Характеристика правового інституту зустрічного позову

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність нашої теми полягає в тому, що на практиці засоби захисту проти позову широко використовують відповідачі по справі або особи які є їх представниками, але в теорії ці питання розглянуті неповністю і відносно них йдуть багато спорів. Як приклад можна навести декілька дискусійних тем які існують не тільки між українськими, а й іншими вченими які займаються вивченням даного питання в країнах на території колишнього радянського союзу. По-перше деякі вчені притримуються думки що засоби захисту проти позову можна поділити на:

1) невизнання позову,

2) заперечення проти позову,

3) зустрічний позов.

Але більшість вчених, професорів та академіків стверджує, що не визначення позову не є засобом захисту проти позову.

Також є вчені які дивляться на засоби захисту проти позову в широкому розумінні і стверджують, що вище перелічені засоби - це лише спеціальні засоби якими наділяються лише відповідачі, а крім них є й загальні засоби, які можуть використовувати всі учасники процесу.

Вирішення цих дискусій та наведення ясності в цих питаннях і є моєю основною цілю яку я перед собою поставив при написанні цієї роботи.

Реалізація в цивільному процесуальному праві України принципів змагальності і процесуальної рівності сторін полягає в закріпленні системи процесуальних засобів, які б забезпечували не тільки позивачу, а й відповідачу в справі можливість активно і ефективно захищати свої інтереси проти пред`явленого до них позову. Вони складаються з процесуальних прав і обов`язків відповідача, процесуальних дій по їх реалізації і процесуальних форм їх виразу, і можуть бути поділені на загальні і спеціальні. До загальних відносяться процесуальні засоби, якими можуть скористатися позивач та інші особи, які беруть участь у справі. Спеціальні засоби можуть бути використані тільки відповідачем. Ними будуть заперечення проти позову і зустрічний позов.

Інститут зустрічного позову відомий як континентальній системі права, так і загальній. Даний інститут є міжгалузевим, оскільки широко застосовується в цивільному, господарському (арбітражному) та третейському процесах багатьох країн світу. Але така широка поширеність зустрічного позову зумовила дуже широке коло різноманітних підходів до нього і радикально різні шляхи врегулювання одних і тих самих проблемних питань за допомогою зустрічного позову. Та навіть проаналізувавши законодавство різних країн і дослідивши підходи різних вчених не можна виділити єдиний підхід до даного поняття, і не зовсім потрібно його виділяти, оскільки, не дивлячись на незмінну суть та завдання, інститут зустрічного позову має свої особливості, обумовлені різноманітністю систем права та правового регулювання даного інституту, історичним розвитком цього поняття у кожній конкретній державі, а також особливістю судової практики.

Інститут зустрічного позову, який виник ще за часів стародавньої Греції, викликав науковий ажіотаж навколо себе відносно недавно, що пояснюється наступною хвилею розвитку даного інституту. Зацікавленість як з боку вчених, так і законотворців пояснюється необхідністю дослідження даного поняття для офіційного і більш детального закріплення у національній системі права, зокрема, на законодавчому рівні. Але і закріпивши інститут зустрічного позову в Цивільному Кодексі України, виникає безліч питань пов`язаних з його реалізацією на практиці та врегулювання прогалин, які залишилися. Тому дослідження даного поняття є актуальним, і, у зв`язку з появою нових правовідносин та розвитком національної системи права в цілому не втратить актуальність і в майбутньому.

1. Загальна характеристика зустрічного позову

Виходячи з принципу рівності прав та обов'язків сторін, які закріплені у ч. 1 ст. 31 ЦПК України, позивач має право на пред'явлення позову, але, в свою чергу його право має бути врівноважено відповідним правом відповідача, яке може виражатися у двох процесуальних формах: заперечення відповідача проти позову чи пред'явлення ним зустрічного позову. Так, зустрічний позов є одним з основних процесуальних засобів відповідача як у захисті від первісного позову, так і в задоволенні особистих вимог відповідача до позивача.

Зустрічний позов - це заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна позовна вимога для сумісного її розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов забезпечує відповідачу захист його самостійного права і охоронюваного законом інтересу проти пред'явленої до нього вимоги позивачем. Він полегшує розгляд взаємних вимог сторін і усуває можливість несумлінного позивача уникнути від одночасного задоволення справедливих вимог відповідача. Зручність зустрічного позову також в поєднанні одним провадженням двох справ, що сприяє економії процесуальних засобів.

