розвиток кримінальне право Гетьманщина

Актуальність теми. Актуальність теми цього дослідження визначається кількома ключовими моментами. Проблема дисертаційного дослідження полягає у необхідності довести розвиток кримінального права Гетьманщини у другій половині ХУІІ - ХУІІІ ст., з`ясувати закономірності, особливості та тенденції цього процесу. Вирішення зазначеної проблеми є важливим і значущим для подальшого розвитку вітчизняної історико-правової науки.

Слід наголосити, що зазначена проблематика в історико-правовій науці не дістала свого вирішення. Критичний аналіз праць учених доводить, що вони не мали характеру комплексних розвідок із залученням до дослідження усіх джерел права: в основному, вони стосувались дослідження кримінального права Гетьманщини за певним джерелом або вивчення джерел кримінального права із формальної сторони. Отже, можна констатувати той факт, що у працях науковців кримінальне право Гетьманщини у динаміці не досліджувалось, відтак, не були з`ясовані й закономірності, особливості та тенденції його розвитку.

З огляду на викладене, можна стверджувати, що існує істотна прогалина у вітчизняній історико-правовій науці стосовно важливих моментів історії кримінального права Гетьманщини як невід`ємної складової частини вітчизняного кримінального права. Тому вирішення зазначеної проблеми, по-перше, дозволяє заповнити цю прогалину, сприяє наповненню багажем знань важливої ділянки вітчизняної історико-правової науки. По-друге, актуальність дисертаційного дослідження при вирішенні його проблеми полягає у можливості як подальшого вивчення історії кримінального права України наступних періодів, так і відтворення його загального розвитку, починаючи з доби Київської Русі.

У першому підрозділі „Загальні поняття та інститути кримінального права” на основі аналізу норм Литовського Статуту 1588 р., звичаєвого права Запорізької Січі, законодавства Української держави досліджується формування поняття злочину, поняття суб`єкта злочину, поняття суб`єктивної сторони складу злочину, поняття об`єктивної сторони складу злочину, інституту співучасті у вчиненні злочину, інституту множинності злочинів, поняття обставин, що виключають злочинність діяння, у кримінальному праві Гетьманщини другої половини ХУІІ - першої чверті ХУІІІ ст.

Дисертантом доведено, що у кримінальному праві Гетьманщини зазначеного періоду поняття злочину містило як матеріальний, так і формальний елемент, злочин розглядався як образа Бога, об`єктами злочинного посягання ставали інтереси держави, релігія, моральні традиції та звичаї, права особи.

Встановлено, що суб`єктом злочину була особа, яка досягла 16-річного віку, кримінальній відповідальності підлягали усі мешканці держави, а також іноземці. У вказаний період відбувається формування поняття неосудності за станом здоров`я.

У першому підрозділі автором обґрунтовано, що у кримінальному праві Гетьманщини другої половини ХУІІ - першої чверті ХУІІІ ст. відбувалось формування поняття суб`єктивної та об`єктивної сторони складу злочину. Це виявилось у тому, що виділялись окремі ознаки умислу, чітко розрізнялись умисел та необережність, злочинні діяння у формі дії чи бездіяльності, виділялись обов`язкові та факультативні ознаки, а також діяння, покарання за вчинення яких не залежали від злочинних наслідків.

Дисертантом доведено, що у кримінальному праві Гетьманщини вказаного періоду виділяються такі види співучасників у вчиненні злочину як виконавці (співвиконавці), підбурювачі, пособники. На основі аналізу джерел кримінального права Гетьманщини другої половини ХУІІ - першої чверті ХУІІІ ст. автором виявлено, що інститут множинності злочинів у зазначений період включав поняття сукупності злочинів та рецидив крадіжки та наклепу.

У першому підрозділі доведено, що у кримінальному праві Гетьманщини другої половини ХУІІ - першої чверті ХУІІІ ст. формується поняття обставин, що виключають злочинність діяння. У вказаний період виділялись такі обставини як крайня необхідність, необхідна оборона, затримання злочинця.

У другому підрозділі „Види злочинів” на основі аналізу джерел кримінального права досліджується формування і розвиток у кримінальному праві Гетьманщини другої половини ХУІІ - першої чверті ХУІІІ ст. поняття видів злочинів.

Встановлено, що особливо тяжкими злочинами вважались злочини проти держави, які поділялись на дві групи (злочини, спрямовані проти інтересів держави, та злочинні діяння, які одночасно посягали на честь глави держави та права осіб). У кримінальному праві Запорізької Січі виділяється такий специфічний вид злочину як зрада козацькому товариству.

