Причини правопорушень в сучасній Україні та шляхи їх усунення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

«Запорізький національний університет»

Міністерства освіти і науки України

КУРСОВА РОБОТА

Причини правопорушень в сучасній Україні та шляхи їх усунення

2013



Реферат

Звіт про курсову роботу: 32 с., 32 джерела.

Мета роботи - дослідити та визначити причини правопорушень в сучасній Україні. Визначити шляхи їх усунення.

Предмет дослідження - причини правопорушень в сучасній Україні, шляхи та напрямки їх усунення.

Методика дослідження - в роботі використані діалектичний, історичний, логічний, системно-структурний, функціональний, прогностичний, порівняльно-правовий та формально-догматичний (юридичний) методи.

В даній роботі було розглянуто основні положення категорії правопорушення та з'ясовано причини їх виникнення.

Складна економічна і політична ситуація в країні, розпад духовних і етичних цінностей, крах колишнього світогляду і відсутність нового, невпевненість у завтрашньому дні привели до дезорієнтації людей різних соціальних груп до навколишнього світу і до внутрішніх конфліктів особи, і, як наслідок цього, до зростання кількості правопорушень в країні.

ПРАВОПОРУШЕННЯ, СКЛАД ПРАВОПОРУШЕННЯ, ОЗНАКИ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПРИЧИНИ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ТЕОРІЇ ПРИЧИН ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПРОФІЛАКТИКА ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПРАВОВА ОСВІТА, ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ.



Зміст

правопорушення профілактика правовий виховання

Вступ

1. Поняття, ознаки, склад та види правопорушень

2. Причини правопорушень

2.1 Класифікація причин правопорушень

2.2 Теорії причин правопорушень

3. Сучасні причини правопорушень, напрямки боротьби з ними

3.1 Профілактика та попередження правопорушень

3.2 Правова освіта та правове виховання як метод профілактики правопорушень

Висновки

Перелік посилань



Вступ

Актуальність теми. Проведення фундаментальних перетворень у соціальному, економічному, політичному, державному та правовому розвитку України, зокрема конституційної, судової, адміністративної реформ, призвело до того, що поряд з позитивними зрушеннями виникли суперечливі процеси, які зумовили руйнування багатьох інституціональних і нормативних зразків поведінки, зміну соціальних орієнтирів, цінностей тощо.

Кризові явища в різних сферах суспільства, зміни у відносинах власності, інфляція та бюджетний дефіцит викликали різке зниження рівня життя громадян, соціальне розшарування, безробіття частини населення, поширення алкоголізму і наркоманії, моральний занепад, розповсюдження правового нігілізму. У свідомості значної кількості громадян все частіше стирається межа між правомірною і протиправною поведінкою. Ці процеси спричинили збільшення кількості адміністративних, цивільних, господарських, фінансових, бюджетних, податкових та інших видів правопорушень, що набули якісно нових рис.

Таким чином, звернення до проблематики правопорушення як виду правової поведінки викликано необхідністю комплексного осмислення усталених поглядів та узагальнення сучасних підходів до розуміння сутності правопорушення, його причин, закономірностей виникнення, соціальної та історичної обумовленості.

Методи дослідження. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження в роботі було застосовано такі методи: діалектичний метод - при дослідженні правопорушення як виду правової поведінки; історичний метод - для дослідження генезису правопорушення та етапів його наукового осмислення; логічний метод - у процесі визначення закономірностей та найважливіших аспектів розуміння правопорушення, його антисоціальної природи; системно-структурний метод - при визначенні складу правопорушення та виявленні особливостей його елементів; функціональний метод - для вивчення ролі, напрямів впливу інститутів держави (державних органів, інститутів громадянського суспільства тощо) на антисоціальну поведінку суб'єктів права; прогностичний метод - для виокремлення напрямів та умов подальшого розвитку діяльності інститутів держави щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина; герменевтичний метод - при аналізі та інтерпретації наукових текстів, а також текстів нормативно-правових та правозастосовних актів, інших правових документів; порівняльно-правовий метод - при співставленні різних видів правопорушень, їх ознак та елементів складу; формально-догматичний (юридичний) метод - при формулюванні й розкритті поняття “правопорушення” та його складу, аналізі вітчизняного й зарубіжного законодавства.

Емпіричну базу дослідження становлять статистичні й аналітичні дані МВС України та щорічні статистичні дані Державного комітету статистики України про стан правопорушень.



1. Поняття, ознаки, склад та види правопорушень

Говорячи про причини правопорушень доцільно визначити, що саме означає поняття «правопорушення».

Правопорушення - це суспільно небезпечне або суспільно шкідливе протиправне винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, за яке передбачена юридична відповідальність згідно з чинним законодавством. Це особливий вид юридично значущої поведінки, що шкодить особі, суспільству, державі.

Правопорушення надзвичайно різноманітні як за видами, так і за тяжкістю наслідків, мотивами скоєння та ін. Разом з тим вони мають спільні ознаки, що дає можливість вивчати не лише окремі види правопорушень, але і всю їх сукупність, вивчати причини їх скоєння та боротися з ними.

