Нормативною основою дослідження адміністративно-правового забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ є закони України та відомчі нормативно-правові акти.

Для розробки пропозицій щодо вдосконалення механізму адміністративно-правового забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ використовувалось законодавство Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Сполучених Штатів Америки, Федеративної Республіки Німеччина.

Емпіричну основу дослідження склали матеріали анкетування 340 працівників міліції Дніпропетровської, Чернігівської, Київської, Івано-Франківської областей та Автономної Республіки Крим, а також результати вивчення 126 матеріалів службових розслідувань з приводу порушення правил роботи з інформацією з обмеженим доступом працівниками органів внутрішніх справ України в Дніпропетровській, Запорізькій та Харківській областях.

– систему критеріїв поділу інформації на конфіденційну і таємну шляхом запровадження таких показників, як рівень нормативно-правового акта, який визначає режим обмеженого доступу до інформації; джерело її походження; кошти, за рахунок яких отримано інформацію; ступінь захисту; коло осіб, які можуть користуватись відомостями; рівень відповідальності за протиправні дії із зазначеними категоріями інформації тощо;

– класифікацію таємниць, передбачених законодавством України, шляхом встановлення таких критеріїв: галузь застосування таємниці; структура її змістовної частини; рівень захисту; характер правовідносин; ступінь розробленості;

– поняття інформаційної безпеки органів внутрішніх справ України шляхом визначення її як стану захищеності службових інтересів, за якого зводиться до мінімуму завдання шкоди та створення перешкод у діяльності органів внутрішніх справ, у тому числі через порушення режиму службової таємниці;

– порядок віднесення відомостей до службової таємниці в органах внутрішніх справ України та зміна їх правового режиму шляхом надання права ініціювати цей процес працівникам міліції, які вважають обмеження доступу до інформації службовою необхідністю;

– форми документів, які містять зобов'язання щодо дотримання режиму службової таємниці при вступі на службу та звільненні з органів внутрішніх справ України, а також документальне оформлення порядку передачі та зберігання відомостей, що становлять службову таємницю в органах внутрішніх справ України, на різних носіях шляхом розроблення нових форм облікових документів;

дістало подальшого розвитку:

– поняття інформації, що використовується в діяльності органів внутрішніх справ України, через віднесення до неї відомостей як про діяльність органів внутрішніх справ, так і про осіб, предмети, події, процеси, що отримані ззовні;

– перелік прав та обов'язків працівників органів внутрішніх справ України щодо дотримання режиму службової таємниці на всіх етапах роботи з інформацією, що її становить;

– удосконалення правових норм, що передбачають дисциплінарну відповідальність працівників органів внутрішніх справ України, за рахунок визначення переліку дій, які є порушенням режиму службової таємниці;

– дослідження іноземного досвіду правового регулювання суспільних відносин, предметом яких є службова таємниця, що дозволило з'ясувати дуалістичну сутність її змістовної частини та необхідність застосування цього адміністративно-правового режиму в усіх державних органах України.

Сформульовано ряд пропозицій щодо внесення змін та доповнень як до законів України “Про інформацію”, “Про міліцію”, “Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України”, Кодексу України про адміністративні правопорушення, так і до законопроектів: “Про органи внутрішніх справ України”, “Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України”, “Про державні секрети” тощо. Запропоновано розробити та прийняти Закон України “Про службову таємницю”, “Інструкцію про забезпечення службової таємниці в органах державної влади” та “Інструкцію про забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ України”.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:

– у науково-дослідній роботі - для подальших наукових досліджень у галузі адміністративного та інформаційного права щодо режиму службової таємниці;

– у правотворчості - для вдосконалення законів України “Про інформацію”, “Про міліцію”, “Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України” та Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також підзаконних актів, що регулюють режим інформації з обмеженим доступом в Україні та органах внутрішніх справ (листи до комітетів Верховної Ради України вих. № 922 від 27.03.2008 р., вих. № 925 від 27.03.2008 р.);

