постійно проживають за кордоном, подають заяви з питань громадянства до дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем їх постійного проживання. Якщо в країні постійного проживання особи такої установи немає, заява подається до дипломатичного представництва чи консульської установи України, що розташовані в іншій державі і уповноважені виконувати відповідні функції в державі постійного проживання особи.

Особи, які проживають в Україні, подають заяви з питань громадянства до відділу Міністерства внутрішніх справ України за місцем їх проживання, а особи, яким надано статус біженців в Україні чи притулок в Україні, -- до зазначених органів за місцем їх реєстрації.

Законодавство України не передбачає можливість розгляду питань громадянства за усною заявою. Заява з питань громадянства має складатися у письмовій формі і підписуватися заявником. Заяву дитини підписує один з її законних представників. Якщо неповнолітня особа перебуває у шлюбі, вона підписує заяву самостійно. За недієздатну особу заяву підписує її опікун. За особу, яка не може підписати заяву через неписьменність або фізичні вади, заяву на її прохання підписує інша особа.

Заяви з питань громадянства подаються разом з іншими, необхідними для набуття громадянства України, документами. Заявник має подавати документа особисто з пред'явленням документа, що посвідчує його особу, та документа про проживання заявника на території України або про його постійне проживання за кордоном.

Документа з питань громадянства дитини подає один з батьків чи інший законний представник дитини. Законними представниками дитини є батьки, усиновителі, батьки-вихователі, опікун, піклувальник, представники закладів, які виконують обов'язки опікунів чи піклувальників. Неповнолітня особа, яка уклала шлюб, документа з питань громадянства подає самостійно.

Якщо заявник з поважних причин (хвороба, стихійне лихо тощо) не може особисто подати документи, вони на його прохання можуть подаватися іншою особою або надсилатися поштою. Однак, якщо документи будуть надіслані не в повному обсязі, їх буде повернуто заявникові.

Для оформлення набуття громадянства України за народженням особою, яка народилась після 1 березня 2001 року (дата набрання чинності Законом), та батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України (частина перша статті 7 Закону), один з батьків подає такі документи:

- заяву про оформлення набуття громадянства України за народженням (підпис на заяві має бути нотаріально засвідчений). Відповіді на запитання слід давати повні і точні тільки українською мовою;

- свідоцтво про народження дитини (оригінал свідоцтва, виданого відповідним компетентним органом та ксерокопія усіх його сторінок. Оригінал свідоцтва про народження повертається заявникам після прийняття документів;

- копію документа про переміну прізвища батька/матері, якщо їх прізвища у паспорті та у свідоцтві про народження особи відрізняються;

- паспорт громадянина України для виїзду за кордон або інший передбачений статтею 5 Закону документа, що підтверджує факт перебування одного з батьків дитини у громадянстві України на момент її народження.

Для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка сама або її батько чи мати, або дід чи баба народилися до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до статті 5 Закону України "Про правонаступництво України", а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), необхідно подати такі документи:

- заяву про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (підпис на заяві має бути нотаріально засвідчений). Відповіді на запитання слід давати повні і точні тільки українською мовою;

- дві фотокартки (розміром 35х45 мм);

- декларацію про відсутність іноземного громадянства для осіб без громадянства (підпис на декларації має бути нотаріально засвідчений);

- свідоцтво про народження особисте або свідоцтво про народження батьків (документ, що свідчив би про проживання на території України до 24 серпня 1991 року), або діда чи баби;

- копію свідоцтва про народження особи або інший документ, що підтверджує факт народження особи або її батька чи матері, діда чи баби до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до статті 5 Закону України "Про правонаступництво України", а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР);

- копії документів, що засвідчують родинні стосунки заявника/заявниці із зазначеними у попередньому пункті родичами;

- копію свідоцтва про одруження;

- копії усіх сторінок документа (виїзна віза, паспорт громадянина колишнього СРСР тощо), за яким особа в'їхала до країни;

- консульський збір.

Якщо документи пересилаються поштою всі підписи на заявах та анкетах, а також ксерокопії документів мають бути нотаріально засвідчені.

Для оформлення поновлення у громадянстві України особа, яка після припинення громадянства України не набула іноземного громадянства (частина перша статті 10 Закону), подає такі документи:

- заяву у двох примірниках про поновлення у громадянстві України (підпис на заяві має бути нотаріально засвідчений). Відповіді на запитання слід давати повні та точні тільки українською мовою;

- три фотокартки (розміром 35х45 мм);

- довідку про припинення громадянства України або інший документ, що підтверджує припинення громадянства України;

- декларацію про відсутність іноземного громадянства (документ, отриманий в органах влади країни, про відсутність факту звернення щодо набуття громадянства іншої держави);

- консульський збір у розмірі;

- передплачений конверт із зворотною адресою.

