Функції держави

Питання про функції держави на будь-якому етапі розвитку є одне з найважливіших в загальній теорії держави. Це обумовлено, по - перше, тим, що у функціях має місце прояв суті держави, її соціальне призначення. Тому пізнання функцій слугує передумовою пізнання головного і визначаючого у державі. По-друге, функції держави визначають її структуру. Іншими словами, структура державної діяльності визначається системою тих суспільних відносин, на які держава здійснює необхідний вплив, й її не можливо характеризувати у відриві від системи суспільних відносин, що регулюються державою. Зміни функцій, без сумніву, ведуть до змін структури. Тому функціональний метод пізнання є вихідним. [2].

Питання про функції держави - це питання не тільки теорії, але і практики державного будівництва. Термін «функція» в перекладі з латинської мови означає «здійснити».

Держава - це є організація політичної влади домінуючої частини населення у соціальне неоднорідному суспільстві, яка забезпечує цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. Перед державою завжди постає коло завдань, на вирішення яких вона спрямовує свої матеріальні ресурси, ідеологічні і політичні зусилля. Основні напрямки діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання і цілі, називають функціями держави.

У філософській і юридичній літературі можна нарахувати до двох десятків таких визначень. Але найбільш адекватним є наступне визначення: функції держави - це необхідний, однорідний, постійний цілеспрямований напрямок (бік) її діяльності, обумовлений об'єктивними потребами розвитку з точки зору її внутрішніх і зовнішніх задач [3,28].

Функції держави тісно пов'язані із завданнями, але не зводяться до них. Аналіз функцій держави повинен відповідати на головні питання:

1) що повинна робити держава на певному етапі свого розвитку і як?

2) на чому повинні бути сконцентровані зусилля їх органів і відомств?

Багато спеціалістів вважають, що функції держави - це перш за все певні напрямки діяльності держави, в яких виражається службова роль, завдання, цілі і закономірності розвитку. За допомогою функцій держава реалізує свої завдання і цілі, які стоять перед суспільством, чи можуть бути поставлені.

У зв'язку з цим функції існують не тільки реально, але і потенційно, як здібність або можливість до певної діяльності. Держава, яка не має здібностей або не може виконувати свої головні функції, є недієздатною повністю або частково.

Мета даної роботи полягає у розкритті суті функцій держави.

Основні задачі роботи:

1. Розкрити поняття, сутність і ознаки функцій держави.

2. Класифікувати функції держави.

3. Охарактеризувати види функцій держави.

4. Провести характеристику функції держави в сучасних умовах.

Актуальність дослідження проблем функціонального розвитку сучасної держави зумовлена посиленою увагою науковців до трансформації правової форми організації суспільних відносин та з'ясуванням функціонального призначення держави у цьому процесі. Характер державного ладу завжди відображається саме у функціях держави, тому особливо актуальним є встановлення змістовно-сутнісного наповнення цього поняття, здійснення класифікації видів, що дасть змогу дослідити природу явища, його внутрішні та зовнішні властивості. Об'єктом дослідження є процеси трансформації державної діяльності в Україні.

Предметом дослідження є становлення та розвиток внутрішніх функцій сучасної незалежної української держави.

РОЗДІЛ I. Теорія функцій держави

Основною ознакою держави є територіальний принцип організації населення. Батьківщина - це передусім територія. Нація, що не має національної території, не є нацією або державою. До внутрішніх функцій сучасної Української держави належить, як це наголошується в Конституції України (1996), збереження усіх прав та свобод людини і громадянина, гідних умов її життя , збереження і зміцнення соціальної злагоди, охорона життя та власності громадян та ін. Зовнішніми функціями є захист територіальної цілісності України, підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства тощо. [17]

