Сучасні тенденції розвитку цивільно-правової науки в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тенденції розвитку української цивілістичної науки

Вступ

Тенденції сучасної вітчизняної цивілістики відображають основні проблеми та напрями розвитку українського суспільства, держави і права.

Загальна проблема юридичної науки полягає в розробці теоретичних моделей і механізму їх реалізації, що відповідають дійсності і здатні адекватно обслуговувати приватні та публічні права й інтереси їх носіїв. Юридична наука не завжди встигає за вимогами практики, яка нерідко створює малодосліджені сучасною юридичною наукою юридичні конструкції. Подібна ситуація виникла з інститутом довірчої власності, без належних наукових засад розвивається процес застосування цивілістичних конструкцій галузями публічного права (адміністративний договір, адміністративні послуги, податкові застава і порука тощо). Така невідповідність теорії з правозастосовною діяльністю не сприяє формуванню одноманітної судової практики, створює загрозу викривленого розуміння сутності і можливої дискредитації таких правових новел.

Одна з причин подібного «відставання» науки повґязана з неналежним залученням науковців до нормотворчої діяльності і формування судової практики. Для цих цілей перспективним є обовґязкове попереднє узгодження та експертування проектів нормативних актів, розґяснень та узагальнень судової практики вищих судових інстанцій провідними вченими-юристами, а також залучення їх до науково-експертних рад відповідних державних органів на оплатних засадах.

У цьому контексті не менш важливо проводити підготовку середньострокових і довгострокових наукових програм перспективного нормотворення та прогнозування правозастосовної практики за рахунок бюджетних чи позабюджетних коштів. Зокрема актуальними в доктрині і правозастосовній практиці є питання щодо створення цивілістичних концепцій ринків нерухомості і фінансових послуг, способів і меж судового захисту, ефективної системи судочинства, помірності публічних обмежень приватних прав тощо.

Характерна особливість сучасного стану української цивілістики переважно визначається потребами тлумачення сучасних актів кодифікації приватного законодавства в сфері приватного права (Цивільного, Сімейного, Господарського кодексів України), чим пояснюється популярність коментаторської юридичної літератури (коментарі ЦК,СК, ГК, інших актів цивільного законодавства).

Інша тенденція полягає в надмірному впливі вищих судових інстанцій, які нерідко змушені в своїй діяльності привласнювати своїм рішенням обовґязкову силу для всіх судів. Такі дії певною мірою спровоковані благою метою хоча б часткового усунення наслідків юридичних колізій у законодавстві (зокрема між ЦК і ГК України).

Така тенденція лише підтверджує сформовану в минулі часи (починаючи із зародження цивілістики Російської імперії) і діючу донині традицію, за якою судова організація не допускала впливу науки на судову діяльність. Це призвело до того, що «теорія і практика йшли у нас кожна своєю дорогою, самостійно піклувалися про своє існування і цуралися одна одної» [13]. Така ситуація негативно впливає, охолоджує порив юристів до науки. Внаслідок цього судді, практикуючі юристи не мають достатніх стимулів займатися наукою, яка нерідко стає непотрібною для практики, оскільки достатньо «...ловити кожне зауваження судових інстанцій» [14]. Така ситуація не може не впливати на якісний і кількісний рівень вчених-цивілістів. Незважаючи на значну кількість захищених останнім часом дисертацій з приватноправових юридичних наук, рівень цивілістичних досліджень зростає не пропорційно числу нових вчених з науковим ступенем, а за власними, неписаними законами, які переважно відображають реальний рівень наукових керівників своїх молодих колег. У результаті відчуження від практики юридичні дослідження мало цікавлять практиків, тоді як видання кодексів з рішеннями судових інстанцій розходяться багатотисячними накладами. Суди страждають тією самою вадою: їх рішення погано мотивуються і зазвичай прикриваються посиланнями на норму права, яка нерідко не дає прямої відповіді на питання, нібито вирішені рішенням суду.

У цьому контексті вихід з такої ненормальної для цивілістики ситуації та усунення розбрату між теоретичною і практичною юриспруденцією вбачається в активізації наукою цивільного права догматичної, історично-філософської розробки українського цивільного законодавства, права загалом і звільнення судових інстанцій від штучної ізоляції юридичного інтелекту шляхом звернення за науковою допомогою при формуванні правозастосовної практики.

1. Розвиток української науки цивільного права

Сучасна наука цивільного права є логічним результатом її історичного розвитку, що передбачає висвітлення стану та особливостей цивілістики на кожному основному історичному етапі.

В цивілістиці загальноприйнятою є періодизація, яка передбачає три етапи розвитку науки цивільного права83: 1) дореволюційний (XIX ст.- до 1917 р.); 2) радянська цивільно-правова наука (з 1917 р. - кінець 80-х років XIX ст.); 3) українська цивілістична доктрина (сучасний етап).

Така періодизація дає можливість послідовно розглянути умови становлення, результати і тенденції розвитку основних цивілістичних шкіл в українських навчальних закладах і наукових центрах.

1.1 Дореволюційна цивілістика

Українська цивілістична наука почала формуватися з другої половини XVIII ст., коли в українській юридичній науці з'являються перші приватно-правові дослідження вчених-просвітників українського походження: СЮ. Десниць-кого ("Юридическое рассуждение о разных понятиях, какие имеют народы о собственности имения в различных состояних общежительства", М., 1781; "Слово о прямом и ближайшем способе к научению юриспруденции", М., 1768),84 Ф.І. Давидовича (укладача "Зібрання малоросійських прав" 1807), В. Г. Кукольника (автора "Начальных оснований Российского частого гражданского права. Для руководства к преподаванию онаго на публичных курсах, СПб., 1813"). Зазначена праця В. Г. Кукольника визнана першою спробою наукового викладання цивільного права як самостійної дисципліни.

