Розвиток науки кримінального права України після відновлення її державної незалежності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 343.7

Спеціальність: 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Розвиток науки кримінального права України після відновлення її державної незалежності (питання особливої частини)

Хилюк Світлана Володимирівна

Львів - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального права та кримінології Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Навроцький Вячеслав Олександрович, декан юридичного факультету Львівського державного університету внутрішніх справ

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Туляков В'ячеслав Олексійович, віце-президент, проректор з міжнародних зв'язків, завідувач кафедри кримінального права Одеської національної юридичної академії;

- доктор юридичних наук, доцент Дудоров Олександр Олексійович, професор кафедри кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка.

Захист відбудеться 17 квітня 2008 року о "14.00" годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий "13" березня 2008 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат юридичних наук, доцент В.О. Семків

Анотації

Хилюк С.В. Розвиток науки кримінального права України після відновлення її державної незалежності (питання особливої частини). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08: кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2007.

У дисертації з'ясовуються питання розвитку складової кримінально-правової науки України, яка присвячена особливій частині кримінального права, в період з 1991 р. до 2007 р.

Розкривається поняття та структура науки кримінального права України, досліджується її методологія, а також аналізується стан та значення наукознавчих досліджень кримінального права України.

У дисертації дається зріз наукових досліджень інститутів особливої частини кримінального права України за відповідний період, виходячи з зовнішніх проявів наукової діяльності. На цій підставі формулюються характерні риси розвитку особливої частини кримінально-правової науки України в період з 1991 до 2007 років.

Ключові слова: кримінально-правова наука, особлива частина кримінального права України.

Хылюк С.В. Развитие науки уголовного права Украины после восстановления её государственной независимости (вопросы особенной части). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08: уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2007.

Диссертация раскрывает вопросы развития структурной части уголовно-правовой науки Украины, которая посвящена особенной части уголовного права, в период с 1991 по 2007 г.г.

Дано определение науки уголовного права как системы знаний о закономерностях: создания, действия и совершенствования норм действующего уголовного права; развития (истории) уголовного законодательства; практики применения уголовно-правовых норм; создания, действия норм уголовного права зарубежных государств, заимствования позитивного зарубежного опыта уголовно-правового регулирования; развития науки уголовного права; а также деятельность, направленная на получение этих знаний. Обосновывается, что исследование действующего на территории Украины уголовного права получили статус самостоятельной науки лишь в 1991 году.

Аргументируется, что методология уголовно-правовой науки Украины имеет трехчленную структуру и включает такие уровни: философский; общенаучный; конкретно-научный. В современной науке уголовного права Украины из философских методов абсолютизирована роль диалектического метода. Обосновывается, что из всего арсенала общенаучных методов в уголовно-правовых исследованиях не могут использоваться лишь методы измерения и эксперимента. В отечественной науке отсутствует единое понимание содержания метода сравнения, также не в полной мере используется потенциал системного метода научных исследований. Конкретно-научный уровень методологии науки уголовного права Украины представлен догматическим методом.

В диссертации дается срез научных исследований институтов особенной части уголовного права Украины за соответствующий период, исходя из внешних проявлений научной деятельности. На основании этого формулируются характерные черты развития особенной части уголовно-правовой науки Украины в период с 1991 по 2007 г.г.: 1. Отсутствие современной парадигмы уголовно-правовой науки как совокупности философских, общетеоретических положений, определяющих содержание основных категорий уголовного права. 2. Утрачено философское обоснование уголовно-правовой науки. 3. Отсутствие парадигмы уголовно-правовой науки Украины влечёт такие отрицательные явления как поверхностность и бессистемность научных исследований. 4. Господство юридического позитивизма, характерной чертой которого является подчинение целей исследования исследуемому материалу. 5. Методологическая неопределённость уголовно-правовой науки Украины. 6. Отсутствие адекватного понимания надлежащего соотношения общей и особенной части уголовного права Украины. 7. В целом же в данный момент уголовно-правовая наука проходит этап накопления материала, который является неотъемлемой стадией развития любой науки.

Ключевые слова: уголовно-правовая наука, особенная часть уголовного права Украины.

Khylyuk S.V. Development of the science of criminal law of Ukraine after proclamation of Ukraine's independence (special part issues) - Manuscript.

Thesis awarding the degree of the Candidate of Laws. Specialty 12.00.08: criminal law, criminology, criminal and executive law. -Ivan Franko National University of Lviv. - Lviv, 2007.

The thesis deals with the issues of the science of criminal law of Ukraine development that concerns a special part of criminal law within the period of 1991-2006.