Спільний розгляд первісного і зустрічного позовів надає суду змогу правильніше і всебічніше дослідити взаємовідносини сторін, усуває можливість постановлення протилежних рішень і цим самим створює умови для найбільш повного захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав та інтересів відповідача. Але зустрічний позов може негативно вплинути на розвиток процесу в справі. Несумлінний відповідач може використати його для затягування і ускладнення процесу, для створення тяганини і цим самим перешкодити нормальному відправленню правосуддя. Таке використання процесуальних засобів для захисту цивільного права буде зловживанням процесуальними правами і суд вправі відхилити прийняття зустрічного позову до свого провадження, роз'яснивши відповідачу право на пред'явлення його окремо.

В теорії цивільного процесуального права не існує єдиної думки стосовно поняття зустрічного позову, що насамперед пов'язано з багатоманітністю точок зору стосовно розуміння поняття позову. Ускладнює завдання відсутність законодавчого визначення зустрічного позову, оскільки ст. 123 ЦПК України, що носить назву „Зустрічний позов”, регламентовано порядок подання зустрічного позову.

Суть зустрічного позову полягає в тому, що відповідач, маючи певні заперечення, може покласти їх в основу зустрічного позову. Але різні вчені визначають зустрічний позов по-різному, роблячи акценти на різні аспекти даного поняття.

Для того, щоб дати визначення, яке б найбільш повно характеризувало дане поняття та враховувало його особливості, необхідно розглянути характерні риси зустрічного позову.

По-перше, він може бути пред'явлений лише до суду за місцем розгляду основного позову. Дана особливість обумовлена взаємозв'язком двох позовів, наявністю спільних суб'єктів правовідносин, необхідністю і доцільністю спільного розгляду.

По-друге, право пред'являти зустрічний позов має не будь-хто, а лише відповідач або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги до позивача по первісному позову. Пред'явлення матеріально-правової вимоги у формі зустрічного позову тягне за собою зміну процесуального статусу сторін, оскільки за такою вимогою первісний відповідач набуває процесуального статусу позивача, а первісний позивач - відповідача. Хоча, повного процесуального статусу позивача у цьому випадку відповідач може набути тільки у разі, якщо первісний відповідач відмовиться від заявленого ним позову і суд прийме таку відмову.

По-третє, зустрічний позов заявляється в уже розпочатому процесі, який з ініційований первісним позовом позивача до відповідача. Це пояснюється правом на зустрічний позов, яке виникає і може бути реалізоване лише при судовому розгляді спору і пов'язано з необхідністю вибору відповідачем процесуальних засобів захисту від початкового позову.

По-четверте, пред'явлення зустрічного позову обмежене у часі, оскільки його подання можливе лише до або під час попереднього судового засідання.

По-п'яте, зустрічному позову притаманна специфічна мета, а саме - захист від первісного позову. Така мета обумовлена процесуальним становищем відповідача, який порушив права та інтереси позивача і вимушений захищати себе та реалізовувати власні вимоги до останнього.

По-шосте, він як і будь-який позов містить самостійні вимоги, які мають бути взаємопов'язані з основним позовом, оскільки саме цей взаємозв'язок об'єктивно визначає зустрічність позовів. Зв'язок зустрічного позову з первісним може обумовлюватись різними причинами та мати різний зміст:

1) відповідач пред'являє вимозі позивача однорідні вимоги для зарахування основної вимоги. Наприклад: відповідач пред'явив зустрічний позов про відшкодування заподіяної шкоди майну позивачем проти первісного позову про стягнення даних відповідачу грошей в борг і вчасно не повернутих. Зустрічний позов в даному випадку направлений на зарахування первісного позову в цілому, або певній його частині в залежності від їх розмірів;

2) задоволення зустрічного позову виключає повністю або частково задоволення первісного позову. Таке співвідношення первісного і зустрічного позовів обумовлене їх несумісністю, оскільки часто виникає ситуація, коли задоволений може бути або первісний, або зустрічний позов. Наприклад, відповідач, до якого пред'явлений позов про сплату аліментів на утримання дитини, вимагає передачі йому дитини на виховання. Задоволення такої вимоги відповідача унеможливлює задоволення первісного позову. Неможливість задоволення первісного позову при задоволенні зустрічного має місце і в тих випадках, коли вимогою відповідача спростовуються обставини, які становлять підставу первісного позову. Так, проти позову про виселення з будинку на основі договору найма житла і факту порушення відповідачем його обов'язку сплачувати плату за користування житлом, пред'явлений позов про визнання права власності відповідача на будинок;

3) зв'язок між первісним і зустрічним позовом може обумовлюватись і тим, що вони обидва випливають з одного і того ж правовідношення. Прикладом такого зустрічного позову може бути зустрічний позов про розподіл майна, набутого в шлюбі проти позову про розірвання шлюбу.

