Правові питання структури та діяльності органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.11 - міжнародне право

Правові питання структури та діяльності органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея

Діань Мамуду

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Сандровський Костянтин Костянтинович, професор кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Міжнародного інституту лінгвістики та права (м. Київ)

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент Тимченко Леонід Дмитрович, професор кафедри конституційного та міжнародного права Університету внутрішніх справ МВС України (м. Харків)

кандидат юридичних наук, доцент Неліп Михайло Іванович доцент кафедри зовнішньої політики та міжнародного права Дипломатичної академії України при МЗС України (м. Київ)

Провідна установа - Інститут міжнародних відносин Київського університету ім. Тараса Шевченка, кафедра міжнародного права (м. Київ)

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Усенко І.Б.

Анотація

міжнародний правовий гвінея закордонний

Діань Мамуду. Правові питання структури та організації діяльності органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - міжнародне право. -- Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2001 р.

Дисертація присвячена аналізу міжнародно-правових аспектів організації та діяльності внутрішньодержавних та зарубіжних органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея, яка першою з африканських країн стала незалежною державою, що звільнилася від французького колоніалізму. Досліджено конкретні форми та правова організація зовнішньополітичної діяльності Республіки Гвінея, структура та компетенція її конституційних та спеціальних органів у сфері зовнішніх зносин з іншими державами, включаючи Україну, та міжнародними організаціями, і на цій основі розроблено рекомендації щодо удосконалення діяльності цих органів, виходячи з принципів та норм сучасного міжнародного права, що мають бути імплементовані у внутрішній правопорядок Гвінейської держави.

Ключові слова:

Республіка Гвінея, міжнародне право, право зовнішніх зносин, Конституція Гвінеї, внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин, зарубіжні органи зовнішніх зносин, зовнішня політика та дипломатія країн, що розвиваються.

Аннотация

Диань Мамуду. Правовые вопросы структуры и организации деятельности органов внешний сношений Республики Гвинея. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 - международное право. -- Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2001 г.

Диссертация посвящена анализу международно-правовых аспектов организации и деятельности внутригосударственных и зарубежных органов внешних сношений Республики Гвинея, которая первой из африканских стран стала независимым государством, освободившимся от французского колониализма. Исследованы конкретные формы и правовая организация внешнеполитической деятельности Республики Гвинея, структура и компетенция ее конституционных и специальных органов в сфере внешних сношений с другими государствами, включая Украину, и международными организациями, и на этой основе разработаны рекомендации, касающиеся усовершенствования деятельности этих органов, исходя из принципов и норм современного международного права, а также практики их применения.

Исследован характер современных внешних сношений государств как самостоятельной формы международных отношений в соответствии с международным правом, являющейся универсальной правовой системой, в которой все государства пользуются равными правами и обязанностями. В историческом контексте дана правовая характеристика становления и развития органов внешних сношений Республики Гвинея и определены его этапы. Показаны конституционные основы деятельности органов внешних сношений Республики Гвинея с учетом императивных норм современного международного права, базирующихся на мирных отношениях между государствами и роли их внешнеполитических органов в международном сообществе. Проанализирована система органов внешних сношений Республики Гвинея, их правовая природа, специфика и функциональные особенности как развивающейся страны. Рассмотрена структура и формы деятельности ее внутригосударственных и зарубежных органов внешних сношений в соответствии с положением страны в регионе Западной Африки, африканского континента и в мире. Рассмотрена система внутригосударственных органов внешних сношений Республики Гвинея (конституционных и специальных), а также раскрыта структура и формы деятельности зарубежных органов внешних сношений. Освещены политико-правовые формы и деятельность Министерства иностранных дел страны и даны предложения, направленные на повышение их эффективности во внешней политике страны. Показано место и роль соответствующих норм Конституции в регламентации деятельности органов внешних сношений страны. Исследован широкий круг вопросов, связанных с практикой осуществления Республикой Гвинея внешних сношений, особенно в вопросах урегулирования региональных вооруженных конфликтов на африканском континенте соответственно в рамках ООН и ОАЕ. Дан анализ принципов внешней политики Республики Гвинея как составной части политики африканского единства, проводимой ОАЕ Показан уровень отношений Республики Гвинея с Украиной в современный период и дана оценка деятельности гвинейских органов внешних сношений в отношении Украины, а также с другими странами СНГ.

Ключевые слова:

Республика Гвинея, международное право, право внешних сношений, Конституция Гвинеи, внутригосударственные органы внешних сношений, зарубежные органы внешних сношений, внешняя политика и дипломатия развивающихся стран.

Annotation

Diagne Mamudu. Legal problems of the organization and activities of the organs of external relations of Republic of Guinea.--Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Sciences (Law) on the speciality 12.00.11 - International Law. V.M. Koretsky Institute of State and Law of the Ukrainian National Academy of Sciences, Kyiv, 2001.

The thesis is devoted to the analysis of legal aspects of organization and activities of internal state organs of external relations of Republic of Guinea and its organs of external relations located abroad. Republic of Guinea which was the first of all overseas territories of France to free itself from colonialism and gain complete independence in 1958 now pursues the active foreign policy aimed at development of peaceful and friendly relations with all countries of the world.

Thesis covers the concrete forms and legal organization of external activities of Republic of Guinea, structure and competence of its constitutional and special organs in the sphere of external relations with other countries, including Ukraine, and international organizations. On the basis of research the author has worked out the recommendations concerning the activities of these organs proceeding from the principles and norms of modern international law that should be implemented to the internal legal order of Republic of Guinea.