Як бачимо, найбільше справ про поновлення у громадянстві України. А це дає можливість стверджувати, що ситуація в Україні є не такою вже й поганою , як здається на перший погляд.

Розглянемо тепер конкретні справи та спробуємо проаналізувати причини набуття у громадянство України.

Справа Д. 27 травня 1959 року народження , була громадянкою Росіі. 3.04.1998 року вийшла з громадянства Росії у зв'язку з бажанням набути громадянства України. Громадянка Д. виїхала з України по комсомольському направленню в м. Комсомольськ-на-Амурі. Причиною повернення на Україну є бажання проживати зі своєю родиною, оскільки на Україні в неї залишився батько.

Наступна справа громадянина С. 1979 року народження. Набув громадянства Російської Федерації при отриманні паспорта у 1996 році. Вийшов з громадянства РФ 30.03.98 року у зв'язку з переїздом на постійне проживання на Україну в м. Хмельницький. Виїхав в Росію на тимчасове місце проживання з батьками. Просить поновити його в громадянстві України.

Справа Н. 6.07.1964 року народження, українець, в громадянстві інших країн не перебував, виїхав з України в 1984 році на навчання та роботу. Вказує на факт, що з 1964 по 1984 роки проживав на території України. Громадянин Н. Просить поновити його у громадянстві України в зв'язку з прибуттям його на постійне місце проживання на Україну.

Що стосується набуття громадянства України, то в якості прикладу можна навести справу громадянки С. 1954 року народження. Народилась у с. Саіци, Каушанського району, Молдова. Громадянка С. була громадянкою Молдови. Вийшла з громадянства 20.11.1996 року в зв'язку з переїздом разом із чоловіком на Україну для постійного проживання. Виявила бажання стати громадянкою України.

Отже, аналізуючи вищезазначені справи, можна зробити висновок, що у більшості з них мотивом виступають сімейні обставини, які спонукають осіб прийняти громадянство України.

Досить велика кількість справ щодо прийняття до громадянства так званих “осіб без громадянства”. Особа без громадянства - це особа, яка не має правової приналежності до жодної з держав. В якості прикладу можуть виступати такі справи:

Громадянка Е. 1964 року народження, м. Миколаїв, вул. Дмітрієва 1, яка проживала в м. Красноярськ з 1987 року по 1991 рік за направленням інституту. Приїхала на Україну 29 листопада 1991 року, а Закон України “Про громадянство України” був прийнятий 8 жовтня 1991 року. Отже, громадянка Е. не підпала під дію вищезазначеного Закону, а в результаті цього стала особою без громадянства. Громадянка Е. виявила намір стати громадянкою України.

Наступна справа громадянина П. 1951 року народження, м. Новочеркаськ, Ростовська область. В зв'язку з сімейними обставинами переїхав на Україну після прийняття Закону України “Про громадянство України” .

Справа громадянина В.1964 року народження, м. Кіров, Росія, особа без громадянства. У громадянстві інших держав не перебував. Просить прийняти до громадянства України, на сьогоднішній день працює в Хмельницькому авіапідприємстві.

Отже, особами без громадянства, як видно із наведених справ, виступають особи, які приїхали на територію України після прийняття Закону України “Про громадянство України” від 8 жовтня 1991 року, тобто вони не підпали під дію зазначеного Закону.

3. Актуальні питання порядку набуття громадянства України та пропозиції до їх вирішення

Проблема отримання громадянства винятково важлива як для науки конституційного права України, так і для практичної державно-правової діяльності.

Проблема подвійного громадянства (біпатризму) має комплексний характер і набуває все більшої актуальності в Україні через вплив як зовнішніх, так і внутрішніх чинників. Про ризики та загрози існування такого явища може, зокрема, свідчити воєнний конфлікт між Російською Федерацією й Грузією у 2008 р. Тоді обґрунтуванням агресивних дій проголошувалась необхідність захисту російських громадян на території Грузії. Відтак, вирішення питання щодо розробки механізмів виявлення та запобігання випадків подвійного громадянства в Україні є своєчасним. З іншого боку, в українському політикумі немає єдності підходів до розв'язання проблеми подвійного громадянства й висловлюються діаметрально протилежні позиції щодо її врегулювання - від обґрунтування доцільності запровадження в Україні подвійного громадянства до категоричного заперечення можливості біпатризму.

