Актуальні питання розмежування приватноправового та фінансово-правового регулювання відносин у сфері бюджетного кредитування

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ РОЗМЕЖУВАННЯ ПРИВАТНОПРАВОВОГО ТА ФІНАНСОВО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН У СФЕРІ БЮДЖЕТНОГО КРЕДИТУВАННЯ

Наталія ЯКИМЧУК

Інтенсивний розвиток в Україні ринкових відносин викликав трансформацію багатьох фінансових інститутів, відмову від низки інструментів адміністративно-командної системи, що справило безпосередній вплив на відносини з формування і використання публічних фондів коштів. бюджетний кредитування правовий договір

Фінансове право як правова галузь і наука перебуває в активному розвитку, кожен етап якого викликає гострі дискусії щодо уточнення предмета правового регулювання, структури галузі, її відмежування від інших правових утворень та визначення напрямів подальшого вдосконалення фінансового законодавства. При цьому спостерігається об'єктивне перетворення кола і специфіки суспільних відносин, що підпадають під фінансово-правове регулювання.

Відповідно постає потреба постійного уточнення меж предмета правового регулювання фінансового права. Зокрема, на сьогодні привертають до себе увагу фінансово-правові відносини, що супроводжуються укладенням договорів, передбачених положеннями фінансового законодавства.

Дослідження й аналіз інституту бюджетного кредитування в аспекті його подальшого вдосконалення є особливо актуальними для науки фінансового права, а також правозастосовчої практики.

Такі дослідження важливі і в аспекті розмежування фінансово- та цивільно-правових відносин щодо бюджетного кредитування, а також уточнення інституту відповідальності за порушення бюджетного законодавства у вказаній сфері.

Аналізу питань правового регулювання відносин у сфері надання кредитів з бюджетів присвятили свої праці, зокрема, Л.К. Воронова, М.В. Карасьова, М.В. Кустова, С.О. Ніщимна, О.В. Покачалова, О.В. Сударенко, С.І. Федчук, Н.І. Хімічева. Однак із прийняттям у 2010 році Податкового (ПК України) та Бюджетного (БК України) кодексів України і зміною акцентів правового регулювання комплексу відносин щодо бюджетного кредитування набуває особливої актуальності аналіз сучасного балансу публічно- та приватноправового їх регулювання.

Кошти бюджетів усіх ланок бюджетної системи України виділяються не лише на умовах безповоротності та безоплатності, а й шляхом надання коштів на поворотній, строковій та (або) оплатній засадах. До числа таких методів виділення бюджетних коштів належить бюджетне кредитування. Так, відповідно до п. 14 ст. 2 БК України надання кредитів з бюджету визначається як форма витрат бюджету поряд з видатками, погашенням боргу та розміщенням бюджетних коштів на депозитах, а також придбанням цінних паперів.

При цьому до дискусійних належить питання розмежування цивільно-правового та фінансово- правового регулювання суспільних відносин щодо бюджетного кредитування, а також стосовно визначення норм, які застосовують при вирішенні спорів між публічним суб'єктом та позичальником. Відтак, сформувались три точки зору,відповідно до яких відносини в сфері бюджетного кредитування:

1) регулюються виключно нормами приватного права [1];

2) регулюються виключно нормами фінансового (бюджетного) права [2; 3];

3) підпадають під змішане (комплексне) правове регулювання.

Отже, погляди вчених на систему правового регулювання відносин щодо надання кредиту з бюджету розділилися.

Згідно зі ст. 46 БК України відносини бюджетного кредитування - невід'ємний елемент бюджетного процесу. Відповідно, для належної характеристики усієї сукупності суспільних відносин у сфері надання кредиту з бюджету слід передусім провести аналіз груп відносин, що виникають саме на такій стадії бюджетного процесу, як виконання бюджету за видатками та кредитування, в межах якої і відбувається комплекс цих відносин.

1. Передумови надання кредиту (позики). Бюджетне кредитування здійснюється відповідно до бюджетних призначень, що передбачаються в бюджеті головним розпорядникам бюджетних коштів з метою здійснення саме відповідної програми надання кредиту з бюджету (фінансової допомоги на умовах повернення, позики), згідно з якими визначений розпорядник чи одержувач бюджетних коштів уповноважується на укладення договорів. Повноваження передбачають право укладати договори кредиту та перераховувати кошти на відповідні цілі. У такому разі кошти використовуються згідно з Порядком використання коштів державного бюджету за визначеною бюджетною програмою, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, зокрема для надання підтримки фермерським господарствам. При цьому розпорядники та одержувачі діють не від власного імені, а від імені відповідного публічно- правового утворення (держави, АР Крим, територіальної громади), оскільки згідно з ч. 4 ст. 16 БК України бюджетна установа, що виступає розпорядником, не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі (крім випадків, передбачених цією статтею) або надавати юридичним чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення на надання кредитів з бюджету). Отже, органи держави, інші бюджетні установи, надаючи кредити з бюджету, діють не від власного імені, а лише від імені публічно-правового утворення, якщо на цю мету їм передбачені бюджетні призначення, навіть коли в договорі зазначені саме вони як кредитори.

