Удосконалення діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

УДК 343.97:343.15 (477)

Удосконалення діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх в Україні

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Дубчак Леся Сергіївна

Київ 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного та кримінального права Інституту політології, соціології, права Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор, Заслужений юрист України, Александров Юрій Валер'янович, Інститут права імені князя Володимира Міжрегіональної академії управління персоналом, професор кафедри правоохоронної діяльності Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, Музика Анатолій Ананійович, Державний науково-дослідний інститут МВС України, головний науковий співробітник кандидат юридичних наук, доцент, Васильківська Ірина Петрівна, Київський національний економічний університет імені В. Гетьмана, доцент кафедри конституційного та адміністративного права

Захист відбудеться “5” вересня 2007 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 в Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ-32, бульвар Тараса Шевченка, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27.

Автореферат розісланий “25” липня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.П. Кучинська

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Широкомасштабні зміни в політичному житті країни, зростаюча трудова міграція дорослого населення за кордон, послаблення виховної функції сім'ї, дистанціювання навчальних закладів від проблем виховання дітей загострюють соціальні суперечності в суспільстві і саме неповнолітні опиняються у вкрай важкому для себе становищі через несформованість власної системи стійких моральних переконань, ціннісних орієнтирів, що не дає їм змоги об'єктивно реагувати на події, суперечності суспільного життя, може стати чинником вчинення правопорушень.

Злочинність неповнолітніх як своєрідний барометр загальної злочинності та рівня моральності суспільства, незважаючи на зниження її загального рівня впродовж останніх років, залишається гострою проблемою, яка не може не турбувати суспільство та державу. Складні проблеми виховання учнівської і студентської молоді педагоги, здебільшого, або не розв'язують взагалі, або ж використовують застарілі нерезультативні засоби та методи, не враховуючи плинність і динамічність часу, а це не дає відчутних позитивних результатів у справі запобігання злочинності неповнолітніх. Декларується необхідність забезпечення ранньої профілактики злочинності неповнолітніх, але реалізація цих декларацій на практиці здійснюється недостатньо через існуючі в діяльності навчальних закладів системні недоліки, що можуть мати об'єктивний та суб'єктивний характер і бути вагомою детермінантою протиправної поведінки неповнолітніх.

Педагоги володіють величезним виховним і превентивним потенціалом та можуть надати неповнолітнім, які перебувають у несприятливих умовах життя і виховання, допомогу до того, як дія цих умов суттєво вплине на їхню поведінку, адже правопорушення неповнолітніх не є несподіваними, випадковими. Це закономірний наслідок тривалого процесу соціальної деформації молодої особистості. Така поступовість і гнучкість процесу формування антисуспільної поведінки дає реальну основу для успішного здійснення педагогами запобіжних заходів, які зможуть стати ефективними тільки у разі усунення на мікро- і макрорівнях існуючих недоліків у діяльності навчальних закладів та створення ефективних важелів для попередження їх виникнення у майбутньому і на цій основі здійснення ефективної діяльності щодо запобігання злочинності неповнолітніх.

Потреба оптимізації діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх констатувалася в дослідженнях провідних вітчизняних кримінологів: Ю.В. Александрова, О.М. Бандурки, І.П. Васильківської, В.В. Голіни, О.М. Джужі, А.П. Закалюка, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, П.П. Михайленка, А.Й. Міллера, А.А. Музики, І.К. Туркевич, В.П. Філонова та педагогів: І.А. Зязюна, І.В. Козубовської, О.В. Оржеховської, В.І. Терещенка, Г.В. Товканець, М.М. Фіцули.

Серед зарубіжних, у тому числі російських фахівців дослідженням недоліків суспільного виховання неповнолітніх як детермінанти їх протиправної поведінки тією чи іншою мірою займалися І.П. Башкатов, В.В. Бойко, Г.В. Вершініна, А.І. Долгова, К.Є. Ігошев, А.Н. Ільяшенко, С.І. Кирилов, І.А. Кобзарь, Г.М. Міньковський, І.Б. Михайловська, В. Рональд, Т.М. Чапурко, Д. Фарінгтон, В. Фокс та ін.

Дослідження ролі та місця належного суспільного виховання для успішного формування особистості і виявлення недоліків та потенціалу навчальних закладів по запобіганню злочинності неповнолітніх є важливим як для вітчизняної кримінологічної науки, так і для практики виховної роботи з неповнолітніми. Ця проблема є складною і багатогранною, оскільки комплексний характер дослідження зумовлює потребу широкого використання матеріалів та джерел не лише юридичної, але й інших суспільних наук - соціології, педагогіки, психології тощо.

Важливість даної проблеми, відсутність комплексних наукових розробок щодо дослідження недоліків у діяльності навчальних закладів як детермінанти злочинності неповнолітніх та вироблення кримінологічною наукою цілісного механізму (концептуальної моделі) покращення діяльності навчальних закладів по запобіганню злочинності неповнолітніх обумовлюють актуальність теми дисертації і її вибір дисертантом.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вивчення недоліків у діяльності навчальних закладів, формулювання і обґрунтування пропозицій щодо цілеспрямованого удосконалення діяльності навчальних закладів по запобіганню злочинності неповнолітніх в Україні спрямоване на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1767 „Про затвердження Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр.”, Указів Президента України від 18.10.2001 р. № 992/2001 „Про Національну програму правової освіти населення” та від 18.02.2002 р. № 143 „Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, а також наказу Міністерства освіти і науки України від 25.12.2006 р. № 844 „Про вжиття додаткових заходів щодо профілактики та запобігання жорстокому поводженню з дітьми”.