Системне проведення досліджень у вітчизняній науці приватного права пов'язане із заснуванням перших на українських землях університетів у Львові (1661), Харкові (1805), Києві (1834), Одесі (1865) і Чернівцях (1875). В тогочасних конкретно-історичних умовах згадані навчальні заклади не мали чіткого українського етнічного характеру, а, скоріше, навпаки, слугували підпорою шовіністичної політики імперських урядів Росії та Австрії (Австро-Угорщини). З цих же причин чимало українців навчалося і працювало в університетах Москви, Санкт-Петербурга, Відня та ін. Відповідно українська юридична наука, зокрема й цивілістика, протягом тривалого часу не відмежовувалася від російського, а на західноукраїнських землях - від австрійського правознавства.

Різниця в наукових підходах при цьому на перших порах була не така вже велика, оскільки російське правознавство вважало зразком для себе насамперед концепції німецьких учених, а останні мало чим відрізнялися від поглядів їх австрійських колег. Проте поступово російська юридична наука вирвалася з-під німецької опіки і створила власні оригінальні наукові школи і напрями. Українські вчені у зазначеному процесі взяли найактивнішу участь, і саме з російськими університетами були пов'язані найвагоміші їхні здобутки. Відповідно з об'єктивних причин значно менше уваги зазвичай приділяється в дореволюційний період розвитку цивільного права на західноукраїнських землях, ніж на східноукраїнських.

До початку XIX ст. вітчизняна юриспруденція не мала чіткої спеціалізації, був відсутній поділ на галузі права.

В українських навчальних закладах, які були під юрисдикцією Російської імперії, загальний склад юридичних наук був результатом механічного поєднання римської теорії та російських законів і не ґрунтувався на поєднанні філософського, історичного і догматичного методів. В цей період юриспруденція складалася з двох основних частин - людського (цивільного) і божественного права. Викладачі здобували ступінь доктора цивільного і церковного права. При цьому традиційно вживаний термін "цивільний" не зовсім точно передає суть здобутого ступеню, оскільки фактично йдеться про людське і божественне право - дві основні частини тогочасної юриспруденції86. В ці часи юридична наука та освіта являли собою часткову адаптацію західноєвропейської юриспруденції до законодавства і правозастосовної практики законів Російської імперії на українських землях.

Викладання мало філософський характер, було переважно далеким від вивчення позитивного законодавства. Професор Філіп Генріх Дільтей, з прибуттям якого в 1756 р. розпочав свою діяльність юридичний факультет Московського університету, вважав, що загальний склад юридичних наук повинен бути в такому вигляді: природне право; римське; кримінальне і вексельне; російське; державне право з викладанням відносин суверенами.

Із школи Дільтея вийшли перші російські вчені-юристи Десницький і Третьяков. Відправлені в Англію графом Шуваловим для продовження освіти, вони слухали там лекції не лише з юриспруденції, але й із математики, хімії, медицини. Такий великий обсяг наук, які вони вивчали, не давав підстав вимагати від них ще спеціалізації в юриспруденції. Після завершення навчання вони були призначені викладати римське право, тобто те, що на Заході розумілось під назвою "юриспруденція". Десницький - пандекти, Третьяков - інституції та історію римського права. Студенти повинні були ознайомитися безпосередньо з римськими джерелами (Corpus Jiris Civilis, різні коментарі Vinii, Woetii, Noodii)88.

Найпомітнішою постаттю в цивілістичній науці XVIII ст. був С. Ю. Десницький. Свої погляди у цій галузі він виклав у праці "Юридическое рассуждение о разных понятиях, какие имеют народы о собственности имения в различных состояниях общежительства". В ній автор проаналізував питання виникнення і розвитку приватної власності. Поява і зміна відносин власності зумовлювалися, за СЮ. Дес-ницьким, відповідними змінами економічного обігу. Він заперечував поширену на той час думку про вічність приватної власності, стверджуючи цілковиту її відсутність у народів, які займалися мисливством та рибальством. Вона вперше виникла у народів, які займалися землеробством.

На думку С. Ю. Десницького, поява держави і права зумовлена виникненням та розвитком приватної власності і необхідністю її охорони. Автор належав до представників історичного напряму у вітчизняній науці цивільного права. Він широко використовував поняття "власність". У російському законодавстві тоді вживався термін "володіння".

С.Ю. Десницький, який відчув недостатність римської юриспруденції для вивчення права Російської імперії, вимушений був скласти загальний план нової науки, що знайшло відображення в його промові, проголошеній 30 червня 1768 р. "О прямом и непосредственном способе к научению русской юриспруденции". 3 1768 р. він читає "Пандекты римскаго права сравнительно с правом российским", користується на лекціях Corpus'ом juris civilis (було 25 прим.), залучає до вивчення "указы российские", Кормчую книгу, "Сводное Уложеніе". Тому сучасник міг з повним правом сказати, що Десницький "перший начал преподавать российское законоискусство".

Для успішної постановки російської юриспруденції СЮ. Десницький визнавав необхідним вивчення "моральної філософії, природного права та римської юриспруденції як теоретичного матеріалу з одного боку, зібрань всіх як стародавніх, так і нових прав, законів, указів - з іншого боку. Поєднання таких елементів повинно було дати в результаті російське цивільне право" . наука цивільний правовий україна

Таким чином, зазначає професор Станіславський, перший російський викладач права усвідомлював вже необхідність всебічного його вивчення - необхідність поєднання методів філософського, історичного та догматичного. Факт цей тим більше заслуговує особливої нашої уваги, що і в університетах Західної Європи, в часи Десницького не думали ще про таке поєднання методів91.

Наведене свідчить, що в цей період (до початку XIX ст.) юриспруденція являла собою механічне поєднання римської теорії та російських законів.

Загалом такий самий підхід, коли пріоритет надавався римському праву та філософії, а не безпосередньому вивченню українського права, простежувався в юридичних закладах на українських землях, що перебували під юрисдикцією Російської імперії.

Слід зазначити, на виправдання вітчизняних викладачів права цього періоду, що в сусідніх Німеччині та Австро-Угорщині приватне право ототожнювалося тоді з римським правом.

Повноцінне становлення і розвиток вітчизняної науки цивільного права розпочалися в першій половині XIX ст., що значною мірою було обумовлено активним розвитком товарно-грошових відносин в Російській імперії та Австро-Угорщині.

Високий рівень розвитку цивільно-правової науки цього періоду підтверджується хоча б фактом створення такої видатної пам'ятки права України як Зібрання малоросійських прав від 1807 p., яке певною мірою може вважатися першим Цивільним кодексом України.

