Размещено на http://www.allbest.ru/

київський національний університет внутрішніх справ

АВТОРЕФЕРАТ

з теми: «Криміналістичні засади вивчення злочинної діяльності»

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

Карпов Никифор Семенович

Київ-2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий консультант

доктор юридичних наук, професор Бахін Володимир Петрович,

Національна академія державної податкової служби України, професор кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, академік Академії правових наук України Гончаренко Владлен Гнатович,

Академія адвокатури України, професор кафедри кримінального процесу та судоустрою;

доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент Академії правових наук України

Зеленецький Володимир Серафимович, Інститут вивчення проблем злочинності Академії правових наук України, заступник директора

доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

Михайленко Олександр Романович, Національна академія прокуратури України, завідувач кафедри теорії та практики прокурорської діяльності

Захист відбудеться “24” січня 2008 р. о 14 год 00 хв на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 у Київському національному університеті внутрішніх справ (03035, м. Київ, Солом'янська пл., 1)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03035, м. Київ, Солом'янська пл.,1 )

Автореферат розісланий “21”грудня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Історія злочинності - це одна зі складових історії розвитку людського суспільства. Його соціальне й економічне перетворення завжди спричиняло зміну злочинності, якісне удосконалення способів і засобів вчинення злочинів.

Злочинність існувала в усі цивілізовані часи, змінюючись не лише від епохи до епохи, від країни до країни, а іноді від одного населеного пункту до іншого. І за чотири тисячоліття починався не один соціальний експеримент з метою профілактики злочинності. Іноді результати були вражаючими, причому найвідчутнішого зниження рівня злочинності домагалися режими, що гранично поневолюють, "зорганізовують" своїх громадян. Водночас суттєве ослаблення ідеологічних і соціальних бар'єрів супроводжувалося підвищенням рівня злочинності. У найвільнішій і найбагатшій країні - США рівень злочинності є дуже високим.

Статистичні дані свідчать, що рівень світової злочинності в абсолютних цифрах не зменшується, у тому числі й у державах, у яких поліцейська служба організаційно і технічно перебуває на найвищому рівні.

Докорінні соціально-політичні й господарсько-економічні перетворення в Україні спричинили суттєві зміни сучасної злочинності. Гї перетворення на професійну й організовану висуває перед правоохоронною практикою і наукою завдання розробки і реалізації відповідних підходів до боротьби зі злочинністю, адекватних до її нового характеру, змісту і причин.

За різних соціально-економічних формацій, за різних історичних умов причини злочинності неоднакові, проте вони мають щось загальне - основою цих причин завжди є об'єктивні соціальні суперечності. Тому вивчення злочинності не може обмежуватися аналізом її показників і динаміки їх розвитку, а потребує всебічного дослідження такого соціального явища, як злочинна діяльність.

Увесь спектр чинників, що визначають характер і сутність злочинності, не може бути предметом однієї будь-якої науки, навіть такої, як кримінологія, що загалом вивчає злочинність. Тому, залежно від цілей і спрямованості такого багатогранного соціального явища, його слід вивчати в межах предмета різних наук, ґрунтуючись на взаємовикористанні кожної, результатів досліджень інших.

Криміналістику цікавлять багато характеристик злочинності, але не всі з них прямо стосуються її проблем. Для криміналістики важливе вивчення таких напрямів:

а)тенденції розвитку злочинності, насамперед, поява нових видів злочинів і "відмирання" старих;

б)соціально-економічні причини злочинності;

в)спрямованість і зміни кримінальної політики;

г)розвиток і поява нових способів учинення злочинів;

ґ) розвиток тактичних сторін злочинної діяльності, передусім щодо протидії правоохоронній діяльності;

д) можливості оцінки дієвості засобів і методів боротьби зі злочинністю;

є) позитивний досвід інших країн у боротьбі зі злочинністю, який необхідно вивчати і використовувати.

Більшість із цих аспектів як об'єкт дослідження не лише криміналістики посідають чільне місце у предметі інших наук і є основою для найбільш повного та глибокого їх вивчення у криміналістичному аспекті, для пізнання основної сфери криміналістики - закономірностей слідоутворення - з метою розробки засобів, прийомів і методів збирання і використання необхідної інформації для виявлення і припинення злочинної діяльності. Так, наприклад, виявлення і вивчення причин злочинності необхідні для розроблення заходів її попередження в загальнодержавному масштабі, а криміналістичний аспект полягає, передусім, у розробленні криміналістичних засобів і методів розкриття злочинів, що, на відміну від загальних заходів протидії злочинності, найчастіше мають конкретний обмежений характер, який перешкоджає вивченню певних властивостей злочинів. Але, крім змістовного аспекту вивчення злочинності, не менш важливим є організаційний момент дослідження.

Практично кожний з основних напрямів вивчення злочинності вимагає колективних зусиль, оскільки досліднику-одинаку його не опанувати. Тому не випадково більшість публікацій нині має понятійно-описовий характер, а глибоко дослідницьких праць з характеристики злочинності практично немає.

Зосередження зусиль групи дослідників на розроблянні важливої проблеми можливе у двох варіантах: а) вивчення проблеми колективом науково-дослідного інституту; б) створення групи вчених з визначеної проблеми. Водночас зазначені можливості сьогодні не використовуються, оскільки для цього зовсім немає ні моральних, ні матеріальних стимулів. Учені заохочуються на рівні учених ступенів і звань, а такі дослідження мають заохочуватися індивідуально. Науково-дослідні інститути і науково-дослідні лабораторії, як свідчить практика, здебільшого працюють на доповіді й "наукові праці" керівників різних відомств.