До основних ознак правопорушення відносяться такі:

- суспільна шкідливість (напр., прогул) або суспільна небезпека (зазіхання на життя людини) поведінки - це об'єктивна основна ознака, якою правомірна поведінка відрізняється від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних прав і юридичних обов'язків або в протидії їх виконанню. Матеріальний аспект шкідливості полягає в заподіянні учаснику правовідносин матеріального або морального збитку;

- протиправнісь, неправомірність - поведінка, яка суперечить нормам права, здійснюється всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що виходять із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону. Правопорушення можуть виражатися в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил дорожнього руху, крадіжка, хуліганство). В окремих випадках правопорушення вчиняються в результаті бездіяльності, коли на суб'єкта покладаються юридичні обов'язки законом чи договором, а він не виконує їх, в результаті чого наноситься шкода чи соціальна небезпека;

- свідомо вольовий характер поведінки - визначається психікою людини, яка в момент вчинення правопорушення перебуває під контролем волі і свідомості, здійснюється усвідомлено і добровільно. Відсутність вільного волевиявлення є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

- дієвість - це завжди дія (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльність (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, що зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування доти, доки вони не переросли у протиправні вчинки;

- винність - дія, що виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (або бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить доведену вину. Вина - це психічне ставлення особи до свого діяння (бездіяльності) і його наслідків, виражене у формі наміру і необережності;

- караність - дія, що полягає у застосуванні до правопорушника заходів державного впливу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень благ психологічного, організаційного або матеріального характеру. Однак їх застосування до правопорушника є не завжди реальним. Караність означає, що в діючому законодавстві передбачені склад правопорушень і встановлена міра юридичної відповідальності. В зв'язку з цим всі правопорушення і відповідальність юридично закріплені в законодавстві.

Юридичний склад правопорушення - це юридична конструкція, що складається із системи ознак (елементів) акта поведінки, необхідних і достатніх для кваліфікації його правопорушенням і притягнення правопорушника до юридичної відповідальності.

Юридичний склад правопорушення становлять такі елементи: суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона.

Суб'єкт правопорушення - це фізична або юридична особа, що вчинила правопорушення і є деліктоздатною, тобто має здатність нести юридичну відповідальність.

Суб'єктивна сторона правопорушення - сукупність ознак, які характеризують суб'єктивне (психічне) ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків. Ознаками суб'єктивної сторони правопорушення є вина (основна ознака, може бути виражена у формі умислу чи необережності), мотив, мета правопорушення, інші факультативні ознаки.

Об'єкт правопорушення - це охоронювані нормами права суспільні відносини, соціальні блага, права і законні інтереси суб'єктів права, природне становище, тощо, яким при здійсненні правопорушення заподіюється шкода.

Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення. Основними ознаками об'єктивної торони правопорушення є: 1) наявність протиправного діяння (дії чи бездіяльності), де дія є активною поведінкою особи, котра усвідомлює свої вчинки і здатна керувати ними, а бездіяльність - пасивна поведінка особи, що виражається у невиконанні тих дій, які вона повинна була і могла здійснити в конкретній ситуації; 2) результат діяння, його суспільно-небезпечні або шкідливі наслідки; 3) причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом.

Факультативними ознаками об'єктивної сторони правопорушення є спосіб і обставини вчинення правопорушення, місце, час, тощо, які враховуються при кваліфікації діяння (визначенні ступеня суспільної шкоди) у випадках, передбачених нормами права.

Відсутність хоча б одного з основних елементів означає відсутність підстави для притягнення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності.

Для наукових і практичних цілей створені різні класифікації правопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами зазіхання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також за процедурами їх розгляду.

Види правопорушень за ступенем суспільної небезпеки та заподіяної шкоди: проступки та злочини.

За галузями права правопорушення поділяються на: конституційні правопорушення (проступки), адміністративні правопорушення (проступки), цивільно-правові правопорушення (від цивільного правопорушення слід відрізняти невинне заподіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій - рятування майна), трудові правопорушення (дисциплінарні та матеріальні), кримінальні правопорушення (злочини). У певну категорію правопорушень можна виділити ювенальні (дитячі) - це й адміністративні правопорушення, і злочини, та ін.

Правопорушення за колом осіб поділяються на: особисті та групові.

У кожному із видів правопорушень можливі рецидив та повторність.

Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення і зазнали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і приховані правопорушення, їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правову свідомість як самих правопорушників, так і тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчинення.



2. Причини правопорушень

Для зменшення кількості правопорушень необхідно усунути причини і умови, які породжують шкідливі і небезпечні для суспільства діяння.

Причини правопорушень - це об'єктивні і суб'єктивні чинники, що впливають на особу, спонукаючи її до вчинення правопорушення.

Будь-які правопорушення є закономірним наслідком розвитку суспільства. Суперечності та конфлікти між людьми та соціальними групами, які є нескінченними у будь-якому суспільстві, завжди здатні зумовлювати різні посягання на громадський та державний порядок. Отже, причини правопорушень -- це перш за все соціальні явища різного рівня, що призводять до їх вчинення на масовому, груповому та індивідуальному рівнях у будь-якій відносно самостійній сфері суспільства.

2.1 Класифікація причин правопорушень

Всі причини правопорушень можна класифікувати за різними критеріями. За рівнем прояву:

- на індивідуальному рівні вивчаються причини правопорушень конкретної людини (неузгодженість поведінки з вимогами суспільства, що викликано деформацією особистості, її антисуспільною настановою, специфікою впливу оточуючих на її поведінку);

- на рівні соціальних груп (несприятливі умови формування особистості, різні прояви деформації правосвідомості на груповому рівні, що мають місце в оточуючому середовищі);

- на загальносуспільному рівні (зміни в різних системах суспільства - в соціальній, економічній, культурній, психологічній, а останнім часом і в політичній).

За своїм змістом, що визначається основними сферами життя суспільства: економічні; соціальні; політичні; ідеологічні; юридичні.

За значимістю в обумовлюванні, детермінації правопорушень:

- основні - соціальні явища, яким належить визначальна, вирішальна роль у цьому процесі (наприклад, суперечність чинного законодавства основним правам людини, загальнолюдським моральним приписам); протиріччя між ним і потребами, інтересами тих чи інших соціальних груп, окремих осіб, якщо правова культура останніх відзначається неналежним рівнем; суттєві вади та недоліки законодавства;

- неосновні - явища, які лише полегшують вчинення правопорушень, здійснюють такий вплив на фоні головних факторів, саме завдяки ним, тобто так звані фонові явища (наприклад, недосконалість обліку і охорони матеріальних цінностей, недостатній контроль за дотриманням правил техніки безпеки, правил дорожнього руху тощо). Останню групу явищ нерідко відображають іншим, окремим поняттям: "обставини (або умови), що сприяють вчиненню правопорушеннь".