The notion of criminal law of Ukraine, its structure are elucidated. There is a profound research of its methodology, as well as a profound analysis of the position and importance of the researches on criminal law of Ukraine.

This thesis presents a review of researches on the special part of Ukraine's criminal law for the certain period based on the external results of the scientific effort. Characteristic features of the special part of criminal law of Ukraine development within the period of 1991-2006 are defined and presented in this research. кримінальний наука право україна

Key words: science of criminal law, special part of criminal law of Ukraine.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Відновлення самостійної демократичної правової держави Україна у 1991 році, необхідність розробки власного кримінального закону, потреба позбутися пережитків тоталітаризму у правозастосовній практиці поставили перед наукою кримінального права України багато нових завдань. Вирішити їх впродовж 1991-2006 років, за нашими підрахунками, намагалися 1385 авторів. Як наслідок за 16 років незалежності в світ вийшло майже 5 тисяч публікацій різних за обсягом та глибиною наукового аналізу. З 1991 року в Україні було захищено 234 дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата та доктора юридичних наук, в яких досліджувалися проблеми кримінального права, з них 144 присвячено особливій частині кримінального права України. Не зважаючи на значні кількісні показники, в Україні нерідко можна почути твердження про застій в юридичній науці. Тому на нинішньому етапі кримінально-правова наука потребує систематизації, узагальнення, глибокого осмислення зробленого, щоб з'ясувати, в якому напрямку розвивається наука, чи належним чином вона виконує свої функції в суспільстві, що зроблено, а що ще потрібно зробити. Вирішити ці завдання можна лише шляхом проведення ґрунтовних наукознавчих досліджень, які дають можливість оцінити стан науки як цілісного самостійного явища об'єктивної дійсності, визначити характерні риси її розвитку, простежити, чим зумовлені недоліки, а які фактори справляють позитивний вплив. Предметом цього дисертаційного дослідження став розвиток тієї складової кримінально-правової науки України, яка присвячена питанням особливої частини кримінального права (надалі особлива частина науки кримінального права України) з огляду на те, що, рух наукового знання закономірно відбувається від конкретного до загального.

У дореволюційний та радянський період питання розвитку кримінально-правової науки в своїх працях висвітлювали: А.А. Герцензон, О.Ф. Кістяківський, І.С. Ной, Л.І. Спірідонов, Н.С. Таганцев, А.А. Піонтковскій, М.Д. Шаргородскій, О.Ф. Шишов та інші. Окремі питання розвитку кримінально-правової науки України досліджували: Д.С. Азаров, П.П. Андрушко, Ю.В. Баулін, П.С. Берзін, В.І. Борисов, В.С. Зеленецький, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський, А.А. Музика, В.О. Навроцький, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.О. Туляков та інші. Проте спеціальні наукознавчі дослідження кримінального права України в цілому та положень його особливої частини зокрема в Україні відсутні.

Наведені обставини зумовили вибір теми дослідження, її актуальність та науково-практичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права та кримінології Львівського національного університету імені Івана Франка з теми "Проблеми протидії злочинності на сучасному етапі розвитку Української держави" (№ державної реєстрації 0105U007467).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз розвитку кримінально-правової науки (положень особливої частини) в період з 1991р. до 2007р. Визначена мета передбачає постановку та вирішення таких основних завдань: визначення змісту та значення наукознавчих розвідок кримінального права України; визначення предмету та структури науки кримінального права України; дослідження методології кримінально-правової науки України та аналіз особливостей використання окремих методів наукового пізнання у працях з особливої частини кримінального права України; аналіз стану наукових досліджень окремих інститутів особливої частини кримінального права України; визначення характерних ознак розвитку кримінально-правової науки України (питання особливої частини) в період 1991-2006 років.

Об'єкт дослідження - наука кримінального права незалежної України.

Предметом дослідження є розвиток науки кримінального права України в період після відновлення її державної незалежності (питання особливої частини).

Методи дослідження в дисертації обрані, виходячи із мети і завдань дисертаційної роботи, а також із врахуванням об'єкта і предмета дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено метод ідеалістичної діалектики як фундаментальний (філософський) метод наукового пізнання. Також в роботі використано ряд загальнонаукових методів, а саме: спостереження (застосовувався для збору емпіричних даних); рахування (був використаний для визначення кількісних показників розвитку науки); порівняння (вживався для співставлення ступеня дослідженості інститутів особливої частини кримінального права України); абстрагування (застосовувалося для уявного відходу від несуттєвих властивостей, зв'язків, які впливають на розвиток науки з одночасним виділенням найважливіших рис, які характеризують її розвиток); індукції (був використаний для встановлення характерних рис розвитку кримінально-правової науки України (питання особливої частини) шляхом визначення характерних рис розвитку кожного інституту особливої частини кримінального права України); аналізу та синтезу (для дослідження науки як цілісного явища шляхом з'єднання окремих вчень, теорій та поглядів в єдине ціле); ідеалізації (для здійснення наукознавчого дослідження шляхом конструювання ідеального об'єкта - науки); історичний (для з'ясування сутності кримінально-правової науки за допомогою аналізу її розвитку з урахуванням всієї його багатогранності); системний (для дослідження кримінального права та кримінально-правової науки як систем) тощо. Крім того, для встановлення змісту юридичних норм та нормативно-правових приписів, з'ясування закономірностей дії права за допомогою правил юридичної логіки використовувався догматичний метод.

