Цивільно-правовий договір

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з навчальної дисципліни “Цивільне право України”

“Цивільно-правовий договір”



План

Вступ

1. Поняття та значення договору в цивільному праві

2. Класифікація цивільно-правових договорів

3. Зміст договору

Висновок

Література



Вступ

Договір - це угода двох або декількох осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Він виникає завжди в результаті вираження волі двома або кількома особами. Волевиявлення зазначених осіб має бути взаємно узгодженим. Договором є не будь-яка угода осіб, а тільки таке, яке має на меті викликати юридичні наслідки, а саме, виникнення, регулювання, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір - це юридичний акт, який породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки. Але на відміну від інших юридичних фактів (наприклад, подій, заподіяння шкоди і т.д.), які спричиняють тільки встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин, договір, крім того, безпосередньо і регулює відповідно до закону поведінку сторін, визначає їх права і обов'язки.

Договір - різновид угоди, одне з найбільш поширених підстав виникнення зобов'язань. Угода - більш широке поняття, ніж договір. Будь-який договір - завжди угода. Проте не всяка угода - договір. Тільки двостороння або багатостороння угода, в якій відбувається взаємне узгодження волевиявлення двох або більше осіб, буде договором.

Потрібно розмежовувати поняття договору та зобов'язання. Договір - це юридичний факт, підстава виникнення зобов'язань. Зобов'язання - це цивільні правовідносини, підставою якого може бути не тільки договір, а й односторонні угоди, неправомірні дії, планово-адміністративні акти та ін

Договір має велике значення в житті суспільства і застосовується у відносинах між усіма учасниками цивільних правовідносин. Він використовується, в основному, для регулювання майнових відносин. Разом з тим договір може регламентувати і немайнові права, і обов'язки сторін.



1. Поняття і значення договору

Договір має місце там, де рівні, вільні та майново відокремлені суб'єкти досягають між собою домовленості з приводу чогось важливого для них. Тому договір можливий лише у сфері приватного права, побудованого саме на таких принципах (статті 1 і З ЦК України) і являє собою правову конструкцію суто приватного характеру. Однак у зв'язку з тим, що приватне право становить не тільки цивільне, але й почасти земельне, екологічне, господарське, сімейне, аграрне право, крім цивільно-правових договорів мають місце також ті, які регулюються нормами зазначених галузей права.

Договір набув поширення й поза сферою приватного права, наприклад, адміністративний, трудовий договір, договір у міжнародному публічному праві; це й різні угоди в цивільному й господарському процесах. Зазначені договори не регулюються ЦК України й не можуть характеризуватися з цивілістичних позицій. До того ж адміністративний договір сам по собі є досить спірним правовим явищем, існування якого продовжує викликати дискусії.

Загальновживаних значень терміна "договір" три: договір як правочин, договір як зобов'язання й договір як документ. Звідси випливає, що термін "договір" застосовується для позначення хоча й схожих, але разом з тим різних понять.

Договір як правочин являє собою різновид юридичного факту, дії, в основі якого лежить погоджена воля двох і більш сторін, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (частини 1 і 4 ст. 202 ЦК України). Як такий договір є підставою виникнення цивільних правовідносин (ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України), тобто він є його першоосновою. Одночасно договір розуміється і як самі правовідносини, як зобов'язання.

Договір як зобов'язальні правовідносини - це юридичний зв'язок, установлюваний між двома або більше суб'єктами, що породжує їхні суб'єктивні права й обов'язки відносно один до одного. Тісний зв'язок між цими двома іпостасями договору не нівелює відмінностей між ними, адже ясно, що договір як дія осіб і як сукупність прав і обов'язків, що існують у них, відрізняються.

Договір як документ являє собою форму договору-правочину, як правило, письмову, але не обов'язково, тому що все частіше договори укладають в електронній формі, іменованій іноді бездокументарною, хоча вірніше її йменувати безпаперовою.

Договір-правочин піддається регулюванню правочинів (глава 16 ЦК України) і тому на нього поширюються норми, зокрема, про умови дійсності правочинів, їхню форму, державну реєстрацію, недійсність та ін. Договір як правочин є тим джерелом, з якого народжуються договір-правовідносини, нібито "запускаючи" їх, у зв'язку з чим регулювання договору як правочину й договору як правовідносин відокремлені. Відповідно норми про правочини не можуть застосовуватися до норм про зобов'язання (договірні правовідносини), а випадки подібного сполучення регулювання, що трапляються в законодавстві, слід визнати помилковими. Наприклад, у § 2 глави 17 ЦК України регулюються правові наслідки недодержання сторонами вимог закону при вчинення правочинів, що призводить до їхньої недійсності. А у статтях 207, 208 ГК України мова йде про недійсність зобов'язання (а не правочину).

У переважній більшості випадків договір-правочин є підставою виникнення зобов'язальних правовідносин (найм, комісія, зберігання та ін.). Втім зобов'язання часто модифікуються в інші відносини, як, наприклад, при купівлі-продажу, метою якої є виникнення в остаточному підсумку відносин власності. Однак від укладання договору до виникнення речових правовідносин проходить певний період часу, часто поєднаний з необхідністю передачі речі, що являє собою окрему дію, яка часто кваліфікується як речовий договір. Договір і безпосередньо може породити речове право (а тому й речові правовідносини), якщо він спрямований на встановлення сервітуту, емфітевзису або суперфіцію (ч. 2 ст. 402, ч. 1 ст. 407, ч. 1 ст. 413 ЦК України).

