Англосаксонська система права

Закономірності розвитку англійського права на початку ХІ ст. до кінця ХІІІ ст. Елементи й особливості англосаксонської системи права. Характеристика його основних рис. Романо-германська та англосаксонська правові сім’ї: відмінності та порівняння.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 25.03.2014
Размер файла 40,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Історія виникнення англосаксонської системи права

1.1 Розвиток англійського права на початку ХІ ст. до кінця ХІІІст.

1.2 Періодизація англосаксонської системи права

Розділ 2. Поняття і загальна характеристика англосаксонської системи права

2.1 Основні елементи й особливості англосаксонської системи права

2.2 Характеристика основних рис англосаксонської системи права

Розділ 3. Порівняльна характеристика правових систем сучасності

3.1 Романо-германська та англосаксонська правові сім'ї : відмінності та порівняння

3.2 Порівняльний аналіз англосаксонської системи права на сучасному етапі

Висновки

Список використаних джерел

Вcтуп

Актуальність теми. В останні десятиліття у Великобританії здійснюються радикальні конституційні реформи, трансформують всю систему державного управління. Ці реформи, зокрема, були викликані вступом Сполученого Королівства в Європейський Союз і зобов'язаннями приведення внутрішнього законодавства у відповідність із законодавством такої організації. Одним з елементів конституційних перетворень у Великобританії є реформа місцевого управління. Основними напрямами даної реформи є: модернізація процесу прийняття рішень, оптимізація механізму обслуговування населення, зміна структури місцевого управління та організації місцевої виконавчої влади (у тому числі і введення прямих виборів мера в окремих територіальних одиницях), забезпечення розвитку економіки і добробуту населення, охорона навколишнього природного середовища, а також вироблення нових етичних рамок поведінки посадових осіб органів місцевого управління.

Мета і основні завдання досліджень. Мета курсової роботи полягає в теоретичному дослідженні англосаксонської системи права.

Відповідно до мети роботи визначені наступні завдання дослідження:

1. Дослідити утворення системи загального права.

2. Ознайомитися з періодизацією англосаксонської системи права.

3. З'ясувати основні елементи й особливості англосаксонської системи права.

4. Охарактеризувати основні риси даної системи права.

5. Порівняти англосаксонську правову систему з романо-германською.

6. Проаналізувати англосаксонську систему права з іншими правовими сім'ями на сучасному етапі.

Об'єкт дослідження курсової роботи є вивчення англосаксонської системи суду, а також правової сім'ї, правових систем та аналізу на сучасному етапі. Вивчення різних систем права для юридичної науки

Предмет дослідження - є англосаксонська правова система, її виникнення, історія та сучасність.

Методи дослідження. В основу дослідження покладено комплексний підхід. В процесі написання курсової роботи застосовано порівняльно-правовий метод дослідження, а також інші наукові методи: логічний, системно-структурний, історичний.

Практичне значення роботи полягає в тому, що висновки та пропозиції можуть бути використані для вдосконалення чинних законів та нормативно-правових актів України та Великобританії, якими регулюються питання англосаксонської системи права.

Розділ 1. Історія виникнення англосаксонської системи права

1.1 Розвиток англійського права на поч. ХІ ст. до кінця ХІІІ ст.

Історичною датою в становленні англосаксонської системи права був 1066 рік, коли нормандці завоювали Англію. Після цього основна роль у здійсненні правосуддя була покладена на королівські суди, що перебували в Лондоні. Приватні особи, як правило не могли звертатися безпосередньо в королівський суд. Вони повинні були просити в короля, а практично у канцлера, видачі наказу, що дозволяє перенести розгляд суперечки в королівський суд. Спочатку такі накази видавалися у виняткових випадках.

Але поступово список позовів, по яких вони видавалися, розширювався. У ході діяльності королівських судів поступово склалася сума рішень, якими керувалися надалі ці суди. Склалося правило прецеденту.

Один раз сформульоване судове рішення надалі ставало обов'язковим і для всіх інших суддів [5, с. 190].

До кінця XIII-XIV ст. зростає роль і значення статутного права. У зв'язку із цим правотворча роль суддів деяким чином стримується принципом, відповідно до якого зміни в праві не повинні відбуватися без згоди короля й парламенту. Однак одночасно встановлюється право судів інтерпретувати статути.

В XIV-XV ст. у зв'язку з більшими соціальними змінами у феодальному суспільстві Англії ( розвиток товарно-грошових відносин, ріст міст, занепад натурального господарства) виникла необхідність вийти за тверді рамки закритої системи вже сформованих прецедентів. Цю роль взяв на себе королівський канцлер, вирішуючи в порядку певної процедури суперечки, по яких їхні учасники зверталися до короля [5, с.143].

До 1873 року в Англії на цьому ґрунті існував дуалізм судочинства: крім судів, що застосовують норми загального права, існував суд лорда-канцлера. Потім ці системи злилися.

Тільки в XIX-XX ст. англійська юриспруденція приділяє велику увагу матеріальному праву на основі якого здійснюється систематизація рішень загального права.

У другій половині XIX століття були усунуті формальні розходження між судами загального права й канцлерських судів справедливості.

Виникнення й історія розвитку правової системи держави свідчить про те, що на утримання й динаміку правової системи спливає вся духовна культура суспільства: релігія, філософія, мораль, художня література, наука. На правову систему великий вплив роблять політика, політична культура.

Система англосаксонського, або як його ще називають, загального права була створена в Англії після нормандського завоювання, і в ході історії англійське загальне право стало основою досить великої родини англосаксонського права. Ця родина включає в цей час правові системи всіх, за деяким виключенням, англомовних країн. Загальне право значною мірою вплинуло на становлення й розвиток правових систем країн, які політично зв'язані були з Англією. Загальне право Англії зробило вирішальний вплив на розвиток правової системи США, що у цей час багато в чому відрізняється від правової системи сучасної Англії, але входить разом з нею в родину англосаксонської системи права. Крім цього, загальне право дуже вплинуло на формування сучасних правових систем Індії, Пакистану, ряду країн Африки.

Слід зазначити, що англійське загальне право не є правом Великобританії, воно застосовується на території Англії та Уельсу, а Шотландія, Північна Ірландія, острови Ла-Маншу й островів Мейє не ставляться до англосаксонської системи права.