Дисертація виконана як планове дослідження у рамках науково-дослідної роботи Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова за напрямом “Дослідження проблем гуманітарних наук” (ініціативна тематика; протокол № 5 засідання вченої ради університету від 27.01.2005 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є виявлення системних недоліків у діяльності навчальних закладів і розроблення цілісного механізму (концептуальної моделі) удосконалення діяльності навчальних закладів щодо запобігання ними злочинності неповнолітніх в Україні.

Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання:

- дослідити рівень, структуру, географію, динаміку та тенденції злочинності неповнолітніх в Україні на сучасному етапі;

- дати кримінологічну характеристику особи неповнолітнього злочинця та розглянути типології неповнолітніх правопорушників; розробити власну класифікацію неповнолітніх злочинців;

визначити систему детермінант злочинності неповнолітніх в Україні і встановити місце у цій системі недоліків у діяльності навчальних закладів;

на основі аналізу наукової літератури та результатів соціологічних досліджень простежити зв'язок недоліків у діяльності навчальних закладів зі злочинністю неповнолітніх;

з'ясувати особливості соціалізації неповнолітніх у процесі навчання в загальноосвітньому, професійно-технічному чи вищому навчальних закладах;

здійснити науковий аналіз організаційно-правових засад діяльності навчальних закладів як суб'єктів запобігання злочинності неповнолітніх в Україні, визначити прогалини правового регулювання і недоліки в реалізації положень нормативно-правових актів, які регулюють вказані питання, та сформулювати науково обгрунтовані пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання у цій галузі;

запропонувати систему ранньопрофілактичних заходів, які мають бути реалізовані в навчальних закладах з метою запобігання злочинності неповнолітніх;

визначити та обґрунтувати основні шляхи оптимізації діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх в Україні.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, пов'язані з діяльністю навчальних закладів як суб'єктів запобігання злочинності неповнолітніх.

Предмет дослідження становлять недоліки у діяльності навчальних закладів у системі детермінант злочинності неповнолітніх, а також шляхи удосконалення діяльності загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів щодо запобігання ними злочинності неповнолітніх в Україні.

Методи дослідження обрані з урахуванням об'єкта та предмета дослідження, виходячи з мети і завдань роботи. Методологічну основу дослідження складає діалектичний метод пізнання суспільних явищ і процесів. З огляду на характер роботи, дисертантом у процесі наукового пошуку використовувалися порівняльно-правовий та формально-догматичний методи аналізу нормативно-правових актів, які регулюють діяльність навчальних закладів як суб'єктів запобігання злочинності неповнолітніх; методи групування, системно-структурний та системно-функціональний, за допомогою яких досліджено особливості детермінації злочинності неповнолітніх, суб'єктивні та об'єктивні недоліки у діяльності навчальних закладів і визначено основні шляхи їх подолання з метою ефективного запобігання навчальними закладами злочинності неповнолітніх; логіко-семантичний метод та метод сходження від абстрактного до конкретного, котрі дозволили поглибити понятійний апарат: поняття злочинності неповнолітніх, ранньої профілактики злочинності неповнолітніх, системи запобігання злочинності неповнолітніх навчальними закладами тощо; структурно-логічний та компаративний методи, які використовувалися при вивченні практики профілактично-виховної роботи навчальних закладів, визначенні шляхів оптимізації діяльності навчальних закладів по запобіганню злочинності серед неповнолітніх; формально-логічний метод, який дозволив обґрунтувати висновки; соціологічні методи (документальний - вивчення матеріалів кримінальних справ; спостереження за роботою вчителів та викладачів; опитування вихованців і вихователів у формі анкетування та інтерв'ю); психологічні методи (проведення соціометрії з метою визначення становища в класі (групі) осіб з протиправною поведінкою, тестування учнів з метою визначення рівня їх правових знань); статистичний метод - для вивчення офіційної судової та правоохоронної статистики щодо вчинених неповнолітніми злочинів; аксіологічний метод - дозволив обґрунтувати соціальну значимість удосконалення діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх в Україні.

Емпіричну базу дослідження становлять норми чинного законодавства України, які є правовою основою діяльності навчальних закладів по запобіганню злочинності неповнолітніх, офіційна статистика, судово-слідча практика, дані власних досліджень дисертанта:

- результати вивчення 356 кримінальних справ про злочини, вчинені неповнолітніми за період з 2001 по 2006 рр. (за матеріалами Оболонського районного суду м. Києва та Хустського районного суду Закарпатської області);

- дані вивчення 112 обліково-профілактичних справ підлітків, які перебувають на обліку в кримінальній міліції у справах дітей (далі - КМСД) Хустського РВ УМВС України в Закарпатській області;

- результати вільного (неформалізованого) інтерв'ю з 67 підлітками-правопорушниками, які перебувають на обліку в КМСД Хустського РВ УМВС України в Закарпатській області; з 36 „важкими” вихованцями СЗШ № 3 м. Хуста та 54 вихованцями СЗШ № 225 м. Києва; з 52 учнями ВПУ № 40 (м. Київ) та 48 учнями ВПУ № 10 (м. Хуст); з 212 студентами I-II курсів Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, Київського національного лінгвістичного університету, Київського славістичного університету, Закарпатського лісотехнічного коледжу Львівського національного лісотехнічного університету;

- результати анкетування учнів і студентів (усього 389 чоловік), вчителів та викладачів (176 осіб);

- дані тестування педагогів (86 осіб), 110 студентів та 64 учнів з метою визначення рівня їх правових знань;

- дані соціометричного дослідження 64 учнів СЗШ №3 м.Хуста та 78 студентів I курсу Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова;

- вивчення практики профілактично-виховної роботи в м. Києві, м. Харкові, м. Львові та м. Хусті Закарпатської області.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв'язання.