Як справедливо відмічається в літературі, що проблема захисту громадян від зовнішньої агресії або її загрози вирішувалася й все ще вирішується із застосуванням як правових, так і не правових засобів, наприклад, за допомогою „справедливої війни”, то у будь-якому випадку інструментом захисту людини і громадянина всередині держави може бути лише право. Застосування державою не правових засобів регулювання відносин у суспільстві, а тим більше при здійсненні захисту прав і свобод людини, у принципі не може бути формою реалізації державної влади. [18]

Історії, на жаль, відома безліч фактів застосування державою не правових форм і методів охорони і захисту прав і інтересів однієї групи громадян на противагу іншій. У такому випадку вони виявляли себе як сурогатні, властиві сурогатній державі. В.С. Нерсесянц пише: „Як правова форма загальної (публічної) влади будь-яка держава - це правова держава (у міру розвиненості права відповідної соціально-історичної епохи). Вона принципово відрізняється від деспотизму (тиранії, диктатури, тоталітаризму тощо), що являє собою до правову, не правову й антиправову (яка заперечує рівність, свободу і справедливість) форму вираження, організації і діяльності офіційної влади. [18]

Можна з впевненістю констатувати, що захист прав і свобод людини і громадянина є основною функцією держави. Так, на думку В.М. Корельського та В.Д. Перевалова охорона правопорядку - найважливіша і необхідна функція будь-якої держави, що випливає з потреб суспільства. У демократичній державі на перший план висувається охорона прав і свобод громадян, без чого неможливий справжній правопорядок. Тому дана функція модифікується і стає функцією охорони прав і свобод громадян і правопорядку. [19] До основних внутрішній функцій сучасних держав відносять, серед інших, охорону прав і свобод громадян. [20]

Взагалі питання функцій держави є доволі розробленим, як в теорії держави та права. В той же час, не всі вчені однозначно визначають поняття „функції держави”. Так, на думку Л.С. Фукса під функціями держави необхідно розуміти практичну діяльність держави. [21] З цією точкою зору не погоджується О.Г. Варич, яка вказує, що при такому розумінні функції фактично ототожнюються з діяльністю держави. На думку вчених різниця між функціями держави та її діяльністю є кількісною: функції це хоч і основні, але все ж таки лише напрямки діяльності держави. Діяльність держави - дуже динамічне, широке та об'ємне поняття, що виявляється одночасно у єдності змісту, форми, методів та способів. А якщо так, то навряд чи є необхідність вводити до наукового обігу термін, що не має якісно самостійного змісту. Однак не будь-який зміст діяльності держави може бути визнано її функціями, їх складають лише ті сторони її діяльності, що характеризують соціальне призначення держави. [19]

На мій погляд, найбільш повно висвітлюють зміст поняття „функції” В.М. Корельський та В.Д. Перевалов. Вчені вказують, що по-перше, функція держави не будь-який, а саме основний, головний напрямок її діяльності, без якого держава на даному історичному етапі або протягом усього свого існування обійтися не може. Це стійка, сформована предметна діяльність держави в тій або іншій сфері - в економіці, політиці, охороні природи тощо. По-друге, у функціях предметно виражається саме глибинне і стійке в державі - його сутність. Тому через функції можна пізнати сутність держави, його багатобічні зв'язки із суспільством. По-третє, виконуючи свої функції, держава тим самим вирішує завдання, що стоять перед ним, по управлінню суспільством, а його діяльність здобуває практичну спрямованість. По-четверте, функції держави - поняття управлінське. Вони конкретизують цілі державного управління на кожному історичному етапі розвитку суспільства. По-п'яте, реалізуються функції у певних (переважно правових) формах і особливими, характерними для державної влади методами. [19]

