Повноваження місцевого самоврядування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

З дисципліни: Адміністративне право

На тему:

«Повноваження місцевого самоврядування в Україні»



Зміст

Вступ

Розділ I. Історичний розвиток місцевого самоврядування в Україні

Розділ II. Загальні положення місцевого самоврядування в Україні

2.1 Поняття місцевого самоврядування в Україні

2.2 Повноваження місцевого самоврядування в Україні

2.3 Система місцевого самоврядування в Україні

Розділ III. Функції і компетенція органів місцевого самоврядування в Україні

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми. Відомо, що формування ефективного місцевого самоврядування є одним з найнеобхідніших етапів у будівництві нової, демократичної, правової держави. Потрібних для становлення нації і її суспільного розвитку. Як елемент самостійності на місцях воно виступає одним з головних чинників розбудови України на всіх рівнях.

Місцеве самоврядування являється органічною частиною системи стримувань і противаги, що діє як по горизонталі, так і по вертикалі. Воно перешкоджає державі узурпувати всю владу, запобігає її надмірному впливу на окремі територіальні одиниці. Це своєрідне отримання надмірної концентрації влади в центрі і допомагає розподіленню цієї влади по всій території держави. Місцеве самоврядування виступає поєднуючим регулятором загальнодержавних і місцевих інтересів. Воно відіграє важливу роль в загальному ствердженні демократії та суспільства.

Розвиток місцевого самоврядування в Україні розпочався відносно недавно, майже з часу здобуття нею незалежності. На сучасному етапі відбувається становлення самоврядування територіальних громад, адже централізована система Радянського Союзу не давала змоги розвиватися окремим територіальним одиницям. Зараз же місцеве самоврядування перебуває в стані розбудови, розвитку та діяльності.

Становлення територіального самоврядування є дуже важливим для України та її населення. Адже чим сильніше будуть будуватися окремі регіони і їх економіка, тим міцнішою ставатиме держава взагалі. А це має великий вплив на кожного з нас, бо ми являємось її невід'ємною частиною, від її розвитку залежить наш економічний добробут.

Тому проблема розвитку місцевого самоврядування є дуже актуальною на даний час.

Через це держава на конституційному та законодавчому рівнях закріпила цей правовий інститут для кращого управління в його розбудові. В Конституції України і Законі «Про місцеве самоврядування» міститься інформація про систему, повноваження і діяльність місцевих органів і посадових осіб, що беруть безпосередню участь у самоврядуванні.

Через це нам буде цікаво ознайомитися з засадами (законодавчо закріпленими) місцевого самоврядування в Україні. Проте вивчити це питання неможливо без ознайомлення з закордонним досвідом, який мав широкий вплив на формування ідей самоврядування в нашій державі.

Ознайомившись з інформацією про міжнародне і вітчизняне вивчення місцевого самоврядування, можна буде зробити висновки, щодо ефективності державної політики в цьому питанні, її вплив на інтереси самих громадян, що беруть безпосередню участь у формуванні і діяльності самоврядування на місцях.



Розділ І. Історичний розвиток місцевого самоврядування в Україні

місцевий самоврядування кошти виконавчий

Відомо, що поняття місцевого самоврядування грунтується на загальному розумінні природи самоврядування як такого. Тобто, як самостійне полагодження власних справ. Самоврядування є управлінням, об'єкти і суб'єкти якого збігаються, тобто одні і ті ж особи, управляють своїми справами безпосередньо. Проте, сьогодні збіг суб'єктів і об'єктів майже не зустрічається.

Через це під місцевим самоврядуванням розуміють право та спроможність управління самоврядними колективами (громадами) мешканців, яке засноване на таких принципах:

· поєднання інститутів прямої та представницької демократії;

· надання всім членам територіального колективу широких можливостей, щодо відстоювання та втілення в життя власних інтересів;

· політико-правова прив'язаність діяльності органів місцевого самоврядування до корінних потреб жителів.

Місцеве самоврядування означає право та спроможність місцевих властей, в межах закону, здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їх компетенції, в інтересах місцевого населення [2, с. 23].

Європейська хартія про місцеве самоврядування 1985 року, яка була ратифікована Верховною Радою України 11 вересня 1997 року, визначає місцеве самоврядування як право та реальну здатність його органів регламентувати значну частину державних справ і управляти ними. При цьому, діючи в рамках законодавства, під свою власну відповідальність і в інтересах громади своєї території.

Проте, за ними встановлюється контроль з боку, іноді спеціально створюваних державних органів, які здійснюють саме контролювання, але не керівництва діяльності місцевого самоврядування державою [15, с. 25].