Також особливістю є те, що на відміну від позову взагалі, зустрічний позов може бути заявлений виключно на захист власного права. Необхідність зв'язку між первісним і зустрічним позовом не позбавляє його такої риси, як самостійність, що проявляється в наступному:

- по-перше, при задоволенні зустрічного позову не виключена вірогідність відмови в задоволенні основного, але можливі випадки відмови задовольнити вимоги за первісним позовом через незаконність або необґрунтованість основного позову. Може бути відмовлено у задоволенні позову про виселення відповідача через неможливість спільного проживання з одночасною відмовою у зустрічному позові відповідача про визнання за ним частки в спільній власності на спірний будинок.

- по-друге, через самостійність зустрічного позову суд зобов'язаний розглянути і винести рішення по ньому і в тому випадку, коли рішення по первинному позову не виноситься. Але і тоді, коли розглядаються обидва позови, то по кожному з них у справі має бути дана конкретна вмотивована відповідь. Резолютивна частина судового рішення повинна містити окремі висновки по первісному та зустрічному позовам: яке право визнано за кожною стороною, хто, які дії і в чию користь повинні виконати. Фактично це буде єдиним рішенням по двом різним вимогам, де кожна із сторін займає становище позивача і відповідача одночасно.

Зустрічний позов не є позовом особливого виду, а відноситься до позовів про визнання, присудження чи перетворення.

Вперше така класифікація зустрічних позовів була запропонована Н.І. Клейн. До першого виду вона відносить зустрічні позови, зв'язок яких з первісною вимогою виражається в тому, що право відповідача виключає право позивача, або підстава зустрічного позову підриває підставу первісного, або ж зустрічна вимога повністю або частково зупиняє первісну вимогу. Зустрічні позови, які пов'язані з первісним близькістю підстав, на думку вченої, має бути віднесено до другого виду.

В свою чергу, класифікують зустрічні позови за ознакою захисту проти первісного позову. Зустрічні позови першого виду називаються позовами з метою захисту проти первісного, зустрічні позови другого виду - такі, що не переслідують зазначеної мети.

Тож, на основі викладеного можна дати наступне визначення зустрічного позову - це самостійна вимога відповідача до позивача, що випливає зі спірного матеріального правовідношення, звернена до суду з метою захисту його прав та охоронюваних законом інтересів та прийнята судом для спільного розгляду з первісним позовом внаслідок їх взаємозв'язку.

Значення даного інституту полягає в тому, що спільний і одночасний розгляд зустрічного і первісного позовів економить час, процесуальні засоби суду і сторін, відвертає винесення рішень, що суперечать, допомагає суду глибше і більш повно дослідити взаємовідносини сторін. Але в той же час недостатня правова регламентація та недослідженість на рівні теоретичної бази з цього питання можуть викликати певні труднощі для суду, оскільки подання зустрічного позову завжди ускладнює процес і за наявності прогалин можливе зловживання з боку учасників процесу, зокрема - відповідача.

Якщо розглядати зустрічний позов як спосіб захисту відповідача, то необхідно розмежовувати його із запереченнями проти позову, оскільки вони об'єднані процесуальною цілеспрямованістю.

Зустрічний позов повинен бути пред'явлений з обов'язковим дотриманням правил, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, про що детальніше йтиметься далі. Що ж стосується заперечень, то вони можуть подаватися як в усній, так і в письмовій формі без оплати судового збору. В той час як зустрічний позов може подаватись лише в першій інстанції, заперечення проти позову можуть наводитись в будь-якій інстанції.

Законодавство України дозволяє позивачеві змінити предмет або підстави позову і це положення поширюється і на позивача за зустрічним позовом. Але, визначившись з предметом і підставами, його заявник стає обмеженим вибраними ним предметом та підставами. Захищаючись від позову шляхом заперечень, відповідач має право, не відмовляючись від колишніх заперечень наводити нові, які можуть бути не пов'язані між собою. Обмеження існують лише щодо доведення неможливості подання певних заперечень у першій інстанції, якщо вони подаються особою в наступних інстанціях.

Судовій практиці відомі випадки, коли відповідач захищаючись від позову, одну і ту ж незгоду подає у різних процесуальних формах. Це зустрічається у позовах про стягнення аліментів на утримання дітей. В одному випадку відповідач оспорює своє батьківське право за допомогою заперечень, добиваючись рішення про відмову позивачу в позові, а в другому - пред'являє зустрічний позов про визнання недійсним запису його батьком дитини.

Отже, можна зробити висновок, що у випадках, коли відповідач, захищаючись проти позову, посилається не на наявність власного права, а на відсутність права у позивача, засобом захисту має бути надання заперечень. Зустрічний же позов відрізняється від заперечень своєю самостійністю. Відповідач не може скористатись запереченнями проти позову, якщо його право потребує судового підтвердження. Якщо відповідач не лише заперечує проти позову, а й заявляє самостійну вимогу, тоді вимоги для судового підтвердження мають також бути висловлені у формі зустрічної позовної заяви. Без пред'явлення зустрічного позову, суд не вправі зобов'язати первісного позивача до вчинення конкретних дій щодо відповідача, а може лише відмовити первісному позивачу у задоволенні позову.

