Судові витрати у кримінальному процесі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Павлишин Андрій Андрійович

СУДОВІ ВИТРАТИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.09

Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ-2002



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу та криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, Нор Василь Тимофійович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри кримінального процесу та криміналістики.

Офіційні опоненти

доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Михайленко Олександр Романович, Академія адвокатури України, завідувач кафедри кримінального процесу і криміналістики;

кандидат юридичних наук, доцент Письменний Дмитро Петрович, Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри кримінального процесу.

Провідна установа - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України, кафедра кримінального процесу, м. Харків.

Захист відбудеться “20” січня 2003 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26. 001. 05 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ - 33, вул. Володимирська, 60, ауд.253.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ - 33, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “19” грудня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат юридичних наук, доцент Шибіко В.П.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проголошення в Конституції України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки вищою соціальною цінністю, потребує від держави впровадження у життя задекларованих принципів.

Проте виконання цих завдань неможливе без усунення такого негативного явища суспільного життя, притаманного усім без винятку країнам, як злочинність. Вона у всіх своїх проявах відчутно перешкоджає суб'єктам правовідносин реалізовувати свої права та обов'язки, захищати демократичні цінності, інтереси кожної окремої особистості і суспільства в цілому. Відтак особливої ваги набуває потреба вдосконалення чинного законодавства, приведення його до світових стандартів та належної реалізації. Відповідно до Концепції судово-правової реформи України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, а також Державно-правової програми боротьби із злочинністю розроблено і впроваджено у життя комплекс заходів, спрямованих на подолання цього явища.

Останніми роками в Україні створено або реорганізовано ряд правоохоронних органів: податкова міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, економічними злочинами; реформується судова система. Держава вживає чимало ефективних заходів, спрямованих на якісну і кількісну зміну кадрів правоохоронних органів, які на передовій ведуть боротьбу із злочинністю.

Все це потребує величезних фінансових та інших витрат на створення й утримання правоохоронних органів і судів, підготовку та перепідготовку їхніх кадрів; оснащення установ і органів правоохоронної системи сучасними технічними засобами виявлення, попередження і припинення злочинів та інших правопорушень.

Значні кошти держава виділяє і на кримінальне судочинство. До них належать витрати на оплату праці посадових осіб, які ведуть процес; витрати на утримання приміщень і експлуатацію техніки; відшкодування витрат, пов'язаних з явкою і виплатою винагороди особам, які залучаються у кримінальний процес; витрати на проведення судових експертиз та ін. Матеріальних затрат на кримінальне судочинство зазнає не тільки держава, а й зацікавлені в результатах провадження учасники процесу. З особистих коштів таких осіб оплачується, наприклад, праця адвокатів, які беруть участь у процесі за угодою з клієнтом.

Частина цих та деякі інші витрати на кримінальне судочинство іменуються судовими витратами, які можуть бути стягнуті з засудженого, на розслідування справи якого були затрачені. У зв'язку з реформами, які відбуваються в Україні, переходом її на ринкову економіку в суспільстві відбувається складний і болісний процес переоцінки економічних, моральних, політичних, правових поглядів і цінностей. В умовах фінансово-економічної кризи, яка триває в Україні, особливого значення набуває економне витрачання коштів на боротьбу із злочинністю. У зв'язку з цим постає досить важлива проблема судових витрат у кримінальному судочинстві - як частини витрат держави на боротьбу із злочинністю, які можуть бути їй відшкодовані.

Питання судових витрат у кримінальному судочинстві України досі ще не піддавалося монографічному дослідженню. В Україні деякі його аспекти досліджували О.В. Горбачов, В.Т. Нор, В. Недвиженко, М. Мазуркевич, Л. Шоха і нещодавно В.М. Тертишник та О. Перепадя. Дещо більше уваги йому приділяли в колишній РРФСР, зокрема такі вчені, як А.Я. Грун, І.О. Барсуков, В.Т. Томін і В.А. Дунін, А.М. Рекунков, В.В. Шубін, Л.Л. Кругліков, Є. Терешонков, Н.О. Сидорова та Г.І. Алієв, а останнім часом В.М. Демидов, В.П. Бож'єв, Н.А. Власова, Р.Х. Якупов.

Це пояснюється передусім тим, що, на думку багатьох науковців, питання судових витрат - це економіко-управлінська проблема, питання наукової організації праці апарату правоохоронних органів. Однак не береться до уваги той факт, що у Кримінально-процесуальному кодексі України є група норм (хоча й невелика), яка регулює кримінально-процесуальні відносини, пов'язані з судовими витратами (ст. 91, 92, 93 КПК України); норми про судові витрати передбачені і в КПК РФ, Республіки Польща, ФРН, Франції. Про деякі види судових витрат йде мова і в інших нормативних актах, які регулюють кримінально-процесуальні відносини: Законі України “Про прокуратуру”, Інструкції “Про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих”. Тут потрібно брати до уваги і те, що саме під час кримінального судочинства виникає така категорія як судові витрати; що питання про їхній розмір і відшкодування вирішують особи, які ведуть процес, а рішення про стягнення судових витрат з засудженого може прийняти тільки суд у вироку.

Щодо наукових поглядів на судові витрати у кримінальному процесі згаданих вчених, то вони, як правило, розглядали їх лише в окремих, поверхових аспектах, не охоплюючи всієї глибини відносин, пов'язаних з інститутом судових витрат. Лише Н.О. Сидорова та Г.І. Алієв зробили спробу повніше підійти до вивчення інституту судових витрат, однак і вони залишили поза увагою питання структури судових витрат і їхньої класифікації, порядку відшкодування. Варто також зазначити, що ці дослідження проводилися в радянський період, в інших соціально-економічних умовах, ніж ті, які ми маємо сьогодні в Україні.

