Юридичні ознаки вимог екологічної безпеки, що забезпечуються в процесі приватизації земель в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Юридичні ознаки вимог екологічної безпеки, що забезпечуються в процесі приватизації земель в Україні

А. Євстігнєєв

Ґрунтовне вивчення вимог екологічної безпеки, що забезпечуються в процесі приватизації земель в Україні (далі - Вимоги), та їх пізнання потребує дослідження юридичних ознак вказаних вимог в контексті доктрини права екологічної безпеки.

Для виокремлення юридично значимих ознак Вимог доцільно провести комплексний аналіз доктринальних напрацювань в відповідній сфері, а також дослідити чинне законодавство, що врегульовує вказані відносини.

Нажаль, представники доктрини екологічного права та права екологічної безпеки майже не проводили ґрунтовного аналізу юридичних ознак як вимог екологічної безпеки, так і Вимог, тому для виокремлення вказаних ознак ми можемо використовувати тільки праці вчених-правознавців, присвячені проблематиці екологічної безпеки та також земельно-приватизаційним відносинам.

Чинне законодавство України також не містить комплексного правового регулювання Вимог та процедури їх забезпечення, що має як негативний, так і позитивний аспекти. Негативним є те, що відсутність систематизованості правових норм у досліджуваній сфері ускладнює дослідження юридичних ознак вказаних Вимог, а також ідентифікацію тих чи інших норм в якості Вимог. Водночас, ця ситуація створює умови, за яких ґрунтовні теоретичні напрацювання можуть стати основою для формулювання норм писаного права, що буде гарантією якості таких норм.

Враховуючи недосконалість положень чинного законодавства у досліджуваній сфері, слід зазначити, що наведені в цій статті в якості прикладів норми чинних нормативно-правових актів не завжди відповідають всім ознакам Вимог, які виділяються автором. Такі неспівпадіння пояснюються відсутністю єдиних підходів до розуміння сутності Вимог як юридичної категорії. Водночас, вказані неспівпадіння дають можливість виявити основні шляхи до систематизації чинного законодавства з метою запровадження єдиних підходів до регламентування Вимог.

Перш, ніж вести мову про юридичні ознаки Вимог, слід визначити форму закріплення Вимог як правового явища в об'єктивному праві. З точки зору семантики термін вимога означає норми, правила, які необхідно виконувати [12, с. 127], пропозицію в категоричній формі зробити щось [11, с. 42], потреби, запити, які хто-небудь або що-небудь має або ставить до когось, чогось [13, с. 224], примусове наполягання [14, с. 169].

Більшість представників української [3, с. 99-100] та російською наук [4, 448 с.; 5, 352 с.] екологічного права не досліджують поняття вимоги екологічної безпеки. Тільки акад. В.І. Андрейцев аналізуючи співвідношення норм та вимог екологічної безпеки визначає останні як зобов'язання фізичних і юридичних осіб та держави стосовно дотримання імперативних правил екологічної безпеки на рівні здійснення активної чи пасивної поведінки (діяльності). При цьому В.І. Андрейцев вважає, що вимоги екологічної безпеки містяться у спеціальному розділі ХІ Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Базовий закон) [8, с. 47-48].

Беручи до уваги вказане вище, вважаємо, що на рівні норм писаного (об'єктивного) права Вимоги закріплюються в суб'єктивних обов'язках суб'єктів правовідносин приватизації земель. Пояснюється це тим, що земельно-приватизаційні відносини є передусім регламентованим правовими нормами процесом, а тому забезпечення Вимог за допомогою права, що відбувається в межах такого процесу, полягає у обмеженні свободи поведінки його учасників необхідністю виконувати такі Вимоги. Таке обмеження є можливим за допомогою встановлення відповідних суб'єктивних обов'язків. Тому "правило, яке необхідно виконувати" або "пропозиція в категоричній формі зробити щось", про які йдеться вче- ними-мовознавцями при характеристиці терміну "вимога", в межах правовідносин може бути реалізоване шляхом закріплення конкретної Вимоги у формі суб'єктивного обов'язку як елементу змісту таких правовідносин.