Цьому сприяла активна просвітницька позиція російської державної влади. Початок царювання імператора Олександра І ознаменувався покровительством науці та літератури. Крім перетворення московського університету, за статутом 5 листопада 1805 року було створено ще три російських університети - в Петербурзі, Казані та Харкові.

В розподілі кафедр на юридичному факультеті або, як він тоді називався, у відділенні моральних і політичних наук, спостерігається все той же філософський дух, успадкований від попереднього XVIII-го ст. Центром викладання було природне право, матеріальному цивільному праву тут не було ще місця. Брак вчених та елементарність правознавства тієї епохи не дають підстав для спеціалізації в юридичних науках. Один і той самий професор читає кожну з наук, які тільки передбачено на його факультеті.

Між тим у 1813 р. з'являється одна з перших у Російській імперії, спроб систематичного викладення цивільного права за інституційною системою як самостійної дисципліни. Професор українського походження Василь Григорович Кукольник видав "Начальные основания российского частного гражданского права", 1813-1815 гг.

Ця праця складається з двох частин, із яких перша присвячена матеріальному цивільному праву, або, за термінологією автора, теорії цивільного права, а друга - формальному праву або практичному огляду судочинства. Огляд являє собою короткий виклад загальних засад цивільного права з незрівнянно більшим юридичним змістом, ніж інші подібні праці (зокрема, "Керівництво" професора Терлача).

В. Г. Кукольник визнає пріоритетне значення природного права, під яким розуміє "частину філософії, яка викладає закони, що відкриваються нам чистим розумом і повинні слугувати підставою позитивних законів, що становлять священну огорожу прав громадян, які ними управляють. В позитивному законодавстві необхідно встановлювати загальне правило про те, що щоб нагальної потреби не віддалятися від природного права, інакше закони будуть неміцними, інколи навіть несправедливими".

На відміну від природного закону, на обов'язковість якого вказує нам здоровий розум, позитивний закон має обов'язковий характер в силу приписів верховної влади, за невиконання яких влада погрожує покаранням.

Іншими словами, В. Г. Кукольник розглядає позитивний закон лише як вид юридичних законів.

На думку зазначеного автора, для вивчення цивільного права необхідні допоміжні знання. Для досягнення причин і мети законів необхідне детальне ознайомлення з вітчизняною історією, для точного застосування законів до діянь, що передбачають мистецтво в правильному аналізі, юристу необхідна наука логіка.

Порівняно з попередниками, у своїх цивілістичних поглядах автор був ближче до сучасного розуміння власності та інших важливих правових категорій. Зокрема, поняття "власність" він визначає через категорію "володіння річчю", хоч і не ототожнює цих понять. Автор поділяв власність на повну (якщо всіма правами на неї користується одна особа) та неповну (якщо певна річ належить одній особі, а право володіння та користування нею - іншій).

У першій половині XIX ст. вітчизняна наука цивільного права збагатилася значною кількістю монографій, присвячених історичному дослідженню відповідних цивілістичних інститутів. Над всіма цими працями підіймається твір професора київського, а потім петербурзького університету Костянтина Олексійовича Неволіна "Історія російських цивільних законів" 1851 р. у 3 томах. К.О. Неволін належав до тих учених, які мають розум точний, спокійний, аналітичний, ясний, здатний саме до наукового правознавства, особливо до цивілістики в дусі позитивного історичного дослідження.

К. О. Неволін, який проходив наукове стажування в Німеччині під керівництвом Савіньї, завжди був прихильником історичної школи. Його "Історія цивільних законів" є продуктом цього напряму німецької науки, сприйнятого російськими вченими.

Твір К. О. Неволіна охоплює всю особливу частину цивільного права в її історичному розвитку. Перший том містить у собі, крім того, невеликий вступ, присвячений з'ясуванню предмета, методу і літератури дослідження. Цивільними законами К.О. Неволін визнає те, "якими визначаються права та обов'язки приватних осіб у відносинах один з одним" і при цьому одні лише загальні закони, які цього стосуються (тобто ті, які не стосуються законів торгових).

Таким визначенням автор виключив історію цивільного процесу (яка була в його час нерозривно зв'язана з матеріальним правом, завдяки системі Зводу законів), та історії особливих законів, якими позначали тоді закони торгові. Це визначення і система викладення дають підстави для висновку, що К. О. Неволін під цивільними відносинами розуміє не лише майнові, але й особисті, наскільки вони випливають із сімейного союзу.

К. О. Неволін чітко та актуально для сучасних умов визначає задачу викладення історії цивільних законів Росії. Така задача повинна виявити послідовний розвиток закону приватних відносин між особами на грунті російської народності за існуючих часових та місцевих умов; передбачає в історії ясне усвідомлення тієї ідеї, яку визначено російському народу розкрити в своїх законах. Тому К.О. Неволін вважає, що історія цивільних законів повинна всю свою увагу звернути на сам факт їх розвитку і зайнятися дослідженням та висвітленням того, в чому він полягає, де в часі явний початок і кінець його, звідки, з яких для нас ясних причин і за яких умов він виник і в якому необхідному відношенні знаходиться стосовно інших відомих фактів.

Крім невеликого вступу, весь перший том присвячений сімейному праву, другий том містить у собі речове право, нарешті, третій-зобов'язальне і спадкове. Автор дотримується поділу, прийнятого в Зводі законів. Так, перший том, що стосується сімейного союзу, поділений на чотири розділи: про союз шлюбний, про союз батьків і дітей, про союз родинний, про опіку та опікунство в порядку сімейному. Тому цю працю можна розглядати як детальний історичний коментар до тому X, ч. 1. В цьому дійсно полягає головне і безумовне значення праці К.О. Неволіна94,

Важливу спробу систематичного викладення цивільного права і торгового права як приватно-правової складової юридичної науки зробив Петро Павлович Цитович (7 (19). 10.1843 р., Чернігівська губернія - 19.10 (1.11.) 1913 р., Санкт-Петербург), український та російський правознавець і публіцист, доктор цивільного права, колишній професор харківського, одеського, київського університетів, який у зрілий період творчості зосередив свою увагу на торговому праві. У 1870 р. П. П. Цитович успішно захистив дисертацію на ступінь магістра цивільного права за монографією "Исходные моменты в истории русского права наследования". Ця робота підтвердила, що він, як і більшість цивілістів того часу, був прихильником історико-догматичного підходу. В 1878 р. він випустив у світ "Курс російського цивільного права", т. І. При цьому обмежився лише загальною частиною і з останньої виклав лише вчення про джерела права. Цитович П.П.