Виявлено, що у кримінальному праві Гетьманщини другої половини ХУІІ - першої чверті ХУІІІ ст. формувались поняття військових злочинів, злочинів у сфері службової діяльності, злочинів проти правосуддя, злочинів у сфері господарської діяльності. Автором встановлено, що поняття злочинів проти релігії та моральності найбільш повно дістали відображення у нормах Литовського Статуту 1588 р. У той самий час, кримінальне право Запорізької Січі містило відмінний від Статуту 1588 р. такий злочин проти моральності як приведення на Січ жінки.

Одним з особливо тяжких злочинів у кримінальному праві Гетьманщини було вбивство. Автор встановив, що розрізнялись прості вбивства та вбивства з обтяжуючими обставинами. Разом з тим, виявлено, що система обтяжуючих обставин різнилась залежно від джерела кримінального права. Тому у кримінальному праві Запорізької Січі розрізнялись вбивство козаком свого товариша та позбавлення життя особи, що не належала до січового товариства.

Іншу групу злочинів проти особи становили посягання на її здоров`я. Визначено, що вони у кримінальному праві Гетьманщини другої половини ХУІІ - першої чверті ХУІІІ ст. поділялись за тяжкістю заподіяної здоров`ю особи шкоди на каліцтво, поранення та побої.

У кримінальному праві Гетьманщини зазначеного періоду злочинами вважались діяння, спрямовані проти волі та честі особи. Встановлено, що згідно норм законодавства Української держави та кримінального права Запорізької Січі, на відміну від норм Литовського Статуту 1588 р., зазначені діяння мали позастановий характер, що свідчить про розвиток вказаних понять.

У другому підрозділі обґрунтовується, що кримінальному праву Гетьманщини другої половини ХУІІ - першої чверті ХУІІІ ст. були відомі поняття злочинів проти власності. Одним з найбільш розвинутих понять злочинів проти власності була крадіжка. Доведено, що вона розглядалась як таємне заволодіння майном, мала обтяжуючі обставини. Достатньо розвинутими виявились поняття розбою та грабежу. Зазначається, що характерними рисами розбою було умисне вчинення нападу на особу на дорозі, заволодіння її майном, заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень. Грабіж характеризувався умисним з корисливих мотивів відкритим викраденням майна (із заподіянням тілесних ушкоджень або без насилля). У кримінальному праві Гетьманщини зазначеного періоду відбувається формування поняття знищення або пошкодження чужого майна. На основі аналізу джерел кримінального права Гетьманщини вказаного періоду дисертантом виявлено наявність у них караних способів вчинення знищення чи пошкодження чужого майна.

У кримінальному праві Гетьманщини другої половини ХУІІ - першої чверті ХУІІІ ст. одним із специфічних видів злочинів був „наход”. Він розглядався як напад озброєною групою з метою позбавлення життя, спричинення шкоди здоров`ю особи, заволодіння її майном чи його знищення, і являв собою перехідне поняття, на основі якого у майбутньому формувалось поняття бандитизму.

У третьому підрозділі „Інститут покарання” на основі аналізу джерел кримінального права досліджується формування і розвиток у кримінальному праві Гетьманщини другої половини ХУІІ - першої чверті ХУІІІ ст. інституту покарання.

Дисертантом встановлено, що у кримінальному праві Гетьманщини другої половини ХУІІ - першої чверті ХУІІІ ст. мету покарання становило попередження злочинів, кара як відплата за скоєний злочин, виправлення засудженого, відшкодування заподіяної шкоди, спокутування гріха, поповнення державної скарбниці, звільнення суспільства від злочинців. Доведено, що відображена у Статуті 1588 р. така мета покарання як залякування не існувала у кримінальному праві Запорізької Січі, законодавстві Української держави, судовій практиці.

У кримінальному праві Гетьманщини вказаного періоду важливе місце займали принципи покарання, якими керувались судді при його призначенні. Дисертант виявив, що такими принципами були: законність; визнання особи винною і такою, що підлягає покаранню лише за вироком суду; покарання призначається лише за наявності вини; покарання залежить від тяжкості злочину; особистий характер відповідальності; гуманність покарання; демократизм; невідворотність покарання. Встановлено, що зафіксований у Статуті 1588 р. принцип суворості покарання джерела місцевого походження не містили.