У правовому аспекті місцеве самоврядування є цілісною системою суспільних відносин, пов'язаних з територіальною самоорганізацією населення, яке самостійно вирішує питання місцевого значення, питання устрою та функціонування своєї муніципальної влади. Це сфера громадянської самостійності і суспільної активності населення, а також специфічний рівень влади, організаційні форми здійснення якої визначаються населенням відповідного муніципального управління на засадах чинного законодавства.

Через це сучасна цивілізована демократична держава не може уявлятися без ефективного територіального самоуправління. Яка б не була досконала її влада у центрі, вона ніколи не стане життєздатною, якщо відмовиться від самоуправління на місцях. На це вказує світовий досвід. Чим більш розвинутими є демократична правова держава і громадянське суспільство, тим більшим є роль і значення місцевого самоврядування. Коли успішно розвиваються громади - прогресують у своєму поступі суспільство та держава, занепадає - нищиться міць держави і процвітання соціуму [12,c. 56].

Ці питання вивчалися протягом довгої історії становлення і функціонального розвитку місцевого самоврядування в різних державах світу і їх досвід є дуже важливим для нас.

Відомо, що ідея та практика самоврядування зародилася ще в давнину, до виникнення держав. Вона забезпечувала спільності людей на початках їхньої самоорганізації. Тільки пізніше самоврядність набула біль складних форм за умови державної організації суспільства. Першою самоврядною організацією була первісна громада,яка пізніше набула нових форм за умов військової демократії, полісних демократій, міських комун середньовіччя.

Витоки місцевого самоврядування слід шукати у боротьбі середньовічних міст з їх феодальними сеньйорами за розширення комунальних прав і свобод. Особливо, за право мати власну хартію, яка б передбачала автономне вирішення питань міського управління. Такі процеси розгорталися в Західній Європі, починаючи з XII століття. Із наданням правителями містам грамот - актів по децентралізації суверенної влади середньовічної держави на рівень міської громади. Першим містом, яке отримало таке право став німецький Магдебург і тому всі подальші грамоти називалися Магдебурзьке право.

Але із встановленням в Європі абсолютних монархій та централізацією державної влади, процеси муніципалізації в деяких країнах були перервані. Проте, початки місцевого самоврядування міцніюча королівська влада була змушена поважати і не наважувалася скасовувати повністю, хоча й прагнула до обмеження їх прав.

З плином часу, розвитком міст, збільшенням чисельності місцевого населення і заміною форми прямої демократії виборами місцевих посадових осіб, які наділялися правами приймати необхідні для громади рішення, організовувати міське господарство самоврядування набуло сучасних форм. Відбулось багато змін в його історичному поступі. Сучасні демократичні держави розвивалися, надалі, кожна за своєю моделлю, яка визначалась географічними, національними та політичними особливостями. А також часом децентралізації і збалансуванням влади в країні через реформи, як ранні, так і відносно пізні, але ефективні (так реформація місцевого самоврядування в Франції і Великій Британії відбувалася протягом 1980-х років).

Історичний розвиток місцевого самоврядування породив безліч моделей муніципального управління, що характеризуються належністю до специфічного процесу свого становлення громади на різних континентах. Чим швидше розвивалося суспільство, тим більше моделей виникало [16,с.53].

Фактичне відродження місцевого самоврядування в Україні, у широкому розумінні цього слова, почалося після обрання депутатів Верховної Ради Української РСР та місцевих Рад народних депутатів у березні 1990 р. Звичайно, після цих виборів місцеві ради по всій Україні залишилися за своїм складом комуністичними (більшість депутатського корпусу були членами КПУ), проте в багатьох містах та у деяких регіонах місцеві ради або вже не були комуністичними, або мали у своєму складі чисельні демократичні депутатські групи. Новообрані місцеві ради хотіли позбутись, як партійного, так і державного патронажу над своєю діяльністю у сфері забезпечення потреб місцевого населення.

До 1990 року головну роль в організації та діяльності органів влади в Україні відігравала Комуністична партія. На кожному рівні адміністративно-територіального устрою існувала відповідна партійна структура: обком, райком, міськком, а всі керівники рад чи виконкомів обов'язково належали до правлячої партії.