Дисертаційна робота є першим в Україні комплексним науковим дослідженням шляхів удосконалення діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх, в якому на основі аналізу кримінологічної, соціологічної, педагогічної та психологічної літератури, чинного законодавства, статистичних даних та результатів власних досліджень автора було підтверджено існування в діяльності навчальних закладів низки об'єктивних та суб'єктивних системних недоліків, які перешкоджають ефективному запобіганню злочинності неповнолітніх, а також визначено основні шляхи оптимізації діяльності навчальних закладів з метою запобігання ними злочинності неповнолітніх.

Наукова новизна дослідження конкретизується у таких наукових положеннях та висновках:

Уперше:

- зважаючи на принципи системності та наступності освіти, визначено недоліки у діяльності навчальних закладів як на рівні загальноосвітнього, так і рівні професійно-технічного та вищого навчальних закладів, встановлено їх зв'язок зі злочинністю неповнолітніх;

- на основі аналізу актуальних проблем організації та функціонування системи навчальних закладів через призму завдань запобігання злочинності неповнолітніх застосовано інституційний підхід до визначення концептуальних засад організації системи запобігання злочинності неповнолітніх в Україні навчальними закладами, а саме: окреслено перспективні та проблемні аспекти цієї діяльності, її заходи та методи; на цій основі зроблено висновок, що результативність цього виду діяльності буде досягнута через її професійність, комплексність, своєчасність, гнучкість, індивідуалізацію заходів профілактики;

- сформульовано низку конкретних пропозицій і рекомендацій комплексного характеру, які складають цілісний механізм (концептуальну модель) удосконалення діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх у чотирьох площинах: нормативній (правовій), діяльнісно-практичній, організаційно-кадровій та ціннісно-орієнтаційній;

- обґрунтовано потребу реорганізації психологічної служби в системі освіти у службу комплексного консультування та підтримки через включення до її складу, крім практичного психолога та соціального педагога, лікаря і юриста;

- внесено пропозиції автора щодо вдосконалення правових основ діяльності навчальних закладів в Україні, зокрема, пропонується:

1) внести зміни до абз. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України (далі - ЗУ) „Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”, замінивши словосполучення „школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації” на інше такого змісту: „навчальні заклади усіх типів та рівнів акредитації”;

2) окремі з обов'язків педагогічних та науково-педагогічних працівників, закріплені у ст. 56 ЗУ „Про освіту”, викласти у такій редакції: „настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до права, Конституції та законів України, принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей; захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вчиненню ними правопорушень, вживанню алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам”;

3) доповнити ст. 38 ЗУ „Про загальну середню освіту” повноваженням загальноосвітнього навчального закладу (далі - ЗНЗ) здійснювати профілактичну роботу з учнями та співпрацювати з іншими органами і установами для запобігання правопорушенням неповнолітніх;

4) конкретизувати наведене в абз. 2 ч. 1 ст. 22 ЗУ „Про професійно-технічну освіту” повноваження професійно-технічного навчального закладу (далі - ПТНЗ) щодо здійснення навчально-виховної діяльності шляхом визначення її конкретних напрямів, зокрема формування правової культури учнів;

5) доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України) ст. 184-3 „Неналежне виконання професійних чи службових обов'язків щодо виховання дітей” такого змісту: „Невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов'язків щодо виховання неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного ставлення до них, тягне за собою накладення штрафу від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”;

6) уточнити зміст ч. 2 ст. 433 Кримінально-процесуального кодексу (далі - КПК) України, виклавши її у такій редакції: „Для встановлення зазначених обставин мають бути допитані як свідки батьки неповнолітнього, педагог та інші особи, які можуть дати потрібні відомості, а також витребувані необхідні документи і проведені інші дії в ході досудового та судового слідства”.

Одержали подальший розвиток:

- система наукових поглядів на зміст та сутність злочинності неповнолітніх як складової загальної злочинності, у тому числі: досліджено кількісні та якісні показники її стану на сучасному етапі, окреслено та спрогнозовано найсуттєвіші тенденції її розвитку, з'ясовано особливості особи неповнолітного злочинця;

- проблеми детермінації злочинності неповнолітніх, які розглянуто у новому аспекті, а саме: не тільки через аналіз актуальних груп чинників злочинності неповнолітніх (політичних, соціально-економічних, правових, організаційно-управлінських та ідеологічних), а і через дослідження ефективності різних видів соціального контролю (офіційного та неофіційного) за поведінкою неповнолітніх;

потреба належної правової підготовки педагогів до профілактики правопорушень неповнолітніх через введення у вищих педагогічних навчальних закладах спецкурсів „Правова культура та правова свідомість педагога”, „Профілактика правопорушень неповнолітніх”;

думка про необхідність гуманізації навчально-виховного процесу, яка розглядається автором як невід'ємна атрибутивна складова успішного запобігання злочинності неповнолітніх навчальними закладами.

Поглиблено й удосконалено:

- дефініції понять „рання профілактика злочинності неповнолітніх”, „система запобігання злочинності неповнолітніх”, „співпраця між суб'єктами запобігання злочинності неповнолітніх”, що дало змогу підсилити понятійний апарат кримінології;

- систему методів профілактично-виховної роботи педагогів з дітьми та її принципи, які, з одного боку, є своєрідною системою координат, у рамках якої має здійснюватися профілактично-виховна діяльність навчальних закладів, з іншого боку, - це вектор спрямованості та розвитку цієї системи, які разом з відповідними заходами та методами виховної роботи дають змогу говорити про реальну, а не декларативну систему запобігання злочинності неповнолітніх як цілісний комплекс ретельно відібраних та продуманих стратегічних і тактичних засобів та прийомів, які реалізуються спеціалізованими і неспеціалізованими суб'єктами з метою запобігання злочинності неповнолітніх.