сформулював оригінальне визначення цивільного права, яке наведено на перших сторінках його курсу в якому виражено співчуття автора економічному напряму в юриспруденції. Автора не задовольняє загальноприйняте поняття про цивільне право як учення про взаємні приватноправові відносини громадян. "Цивільне право, - зазначає автор, - є сукупністю постанов, повелінь цивільного права, які дають порядок і форми економічному розподілу в даний час у даного народу, коротше - цивільне право є право розподілу (Уегкепгегеспі)".

Починаючи із 70-х років XIX ст., П. П. Цитович здобуває репутацію одного з перших (на рівні з Г. Ф. Шершеневичем) в Росії "комерціалістів", найавторитетнішого фахівця в галузі торгового права. В цей час торгове право, яке раніше розуміли виключно як структурну частину поліцейського (адміністративного) права, почало стрімко набувати приватного, цивільно-правового характеру. Цьому новому розумінню помітно сприяла широка популярність праці П. П. Цитовича "Лекции по торговому праву. Вип. 1. Учение об источниках права; Вил. 2 Торговые деятели" (Од., 1873-1874, 1875 р.). Крім того, книгою "Курс русского гражданского права Т. 1. Общая часть. Учение об источниках права" (Од., 1878) вчений започаткував друкування лекцій з цивільного права. Студентським "самвидавом" також було випущено в світ низку конспектів лекцій професора96.

У 1884 р. правознавець обійняв за міністерським призначенням кафедру торгового права в Університеті св. Володимира у Києві. Невдовзі він був переведений на кафедру цивільного права з додатковим дорученням читати лекції з торгового права.

У цей період своєї творчості вчений видав посібник "Очерк основных понятий торгового права" (К., 1886), у якому детально опрацював категоріальний апарат відповідної дисципліни, визначив основні проблеми і шляхи наукового розвитку російського торгового права. Цій тематиці він присвятив ще низку праць: "Морское торговое право" (К., 1889), "Учебник торгового права. Вып. 1" (К., 1891), "Конспект торгового права" (К., 1894), "Морское торговое право. Конспект лекций" (К., 1894) та інші.

Найбільш повний підручник російського цивільного права в дореволюційній вітчизняній цивілістиці підготував Василь Іванович Синайський (25.07 (6.08). 1876 р., с. Лаврово Тамбовської губ,-21.09.1949 р., Брюссель, Бельгія) - український і російський правознавець, доктор римського права, колишній професор Юр'ївсь кого. Варшавського, Ризького університетів, Університету св. Володимира.

У грудні 1908 р.В. І. Синайський захистив дисертацію на ступінь магістра римського права за монографією "Очерки из истории землевладения и права в Древнем Риме. Вып. 1. Усадебный надел и общинное землевладение в представлениях писателей римской древности" (Юр'їв, 1908).

Із серпня 1911 р. до кінця 1917 р. працював в Університеті св. Володимира, виконуючим посаду екстраординарного професора (з серпня 1911 р.) і ординарного професора (з квітня 1914 р.) кафедри торгового права і торгового судочинства. Останньому призначенню передувало затвердження вченого в січні 1914 р. у ступені доктора римського права на підставі успішного захисту в грудні 1913 р. відповідної дисертації за монографією "Очерки по истории землевладения в древнем Риме П-V веков" (К., 1913). З часом (не пізніше 1917 р.) В. І. Синайський став ординарним професором більш престижної кафедри цивільного права і цивільного судочинства97.

Наукова творчість ученого дореволюційного періоду була переважно у площині римського і цивільного права. Як романіст В. І. Синайський характеризувався суспільно-історичним підходом до римського права. Він намагався розглядати його у розвитку, з врахуванням численних історично мінливих соціальних факторів. Зокрема, дослідник звернув особливу увагу на роль у Давньому Римі юристів-жерців і сакрального права. Воєнно-сакральний характер, на його думку, мало, зокрема, і так зване квіритське право. У зв'язку з цим учений небезпідставно стверджував про те, що багато інститутів класичного римського приватного права виросло з публічного права попередньої доби. Як фахівець з російського цивільного права В. І. Синайський зосередив свої зусилля на вивченні основних принципів галузі, на їх втіленні у чинному законодавстві та в реальному цивільно-правовому середовищі, у так званому соціологічному суспільстві.

Його підручник "Русское гражданское право", який вперше вийшов друком двома випусками у Києві в 1914-1915 pp., а потім витримав кілька перевидань, став працею, яка підсумувала багатолітній розвиток довоєнної (перед Першою світовою війною) вітчизняної цивілістики. В ньому гармонійно поєдналися виклад теоретичних положень, аналіз законодавства і перспектив його розвитку (включно з проектом нового Цивільного уложення), коментар судової практики. Одним із перших цивіліст запропонував поділ товариств на прибуткові і неприбуткові, висунув ідею "майна як цілого" (аналог сучасного поняття "єдиний майновий комплекс"), звернув увагу на обмеженість прав власника. На його думку, повноваження власника здійснюються не необмежено, а в порядку, встановленому цивільними законами. Досі зберігається актуальність багатьох положень, висунутих ученим в галузі речового права, блискучим знавцем якого він був.

В умовах розширення сфери капіталістичних господарських відносин і селянської реформи 1861 р. провідним центром цивільно-правових досліджень в Україні був Університет св. Володимира у Києві. Саме тут на юридичному факультеті сформувалися школи цивільного права і романістики, які отримали широке визнання. Одним з провідних представників школи романістики був професор К.А. Мітюков, який очолював кафедру римського права, був деканом юридичного факультету, проректором і ректором університету.