Аналізуючи текст сучасної Конституції в частині відповідності її правових норм потребам місцевого самоврядування, на сьогодення і на перспективу можна зробити висновок, що розробники проекту не дуже переймалися проблемами самоврядування, а лобіювати інтереси суб'єктів самоврядування у Верховній Раді було нікому. Конституція практично повністю заблокувала можливість реформування адміністративно-територіального устрою, а деякі норми, наприклад, про бюджетну систему чи про обласні та районні ради настільки двозначні, що навряд чи хто може впевнено сказати, чи можуть органи самоврядування мати власні бюджети і що, згідно з Конституцією, мають формувати районні та обласні ради. Як уже наголошувалося, розділ про місцеве самоврядування в кожному із проектів Конституції був чи не найслабшим, у тому числі і в проекті узгоджувальної комісії. Тому щодо удосконалення цього розділу було подано багато пропозицій з боку науковців, асоціацій органів самоврядування. Особливо активними тут були Асоціація міст України та Асоціація народних депутатів України попередніх скликань Верховної Ради. Проте практично жодна з цих пропозицій не була сприйнята узгоджувальною Комісією і не знайшла відображення у Конституції [1, c.16].

21 травня 1997 року був прийнятий новий Закон «Про місцеве самоврядування в Україні». Цей закон, відповідно до Конституції України, визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

В Україні зі здобуттям незалежності діють такі правові основи місцевого самоврядування:

1.Міжнародного значення: Європейська Хартія місцевого самоврядування (Рада Європи, 15 жовтня 1985 р.); Всесвітня декларація місцевого самоврядування (1985 р.); Європейська декларація прав міст (Постійна конференція місцевих і регіональних органів влади Європи Ради Європи, 18 березня 1992 р.); Хартія конгресу місцевих і регіональних влад Європи (ухвалена Комітетом міністрів 14 січня 1994 р. на 506 зборах заступників міністрів); Європейська Хартія міст (Страсбург, 17-19 березня 1992 р.);

2.Національне законодавство про місцеве самоврядування: Конституція України (прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., розділ 10: Місцеве самоврядування); Конституція Автономної Республіки Крим (прийнята на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 р., розділ 4. Місцеве самоврядування в Автономній Республіці Крим); Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (зі змінами); Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (від 14 січня 1998 р.); Закон України «Про статус депутатів місцевих рад народних депутатів» (від 4 лютого 1994 р.); Закон України «Про передачу, об`єктів права державної та комунальної власності» (від 3 березня 1998 р.); Хартія Українських міст (прийнята Загальними зборами Асоціації міст України 26 червня 1997 р., м. Київ); Закон України «Про Всеукраїнський та місцеві референдуми» (від 3 липня 1991 р.); Закон України «Про столицю України -- місто герой Київ» (від 15 січня 1999 р.); Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (зі змінами) [4, c.21].



Розділ ІІ. Загальні положення місцевого самоврядування в Україні

2.1 Поняття місцевого самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування - це комплексне, багатоаспектне явище, яке ще не має досить точного і єдиного наукового визначення. Натомість у науковій літературі є різні підходи до його характеристики. Спільним для різних концепцій є розгляд місцевого самоврядування в якості основоположної засади конституційного ладу, тобто в ролі одного з визначальних принципів організації та здійснення влади в суспільстві й державі, який полягає у встановленні децентралізованої системи управління, фінансово і організаційно відокремленої від державних органів. Конституційний принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування в Україні (ст.7) існує поряд з принципом поділу державної влади, доповнюючи поділ влад по горизонталі градацією по вертикалі.

Виступаючи, як окремий спосіб здійснення народом належної йому влади, як форма народовладдя (що випливає із ст. 5 Основного Закону України), місцеве самоврядування є однією з підвалин сучасної демократичної системи управління, вагомим засобом оптимізації державного управління, забезпечуючи можливість самостійного функціонування, без втручання органів державної влади, спираючись на самоорганізацію і самофінансування.

Місцеве самоврядування може розглядатися і як право громадян, населення певної території самостійно вирішувати питання місцевого значення. Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад, причому забороняються будь-які дискримінаційні обмеження права громадян на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками (ст.3 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Закріплюючи поняття місцевого самоврядування, Європейська хартія місцевого самоврядування наголошує, що це право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення [3, c.14].

Конституція України у ст.140 дає наступне визначення місцевого самоврядування: це право територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції й законів України. Тобто, вона надає право самостійно вирішувати місцеві справи тільки первинним суб'єктам місцевого самоврядування - громадам, а такий підхід переважно базується на громадській теорії місцевого самоврядування, відповідно до якої громада має муніципальну владу, самостійну і незалежну від центральної влади по своїй природі, а «сутність самоврядування полягає в наданні місцевій общині права самій оберігати свої громадські інтереси і в збереженні за урядовими органами завідування одними тільки державними справами. Громадівська теорія, таким чином, виходить з протиставлення місцевої громади державі, вимагаючи, щоб громада і держава відали тільки свої власні інтереси» [17. c. 12].