Стверджується, що серед майнових покарань значне місце посідали ті, що йшли на користь потерпілого або його родичів (головщина, нав`язка, „гвалт”). Зазначені покарання характерні для Статуту 1588 р., законодавства Гетьманщини і широко використовувались у судовій практиці. Разом з тим, їх вплив у системі покарань кримінального права Запорізької Січі є незначним, що пояснюється відсутністю у січового козацтва значної приватної власності.

Встановлено, що існувала велика різниця між нормами джерел права щодо фізичних покарань. Дисертантом доведено, що фізичні кари були у найбільшому обсязі зафіксовані у нормах Статуту 1588 р.: смертна кара поділялась на просту та кваліфіковану, тілесні покарання мали у своєму арсеналі калічницькі тілесні кари та болючі. У той самий час, у законодавстві Гетьманщини види кваліфікованої смертної кари та тілесні покарання були взагалі відсутні, обмеженим є використання видів кваліфікованої смертної кари, тілесних кар у судовій практиці та кримінальному праві Запорізької Січі.

Доведено, що різниця між джерелами кримінального права Гетьманщини полягала і щодо позбавлення волі. У Статуті 1588 р. позбавлення волі було зафіксовано у вигляді тюремного ув`язнення. Натомість, законодавство Української держави, кримінальне право Запорізької Січі та судова практика позбавлення волі не містило.

У системі покарань кримінального права Гетьманщини другої половини ХУІІ - першої чверті ХУІІІ ст. певне місце займали майнові покарання на користь держави (кримінальний штраф, конфіскація майна). Ці види покарань характерні, переважно, для Статуту 1588 р., кримінальне право Запорізької Січі та законодавство Гетьманщини містили їх у обмеженій кількості, аналіз судових матеріалів свідчить про відсутність у судовій практиці використання конфіскації майна.

Дисертант встановив, що у кримінальному праві Гетьманщини досліджуваного періоду існувала система спеціальних видів покарань. Разом з деякими спільними рисами, вона відрізнялась залежно від правових джерел. Відповідно до норм Статуту 1588 р., ця система включала вигнання за межі держави (виволання), позбавлення посади, позбавлення честі та церковні покарання. Натомість, у нормах кримінального права Запорізької Січі, законодавства Української держави, судових вироках вигнання за межі держави було відсутнім, замість позбавлення честі існували покарання проти честі.

На основі аналізу джерел кримінального права Гетьманщини другої половини ХУІІ - першої чверті ХУІІІ ст. стверджується, що у ньому існували два важливих інститути - звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання. Виявлено, що підставами звільнення від кримінальної відповідальності були: давність звернення скривдженого або його родичів до суду, помилування, бажання потерпілої жінки вступити до шлюбу із злочинцем, примирення між злочинцем та потерпілим чи його родичами, порука за злочинця. До підстав звільнення від покарання відносились: давність виконання вироку, помилування, порука за злочинця. Для судової практики характерним є використання заміни покарання менш суворим на підставі примирення, заступництва громади чи церкви, за умови вчинення злочину вперше, добровільного каяття чи молодого віку винного. Аналіз судових справ свідчить і про застосування умовного засудження.

Дисертант дійшов висновку, що кримінальне право Гетьманщини другої половини ХУІІ - першої чверті ХУІІІ ст. формувалось різними системами кримінального права, утвореними Литовським Статутом 1588 р., законодавством Української держави, звичаєвим правом Запорізької Січі. Сформувався і своєрідний інститут покарання, заснований на загальному та звичаєвому праві українського народу. Цей інститут знайшов свій відбиток у судовій практиці. Зазначені системи мали як спільні, так і відмінні риси.

Дисертант дійшов висновку, що спільні риси цих систем мала переважна більшість загальних понять та інститутів кримінального права та понять видів злочинів, деякі елементи інституту покарання (мета та принципи покарання (окрім залякування та суворості покарання), види майнових кар, церковних покарань, інститут звільнення від кримінальної відповідальності, інститут звільнення від покарання). Наявність спільних рис дисертант пояснює загальною тенденцією розвитку кримінального права, яка полягала у тотожному розумінні різними суб`єктами правотворчості на певному історичному етапі сутності окремих понять та інститутів кримінального права. Наголошується, що існували спільні погляди у законодавця (Статут 1588 р., законодавство Гетьманщини); у корпоративної групи - запорізьких козаків; у населення, що формувало норми звичаєвого та загального права, на сутність деяких понять та інститутів кримінального права.