Усе наведене й обумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження та його науково-прикладне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена в рамках науково-дослідної тематики кафедри кримінального процесу та криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка “Вдосконалення кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування”. Об'єкт дослідження перебуває у нерозривному зв'язку з традиційним напрямом досліджень Львівської школи кримінального процесу - проблеми захисту майнових інтересів суб'єктів кримінального судочинства. Тема дисертації затверджена рішенням Вченої ради Львівського національного університету імені Івана Франка 28 квітня 1998 року, протокол №1/4.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у з'ясуванні суті і природи судових витрат у комплексі кримінально-процесуальних відносин.

Відповідно до мети дослідження визначені такі його завдання:

розкрити суть і сформулювати поняття судових витрат у кримінальному процесі України;

дослідити історію інституту судових витрат у кримінальному процесі України на підставі аналітичного огляду пам'яток права, які діяли на території України, а також вивчити правове регулювання інституту судових витрат в інших правових системах;

проаналізувати структуру судових витрат;

провести класифікацію судових витрат за різними критеріями;

з'ясувати чинний порядок відшкодування судових витрат та виявити його недоліки;

встановити правову та матеріальну підставу стягнення судових витрат із засуджених;

розглянути процесуальний порядок стягнення судових витрат із засудженого;

внести пропозиції щодо подолання виявлених недоліків чинного законодавства, яке регламентує інститут судових витрат.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дисертаційного дослідження виступає інститут судових витрат у кримінальному судочинстві України.

Предметом дослідження є норми діючого кримінально-процесуального законодавства України, які регламентують інститут судових витрат у кримінальному процесі; теоретичні положення, висловлені науковцями щодо цього інституту; пам'ятки джерел права, які діяли на території України і торкалися судових витрат; норми зарубіжного кримінально-процесуального законодавства про судові витрати; проекти КПК України і зарубіжних держав; матеріали слідчо-судової практики (понад 500 кримінальних справ) та результати анкетування 200 прокурорсько-слідчих працівників у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях.

Методи дослідження. У процесі написання роботи, в основному, використовувалися загальнонаукові методи пізнання: аналіз, синтез, спостереження, порівняння, опис, системно-структурний метод. Крім того, застосовувалися і спеціальні методи пізнання: історико-правовий - у процесі вивчення пам'яток джерел права; порівняльно-правовий - під час порівняння українського та зарубіжного законодавства; статистичний метод - у процесі вивчення і узагальнення судової практики, різних статистичних даних; метод анкетування - під час опитування практичних працівників; метод моделювання - під час побудови проектів норм та процесуальних актів.

Наукова новизна одержаних результатів передусім полягає у тому, що ця праця є першим в українській кримінально-процесуальній науці дисертаційним дослідженням інституту судових витрат. У ній проведено критичний порівняльний аналіз поглядів різних вчених і практиків з приводу інституту судових витрат, показана дискусійність думок щодо їхнього поняття, структури, класифікації, обґрунтована потреба в комплексному підході до вивчення цього інституту.

Автором розроблено концептуальний підхід до вивчення інституту судових витрат, в основу якого покладено розгляд видів судових витрат та стягнення їх з осіб, які визнані винними у вчиненні злочину.

До найважливіших результатів дослідження можна віднести:

встановлення основних ознак, яким мають відповідати судові витрати;

обґрунтування необхідності заміни терміна “судові витрати” більш точним - “кримінально-процесуальні витрати” і побудова удосконаленої конструкції поняття “кримінально-процесуальні витрати”, згідно з якою - це передбачені кримінально-процесуальним законом витрати, пов'язані із здійсненням провадження у кримінальній справі, які відшкодовуються державою певним суб'єктам кримінального процесу і підлягають стягненню з осіб, визнаних винними у вчиненні злочину чи, в окремих випадках, зараховуються на рахунок держави;

історичний огляд витоків і розвитку інституту судових витрат у кримінальному процесі України, який засвідчив факт, що цей інститут має тривалу історію, відлік якої починається з часів Княжої Доби (Х-ХІ ст.);

детальне і системне вивчення структури судових витрат дало змогу виявити недосконалість норм КПК України, які визначають склад судових витрат і свідчать про потребу їхнього удосконалення, зокрема і в плані розширення;

побудову на підставі узагальнення нагромадженого досвіду нової основної класифікації судових витрат залежно від мети їхнього використання, а також кілька додаткових класифікацій, які допомагають осмислити сутність і значення судових витрат у кримінальному процесі;

комплексний аналіз процедури відшкодування окремих видів судових витрат, що дало можливість виявити розбіжності у відшкодуванні витрат на проведення судових експертиз залежно від установи, яка їх проводила, відсутність законодавчого регулювання порядку відшкодування витрат на зберігання і пересилання доказів та інших предметів, а також проведення слідчих та інших процесуальних дій. Запропоновано шляхи усунення цих недоліків;

на підставі теоретичного аналізу попередніх напрацювань вчених встановлено матеріальну і процесуальну підставу стягнення судових витрат;

на базі критичного аналізу чинного українського кримінально-процесуального законодавства та порівняння його з зарубіжним внесено пропозицію про необхідність стягнення судових витрат не тільки з засуджених, а й з осіб, звільнених від покарання, та осіб, кримінальні справи стосовно яких закриті за нереабілітуючими обставинами;

констатовані і детально вивчені випадки, коли судові витрати приймаються на рахунок держави. На підставі цього зроблено висновок про необхідність їх чіткого закріплення у законодавстві;

розроблення проекту глави КПК України про кримінально-процесуальні витрати.