У цей час у групу країн англосаксонської системи права входять Англія, Північна Ірландія, Канада, Австралія, нова Зеландія й багато хто інші.

На географічне розташування країн, що належать до англосаксонської системи права зробило вплив насамперед Англії - прародительки цієї правової родини. Ця правова система в основному властива колишнім колоніям Англії [10, с.231].

Англосаксонське загальне право розвивалося за принципом « право там, де є захист», тому не дивлячись на всі спроби кодифікації, англійське загальне право, доповнене й удосконалене положеннями «права справедливості», в основному є прецидентним правом, створеним судами [12, с.95].

Отже, історія виникнення й розвитку англосаксонської системи права визначила її сутність і особливості. У процесі історичного формування цієї правової системи зложилася особлива правова родина під впливом різних факторів, історичних подій, традицій, звичаїв тої місцевості, де англосаксонська система права одержала своє широке поширення.

1.2 Періодизація англосаксонської системи права

В історії англійського права можна виділити чотири основних періоди Перший період передував нормандському завоюванню 1066 року; другий, від 1066 року до встановлення династії Тюдорів (1485 рік), - період становлення загального права, коли воно затверджується, переборюючи опір місцевих звичаїв. Умови цього періоду зробили на правову систему вплив, що відчувається ще й у наш час .Третій період, з 1485 до 1832 року, - розквіт загального права; однак воно змушено було піти на компроміс із додатковою правовою системою, що знайшло своє вираження в «нормах справедливості». Четвертий період - з 1832 року й до наших днів, - коли загальне право зустрілося з небаченим розвитком законодавства й повинне було пристосуватися до суспільства, де постійно підсилюється значення державної адміністрації.

1. Англосаксонський період (до 1066 року).

Є дата, що є основною в історії англійського права, як і в історії самої Англії і Європи, - це 1066 рік, коли Англія була завойована нормандцями. Період, що передував цій даті, в Англії називають періодом англосаксонського права. Римське панування, хоча воно й тривало в Англії чотири сторіччя - від імператора Клавдія до початку V століття, - залишило в Англії не більший слід, ніж кельтський період у Франції або іберійський період в Іспанії. Для істориків англійського права історія права починається з епохи, коли римське панування припинилося й різні племена німецького походження - сакси, англи, юти, датчани - взяли гору в Англії. Саме в цю епоху Англія була звернена до християнства місією святого Августина Кентерберійського (596 рік) [15, с.158].

Право англосаксонської епохи мало відомо. Після звернення до християнства закони складалися так само, як і в континентальній Європі, з тією лише відмінністю, що писалися вони не на латині, а англосаксонською мовою. Як і інші варварські закони, вони регулювали тільки дуже обмежені аспекти тих суспільних відносин, на які поширюється сучасна концепція права. Тому використання терміна «англосаксонський» для позначення англійського або американського права зустрічає дорікання поза Європейським континентом і здається там абсурдним.

Закони Етельберта, складені близько 600 року, включають усього 90 коротких фраз. Закони датського короля Канута (1017-1035 роки), складені чотирма століттями пізніше, набагато більше розроблені й знаменують уже перехід від ери общинно-племінної до феодалізму. Персональний принцип поступається місцем, як і у Франції, територіальному, але діюче право залишається сугубо місцевим, хоча країна й була підлегла єдиному суверенові. До нормандського завоювання не було права, загального для всієї Англії [2, с.10].

2. Становлення загального права (1066-1485 роки).

Само по собі нормандське завоювання не змінило існуючого положення. Вільгельм Завойовник (як невдало його називають) претендував на панування в Англії на підставі спадкоємних титулів, а не в силу права завойовника. Він спеціально заявив про збереження дії англосаксонського права, і навіть у наші дні англійські юристи й судді в ряді випадків згадують і навіть застосовують той або інший закон англосаксонської епохи. Однак нормандське завоювання - серйозна подія в історії англійського права, тому що воно принесло в Англію разом з іноземною окупацією сильну централізовану владу, багату досвідом адміністративного керування, випробуваного в герцогстві Нормандія. З нормандським завоюванням общинно-племінна епоха скінчилася: в Англії встановився феодалізм.

Англійський феодалізм дуже відрізняється від феодалізму, що існував у цю ж епоху у Франції, у Німеччині або в Італії. Нормандські сеньйори, що пішли за Вільгельмом в Англію, опинилися в переможеній країні, яку вони не знали, а вдачі й населення якої нехтували. Вони відчули необхідність згрупуватися навколо свого пана, щоб захистити свої завоювання й свою власність. Завойовник зумів уникнути небезпеки, що представляли для нього занадто потужні васали: при розподілі земель, які він роздавав своїм соратникам, він не створив жодного великого феоду, і тому жоден «барон» не міг суперничати з ним. В 1290 році був прийнятий закон («Quіa emptores»), по якому тільки король міг дарувати землі, що ще раз підтвердило пряму залежність феодалів від короля. Дух організації й дисципліни виразився в створенні в 1086 році «Книги страшного суду», у яку було занесено 15 тисяч маєтків (manors) і 200 тисяч дворів, що існували тоді в Англії. Дух військової організованості й дисципліни, характерний, на відміну від Європейського континенту, для англійського феодалізму, відбився й на розвитку загального права [3, с. 15].

Загальне право називалося comune ley на нормандському жаргоні, що із царства Едуарда ІІ (1272-1307 роки) до XVІІ століття був розмовною мовою для юристів Англії, тоді як писемністю, як і в іншій Європі, була латинь. Французький був придворною мовою до воцаріння Тюдорів наприкінці XV століття. Природно, що цю ж мову використовували королівські суди й у міру розширення їхньої компетенції англійська мова витіснялася із судової сфери. Хоча пізніше почався зворотний процес і з XVІ століття в судах переважала англійська мова, проте лише в 1731 році вона була оголошена офіційною, а французька і латинь цю якість втратили.

Загальне право, на противагу місцевим звичаям - це право, загальне для всієї Англії. В 1066 році воно ще не існувало. Збори вільних людей, названі Судом графства (County Court), і їх підрозділ Суд сотні (Hundred Court) здійснювали в той період правосуддя на основі місцевих звичаїв в умовах найсуворішого формалізму з використанням способів доказів, які навряд чи можна назвати раціональними. Після завоювання суди графств і суди сотень були поступово замінені феодальною юрисдикцією нового типу (суди баронів, менорські суди), які судили також на основі звичаєвого права сугубо локального характеру. У сфері дії церковної юрисдикції, створеної після завоювання, застосовувалося канонічне право, загальне для всього християнства. Загальне право - право англійське й загальне для всієї Англії - було створено винятково королівськими судами, що називалися Вестмінстерськими - по місцю, де вони засідали починаючи з XІІІ століття [11, с.102].

