Юридичний зміст відносин неспроможності та банкрутства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

Юридичний зміст відносин неспроможності та банкрутства

Зміст

Вступ

1. Юридичний зміст відносин неспроможності та банкрутства

2. Юридичні факти, що сприяють виникненню та вирішенню відносин неспроможності або банкрутства

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Змістом правовідносин, що виникають у процесі організації і здійснення будь-якої діяльності, у тому числі господарської, є суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників, що охороняються державою. У правовідносинах суб'єкти права виступають контрагентами в процесі виконання ними вимог норми права і набуття певних прав і обов'язків (позивач - відповідач, боржник - кредитор, комітет кредиторів - арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник боржника - керуючий санацією тощо).

1. Юридичний зміст відносин неспроможності та банкрутства

Суб'єктивне право - це гарантована правом міра можливої або дозволеної поведінки особи. Воно належить суб'єкту незалежно від того, перебуває він у правових відносинах з іншими суб'єктами чи ні. До суб'єктивних прав належать фундаментальні демократичні права і свободи особи. право юридичний банкрутство неспроможність

З виникненням конкретних господарських правовідносин неплатоспроможності суб'єктивні права реалізуються через правомочність уповноважених осіб, яка складається з таких елементів:

1) можливість діяти особисто (звернення до суду з заявою про порушення справи про банкрутство, внесення пропозиції щодо кандидатури розпорядника майна);

2) можливість вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи (вимога розпорядника майна надати документи господарської діяльності та бухгалтерської звітності для аналізу; вимога кредитора до арбітражного керуючого про скликання зборів кредиторів, вимога комітету кредиторів про подання на затвердження плану санації арбітражним керуючим);

3) можливість звертатися до компетентних державних органів заради застосування державного примусу в разі невиконання контрагентом його обов'язків (звернення уповноважених осіб про відсторонення керівника боржника від посади, звернення комітету кредиторів до суду з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов'язків або про припинення повноважень ліквідатора).

Юридичний обов'язок-це вид і міра належної поведінки, яка встановлена законом. В основу суб'єктивного права покладено юридичне забезпечення можливості, а основу юридичного обов'язку становить закріплення необхідності. Носієм можливої поведінки виступає уповноважена особа, а носієм обов'язку - зобов'язана особа. Уповноважена особа має право здійснювати певні дії, а зобов'язана - повинна виконувати і забезпечувати їх.

Юридичний обов'язок складається з таких елементів:

1) необхідність здійснення певних дій або утримання від їх здійснення (обов'язок арбітражного керуючого аналізувати фінансовий стан боржника, вести реєстр вимог кредиторів тощо; утримання керівника боржника від укладення угод без погодження з розпорядником майна);

2) необхідність для зобов'язаної особи відреагувати на законні вимоги, звернені до неї уповноваженою особою (обов'язок керівника боржника виконати вимоги розпорядника майна, обов'язок посадових осіб банкрута передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута ліквідатору);

3) необхідність нести відповідальність за невиконання законних вимог (усунення Господарським судом керівника боржника у разі перешкоджання діям розпорядника майна, усунення арбітражного керуючого від обов'язків за їх неналежне виконання).

2. Юридичні факти, що сприяють виникненню та вирішенню відносин неспроможності або банкрутства

Під юридичними фактами розуміють конкретні життєві обставини (дії та події), з якими норми права пов'язують настання певних правових наслідків - виникнення, зміну або припинення правових відносин.

Юридичні факти - це життєві обставини, які:

1) полягають у наявності або відсутності певних явищ матеріального світу (наявність грошового зобов'язання боржника, відсутність своєчасної сплати боргу кредиторові тощо);

2) мають конкретний зміст, існують у певному місці і часі: одна сторона (кредитор) передала іншій стороні (боржникові) товар з відстрочкою сплати його вартості (товарний кредит) або одна сторона (кредитор) надала іншій стороні грошовий кредит тощо;

3) несуть інформацію про стан суспільних відносин, що входять до предмета правового регулювання (вказують на неспроможність боржника сплатити гроші або/та на нездатність боржника відновити свою платоспроможність, тобто банкрутство);

4) мають зовнішній вираз (підтверджені відповідними правочинами, рішеннями судів, документами виконавчого провадження, іншими матеріальними носіями, доказами);

5) прямо або опосередковано передбачені нормами права (випливають з цивільно-правових, господарсько-правових, фінансово-правових та інших відносин, що регулюються відповідними законодавчими актами);

6) зафіксовані у встановленій законодавством процесуальній формі (заява про порушення справи про банкрутство боржника, заява з вимогами до боржника, стосовно якого порушена справа про банкрутство тощо);

7) викликають юридичні наслідки, передбачені нормами права (порушення справи про банкрутство боржника, визнання грошових вимог кредитора тощо).