Науково-теоретичною базою дисертації є праці з особливої частини кримінального права України, а також роботи з загального наукознавства та теорії права. Це, зокрема, крім робіт названих науковців, праці С.С. Алєсєєва, А.Я. Баскакова, Г.М. Доброва, В.П. Казимирчука, О.М. Костенка, О.В. Крушельницької, Н.М. Кушнаренко, П.М. Рабіновича, П.А. Рачкова, Г.І. Рузавіна, Н.В. Тулєнкова, В.М. Шейко, В.А. Штоффа, Л.С. Явича та інших.

Використана також енциклопедично-довідкова література з права та філософії.

Емпіричну базу дослідження становлять результати проведеного соціологічного дослідження (проанкетовано 110 науковців, які працюють в галузі кримінального права), а також майже 3000 публікацій з особливої частини кримінального права України.

Нормативну базу дослідження складає Конституція України, Кримінальний кодекс України, цивільне, господарське, фінансове законодавство.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, присвяченим розвитку кримінально-правової науки України (питання особливої частини). На основі проведеного аналізу одержані нові наукові положення, які важливі для подальшого прогресивного розвитку наукової кримінально-правової думки в Україні. Зокрема:

вперше:

- обґрунтовано, що виникнення та розвиток кримінально-правової науки України обумовлено відновленням її державної незалежності;

- здійснено періодизацію розвитку кримінально-правової науки України після відновлення її державної незалежності. Зроблено висновок, що у досліджуваному періоді можна умовно виділити два етапи: перший - з 1991 р. до 2001 р., який більше підпорядковується закону руху (діюче кримінальне право не відповідало реаліям життя українського суспільства, а тому науковці зосередили увагу на роботі над проектом нового кримінального закону); другий - з 2001 р. до 2007 р. - більше підпорядкований закону сталості (основні зусилля зосереджені на роботах догматичного характеру, висуненні пропозицій змін до чинного КК України, що стосуються незначних коректив тексту кримінального закону, виправленні явних помилок законодавця);

- сформульовані характерні риси розвитку кримінально-правової науки України в період з 1991 до 2007 років (питання особливої частини), до яких відносяться:

а) відсутність сучасної парадигми кримінально-правової науки як сукупності філософських, загальнотеоретичних положень, які визначають зміст основних категорій кримінального права. Зокрема, кримінально-правова наука досі не визначилася, що є пріоритетним для захисту - особа, суспільство чи держава. За повсюдного декларування пріоритету захисту прав особи, необхідності гуманізації заходів кримінально-правового впливу у конкретних дослідженнях домінують пропозиції щодо розширення криміналізації та посилення караності. Вирішуючи спірні питання кваліфікації, більшість авторів перевагу віддають нормам з суворішою санкцією, що свідчить про панування обвинувального ухилу в науці, зводить нанівець загальні декларації про мету, завдання і напрямки розвитку науки та вдосконалення законодавства. Відтак, нагальною потребою сьогодення є розробка нової парадигми кримінально-правової науки України;

б) має місце втрата філософського підгрунтя кримінально-правової науки на фоні процесів деідеологізації, плюралізації методів наукових досліджень. Здобутки філософії у дослідження з особливої частини кримінального права використовуються непослідовно. Проголошуючи використання діалектичного методу, вчені зазвичай не уточнюють, яку ж діалектику вони мають за основу своїх досліджень - матеріалістичну чи ідеалістичну (а вони є взаємовиключними в цілому ряді принципових положень), фактично ж нерідко послуговуються постулатами метафізики;

в) поверховість та безсистемність наукових досліджень в галузі особливої частини кримінального права України. Основні зусилля авторів зосереджені на з'ясуванні назв статей та розділів, визначенні родового об'єкта, місця відповідних статей в системі Особливої частини КК тощо. Водночас, поза увагою дослідників проблем особливої частини кримінального права повсякчас залишаються питання караності відповідних посягань, необхідність відмежування злочинів від правопорушень, передбачених іншими галузями права. Стаття КК чи розділ Особливої частини розглядаються як об'єкт, самостійність якого абсолютизується, переважно не враховується, що вони є елементами більш складних систем - системи кримінального права та системи законодавства України. Врешті-решт це також обумовлене відсутністю парадигми кримінально-правової науки України;

г) панування юридичного позитивізму, характерною рисою якого є підпорядкування мети та цілей дослідження досліджуваному матеріалу. Визначаючи основні об'єкти дослідження, напрями подальших досліджень, а, нерідко і їх результати, науковці, переважно, обмежуються текстом чинного КК України;

д) методологічна невизначеність кримінально-правової науки;

е) відсутність адекватного розуміння належного співвідношення загальної та особливої частини кримінального права України;

є) кримінально-правова наука проходить етап накопичення матеріалу;

удосконалено:

- визначення предмета науки кримінального права України. Підкреслено, що до такого предмета відносяться питання розвитку науки кримінального права та її методології. Крім того відзначено, що предметом відповідної науки є не самі по собі чинні, раніше діючі, зарубіжні кримінально-правові норми, положення правозастосовної практики, а закономірності їх створення, дії та вдосконалення;

- визначення структури кримінально-правової науки України. На відміну від попередніх досліджень, у яких науку розглядали лише як систему знань, пропонується розглядати науку як єдність знання та діяльності. Відповідно кожен з цих компонентів характеризується своїми складовими. Зокрема, знання має гносеологічну та предметну структуру. Гносеологічна структура науки виділяється залежно від руху процесу пізнання. У дисертації констатується, що в дослідженнях положень особливої частини кримінального права України домінують найпростіші конструкції (поняття, наукові факти, категорії). Водночас недостатня увага приділяється дослідженню таких складових гносеологічної структури кримінально-правової науки як закони та теорії (а інколи ці питання взагалі ігноруються). У предметній структурі науки кримінального права України пропонується виділяти не лише структурні одиниці, які відтворюють розділи кримінального закону, а й більш масштабні утворення: вчення про злочини проти особи, проти суспільства, проти держави;

набув подальшого розвитку підхід до методології кримінально-правової науки України:

- констатується, що методологія науки кримінального права України має тричленну структуру, включає філософський (фундаментальний), загальнонауковий та конкретно-науковий рівень. Зроблено висновок, що філософський рівень є найменш розвинутою ланкою методології кримінально-правової науки. У дослідженнях особливої частини кримінального права декларативно без належної аргументації абсолютизується роль діалектичного методу, можливість інших філософських підходів до розуміння та пізнання кримінального права практично не обговорюється;

- обґрунтовується, що із загальнонаукових методів у кримінально-правових дослідженнях не можуть застосовуватися лише методи вимірювання та експерименту. Зараз не в повній мірі використовується потенціал системного методу. Також у наукових дослідженнях простежується штучна відірваність, відсутність належного розуміння співвідношення загальної та особливої частин кримінального права як наслідок неправильного використання методів індукції та дедукції. Має місце неправильне застосування історичного методу та методу порівняння. Це проявляється в абсолютизації зарубіжного та історичного досвіду кримінально-правової охорони певних суспільних відносин, як беззаперечного аргументу на користь запровадження такої самої практики в сучасній Україні, при цьому часто різниця соціальних, історичних, економічних, культурних умов життя суспільства не досліджується, і у формулюванні висновків до уваги не береться. Існує невизначеність як у назвах, так і в переліку загальнонаукових методів, які використовуються у кримінально-правових дослідженнях;

- доводиться, що конкретно-науковий рівень методології науки кримінального права України зводиться до використання догматичного методу, часто в підходах дослідників йому надається значення самодостатнього.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для подолання негативних явищ, які присутні в кримінально-правовій науці України, для підвищення якості та ефективності наукових досліджень особливої частини кримінального права України, а також у навчальному процесі під час викладання курсів Загальної та Особливої частин кримінального права України. Крім того, висновки і пропозиції, які наведені у дисертації, можуть стати вихідними положеннями для проведення подальших наукознавчих досліджень в галузі кримінального права.