Теж саме можна сказати і про "зобов'язання фізичних і юридичних осіб та держави", про які веде мову В.І. Андрейцев, визначаючи категорію "вимоги екологічної безпеки". Враховуючи те, що терміном "зобов'язання" позначають необхідні чи заборонені для виконання дії, зобов'язання суб'єктів земельно-приватизаційних правовідносин щодо дотримання імперативних правил екологічної безпеки (Вимоги) можуть бути формалізовані саме у формі суб'єктивних обов'язків.

Зазначимо, що не всі обов'язки суб'єктів (учасників) земельно-приватизаційних відносин містять Вимоги, тоді як всі Вимоги можуть бути закріплені у вказаних обов'язках. Пояснюється це наступним.

По-перше, Вимоги вказують на обов'язкові для виконання діяння (активні чи пасивні дії) вказаних вище суб'єктів щодо дотримання імперативних правил екологічної безпеки в процесі приватизації земель. Водночас, перелік обов'язків учасників приватизації земель не обмежується лише дотриманням імперативних правил екологічної безпеки, а містить також не пов'язані з екологічною безпекою обов'язки. Так, обов'язок погоджувати проект відведення земельної ділянки з органами охорони культурної спадщини безпосередньо не стосується забезпечення екобезпеки, проте є елементом змісту земельно-приватизаційних правовідносин.

По-друге, обов'язки суб'єктів відносин щодо приватизації земель, в яких закріплені Вимоги, містяться в нормах права екологічної безпеки, тоді як всі інші обов'язки суб'єктів вказаних відносин закріплені нормами земельного права. Пояснюється це тим, що Вимоги покликані забезпечувати екологічну безпеку в межах такого різновиду земельних правовідносин, як земельно-приватизаційні, а правовідносини щодо забезпечення екологічної безпеки завжди регулюються нормами права екологічної безпеки як комплексної галузі права.

Значною мірою на зміст та ознаки Вимог впливає специфіка земельно-приватизаційних відносин, яка, зокрема, полягає в наступному. Будучи складовою земельної реформи, приватизація земель в Україні спрямована передусім на відновлення ефективного використання земель та являє собою безоплатну передачу у приватну власність громадянам та юридичним особам для подальшого використання. Тому забезпечення Вимог насамперед полягає у підтвердженні того, що подальше використання приватизованої земельної ділянки не порушуватиме екологічну безпеку, і, як наслідок такого порушення, не завдавало шкоди життю і здоров'ю людини. Зазначене використання здійснюватиметься особою, що приватизує земельну ділянку.

Наведене дає підстави для висновку про те, що Вимоги являють собою зобов'язання власника приватизованої земельної ділянки щодо дотримання імперативних правил екологічної безпеки при використанні такої земельної ділянки, можливість дотримання яких перевіряється під час процедури приватизації. Вказана перевірка являє собою форму забезпечення Вимог.

Вимоги закріплені в обов'язках осіб, що приватизують земельну ділянку та набувають внаслідок такої приватизації статусу власника. Наведене пояснюється тим, що порушення екологічної безпеки та прояв екологічних ризиків можливе передусім при використанні приватизованої земельної ділянки, що здійснюється власником.

На органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які приймають участь у процедурі приватизації землі, покладені обов'язки щодо забезпечення досліджуваних вимог екологічної безпеки, яке являє собою недопущення проявів неприпустимих екологічних ризиків, пов'язаних із земельними ділянками, що приватизуються.

Окрім наведеного, в межах забезпечення Вимог (під час приватизації земельної ділянки) здійснюється перевірка якісних показників земельної ділянки на предмет вмісту забруднюючих речовин та пов'язаного з таким вмістом негативного впливу на життя і здоров'я людей. У випадку виявлення забрудненості земельної ділянки понад встановлені рівні безпечності та пов'язаної з цим порушення екологічної безпеки, щодо такої земельної ділянки мають вживатись заходи щодо відновлення її якісного стану до безпечного рівня, а у приватизації такої земельної ділянки (за умови неможливості забезпечення вказаних заходів за умови її приватизації) має бути відмовлено.