Доведено:

ключове місце та значення навчального закладу у процесах соціалізації, індивідуалізації та соціальної адаптації неповнолітнього на етапах здобуття ним загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти, що дало змогу розглядати навчальний заклад як фундаментальну соціокультурну базу виховання і належного розвитку особистості, а також як центральний суб'єкт запобігання протиправній поведінці неповнолітніх;

- практичне значення класифікації неповнолітніх злочинців для диференціації підходів щодо запобігання злочинності неповнолітніх;

- необхідність прийняття як окремого ЗУ „Про профілактику злочинів”, який би систематизував нормативні акти у сфері запобігання злочинності, в тому числі злочинності неповнолітніх, надав їм чіткості і структурованості, так і розробки на кожні 2-3 роки Комплексної програми профілактики злочинності, де б були визначені конкретні заходи з профілактики злочинів.

Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків та рекомендацій, які містяться у роботі, забезпечено вивченням значного обсягу нормативних актів, що регулюють діяльність навчальних закладів в Україні, літературних джерел з теми дослідження та суміжних питань, аналізом статистичних даних про злочинність неповнолітніх в Україні, вивченням кримінальних справ про злочини неповнолітніх, анкетуванням, інтерв'юванням та тестуванням різних категорій респондентів, досвідом роботи дисертанта викладачем упродовж 2004-2007 рр.

Практичне значення одержаних результатів зумовлено актуальністю і новизною висвітлених у дисертації проблем та пропозицій щодо їх вирішення. Сформульовані висновки і пропозиції можуть бути використані: у науково-дослідній роботі - окремі положення мають постановочно-проблемний і дискусійний характер та можуть бути основою для подальших наукових пошуків; у правотворчості - для вдосконалення чинного вітчизняного законодавства, що регулює діяльність навчальних закладів та питання запобігання злочинності неповнолітніх; у правозастосовчій практиці - у плані практичного використання в діяльності навчальних закладів з метою реформування існуючої системи профілактично-виховної роботи, визначення перспектив і напрямів запобігання злочинності неповнолітніх; у навчальному процесі - під час вивчення навчальних курсів „Кримінологія”, „Юридична психологія”, „Юридична педагогіка”, „Правове регулювання освіти в Україні” та підготовки відповідних підручників і навчальних посібників.

Особистий внесок автора полягає у формулюванні та уточненні змісту окремих понять (злочинність неповнолітніх, система запобігання злочинності неповнолітніх, рання профілактика злочинності неповнолітніх, співпраця спеціалізованих та неспеціалізованих суб'єктів по запобіганню злочинності неповнолітніх, об'єктивні недоліки в діяльності навчальних закладів як детермінанта злочинності неповнолітніх, суб'єктивні недоліки в діяльності навчальних закладів як чинник злочинності неповнолітніх, готовність педагога до виконання профілактично-виховних завдань тощо), які мають науково-практичне значення; розробленні класифікації неповнолітніх злочинців та класифікації недоліків у діяльності навчальних закладів; визначенні прогалин чинної нормативно-правової бази, яка регулює питання діяльності навчальних закладів та запобігання злочинності, що знайшло віддзеркалення у конкретних положеннях, пропозиціях та висновках автора, які виконані самостійно.

Апробація результатів. Матеріали дисертації були апробовані на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науковій конференції „Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м.Острог, 28-29 квітня 2005 р.), Всеукраїнській науковій конференції „Другі юридичні читання” (м.Київ, 18 травня 2005 р.), III студентській науковій конференції „Україна, слов'янський світ, Європа: історія та сучасність” (м.Київ, 20 травня 2005 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Вплив регіональних чинників на структуру і динаміку злочинності” (м.Сімферополь, 28-29 вересня 2005 р.), Міжнародній курсантсько-студентській науковій конференції „Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства (Осінні юридичні читання)” (м.Львів, 11 листопада 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Девіантна поведінка неповнолітніх: проблеми, пошуки, рішення” (м.Харків, 30 листопада 2005 р.), XII регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м.Львів, 9-10 лютого 2006 р.), II Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (м.Луцьк, 17-18 березня 2006 р.), IX Всеукраїнській науково-практичній конференції

„Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (м.Тернопіль, 13 квітня 2007 р.), Міжнародній науковій конференції „Треті юридичні читання” (м.Київ, 25-26 квітня 2007 р.).

Результати проведеного наукового дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного та кримінального права Інституту політології, соціології, права Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова і на щорічних звітних наукових конференціях викладачів Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова 2005-2006 рр.

Окремі положення дисертаційного дослідження використовувалися при проведенні практичних занять з навчальних курсів „Кримінологія”, „Юридична психологія”, „Юридична педагогіка” та „Правове регулювання освіти в Україні” зі студентами спеціальності „Правознавство” Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (Акт впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження у навчальний процес Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова від 06.02.2007 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені автором у п'яти статтях, опублікованих у фахових виданнях, та в шести тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація загальним обсягом 252 сторінки (обсяг основного тексту - 207 сторінок) складається зі вступу, трьох розділів, поділених на дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел на 25 сторінках (містить - 303 найменування) та 16 додатків на 20 сторінках.

злочинність неповнолітній кримінологічний

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими планами, програмами та темами, сформульовані мета і завдання, об'єкт та предмет, методи дослідження, наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержанні, подано відомості про практичне впровадження результатів дослідження, їх публікацію у фахових виданнях та апробацію на конференціях.