Форма та зміст зустрічного позову.

Згідно п.1 ст.124 ЦПК України вимоги що до форми і змісту зустрічного такі ж як і позовної заяви, а саме:

Зустрічний позов подається в письмовій формі.

Зустрічний позов повинен містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо зустрічний позов подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі;

3) зміст позовних вимог;

4) ціну позову щодо вимог майнового характеру;

5) виклад обставин, якими особа що подає зустрічний позов обґрунтовує свої вимоги;

6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

7) перелік документів, що додаються до зустрічного позову.

Зустрічний позов підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання.

До зустрічного позову додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Якщо зустрічний позов подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження.

Позивач повинен додати до зустрічного позову його копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Проаналізуємо найважливіші пункти змісту позовних вимог.

Позовні вимоги зустрічного позову повинні виникати з одних правовідносин, або з приводу одного предмета, або в випадку коли задоволення вимог зустрічного позову виключають частково або повністю вимоги первісного позову. Так, наприклад, задоволення позову відповідача про заперечення батьківства виключає задоволення позову про стягнення аліментів на дитину.

Ціна позову вимог майнового характеру.

Ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошей -- стягуваною сумою;

2) у позовах про витребування майна -- вартістю майна, що витребується;

3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, -- загальною сумою усіх вимог;

4) у позовах про стягнення іноземної валюти -- в гривнях переведених згідно зі встановленого Національним банком України курсу.

В ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені).

Виклад обставин, якими особа що подає зустрічний позов обґрунтовує свої вимоги.

Зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування.

Розгляд цих двох пунктів разом обумовлений їх тісним зв'язком. Тобто в зустрічному позові повинні бути зазначені обставини які мають значення для вирішення справи на користь сторони яка подає зустрічний позов. А кожна обставина яка вказується в запереченні проти позову повинна підтверджуватись доказами. На приклад в зустрічному позові вказується, що особа не заключала договір згідно якому подарувала квартиру. Це буде обставиною, якою особа що подає зустрічний позов обґрунтовує свої вимоги. А підтвердженням цієї обставини буде висновок експертизи, що підтверджує дану обставину.

До зустрічного позову додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Разом з запереченням проти позову подаються й оригінали квитанцій по сплаті судового збору та витрат на ІТЗ. ІТЗ становить 120 грн. Сплата судового збору розраховується згідно Декрету "Про державне мито".

Подання зустрічного позову.

Оскільки зустрічний позов є одним із основних процесуальних засобів захисту відповідача від первісного позову, так і в одночасному задоволенні особистих вимог відповідача до позивача, то питання пред'явлення зустрічного позову відповідачем та його прийняття судом безпосередньо пов'язане з гарантованим відповідачеві правом на судовий захист від претензій позивача та задоволенням особистих вимог відповідача, які сформульовані ним у зустрічній позовній заяві. Це право відповідачу дає ст. 123 нового ЦПК, і воно може бути реалізоване тільки в суді першої інстанції та лише за певних умов, зазначених у кодексі.

Предметом зустрічного позову, пред'явленого у відповідності з статтями 123, 124 ЦПК України, являється відхилення первісного позову рішенням суду і один із інших способів витребуваного позивачем захисту (наприклад, стягнення аліментів та оспорювання батьківства).

Підставами зустрічного позову можуть слугувати юридичні факти, що підривають підстави первісного позову і норми права.

Право на зустрічний позов реалізується відповідачем шляхом пред'явлення зустрічної позовної заяви до суду. Право на пред'явлення зустрічної позовної заяви виникає з моменту порушення цивільної справи. Відповідно до статті 124 ЦПК України зустрічна позовна заява подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову.

Пред'явлення зустрічного позову відбувається шляхом подання позовної заяви, яка повинна відповідати всім вимогам, тобто загальним вимогам, що висуваються до форми та змісту позовної заяви, а також вимогам щодо сплати державного мита та сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Вона має бути подана в письмовій формі, містити назва суду, до якого вона подається і в якому відкрито провадження за первісним позовом, імена позивача та відповідача за зустрічною позовною заявою, їх адреси, або ті самі реквізити для представників, якщо заява подається ними, зміст позовних вимог, ціну позову, обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначення всіх наявних доказів та перелік документів, які додаються до заяви.

