У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено ступінь наукової розробленості науково-практичного завдання, указано на зв'язок роботи з науковими програмами, сформульовано мету і завдання дослідження, його об'єкт та предмет, охарактеризовано методологічну базу, висвітлено наукову новизну роботи, її наукове та практичне значення, наведено дані щодо апробації, упровадження та публікації отриманих результатів.

У першому розділі - "Сутність та стан дослідження діяльності керівника в органах державної влади" - на підґрунті огляду наукових, нормативно-правових, статистичних та аналітичних джерел виділено проблемні завдання забезпечення державної служби керівниками відповідного рівня підготовки, наведено авторське визначення сутності поняття "керівник органу державної влади" та вимоги до його професійно-кваліфікаційних характеристик, а також розкрито місце й роль керівника в ієрархії структур державного управління. Виявлено динаміку змін у складі керівних кадрів державної служби України, охарактеризовано стан розробки проблеми вдосконалення діяльності керівника в наукових дослідженнях.

Визначено, що реформування, оновлення та вдосконалення інституту керівника в системі державної служби має розглядатися як обов'язкова умова здійснення політичних та соціально-економічних реформ в Україні. Важливою передумовою вдосконалення діяльності керівника на сьогодні залишається її нормативне забезпечення.

Виходячи з того, що жоден з нормативних документів щодо функціонування державної служби не дає чіткого визначення поняття "керівник” у цій системі, автор пропонує розглядати керівника в органах державної влади як особу, що очолює структурний підрозділ або окрему групу виконавців, вимоги до діяльності якої передбачають необхідність і здатність виконання від імені держави і з урахуванням визнаних суспільством цінностей планових, організаційно-розпорядчих, мотиваційних та контрольних функцій відносно підлеглих. За такого визначення керівник має володіти всією сукупністю повноважень, прав та обов'язків посадової особи й зобов'язаний використовувати їх для виконання своїх функціональних завдань на високому рівні володіння фаховими знаннями та навичками з управлінської діяльності.

Доведено, що під час визначення проблем удосконалення діяльності керівника, перш за все, слід виходити з його суспільного призначення, сутності необхідних професійних знань, умінь та навичок, особистих якостей та умов, в яких він має виконувати свої функціональні обов'язки, а також управлінських технологій, які є у його розпорядженні. Наведено загальну характеристику діяльності керівника органу державної влади з урахуванням вимог, що ставляться до керівника будь-якого державного органу чи установи незалежно від рівня його підпорядкування. У дисертаційній роботі сформовано загальну модель кваліфікаційних характеристик керівника, що охоплює та змістовно розкриває його посадові права та обов'язки, а також визначає вимоги до вмінь і навичок.

Показано, що відмінності в професійній стратегічній, координаційно-оперативній та поточно-тактичній діяльності керівників суттєво залежать від їх належності до вищого, середнього або нижчого рівнів у структурі державного управління.

Проаналізовано динаміку змін основних показників розвитку складу керівників у системі державної служби України з використанням статистичних даних та оцінок, наведених у звітах Головного управління державної служби України за 1999 - 2003 pp., що дозволило виявити сучасні тенденції у цих процесах. Визначено, що серед керівного складу органів державної влади більшість становлять особи зі стажем роботи на посаді від одного до трьох років, одночасно збільшується кількість керівників, які працюють на займаній посаді менше одного року. Динаміка вікових показників свідчить про тенденцію поступового омолоджування керівного складу державних службовців.

Автор згрупував численні наукові пошуки та розробки з проблеми вдосконалення діяльності керівника за певними аспектами діяльності та поведінки керівника, а також за підходами до їх дослідження. Серед таких аспектів можна виділити історичний, адміністративний, політичний, економічний, соціальний, освітній, етичний, організаційно-правовий, а серед підходів до їх дослідження - соціологічний, елітарний, психологічний, функціональний, технологічний, соціоінженерний, конфліктологічний, конкурентний, парціальний, рефлексивно-ціннісний, аксіологічний, інноваційний тощо.

Установлено, що пошук науковців щодо вдосконалення діяльності керівника переважно зосереджений на дослідженні еволюційного розвитку формування особистості керівника; розгляді його діяльності в економічному, адміністративному, організаційно-правовому аспектах; аналізі її психологічної та моральної складових, а також етичних норм поведінки. Здебільшого в науковій літературі керівник розглядається як менеджер у системі управління взагалі і менше - у системі державного управління. Значно більшу увагу приділено системі відносин між державою та суспільством, ролі при цьому вищого керівного складу органів державної влади та управління (управлінської еліти), а також співвідношенню "керівник - лідер”.