– у правозастосовчій діяльності - для покращання діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення режиму службової таємниці (Акт впровадження в діяльність Департаменту державної служби боротьби з економічною злочинністю від 14.04.2008 р., Акти впровадження в діяльність УМВС України в Дніпропетровській області від 07.09.2005 р. і 12.12.2007 р.) та Управління державної служби України в Дніпропетровській області (Акт впровадження від 26.03.2008 р.);

– у навчальному процесі - положення та висновки дисертації використовуються при викладанні навчальних дисциплін “Адміністративне право”, “Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ України” та інших навчальних дисциплін у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ (Акт впровадження від 10.11.2007 р.), у Запорізькому юридичному інституті Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (Акт впровадження від 14.11.2007 р.), а також у Кіровоградському юридичному інституті Харківського національного університету внутрішніх справ (Акт впровадження від 02.04.2008 р.).

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи доповідалися на восьми науково-практичних конференціях, основними з яких є: міжнародні науково-практичні конференції “Другі осінні юридичні читання” (Хмельницький, 14-15 листопада 2003 р.), “Проблеми підвищення ефективності протидії незаконному обігу наркотичних та психотропних речовин: вітчизняний та міжнародний досвід” (Дніпропетровськ, 17 жовтня 2003 р.), “Актуальні проблеми протидії економічній злочинності, тінізації та корупції в умовах формування ринкової економіки в Україні” (Львів, 30 вересня 2005 р.), “Правове забезпечення сфери державного управління та місцевого самоврядування” (Запоріжжя, 27-28 жовтня 2005 р.); а також Всеукраїнська науково-практична конференція “Удосконалення діяльності органів внутрішніх справ України з попередження й розкриття злочинів та інших правопорушень” (Запоріжжя, 2 листопада 2007 р.).

Публікації: Основні положення та результати дисертації викладено у семи наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені ВАК України як фахові з юридичних наук, та восьми тезах доповідей.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають сім підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 286 сторінок, з яких 198 - основний текст, додатки - 57 сторінок, список використаних джерел охоплює 342 найменування і займає 31 сторінку.

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; вказується на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються мета, завдання дослідження, його об'єкт та предмет, використані методи, нормативна та емпірична основи; формулюються основні теоретичні положення, які обумовлюють наукову новизну, визначається практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

Розділ 1. “Теоретико-правова характеристика службової таємниці в органах внутрішніх справ” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Службова таємниця як вид інформації з обмеженим доступом у діяльності органів внутрішніх справ” розглянуто сучасні наукові теорії та концепції щодо сутності інформації як об'єкта правовідносин, виділено її найважливіші ознаки: нематеріальна сутність; можливість бути скопійованою та відтвореною необмежену кількість разів; багатоваріантність форм подання; можливість одночасного знаходження у необмеженого кола осіб тощо. Зазначені ознаки є базовими для формулювання визначення інформації, що використовується в ОВС України, яка, в свою чергу, є ключовим елементом службової таємниці в органах внутрішніх справ України.

Розглянуто види інформації за різними критеріями, визначеними як законодавцем, так і науковцями. Зосереджено увагу на класифікації інформації за режимом доступу. Таємну та конфіденційну інформацію пропонується розмежовувати за такими критеріями: 1) рівнем нормативно-правового акта, який визначає режим обмеженого доступу до інформації; 2) джерелом походження; 3) коштами, за рахунок яких отримана інформація; 4) ступенем захисту; 5) колом осіб, які можуть користуватись відомостями; 6) строком зберігання; 7) можливими негативними наслідками порушення порядку користування; 8) відповідальністю за протиправні дії із зазначеними категоріями інформації.

Встановлено, що система інформації з обмеженим доступом в Україні складається з таємної та конфіденційної інформації, що утворюють 23 види таємниць, серед яких найпоширенішими є державна, комерційна, банківська, медична, адвокатська, службова тощо. При виконанні завдань, покладених на органи внутрішніх справ, їхні працівники отримують значний обсяг інформації з обмеженим доступом. Цей факт був врахований при формулюванні визначення службової таємниці та встановлення її елементів.

У підрозділі 1.2. “Характеристика службової таємниці в органах внутрішніх справ” з'ясовано ознаки та зміст службової таємниці в органах внутрішніх справ України.

Розглянуто інститут таємниці як засіб захисту прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб та забезпечення ефективної реалізації функцій, що покладені на державні органи.

На підставі аналізу наукових позицій щодо походження, змісту та особливостей таємниці як виду правового захисту інформації встановлено основні ознаки, притаманні відомостям, що становлять всі види таємниць: повинні бути відомі чи довірені вузькому колу осіб; на осіб, яким вони довірені, покладено обов'язок дотримуватись правил їх використання; не підлягають розголошенню (тобто поширенню за колом визначених осіб); порушення правил роботи з ними може спричинити настання негативних наслідків та притягнення до юридичної відповідальності винних. Запропоновано виділяти такі елементи будь-якої таємниці: змістовний, що включає сукупність відомостей, які потребують обмеження доступу через їх цінність, та режимний - сукупність спеціальних правил поводження з такими відомостями при їх копіюванні, передачі, зберіганні, пересиланні, знищенні. Врахувавши зазначене та особливості діяльності міліції, встановлено ознаки службової таємниці в органах внутрішніх справ України та сформульовано її визначення.

Розроблено критерії класифікації таємниць, передбачених українським законодавством, що утворюють систему інформації з обмеженим доступом: 1) власник відомостей, що становлять таємницю; 2) сфера використання; 3) структура змістовної частини; 4) метод регулювання відносин, що виникають з приводу дотримання таємниці; 5) ступінь розробленості. З урахуванням цієї класифікації визначено місце службової таємниці в органах внутрішніх справ у системі інформації з обмеженим доступом.

У підрозділі 1.3. “Режим службової таємниці як елемент системи інформаційної безпеки органів внутрішніх справ” розглянуто особливості інформаційної безпеки органів внутрішніх справ як складової безпеки держави. Зокрема, висвітлено поняття, ознаки та елементи інформаційної безпеки органів внутрішніх справ. Визначено рівні інформаційної безпеки в системі органів внутрішніх справ: 1) інформаційна безпека Міністерства внутрішніх справ як інформаційна безпека центрального органу виконавчої влади; 2) інформаційна безпека підрозділу органів внутрішніх справ України як різновид інформаційної безпеки установи; 3) інформаційна безпека працівника органів внутрішніх справ України як вид інформаційної безпеки людини.

Визначено найважливіші ознаки адміністративно-правового режиму: 1) складається з правил, що визначають сукупність специфічних обмежувальних та забезпечувальних заходів; 2) мета - встановлення оптимальних відносин у конкретній сфері, що забезпечує безпеку особи, суспільства і держави; 3) суб'єкти правовідносин за своїм статусом займають юридично нерівні позиції; 4) вимушеність детальної регламентації діяльності державних органів і громадських організацій; 5) діяльність фізичних та юридичних осіб регламентується спеціальними нормами права; 6) встановлення особливого контролю за належним дотриманням правопорядку у сфері дії режиму. На підставі зазначеного та з урахуванням особливостей службової таємниці в органах внутрішніх справ України, сформульовано визначення її режиму.

Основними елементами режиму таємниці визначено правила, що встановлюють: мету адміністративно-правового режиму таємниці; його принципи; засоби обмеження доступу до інформації, що становить таємницю; підстави виникнення прав і обов'язків осіб щодо дотримання такого режиму; способи захисту права на конфіденційність відомостей, віднесених до таємниці; порядок здійснення контролю та нагляду за дотриманням правил використання таємниці тощо. Застосовуючи ці положення до службової таємниці в органах внутрішніх справ України, визначено елементи її режиму.

Розглянуто класифікацію адміністративно-правових режимів за такими критеріями: масштабом можливостей громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав; глибиною змін у конституційному статусі зазначених суб'єктів; часом та територією дії режиму; окремими об'єктами, щодо яких він встановлюється; видами діяльності, в яких режим застосовується. Режим службової таємниці в органах внутрішніх справ України охарактеризовано як обмежувальний, звичайний, постійний адміністративно-правовий режим, що застосовується у правоохоронній діяльності до цінної службової інформації, і діє на всій території України.

Розділ 2. “Механізм адміністративно-правового забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Поняття та структура механізму адміністративно-правового забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ” проведено аналіз міжнародних правових актів, законодавства України та наукових робіт щодо регулювання інформаційних відносин, предметом яких є інформація з обмеженим доступом. Встановлено, що провідне місце в цій сфері посідає такий інститут права, як адміністративно-правовий механізм, який включає всі елементи правовідносин, що регулюються, а також сукупність правових норм, що визначають порядок застосування форм, засобів і заходів впливу на поведінку фізичних та юридичних осіб з метою реалізації їх інтересів та досягнення певних цілей.

З'ясовано, що існуючий порядок роботи з конфіденційною інформацією, яка є власністю держави, в діяльності органів внутрішніх справ має такі недоліки: не визначено порядок віднесення інформації до службової таємниці; не передбачено оприлюднення переліків інформації, доступ до якої обмежується; відсутні форми документів, що закріплюють обов'язок дотримуватись правил роботи із службовою таємницею; не визначено переліки прав та обов'язків працівників міліції щодо дотримання режиму службової таємниці; не напрацьовано способи визначення шкоди, завданої порушенням режиму службової таємниці, та шляхи мінімізації її негативних наслідків; не передбачено дисциплінарної та адміністративної відповідальності за порушення такого режиму; відсутня статистична звітність щодо кількості фактів відповідних дисциплінарних та адміністративних проступків тощо.

Зроблено висновок, що забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ - це процес створення надійних умов для реалізації її режиму, гарантування досягнення його цілей, захисту інтересів органів внутрішніх справ, охорони службової таємниці від небезпеки її розголошення, незаконного використання, зберігання чи знищення. Розглянуто механізм адміністративно-правового забезпечення службової таємниці як систему заходів у трьох основних напрямках: регулювання, охорона та захист. У результаті моделювання механізму адміністративно-правового забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ були встановлені його елементи.

Запропонований механізм адміністративно-правового забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ України ґрунтується на досягненнях науки інформаційного права, а також видається більш ефективним порівняно із сукупністю чинних правил щодо роботи з конфіденційною інформацією, що є власністю держави.

У підрозділі 2.2. “Характеристика елементів механізму адміністративно-правового забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ” розглянуто зміст та особливості елементів механізму адміністративно-правового забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ України. Акцентується увага на таких складових механізму, як: інформаційне середовище органів внутрішніх справ, цілі та завдання, принципи, суб'єкти, об'єкти, засоби і способи недопущення реалізації загроз інформаційній безпеці органів внутрішніх справ через порушення режиму службової таємниці, відповідальність за протиправні дії у цій сфері.

Обґрунтовано важливість значення кількох ключових елементів при регулюванні відносин, що виникають з приводу використання службової таємниці. Так, приділено увагу інформаційному середовищу органів внутрішніх справ України, яке визначається як система інформаційних правовідносин, що виникають між органами внутрішніх справ, державними органами, фізичними та юридичними особами усіх форм власності з приводу обміну інформацією, яка використовується працівниками міліції України для реалізації покладених на них завдань.

Цілями досліджуваного механізму є: 1) забезпечення цілісності, достовірності та конфіденційності внутрішньоорганізаційних відомостей як всередині органів внутрішніх справ, так і при переданні її від одного підрозділу органу внутрішніх справ України до іншого; 2) забезпечення рівня обмеженого доступу інформації, переданої фізичними чи юридичними особами до органів внутрішніх справ, яка становить інший вид таємниці, що охороняється законодавством України; 3) унеможливлення або зведення до мінімуму розголошення службової таємниці працівниками органів внутрішніх справ України; 4) усунення негативних наслідків для органів внутрішніх справ України при порушенні режиму службової таємниці тощо. Зазначені цілі забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ України можуть бути реалізовані через вирішення завдань, сформульованих дисертантом у роботі.