Сфера договору ширше зобов'язальних відносин, тому що на його підставі можуть виникати й виключні права на об'єкти права інтелектуальної власності (статті 427,430, 1113 ЦК), і корпоративні права (шляхом купівлі-продажу акцій або часток у статутному (складовому) капіталі господарського товариства). Однак буває так, що договір породжує не тільки договірне зобов'язання, а й недоговірне - по відшкодуванню шкоди або у зв'язку з безпідставним збагаченням, якщо мова йде про порушення умов дійсності правочинів. договір цивільний правочин правовий

Найтісніший зв'язок договору-правочину й договору-зобов'язання проявляється в тому, що за домовленістю між собою (правочином) сторони визначають для себе свої права й обов'язки (зобов'язання). Тим самим договір демонструє свою регулюючу функцію тією мірою, як вона визначена у ст. 6 ЦК України, адже сторони договору можуть, керуючись нормами ЦК, що мають, як правило, диспозитивний характер, різним чином установити для себе права й обов'язки, їх коло й відповідальність за порушення, а можуть і зовсім відступити від положень актів цивільного законодавства й урегулювати свої відносини на власний розсуд, якщо на це немає заборони або інше не випливає із суті відносин. Подібне можливо в силу того, що особи, які виражають свою волю на вступ у договірні правовідносини, вільні й рівні.

Ці й інші якості договору виявилися настільки привабливими, що договір стає майже універсальним регулятором відносин між особами навіть там, де це не завжди й не цілком прийнятне. У першу чергу це стосується адміністративного договору, сторонам якого не властива рівність, тому що одна з них завжди залежна від іншої й не вільна у виразі своєї волі - укладати або не укладати договір, а також у формуванні його умов. У той же час і деякі цивільно-правові договори іноді укладаються вимушено, буває, що не обидві сторони договору мають однаковий доступ до формування його умов (публічний договір, біржові договори). Однак різний ступінь свободи договору не спричиняє стирання найважливішої для нього якості - вільного волевиявлення сторін при його укладенні, що не спостерігається в адміністративному договорі.

Договір слід відрізняти від схожих правових конструкцій. Наприклад, рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерів не є договором, хоча ухвалюється внаслідок досягнутої домовленості. Принципова різниця між договором і рішенням загальних зборів полягає в тому, що сторони договору повинні дійти взаємної згоди, а учасники господарського товариства ухвалюють рішення, як правило, більшістю голосів.

Договір купівлі-продажу, який укладається по волі його сторін, принципово відрізняється від викупу майна в особи, що має місце в силу різних обставин і не припускає волі відчужувана, як це буває при реквізиції (ст. 353 ЦК України), при викупі земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю (ст. 350 ЦК України) та ін. Не укладається й договір при продажу майна з публічних торгів (при зверненні стягнення на майно боржника, у тому числі банкрута, конфіскованого майна). У цих випадках відсутнє головне, що характеризує договір як правочин, - відсутність домовленості сторін.

Разом з тим домовленість сторін і їх вільне волевиявлення вступити в правовідносини не означає цілковитої автономії кожної. Навпаки, договір лише тоді може виникнути, коли сторони досягають домовленості між собою, а це стає можливим у тому числі внаслідок взаємних поступлень і самообмежень, які диктує їхнє бажання досягти певного результату спільними зусиллями. Звідси дії сторін повинні бути погоджені й скоординовані в ім'я загальної зацікавленості, хоча їх волевиявлення бувають протилежні за своєю спрямованістю, оскільки мета у сторін договору абсолютно різна. Якщо продавець має на меті припинити своє право власності на річ і одержати гроші, то покупець, навпаки, прагне стати власником речі. Навіть більше того, подібна протилежна спрямованість волевиявлень сторін, що містять договір, породжує зобов'язання.

У сторін договору виникають взаємні права й обов'язки. На порівняння, якщо співвласниками відчужується річ, то це можливо лише за згодою між ними (ч. І ст. 358, ч. 2 ст. 369 ЦК України), яка втім не втілюється в договір. Не можна назвати договором і заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК), хоча й у цьому випадку подружжя повинні домовитися між собою про вираження загальної волі при складанні такого заповіту. Договір же є таким правочином двох сторін, волевиявлення яких мають протилежну спрямованість. Тому-то вони й називаються контрагентами.

Багатосторонній договір, що укладається двома й більш особами, не має у своїй основі протилежної спрямованості, а волевиявлення всіх його сторін спрямовані на досягнення загальної мети. Прикладом можуть бути договір про спільну діяльність (ч. 1 ст. 1130 ЦК України), договір простого товариства (ст. 1132 ЦК України), договори про заснування господарських товариств (статті 120,134,142, ч. 2 ст. 153 ЦК України),

Отже, договір являє собою, по-перше, домовленість сторін, у чому проявляється його поняття як правочину; по-друге, цей правочин має певну мету, оскільки він спрямований на виникнення в його сторін прав і обов'язків; по-третє, ці права й обов'язки мають цивільно-правову природу.