Перший розділ “Загальна кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх в Україні” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Стан і тенденції злочинності неповнолітніх на сучасному етапі” дисертант на основі аналізу кількісних та якісних показників стану злочинності робить висновок, що, незважаючи на офіційну статистику, яка констатує зменшення кількості злочинів, вчинених неповнолітніми (з 32,3 тис. у 2002 р. до 19,6 тис. у 2006 р.), питома вага тяжких та особливо тяжких злочинів у структурі злочинності серед неповнолітніх залишається достатньо високою (кількість вчинених неповнолітніми грабежів протягом п'яти років збільшилася на 51,8 %, шахрайств - на 150 %).

Зростають несприятливі тенденції злочинності неповнолітніх в Україні: рецидивна злочинність неповнолітніх, злочинність серед дівчат, кримінальна кваліфікація неповнолітніх злочинців, спостерігається інтеграція та диференціація групової злочинності неповнолітніх, підвищена латентність, значне „омолодження” (понад 30 % складають 14-15 річні злочинці). Достатньо швидкі темпи криміналізації неповнолітніх нерідко є наслідком „педагогічної пасивності” батьків та педагогів.

Підрозділ 1.2. “Особа неповнолітнього злочинця” присвячений кримінологічній характеристиці особи неповнолітнього злочинця за схемою, що включає демографічні, освітні, морально-психологічні, психічні та біофізіологічні ознаки.

Запропоновано авторську класифікацію неповнолітніх злочинців, що, на думку автора, має практичну цінність, за такими критеріями: стійкістю установки на продовження злочинної діяльності (казуальний, ситуативний та маліційний (злісний) типи); залежно від ініціатора початку злочинної діяльності (самостійний та рекруїтивний типи неповнолітніх злочинців); за станом психічного здоров'я злочинця (психічно хворі, психічно нестійкі та психічно здорові); за матеріальним станом та соціальним статусом неповнолітніх злочинців (пуертальна (злочинність бідних) та просперіальна (злочинність заможних); залежно від перебування у статусі конкретного учасника навчально-виховного процесу (злочинність школярів, злочинність учнів ПТНЗ, злочинність студентів, злочинність неповнолітніх, не зайнятих навчанням та суспільним виробництвом).

У результаті вивчення кримінальних справ, опитувань педагогів зроблено висновок, що саме „важкі” у плані виховання неповнолітні найчастіше вчиняють суспільно небезпечні діяння: це діти, які не встигають у навчанні; недисципліновані; з різними нервовими та психічними розладами; неповнолітні, що перебувають на обліку в КМСД; діти з так званих неблагополучних сімей. Важковиховуваність завжди виступає фактором ризику: вона не стримує від негативних вчинків, а, навпаки, сприяє накопиченню досвіду негативної поведінки і може призвести до вчинення злочину.

У підрозділі 1.3. “Особливості детермінації злочинності неповнолітніх” наголошується на тому, що злочинність неповнолітніх є „продуктом” складного детермінаційного комплексу, у якому проявляються найбільш глибокі деформації, що протидіють нормальному політичному, економічному, соціальному, правовому, ідеологічному та культурному розвитку українського соціуму. З цих позицій автор поділяє криміногенні фактори на такі групи: політичні, соціально-економічні, правові, організаційно-управлінські та ідеологічні (світоглядні).

Політичні криміногенні фактори визначають, зазвичай, появу усіх інших чинників. Соціально-економічні детермінанти злочинності відображають об'єктивне протиріччя між економічними потребами людей і можливостями їх задоволення в конкретному суспільстві. Центральне місце серед них в Україні займають бідність, безробіття, економічна та соціальна нестабільність, які зумовлюють процеси маргіналізації населення.

Особливу увагу приділено аналізу впливу на дітей та молодь ЗМІ, які нерідко транслюють соціальні установки, що обслуговують не тільки позитивні, пізнавальні орієнтації підростаючого покоління, але й негативні, нерідко антисуспільної спрямованості, а також трудовій міграції населення, оскільки за даними спеціальних досліджень близько 1,5-2 млн. українських громадян перебуває на заробітках за кордоном. Питома вага жінок у міграційному потоці становить близько 70 %, чоловіків - 30 %; майже кожен четвертий працівник-мігрант є батьком або матір'ю дитини.

Результати неформалізованого інтерв'ю з різними категоріями респондентів дозволили констатувати, що враховуючи вікові особливості неповнолітніх, розглянуті детермінанти злочинності сприймаються ними більш гостро, некритично та обумовлюють більшу вразливість неповнолітніх до їх негативного впливу.

Другий розділ роботи “Детермінованість злочинності неповнолітніх в Україні недоліками у діяльності навчальних закладів” містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1. “Навчальний заклад як інститут суспільного виховання та соціалізації неповнолітнього” дисертантом визначено систему навчальних закладів, діяльність яких по запобіганню злочинності неповнолітніх складає об'єкт дослідження, і які виступають основними інститутами суспільного виховання молодого покоління.

Підтримуючи позицію окремих дослідників щодо потреби створення реальних організаційних передумов нормальної соціалізації підлітків і юнацтва з урахуванням вітчизняного та міжнародного досвіду протидії кримінальної аккультурації як одного із способів вирішення проблеми нормальної адаптації неповнолітніх у соціумі, навчальні заклади розглядаються дисертантом як фундаментальна соціокультурна база виховання і розвитку особистості, яка повинна сформувати у молодої людини свідоме ставлення до власного життя, бо суспільне виховання поруч з вихованням у сім'ї формує не тільки світогляд, інтереси, погляди, а й саму систему цінностей, що можуть убезпечити дитину від вибору злочинного життєвого шляху.