Важливим елементом механізму адміністративно-правового забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ України є такі принципи: 1) дотримання законності на всіх етапах роботи із службовою таємницею; 2) постійності забезпечення режиму службової таємниці в межах термінів, обумовлених цінністю відомостей, що її становлять; 3) достатності захисту службової таємниці; 4) варіативності методів та засобів забезпечення службової таємниці; 5) персональної відповідальності за порушення правил роботи із службовою таємницею; 6) співрозмірність вартості засобів забезпечення службової таємниці з розмірами можливої шкоди.

Розглянуто систему суб'єктів, на які покладено обов'язок дотримуватись режиму службової таємниці, їх компетенцію та напрями оптимізації їх діяльності. Так, запропоновано поділяти всіх суб'єктів на такі групи: 1) органи внутрішніх справ та їхні працівники, які, у свою чергу, поділяються на: а) загальні та б) спеціальні (режимні підрозділи); 2) юридичні та фізичні особи, що передають чи отримують від органів внутрішніх справ конфіденційну інформацію.

Розглянуто об'єкти, тобто носії інформації, які визначаються як електронні, цифрові, магнітні та паперові об'єкти, що за своїми властивостями можуть використовуватись для запису, копіювання, переміщення, зберігання, компілювання та зміни інформації, яка віднесена до службової таємниці в органах внутрішніх справ України.

Дослідження внутрішніх і зовнішніх загроз інформаційній безпеці органів внутрішніх справ України, узагальнення матеріалів анкетування та службових розслідувань щодо порушення правил використання інформації з обмеженим доступом дозволило встановити найбільш адекватні засоби, способи та методи забезпечення режиму службової таємниці на кожному етапі роботи з нею.

Відповідальність за порушення режиму службової таємниці розглянуто як обов'язковий елемент досліджуваного механізму, оскільки вона забезпечує виконання встановлених правил. Висвітлено особливості юридичної відповідальності за порушення правил користування конфіденційною інформацією, що є власністю держави, та інших видів інформації з обмеженим доступом, які є складовими службової таємниці в органах внутрішніх справ України.

Розглянуті елементи у сукупності взаємодоповнюють одне одного, що підвищує рівень ефективності механізму адміністративно-правового забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ.

Розділ 3. “Удосконалення адміністративно-правового забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Напрями оптимізації організаційного забезпечення режиму службової таємниці в органах внутрішніх справ” запропоновано комплекс заходів щодо підвищення ефективності забезпечення режиму службової таємниці у трьох напрямах: регулювання, охорона та захист. Так, для вдосконалення регулювання інформаційних відносин, що виникають з приводу службової таємниці, необхідно: 1) передбачити окремий напрямок діяльності режимних підрозділів органів внутрішніх справ України щодо забезпечення режиму службової таємниці та затвердити відповідні функціональні обов'язки його працівників; 2) надати можливість працівникам органів внутрішніх справ України - основним користувачам відомостей, що становлять службову таємницю, приймати рішення щодо передачі цієї інформації іншим особам; 3) знизити рівень посад осіб, що входять у комісію, компетентну надавати висновок щодо необхідності встановлення режиму службової таємниці, його зміни чи зняття, до керівників конкретних підрозділів та рядових працівників міліції, які є безпосередніми користувачами службової таємниці; 4) використовувати правила затвердження переліку відомостей, що становлять службову таємницю, порядок його оприлюднення та оскарження; 5) запровадити статистичну звітність, яка відображатиме стан забезпечення режиму службової таємниці в органах внутрішніх справ. Для надійнішої охорони службової таємниці в органах внутрішніх справ пропонується: 1) застосовувати нові засоби охорони електронних, цифрових, магнітних носіїв службової таємниці з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу та оновити порядок їх обліку; 2) затвердити форми розписок про зобов'язання дотримуватись режиму службової таємниці працівниками міліції при вступі на службу та при звільненні; 3) встановити єдині вимоги до виготовлення, користування, передачі, копіювання, обліку, збереження та знищення носіїв службової таємниці в системі органів внутрішніх справ України; 4) затвердити зразки листів, запитів на отримання доступу до службової таємниці в органах внутрішніх справ України з гарантіями збереження її конфіденційності та інші види документів. Для підвищення рівня захисту службової таємниці в органах внутрішніх справ України необхідно оновити засоби захисту електронних, цифрових, магнітних засобів, за допомогою яких проводиться обробка, передача і зберігання інформації, що становить службову таємницю, як носіїв службової таємниці в органах внутрішніх справ України, запровадити практику притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників міліції за порушення режиму службової таємниці, а також розробити та затвердити способи визначення розміру шкоди, що була завдана порушенням режиму службової таємниці, та напрями мінімізації негативних наслідків .