Дисертант стверджує, що для другої половини ХУІІ - першої чверті ХУІІІ ст. характерним є доповнення однієї системи іншою. Встановлено, що система кримінального права, джерелом якої був Статут 1588 р., доповнювала ті, що утворювались звичаєвим правом Запорізької Січі та законодавством Гетьманщини. Зазначені дві системи увібрали постанови Статуту 1588 р. щодо поняття неосудності за віком та станом здоров`я, мети та мотиву вчинення злочину, підбурювання та пособництва у вчиненні злочину, обставин, що виключають злочинність діяння, деяких військових злочинів, злочинів проти правосуддя, законодавство Гетьманщини -щодо видів злочинів проти релігії та моральності, вбивства, умов поділу злочинів проти здоров`я на каліцтво, поранення чи побої, поняття крадіжки, розбою, грабежу. Такі доповнення автором дисертації пояснюються тим, що система кримінального права, заснована на Статуті 1588 р., сформувалась раніше досліджуваної доби, і була підґрунтям для подальшого розвитку кримінального права. Статут 1588 р. визнавався у Гетьманщині як одне з провідних джерел права, норми, поняття та інститути, що доповнювали системи кримінального права, джерелами яких були законодавство Гетьманщини та звичаєве право Січі, їм не суперечили. Вони не суперечили і новим реаліям життя, соціально-економічному та політичному ладу Гетьманщини. Наголошується на спільності щодо вказаних понять та інститутів між системами кримінального права, утворених на основі Статуту 1588 р., звичаєвого права Січі та законодавства Гетьманщини. Спільні риси між системами кримінального права, доповнення однієї системи іншою засвідчили формування у кримінальному праві Гетьманщини другої половини ХУІІ - першої чверті ХУІІІ ст. зазначених понять та інститутів.

Дисертант дійшов важливого висновку, що вказані системи мали і значні відмінності щодо понять злочинів проти волі та честі особи та інституту покарання. Встановлено, що у законодавстві Гетьманщини та кримінальному праві Запорізької Січі злочини проти волі та честі особи мали позастановий характер, інститут покарання, відображений у нормах кримінального права Запорізької Січі, законодавства Гетьманщини, судових вироках, відрізнявся відсутністю залякування, гуманістичною спрямованістю системи покарань. Зазначені відмінності пояснюються утворенням Української держави - Гетьманщини, демократичними перетвореннями після національно-визвольної війни та соціальної революції середини ХУІІ ст. (скасування кріпацтва, знищення великої земельної власності, перехід до нової системи державного управління, заснованої на козацькому самоврядуванні), демократичністю устрою Запорізької Січі. У результаті, стало можливим формування систем кримінального права, що були б засновані на правових звичаях, загальному праві, у остаточному підсумку - на правосвідомості українського народу. Домінування саме цих джерел у досліджуваний період привело до демократизації та гуманізації кримінального права як у законодавстві Гетьманщини, так і до відображення цього процесу у судовій практиці. Дисертант довів, що аналогічною у цьому сенсі є і система кримінального права, базована на нормах звичаєвого права Запорізької Січі. Вона багато у чому віддзеркалювала правову ментальність українського народу, стала акумулятором і провідником його гуманної правосвідомості. Відмінні риси між системами кримінального права засвідчили розвиток у кримінальному праві Гетьманщини другої половини ХУІІ - першої чверті ХУІІІ ст. вказаних понять та інституту покарання.

Зроблені висновки щодо характерних рис кримінального права Гетьманщини другої половини ХУІІ - першої чверті ХУІІІ ст. До них належать: конгломеративність; спадковість норм, понять та інститутів; забарвленість релігійними нормами; залежність формування окремих понять та інститутів від наслідків національно-визвольної війни та соціальної революції середини ХУІІ ст.: утворення Української держави, скасування великої земельної власності, розкріпачення селянства, демократизації усіх сфер суспільного життя; демократизм; гуманність інституту покарання.

Четвертий розділ „Розвиток кримінального права Гетьманщини у другій чверті - кінці ХУІІІ століття” складається з трьох підрозділів. У цьому розділі досліджується розвиток понять та інститутів кримінального права Гетьманщини у другій чверті - кінці ХУІІІ ст. Значна увага приділена визначенню характерних рис кримінального права Гетьманщини зазначеного періоду.

У першому підрозділі „Еволюція загальних понять та інститутів кримінального права” автором на основі аналізу норм Кодексу 1743 р. досліджується розвиток таких понять як злочин, суб`єкт злочину, суб`єктивна сторона складу злочину, об`єктивна сторона складу злочину, інституту співучасті у вчиненні злочину, інституту множинності злочинів, поняття обставин, що виключають злочинність діяння.