Практичне значення одержаних результатів. У дисертації у тісному взаємозв'язку розглянуті теоретичні й практичні питання, що стосуються інституту судових витрат у кримінальному процесі України.

Щодо практичного значення здобутих результатів, то вони визначаються тим, що пропозиції стосовно вдосконалення чинного законодавства та практики його застосування, як видається, можуть бути використані у підготовці нового Кримінально-процесуального кодексу України, постанов Пленуму Верховного Суду України, де йдеться про відшкодування та стягнення судових витрат у кримінальному судочинстві, а також практичними працівниками під час реалізації правових норм. Одержані результати дослідження також можуть слугувати підґрунтям для проведення подальших наукових досліджень цього інституту.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на науково-практичних конференціях, зокрема на VI-VIII регіональних науково-практичних конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, лютий 2000, 2001, 2002 рр.); науковій конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (7-8 квітня 2001 р., Національний університет “Острозька академія”, м. Острог); регіональній міжвузівській конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”, (квітень 2002 р., м. Івано-Франківськ), а також на кафедрі кримінального процесу та криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка; викладаються в курсі кримінального процесу для студентів цього ж вузу.

Матеріали дисертації висвітлені у восьми публікаціях, шість з яких містяться у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які вміщують 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (171 назва) та додатків - анкети і таблиці, що узагальнює результати опитування практичних працівників. Повний обсяг дисертації - 209 сторінок, список використаних джерел та додатки викладені на 23 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

кримінальний процесуальний витрата стягнення

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, з'ясовується стан наукової розробки проблеми, визначається об'єкт та предмет, мета і завдання дослідження, його методологічна база, теоретичне й практичне значення, формулюються положення, які винесено на захист, наведені дані про апробацію результатів дослідження.

Розділ 1 “Поняття та структура судових витрат у кримінальному процесі України” присвячений визначенню поняття “судових витрат”, дослідженню їхньої історії, аналізу структури та розробленню класифікації.

У підрозділі 1.1. “Поняття судових витрат у кримінальному процесі” висвітлені погляди щодо досліджуваного поняття як вітчизняних (О.В. Горбачова, В.Т. Нора, В. Недвиженка, М. Мазуркевича, Л. Шохи, В.М. Тертишника, О. Перепаді), так і зарубіжних вчених (Л.Л. Круглікова, І.О. Барсукова, В.Т. Томіна і В.А. Дуніна, Н.О. Сидорової, Г.І. Алієва А.М. Рекункова, В.В. Шубіна, В.П. Бож'єва, В.М. Демидова, С.В. Борико, Н.А. Власової, Є. Терешонкова, Р.Х. Якупова). На підставі вивчення праць згаданих вчених встановлено, що, визначаючи поняття судових витрат, вони виділяли такі його ключові ознаки: 1) вказівка на те, що судові витрати пов'язані із здійсненням провадження у кримінальній справі; 2) що ці витрати стягуються з засудженого; 3) вказівка на кошти, виплачені безпосередньо органами дізнання, досудового слідства і судом; 4) розгорнутий перелік сум, що складають судові витрати; 5) вказівка на компенсаційні відносини з приводу відшкодування витрат одних учасників кримінального процесу іншими.

Однак більшість проаналізованих праць створювались в інший час і в інших умовах, ніж ті, які ми маємо сьогодні, а деякі з них відверто поверхові. Автори цих досліджень, безумовно, зробили певний внесок у дослідження цієї проблеми, проте, віддаючи їхнім працям належне, зауважимо, що вони потребують критичного перегляду з позицій сьогодення. Як видається, визначаючи поняття судових витрат, доцільно брати до уваги такі ознаки: 1) ці витрати пов'язані із здійсненням провадження у кримінальній справі; 2) їх відшкодовує держава тим суб'єктам кримінального процесу, які залучаються до нього або мають власний чи представлений інтерес; 3) їхній склад (елементи судових витрат), визначений у законодавстві; 4) з якого суб'єкта ці витрати стягуються або на якого покладаються в кінцевому підсумку.

Щодо витрат, пов'язаних із кримінальним провадженням, то судові витрати виникають тільки у зв'язку з провадженням у певній кримінальній справі, на розслідування та судовий розгляд якої вони були витрачені. Лише на підставі аналізу й узагальнення конкретних кримінальних справ можна говорити про суму судових витрат з певної їх категорії, у певному регіоні чи країні в цілому.

Проте до судових належать не всі витрати на кримінальний процес, а лише ті, які відшкодовуються державою (органами дізнання, досудового слідства, судами, управліннями юстиції) тим суб'єктам кримінального процесу, що залучаються до нього (свідки, спеціалісти, експерти, поняті, статисти, установи, в яких зберігалися речові докази або які здійснювали їх пересилання, адвокати, які брали участь у кримінальному судочинстві як захисники за призначенням) або мають власний чи представлений інтерес у ньому (потерпілі, цивільні позивачі, їхні представники). Зазначені суб'єкти, оскільки вони або залучаються, або з власної ініціативи беруть участь у кримінальному процесі, зазнають певних витрат (пов'язаних з явкою, із зберіганням доказів та ін.). З метою заохочення їх до участі у процесі та й задля справедливості держава відшкодовує понесені ними матеріальні витрати.