The key words:

Republic of Guinea, international law, diplomatic and consular law, the Constitution of Guinea, internal state organs of external relations, the organs of internal relations located abroad, foreign policy and diplomacy of developing countries.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Сучасні міжнародні відносини характеризуються співробітництвом держав насамперед у сфері підтримання миру і безпеки та зміцнення міжнародного правопорядку, і в цьому процесі беруть участь всі члени міжнародного співтовариства, в тому числі Республіка Гвінея.

Свою зовнішньополітичну діяльність Республіка Гвінея здійснює через систему органів зовнішніх зносин, структуру та діяльність яких визначає перш за все її внутрішнє законодавство, що має виходити з принципів та норм міжнародного права. Взаємодія норм національного права Республіки Гвінея з відповідними нормами міжнародного права є складовою механізму зовнішніх зносин Гвінейської держави.

Аналіз основних засобів і форм участі Республіки Гвінея в міжнародних відносинах через органи зовнішніх зносин свідчить про те, що Гвінейська держава широко використовує і реалізує на практиці належне їй в силу державного суверенітету право на участь у зовнішніх зносинах. Сумлінне виконання нею норм міжнародного права та норм національного законодавства є важливою гарантією нормального і безперешкодного виконання органами зовнішніх зносин функцій щодо здійснення зовнішньої політики країни, спрямованої на захист миру та міжнародної безпеки, розвиток і зміцнення дружніх відносин з усіма країнами світу. Це обумовлює необхідність подальшого розвитку й удосконалення законодавства Республіки Гвінея у сфері організації та діяльності органів зовнішніх зносин, інтенсифікації і диверсифікації різноманітних форм і способів здійснення важливих завдань, що покладаються на них.

Дослідженням права зовнішніх зносин, в тому числі ролі та місця органів зовнішніх зносин у системі міжнародно-правового регулювання, займалися чимало представників міжнародно-правової науки. В Україні ці питання тією чи іншою мірою розглядалися в працях В.Г. Буткевича, В.Н. Денисова, В.І. Євінтова, К.К. Сандровського, Є.К. Качуренка та ін.

Необхідно також назвати праці фахівців з країн Співдружності Незалежних Держав (СНД), які зробили певний внесок у розроблення проблем загальної теорії міжнародного права, що мають безпосереднє відношення до права зовнішніх зносин. Насамперед це дослідження П.Г. Баруліна, П.М. Бірюкова, І.П. Блищенка, Г.В. Бобилева, О.В. Богданова, О.Ф. Борункова, Б.В. Ганюшкіна, К.В. Геворгяна, Л.П. Дроздова, Ю.Г. Дьоміна, М.Л. Ентина, М.В. Жданова, М.Г. Зубкова, С.І. Іванова, В.І. Кузнецова, Б.М. Клименка, Ю.М.Колосова, Д.Б. Левіна, І.І. Лукашука, М.І. Лазарєва, М.В. Миронова, М.Ф. Митрофанова, М.М. Минасяна, Л.А. Моджорян, Д.С. Никифорова, О.І. Павлова, І.І. Петренка, Г.І. Тункіна та ін.

Зазначена проблематика була в центрі уваги й представників міжнародно-правової науки інших країн, зокрема у працях Я. Азуда, Д. Вуда, Н. Гарольда, В. Моравецького, Дж.В. Маккленана, Д.Е. Наскіменто е Сільва, Й.A. Сальмона, Ж. Серре, M. Станіслава, Р.Г. Фелтема, M. Харді, A. Чатерведі та ін. Необхідно також вказати на праці представників країн, що розвиваються, зокрема Аль-Санабані Абдель Гадер Саліха, Мохамеда Салеха, Ахамеда Ал-хілялі.

В процесі роботи над дисертацією автор звертався до творчості українських та російських дослідників у галузі теорії та практики дипломатії та дипломатичної служби, а саме праць В.Н. Бабенка, Ф.М. Бурлацького, Ф.Ф. Молочкова, В.Д. Щетиніна. Достатньо широко в роботі використана також праця відомого гвінейського історика Д. Сілла, присвячена розвитку гвінейсько-радянських відносини у період 1958-1988 рр.

В дисертації використані також публікації французьких вчених, присвячених проблемам зовнішньої політики Франції, в яких характеризується її місце та роль у світових міжнародних відносинах, в тому числі характер стосунків з Республікою Гвінея. У зв'язку з цим значний інтерес викликають праці Ш. Зоргбіба, Ф. Моро-Дефаржа, А. Плантея, Л. Хамона. В них досліджуються принципові зміни взаємовідносин Франції з її колишніми колоніями в Африці, які стали незалежними державами, включаючи Республіку Гвінея, і які сьогодні становлять впливову у міжнародному співтоваристві групу країн, що розвиваються, з притаманними їм специфічними політичними та економічними інтересами. В результаті політика Франції щодо цих країн, в тому числі й щодо Республіки Гвінея, здійснюється з урахуванням цих змін та становища їх як країн, що розвиваються.

Республіка Гвінея є першою з африканських колоній Франції у Західній Африці, яка стала незалежною державою і якій у зв'язку з цим у 60-ті роки присвячені різноманітні публікації. Серед них можна виділити праці Ж. Боже-Гарньє, Х. Лібермана, Ф. Перу, у яких аналізуються становище Республіки Гвінея у світі та стан гвінейсько-французьких відносин, включаючи характер дипломатичних зносин з Францією.