Враховуючи вказане, Вимоги можуть містити зобов'язання осіб, що приватизують земельну ділянку (майбутніх землевласників), за умови дотримання яких не завдаватиметься шкода екологічній безпеці. Можливість виконання таких обов'язків в майбутньому має бути перевіреним під час приватизації конкретної земельної ділянки. У випадку встановлення недотримання таких показників та порушення екологічної безпеки органи державної влади та місцевого самоврядування вживати відповідних заходів реагування для усунення таких порушень, включно з відмовою у приватизації, обмеженням використання та консервацією.

Прикладом вказаного різновиду Вимог може бути положення частини 1 статті 167 Земельного кодексу України (ЗКУ) [7], відповідно до якої господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин (а тому порушуватиме екологічну безпеку), забороняється. Попри те, що закріплена вказаною нормою вимога не здійснювати певні види господарської діяльності стосується власника землі, який набуде відповідного статусу після закінчення приватизаційної процедури, саме під час приватизації має бути встановлено наявність можливості забезпечити вищевказану вимогу. Таке встановлення має здійснюватись на підставі всебічного та детального аналізу умов подальшого використання приватизованої земельної ділянки та її якісних показників (враховуючи характер планованої до здійснення діяльності, діяльності, що здійснюється на суміжних земельних ділянках, а також якісних показників як приватизованої, так і суміжних земельних ділянок).

Забезпечення Вимог на стадії приватизації має важливе значення з огляду на наступне. Після завершення процедури приватизації виникає право приватної власності на приватизовану земельну ділянку, що об'єктивно зумовлює конфлікт приватного (пов'язаного з безперешкодним використанням земельної ділянки) та публічного (пов'язаного з необхідністю забезпечити екологічну безпеку) інтересів. За умови наявності такого конфлікту значно ускладнюється ефективність забезпечення вказаного публічного інтересу, адже зазначений приватний інтерес отримує доволі потужний арсенал засобів правового захисту (зокрема, передбачений статтею 143 ЗКУ судовий порядок примусового припинення права власності на земельну ділянку та обмеженість підстав такого припинення). Зрозуміло, що судовий процес може тривати роками, і до його закінчення навряд чи можливим буде повноцінно усунути порушення екологічної безпеки, пов'язані з якісними показниками земельною ділянкою або/та із здійснюваною на ній діяльністю, тоді як необхідність усунення таких порушень потребуватиметься невідкладно. Крім того, об'єктивно відсутня можливість виявлення всіх порушень екологічної безпеки, пов'язаних із приватизованими земельними ділянками, з огляду на кількісне співвідношення суб'єктів, що займаються таким виявленням, та приватизованих земельних ділянок, а також з огляду на матеріально-технічне забезпечення перших. В такій ситуації більшість з вказаних порушень екологічної безпеки залишатиметься латентними, а шкода, заподіювана життю і здоров'ю людей внаслідок таких порушень - невідшкодовуваною, та такою, що заподіюватиметься протягом тривалого проміжку часу. Вказане свідчить про необхідність перевірки якісних показників земельної ділянки, що приватизується, а також планованої до здійснення на такій ділянці діяльності на предмет відсутності порушень екологічної безпеки та завдання внаслідок цього шкоди життю і здоров'ю людей до прийняття рішення про передачу такої земельної ділянки у приватну власність. Забезпечення Вимог і є формою вказаної перевірки.