Другою важливою передумовою надання кредиту з бюджету є конкурс, відбір кандидатів на укладення договору. Критерії та умови відбору суб'єктів господарювання, яким надається державна підтримка з бюджету, а також визначення обсягу такої підтримки, умови та критерії конкурсного відбору позичальників та проектів (програм), на реалізацію яких надаються кредити з бюджету; умови надання кредитів з бюджету та їх повернення, включаючи положення щодо здійснення контролю за їх поверненням, згідно з ч. 7 ст. 20 БК України прямо зазначаються у законі або у Порядку використання бюджетних коштів, що затверджується Кабінетом Міністрів України (місцевим органом влади). Так само визначаються підстави надання переваги під час вибору кандидатів у позичальники [4, п. 18]. Оскільки відносини надання бюджетних асигнувань, повноважень на здійснення представництва інтересів публічно-правових утворень із затвердження кошторисів відповідним розпорядникам та одержувачам бюджетних коштів - кредиторам, відкриття їм рахунків в органах Державної казначейської служби України регулюються нормами фінансового права, то й окреслені суспільні відносини є фінансово-правовими.

2. Укладення договору надання кредиту (позики) з бюджету. Згідно з п. 7 ст. 2 БК України бюджетні зобов'язання щодо надання кредиту виникають на підставі відповідного договору. Як правило, кредитний договір укладається після прийняття уповноваженим розпорядником (одержувачем) бюджетних коштів (далі - уповноваженим суб'єктом) рішення про надання кредиту. Після підписання сторонами кредитного договору кандидат набуває статусу позичальника, на якого оформляється паспорт позичальника [4; 1]. Зміни та доповнення до кредитного договору вносяться шляхом укладення додаткового договору, що є невід'ємною частиною кредитного договору.

Уповноважений суб'єкт при укладенні договору бюджетного кредиту зобов'язаний суворо дотримуватись вимог бюджетного законодавства і вказувати в договорі, окрім загальних умов, передбачених цивільним (господарським) законодавством, зокрема, такі, як:

1) повернення платності та строковості (п. 31 ст. 2 БК України), відповідно - строк надання, розмір плати (якщо вона встановлюється) та механізм повернення;

2) породження в разі надання кредиту зобов'язання перед бюджетом: кредитора - надання кредитів з бюджету, а позичальника - повернення таких коштів до бюджету (повернення кредитів до бюджету) (п. 31 ст. 2 БК України);

3) мета й умови надання коштів кредиту та їх повернення (ч. 7 ст. 20 БК України);

4) повноваження зі здійснення контролю за їх поверненням (ч. 7 ст. 20 БК України);

5) положення про те, що з моменту надання кредиту з бюджету на суму отриманих коштів права кредитора та право вимагати від позичальника повернення таких кредитів до бюджету у повному обсязі переходять до держави (Автономної Республіки Крим, територіальної громади (ч. 1 ст. 50 БК України));

6) положення про те, що органами стягнення заборгованості позичальника перед державою за договором надання кредиту з бюджету виступатимуть органи Державної податкової служби України (ч. 9 ст. 17 та ч. 2 ст. 50 БК України);

7) посилання на БК України, положенням якого не може суперечити договір та зміни до нього;

8) відповідальність сторін, зокрема і положення про те, що стягнення заборгованості здійснюватиметься у порядку, передбаченому ПК України (ч. 9 ст. 17 БК України, п. 20.1.28 ПК України).

Межі розсуду уповноваженого суб'єкта при узгодженні з позичальником умов договору чітко окреслені і виключають можливість відходу від положень БК України, ПК України, Закону про Державний бюджет України, інших законів, які передбачають надання з бюджету кредиту (позики), та відповідних підзаконних нормативно- правових актів.

Щодо волі сторін слід зазначити, що позичальник має право на свій розсуд укладати або не укладати з уповноваженим суб'єктом - кредитором договір про надання кредиту з бюджету. При цьому позичальники не включають до мережі відповідного розпорядника і отримують кредитні ресурси на підставі укладених кредитних договорів та підтвердних документів [5, п. 17.1], а тому не набувають статусу суб'єкта бюджетно-правових відносин.