Особистий внесок здобувача. Викладені у дисертації положення, які складають її наукову новизну, розроблені автором особисто. Власні розробки здобувача у наукових працях, опублікованих у співавторстві, становлять 50%, а у бібліографічному довіднику "Кримінальне право України: Бібліографія. 1991 - 2002" - 33%.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на таких наукових форумах: Міжнародній студентській науковій конференції "Розвиток української правової системи за роки незалежності" (Харків, 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Юридическая наука: проблемы и перспективы развития (региональный аспект)" (Великий Новгород, 30 вересня - 1 жовтня 2005 р.); ХІІ та ХІІІ регіональних науково-практичних конференціях "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні" (Львів, 9-10 лютого 2006 р., Львів, 8-9 лютого 2007 р.); Міжнародній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених "Ломоносов - 2006" (Москва, 12-15 квітня 2006 р.); семінарі "Боротьба зі злочинністю і права людини" (Одеса, 16 березня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи вдосконалення" (Львів, 13-15 квітня 2007 р.); 4-ій Міжнародній науково-практичній конференції "Уголовное право: стратегия развития в ХХI веке" (Москва, 25-26 січня 2007 р.).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у шести наукових статтях, з них чотири у фахових наукових виданнях, та дев'яти тезах виступів на конференціях, семінарах, а також у бібліографічному довіднику.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які вміщують шість підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел.

Основний текст роботи становить 202 сторінки, список літератури (637 назв) викладений на 66 сторінках. Література і законодавство використані станом на 1 січня 2007 року.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, визначений ступінь її розробленості, показаний зв'язок роботи з програмами та планами наукових досліджень, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, його теоретичну та практичну значущість, наукову новизну, коротко формулюються основні положення, які виносяться на захист, зазначається про апробацію результатів дослідження, розкривається структура роботи.

Розділ перший "Загальні засади наукознавчих досліджень та методології кримінально-правової науки України" складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1 "Поняття і стан наукознавчих досліджень в галузі кримінального права України" констатується, що наукознавчі дослідження на емпіричному рівні (бібліографічні роботи) в сфері кримінального права розпочалися в Україні у 1998 році. Теоретичному рівню дослідження наукознавчих проблем українськими вченими-криміналістами не було приділено належної уваги. Після опублікування О.Ф. Кістяківським у Києві у 1876 році праці під назвою "Главнейшие моменты истории развития науки уголовного права" наукознавчі проблеми кримінального права практично не досліджувалися. З початку 90-х років в Україні з'явилися окремі видання, присвячені аналізу наукового доробку видатних постатей у науці кримінального права, проте такі роботи не дають цілісного уявлення про розвиток науки кримінального права чи хоча б окремих її інститутів.

Підрозділ 1.2 "Наука кримінального права України як об'єкт наукознавчих досліджень" містить висновок, що до предмета науки кримінального права належать закономірності: створення, дії та вдосконалення норм кримінального права України (в тому числі й питання їх соціальної ефективності); практики застосування кримінально-правових норм; "запозичення" позитивного зарубіжного досвіду кримінально-правовової охорони; розвитку науки кримінального права.

У цьому підрозділі обґрунтовується, що право, за винятком міжнародного, повинно досліджуватись як право конкретної держави. Доробок українських вчених-криміналістів до створення незалежної держави Україна та її правової системи не мав статусу самостійної науки кримінального права України, так як був невід'ємною складовою науки тієї держави, право якої було предметом наукових досліджень. Становлення науки кримінального права України обумовлене відновленням її державної незалежності у 1991 році.

Кримінально-правова наука має свою специфічну структуру. Вона складається з двох основних структурних компонентів: системи наукових знань та діяльності, спрямованої на їх отримання. Наукове знання має гносеологічну та предметну структуру. У першому випадку структурні елементи виділяються з огляду на рух процесу пізнання від найпростіших конструкцій до найвищого рівня узагальнення. У гносеологічній структурі сучасної української кримінально-правової науки домінують найпростіші конструкції. Переважно вчені концентрують свою увагу на роботі з науковими фактами, поняттями та категоріями. Незначну питому вагу в структурі науки займають дослідження, результатом яких є формулювання нових принципів, законів, теорій кримінально-правової науки. Предметну структуру наукового знання становлять окремі підрозділи, які відображають специфіку предмета науки кримінального права. Такими підрозділами є загальна та особлива частина науки кримінального права. Обґрунтовується, що беручи за критерій поділу предмет дослідження, є підстави виділяти в особливій частині кримінально-правової науки такі підрозділи: вчення про злочини проти особи; вчення про злочини проти суспільства; вчення про злочини проти держави.

Підрозділ 1.3 "Характеристика методів кримінально-правової науки та їх застосування у дослідженні питань особливої частини кримінального права України" розпочинається з обґрунтування того, що методологія науки кримінального права України має тричленну структуру, включає філософський (фундаментальний), загальнонауковий та конкретно-науковий рівень. Філософський рівень є найменш розвинутою ланкою методології кримінально-правової науки. У дослідженнях особливої частини кримінального права декларативно і без належної аргументації абсолютизується роль діалектичного методу, можливість інших філософських підходів до розуміння та пізнання кримінального права практично не обговорюється.