Звідси, (а) не всякий правочин є цивільно-правовим договором;

(б) можливе породження правочином таких суспільних відносин, які правом не регулюється взагалі (наприклад, "джентльменська угода");

(в) не всяка погоджена дія сторін є договором, тому що коли такі дії суперечать закону, вони є правопорушеннями як недійсні правочини;

(г) цільовий характер дій сторін договору як правочину дозволяє відмежувати його від інших дій, іменованих юридичними вчинками (наприклад, внаслідок створення творчих здобутків).

Про договір звичайно говорять як про унікальний правовий засіб, використовуваний у цивільному обороті. Тобто він фігурує в динамічних правовідносинах, відмінних від статичних відносин власності. Його призначенням є "обслуговування" сфери передачі благ, виконання робіт і надання послуг.

З економічної точки зору договір є способом обміну матеріальних благ. Ця роль договору настільки значуща, що право покликано виробити такі універсальні механізми, завдяки яким ставали б можливими безперебійні й безпечні для суспільства ринкові процеси товарообігу. З цією метою законодавець установлює специфічне правове регулювання, що припускає, з однієї сторони, волю сторін у виробленні умов договорів, а з другої - забезпечує достатньою мірою контроль над товарообміном з боку держави, яка виконує тим самим свою соціальну функцію, а також примус до виконання зобов'язань і залучення до відповідальності осіб, які порушують умови домовленості. Тому договір є важелем товарообміну (у широкому розумінні цього слова, тобто в тому числі й щодо надання послуг, і виконання робіт) і саморегулювання.

Із закріпленням формально-юридичної й економічної різності всіх власників, залученням у цивільний оборот усе більшої кількості об'єктів, становленням ринкової економіки з її структурами й механізмами роль договору значно зміцнилася й поглибилася. Цьому сприяє й супутня ринковим відносинам свобода конкуренції. Усі разом ці фактори обумовили численні договірні зв'язки, як досить прості, так і ті, що тривають певний період часу, взаємно перетинаються, безпосередні й опосередковані. Процеси глобалізації економіки, інвестування й розширення рамок сфери діяльності юридичних осіб далеко за межами однієї держави породили надзвичайне ускладнення договірних відносин. Іноземний елемент, що привноситься в ці відносини, вимагає врахування права різних держав, міжнародного приватного права для вироблення умов договору й його укладення. Нерідко виникає потреба у формуванні комплексних, змішаних договорів.

Універсальність договору як регулятора відносин іноді використовується для зняття напруги при недостатності або неефективності регулювання відносин (наприклад, корпоративних), законом і локальними (внутрішньо-корпоративними) актами. Внаслідок цього стали популярними договори між акціонерами, що існують поряд із корпоративним регулюванням1.

Значення договору як регулятора цивільних правовідносин, як їхнього джерела важко переоцінити. З набранням чинності ЦК України 2003 р. значення регулювання в приватній сфері значною мірою перемістилося в площину саморегулювання. Це сталося завдяки допустимості встановлення в договорі численних умов, не передбачених у законодавстві, можливості відступати від законодавчого регулювання та застосовувати іншим чином таку основну засаду цивілістичного регулювання, як свобода договору. Такий законодавчий підхід дає можливість сторонам договору виважено ставитися до опрацювання його умов і, як наслідок, належним чином його виконувати. У масштабах цивілістичного обороту це є запорукою стабільності, значно ефективнішою за імперативне державне регулювання.

2. Класифікація цивільно-правових договорів

Види:

1. Договір купівлі-продажу.

2. Договір обміну,

3. Договір найму (оренда).

4. Договір дарування.

Договір є основною підставою виникнення зобов'язально-правових відносин (зобов'язань); він установлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що його уклали.

Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним.

Договір вважається дійсним за дотримання таких умов: законності дії; волевиявлення сторін; дотримання встановленої законом форми договору; право- та дієздатності сторін.

Змістом будь-якого договору є права та обов'язки сторін, установлені ним. Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. Розрізняють істотні, звичайні та випадкові умови договору.

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, що визнані такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди (наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, ціна, строк).

У договорі може бути зафіксовано волю однієї, двох чи кількох осіб.

Договори, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються односторонніми (приміром, заповіт, відмова від прийняття спадщини, видача довіреності на вчинення певних дій тощо).

Договори, в яких виявлено волю двох осіб, називаються двосторонніми (наприклад, договір купівлі-продажу, поставки, підряду, оренди і т. ін.).

Договори, в яких беруть участь більш як дві особи, називаються багатосторонніми (наприклад, договір про сумісну діяльність із спорудження житла, будівництва шляхів, шкіл і т. ін.). Розрізняють договори реальні та консенсуальні. Реальні договори вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (скажімо, договір позики слід вважати укладеним не з моменту

угоди між сторонами про позику, а з моменту, коли позикодавець передав позичальникові певну суму грошей).

Консенсуальні договори вважаються укладеними й набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найом, підряд тощо).