Проте уповноважений суб'єкт, навпаки, зобов'язаний за наявності бюджетних асигнувань та за відповідності позичальника всім зазначеним в законодавстві умовам укласти з ним договір. Та хоча він і є зобов'язаним, публічно-правове утворення, яке він представляє, вільне в наданні такого кредиту, а його воля виражається у намірі здійснювати відповідну програму бюджетного кредитування, що виявляється у закріпленні відповідного бюджетного призначення в акті про бюджет.

Досить спірне також питання про правову природу договору надання кредиту з бюджету та правовідносин, що виникають у зв'язку з наданням бюджетного кредиту.

Прихильники приватноправового підходу наголошують, що термін «договір» однозначно вказує на приватноправовий характер відносин. Однак укладення договору для бюджетних відносин відіграє роль юридичного факту, з яким пов'язане виникнення правовідносин. Він використовується не лише в цивільному (господарському) праві, а й в інших галузях (трудові договори, адміністративні договори, міжнародно-правові договори).

Також важливо, що в наукових дослідженнях договір розглядається і як форма реалізації владних повноважень відповідного органу влади [6, 28-29]. Тому цілком логічно виникає запитання про те, чи носять ці відносини лише цивільно- чи господарсько-правовий характер, особливо зважаючи на вказані умови договору надання кредиту з бюджету. В ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ) встановлено: «Адміністративний договір - це дво- або багатостороння угода, зміст якої становлять права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією зі сторін угоди». Проте в уповноваженого публічним утворенням суб'єкта щодо позичальника відсутні владні повноваження. Виходячи з положень ст. 3 КАСУ до адміністративної юрисдикції належить справа, предметом якої є спір, що виник між суб'єктами суспільних відносин стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів. А цей суб'єкт, відповідно, зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Владні повноваження є лише у податкового органу як у стягувача, проте вони випливають не з договору, а із закону. Відповідно, договірні відносини між кредитором та позичальником є предметом господарського (цивільного) судочинства [7], а відносини щодо стягнення заборгованості з позичальника - предметом адміністративного судочинства [7; 8].

3. Виконання зобов'язання кредитора. Згідно з п. 7 ст. 2 БК України на підставі укладеного договору у розпорядника бюджетних коштів виникає зобов'язання, яке в разі його реєстрації в органі Державної казначейської служби України визнається як бюджетне, і згідно з ним необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. При цьому в ч. 3 ст. 48 БК України наголошено, що будь-які зобов'язання можуть бути взяті лише відповідно до встановлених бюджетних асигнувань. Укладений договір може передбачати необхідність здійснення платежів з бюджету протягом кількох бюджетних періодів. У такому разі виконання зобов'язання кредитора залежить від волі законодавця (місцевої ради), який затверджує обсяг бюджетних призначень на здійснення бюджетного кредитування. Згідно з ч. 5 ст. 21 БК України лише за бюджетними програмами, які забезпечують протягом кількох років виконання інвестиційних програм (проектів), у тому числі тих, що здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, банків та міжнародних фінансових організацій та визначені Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація, виконавчий орган відповідної місцевої ради) вживає заходів щодо пріоритетності передбачення бюджетних коштів на наступний бюджетний період у проекті Закону про Державний бюджет України (проекті рішення про місцевий бюджет) для продовження таких інвестиційних програм (проектів) з урахуванням необхідності поетапного їх завершення та введення в дію відповідних об'єктів. Вказане положення не поширюється на звичайні кредити з бюджетів. А отже, не виключено, що кредитор, який представляє державу, не зможе належно виконати свої зобов'язання за договорами, якщо обсяг асигнувань для нього не передбачений або обмежений. Також важливо, що згідно з ч. 2 ст. 41 та ч. 2 ст. 79 БК України до набуття чинності законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) на поточний бюджетний період забороняється із загального фонду відповідного бюджету здійснювати витрати в частині надання кредитів з бюджету. Тому вказані випадки повинні окремо обумовлюватись в договорі як такі, що не тягнуть за собою відповідальності кредитора.

Операції з надання кредитів здійснюються шляхом проведення платежів з реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків кредиторів, відкритих в органах Державного казначейства України, відповідно до кошторисів та планів надання кредитів із загального фонду державного бюджету, планів спеціального фонду державного бюджету (за винятком власних надходжень та відповідних видатків) або планів використання бюджетних коштів відповідно до умов кредитних договорів [9, п. 17.6]. Підставою для здійснення операцій з кредитування розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів є укладені кредитні договори, платіжні доручення та інші підтвердні документи, передбачені бюджетним законодавством.