За онтологічним статусом стосовно свідомості конкретної особи:

- об'єктивні - явища, що не залежать від неї (наприклад, недоліки в роботі державних органів);

- суб'єктивні - явища, які входять до складу індивідуальної свідомості конкретного суб'єкта, безпосередньо визначаються нею (наприклад, незнання особою вимог закону, її від'ємне, негативне ставлення до його приписів, психологічна установка особи на протиправну поведінку, алкоголізм, наркоманія, пропаганда в засобах масової інформації і мистецтві насильства, розпусти).

2.2 Теорії причин правопорушень

Виясненням причин правопорушень займались давно, ще з часів Арістотеля і Платона. Більш детально почали вивчати причини правопорушень в XIX-ХХ століттях, що було обумовлено великим ростом правопорушень, збільшенням населення, розвитком капіталізму та іншими причинами. Наука нараховує декілька десятків найбільш розповсюджених теорій причин правопорушень. Всі концепції про причини правопорушень можна поділити на дві основні групи: соціологічні і біосоціологічні. Перші характерні для американської і англійської науки; другі - для європейської і латино-американської науки.

Соціологічні теорії причин злочинності:

1. Ведучою теорією являється теорія науково-технічної революції як комплексної причини правопорушень в ХХ ст. НТР визиває такі серйозні соціальні зміни, як індустріалізацію, урбанізацію, автомобілізацію, міграцію. Вони порушують традиційні форми сімейних зв'язків, релігії, культури, внаслідок чого відбуваються відчуження і знеособлення людини, придушення її індивідуальності. Концентрація населення в містах, розповсюдження загальнї байдужості підвищують агресивність, егоїзм, індивідуалізм і емоційну нестриманість, що веде до зростання правопорушень.

2. Вчення Є.Сатерленда про деференціальні асоціації (різні зв'язки). Суть цієї теорії зводиться до того, що правопорушниками не нарождуються, а навчаються в процесі багатогранних контактів особи в мікрогрупах: в сім'ї, на вулиці, в профспілках і т.п. Домінування в таких групах антигромадських поглядів, установок і пропозиції веде до правопорушень в інших осіб і навпаки. Але ця теорія не пояснює походження правопорушень, вона вважає що правопорушення вічно присутні у людському суспільстві. Вона критикує біопсихіатричні фактори правопорушень і ігнорує свободу волі людини.

3. Теорія соціальної дезорганізації (аномії). Її суть: різний рівень багатства і бідності, велика соціальна нерівність ведуть до правопорушень. Американський кримінолог Т.Є. Шур вважає США правопорушним суспільством, оскільки воно нерівноправне суспільство. Соціальна єдність суспільства веде до нормального життя і зменшення правопорушень.

4. Теорія багатофакторності (Кетле Гере). До таких факторів відносять: фізичні, кліматичні, теоритичні, психічні, антропологічні, соціальні. Барт нарахував більше 170 таких факторів, хоча і ця теорія не давала системного аналізу.

5. Класова теорія. Її суть зводиться до того, що основною причиною правопорушень є класова принадлежність і майнова нерівність.

Крім того французький вчений Стансю називає 11 основних факторів правопорушень: дегуманізація людських законів в результаті НТР; урбанізація - ріст великих міст; індустріалізація; конкуренція; бідність і велика розкіш населення; фрустрація - емоційне незадоволення потреб і інтересів багатьох людей; страх перед новими хворобами; нудьга і незайнятість; алкоголізм; етнічно-психологічна несумісність; почуття неповноцінності в результаті багатьох факторів.

Серед біосоціальних теорій причин правопорушень найбільш розповсюджені теорія небезпечного стану, фрейдистські (психоаналітичні) теорії, теорія психопаталогічних причин, спадкові теорії, теорії конституціональної схильності.

1. Небезпечний стан - перманента (змінююча) і іманеннтна (внутрішньо присутня) людині схильність до здійснення правопорушень. Небезпечний стан - це явище не юриспруденції, а медицини.

2. Фрейдистські теорії правопорушень отримали розповсюдження з початку ХХ століття під впливом лікаря-психіатра Зігмунда Фрейда. Суть цієї теорії полягає в тому, що людина з часу народження біологічно приречена на постійну жорстоку боротьбу антисоціальних глибинних інстинктів - агресивних, статевих, страху - з моральними установками особи. З цим пов'язаний комплекс неповноцінності, особливо часто цим пояснюють правопорушення неповнолітніх. Особистість людини формується в дитячому віці, то відношення матері до сина і сина до матері (комплекс Едіпа), а також батька до дочки і навпаки (комплекс Електри) розглядаються роковим формуючим фактором, від якого людина не може позбавитись все своє життя.

3. Теорія психопатологічних причин. Головна думка цієї теорії - правопорушник завжди психопатична або розумово відстала особа.

4. Спадкові теорії - вважають причиною правопорушень, які передаються по спадщині. Ця причина знаходиться в хромосомах, генетичному коді людини, яка має схильність до антисоціальної поведінки. Іноді її називають "теорія сімейного дерева". Ця теорія практично не підтверджуються, хоча в окремих випадках такі приклади можуть бути.

5. Теорія конституціональної схильності (Е. Кречмер, нім. проф. медицини). Її суть полягає в тому, що між будовою тіла і психологічними рисами особи, особливо її характером, є прямий зв'язок. Чим більш раннє правопорушення, небезпечне і регулярне, тим значніша роль біологічних факторів. Це. по суті, антропологічна теорія.

6. Правові теорії. Їх суть полягає в тому, що окремі раси людей більш схильні до антисоціальної поведінки, ніж біла раса. Разом з тим на правопорушення більш впливають соціально-економічні фактори, а також національність, відношення суду до підсудних тощо.