Відповідно не можуть належати до судових витрати на оплату праці слідчого, прокурора, пов'язані з розслідуванням справи. Розслідування злочинів - це їхній професійний обов'язок, за виконання якого вони одержують заробітну плату. У такій ситуації немає відшкодування витрат, а має місце оплата праці з державного бюджету.

Але для того, щоб уникнути суперечок, що саме відносити до судових витрат, доцільно передбачити їхній перелік у законі.

Суб'єктом, з якого, відповідно до законодавства, стягуються судові витрати виступають особи, визнані винними у вчиненні злочину, за певними винятками, передбаченими законодавством, коли судові витрати відносять на рахунок держави (малозабезпеченість винного, витрати на оплату послуг перекладача) або стягуються з батьків чи інших законних представників неповнолітнього засудженого. Органи дізнання, досудового слідства, суд є проміжними суб'єктами, з коштів яких компенсують зазначені витрати, щоб не чекати часу стягнення цих витрат з винного.

Враховуючи ці ознаки, зроблено спробу сформулювати більш повне визначення судових витрат. Водночас зауважимо, що аналіз різних стадій кримінального процесу, етимологія поняття “судові витрати” переконує, що його зміст значно ширший від цієї назви. Тому точнішим, як видається, буде використання терміна “кримінально-процесуальні витрати”.

Отже, кримінально-процесуальні витрати -- це передбачені кримінально-процесуальним законом витрати, пов'язані із здійсненням провадження у кримінальній справі, які відшкодовуються державою певним суб'єктам кримінального процесу і підлягають стягненню з осіб, визнаних винними у вчиненні злочину чи, в окремих випадках, зараховуються на рахунок держави.

У підрозділі 1.2. “Історичний нарис розвитку інституту кримінально-процесуальних витрат” на підставі вивчення пам'яток вітчизняного права, які стосувалися кримінального процесу на певних етапах розвитку української держави, простежується його генеза. Головна увага зосереджується на специфіці процесу як такого в той чи інший період, а у зміст поняття “кримінально-процесуальні витрати” вкладаються витрати, пов'язані із здійсненням провадження у кримінальній справі, тобто це поняття трактується у широкому його розумінні.

Аналіз численних джерел права привів до думки, що відлік історії цього інституту починається з часів Київської Русі. Зокрема, вже у Руській Правді містились норми, які визначали витрати на судовий процес. Він знаходив своє відображення і в усіх наступних пам'ятках права, які діяли на території України (Литовських Статутах, Правах, за якими судиться малоросійський народ 1743 р., Законах “Про судочинство у справах про злочини і проступки” Російської Імперії 1857 р., Інструкціях для народних слідчих Радянської України 1919, 1921 років, Положенні про народний суд 1920 р. УРСР, КПК УРСР 1922, 1927, 1961 рр.). Однак найповніше і найбільш комплексно він закріплений у Статуті кримінального судочинства Російської Імперії 1864 р. та Статуті кримінального провадження Республіки Польської, який діяв на території західної України на початку ХХ ст.

У підрозділі 1.3. “Структура кримінально-процесуальних витрат” детально проаналізовано їхні складові. На підставі опрацювання підзаконних актів встановлено, що до витрат, передбачених у п.1 ст.91 КПК (суми, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим) належать: а) винагорода, яка виплачується вищепереліченим особам (крім експерта, спеціаліста і перекладача) за відрив від звичайних занять у зв'язку з викликом, якщо вони не є працівниками підприємств, установ чи організацій; б) вартість проїзду до місця виклику і назад, якщо зазначені особи проживають в іншому населеному пункті; в) витрати, пов'язані з наймом жилого приміщення; г) добові; д) вартість експертизи (собівартість проведеної роботи - заробітна плата, оплата відрядження, вартість матеріалів, накладні витрати, - а також рентабельність у межах 25% собівартості), якщо її проводили експерти науково-дослідних установ судової експертизи; е) винагорода, яка виплачується експертам, спеціалістам і перекладачам, якщо вони виконували свої обов'язки не в порядку службового завдання.

Витрати на зберігання речових доказів (п.2 ст.91 КПК) відносяться до кримінально-процесуальних у тому разі, коли їх неможливо зберігати у відповідних камерах чи при справах через певні обставини (надмірна громіздкість, потреба в особливому режимі зберігання), тому їх передають на зберігання відповідним підприємствам, установам чи організаціям, за що останні одержують відповідну плату.

Витрати на пересилання речових доказів (п.2 ст.91 КПК) належать до кримінально-процесуальних незалежно від того, в якому порядку воно здійснюється.

Щодо витрат, пов'язаних з дослідженням доказів (п.2 ст.91 КПК), то, як зазначають В.Т. Томін та В.А. Дунін, до них належать витрати на проведення експертиз. Тобто витрати на проведення експертиз передбачені двічі: у п.1 та п.2 ст.91 КПК. Як видається, витрати на проведення експертиз повинні належати саме до витрат на дослідження доказів - п.2 ст. 91, а не до витрат, передбачених у п.1 ст. 91. Сюди ж треба віднести і витрати на виплату винагороди спеціалістам (наприклад, за роз'яснення механізму виготовлення предмета, що став речовим доказом).

Аналіз судової практики показав, що у правозастосуванні склалася ситуація, коли до кримінально-процесуальних витрат відносили витрати на проведення усіх експертиз, що було зумовлено здебільшого відсутністю фінансування експертних установ. Виходячи з ознак кримінально-процесуальних витрат, з метою недопущення в майбутньому подібного, обґрунтовується необхідність віднесення до них тільки витрат на проведення тих експертиз, які виконувались не в порядку службового завдання.