В міжнародно-правовій літературі правове регулювання зовнішніх зносин держав досліджувалося з точки зору загальної теорії міжнародного права. Однак зовнішні зносини країн, що визволилися від колоніалізму, і стали незалежними державами, у тому числі зовнішні зносини африканських країн загалом і Республіки Гвінея зокрема, в українській юридичній науці ще не були предметом дослідження. В даній дисертаційній роботі саме зроблена спроба заповнити цю прогалину в науці міжнародного права і провести аналіз всього комплексу організаційно-правових форм зовнішньополітичної діяльності Республіки Гвінея.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України і є складовою частиною теми “Україна в системі сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика” (номер державної реєстрації 0194U016317).

Мета і завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є аналіз міжнародно-правових аспектів діяльності внутрішньодержавних та зарубіжних органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея.

Відповідно до цієї мети основна увага в дисертації зосереджена на вирішенні таких завдань:

визначити характер сучасних зовнішніх зносин держав як самостійної форми міжнародних відносин відповідно до сучасного міжнародного права як універсальної правової системи, в якій всі держави користуються рівними правами та обов'язками;

дати правову характеристику становлення та розвитку органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея в історичному контексті, визначивши його етапи;

з'ясувати конституційні основи діяльності органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея з урахуванням імперативних норм сучасного міжнародного права, які базуються на мирних відносинах між державами та відповідної ролі їх зовнішньополітичних органів у міжнародному спілкуванні;

проаналізувати систему органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея, дослідивши їх правову природу, специфіку та функціональні особливості як країни, що розвивається;

розглянути правові питання структури та діяльності внутрішньодержавних (конституційних та спеціальних) органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея;

розкрити структуру і форми діяльності зарубіжних органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея відповідно до становища країни в регіоні Західної Африки, африканського континенту та у світі;

висвітлити політико-правові засади діяльності Міністерства закордонних справ країни та визначити шляхи підвищення їх ефективності у зовнішній політиці;

розробити пропозиції щодо удосконалення законодавства Республіки Гвінея у сфері регулювання діяльності її органів зовнішніх зносин відповідно до сучасних форм функціонування міжнародного права;

показати рівень відносин Республіки Гвінея з Україною в сучасний період та дати оцінку діяльності гвінейських органів зовнішніх зносин стосовно України, а також з країнами СНД;

сформулювати пропозиції щодо перспектив розвитку зовнішніх зносин Республіки Гвінея та формування її міжнародно-правової позиції в цілому та України зокрема.

Об'єктом дисертаційного дослідження є міжнародно-правові відносини за участю внутрішньодержавних та зарубіжних органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея, що регулюються міжнародним правом та національним законодавством країни.

Предметом дисертаційного дослідження є комплекс питань, пов'язаних з дослідженням структури та діяльності органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея.

Методи дослідження. Методологічна основа дисертації грунтується на аналізі взаємодії загального і часткового, сутності абстрактного і конкретного. Принципи наукової об'єктивності та доказовості реалізуються в роботі з позицій діалектичного методу пізнання юридичних фактів, соціальних процесів та явищ. Широко використані в дослідженні загальні методи юридичної науки, в тому числі нормативний та природно-правовий, а також загальнонаукові методи -- порівняльний, системний, історичний та ін. Вони застосовуються при дослідженні характеру та особливостей регламентації зовнішніх зносин в сучасному міжнародному праві та визначенні природи і особливостей функціонування внутрішньодержавних та зарубіжних органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській та африканській літературі з міжнародного права досліджується комплекс правових питань, пов'язаних з регламентацією та практикою діяльності органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея відповідно до сучасних вимог міжнародного права та національного законодавства. Зазначені органи Республіки Гвінея відіграють провідну роль у здійсненні її зовнішньої політики, становлячи невід'ємну частину сучасної системи міжнародних відносин, побудованої на універсальному принципі співробітництва всіх держав і народів. На основі дослідження форм, структури та повноважень органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея у дисертації обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення як правової бази створення цих органів, так і механізму їх дії. Важливе місце в дисертації відведено дослідженню питань міжнародно-правової практики Республіки Гвінея в найважливіших сферах міжнародних відносин, включаючи питання врегулювання регіональних конфліктів в рамках Організації Африканської Єдності, активним членом якої є Гвінейська держава.

Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається узагальненням міжнародно-правової практики здійснення Республікою Гвінея зовнішньополітичної функції як суб'єкта міжнародного права з усією специфікою та особливостями, притаманними країні, що порівняно недавно визволилася від колоніальної залежності та вступила на самостійний шлях розвитку. Найбільш повно новизна дослідження відбивається у таких найважливіших положеннях дисертації:

процес становлення та розвитку органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея нерозривно пов'язаний з створенням незалежної Гвінейської держави і утвердженням демократичних принципів управління країною, що стосується як її внутрішньої, так і зовнішньої діяльності;

перший етап розвитку системи державних органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея пов'язаний з національно-визвольним рухом гвінейського народу та відмовою від зносин колоніального характеру з Францією, що призвело до створення у 1958 р. незалежної Гвінейської держави, а другий -- з військовим переворотом 3 квітня 1984 р. та прийняттям нової Конституції країни, яка значно розширила обсяг та зміст конституційно-правового регулювання системи органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея відповідно до міжнародного права та встановила демократичні принципи управління державою;

конституційні принципи зовнішньополітичної діяльності Республіки Гвінея цілком відповідають вимогам загальновизнаних норм сучасного міжнародного права, насамперед принципам Статуту ООН, принципам ОАЄ, Ісламської конференції, Загальній декларації прав людини 1948 р., Міжнародним пактам про права людини 1966 р. та іншим міжнародним актам основоположного значення;

особливості нинішнього етапу розвитку Республіки Гвінея зумовлені її орієнтацією на створення правової держави, що визначає правову природу, структуру та форми діяльності системи органів зовнішніх зносин країни;

