Поняття та загальна характеристика земельної ділянки як об'єкта правовідношення викупу для суспільних потреб

Постановка проблеми. До числа фундаментальних категорій правовідносин викупу земельних ділянок для суспільних потреб відноситься об'єкт, яким є земельна ділянка. Без об'єкта, «як складового елемента будь-яких правовідносин» [1, c. 333, 344], існування правовідношення викупу земельних ділянок для суспільних потреб є неможливим. Адже, земля як унікальний природній об'єкт [2, c. 23], є обмеженою у просторі та не є вільно відтворювальним фактором виробництва [3, c. 123], але в той же час є єдиним місцем для існування людства.

Дослідження даної наукової проблеми актуалізується також тим, що сьогодні Україна стоїть на шляху проведення футбольного чемпіонату Євро 2012, що вимагає здійснення підготовчих дій, - як у сфері побудови спортивних комплексів, так і у сфері інфраструктури, - що ускладнюється в разі неможливості здійснення цих заходів за рахунок земель державної чи комунальної власності.

Ступінь наукової розробки проблеми. Окремі правові аспекти земельної ділянка, як об'єкта правовідносин, є предметом дослідження багатьох науковців, таких як: В.І. Андрейцев, А.П. Анісімов, О. Бадулін, П. Барабаш, О.Г. Бондар, О.В. Глотова, В.К. Гуревський, Н.В. Ільницька, М.П. Кабитов, К.С. Клейменова, О. Костяшкін, П.Ф. Кулинич, Р.І. Марусенко, А.М. Мірошниченко, К.С. Мітягін, В.В. Носік, К.П. Пейчев, Д.М. Старостенко, Н.І. Титова, О.В. Шіхалєва, М.В. Шульга та інших. Однак спеціальне дослідження земельної ділянки як об'єкта правовідношення викупу для суспільних потреб в правовій науці є неповним, що і обумовило вибір предмета дослідження.

Мета даного дослідження полягає в тому, щоб провести ґрунтовний аналіз категорії земельна ділянка як об'єкту правовідношення викупу для суспільних потреб. А також на основі врахування новітніх досягнень правової науки запропонувати низку конкретних рекомендацій щодо вдосконалення поняття земельної ділянки як об'єкта правовідношення викупу для суспільних потреб.

Виклад основного матеріалу дослідження. Земельна ділянка як частина земного простору є невід'ємним елементом у процесі задоволення суспільних потреб. В правовій доктрині земельна ділянка зазвичай розглядається, як виділена межами частина земної поверхні [4, c. 121] (з ґрунтами [5, c. 93], багаторічними насадженням [6, c. 206], та іншими невіддільними об'єктами [5, c. 117; 7, c. 34]); а деякі науковці, до її складу відносять і частину простору навколо неї [8, c. 25]; з установленим місцем розташування та визначеним правовим режимом, яка належить конкретному суб'єктові на праві власності [9, c. 7].

Беручи до уваги усі вищезазначені загальні характеристики об'єкта правовідношення, відзначимо, що земельна ділянка як об'єкт правовідношення викупу для суспільних потреб, характеризується також ознаками, які в сукупності визначають її особливість, по відношенню до загального об'єкта правовідносин.

Так, викуп, як одна із форм відчуження, визначає, що право власності на земельну ділянку переходить від одної особи до іншої. Саме перебування земельної ділянки у власності контрагента відчужувача, який має правомочність нею розпоряджатися, визначає земельну ділянку як об'єкт правовідносин викупу для суспільних потреб.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» від 17.11.2009 р., об'єктом викупу для суспільних потреб є земельна ділянка, яка перебуває у власності фізичних або юридичних осіб.

Оскільки земельні ділянки, як просторово і функціонально визначене ціле призначені не лише для задоволення потреб власника, а й являють собою споживчий інтерес для суспільства в цілому [10, c. 140], що виражається у формі дотриманням принципу «соціального обов'язку» для кожного [11, c. 17], пропонуємо виділяти ознакою земельної ділянки як об'єкта правовідношення викупу, - її обтяження існуючими суспільними потребами. Однак, варто зауважити, що обтяження земельної ділянки характеризується саме незадоволеними (існуючими) суспільними потребами, для яких викупляється земельна ділянка. Так, якщо суспільна потреба припиняє своє існування, обтяження у даному розумінні також припиняється.