Як зазначалось, відносини щодо забезпечення Вимог врегульовуються нормами права екологічної безпеки, а тому правовідносини щодо забезпечення Вимог є різновидом передусім регулятивних правовідносин щодо забезпечення екологічної безпеки. Враховуючи доробки Київської школи права екологічної безпеки, умовою виникнення таких правовідносин слід визнати наявність екологічного ризику, який також є засобом розмежування відносин щодо забезпечення екологічної безпеки та інших суміжних відносин, а також найбільш суттєвою ознакою екологічної безпеки, що характеризує рівень її забезпеченості [15, с. 6, 9-10; 8, с. 48]. В контексті забезпечення Вимог є підстави вести мову про різновиду екологічного ризику, пов'язані з земельними ділянками, що безоплатно передаються в приватну власність громадян та юридичних осіб із земель державної та комунальної власності. В міжнародній практиці та вітчизняній доктрині наявний так званий "діяльнісний" підхід до розуміння сутності екологічного ризику. Полягає такий підхід в тому, що екологічний ризик пов'язують з певною діяльністю (наприклад, поводженням з небезпечними відходами), а не з власне речовиною, щодо якої не здійснюється жодних дій. В контексті наведеного, поводження з земельними ділянками в Україні характеризується наявністю наступних різновидів екологічного ризику:

• ризик, пов'язаний з якісними (вмістом різноманітних небезпечних речовин, в тому числі хімічних, зокрема: пестицидів, агрохімікатів, вмістом радіонуклідів, ін. в речовині, з якої складається земельна ділянка) показниками конкретної земельної ділянки (ризик, пов'язаний з якісними показниками земельної ділянки). При цьому конкретний вид діяльності, що здійснюватиметься на такій ділянці може як мати, так і не мати значення в контексті прояву такого ризику. Наприклад, враховуючи стан земельної ділянки, вирощування овочів на ній може бути небезпечним, тоді як вирощування багатолітніх насаджень цілком прийнятним, або ж через забруднення ділянки радіоактивними речовинами будь-яка діяльність на ній може бути небезпечною;

• ризик, пов'язаний з діяльністю, що планується до здійснення на конкретній земельній ділянці (ризик, пов'язаний із здійснюваною діяльністю). В такому випадку якісні показники земельної ділянки не створюють небезпеки для життя і здоров'я фізичних осіб, проте така небезпека виникає при здійсненні певного виду діяльності і відсутня при здійсненні іншого виду діяльності. Наприклад, використовування конкретної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства може не створювати небезпеки, тоді як використання цієї ж ділянки для ведення фермерського господарства з інтенсивним використанням пестицидів та агрохімікатів може бути небезпечним для життя і здо- ров'я людей. Ризик, пов'язаний із здійснюваною діяльністю, може як залежати від цільового призначення суміжних (сусідніх) земельних ділянок, а також здійснюваною на них діяльністю, так і не залежати від цього. Так, зрозуміло, що активне використання агрохімікатів на земельній ділянці, що межує з водним об'єктом (земельною ділянкою водного фонду), може створити небезпеку забруднення води, що матиме наслідком виникнення небезпеки для здоров'я людей, тоді як "сусідство" з ділянкою, на якій так само використовуються агрохімікати, буде менш небезпечною.

Слід зазначити, що наведена класифікація різновидів екологічного ризику, що виникають при використанні земельних ділянок є найбільш загальним та не відображає всієї різноманітності та специфіки варіантів видів екологічного ризику, що можуть виникати.

Так, спектр різновидів екологічного ризику, пов'язаних з однією земельною ділянкою, може залежати не тільки від якісних показників такої земельної ділянки або від здійснюваної на такій ділянці діяльності. Як вже зазначалось, на наявність/відсутність екологічного ризику також впливає якісний стан сусідніх (суміжних) земельних ділянок та здійснювана на таких ділянках діяльність, особливо в контексті використання різноманітних пристроїв та речовин, що можуть негативно впливати на здоров'я людей та стан довкілля.

Екологічний ризик в земельно-приватизаційних відносинах може мати комбінований характер, тобто зумовлюватись як якісними показниками земельної ділянки, так і здійснюваною на такій ділянці діяльністю.

