Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

Кафедра державно-правових та кримінально-правових дисциплін

Домашня контрольна робота

з дисципліни: "Нотаріат"

Студентки: Лагун Владлени Сергіївни

Курс V семестр IX група ПЗ3/09

Керівник: Доцент кафедри державно-правових та кримінально-правових дисциплін, канд. юрид. наук - Олійник А.Р.

Завдання № 1. Теоретична частина. Дайте відповіді на запитання

1. Посвідчення довіреностей.

2. Особливості видачі свідоцтва на долю у спільному майні подружжя у випадку смерті одного з подружжя.

1. Посвідчення довіреностей.

ПЛАН

1. Матеріальна природа довіреностей.

2. Процесуальний порядок посвідчення довіреностей та його стадії.

3. Процесуальний порядок посвідчення передоручення та його стадії.

1. Матеріальна природа довіреностей.

Виходячи із того, що нотаріальний процес є комплексною галуззю правової науки і основою вчинення будь-якого нотаріального провадження є матеріальне право, не є винятком і провадження щодо посвідчення довіреностей. Тому перед аналізом порядку посвідчення довіреностей слід зупинитися на нормах Цивільного кодексу, які регламентують правову природу такого правочину, як довіреність, про що зазначають й інші автори [2].

Згідно ст.64 ЦК, довіреністю визнається письмове повноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Це положення ЦК має бути адекватно відображене у законодавстві про нотаріат [7].

Так, у статях 34, 40, 38, 58 Закону України "Про нотаріат" йдеться про те, що до повноважень нотаріусів та інших осіб, які уповноважені на вчинення нотаріальних дій, належить посвідчення довіреностей.

Проте законодавець не у всіх нормах цього Закону, коректно застосовує термінологію щодо довіреності та доручення як нотаріальних дій, про що авторами зазначалося, починаючи з 1999 року. Нині лише до ст.40 Закону внесені відповідні зміни щодо посвідчення саме довіреностей певними посадовими особами. Що стосується ст.58 Закону, то у ній досі має місце поняття "доручення" замість "довіреність". Згідно п. п.1.2 п.1 гл.4 Порядку нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені фізичної або юридичної особи, на ім'я однієї або кількох осіб з чітко визначеними юридичними діями, які належить вчинити представнику. Проте у ст.58 Закону України "Про нотаріат" нічого не сказано [9], а для чого посвідчуються такі довіреності, йдеться лише про кількісний склад суб'єктів, на ім'я та від імені яких вчиняються такі довіреності [9].

Крім того, слід звернути увагу на те, що якщо представник уповноважується довіреністю на вчинення нотаріальної дії - правочину у нотаріальному порядку замість довірителя, то він має наділятися комплексом не лише матеріальних прав щодо вчинюваного правочину, наприклад посвідчення договору через представника, а й комплексом процесуальних прав як суб'єкта нотаріального процесу.

Довіреність від імені кількох осіб може бути посвідчена тільки у тому випадку, якщо дії, передбачені довіреністю, стосуються однорідних інтересів усіх осіб, які дають довіреність, а не кожного з них окремо.

Можна виділити такі довіреності:

які підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Так, ч.1 ст.245 ЦК передбачено, що форма довіреності повинна відповідати формі у якій, відповідно до закону, має вчинятися правочин. Наприклад, довіреність на посвідчення договору дарування нерухомого майна має обов'язково посвідчуватися у нотаріальній формі;

які не підлягають нотаріальному посвідченню, але можуть посвідчуватися нотаріусом за бажанням заявника. Наприклад, довіреність на одержання заробітної плати, стипендій, пенсій, аліментів, інших платежів, поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, у якій довіритель працює, навчається, житлово-експлуатаційною організацією, перебуває на стаціонарному лікуванні або за місцем його проживання, або за бажанням заявника нотаріусом.

У тексті довіреності мають бути зазначені:

місце і дата її складання (підписання);

прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи (повне найменування юридичної особи) і місце проживання особи (місцезнаходження юридичної особи), яка видає довіреність, і особи, на чиє ім'я ця довіреність видається (юридична, фізична адреса, а також посада, якщо це необхідно);

зміст довіреності (бути представником та дії, які необхідно здійснювати);

межі повноважень;

певні умови (з правом передовіри або без права передовіри, можуть зазначатися обставини, за якими особа має право здійснити передовіру).