У підрозділі 2.2. „Об'єктивні недоліки у діяльності навчальних закладів в системі детермінант злочинності неповнолітніх” одними з головних об'єктивних чинників неналежного виховання неповнолітніх навчальними закладами називаються недостатня оплата праці вчителів та викладачів, низький авторитет і престиж професії педагога в суспільстві.

Констатовано, що матеріально-технічне забезпечення навчально-виховного процесу не відповідає рівню потреб сучасного школяра та студента. Ця ситуація накладає на педагога додатковий тягар і потребує від нього більшої професійної майстерності, бо працювати доводиться в основному за допомогою вербальних методів, що посилює втому, призводить до тривалих виснажень, стресів, небажання займатися виховними завданнями.

Серед об'єктивних недоліків діяльності навчальних закладів автор також згадує значну кількість вакансій вчителів у ЗНЗ, плюралізацію сфери освіти (з одного боку, поява різних видів навчальних закладів - це знак змін, відповідь на суспільні потреби й очікування, з іншого боку, плюралізація означає соціальну диференціацію навчальних закладів) та інтенсифікацію навчання, яка в останні роки призвела до того, що не всі діти можуть на належному рівні засвоїти навчальний матеріал, починають відставати, відчужуватися від класу, школи, пропускати заняття, і, нерідко, вчиняти правопорушення тощо.

У системі професійно-технічної освіти мають місце як більшість недоліків, характерних для сучасної школи, так і специфічні вади цієї ланки структури освіти. Непопулярність отримання робітничих професій призвела до того, що училища знаходяться на межі виживання, лави їх вихованців поповнюються учнівською молоддю, яка, переважно, є вихідцями із неблагополучних сімей, вже мала проблеми з законом і через брак коштів не може продовжувати освіту у вищій школі.

Вища освіта України комерціалізувалася до небувалого раніше рівня: спостерігається парадоксальна ситуація, коли загальний рівень освіченості і духовності населення не співвідноситься з числом тих осіб, які мають диплом про вищу освіту. Водночас вища освіта має дорівнювати „вищому” вихованню. Така позиція обгрунтовується тим, що значна частина студентів навчається далеко від дому, а це створює у них ілюзію вседозволеності, свободи, що теж може призвести до вчинення злочину у разі відсутності у вищому навчальному закладі (далі - ВНЗ) комплексної системи правовиховної роботи зі студентами.

У підрозділі 2.3. „Суб'єктивні недоліки у діяльності навчальних закладів і їх криміногенне значення” аналіз взаємин вчителів та учнів у ЗНЗ дозволив дисертанту виділити такі принципові недоліки в їхніх стосунках: відсутність у багатьох педагогів педагогічного покликання; незважання на вікові, статеві, індивідуально-психологічні особливості учнів; прояв своєрідного педагогічного догматизму вчителів, коли стосунки будуються на основі стереотипних понять - що можна і чого не можна; наказовий, категоричний характер вимог до учнів; низька культура окремих вчителів, які у взаєминах з учнями здебільшого оперують негативними, образливими оцінками, оцінками-ярликами; завищене прагнення вчителів до каральних санкцій; конфлікти між педагогами та вихованцями, які виступають серйозним дестабілізуючим фактором у навчально-виховному процесі і, водночас, визначальним мотивом асоціальної поведінки дітей. Як наслідок, значна частина дітей (48 %) надає перевагу спілкуванню з вчителем лише на уроках.

Анкетування і опитування учнів 7-9 класів показало, що 52 % з них вважають свої стосунки з педагогами напруженими, у 22 % вчителі викликають роздратування, стосунки конфліктні і тільки 26 % почувають себе з педагогом легко і комфортно. Лише невелика кількість учнів (15,3 %) йде в школу з радістю, легкістю, 64,2 % йдуть до школи тому, що змушені до неї йти, 10,5 % йдуть зі страхом, а 10 % з почуттям ненависті.

Істотними недоліками виховної роботи в навчальних закладах названі відсутність програми правовиховної роботи, а також самоусунення навчальних закладів від здійснення статевого виховання неповнолітніх, що нерідко має наслідком різні статеві девіації і навіть вчинення неповнолітніми злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності особи.

Особливе місце в системі криміногенних факторів виховання і формування особистості в навчальних закладах посідають хабарництво та корупція в освіті. На запитання, чи потрібно в українській школі давати хабар, у Києві „так” відповіло 20% респондентів, в Криму - 17%, на Півдні та на Півночі - по 15%, на Заході - 13%, на Сході - 12%, у Центрі - 10% опитаних. Факти хабарництва у ВНЗ підтверджуються даними МВС, згідно з якими протягом 10 місяців 2006 р. в закладах освіти викрито 306 злочинів про хабарництво, та інформацією, яка міститься в листі МОН України №1/9-620 від 08.12.2004 р., відповідно до якої екзаменаційна сесія стає для окремих викладачів сферою своєрідних платних послуг.

Іноді педагоги вдаються до фізичного, психічного та сексуального насильства по відношенню до своїх вихованців. Факти жорстокого поводження з дітьми працівниками навчальних закладів виявлено прокуратурами Вінницької, Хмельницької, Чернівецької та інших областей України.

Третій розділ роботи “Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні навчальними закладами” складається з трьох підрозділів, у котрих представлений чотирьохелементний цілісний механізм (концептуальна модель) удосконалення діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх.

У підрозділі 3.1. “Правові основи діяльності навчальних закладів як суб'єктів запобігання злочинності неповнолітніх” дисертант досліджує правову базу діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх в Україні. Особливу увагу приділено стану виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., оскільки значну частину завдань з профілактики злочинності неповнолітніх Програмою було покладено на МОН України як на центральний орган виконавчої влади в сфері управління освітою.