Його перу належить "Курс римського права" (1883 р.) - одна з найкращих вітчизняних праць з римського приватного права. В цій праці автор розглядає загальні риси прав на речі і види цих прав Давньому Римі, якому були відомі два види приватних прав на речі: власність та права в чужих речах або на чужі речі. Автор дає характеристику сутності, змісту, предмету та обмежень власності, виділяє в змісті права власності дві сторони: позитивну і негативну. В першій виражається право власника вільно розпоряджатися своєю річчю (необмеженість власності), а в другій - його право усувати будь-яку іншу особу від впливу на цю річ (виключність власності).

В дослідженні розглядаються поняття, види володіння та підстави його захисту. Окрема глава присвячена способам набуття, судового захисту і припинення власності. Детально висвітлюються права в чужій речі (jura in aliena), зокрема, розглядаються сутність і види цих прав (сервітути, право на заставу, емфітевзис, супер-фіцій)98. За усталеною позицією цивілістів XIX- початку XX ст. право власності розглядалося як панування особи над річчю, що існує само по собі незалежно від відносин між особами.

У цьому зв'язку К.А. Мітюков вважав, що право на річ дає відповідному суб'єкту безпосередню, виключну та обов'язкову для всіх владу над річчю. Суб'єкт цієї влади розпоряджається річчю; ніхто інший не має права впливати на його річ, у чиїх би руках вона не знаходилася. Особа, яка має право на неї, може у судовому порядку вимагати визнання цього права і видачі речі. Інші роботи К. А. Мітюкова також були присвячені римському праву, зокрема "Общность имущества как историческая основа наследования" (К., 1900), "Ответственность продавца за евикцию в ис-торико-сравнительном освещении" (К., 1906), "По поводу статьи Г. Муромцева "О владении по римскому праву"" (Киевские университетские известия, 1887,- № 2).

Навколо К. А. Мітюкова сформувалася велика група молодих вчених-романістів. Серед них: Л.Н. Казанцев ("О розводе по римському праву", К., 1898); "Свободное представительство в римском гражданском праве", К., 1884; "Курс истории римского права", К., 1886; "Учение о представительстве в гражданском праве", К., 1878; И.О. Покровський ("Право и факт в риском праве". Ч.І., К., 1898); Ч. II "Генезис преторского права", К., 1902, "История римського права", СПб, 1913; М.М. Катков ("Лекции по догме римского права", К., 1919); Ф.М. Дидинсысий ("Залог по римскому праву", Варшава, 1872); В. В. Кар пека ("Пассивная легитимация в классическом римском праве", К., 1915).

До вчених-родоначальників вітчизняної цивілістики також можна віднести таких професорів, як Є. В. Васьковський, О. Огоновський, И.О. Покровський, С. Дністрянський, В.М. Гордон, О.Л. Боровиковський, Ю.С. Гамбаров, Д.Д. Грімм, О.М. Гуля-єв, В.Г.Демченко, Л.Н.Казанцев, М.М.Катков, Б.О.Кістяковський, O.B.Куніцин, С.Орнатський, С.В.Пахман, A.B.Міцкевич, В. А. Удінцев, T.M. Яблочков, С. І. Вільнянський, інших видатних вчених дореволюційного періоду, завдяки працям яких було теоретично обгрунтовано і розроблено практично всі інститути цивільного права.

2. Сучасна українська наука цивільного права

Основні центри української цивілістичної науки. Стан науки цивільного права будь-якої країни визначається рівнем існуючих в країні основних наукових центрів, напрямів цивілістичних досліджень (цивілістичних шкіл) і тенденціями їх розвитку.

На сьогодні потужні цивілістичні школи в Україні існують в основних наукових центрах країни - Києві, Харкові, Одесі, Львові, деяких інших містах.

В Києві цивілістичні школи існують на базі кількох вищих юридичних закладів і науково-дослідних установ. В Київському національному університеті імені Тараса Шевченка активно розвивається цивілістична школа цивільно-правового регулювання особистих (немайнових) і майнових відносин у суспільстві (в Україні). Науковий керівник школи - Наталія Семенівна Кузнецова, доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України. Школу заснували в 1952 р. професори С.Н. Ландкоф та Г.К. Матвєєв.

Видатні вчені школи: професор С.Н. Ландкоф ("Товарищества и акционерные общества. Теория и практика", 1926; "Проблема развития современного акционерного права", 1927; "Торговые сделки. Теория и практика", 1929; "Основи цивільного права", 1948; "Правовые основания авторского вознаграждения за изобретение", 1954; "Охорона прав винахідників і раціоналізаторів", 1958; "Основы советского изобретательского права", 1961; "Лекції з основ цивільного права", 1962; професор Г. К. Матвєєв ("Вина в советском гражданском праве", 1955; "История семейно-брачного законодательства Украинской СССР", 1960; "Основания гражданско-правовой ответственности", 1970; "Советское семейное право", 1978, 1986; "Международное частное право", 1982); професор П. Д. Індиченко (Земельное законодательство буржуазно-помещичьей России"; "Радянське земельне право", 1971); професор В. I. Бошко ("Родинно-подружнє право", 1929; "Очерки советского семейного права", 1952); професор О. А. Підопригора ("Защита права собственности в римском частном праве", 1960; "Законодательство об изобретательности и рационализации", 1971 (у співавторстві з К.В. Жудрою), "Правовые вопросы создания и внедрения новой техники", 1975; "Проблемы правового регулирования научно-технического прогресса", 1985; "Основы римского гражданского права", 1994; "Римське приватне право: підручник", 2001; "Право інтелектуальної власності в Україні: підручник", 1998); професор Ю.Г. Матвєєв ("Англо-американское деликтное право", 1973; "Международные конвенции по авторскому праву", 1976, 1978; "Международная охрана авторских прав", 1987, 2000); професор Д. В. Боброва ("Деликтная ответственность и ее роль в охране права граждан и социалистических организаций". В кн.: "Повышение ропи гражданско-правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций", 1988; "Гражданский кодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий", 1981 (у співавторстві); спіавтор академічних підручників "Цивільне право України" (1994, 1995, 1996, 1999, 2000, 2002); доцент В.К. Дроніков ("Римське приватне право", 1961); доцент В. А. Золотар ("Советское жилищное право", 1985, (у співавторстві з П.М. Дятловим); доцент Н.П. Лещенко, доцент Т.П. Коваленко.