3. Суперництво із правом справедливості (1485-1832 роки).

Вироблене в строгій залежності від формальної процедури, загальне право було піддано в силу цього подвійній небезпеці: з одного боку, воно могло не встигати у своєму розвитку за потребами епохи, а з іншого боку - йому загрожували консерватизм і рутина суддівського стану. Після свого блискучого розквіту в XІІІ столітті загальне право не уникло ні тієї, ні іншої небезпеки. Воно виявилося перед ризиком утворення нової правової системи-суперниці, що після закінчення деякого часу могла навіть замінити собою загальне право, подібно тому як у Римі античне цивільне право в класичну епоху виявилося заміненим преторським правом. Суперник, про якого йде мова, - це право справедливості (Law of Exuіty).

Обмежена компетенція королівської юрисдикції могла ще бути терпима, коли поряд із судами загального права існували інші суди, здатні вирішувати справи в тих випадках, коли цього не можна було зробити засобами загального права. Занепад, а потім зникнення всіх цих інших судів викликали необхідність пошуків нових коректив, покликаних заповнити прогалини загального права.

Природно, що в тих випадках, коли обмежена компетенція Вестмінстерських судів унеможливлювала розгляд або вирішення суперечки, розчарована сторона приходила до думки, що в неї залишається ще одна можливість домогтися справедливості: звернутися безпосередньо до короля - джерела всіх справедливостей і милостей. Королівські суди не займалися такого роду справами, але хіба король не міг заповнити недоліки діяльності своїх судів ? Звертання до короля в середньовічному мисленні - річ цілком природна, і королівські суди спочатку зовсім не заперечували, коли сторони при необхідності прибігали до цього засобу. В остаточному підсумку самі королівські суди теж були зобов'язані своїм розвитком саме цьому принципу (звертання до короля, щоб домогтися справедливості).

Отже, починаючи з XІ століття приватні особи, не маючи можливості домогтися рішення в королівських судах або у випадку невдоволення рішенням, винесеним по їхній справі, зверталися до короля й просили його милості втрутитися, «щоб зробити милосердя по совісті й по суті». Такий обіг звичайно проходив і через канцлера, що був сповідником короля й зобов'язаним керувати його совістю. Якщо лорд-канцлер вважав за потрібне, то він передавав скаргу королеві, і той ставив її на розгляд у своїй раді.

Це звертання до прерогативи короля, що мало спочатку під собою міцну основу й допускалося без заперечень, поки воно носило винятковий характер, однак, могло потім і спричинити конфлікт, як тільки воно прийняло загальний характер і перетворилося у звичайне оскарження рішень судів або навіть у спосіб повністю або частково обійти королівські суди.

Саме це й відбулося в результаті війни Червоної й Білої Рози, що ускладнила королеві можливість приймати рішення в раді. Лорд-канцлер в XV столітті стає усе більше й більше автономним суддею, що одноосібно вирішує справи від імені короля й ради, що делегували йому повноваження. З іншого боку, і особи, які спорять, все частіше й частіше просять втручання лорда-канцлера через ті перешкоди, які процедура й рутина суддів створили для нормального розвитку загального права [11, с. 115].

В галуззі цивільних відносин юрисдикція справедливості лорда-канцлера, заснована також на королівській прерогативі, одержала досить широке поширення. Після 1529 року канцлер не був більше ні духівником, ні сповідником короля. Він всі частіше виступав як юрист і розглядав скарги, адресовані йому, як дійсний суддя, але застосовував при цьому письмову процедуру, запозичену з канонічного права, яка повністю відрізнялася від процедури судів загального права. Принципи, застосовувані канцлером, також у значній мірі були запозичені, по суті, з римського й з канонічного права; рециповані принципи набагато більше, ніж багато застаріваючих норм загального права, задовольняли почуття соціального інтересу й справедливості епохи Відродження. Піклуючись про правосуддя й справедливе його відправлення, правителі Англії віддавали в той період перевагу юрисдикції лорда-канцлера.

Англійські суди в наші дні досить холодно ставляться до всіх натяків на те, що вони повинні іти за прикладом лорда-канцлера XV і XVІ століть або ж розвивати нові концепції справедливості. Право справедливості трактується ними як сукупність норм, які історично були покликані коректувати англійське право, але представляють сьогодні його невід'ємну частину. Причини, які в той час виправдували діяльність лорда-канцлера, нині не існують. Парламент завжди готовий втрутитися, якщо право в цьому бідує. Безпека юридичних відносин і пріоритет права виявилися б під погрозою, якщо під приводом справедливості судді стали б ставити під сумнів встановлені норми права. Англійські судді чітко продемонстрували в досить ясних формулюваннях свою рішучість не вставати на цей шлях.

Найбільш примітні роботи цього періоду - це праця Литлтона про володіння, написана наприкінці XV століття, і праця Кока «Інститути англійського права», опублікована в 1628-1642 роках. Дуже цікаві також робота Фортеск'ю «У похвалу законам Англії» («De Laudіbus Legum Anglіae», 1470 рік) і діалоги між прихильником римського права й прихильником загального права, опубліковані в 1523-1532 роках Сен-Жерменом за назвою «Професор і студент» [10, с. 60].

4. Сучасний період ( з 1832 року).

Цей період англійського права хронологічно визначається 1832 роком і триває дотепер. Цей період відрізняється значною трансформацією як державного механізму, так і правової системи Англії. На початку цього періоду були проведені досить радикальні правова й судова реформи. Подібно тому, як це відбулося в XІІІ й XVІ століттях, XІХ і XX століття також представляють в історії англійського права період істотної трансформації. Для цього періоду характерний розвиток ідей демократії й під впливом Бентама небачений дотепер розвиток законодавства. В 1832, 1833 і 1852 роках відбулися радикальна реформа й модернізація права. До цього часу англійське право розвивалося в процесуальних рамках, що представляли собою різні форми позовів. Звільнившись від цих процедурних оковів, англійські юристи, як і їхні колеги на континенті, не могли приділяти багато уваги матеріальному праву, на базі якого й стали відтепер систематизувати рішення загального права.