У довіреностях, що видаються на вчинення правочинів щодо розпорядження майном, також зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків довірителя (податковий номер).

Cтрок, на який може бути видана довіреність, визначається, ст.247 ЦК. Так, строк довіреності встановлюється у самій довіреності. Якщо строк довіреності не встановлено, то вона зберігає чинність до припинення її дії.

У довіреності має бути зазначена дата її посвідчення, якщо такої дати немає, то довіреність є нікчемною. Строк дії довіреності має зазначатися прописом [7].

2. Процесуальний порядок посвідчення довіреностей та його стадії.

При вчиненні даної нотаріальної дії нотаріус має керуватися статтями 34,40,58 Закону України "Про нотаріат", Загальними правилами вчинення нотаріальних дій [9], Основними правилами посвідчення правочинів, Спеціальними правилами посвідчення довіреностей (гл.4 Порядку), Правилами ведення нотаріального діловодства, Положенням про Єдиний реєстр довіреностей, а також нормами ЦК.

Провадження з посвідчення довіреності, за загальним правилом, належить до багатоетапних нотаріальних проваджень, які вчиняються у 2 або 3 етапи, залежно від того, чи має місце передоручення або скасування довіреності чи припинення довіреності у разі відмови представника від вчинення дій, передбачених довіреністю.

Але при визначенні таких етапів слід розглянути різні правові ситуації, які можуть мати місце у даному провадженні.

Перший етап, як правило, зводиться до посвідчення основної (первісної) довіреності.

Щодо другого етапу, то тут можливі 2 варіанти:

перший варіант зводиться лише до скасування довіреності за ініціативи особи, яка її видала, та припинення дії довіреності у разі відмови представника від вчинення дій, що були нею визначені (п.3 ч.1 ст.248 ЦК) та з інших підстав передбачених даною нормою;

другий варіант зводиться до посвідчення довіреності у порядку передоручення та скасування передоручення.

Кожний етап складається з 3 стадій. Стадійність першого етапу посвідчення довіреності:

1. Відкриття нотаріального провадження пов'язане з усним зверненням особи за посвідченням довіреності.

2. Підготовка до вчинення нотаріального провадження зводиться до таких дій нотаріуса:

перевірка належності даного питання до компетенції нотаріуса;

встановлення особи заявника - фізичної особи і перевірка її правоздатності та дієздатності, а також представника юридичної особи.

Особливості та порядок посвідчення довіреностей від імені малолітніх, неповнолітніх, недієздатних і обмежено дієздатних мають відповідати загальним положенням представництва їхніх інтересів у нотаріальному процесі та з дотриманням вимог п.40 Інструкції.

Порядок посвідчення довіреності від імені юридичної особи базується на таких правилах:

перевіряється правоздатність юридичної особи, тобто нотаріус знайомиться зі статутом (положенням) юридичної особи;

перевіряється, чи відповідає дія, яка вчинятиметься за цією довіреністю, правам, наданим юридичній особі її статутом чи положенням;

перевіряються повноваження представника юридичної особи надавати таку довіреність;

роз'яснення заявнику сутності довіреності, її матеріальної природи, його прав та обов'язків;

складання проекту довіреності. Довіреність, крім матеріальних аспектів, тобто дій представника на укладення (вчинення) правочину з точки зору матеріального права, має також включати процесуальні права та обов'язки представника як суб'єкта нотаріальних процесуальних відносин. Так, представник при посвідченні правочину наділяється правом звернення до нотаріуса з клопотанням щодо сприяння йому у здійсненні певних процесуальних дій, зокрема витребування доказів - документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії, додаткових роз'яснень щодо сутності, порядку вчинення правочину, проведення експертизи, оцінки, відкладення вчинення нотаріальної дії, передання заяви іншим учасникам правочину - третім особам тощо. Тому нотаріус має всі ці аспекти роз'яснити особі, яка звернулася до нього за посвідченням довіреності, узгодити та відобразити їх у довіреності;

заявник має право передовірити надані повноваження іншій особі або заборонити таку передовіру;

припинити дію виданої ним довіреності, тобто скасувати її (ст.249 ЦК);

не може посвідчувати довіреність на здійснення правочину, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто довірителем;

у довіреності на укладення договору дарування має обов'язково зазначити ім'я обдарованого, бо у противному разі вона буде нікчемною;

не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом;

підстави припинення довіреності (ст.248 ЦК). Чинність довіреності припиняється при:

1) закінченні строку довіреності;

2) скасуванні довіреності особою, яка її видала;

3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

4) припиненні юридичної особи, яка видала довіреність;

5) припиненні юридичної особи, якій видана довіреність;

6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною, обмежено дієздатною, безвісно відсутньою;

перевірка правильності справляння державного мита чи плати за вчинення нотаріальної дії приватним нотаріусом.