Існує і так звана теорія муніципального дуалізму, згідно з якою органи місцевого самоврядування є незалежними від держави лише в суто громадських справах, а у сфері політичній розглядаються як органи держави, що виконують її функції й повноваження. Відповідно до цього й ті справи, які покликані вирішувати органи місцевого самоврядування, мають поділятися на так звані «власні», що здійснюються незалежно від державних органів і «делеговані» - під їх контролем та адміністративною опікою. Окремі елементи даної теорії прослідковуються в конструкції повноважень органів місцевого самоврядування, які закріплює Закон «Про місцеве самоврядування в Україні».

У порівнянні з конституційним положенням, Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» більш відповідає Європейській хартії місцевого самоврядування (яка у нас була ратифікована вже після прийняття Основного Закону), оскільки під місцевим самоврядуванням розуміє не тільки гарантоване державою право, але і реальну здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції й законів України.

Отже, на сьогодні неможливо однозначно визначити теоретичну базу місцевого самоврядування в нашій країні, оскільки місцеве самоврядування одночасно поєднує в собі як державні так і громадські елементи, а органи місцевого самоврядування займаються як місцевими справами, так і виконують повноваження, надані їм органами державної виконавчої влади.

2.2 Повноваження місцевого самоврядування в Україні

Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад стосуються наступних сфер діяльності:

· соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку;

· в галузі бюджету, фінансів і цін;

· щодо управління комунальною власністю;

· в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку;

· у галузі будівництва;

· освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту;

· з регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища;

· соціального захисту населення;

· в галузі зовнішньоекономічної діяльності;

· в галузі оборонної роботи;

· щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою;

· щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян тощо.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання:

§ утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск;

§ прийняття рішення про проведення місцевого референдуму;

§ прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення;

§ прийняття рішень про об'єднання в асоціації або вступ до асоціацій, інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування та про вихід з них;

§ затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування;

§ затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього;

§ затвердження звіту про виконання відповідного бюджету;

§ встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом;

§ прийняття рішень щодо випуску місцевих позик;

§ прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах;

§ прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації;

§ вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;

§ надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію;

§ прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами;

§ встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність;

§ прийняття рішень, пов'язаних із створенням спеціальних вільних та інших зон, змінами в статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань; надання згоди на створення таких зон за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України;

§ затвердження статуту територіальної громади;

§ визначення обсягу і меж повноважень, які здійснюють районні у містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи в інтересах територіальних громад районів у містах [11. c. 45].

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад поділяються на власні (самоврядні) і делеговані.

2.3 Система місцевого самоврядування в Україні

Визначення системи місцевого самоврядування та її елементів є досить складним, оскільки саме поняття місцевого самоврядування, як було вказано раніше, може розглядатися в різних площинах. Оскільки за сучасного стану справ в Україні кожна з цих площин-аспектів виражається у певних формах, то в процесі опису системи українського місцевого самоврядування необхідно враховувати всі ці аспекти.

Згідно зі ст.5 Конституції народ здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, закріплюються дві основні групи форм реалізації народовладдя: форми безпосереднього і опосередкованого народовладдя. Аналогічним чином визначаються ці форми на місцевому рівні [5, c.9].

Систему форм здійснення місцевого самоврядування складають:

1. Форми безпосередньої демократії, які використовуються в системі місцевого самоврядування. До них відносяться:

- місцевий референдум - форма вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення;

- місцеві вибори - вибори депутатів відповідної місцевої ради та сільських, селищних, міських голів;

- загальні збори громадян - збори всіх або частини жителів територіальної громади за місцем проживання для вирішення питань місцевого значення;

- місцеві ініціативи - пропозиція членів громади про обов'язковий розгляд на відкритому засіданні ради будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Порядок внесення місцевої ініціативи визначається радою або статутом громади. Внесена місцева ініціатива підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засідання ради за участю членів ініціативної групи;

- громадські слухання - це заслуховування не рідше одного разу на рік громадою звітів депутатів ради і посадових осіб місцевого самоврядування, під час якого можуть порушуватися різні питання і вноситися пропозиції з питань місцевого значення;

- організація і участь в мітингах, походах, демонстраціях, пікетуваннях на місцевому рівні;

- участь населення у роботі органів місцевого самоврядування на добровільних засадах (в якості експертів, спеціалістів, консультантів, громадських контролерів).

2. Форми представницької демократії, які використовуються в системі місцевого самоврядування - це представницькі органи місцевого самоврядування, місцеві голови, органи самоорганізації населення, які обираються населенням і через діяльність яких громадяни можуть впливати на здійснення місцевого самоврядування на підвідомчій території.

Зупинимося тепер більш детально на характеристиці деяких елементів системи форм безпосередньої демократії на місцевому рівні.