Ретельний аналіз природи витрат, передбачених у п.2 ст.91 КПК, показав, що було б доцільніше вживати вислів “докази та інші предмети”, оскільки не лише речові докази потребують зберігання, пересилання чи дослідження. Інколи спеціального зберігання, пересилання, дослідження потребують документи, виконані на особливих матеріалах, які в звичайних умовах дуже швидко псуються, проте довго зберігаються у відповідних умовах, а навіть і об'єкти, які взагалі не можна вважати доказами - це зразки для проведення різного роду досліджень (волосся, сперма, кров).

Щодо “інших витрат”, зроблених органами дізнання, досудового слідства і судом під час провадження у справі, то Верховний Суд України рекомендує відносити до них витрати, безпосередньо пов'язані із збиранням та дослідженням доказів винності підсудного і не передбачені в пп.1 і 2 ст.91 КПК України, а саме: на відшкодування вартості речей, зіпсованих або знищених під час проведення експериментів або експертиз; виплати на відшкодування витрат особам, пред'явленим для впізнання (крім обвинувачених), витрати на оплату робіт по ексгумації трупа тощо.

Серед вчених немає єдиного підходу у розумінні цієї групи витрат. Законодавча невизначеність призводить до значних труднощів у вирішенні цього питання. Нерідко до “інших” відносять витрати, які аж ніяк не можуть відповідати попередньому логічному ряду, а відтак і тій чи іншій ознаці кримінально-процесуальних витрат. Зокрема: витрати на конвоювання обвинуваченого (підсудного) до місця проведення слідчих чи судових дій, заробіток працівників правоохоронних органів, суми на оплату слідчим і працівникам органів дізнання відрядження з метою збирання доказів (допити, виїмки та ін.), витрати на розшук обвинуваченого, підсудного.

Водночас, поза увагою науковців (в контексті віднесення їх до кримінально-процесуальних) залишились витрати на оплату праці адвоката, який брав участь у кримінальному процесі за призначенням. Дисертантом зроблено спробу довести, що ці витрати за своєю природою належать до кримінально-процесуальних. Необхідність така випливає й з історії досліджуваного інституту - у КПК УРСР 1927 р. витрати на оплату праці адвоката, який брав участь у кримінальному процесі за призначенням, стягувались із засудженого як кримінально-процесуальні. У зарубіжному законодавстві (КПК Російської Федерації, Республіки Польща, ФРН) їх також відносять до кримінально-процесуальних.

Аналіз результатів анкетування прокурорсько-слідчих працівників, зарубіжного законодавства дає підставу відносити до кримінально-процесуальних ще низку витрат, які чинним законодавством не передбачені, хоч за своєю суттю є такими. Щоб покласти край суперечкам з приводу того, які ж витрати необхідно відносити до кримінально-процесуальних і стягувати з особи, визнаної винною у вчиненні злочину (крім встановлених законом винятків), у законодавстві важливо чітко і вичерпно передбачити їхню структуру.

Відтак, на наш погляд, кримінально-процесуальні витрати повинні складатися з коштів:

виплачених свідкам, потерпілим, цивільним позивачам та їхнім представникам, спеціалістам, перекладачам, понятим, пов'язаних з витратами на проїзд до місця проведення процесуальних дій і назад, найм житла та добових;

винагороди, виплаченої свідкам, потерпілим та їхнім представникам, понятим, які не мають постійного заробітку, за відрив від звичайних занять;

виплачених свідкам, потерпілим, цивільним позивачам та їхнім представникам, понятим, які працюють і мають постійний заробіток, на відшкодування неотриманої ними заробітної плати за весь час, затрачений у зв'язку з викликом до органів дізнання, слідчого або в суд;

винагороди, яка виплачена спеціалістам, перекладачам за виконання ними своїх обов'язків під час дізнання, досудового слідства чи у суді, крім випадків, коли ці обов'язки виконувались у порядку службового завдання;

витрачених на зберігання і перевезення (пересилання) доказів та інших предметів;

витрачених на оголошення і повідомлення у пресі, по радіо і телебаченню;

витрачених на відшкодування вартості речей, які були пошкоджені або знищені під час проведення слідчих та інших процесуальних дій (слідчий експеримент, відтворення обстановки і обставин події, ексгумація трупа тощо) та на їхнє відновлення;

виплачених адвокату за надання юридичної допомоги у зв'язку з участю у дізнанні, досудовому слідстві чи суді за призначенням, без укладення угоди з клієнтом;

на покриття вартості проведених експертиз та інших досліджень, якщо вони виконувались не в порядку службового завдання.

У підрозділі 1.4. “Класифікація кримінально-процесуальних витрат” на підставі вивчення загальних вимог, які ставляться до класифікації в цілому, побудовано основну класифікацію кримінально-процесуальних витрат залежно від мети їх використання, яка зберігає певну, хоч і неповну, відповідність із ст.91 КПК України. За нею кримінально-процесуальні витрати поділяються на чотири види: 1) витрати, пов'язані з явкою і виплатою винагороди; 2) витрати, пов'язані із обслуговуванням доказів та інших предметів; 3) витрати на проведення слідчих та інших процесуальних дій; 4) витрати, пов'язані з оплатою праці захисника, який брав участь у справі за призначенням.

До першого виду витрат належать витрати, передбачені п.1 ст. 91 КПК України, крім витрат на проведення експертизи; до другого - п.2 ст. 91, включаючи також і витрати на проведення експертизи; до третього - п.3 ст. 91; а до четвертої - витрати на оплату праці адвоката, який працював за призначенням.