3. Безпосереднє вчинення нотаріального провадження з посвідчення довіреності зводиться до:

перевірки дійсного волевиявлення на посвідчення даного правочину;

викладення нотаріусом змісту узгодженої (остаточний текст) із заявником довіреності на нотаріальному бланку;

підписання заявником;

вчинення посвідчувального напису, зміст якого передбачений формою 37, 39, 41, 42 Правил ведення нотаріального діловодства [7].

Довіреність для посвідчення подається в 2 екземплярах, один з яких залишається в архіві нотаріуса, інший - видається особі, від імені якої вона посвідчується.

Довіреності після їх посвідчення підлягають обов'язковій реєстрації в реєстрі нотаріальних дій та Єдиному реєстрі довіреностей.

При посвідченні довіреності на ведення справи в суді нотаріус роз'яснює довірителю, що уповноважена особа (представник) вправі вчиняти від його імені як позивача всі процесуальні дії, передбачені статтями 27, 31 Цивільно-процесуального кодексу, наприклад право на передачу справи в товариський чи третейський суд, повну або часткову відмову від позовних вимог, визнання позову, зміну предмета позову, укладення мирової угоди, передачу повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачу виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей. Обмеження повноважень представника щодо вчинення конкретних - процесуальних дій мають бути обумовлені в довіреності [8].

У нотаріальному порядку посвідчуються також телеграми-довіреності, які можуть бути передані телеграфом (п.4 гл.4 Порядку). Телеграма-довіреність складається з тексту довіреності та посвідчувального напису з розшифруванням підпису нотаріуса та його печатки. Аналогічно можуть передаватися довіреності між нотаріусами за допомогою факсимільного зв'язку або зв'язку через Інтернет [3].

3. Процесуальний порядок посвідчення передоручення та його стадії.

За загальним правилом, особа, якій видана довіреність, має особисто вчинити дії, на які вона уповноважена. Проте вона також може передовірити їх вчинення іншій особі, якщо уповноважена на це довіреністю або примушена до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.

Тому посвідчення передоручення, якщо воно має місце, фактично є другим етапом нотаріального провадження з посвідчення довіреності і складається з 3 стадій.

1. Відкриття даного нотаріального провадження пов'язане зі зверненням представника із заявою про посвідчення передоручення.

2. Підготовка до вчинення нотаріального провадження зводиться до таких дій нотаріуса:

перевірка належності даного питання до його компетенції;

перевірка наявності основної довіреності (паперовий та електронний реєстри), у якій застережене право на передоручення;

або перевірка наданих доказів, які підтверджують те, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність;

роз'яснення представнику його прав, обов'язків та положень матеріального права - ст.240 ЦК [7].

Довіреність, видана у порядку передовіри, не може містити в собі більше повноважень, ніж їх передано за основною довіреністю. Строк дії довіреності, виданої за передовірою, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана.

Нотаріус має попередити особу, яка передала повноваження іншій особі, про обов'язок сповістити про це. того, хто видав довіреність, і надати йому необхідні відомості про особу, якій передані повноваження. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії особи, якій вона передала повноваження як свої власні. Таке повідомлення може бути передане довірителю нотаріусом як окрема нотаріальна дія. У довіреності, виданій за передовірою, мають бути вказані:

час і місце посвідчення основної довіреності;

прізвище, ім'я, по батькові і місце проживання особи, якій видана основна довіреність;

прізвище, ім'я, по батькові і місце проживання особи, якій вона передовіряє свої повноваження (службове становище).

На основній довіреності робиться відмітка про передовіру. Копія її додається до примірника нової довіреності, що залишається в архіві нотаріальної контори або у приватного нотаріуса.

За посвідчення довіреностей справляється державне мито за п. "и" ст.3 Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито", а також плата за користування Єдиним реєстром довіреностей.

