Судова реформа в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Тестові завдання.

1. Протягом ХV століття найчисельнішою категорією осіб, які підлягали юрисдикції центрального суду, стали:

а.) холопи;

б.) магнати;

в.) церковні люди

Відповідь: Б.

1. До кола справ, підсудних виключно великому князю за Литовським статутом, належали:

а.) про політичні та службові злочини;

б.) сімейні справи;

в.) про визнання шляхетства;

г.) про суперечки відносно місцевих маєтків

Відповідь: А.

2. До врядників відносились:

а.) діцькі;

б.) вижі;

в.) тіуни;

г.) дільчі;

д.) намісники

в.) скоєння винною особою злочину

Відповідь: А.

3. Побудуйте логічно-структурну схему судових органів Української РСР.

3. Дайте відповідь на контрольні питання:

1. Доменіальні суди

Суд пана над підлеглим населенням. На укр. землях з'явився у 15 ст. і спочатку охоплював лише невільне та напіввільне населення. Згодом під впливом поширення у Великому князівстві Литовському західноєвроп. зразків феод. сусп.-політ, устрою право доменіального (панського) суду поширено також на вільне селянство, а суд. влада увійшла до кодексу панських тер. імунітетів. Лише кілька тяжких злочинів (розбій, підпал, наїзд) належали до компетенції держ. судів. 3-й Литовський статут остаточно заборонив держ. владі взагалі втручатися у панське судочинство. Особливе місце серед Д. с. займав церковний Д. с, що виступав як суд феодала, яким була церква щодо залежних від неї людей. Юрисдикції церк. Д. с. підлягали дрібні цив. і крим. справи селян, які мешкали на церк. землях, а також справи про невиконання феод, повинностей.

Нац.-визв. війна укр. народу 1648--54 знесла станові порядки, а з ними і панські суди, але ненадовго. Із зміцненням нової верстви землевласників в Україні швидко відродилася приватно-правна влада панів над селянством, а з нею і суд. влада у дещо пом'якшеній формі. Право суду над селянами землевласники здійснювали самі або (частіше) за посередництвом своїх урядовців. Ці суди відрізнялися від кол. Д. с. лит.-польської доби. Вони були колегіальними, бо, крім пана або його представника, в судових розправах брали участь представники громади («люди зац-ні і віри гідні»), а нерідко й війт як представник громад, самоврядування. Д. с. розглядав справи селян, відданих «в послушеніе» до пана, та всіх тих осіб, що добровільно йому підкорялися, однаково як у цив., так і в дрібних карних справах. Д. с. мали право апелювати до заг. козацьких судів.

2. Порядок організації судового процесу на Гетьманщині

В Українській гетьманській державі була своя судова система. Були створені Генеральний, полковий та сотенний суди. До складу Генерального суду входили два генеральні судді. Для сотенних і полкових судів він був апеляційною інстанцією. 

Найвища судова влада належала гетьману. Він затверджував рішення (вироки) Генерального, полкового судів у найважливіших справах, особливо вироки до страти. Гетьман розглядав скарги на рішення судів; він посилав для перевірки представників старшини на місця для розгляду справ по суті. Слід зауважити, що полкові та сотенні суди поширювали свою юрисдикцію не тільки на козацтво, а й на все населення України, навіть втручалися в діяльність магістратських судів у містах з правом на самоврядування. Судовий процес у Генеральному, полкових, сотенних та курінних судах проводився на підставі норм козацького звичаєвого права. Необхідно звернути увагу на те, що поряд з існуванням судів продовжували виконувати судові функції органи адміністративно-територіального управління. Наприклад, роль вищих судових органів виконувала старшинська рада. В ратушних містах козацькі старшини й отамани водночас здійснювали судові функції, а селян судили війти і сільські отамани. Згідно з законом Генеральний Суд мав складатися з трьох департаментів - цивільного, карного й адміністративного і виконувати на всій території України функції, що до його формування належали “Правительствующему Сенату”, а також касаційні функції Головного військового суду. Закон визначав лише структуру Державного Сенату, вимоги до сенаторів, порядок їх призначення та деякі інші питання. Так, Державний Сенат, який очолював Президент, поділився на Генеральні Суди: Адміністративний, Цивільний і Карний. На відміну від закону про Генеральний Суд, ухваленого Центральною Радою, гетьманський акт встановлював значно суворіші вимоги до кандидатів на посади сенаторів - наявність вищої юридичної освіти і не менш 15-ти річного стажу роботи “в судовому відомстві на посадах не нижче судового слідчого чи товариша прокурора окружного суду” або “у стані присяжного адвоката, а також з числа тих, що мають учений ценз Магістра або доктора”. Водночас закон містив і цілком сучасну заборону займатися будь-якою іншою діяльністю, крім наукової і викладацької. Крім системи загальних судів в Українській державі функціонували й суди військові. При військових судах незалежно від їх рівня вводилися також посади військових слідчих. І знов - таки всі військові установи у своїй діяльності мали керуватися колишніми російськими законами, що правда, з одним застереженням - “наскільки настанови цих законів не будуть суперечити новим законам Української держави”.