В основі процесуальної діяльності місцевого суду, що називається конкурсним процесом, лежать факти, які мають юридичне значення та від наявності яких залежать висновки суду про доведеність фактичних обставин, на які сторона посилалася як на підставу своїх вимог, або про інше - доведеність відсутності фактів, наявність яких заперечувала сторона. Для порушення справи щодо неплатоспроможної особи, наприклад, за заявою кредитора, мають бути наявними такі факти: вимога має бути не меншою трьохсот мінімальних заробітних плат (факт наявності розміру грошового зобов'язання); вимога повинна бути підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили (факт безспірності вимоги); судове рішення має бути пред'явлене до виконання, що підтверджується документами виконавчого провадження (факт неспроможності платити борги); вимога не задовольняється боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку (факт невиконання вимоги в строк). Зазначені факти у своїй сукупності вказують на неплатоспроможність боржника як підставу для прийняття заяви до розгляду, а при їх підтвердженні у підготовчому засіданні - підставу для визнання факту неспроможності особи виконати свої зобов'язання, порушення справи про банкрутство та оголошення конкурсу (оприлюднення оголошення про порушення справи).

Грошові зобов'язання боржника виникають на підставі цивільно-правових правочинів та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Грошові зобов'язання можуть виникати з трудових відносин щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також із зобов'язань перед державою (ПФУ, ДПІ тощо) зі страхових внесків, податків і зборів. Зміст зобов'язань боржника обґрунтовується кожним кредитором.

Безспірний факт грошового зобов'язання при поданні заяви про порушення справи підтверджується судовим рішенням та виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Факт наявності грошового зобов'язання перед конкурсними кредиторами встановлюється судовим рішенням (ухвалою), яке виноситься за результатами розгляду заяви кредитора на підставі поданих ним до суду доказів та доказів, наданих боржником.

Отже, одні факти суд приймає як такі, що не підлягають доказуванню, а інші факти встановлюються, фіксуються та посвідчуються у процесуальному порядку через судові засідання.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на дії та події. Юридичні дії - це вчинки людини, акти державних органів, пов'язані з волевиявленням суб'єктів правовідносин. Юридичні події-цеявища природи, виникнення і розвиток яких не залежать від волі і свідомості людини.

У процесі правового регулювання юридичні дії як основний вид юридичних фактів виступають у різних якостях. Дії є підставами виникнення, зміни, припинення правовідносин, настання різних правових наслідків. З іншого боку, дії відіграють роль матеріального об'єкта, на який впливають правові відносини і заради яких здійснюється правове регулювання.

За функціональним призначенням юридичні факти поділяються на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. Правовстановлюючі факти - це обставини, необхідні для настання правових наслідків. Правоприпиняючі факти - це обставини, які стримують або припиняють розвиток фактичного складу, перешкоджають настанню правових наслідків. Правозмінюючі факти спрямовані на зміну правовідносин.

При неспроможності усі юридичні дії учасників провадження спрямовуються на досягнення таких юридичних результатів як визнання грошових вимог кредиторів, затвердження реєстру таких вимог, утворення представницького органу кредиторів (комітет кредиторів), прийняття рішень, що впливають на умови і порядок організації управління подальшою господарською діяльністю боржника, залучення інвестицій в господарство боржника, прийняття рішення про введення ліквідаційної процедури тощо.

При банкрутстві, наприклад, коли у підготовчому засіданні Господарський суд встановлює відсутність у боржника майна та трудових ресурсів та відсутність підприємницької діяльності, боржник не має права на здійснення стосовно нього процедури розпорядження майном або процедури санації, оскільки боржник не здійснює управлінських та організаційних функцій, що повинні бути об'єктами конкурсу в справі. Ці факти є підставою для здійснення спрощеної процедури ліквідації банкрута.

Висновок

Діяльність людини і суспільства відбувається у просторі і часі. Часова тривалість - найважливіша характеристика соціальних явищ і процесів. З цієї причини строк - досить поширена категорія серед юридичних фактів. Функції строків у правовому регулюванні неспроможності та банкрутства надзвичайно різноманітний чого-небудь, спосіб досягнення мети. Метод правового регулювання дає відповідь на запитання: яким чином право впливає на суспільні відносини? Зміст методу - це сукупність засобів, прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини. Формується метод під впливом законодавця, який, крім об'єктивно сформованих засобів регулювання, може штучно встановлювати в нормативних приписах власні засоби правового впливу, поєднувати ці засоби і прийоми. З цієї точки зору правовий метод є певним комплектом юридичного інструментарію, за допомогою якого держава бажаним чином впливає на розвиток суспільних відносин.