З припиненням дії довіреності втрачає силу довіреність, яка була посвідчена на основі передовіри [5].

2. Особливості видачі свідоцтва на долю у спільному майні подружжя у випадку смерті одного з подружжя.

ПЛАН

1. Здійснення видачі свідоцтва на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя.

2. Процесуальні факти.

3. Матеріально-правові факти.

1. Здійснення видачі свідоцтва на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя.

Статтями 34 та 71 Закону України "Про нотаріат" 16, п.2 гл.11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5 (далі - Порядок), Наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 р. № 3253/5 "Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства" (форма № 18 "Свідоцтво про право на частку в спільному майні подружжя, яке видається у разі смерті одного з них") у разі смерті одного із подружжя передбачена можливість видачі нотаріусом іншому подружжю свідоцтва про право власності на частку в їх спільному майні. Це здійснюється з метою правильного визначення складу спадкової маси і застереження можливих спорів із спадкоємцями померлого.

Видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного із подружжя належить до нотаріальних проваджень, які останнім часом вчиняються доволі рідко. Приватними нотаріусами за період з 01.01.2010 по 30.06.2010 року було видано 539 таких свідоцтв, що складає близько 2,1 % у порівнянні із загальною кількістю виданих ними свідоцтв про право на спадщину. Частка їх у масиві всіх нотаріальних дій - мізерна [9].

Визначення режиму майнових прав другого із подружжя, який є живим, у зв'язку зі смертю чоловіка (жінки) - співвласника здійснюється 2 способами:

1. Шляхом виділення частки другого із подружжя, який є живим і видачі йому відповідного свідоцтва про право власності [1].

Вказана процедура не є спадкуванням, хоча реалізується, як правило, в контексті процедури видачі свідоцтва про право на спадщину і може розцінюватися як така, що сприяє здійсненню деяких суб'єктивних цивільних прав як самого подружжя, який є живим, так й інших осіб (наприклад, спадкоємців).

2. Шляхом визнання одним із подружжя, який є живим, факту належності спадкодавцю майна на праві особистої власності і, як наслідок, свідчення про відсутність претензій на частку у спільному майні подружжя (про що подається заява). Майно, що перебувало у спільній сумісній власності подружжя, включається до складу спадкової маси без виділення частки другого із подружжя, який є живим, і розподіляється між спадкоємцями.

Проте практична реалізація кожного із зазначених способів оформлення права одного із подружжя, який є живим на належне йому майно залежить від низки обставин - юридичних фактів, визначених законодавством, встановлення і перевірка яких нотаріусом здійснюються у контексті нотаріальної процедури. Вказані юридичні факти умовно можна бути поділити на 2 групи.

2. Процесуальні факти.

1) Факти процесуальні:

належність даного провадження до компетенції нотаріуса (свідоцтво видається за місцем відкриття спадщини);

наявність належним способом вираженого волевиявлення другого із подружжя, який є живим, на виділення частки;

повідомлення спадкоємців померлого подружжя, які прийняли спадщину.

3. Матеріально-правові факти.

2) Факти матеріально-правові:

У літературі вони названі "нормативними умовами", або "фактичними передумовами", які об'єднують обставини, що формують гіпотезу правової норми: смерть одного із подружжя, знаходження осіб на момент смерті одного з них у зареєстрованому шлюбі, наявність на момент відкриття спадщини майна, придбаного під час перебування у шлюбі, щодо якого при цьому не був змінений режим спільної сумісної власності.

Доцільність розширення зазначеного кола необхідних для вчинення досліджуваного нотаріального провадження умов за рахунок факту реєстрації майна на ім'я саме померлого подружжя, на що вказують положення Методичних рекомендацій, видається сумнівною, оскільки це порушує права другого подружжя, який його пережив. Методичні рекомендації визначають і спосіб доказування такої обставини - подання заяви про відсутність претензій на одержання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця. Необґрунтованим видається визнання одного тільки свідчення другого із подружжя, який пережив, доказом для встановлення факту належності майна померлому подружжю на праві приватної власності. При вирішенні цього питання слід, очевидно, виходити з презумпції рівності часток подружжя, за умови невизначення іншого правочином, укладеним між подружжям (ст.70 Сімейного кодексу України).

