Суб’єкти адміністративно-правових відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему

Суб'єкти адміністративно-правових відносин

Зміст

Вступ

1. Поняття суб'єктів адміністративно-правових відносин

2. Адміністративно-правовий статус громадян України

3. Адміністративно-правовий статус підприємств, установ, організацій

4. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

До найважливіших функцій держави Конституція України віднесла забезпечення прав і свобод людини, соціальний, правовий і економічний захист громадян. Саме права і волі людини, їх гарантії, визначають зміст і соціальну спрямованість державної діяльності.

Найважливішою галуззю правової системи України є адміністративне право. Його правова база ґрунтується на конституційних положеннях України, законодавчих актах Верховної Ради, актах Президента і Парламенту. Так само адміністративне право тісно пов'язано з виконавчою владою і державним управлінням.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства метою адміністративного права є встановлення і регламентація таких взаємин громадян, якими кожній людині повинне бути гарантовано реальне здійснення й охорона в сфері виконавчої влади приналежних йому прав і свобод, а також їх ефективний захист у випадку їх порушення.

Адміністративно-правові відносини -- це результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку суб'єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв'язки державно-владного характеру. Вони завжди мають державно-владний характер, тобто один із суб'єктів завжди наділений державою владними повноваженнями щодо інших учасників адміністративно-правових відносин.

Адміністративні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін. Проте, згода або бажання другої сторони не є обов'язковою умовою їх виникнення. Адміністративні правовідносини можуть виникати всупереч бажанню другої сторони.

1. Поняття суб'єктів адміністративно-правових відносин

Суб'єктом адміністративно-правових відносин можуть бути як фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), та юридичні особи (органи державного управління, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, суспільні організації, політичні партії, релігійні організації).

В адміністративному праві під суб'єктом розуміють носія (власника) прав і свобод у сфері державного управління, що передбачені адміністративно-правовими нормами, що здатен надані права реалізувати, а покладені обов'язки виконувати.

Суб'єкт адміністративних правовідносин - це фактично учасник правових зв'язків у сфері управління, тобто він обов'язково приймає в них участь.

Суб'єктами адміністративних правовідносин є органи держави, насамперед органи виконавчої влади, а також внутрішні частини їх апарату, органи громадських організацій, діяльність яких регулюється правом, адміністрація підприємств, установ, організацій, а також органи місцевого самоврядування. Суб'єктами цих відносин треба визнати і структурні підрозділи підприємств, установ, організацій (наприклад, цех, факультет, відділення в лікарні, тощо).

Різноманітні господарські структури також є суб'єктами адміністративно-правових відносин. Зокрема, на них, як і на всі інші організації, нормами адміністративного права покладено обов'язок додержуватись пожежних, санітарних та інших загальнообов'язкових норм і правил (витрата електричної енергії, сплата оренди та інші).

Щодо адміністративної правосуб'єктності юридичних осіб слід зазначити, що вона наступає з моменту реєстрації суб'єкта або його створення у встановленому нормативно-правовими актами порядку. Його повноваження визначаються законом, положенням, статутом.

Необхідно розмежувати поняття “суб'єкт адміністративного права” і “суб'єкт адміністративно-правових відносин”. Суб'єкт адміністративного права має потенційну здатність вступати в адміністративні правовідносини. Якщо громадянин не чинить адміністративних правопорушень, то він не є суб'єктом адміністративно-деліктних відносин. Громадянин України, що перебуває за її межами, може теоретично ні в яких адміністративно-правових відносинах не брати участі, тобто не бути їх суб'єктом, однак суб'єктом адміністративного права він є, оскільки його, як громадянина адміністративно-правові норми наділили комплексом прав та обов'язків. Адміністративне право України: Підручник/ За ред.. Ю.П.Битяка- К.: Хрінком Інтер, 2005

Учасники адміністративно-правових відносин мають конкретні права та обов'язки і є суб'єктами правовідносин.

Суб'єкт адміністративно-правових відносин - це фактичний учасник правових зв'язків у сфері управління, тобто він обов'язково в них бере участь.

.Размещено на Allbest.ru

2. Адміністративно-правовий статус громадян України

Людину в системі суспільних зв'язків прийнято називати фізичною особою. Термін “фізична особа” має узагальнююче значення. Під фізичною особою в Україні розуміють громадян України, іноземців та осіб без громадянства.