При порушенні зазначених вимог суд постановляє ухвалу та надає відповідачеві строк для усунення недоліків заяви. Якщо у встановлений строк недоліки зустрічної позовної заяви не будуть усунуті, суддя повертає цю заяву відповідачу, про що виносить ухвалу. Така ухвала може бути оскаржена.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, які стали підставою для повернення заяви. При цьому слід враховувати те, що зустрічна позовна заява може бути подана лише до або під час попереднього судового засідання.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.1990 р. №9 зі змінами і доповненнями „Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції” у прийнятті зустрічного позову не може бути відмовлено з підстав пред'явлення його пізніше визначеного законом строку, якщо розгляд окремо первісного позову зробить неможливим розгляд зустрічних вимог відповідача (наприклад, позовів про виселення та визнання права на спірне жиле приміщення, про стягнення аліментів та оспорювання батьківства, про розірвання шлюбу та визнання шлюбу недійсним тощо).

Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом. Розгляд зустрічного позову разом з первісним є гарантією захисту прав як позивача, так і відповідача, бо це сприяє ліквідації в одному процесі всіх спірних питань між ними, дозволяє суду повніше з'ясувати справжні взаємовідносини сторін, виключає можливість винесення судом рішень, що суперечать один одному.

Коли прийняття зустрічного позову сприятиме здійсненню таких завдань, то суд зобов'язаний прийняти його до свого провадження. Нехтування цим призводить до неправильного вирішення справи. Так, суд, в провадженні якого був позов матері дитини до батька дитини про стягнення аліментів, відмовив в прийнятті зустрічного позову батька про передачу дитини на його виховання. Обидва позови були розглянуті окремо з винесенням рішення про їх задоволення.

В наглядній інстанції такі рішення були скасовані з вказівкою для суду першої інстанції розглянути сумісно обидва позови, виходячи з того, що це сприятиме повному, всебічному і правильному їх розгляду та усуне можливість прийняття протилежних за змістом рішень, що мало місце при окремому їх розгляді.

Частиною 2 ст. 123 ЦПК України встановлено, що „зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову”. Але для пред'явлення зустрічного позову не потрібна наявність усіх зазначених умов у сукупності, достатньо лише однієї з них. Так, якщо предметом первісного позову є витребування майна, що підлягає передачі на підставі укладеного договору, а відповідач за первісним позовом заявляє зустрічний позов про визнання цього договору недійсним, то задоволення зустрічного позову виключає задоволення вимог за первісним.

Зустрічний позов незалежно від його підсудності пред'являється за місцем розгляду первісного позову.

Таким чином, зустрічний позов ми розглядаємо як основний спосіб захисту відповідача проти позову позивача. Не дивлячись на відносно самостійний характер зустрічного позову, він перебуває у нерозривній єдності з первісним, підтвердженням чого і є доволі схожий порядок подання таких позовів.

Підстави зустрічного позову.

Зустрічний позов - це матеріально-правова правова вимога первісного відповідача до первісного позивача, пред'явлена до суду для спільного розгляду із первісним позовом. За цією позовною вимогою первісний відповідач набуває процесуального статусу позивача, а первісний позивач - відповідача. Однак, лише у цій справі, повного процесуального статусу позивача відповідач може набути тільки тоді, коли первісний позивач відмовиться від заявленого ним позову і суд прийме таку відмову.

При зверненні до суду відповідача із зустрічним позовом він ставить перед собою подвійну мету: по-перше, захистити своє порушене, оспорюване чи невизнане право, по-друге, він захищається проти вимог позивача.

Суд приймає зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані та спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Право на пред'явлення зустрічного позову виникає з відкриттям провадження у справі і може бути реалізовано до початку розгляду справи по суті.

Після розгляду справи по суті у судовому засіданні суд ухвалює єдине рішення, в якому повинна бути дана конкретна відповідь як на первісну вимогу позивача, так і на зустрічну вимогу відповідача.

Підставами зустрічного позову є вимоги і обставини якими обґрунтовує позивач свою позовну заяву. У зустрічному позові ставляться вимоги протилежні вимогам заявленим у первісному позові. У п. 9 постанови ПВСУ «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» суд дав визначення предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав).