Суб'єктами спільної сумісної власності є обидва подружжя, в той час як реєстрація майна на ім'я одного з них не перетворює режим володіння таким майном зі спільної сумісної на приватну і, зрозуміло, не усуває "дооформленого" подружжя із кола власників. А враховуючи специфіку доказування в нотаріальному процесі - документального і безспірного - встановлення факту належності майна подружжю, не записаного в якості власника майна, або ж записаного власником менш цінного майна, не є проблематичним. Подібним чином може вирішуватися питання про визначення часток у спільній сумісній власності подружжя, визнаного комморієнтами.

Розмір частки другого із подружжя, який пережив, на яку видається свідоцтво, не повинен перевищувати половини спільного майна подружжя. При цьому можна відступати від презумпції рівності часток подружжя. У разі виникнення спору між другим із подружжя, який пережив і спадкоємцями розмір їхніх часток визначається судом, адже ч.2 ст.70 СК України не визначається коло осіб, які можуть його ініціювати.

Окрім того, підтримуємо пропозиції щодо необхідності надання нотаріусу права відступити від рівності часток у майні подружжя за відсутності спору між спадкоємцями і другим із подружжя, який пережив, а також за умови подання йому шлюбного договору, укладеного за життя подружжя, яким був змінений законний режим їхнього майна [6].

Наявність належним способом вираженого волевиявлення другого із подружжя, який пережив на виділення частки оцінюється не стільки в аспекті способу вираження такого волевиявлення (у формі заяви), скільки в аспекті оцінки обов'язковості вираження такого волевиявлення і його змісту. З точки зору правової природи виділення частки другого із подружжя, який пережив, у спільному майні має розглядатися як його право, а не обов'язок. Міністерством юстиції України в Методичних рекомендаціях вказується на необхідність роз'яснення нотаріусом особі її права на подання заяви про видачу свідоцтва.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК Україїн, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він мешкав разом із померлим. Вважається, що спадкоємець прийняв спадщину через подання заяви до нотаріуса за місцем відкриття спадщини в строк, встановлений для цього законодавством, тобто шестимісячний строк (ст.1270 ЦК України). Якщо спадкоємець подав заяву про відмову від спадщини у цей же строк, вважається, що він відмовився від спадщини.

Спадкоємці, які бажають прийняти спадщину, але не проживали постійно із спадкодавцем, зобов'язані подати нотаріусу за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Приймаючи від спадкоємців заяву про прийняття спадщини або про відмову від її прийняття, нотаріус зобов'язаний роз'яснити спадкоємцям їх право на відкликання такої заяви протягом строку, встановленого законом.

Відповідно до статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини у строк, що наданий для прийняття спадщини. Спадкоємець за заповітом може відмовитись тільки на користь спадкоємця за заповітом. Інша справа, якщо спадщина відкривається за законом, коли спадкодавець не розпорядився своїм майном на випадок смерті, тоді спадкоємець, який призивається до спадщини, має право відмовитись від спадщини на користь будь-кого зі спадкоємців незалежно від черги. Спадкоємець не обмежений вже рамками заповіту та може розпоряджатися долею успадкованого майна на свій розсуд, як майном, що йому належить [7].

Спадкування за законом виникає, якщо: спадкодавець не залишив заповіту; заповіт в цілому або його окреме розпорядження визнано недійсним; всі спадкоємці за заповітом не прийняли або відмовились від прийняття спадщини; особа, на користь якої складено заповіт, померла до відкриття спадщини; заповітом охоплена лише частина спадщини.

Таким чином, наявність у особи права на оформлення виділу частки не оспорюється. Як варіант розпорядження наданим правом законодавством розглядається і волевиявлення другого із подружжя, який пережив, щодо розпорядження правом на виділення частки у спільному майні шляхом подання ним заяви про відсутність претензій на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця. Відбувається підміна понять: йдеться вже про право на оформлення виділу частки, а не про право на виділ частки. Бездіяльність особи при розпоряджанні наданим їй правом не означає відмову від самого майна. В цьому випадку ведеться мова про заяву про відмову від права на виділення частки у спільному майні подружжя у разі смерті одного з них.