головна роль у системі органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея належить Президенту, який відповідає за здійснення зовнішньої політики країни;

Національній Асамблеї Республіки Гвінея належать важливі повноваження у сфері ратифікації міжнародних договорів країни, здійснення парламентського контролю за їх дотриманням, регламентації діяльності спеціальних органів зовнішніх зносин та деякі інші;

правова регламентація системи органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея здійснюється відповідно до загальновизнаних принципів та норм права зовнішніх зносин, насамперед до Віденських конвенцій 1961, 1963, 1975 рр. та Конвенції про спеціальні місії 1969 р., а також національного законодавства країни з питань зовнішніх зносин;

відносини між Республікою Гвінея та Україною характеризуються найвищим рівнем і базуються на визнанні один одного de jure, тобто встановленням між ними повних дипломатичних відносин;

удосконалення діяльності органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея і перш за все зарубіжних дипломатичних, консульських та торговельних представництв має здійснюватися на основі більш точного визначення в національному законодавстві їх функцій та повноважень з одночасним вирішенням проблеми належної координації діяльності цих органів між собою;

виходячи з фактичного стану відносин між Республікою Гвінея та Україною, який характеризується досить високим рівнем економічного, науково-технічного та іншого співробітництва, і значного потенціалу їх розвитку, обґрунтовується необхідність відкриття у найближчий час в Україні гвінейського посольства.

Практичне значення отриманих результатів. Значимість дослідження полягає в тому, що його положення, висновки та рекомендації можуть бути використані в процесі розвитку й удосконалення національного законодавства Республіки Гвінея, що регулює організацію та діяльність її органів зовнішніх зносин. Результати дослідження можуть знайти практичне застосування в діяльності Міністерства закордонних справ Республіки Гвінея та інших органів зовнішніх зносин країни, зокрема в процесі формування її міжнародно-правової позиції, в тому числі щодо України. Положення дисертації можуть бути також використані в процесі викладання курсів права зовнішніх зносин та відповідної частини конституційного права в юридичних навчальних закладах, насамперед на юридичних факультетах Конакрійського та Канканського університетів Республіки Гвінея.

Апробація та публікація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданні відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Дисертант брав участь у семінарах, організованих у зазначеному відділі, де викладалися результати дослідження його роботи, зокрема на семінарі, присвяченому аналізу проекту нової редакції Закону України “Про міжнародні договори” (грудень, 2000), що має розглядатися Комітетом закордонних справ Верховної Ради України. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційної роботи знайшли своє відображення у трьох наукових статтях.

Структура та обсяг роботи. Структура дисертації підпорядкована меті та завданням дослідження, які визначаються логікою наукового пошуку та ступенем розробки даної теми. Дисертація складається з вступу, трьох розділів та дев'яти підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 167 сторінок, список використаної літератури складається з 205 джерел і займає 15 сторінок.

2. Зміст роботи

У вступі обґрунтовані актуальність проблеми, мета та основні завдання дослідження, його об'єкт, предмет і методологія, показано зв'язок дисертації з відповідними науковими програмами, її новизна, теоретичне і практичне значення, структура та обсяг роботи.

У першому розділі “Характер та особливості регламентації зовнішніх зносин держав в сучасному міжнародному праві” досліджуються норми та принципи міжнародного права, що стосуються регламентації діяльності органів зовнішніх зносин держав та здійснюваної ними сучасної дипломатії, включаючи дипломатію Республіки Гвінея.

З визволенням країн Африки від колоніалізму і виникненням там незалежних держав традиційне право зовнішніх зносин, що поширювалося лише на суверенні держави, зазнало докорінних змін і перетворилося на універсальне міжнародне право, яке створило в міжнародному співтоваристві правові умови для рівності всіх держав. Це має принципове значення для їх політичного та соціально-економічного розвитку та гарантує захист прав всіх людей, незалежно від їх національної належності та інших ознак.

Складовою частиною сучасного міжнародного права є система міжнародно-правових норм, яка визначає статус та функції органів зовнішніх зносин держав, насамперед, це норми про дипломатичні представництва та консульські установи, спеціальні місії, представництва держав при міжнародних організаціях, імунітети та привілеї дипломатичних та консульських агентів. Ця система є універсальною в силу здійснення народами, що перебували у колоніальній залежності, їх права на самовизначення. Саме до таких країн належить Республіка Гвінея, що визволилася від французького колоніалізму і стала повноправним суб'єктом міжнародного права з усіма правами та обов'язками, які випливають з цього статусу.

В дисертації аналізується складне міжнародно-правове становище, в якому опинилася країна після проголошення у 1958 році незалежності всупереч намаганням Франції зберегти її в рамках так званого Французького Співтовариства. Останнє було створено за ініціативою французького Президента Шарля де Голля як нова форма колоніальної залежності французьких колоній в Африці, яким мало надаватися лише обмежене самоврядування. Гвінейський народ шляхом референдуму, проведеного 28 вересня 1958 р., висловився проти “співдружності з Францією”, надавши перевагу національному суверенітету та незалежності. В результаті 2 жовтня цього ж року була проголошена Республіка Гвінея, яка стала першою незалежною державою серед французьких колоній в Африці. Ця подія вплинула на подальшу деколонізацію інших французьких колоній, які згодом також стали незалежними державами. Але тривалий час, аж до середини 70-х років ХХ ст., Франція відмовлялася встановити дипломатичні відносини з Республікою Гвінея, порушуючи тим самим один з основних принципів міжнародного права, встановлених Статутом ООН, а саме принцип співробітництва держав, намагаючись тим самим уникнути політичної та матеріальної відповідальності за колоніальне минуле цієї африканської країни, яка мала здійснюватися у наданні їй відповідної допомоги.