Дослідженню різних аспектів злочинності й засобів боротьби з нею приділяли увагу багато вчених, насамперед кримінологи і криміналісти: Ю.П. Аленін, Ю.В. Баулін, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, Т.В. Варфоломєєва, А.Ф. Волобуєв, В.Г. Гончаренко, А.І. Долгова, А.П. Закалюк, B.C. Зеленецький, А.Ф. Зелінський, А.В. Іщенко, М.К. Камінський, І.І. Карпець, В.О. Коновалова, М.В. Костицький, Н.І. Клименко, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнецова, B.C. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, Є.Д. Лук'янчиков, В.В. Лунєєв, Г.А. Матусовський, О.Р. Михайленко, В.Т. Нор, М.В. Салтевський, А.Б. Сахаров, СМ. Стахівський, В.П. Тихий, В.В. Тищенко, І.К. Туркевич, В.І. Шакун, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблоков та ін.

Однак вивчення власне злочинної діяльності як соціального явища, що зумовлює цілі, завдання, засоби і методи протидії злочинності, у криміналістичному аспекті практично не проводилося. Водночас реальність і дієвість відповідних заходів може бути забезпечена лише всебічним і глибоким дослідженням механізмів і закономірностей життєдіяльності злочинної складової людського суспільства, її виявів в об'єктивному середовищі, що дозволяють розробляти і реалізовувати адекватні сучасному характеру злочинності засоби боротьби з нею. Зазначені чинники визначили вибір теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України, передбаченим Пріоритетними напрямками наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергової розробки і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2004-2009 роки (наказ МВС України від 5 червня 2004 року № 755), Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженою Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000, Комплексною програмою профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1767, наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження програми розвитку системи відомчої освіти і вузівської науки на період з 2001 до 2005 року" від 11 травня 2001 року № 356, Міждержавною програмою спільних заходів боротьби зі злочинністю на 2005-2007 роки від 16 вересня 2004 року, Концепцією забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, схваленою Указом Президента України від 28 грудня 2004 року № 1560/2004.

Дисертація включена до плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України, протокол засідання вченої ради Національної академії внутрішніх справ України від 30 вересня 1997 року № 11. Робота зареєстрована за № 394 у "Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права" Академії правових наук України, 1999 рік.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розроблення науково-методичних засад вивчення злочинної діяльності для забезпечення удосконалювання засобів і методів боротьби зі злочинністю.

Для досягнення цієї мети були поставлені й вирішувалися такі головні завдання:

розкрити соціальну сутність, природу і зміст злочинної діяльності; охарактеризувати принципи злочинної діяльності;

сформулювати поняття злочинної діяльності;

обґрунтувати необхідність виокремлення пріоритетів у боротьбі зі злочинністю;

розкрити діалектику взаємозв'язку засобів контролю над злочинністю і захисту прав особи;

висвітлити криміналістичні аспекти вивчення злочинної діяльності;

розкрити поняття і сутність тактики злочинців;

конкретизувати можливості методів і джерел вивчення злочинної діяльності;

охарактеризувати головні напрями удосконалення криміналістичних засобів і методів виявлення, розкриття, розслідування і профілактики злочинів.

Об'єкт дослідження -- злочинна діяльність у її взаємозв'язку з діяльністю боротьби зі злочинністю.

Предмет дослідження -- криміналістичні засади вивчення злочинної діяльності.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять принципи й наукові категорії діалектичної теорії пізнання соціальних явищ, виявлення закономірностей їх розвитку, що дозволило поглибити розкриття природи суперечностей і взаємин злочинної діяльності з конфронтуючою їй правоохоронною діяльністю. Використовувалися загальнонаукові методи, зокрема:

історичний - забезпечив розкриття природи злочинної діяльності й обгрунтування необхідності її спеціального наукового дослідження;

логічний - уможливив виявлення як зовнішніх поверхових, так і внутрішніх, глибинних зв'язків соціальних й економічних явищ;

статистичний - дозволив дослідити характеристики й тенденції розвитку злочинної діяльності;

структурно-функціональний -- дав можливість визначити співвідношення і відповідність засобів та методів боротьби зі злочинністю з характером сучасної злочинності;

порівняльно-правовий - дозволив дослідити можливості й необхідність реалізації закордонного досвіду у вивченні та використанні засобів і методів боротьби зі злочинністю; криміналістика злочинна діяльність боротьба

соціологічні - уможливили вивчення широкого спектра думок практичних працівників і вчених стосовно проблеми, що досліджується;

науково-методичний - забезпечив дослідження злочинної діяльності у вітчизняній і закордонній юридичній літературі.

Під час проведення дослідження автор здійснив анкетування понад п'ятнадцяти категорій респондентів з десяти країн: начальників районних відділів внутрішніх справ - 1768 осіб, начальників структурних підрозділів - 510 осіб, слідчих - 19339 осіб, оперативних уповноважених - 10752 особи, суддів -257 осіб, адвокатів - 105 осіб, експерти - 1590 осіб, працівників відділів оперативної інформації - 289 осіб, викладачів і науковців - 4037 осіб, державних службовців - 1753 особи, громадян - 5928 осіб, слухачів і студентів - 8429 осіб, засуджених - 1038 осіб (усього - 55795 осіб); вивчено 204 кримінальні справи, 318 авторефератів, кандидатських і докторських дисертацій.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою в Україні спробою висвітлення на монографічному рівні криміналістичних характеристик злочинної діяльності. У роботі обґрунтовано низку нових концептуальних положень і висновків, що належать до загальної теорії криміналістики і методологічних засад вивчення злочинної діяльності та удосконалення засобів і методів боротьби зі злочинністю, а саме:

уперше:

сформульовано поняття злочинної діяльності як однієї з форм людської діяльності, що забезпечує існування і розвиток антигромадської складової частини населення;

обгрунтовано й охарактеризовано принципи злочинної діяльності як умови її пізнання і найповнішої характеристики сутності;

аргументовано необхідність і напрями забезпечення пріоритетності в розробленні засобів і методів боротьби зі злочинністю;

як одну з основних причин (крім соціально-економічних) низької ефективності боротьби зі злочинністю зазначено відсутність у державних галузях влади справжнього бажання і волі реально боротися зі злочинністю (зокрема, корупцією, що руйнує державу);