За формою договори можуть бути усними та письмовими. Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й нотаріально засвідчені.

Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладення, якщо іншого не встановлено законом (приміром, договір купівлі-продажу за готівку).

Проста письмова форма застосовується в разі укладення договорів між юридичними особами, між фізичною та юридичною особою, крім договорів, що виконуються під час їх укладення.

Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов'язкове у випадках, передбачених законом. Так укладається договір купівлі-продажу жилого будинку та деякі інші.

Договір вважається укладеним, коли сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, а угоду належним чином оформили.

У процесі укладення договору розрізняють дві стадії: пропозицію укласти договір (оферту) і прийняття пропозиції (акцепт).

Часто сторони самі визначають момент набрання договором юридичної сили, тобто момент, з якого договір вважається укладеним, про що прямо зазначають у договорі: договір набирає чинності з такого-то дня місяця і року. В інших випадках момент укладення договору визначає закон. Так, договір купівлі-продажу жилого будинку має бути нотаріально посвідчений, але юридичної сили він набирає лише з моменту його реєстрації в місцевих органах управління.

Момент набрання договором чинності має важливе значення, оскільки з цим моментом пов'язані певні юридичні наслідки -- перехід права власності до покупця, ризик випадкової загибелі речі та ін.

При висновку контракту можуть бути використані опубліковані ціни, до яких ставляться довідкові ціни, біржові котирування, ціни аукціонів, ціни в загальних статистичних довідниках.

Які існують знижки в ціні? Публіковані ціни носять довідковий характер й досить часто істотно відхиляються від цін, що сплачують фактично покупцем, внаслідок широкого застосування системи спеціальних знижок.

Загальна (проста) знижка дається продавцем у тих випадках, коли довідкова ціна передбачає короткостроковий кредит, а покупець згодний оплатити наявними. Вона становить 2-3 % довідкової ціни. Знижка за оборот (бонусна знижка) надається постійним покупцям на підставі спеціальної домовленості, може досягати 15-30 % обороту. Бонусна знижка надається виробником своїм постійним посередникам по збуті. Сезонні знижки надаються за покупку товару лоза сезоном. Знижки при продажі підтриманого встаткування становлять іноді до 50 % первісної ціни товару.

Як визначається в контракті кількість товару? У контракті купівлі-продажу встановлюються одиниця виміру кількості товару, порядок визначення цієї кількості, система мір і ваги.

Кількість товару, підмет поставці, може бути визначено фіксованою цифрою, або у встановлених межах.

Як визначається в контракті якість товару? Визначення якості товару в контракті купівлі-продажу припускає встановлення якісної характеристики товару, тобто сукупності властивостей, що визначають придатність товару для використання його по призначенням.

У міжнародній торговельній практиці якість товару може бути визначена за стандартом, технічними умовами, за специфікацією, прикладеною до договору, у якій можуть бути зазначені необхідні технічні параметри, за зразком, описом, виходом готового продукту.

За відсутності в контракті вказівок щодо якості зазвичай вважається, що якість товару, що поставляється, повинна відповідати середній якості, що є в країні продавця або в країні походження товару звичайним для даного виду товару.

Що розуміється під непереборною чинністю (форс-мажор) як однією з умов контракту? Обставини непереборної чинності, які дозволяють переносити строк виконання договору або взагалі звільняють сторони від повного або часткового виконання зобов'язань у випадку настання обставин, що перешкоджають укладанню договору, можна розділити на тривалі й короткочасні.

До тривалого належать заборони експорту (іноді й імпорту), війна, блокада. До короткочасного належать пожежі, повені й інші стихійні лиха.

Сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов'язань за договором внаслідок форс-мажорних непередбачених обставин, повинна негайно в писемній формі повідомити іншу сторону як про настання, так і про припинення дії цих обставин. Як правило, свідчить шляхом видачі довідки про непереборну чинність Торгово-промислова палата країни, де такі обставини мають місце. За обставин непереборної чинності строк виконання договору відсувається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти ці обставини або їхні наслідки. Якщо такі обставини будуть тривати довше погодженого в контракті строку, то кожна зі сторін має право відмовитися від подальшого виконання своїх зобов'язань за контрактом, і в цьому випадку жодна із сторін не буде мати право на відшкодування іншою стороною можливих збитків.

Як вирішити питання відповідальності в контракті? Зави-чай сторони вправі передбачити в контракті різного роду санкції у вигляді пені, неустойки, штрафу, що сплачують стороною, що не виконала своїх зобов'язань у відношенні однієї з договірних умов. Неустойка -- штраф за прострочення поставки товару або його недопоставку -- найпоширеніший вид санкцій. За законами Великобританії й США неустойка не зізнається, а передбачається відшкодування збитків, причому практика допускає встановлення в контракті можливих у майбутньому збитків у розмірі "розумно" і заздалегідь певного відсотка від вартості товару.

В інших країнах розміри санкцій за невиконання зобов'язань установлюються сторонами за домовленістю, однак на практиці вони не перевищують у цілому по різних видах порушень 10 % від вартості вантажу.