Сьогодні на юридичному факультеті цього університету плідно працює нове покоління вчених-цивілістів: професор Н.С. Кузнецова ("Подрядные договоры в инвестиционной деятельности в строительстве", 1993; "Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування", 1998, у співавторстві з LP. Назарчуком); професор О. В. Дзера ("Развитие права собственности граждан Украины", 1996; "Право власності / за ред. проф. О. В. Дзери", 2000; "Сімейне право України / за ред. проф. О. В. Дзери", 1997, 2002; "Договірне право України. Загальна та особлива частини: в 2 томах / за заг. ред. проф. О.В. Дзери", 2008, 2009); професор I.A. Без-клубий ("Банківські правочини: цивільно-правові проблеми", 2005; "Банківські правочини", 2007); професор T.B. Боднар ("Виконання договірних зобов'язань в цивільному праві", 2005); професор О. В. Кохановська ("Правове регулювання у сфері інформаційних відносин", 2001; "Теоретичні проблеми інформаційних відносин у цивільному праві", 2006); професор P.A. Майданик ("Траст: собственность и управление капиталами", 1995; "Проблеми довірчих відносин в цивільному праві", 2002; "Аномалії у цивільному праві", 2007, 2010); професор Ю.Д. Притика (Закон України "Про третейські судні: Науково-практичний коментар", 2005; "Проблеми захисту цивільних прав та інтересів у третейському суді", 2006); доцент B.C. Макода (Правова охорона промислових зразків в Україні: монографія, 2000.); доцент А. О. Кодинець (Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг: монографія.- К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2007.); доцент О. В. Михальнюк (Порука у цивільному праві: теорія та практика: Монографія. - К.: КНТ, 2008.); доцент Ю.В. Носік (Права на комерційну таємницю в Україні: монографія, 2007.); доцент В. В. Цюра (Речові права на чуже майно: науково-практичний посібник, 2006.).

Авторським колективом вчених-цивілістів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка видано підручники за редакцією О.В. Дзери і Н.С. Кузнєцової у двох томах "Цивільне право України" (1999, 2000, 2001, 2002, 2004, 2006, 2009, 2010), науково-практичні коментарі Цивільного кодексу України (2004-2008); "Цивільне право: Практикум (за ред. P.A. Майданика, Н.С. Кузнєцової, О.В. Дзери", 2008, 2009, 2010); "Альманах цивілістики, вип. 1,2,3,4" (за ред. P.A. Майданика, 2008, 2009, 2010,2011).

В інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка активно розвивається школа міжнародного приватного права, яку представляють: професор А. С. Довгерт ("Международное частное право", 1985, 1993; "Кодифікація приватного (цивільного) права", 2000.

Авторським колективом інституту видано колективні наукові праці за редакцією професора А. С. Довгерта "Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми" (2001); "Очерки международного частного права" (2007).

Значні традиції і наукові результати має школа цивільного права в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького, представниками якої є професор Я. М. Шевченко ("Основы семейного законодательства", "Правовое положение несовершеннолетних", "Ответственность несовершеннолетних за правонарушение", "Законодавство про сім'ю (теоретичні проблеми співвідношення цивільного і сімейного законодавства)", "Власник і право власності", "Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні", "Актуальні проблеми цивільного права і цивільного процесу в Україні / відп. ред. проф. Я. М. Шевченко", 2005); професор І.М. Кучеренко ("Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права", 2004).

Колективом вчених-цивілістів цього інституту видано за редакцією професора Я.М. Шевченко підручник у двох томах "Цивільне право України. Академічний курс" (2003, 2006), науково-практичний коментар Цивільного кодексу України (2004).

Активно розвивається цивілістична школа в Інституті приватного права і підприємництва НАПрН України, представниками якої на сучасному етапі виступають: професор В. В. Луць ("Строки виконання договорів поставки", 1971; "Заключение и исполнение хозяйственных договоров", 1978; "Хозяйственный договор и эффективность производства", 1979; "Строки в цивільних правовідносинах", 1992; "Строки захисту цивільних прав", 1993; "Контракти в підприємницькій діяльності", 1999, 2001, 2008; співавтор підручника "Акціонерне право" (2004), "Здійснення та захист корпоративних прав в Україні (цивільно-правові аспекти): монографія / за зал ред. проф. В. В. Луця, 2007; "Непідприємницькі організації: навчальний посібник", 2008); професор М.К. Галянтич ("Житлове право України: навчальний посібник, 2002, 2007, 2008 (у співавторстві); "Житлове законодавство України: стан та шляхи удосконалення: монографія", 2006; "Теоретико-правові засади реалізації житлових прав громадян в умовах ринкових перетворень: монографія", 2006; "Житлові спори у судовій практиці. Спеціальний курс (за заг. ред. В. В. Луця)", 2008; "Право на житло в Україні: реалізація та захист. Навчально-довідкове видання / за заг. ред. Є. О. Харитонова", 2008).

Традиційно сильна харківська цивілістична школа, представлена відомими вченими-цивілістами: професор І. В. Жилінкова ("Особисті права та обов'язки батьків та дітей", 1991; "Брачный контракт", 1995; "Право собственности супругов", 1997); "Правовой режим имущества членов семьи", 2000; "Сімейний кодекс України. Наук.-прак. коментар / за ред. проф. I. В. Жилінкової", 2008; професор I. В. Спасибо-Фатєєва ("Акционерные общества: корпоративные правоотношения", 1998; співавтор коментарів законів України "Про підприємництво", 1995; "Про підприємства", 1997; "Про оренду державного майна", 1997); професор В.Л. Яроцький ("Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції)", 2006); професор Р. Б. Шишка ("Межі здійснення авторських прав", "Патентне право України", "Підприємницька правосуб'єктність", "Охорона інтелектуальної власності (авторсько-правовий аспект): монографія", 2002; "Цивільне право України: Курс лекцій: у 6 т." (у співавторстві), 2004, 2005, 2006); професор С.М. Бервено ("Проблеми договірного права", 2006; "Договірне право України" (у співавторстві), 2008); доцент І. В. Венедіктова ("Договір довірчого управління майном: Навч.-наук. по-сіб, 2004.).