Ми вважаємо, що в українському контексті подвійне громадянство матиме передусім негативні наслідки. Це обумовлюється особливостями розвитку держав, які перебувають на шляху становлення. Зокрема, біпатризм гальмує процес формування спільних цінностей, пріоритетів розвитку нації та, відповідно, єдності народу. Інститут біпатризму нівелює міцність стійкого юридичного зв'язку, який існує між громадянином і державою, послаблюючи стрижневий інститут державної системи - інститут громадянства. Наслідком поширення практики набуття подвійного громадянства можуть стати міжнародні конфлікти, послаблення спроможності держави впливати на своїх громадян, а також захищати їхні інтереси за кордоном. Біпатризм часто використовується для ухилення від обов'язків громадянина перед державою (військова служба, сплата податків), для полегшення кримінальної діяльності.

Аналіз чинної нормативно-правової бази у цій сфері свідчить про наявність значних прогалин у законодавстві щодо вирішення проблеми подвійного громадянства в Україні.

У Законі України «Про громадянство України», прийнятому 2001 р., визначено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на конституційному принципі «єдиного громадянства» (стаття 4 Конституції України). Водночас, у Законі немає визначення біпатризму або множинного громадянства, а серед принципів державної політики (стаття 2) відсутній принцип недопустимості таких випадків. З іншого боку, серед основних принципів державної політики у Законі містяться положення щодо запобігання обставинам, коли у особи взагалі відсутнє громадянство.

Згідно із Законом України «Про громадянство України» процес набуття українського громадянства іноземцями й відповідної втрати їхнього попереднього громадянства чітко унормований. Він має супроводжуватись поданням декларації про відмову від іноземного громадянства з наступним наданням підтверджуючих документи про вихід із громадянства від уповноваженого органу відповідної держави. Натомість процес підтвердження отримання українськими громадянами іноземного громадянства практично не визначений в законодавстві й потребує більш чіткого врегулювання.

Пропонуємо доповнити Закон України «Про громадянство України» статтею 19-1, де передбачити обов'язок громадянина України повідомити про факт набуття або перебування у громадянстві (підданстві) іншої держави (держав), а саме: протягом тридцяти календарних днів повідомити письмово про це будь-який з державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства.

На сьогоднішній день також досить гостро стоїть питання набуття громадянства депортованими особами та їхніми нащадками, зокрема кримськими татарами, які повернулися в Україну на постійне місце проживання. Слід відмітити, що депортовані особи та їх нащадки, які повернулися в Україну до 13 листопада 1991 року - дня набрання чинності Закону України “Про громадянство України” - стали громадянами України , в тому числі 146574 кримських татар. Що ж стосується депортованих осіб , які повернулися в Україну після зазначеної дати, то на них, як на вихідців з України теж поширюється нескладна процедура набуття громадянства України шляхом визначення належності до громадянства.

Разом з клопотанням про визначення належності до громадянства України депортовані особи повинні подати документ про перебування в громадянстві інших держав: документ вимагається для підтвердження того, що особа з набуттям громадянства України не стає особою з подвійним громадянством, що суперечило б закріпленому в Конституції України принципу єдиного громадянства в Україні.

А втім, понад 20 тисячам депортованих осіб, які виїхали з держав попереднього проживання до набрання в них чинності законів про громадянство, в тому числі 13 тис. осіб з Узбекистану, оформляти вихід з іноземного громадянства не потрібно. Їм для набуття громадянства України необхідно їхнє волевиявлення, а також підтвердження, що вони є вихідцями з України або нащадками таких осіб.

Президент України доручив Міністерству внутрішніх справ забезпечити здійснення заходів щодо визначення відповідно до чинного законодавства належності до громадянства депортованих осіб. На виконання доручення Президента України відділом громадянства та Міністерством внутрішніх справ України проведено ряд організаційних та практичних заходів (проведено навчально - методичні семінари, видано брошури із текстом закону та інші).

Проте після набрання чинності Закону України “ Про внесення змін до Закону України “Про громадянство України”, за період з 20 травня 1997 року до 20 лютого 1998 року свою належність до громадянства України визначило лише близько 2,5 тисячі кримських татар. Така невисока активність цієї категорії осіб можна пояснити не проведенням належної роз'яснювальної роботи серед депортованих осіб.