Аналізуються положення Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр. у контексті запобігання злочинності неповнолітніх навчальними закладами. Дисертант пропонує ввести факультативні курси „Мої права” та „Права людини” не у 9-11 класах, як пропонується в Програмі, а у початковій та основній школі, адаптуючи їх зміст до вікових особливостей дітей, а у старшій школі варто поглиблювати правові знання учнів шляхом введення вказаних курсів не у варіативну, а в нормативну частину навчальних планів.

Беручи до уваги визначальну роль навчальних закладів у формуванні молодого покоління, автор вважає за необхідне посилити відповідальність педагогів за неналежне формування та виховання неповнолітніх, включаючи невиконання чи недостатнє здійснення ними роботи із запобігання злочинності неповнолітніх. З цією метою пропонуються відповідні доповнення до КпАП України, котрі разом з доповненнями до КПК України, ЗУ „Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”, ЗУ „Про освіту”, ЗУ „Про загальну середню освіту”, ЗУ „Про професійно-технічну освіту” складають нормативну (правову) площину удосконалення діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх в Україні.

У підрозділі 3.2. “Система запобігання злочинності неповнолітніх навчальними закладами” дисертант відзначає, що зважаючи на високі показники охоплення населення повною загальною середньою освітою - близько 91 %, значною кількістю осіб, які здобувають професійно-технічну (450 тис.) та вищу освіту (2,7 млн.), одним з головних шляхів запобігання злочинності неповнолітніх є реалізація навчальними закладами комплексної системи запобігання злочинності неповнолітніх, яка представлена відповідними заходами та методами профілактично-виховної роботи з дітьми на основі принципів своєчасності, комплексності, гнучкості, індивідуалізації заходів профілактики та емоційної зацікавленості педагогів у долі вихованців і узагальнено презентує діяльнісно-практичну площину удосконалення діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх.

Результативність запобігання злочинності неповнолітніх навчальними закладами залежить також від готовності педагогів до виконання профілактично-виховних завдань, що включає чотири рівні (елементарний, базовий, свідомий і конструктивний) і розглядається як інтегративна властивість особистості педагога, що включає виробничий обов'язок, професійний інтерес, кваліфіковану оцінку існуючих форм протиправної поведінки і стимулює потребу пошуку шляхів запобігання злочинності неповнолітніх на основі набутих знань та практичного досвіду.

Підрозділ 3.3. “Шляхи оптимізації діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх в Україні” містить пропозиції дисертанта щодо змісту організаційно-кадрової та ціннісно-орієнтаційної площин удосконалення діяльності навчальних закладів у контексті запобігання ними злочинам серед неповнолітніх.

Організаційно-кадрова площина удосконалення реалізується через комплекс заходів: матеріальне та моральне стимулювання праці вчителів і викладачів; вирішення їх житлових та побутових проблем; зменшення навчального навантаження; поліпшення здоров'я та якості медичного обслуговування педагогічних і науково-педагогічних працівників; покращення підготовки молодих кадрів для системи освіти; створення у кожному навчальному закладі служби комплексного консультування та підтримки для дітей і молоді; створення у гуртожитках навчальних закладів штабів з профілактики правопорушень; створення інформаційних баз даних про неблагополучні сім'ї та дітей, які у них виховуються; посилення контролю за діяльністю класних керівників та кураторів академічних груп з боку керівництва навчального закладу; активізацію боротьби з корупцією та хабарництвом у сфері освіти; розроблення у кожному навчальному закладі концепції виховної роботи.

Ціннісно-орієнтаційна площина удосконалення знаходить відображення в гуманізації освітнього середовища та підвищенні престижу і авторитету професії педагога в суспільстві.

У висновках міститься узагальнений виклад основних результатів дослідження, найголовнішими з яких є такі:

1. Злочинність неповнолітніх - це обумовлена особливим детермінаційним комплексом підсистема загальної злочинності, що характеризується віковою специфікою суб'єкта злочину (особи у віці від 14 до 18 років) і складає своєрідний „резерв” злочинності дорослих.

2. Незважаючи на використання в літературі, нормативних актах поряд з поняттям „злочинність неповнолітніх” понять „дитяча злочинність”, „підліткова злочинність” та „юнацька злочинність”, обгрунтовується правильність вживання лише словосполучення „злочинність неповнолітніх”, оскільки зміст інших або суперечить чинному законодавству („дитяча злочинність”), або характеризується відмінними підходами до визначення вікових меж суб'єкта злочину, які базуються на різних періодизаціях підліткового та юнацького віку („підліткова злочинність” та „юнацька злочинність”).

3. Вагоме місце в системі детермінант злочинності неповнолітніх посідають недоліки у діяльності навчальних закладів, які можна класифікувати за такими критеріями: за механізмом дії (характером детермінації) на причини і умови злочинів неповнолітніх; за силою криміногенного впливу на основні і побічні (другорядні); за усвідомленістю їх криміногенного значення на усвідомлювані педагогами й неусвідомлювані ними; за відносною стабільністю і масовістю їх існування на системні та одиночні; за структурою освіти: недоліки у діяльності загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів; за обумовленістю неналежної діяльності навчальних закладів із запобігання злочинності серед неповнолітніх зовнішніми чи внутрішніми (особистісними) обставинами на об'єктивні та суб'єктивні.

4. Об'єктивні недоліки у діяльності навчальних закладів як детермінанта злочинності неповнолітніх - це вади в роботі навчальних закладів різних типів та рівнів акредитації, які детерміновані як загальним рівнем освіти і рівнем підготовки педагогічних кадрів, так і ситуацією та проблемами виховання молоді в соціумі загалом, що негативно впливають на суспільне виховання неповнолітніх та запобігання негативним проявам їх поведінки.