Необхідно також зазначити, що екологічний ризик в правовідносинах забезпечення Вимог, враховуючи поліваріантність своїх проявів, в кожному конкретному випадку приватизації земельної ділянки має свої форми вияву та межі "припустимості", перевищення яких автоматично зумовлює заподіяння шкоди життю та здоров'ю людей. Тому забезпечення Вимог повинно мати індивідуальний характер та враховувати всі вказані вище особливості в кожному конкретному випадку безоплатної передачі земельної ділянки державної чи комунальної власності в приватну власність фізичної чи юридичної особи.

Основним критерієм забезпеченості Вимог є встановлення відсутності можливості прояву екологічного ризику при подальшому використанні земельної ділянки на праві приватної власності, причому як ризику, пов'язаний з якісними показниками земельної ділянки, так і ризику, пов'язаного із здійснюваною на приватизованій земельній ділянці діяльністю, а також будь-якого ризику, що є комбінацією першого та другого різновидів.

Важливим для розуміння сутності Вимог є відмежування їх від екологічних нормативів та встановлення співвідношення із нормативними документами (зокрема, стандарти, ДБН, СН, санітарні норми і правила) [9, с. 699-703]. Нагадаємо, що відповідно до положень частини 1 статті 33 Базового закону екологічними нормативами є: гранично допустимі викиди (ГДВ) та скиди (ГДС) у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів. Вказані екологічні нормативи як кількісні показники самі по собі не є Вимогами, Вимогами є формалізовані в суб'єктивних обов'язках зобов'язання відповідних суб'єктів щодо дотримання таких екологічних нормативів в процесі приватизації земель, прикладом чого є положення п. "а" статті 3 Базового закону [6], яким передбачено обов'язок дотримання екологічних нормативів.

Те ж саме можна сказати і про нормативні документи, які в частині встановлення кількісних та якісних вимог до певної діяльності чи до певних об'єктів без формулювання відповідних обов'язків не є Вимогами. Вимоги містяться у суб'єктивних обов'язках щодо дотримання таких нормативних документів. Водночас, ті положення нормативних документів, що містять обов'язки, дотримання яких забезпечуватиме екологічну безпеку шляхом виконання її імперативних правил, є Вимогами. Наприклад, Вимогою є передбачене пунктом 3.17. ДБН Б.2.4.-1-94. "Планування і забудова сільських поселень", затверджене наказом Мінбудархітектури України від 05.01.94 р. № 6 [9, с. 166], зобов'язання розміщувати гаражі на відстані не менше 10 метрів від житлових будинків, територій шкіл та дошкільних закладів, і на відстані не менше 25 метрів від лікарняно-профілактичних закладів із стаціонарами. законодавство приватизаційний земля екологічний

Викладене дає підстави для висновку про те, що характерною ознакою Вимоги є її формалізація на рівні суб'єктивного обов'язку, при чому незалежно від рівня юридичної сили нормативного акту, в якому закріплений такий обов'язок.

Перейдемо до характеристики окремих ознак Вимог як юридичної категорії.

• Вимоги містяться в обов'язках фізичних та недержавних (приватних) юридичних осіб щодо дотримання імперативних правил екологічної безпеки в процесі використання приватизованої земельної ділянки, можливість дотримання яких перевіряється під час процедури приватизації.

• Вимоги спрямовані на дотримання імперативних правил екологічної безпеки.

Під "імперативними правилами" слід розуміти закріплені в нормах права екологічної безпеки кількісні та якісні показники, за умов недотримання яких при приватизації земельної ділянки порушуватиметься екологічна безпека, а відтак - завдаватиметься шкода життю та здоров'ю людини. При цьому, найчастіше така шкода завдаватиметься в процесі використання земельної ділянки на титулі приватної власності після закінчення процедури приватизації. Це пояснюється тим, що до закінчення вказаної процедури приватизована земельна ділянка зазвичай не використовується, а тому прояв пов'язаного з такою ділянкою екологічного ризику не має місця. Проте, наприклад, у випадку радіоактивного забруднення конкретної ділянки випромінювання може завдавати шкоди здоров'ю людей (наприклад, власників чи користувачів суміжних земельних ділянок), що знаходяться на небезпечній відстані та зазнають впливу випромінювання, і до закінчення процедури приватизації.

Вказана ознака Вимог є однієї з найбільш важливих з точки зору гносеології, адже дозволяє чітко ідентифікувати конкретне зобов'язання суб'єкта земельно-приватизаційних відносин в якості Вимоги.

Зобов'язання суб'єктів земельно-приватизаційних відносин, що не спрямовані на дотримання імперативних правил екологічної безпеки, не є Вимогами.

Вимоги, формалізовані на рівні об'єктивного права у формі суб'єктивних обов'язків, що забороняють вчиняти певні дії, є необхідним та важливим юридичним засобом забезпечення права особи на екологічну безпеку при приватизації земель та організованості земельно-приватизаційних відносин [1, с. 47].

• Переважна більшість Вимог закріплена в нормах права екологічної безпеки, що стосуються правового режиму земель сільськогосподарського призначення, земель житлової і громадської забудови, а також земель водного фонду і земель лісогосподарського призначення. Наведене пояснюється тим, що за умови розуміння приватизації земель як безоплатної процедури, чинним на час написання цієї статті законодавством

України передбачена можливість приватизації земельних ділянок, що відносяться виключно до вищевказаних категорій земель.

• Вимоги вказують на екологічні ризики при приватизації земель, пов'язані як з якістю земельної ділянки, що приватизується, так і з діяльністю, що здійснюватиметься на приватизованій земельній ділянці.

Прикладом Вимоги, що вказує на екологічний ризик, пов'язаний із якістю земельної ділянки, може бути положення частини 3 статті 167 ЗКУ, яким передбачено зобов'язання використовувати забруднені небезпечними речовинами земельні ділянки з дотриманням вимог щодо запобігання їх небезпечному впливу на здоров'я людини. В даному випадку мова йде про ризик заподіяння шкоди здоров'ю людини внаслідок недотримання обмежень у використанні забруднених небезпечними речовинами земельних ділянок.

Прикладом Вимоги, що вказує на екологічний ризик, пов'язаний із планованою до здійснення на земельній ділянці діяльності, є положення п. 3.34. ДБН Б.2.4.-1-94, затверджене наказом Мінбудархітектури України від 05.01.94 р. № 6 "Планування і забудова сільських поселень" [9, с. 167], якими чітко передбачено обов'язок встановлення санітарно-захисної зони розміром не менше 50 метрів при розташуванні біля сельбищної зони установ, складів та відкритих майданчиків, що не є вибухо- та пожежонебезпечними. Наведена норма вказує на можливість прояву екологічного ризику та порушення екологічної безпеки у випадку не встановлення санітарно-захисної зони передбачених розмірів, що може бути наслідком приватизації земельної ділянки, розміри та розташування якої не дають можливості забезпечити вказаний розмір санітарно-захисної зони.

• Вимоги можуть міститись як в обов'язках фізичних або юридичних осіб (наприклад, загальний обов'язок не порушувати екологічну безпеку та не заподіювати шкоди життю і здоров'ю людей при використанні земельної ділянки), так і в обов'язках зазначених осіб (наприклад, дотримуватись обмежень, передбачених чинним законодавством для водоохоронних зон). Відтак, обов'язки-вимоги екологічної безпеки, які зобов'язують здійснювати певні дії можна назвати зобов'язуючими, а обов'язки-вимоги, які забороняють вчиняти певні дії - забороняючими.

Слід також зазначити, що з огляду на абсолютний характер відносин екологічної безпеки [2, с. 35, 91] відносини щодо забезпечення Вимог також є абсолютними, адже забезпечення Вимог здійснюється саме в межах вказаних відносин.