Автор дисертації довів, що у другій чверті - кінці ХУІІІ ст. у понятті злочину переважаючим стає формальний елемент, який знайшов відображення у загальному терміні „преступленіе”. Встановлено, що розвитку набуло і поняття суб`єкта злочину. Цей процес знайшов відображення у збільшенні у нормах Кодексу 1743 р. категорії неосудних осіб, більш якісній розробці питання відповідальності розумово хворих. Виявлено, що для Кодексу 1743 р. характерним є більш чітке фіксування поняття необережності, що відобразилось у термінології. Це засвідчило факт розвитку поняття суб'єктивної сторони складу злочину. У Кодексі 1743 р. з`являються нові форми пособництва (порада, надання знарядь для вчинення злочину), підбурювання (підкуп), у нормах пам`ятки визначається поняття „співучасник”. Встановлено, що розвитку набув і інститут множинності злочинів. Це знайшло відображення у розширенні поняття рецидиву злочинів, який стосувався не тільки крадіжки та наклепу, а й деяких злочинів проти релігії та моральності, злочинів у сфері господарської діяльності. На основі аналізу норм Кодексу 1743 р. доводиться, що розвитку набули поняття обставин, що виключають злочинність діяння. Нормативно закріплюються правила перебування у стані необхідної оборони, її нові ознаки (своєчасність оборони, реальність нападу, співрозмірність захисту і посягання). У Кодексі 1743 р. зафіксовано поняття перевищення меж необхідної оборони, урізноманітнюється розмір шкоди, допустимий щодо злочинця при його затриманні, виділяється ознака даної обставини - співрозмірність заподіяної шкоди обстановці затримання.

У другому підрозділі „Розвиток у кримінальному праві видів злочинів” на основі аналізу норм Кодексу 1743 р. досліджується розвиток у кримінальному праві Гетьманщини другої чверті - кінця ХУІІІ ст. поняття видів злочинів.

Встановлено, що розвитку набувають поняття деяких видів державних злочинів. Цей процес виявився у введенні до артикулів Кодексу 1743 р. поняття закінченого злочину стосовно посягання на життя чи здоров`я монарха або членів його сім`ї, розширенні переліку способів вбивства монарха, формуванні поняття шпигунства.

Дисертантом доводиться, що у Кодексі 1743 р. відбувається розвиток поняття військових злочинів, що дістало вияв у появі такого злочину як крадіжка під час військового походу.

У Кодексі 1743 р. кількісно збільшуються види злочинів проти правосуддя, злочинів у сфері службової діяльності (відмова від присяги або брехлива присяга, винесення суддями завідомо незаконного рішення, обвинувачення судді у винесенні ним неправомірного вироку, службова недбалість працівників суду, службове підроблення ними судових паперів, сприяння втечі ув`язненого, одержання хабара).

Свідченням розвитку поняття злочинів у сфері господарської діяльності є поява такого злочину як змова про зміну цін на шкоду споживачу. Автором виявлено, що для деяких злочинів у сфері господарської діяльності встановлюється як обтяжуюча обставина рецидив.

Автором доведено розвиток поняття видів злочинів проти релігії та моральності. З`являються такі види злочинів, як богохульство, хуління Божої матері, святих, хрестів, єретицтво, розкольництво, чаклунство, зґвалтування дитини або черниці, залишення матір`ю дитини без мети заподіяння смерті або з такою метою.

У нормах Кодексу 1743 р. відображується розвиток поняття злочинів проти особи. Дисертант виявив, що у нормах правової пам`ятки з`являються нові види простих вбивств, більш чітко розрізняються прості вбивства та вбивства з обтяжуючими обставинами, а також за способом їх вчинення, кількісно збільшується перелік калічницьких ушкоджень, змінюється підхід до визначення поняття поранення, що призвело до тяжких наслідків, виділяється поняття поранення, що не мало тяжких наслідків, з`являються такі види злочинів, як крадіжка людини та її продаж, письмовий наклеп.

У Кодексі 1743 р. відображено розвиток поняття злочинів проти власності. Встановлено, що свідченням зазначеного процесу стала конкретизація у нормах цього Кодексу опису дій співучасників крадіжки, розширюються способи її вчинення, з`являються нові обтяжуючі обставини, а також пом`якшуючі обставини. Зазначається, що набуває нових рис поняття розбою (розбій вже не пов`язується із конкретним місцем нападу), нормативно узагальнюються різні випадки грабежу з метою дати визначення цьому поняттю. Для Кодексу 1743 р. характерним є деталізація поняття знищення або пошкодження майна шляхом підпалу. У ньому зафіксована поява нового виду злочинів проти власності - привласнення чужого майна шляхом зловживання службовим становищем.