7. Існують і інші теорії і підходи до причин правопорушень. Деякі дослідження і висновки про причини антисоціальної поведінки були висказані ще Ш. Монтескьє і І. Бентамом, які пробували інтерпретувати з точки зору впливу на людину географічного середовища, клімату, стану здоров'я, а також деяких соціальних факторів.Чарльз Ломброзо висунув теорію "уродженого" правопорушника, в якій на перший план поставив антропологічні, біологічні, психобіологічні фактори правопорушень, а його послідовник Феррі Е. пробував поєднати антропологічні, фізичні і соціальні фактори антисоціальної поведінки в одну класифікацію. Існують також психологічні, правові і політичні підходи тощо. Для більшості науковців немає доказів того, що біологічні фактори обумовлюють правопоруешення. В кожній расі є біологічно неповноцінні представники, які схильні до правопорушень.



3. Сучасні причини правопорушень, напрямки боротьби з ними

Серед основних причин правопорушень в сучасній Україні можна назвати такі:

- протиріччя між ще й досі існуючими радянськими догмами, лозунгами і фактичним станом справ у різних сферах життя, які спричиняють розчарування, падіння авторитету виховних установ, озлоблення;

- високий рівень безробіття;

- кризові явища в економіці, низька якість промислових товарів, продуктів харчування і послуг;

- зростаюча активність учасників тіньової економіки, наявність засобів і сфер нетрудового збагачення, нелегальний бізнес (азартні ігри, сутенерство, рекет);

- майнове розшарування суспільства;

- вплив негативного соціального фонду на емоційно-духовний стан суспільства, переважання таких почуттів, як ненависть, заздрість, гнів, злоба, неприязнь;

- відсутність цілеспрямованої молодіжної політики, в результаті чого в державі на протязі багатьох років не вирішуються найгостріші соціальні проблеми молоді;

- відсутність нормальних умов для лікування алкоголіків, наркоманів;

- крах ідеалів, бездуховність як результат споживацького ставлення до життя, апатія, байдужість до себе і інших, відчуження від знань, від сім'ї;

- соціальна незахищеність підлітків, які нерідко стають причиною зривів і конфліктів у сім'ї, в сфері навчання і праці;

- наростання альтернативних, неформальних рухів серед підлітків, культ сили, зневажливого, зверхнього ставлення до оточуючих;

- дегуманізація освіти, штучне відокремлення її від виховання;

- нескоординованість роботи ланок, що займаються профілактикою правопорушень;

- відсутність позашкільної та позаробочої зайнятості, яка давала б можливість для самовираження.

3.1 Профілактика та попередження правопорушень

Профілактика та попередження правопорушень в Україні передбачені Конституцєю України, та рядом спеціальних законів України, зокрема Законами “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”, “Про попередження насильства в сім'ї”, “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі на певний строк”, та іншими законодавчими актами України, що регулюють діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також участь підприємств, установ, організацій, громадян та їх організацій у профілактиці правопорушень.

До заходів профілактики правопорушень можна віднести такі заходи:

- заходи загальної профілактики правопорушень: кримінологічна експертиза; роз'яснення положень законодавства України; кримінологічне дослідження; профілактична перевірка; профілактичний припис, подання, постанова; повідомлення про невиконання профілактичного припису; інформування населення про стан правопорядку, засоби та методи захисту громадян і власності від правопорушень; профілактична допомога.

- заходи індивідуальної профілактики правопорушень: профілактичну бесіду; роз'яснення законодавства; усне попередження про неприпустимість протиправних дій; офіційне попередження про неприпустимість учинення насильства в сім'ї; офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки; профілактичний облік; адміністративний нагляд органів внутрішніх справ; соціальний патронаж осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або її позбавлення на певний строк та осіб антисуспільної спрямованості. Застосування заходів індивідуальної профілактики несумісне з приниженням честі й гідності особи, а також не тягне правових наслідків, за винятком передбачених законодавством.

Попередження правопорушень -- це система заходів, що вживаються державними органами, громадськими організаціями, представниками влади та іншими особами, спрямованих на протидію процесам детермінації злочинності, що мають на меті ресоціалізацію потенційних злочинців, запобігання вчиненню нових правопорушень.

На думку більшості кримінологів, попередження злочинності більш ефективно, ніж інші методи боротьби зі злочинністю. Збиток, нанесений злочинністю суспільству, величезний. На «чорному рахунку» злочинності не тільки матеріальні втрати, але і життя, відібрані вбивцями, покалічені долі. Чим вище рівень злочинності, тим вище і пов'язані з нею непрямі витрати, пов'язані із забезпеченням діяльності правоохоронних органів, виключенням значної частини населення з процесу суспільного відтворення.

Діяльність з попередження правопорушень здійснюється шляхом впливу на:

- причини та умови правопорушень, пов'язані з суспільством в цілому і конкретними громадянами, які не є правопорушниками (потенційні жертви правопорушень). Необхідно намагатися впливати на такі загальні для всіх видів правопорушень чинники, як безробіття, нелегальна міграція тощо.

- процеси самодетермінації і самовідтворення правопорушень та окремих правопорушників. Необхідним є спеціальний попереджувальний вплив, орієнтований на найнебезпечніші види злочинності, такі як організована злочинність.

- окремі «гарячі точки», де стикаються суспільство і злочинність в процесі контролюючої і правоохоронної діяльності.

Попередження правопорушень може бути як окремим напрямком діяльності державного або громадського органу або конкретної особи, так і виступати побічним результатом його дій. Відповідно до цього можна виділити спеціалізовані та неспеціалізовані суб'єкти попередження правопорушень.

У діяльності спеціалізованих суб'єктів попередження правопорушень є основним або одним з основних напрямків. До числа таких суб'єктів традиційно відносяться правоохоронні органи: суд, прокуратура, міліція, служби держбезпеки, митні органи тощо.