Предмет позову - це та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої він просить ухвалити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами -- суб'єктивним правом і обов'язком позивача і відповідача. У позовах, спрямованих на присудження відповідача до здійснення ним певних дій, на виконання обов'язку перед позивачем, предметом позову є спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. У позовах про визнання у наявності чи відсутності правовідносин предмет складають такі правовідносини: визнання їх наявності чи відсутності. Отже, предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Предмет позову характеризується певним змістом, в багатьох випадках -- і окремим об'єктом. Тому необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального об'єкта або матеріального предмета позову. Наприклад, предметом позову про виселення громадянина будуть спірні правовідносини -- право позивача зайняти жиле приміщення і обов'язок відповідача його звільнити, об'єкт -- жиле приміщення. Суть позову може бути визначена правильно лише з урахуванням його матеріально-правової і процесуально-правової складових, які співвідносяться між собою як названі галузі права, нормами яких ці складові позову врегульовані.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги: юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; доказові факти, що тісно пов'язані з фактами матеріально-правового характеру, на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність (у справах про встановлення батьківства, факти ведення спільного господарства тощо). Треба зазначити, що обставини зазначенні в зустрічні позовні заяві повинні підтверджувати вимоги оскільки у разі відсутності обставин справи. Якщо вони не підтверджують вимоги суд може залишити позовну заяву без руху на підставі невідповідності вимогам закону. Від них відрізняються цивільно-процесуальні факти, які підтверджують наявність обставин, необхідних для реалізації права на пред'явлення позову, заходів щодо забезпечення позову, зупинення провадження у справі тощо. Обставини є фактами які підтверджуються доказами. Проте кожна обставина справи, яка може бути використана стороною на свою користь для підтвердження своїх вимог чи заперечень в залежності від того які докази будуть подаватися сторонами. Відповідач також може у своєму позові зазначити обставини від яких він звільнений в силу закону. Це обставини, визнані сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі, загальновідомі та преюдиційні.

Можливість розгляду зустрічного позову разом з першим сприяє ліквідації в одному процесі всіх спірних питань між позивачем і відповідачем. Якщо відповідач використовує зустрічний позов для захисту проти первісного, задоволення зустрічного позову виключає задоволення вимог позивача (повністю або до деякої міри). Одночасний розгляд первісного і зустрічного позовів виключає можливість винесення судом, рішень, які суперечать один одному, дозволяє суду повніше, глибше і правильніше з'ясувати справжні взаємовідносини сторін.

2. Зустрічний позов як цивільна процесуальна форма захисту інтересів відповідача

Згідно із принципом диспозитивності цивільного судочинства особи, які беруть участь у справі, розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. При цьому слід враховувати, що, реалізуючі одні права, сторона «нападає», реалізуючі інші «захищається».Однією з процесуальних форм захисту інтересів відповідача є реалізація права на пред'явлення зустрічного позову., одним із спеціальних прав відповідача, яке водночас є процесуальною формою захисту його інтересів, згідно з цивільним процесуальним законом визначено право відповідача пред'явити зустрічний позов.

Як ми вже зазначали, процесуалісти по-різному оцінюють юридичну природу зустрічного позову (права на його пред'явлення). Більшість із них вважають, що такий позов має самостійний характер . Інші акцентують увагу на тому, що зустрічний позов є засобом захисту інтересів відповідача .На думку ж деяких із них, зустрічний позов має самостійну юридичну природу і водночас є засобом захисту інтересів відповідача проти позивача. Дехто з авторів відстоює позицію, відповідно до якої цей позов слід визнавати видом об'єднання позовів. Видається, що всі наведені погляди щодо юридичної природи зустрічного позову є тією чи іншою мірою раціональними. Пред'являючи зустрічний позов, відповідач має на меті встановити, змінити чи припинити свої правовідносини з первісним позивачем (у такому випадку зустрічний позов має самостійний характер, адже відповідач прагне отримати певне благо, що передбачено суб'єктивним правом, яке йому належить і було порушено позивачем) або захистити свої права, свободи та законні інтереси, виходячи із зазначених вище мотивів.

Розглядати зустрічний позов тільки, як засіб захисту проти первісного позову, ми вважаємо, неправильно: зустрічний позов є одночасно і засобом захисту, і самостійною вимогою відповідача. Навряд чи зустрічний позов відповідача до позивача можна кваліфікувати і як вид об'єднання позовів. Відповідна класифікація не тільки не ви значена законодавчо, її немає навіть у теорії цивільного процесуального права. зустрічний позов -- це самостійні вимоги відповідача, пред'явлені ним до позивача у порядку і строки, встановлені законом, для спільного їх розгляду з первісним позовом у межах одного і того самого провадження у цивільній справі. Ознаками зустрічного позову є:

1) самостійний характер вимоги;

2) виконання функції захисту проти первісного позову;

3) одночасний розгляд в одному провадженні з основним позовом.

Надання відповідачеві у випадках, передбачених законом, можливості пред'явити зустрічний позов створює для останнього низку переваг, які забезпечують найбільш зручний та своєчасний захист його прав та інтересів. Ці переваги полягають насамперед у тому, що відповідач має змогу в одному провадженні ліквідувати всі спірні правовідносини між ним та позивачем. Одночасний розгляд основного та зустрічного позовів також звільняє відповідача від необхідності задовольняти вимоги позивача, навіть і обґрунтовані, за умови, що такі вимоги підлягають зарахуванню, у зв'язку з тим, що позивач не виконує іншого зобов'язання, порушуючи цим права та інтереси відповідача. Крім того, поєднання в одному провадженні основного та зустрічного позовів сприяє реалізації принципу процесуальної економії: для розгляду спору використовується менше часу та засобів, взаємовідносини сторін з'ясовуються глибше та правильніше, виключається можливість ухвалення суперечливих рішень.