Які можуть бути "інші умови" у контракті? У контракті може бути в числі "інших умов" зроблене застереження про те, що жодна зі сторін не вправі передавати свої права за контрактом третій стороні без письмової згоди іншої сторони, а крім цього, сказане про те, що після висновку контракту вся попередня переписка й переговори за контрактом втрачають свою чинність.

Чи можливо однобічне розірвання контракту? Однобічне розірвання контракту можливо, якщо ця умова буде записана в контракті. Тим часом у контрактах зазвичай обмовляється, що на внесення змін у договір або на Його анулювання необхідно письмова згода обох сторін, оформлена з дотриманням всіх правил про порядок підписання угод.

Які доповнення можуть бути прикладені до контракту? Всі додатки й доповнення до контракту становлять його невід'ємну частину. Додатки зазвичай включають технічну документацію, на що обов'язково є посилання в самому контракті.

Доповнення до контракту містить, як правило, зміни або доповнення до раніше погоджених умов контракту. Воно повинне бути погоджене й підписане сторонами.

Договір вважається дійсним за дотримання таких умов:

* законність - дії, які сторони мають вчинити відповідно до договору, мають бути законними, тобто не порушувати вимог чинного законодавства;

* дієздатності сторін - переважна частина цивільно-правових договорів може укладатися лише особами з повною дієздатністю. Особами з неповною, частковою чи обмеженою дієздатністю можуть укладатися, як правило, лише дрібні побутові договори;

* волевиявлення сторін - зобов'язання, яке бере на себе особа за договором, має повністю відповідати її справжній волі (намірам) і не може бути прийнятим під впливом фізичного чи психічного примусу, погрози тощо;

* дотримання встановленої законом форми договору. Якщо законодавством передбачена та чи інша форма договору, він має укладатися саме у такій формі. Недотримання встановленої законом форми договору може тягти різноманітні юридичні наслідки, в тому числі і визнання договору недійсним.

Зміст договору, відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Розрізняють такі категорії умов договору:

* істотні - це умови договору, які законом або самими сторонами визнані обов'язковими. За відсутності хоча б однієї з істотних умов договір не може бути укладено, а вже укладений договір визнається недійсним. Наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, тобто майно, що продається, ціна цього майна та строк передачі його продавцем покупцеві;

* звичайні - це умови, які зазвичай включаються до договору, але сторони можуть їх змінити або взагалі відмовитися від них. Звичайною умовою договору, наприклад, є місце виконання зобов'язання. Зокрема, продавець та покупець у договорі купівлі-продажу можуть визначити місце, в якому буде здійснюватися передача майна. Якщо ж у договорі ця умова не вказана, вважається, що зобов'язання має бути виконаним за місцем укладення договору;

* випадкові - це умови, які зазвичай не включаються до подібних договорів, але сторони виявляють своє бажання встановити їх. Зокрема, випадковою умовою договору найму житла може бути умова про обов'язок наймача чи наймодавця застрахувати це житло.

Існують різні підстави класифікації цивільно-правових договорів.

1. За кількістю зобов'язаних сторін договору:

· односторонні - це договори, в яких одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Класичним одностороннім договором є договір дарування, згідно з яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. У цьому випадку дарувальник має обов'язок передати вдар певне майно, а обдаровуваний має право отримати це майно в дар, маючи при цьому жодних обов'язків;

· двосторонні - це договори, в яких правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Переважна більшість цивільно-правових договорів є саме такими. Наприклад, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму;

· багатосторонні - це договори, які укладаються більш як двома сторонами, наприклад, двома і більше продавцями чи двома і більше покупцями. До багатосторонніх договорів застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

2. За формою розрізняються усні та письмові договори, письмові, в свою чергу, можуть укладатися в простій та нотаріальній письмовій формах.

3. За моментом визнання договору укладеним:

· реальні - це договори, що вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (скажімо, договір позики слід вважати укладеним не з моменту досягнення двома сторонами угоди щодо істотних умов позики, азмоменту, коли позикодавець передав позичальникові певну суму грошей);

· консенсуальні - це договори, що вважаються укладеними і набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найм, підряд тощо).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. У процесі укладення договору розрізняють дві стадії: пропозицію укласти договір (оферту) і прийняття пропозиції (акцепт).

Законодавство допускає можливість укладення договорів в усній та письмовій (простій або нотаріальній) формах. За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що його укладають. Однак у ряді випадків закон вимагає, щоб договори було укладено у певній формі. Якщо для договору не встановлено певної форми, він уважається укладеним, доки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі укласти договір лише у випадках, передбачених законом.

Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інша форма не передбачена законом.

Проста письмова форма застосовується в разі укладення договорів між юридичними особами, а також договорів юридичних осіб з громадянами (за винятком договорів, що виконуються під час їх укладення). У простій письмовій формі укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цієї форми прямо передбачено законодавством (наприклад, договір найму (оренди) житла).

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду в такому випадку не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов'язкове у випадках, передбачених законом. Зокрема, нотаріального посвідчення вимагають договори про відчуження нерухомого майна (будинків, квартир, земельних ділянок).