розкрито діалектичний характер взаємозв'язку засобів контролю над злочинністю і заходів захисту прав й інтересів особи, що полягає не в їх неправомірному протиставленні, а в забезпеченні розумного сполучення для вирішення обох завдань;

набули подальшого розвитку:

поняття адекватності засобів і методів боротьби зі злочинністю її сучасному характеру, у зв'язку з чим обґрунтовано неприпустимість заперечення нових і нетрадиційних засобів та методів збору інформації для виявлення, розкриття, розслідування і попередження злочинів без глибокої наукової й експериментальної перевірки;

головні напрями криміналістичного вивчення злочинної діяльності з акцентом на умови життєдіяльності злочинності;

пропозиції щодо подальшого розвитку досліджень злочинної діяльності у змістовному й організаційному аспекті. Загалом матеріали дослідження є теоретичними підвалинами подальшого поглиблення вивчення злочинної діяльності для удосконалювання заходів і засобів протидії їй.

Практичне значення одержаних результатів. Практична значимість роботи, насамперед, убачається в тому, що вони використовуються для оптимізації науково-методичного забезпечення практики боротьби зі злочинністю.

Зокрема, основні положення упродовж 2002-2007 років роботи впроваджені в навчальний процес навчальних закладів України, Росії, Білорусі, Молдови, Вірменії, Грузії, Латвії, Литви, Естонії, Узбекистану, Румунії, Казахстану, Азербайджану, Киргизії, які забезпечують підготовку кадрів для правоохоронних органів.

Авторські розробки безпосередньо використовуються у повсякденній діяльності практичних підрозділів правоохоронних органів України, Росії, Молдови, Білорусі. Йдеться про оперативні, слідчі, експертно-криміналістичні служби Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, податкової міліції.

Крім того, результати дослідження можуть бути використані та використовуються у подальших наукових дослідженнях проблем протидії злочинності.

Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, що виносяться на захист, є результатом самостійної роботи автора. Наукові ідеї та розробки, які належать співавторам опублікованих праць, у дисертаційному дослідженні не використовувались.

Апробація результатів дослідження. Емпіричні дані дослідження були направлені до 320 навчальних, наукових і практичних установ України, Російської Федерації, республік Білорусь, Узбекистан, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Латвія, Литва, Естонія, Казахстан і Молдова. Понад 200 адресатів надіслали відповіді, в яких зазначено наукову і практичну цінність матеріалів дослідження і їх використання у своїй навчальній та науковій роботі, зокрема, Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України, Головне слідче управління Міністерства внутрішніх справ України, Національний університет внутрішніх справ України, Луганська академія внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України, Одеський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ України, юридичний факультет Львівського університету, Національна академія Служби безпеки України, Академія управління Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації, Московська державна юридична академія, Санкт-Петербурзький університет, Гродненський університет, Науково-дослідний Інститут криміналістики і судової експертизи Республіки Білорусь, Міністерство внутрішніх справ Республіки Молдова, Академія поліції Міністерства внутрішніх справ Республіки Азербайджан, Костанайського юридичного інституту Міністерства юстиції Республіки Казахстан та ін.

Теоретичні положення та висновки дисертації були оприлюднені на 48 конференціях, симпозіумах і семінарах: міжнародні конференції: "Тероризм і національна безпека України" (м. Київ, 11-12 квітня 2002 року); "Роль та місце поліції в громадянському суспільстві" (м. Київ, 7-8 червня 2004 року); "Окремі проблеми підготовки юристів-правоохоронців" (м. Луцьк, 23-24 березня 2007 року); міжнародні науково-практичні конференції: "Судова реформа в Україні" (м. Харків, 18-19 квітня 2002 року); "Актуальні проблеми підготовки кадрів і робота з персоналом оперативних служб міліції" (м. Київ, березень 2003 року); "Проблема вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні" (м. Львів, червень 2005 року); "Актуальні проблеми участі неповнолітніх свідків у кримінальному процесі (м. Одеса, 31 березня - 1 квітня 2006 року); міжнародна наукова конференція "Роль і значення діяльності професора Р.С. Бєлкіна у становленні і розвитку сучасної діяльності криміналістики" (м. Москва, 2002 року); міжнародна науково-практична міжвузівська конференція "Сучасні проблеми боротьби зі злочинністю" (м. Воронеж, 15-16 травня 2002 року); конференція Національної академії внутрішніх справ України "Боротьба з організованою злочинністю і корупцією" (м. Київ, квітень 2000 року); міжнародні семінари Національної академії внутрішніх справ України: "Підготовка та підвищення кваліфікації працівників поліції в Баварії" (м. Київ, 15-17 квітня 2002 року); "Організація роботи криміналістів у поліції Баварії" (м. Київ, 15-16 листопада 2004 року); семінари Національної академії внутрішніх справ України: "Боротьба з відмиванням грошей" (м. Київ, 30 жовтня - 3 листопада 2000 року); "Організація, методика і тактика розкриття та розслідування умисних, серійних вбивств і вбивств на замовлення" (м. Київ, 9-11 квітня 2001 року); "Боротьба з економічною злочинністю, комп'ютерними злочинами та відмиванням грошей" (м. Київ, 24-26 червня 2002 року); ювілейні читання, присвячені 15-річчю кафедри управління органами розслідування злочинів Академії управління (м. Москва, 2000 рік); регіональний круглий стіл "Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування" (м. Хмельницький, 21-22 лютого 2003 року).

Публікації. Дані дослідження відображені у трьох авторських монографіях, 31 одноосібних статтях, опублікованих в Україні, Росії, Білорусі, Казахстані та Молдові, 7 посібниках та 13 статтях, опублікованих у співавторстві; ЗО статей видано у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, 15 підрозділів, висновків, 56 додатків на 390 сторінках, списку використаних джерел (743 найменування). Повний обсяг дисертації становить 827 сторінок, з них загальний текст, дисертації - 363 сторінки.