Розроблені також додаткові класифікації кримінально-процесуальних витрат, а саме: І) залежно від стадії процесу, на якій вони виникли; ІІ) за видом кримінально-процесуальної діяльності, у зв'язку з якою вони виникли, на: 1) витрати, що утворилися у зв'язку з проведенням слідчих дій; 2) інші витрати, що утворилися під час провадження у кримінальній справі (проведення інших процесуальних дій); ІІІ) залежно від суб'єкта, що їх відшкодовує, на витрати, які відшкодовують: 1) органи дізнання; 2) органи досудового слідства; 3) суди; 4) управління юстиції.

У розділі 2 “Визначення розміру та відшкодування кримінально-процесуальних витрат” головна увага зосереджена на дослідженні визначення розміру кримінально-процесуальних витрат та їх відшкодування з погляду правового забезпечення та практики його реалізації. Відтак зазначається, що відшкодування кримінально-процесуальних витрат не тотожне з стягненням кримінально-процесуальних витрат. Під відшкодуванням витрат потрібно розуміти повернення чи компенсацію державою в особі органів розслідування, суду, управлінь юстиції витрат визначеним суб'єктам кримінального процесу, яких вони зазнали у зв'язку з провадженням у справі. Під стягненням кримінально-процесуальних витрат слід розуміти, власне, вирішення питання про стягнення цих витрат судом з особи, визнаної винною у вчиненні злочину, яке вирішується на завершальній стадії кримінального процесу, тоді як відшкодування можливе на будь-якій його стадії.

У підрозділі 2.1. “Визначення розміру та відшкодування витрат, пов'язаних з явкою та виплатою винагороди” проаналізовано групу нормативно-правових актів, які регламентують цю процедуру, що дало можливість сформулювати низку положень і дійти певних висновків.

Зокрема, незначний розмір винагороди осіб, які викликаються до органів розслідування та в суди, за відрив від звичайних занять не сприяє забезпеченню їхніх матеріальних інтересів, що відбивається на ефективності виконання ними своїх обов'язків. Тому, враховуючи реалії, пропонується існуючі розміри винагороди переглянути.

Значна кількість підзаконних актів, які визначають розмір витрат, пов'язаних з явкою, лише створює труднощі для його визначення на практиці. Тому доцільно цю процедуру уніфікувати. З метою усунення суперечок з приводу граничної межі відшкодування витрат, пов'язаних з явкою, у законодавстві важливо чітко передбачити її розмір залежно від виду транспорту, яким здійснювався проїзд, класу готелю у якому проживала викликана особа.

З урахуванням складного соціально-економічного становища в Україні, пропонується до витрат на проїзд відносити також витрати, пов'язані з проїздом в межах населеного пункту, куди особа викликається, а також встановити правило, за яким витрати, пов'язані з явкою до місця виклику і назад, повинні відшкодовуватися негайно після виконання викликаним свого обов'язку.

З метою подолання правової необізнаності суб'єктів кримінального процесу пропонується доповнити статті КПК, які визначають правовий статус потерпілих та їхніх представників, судових експертів, спеціалістів, перекладачів, понятих положенням, яке передбачає право зазначених осіб на відшкодування витрат, пов'язаних з явкою та виплатою винагороди (крім експертів); а також на відшкодування неотриманої ними заробітної плати за весь час, затрачений у зв'язку з викликом.

Відзначено також, що сьогодні практично не відшкодовують витрати, пов'язані з явкою та виплатою винагороди, що, в основному, обумовлено відсутністю фінансування органів розслідування, судів, юстиції з боку держави на такі цілі.

У підрозділі 2.2. “Визначення розміру та відшкодування витрат, пов'язаних з обслуговуванням доказів та інших предметів” аналізується ця процедура стосовно витрат, пов'язаних: 1) із зберіганням доказів та інших предметів, 2) з їхнім пересиланням, 3) дослідженням.

В результаті проведеного дослідження встановлено, що поза правовою регламентацією залишилося питання визначення розміру та відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням доказів та інших предметів. З метою усунення цієї прогалини у законодавстві, оскільки відносини ці мають майновий характер, запропоновано для визначення розміру таких витрат використовувати норми цивільного права, які регулюють відносини, пов'язані з наданням послуг, а відшкодування здійснювати в такому ж порядку, як і витрат, пов'язаних з явкою та виплатою винагороди.

Визначення розміру витрат на дослідження доказів та інших предметів (витрати на проведення експертиз й інших досліджень, виконаних експертами, спеціалістами і перекладачами) і їх відшкодування характеризується рядом особливостей. Це пояснюється тим, що на практиці у зв'язку з відсутністю фінансування експертних установ витрати на проведення експертиз у кримінальних справах відносилися до кримінально-процесуальних і відповідно відшкодовувались та стягувалися із засуджених не лише в тих випадках, коли експертизи проводились не в порядку службового завдання, а й в порядку останнього. Внаслідок цього, для визначення вартості експертиз використовувались різні методики, детальний аналіз яких виявив чимало недоліків. Передусім, видається заниженою вартість однієї години роботи експертів, що нерідко ускладнює залучення фахівців високої кваліфікації до проведення експертиз. Досить суттєвим з погляду практики, є питання різноманітності підходів до визначення вартості експертиз, виконаних, з одного боку, не в порядку службового завдання та, з іншого боку, проведених науково-дослідними установами судових експертиз Міністерств юстиції, охорони здоров'я, а також експертними службами Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Міністерства оборони.

Видається, що для загальної користі необхідно розробити єдину для всіх методику визначення вартості експертиз у кримінальних справах, якою могли б користуватися як окремі особи, які виконували експертизи не в порядку службового завдання, так і всі без винятку експертні установи, що їх проводять. Це, своєю чергою, дало б змогу слідчому, прокурору, судді проконтролювати обґрунтованість визначення вартості проведеної експертизи.