Дисертант доводить, що набуло розвитку і поняття „находу”: у Кодексі 1743 р. воно ускладнюється за рахунок розширення поняття „місце нападу”, оформлення поняття „банда”, появи такої обтяжуючої обставини як напад на церкву.

У третьому підрозділі „Еволюція інституту покарання” на основі аналізу норм Кодексу 1743 р., судової практики другої чверті - кінця ХУІІІ ст. досліджується розвиток у кримінальному праві Гетьманщини зазначеного періоду інституту покарання.

Виявлено, що у кримінальному праві Гетьманщини другої чверті - кінця ХУІІІ ст. зберігається мета покарання, характерна для попереднього періоду: попередження злочинів, кара як відплата за вчинений злочин, виправлення засудженого, відшкодування шкоди, поповнення державної скарбниці, звільнення суспільства від злочинів, спокутування гріха. Разом з тим, у Кодексі 1743 р. формально закріплено як мету покарання залякування. Дисертант встановив, що у нормах цього Кодексу більш чітко формулюються принципи покарання, відомі з попереднього періоду, формалізується і такий принцип як суворість покарання.

У нормах Кодексу 1743 р. відображено процес поступового набуття майновими стягненнями на користь потерпілого характеру цивільних стягнень. У той самий час, у судовій практиці майнові кари залишаються одними з провідних видів покарань.

Дисертантом доведено, що у Кодексі 1743 р. відбулись істотні зміни у системі фізичних покарань: з`являється кваліфікована смертна кара у поєднанні з каліцтвом, нові види кваліфікованої смертної кари та калічницьких кар, розширюється сфера їх застосування за видами злочинів, деякі болючі тілесні кари замінюються іншими, більш суворими. Разом з тим, виявлено, що фізичні покарання у судовій практиці використовувались вкрай рідко, а після 60-х років ХУІІІ ст. смертна кара мала обов`язково замінюватись каторгою.

Свідченням розвитку інституту покарання є зменшення впливу тюремного ув`язнення у системі покарань, зникає і значна кількість його термінів. Автором виявлено, що у вказаний період відбувається формування поняття довічного ув`язнення, з`являється кримінальний арешт. У судовій практиці позбавлення волі майже не застосовується.

У Кодексі 1743 р. відображено спеціалізацію кримінальних штрафів за адресатом їх надходження, збільшення норм щодо стягнення штрафів на користь суду, істотне зменшення впливу конфіскації майна; а також нормативно закріплюється такий вид покарання як покарання проти честі із поділом його на позбавлення честі та позбавлення прав. У судовій практиці покарання проти честі, хоч і застосовувались, але не набули поширення.

Свідченням розвитку інституту покарання є поява кількох нових видів покарань - заслання та заборони займатись господарською діяльністю, натомість, зникає вигнання за межі держави. На основі аналізу судових матеріалів дисертантом встановлено, що у судовій практиці використовувалось заслання або відправлення на каторгу.

На основі аналізу Кодексу 1743 р. автором дисертації виявлено розвиток інституту звільнення від кримінальної відповідальності та інституту звільнення від покарання. Цей розвиток дістав вияв у деталізації процесу примирення злочинця і ображеного, введенні „полюбовного” суду, формальному закріпленні права монарха на абсолютне помилування, появі нової підстави звільнення від кримінальної відповідальності - звільнення у зв`язку з дійовим каяттям. У судовій практиці використовується заміна одного покарання менш суворим, умовне засудження.

Дисертант дійшов висновку, що Кодексом 1743 р. було успадковане з попереднього періоду поняття об`єктів, що захищались нормами права, вік відповідальності та рівну відповідальність мешканців держави, а також іноземців, поняття форми вини, мотиву і мети злочину, поняття об'єктивної сторони складу злочину та її основні риси, види співучасників у вчиненні злочину, поняття сукупності злочинів, деякі види державних, військових злочинів, злочинів у сфері правосуддя, службової діяльності, проти релігії та моральності, проти особи та власності. З попереднього періоду збереглась мета та принципи покарання, види майнових стягнень, деякі види смертної кари та тілесних покарань, позбавлення посади та церковні кари, основні підстави звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання.