Реформування кримінального процесу України та реалізація конституційного права людини на захист в умовах впровадження європейських стандартів судочинства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реформування кримінального процесу України та реалізація конституційного права людини на захист в умовах впровадження європейських стандартів судочинства

О. Плахотнік

Розвиток кримінально-процесуального законодавства в Україні супроводжується цілою низкою законопроектів, які пропонують внесення змін з метою удосконалення Кримінально-процесуального кодексу від 28.12.1960 року (далі - чинний КПК) [3], але законодавство, яке регулює порядок здійснення кримінального судочинства, має забезпечувати не лише кримінальне покарання, а й гарантувати належне дотримання прав людини у кримінальному процесі та рівні процесуальні можливості сторін обвинувачення і захисту які сприятимуть реальному утвердженню змагальності кримінального процесу.

В цілому внесення поодиноких змін не призведе до змістовної перебудови кримінального процесу, а для забезпечення нових соціально-політичних умов життя суспільства і держави у сучасних умовах потрібно прийняти новий Кримінально-процесуальний кодекс, основою якого буде не обвинувальна (інквізиційна), а змагальна модель кримінального судочинства в якій всі положення будуть відповідати Конституції України, міжнародним документам та європейським стандартам судочинства.

Серед зареєстрованих проектів Кримінально-процесуального кодексу у Верховній Раді України є проекти: №7431 від 23.06.2001; №3456 від 29.04.2003; №3456-1 від 19.05.2003; 3456-д від 18.11.2005; №0952 від 25.05.2006; №1233 від 13.12.2007; №9700 від 13.01.2012 та Проект Кодексу України кримінального процесу №9700-1 від 13.01.2012. Робота над проектами Кримінально-процесуального кодексу потребує значних зусиль, реалізації завдань та міжнародних зобов'язань, які стоять перед Україною. Найбільш прогресивним та змістовним став проект Кримінально-процесуального кодексу №9700 (далі - проект КПК),, який потребує значної уваги з боку науковців та депутатів, як суб'єктів законодавчої ініціативи, з метою приведення норм проекту КПК до європейських стандартів судочинства.

Сьогодні існує багато точок зору стосовно внесення змін до кримінально-процесуального законодавства, а професійні дискусії з цих питань стають дедалі змістовними, але у процесі удосконалення потрібне розуміння, наскільки треба удосконалити відповідні норми і чи потрібно йти саме таким шляхом удосконалень для реалізації Україною міжнародних зобов'язань.

Виникає питання, чому не внести змістовні зміни до існуючого чинного КПК та не привести у відповідність необхідні положення чинного КПК до вимог Ради Європи? Майже кожний проект кримінально-процесуального кодексу включає в себе дублювання деяких положень чинного КПК з відповідним внесенням змін. Це говорить про те, що чинний КПК складається з фундаментальних принципів, які вже відпрацьовані на теоретичному та практичному рівні, але щодо питань реалізації міжнародних стандартів судочинства, забезпечення конституційних прав людини, дії"європейських" правових норм потрібно удосконалити не лише окремі положення, а повністю переглянути існуючу систему кримінальної юстиції [2].

Розглядаючи чинне кримінально-процесуальне законодавство України з позиції стандартів Ради Європи у сфері захисту прав людини і основоположних свобод, можна дійти висновку, що чинний КПК відображає ідеологію та правові цінності, які вже не відповідають сучасним потребам європейської спільноти. Рада Європи жорстко критикує чинний КПК, зокрема через практично повну відсутність змагальності та усунення сторони захисту від участі у збиранні та фіксації доказів; його надмірну авторитарність та забюрократизованість процесу, в якому судове засідання відіграє дуже обмежену роль; відсутність ефективних гарантій належного судочинства; надмірність та великою мірою неврегульованість повноважень прокуратури, яка головним чином відповідає за забезпечення законності, а не за проведення розслідування; відсутність судового контролю за діяльністю слідчих органів та міліції; сильний інституційний тиск щодо винесення обвинувального вироку та відсутність незалежності суддів; порушення демократичних стандартів, щодо остаточності судового рішення; поваги до рішення суду, та ін.