Із загальнонаукових методів у кримінально-правових дослідженнях не можуть застосовуватися лише методи вимірювання та експерименту. Зараз не в повній мірі використовується потенціал системного методу. Також у наукових дослідженнях простежується відсутність належного співвідношення загальної та особливої частин кримінального права, їх штучна відірваність як наслідок неправильного використання методів індукції та дедукції. Відсутнє єдине розуміння змісту методу порівняння. Має місце неправильне застосування історичного методу та методу порівняння. Це проявляється в абсолютизації зарубіжного та історичного досвіду кримінально-правової охорони певних суспільних відносин, як беззаперечного аргументу на користь запровадження такої самої практики в сучасній Україні, при цьому часто різниця соціальних, історичних, економічних, культурних умов життя суспільства не досліджується, і у формулюванні висновків до уваги не береться. Існує невизначеність як у назвах, так і в переліку загальнонаукових методів, які використовуються у кримінально-правових дослідженнях.

Конкретнонауковий рівень методології науки кримінального права України зводиться до використання догматичного методу, часто в підходах дослідників йому надається значення самодостатнього.

У кримінально-правовій науці України мають місце такі негативні явища як агравація та плагіат.

Розділ другий "Розвиток досліджень окремих проблем особливої частини кримінального права в сучасній українській кримінально-правовій науці" складається з трьох підрозділів, які включають 20 підпунктів, виділених відповідно до структури Особливої частини КК України 2001 р. У цьому розділі досліджується розвиток в період з 1991 р. до 2007 р. вчення про кожний вид злочинів, виділений за родовим об'єктом.

У підрозділі "2.1 Питання кримінально-правової охорони особи в науці кримінального права незалежної України" аналізуються наявні в науці підходи до вирішення питань кримінально-правової охорони життя та здоров'я особи, честі та гідності особи, статевої свободи та статевої недоторканості особи, виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

У підрозділі "2.2 Питання кримінально-правової охорони суспільства в науці кримінального права незалежної України" йдеться про розвиток вчення про злочини проти власності, у сфері господарської діяльності, проти довкілля, проти громадської безпеки, проти безпеки виробництва, проти безпеки руху та експлуатації транспорту, проти громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення, у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку.

У підрозділі 2.3 Дослідження положень, що стосуються проблем кримінально-правової охорони держави в науці кримінального права незалежної України аналізується розвиток вчення про злочини у сфері державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації, проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, у сфері службової діяльності, проти правосуддя, військові, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, основ національної безпеки.

Увага вчених між окремими інститутами і нормами особливої частини кримінального права України розподілена нерівномірно. Багато зусиль вчених сконцентровано на вивченні окремих складів злочинів у сфері господарської діяльності, проти громадської безпеки, проти життя особи. Найменше уваги приділено дослідженню злочинів проти держави.

На підставі вивчення окремих питань особливої частини кримінального права України вчені пропонують переглянути усталені положення загальної частини, а саме розширити поняття предмету злочину, включивши до нього об'єкти матеріального світу, які не є річчю, в першу чергу інформацію; переглянути підходи до визначення наслідків злочинів, які полягають у майновій шкоді тощо.

Не зважаючи на те, що вчені в один голос визнають неузгодженість окремих положень, брак системності в кримінально-правовій охороні суспільних відносин, робіт, спрямованих на систематизацію чинних кримінально-правових приписів дуже мало. Як правило, пропозиції з вдосконалення КК України, полягають у доповненні його новими статтями чи частинами статей, що ще більше розбалансовує систему чинного КК України.

Вивчення публікацій з особливої частини кримінального права України підтвердило, вже висловлену в літературі тезу про те, що наука і практика розвиваються як самостійні взаємонеобумовлені напрями юриспруденції. Це проявляється у тому, що: по-перше, у виборі тем дослідження потреби і запити практики ігноруються; по-друге, в ході дослідження науковці, навіть не намагаються вирішити практичні проблеми.

У публікаціях, присвячених проблемам особливої частини кримінального права України, невиправдано мало уваги присвячено питанням караності окремих видів злочинів.

Розділ третій "Характерні риси розвитку науки кримінального права України (питання особливої частини)" на підрозділи не поділений. Вказується, що до характерних рис розвитку особливої частини кримінально-правової науки України в період з 1991 до 2007 років можна віднести такі:

1. Впродовж 1991 - 2003 кількість публікацій, присвячених питанням особливої частини кримінального права України, постійно зростала, при цьому вони кількісно значно переважали роботи з загальної частини. Починаючи з 2004 року, основний акцент у кримінально-правових дослідженнях змістився в бік загальної частини, що відображає закономірний висхідний рух наукового знання від конкретного до загального.