Після проголошення незалежності принципи зовнішньої політики Республіки Гвінея найбільш повно були сформульовані у 1959 р. на п'ятому з'їзді правлячої Демократичної партії Гвінеї, а саме принцип мирного співіснування всіх членів міжнародного співтовариства, принцип співробітництва всіх націй -- великих і малих, принцип солідарності народів Азії, Африки та Латинської Америки як країн “третього світу” у розв'язанні своїх внутрішніх та зовнішніх проблем, принцип надання допомоги тим африканським країнам, які ще перебували в колоніальній залежності. Перший Президент Республіки Гвінея Секу Туре, виступаючи 5 листопада 1959 р. на сесії Генеральної Асамблеї ООН, визначив основні принципи зовнішньої політики Республіки Гвінея, що відбивали корінні інтереси народів всіх африканських країн: надання повної та беззастережної незалежності всім країнам Африки; прагнення до реальної єдності всіх країн африканського континенту; сприяння активній участі країн Африки в міжнародному спілкуванні на рівноправних засадах з іншими країнами світу.

Цим самим зовнішня політика Республіки Гвінея, яка визначала у цей період її взаємовідносини з іншими країнами, в тому числі особливий характер відносин з африканськими країнами, сприяла становленню в рамках Організації Африканської Єдності (ОАЄ) такого важливого регіонального міжнародно-правового принципу, як принцип африканської єдності, встановлений в Хартії (статуті) ОАЄ, прийнятої 25 травня 1963 р. в Аддіс-Абебі (Ефіопія). Цей принцип передбачає обов'язок кожної африканської країни поєднувати свої інтереси з інтересами інших країн континенту, виходячи із загальних цілей, встановлених в цій Хартії. Він є узагальненим вираженням принципів цієї впливової регіональної Організації, які передбачають дотримання суверенної рівності всіх держав, невтручання в їх внутрішні справи, поваги суверенітету та територіальної цілісності, мирного врегулювання спорів та ін. Необхідно підкреслити, що ці принципи ОАЄ одночасно належать до основних принципів міжнародного права, закріплених в Статуті ООН, і Республіка Гвінея проголосила, що вона буде їх сумлінно дотримуватися.

Чинна нині Конституція Республіки Гвінея, прийнята на загальнонаціональному референдумі 23 грудня 1990 р., значно розширила обсяг та зміст правового регулювання питань зовнішньої політики, встановивши більш чітку структуру та організацію діяльності органів зовнішніх зносин країни.

З того часу Республіка Гвінея зробила значний внесок у підтримання миру та безпеки на африканському континенті, включаючи розв'язання регіональних збройних конфліктів. Так, зокрема, у 1974 р. вона виступила посередником у мирних переговорах між Малі та Буркіна-Фасо під час збройного конфлікту між цими країнами, а у 1979 р. ОАЄ створила з національних військових підрозділів Гвінеї, Беніна та Конго миротворчі збройні сили для нормалізації становища в Чаді, порушеного громадянською війною. У 1979 р. в Браззавілі (Конго) президенти зазначених трьох країн висловили рішучість своїх народів сприяти законному уряду Чаду в його протистоянні з сепаратистським рухом за збереження територіальної цілісності країни та зміцнення її суверенітету.

Будучи членом Ісламської конференції, Республіка Гвінея засудила вторгнення Радянського Союзу до Афганістану. З перших днів незалежності й дотепер, проголосивши основою своєї зовнішньої політики принципи “незалежності та єдності Африки” і “позитивний нейтралітет”, Республіка Гвінея проводить послідовний курс, спрямований на перетворення цих принципів у життя, сприяючи тим самим зміцненню принципів міжнародного права, що містяться в Статуті ООН та Хартії ОАЄ.

Зовнішня політика Республіки Гвінея як складова принципу африканської єдності, що здійснюється в рамках ООН, ОАЄ, Ісламської конференції та інших міжнародних організацій, сприяла розширенню традиційного змісту поняття дипломатії. Сьогодні це поняття характеризується такою принципово важливою ознаку, як солідарність народів Африки, що виходить з історичних традицій та цінностей африканської цивілізації. Раніше це поняття обмежувалося переважно лише абстрактним значенням -- веденням міжнародних відносин шляхом переговорів (словник Оксфорда). Крім того, країни, що розвиваються, до яких належить Республіка Гвінея, відстоюючи свої законні інтереси на міжнародній арені, здійснюють в рамках так званої “групи 77” власну дипломатію (сьогодні ця група країн налічує близько 120 країн). Ця дипломатія стала впливовою у світі силою, складаючи сучасне поняття дипломатії, для якої є характерною власна міжнародно-правова позиція.

Другий розділ “Природа та особливості функціонування внутрішньодержавних органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея” присвячений аналізу міжнародно-правових аспектів чинної системи органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея та висвітленню їх правової природи, функцій та напрямків діяльності. Насамперед це стосується конституційних та спеціальних органів зовнішніх зносин країни.

У дисертації відзначається, що повноваження центральних органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея ґрунтуються на відповідних положеннях Конституції, які є правовою базою для здійснення загального політичного та оперативного керівництва зовнішньою політикою країни. До них належать: глава держави - Президент, який здійснює функції керівництва державою, включаючи її вище представництво в міжнародних відносинах; Національна Асамблея (парламент), що є загальнонаціональним представницьким органом; Уряд, що є органом загального керівництва іноземними справами, та Міністерство закордонних справ.

