Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 -административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальный университет государственной налоговой службы Украины. - Ирпень, 2009.

Диссертация посвящена общетеоретическим и прикладным аспектам административной реформы, определению ее места и роли в современной Украине.

Исследованы проблемы правовой природы этой реформы, ее основных компонентов и направлений. Предложено авторское видение основных предпосылок и результатов ее проведения, указаны основные недостатки осуществления административной реформы и предложены алгоритмы их решения правовыми средствами.

Установлено, что проблемы медленных преобразований, связанных с административной реформой возникли в связи с тем, что научные разработки, проведенные ранее, недостаточно раскрывают те или иные стороны, свойства и проявления объекта, создают не значительное влияние на проведение административной реформы. Основными объектами реформы предложено определить не систему самих органов власти, а систему государственного управления в целом. Констатируется факт, что содержание административной реформы должно воплощаться в систему мероприятий, которые должны быть четко согласованы с проведением судебно правовой, парламентской и муниципальной реформ, поскольку сфера государственного управления касается как судебной, так и законодательной власти, а также системы местного самоуправления. В тоже время имеющиеся и необходимые взаимосвязи между ними достаточно часто декларируются, но на практике остаются не реализованными. Именно этим характеризуется неадекватность механизма организационно-правового обеспечения административной реформы.

Внесены предложения по формированию организационно-правового механизма обеспечения административной реформы, определены его составляющие и место в системе мер по проведению административной реформы.

Сформулированы предложения относительно усовершенствования юридических основ проведения этой реформы. Предложено авторское видение содержания закона о центральных органах исполнительной власти, изложены предложения о корректировании положений Закона Украины "О Кабинете Министров Украины", а также внесено ряд предложений по вопросам кодификации административного законодательства путем поэтапного создания Административного кодекса Украины, других законодательных актов из сферы административной реформы.

Ключевые слова: административная реформа, исполнительная власть, правовая реформа, организационно-правовое обеспечение административной реформы, Кабинет Министров Украины, центральные органы исполнительной власти, местные государственные администрации, административные услуги, административная юстиция, местное самоуправление.

Основний зміст роботи

адміністративний реформа кодифікація законодавство

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, її науково-теоретичне підґрунтя, визначено мету й завдання, методичні, теоретичні, нормативні й емпіричні засади. Вказано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведені відомості про апробацію основних результатів дослідження.

Розділ 1 "Науково-теоретичні засади організації адміністративної реформи в сучасній Україні" містить 3 підрозділи.

У підрозділі 1.1 "Адміністративна реформа як різновид правової реформи та державно-управлінський феномен" проаналізовано науково-теоретичні засади досліджуваної теми та з'ясовано її правову природу. На думку дисертанта, найкраще комплексне бачення адміністративної реформи, її змісту та перспектив відображено в Концепції адміністративної реформи, яка підсумовує наукове (доктринальне) тлумачення цих питань та охоплює разом, поряд із загальноконцептуальними аспектами сутності, спрямування і призначення самих змін і питання механізму реалізації завдань реформи, тобто досягнення необхідних зміни та способів упровадження їх у життя. Під адміністративною реформою в Концепції розуміється різновид політико-правової реформи, що здійснюється у сфері виконавчої влади і стосується як її організаційної структури, функцій, кадрового забезпечення, так і взаємовідносин із місцевим самоврядуванням.

Адміністративна реформа бере свій початок із прояву політичної волі вищого державного керівництва, а тому вважається, що в адміністративній реформі присутній політичний момент. Водночас адміністративна реформа повинна мати правову основу і підпорядковуватися законодавчим вимогам, пріоритету прав і свобод людини і громадянина.

Водночас лише правовими елементами зміст адміністративної реформи не вичерпується, адже необхідно не тільки прийняти відповідні правові акти, але й здійснити певні технологічні дії - кадрове забезпечення, зміну організаційної структури тощо.

Залежно від глибини здійснюваних реформаційних заходів можна виокремити такі основні різновиди адміністративної реформи: системні зміни та модернізація. Якщо за першого варіанта передбачається системна трансформація організаційної, інституційної та функціональної інфраструктури існуючої системи державного управління без заміни існуючого апарату державного управління, то другий варіант репрезентує більш поміркований підхід до здійснення реформи.