Зобов'язання щодо надання кредиту з бюджету вважаються виконаними з моменту перерахування коштів з рахунка в Державній казначейській службі України на визначений договором рахунок позичальника в фінансово-кредитній організації. Вказані кошти витрачаються позичальниками самостійно на передбачені договором цілі.

4. Самостійне виконання зобов'язання позичальником. Процедура повернення кредитів, наданих із загального/спеціального фонду державного бюджету, та сплати відсотків за користування ними здійснюється згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік, іншими нормативно-правовими актами та кредитним договором. Операції із зарахування коштів, що надходять як повернення кредитів та відсотків за користування ними, та відображення їх на відповідних рахунках бухгалтерського обліку виконання державного бюджету здійснюються у порядку, визначеному відповідними нормативно-правовими актами [9, п. 17.7]. Ці відносини повністю підпадають під правове регулювання тієї галузі права, згідно з положеннями якої було укладено договір, тобто є цивільно-правовими чи господарсько-правовими. Однак надходження зараховуються на рахунки органів Державної казначейської служби України відповідно до Закону про Державний бюджет України та положень частин 2 і 3 ст. 13 і ст. 69 БК України, в яких чітко зазначається, надходженнями якого саме фонду бюджету (загального чи спеціального) є вказані платежі.

5. Відносини фінансового контролю в сфері бюджетного кредитування. На органи Державної казначейської служби України покладено обов'язок здійснення контролю за відповідністю взятих розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів бюджетних зобов'язань відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) (ст. 112 БК України), зокрема і контролю за цільовим спрямуванням бюджетних коштів на стадії проведення платежу на підставі підтвердних документів, наданих кредиторами [9, п. 17.6]. При цьому саме на уповноважених головних розпорядників бюджетних коштів покладено контроль за своєчасним поверненням у повному обсязі до бюджету коштів, наданих за операціями з кредитування бюджету, а також кредитів (позик), отриманих державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), та коштів, наданих під державні (місцеві) гарантії (п. 8 ч. 5 ст. 22 БК України). Цей контроль поєднує в собі реалізацію:1) повноважень кредитора, передбачених в Цивільному кодексі України щодо здійснення перевірок додержання позичальником цілі надання кредиту; 2) повноважень зі здійснення ним бюджетного контролю.

6. Примусове виконання зобов'язання позичальником. Оскільки згідно з ч. 9 ст. 17 та ч. 2 ст. 50 БК України та п. 20.1.28 ПК України саме органи Державної податкової служби України є органами стягнення заборгованості позичальників за кредитами з бюджетів, відповідно в механізмі примусового виконання зобов'язання позичальником кредитори виступають лише суб'єктами надання інформації про прострочення виконання зобов'язання. У разі невідшкодування позичальником витрат державного бюджету у місячний термін Державні податкові інспекції відповідно до подання територіальних органів Державної казначейської служби України стягують з боржника у безспірному порядку повну суму не здійснених у строк платежів з урахуванням пені. Для цього вони надсилають податкову вимогу. Територіальні органи Державного казначейства України надають до відповідних органів Державної податкової служби України подання на стягнення простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі [5, п. 10]. Подання на стягнення простроченої заборгованості готуються територіальними органами Державного казначейства України та подаються до відповідних органів Державної податкової служби України на всіх боржників, окрім тих, за якими існує державна реєстрація припинення юридичної особи.

Територіальні органи Державного казначейства України щомісяця зобов'язані надавати відповідним органам державної податкової служби України в паперовому вигляді інформацію стосовно простроченої заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі [5, п. 9].

Згідно з п. 11 ст. 10 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року № 509 державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їхнього майна. При цьому згідно з ч. 1 ст. 50 БК України позовна давність на вимоги щодо погашення заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (АР Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами з бюджету не поширюється. Важливо, що бюджетне законодавство не передбачає повноважень органу стягнення на відмову від відстоювання публічного інтересу в суді в разі порушення зобов'язань позичальником: «Якщо за рішенням суду державі (Автономній Республіці Крим чи територіальній громаді міста) відмовлено у стягненні заборгованості перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) ... за кредитом з бюджету, органи державної податкової служби оскаржують його у встановленому законом порядку до прийняття рішення вищими спеціалізованими судами, Верховним Судом України» (ч. 10 ст. 17 БК України). Варто зауважити, що згідно з ч. 12 ст. 17 БК України Міністерство фінансів України має право здійснювати на відкритих аукціонах продаж права вимоги погашення простроченої більше трьох років заборгованості перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії, а також за кредитами з бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Аналогічне право закріплене і за Верховною Радою АР Крим та відповідними місцевими радами.