Сьогодні вчені практично одностайні в тому, що соціальна держава - це держава, основним завданням якої є створення умов і відповідальність за реалізацію прав людини. Так, за точкою зору А.Ф. Черданцева соціальна держава характеризується більш активною інтервенцією в економічні та соціальні відносини, проводить активну соціальну політику в сфері науки, освіти, охорони здоров'я, культури і т. п. М.І. Матузов і О.В. Малько вказують, що соціальна держава і її законодавство покликані цілеспрямовано поліпшувати і захищати матеріальний добробут, служити задачам забезпечення людині гідного життя, затверджувати в суспільстві принципи гуманізму і справедливості. [20] Соціальна держава повинна тісно взаємодіяти з індивідом на основі програмної мети - забезпечення гідних умов життя. Держава зобов'язана створювати всі можливості для саморозвитку особистості, при цьому виключати фактори, що підпитують соціальне утриманство. Не тільки держава повинна відповідати перед громадянином за його рівень життя, але і громадянин на основі гарантованої свободи і відносин власності зобов'язаний відповідати за своє матеріальне забезпечення.

У сучасній західній політологічній літературі висловлюється думка, що економічне зростання як підстава реалізації соціально-економічних прав впливає на виникнення і зміцнення демократії. [23]

Так, дійсно економічне зростання, збільшення обсягів виробництва є матеріальною основою соціального розвитку, від якої залежить підвищення доходів, а, значить, й добробуту народу. Сьогодні мова повинна йти саме про формування соціально правової держави, основною цінністю в якій є людина з її правами і свободами.

Основною функцією такої держави повинен бути захист насамперед соціально-економічних прав людини і громадянина. Ці та інші права та свободи людини і громадянина можуть бути забезпечені за умови підпорядкування держави суспільству і зв'язаності держави правом. Цьому сприяє базування держави на принципах народного суверенітету, демократизму, верховенства закону, поділу влади, взаємної відповідальності держави й особистості, політичного й ідеологічного плюралізму, гласності в діяльності державного апарата і поінформованості громадян, наявності демократичного правосуддя і судових форм захисту прав і свобод людини і громадянина. Вище сказане закріплено в Конституції України (ст. 23).

Тепер розглянемо як функції держави поділяються на види для зручності їх розуміння та вивчення. Поділ функцій на групи або види базується на наявності певних ознак тієї чи іншої функції. [24]

Розподіл функцій перш за все треба почати з поділу за сферою діяльності держави. Отже, в залежності від того в якій сфері суспільного життя функції держави здійснюються, вирішенню яких завдань вони служать - внутрішньополітичним чи зовнішньополітичним, ми поділяємо їх на внутрішні та зовнішні функції. Нижче я більш детально розгляну цю групу функцій.

А поки, розглянемо ще розподіл функцій за ознакою соціального значення. Серед численних внутрішніх та зовнішніх функцій виділяються основні та додаткові функції держави. Основні функції характеризують найбільш важливі та загальні напрями діяльності держави на певному етапі її розвитку. Ці функції мають комплексний характер і здійснюються численними ланками державного апарату. Основними функціями держави можна назвати наприклад функції оборони країни, захист правопорядку, законності, охорони прав та свобод громадян тощо.

Щодо додаткових функцій держави, то вони є складовими частинами основних функцій і не можуть самостійно розкривати сутність держави.

Функції держави з точки зору їх тривалості у часі поділяються на постійні, які здійснюються протягом всього часу існування держави, та тимчасові, які здійснюються протягом певного періоду існування держави. Тимчасові функції тісно пов'язані з історичним розвитком та історичними подіями, які відбувалися у той чи інший період існування держави. Наприклад сьогодні однією з тимчасових функцій України є ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Отже ми розглянули основні види функцій держави, які об'єднуються за певними ознаками, але в той же час дуже тісно переплітаються між собою. Тому що будь-яка функція може бути водночас і основною, і зовнішньою, і постійною. Наприклад, функція оброни країни є основною постійною зовнішньою функцією держави.

Тепер повернемося до найбільш чисельної та багатогранної групи як внутрішні та зовнішні функції держави. До внутрішніх функцій, які охоплюють сферу внутрішнього, самостійного життя держави, що безпосередньо стосується кожного члена суспільства, відносяться такі функції:

-охоронна;

-економічна;

-соціальна;

-культурно-виховна;

-природоохоронна, та ін..