Адміністративну реформу можна інтерпретувати не лише як власне різновид (підвид) правової реформи, але і як особливий стан державного управління, який перебуває у динамічному процесі зміни як нормативно-правових засад, так і організаційних структур. Вона також виступає особливою формою реалізації повноважень органів державної влади, спрямованих на якісну зміну параметрів державного управління суспільством. Водночас це одна з форм реалізації функцій і завдань державного управління на перехідному етапі його функціонування, набуття ним самим нової якості.

Адміністративна реформа задає нові імпульси динаміці адміністративно-правових відносин. Вона, по суті, виступає як нова форма досягнення упорядкованості адміністративно-правових відносин, до якої вони йдуть через тимчасове порушення стабільності їх функціонування та набуття ними у процесі реформи нової якості. Це також нова, особлива, форма управлінської діяльності (форма державного управління), що суттєво відрізняється від щоденної виконавчо-розпорядчої діяльності відповідних органів влади.

Адміністративна реформа - це і серія взаємопов'язаних управлінських рішень, які мають нормативно-правову форму та реалізуються у певних організаційних змінах у системі державного управління. Вона постає як продукт волевиявлення уповноважених і наділених відповідною компетенцією органів державної влади та посадових осіб щодо встановлення нових адміністративно-правових норм, запровадження нових адміністративно-правових відносин із метою забезпечення реалізації якісно нових цілей і завдань державного управління суспільством.

На думку дисертанта, адміністративна реформа - особливий вид правової реформи в державі, що ініціюється вищими органами державної влади та здійснюється чинним апаратом державного управління, обумовлюється суспільними потребами в радикальній зміні існуючого механізму державного управління, має своїм предметом його істотну та закономірну реорганізацію (суттєву зміну функціональних і структурно-організаційних характеристик), а своєю метою - надання механізму державного управління суспільством такої якості, як відповідність новим суспільним умовам, які істотно випереджають умови організації й функціонування державного управління, що вже не здатні задовольнити наявні суспільні потреби.

У підрозділі 1.2 "Науково-теоретична обґрунтованість і сутність адміністративної реформи в сучасній Україні" визначені об'єктивні причини та сутність конкретної адміністративної реформи в умовах сучасної України.

Наголошується на тому, що об'єктивними причинами цієї реформи стали необхідність пристосувати апарат державного управління до функціонування держави за умов самостійного існування, привести відповідне законодавство у відповідність із Конституцією України, ускладнити управлінську практику у зв'язку з наростанням соціально-економічних проблем і збільшенням "соціального навантаження" на державу.

Розпочинаючи адміністративну реформу в Україні потрібно було усвідомлювати, який грандіозний комплекс змін необхідно провести, щоб хоча б наблизитися до реалізації цілей реформи. Спочатку вважали, що для цього вистачить кількох років. Лише згодом виявилося, що ідея адміністративної реформи від проголошення до реалізації повинна пройти через значний опір усталених поглядів, компромісів, політичних перипетій.

Стандарти здійснення державного управління з ускладненням суспільних відносин, розвитком ринкової економіки тощо поступово зміцнюються. Державне управління стикається з численними небаченими проблемами, досвіду для розв'язання яких інколи просто бракує. Тому й курс реформи постійно зазнає коректив.

У процесі проведення реформи виникли численні об'єктивні і суб'єктивні, позитивні і негативні, конструктивні та деструктивні, структурні і функціональні, конституційні та інші законодавчі її чинники, які аналізуються в роботі. Наголошується, що для її успіху необхідно враховувати всю суму факторів, які сприяють провадженню реформи або ж блокують її, прискорюють чи гальмують її перебіг, враховувати загальні закономірності здійснення управлінських реформ, їх тенденції та динаміку тощо.

Зміст адміністративної реформи полягає, з одного боку, у комплексній перебудові існуючої в Україні системи державного управління всіма сферами суспільного життя, а з іншого - у розбудові деяких інститутів державного управління, яких Україна ще не створила.

У підрозділі 1.3 "Державне управління як об'єкт адміністративної реформи" проаналізовано особливості об'єкта адміністративного реформування.

Таким об'єктом визначено систему державного управління. Розглядаючи державне управління як надзвичайно складну динамічну систему, кожен елемент якої продукує, передає, сприймає, перетворює регулятивні впливи, що вони упорядковують суспільне життя, приходимо до висновку, що системність державного управління забезпечує досягнення поставлених завдань і якісне здійснення управлінських функцій, тому що вона "зв'язує" в єдине ціле за допомогою керуючого впливу (прямих і зворотних зв'язків) суб'єктів і об'єктів управління.