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено зв'язок праці з науковими програмами, планами, темами, мету, основні завдання, методи, об'єкт та предмет дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації, впровадження та щодо публікацій, структури й обсягу праці.

Розділ 1. "Злочинна діяльність як об'єкт криміналістичного дослідження" складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. "Характеристика сучасної злочинності" акцентовано увагу на тому, що на сучасному етапі злочинність характеризують такі властивості, як масштабність, професійність, організованість, транснаціональність і висока технічна озброєність, а це потребує нових і виважених підходів до протидії такому негативному суспільно небезпечному явищу. Окрему небезпеку становить той факт, що сучасна злочинність постійно охоплює все нові сфери суспільного життя. За таких умов правоохоронні органи часто потрапляють у ситуацію, коли вони змушені "наздоганяти" нестримний поступ злочинності й витрачати чимало часу й зусиль для налагодження адекватного протистояння злочинності, що вторглася в нову сферу, а ще більше для того, щоб протидіяти їй.

Звертаючи увагу на зростання кількісних показників злочинності, що характерно не лише для України, а й країн СНД та більшості розвинутих країн, і підтверджуючи ці висновки статистичними даними за 1990-2006 роки, автор зазначає, що ці цифри статистичної звітності відображають не дійсні кількісні параметри злочинності, а є лише підсумком реєстрації й обліку злочинців. Водночас зареєстрована злочинність - лише вершина айсбергу, що піднімається над поверхнею проблеми. Головною небезпекою сучасної злочинності є не її кількісні зміни, а якісні перетворення, що виявляються у виникненні нових видів злочинів, зухвалості й жорстокості злочинців, проникненні злочинності в усі структури суспільства й держави, підвищенні рівня й організованості злочинності та її міжнародного "співробітництва". Усе це є концентрованим виявом того небезпечного явища, що становить загрозу вільному й незалежному існуванню будь-якої держави.

Розкриваючи зміст окремих характеристик сучасної злочинності, автор виокремлює й докладно розглядає такі її складові, як професіоналізм та організованість злочинної діяльності. Розглянувши історичні витоки професіоналізму злочинців, здійснивши аналіз думок науковців щодо основних і додаткових ознак організованої злочинності та ґрунтуючись на міжнародному досвіді з питань попередження і розслідування кримінальних справ про організовану злочинність, автор пропонує власне визначення організованої злочинності в Україні, вважаючи такою заздалегідь заплановану діяльність зі створення організованих злочинних структур, підготовки і вчинення злочинів, забезпечення їх функціонування та захисту, протидії діяльності правоохоронних органів, участі в офіційній і тіньовій економіці, легалізації (відмиванні) доходів, отриманих злочинним шляхом. Зважаючи на важливість такої ознаки, як масштабність діяльності, автор уважає також, що організовану злочинність можна визначити як форму ієрархічної побудови злочинного формування, масштабність діяльності якого впливає на соціально-економічну структуру держави.

Розглянуто й проаналізовано численну кількість визначень злочинної діяльності, що були запропоновані вітчизняними та зарубіжними дослідниками цієї проблеми. Криміналістичне розуміння цього поняття порівнюється з однойменним поняттям, що вживається у філософії, психології, кримінальному праві, кримінології. У зв'язку з цим, автор уважає за необхідне й аргументує свою думку щодо уточнення співвідношення категорій і понять "злочин", "злочинність", "злочинна діяльність", уважаючи, що злочин - це одиничне явище, злочинність - загальне, а злочинна діяльність - вияв і відображення соціальної сутності злочинів і злочинності як соціального елементу життєдіяльності суспільства. Аналізуючи різні наукові підходи до визначення поняття "діяльність", автор окремо висвітлює питання щодо таких складових злочинної діяльності, як її мета, об'єкт, суб'єкт, засоби, процес і принципи діяльності. Звертається увага на специфічність та своєрідність процесу злочинної діяльності, специфічним елементом якого є протидія її виявленню та припиненню, що завжди властиво діям злочинців. Нині злочинці не лише знищують матеріальні сліди, а й "купують" або "забирають" свідків та осіб, які здійснюють правосуддя. Вони також лобіюють свої інтереси в державних органах, використовують міжнародні зв'язки для вчинення злочинів і приховування членів злочинних угруповань, що "засвітилися". Найпоказовішою щодо цього є корупція державних чиновників, що дає змогу злочинцям отримувати інформацію, необхідну для їх "господарської"" діяльності, а також для виявлення планів і намірів правоохоронних органів і протидії їм як власними заходами, так і за допомогою дій корумпованих осіб. На думку автора, для протидії злочинності недостатньо реагувати на окремі її вияви - злочини, що вчинюються, треба боротися із самостійним і надзвичайно життєстійким соціальним організмом, що усвідомлено і цілеспрямовано протиставляє себе суспільству й державі. Лише всебічне і глибоке пізнання феномена злочинної діяльності, що розкриває його джерела, природу, зміст і причини, дасть змогу визначити реальні шляхи і засоби протидії йому.

Важливе місце у цьому посідає вивчення принципів злочинної діяльності як основних положень, що визначають її сутність, форми і методи, відмінні риси. До таких принципів, що варті на увагу і вивчення, автор відносить: доцільність, економічність, дещо незвичний для пересічного сприйняття - принцип наукової обґрунтованості, що полягає у використанні для підготовки і вчинення злочинів найсучасніших технічних засобів, принцип спеціалізації, досконалення діяльності чи постійного відновлення її засобів і методів, конспірації та маскування, корпоративної єдності як один із стрижневих принципів у характеристиці злочинної діяльності та ін. Дослідження принципів злочинної діяльності дає змогу вирішити низку важливих завдань: розкрити зміст й особливості злочинної діяльності; усвідомити вплив принципів на її характер; виявити взаємозв'язок принципів з цілями й умовами вчинення злочинів; забезпечити розроблення ефективних засобів і методів протидії злочинній діяльності. Окремої уваги варте дослідження питань про взаємозв'язок принципів слідчої і злочинної діяльності, що виявляються, насамперед, через об'єкт і цілі діяльності - правові відносини і соціальні цінності, які злочинність прагне використовувати з корисливими намірами, а слідство -- захистити від цих посягань.