До зовнішніх функцій, які направлені на забезпечення існування держави у світовому суспільстві, відносяться:

-оборона держави від збройних нападів інших держав;

-підтримання міжнародних політичних відносин, економічних та культурних зв'язків;

-боротьба з міжнародною злочинністю;

-участь у міжнародній охороні навколишнього середовища, та ін..

2.1 Внутрішні функції Української держави

Серед внутрішніх функцій держави важливе місце посідає політична функція, яка спрямована на забезпечення народополітичних конфліктів діяльність держави по здійсненню політичних функцій складна, багатогранна, по суті, створює умови для ефективного виконання інших функції. При виконанні політичної функції держава із усього спектру політичних інтересів вибирає найсуттєвіші.

Політична функція забезпечує реалізацію волевиявлення народу шляхом прийняття відповідних законів та інших державних рішень, реалізацію прав громадян на участь у формуванні державної влади і прийнятих нею рішень. Вона спрямована на створення умов для самоорганізації і самоврядування народу, його залучення до вирішення державних справ, формування демократичного громадянського суспільства. [9,24]

Політична функція виконується також шляхом реформування державного механізму; вироблення правових статутів для діючих у суспільстві політичних сил; здійснення нагляду за їх діяльністю; прийняття відповідно до закону необхідних заходів з метою упередження, припинення незаконних дій; виконання дій, спрямованих на налагодження всебічних зв'язків з населенням країни.

Провідну роль у здійсненні політичної функції відіграє робота по реалізації національної політики. Йдеться не тільки про регламентацію взаємовідносин між різними етносами. Першорядне значення має створення сприятливих умов для розвитку державо-утворюючого етносу, його культури, мови, історичних традицій, налагодження відносин із діаспорою, якщо вона сформувалась за кордоном. Саме найменування держави бере свій генезис у найменуванні провідної (титульної) нації. Водночас держава повинна виявляти і узгоджувати національні інтереси інших етносів, враховувати їх у своїй політиці, в тому числі при прийнятті державних рішень, своєчасно виявляти джерела загострення напруги в національних відносинах і використовувати державно-правові механізми для вирішення демократичним шляхом національних протиріч. [15,26]

Безпосереднім продовженням політичної функції в демократичній державі є функція по охороні прав і свобод людини та громадянина. В її основі лежить політика визнання людини найвищою соціальною цінністю, невідчуженості та непорушності її основних конституційних прав і свобод. Виходячи із верховенства права над державою, права і свободи людини визначають зміст, сенс і напрямки всієї діяльності законодавчих, виконавчих, судових органів. Вони становлять основу політики у відносинах з іншими державами і з усім світовим співтовариством. Сьогодні відбувається інтернаціоналізація проблеми прав людини внаслідок переростання її із внутрішньої справи держави у фактор міжнародної політики.

Важливим напрямком діяльності держави по забезпеченню основних прав і свобод є розширення змісту і характеру системи їх гарантій. Так, у сфері політичних прав - це створення належних демократичних умов для участі громадян у справах держави, демократичних виборах тощо; у сфері економічних прав - створення умов для вільного володіння власністю тощо. Особливого значення набувають юридичні гарантії, які надають людині можливість самій використовувати та захищати свої права і свободи. Для цього законодавець у законі повинен передбачати способи їх здійснення, встановлювати процедури їх захисту, особливо у сфері правосуддя. [26]

Виконання функції захисту прав і свобод людини і громадянина здійсняється системою державних органів, серед яких важлива роль належить органам правосуддя, внутрішніх справ, державної безпеки тощо.

Економічна функція держави спрямована на забезпечення нормального формування, функціонування та розвитку економіки країни, на захист існуючих форм власності та створення умов для їх розвитку.