5. Суб'єктивні недоліки у діяльності навчальних закладів як детермінанта злочинності неповнолітніх - це недоліки у діяльності навчальних закладів різних типів і рівнів акредитації, які обумовлені особистісними та професійними характеристиками педагогічних і науково-педагогічних працівників, а також їх готовністю до профілактично-виховної роботи з дітьми.

6. Оптимальною за ефективністю й економічністю є рання профілактика злочинності неповнолітніх - комплексна система заходів, які є частиною внутрішньої соціальної політики держави і здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, установами, організаціями (в тому числі навчальними закладами), об'єднаннями громадян та окремими громадянами з метою цілеспрямованого, систематичного та всестороннього впливу на детермінанти злочинності неповнолітніх та особу неповнолітнього і його найближче соціальне оточення з метою оздоровлення умов життя і виховання неповнолітніх, недопущення вчинення ними злочинів.

7. Система запобігання злочинності неповнолітніх навчальними закладами (діяльнісно-практична площина удосконалення діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх) включає: нейтралізацію негативного впливу на неповнолітнього сім'ї та найближчого побутового оточення; тісну взаємодію і співпрацю сім'ї та навчального закладу; посилення ролі учнівського (студентського) колективу, а також пізнавальних інтересів дітей; організацію змістовного дозвілля дітей, у тому числі через їх участь в учнівському та студентському самоврядуванні; профорієнтаційну роботу серед старшокласників; включення в об'єкт ранньопрофілактичної діяльності учнів молодших класів; глибоке вивчення індивідуально-психологічних, вікових та статевих особливостей неповнолітніх правопорушників; правове, статеве, громадянське, військово-патріотичне, трудове, художньо-естетичне виховання неповнолітніх; надання педагогами рекомендацій дітям щодо правильного вибору та користування інформацією; віктимологічну профілактику жорстокого поводження одних дітей з іншими дітьми; формування здорового способу життя та профілактику наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, проституції, суїцидів неповнолітніх.

8. Важливою складовою системи запобігання злочинності неповнолітніх є співпраця між суб'єктами запобігання злочинності неповнолітніх, яка розглядається як наявність між цими суб'єктами сталих взаємних контактів, які виникають і розвиваються на підставі загальних інтересів з метою протидії злочинності неповнолітніх, зміцнення громадського порядку та громадської безпеки на основі принципів гуманності, відповідальності, законності, гласності, систематичності, плановості, прогнозування та науковості.

9. Шляхами оптимізації діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх, які складають організаційно-кадрову та ціннісно-орієнтаційну площини удосконалення діяльності навчальних закладів, вважаємо: покращення підготовки кадрів для системи освіти, у тому числі через інтенсифікацію правової та психологічної підготовки педагогів; підвищення добробуту педагогічних і науково-педагогічних працівників; вирішення їх житлових та побутових проблем; покращення здоров'я педагогів і підвищення якості їх медичного обслуговування; моральне стимулювання праці педагогів; зменшення навчального навантаження; зміцнення матеріально-технічної бази навчальних закладів; посилення контролю за діяльністю класних керівників та кураторів академічних груп; активізацію боротьби з корупцією та хабарництвом у сфері освіти; гуманізацію освітнього середовища; підвищення престижу і авторитету педагога у соціумі тощо.

10. Необхідно підсилити роботу психологічної служби в системі освіти через її реорганізацію у службу комплексного консультування та підтримки, що передбачає введення до її складу, крім посад практичного психолога та соціального педагога, лікаря і юриста. Служба має діяти на постійній основі й виконувати такі завдання: надавати дітям необхідну правову, психологічну та медичну допомогу; організовувати правові лекторії з питань профілактики правопорушень, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, суїцидів, проституції дітей; координувати діяльність навчального закладу по запобіганню злочинності неповнолітніх в Україні з іншими суб'єктами запобігання злочинності неповнолітніх; вносити пропозиції з удосконалення системи профілактично-виховної роботи з дітьми у навчальному закладі.

11. Вживання алкоголю, наркотиків, безладні статеві контакти, бійки, провокації і конфлікти з іноземними студентами, які часто мають місце в гуртожитках, актуалізують потребу створення у кожному гуртожитку ПТНЗ та ВНЗ штабу з профілактики правопорушень, який би здійснював профілактичну роботу серед мешканців.

12. Потребує удосконалення нормативна база діяльності навчальних закладів як суб'єктів запобігання злочинності неповнолітніх через внесення відповідних змін і доповнень, які висвітлюються у науковій новизні роботи, до КпАП України (ст.184-3), ч.2 ст.433 КПК України, абз.2 ч.1 ст.1 ЗУ „Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”, ст.56 ЗУ „Про освіту”, ст.38 ЗУ „Про загальну середню освіту”, абз.2 ч.1 ст.22 ЗУ „Про професійно-технічну освіту”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Дубчак Л.С. Соціалізація молоді в школі та вузі: кримінологічні аспекти // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №3 (123). - С.106-109.

2. Дубчак Л.С. Злочинність неповнолітніх як віддзеркалення недоліків шкільного та вузівського виховання // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №7 (127). - С.46-49.

3. Дубчак Л.С. Освітні заклади як суб'єкти ранньої профілактики злочинності неповнолітніх // Вісник академії адвокатури України. - 2006. - №2 (6). - С.129-135.

4. Дубчак Л.С. Суб'єктивні недоліки шкільного та вузівського виховання і їх криміногенне значення // Вісник академії адвокатури України. - 2006. - №3 (7). - С.54-60.

5. Дубчак Л.С. Правові основи шкільного та вузівського виховання в Україні // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2006. - №5 (28). - С.95-99.