У підрозділі 1 2 "Загальна характеристика методів вивчення злочинної діяльності" зазначено, що в межах криміналістичного вивчення злочинної діяльності немає і не може бути ізольованого її дослідження, по-перше, через те, що її пізнання здійснюється з метою розробки й удосконалення засобів та методів боротьби зі злочинністю, по-друге, розмежоване вивчення злочинної і правоохоронної (насамперед, слідчої) діяльності не має сенсу, оскільки найповніше розкрити і пізнати їх можна, лише аналізуючи їх взаємодію і взаємопроникнення. Значне розширення аспектів злочинної діяльності, що підлягають дослідженню, потребує уточнення методів і джерел вивчення, котрі відповідають сучасним завданням й умовам боротьби зі злочинністю.

У криміналістичному вивченні злочинної діяльності її всеосяжне дослідження, на думку автора, неможливе і не може ставитися завданням. На це впливають такі чинники, як мінливість поняття і змісту злочинної діяльності, різноманіття виявів її слідів і наслідків, її суттєва латентність, неможливість виявлення і вивчення всіх слідів учинених злочинів, невичерпність джерел інформації про злочинну діяльність тощо. У зв'язку з цим, головним методом дослідження злочинної діяльності є вибірковий, при застосуванні якого забезпечується однорідність вибірки за обраною для дослідження ознакою.

Кожен метод пізнання відрізняється своїми можливостями проникнення у сутність досліджуваного, виявлення і розкриття його властивостей і ознак. Будь-який окремо взятий метод уможливлює пізнання певного аспекту явища, а одержані за його допомогою результати мають відповідний його рівню ступінь вірогідності. І лише система різних методів забезпечує всебічність дослідження та найбільшу обґрунтованість і переконливість результатів.

Здійснений автором аналіз матеріалів і даних вивчення слідчої практики показав, що в її дослідженні використовуються не всі можливості методів пізнання, а деякі з них застосовуються вкрай рідко, наприклад, математичні, науково метричні, спостереження, експеримент. Найширший спектр різних методів і повнота реалізації їх можливостей характерні для досліджень, проведених у науково-дослідних установах, але їх обсяг у всій масі вивчення слідчої практики обмежений. Найповніше методи пізнання, характер і зміст матеріалів, що вивчаються, відображаються у дисертаціях й авторефератах, до чого авторів зобов'язує форма та вимоги до цих робіт. Результати аналізу 318 авторефератів дисертацій з кримінального процесу, криміналістики та кримінології, що захищені в Україні, Росії, Білорусі й Казахстані з 1990 до 2006 року, свідчать про те, що 2004 року, порівняно з 1990 роком, відбулося суттєве зменшення вивчення кримінальних справ (8,9 % порівняно з 53,2 %) і різке збільшення кількості аналізу відмовних матеріалів (62,9 % порівняно з 4,9 %). Помітно збільшилася кількість проведених анкетувань, а інтерв'ювання й експертна оцінка залишилися на тому самому рівні. До позитивних моментів, на думку автора, можна віднести розширення використання структурно-функціонального, порівняльно-правового й історичного методів.

Наукові методи пізнання, за їх роллю у проведенні досліджень, автор умовно поділяє на дві групи: методи, що визначають гносеологічний підхід до дослідження, та методи, що забезпечують безпосереднє збирання і опрацювання практичного матеріалу про об'єкт дослідження.

У підрозділі 1.3. "Протидія як елемент злочинної діяльності", розкриваючи зміст та сутність цього явища, дисертант виходить з того, що протидія за період існування злочинності розвинулася від елементарних кроків до системи витонченої і відкритої протидії діяльності державних органів щодо боротьби зі злочинністю. Сучасна протидія розслідуванню змінилася не лише якісно, втілившись у нові форми, засоби і методи її здійснення, а й масштабно, передусім, у межах діяльності організованої злочинності. З огляду на зазначене, для розроблення і реалізації дійових заходів подолання протидії розслідуванню необхідне всебічне і глибоке вивчення сучасного феномена протидії як складового елементу протистояння злочинності й суспільства. У цьому пізнанні мають чітко виокремлюватися два складники: те, що може викриватися і переборюватися на рівні діяльності правоохоронних органів, і те, що можна подолати лише з використанням можливостей держави і суспільства загалом.

Знання видів, форм, прийомів й ознак вияву протидії розслідуванню необхідне для розв'язання низки завдань, зокрема: слідчому та іншим працівникам правоохоронної сфери для врахування у своїй діяльності; для реагування керівників на конкретні факти протидії і розроблення заходів захисту в діяльності підпорядкованих служб та підрозділів; для формування наукових засад боротьби з протидією розслідуванню і розроблення прийомів та засобів її подолання.