Вважаю, що відмова від права на виділ частки у спільному майні не повинна мотивуватися взагалі. Юридичні наслідки бездіяльності другого із подружжя, який пережив, мають бути такими, як і при поданні заяви "про відсутність претензій на одержання свідоцтва". Як варіант вирішення проблеми може розглядатися законодавче оформлення перетворення права спільної сумісної власності подружжя у разі смерті одного з них на право спільної часткової власності другого із подружжя, який пережив, та спадкоємців померлого подружжя.

Про видачу свідоцтва нотаріус повідомляє спадкоємців, які прийняли спадщину. Спадкоємці, які з'явилися до нотаріуса, особисто подають заяву про те, що їм доведено до відома про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя і, у разі їх незгоди, роз'яснено порядок звернення до суду. Відсутнім спадкоємцям надсилається повідомлення поштою.

Якщо серед спадкоємців є особи, над якими встановлена опіка чи піклування, свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя видається за наявності дозволу органу опіки і піклування.

При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє:

1) факт смерті спадкодавця;

2) час і місце відкриття спадщини;

3) наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом;

4) прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб; склад спадкового майна.

Усі зазначені обставини повинні бути підтверджені відповідними документами.

Перелік необхідних документів для видачі свідоцтва на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя:

1. Паспорт.

2. Ідентифікаційний номер.

3. Правоустановлюючий документ на нерухоме майно, якщо відчужується транспортний засіб те потрібно свідоцтво на транспортний засіб обов'язково з оцінкою про зняття з реєстрації для відчуження.

4. При продажі землі або транспортних засобів, експертна грошова оцінка.

5. При даруванні землі, нормативна грошова оцінка.

6. При відчуженні землі без відчуження будинку, довідки про відсутність будов із БТІ й місцевої ради.

7. При відчуженні землі по державному акту в якому відсутній кадастровий номер, то потрібна довідка із земельних ресурсів про присвоєння кадастрового номера.

8. При відчуженні житлового нерухомого майна, форма № 3 з Жека.

9. При відчуженні землі, довідка про обмеження із земельних ресурсів.

10. При відчуженні нерухомого майна (крім землі), довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації (Виписка з Реєстру права власності).

11. При відчуженні корпоративних прав, потрібне свідоцтво про 100 % формуванні статутного капіталу.

12. Якщо власником/співвласником майна є фізична особа у віці до 18 років, то потрібне дозвіл опікунської ради.

13. При даруванні між особами 1 ступеня споріднення свідоцтво про реєстрацію шлюбу або свідоцтво про народження, залежно від ситуації.

14. При відчуженні спільного майна згоди співвласників.

15. Якщо стороною/сторонами є юридична особа, то потрібно, Свідоцтво про реєстрацію юридичної особи, Довідка зі статистики, Протокол вищих зборів, Виписка з державного реєстру юридичних осіб.

Відповідно до ст.69 Закону України "Про нотаріат” нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, крім перевірки факту смерті спадкодавця, перевіряє наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Крім того, перевіряє також коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині [9].

При визначенні розміру обов'язкової частки нотаріусом враховуються вимоги статті 1241 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що обов'язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту, у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом [7].

При оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із правовстановлюючого документа вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з'ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив, і який може мати право на Ѕ частку в спільному майні подружжя.

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини за поданою заявою.

Зі змісту ст.71 Закону України "Про нотаріат" гл.11 Порядку стають очевидними часові межі видачі свідоцтва: після відкриття спадщини і до видачі свідоцтва про право на спадщину [9]. Будучи обов'язковим елементом процедури нотаріального провадження повідомлення спадкоємців померлого подружжя закінчиться тільки після остаточного визначення суб'єктного складу спадкового правовідношення. Прийняття спадщини особами, закликаними до спадкування, триває до закінчення строку на прийняття спадщини. Тому обґрунтованим вважаю висновок про можливість видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя і до закінчення цього строку з необхідністю повідомлення спадкоємців після закінчення строку на прийняття спадщини. Строки звернення другого із подружжя, який пережив, за видачею свідоцтва законом не визначені, тому теоретично можливим видається його звернення і після видачі свідоцтва про право на спадщину, особливо якщо він не бере участі у спадкуванні. З урахуванням зазначеного необхідна нормативна формалізація строків звернення другого із подружжя, який пережив, за видачею свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, а також строків видачі такого свідоцтва нотаріусом [5].