У підрозділі 3.2. “Шляхи вдосконалення правового забезпечення режиму службової таємниці в органах внутрішніх справ” запропоновано вдосконалення законодавства України щодо забезпечення службової таємниці органами внутрішніх справ з урахуванням зазначених вище організаційних заходів. Для підвищення рівня правового забезпечення режиму службової таємниці в діяльності усіх органів державної влади необхідно розробити та прийняти Закон України „Про службову таємницю”, де повинні визначатися основні категорії; ознаки службової таємниці; перелік відомостей, які не можуть бути до неї віднесені; порядок встановлення, зміни та зняття режиму службової таємниці з конкретних відомостей; порядок знищення відомостей, що становлять службову таємницю; контроль та нагляд за дотриманням відповідного режиму тощо. Прийняття такого нормативно-правового акта надасть законні підстави для обмеження доступу до конфіденційної інформації у сфері державного управління і припинить використання таких незаконних грифів, як “Не для друку”, “Опублікуванню не підлягає”, “Конфіденційна інформація” тощо.

Для створення підґрунтя щодо прийняття такого нормативно-правового акта запропоновано доповнити Закон України “Про інформацію” такими визначеннями, як інформація з обмеженим доступом, таємниця, режим таємниці, види таємниць (комерційна, банківська, лікарська, державна, службова тощо), критеріями поділу інформації на конфіденційну і таємну, а також переліком відомостей, доступ до яких не може бути обмеженим. У майбутньому при кодифікації інформаційного законодавства України зазначені правові норми повинні ввійти в Інформаційний кодекс України. Також пропонується: доповнити закони України “Про міліцію” та “Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України” обов'язком працівників міліції дотримуватись режиму службової таємниці; передбачити право на отримання від фізичних і юридичних осіб конфіденційної інформації, а також право вимагати додержання конфіденційності відомостей, що становлять службову таємницю в органах внутрішніх справ, при передачі їх у законне користування фізичним та юридичним особам. Зазначені вище зміни обґрунтовують необхідність доповнення Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України переліком порушень режиму службової таємниці, за які працівники міліції можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності.

Запропоновано замінити “Інструкцію про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави“, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р. № 1893, на “Інструкцію про забезпечення службової таємниці в органах державної влади”. На виконання зазначеної постанови Кабінету Міністрів України Міністерство внутрішніх справ повинно прийняти внутрішньовідомчу інструкцію, де буде здійснено деталізацію положень зазначеного підзаконного акта для цього відомства, структура якого повинна бути такою: 1) загальні положення; 2) віднесення відомостей до службової таємниці; 3) основні положення режиму службової таємниці в органах внутрішніх справ України; 4) зміна режиму доступу до інформації, що віднесена до службової таємниці; 5) контроль за дотриманням режиму службової таємниці; 6) відповідальність за порушення режиму службової таємниці. Після цього об'єктивно необхідним стане внесення запропонованих змін до положень про порядок роботи з носіями конфіденційної інформації, що є власністю держави, у міськрайлінорганах, посадових інструкцій працівників відділів документального забезпечення та режиму, а також доповнення відповідними положеннями функціональних обов'язків працівників усіх видів служб органів внутрішніх справ України.