Президент Республіки Гвінея здійснює такі повноваження: визначає основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики країни (ст. 37) і, як глава держави, представляє її в міжнародних відносинах (ст. 77); подає Національній Асамблеї на ратифікацію міжнародні договори (ст. 45); призначає та звільняє глав дипломатичних представництв країни за кордоном (ст. 42); приймає вірчі грамоти від глав дипломатичних представництв, акредитованих в Республіці Гвінея (ст. 42), та деякі інші.

Національна Асамблея як представницький законодавчий орган приймає закони з широкої сфері міжнародних відносин (ст. 46), в тому числі з питань ратифікації та денонсації міжнародних договорів Республіки Гвінея, визначення статусу та захисту державних кордонів, війни та миру (ст. 78). Її важливим повноваженням є також прийняття рішення щодо використання Збройних Сил Гвінеї за межами її території (ст. 75).

Уряд Республіки Гвінея, який, згідно з Конституцією, є вищим органом виконавчої влади в країні, здійснює заходи щодо реалізації зовнішньополітичної діяльності держави як з іноземними країнами, так і з міжнародними організаціями; він приймає також рішення щодо участі країни у міжнародних конференціях та інших форумах (ст. 45).

На Міністерство закордонних справ (МЗС) покладено відповідальність за: проведення зовнішньої політики держави та подання відповідних пропозицій Президенту щодо її стратегії; належний стан організації та діяльності дипломатичних та консульських органів в їх стосунках з іноземними державами та міжнародними організаціями; захист прав та інтересів фізичних і юридичних осіб за кордоном в рамках юрисдикції Гвінейської держави. МЗС також бере участь в укладанні міжнародних договорів Республіки Гвінея, і з цією метою веде переговори на всіх стадіях договірного процесу, а також здійснює контроль за імплементацією міжнародних договорів у внутрішньому правопорядку країни та виконує функцію загального нагляду за їх сумлінним виконанням.

У дисертації показано, що розгляд питань стосовно повноважень Національної Асамблеї та Президента та їх розмежування в процесі їх здійснення, в тому числі щодо повноважень у сфері зовнішньої політики, Конституція покладає на Верховний Суд країни, який, таким чином, виконує й функцію конституційного суду (ст.ст. 64, 67, 78 та 83).

Отже, реалізація зовнішньої політики Республіки Гвінея, спрямованої на захист загального миру і безпеки у світі в цілому та африканському континенті зокрема, зміцнення сучасних засад міжнародного правопорядку, підтримання і розширення дружніх відносин з усіма країнами, ґрунтується на положеннях Конституції 1990 р., що є певною гарантією для всіх держав світу стабільності проведення цієї політики та її передбачуваності у цьому напрямку.

Яскравим прикладом розвитку дружніх відносин Республіки Гвінея з іншими країнами є візит в Україну Президента Лансана Конте у червні 1998 р., в результаті якого було визначено пріоритети зовнішньої політики між двома країнами. Президент Республіки Гвінея -- перший з глав держав африканського континенту, який відвідав незалежну Україну. Метою його візиту було зміцнення та активізація політичних, економічних, науково-технічних та гуманітарних зв'язків між двома країнами.

Результатом цього візиту стало прийняття Декларації про взаємини і співробітництво між Республікою Гвінея та Україною і укладення Угоди про безвізовий режим для осіб, що мають дипломатичні та службові паспорти. Одночасно була розроблена програма розвитку відносин між Республікою Гвінея та Україною в політичній та економічній сферах, зокрема досягнута домовленість про відкриття в Україні консульства на чолі з почесним консулом.

Особливо плідними стали результати візиту Президента Лансана Конте в економічній сфері. На прес-конференції, присвяченій підсумкам візиту, Президент України Л.Д. Кучма заявив, що обидві країни досягли домовленості в розширенні співробітництва щодо поставок гвінейських бокситів на Запорізький алюмінієвий та Миколаївський глиноземний заводи. Розглянуто питання про участь українського капіталу в акціонуванні гвінейських боксито-добувних підприємств. Українська сторона заявила також, що вона заінтересована взяти участь у будуванні в Гвінеї залізниці протяжністю 600-700 км, що важливо для виходу гвінейських боксито-добувних підприємств до морського узбережжя країни, яка є морською державою. Сторони домовилися про співробітництво у сфері машинобудування, сільського господарства, освіти. У свою чергу Президент Республіки Гвінея Лансан Конте заявив, що “сферою інтересу” його країни може також стати виробництво суден на Миколаївському суднобудівному заводі та інша його продукція.

Слід відзначити, що під час візиту в 1994 р. урядової делегації України в Республіку Гвінея була укладена Угода про торговельно-економічне, науково-технічне та культурне співробітництво, ратифікована обома країнами (Верховною Радою України 9 лютого 1996 р.), яка сумлінно ними виконується. Зокрема, згідно з цією Угодою, Україна щороку одержує з Гвінеї 2 млн. тон бокситів на суму 28 млн. доларів США. На зазначеній прес-конференції було повідомлено про намір обох сторін збільшити обсяг поставок цієї сировини в сумі до 40 млн. доларів США щорічно.

Гвінейська Республіка та Україна вже тривалий час ефективно здійснюють спільні дослідження у сфері океанографії в рамках відомого у світі Океанографічного науково-дослідного центру, розташованого на території району Рубані у м. Конакрі, який було створено ще під час існування СРСР. Поряд з гвінейськими спеціалістами, в ньому працюють фахівці Національної академії наук України, яка значною мірою фінансує діяльність Центру.

У третьому розділі “Характеристика структури та повноважень зарубіжних органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея” досліджується правове становище зарубіжних органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея та відповідно визначається статус її дипломатичних та консульських представництв у країнах світу, представництв в міжнародних організаціях, спеціальних місій та урядових делегацій на міжнародних конференціях тощо.