Місцевий референдум є найвищою нормативною формою безпосереднього волевиявлення територіальної громади щодо вирішення питань місцевого значення. Його організація і проведення поки що регламентується Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 03.07.1991 р. №1286-XI , хоча він і значно застарів [15. c. 45].

Відповідно до чинного законодавства, місцевий референдум може проводитися з питань місцевого значення, якими можуть бути, наприклад, прийняття, зміна чи скасування рішень з питань, що відносяться до відання місцевого самоврядування, прийняття актів, які визначають зміст рішень рад та їх виконавчих органів. Що стосується питань найменування, перейменування населених пунктів, створення і ліквідації районів, встановлення і зміни кордонів районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, то згідно з Конституцією ці питання віднесені до компетенції Верховної Ради України, хоч вони обов'язково вирішуються з урахуванням думки населення відповідної громади (наприклад, шляхом проведення консультативного референдуму).

Предметом місцевого референдуму не можуть бути питання, віднесені законом до відання органів державної влади.

У місцевому референдумі мають право брати участь громадяни України, які досягли віку 18 років і постійно проживають на території відповідної громади. Не мають права голосу недієздатні. Підготовка і проведення місцевого референдуму здійснюється за рахунок місцевого бюджету.

Однією із найважливіших складових частин системи місцевого самоврядування виступають загальні збори громадян. Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» підкреслює, що порядок проведення таких зборів визначається законом та статутом територіальної громади. Однак, такий Закон ще не прийнято і тому при реалізації цієї форми демократії керуються Положенням про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затвердженим постановою Верховної Ради України № 3748-XII від 17.12. 1993р [13, c. 232].

Збори скликаються в міру необхідності, але не менше одного разу на рік за місцем проживання громадян села, селища, мікрорайону, житлового комплексу, вулиці, кварталу, будинку для обговорення найважливіших питань місцевого значення. У їх роботі мають право брати участь громадяни з 18 років, що постійно проживають на відповідній території, депутати місцевих рад, представники державних органів, трудових колективів, об'єднань громадян.

На основі аналізу Положення можна виділити декілька видів зборів громадян:

Загальні збори всіх громадян, що проживають на відповідній території і мають право брати участь у виборах (є правомочним при наявності більше 1/2 громадян).

Громадські слухання, які також є формою безпосередньої участі територіальної громади у вирішенні питань місцевого значення, відбуваються у формі зустрічей її членів з депутатами місцевої ради та посадовими особами місцевого самоврядування. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Порядок організації, періодичність і терміни їх проведення не визначені законодавчо і повинні бути закріплені статутом громади [18. c. 35].

Отже, система місцевого самоврядування може бути розлянута у двох аспектах. Потрібно розрізняти систему форм здійснення місцевого самоврядування і систему суб'єктів місцевого самоврядування.



Розділ III. Функції і компетенція органів місцевого самоврядування в Україні

Повноваження місцевого самоврядування є предметним відображенням функцій. Термін «повноваження» звичайно визначається як офіційно надане кому-небудь право певної діяльності, ведення справ.

Юридична наука використовує цей термін для характеристики прав і обов'язків певних органів, посадових осіб. Він в рівній мірі охоплює і права, і обов'язки.

Повноваження місцевого самоврядування -- це закріплені нормами муніципального права за населенням (територіальними громадами), виборними та іншими органами місцевого самоврядування, посадовими особами права і обов'язки, необхідні для здійснення завдань і функцій місцевого самоврядування на своїй території.

В Законі про місцеве самоврядування поряд з терміном «повноваження» використовується й іншій термін -- «компетенція» (зокрема, статті 15, 26). На жаль, в Законі не визначаються відмінні риси цих двох категорій.

Між тим, компетенція органу місцевого самоврядування є складною правовою категорією, структура якої складається не лише з прав і обов'язків, а й предметів відання, які є першим елементом компетенції.

Під предметом відання місцевого самоврядування розуміються сфери місцевого життя, в межах яких діє передбачений законом, а, отже, і юридична компетентний в них орган [7, c. 65].

Кожний орган місцевого самоврядування повинен мати своє власне поле діяльності. Тому правове регулювання компетенції цього органу представляє перш за все, визначення тієї сфери місцевого життя, в якій діє цей орган самоврядування.

Отже, предмет відання, як структурний елемент загального поняття «компетенція», є способом юридичного зазначення тих сфер місцевого життя, які визначаються в якості предмету власних дій органу місцевого самоврядування.

Повноваження, які здійснюють органи місцевого самоврядування, в законодавстві поділяються на повноваження загального характеру і повноваження конкретного характеру, про що мова піде далі [14. c. 43].