В 1873-1875 роках організація судів також була значно модифікована. Акти про судоустрій (Judіcature acts) ліквідували формальне розходження між судами загального права й канцлерськими судів справедливості. Всі англійські суди одержали право застосовувати і норми загального права, і норми права справедливості, на відміну від колись існуючого положення, при якому треба було звертатися в суд загального права, щоб одержати рішення по загальному праву, і в канцлерський суд, щоб одержати рішення на підставі норм права справедливості.

Що ж стосується матеріального права, то була проведена серйозна робота з розчищення (скасування фактично не чинних законів) і приведення норм у порядок (консолідація), що звільнила англійське право від архаїчних рішень і в багатьох галузях систематизувала його норми. Реформи XІХ століття не позбавили англійське право його традиційних рис. Вони не були адекватні кодифікації на французький лад. Англійське право як і раніше розвивалося судовою практикою. Законодавець відкрив судам нові можливості й дав їм нову орієнтацію, але не створив сам нового права.

Жоден автор не намагається більше повторити роботу, пророблену в минулому Гленвіллом, Бректоном, Коком і Блекстоном, і описати все діюче право, весь правовий ансамбль, що відбиває складність відносин сучасної цивілізації. Основними джерелами пізнання англійського права стали тепер (у тому, що стосується судової практики й законодавства) нова серія Law Reports (створена в 1865 році), а в галузі систематизації англійського права - Law of England, видавана за редакцією лорда Хелсбориа.

Модернізація, що почалася в XІХ столітті, триває й у наші дні, однак у трохи новій формі. Новий плин соціалістичного плану, що прагне побудувати суспільство на інших основах, замінив плин ліберальний, що панував до 1914 року. Загальне право переживає у зв'язку з цим серйозну кризу, тому що характерні для нього в силу самої природи форми (казуїстичні й засновані на судовій практиці) погано погоджуються з новими прагненнями здійснити швидкі й разом з тим глибокі зміни в суспільстві [11, с. 80].

Закони й регламенти придбали масштаб і значення, непорівнянні з тими, що були раніше. Видання нормативних управлінських актів і їхнє застосування породили ряд нових проблем, викликавши безліч конфліктів між органами керування й громадянами. Поряд із судами, що діють на основі загального права, з'явилося чимало інших інстанцій, покликаних розглядати справи, породжені новими законами. Стало очевидним, що традиційні суди будуть захлеснуті потоком справ, якщо покласти лише на них рішення цих нових суперечок. В Англії спрацювали ті ж самі фактори, які обумовили наявність у Франції й в інших країнах адміністративної юстиції. У зв'язку з цим малоістотна та обставина, що в Англії адміністративні суди не зведені в особливу ієрархічну судову систему. Важливо те, що значне число справ, не менше ніж те, що попадає в ординарні суди, перенесено тепер в органи, де юристи працюють разом з не юристами й де взагалі юристів може не бути, а також те, що ці справи розглядаються й вирішуються в такому дусі і за допомогою таких методів, які невластиві загальному праву.

Отже, XІІІ століття, епоха формування загального права, і XVІ століття, епоха розвитку права справедливості, - от ті рубежі, коли вимальовуються характерні риси структури англійського права. В XVІІ столітті, після спрямування права справедливості на загальне право, і в XVІІІ столітті англійське право розвивається цілком гармонійно, без видимих конфліктів. А вступ Великобританії в 1972 році в Європейське економічне співтовариство дав новий імпульс зближення англійського права з континентальним правом . Це привнесло нові риси й тенденції в англійське право.

англійський право сім'я германський

Розділ 2. Поняття і загальна характеристика англосаксонської системи права

2.1 Основні елементи й особливості англосаксонської системи права

Пізнання сутності й ролі права в житті суспільства вимагає широкого підходу до правових явищ у всьому їхньому різноманітті й взаємодії між собою, а також обміну функціональних властивостей правових явищ стосовно людини, держави, суспільства. Разом із численними визначеннями поняття права, що відображають і розкривають його сутнісні риси, у науковому правознавстві було обґрунтовано й затвердилося поняття «правова система».

У юридичній науці треба розрізняти два різних поняття правової системи - вузьке і широке. Якщо під вузьким поняттям правової системи розуміється національне право, то під правовою системою в широкому змісті більш-менш широка сукупність національних правових систем, яких поєднує спільність походження джерел права, основних правових понять, методів, способів розвитку.

Для визначення поняття, сутності елементів англосаксонської правової системи визначимо ці всі категорії властивим всім правовим системам. Тобто з'ясуємо, що характерно для всіх правових систем. Правова система - це поняття охоплює широке коло правових явищ, включаючи нормативні, організаційні, соціально-культурні аспекти, сторони правового феномена.

В окремих авторів утримуються різні погляди на елементи правової системи, але в основних положеннях ці правові системи характеризуються трьома групами правових явищ:

· По-перше, це юридичні норми, принципи й інститути (нормативна сторона);

· По-друге, сукупність правових установ (організаційна сторона);

· По-третє, сукупність правових поглядів, подань, ідей, властивих даному суспільству, правова культура.

Саме по цих елементах ми й повинні оцінювати, характеризувати кожну систему права, у тому числі й англосаксонську.

Цікаву характеристику елементів правової системи запропонував американський дослідник Л. Фрідмен у своїй книзі « Введення в американське право», де виділені правові явища, об'єднані в три групи . Перша група, названа автором «структура», включає принципи правової системи і правові установи; друга - «сутність» поєднує норми і зразки поводження людей усередині правової системи, рішення, «живий закон», норми, які приймаються; третя група - «правова культура» включає відносини людей до права й правової системи, ідеали й очікування в правовій сфері життя суспільства. Правова культура, на думку Фрідмен, це та частина загальної культури суспільства, що має відношення до правової системи [15, с. 208].

Отже, визначивши схему, по якій необхідно розглядати і характеризувати будь-яку систему права перейдемо до безпосереднього аналізу англосаксонської системи права [8, с. 69].