В умовах ринкової економіки ця економічна функція конкретизується в цілому ряді напрямків діяльності держави. Передусім йдеться про розробку економічної політики в масштабах країни; управління підприємствами і організаціями, які становлять державну власність і мають загальнодержавне значення (ядерна енергетика, діяльність у космосі, загальнодержавний транспорт, зв'язок та ін.); встановлення правових основ ринку, зокрема для забезпечення рівноправності усіх форм власності, правового захисту власника, припинення недобросовісної конкуренції (монополізму), охорони прав споживача від недобросовісного виробника тощо; здійснення дотацій, фінансування окремих форм економіки; регулювання в опосередкованій формі ціни і заробітної плати (податки, встановлення мінімуму заробітної плати і т. ін.); здійснення контролю за дотриманням законності підприємцями, юридичними особами, а також різними організаціями, які займаються підприємницькою діяльністю тощо. [6,26]

Соціальна функція спрямована на створення умов, які забезпечують нормальні умови життя людини, її вільний розвиток, створення рівних можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту (гарантованого з боку держави прожиткового мінімуму), соціальної захищеності особистості. Її здійснення відбувається у двох важливих напрямках: перший - забезпечення права кожного на свободу праці, зайнятості населення, міграції робочої сили, контролю за безпекою умов праці і відповідністю їх вимогам гігієни, соціального забезпечення і страхування; другий - соціальний захист тих, хто потребує державної підтримки, - безробітних, інвалідів, літніх людей, багатодітних сімей, сиріт, дітей в неповних сім'ях, пенсіонерів, студентів, ст. 46 Конституції України.

В умовах міжнаціональних конфліктів до цієї категорії додаються біженці і вимушені переселенці. Належне виконання державою соціальної функції багато в чому залежить від матеріальних можливостей суспільства, від наявності певної матеріальної бази. [26]

Екологічна функція, або функцій охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, спрямована на забезпечення екологічного благополуччя громадян і екологічної безпеки країни. Вона виникла у зв'язку з розвитком науковотехнічної революції, яка, створюючи великі блага для людей, разом з тим неминуче втягувала і втягує довкілля у суспільне виробництво. Це спричинило різні негативні явища в екологічних системах: забруднення повітря і водних джерел, підвищення радіації, що стало серйозною загрозою рослинному і тваринному світу, здоров'ю та життю людини. За цих умов проблема екології стала основною не тільки в межах окремої країни, але і в глобальному міжнародному масштабі, перетворившись на проблему рятування землі, усього людства.

Основний зміст екологічної функції становить державне управління і координація діяльності в галузі охорони довкілля. Так, держава здійснює: планування і державне нормування якості довкілля; вживає заходів для відвернення екологічно шкідливої діяльності, попередження і ліквідації аварій, стихійного лиха, катастроф; державне страхування громадян, утворення резервних фондів допомоги для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян внаслідок забруднення природи та інших шкідливих впливів; державний контроль за додержанням природно-охоронного законодавства, притягнення до відповідальності осіб і організацій, які винні в порушенні екологічних вимог.

Функція оподаткування і фінансового контролю спрямована на формування та поповнення казни, передусім державного бюджету, місцевих бюджетів за рахунок всіх видів податків, на здійснення контролю за утворенням, розподілом і використанням всіх ресурсів фінансової системи країни. Податки, як відомо, призначені для покриття витрат на утримання державного апарату, перерозподілу доходів серед різних груп і верств населення, для забезпечення перспективного економічного, культурного, іншого розвитку країни. Фінансовий контроль потрібен для перевірки фінансових зобов'язань перед державою, перевірки додержання правил фінансових операцій, контролю за правильністю використання юридичними особами державних фінансових ресурсів, які перебувають у їх розпорядженні; попередження та усунення порушень фінансової дисципліни; правильності нарахувань податків, своєчасності їх сплати тощо.