У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Нотаріальне посвідчення договорів здійснюється державними або приватними нотаріусами. За нотаріальне посвідчення стягується державне мито в такому розмірі:

Вид договору	Розмір державного мита
Договори відчуження житлових будинків, квартир, кімнат, дач, садових будинків, гаражів, а також інших об'єктів нерухомого майна, які перебувають у власності громадянина, що здійснює таке відчуження	1% суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 грн.)
Договори відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадянина, що здійснює таке відчуження	1% суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 грн.)
Договори застави	0,01% вартості предмета застави, але не менше 5 і не більше 50неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85-850грн.)
Договір оренди (суборенди) об'єктів нерухомості (крім земельних ділянок)	0,01% вартості предмета застави, але не менше 5 і не більше 50неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85-850грн.)
Договори оренди (суборенди) земельних ділянок	0,01% від грошової оцінки земельної ділянки. У разі відсутності грошової оцінки земель - 1% суми договору, але не менше одного мінімуму доходів громадян (17грн.)
Договори поділу майна, договір поруки та інші договори, що не підлягають оцінці	0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (0,85грн.)
Іпотечні договори, договори права вимоги за іпотечними договорами	0,01% вартості предмета іпотеки, зазначеної в іпотечному договорі
Договори відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів:
- дітям, батькам, одному з подружжя	1% суми договору, не нижчої дійсної вартості транспортного засобу, іншої самохідної машини, механізму;
- іншим особам	5% суми договору, не нижчої дійсної вартості транспортного засобу, іншої самохідної машини, механізму
Інші договори, що підлягають оцінці	1% суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 грн.)

3. Зміст договору

Змістом договору є його умови, які мають бути чітко визначені та зрозумілі. Окрім визначеності, до змісту договору повинна висуватися вимога про здійсненність того зобов'язання, яке встановлюють у договорі сторони. Договір не може вважатися таким, що має юридичну силу, якщо особа бере на себе зобов'язання виконати дії явно неможливі.

Умови договору визначаються при його укладенні сторонами, як правило, на власний розсуд, але законодавство може висувати певні вимоги до них (ст. 628 ЦК України). Тому умови договору бувають ініціативними або обов'язковими.

Зміст договору, відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Розрізняють такі категорії умов договору:

· істотні - це умови договору, які законом або самими сторонами визнані обов'язковими. За відсутності хоча б однієї з істотних умов договір не може бути укладено, а вже укладений договір визнається недійсним. Наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, тобто майно, що продається, ціна цього майна та строк передачі його продавцем покупцеві;

· звичайні - це умови, які зазвичай включаються до договору, але сторони можуть їх змінити або взагалі відмовитися від них. Звичайною умовою договору, наприклад, є місце виконання зобов'язання. Зокрема, продавець та покупець у договорі купівлі-продажу можуть визначити місце, в якому буде здійснюватися передача майна. Якщо ж у договорі ця умова не вказана, вважається, що зобов'язання має бути виконаним за місцем укладення договору;

· випадкові - це умови, які зазвичай не включаються до подібних договорів, але сторони виявляють своє бажання встановити їх. Зокрема, випадковою умовою договору найму житла може бути умова про обов'язок наймача чи наймодавця застрахувати це житло.

Ініціативні умови договору можуть бути різноманітними, адже це відповідає принципу свободи договору (статті 3, 6, 627 ЦК України). Обов'язковими є ті умови договору, стосовно яких сторони зобов'язані досягти згоди, оскільки це продиктовано цивільним законодавством. Нехтувати цим приписом не можна у зв'язку з імперативністю відповідних норм.

Обов'язковими є істотні умови договору, досягнення згоди з яких необхідно для того, щоб вважати договір укладеним (ч. І ст. 638 ЦК України). Попри те, що наслідки відсутності в договорі істотних умов у ЦК не встановлюються, судова практика пішла шляхом визнання цих договорів неукладеними. При цьому на відміну від визнання правочину недійсним (ч. З ст. 215 ЦК України) окремого судового рішення для цього не потребується. Суд при розгляді певного спору з посиланням сторін на договір, в якому відсутні істотні умови, виходить з його неукладеності і, вирішуючи справу, не бере його до уваги, вважаючи його як юридичний факт відсутнім. Встановивши, що правочин є неукладеним, суд на цій підставі залишає позов про визнання правочину недійсним без задоволення. Наслідки недійсності правочину до неукладеного правочину не застосовуються, оскільки вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст. 16 ЦК. Відповідно підстав для його задоволення немає.

Отже, слід відрізняти неукладені договори від недійсних правочинів: підстави та наслідки недійсності правочинів містяться у статтях 215-235 ЦК України, а наслідком н су кладеного договору буде набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України).

Верховний Суд України вказує на те, що договір вважається неукладеним, якщо в ньому відсутні встановлені законодавством необхідні умови для їхнього укладення, зокрема: відсутня згода щодо всіх істотних умов, передбачених законодавством; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для укладення правочину потрібно його передати; не затверджено правочин вищим органом господарського товариства, якщо це передбачено в законі чи статуті товариства; не здійснено державну реєстрацію правочину в разі, коли законом ця обставина визначена як момент його вчинення'.