Зміст адміністративно-правового статусу фізичної особи, в тому числі громадянина України, становить комплекс її прав і обов'язків, закріплених нормами адміністративного права, реалізація яких забезпечуються певними гарантіями.

Адміністративно-правовий статус громадян є частиною їх загального правового статусу, визначеного Конституцією і законами України, зокрема Законом України “Про громадянство”, міжнародними договорами, а також іншими актами законодавства України.

Основою адміністративно-правового статусу громадян України є їхня адміністративна правоздатність, тобто здатність мати права і виконувати обов'язки адміністративно-правового характеру. Вона виникає в момент народження громадянина і припиняється з його смертю.

Адміністративна правоздатність не може бути відчужена. Громадянин не може навіть добровільно відмовитися від своєї правоздатності, така відмова не має законної сили. І лише на основі вироку або постанови суду адміністративна правоздатність може бути обмежена при вчиненні злочину або адміністративного проступку.

Наприклад, в особливій частині другого розділу Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлені норми, що передбачають відповідальність за окремі проступки у вигляді позбавлення прав на управління транспортним засобом або права полювання (ст. 85, 130)

Сукупність конкретних прав, які особа може мати відповідно до закону, слід класифікувати на три групи: особисті, політичні та соціально-економічні. Колпаков В.К. Адміністративне право України:Підручник - К,: Хрінком інтер 1999

Особисті права і свободи громадянина - це можливість задоволення їх особистих потреб. До особистих прав належать: право на повагу до гідності, право на свободу та особисту недоторканість, свободу пересування, право вільного вибору місця проживання, право вільно залишати територію України; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право на спростування недостовірної інформації про себе і членів своєї сім'ї тощо.

Політичні права і свободи громадян виражаються в їх можливостях реалізувати свої волевиявлення щодо об'єднання в політичні партії, проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій, про що завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, та інші права і свободи.

Соціально-економічні права громадян також стають можливими у зв'язку з використанням норм адміністративного права. Це забезпечення можливості заняття підприємницькою діяльністю, реалізації права на працю, відпочинок, соціальний захист, достатній життєвий рівень, освіту і здоров'я (ст. 42-49, 53 Конституції України)

До змісту адміністративно-правового статусу входять також обов'язки. Це обов'язки захисту незалежності й територіальної цілісності України, несення військової служби, шанування державних символів України, не шкодити природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки, подавати щорічно до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про особистий майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом, та сплачувати податки і збори. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, не посягати на права й свободи, честь і гідність інших людей (ст., 64-68 Конституції України). .Размещено на Allbest.ru

3. Адміністративно-правовий статус підприємств, установ, організацій

Підприємства і установи є різновидами організацій, що здійснюють економічні, соціально-культурі та інші функції з метою задоволення матеріальних, духовних та інших потреб громадян, суспільства, держави. Вони не є суб'єктами державного управління і не мають юридично владних повноважень.

Згідно Закону України “Про підприємства в Україні”, підприємство - це самостійний статутний господарюючий суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Підприємства можуть бути унітарними або корпоративними; приватними, державними або комунальними; підприємства торгівлі, промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні; мати різну організаційно-правову форму.

Установа є некомерційною організацією, що виконує соціально-культурні або адміністративно-політичні функції. Установами створюються цінності, загалом, невиробничого характеру. Установи можуть бути державними і комунальними.

Адміністративно-правовий статус підприємств та установ - це комплекс прав та обов'язків, які підприємство або установа набуває та реалізуєу процесі здійснення таких дій:

- Створення підприємства або установи;

- Державна реєстрація підприємства або установи;

- Отримання ліцензії на зайняття певними видами діяльності;

- Визначення кола питань та повноважень держаних органів по відношенню до підприємства;

- Введення та надання бухгалтерської та статистичної звітності.

Норми права, що встановлюють адміністративно-правовий статус підприємств та установ, можна поділити на три основні групи:

1. Норми, що стосуються підприємств усіх форм власності.

Дана група норм встановлює принципи взаємодії підприємств та установ з органами державної виконавчої влади, які закріплюють невтручання держави у господарську діяльність суб'єктів, державну реєстрацію підприємств та установ, обов'язковість ведення ними бухгалтерського та статистичного обліку, надання державним органам інформації, необхідної для оподаткування.