2. Попри величезну кількість авторів, які пишуть про проблеми кримінального права, лише незначна частина з них займається кримінально-правовими дослідженнями систематично впродовж тривалого часу.

3. Відсутність сучасної парадигми кримінально-правової науки як сукупності філософських, загальнотеоретичних положень, які визначають зміст основних категорій кримінального права. Зокрема, кримінально-правова наука досі не визначилася, що є пріоритетним для захисту - особа, суспільство чи держава. За повсюдноно декларування пріоритету захисту прав особи, необхідності гуманізації заходів кримінально-правового впливу у конкретних дослідженнях домінують пропозиції щодо розширення криміналізації та посилення караності. Вирішуючи спірні питання кваліфікації, більшість авторів перевагу віддають нормам з суворішою санкцією, що свідчить про панування обвинувального ухилу не лише в правозастосовній практиці, але і в науці, і зводить нанівець загальні декларації про мету і завдання науки, про напрями розвитку науки та вдосконалення кримінального законодавства. Відтак нагальною потребою сьогодення є розробка нової парадигми кримінально-правової науки України. Проте за винятком поодиноких спроб ця проблема вітчизняними вченими-криміналістами ігнорується.

4. Має місце втрата філософського підгрунтя кримінально-правової науки на фоні процесів плюралізації методів наукових досліджень, деідеологізації, спроби переорієнтувати наукові дослідження на забезпечення максимального захисту особи. Здобутки філософії у дослідженнях з особливої частини кримінального права використовуються непослідовно. Проголошуючи використання діалектичного методу, вчені зазвичай не уточнюють, яку ж діалектику вони мають за основу своїх досліджень - матеріалістичну чи ідеалістичну (а вони є взаємовиключними в цілому ряді принципових положень), фактично ж нерідко послуговуються постулатами метафізики.

5. Поверховість та безсистемність наукових досліджень в галузі особливої частини кримінального права України. Основні зусилля авторів зосереджені на з'ясуванні назв статей та розділів, визначенні родового об'єкта, місця відповідних статей в системі Особливої частини КК тощо. Водночас, поза увагою дослідників проблем особливої частини повсякчас залишаються питання караності відповідних посягань, необхідність відмежування від правопорушень, передбачених іншими галузями права. Стаття чи розділ Особливої частини КК розглядаються як об'єкт, самостійність якого абсолютизується, переважно не враховується, що вони є елементами більш складних систем - системи кримінального права та системи законодавства України. Врешті-решт це також обумовлене відсутністю парадигми кримінально-правової науки України.

6. Панування юридичного позитивізму, характерною рисою якого є підпорядкування мети та цілей дослідження досліджуваному матеріалу. Визначаючи основні об'єкти дослідження, напрями подальших досліджень, а нерідко і їх результати, науковці, переважно, обмежуються текстом чинного КК України.

7. Методологічна невизначеність кримінально-правової науки, яка проявляється у: відсутністі світоглядної визначеності кримінально-правових досліджень, що маскується декларативною абсолютизацією значення діалектичного методу пізнання; недотриманні вимог формальної логіки у застосуванні загальнонаукових методів пізнання в дослідженнях особливої частини кримінального права; наданні догматичному методу значення самодостатнього.

8. Відсутність адекватного розуміння належного співвідношення загальної та особливої частини кримінального права. Ця негативна тенденція має два прояви. Перший полягає у тому, що науковці, досліджуючи окремі проблеми особливої частини кримінального права, ігнорують положення загальної частини, найчастіше це принципи кримінально-правової кваліфікації. Другий проявляється у спробах вчених доповнити, змінити загальну частину кримінального права України на підставі результатів дослідження одного розділу або, навіть, статті особливої частини, наприклад ввести додаткову ознаку об'єктивної сторони складу злочину, запровадити новий вид співучасників тощо.

9. У цілому ж у даний момент кримінально-правова наука проходить етап накопичення матеріалу, який є невід'ємною обов'язковою для проходження стадією розвитку будь-якої науки. Здійснюється дослідження і вирішення конкретних завдань, а саме основна увага зосереджена на юридичному аналізі складів злочинів. Враховуючи, що значна їх частина вже стала об'єктом окремих дисертаційних досліджень, то відповідно до законів діалектики кількісні зміни перетворюватимуться в якісні, і на наступному етапі розвитку кримінально-правової науки України досліджуватимуться загальні закономірності кримінально-правової охорони суспільних відносин, аналізуватимуться загальні начала кримінального права України тощо.