Якщо взяти перший критерій, по якому оцінюється система права, тобто нормативну сторону, то коротко говорячи англосаксонська система права складається з норм звичаєвого права й статутного права й прецеденту. При чому саме останній довгий час займав саме значне місце. Та й зараз майже не уступає нормам статутного права. Визначивши нормативну базу законодавства англосаксонської системи права, необхідно відзначити не тільки своєрідність самих джерел права, тобто прецеденту, звичаю, але й необхідно підкреслити своєрідність цих джерел, точніше сказати їхню внутрішню структуру й способи побудови. Навіть якщо це норми статутного права, їхня структура, форма викладу однаково визначається правилами прецедентного права. По першому ж критерії оцінки англосаксонської системи права можна сказати, що крім своєрідності джерел, як по їхніх видах, так і по формах викладу норм у них, існує така особливість, як галузевий розподіл норм системи права, що практично не існує, границі цього галузевого розподілу дуже розмиті.

Подібна система національного законодавства країн англосаксонської системи права наклала певний відбиток і на організаційну сторону системи права (другий критерій оцінки системи права) або іншими словами на сукупність правив ох установ. Здавна основним законодавчим органом, як це не дивно для представників інших правових систем був судовий орган. Це пояснюється тим, що основним джерелом, як було відзначено вище на певному етапі розвитку англосаксонської системи права був прецедент, що створювався в процесі судового розгляду конкретних життєвих ситуацій. Рішення, що приймав суддя по розглянутій справі ставало прецедентом, тобто подібні справи повинні були вирішуватися виходячи з положень цієї норми.

Крім цього можна відзначити й своєрідність діяльності законодавчих органів країн англосаксонської системи права, що так само визначається під впливом інститутів прецеденту й звичаю. Взяти хоча б у приклад законодавчий орган Великобританії - парламент. Особливий порядок прийняття законів перебуває під сильним впливом давно сталих звичаїв.

Необхідно також відзначити, що органи виконавчої влади країн англосаксонської системи позбавлені права займатися нормо творчістю. Це можливо лише на певних умовах - делегуванні права нормо творчості парламентом.

Нарешті, залишилася остання група ознак, по яких оцінюється система права. Це сукупність правових поглядів, подань, ідей, властивих даному суспільству, правова культура. І знову ж скажемо, що на групу цих ознак зробило вплив право прецеденту. Виходячи із цього правові погляди, властивому суспільству англосаксонської системи права формувалися під впливом особливого процесу нормо творчості. Тому що норми утворяться не законодавчим шляхом, а шляхом ухвалення конкретного рішення по конкретній справі однією людиною. Отже правова культура суспільства заснована не на повазі до закону, хоча це те ж є присутнім але не в такій мірі, як повага до людської справедливості, на якій засноване рішення справи. Всі ці міркування були побудовані на пріоритеті впливу права прецеденту, однак необхідно уточнити, що всі елементи правової системи, всі групи правових явищ тісно взаємозалежні й не можна ставити в основу приречення один єдиний фактор. Тільки взаємовплив всіх правових інститутів і явищ наклало відбиток на систему права в усіх її проявах [6, с. 109].

Англосаксонська система права, на думку юриста Е. Глассона, засновано насамперед і переважно на звичаях і варварському праві.

Англосаксонське загальне право, якщо розглядати його в чистому виді, - самобутня родина правових систем. Воно характеризується тим, що юридичне регулювання будується, узагальнено говорячи, на юридичній практиці, на «праві суддів», а точніше, на прецедентах - судових рішеннях, юридичну суть, логічно-юридичні принципи яких суди зобов'язані застосовувати при розгляді аналогічних життєвих проблем; підвищене значення додане процедурно-процесуальним правилам; правова система виражена не в абстрактно формульованих нормах - узагальненнях високого рівня, не в структурно-складному, логічно замкнутому побудові. Вона носить характер «відкритої» системи методів рішення юридично значимих проблем. Відповідно до цього правові системи даної групи мають вигляд нормативно-судових і в масовій правосвідомості сприймаються в якості таких, де в багатьох випадках на перше місце виступає « суб'єктивне право», що захищається судом.

Отже, в англосаксонському праві зложилася формула «судовий захист передує праву», що і дотепер визначає риси право розуміння, властиві цій системі права.

2.2 Характеристика основних рис англосаксонської системи права

В англосаксонському праві немає розподілу на публічне і приватне право, немає розподілу на цивільне, адміністративне право соціального забезпечення. Відсутність різко вираженого розподілу на галузі обумовлено переважно двома факторами. По-перше, всі суди мають загальну юрисдикцію, тобто можуть розбирати різні категорії справ: привселюдно правові і приватноправові, цивільні, торговельні, карні. Розділена юрисдикція веде до розмежування галузей права, а уніфікована юрисдикція діє, очевидно у зворотному напрямку. По-друге, оскільки в країнах англосаксонської системи, у тому числі в Англії немає галузевих кодексів європейського типу, англійському юристові право представляється однорідним.

Вкажемо ще на деякі риси прецедентного права, насамперед існує правило, відповідно до якого суд, розглядаючи справу, з'ясовує, чи не була аналогічна справа розглянута раніше, і у випадку позитивної відповіді керується вже наявним рішенням. Інакше кажучи, один раз винесене рішення є обов'язковою нормою для всіх наступних розглядів аналогічних справ. Це загальне правило має право в деталізації, оскільки ступінь обов'язковості прецедентів залежить від місця в судовій ієрархії суду, що розглядає дану справу, і суду, чиє рішення може стати при цьому прецедентом. При нинішній організації судової системи ситуація виглядає в такий спосіб. Розглянемо це на прикладі Великобританії, тому що саме вона є фундаторкою англосаксонської системи права.

Рішення вищої інстанції - палата лордів - обов'язкові для всіх інших судів. Апеляційний суд, що складається із двох відділень ( цивільного й карного), зобов'язаний дотримувати прецедентів палати лордів і свої власні, а його рішення обов'язкові для всіх вищестоящих судів.

Високий суд ( всього його відділення) зв'язаний прецедентами обох вищих інстанцій, його рішення обов'язкові для всіх вищестоящих інстанцій, а також не будучи строго обов'язкові, впливають на розгляд справ у відділеннях Високого суду.

Окружні й магістратські суди зобов'язані додержуватися прецедентів всіх вищих інстанцій, а їхні власні рішення прецедентів не створюють. Не вважаються прецедентами й рішення Суду корони, створеного в 1971 році для розгляду особливо тяжких карних злочинів.