Водночас недостатньо дослідженими залишаються питання розробки інструментарію вдосконалення діяльності керівника в органах державної влади в Україні. Перш за все це стосується розробки відповідних інноваційних концептуальних моделей і підходів, у тому числі для проведення поглиблених експертних соціологічних досліджень, що мають базуватися на теоретико-методологічному аналізі, а також їх застосування під час формування комплексних і професійних навчальних програм підготовки державних службовців.

У другому розділі - "Теоретико-методологічне обґрунтування шляхів удосконалення діяльності керівника в органах державної влади" - запропоновано концептуально-методологічні підходи щодо відображення діяльності керівника в органах державної влади, розкрито роль професіоналізму як ключового напряму вдосконалення діяльності керівника, показано важливу роль професійного навчання у сфері державного управління, запропоновано парадигмальний підхід до формування освітньо-професійних програм підготовки державних службовців.

Розроблено структурно-функціональну модель діяльності керівника, яка базується на виділенні політичної, адміністративної та правової складових, розкрито зміст їх основних аспектів (рис.1).

Однією з найважливіших, а часто домінуючою в діяльності керівника, є політична складова, яка передбачає його специфічну й особливу відповідальність за підготовку проектів політичних рішень, а також забезпечення їх реалізації. Правова складова фактично присутня в діяльності всіх керівників, але першочергове значення має для керівника органу державного управління, який діє від імені і за дорученням держави. У жодній іншій сфері діяльності, окрім роботи у владних структурах, такі складові діяльності не є домінуючими. З адміністративною складовою найчастіше пов'язуються уявлення щодо сутності діяльності керівника. Сьогодні вона має розглядатися в аспекті ідеології менеджменту, а головними завданнями ставить удосконалення стилю та технології діяльності.

У межах запропонованої моделі виділено аспекти діяльності керівника - управлінський, інноваційний, організаційно-технологічний, культурно-управлінський, ролевий, які були досліджені та проаналізовані в наступному розділі з метою визначення шляхів удосконалення діяльності керівника.

державна служба керівник влада

Рис. 1. Структурно-функціональна модель діяльності керівника

Діяльність керівника нової генерації має відповідати ціннісним настановам, що ґрунтуються на сучасній парадигмі державного управління і стосуються демократичних відносин з громадянами, конструктивного стилю взаємовідносин з підлеглими, реалізації принципів відкритості та прозорості діяльності. Тому вимоги до керівника не можуть обмежуватися суто професійними характеристиками, а стосуються й формування відповідного типу особистості.

З урахуванням цього запропоновано модель системних вимог до керівника, важливе місце в якій поряд із професійними складовими займають особистісні якості та здібності.

Згідно із запропонованою моделлю розкривається зміст таких складових професійної діяльності керівника, як знання, уміння, навички, досвід.

Особливо важливим для формування професіоналізму керівника є вміння застосовувати сучасні принципи управлінської діяльності, комплексне використання яких створює відповідні умови формування цілісної моделі керівника. На особливу увагу заслуговує принцип стратегічного мислення, що передбачає формування комплексного мислення з елементами орієнтації на довгострокову перспективу успішної діяльності. Цей принцип є однією з основних передумов упровадження стратегічних підходів в управлінні.

В умовах сучасної культурної орієнтації суспільства на розвиток ринкових відносин на перший план виходить нова система цінностей. Тому діяльність керівника вимагає широкого використання принципу орієнтації на громадянина-клієнта. У цьому розрізі відповідно формуються вимоги й до особистісної складової діяльності керівника, яка спрямована на досягнення нового рівня ціннісних орієнтирів.

Загалом до особистісних складових діяльності керівника належать якості та здібності. Така система певних вимог до діяльності керівника (особистісно-ділових, етичних, спеціальних знань, умінь і навичок) сприяє найбільш ефективному здійсненню покладених на нього функцій і обов'язків.

Ураховуючи запропоновану модель системних вимог, професіоналізм керівника в системі державної служби можна визначити як систему певних якостей, що забезпечують найбільш ефективне здійснення покладених на нього функцій і обов'язків. З одного боку, високий професіоналізм - це вищий рівень професійних умінь у певній галузі, що досягається на основі навичок і творчого підходу, з іншого - це рівень розвитку особистісно-професійних стандартів, що орієнтують на високий ціннісний рівень виконання діяльності, а також системи особистісних норм регуляції поведінки і відносин. Така позиція дає можливість на основі аналізу діяльності керівника коригувати системи вимог до нього з урахуванням суспільних змін і тим самим сприяти вдосконаленню його професійного росту.