Сучасне міжнародне право, як і національне законодавство держав, досить детально регламентує процес встановлення дипломатичних, консульських та торгових відносин між державами, діяльність їх зарубіжних органів, що здійснюють ці функції, та їх припинення. Зарубіжні представництва та їх представники мають офіційний правовий статус в державах, де вони акредитовані, а також в міжнародних організаціях, і користуються відповідними дипломатичними імунітетами та привілеями, що регламентуються нормами загального міжнародного права. Цьому міжнародно-правовому статусу, імунітетам та привілеям без будь-якого винятку відповідають зарубіжні дипломатичні та консульські представництва та їх агенти, що представляють Республіку Гвінея.

Положення про дипломатичні представництва Республіки Гвінея за кордоном, затверджене Указом Президента 22 жовтня 1992 р., передбачає, що “діяльність дипломатичних представництв базується на положеннях Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р., і при необхідності кількісний склад персоналу дипломатичного представництва Гвінеї в іноземній державі встановлюється на основі двосторонньої угоди з державою перебування”.

Як свідчить міжнародно-правова практика Республіки Гвінея, встановлення та підтримання відносин з іноземними державами забезпечується відповідною організацією структури її посольств. Типовим прикладом є посольство Республіки Гвінея в Російській Федерації. Так, за станом на 1 листопада 1999 р. в складі посольства країни існують такі категорії працівників: першу категорію складає дипломатичний персонал, до якого належить Посол, радник з політичних питань, радник з питань економіки, радник з правових питань, аташе з питань культури, військовий аташе, консул, третій секретар; другу -- адміністративно-технічний персонал, до якого належать технічні працівники секретаріату Посла, секретаріату посольства, секретаріату військового аташе та бухгалтер; третьою категорією є обслуговуючий персонал, до якого належать водій Посла, садівник, прибиральники та охорона.

Після розпаду СРСР Республіка Гвінея акредитувала главу свого посольства в Російській Федерації в країнах СНД, включаючи Україну, в колишніх прибалтійських республіках Радянського Союзу та в Монголії, що відповідає пункту 1 статті 5 Віденської конвенції про дипломатичні зносини. Визнання Республікою Гвінея України відбулося 9 січня 1992 р., а дипломатичні відносини між ними встановлено 4 квітня того ж року, і в Конакрі - столиці Гвінеї було відкрито посольство України, глава якого акредитований також в країнах Західної Африки.

В даний час Республіка Гвінея має свої посольства в 34 країнах, а саме у: Західній Африці - 8; Центральній Африці - 3; Північній Африці - 3; Східній Африці - 4 та в ЮАР; Північній Америці - у США та Канаді; Центральній Америці - 1 та на Кубі; в Європі - 8; на Близькому Сході - 1; Азії - у КНР та Японії. Крім того, її представництва діють при таких міжнародних організаціях, як ООН, ЮНЕСКО, МОП, ВООЗ, ВПС, ФАО, ОАЄ, Ісламська конференція та деяких інших.

Організація та діяльність консульств Республіки Гвінея базується на укладенні двосторонніх угод з відповідними державами та регулюється нормами договірного та звичаєвого міжнародного права, в тому числі Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 р., учасницею якої є Гвінея.

У зовнішньополітичній практиці Республіки Гвінея широко використовуються спеціальні дипломатичні місії або дипломатія ad hoc. Їх правовий статус регулюється Конвенцією про спеціальні місії 1969 р., стороною якої є Гвінея. Спеціальна місія складається з представників держави, яка направляється до іншої держави для виконання конкретних завдань, узгоджених між ними. В умовах складного економічного становища Гвінейської держави ці місії часто виконують важливу роль у розвитку співробітництва з іншими державами, виходячи з того, що країна має недостатньо розвинуту мережу зарубіжних дипломатичних представництв. Ці місії часто очолюються Президентом Республіки Гвінея, як це мало місце під час його візиту у 1998 р. в Україну, який значно сприяв подальшому розвитку дружніх відносин між двома країнами. Спеціальні дипломатичні місії дають можливість деякою мірою компенсувати відсутність ще у багатьох країнах представництв Республіки Гвінея, в тому числі в Україні.

Для сучасної міжнародно-правової практики держав досить характерним є відкриття в зарубіжних країнах торговельних представництв . Ця практика певним чином врегульована міжнародним правом і зокрема Віденською конвенцією про дипломатичні зносини. Відкриття таких представництв також становить дипломатичну практику Республіки Гвінея. Так, за станом на 15 грудня 1999 р. відкрито 9 торговельних представництв в країнах, що належать до основних торговельних партнерів країни, а саме у Франції, Великобританії, Румунії, Росії, США, Канаді, Кубі, Індії та Китаї.

У дисертації обґрунтовано ряд пропозицій щодо удосконалення структури та діяльності органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея, особливо її зарубіжних представництв. Зокрема пропонується перетворення тих посольств, які з об'єктивних причин не можуть ефективно діяти, на консульства в країнах Західної, Центральної та Східної Африки, а в ряді країн -- відкриття посольств, або консульств, або торговельних представництв, насамперед в Україні та Казахстані. Підвищенню ефективності дії зарубіжних представництв Республіки Гвінея має сприяти й подальше удосконалення національного законодавства щодо регламентації структури та діяльності цих представництв, в тому числі мають бути встановлені чіткі кваліфікаційні вимоги до дипломатичного та консульського персоналу.

У висновках теоретично узагальнено правові питання структури та діяльності органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея, що становить доктрину та практику сучасного міжнародного права.