Припущення про те, що правило прецеденту сковує суддю багато в чому обманливе. Оскільки повний збіг обставин різних справ буває не так аж часто, те по розсуду судді, по-перше, вирішується чи визнати обставини подібними чи ні, від чого залежить і застосування тої або іншої прецедентної норми. Суддя може знайти аналогію обставин тоді. Коли на перший погляд вони не збігаються. По-друге, він навпроти взагалі може не знайти ніякої подібності обставин. У цьому випадку, якщо питання не регламентоване нормами статутного права, суддя сам створює правову норму, стає якби законодавцем.

За багатовікову діяльність законодавчого органа Англії - парламенту - загальне число прийнятих актів займає близько 50 важливих томів, що становить біля трьох тисяч актів. Закон формується під впливом вимог судової практика. Що диктують певну структуру, характер викладу норм. Звідси випливає й казуїстичний стиль законодавчої техніки.

Ріст числа законів загострив проблему систематизації нормо творчості. Вона вирішується шляхом консолідації - з'єднання всіх законодавчих положень по тому самому питанню в єдиний акт.

Отже, розглядаючи саму систему англосаксонського права ми знаходимо розподіл на загальне право і право справедливості. Структура цієї системи права була визначена історією, право цієї системи складалося в рамках судової процедури [6, с. 67].

Розділ 3. Порівняльна характеристика правових систем сучасності

3.1 Романо-германська та англосаксонська правові сім'ї : відмінності та порівняння

Порівняно з правом країн романо-германської правової сім'ї, англосаксонське право не має внутрішнього поділу на публічне і приватне, загальносоціальне та юридичне. Воно навіть не диференціюється на цивільне й адміністративне, кримінальне і торгове. В англійському праві не існує галузевих інститутів як сукупності однотипових норм права. Норми права не поділяються на імперативні та диспозитивні, норми законів і підзаконних актів. Іншими словами, англійське право не е кодифікованим, адже воно створюється судовою та адміністративною практикою.

На відміну від конкретного, „прецедентного” мислення юристів англосаксонської системи права, юристи країн континентальної Європи мислили абстрактно, і це дозволило відпрацювати та систематизувати інститути права.

Найбільш древньої формою права є правовий звичай. Нині вона обіймає досить незначне місце у романо-германської і англосаксонської системах права [12, с. 450].

Важливе місце у вивченні романо-германської правової сім'ї приділяють звичаєм такі дослідники, як М. Н. Марченко,Черноков. Приміром М.Н. Марченко вважає, що роль звичаю різні часи змінювалася, «але й ким неотменялась».Устний і письмовий звичай зберігається у час як джерело права застосовується лише тих галузях громадських відносин, де за жодних причин не застосовуються закони й інші законодавчі акти. У деяких країнах таке положення закріплене законодавчо.

Хочеться наголосити, що ступінь застосування звичаїв в романо-германському праві змінюється залежно від країни, галузі права, від приналежності до приватного чи публічного права.

Так було в романо-германської сім'ї присутність правового звичаю зумовлено, з одного боку, необхідністю об'єктивного визначення те, що в даної нації вважається справедливим, з другого - потреби у поясненні понять, використовуваних законодавцем. Він може діяти у доповнення до Закону, а й крім закону. Те, що це система надає кодифікації виключно важливого значення, істотно обмежує сферу дії звичаю як самостійного джерела права, крім закону, і «зводить вагу звичаю, який міг би діяти проти закону. Звичай застосовується буде лише тоді, коли закон прямо відсилає щодо нього».

Прикладом правових звичаїв може бути ст. ст. 130, 131, 132, 149 Кодексу торгового мореплавання РФ 1999 р. Наприклад, ст. 149 Кодексу Торгового Мореплавання говорить: «>Перевізчик зобов'язаний доставити вантаж вчасно, і якщо не встановлено, в зазвичай прийняті терміни» [12, с.462].

Стаття 99 Конституції РФ, не використовуючи слова «звичай», тим щонайменше, закріплює давно що склалося правило, за яким «перше своє засідання Державної Думи відкриває найстарший віком депутат» . На основі відповідних звичаїв видано укази Президента РФ про Дні державного прапора, про символіці Росії, про повернення деяких містах і населених пунктів їх стародавніх назв; введена процедура інавгурації обраних народом президентів і обирання губернаторів, ухвалення ними присяги. Зберігається звичай увічнювати пам'ять видатних діячів - державних та громадських діячів, полководців, письменників, поетів, художників; осіб, які загинули у Великої Вітчизняної війні.

У англосаксонської системі звичай сьогодні проявляється у основному казуальному праві. Наприклад, значення технічних термінів в договорах визначаються звичаєм. Знання комерційного звичаю часто-густо допомагає судді, яке дозволяє справи, пов'язані із зобов'язаннями, що випливають із торгових угод. З іншого боку, враховуються також місцеві звичаї, які у різних регіонах Англії до 1189 р. діють там понині (хоча коло таких звичаїв поступово звужується). Наприклад, деякі справи вимагають за її вирішенні обов'язкової участі присяжних, як повелося ще від часів Генріха 1. Однак у англосаксонській системі звичай тільки тоді ми вважається джерелом права, коли він одержав санкцію судді, тобто було підтверджено суддею хоча в одному його вирішенні у конкретній.

Наприклад, звичаями в конституційному праві Великобританії є формування з членів партії парламентської більшості, призначення лідера цієї партії Прем'єр-міністром, обов'язкове санкціонування монархом закону, прийнятого обома палатами парламенту тощо.

У міру розширення державного регулювання видавалося дедалі більше законів, стосувалося публічного права (державне, кримінальна, адміністративне, процесуальне). «Але не можна сказати, що у всіх сферах публічного права романо-германської системи звичай поступався місце закону однаково швидко». Так було в Швеції та Фінляндії на Загальному уложенні 1734 р., розділ, присвяченому процесуальному праву, було закріплено правило, що можуть застосовувати процесуальні звичаї, тоді як законі не передбачено відповідною правовою регламентації. У Фінляндії, де цей розділ Уложення діяв до 1948 р., суддям дозволялося використовувати місцеві звичаї (підтверджуючи особистим оглядом письмові докази декларативності й свідоцтва фахівців) [10, с. 204].