У роботі визначено основні етапи діяльності керівника в ситуативній інтерпретації, що можна відобразити моделлю процесу, який має циклічний характер і періодично поновлюється з частотою виникнення проблемних ситуацій. При такому підході модель діяльності керівника складається з наступної послідовності елементів: проблемна ситуація (необхідність зміни стану певного об'єкта державного управління, що визначається та вирішується на рівні певного керівника й в певний момент часу) базові цінності держави і керівника система основних цілей сукупність складових проблем (розбіжностей між реальними і бажаними станами відповідного об'єкта державного управління) система управлінських рішень для досягнення поставлених цілей система (вектор) відповідних управлінських впливів (регулюючих, організуючих та контролюючих) певний об'єкт державного управління моніторинг стану даного об'єкта державного управління нова проблемна ситуація. Така модель безпосередньо пов'язує весь цикл управління з ситуативно адекватними діями керівника.

Значну увагу в розділі зосереджено на необхідності застосування діяльнісної парадигми для формування освітньо-професійних програм навчання державних службовців (рис.2).

Рис.2. Модель парадигмального підходу до формування освітньо-професійних програм

Виходячи з парадигмального підходу до розгляду діяльності керівника в органах державної влади, для формування функціональних і спеціальних частин професійних програм автором запропоновано предметно орієнтовану парадигму, сутність якої виявляється у визначенні та окресленні меж відповідної діяльності, тобто фактично у відокремленні її предметного та проблемного поля. Найчастіше це робиться емпірично, на підставі досвіду фахівців і з часом уточнюється. Одночасно не припиняється пошук фахівцями нових методологічних підходів до виділення предметно-орієнтованих парадигм, оскільки це сприяє більш кваліфікованому вирішенню проблем, характерних для відповідної сфери діяльності. Сучасний вектор навчання в системі підготовки і підвищення кваліфікації управлінських кадрів повинен бути чітко скоригований на інноваційне мислення, розуміння управлінцями всіх рівнів нинішніх функцій держави, її внутрішніх і зовнішніх завдань в умовах реалізації стратегічного курсу України в Європейський Союз.

До ключових положень, які можуть забезпечити реалізацію цілей і завдань досягнення високого професіоналізму і моральності державних службовців, що освоюють освітні програми, автор пропонує віднести: ідею особистісно-орієнтованої або індивідуалізованої моделі освіти, оновлення змісту і технології навчання, науково-методичну підтримку процесу модернізації освіти, безперервність і системність освітньої підготовки керівних кадрів.

У третьому розділі - "Шляхи удосконалення діяльності керівника в органах державної влади" - з урахуванням вищевстановлених теоретико-методологічних засад розроблено ціле-орієнтовані моделі, які склали базу соціологічного дослідження діяльності керівника в органах державної влади, і здійснено розвідувальний експертний соціологічний аналіз; визначено шляхи подальшого вдосконалення зазначеної діяльності в Україні.

У дисертаційній роботі з метою виділення складових процесу вдосконалення діяльності керівника в органах державної влади у їх взаємозв'язку автором запропоновано морфологічні моделі, що можуть бути використані як базові для дослідження проблематики дисертації, зокрема проблеми розвитку адміністративної культури та забезпечення належних умов роботи керівника, результати чого подані у якісному та кількісному вигляді. Оцінюючи стан та процеси становлення й розвитку системи державного управління в Україні як перехід від адміністративно-командної до демократичної системи управління, автор побудував модель проблемного поля вдосконалення діяльності сучасного керівника в органах державної влади.

Запропоновані моделі дозволяють визначити напрями оцінювання сучасного стану проблем удосконалення діяльності керівника органів державної влади, зокрема методами розвідувального експертного соціологічного дослідження. Гіпотезою дослідження є припущення, що вступаючи на державну службу України, громадяни, на основі попереднього досвіду й фахової підготовки, формують у своїй свідомості певну ідеальну модель культури адміністративного управління, якої прагнуть дотримуватися в професійній діяльності. Однак у процесі проходження державної служби ця модель може змінюватися під впливом різних об'єктивних і суб'єктивних чинників. Сформована в процесі проходження служби культура адміністративного управління державного службовця, у свою чергу, впливає на стиль його управлінської діяльності й у цілому - на загальну культуру державного управління в Україні. Узагальнені результати розвідувального експертного соціологічного опитування в основному підтвердили робочу гіпотезу дослідження.

З урахуванням цього визначено актуальну проблематику вдосконалення діяльності сучасного керівника в органах державної влади та, з огляду на це, сформовано модель адміністративної культури, яку можна розглядати як систему адміністративно-культурних вимог до діяльності керівника, та адміністративно-ціннісну модель організації. Виділено релевантну цій діяльності сукупність методів формування адміністративної культури, серед яких: особистий приклад керівників; відбір та просування кадрів відповідно до цінностей держави й організації; включення курсів щодо основ адміністративної культури в навчальні програми. Водночас у практиці роботи органів державної влади вкрай недостатньо застосовується такий ефективний метод формування управлінської культури, як планування службової кар'єри працівників.