Метод правового регулювання при неспроможності та при банкрутстві характеризується специфічними ознаками:

а) визначає особливості нормативних підстав та юридичних фактів, необхідних для виникнення і реалізації учасниками суспільних відносин відповідних юридичних наслідків - їх суб'єктивних прав, обов'язків або юридичної відповідальності. (Так, справа про банкрутство порушується за заявою кредитора або боржника і лише за наявності юридичних фактів, які є ознаками неплатоспроможності. Лише факт порушення справи про банкрутство дає можливість боржнику та кредиторам реалізувати свої конкурсні права, виконати або припинити зобов'язання із застосуванням засобів правового впливу, передбачених ЗВБ);

б) встановлює коло і правовий статус суб'єктів конкурсного права, зміст та обсяг їх прав і обов'язків. (Норми ЗВБ визначають права і обов'язки суб'єктів; надають їм можливість самостійно вирішувати питання щодо обсягу цих прав і обов'язків через вибір певної процедури провадження (розпорядження майном, санація інвестором чи санація керівником (власником), мирова угода). Тому суб'єкти права вступають у правові відносини або як підпорядковані, або як рівноправні сторони. Відмінності у методах правового регулювання втілюються головним чином в обсязі правових можливостей суб'єктів);

в) використовує головні прийоми, що утворюють відповідний метод - зіткнення (конкурс) інтересів, дозволи, зобов'язання, заборони, по-різному поєднуючи їх в різних процедурах провадження, залежно від мети правового регулювання (відновлення платоспроможності боржника або ліквідація банкрута);

В юридичній літературі виділяється попереджувальна функція строків, крім цього, строки виконують стимулюючу функцію, виступають юридичною гарантією захисту прав і виконання обов'язків, стабілізують правове регулювання суспільних відносин. Строки та терміни у неспроможності та банкрутстві визначаються законом (строки для заявлення вимог, присічний (правоприпиняючий) строк, строки процедур тощо), або правочином (строки в плані санаційних заходів, строки в мировій угоді тощо), або рішенням суду (строки для здійснення процесуальних дій, продовження строків процедур, строки надання звітів ліквідатором тощо).

Юридичні факти поділяються на основні та додаткові. Юридичними фактами є не тільки окремі фрагменти, що характеризують форму і спосіб дійсного Існування юридичної особи, а й їх сукупність. Тому в правовому регулюванні застосовуються складні юридичні фанти.

Розмежування юридичних фактів на основні і додаткові зумовлено практичним значенням. Основний юридичний факт найбільш повно відображає сутність життєвої ситуації, що потребує правового регулювання. Всі інші факти мають уточнююче значення, конкретизують та деталізують юридично значущі обставини. Наприклад, основним фактом для визнання банкрутом боржника, що ліквідується власником (ст. 95 ЗВБ), є факт недостатності майна для задоволення вимог кредиторів. Але цей факт може стати підставою для порушення справи про банкрутство лише у разі наявності інших фактів: прийняття власником (іншим уповноваженим органом) рішення про ліквідацію юридичної особи, дотримання порядку ліквідації юридичної особи відповідно до положень законодавства України (ЦК, ГК, ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).

З огляду на зв'язок з відповідними правовими відносинами юридичні факти поділяються на матеріальні і процесуальні. До матеріальних фактів належать фактичні обставини, що є підставами настання матеріальних правовідносин (наприклад, виникнення грошового зобов'язання розміром не менше трьохсот мінімальних заробітних плат). Процесуальні факти пов'язані з порядком їх реалізації, його розвитком і динамікою (примусове стягнення боргу через виконавчу службу, невиконання зобов'язання понад три місяці, подача заяви про порушення справи про банкрутство, порушення справи про банкрутство, введення відповідних процедур тощо).

Список використаної літератури

1. Конституція України: Основний Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 142.

2. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2009. - № 38 - Ст. 534.

3. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 12. - Ст. 120.

4. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 12. - Ст. 120.

5. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 10. - Ст. 108.

6. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - N 10. - Ст. 108.

7. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2009. - № 43. - Ст. 641.

8. Податковий кодекс України // Голос України. - 2010. - 3 грудня.

9. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2009. - № 5. - Ст. 40.

10. Цивільний процесуальний кодекс країни // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 12. - Ст. 120.

11. Лімська декларація керівних принципів контролю.- 23.04.2001 р. (Прийнята IX Конгресом Міжнародної організації вищих контрольних органів (INTOSAI) в 1977 році).

12. Декларація про загальні принципи діяльності вищих органів фінансового контролю держав-учасниць СНД.

Размещено на Allbest.ru