Вже зазначалося, що особливу роль в організації місцевого самоврядування відіграє його самостійність. З правової точки зору ця категорія виявляється в тому, що відповідно до основних функцій представницьких органів органи місцевого самоврядування повинні мати власні повноваження.

Ці повноваження, згідно з п. 4 ст. 4 Європейської Хартії про місцеве самоврядування, мають бути повними і винятковими. Вони можуть заперечуватися або обмежуватися іншим органом влади, центральним або регіональним, тільки в межах, встановлених законом.

Відповідні засади повноважень закладені в ст. 19 Конституції України, згідно з якою органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також у ст. 71 Закону про місцеве самоврядування України, згідно з якою територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Однак з метою ефективного розподілу праці щодо реалізації повноважень самоврядування Конституція України застосовує принцип «безпосередньо» і «через».

Згідно з цим принципом ч. З ст. 140 Конституції і п. 2 ст. 2 Закону про місцеве самоврядування передбачають три рівня асоціацій, органів і посадових осіб, які здійснюють місцеве самоврядування, а саме: територіальні громади базового рівня, які здійснюють надані їм повноваження безпосередньо; ради базового рівня та їх виконавчі органи, через які реалізуються повноваження самоврядування, і районні обласні ради (регіональний рівень самоврядування), які представляють інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Проте територіальна громада через зазначені причини безпосередньо не в змозі виконувати всі без винятку функції і повноваження місцевого самоврядування. Тому, зважаючи на роль і місце, яке займають в системі органів місцевого самоврядування ради, головним носієм функцій і повноважень територіальної громади є представницькі органи, які найбільшою мірою уособлюють їх інтереси [15. c. 3].

Орієнтовний перелік повноважень територіальної, громади та утворюваних нею органів в цілому передбачає п. 1 ст. 143 Конституції України.

В частині другій цієї статті міститься перелік повноважень, які належать лише представницьким органам регіонального рівня -- обласним та районним радам.

У ч. З ст. 143 статті Основного Закону визначаються у загальному вигляді повноваження органів державної виконавчої влади, які делегуються органам місцевого самоврядування. Цим у певній мірі порушується принцип самостійності місцевого самоврядування, оскільки, відповідно до ч. 4 згаданої статті, органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Подальший розподіл загальновизначених у Конституції повноважень територіальної громади та її органів, в тому числі і представницьких, здійснюється Законом про місцеве самоврядування в Україні, який на підставі Основного Закону поділяє ці права й обов'язки між суб'єктами їх здійснення: базового рівня - радами, їх виконавчими органами, сільським, селищним, міським головою та регіонального рівня - районними і обласними радами [10, c. 12].

Окрему групу становлять повноваження районних і обласних рад, делеговані відповідним місцевим державним адміністраціям.

Щодо повноважень представницьких органів місцевого самоврядування, то відповідно до статей 25 і 26 Закону виділяють два види повноважень представницьких органів місцевого самоврядування: загальні та виключні права й обов'язки.

На підставі ст. 25 цього Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України та іншими законами до їх відання.

Поряд з загальними, у ст. 26 Закону закріплюються і виключні повноваження цих органів, питання яких вирішуються цими радами лише на їх пленарних засіданнях [6, c. 31].

Щодо районних і обласних рад, то Закон закріплює лише перелік питань, які вирішуються цими радами виключно на сесіях. Виключні повноваження рад місцевого самоврядування досить сталі - їх не можна змінити довільно.

Загальні повноваження більш рухомі, але обмежені повноваженнями, які вирішуються лише на пленарних засіданнях рад.

Так, голови згаданих органів, крім здійснення наданих їм Законом повноважень можуть здійснювати інші повноваження місцевого самоврядування, визначені Законом про місцеве самоврядування та іншими законами, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені останньою до відома її виконавчих органів [9, c. 9].

Стаття 26 Закону про місцеве самоврядування в Україні закріплює питання, які вирішуються радами базового рівня виключно на пленарних засіданнях, що є основною організаційно-правовою формою діяльності рад.

Розгляд цих питань саме на пленарних засіданнях передбачає:

-- що в залежності від важливості ці питання виділені законодавцем як такі, що можуть вирішуватися лише провідним, головним представницьким органом в системі органів місцевого самоврядування;

-- що ці питання розглядають колегіальне обраними представниками територіальної громади -- депутатами;

-- що розгляд саме цих питань здійснюється радою на підставі принципу розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування у порядку і межах, визначених законом про місцеві самоврядування та іншими законами;

-- що ніякі інші органи та посадові особи місцевого самоврядування не мають права приймати рішення з питань, віднесених до виключних повноважень рад базового рівня;

-- у свою чергу ці ради не мають права передавати вирішення цих питань іншим органам і посадовим особам самоврядування.