3. Перспективи судової реформи в Україні

Підписання Президентом прийнятого Верховною Радою Закону України № 2453-VI «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 р. ознаменувало початок нової ери в національному судочинстві. З моменту вступу в силу згаданого закону, що став відправною точкою довгоочікуваної судової реформи, пройшло вже кілька місяців. Залишимо за рамками цієї публікації обговорення, стосовно структурних змін, що відбуваються у судовій системі. Торкнемося деяких найбільш цікавих практичних аспектів судової реформи, пов'язаних, в першу чергу, з правовими новелами чинного цивільного процесуального законодавства і практикою їх застосування.

Знаковою у всіх відносинах подією, стало впровадження в судах загальної юрисдикції з початку поточного року автоматизованої системи документообігу. Вона позбавляє голову суду можливості вирішувати, якому саме судді належить розглядати ту чи іншу справу, що надійшла до суду. Нововведення, суть якого полягає в автоматизації порядку визначення персонального складу суду для розгляду конкретної справи, покликане забезпечити справедливе і неупереджене розподілення справ між суддями з урахуванням ступеня завантаженості, спеціалізації та вимог процесуального закону. Крім того, зробити суддю більш незалежним від голови суду, звузивши таким чином коло для зловживань.

 У той же час я не став би поспішати відносити до категорії абсолютного зла, що пішов у минуле «ручне» розписування справ. Адже воно мало і цілком очевидні позитивні сторони, зокрема, дозволяло враховувати горезвісний людський фактор. Так, в умовах колосальної завантаженості суддів місцевих судів з сотнями розглянутих на місяць справ навіть досвідчений суддя (не кажучи вже про «новобранця» суддівського корпусу) часто не в змозі як слід ознайомитися зі справою, на рішенні якої ставить свій підпис. Тому в даному питанні він змушений повністю покладатися на професіоналізм і сумлінність помічників, що «виписують» проекти рішень. Це при тому, що реальною ціною допущеної «через недогляд» судової помилки цілком може стати втрата посади або навіть свободи. Добрий же «дореформений» голова районного суду старався, як правило, не розписувати на недосвідченого суддю особливо складні і заплутані справи, надаючи новачкові певну тимчасову «фору» для професійного зростання в процесі вирішення менш складних суперечок і таким чином допомагаючи уникнути серйозних помилок на початку суддівської кар'єри. Як це не дивно, побічним результатом такої, підкреслено, «неєвропейської» поведінки ставало загальне підвищення якості винесених таким судом (і суддею) рішень.

До основних новел цивільного судочинства також слід віднести обмеження процесуальних прав учасників процесу, уніфікацію і скорочення процесуальних строків, жорсткість умов оскарження судових рішень. Так, серйозного коригування зазнали положення статті 31 Цивільного процесуального кодексу України. Тепер предмет або підстава позову може бути змінено тільки до початку розгляду справи по суті, а не під час всього розгляду справи, як це було раніше. Право звернення із зустрічним позовом відтепер також обмежено моментом початку розгляду справи по суті. Аналогічним чином врегульовані терміни подання доказів. З семи до трьох днів скоротився мінімальний термін повідомлення учасника процесу про час і місце судового засідання, істотно змінився порядок вручення судових повісток. Відчутно більш складним став процес апеляційного та касаційного оскарження судових рішень у цивільних справах. Окремої уваги заслуговує десятиденний термін для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції. Приміром, у районних судах міста Харкова рішення суду видається на руки, за рідкісними винятками, через два-три дні після його проголошення. Таким чином, термін для підготовки та оформлення апеляційної скарги скорочується ще на кілька днів. При цьому до спини апелянта приставлений ніж у вигляді положення частини першої ст. 300 Цивільно-процесуального кодексу України. Відповідно до нього заявник апеляційної скарги має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження (тобто в той же десятиденний термін з моменту проголошення оскаржуваного рішення). Таким чином, яким би складним не була справа, в апеляцію, в більшості випадків, направляється єдиний і остаточний варіант апеляційної скарги. У свою чергу апеляційна інстанція відтепер позбавлена права направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції. За наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції повинен розглянути спір по суті та винести відповідне рішення. У світлі наведеного вище неминучою представляється тенденція посилення як ролі адвоката в процесі, так і вимог до якості його роботи. Звертає на себе увагу розширення переліку джерел права, якими повинен керуватися суд при здійсненні правосуддя. Зокрема, пряме закріплення на законодавчому рівні серед таких міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Хоча застосування у повсякденному судовій практиці норм міжнародного права. В умовах наявності цілого ряду серйозних правових прогалин у національному законодавстві безпосереднє застосування норм міжнародного права судом, що є стандартною щоденною практикою в країнах Євросоюзу, може суттєво розширити юридичний інструментарій захисту прав та інтересів громадян України в українських судах. Є над чим замислитися юристам ... доменіальний судочинство гетьманщина цивільний

Цікавою і багатообіцяючою законодавчої новелою представляється застереження статті 13 закону № 2453-VI про обов'язковість (преюдиціальність) прийнятих раніше судових рішень для інших судів. Практикуючі українські юристи давно знають, що судовий прецедент як такої (хай поки що в досить специфічному виді) де-факто вже займає певне місце в системі джерел права. Враховуючи, що в цілому ряді країн з високим рівнем правової культури судова практика є своєрідною «енциклопедією» однакового застосування закону, не виключено, що закріплення на законодавчому рівні згаданої вище норми може дати реальну путівку в життя судовому прецеденту як одному з офіційних джерел права в Україні. Размещено на Allbest.ru