Суперечливою з цього приводу видається позиція К.С. Клейменової про те, що саме рішення уповноваженого органу про викуп визначає обтяження земельної ділянки [5, c. 8]. Відзначимо, що рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про викуп, як умова виникнення правовідносин, є лише правовою формою вираження існування суспільної потреби. Обтяженням же земельної ділянки, як об'єкта викупу, є суспільні потреби, які виражаються даним рішенням уповноваженого органу. Обтяження земельної ділянки спрямоване на вчинення землевласником певних дій, або ж утримання від них, чи терпіння з метою забезпечення прав третіх осіб [12, c. 72], як елемент в юридичній конструкції процедури викупу, є визначальним у вираженні правових статусів сторін у правовідношенні.

Особливостями викупу для суспільних потреб є характеристики земельних ділянок окремих категорій земель.

Відзначимо, що по при існування на сьогодні мораторію на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України зроблено виключення на їх вилучення (викупу) для суспільних потреб.

Визначальними у процесі викупу земельних ділянок для суспільних потреб є положення ст. 23 Земельного кодексу України, де визначено, що для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. Схоже правове регулювання вживається і у ст. 57 Лісового кодексу України про те, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, а саме з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями.

Обмеженням викупу для суспільних потреб характеризуються особливо цінні землі. Так, згідно зі ст. 150 Земельного кодексу України, вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається за винятком земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності у певних випадках. Викупляються ж для суспільних потреб земельні ділянки, які перебувають у приватній власності фізичних та (або) юридичних осіб. А тому, вважаємо, в даному випадку існує пряма законодавча заборона на викуп земельних ділянок, в яких існує суспільна потреба, для несільськогосподарських потреб.

Не можна оминути увагою положення про те, що викуп земельних ділянок для суспільних потреб під об'єкти містобудування повинен здійснюватися у відповідності до вимог, визначених містобудівною або землевпорядною документацією (генеральних планів населених пунктів, проектів детального планування, іншою містобудівною документацією, техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, тощо). Однак дана документація не може виражати безпосередньо суспільну потребу, як підставу викупу земельної ділянки. Планування, виражене у формі юридичних документів, визначає». напрям і межі територіального розвитку, функціональне зонування, забудову і благоустрій території…» [13, c. 467]. Так, зокрема, відповідно до ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI від 17 лютого 2011 р., генеральний план населеного пункту це - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. У даному випадку, вважаємо, містобудівна документація, у формі обов'язковості дотримання її вимог (ст. 5) [14], лише встановлює юридичні рамки ймовірної спрямованості процедури викупу земельних ділянок для суспільних потреб, а не визначає де-юре існування суспільної потреби у викупі певної земельної ділянки. Як вірно вказує, з цього приводу, М.П. Кабитов, є недопустимим введення для даного випадку презумпції наявності публічної потреби, підстави викупу повинні бути обґрунтовані [15, c. 132].

Заборона на викуп земельних ділянок для суспільних потреб із земель природно-заповідного фонду, земель оздоровчого призначення, земель рекреаційного чи земель історико-культурного призначення відсутня. Водночас, на цих землях заборонено здійснювати будь-яку діяльність, що суперечить цільовому призначенню або може негативно вплинути на стан цих об'єктів, чим опосередковано встановлюються обмеження у викупі земельних ділянок для суспільних потреб, що суперечать даним вимогам.

Висновок. На основі вищевикладеного, вважаємо за доцільне, запропонувати авторське визначення поняття земельної ділянки як об'єкта правовідношення викупу для суспільних потреб, під яким слід розглядати юридично відокремлену межами частину земної поверхні (в тому числі ґрунтовий покрив та багаторічні насадження) та простір навколо неї, з установленим місцем розташування, визначеним правовим режимом, яка належить на праві приватної власності юридичній та (або) фізичній особі, обтяжена існуючими суспільними потребами, для задоволення яких здійснюється її викуп.

земельний викуп відчуження суспільний

Размещено на Allbest.ru