У підрозділі 2.3. “Визначення розміру та відшкодування витрат на проведення слідчих та інших процесуальних дій” встановлено, що на законодавчому рівні не врегульовано процедури визначення їх розміру та відшкодування. Оскільки відносини, пов'язані з виникненням витрат на проведення відтворення обстановки та обставин події, ексгумацію трупа та ін., мають майновий характер, то для визначення їх розміру та відшкодування повинні застосовуватись норми цивільного права по наданню послуг.

У підрозділі 2.4. “Визначення розміру та відшкодування витрат на оплату праці адвоката” детально проаналізовано зазначену процедуру, в результаті чого виявлено, що, незважаючи на достатню її правову регламентацію, на практиці спостерігаються відхилення від неї, зокрема в частині строків відшкодування.

Розділ 3 “Стягнення кримінально-процесуальних витрат” присвячений вивченню теоретичних питань, що торкаються стягнення кримінально-процесуальних витрат, аналізу правового регулювання цієї процедури та застосування на практиці правових норм.

У підрозділі 3.1. “Загальні умови стягнення кримінально-процесуальних витрат” на підставі аналізу попередніх напрацювань вчених встановлено матеріальну та процесуальну підставу для їхнього стягнення. Матеріальною підставою виступає той факт, що органи розслідування та суд у зв'язку з провадженням конкретної кримінальної справи зазнали матеріальних затрат, віднесених законом до кримінально-процесуальних.

Процесуальною ж підставою, згідно з чинним законодавством, за загальним правилом, є процесуальний акт, яким особу визнано винною у вчиненні злочину - обвинувальний вирок. У справах приватного обвинувачення, крім цього, такою може бути й постанова про закриття справи внаслідок примирення потерпілого з обвинуваченим.

На цій підставі пропонується стягувати кримінально-процесуальні витрати у випадку закриття справи за нереабілітуючими обставинами з особи, справу стосовно якої закрито.

У підрозділі 3.2. “Вирішення судом питання про стягнення кримінально-процесуальних витрат” ретельно проаналізовано норми чинного КПК України, його проекту, зарубіжного кримінально-процесуального законодавства, погляди різних вчених. В результаті виявлено недоліки правового регулювання цього питання, запропоновано шляхи їх усунення.

Передусім, у законодавстві потрібно закріпити правило, відповідно до якого на суді лежить обов'язок стягнення кримінально-процесуальних витрат з винного, що додатково стимулюватиме суддів вирішувати це питання.

З метою запобігання безпідставного покладення кримінально-процесуальних витрат на державу у КПК варто б навести вичерпний перелік випадків, коли вони зараховуються на її рахунок. Зокрема, на нашу думку, кримінально-процесуальні витрати повинні відноситися на рахунок держави у випадках:

участі адвоката у кримінальному процесі як захисника за призначенням, всупереч волі підзахисного;

виправдання підсудного;

матеріальної неспроможності особи, з якої мають бути стягнуті витрати;

пов'язаних з виплатою сум перекладачеві;

коли кримінально-процесуальні витрати пов'язані з тією частиною обвинувачення, яка визнана судом необґрунтованою;

коли особі були виплачені витрати, пов'язані з явкою по справі, в якій вона в подальшому була притягнута до відповідальності.

В разі ж прийняття кримінально-процесуальних витрат на рахунок держави, суд повинен навести мотиви такого рішення.

Щоб уникнути непорозуміння щодо порядку стягнення кримінально-процесуальних витрат з кількох засуджених в разі вчинення ними злочину у співучасті, у законі потрібно чітко зазначити, що вони стягуються з них в порядку часткової (дольової) відповідальності.

Крім того, щоб запобігти нестягненню кримінально-процесуальних витрат з неповнолітніх, у КПК важливо передбачити положення, згідно з яким кримінально-процесуальні витрати можуть покладатись на осіб, які несуть матеріальну відповідальність за вчинені неповнолітнім злочинні діяння, якщо він не має власного доходу або майна.

Як видається, у КПК необхідно детальніше врегламентувати процедуру стягнення кримінально-процесуальних витрат у справах приватного обвинувачення. Доцільно присвятити їй окрему статтю, яка б, крім загальних, вміщувала такі положення:

В разі закриття справи у зв'язку з примиренням потерпілого з обвинуваченим у справах приватного обвинувачення суд може покласти кримінально-процесуальні витрати на:

потерпілого, якщо пред'явлене ним обвинувачення було безпідставним;

підсудного, якщо в його діях є ознаки складу злочину;

на рахунок держави, якщо в діях обвинуваченого немає ознак складу злочину, проте обвинувачення потерпілого не було безпідставним.

У Висновках сформульовано основні підсумки проведеного дослідження, визначені конкретні пропозиції щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України і сформульовані окремі норми, які можна викласти у вигляді самостійної глави КПК.



ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Павлишин А. Склад судових витрат у кримінальному процесі України: реалії і перспективи // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Львів, 2000. - Вип.35. - С.504-511.

2. Павлишин А. Поняття судових витрат у кримінальному процесі // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Львів, 2001. - Вип.36. - С.548-554.

3. Павлишин А.А. До питання про судові витрати у кримінальному процесі України // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. - Івано-Франківськ, 2001. - Випуск V. - С.171-176.

4. Павлишин А.А. Відшкодування витрат на оплату праці адвоката // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. - Івано-Франківськ, 2001. - Випуск VII. - С.183-188.