З питань протидії розслідуванню дисертантом опитано вісім категорій респондентів з України, Росії та Латвії. Головною формою протидії всі опитані назвали психологічний вплив, а найпоширенішими конкретними формами протидії - вплив на учасників кримінального судочинства; надання неправдивих показань. Про безпосередній вплив на учасників судочинства повідомили 65,4 % керівників районних відділів внутрішніх справ, 36,5 % слідчих, 50,7 % оперуповноважених, 49,3 % суддів та 15,9 % громадян. Сьогодні серед форм впливу на учасників судочинства найбільш поширеними є пропозиції матеріальної винагороди (64,8 %), загроза життю і здоров'ю близьких (20,1 %), погроза знищення майна (19,1 %). Зазвичай такий тиск виявляється з боку: винних у вчиненні злочину (48,0 %), їх близьких, знайомих, адвокатів (37,4 %), працівників правоохоронних органів (16,5 %), незнайомих людей (13,6 %), державних службовців (10,2 %). 31,3 % опитаних засуджених зазначили, що самі протидіяли у процесі розслідування, а причинами такої протидії назвали: 38 % -відсутність віри у справедливе вирішення своєї справи; 36 % - прагнення уникнути кримінальної відповідальності; 12 % - спонукання до цього ставлення і поведінки слідчого. Більшість з опитаних, на прохання визначити один головний напрям у вирішенні проблем боротьби з протидією у розкритті й розслідуванні злочинів, надали перевагу соціально-економічному (начальники районних відділів внутрішніх справ і населення), матеріально-технічному (судді, слідчі й оперуповноважені) та законодавчому (студенти) напрямам. До того ж усі опитані охарактеризували наявні правові засоби боротьби з протидією як явно недостатні.

У підрозділі 1.4. "Співвідношення слідчої та злочинної тактики" автор розглядає різні визначення понять: "тактика", "криміналістична тактика", "тактика діяльності злочинців" і зазначає, що тактику дій злочинців важливо вивчати через те, що сьогодні створюється її теорія. Вивчення злочинної тактики необхідно не лише для того, щоб озброїти слідчих знаннями, який конкретно арсенал засобів може їм протиставлятися, а передусім для того, щоб розробляти тактику слідства. У розробленні тактики слідчого, на думку дисертанта, сьогодні головна увага має приділятися контрприйомам. Без цього слідчий часто опиняється у ситуації, коли пошук рішень не ґрунтуватиметься на виборі тих, що йому рекомендовані й відомі. Варто пам'ятати, що нерідко першим починає використовувати свій арсенал злочинець, і тоді слідчому потрібні контрприйоми.

Тактика - це, насамперед, психологія, у якій "гра" і перемога визначаються рівнем знання й уміння використовувати закономірності людської поведінки. Тактичні аспекти діяльності слідчого характеризують загальні підходи до вирішення завдань розслідування: визначення своєчасності проведення слідчих дій для забезпечення найбільшої результативності; оцінка необхідності здійснення певних заходів, з огляду на пов'язаний з цим тактичний ризик; рішення про пред'явлення доказів, визначення обсягу і характеру інформації у зверненні за допомогою до громадян; установлення цілей і набору дій при плануванні та здійсненні тактичних операцій. Це відповідає тактичному рівню організації розслідування.

Окрему увагу приділено тактичним аспектам злочинної діяльності. Про недостатню тактичну озброєність правоохоронців свідчать, зокрема, й дані опитувань різних категорій респондентів. Так, наприклад, про відсутність джерел інформації щодо тактики злочинної діяльності заявили 81,5 % начальників районних управлінь внутрішніх справ, 76,3 % слідчих та 58,5 % оперуповноважених. Це ще раз підкреслює необхідність спеціального, цілеспрямованого вивчення тактики злочинців. На думку дисертанта, тактика злочинців - це система прийомів і способів, що мають на меті, з одного боку, створити сприятливі умови для реалізації злочинних задумів, а з іншого -максимально перешкодити виявленню і припиненню злочинної діяльності.

Розділ 2. "Завдання боротьби зі злочинністю" складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1. "Місце та роль криміналістики в системі завдань боротьби зі злочинністю" розглянуто окремі гносеологічні та праксеологічні аспекти злочинності, завдання, що стоять перед окремими науками кримінально-правового циклу, а в низці останніх - завдання криміналістики.

Завдання криміналістики має виявлятися через те сутнісне, що відрізняє внесок криміналістики в боротьбу зі злочинністю. Таким є розроблення засобів, прийомів і методів збирання доказової інформації для розкриття, розслідування і попередження злочинів. У зв'язку з цим, головне завдання криміналістики дисертант формулює як забезпечення боротьби зі злочинністю відповідними до потреб практики засобами, прийомами і методами отримання доказової інформації. Спеціальні завдання постали перед криміналістикою ще тоді, коли вона формувалася як самостійна наука. До таких належать: вивчення закономірностей слідоутворення, збирання і використання доказової інформації; вивчення практики розкриття і розслідування злочинів, включаючи досвід і дані інших країн; розроблення теоретичних засад діяльності з виявлення, збирання, дослідження та використання доказової інформації; розроблення практичних рекомендацій технічного, тактичного і методичного характеру; розроблення засобів і заходів попередження злочинів.

Проте завдання криміналістики як науки не обмежується лише сферою кримінального судочинства. Застосування даних криміналістики є правомірним і у сфері цивільного судочинства, що, на думку автора, згодом позначиться на визначенні поняття предмета криміналістики. Адже криміналістика - це сукупність даних про будь-які сліди діяльності людини, що містять інформацію про їх виникнення, форми відображення, умови існування, зміни і зникнення, можливості виявлення і дослідження. Безпідставними є пропозиції окремих вчених щодо створення якихось "нових" криміналістик. У криміналістиці як науці потрібно чітко розмежовувати її зміст та функціональне призначення, саме у змішуванні предмета криміналістики і службової ролі вбачається прагнення створювати різні "криміналістики".

Криміналістика (і лише криміналістика) має досліджувати будь-які сліди злочинної діяльності, що свідчать про функціонування злочинних формувань і характеризують їх, груп й окремих злочинців для вирішення завдань щодо виявлення і викриття всієї злочинної структури, що стоїть за певним фактом, певною особою. Отже, самостійним завданням криміналістики має бути вивчення криміналістичних аспектів злочинної діяльності.

Цілі криміналістичного вивчення слідчої практики, зазвичай, обмежують предметом науки криміналістики. Водночас суміжні питання професійної підготовки слідчих, наукової організації їх праці та низка інших також мають включатися й охоплюватися метою вивчення слідчої практики. Отже, без чіткої конкретизації цілей вивчення слідчої практики і визначення відповідних їм засобів і методів дослідження не можна забезпечити справді наукове вивчення практики і використання отриманих результатів, що відповідатиме вимогам часу.