До числа спеціалізованих суб'єктів також відносяться контролюючі органи: податкові та антимонопольні органи, державні органи, що здійснюють санітарно-епідеміологічний, природоохоронний, фінансовий та інші види нагляду й контролю.

До числа недержавних суб'єктів, які здійснюють запобігання правопорушень в рамках своєї основної діяльності, належать громадські організації та особи, що сприяють правоохоронним органам в здійсненні охорони правопорядку (добровільні народні дружини, громадські пункти охорони порядку, позаштатні співробітники та громадські помічники правоохоронних органів), приватні охоронні підприємства та служби безпеки, спеціалізовані засоби масової інформації.

Коло неспеціалізованих суб'єктів законодавством чітко не визначено. Практично всі організації і громадяни беруть участь у процесі попередження правопорушень, створюючи робочі місця, упорядковуючи підвідомчі їм території, організовуючи дозвілля та позаучбову діяльність неповнолітніх і т.п.

Суб'єктами загальної та індивідуальної профілактики правопорушень є органи державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, засоби масової інформації, громадські організації, у тому числі громадські формування з охорони громадського порядку, релігійні установи та організації, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, які беруть участь у профілактиці правопорушень.

Залежно від сфери охоплення заходів попередження виділяють загальне, спеціальне і індивідуальне попередження правопорушень.

Коріння правопорушень завжди криються в негативних суспільних явищах, соціальних, політичних, економічних і духовних проблемах, притаманних конкретному суспільству. Тому найефективнішими в плані зменшення числа скоєних правопорушень у довгостроковій перспективі є заходи, спрямовані на зміцнення економіки, забезпечення населення робочими місцями, соціальні програми підвищення життєвого рівня, формування в суспільстві позитивного морального клімату, придушення таких пов'язаних зі злочинністю явищ, як пияцтво та наркоманія, бродяжництво, бідність, нелегальна міграція, міжнаціональні та інші конфлікти.

Звичайно, щодо багатьох перерахованих явищ (наприклад, безробіття і зловживання спиртним) не може йти мови про їх повну ліквідацію. Проте цілеспрямовані заходи, вжиті державою і суспільством можуть значно скоротити їх негативний вплив: так, хороша організація та фінансування служб зайнятості дозволяє не тільки зменшити безробіття, але і поліпшити життєвий рівень вимушено безробітних, утримати їх від моральної деградації й звернення до незаконних засобів отримання доходу; грамотна організація антиалкогольної пропаганди та забезпечення доступу молоді до не пов'язаних з випивкою формам дозвілля (спорт, творчість, політична діяльність) може призвести до значного зменшення споживання алкоголю найбільш схильною його негативних ефектів групою -- молоддю і неповнолітніми.

До заходів загальної профілактики відноситься і створення прозорої для громадського контролю системи державного управління, що перешкоджає виникненню та дії корупційних схем.

У цілому загальна профілактика правопорушень спрямована на забезпечення гідного існування людини в суспільстві, створення умов для задоволення нормальних потреб (житло, матеріальний достаток, робота, дозвілля і відпочинок) законними засобами.

Розробку та реалізацію заходів загального попередження ведуть всі органи держави із залученням фахівців різних областей: економістів, соціологів, політиків, управлінців, психологів тощо. Кримінологи також беруть участь в цьому процесі, надаючи аналітичні огляди статистичних даних, прогнозуючи результативність запропонованих заходів з точки зору їх впливу на злочинність і здійснюючи кримінологічну експертизу нормативних актів і соціально-економічних програм.

Спеціальне попередження правопорушень здійснюється шляхом впливу на соціальні групи, окремих осіб і організації або сфери діяльності, щодо яких є підстави вважати, що вони мають підвищену криміногенність.

Так, наприклад, підвищена криміногенність окремої особистості може визначатися попередніми фактами вчинення злочинів (в цьому випадку кримінологічне попередження направлено на недопущення рецидиву), адміністративних і посадових правопорушень, аморальних вчинків, поведінкою, яка явно не відповідають виконуваної соціальної ролі, цільовими установками, досягнення яких неможливо для даної людини з використанням законних засобів. Схожими є і криміногенні характеристики соціальних груп: сюди може бути віднесена антисуспільна, протестна спрямованість групи, політичний чи соціальний радикалізм, що входять в протиріччя з притаманними суспільству в цілому моральними установками і системами цінностей.

Окремі сфери діяльності та об'єкти також можуть бути більш схильні до скоєння злочинів, наприклад, через їх привабливості для злочинців (сховища матеріальних цінностей), слабкою правової та технічної захищеності, непрозорості для державного та громадського контролю, що створює умови для організації «тіньової» діяльності. Необхідно враховувати і віктимологічний аспект: в силу своїх особистих особливостей (наприклад, схильності до зловживання алкоголем), належності до соціальної (бомж) або професійної групи (таксисти, охоронці, інкасатори) деякі люди частіше стають жертвами злочинів. Відносно таких сфер діяльності, об'єктів та осіб також повинна вестися спеціальна профілактика, спрямована на підвищення їх захищеності від вчинення злочинів.

Адресатом індивідуального попередження, що може розглядатися як один з видів спеціального попередження, є конкретна людина, особисті характеристики якого об'єктивно говорять про можливість здійснення ним у майбутньому злочинного діяння.

Об'єктом індивідуального попередження може ставати як безпосередньо людина, її негативні соціальні якості, так і соціальне мікросередовище, його навколишнє оточення (сім'я, співмешканці, трудовий колектив).