Умови прийняття судом зустрічного позову.

Право на звернення із зустрічним позовом обмежене у часі. Так, відповідач може пред'явити зустрічний позов лише після відкриття провадження у справі й до початку розгляду справи по суті. Умовами прийняття судом зустрічного позову для спільного розгляду з первісним позовом, окрім пред'явлення цього позову у встановлений законом строк і з дотриманням вимог, є взаємопов'язаність первісного і зустрічного позовів між собою та доцільність їх спільного розгляду.

Ці умови вважаються дотриманими, зокрема, якщо:

1) первісний та зустрічний позови випливають із одних і тих самих правовідносин. У такому разі слід враховувати, що вимоги, які становлять зміст цих позовів, можуть зараховуватися, або задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Наприклад, при пред'явленні позикодавцем позову про повернення позичальником грошових коштів (позики) та сплату відсотків відповідно до умов договору позики позичальник має право пред'явити зустрічний позов про оспорювання договору позики на тій підставі, що грошові кошти взагалі не були ним одержані. У наведеному прикладі первісний та зустрічний позови випливають з одного і того самого правовідношення -- договору позики. Крім того, у разі задоволення зустрічного позову автоматично виключається і задоволення первісного позову, адже не можна стягнути грошову суму за договором позики, який не був укладений. Також, виходячи із зазначених правовідносин, відповідач може пред'явити до позикодавця зустрічний позов іншої спрямованості, зокрема позов про повернення визначеної суми сплачених ним відсотків у зв'язку з помилкою у первісних розрахунках. У такому випадку вимоги, що становлять зміст первісного та зустрічного позовів, випливають з одного правовідношення і можуть бути зараховані;

2) вимоги за позовами можуть зараховуватися. При цьому суд має керуватися положенням ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України (далі -- ЦК), відповідно до якої зарахування зустрічних однорідних вимог допускається, якщо настав строк їх виконання або якщо строк їх виконання не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги.

3) задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, зокрема, за таких умов:- вимога в зустрічному позові спростовує або підриває підставу первісного позову (наприклад, зустрічний позов про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, коли позивач у первісному позові пред'явив вимогу про повернення майна на підставі цього свідоцтва);- зустрічна вимога виключає первісну вимогу через їх несумісність (наприклад, задоволення зустрічного позову про визнання особистою приватною власністю чоловіка автомобіля, набутого ним за час окремого проживання з дружиною, у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, виключає можливість задоволення первісного позову дружини про поділ цього автомобіля як спільної сумісної власності).

Самостійний характер вимог зустрічного позову передбачає, що рішення щодо нього має бути ухвалено незалежно від того, чи буде прийнято рішення стосовно первісного позову. Тому суд має вирішити зустрічні позовні вимоги навіть у тому разі, коли первісна позовна заява залишається без розгляду або закривається провадження за первісним позовом і немає підстав чинити те саме щодо зустрічного позову.

Наслідки недотримання вимог до зустрічного позову.

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, , або не сплачено судовий збір чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені законом , сплатить суму судового збору, а також оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Крім цього, заява повертається у випадках, коли:

1) заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

2) справа не підсудна цьому суду;

3) подано зустрічний позов про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених Сімейним кодексом України;

4) подана заява без дотримання порядку, визначеним законом

Про повернення позовної заяви суддя постановляє ухвалу.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

3. Проблемні питання, які виникають у зв'язку з реалізацією права відповідача на зустрічний позов