Завдання № 2. Практична частина. Надайте правильну відповідь на тест

ПОЯСНЕННЯ ДО ТЕСТІВ:

ТЕСТ №1. Надана відповідь обумовлена статтею 4 "Пільги щодо сплати державного мита" Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" [10].

ТЕСТ №2. Надана відповідь обумовлена статтею 10 "Вища кваліфікаційна комісія нотаріату та порядок її роботи" розділу I "Нотаріат в Україні. Загальні положення" Закону України "Про нотаріат" [9].

ТЕСТ №3. Надана відповідь обумовлена підпунктом 12.1.6 "Вчинення морських правочинів" пункту 12.1 "Посвідчення безспірних фактів" розділу 12 "Нотаріальне провадження з посвідчення та засвідчення безспірних фактів" загальної частини підручника Фурса С.Я. "Теорія нотаріального процесу" [5].

ТЕСТ №4. Надана відповідь обумовлена статтею 537 "Виконання зобов'язання внесенням боргу в депозит нотаріуса. Нотаріальної контори" глави 47 "Поняття зобов'язання. Сторони у зобов'язанні" розділу I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 "Зобов'язальне право" Цивільного кодексу України [7].

Завдання № 3. Практична частина. Розв'яжіть ситуаційне завдання

Гр. Войченко звернувся до приватного нотаріуса, сплативши у визначеному розміру плату за посвідчення договору дарування. Він вимагав від нотаріуса скороти процес роз'яснення його прав та наслідків вчинюваної угоди. Чи має право нотаріус за вимогою клієнта не роз'яснювати йому його права? Чи має право нотаріус через відсутність у клієнта часу запропонувати йому прийти наступного дня і вчинити нотаріальну дію в повному обсязі?

Рішення.

Відповідно до ст.5 Закону України "Про нотаріат" нотаріус зобов'язаний роз'яснювати громадянам права і обов'язки. Тому нотаріус немає права не роз'яснювати права за вимогою гр. Войченко.

Згідно ст.42 Закону України "Про нотаріат" вчинення нотаріальної дії може бути відкладено в разі необхідності витребування додаткових відомостей або документів від фізичних та юридичних осіб або надсилання документів на експертизу, а також якщо відповідно до закону нотаріус повинен впевнитись у відсутності у заінтересованих осіб заперечень проти вчинення цієї дії. В нашій ситуації не вказано: чи потрібно витребувати додаткові відомості, або ж документів від гр. Войченко, або надсилання документів на експертизу. Тому нотаріус може перенести вчинення нотаріальної дії на наступний день через відсутність часу у гр. Войченко. Це є підставою заперечення заінтересованої особи - гр. Войченко проти посвідчення договору дарування у цей день. Строк, на який може відкладається вчинення нотаріальної дії в цих випадках, не може перевищувати 1 місяця. В нашій ситуації посвідчення приватним нотаріусом договору дарування гр. Войченко буде перенесено на наступний день, таким чином порушень з боку нотаріуса немає [9].

нотаріальний процес довіреність передоручення

Література

1. Дякович М.М. Нотаріальне право України: Навч. посіб. - К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2009. - 686 с.

2. Медвідь Ф.М., Усенко В.Ф., Медвідь Я.Ф. Нотаріальний процес в Україні: Навч. посіб. / За ред.Ф.М. Медвідя. - К.: Атіка, 2006. - 324 с.

3. Нотаріат в Україні: Підручник / За ред.В. В. Комарова. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 320 с.

4. Сміян Л.С., Нікітін Ю.В., Хоменко П.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посіб. (2-е вид., стереотип.) / За ред. Ю.В. Нікітіна. - К.: КНТ, 2008. - 680 с.

5. Фурса С.Я. Теорія нотаріального процесу: Науково-практичний посібник. - К.: Правова єдність, 2012. - 920 с.

6. Сімейний кодекс України станом на 04.07.2013 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://code. leschishin.org/fc/fc11. php.

7. Цивільний кодекс України станом на 11.08.2013 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/цивільний кодекс.

8. Цивільно-процесуальний кодекс України станом на 11.08.2013 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/цивільно-процесуальний кодекс.

9. Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993 р. № 3425-XII [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/про нотаріат.

10. Про державне мито: Декрет Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://proaudit.com.ua/mito/dekret-kabinetu-ministriv-ukraini-vid-21-01-1993-7-93-pro-derzhavne-mito.html

Размещено на Allbest.ru