За результатами аналізу опитування визначено, що у формуванні адміністративної культури в органах державної влади в Україні спостерігаються такі позитивні тенденції, як визнання пріоритетними системи прийнятих в організації цінностей, норм поведінки, наявності нормативно-правової бази організації, управлінських технологій, професійної компетентності працівників, високої якості роботи, прозорості у здійсненні діяльності, культури службових відносин, сумлінного ставлення до роботи й професійного досвіду. А оскільки в державній службі України поступово визнаються європейські підходи, то в оцінці діяльності працівників органів державної влади важливим стає дотримання законодавства. Виявлено, що оцінки за цією вимогою у керівників помітно нижчі порівняно з іншими працівниками, на що слід звернути увагу при визначенні шляхів удосконалення діяльності керівника.

Соціологічне дослідження показало, що серед явищ, які найбільшою мірою перешкоджають формуванню високої адміністративної культури в органах державної влади в Україні, відзначено неуважне ставлення керівництва до питань формування адміністративної культури, високу плинність кадрів, слабку роботу з розповсюдження передового досвіду та впровадження нових управлінських технологій, недостатню нормативну регламентацію питань, що її стосуються, негативну реакцію значної кількості керівників органів державної влади на зауваження щодо недоліків у їх роботі.

У результаті аналізу виявлено, що важливим чинником формування адміністративної культури є ділові якості працівників. Результатами дослідження підтверджується, що найбільш важливими є такі показники ділових якостей, як відповідальність, працьовитість, професіоналізм та компетентність, здатність іти на ризик, схильність до розв'язання питань за інтуїцією, уміння враховувати пропозиції своїх підлеглих, ініціативність і творчість, чуйне і уважне ставлення до людей. Разом з тим, ініціативність, творчість і здатність до аналітичної роботи розвинуті недостатньо.

Доведено, що прагнення багатьох керівників до опанування та застосування на практиці нових знань, навичок та вмінь значною мірою обумовлене стилем роботи, який формується в їх професійному середовищі. Стиль роботи, обраний керівником, значною мірою визначає концептуальні підходи структурного підрозділу чи організації до вирішення поставлених перед ними державно-управлінських завдань. Виявлено, що більшість керівників в органах державної влади України володіють умінням використовувати різні стилі управлінської поведінки, що слід вважати їх позитивним надбанням. У той же час демократичний стиль, притаманний європейській культурі управління, ще недостатньо застосовується у практичній діяльності керівників і явно програє бюрократичному та авторитарному, що не може не викликати занепокоєння.

Дослідженням установлено, що особливої актуальності набуває питання, пов'язане з опануванням керівниками в державних органах необхідних менеджерських навичок та вмінь, застосування інноваційного підходу. Особливо турбує низька оцінка вміння сучасних керівників плідно комунікувати з підлеглими, залучати їх до обґрунтування та прийняття рішень на засадах принципу патисипативності та командної роботи.

На підставі проведеного аналізу в дисертаційному дослідженні визначено ключові шляхи вдосконалення діяльності керівника в органах державної влади в Україні: формування нормативно-правової бази у сфері державної служби, яка б сприяла вдосконаленню діяльності керівника та створювала б системні засади упровадження належної адміністративної культури; запровадження єдиного реєстру вакантних посад державних службовців на підставі вироблення більш чітких критеріїв конкурсного відбору та професійного оцінювання керівних кадрів; обов'язкове врахування елементів адміністративної культури під час розробки посадових інструкцій керівників різних рівнів управління як основного системоутворюючого чинника їх професійної поведінки; здобуття керівником органів державної влади фахової управлінської освіти в галузі державного управління, що має бути відображено в сучасній концепції кадрової політики у сфері державної служби; упровадження нових управлінських технологій, передового досвіду, зокрема на засадах бенчмаркингу; формування, розвиток і поширення в раціональних масштабах демократичного стилю управління, притаманного європейській культурі, володіння вміннями застосовувати переваги всіх стилів управління в ситуаційному аспекті; посилення мотивації ефективної і якісної діяльності керівників, забезпечення престижного соціального статусу державних службовців; широке використання в практиці державного управління функціонального аудиту як потужного інструменту системного вдосконалення діяльності керівника; створення ефективної системи громадського контролю якості управлінських послуг, контролю виконавської дисципліни, самоконтролю, оцінювання якості впровадження управлінських рішень та надання управлінських послуг населенню з метою підвищення відповідальності керівника.

Висновки