2. Норми, що стосуються державних підприємств та установ.

Особливістю цієї групи норм є те, що вони встановлюють права та обов'язки державних підприємств та організацій, власником яких є держава. До повноважень державних органів віднесене створення таких підприємств, визначення предмету та цілей діяльності, затвердження статуту, управління організацією, їхня реорганізація та ліквідація.

3. Норми, що адресуються недержавним підприємствам та організаціям.

Остання група норм встановлює права та обов'язки для недержавних підприємств та організацій. Роль держави проявляється тут у встановленні правових норм та контролі за їх дотриманням. Вплив держави більш обмежений, вона не вирішує конкретних питань їх заснування, визначення предмету діяльності, організації управління. Ці та інші питання вирішують засновники підприємства або уповноважені ними органи, підприємці. Значення таких рішень для державних органів полягає у їх правомірності або неправомірності як юридичних фактів. Забарний Г.Г., Калюжний Р.А., Терещук О.В. Адміністративне право України:Посібник - К. 2001

Питання створення та ліквідації підприємств та установ врегульовані чинним законодавством України, зокрема, Законом України “Про підприємства в Україні”, Законом України “Про господарські товариства”, Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України 25 травня 1998року та н.:

Організація являє собою особливий різновид колективних суб'єктів адміністративного права, що діють у сферах приватно-правових і публічно-правових відносин.

Організації можуть бути державними і недержавними, основним критерієм їх розмежування є майновий статус: власником майна державних і недержавних організацій можуть бути Україна, муніципальне утворення, суб'єкти приватного права. Поряд з цим, в залежності від цілей діяльності організації поділяються на комерційні і некомерційні Комерційні організації можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, державних і муніципальних унітарних підприємств. Основною метою їх діяльності, на відміну від некомерційних організацій, є утримання прибутку. Розбіжності в майновому статусі державних і недержавних організацій не завжди обумовлені цілями їхньої діяльності. Наприклад, основною метою діяльності державних муніципальних підприємств є отримання прибутку. Окремі різновиди недержавних організацій, наприклад громадські організації, вправі займатися комерційною діяльністю, проте їх повноваження у сфері приватно-правових відносин обмежені: вони не в праві перерозподіляти прибуток між своїми членами.

Державні і недержавні організації мають різний обсяг адміністративно-правових повноважень. Організації, створені у формі юридичних осіб, є повноправними суб'єктами адміністративно-правових відносин, проте для набуття ними спеціальної правоздатності, наявності статусу юридичної особи недостатньо. У цьому випадку потрібне одержання спеціального дозволу, що підтверджує їхнє право на здійснення цього виду діяльності.

Таким чином, наявності у державних і недержавних організацій адміністративно-правових повноважень передує санкціонування їхньої діяльності органами виконавчої влади. Будь-яка комерційна діяльність не може здійснюватися корпоративним утворенням або громадянином, що займається підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи, без ліцензії.

4. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування

Особливість адміністративно-правового статусу органів місцевого самоврядування в основному, визначається тим, що вони, здійснюючи місцеве самоврядування, одночасно здійснюють державне управління в межах делегованих органами державної виконавчої влади повноважень.

Правові засади органів місцевого самоврядування визначають Конституція України та Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21травня 1997 року. Відповідно до чинного законодавства місцеве самоврядування - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значенні в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст, як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. ^{^} Адміністративне право України: Підручник/ За ред.. Ю.П.Битяка- К.: Хрінком Інтер, 2005

Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування характеризується тим, що вони відділені від держави не входять в систему органів державної влади і взаємодіють з ними на підставі норм права. Їх загальний статус, систему та гарантії діяльності, принципи організації та повноваження визначаються правом. Вони можуть наділятися делегованими державними повноваженнями (повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим адміністраціям за рішенням районних, обласних рад)

Органи державної виконавчої влади не мають права втручатися в законну діяльність місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені чинним законодавством до повноважень останніх, крім випадків виконання делегованих повноважень.