Органи Державної податкової служби України щомісяця мають направляти інформацію територіальним органам Державного казначейства України про вжиті заходи щодо стягнення простроченої заборгованості з наданням копій документів (постанови, ухвали, рішення суду тощо) та інформацію щодо ліквідації, реорганізації (шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення), зміни місцезнаходження боржника [5, п. 10].

7. Відносини з притягнення до відповідальності за порушення законодавства в сфері бюджетного кредитування. Слід зазначити, що стосовно договірних відносин вживаються норми господарського (цивільного) законодавства, однак лише до моменту порушення позичальником умов договору. Адже порушення такого роду договорів є суспільно шкідливими (небезпечними), а тому тягне за собою не лише договірну відповідальність - примусове стягнення з позичальників простроченого зобов'язання (в тому числі плати за надання кредиту та пені, передбачених договором), а й притягнення посадових осіб юридичної особи, фізичних осіб - позичальників до адміністративної (ст. 164-12 КУпАП) або кримінальної відповідальності (зокрема, згідно зі статтями 190, 191, 222 КК України). При цьому якщо позичальником виступає юридична особа, яка є суб'єктом бюджетних відносин і допустила порушення зобов'язань щодо повернення коштів за кредитом (п. 26 ст. 116 БК України), до неї може бути застосовано заходи примусу, передбачені в ст. 117 БК України.

Отже, все викладене вище вказує на змішаний характер правового регулювання відносин у сфері надання кредиту з бюджету і свідчить про те, що сьогодні відбувається процес становлення на рівні закону та підзаконних актів певного балансу спільного регулювання нормами публічного та приватного права вказаних відносин.

Важливо, що критерієм розмежування правового регулювання відносин у сфері бюджетного кредитування є правова природа груп відносин, що виникають на такій стадії бюджетного процесу, як виконання бюджету за видатками та кредитуванням, а також у сферах контролю за додержанням законодавства про бюджетне кредитування та примусового стягнення простроченої заборгованості позичальників. Однак система правового регулювання вказаної сфери відносин потребує подальшого вдосконалення.

Так, з метою уточнення питань взаємодії кредиторів, органів контролю і стягнення як владних суб'єктів у сфері надання та повернення кредитів з бюджетів слід узгодити положення Бюджетного і Податкового кодексів України з питанням компетенції владних суб'єктів та примусового стягнення заборгованості.

Важливо також чітко окреслити предмет правового регулювання Податкового кодексу України та окремо в ньому передбачити особливості здійснення органами державної податкової служби повноважень в сфері стягнення прострочених неподаткових зобов'язань, зокрема з повернення кредитів до бюджетів.

Список використаних джерел

1. Финансово-правовое регулирование бюджетных инвестиций в Российской Федерации: [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.juryev.ru/publikacii/korporativnoe-pravo/171-budjetnoe-regulirovanie-investitii

2. Кустова М.В. К вопросу о правовой природе бюджетного кредита в России / М.В. Кустова: [Електронний ресурс]. - Режим доступа: http://www.kadis.ru/daily/?id=24766

3. Ніщимна С.О. Правове регулювання державного кредитування в Україні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / С.О. Нщимна; Київський національний університет імєні Тараса Шевченка. - К., 2005. - 20 с.

4. Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла: постанова Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 року № 584 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 22. - С. 57. - Ст. 996.

5. Про затвердження Порядку взаємодії між органами Державного казначейства України та органами Державної податкової служби України в процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями: наказ Державного казначейства України, Державної податкової адміністрації України від 25 квітня 2002 року № 74/194 // Офіційний вісник України. - 2002. - № 21. - С. 196. - Ст. 1059.

6. Карасева М.В. О предмете финансового права на современном этапе / М.В. Карасева // Государство и право. - 1997. - № 11. - С. 22-31.

7. Постанова Верховного Суду України від 25 серпня 2009 року № 6/359: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VS090464.html

8. Про затвердження Порядку обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету: наказ Державного казначейства України від 25 травня 2004 року № 89: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0716-04

9. Постанова Вищого господарського суду України від 5 квітня 2007 року. Справа № 5/3414-2/382: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/SD071022.html

Размещено на Allbest.ru