Отже, на відміну від континентальної системи, система загального права має, переважно, процедурний і прагматичний, ніж законодавчо-систематичний, характер. Ця система права більш індуктивна, ніж дедуктивна, більш досвідна, ніж логічна. В цій системі міститься велика кількість понять, зовсім відмінних або навіть невідомих романо-германській системі права.

3.2 Порівняльний аналіз англосаксонської системи права на сучасному етапі

Знаменно, що економічне, соціально-політичне джерело національних правових систем англо-американської групи в принципі той же. Що в країнах континентальної Європи: це необхідність посилення центрально - політичної влади, державно правове об'єднання країни.

У той час, як юристи континентальної Європи розглядають право як сукупність встановлених правил, для тих. Хто належить до англосаксонської системи права - це в основному те, до чого прийде судовий розгляд. На континенті юристи насамперед цікавляться тим, як регламентована дана ситуація; в англосаксонській системі права увага зосереджується на тім, у якому порядку вона повинна бути розглянута, щоб прийти до правильного судового рішення.

У франції, Німеччині, Італії й інших країнах романо-німецької правової родини правосуддя завжди здійснювалося суддями, що мають університетський диплом юриста. В Англії ж, наприклад, навіть судді у вищих судах до XIX століття необов'язково повинні були мати юридичне університетське утворення: вони опановували професію, працюючи тривалий час адвокатами. Однак і понині головне в очах англійця, щоб справи розвивались в суді добросовісними людьми; дотримання основних принципів судочинства, що становлять частину загальної етики, на їхню думку, досить для того, щоб "добре судити" [4, с. 56].

Англосаксонське право продовжує залишатися основному судовим правом, розроблюваних суддями в процесі розгляду конкретних випадків. Суддя у відмінності від законодавця не створює рішень загального характеру в передбаченні серії випадків, які зможуть відбутися в майбутньому; він займається тим, що вимагає правосуддя саме в цьому випадку: його роль судова суперечка. З обліком правила прецеденту такий підхід робить норми загального права більше гнучкими й менш абстрактними, чим норми права романо - німецьких систем, але одночасно робить право більш казуїстичним і менш певним.

У досліджуваній системі права завдяки загальному праву й правилу прецеденту розрізнення права закону носить трохи інший і одночасно більш яскраво виражений характер. Чим розрізнення права і закону не контингентні.

Галузі права в державах англосаксонської родини виражені не настільки чітко, як у континентальних правових системах, і проблемам їхньої класифікації приділялося набагато менше уваги.

У країнах англосаксонської системи права, у тому числі у Великобританії, у відмінності від романо-німецьких правових систем. Органи виконавчої влади були споконвічно позбавлені повноважень приймати нормативні акти "на виконання закону". Для того. Щоб видати подібний акт. Орган виконавчої влади повинен бути наділений відповідними повноваженнями statutory powers. Які делегує йому парламент. Тому нормо творчість виконавчого органу йменується делегованим. Звідси можна зробити висновок, що в систему джерел права країн англосаксонської системи нормативні акти виконавчого органу можуть входити лише на основі особливих повноважень. Делегованих йому парламентом [4, с. 59].

Отже, у цей час англійське право, як одне із права, що представляють англосаксонську систему, знайшло як би потрійну структуру: загальне право - основне джерело, право справедливості, що доповнює й коректує це основне джерело й статутне право - писане право парламентського походження.

Висновки

Підбиваючи підсумок всьому вищесказаному, можна сказати. Що ми спробували зрозуміти що ж так система права взагалі. Визначити сутність англосаксонської системи права, виявити її основні риси й особливості, простежили історію виникнення й етапи розвитку англосаксонської системи права, виявили її закономірності.

Виходячи із цього, можна зробити кілька висновків:

1. Основним фактором, що визначив формування англосаксонської системи права з'явився прецедент. Особливий вплив зробило й звичаєве право. Саме ці моменти направили розвиток англосаксонської системи по певному шляху, по якому вона продовжує розвиватися, незважаючи на зростаючу роль статутного права, консолідацію законодавства.

2. Англосаксонська система права, відрізняється особливою побудовою своєї системи, має особливу структуру, що складалася протягом багатьох століть.

3. Особливість англосаксонської системи права становить особливе відношення до правових інститутів. Іншими словами - правова культура суспільства, обумовлена менталітетом населення країн, що ставляться до англосаксонської системи права. Система загального (англо-американського) права включає право Англії та інших країн, які взяли англійське право за взірець. В англо-американській правовій сім'ї слід розрізняти групу англійського права і пов'язаного з ним за своїм походженням права США.

4. В групу англійського права входять поряд з Англією Північна Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, а також колишні колонії Британської iмперiї. Як відомо, Англія була найбільшою колоніальною державою, тому англійське "загальне право" одержало розповсюдження в багатьох країнах світу.

Другу групу утворює право США, яке маючи своїм джерелом англійське "загальне право", в наш час є майже самостійне. І яке відрізняється від класичної системи загального права, перш за все федеративною будовою загальним змістом. Так у США діє федеративна правова система окремих штатів, між якими часто виникають суперечки по питанням правового регулювання ситуація невідома в Англії. Крім того, відмінності правової системи США проявляються у нормах права і структурі права. Але в цілому - це загальна система права [15, с. 78].

5. Дуже важливо, що економічне, соціальнополітичне джерело національно правових систем англоамериканської групи в принципі те, що і в країнах романогерманського права. Це необхіднiсть посилення центральної полтичної влади, державнополітичне об'єднання країни. Фундаментом для становлення загального права стали місцеві звичаї і узагальнення практики мiсцевих судів. Так, і в тепершнiй час в загальнім праві зберiглося багато елементів (iнститути, термiни) права, які склалися ще в період його формування.

6. Отже, в процесі розповсюдження у світі перш за все завдяки колоніальній політиці Англії загальне право стало однією з найбільших правових систем світу. В результаті, сьогодні майже третя частина людства проживає в значній мірі за нормами англійського права [7, с. 89].

Список використаних джерел

1. Алексеев С.С. Теория права. -- 2.изд., перераб. и доп. -- М. : БЕК, 1995. -- 320с.

2. Бабаев В.К., Баранов В.М., Толстик В.А.. Теория права и государства в схемах и определениях: Учебное пособие. -- М. : Юристъ, 2003. -- 251 с.