Виключні повноваження базового рівня в залежності від предмету відання, за своїм змістом можна поділити на такі групи:

1) повноваження, пов'язані з реалізацією населенням форм волевиявлення та визначення статусу органів самоорганізації населення та добровільних об'єднань органів самоврядування:

прийняття рішення про проведення місцевого референдуму; прийняття відповідно до законодавства рішень щодо організації проведення референдумів та виборів органів державної влади, місцевого самоврядування та сільського, селищного, міського голови; прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення; прий­няття рішень про об'єднання в асоціації або вступ до асоціацій, інших форм добровільних об'єднань органі місцевого самоврядування та про вихід з них;

2) повноваження, які випливають з контрольної функції ради: заслуховування звіту сільського, селищного, міського голови про діяльність виконавчих органів ради; прийняття рішення про недовіру сільському, селищному, міському голові; заслуховування звітів постійних комісій, керівників виконавчих органів ради та посадових осіб, яких вона призначає або затверджує; заслуховування повідомлень депутатів про роботу в раді, виконання ними доручень ради; розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по запитах; прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законом; скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятими у межах її повноважень; прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови у випадках, передбачених цим Законом;

3) повноваження, пов'язані з організацією роботи ради та утворюваних нею органів:

визначення відповідно до закону кількісного складу ради; затвердження регламенту ради; утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій; утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск; обрання за пропозицією сільського, селищного, міського голови на посаду та звільнення з посади секретаря ради; затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання; утворення за поданням сільського, селищного, міського голови інших виконавчих органів ради; затвердження плану роботи ради та заслуховування звіту про його виконання; заснування засобів масової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їх керівників; вирішення відповідно до закону питання про мову (мови), якою користується у своїй роботі рада, її виконавчий орган та яка використовується в офіційних оголошеннях; прийняття рішення про дострокове припинення повноважень органів територіальної самоорганізації населення у випадках, передбачених законом; затвердження договорів, укладених сільським, селищним, міським головою від імені ради, з питань, віднесених до її виключної компетенції;

4) повноваження в галузі планування та в бюджетно-фінансовій сфері:

затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету; встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом; утворення позабюджетних цільових (у тому числі валютних) коштів, затвердження положень про ці кошти; затвердження звітів про використання зазначених коштів; прийняття рішень щодо випуску місцевих позик; прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету; прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах; встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету;

5) повноваження в галузі управління комунальною власністю: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади; прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення; створення у разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утри­мання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб); вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями;

6) повноваження в галузі охорони природи, використання землі, інших природних ресурсів:

вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад; вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу; прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом; надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію;

7) повноваження у сфері благоустрою та забудови населених пунктів:

затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації; встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність; прийняття у межах, визначених законом, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушений яких передбачено адміністративну відповідальність; прийняття рішень, пов'язаних із створенням спеціальних вільних та інших зон, змінами в статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань; надання згоди на створення таких зон за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України;

8) повноваження у сфері соціального захисту населення, забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина:

створення відповідно до закону міліції, яка утримується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету; затвердження і звільнення керівників та дільничних інспекторів цієї міліції; заслуховування повідомлень керівників органів внутрішніх справ про їх діяльність щодо охорони громадського порядку на відповідній території, порушення перед відповідними органами вищого рівня питання про звільнення з посади керівників цих органів у разу визнання їх діяльності незадовільною; прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами [8, c. 69].

Виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним поділом) вирішуються також такі питання:

визначення обсягу і меж повноважень, які здійснюють районні у містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи в інтересах територіальних громад районів у містах;

встановлення нормативів централізації коштів від земельного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів міста.

В багатьох випадках групи виключних повноважень рад базового рівня за своїм змістом збігаються але є певні відмінності.

Так, районні й обласні ради виключно на своїх пленарних засіданнях вирішують такі питання:

розподіл переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення; вирішення за дорученням відповідних рад питань про продаж, передачу в оренду або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку; вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів відповідно районного, обласного значення, а також про скасування такого дозволу; прийняття за пропозицією відповідних рад базового рівня рішень, пов'язаних зі створенням спеціальних вільних та інших зон, зміною у статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з тих питань; прийняття рішень щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад; прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої адміністрації (пп. 18--20, 25--27, 29 ст. 43 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Ще однією особливістю виключних повноважень районних і обласних рад є те, що ст. 44 Закону про місцеве самоврядування їм надано право делегування повноважень згаданих рад місцевим державним адміністраціям.