Держава має широке коло суб'єктів фінансового контролю. Зокрема, в Україні - це Рахункова палата Верховної Ради України, Національний банк України, Міністерство фінансів та ін. [27]

Функція розвитку культури, науки і освіти покликана підняти культурний і освітній рівень громадян, необхідний для цивілізованого суспільства, створити умови для їх участі в культурному житті суспільства, користування відповідними культурними і науковими установами і досягненнями, забезпечити науково-технічний прогрес розвитку суспільства. Її зміст становить різноманітна державна підтримка розвитку культури - літератури, мистецтва, театру, кіно, музики, архітектури; зберігання історико-культурних пам'ятників, історичних комплексів, заповідних територій, архівів, музеїв, бібліотек; забезпечення розвитку фізичної культури і спорту; підтримка розвитку науки, її інтеграції в нові ринкові умови; створення сприятливих умов для творчої діяльності наукових колективів і для вільної змагальності різних шкіл і напрямків; підтримка пріоритетного розвитку фундаментальних теоретичних досліджень і принципово нових технологій тощо, ст. 54 Конституції України.

Державна підтримка (фінансова, матеріальна тощо) освітянських, виховних, наукових установ, установ культури особливо необхідна в умовах ринкових відносин. Держава повинна звільняти вказані сфери суспільного життя від ринкових механізмів, брати їх, як правило, на своє повне забезпечення. Охорона здоров'я, освіта, культура повинні стати загальнодоступними, оскільки в цьому разі йдеться про головні соціальні цінності: здоров'я і інтелектуальний потенціал суспільства.

Функція забезпечення режиму законності і правопорядку спрямована на ствердження панування права, створення належних правових та політичних умов для життєдіяльності громадян, суспільства і функціонування правової та політичної систем. [28]

Головними напрямками діяльності держави по забезпеченню законності і правопорядку є: удосконалення роботи законодавця по прийняттю доступних населенню законів, доведення їх до відома населення; підвищення ролі правосуддя; покращення організації роботи правоохоронних органів, особливо в боротьбу з організованою злочинністю; всебічне розгортання демократичних принципів і норм у діяльності державного апарату. Особливої уваги заслуговують заходи по підвищенню правосвідомості як громадян, так і посадових осіб. Правове виховання покликане довести до свідомості людей розуміння необхідності знання ними законів і виконання їх вимог, а також знання своїх прав і вміння їх відстоювати та захищати законним способом, прищепити кожному громадянину почуття нетерпимості до будь-яких порушень законодавства. З цією метою повинна організовуватись відповідна система правового виховання, навчання, засобів пропаганди і систематичної роботи в цьому напрямку. Все це зрештою повинно сформувати у людей переконання в необхідності виконувати вимоги закону і рішень державної влади.

Таким чином можна узагальнити внутрішні функції держави:

1) політична - вироблення внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народовладдя;

2) економічна - регулювання сфери економічних відносин, створення умов для розвитку виробництва; організація виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності, підприємницької діяльності; прогнозування розвитку економіки;

3) оподаткування і фінансового контролю - організація і забезпечення системи оподаткування і контролю за легальністю прибутків громадян та їх об'єднань, а також за витратою податків;

4) соціальна - забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на працю, життєвий достатній рівень; зняття і пом'якшення соціальних суперечностей шляхом гуманної та справедливої соціальної політики;

5) екологічна - забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження генофонду народу;

6) культурна (духовна) - консолідація нації, розвиток національної самосвідомості; сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин; організація освіти;

сприяння розвитку культури, науки; охорона культурної спадщини;

7) інформаційна - організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації;

8) правоохоронна - забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, довкілля, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин.

2.2 Зовнішні функції Української держави

Зовнішні функції держави забезпечують здійснення її зовнішньої політики, відображають основні напрями її діяльності на зовнішньополітичній арені, спрямовані на встановлення та підтримання певних відносин з іншими державами, ст. 25 Конституції України.