Вирішення цієї нової наукової задачі виявляється у визначенні правового процесу становлення та розвитку органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея як члена міжнародного співтовариства та виявленні специфіки цього процесу виходячи з становища країни, яка звільнилася від колоніальної залежності і належить до впливової групи країн, що розвиваються.

Із визволенням країн Африки від колоніалізму і виникненням там незалежних держав, традиційне право зовнішніх зносин, що розповсюджувалося лише на суверенні держави, було перетворено в універсальне міжнародне право, яке вперше в міжнародному співтоваристві створило правові умови для рівності всіх держав. Саме до таких країн відноситься Республіка Гвінея, що визволилася від французького колоніалізму і стала повноправним суб'єктом міжнародного права з всіма правами та обов'язками, що випливають з цього статусу.

Зовнішня політика Республіки Гвінея виходить з Статуту ООН, Статуту ОАЄ, інших міжнародних організацій, визнаних міжнародним співтовариством, а також відбиває насущні сподівання народів всіх африканських країн: прагнення до їх реальної єдності, сприяння активної участі країн Африки в міжнародному спілкуванні на рівноправних засадах з іншими країнами світу. Ця політика сприяла становленню в рамках ОАЄ такого важливого регіонального міжнародно-правового принципу, як принцип африканської єдності, що передбачає обов'язок кожної африканської держави поєднувати свої інтереси з інтересами інших держав африканського континенту. Він є узагальненим вираженням принципів ОАЄ, які передбачають дотримання суверенної рівності всіх держав, невтручання в їх внутрішні справи, повагу суверенітету та територіальну цілісність, мирне врегулювання спорів та ін.

Ці принципи одночасно належать до основних принципів міжнародного права, закріплених в Статуті ООН, і Республіка Гвінея їх сумлінно дотримується. Зовнішня політика Республіки Гвінея сприяла розширенню традиційного змісту поняття дипломатії лише як ведення міжнародних відносин через переговори, ввівши до нього таку принципово важливу ознаку, як солідарність народів Африки, що виходить з історичних традицій та цінностей африканської цивілізації. Країни, що розвиваються, до яких належить Республіка Гвінея, відстоюючи свої законні інтереси на міжнародній арені, здійснюють власну дипломатію в рамках так званої “групи 77”, що стала впливовою у світі силою (сьогодні до складу цієї групи входить близько 120 країн).

Повноваження центральних органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея ґрунтуються на відповідних положеннях Конституції, і вони є правовою базою для здійснення загального політичного та оперативного керівництва зовнішньою політикою країни, що являє собою певну гарантію стабільності проведення Гвінейською державою курсу на всебічне співробітництво з іншими державами та розв'язання регіональних та інших конфліктів виключно мирними засобами.

Важливим прикладом такої політики став візит Президента Республіки Гвінея у 1998 р. в Україну, в результаті якого було визначено пріоритети зовнішньої політики між двома країнами. Зокрема, прийнята Декларація про взаємовідносини і співробітництво між ними та укладена Угода про безвізовий режим для осіб, що мають дипломатичні та службові паспорти. Діяльність дипломатичних представництв Республіки Гвінея базується на положеннях Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р., і при необхідності кількісний склад персоналу дипломатичних представництв в іноземній державі встановлюються на основі двосторонньої угоди з державою перебування.

Міжнародно-правова практика Республіки Гвінея свідчить, що встановлення та підтримання міжнародних відносин з іноземними державами забезпечується відповідною організацією структури її посольств. У зовнішньополітичній практиці Республіки Гвінея широко використовуються спеціальні дипломатичні місії або дипломатія ad hoc. Їх правовий статус регулюється Конвенцією про спеціальні місії 1969 р., стороною якої є Гвінея. Успішним прикладом такої практики є згаданий візит Президента Республіки Гвінея у 1998 р. в Україну, який значно сприяв подальшому розвитку дружніх відносин між двома країнами. Спеціальні дипломатичні місії дозволяють деякою мірою компенсувати відсутність ще у багатьох країнах представництв Республіки Гвінея, в тому числі в Україні. Для сучасної міжнародно-правової практики держав характерним є відкриття в зарубіжних країнах торговельних представництв. Ця практика певним чином врегульована міжнародним правом і, зокрема, Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р. В даний час відкрито 9 торговельних представництв Республіки Гвінея в країнах, що належать до її основних торговельних партнерів.

Важливим є завдання щодо удосконалення структури та діяльності органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея, особливо її зарубіжних представництв. Запропоновано перетворити посольства, які з об'єктивних причин не можуть ефективно діяти, на консульства, а в ряді країн відкрити посольства, або консульства, або торговельні представництва, насамперед в Україні та Казахстані. Підвищенню ефективності дії зарубіжних представництв Республіки Гвінея має сприяти й подальше удосконалення національного законодавства щодо регламентації структури та діяльності цих представництв, в тому числі мають бути встановлені чіткі кваліфікаційні вимоги до дипломатичного та консульського персоналу.

Основні публікації

1. Основні принципи зовнішньої політики Республіки Гвінея та міжнародне право (до 40-річчя членства Гвінеї в ООН) // Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. -- Вип. 13. -- К., 1999.--С. 24-27.

2. Структура та повноваження зарубіжних органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея // Держава і право (Зб. наукових праць: юридичні і політичні науки). -- Вип. 4. -- К., 1999. -- С. 311-318.

3. Система органів зовнішніх зносин Республіки Гвінея // Держава і право. (Зб. наукових праць: юридичні і політичні науки). -- Вип. 6. -- К., 2000.--С. 331-336.

Размещено на Allbest.ru