Для забезпечення зобов'язань перед Радою Європи, чинне кримінально-процесуальне законодавство України повинно бути побудоване на тих же демократичних засадах, що й більшість кримінально-процесуальних кодексів континентальної Європи, повинно бути ефективним щодо захисту прав людини та бути надійною базою для основних реформ у кримінальному процесі України.

Сьогодні проект КПК прийнятий за основу у першому читанні 09.02.2012 та готується на друге читання. Проект КПК пройшов громадське обговорення на сайті Міністерства юстиції України, отримав позитивний висновок Європейської комісії за демократію через право, пройшов слухання у комітеті Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, перше читання у Верховній Раді України. Дивлячись на такі результати висновків і розглядів, можна стверджувати, що цей проект КПК може бути прийнятий у другому читанні, але розглядаючи проект КПК в контексті реалізації права людини на захист та стосовно повноважень захисника, виникає бажання звернути увагу на норми чинного КПК та удосконалити відповідні норми проекту КПК в аспекті визначеної проблеми.

Стосовно повноважень захисника та права людини і громадянина на захист, потрібно порівняти норми чинного КПК із нормами проекту КПК і зроблені висновки співставити із міжнародними нормами. Крім того, необхідно дослідити процесуальні повноваження суб'єктів, які мають право на захист, та суб'єктів, які уповноважені захищати права і свободи людини та громадянина у кримінальному процесі України.

На думку автора, у процесі реалізації захисту прав і свобод людини і громадянина потрібно дотримуватись міжнародних та конституційних вимог, уникати звуження і обмеження реалізації прав та свобод людини і громадянина на захист.

Спочатку треба звернути увагу на змагальність і диспозитивність, як на одні з головних принципів кримінального процесу, та визначити сторони обвинувачення і захисту. Статтею 16-1 чинного КПК [3], встановлено, що розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності. Державне обвинувачення в суді здійснює прокурор, також обвинувачення здійснює потерпілий або його представник. Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник. Прокурор, підсудний, його захисник чи законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники беруть участь у судовому засіданні як сторони і користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Функція розгляду справи покладається на суд.

Отже, чинний КПК закріплює змагальність, реалізацію конституційних прав на захист, визначає сторони кримінального процесу та рівні права сторін. Це говорить про те, що критика спрямована в сторону неналежного забезпечення змагальності в існуючому кримінальному процесі знаходиться "на межі" реалізації цього принципу, його практичного застосування відповідно до моделі європейських стандартів судочинства.

Статтею 21 чинного КПК передбачено, що підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист та право мати захисника. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав. Статтями 42, 43 обвинувачений та підозрюваний має право мати захисника і побачення з ним до першого допиту. Тобто чинний КПК закріплює посадові обов'язки органів, право обвинуваченого та підсудного знати, в чому його обвинувачують; право обвинуваченого і підсудного знати свої права та право мати захисника [3].

Статтею 20, проекту КПК закріплено право підозрюваного і обвинуваченого на захист, яке полягає у наданні можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, а також користуватися правовою допомогою захисника.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд, зобов'язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника. Підозрюваному, обвинуваченому правова допомога надається безоплатно - за рахунок держави. Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого [4].

Цією статтею у проекті КПК, на думку автора, закріплюється важливе право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, підозрюваний і обвинувачений має право на кваліфіковану правову допомогу безоплатно (за рахунок держави). Враховуючи можливість безоплатної правової допомоги за рахунок держави та відсутність в наведеній статті процесуального статусу підсудного, краще внести зміни і додати статус підсудного до обвинуваченого та закріпити право на безоплатну правову допомогу у виправданого, тоді ця норма буде відповідати всім процесуальним статусам пов'язаним з презумпцією невинуватості. Окрім того, норма, яка закріплює участь захисника у кримінальному провадженні без звуження процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, потребує детального аналізу закріплених прав після визначення статусу захисника, оскільки права людини не можуть бути обмеженні участю захисника так само, як і право на вільний вибір захисника не повинно бути обмеженим.

Говорячи про захист, потрібно звернути увагу на захисника у чинному КПК та проекті КПК, також порівняти права та процесуальні можливості захисника у чинному КПК та проекті КПК.