Необхідність застосування до особи індивідуального попереджувального впливу визначається шляхом встановлення комплексу пов'язаних з ним криміногенних факторів: вчинення в минулому правопорушень і аморальних вчинків; деформовані ціннісні орієнтації, неповна соціалізація особистості, низький рівень правосвідомості; наявність патологічних психічних порушень, що носять криміногенний характер (деякі психічні аномалії, сексуальні девіації і т. д.); формування особистості в соціальному оточенні, що має неблагополучний характер: в неповній сім'ї, в умовах аморального або протиправного поводження батьків і близьких родичів; несприятливі умови життя: погані матеріальні і житлові умови, негативний соціально-побутової клімат і т. д.

Застосування примусових заходів можливе лише щодо певних категорій осіб, зазначених у законі (наприклад, умовно засуджених або тих, які вчинили правопорушення).

Зважаючи на це основним методом при індивідуальному попередженні злочинів є метод переконання. Цей метод направлений на формування в особи позитивних уявлень про суспільство, корекцію негативних соціальних орієнтацій шляхом використання педагогічних і психологічних прийомів впливу.

Основним способом переконання є бесіда, що є вільний діалог з особою. Бесіда може проводитися з різними цілями. Вона може носити ознайомлювальний характер, коли необхідно встановити контакт з особою, отримати «з перших рук» інформацію про характеристики його особи, соціально-побутових умовах. Наступні бесіди можуть носити попереджувальний (інформування особи про можливі наслідки його вчинків) або виховний характер. Крім бесід, до числа способів переконання відноситься залучення особи в соціальні організації та групи, здатні чинити на нього позитивний виховний вплив: спортивні секції, трудові та творчі колективи, громадські організації.

Складніший для застосування, хоча й ефективніший - метод надання допомоги. Він пов'язаний з реалізацією конкретних заходів, спрямованих на особистісний розвиток і поліпшення соціально-побутового становища особи: направлення його на роботу або навчання, поліпшення побутових умов, формування сприятливого мікросоціального середовища.

Нарешті, якщо переконання і надання допомоги виявилися неефективними, може застосовуватися метод примусу. Якщо переконання і надання допомоги повинні здійснюватися в основному державними соціальними службами і громадськими організаціями, то застосування заходів примушування -- прерогатива правоохоронних органів. У числі основних заходів примусу, що застосовуються в рамках індивідуального попередження злочинів, називаються:

- Заходи адміністративної відповідальності, що носять як каральний (наприклад, штраф), так і соціально-оздоровчий характер (ізоляція від суспільства шляхом адміністративного арешту або адміністративного затримання).

- Примусове лікування алкоголізма і наркоманії, спрямоване не тільки на поліпшення стану здоров'я особи, а й на запобігання вчинення протиправних вчинків внаслідок алкогольної або наркотичної деградації особистості.

Спеціальними видами індивідуального попередження є профілактика бездоглядності і правопорушень неповнолітніх, а також виявлення осіб, які вчинили нерозкриті злочини, які можуть продовжувати злочинну діяльність (слідча та оперативно-розшукова діяльність).

3.2 Правова освіта та правове виховання як метод профілактики правопорушень

Статистичні дані МВС України свідчать, що в середньому, кожне четверте правопорушення вчиняється молодими особами віком до 21 року. Правоохоронні органи дедалі частіше фіксують непоодинокі випадки залучення підлітків до організованої злочинної діяльності. Більше половини злочинів, вчинених неповнолітніми, належать до категорії тяжких. Фахівці стверджують, що останнім часом неповнолітні дуже рано набувають досвіду антисоціальної, протиправної поведінки. Йдеться про неабияке „омолодження” сучасної злочинності та адміністративних проступків в Україні. Такий стан справ є вкрай недопустимим, якщо йдеться про демократичний розвиток суспільства та належне виховання потенціалу нації в дусі поваги до норм права і моралі. Слід визнати, що є чимало проблем у налагодженні роботи з профілактики правопорушень серед цієї категорії осіб та їх соціального захисту.

Помічається негативна тенденція дії сукупності факторів, які впливають на протиправну поведінку неповнолітніх та молоді. Порівняно з „дорослою” мотивацією до вчинення правопорушень у підлітків вона набагато чутливіша і залежніша від дії конкретних джерел шкідливого впливу. За відсутності конкретних активних протидій, індивідуально-виховних заходів підліток цілком природно може стати на шлях здійснення антисоціальних вчинків. Заходи для усунення їх причин та умов мають вживатися як на державному, так і на місцевому рівнях.

У процесі дослідження проведеного центрами соціальних служб для молоді, було виявлено, що причинами скоєння злочинів самі підлітки вважають: не усвідомлення наслідків своїх вчинків - 67 %; надмірне вживання алкоголю, наркотиків - 28 %; незнання законів України - 5 %; недостатнє виховання та увага з боку батьків - 59 %; вплив друзів, негативної компанії - 50 %; важке матеріальне становище - 18,5 %.

Отже, серед ключових чинників ризику щодо можливості скоєння злочинів неповнолітніми можна назвати такі: недостатній рівень правосвідомості та правових знань; брак організованої системи дозвілля; вживання алкогольних та наркотичних речовин; низький рівень правових знань батьків та недостатня увага з їхнього боку до виховання тощо.

Проблему профілактики правопорушень серед дітей розглядають переважно як частину педагогічної діяльності, зокрема, у межах навчальних закладів. Проте вищенаведені причини правопорушень вказують, що для подолання злочинності серед неповнолітніх виховної роботи лише в межах навчальних закладів недостатньо.

Заходи правового виховання, спрямовані на профілактику правопорушень, можна розподілити на такі напрями:

- надання правових знань педагогами під час викладання певних предметів;

- проведення вікторин, тематичних уроків (для молодших школярів);

- зустрічі з працівниками правоохоронних органів, які можуть відбуватися за місцем навчання дітей або за місцем роботи правоохоронців (екскурсії до відділів міліції, постів ДАІ, організацій).