ЦК України, побудований на засадах свободи договору, передбачає лише одну істотну умову, без досягнення згоди з приводу чого існування договору бути не може, - це предмет договору. Однак вказівку на істотні умови того чи іншого договору може містити й закон. Так, згідно зі ст. 18 Закону України "Про іпотеку" це, зокрема, відомості про зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації; посилання на видачу заставної або її відсутність. Законом України "Про оренду державного і комунального майна" (ч. 1 ст. 10) вимагається наявність одинадцяти істотних умов, серед яких строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення тощо.

Отже, істотні умови договору можуть бути трьох видів: загальні для всіх договорів; спеціальні, тобто передбачені законом для конкретного виду договору, та індивідуальні, тобто такі, що висуваються однією зі сторін договору при його укладенні..

Загальною для всіх договорів істотною умовою є їх предмет, тобто те, про що, власне, сторони домовляються, з приводу чого вони вступають у правовідносини. Предметом договору може бути залежно від вигляду договору майно або дії. Найчастіше під предметом договору розуміється майно, яке одна сторона зобов'язалася передати іншій стороні (наприклад, товар у договорі купівлі-продажу). Предметом договору можуть бути також майнові права (наприклад, право оренди, сервітут, емфітевзис, суперфіцій); дії з виконання робіт (підряд та ін.) або надання послуг (транспортних, комісії, доручення і інш.); виключні права (авторський договір) тощо. У статті 980 ЦК України вказані як предмет договору страхування майнові інтереси, які не суперечать закону.

Якщо предмет договору становить майно, то варто його максимально індивідуалізувати і передбачити найбільш важливу для сторін інформацію про його властивості.

За загальним правилом, ціна не є істотною умовою договору навіть у разі, коли укладається оплати ми договір. Умова про ціну є звичайною як така, що необхідна для будь-якого оплатного договору або конкретного договору, але якщо звичайна умова не включається сторонами до договору, це не впливає на договір, адже вони містяться в цивільному законодавстві. Якщо ціна в договорі не визначена і не може бути встановлена за допомогою аналізу його умов, це не впливає на дійсність договору (ст. 691 ЦК України). Ціна може бути визначена, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору (ч. 4 ст. 632 ЦК).

Так само не є істотною умовою договору його строк, який сторони можуть принципово не вказувати, пов'язавши його моментом пред'явлення вимоги однією з них про виконання обов'язку іншою стороною і тим самим - припинення договору. Так, зазвичай саме такий підхід характерний для договору позики, коли згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Індивідуальні істотні умови важливі для тієї сторони, яка їх висуває. При цьому друга сторона, розглядаючи запропоновані умови договору, приймає рішення про їх прийнятність, і лише тоді досягається домовленість між ними.

Випадковими вважаються такі умови, включення яких до договору свідчить про реалізацію сторонами права встановити для себе інше, ніж передбачено в законі, або обрати один із варіантів, пропонованих законом, або іншим чином скористатися правом вільно формувати умови договору. Наприклад, сторони можуть передбачити, що ризик випадкової загибелі речі до її одержання покупцем несе не власник (ст. 323 ЦК України), а продавець, право ж власності переходить до покупця в загальному порядку, передбаченому ч. 2 ст. 334 ЦК України.

Зміст договору може визначатися з повною ясністю і точністю при його укладенні, а може й згодом, але тоді в законі або в самому договорі, інших документах, які опосередковують відносини сторін, містяться чіткі вказівки, за допомогою яких можна визначити зміст договору. Це стосується ціни, строку (терміну), а можливо й інших умов договорів, які не встановлені взагалі або недостатньо конкретизовані в самому договорі. Існують й альтернативні зобов'язання, по яких боржник має можливість визначити точний предмет надання кредиторові зі встановленого в договорі переліку предметів, діючи за формулою "або - або".

Умови договору є правилами поведінки, обов'язковими лише для його сторін. І якщо й розглядати договір як засіб регулювання цивільних відносин та джерело права, то він є засобом індивідуального (автономного) регулювання, і його дія поширюється лише на конкретні правовідносини. Цим договірні умови відрізняються від норм права, які є загальними правилами поведінки, адресованими всім, і дія яких не залежить від наявності конкретних правовідносин. У тому числі це стосується й типових, примірних або зразкових договорів, що затверджуються Кабінетом Міністрів України або іншими органами державної влади, органами влади АРК, наприклад Типовий договір оренди землі, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220, Типовий договір про андерайтинг, затверджений Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 18 листопада 2008 р. № 1336і, Типовий договір оренди цілісного майнового комплексу чи оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затверджений наказом Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 р. № 17742, Типовий договір купівлі-продажу пакетів акцій ВАТ3, примірні договори купівлі-продажу цілісного майнового комплексу за конкурсом, на аукціоні, при викупі4 та ін. Типові ліцензійні договори можуть затверджуватися не тільки уповноваженими відомствами, а й творчими спілками (ч. 1 ст. 1111 ЦК України).

Форма типізації змісту договору може бути різною, досягатись не тільки шляхом затвердження типових договорів, а й шляхом введення форм типових договорів чи типових умов договорів, наприклад наказом Мінагрополітики від 13 травня 2005 р. № 201 затверджено Типові умови господарських договорів між цукровими заводами, бурякосійними господарствами та іншими суб'єктами бурякоцукрового комплексу незалежно від форми власності щодо вирощування та закупівлі цукрових буряків для виробництва цукру квоти "А".