Виникає необхідність дати визначення захиснику. Статтею 44 чинного КПК визначено, що захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі. Захисниками допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У випадках і в порядку, передбачених чинним КПК, як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники [3].

Ця норма дає визначення захиснику та встановлює вимоги до захисників та інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги. Також закріплюється право допустити близьких родичів, як захисників до участі у справі.

На відміну від чинного КПК, статтею 45 проекту КПК захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, а також особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування. Захисником не може бути адвокат, який не внесений до Єдиного реєстру адвокатів та адвокатських утворень або виключений з нього [4].

Суперечливим, на думку автора, є визначення, яке дається захиснику у пунктах 1, 2 статті 45 проекту КПК, а саме те, що захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, а також особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, та те що захисником не може бути адвокат, який не внесений до Єдиного реєстру адвокатів та адвокатських утворень або виключений з нього.

Аналізуючи статтю 45 проекту КПК виникає питання, чому не йдеться про інших фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правої допомоги? Наприклад, у Концепції реформування кримінальної юстиції закріплено можливість обирати захисника (представника) підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим, як правило, з числа адвокатів, при цьому слід забезпечити процесуальні гарантії конфіденційності спілкування захисника (представника) з підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим. Органи досудового розслідування, державний обвинувач і суд мають бути позбавлені процесуальних можливостей втручатися у вибір захисника та перешкоджати його участі у справі [2]. Формулювання "як правило, з числа адвокатів" за своєю суттю є диспозитивним правом людини на вільний вибір захисника своїх прав. З цього трактування можна зрозуміти, що Концепція реформування кримінальної юстиції чітко не визначає, що захисником повинен бути тільки адвокат, а в результаті у проекті КПК пропонується чітке визначення захисника, як адвоката. Можна передбачити, що таким чином у проекті КПК пропонується підвищити вимоги до надання правової допомоги, але як тоді бути з суб'єктами підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України і не входять до Єдиного реєстру адвокатів та адвокатських утворень?

Щоб відповісти на ці суперечливі питання - потрібно дослідити норми Конституції України, а саме у частині третій статті 29 Конституції України закріплено положення, які гарантують кожному заарештованому чи затриманому можливість користуватися правовою допомогою захисника.

Право на правову допомогу, свободу у виборі захисника та право на безоплатну правову допомогу є у кожного, відповідно до частини першої статті 59 Конституції України [1].

З одного боку можна сказати, що пунктом 1, статті 45 проекту КПК це право можна реалізувати, обравши найкращого захисника серед інших, але це право, на думку автора, буде обмежене, оскільки статтею 45 проекту КПК чітко визначено, що захисником має бути адвокат, який внесений до Єдиного реєстру адвокатів та адвокатських утворень.

Також слід додати, що пунктами 7, 8 статті 12 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" [6], визначено, що органи місцевого самоврядування можуть залучати до надання безоплатної первинної правової допомоги адвокатів або інших фахівців у відповідній галузі права. Адвокат, інший фахівець у відповідній галузі права чи юридична особа приватного права, з якими укладено договір про надання первинної правової допомоги, зобов'язані надавати високоякісну допомогу в обсязі та строки, визначені договором.

Отже, Законом України "Про безоплатну правову допомогу" закріплена можливість надання безоплатної правової допомоги за адвокатами, фахівцями у галузі права чи юридичними особами приватного права. На думки автора, норми, які забезпечують свободу вибору і не звужують права людини на захист повністю відповідають частині першій статті 59 Конституції України.

Другою частиною статті 59 Конституції України закріплено право на захист від обвинувачення та надання правової допомоги, а при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Ця частина статті 59 Конституції України з першого погляду відповідає запропонованим змінам у проекті КПК, які виключають інших фахівців у галузі права і залишають лише адвокатів, але ця норма тільки закріплює правове регулювання діяльності і статус адвокатури при реалізації адвокатурою своїх завдань відповідно до Закону України "Про адвокатуру" [5].

Особливої уваги в даному випадку заслуговує стаття 64 Конституції України, а саме те, що Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені крім випадків, передбачених Конституцією України. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтею 59 Конституції України.