У науковій літературі описано різні методи, що можуть використовуватися з метою правового виховання неповнолітніх. Серед них: роз'яснення, розповіді, бесіди, читання творів, лекції, дискусії, диспути з правових питань, «круглі столи» з правових питань та інші вербальні методи, інтерактивні методи - ігри, рольові ігри, вправи, тренінги, конкурси.

Фактором ризику щодо можливості скоєння правопорушень неповнолітніми є не тільки брак правових знань, а й відсутність системи дозвілля, проведення часу без певної мети та заняття.

Відповідно, існує напрям профілактики, спрямований на організацію дозвілля.

У цьому зв'язку слід вирішити ряд питань.

На державному рівні необхідно більше уваги приділити з'ясуванню конкретних причин протиправної поведінки серед неповнолітніх. Без єдиної науково обгрунтованої загальнонаціональної програми дій щодо подолання цієї проблеми неможливо розгорнути відповідну роботу на місцевому рівні. Це стосується політичної стабілізації, соціально-економічного розвитку, програми дій щодо належного виховання та розвитку потенціалу нації у таких напрямках, як навчання, спорт, дозвілля тощо.

Діяльність відповідних органів, у тому числі і органів внутрішніх справ щодо загальної профілактики правопорушень серед неповнолітніх повинна базуватися на врахуванні таких основних елементів, як вивчення особистісних якостей підлітка, умов життя та виховання, соціального оточення та потреб.

Потрібно налагодити тіснішу співпрацю з чітким розподілом функцій широкого кола суб'єктів - представників державної влади, навчальних закладів, громадських організацій, засобів масової інформації. Ця співпраця має бути націлена на усунення причин, що спонукають до протиправних дій, на створення умов, які виключають антисоціальні вчинки конкретних осіб, на створення сприятливих умов для інтелектуального, фізичного виховання підлітків та корисного проведення дозвілля, на формування поваги до особистості, до норм права тощо.

Особливу увагу слід приділити поліпшенню якості сучасних продуктів кіно, телебачення, реклами, комп'ютерних ігор та Інтернету, оскільки вони мають найбільший плив на розвиток молодого покоління на формування особистості. У цьому сенсі доцільно може підтримувати створення виховних інтерактивних Інтернет-ресурсів, комп'ютерних ігор, соціальної реклами, налагодження широкої пропагандистської роботи, підготовку відповідних тематичних телепрограм.

У діяльності органів внутрішніх справ треба активізувати використання соціально-профілактичних методів роботи з неповнолітніми. Головним чином вона повинна спрямовуватися на виховання цінносних орієнтацій, зокрема пов'язаних з повагою до норм права, на пропаганду здорового способу життя, нестерпного ставлення до антисоціальних вчинків та згубних звичок. Йдеться про проведення тематичних зустрічей, лекцій, масових спортивних змагань, екскурсій тощо. Вважаємо, що за умов комплексного послідовного та системного поєднання зазначених заходів можна досягти суттєвого зниження рівня протиправної поведінки серед підлітків та молоді.



Висновки

В даній роботі було розглянуто основні положення категорії правопорушення та з'ясовано причини їх виникнення.

Складна економічна і політична ситуація в країні, розпад духовних і етичних цінностей, крах колишнього світогляду і відсутність нового, невпевненість у завтрашньому дні привели до дезорієнтації людей різних соціальних груп до навколишнього світу і до внутрішніх конфліктів особи. Це отримало яскраве вираження не лише в дорослому середовищі, але торкнулося і підростаючого покоління.

Люди погано знають закони, через це важко вимагати виконувати їх норми. Це сприяє збільшенню кількості правопорушень. Правопорушення може зумовити темперамент, наявність певних психічних відхилень.

На жаль, великого поширення сьогодні набули такі соціальні лиха, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, перелюбство, аморальність та інші. Ці умови діють завжди і всюди. У багатьох випадках вони сприяють скоєнню правопорушень, а то й виступають їх головними причинами.

Серед суб'єктивних умов зростання злочинності в незалежній Україні слід назвати також байдужість значної частини населення до державних справ взагалі і, зокрема, до правопорядку. Люди стурбовані своїм стано- вищем (нерегулярна оплата праці, підвищення плати за комунальні послуги, низький рівень соціального забезпечення; цим держава вільно чи невільно провокує нестабільність правомірної поведінки).

Держава повинна вести боротьбу з викоріненням правопорушень, причин і умов, які породжують їх, в ім'я забезпечення нормального розвитку, зберігання правопорядку, захисту справедливості. Для того, щоб правомірна поведінка стала нормою життя для більшості населення, необхідна розвинута економіка, стабільний демократичний політичний режим, дотримання законності всіма посадовими особами та громадянами, високий рівень правової культури.

Для ліквідації деяких правопорушень необхідно:

- провести медико-біологічні заходи проти алкоголізму, наркоманії;

- організувати статистичний облік злочинності;

- боротися з наркобізнесом;

- громадяни повинні бути інформовані про правові вимоги, які пред'являються до них державою;

- підвищити результативність діяльності правоохоронних органів.

Правопорушення негативно впливають на розвиток суспільства. Вони об'єктивно гальмують поступовий розвиток нашого суспільства, подальше вдосконалення суспільних відносин. Правопорушення складають великий масив і латентність, не завжди отримують негативну оцінку і часто не передбачають відповідальності.

Найбільшу розробку правопорушення, причини і шляхи їх подолання отримали в кримінології, але цього замало необхідно активізувати дослідження про правопорушення і відповідальність в усіх галузевих науках.

Багаточисельність причин, умов правопорушень роблять їх важко аналізуючими. Докладний аналіз можливий в ряді робіт, спеціально присвячених окремим видам правопорушень в різних областях народного господарства і в галузях законодавства. Економіка повинна бути моральною, розвиток економіки - не самоціллю, а засобом прогресу особистості і суспільства.

В роботі визначено причини, які призвели до погіршення кримінальної ситуації в Україні, а саме: безробіття, складні економічні умови життя, низький рівень правової культури, падіння авторитету влади та інші.