Колективом вчених-цивілістів Національної юридичної академії України ім.Я. Мудрого видано за редакцією професорів В. І. Борисовой, І.В. Жилінкової, Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького підручник у двох томах "Цивільне право України" (2004,2007).

Представниками зазначеного навчального закладу підготовлено Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців) у 5 томах / за ред. проф. І. В. Спасибо-Фатєєвої, 2009, 2010, 2011.

Заслуговує на позитивну оцінку підготовлена колективом вчених-цивілістів юридичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна колективна монографія "Страницы Харьковской цивилистики: в 3 ч. / под общ. ред. И. В. Венедиктовой и С. Н. Бервено, 2010".

Одеську цивілістичну школу представляють: професор Є. О. Харитонов ("Приватне право в Стародавньому Римі", 1996; "Рецепція Римського приватного права", 1997; "Основы римского частного права", 1999; "Римское гражданское право", 2001; "Вступ до цивільного права України", 2006; "Цивільні правовідносини: Навчальний посібник" (у співавторстві), 2008; "Нариси теорії цивілістики (поняття та концепти): Монографія", 2008); Цивільне право України (традиції та новації): монографія / авт. кол.; за заг. ред.Є. О.Харитонова, Т.С. Ківалової, О.І. Харитонової; наук. ред. Н.Ю. Голубєва.- Одеса: Одеса: Фенікс, 2010.- 700 с; професор І.С. Канзафарова ("Теорія цивільно-правової відповідальності: Монографія", 2006),

Колективом вчених-цивілістів Одеської національної юридичної академії видано за редакцією професора Є. О. Харитонова Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України (2006), підручники "Цивільне право України" (2008, 2009, 2011), "Зобов'язальне право України" (2011).

Львівська цивілістична школа представлена професором В.М. Коссаком ("Правове регулювання строків у будівництві", 1992; "Іноземні інвестиції в Україні (цивільно-правовий аспект)", 1996; "Правові засади іноземного інвестування в Україні", 1999; "Право інтелектуальної власності: Підручник" (у співавторстві з І. Є. Якубівським), 2007); професором 3. В. Ромовською ("Права та обов'язки батьків та дітей", 1973; "Аліментні зобов'язання", 1975; "Проблемы защиты в советстком семейном праве", 1985; "Юридична відповідальність", 1983 - у співавторстві; "Сімейний кодекс України. Коментар", 2003; "Українське цивільне право: підручник у 3 т.", 2005, 2006).

Колективом вчених-цивілістів юридичного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка видано за редакцією професора В.М. Коссака науково-практичний коментар Цивільного кодексу України (2006).

В Національній академії внутрішніх справ України ци віл і стична наука представлена колективом кафедри цивільного права і процесу, яка в 2011 р. відсвяткувала своє 40-річчя.

Керівником зазначеної кафедри є відомий вчений-цивіліст, доктор юридичних наук, професор Заіка Ю. О.

У 2003 р. колективом зазначеної кафедри спільно з провідними фахівцями Київського національного університету імені Тараса Шевченка видано перший вітчизняний підручник з сімейного права України.

Колективом кафедри підготовлено підручник з цивільного права у двох томах; "Цивільне право України. Загальна частина" (за ред. І. А. Бірюкова, Ю.О. Заїки, 2006.) та "Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання" / за заг. ред. С. С. Бичкової, 2006).

На етапі формування перебувають цивілістичні школи в Івано-Франківську, представлена професором В. А. Васильєвою ("Цивільно-правове регулювання діяльності з надання посередницьких послуг", 2006; співавтор науково-практичних коментарів ЦК України та підручників з цивільного права), та в Хмельницькому, яку очолює талановитий вчений-цивіліст, професор Р. О. Стефанчук (автор монографії "Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту", 2007; співавтор підручників з цивільного права та науково-практичних коментарів ЦК України).

Колективом учених-цивілістів юридичного факультету Хмельницького інституту регіонального управління та права видано за редакцією професора P.O. Стефанчука навчальний посібник "Цивільне право України", 2004.

На особливу увагу заслуговує колективна монографія вчених-цивілістів Хмельниччини "Кодифікація цивільного законодавства на українських землях у 2 т. (за ред. Р. О. Стефанчука та М. О. Стефанчука), 2009".

Вітчизняна цивілістика розвивається у тісній співпраці з російськими вченими (професори М.І. Брагінський, В. В. Вітрянський, Л.О. Новосьолова, О.П. Сергєєв, Є.О. Суханов), вченимиі

цивілістами Казахстану (професори М.К. Сулейменов, А.Г. Діденко), Білорусі (професор В. С. Каменков), постійні контакти підтримуються з представниками цивілістичної науки країн далекого зарубіжжя (Італії, Німеччини, Сербії тощо).

3. Наукові школи цивільного права в Україні

3.1 Поняття і значення школи цивільного права

Напрями наукового юридичного пошуку прийнято виділяти залежно від того, в чому полягає і яким чином обґрунтовується сутність права. Напрями вивчення цивілістики за цим критерієм прийнято називати школами цивільного (приватного) права.

Термін "наукова школа" нерідко використовують з прив'язкою до певного регіону. У цьому розумінні зазвичай виділяють київську, харківську, львівську та інші цивілістичні школи. В такому випадку швидше йдеться про сукупність наукових шкіл певного регіону, а не про певну, конкретну юридичну школу. Поділ наукових шкіл за регіональною ознакою не відповідає вимогам вирізняльного критерію наукової школи. Школа не може бути "харківською", чи "київською", оскільки "... школи створюють вчені, а не регіони чи вузи. У науці школа - це коли є сукупність ідей, автор і провайдер цих ідей і люди, які їх поділяють і прагнуть розвивати".

В українській науці цивільного права значення наукових шкіл полягає в тому, що вони засновані на вітчизняній цивілістичній доктрині, законодавстві, судовій, іншій правозастосовчій практиці, що загалом реально впливає на концептуальні засади цивілістики в Україні.