У сукупності Закон України “Про інформацію”, Закон України “Про службову таємницю”, Інструкція про забезпечення службової таємниці в органах державної влади, затверджена постановою Кабінету Міністрів України, Інструкція про забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, складатимуть систему нормативно-правових актів, які на всіх рівнях законодавства будуть системно регламентувати елементи механізму адміністративно-правового забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ України.

службова таємниця інформація безпека

висновки

У дисертації сформульовано ряд теоретичних узагальнень, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вдосконалення адміністративно-правового забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ України.

1. Інформація як об'єкт службових правовідносин в органах внутрішніх справ України - це сукупність відомостей про діяльність органів внутрішніх справ, заплановані заходи, результати роботи, шляхи вдосконалення боротьби із злочинністю, методи та засоби реалізації покладених завдань, а також відомості про осіб, предмети, події, процеси, що отримані ззовні системи органів внутрішніх справ і необхідні для їх ефективної правоохоронної діяльності.

2. Ознаками відомостей, що складають службову таємницю в органах внутрішніх справ України, є: 1) віднесені законодавством до службової інформації про діяльність органів внутрішніх справ; 2) передані органам внутрішніх справ у користування громадянами, підприємствами, установами та організаціями; 3) такі, що не становлять державної таємниці та не визначені як загальнодоступні; 4) створені працівниками міліції в силу виконання службових обов'язків; 5) які мають дійсну чи потенційну цінність для органів внутрішніх справ; 6) відомі вузькому колу осіб; 7) доступ до яких обмежений відповідно до чинного законодавства; 8) порушення правил роботи з якими може спричинити настання негативних наслідків; 9) за незаконне використання яких встановлюється юридична відповідальність. Таким чином, службова таємниця органів внутрішніх справ України - це конфіденційні відомості про фізичних осіб, підприємства, установи, організації, органи внутрішніх справ та їх діяльність, створені чи одержані працівниками міліції на законній підставі при виконанні своїх обов'язків, доступ до яких обмежений у силу службової необхідності, незаконне одержання, використання, розголошення чи знищення яких створює загрозу заподіяння шкоди працівникові міліції, органу внутрішніх справ України чи іншим особам.

3. Службова таємниця в органах внутрішніх справ України є одним із видів службової таємниці державних органів, яка використовується в правоохоронній сфері. Службова таємниця складається з двох елементів: 1) змістовного - інформації, утвореної в процесі діяльності органів внутрішніх справ, тобто внутрівідомчої інформації та отриманої від фізичних та юридичних осіб, необхідної для здійснення правоохоронних функцій держави; 2) режимного - сукупності правил поводження з інформацією, доступ до якої обмежений. Службова таємниця в органах внутрішніх справ характеризується як публічноправова таємниця, що містить складну конфіденційну інформацію, яка використовується в правоохоронній сфері органами внутрішніх справ України для виконання покладених на них завдань.

4. Режим службової таємниці в органах внутрішніх справ України - це сукупність правил, передбачених законодавством, що визначають адміністративно-правові засоби і способи регулювання інформаційних правовідносин між працівниками органів внутрішніх справ України та іншими особами, предметом яких є службова таємниця, дія яких заснована на принципі балансу інтересів та спрямована на забезпечення інформаційної безпеки органів внутрішніх справ України. Його основними елементами є правила, що визначають: 1) мету адміністративно-правового режиму службової таємниці; 2) його принципи; 3) засоби віднесення інформації до службової таємниці та надання доступу до неї; 4) підстави виникнення повноважень працівників органів внутрішніх справ України щодо службової таємниці; 5) способи юридичного впливу на суб'єктів інформаційних правовідносин, предметом яких є службова таємниця; 6) способи захисту права на конфіденційність відомостей, віднесених до службової таємниці; 7) порядок здійснення контролю та нагляду за дотриманням правил використання службової таємниці.

5. Механізм адміністративно-правового забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ України - це динамічна система правових форм, засобів і заходів впливу на поведінку суб'єктів через встановлення їхніх прав та обов'язків щодо створення, передачі, використання, зберігання, зміни, знищення конфіденційних службових відомостей, дія і взаємодія яких спрямовані на запобігання порушенню режиму службової таємниці чи на його відновлення у разі порушення.