5. Павлишин А.А. Соціальна природа судових витрат у кримінальному процесі // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. - Івано-Франківськ, 2002. - Випуск VIII. - С.178-182.

6. Нор В.Т., Павлишин А.А. Витрати, пов'язані з оплатою праці захисника, який брав участь у кримінальному процесі за призначенням, - складова судових витрат // Адвокат. - 2001. - №6 - С.6-8.

7. Нор В.Т., Павлишин А.А. Історія інституту судових витрат у кримінальному процесі України // Наукові записки. Серія право. - Острог, 2001. - Вип.2. - Ч.2. - С.354-358.

8. Нор В.Т., Павлишин А.А. Актуальні питання відшкодування витрат на проведення судової експертизи у кримінальній справі // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні, 2001. - С.194-196.



АНОТАЦІЯ

Павлишин А.А. Судові витрати у кримінальному процесі України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2002.

У дисертації досліджуються питання історії становлення та розвитку інституту судових витрат у кримінальному процесі України, розкривається поняття судових витрат, їхня структура, проведена класифікація. Значна увага приділена аналізу правових норм, які регулюють порядок визначення розміру та відшкодування судових витрат, їх стягнення з осіб, визнаних винними у вчиненні злочину та практиці їх застосування. Сформульовані рекомендації, спрямовані на вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України щодо складу судових витрат, визначення їх розміру, відшкодування та стягнення.

Ключові слова: судові витрати, кримінально-процесуальні витрати, відшкодування, стягнення.



АННОТАЦИЯ

Павлышин А.А. Судебные издержки в уголовном процессе Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2002.

В диссертации исследуются вопросы становления, развития и сущности института судебных издержек в уголовном процессе Украины.

На основе анализа взглядов различных ученых, зарубежного законодательства, результатов опроса прокурорско-следственных работников выделено четыре признака судебных издержек и сформулировано новое их определение. Соответственно, судебные (уголовно-процессуальные) издержки - это предусмотренные уголовно-процессуальным законодательством расходы, связанные с производством по уголовному делу, которые возмещаются государством соответствующим субъектам уголовного процесса и подлежат взысканию с лиц, признанных виновными в совершении преступления, или в, отдельных случаях, принимаются на счет государства.

Тщательное изучение письменных источников права, действующих на территории современной Украины, позволило сделать вывод о том, что судебные издержки имеют длительную историю, отсчет которой начинается со времен Киевской Руси.

Особое внимание уделено структуре судебных издержек, что дало возможность всесторонне изучить их составные и прийти к заключению о необходимости ее расширения. В связи с этим внесены конкретные предложения. Кроме того, разработаны классификации судебных издержек: одна главная и несколько дополнительных. Согласно предлагаемой главной классификации, судебные издержки, в зависимости от цели их использования, делятся на: 1) издержки, связанные с явкой и выплатой вознаграждения; 2) издержки, связанные с обслуживанием доказательств и иных предметов; 3) издержки на проведение следственных и иных процессуальных действий; 4) издержки, связанные с оплатой труда защитника, принимающего участие в деле по назначению.

Анализ процедуры возмещения видов судебных издержек позволяет сделать следующие выводы:

Множество подзаконных актов, регламентирующих процедуру определения и возмещения издержек, связанных с явкой, значительно усложняет этот процесс, поэтому ее следует унифицировать;

вне законодательного регулирования остается процедура подсчета и возмещения расходов, связанных с хранением, пересылкой и исследованием вещественных доказательств, а также “иных расходов”, понесенных органами расследования и судом. Сделаны предложения по устранению и этих пробелов.

Изучение общих условий взыскания судебных издержек позволило выявить материальное и процессуальное основание их взыскания. Так, материальным основанием взыскания судебных издержек выступает факт расходования органами расследования, судом средств на производство по уголовному делу, а процессуальным - акт признания лица виновным в совершении преступления. Это, в свою очередь, делает возможным предложить взыскивать судебные издержки с лиц, уголовное дело относительно которых закрыто по нереабилитирующим основаниям. Кроме того, с целью не допустить взыскания судебных издержек в случаях, когда это не предусмотрено законодательством, предложено закрепить их перечень в Уголовно-процессуальном кодексе.

Сформулированы предложения по усовершенствованию законода-тельства в части возмещения и взыскания судебных издержек. В новом уголовно-процессуальном кодексе Украины предлагается судебным издержкам посвятить отдельную главу. Разработано ее проект. Также предложено статьи, регламентирующие правовой статус свидетелей, экспертов, специалистов, потерпевших, их представителей, переводчиков и понятых дополнить указанием на их право требовать возмещения издержек, связанных с явкой, а также на вознаграждение.

Ключевые слова: судебные издержки, уголовно-процессуальные издержки, возмещение, взыскание.



ANNOTATION

A. Pavlyshyn. Judicial costs in the criminal procedure of Ukraine. - Manuscript.

Dissertation for acquiring a scientific degree of the candidate of legal sciences on specialization 12.00.09 - criminal procedure and criminalistics; forensic examination. Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv 2002.

In the dissertation the issues of the history of the institution of judicial costs in the criminal procedure of Ukraine, definition of judicial costs, their structure and classification are considered. A considerable attention is paid to the analysis of legal norms, which regulates the procedure of calculation and compensation of judicial costs, their recovery from the people found guilty of crime.

The author is gives recommendations to the improvement of the criminal-procedural legislation of Ukraine in terms of the structure of judicial costs, their calculation, compensation and recovery.

Key words: judicial costs, criminal-procedural costs, compensation, recovery of judicial costs.

Размещено на Allbest.ru