Серед зовнішніх функцій, як правило, виділяють наступні: оборона країни, захоплення чужих територій, дипломатична, взаємодопомоги. Однак з погляду сучасного розуміння права агресивну зовнішню політику, ведення агресивних воєн, імперіалістичну діяльність не можна вважати функціями держави. Це - діяльність, що суперечить міжнародному праву, тобто протиправна.

Останнім часом змінилася не тільки наша країна, але й увесь світ. Відійшла в минуле глобальна конфронтація. Відповідно істотних змін зазнали зовнішні функції нашої держави: стала першорядною функція підтримки миру і міжнародної безпеки, активізувалися міждержавні економічні відносини, розвивається колективна безпека, створюються міжнародні миротворчі збройні сили. Усе це й обумовило появу відповідних зовнішніх функцій. .[15,24]

Наша держава здійснює наступні основні зовнішні функції: оборона країни; забезпечення миру і підтримка світового порядку; інтеграція у світову економіку і співробітництво з іншими країнами у вирішенні глобальних проблем.

Функція оборони країни передбачає військову безпеку, формування і функціонування збройних сил, застосування яких здатне протистояти агресії інших держав, посяганню на державний суверенітет, ст.ст. 17,65 Конституції України.

Функція забезпечення миру і підтримки світового порядку передбачає недопущення нової глобальної війни, зміцнення обов'язкового для всіх режиму нерозповсюдження зброї масового знищення, зміцнення ООН.

Найважливішим спрямуванням зовнішньополітичної діяльності держави є її військова функція. Позитивними проявами цієї функції є збройний захист цілісності і недоторканності власної території, виконання міжнародних зобов'язань. У разі застосування, на противагу мирним засобам, збройних сил держави для вирішення міжнародних конфліктів, що виникають, знаходить свій прояв негативна сторона цієї функції.

Військова функція має чи не найбільше значення впродовж існування держави. У сучасних умовах превалює позитивний бік цієї функції.

Робота по обороні країни може здійснюватися за різними напрямками: вироблення оборонної стратегії; зміцнення збройних сил; відбиття агресії, охорона державних кордонів. Виконання завдань відповідно до міжнародних договорів повинно бути спрямоване на зміцнення, підтримання системи колективної безпеки.

Починаючи з другої половини XX століття, дедалі більшого значення в сучасних умовах набуває функція забезпечення миру і підтримки світового порядку, проведення дипломатичної роботи по припиненню існуючих і неприпущенню нових конфліктів. В її основі лежать принципи незастосування сили, мирне вирішення спорів, рівної безпеки держав, подолання актів агресії тощо. Після Другої світової війни стало зрозумілим, що тільки внаслідок спільної діяльності держав можна забезпечити мир на земній кулі, встановити і підтримувати світовий порядок.

Найголовнішими напрямками цієї функції є проведення роботи по роззброєнню, нерозповсюдження зброї масового ураження, додержання зобов'язань по забороні ядерних випробувань, поступової ліквідації ядерної зброї.

Усе більш значущим стає напрямок діяльності по співробітництву організації колективних дій у сфері боротьби з міжнародним тероризмом. Постійною турботою держави є участь у боротьбі з організованою злочинністю, в тому числі з контрабандою всіх її видів, наркобізнесом тощо.

Підтримання світового порядку здійснюється шляхом участі міжнародного світового співтовариства в урегулюванні локальних конфліктів, під час яких порушуються права людини, особливо стосовно національних меншин, що вимагає міжнародного втручання. При цьому слід наголосити на підвищеній відповідальності за підтримку світової стабільності і порядку в сучасному світі таких держав, як США, - Англія, Франція, Німеччина, Італія, Росія, Україна та ін. В основному збройними силами саме цих країн проводяться воєнні акції (операції) по припиненню збройних конфліктів, встановленню та підтримці миру в певних регіонах.