Державне управління передбачає цілеспрямований практичний вплив держави на суспільні відносини, мета якого - упорядкування, організація відповідної системи і надання їй регулятивного впливу, тобто забезпечення її належного функціонування і можливої зміни. Такий регулятивний вплив забезпечується саме силою держави, тобто владним характером використовуваних у процесі управління методів і засобів.

Дослідження проблем системності державного управління передбачає необхідність виокремити також такі явища, як система державного управління. Це складне суспільно-державне явище, зміст якого охоплює такі елементи: а) суб'єкти управління, тобто органи виконавчої влади; б) об'єкти управління, тобто сфери та галузі суспільного життя, що перебувають під організуючим впливом держави; в) управлінська діяльність (процес), тобто певні суспільні відносини через які реалізуються численні прямі та зворотні зв'язки між суб'єктами і об'єктами управління.

У роботі докладно проаналізовано основні концепції та науково-теоретичні підходи до визначення співвідношення державного управління та виконавчої влади, цілей, функцій і завдань державного управління в контексті адміністративної реформи.

Розділ 2 "Проблеми створення та вдосконалення механізму організаційно-правового забезпечення адміністративної реформи в Україні" містить чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1. "Напрями, результати та перспективи здійснення адміністративної реформи в Україні" розглянуто деякі результати адміністративної реформи, зокрема такі: адміністративна реформа призвела до деяких формально-структурних зрушень, які глибоко не зачепили змісту діяльності органів виконавчої влади і не дали інтегрального ефекту від здійснюваних заходів; чи не найбільш істотною проблемою реалізації завдань адміністративної реформи є поступове розходження між ідеями, цілями та конструкціями, наміченими Концепцією адміністративної реформи, та реальною практикою їх впровадження; адміністративна реформа розглядається як система заходів, що здійснюються за алгоритмом "згори-донизу"; вона фактично проводилася відірвано від основної маси суспільства, за допомогою засобів, які невідомі суспільству; відсутнє бачення її проведення на тлі політичної реформи; адміністративна реформа перебуває під значним впливом політичних чинників, вона значною мірою політизована і залежить від політичної кон'юнктури; спостерігається нестача політичної волі в проведенні адміністративної реформи; намітилося відставання положень Концепції реформи від суспільних умов; немає узгодженої середньострокової стратегії реформи та плану її реалізації; відсутній орган влади, який би офіційно був визначений відповідальним за її проведення та результати реформи; не вистачає ресурсного (інформаційного, фінансового, кадрового тощо) забезпечення адміністративної реформи; немає адекватної потребам адміністративної реформи нормативно-правової та науково-правової бази, передусім у галузі конституційного та адміністративного законодавства; відсутнє її постійне науково-правове супроводження; адміністративна реформа в Україні не розглядається як внутрішня потреба, а проводиться спонтанно, під тиском міжнародних фінансових організацій.

До успішних заходів з реалізації адміністративної реформи в Україні віднесено такі: досягнуто визнання посад міністрів політичними посадами (проте, остаточно не впорядковано у законодавстві юридичний зміст віднесення посад міністрів до політичних) та розуміння того, що вони повинні займатися політичними та стратегічними питаннями державного управління; створені інституційні механізми для розробки урядової політики - урядові комітети; підвищено парламентську відповідальність Уряду через формування інституту парламентської коаліції, підвищено партійно-політичний вплив на діяльність коаліційного уряду; зменшено кількість центральних органів виконавчої влади, зокрема міністерств; запроваджено розмежування функцій між міністерствами як основними розробниками політики та урядовими комітетами; здійснено певні заходи для залучення громадськості в розробці та оцінюванні політики (консультативні ради при Президентові та Кабінеті Міністрів України тощо); вжито заходів для забезпечення відкритості та прозорості органів виконавчої влади.