Без прогностичного аналізу для визначення нових можливих варіантів злочинних дій і розроблення та реалізації попереджувальних заходів злочинці уникатимуть відповідальності. Отже, криміналістика у своїх теоретичних розробленнях і практичних рекомендаціях має "працювати" на прогнозування і попередження того, що може стати реальністю в найближчому майбутньому.

Принципово важливим є питання про впровадження криміналістичних рекомендацій у практику розкриття і розслідування злочинів, оскільки, по-перше, воно пов'язане з функцією науки криміналістики, по-друге, останніми десятиліттями багато висловлених рекомендацій не реалізовані на практиці, що є серйозним недоліком у діяльності з боротьби зі злочинністю.

Потрібно визначитися з поняттям і змістом криміналістичного забезпечення слідчої практики. У цьому явищі треба чітко розмежовувати два аспекти: наукове забезпечення, тобто розроблення необхідних практиці засобів, прийомів і методів діяльності, й організація забезпечення, тобто створення умов для сприйняття і використання практикою цих рекомендацій.

У підрозділі 2.2. "Співвідношення захисту прав особи та контролю над злочинністю" розглянуто сучасний стан вітчизняної і зарубіжної практики забезпечення захисту прав особи у процесі кримінального переслідування та контролю за злочинністю. Завдання полягає у встановленні оптимального режиму розслідування і судового розгляду кримінальних справ, який забезпечуватиме як захист прав особи, так і дієвість правових засобів боротьби зі злочинністю. При цьому втручання державних органів у сферу особистих свобод має обмежуватися необхідними для боротьби зі злочинністю заходами. Щоб розв'язати цю проблему, слід подолати низку перешкод: невідповідність завдань боротьби зі злочинністю, що ставляться перед правоохоронними органами, наданим для їх вирішення можливостям; явну непослідовність у розв'язанні проблем удосконалення засобів і методів боротьби зі злочинністю; з огляду на попередні уявлення і підходи, невирішеність суперечностей у співвідношенні захисту прав особи і забезпеченні необхідних умов боротьби зі злочинністю.

При здійсненні правоохоронної діяльності постійно доводиться обирати між справедливістю й ефективністю, тому треба знаходити такі засоби і методи, які б забезпечували водночас і ефективність, і справедливість. Зазвичай все нове, що пропонується і спрямовано на підвищення ефективності боротьби зі злочинністю, наражається на заперечення, оскільки погіршує становище підозрюваного, обвинуваченого.

Питання про співвідношення прав потерпілого і злочинця давно є предметом уваги багатьох учених. Правильною, на думку автора, є та позиція, що закон повинен виявляти свої гуманістичні принципи, насамперед, до суспільства і громадян, які постраждали, а потім - до злочинців, а не у зворотній послідовності.

Неодмінною умовою обґрунтованості політики боротьби зі злочинністю є об'єктивна оцінка причинного комплексу даного соціально-негативного явища. Важливим моментом політичної передумови боротьби зі злочинністю є те, що влада і народ мають жити за єдиними, обов'язковими для всіх вимогами і правилами. Лише в цьому випадку зусилля влади з наведення правопорядку, зміцнення правових засад у житті суспільства, активізації боротьби зі злочинністю сприйматимуться населенням, підтримуватимуться ним. Без цього держава не може реалізувати будь-яку антикримінальну стратегію.

Проголошене в Конституції України положення про те, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю", у кримінально-процесуальному розумінні має стосуватися не тільки злочинця. Злочинець повинен мати можливість надійного правового захисту своїх інтересів і прав, але в жодному разі не мають бути ігноровані права потерпілого, що може завдавати шкоди надійності засобів боротьби зі злочинністю, коли безкарність тріумфує через неможливість довести факт злочинної діяльності. Якщо суспільство не знайде в собі сил і засобів вирішення складного двоєдиного завдання ефективності й гуманності, то злочинність може перетворитися на соціальну чуму третього тисячоліття, у диктатуру "п'ятої", а потім - єдиної влади.

У підрозділі 2.3 "Боротьба з корупцією як складова протидії злочинності" йдеться про те, що корупція як специфічне соціальне явище в контексті боротьби зі злочинністю має виняткове значення і викликає особливий інтерес через низку обставин, зокрема: корупція не має чіткого правового визначення; вона різноманітна і характерна для будь-якого апарату державного управління; вона нерозривно пов'язана з організованою злочинністю; боротьба з нею лише заходами кримінального впливу не може бути ефективною; її вивчення є винятково важливим джерелом для глибинного дослідження злочинності й розроблення на цій основі заходів боротьби з нею. Прямі втрати від неї становлять щорічно до ЗО % річного бюджету, вона збільшує вартість товарів і послуг на 5-15 %.

Корупція як кримінальне явище глибоко пов'язана з організованою злочинністю, котра не лише проникає у структури влади, а й використовує їх для створення сприятливих для себе умов. Значне поширення корупції відображає якісно новий рівень організованої злочинності, сьогодні стає реальним чинником дестабілізації обстановки у країні, погрози дискредитації процесів перетворення в економіці. Усе це треба мати на увазі при розробленні політики боротьби з корупцією. Нині корупція, як ніколи раніше, "роз'їдає" державний механізм, створює сприятливі умови для процвітання організованої злочинності, породжує зневір'я населення в бажанні та здатності правителів до дійсного приборкання "п'ятої" влади. Водночас заходи, що вживаються на державному рівні, не можуть цілком забезпечити боротьбу з корупцією

Винятково важливим для організації боротьби зі злочинністю є уточнення поняття "корупція" і визначення його співвідношення з поняттям "організована злочинність", оскільки без з'ясування сутності корупції не можна визначити реальні цілі боротьби й адекватні засоби їх досягнення. Останніми роками в нашій державі боротьба з корупцією не мала належного наукового забезпечення, здійснювалася безсистемно за відсутності стратегії запобігання і протидії їй. Через це головні зусилля витрачались на реагування за фактами окремих корупційних виявів, а не на усунення причин й умов, що породжують їх. Власне, реальної боротьби з корупцією як такою в Україні не було. Підтвердженням тому слугують дані опитування населення, проведеного в межах дослідження, відповідно до яких 76,1 % опитаних оцінили діяльність держави щодо боротьби зі злочинністю незадовільно і вкрай негативно, а основними причинами цієї незадовільності 67,1 % опитаних назвали корумпованість державних структур. Та й самі державні службовці, на яких покладено обов'язки щодо боротьби з корупцією, на питання про те, чи може бути реальною (результативною) в умовах нашої держави боротьба з корупцією, відповіли: негативно - 81,5 % респондентів, 8,6 % - взагалі ухилилися від відповіді.