3. Загальна теорія держави і права (основні поняття, категорії, правові конструкції та наукові концепції): навч. посіб. / О.Л. Копиленко, О.В. Зайчук, А.П. Заєць, В.С. Журавський, Н.М. Оніщенко, С.В. Бобровник; МОН України. -- К.: Юрінком Інтер, 2008. -- 400 c.

4. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков, В.П. Пастухов, О.Д. Тихомиров; Ред.: В.В. Копєйчиков; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. -- Вид. стереотип. -- К.: Юрінком Інтер, 2001. -- 317 с.

5. Загальна теорія держави і права: навч. посіб. / Р.А. Калюжний, С.М. Тимченко, Н.М. Пархоменко, С.М. Легуша. -- К.: Вид. Паливода А.В., 2007. -- 296 с.

6. Кузьмін С.А. Теорія держави та права в питаннях та відповідях: посібник / С.А. Кузьмін, Д.М. Карпенко. -- К.: Вид. Паливода А.В., 2010. -- 128 с.

7. Лукашева Е.А., Карташкин В.А., Колесова Н.С., Ларин А.М., Ледях И.А. Общая теория прав человека / РАН; Институт государства и права {Москва}. -- М. : Норма, 1996. -- 520с.

8. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства: Учебник для студ. вузов, обучающихся по спец. "Юриспруденция" / Институт государства и права РАН. Академический правовой ин-т. -- М. : НОРМА ; Издательская группа НОРМА - ИНФРА-М, 2002. -- 539с.

9. Скакун О.Ф. Теорія права і держави: підручник / О. Ф. Скакун; Харк. нац. ун-т внутр. справ. -- 3-тє вид., доповн. і переробл. -- К.: Прав. єдність, 2011. -- 524 с.

10. Сухонос В.В. Теорія держави і права: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В.В. Сухонос. -- Суми: Ун-ка кн., 2005. -- 536 с.

11. Теорія держави і права (для підготовки до державного іспиту): Навч. посіб. / Л.П. Самофалов, А.В. Старостюк, О.В. Чернецька, В.С. Шилінгов; Держ. податк. адмін. України, Нац. ун-т держ. податк. служби України. -- Ірпінь, 2007. -- 198 с.

12. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / О.В. Зайчук, А.П. Заєць, В.С. Журавський, О.Л. Копиленко, Н.М. Оніщенко. -- 2-ге вид., переробл. і доповн. -- К.: Юрінком Інтер, 2008. -- 688 c.

13. Теорія держави і права: Підруч. / С.Л. Лисенков, А.М. Колодій, О.Д. Тихомиров, В.С. Ковальський. -- К.: Юрінком Інтер, 2005. -- 447 с.

14. Теорія держави і права: посіб. для підготов. до держ. іспитів / Д.В. Лук'янов, С.П. Погребняк, Г.О. Христова; Ред.: О.В. Петришин. -- Х.: Право, 2012. -- 190 с.

15. Хропанюк В. Н. Теория государства и права / В.Г. Стрекозов (ред.). -- 2. изд., доп., испр. -- М., 1996. -- 378с.

16. Шестопалова Л.М. Теорія права та держави: посібник / Л.М. Шестопалова. -- К., 2012. -- 255 с.

17. Шелестов К.О. Домінуюче праворозуміння у функціонуванні правових систем: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.12 / К.О. Шелестов; Одес. нац. юрид. акад. -- О., 2010. -- 22 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Походження англосаксонської правової системи: англосаксонський період, становлення загального права, суперництво із правом справедливості, сучасний період (з 1832 року). Кримінально-процесуальне право Англії та США і його суб’єкти. Суди Англії й США.

    курсовая работа [72,6 K], добавлен 31.01.2008

  • Розвиток національної правової системи у всіх її проявах. Поняття правової системи. Типологія правових сімей: англосаксонська, романо-германська, релігійно-правова, соціалістична, система звичаєвого права. Правова система України та її типологія.

    курсовая работа [40,6 K], добавлен 16.02.2008

  • Становлення романо-германської правової системи. Структура права у державах романо-германської правової сім’ї. Форми (джерела) права у державах романо-германської правової сім’ї, характеристика систем права цих держав: Італыя, Швейцарія, Бельгія.

    курсовая работа [44,5 K], добавлен 12.02.2008

  • Витоки та історія формування романо-германської правової системи, причини, що обумовили її сучасний стан. Зв’язки романо-германської системи права із іншими правовими системами світу, її структурні особливості та сучасні риси, оцінка перспектив.

    курсовая работа [51,6 K], добавлен 05.04.2014

  • Загальна характеристика поняття, класифікація, сутність правової системи та її відмінність від інших правових категорій. Характеристика романо-германської правової системи, формування та основні етапи її розвитку, структура та поняття норми права.

    курсовая работа [51,9 K], добавлен 22.02.2011

  • Система соціальних норм, місце та роль права в цій системі. Поняття права, його ознаки, функції, принципи. Поняття системи права як внутрішньої його організації. Характеристика основних галузей права України. Джерела права як зовнішні форми його виразу.

    курсовая работа [60,9 K], добавлен 25.11.2010

  • Правова система як філософське поняття, характеристика права як системи. Перетворення права в систему шляхом розподілу його на галузі, інститути права, що дозволяє оперативно орієнтуватися в законодавстві. Поняття "системи права" та "правової системи".

    реферат [22,6 K], добавлен 10.10.2010

  • Структура і основні джерела англійського права. Вплив англійського права на становлення правової системи США. Специфічні риси американської правової системи. Своєрідність правової системи Шотландії. Загальна характеристика правової системи Ірландії.

    курсовая работа [59,4 K], добавлен 07.10.2013

  • Сутність, структура та значення сучасної системи міжнародного права, головні етапі її становлення та закономірності розвитку. Проблеми визначення поняття та класифікація джерел міжнародного права. Основні принципи та норми цього правового інституту.

    курсовая работа [47,3 K], добавлен 15.01.2013

  • Розкриття понять "правова система", "правова сім’я". Історія виникнення і розвитку романо-германської правової системи в Європі, роль університетів у її формуванні. Характерні особливості правового регулювання в країнах романо-германської правової сім’ї.

    курсовая работа [50,6 K], добавлен 10.01.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.