На думку дисертанта, перспективні завдання з реалізації адміністративної реформи на майбутнє повинні охоплювати: розробку ефективної системи управління проведенням адміністративної реформи і перехід до комплексної та систематичної роботи щодо удосконалення державного апарату (створення цілісного механізму організаційно-правового забезпечення реформи); синхронізацію ухвалення відповідних законів та інших нормативно-правових актів із проведенням відповідних змін у структурі виконавчої влади та коригуванні повноважень суб'єктів державного управління; підвищення якості адміністративних послуг населенню та системи їх розподілу; тісну ув'язку адміністративної та політичної (насамперед конституційної) реформ, а також реформи місцевого самоврядування (муніципальної реформи) та судово-правової реформи.

У підрозділі 2.2 "Концептуальні основи побудови механізму організаційно-правового забезпечення адміністративної реформи на сучасному етапі її здійснення" внесено пропозиції щодо формування моделі організаційно-правового забезпечення адміністративної реформи. Цей механізм являє собою певні способи і методи взаємодії органів державної влади, який виявляється в їх узгоджених заходах з організації проведення адміністративної реформи, втілення її результатів у практику діяльності апарату державного управління. Це особлива, систематична, здійснювана в межах чинного законодавства діяльність певної інфраструктури державного характеру у сфері правотворчості, правореалізації та правоохорони, цільовим призначенням якої є створення цілісної системи умов, покликаних сприяти проведенню адміністративної реформи, досягнення її цілей і завдань та відвернення негативних її наслідків.

Змістом такого механізму є розв'язання державою, її органами та посадовими особами в межах своїх повноважень цілей та завдань адміністративної реформи. Метою створення та дієвості цього механізму є підвищення ефективності та дієвості реформи, надання їй більш упорядкованого та цілеспрямованого характеру.

Зазначений механізм за своїм змістовним наповненням є ширшим, за механізм правового забезпечення реформи. Останній є складовою визначальною частиною такого механізму. Водночас до останнього належать також інституційні та структурні утворення, які відповідають за розробку та втілення відповідних правових норм і формування адміністративно-правових відносин. Тому провідну роль у структурі зазначеного механізму відіграють інституційна та нормативна підсистеми, допоміжну - науково-практична та інформаційно-комунікативна підсистеми.

Механізм організаційно-правового забезпечення адміністративної реформи надає державній політиці у цій сфері чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяє належному врегулюванню відносин у галузі державного управління. Він тісно пов'язаний та закономірно залежить від економічної, політичної, правової, культурної систем суспільства, від особливостей побудови та функціонування державного механізму, а також і від адміністративно-правової культури суспільства.

Важливими елементами даного механізму власне є здійснювані заходи з адміністративної реформи. Вони ґрунтуються на вироблених світовою практикою принципових засадах функціонування виконавчої влади у демократичній, соціальній, правовій державі, серед яких ключове значення мають такі: пріоритетність законодавчої регламентації функцій, повноважень і порядку діяльності органів виконавчої влади; незалежність здійснення функцій та повноважень виконавчої влади від органів законодавчої і судової влади у межах, визначених Конституцією і законами України; здійснення внутрішнього та судового контролю за діяльністю органів виконавчої влади та їх посадових осіб, насамперед із позиції забезпечення поваги до особи та справедливості, а також постійного підвищення ефективності державного управління; відповідальність органів виконавчої влади, їх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами, права яких були порушені; запровадження механізму контролю за функціонуванням виконавчої влади з боку суспільства через інститути парламентської і прямої демократії; принципи ефективності, відкритості та доброчесності в роботі органів виконавчої влади.

Зазначені принципи проаналізовано крізь призму конкретних заходів з реалізації реформи.

У підрозділі 2.3 "Проблеми вдосконалення юридичних засад реалізації адміністративної реформи" визначено пріоритетні напрями вдосконалення юридичних засад реалізації реформи. Дисертант, зокрема, вважає, що необхідно чітко законодавчо унормувати порядок надання органами виконавчої влади державних (управлінських) послуг і суттєво покращити законодавче регулювання механізму позасудового захисту прав і свобод громадян, які порушуються органами виконавчої влади та їх посадовими особами. Для активізації адміністративної реформи необхідно створити належну правову базу для функціонування в Україні такої форми судового захисту прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади, як адміністративна юстиція, а також потрібно прискорити подальшу систематизацію адміністративного законодавства, насамперед шляхом його кодифікації.

Необхідно якнайшвидше завершити формування статутного законодавства про органи виконавчої влади, про правотворчу діяльність органів виконавчої влади, модернізувати законодавство про державну службу тощо.