Що стосується вирішення питання набуття громадянства України депортованими особами, які прибули в Україну з держав попереднього проживання після набрання в них чинності законів про громадянство , то слід зазначити, що такі особи, як правило, є громадянами інших держав. І їм для порушення клопотання про визначення належності до громадянства України необхідно вийти з іноземного громадянства за процедурою, передбаченою законодавством цих держав. Сприяння у цьому намагаються надати , в межах своїх мандатів, міжнародні організації. Так, зокрема, Верховний Комісар ООН у справах біженців Садако Огата та Верховний Комісар ОБСЄ у справах національних меншин Макс ван дер Стул надіслали листи в Міністерство закордонних справ Узбекистану з проханням спростити процедуру виходу із громадянства Узбекистану з тим, щоб допомогти депортованим особам, які повернулися в Україну, набути громадянства України.

На сьогоднішній день розглядається питання щодо можливості приєднання України до Європейської конвенції про громадянство 1997 року. До цієї Конвенції вже приєдналися 16 із 40 країн Ради Європи.

Нині експертами Ради Європи провадиться аналіз Закону України “Про громадянство України” на предмет його відповідності загальновизнаним принципам і норма міжнародного права. За наслідками цієї роботи планується проведення в Україні разом з Радою Європи та УВКБ ООН “круглого столу”. Здійснення зазначених заходів дозволить зробити остаточні висновки щодо можливості приєднання України до міжнародних актів з питань громадянства.

Слід сказати, що на даний момент існує необхідність здійснення поетапної систематизації законодавства про громадянство України: перший етап - хронологічна та тематична інкорпорація актів законодавства про громадянство України; другий етап - консолідація нормативно-правових актів, що охоплюються законодавством про громадянство України; третій етап - кодифікація законодавства про громадянство України за наявності певного масиву нормативно-правових актів.

Ми можемо запропонувати наступні пропозиції щодо вдосконалення чинного Закону України „Про громадянство України” шляхом внесення змін та доповнень про:

1) громадянство депортованих осіб та їх нащадків, які повернулися в Україну на постійне проживання;

2) зобов'язання громадянина України повідомляти про факт набуття або перебування у громадянстві (підданстві) іншої держави (держав);

3) відповідальність не тільки посадових і службових осіб, а й інших фізичних осіб за порушення законодавства про громадянство;

4) запровадження нового розділу „Порядок провадження у справах з питань громадянства України”.

Також існує нагальна необхідність укладення двохсторонніх міжнародних договорів між Україною та Російською Федерацією, а також між Україною та іншими державами, спрямованих на запобігання випадкам множинного громадянства та усунення вже існуючого множинного громадянства або про спрощений порядок зміни громадянства.

Висновки

громадянство державний правовий імміграція

Історично склалося, так що Україна є державою з поліетнічним складом населення. Громадянами її є представники багатьох націй і народностей -- носії самобутніх культур. Між ними і українською державою завжди існує стійкий правовий зв'язок, але, на жаль, не завжди такий стійкий як духовний. У той же час між значною частиною українців, що проживають за межами держави, але не є громадянами України та українською державою існує більш стійкий духовний зв'язок, чи є менш стійким правовий зв'язок слід визначити.

Набуття громадянства за народженням є основною формою отримання особою статусу громадянина даної держави. У будь-якій країні переважна більшість її громадян одержують такий статус саме за народженням.

У нормах законодавства нашої держави, що регулюють питання набуття громадянства України, поєднуються принципи права крові та права ґрунту.

Громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок встановлення батьківства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Література

1. Конституція України, прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. - Київ, 1996.

2. Закон України “Про громадянство України” // Юридичний вісник України. - 2001. - №11.

3. Закон України “Про правовий статус іноземців” // ВВР - 1994 - №23 - с. 161.

4. Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" // ВВР, 1994 р., N 18, ст. 101; 2002 р., N 51, ст. 370.

5. Указ Президента України «Про заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства” від 6 листопада 1997р. Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В. Копєйчикова. - К., 1998.

6. Андрієнко В., Бритченко С., Суботенко В. Громадянство України у питаннях і відповідях. - К., 2002.

7. Бритченко С.П. Науково - практичний коментар Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" // С.П. Бритченко, С.Б. Чехович. - К.: Алерта, 2005.

8. Громадянство України : зміни до законодавства та їх реалізація.// Урядовий кур'єр. - 3 березня. - 1998.- 42.- С.5.

9. Висовень О.В. Громадянство України: розвиток національного законодавства і міжнародне право // Законодавство України та міжнародне право: (Пробл. гармонізації): Зб. наук. пр. - К., 2001. - Вип. 8. - С. 241-247.

10. Громадянство України: етапи становлення // Урядовий кур'єр - 1996 - 21 листопада.

11. Громадянство України: зміни до законодавства та їх реалізація // Урядовий кур'єр - 1998 - №42, березень - с. 5.

Размещено на Allbest.ru