У висновках, що завершують дисертаційне дослідження, узагальнено основні його результати. Автор доходить висновку про існування кримінально-правової науки незалежної України, а також доводить, що структурна складова кримінально-правової науки України, яка присвячена питанням особливої частини у досліджуваний період розвивається, констатує позитивні та негативні аспекти цього процесу, дає загальну оцінку стану відповідної структурної частини кримінально-правової науки України.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Кримінальне право України: Бібліографія. 1991-2002 / Уклали: М.В. Галабала, В.О. Навроцький, С.В. Хилюк. - К.: Атіка. - 2004.-288с.

2. Хилюк С.В. Наука кримінального права України (Особлива частина): характерні риси та перспективи розвитку // Життя і право.- 2005.-№ З.- С. 45-50.

3. Хилюк С.В. Розвиток вчення про злочини проти життя та здоров'я особи в доктрині кримінального права незалежної України // Вісник Львівського університету. Серія юридична.- 2005.-Вип. 41.- С. 303 - 314.

4. Хилюк С.В. Розвиток вчення про злочини проти власності в доктрині кримінального права незалежної України // Проблеми пенітенціарної теорії та практики.- 2005. - № 10. - С. 258-267.

5. Хилюк С.В. Розвиток вчення про злочини проти волі, честі та гідності особи в науці кримінального права незалежної України // Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ.- 2006. - №3. - С.239-247.

6. Хилюк С.В. Методологія дисертаційних досліджень з питань Особливої частини кримінального права України // Кримінальне право України.- 2006. - №5.- 43 - 54.

7. Хилюк С.В. Погляди науковців на кримінально-правову охорону окремих конституційних прав особи // Кримінальне право України.- 2006.-№ 9. - С. 59 - 65.

8. Галабала М.В., Хилюк С.В. Бібліографічні розвідки з кримінального права України // Розвиток української правової системи за роки незалежності: Тези доповідей і наукових повідомлень міжнародної студенської наукової конференції (Харків, 2003).-Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. - С. 156 - 157.

9. Галабала М.В., Хилюк С.В. Сучасне кримінальне право України: бібліографічні розвідки // Кримінальний кодекс України 2001 року (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства): Матеріали наук.-практ. конф. (Львів, 4-5 квітня 2003 р.) - Л.: ЛІВС, 2003. - С. 62 - 65.

10. Хилюк С.В. Розвиток вчення про кримінально-правову охорону статевої свободи та статевої недоторканості в доктрині кримінального права незалежної України // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІІ регіональної науково-практичної конференції (Львів, 9-10 лютого 2006 р.) -Львів: Юридичний факультет ЛНУ ім. Івана Франка, 2006.- С. 389 - 391.

11. Хилюк С.В. Философский уровень методологии уголовно-правовой науки // Ломоносов - 2006: Сборник тезисов ХIII Международной конференции студентов, аспирантов и молодых учёных (Москва, 12-15 апреля 2006г.).-М.: МГУ им. В.М. Ломоносова, 2006. - С. 461 - 463.

12. Хылюк С.В. Особенности развития науки уголовного права (особенной части) независимой Украины // Юридическая наука: проблемы и перспективы развития (региональный аспект): Материалы международной научно-практ. конф. (Великий Новгород, 30 сентября-1 октября 2005 г.).- В 2 т. -Великий Новгород: НовГУ им. Ярослава Мудрого, 2006. - Т. 2. - С. 178 - 183.

13. Хилюк С.В. Роль науки кримінального права у боротьбі зі злочинністю // Боротьба зі злочинністю та права людини: Збірник наукових статей (Одеса, 16 березня 2006р.).- Одеса: Фенікс, 2006.- С. 266 - 270.

14. Хылюк С.В. Особенности использования общенаучных методов уголовно-правовой наукой Украины // Уголовное право: стратегия развития в ХХI веке: материалы 4-й Международной научно-практической конференции (Москва, 25-26 января 2007г.).-М.: Проспект, 2007.- С. 524-529.

15. Хилюк С.В. Розвиток вчення про кримінально-правову охорону довкілля в науці кримінального права незалежної України // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІІІ регіональної науково-практичної конференції (Львів, 8-9 лютого 2007 р.). - Львів: Юридичний факультет ЛНУ імені Івана Франка, 2007. - С. 499 - 503.

16. Хилюк С.В. Особливості філософського рівня методології кримінально-правової науки України // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи вдосконалення: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Львів, 13-15 квітня 2007 р.).- У 2 ч.-Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2007.-Ч. 1.- С. 277 - 280.

Размещено на Allbest.ru