У найближчому майбутньому потрібно переглянути доктринальні позиції, викладені в Концепції адміністративної реформи, з метою оновлення її змісту та організації на цій підставі нового етапу адміністративної реформи.

Дисертантом проаналізовано чинний Закон України "Про Кабінет Міністрів України". Зроблено обґрунтований висновок, що цей Закон у цілому створює належні правові підстави для нормальної організації та роботи Уряду як центру державного управління. Проте найближчим часом необхідно усунути деякі недоліки, пов'язані з недосконалістю окремих норм Закону та можливістю неоднозначної інтерпретації деяких його положень.

Так, у Законі потрібно усунути певні неконституційні положення та заповнити деякі прогалини у правовому регулюванні Законом відповідних правовідносин, зокрема: докладніше викласти принципи діяльності, а також функції і повноваження Уряду; закріпити правила щодо особливостей правового статусу урядовців як державних службовців; урегулювати проблему загального складу Уряду; встановити строки внесення коаліцією депутатських фракцій пропозицій щодо кандидатур Прем'єр-міністра України та міністрів; урегулювати порядок опрацювання главою держави таких пропозицій; чітко зафіксувати початок і припинення повноважень членів Уряду; чітко розмежувати відставку, звільнення і припинення повноважень урядовців; урегулювати правові наслідки неприйняття парламентом відставки члена Уряду за поданою ним заявою про відставку; встановити норми щодо характеру і особливостей виконання повноважень Кабінетом Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України чи достроково припинив свої повноваження у встановленому порядку, до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.

Розв'язання цих проблем стане вагомим елементом забезпечення подальшої реалізації адміністративної реформи в сучасній Україні, підставою для ухвалення закону про центральні органи виконавчої влади, стабілізації функціонування всієї виконавчої "вертикалі" влади в державі.

Автором висловлено також конкретні пропозиції щодо доктринальної моделі закону "Про центральні органи виконавчої влади", сформульовано ряд пропозицій щодо прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України, окремі думки щодо кодексу етики державних службовців та висловлено думку про здійснення кодифікації адміністративного законодавства шляхом підготовки адміністративного кодексу, до якого увійшли б, як структурні підрозділи згадані у нормативно-правовому акті.

У підрозділі 2.4 "Удосконалення взаємодії органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в контексті взаємозв'язку адміністративної та муніципальної реформ в Україні" визначено, що в Україні адміністративна та муніципальна реформи мають найбільш тісний зв'язок. Вони зачіпають сферу державного управління на місцевому рівні, де відбувається своєрідне "розщеплення" та "взаємопроникнення" органів місцевого самоврядування у сферу виконавчої влади, а органів виконавчої влади - у сферу місцевого самоврядування.

На основі здійсненого аналізу конституційних норм автор стверджує, що структура конституційної моделі взаємовідносин місцевих державних адміністрацій з органами місцевого самоврядування враховує співвідношення стабільності і динамізму цих правовідносин, оптимізує, раціоналізує прагнення до змін, сприяє реформуванню зазначених відносин, визначає основні напрями такого реформування відповідно до букви і загального "духу" чинної Конституції України і водночас - не надто "зарегульовує" ці відносини, дозволяючи законодавчо врегульовувати окремі питання взаємодії місцевих державних адміністрацій з органами місцевого самоврядування.

Коригування згаданих правовідносин повинно відбуватися у тісній взаємодії заходів з проведення муніципальної та адміністративної реформ, які в сукупності зачіпають питання місцевого управління. Під час відповідного реформування повинна відбиватися сукупність об'єктивно існуючих зв'язків і закономірностей взаємодії двох гілок публічної влади, а також реалізовуватися прагнення до змін, які виявилися упродовж попереднього етапу розвитку системи цих взаємовідносин, визначатися тенденції правомірної поведінки посадових осіб місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування у конкретних правовідносинах щодо реалізації їх функцій і повноважень, закріплених Конституцією та законами України.