Для опрацювання змісту договору часто використовуються міжнародні акти і звичаї, наприклад, правила Інкотермс - загальноприйняті у світі норми поведінки.

При випрацювані умов договору сторони відповідно до ст. 630 ЦК України можуть встановити в ньому що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, коли вони відповідають вимогам статті 7 ЦК України.



Висновок

Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі погодили між собою його істотні умови. Погодження цих умов відбувається в процесі переговорів, які передують укладанню договору.

Загальний порядок укладання договорів регулюється відповідними статтями ЦК України. Переговори починаються з пропозиції укласти договір, яку одна сторона робить іншій. Така пропозиція, що знаходить своє вираження в запропонованому проекті договору, називається офертою, а особа, яка з нею звертається - оферентом. Ініціатором оферти є, як правило, сторона, яка надає послуги, речі (продавець, поставщик, підрядчик). Щоб пропозиція укласти договір вважалася офертою, вона повинна відповідати певним умовам:

- у ній повинні міститися всі істотні умови майбутнього договору, щоб сторона, яка отримала пропозицію, зрозуміла про що йдеться. Якщо пропозиція таких умов не містить, то вона не є офертою, а лише викликом на оферту, який ні до чого не зобовґязує;

- оферта повинна бути адресована конкретній особі. Тому різні обґяви, реклами, прайс-листи не можуть визнаватися офертою, це лише пропозиції невизначеному колу осіб зробити оферту.

Для укладання договору однієї оферти замало, необхідно, щоб особа, якій була адресована оферта, дала згоду прийняти пропозицію. Відповідь про прийняття пропозиції має назву акцепт. Акцептантом може бути лише та особа, якій була адресована оферта. Якщо згоду укласти договір дає інша особа, це є нова оферта, з якою ця особа звертається до колишнього оферента, який при позитивній відповіді стане акцептантом.

Акцепт повинен бути повним і безумовним. Якщо сторона погоджується в цілому з пропозицією, але бажає внести в умови договору деякі корективи, скажімо зазначає, що поставку продукції бажано здійснювати автомобільним транспортом не поквартально, а помісячно, то така відповідь не є акцептом, а є новою офертою.

Якщо пропозиція укласти договір надана із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним, якщо позитивна відповідь була надана протягом зазначеного строку. У випадку, коли строк для відповіді не зазначався, договір вважається укладеним, якщо згода його укласти дана негайно або протягом звичайного нормального строку для відповіді.

Особливості укладання договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо визначаються відповідними законами або нормативними актами. Так, Кабінет Міністрів України 22 грудня 1997 року затвердив Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, яке визначає специфіку укладання договорів на таких аукціонах. На аукціоні договір укладає той, хто дав більшу ціну. Якщо ж торги проводяться шляхом конкурсу, то договір укладає особа, яка запропонувала найвигідніші умови.

Порядок конкурсного відбору покупців (виконавців) регламентують, як правило, підзаконні нормативні акти органів виконавчої влади (Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств, затверджене наказом Фонду державного майна України від 4 лютого 1993 p.; Положення про проведення концесійного конкурсу та укладання концесійних договорів на обґєкти права державної і комунальної власності, які надаються у концесію, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 12 квітня 2000 р. та ін.).

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Свої особливості має порядок зміни чи розірвання господарських договорів. Сторона, яка вважає необхідним змінити чи розірвати договір, надсилає пропозицію про це контрагенту. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні відповісти на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції (ст. 11 ГПК України).

Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

В ст. 651 ЦК України встановлено загальний порядок зміни або розірвання договору. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом чи договором.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди одна сторона значною мірою позбавляється від того, на що вона розраховувала при укладенні договору, тобто, контрагент позбавлений можливості досягти ту мету, заради якої він і укладав договір. Завдана шкода може виступати як у вигляді збитків, так і у вигляді моральної (не-майнової) шкоди.

Особливою підставою зміни чи розірвання договору є істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладанні договору (ст. 652 ЦК). Зміна обставин вважається істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони б уклали договір на інших умовах або взагалі відмовилися б від його укладання.

За рішенням суду договір може бути розірваний на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно наступних умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій своїй турботливості та обачності, яка від неї вимагалася;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала б при укладанні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обігу не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

За наявності наведених вище обставин у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом, допускається зміна умов договору за рішенням суду.

Закон не визначає загальний порядок зміни та розірвання договору, тому зміна або розірвання договору повинні вчинятися в такій самій формі, в якій договір і укладався, якщо інше спеціально не передбачено укладеним договором чи законом.



Література

1. Брагинский М.И., Вирянский В.В. Договорное право: Общие положения.- М.: Статут, 2009.

2. Договірне право України. Загальна частина : навч. посіб. / За ред. О.В.Дзери. - К. : Юрінком Інтер, 2010.

3. Иоффе О.С. Обязательственное право. - М. : Статут, 2006.

4. Зобов'язальне право: Теорія та практика / За ред. О.В.Дзери - К., 2002.