6. Елементами механізму адміністративно-правового забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ України є: 1) правові норми та нормативно-правові акти; 2) індивідуально-правові документи; 3) юридичні факти; 4) інформаційне середовище, в якому виникають правовідносини щодо захисту службової таємниці; 5) цілі та завдання, які відображають інтереси міліції України щодо забезпечення їх службової таємниці; 6) принципи цього механізму; 7) суб'єкти, які вступають у такі інформаційні відносини; 8) суб'єктивні права та юридичні обов'язки цих суб'єктів; 9) об'єкти, на які поширюється режим службової таємниці (носії інформації); 10) засоби, способи та методи забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ України, що визначаються з урахуванням загроз; 11) відповідальність за дотримання правил режиму службової таємниці в органах внутрішніх справ України.

7. Інформаційна безпека органів внутрішніх справ України - це такий стан захищеності службових інтересів, за якого зводиться до мінімуму заподіяння шкоди та створення перешкод у діяльності органів внутрішніх справ через неповноту, несвоєчасність, недостовірність інформації, що використовується, або протиправний інформаційний вплив, недоліки функціонування інформаційних систем, мереж, технологій, а також через порушення режиму службової таємниці.

8. Для вдосконалення організаційного забезпечення режиму службової таємниці в органах внутрішніх справ України необхідно: 1) передбачити окремий напрямок діяльності режимних підрозділів органів внутрішніх справ України щодо забезпечення режиму службової таємниці та затвердити відповідні функціональні обов'язки його працівників; 2) надати можливість працівникам органів внутрішніх справ України - основним користувачам відомостей, що становлять службову таємницю, приймати рішення щодо передачі цієї інформації іншим особам; 3) встановити єдині вимоги до виготовлення, користування, передачі, копіювання, обліку, збереження, знищення носіїв службової таємниці в системі органів внутрішніх справ України та затвердити нові форми документів; 4) встановити механізм затвердження переліку відомостей, що становлять службову таємницю, порядок його оприлюднення, оскарження та зняття цього адміністративно-правового режиму з відомостей; 5) розробити посадові інструкції з переліком повноважень працівників органів внутрішніх справ України щодо дотримання режиму службової таємниці; 6) встановити дисциплінарну відповідальність за порушення режиму службової таємниці працівниками міліції; 7) запровадити статистичну звітність, яка відображатиме стан забезпечення режиму службової таємниці в органах внутрішніх справ.

9. Для вдосконалення правового забезпечення службової таємниці в діяльності органів внутрішніх справ необхідно: доповнити ст. 1 Закону України “Про інформацію” такими визначеннями, як: інформація з обмеженим доступом, таємниця, режим таємниці; ст. 30 - критеріями поділу інформації на конфіденційну і таємну, а також переліком відомостей, доступ до яких не може бути обмеженим; внести статтю 30¹ “Конфіденційна інформація”, статтю 30² “Таємна інформація”, статтю 30³ “Види таємниць за законодавством України”, в якій викласти визначення та основні ознаки існуючих на сьогодні таємниць, у тому числі і службової таємниці; ст. 10 Закону України “Про міліцію” та статтю 7 Закону України “Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України” доповнити обов'язком працівників міліції дотримуватись режиму службової таємниці; змінити редакцію п. 17 ст. 11 Закону України “Про міліцію”, передбачивши право на отримання від фізичних і юридичних осіб конфіденційної інформації, та доповнити цю статтю п. 22 щодо надання права працівникам міліції вимагати додержання конфіденційності відомостей, що становлять службову таємницю в органах внутрішніх справ, при переданні їх у законне користування фізичним та юридичним особам; ст. 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України доповнити переліком порушень режиму службової таємниці; розробити та прийняти Закон України „Про службову таємницю”, Інструкцію про забезпечення службової таємниці в органах державної влади та внутрівідомчу інструкцію, де буде здійснено деталізацію положень зазначеного підзаконного акта для Міністерства внутрішніх справ України.