Кількість шкідливих і небезпечних для суспільства діянь зросла б, якщо б вони не були заборонені, чи за них були б встановлені неефективні санкції, або, якою б правові заборони можна було порушувати безкаранно.



Перелік посилань

1. Конституція України від 28.06.1996р. // Відомості Верховної Ради України. 1996, №30, ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. 2001. №25-26. ст. 131.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП) від 07.12.1984р. // Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР). 1984. додаток до № 51. ст.1122.

4. Теорія держави і права: Підручник. - 3-тє видання. / За ред. Скакун О.Ф. К.: Алерта; ЦУЛ, 2011. 524 с.

5. Гусарєв С. Д., Олійник А. Ю., Слюсаренко О. Л. Теорія права і держави: Навчальний посібник. К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008.

6. Адміністративне право України: Підручник. Вид. 2, змін. і доп. / За заг. ред. Т.О. Коломоець. К.: Істина, 2012. 528 с.

7. Теория государства и права: учебник для бакалавров. 2-е издание, переработанное и дополненное. Перевалов В. Д. Уральская государственная юридическая академия. "Издательство Юрайт", 2012.

8. Організація судових та правоохоронних органів: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / І.Є. Марочкін, Н.В. Сібльова, В.П. Тихий та ін. За ред. І.Є. Марочкіна і Н.В. Сібльової. Харків: Одіссей, 2009. 320 с.

9. Костенко А.Н. Культура и закон в противодействии злу. Киев: Атика, 2008. 352 с.

10. Бабін І.І. Податкове право України: навч. Посібник / І.І. Бабін. Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2012. С. 10-27.

11. Штанько А. О. Правопорушення: теорія і законодавча практика. Держава і право: збірник наукових праць. К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. Вип. 38. С. 129-137.

12. Дмитрієнко Ю. М. Дві вісі формування української правової свідомості та культури / Ю. М. Дмитрієнко // Форум права. 2012. № 2. С. 221-241.

13. Штанько А. О. Правосвідомість та її роль у формуванні правової поведінки. Держава і право: збірник наукових праць. К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. Вип. 43. С. 144-152.

14. Минюк Д.І. Організаційно-правові аспекти протидії правопорушенням у сфері зовнішньоекономічної діяльності: дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Минюк Дмитро Іванович; Національний ун-т держ. податкової служби України. Ірпінь, 2007. с. 219-228.

15. Штанько А. О. Об'єктивні та суб'єктивні чинники правопорушень. Держава і право: збірник наукових праць. К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. Вип. 44. С. 89-94.

16. Штанько А. О. Теоретико-правові аспекти суспільної небезпеки і соціальної шкідливості правопорушення: критерії розмежування. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2009. Вип. 44. С. 21-29.

17. Кримінально-правові науки. Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю в Україні / за ред. В. В. Сташиса. X. : Право, 2008. 840 с.

18. Штанько А. О. Філософсько-правові основи формування інституту правопорушення як виду правової поведінки. Юриспруденція: теорія і практика. 2009. № 10 (60). С. 47-53.

19. Дмитрієнко І. В. Суперечності та протиріччя української правової свідомості та культури / І. В. Дмитрієнко, Ю. М. Дмитрієнко // Форум права. 2012. № 2. С. 205- 220.

20. Штанько А. О. Причини правопорушень у сучасному суспільстві. -Принцип гуманізму та верховенства права як умова розвитку демократичної, соціальної, правової держави” (пам'яті професора В. В. Копєйчикова): матеріали міжвузівської науково-теоретичної конференції (Київ, 26 груд. 2008 р.) К.: Київський національний університет внутрішніх справ, 2008. С. 160-162.

21. Власов А.В. Контроль як форма попередження вчинення податкових правопорушень. К.: Академія праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. 2012. 19 с.

22. Стоцька Л.А. Організаційно-правові основи взаємодії правоохоронних органів і державної екологічної інспекції у сфері протидії правопорушенням у галузі екології. К.: Каб. Мін. України Нац. ун-т біоресурсів і природокористування Укр. 2013. 21 с.

23. Іванцов В.О. Адміністративно-правові засоби протидії правопорушенням в галузі фінансів. Х.: Харківський національний університет внутрішніх справ. 2010. 20 с.

24. Стовба О. Правосвідомість: проблеми і перспективи // Право України. 2010. с. 64-69.

25. Деменко О.І. Правосвідомість студентської молоді в Україні: теоретико-правове дослідження. Х.: Харківський національний університет внутрішніх справ. 2012. 20 с.

26. Козенко Ю. Демократичні принципи права в ролі засобів формування юридичного світогляду особи // Вибори та демократія. 2011. №3. с. 39-43.

27. Колосова О.В. Формування у молодших школярів основ правової культури в процесі позаурочної діяльності. Вінниця: Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського. 2011. 20 с.

28. Оверченко А.І. Психологічні особливості правосвідомості підлітків, схильних до правопорушень. Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ. 2012. 20 с.

29. Ткачук А. Роль правосвідомості та правової культури у формуванні правової держави // Право України. 2012. №1-2. с. 421-425.

30. Осташова В.О. Правове самовиховання студентської молоді в умовах формування громадянського суспільства в Україні. Полтава: РВВ ПДАА. 2012. 169 с.

31. Амджадін Л., Гончарук О. Суспільні практики та законодавство у сфері правопорушень неповнолітніх / Л. Амджанін, О. Гончарук. НАН Украіни, Ін-т соціології, Центр соц. експертиз. К.: К.І.С. 2011. 184 с.

32. Лобойко Л.М. Реформування кримінально-процесуального законодавства в Україні (2006--2011 роки). Частина 1. Загальні положення і досудове провадження: монографія / Лобойко Л. М. ; Донец. юрид. ін-т МВС України. К.: Істина, 2012. 288 с.

Размещено на Allbest.ru