Свою специфіку щодо реалізації наданих повноважень має рада міста Києва. Згідно із Законом України «Про столицю України -- місто-герой Київ» від 15 січня 1999 р. повноваження місцевої ради визначаються на підставі з'ясування столичних функцій міста Києва.

Згідно зі ст. 4 Закону органи місцевого самоврядування і виконавчої влади у місті Києві забезпечують в межах своїх повноважень, визначених законами України, здійснення таких функцій:

створення належних умов для діяльності у місті Президента України, Верховної Ради України, Кабінету міністрів України, центральних органів державної влади, офіційних представництв іноземних держав і міжнародних організацій, установ. науки, освіти, охорони здоров'я, культури і спорту; взаємодія з Президентом України, Верховною Радою України га Кабінет Міністрів України при розробленні та здійсненні ними заходів. програм та проектів, що зачіпають інтереси столиці; здійсненні заходів щодо збереження та відновлення пам'яток історії культури, релігії, архітектури та містобудування, заповідних та природних зон і ландшафтів, що мають національне значення



Висновки

Розглянувши інформацію про місцеве самоврядування в Україні, можна сказати, що цей правовий інститут переживає період свого становлення, що пов'язане з різними історичними фактами та політично-правовими аспектами.

Місцеве самоврядування, попри довгий і складний шлях розвитку змогло створити свою специфічну модель, що опирається на досвід закордонних держав і власну систему організації влади. Основні засади були закріплені Конституцією України та певною кількістю законодавчих актів. Порівнюючи, їх зі світовими моделями можна сказати про існування зв'язку в цьому питанні. Адже, формування сучасного муніципального права в Україні почалось із здобуттям незалежності, тобто, в той період, коли в розвинутих демократичних державах воно вже склалось. Наша держава могла перейняти їх досвід для власного розвитку.

Були визначені правові основи діяльності місцевого самоврядування, система його органів і посадових осіб, їх повноваження і завдання. Тобто, визначалось право місцевої громади брати безпосередню участь в управлінні і розбудові держави, виконання своїх та загальносуспільних інтересів.

Місцеве самоврядування є дуже важливим елементом демократичної, правової, цивілізованої держави. Чим більше людей зацікавлені в розвитку регіону та країни, чим більше є в них можливостей задовольняти власні інтереси, тим краще вони ставляться до своєї національної свідомості, до загальносуспільних питань і їх розв'язання. Коли розвиватимуться окремі території, покращуватиметься добробут їхніх жителів, то і зміцнюватиметься соціально-політична і економічна стабільність держави.

Україні дуже потрібно сильні регіони для забезпечення власного добробуту і суверенітету. Люди мають брати участь в місцевому самоуправлінні, щоб задовольняти свої потреби. Така співпраця принесе бажаний результат.

Оптимізація місцевого самоврядування за наших умов, стимулювання муніципального руху, вдосконалення законодавства, визначення діяльності та імплементація у вітчизняну практику положень Європейської Хартії місцевого самоврядування надасть йому правовий поштовх у стабілізації розвитку.

Муніципальне право є частиною законодавства, що безпосередньо відповідає за співпрацю населення держави, проблема його розвитку є дуже актуальною на даний час. Воно відіграє важливу роль у становленні української нації, держави, суспільства необхідних у розвитку демократичної, правової, цивілізованої України з народним суверенітетом, що чітко прослідковуватиметься з участі громадян в місцевому самоврядуванні - вирішенні власних інтересів самостійно в межах Конституції і законодавства.



Список використаних джерел

1. Конституція України - Відомості Верховної Ради України

2. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.97 - Нормативні Акти України - версія 7.2 для Windows - Інформтехнологія - К.: 1999

3. Європейська Хартія Місцевого Самоврядування від 15.10.85 - Нормативні Акти України - версія 7.2 для Windows - Інформтехнологія - К.: 2009

4. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” Науково-практичний коментар HYPERLINK "\\\\Інститут" \\Інститут законодавства Верховної Ради України, 2009. -Ст.397.

5. Закон України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”від 14.01.1998р. № 14\98-ВР.\\Відомості Верховної Ради 1998. №3-4.-Ст.15.

6. Закон України “Про статус депутатів місцевих рад народних депутатів ” від 04.02.1994р. № 3949-XII\\ Відомості Верховної Ради, 1994. № 24. -Ст.180.

7. Закон України “Про статус депутатів місцевих рад народних депутатів ” від 17.12.1996р. № 607\96-ВР HYPERLINK "\\\\Відомості" \\Відомості Верховної Ради, 1997. № 6. -Ст.49.