• Вимоги (які закріплені в забороняючих чи зобов'язуючих обов'язках суб'єктів земельно-приватизаційних правовідносин), є формально визначеними, тобто такими, що отримали закріплення в нормах позитивного права та мають чітко встановлені межі. Такі межі об'єктивно обумовлюються необхідністю забезпечення екологічної безпеки і не повинні створювати додаткові, "зайві" обов'язки, якщо мета - забезпечення екологічної безпеки, - досягається без запровадження таких обов'язків. Критерієм визначення вказаних меж, на нашу думку, є встановлення уповноваженим органом можливості виконання передбачених чинним законодавством обов'язків, які є необхідною і достатньою умовою відсутності неприпустимого екологічного ризику (пов'язаного з якісними показниками конкретної земельної ділянки та/або з планованою до здійснення на такій земельній ділянці діяльністю) при подальшому використання приватизованої земельної ділянки на праві приватної власності без заподіяння шкоди життю і здоров'ю людей.

• Вимоги можуть бути закріплені на рівні нормативних актів різної юридичної сили. Головною ознакою Вимоги є її формалізація у формі суб'єктивного обов'язку, що містить зобов'язання по дотриманню імперативних правил екологічної безпеки. Вказані суб'єктивні обов'язки можуть міститись як в законах (як-от у згадуваному вище ЗКУ чи ЗУНПС), підзаконних нормативно-правових актах (зокрема, у Порядку користування землями водного фонду, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 року [10]), а також у нормативних документах (прикладом чому є, зокрема, зазначені в цій статті ДБН Б.2.4.-1-94. "Планування і забудова сільських поселень").

Проведений в статті аналіз юридичних ознак Вимог дає підстави розуміти Вимоги як закріплені в передбачених нормами права екологічної безпеки суб'єктивних обов'язках зобов'язання фізичних та юридичних осіб, які безоплатно отримують у власність земельні ділянки із земель державної чи комунальної власності, спрямовані на виконання імперативних правил екологічної безпеки під час подальшого використання зазначених земельних ділянок на праві приватної власності, можливість дотримання яких перевіряється під час процедури приватизації;

виконання таких зобов'язань забезпечує екологічну безпеку та відсутність неприпустимих екологічних ризиків, пов'язаних з якісними показниками земельної ділянки та/або ризиків, пов'язаних із здійснюваною на земельній ділянці діяльністю, при подальшому використанні приватизованих земельних ділянок на титулі права приватної власності.

Література

1. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. -М.: Юридическая література, 1989.

2. Андрейцев В.І. Екологічне право: курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. - К.: Вентурі, 1996.

3. Баб'як О.С., Біленчук П.Д., Чирва О.Ю. Екологічне право України: навчальний посібник. - К.: Атака, 2000. - С. 99-100.

4. Боголюбов С.А. Экологическое право. Учебник для вузов. - М.: НОРМА, 2000.

5. Бринчук М.М. Экологическое право: Учебник. - М.: Юристъ, 1999.

6. Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 41. - Ст. 546.

7. Відомості Верховної Ради України. - 2002. - N 3-4. - Ст. 27.

8. Екологічне право України: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад.. курс / За ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева - К.: Істина, 2001.

9. Земельний кодекс України з постатейними матеріалами: Збірник нормативно-правових актів та матеріалів судової практики: За станом нормативно-правових актів та актів органів судової влади на 1 лютого 2006 року / Упорядник А.М. Мирошніченко. Науковий редактор В.В. Носік. - К.: Фізична особа - суб'єкт видавничої справи Романчук Р.С., 2006

10. Івченко А. Тлумачний словник української мови. - .Х.: Фоліо, 2002.

11. Куньч З. Універсальний словник української мови. - Т.: Навчальна книга - БОГДАН, 2005.

12. Словарь украинского языка. Т.1. А - Ж. Репринтне видання. - К.: Лексикон, 1996.

13. Фролов М.О. Правові аспекти екологічного ризику: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка - К., 2001.

Размещено на Allbest.ru