Корупція як явище сьогодення є особливим, специфічним соціальним конфліктом, що існує на межі економіки і права. Специфіка його полягає в тому, що він неминуче виникає між економічними відносинами, котрі об'єктивно розвиваються, та нормами права, що їх регулюють. Наслідки корупції завжди соціально значущі. Однією з головних причин масштабної корупції є те, що шкода заподіяна державі й наявна особиста вигода отримується не внаслідок порушення законів, а за допомогою використання недосконалості законодавства чи недоліків у ньому.

У підрозділі 2.4. "Альтернативи кримінальному переслідуванню як ефективність боротьби зі злочинністю" акцентовано увагу на тому, що останніми десятиліттями багато країн вирішують проблему боротьби зі злочинністю через розвиток альтернативних кримінальному переслідуванню заходів і засобів. Суть і призначення цих заходів полягає в обмеженні масштабів традиційної класичної реакції держави на злочин. У таких країнах, як Англія, Франція, Німеччина, Італія, Японія й інших багато зроблено як на теоретичному, так і практичному рівні в аспекті витіснення зі сфери дії кримінального права покарання, коли це можливо і доцільно. Водночас наше законодавство стосовно реакції на злочинні вияви містить достатню кількість елементів доцільності, коли робиться вибір між належним і раціональним: звільнення від відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, звільнення від покарання у зв'язку з примиренням винного з потерпілим, звільнення від відповідальності осіб, які брали участь у створенні злочинної організації і добровільно заявили про це й активно сприяли розкриттю даного злочину тощо.

Потребує нагального вирішення питання про малозначущість вчиненого суспільно небезпечного діяння і відмежування його від власне злочину, що становить великий і предметний інтерес для теорії та практики боротьби зі злочинністю. Необхідно здійснювати пошуки визначення нових критеріїв оцінки діяльності правоохоронних органів. Варте на увагу запровадження принципу доцільності кримінального переслідування, тобто безпосередньої відмови від порушення кримінального переслідування або заміни традиційного розслідування заходами, що не пов'язані із застосуванням кримінального покарання. У такому варіанті публічний інтерес розглядається не як обов'язковість в усіх без винятку випадках удаватися до кримінального переслідування, а як вибірковість у застосуванні відповідних варіантів: утримуватися від затрат часу на переслідування дрібного правопорушника і зосередитися на найнебезпечніших злочинах чи ж продовжувати розкривати дрібні злочини. При цьому принцип доцільності не протиставляється принципу законності, а є засобом його реалізації.

Альтернативні кримінальному переслідуванню заходи є різними за своїм характером й обсягом у різних країнах, проте єдність їх у тому, що треба вибірково обмежити застосування кримінального покарання на досудових стадіях. їх сутність полягає у прагненні розв'язати кримінально-правовий конфлікт поза межами класичної кримінальної юстиції без кримінального переслідування, кримінальної відповідальності та покарання.

Таким чином, альтернативи кримінальному переслідуванню спрямовані на одночасне вирішення автономних цілей класичної тріади - держава-винний-потерпілий: держава заощаджує час, засоби, кадри, пов'язані з розслідуванням, судовим розглядом, виконанням вироку; винний уникає кримінальної відповідальності й тягот кримінального процесу; потерпілий одержує максимально швидку компенсацію заподіяної йому шкоди.

У підрозділі 2.5. "Процесуальна економія" ідеться про проблемні питання, що пов'язані з навантаженням слідчих й оперативних працівників, негативним впливом на якість і результативність їх діяльності. До суттєвих недоліків організації нашої правоохоронної системи автор відносить значний обсяг документообігу і складність процесуального оформлення доказів, що, на думку законодавця, повинно бути надійною гарантією прав й інтересів особи, але насправді таким не є, а на результативності розслідування позначається. Одним із шляхів процесуальної економії здобувач уважає запровадження спрощеної процедури розслідування, що сприятиме усуненню багатьох наявних недоліків діяльності з розкриття і розслідування злочинів. Іншим чинником, що негативно впливає на процесуальну економію, є тривалість термінів розслідування. Це призводить не лише до негативного впливу чинника часу на встановлення істини у справі, а і спричиняє обмеження прав особи, притягнутої до відповідальності, створення таким чином додаткових можливостей для здійснення впливу на потерпілих і свідків з метою зміни їх показань тощо.

Розв'язання питань процесуальної економії має сприяти пошуку шляхів, котрі без значних затрат сил і засобів дали б змогу забезпечити належну ефективність діяльності з розкриття і розслідування злочинів. Доцільність й економія у слідчій діяльності підпорядковані не стільки меті досягнення результатів, скільки забезпеченню правомірного способу дій при встановленні істини. Розглядаються також дискусійні питання щодо надання процесуального значення і статусу джерела доказів протоколам опитувань громадян та попереднім дослідженням, що здійснюють експерти за оперативними матеріалами, а також правомірності призначення експертиз до порушення кримінальної справи. У цьому дослідженні автор ґрунтується на досвіді законодавців Білорусі, Казахстану та Узбекистану.