3.2 Основні школи цивільного права

В теорії права не існує єдиної точки зору щодо розуміння права, його соціальної сутності, що зумовлено різними чинниками (методологічними, культурологічними, історичними тощо).

У літературі всі підходи до розуміння права прийнято поділяти на групи. Найбільш поширеним є поділ праворозуміння на вузьке та широке.

Представники вузького розуміння права (моністи, легісти) вважають право системою правил поведінки, тоді як прихильники широкого розуміння права (плюралісти, юридисти) - як щось відмінне від правил поведінки, наприклад, свободу особистості, емоції суб'єкта тощо.

Зміст вузького розуміння права полягає в тому, що право - це сукупність правил, які регулюють суспільні відносини. Однак це не просто правила - це юридично оформлені, тобто прийняті або санкціоновані державою правила. Тому право складається з норм поведінки, порушення яких впорядковано карається санкціями, що накладаються суспільством через впорядковані процедури.

Зміст широкого розуміння права грунтується на тезі, що право - це щось інше ніж юридична норма, правило поведінки. Залежно від напряму у межах широкого розуміння права правом можуть виступати психологічна реакція, реальні суспільні відносини, суб'єктивне право тощо. Прихильники такого підходу до права розмежовують закон і право як правило, останнє збігається з іншими суспільними інститутами (наприклад, правосвідомість, правовідносини тощо).

До основних теорій, які ґрунтуються на вузькому розумінні права, зазвичай відносять: історичну школу права, юридичний позитивізм, "чисту" теорію права Г. Кельзена, нормативне розуміння права.

Широкий (плюралістичний) підхід до розуміння права охоплює соціологічні, природно-правові, психологічні та інтегративні школи (концепції, теорії) права.

Значною мірою схожа класифікація застосовується в науці цивільного права.

До основних юридичних шкіл цивільного права може бути віднесено концепції юридичного позитивізму (нормативізму), історичну школу, природного права, психологічну, соціологічну і цивілізацій ну (культурологічну) школи права.

Розвиток вітчизняної цивілістики завжди відбувався у руслі світових тенденцій цивільного права, які розрізнялися залежно від особливостей відповідного історичного періоду розвитку юридичної науки.

Характерною особливістю цих тенденцій у XIX ст. - на початку XX ст. була боротьба двох наукових шкіл в юриспруденції - школи природного права та історичної школи права.

3.3 Тенденції розвитку української цивілістичної науки

Тенденції сучасної вітчизняної цивілістики відображають основні проблеми та напрями розвитку українського суспільства, держави і права.

Загальна проблема юридичної науки полягає в розробці теоретичних моделей і механізму їх реалізації, що відповідають дійсності і здатні адекватно обслуговувати приватні та публічні права й інтереси їх носіїв. Юридична наука не завжди встигає за вимогами практики, яка нерідко створює мало досліджені сучасною юридичною наукою юридичні конструкції. Подібна ситуація виникла з інститутом довірчої власності, без належних наукових засад розвивається процес застосування цивілістичних конструкцій галузями публічного права (адміністративний договір, адміністративні послуги, податкові застава і порука тощо). Така невідповідність теорії з правозастосовчою діяльністю не сприяє формуванню одноманітної судової практики, створює загрозу викривленого розуміння сутності і можливої дискредитації таких правових новел.

Одна з причин подібного "відставання" науки пов'язана з неналежним залученням науковців до нормотворчої діяльності і формування судової практики. Для цих цілей перспективним є обов'язкове попереднє узгодження та експортування проектів нормативних актів, роз'яснень та узагальнень судової практики вищих судових інстанцій провідними вченими-юристами, а також залучення їх до науково-експертних рад відповідних державних органів на оплати їх засадах.

У цьому контексті не менш важливо проводити підготовку середньострокових і довгострокових наукових програм перспективного нормотворення та прогнозування правозастосовчої практики за рахунок бюджетних чи позабюджетних коштів. Зокрема, актуальними в доктрині і правозастосовчій практиці питання щодо створення цивілістичних концепцій ринків нерухомості і фінансових послуг, способів і меж судового захисту, ефективної системи судочинства, помірності публічних обмежень приватних прав тощо.

Характерна особливість сучасного стану української цивілістики переважно визначається потребами тлумачення сучасних актів кодифікації приватного законодавства в сфері приватного права (Цивільного, Сімейного, Господарського кодексів України), чим пояснюється популярність коментаторської юридичної літератури (коментарі ЦК, СК, ГК, інших актів цивільного законодавства).

Інша тенденція полягає в надмірному впливі вищих судових інстанцій, які нерідко змушені в своїй діяльності присвоювати своїм рішенням обов'язкову силу для всіх судів. Такі дії певною мірою спровоковані благою метою хоча б часткового усунення наслідків юридичних колізій у законодавстві (зокрема, між ЦК і ГК України).

Така тенденція лише підтверджує сформовану в минулі часи (починаючи із зародження цивілістики Російської імперії) і діючу донині традицію, за якою судова організація не допускала впливу науки на судову діяльність. Це призвело до того, що теорія і практика йшли у нас кожна своєю дорогою, самостійно піклувалися про своє існування і цуралися одна одної. Така ситуація негативно впливає, охолоджує порив юристів до науки. Внаслідок цього судді, практикуючі юристи не мають достатніх стимулів займатися наукою, яка нерідко стає непотрібною для практики, оскільки достатньо "ловити кожне зауваження судових інстанцій". Така ситуація не може не впливати на якісний і кількісний рівень вчених-цивілістів. Незважаючи на значну кількість захищених останнім часом дисертацій з приватно-правових юридичних наук, рівень цивілістичних досліджень зростає не пропорційно кількості нових учених з науковим ступенем, а за власними, неписаними законами, які переважно відображають реальний рівень наукових керівників своїх молодих колег. В результаті відчуження від практики, юридичні дослідження мало цікавлять практиків, тоді як видання кодексів з рішеннями судових інстанцій розходяться багатотисячними тиражами. Суди страждають тією самою вадою: їх рішення погано мотивуються і зазвичай прикриваються посиланнями на норму права, яка нерідко не дає прямої відповіді на питання, нібито вирішені рішенням суду.