За загальним правилом, органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою у разі виконання власних повноважень, перед державою - у разі порушення ними Конституції або законів України. З питань здійснення ними делегованих повноважень органи місцевого самоврядування підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Важливою складовою адміністративно-правового статусу органів місцевого самоврядування є наділення їх державними контрольними повноваженнями. Вони здійснюють контроль за: дотриманням цін і тарифів, дотримання законодавства щодо захисту прав споживачів; станом квартирного обліку та дотриманням житлового законодавства; за забезпеченням надійності та безпечності будинків і споруд незалежно від форм власності; за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства тощо. Відповідно до статті 72 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” районні та обласні ради здійснюють контроль за місцевими державними адміністраціями в частині виконання ними делегованих повноважень органів місцевого самоврядування. Обласна і районна рада може шляхом таємного голосування висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі якої, з урахуванням пропозицій органу виконавчої влади вищого рівня, Президент України приймає рішення і дає відповідній раді мотивоване рішення. У тому випадку, коли недовіру голові районної, обласної адміністрації висловили не менше, як дві третини депутатів від загального складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

До системи органів місцевого самоврядування відноситься також сільський, селищний, міський голова. Його повноваження починаються з моменту оголошення відповідною сільською, селищною, міською виборчою комісією рішення про його обрання і закінчуються в момент вступу на цю посаду іншої обраної відповідно до закону особи. Він несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень. Сільський, селищний, міський голова підзвітний, підконтрольний і відповідальний за здійснення наданих йому повноважень перед територіальною громадою, відповідальний - перед відповідною радою, а з питань здійснення виконавчими органами ради делегованих повноважень - підконтрольний перед відповідними органами виконавчої влади.

Адміністративна правосуб'єктність органів місцевого самоврядування проявляється в тому, що сільська, селищна, міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти управління у формі рішень. Рішення приймаються відкритим або таємним голосуванням на її пленарних засіданнях. У разі незгоди рішення може бути зупинене сільським, селищним, міським головою у п'ятиденний строк з моменту його прийняття з представленням обґрунтованого зауваження. В такому випадку рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглядати рішення. Якщо рада відхилила зауваження голови та підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності. Слід зазначити, що рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк уведення цих рішень в дію. Сільський, селищний, міський голова, голова районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження. Акти управління органів місцевого самоврядування, прийняті в межах наданих повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. За невиконання вищеназваних рішень передбачається юридична відповідальність.

.Размещено на Allbest.ru

Висновок

В даній роботі була спроба підтвердити, що адміністративного права характеризується зовнішньою відокремленістю, виступає у вигляді однієї особи, здатний у відповідності зі своїми правами й обов'язками виражати і здійснювати визначене бажання як учасник конкретних управлінських відносин. Разом з цим, орган державного управління складається з багатьох фізичних осіб і, як правило, має структурні частини, але в адміністративно-правовій сфері виступає винятково як одна особа.

Суб'єктами адміністративних правовідносин є органи держави, насамперед органи виконавчої влади, а також внутрішні частини їх апарату, органи громадських організацій, діяльність яких регулюється правом, адміністрація підприємств, установ, організацій, а також органи місцевого самоврядування.

Адміністративне право забезпечує правосуб'єктністю велике коло учасників соціальних зв'язків, про що свідчить велика кількість управлінських відносин у суспільстві.

Одним з найважливіших проявів соціальної політики держави є встановлення державної опіки над особами, що потребують допомоги.

У реальному житті існує величезна розмаїтість спеціальних адміністративно-правових статусів. Адміністративне право регулює дисциплінарну відповідальність членів адміністративних колективів.

Право на захист є найважливішим, природним, невід'ємним правом громадянина, а держава його легалізує, тобто формулює, уточнює обсяги, закріплює процедуру реалізації, внаслідок чого воно стає регульованим законом, юридичним правом.

Список використаної літератури

1. Конституція України 1996 р.

2. Закон України “Про громадянство ” від 08.10.1991 р.

3. Закон України “Про підприємства в Україні” від 1991 р.

4. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 р.

5. Адміністративне право України: Підручник/ За ред.. Ю.П.Битяка- К.: Юрінком Інтер, 2005.

6. Колпаков В.К. Адміністративне право України:Підручник - К,: Юрінком інтер 1999.

7. Забарний Г.Г., Калюжний Р.А., Терещук О.В. Адміністративне право України:Посібник - К. 2001

8. Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. Посібник - Т. Капт-Бланш 2004р.

9. . Колпаков В. “Адміністративне право України” - К. 1999р.

.Размещено на Allbest.ru