Пред'явлення зустрічного позову, як правило, ускладнює процес, оскільки зростає обсяг досліджуваних обставин справи, доказів тощо і тому прийняття зустрічного позову можливе лише за умови, що сумісний розгляд первісного і зустрічного позовів сприятиме правильному і швидкому вирішенню справи. Але при пред'явленні зустрічного позову, його прийнятті судом виникають певні труднощі на практиці. Це насамперед пов'язано з тим, що зустрічний позов є не єдиним способом захисту відповідача проти позивача і тому можливі випадки одночасного пред'явлення заперечень проти позову та зустрічного позову, що в свою чергу може внести неясність у ситуацію, що виникла. Виникають питання, пов'язані зі строком подання зустрічного позову, зустрічний позов може бути поданий до або під час попереднього судового засідання, в той час як раніше такий позов міг бути поданий не пізніше ніж за три дні до судового засідання.
У цьому контексті доцільно розглянути ситуацію, коли зустрічний позов було пред'явлено до попереднього судового засідання, але він був повернений відповідачу у порядку, передбаченим законом. У такому разі відповідач має право повторно пред'явити його на стадії попереднього судового розгляду. А якщо зустрічний позов було пред'явлено на стадії попереднього судового розгляду і зустрічна позовна заява не відповідала вимогам передбаченим законом, то в такому випадку суд надав строк для усунення недоліків, але попереднє судове засідання закінчилось. Виникає питання: чи може особа після усунення недоліків скористатись своїм правом та у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 121 ЦПК, пред'явити зустрічний позов на стадії судового розгляду, оскільки у ч. 1 ст. 123 ЦПК, зазначено, що зустрічний позов відповідач має право пред'явити до або під час попереднього судового засідання? Оскільки дана ситуація не врегульована чинним законодавством України, то в теорії висловлюються думки, що така зустрічна позовна заява може бути прийнята судом у разі, якщо особа, яка її подає, доведе поважність пропуску терміну подання зустрічного позову, але дана думка не підкріплена жодною нормою права, тому і гарантувати прийняття зустрічної позовної заяви за таких умов неможливо. Другим варіантом передбачено, що особа може подати після усунення всіх недоліків самостійну позовну заяву, але для того, щоб вона була розглянута в тому порядку, який передбачено для розгляду первісного і зустрічного позову, необхідно, щоб сторони проживали за однією адресою, або мала місце виключна підсудність або інша вимога подібного характеру.

Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду, як правило, мають об'єднуватися в одне провадження з первісним позовом. Але якщо позов був пред'явлений безпосередньо під час судового засідання, то позивачу може знадобитися час для ознайомлення і відповіді на нього. Проблема полягає в тому, що чинним законодавством України не врегульована процедура об'єднання позовів у разі подання зустрічної позовної заяви безпосередньо під час переднього судового засідання Законодавством України передбачає, що суддя може вирішувати питання про об'єднання позовів під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду та під час судового розгляду, а не під час судового засідання. Дана неврегульованість досить часто спричинює відмову суду об'єднати позови в одне провадження, що суперечить суті і завданням зустрічного позову. Тому, при заяві позивача про необхідність докладного ознайомлення зі змістом зустрічного позову, попереднє судове слідство доцільно перенести і вирішувати заявлені позови в одному провадженні отже, інститут зустрічного позову залишається на сьогоднішній день неповністю врегульований законодавством України, що тягне за собою виникнення проблем пов'язаних з його застосуванням, а також іноді ставить суддю перед вибором: дотримуватися букви закону, порушуючи при цьому завдання, закладені в даному інституті, порушуючи його призначення, чи недотримуватись норм законодавства. Такі прогалини потребують доопрацювання для злагодженої діяльності судової системи, забезпечення належного рівня захисту прав осіб та можливості цивільного судочинства розвиватися та вдосконалюватись.

позов процесуальний судочинство цивільний

Висновки

Проаналізувавши дійсне законодавство України, можна зробити висновок, що у відповідача для свого захисту є дві групи прав: загальні та спеціальні.

До загальних прав відносяться ті права, які мають і інші учасники цивільного процесу (позивач, треті особи, представники та ін.). Тобто відповідачі мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

До спеціальних прав відносяться права які надані тільки відповідачу, або його представнику. До них відносяться зустрічний позов та заперечення проти позову.

Зустрічний позов - це матеріально-правова правова вимога первісного відповідача до первісного позивача, пред'явлена до суду для спільного розгляду із первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємопов'язаний з первісним позовом та мати чітку форму.

Заперечення проти позову - найпоширеніший вид захисту відповідача проти позову. Цей спосіб захисту регулює ЦПК України Зі змісту цієї статті можна зробити висновок, що заперечення проти позовної заяви - це процесуальний документ в якому відповідач заперечує поти позовних вимог, вказуючи на незаконність вимог, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження по справі. Заперечення проти позову може торкатись як всіх так окремих позовних вимог.

Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.

2. Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. - Харків, 2007. - 576с.

3. Цивільний процесуальний кодекс України. (ВВР), 2004, N 40-41, 42, ст. 492.

4. Цивільний Кодекс України .(ВВР), 2003. N 40-44, ст. 356

5. Кілічава Т.М. - Цивільне процесуальне право. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 352с.

6. Комаров В. Новелізація цивільного процесуального законодавства та засади нового Цивільного процесуального кодексу України // Вісник Академії правових наук України. - №2(33)-№3(34). - Харків, 2003. - с. 467-482.

7. Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993.

8. Бичкова С.С. Цивільне процесуальне право України. Навчальний посібник. - Киев: Атіка, 2006. - 384 с.

Размещено на Allbest.ru