На думку дисертанта, оптимізація співвідношення і взаємодії органів виконавчої влади на місцях та органів місцевого самоврядування - важливе завдання адміністративної та муніципальної реформ. Від коригування такого співвідношення залежить оптимізація функціонування згаданих структур на місцях, покращання надання ними адміністративних послуг населенню, виконання інших важливих функцій і повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Чинне законодавство України передбачає використання різних правових засобів "перерозподілу" повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, до яких відносяться, зокрема, "надання" (наділення) та "делегування" повноважень. Проте їх правове регулювання на сьогодні має значні вади, пов'язані з відсутністю чіткого розмежування цих понять та правової природи "наданих" та "делегованих" повноважень, при тому, що згадані поняття досить чітко розмежовуються на теоретичному рівні.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й знайдено нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні поняття, юридичної природи адміністративної реформи, структури і змісту організаційно-правового її забезпечення в Україні, розв'язання ряду проблем удосконалення відповідного законодавства.

Проведене дисертаційне дослідження дозволило автору сформулювати ряд пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення механізму організаційно-правового забезпечення адміністративної реформи в Україні, і зробити такі висновки.

1. Проаналізувавши співвідношення між феноменами адміністративної, адміністративно-правової реформ, реформи адміністративно-територіального устрою, муніципальної, конституційної та правової реформ, автор пропонує визначення даного співвідношення:

а) адміністративно-правова реформа охоплює реформу власне адміністративного права, тоді як адміністративна - передбачає реформування як норм, так і системи та статусу органів державного управління;

б) реформа адміністративно-територіального устрою полягає у здійсненні відповідних змін адміністративного поділу території держави на окремі адміністративно-територіальні одиниці, а також (але в другу чергу) в системі територіальної організації влади (не лише виконавчої, але й самоврядної) та тоді, коли адміністративна реформа стосується державного управління в цілому, а не лише територіальної основи державності;

в) адміністративна реформа охоплює переважно сферу організації та діяльності органів виконавчої влади, тоді як муніципальна - органів місцевого самоврядування. Проте, це не виключає предметного "перетинання" обох реформ у сфері, зокрема, делегованих повноважень органів місцевого самоврядування та здійснення ними так званої сумісної компетенції;

г) правова (державно-правова) та адміністративна реформи співвідносяться між собою як загальне (родове) та часткове (видове); крім адміністративної, правова реформа включає в себе також парламентську, муніципальну та судову реформи. Правова реформа впливає на предметну визначеність і спрямування адміністративної реформи, визначає її ідеологію та напрями взаємодії з реформаційними кроками в парламентській, муніципальній та судовій сферах;

д) конституційна реформа визначає конституційно-правові засади організації та проведення адміністративної реформи, встановлює нові баланси повноважень вищих органів державної влади, як у виконавчій системі влади, так і тих органів, які перебувають поза межами цієї системи (Президента, законодавчої, судової влади, органів місцевого самоврядування тощо).

2. На підставі аналізу специфіки адміністративної реформи як різновиду правової реформи автор дійшов висновку про діалектичне поєднання суб'єкта та об'єкта цієї реформи: виступаючи як суб'єкти реформаційних перетворень, самі органи виконавчої влади часто постають об'єктами цієї реформи. Водночас основним об'єктом адміністративної реформи потрібно визначати не систему самих органів влади, а систему державного управління країни в цілому, оскільки такий підхід дозволяє синтезувати статичні (систему й структуру виконавчої влади) й динамічні (процес здійснення державного управління та його результати, перетворення стану керованих об'єктів) елементи, апелювати до системи державного управління як сфери надання адміністративних послуг громадянам держави.

3. Особливості та перебіг здійснення адміністративної реформи в Україні відображають певний рівень як загальнотеоретичної правової думки, так і особливості стану адміністративно-правової науки, стану концептуальних і доктринальних розробок з цього питання, демонструють рівень їх аналітичного вивчення особливостей та властивостей досліджуваного об'єкта. Установлено, що сучасні наукові розробки, які в цілому з різним рівнем деталізації розкривають ті чи інші сторони, прояви, властивості досліджуваного об'єкта, справляють у цілому незначний вплив на проведення адміністративної реформи, яка часто здійснюється поза суто науковими критеріями та рекомендаціями. Водночас сам рівень наукового осмислення управлінсько-правових проблем під час адміністративної реформи залишається поки що невисоким. Наявне також відставання, на певних ділянках досить суттєве, від глибокого опрацювання актуальних проблем адміністративної реформи. У зв'язку з цим сформульовано положення щодо розмежування змісту і завдань різних видів правової реформи в Україні та шляхів і скоординованості чи синхронізації їх здійснення.