На думку дисертанта, із запровадженням у кримінально-процесуальне право інституту примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим у процесі з'явилася нова категорія справ - справи публічно-приватного обвинувачення.

Аргументовано висновок про необхідність розширення диспозитивного методу регулювання вирішення кримінальних справ примиренням і на справи про злочини середньої тяжкості.

Дисертант дослідив можливості диспозитивного методу правового регулювання у вирішенні проблем спрощення й ускладнення процесуальної форми. Проаналізувавши основні точки зору вчених з проблем диференціації кримінально-процесуальної форми, автор дисертації дійшов двох висновків:

1) диференціація провадження у кримінальних справах має право на існування, що доведено як вітчизняним, так і закордонним досвідом;

2) в основу диференціації кримінально-процесуальної форми (порядку) повинні бути покладені чітко визначені критерії.

Диференціація має відбуватися за двома напрямками:

1) спрощення порядку провадження у справах про злочини, що не є тяжкими;

2) розширення приватних начал у кримінальному процесі завдяки розширенню використання в цій галузі права диспозитивного методу правового регулювання і, як наслідок, зміна форм провадження у справах залежно від того, в якому порядку - приватному, приватно-публічному чи публічно-приватному - вони розглядаються.

Дисертант обґрунтовує пропозицію щодо диференціації досудового слідства на окремі (спрощені) форми і вводить у теорію процесу поняття "кримінально-процесуальний поліформізм”, сутність якого полягає у можливості вибору суб'єктами процесу того чи іншого варіанту форми провадження у кримінальній справі. На відміну від диференціації форм досудового провадження поліформізм полягає в тому, що вибір тієї чи іншої форми досудового слідства здійснюється заінтересованими суб'єктами кримінального процесу.

У кримінально-процесуальному законі пропонується передбачити альтернативні загальному порядку форми досудового слідства:

1) скорочена форма досудового слідства;

2) спрощена форма досудового слідства. Дається визначення кожної з форм і пропонуються моделі їхнього правового регулювання.

У підрозділі 3.5 "Правові гарантії реалізації диспозитивного методу у кримінально-процесуальній діяльності” розглянуто кримінально-правові і кримінально-процесуальні гарантії реалізації даного методу.

Проаналізовано дві групи кримінально-правових гарантій реалізації диспозитивного методу правового регулювання у кримінальному процесі:

1) гарантії вільної реалізації прав заінтересованими суб'єктами кримінального процесу - представниками сторін;

2) гарантії вільної реалізації прав іншими суб'єктами процесу.

Серед гарантій першої групи досліджено гарантії, що забезпечують вільну реалізацію прав суб'єктами кримінального процесу, які в силу свого професійного становища і процесуального статусу у кримінальній справі здатні виявляти суттєвий вплив на хід процесу, - захисника підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого і представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача.

Реалізація диспозитивного методу в цій частині правового регулювання діяльності розглядуваних суб'єктів забезпечується встановленням таких кримінально-правових гарантій:

1) гарантії здійснення правомірної діяльності з надання юридичної допомоги без перешкод;

2) гарантії свободи вибору своєї правової позиції в справі (кримінальна відповідальність за дії або погрозу вчинення дій, здатних завдати шкоди життю, здоров'ю, майну захисника чи представника особи або їхнім близьким родичам; умисне знищення або пошкодження майна цих осіб; посягання на їхнє життя).

До числа гарантій, які стосуються безпосередньо заінтересованих суб'єктів кримінального процесу, належать такі кримінально-правові гарантії:

1) відповідальність особи, яка провадить дізнання або досудове слідство, за примушування давати показання при допиті незаконними діями;

2) відповідальність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або судді за недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист.

Проаналізовано роль кожного з елементів системи процесуальних гарантій у забезпеченні реалізації диспозитивного методу в кримінально-процесуальній діяльності. Спочатку досліджено роль у забезпеченні реалізації диспозитивного методу кожної із загальних кримінально-процесуальних гарантій у тій же послідовності, що й під час аналізу імперативного методу, а потім - спеціальних гарантій.

До числа спеціальних гарантій реалізації диспозитивного методу правового регулювання у кримінально-процесуальній діяльності належать:

1) відсутність в органу дізнання, слідчого, прокурора і суду дискреційних повноважень, тобто повноважень вчиняти певні дії і приймати рішення за власним розсудом;

2) самостійність (незалежність) органів дізнання, слідчих, прокурорів і судів (суддів) при провадженні ними процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень у кримінальній справі;

3) обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора і суду (судді) щодо документування процесуальних дій під час провадження у кримінальних справах.

Розділ 4 "Змагальний метод правового регулювання у кримінальному процесі" присвячено дослідженню поняття принципу змагальності як основи змагального методу правового регулювання, поняття, структури, функціонального призначення; його впливу на зміст і форму кримінально-процесуальної діяльності та гарантій реалізації в ній цього методу. Розділ складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 4.1 "Принцип змагальності - основа змагального методу правового регулювання у кримінальному процесі" основну увагу приділено рівності прав сторін як передумові принципу змагальності.

Сторона обвинувачення, маючи формально однакові права зі стороною захисту, має набагато більше можливостей для їх реалізації. Автор поділяє думку О.В. Смирнова про реальне існування у кримінальному процесі "переваг захисту”, сутність яких полягає у наданні законодавцем стороні захисту додаткових прав з метою забезпечити рівні умови для змагання (презумпція невинності, право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного відмовитися від давання показань тощо).

У цьому підрозділі значну увагу приділено дослідженню питання про роль суду в реалізації принципу змагальності і його активності у встановленні обставин, що підлягають доказуванню. Не відкидаючи загальновідомого постулату "істина народжується змагальністю”, автор підкреслює, що істина має встановлюватися не тільки змагальністю, а й у процесі активної діяльності суду. Водночас, немає потреби "силоміць” забезпечувати змагальність судового процесу і наполягати на реалізації сторонами диспозитивних прав, які вони самі не хочуть реалізовувати.

У контексті забезпечення змагальності розглянуто інститут додаткового розслідування. Зроблено висновок, що цей інститут є перевагою сторони обвинувачення, бо вона, не виконавши вимоги закону щодо повноти дослідження обставин справи на досудових стадіях, завдяки суду отримує можливість для здійснення додаткової обвинувальної діяльності.

У підрозділі 4.2 "Поняття і структура змагального методу правового регулювання у кримінальному процесі" зазначено, що специфіка предмета кримінально-процесуального права позначається на методах правового регулювання. Специфіка деяких кримінально-процесуальних відносин полягає в тому, що вони є не двосторонніми, а тристоронніми (слідчий (прокурор) - суддя - обвинувачений). Врегулювати їх з використанням традиційних (імперативного та диспозитивного) методів неможливо, тому щодо цих специфічних відносин законодавець застосував і специфічний метод правового регулювання - змагальний.

Якщо імперативний і диспозитивний методи в контексті змагальності створюють "поле активності сторін”, то змагальний метод - "поле стримування" цієї активності. Енергія суду спрямовується на обмеження такої активності сторін, яка сприятиме виходу останніх за межі закону або зробить неможливим їхнє справедливе змагання. Отже, змагальний метод не є чимось середнім між імперативним і диспозитивним методами. Це цілком самостійний метод правового регулювання у кримінальному процесі, який має своє функціональне призначення.

Змагальний метод правового регулювання у кримінальному процесі визначається як метод правового регулювання, сутність якого полягає у забезпеченні впливу сторін кримінального процесу одна на одну через вільного (незалежного) від їхніх інтересів арбітра - суду - і можливості останнього стримувати активність сторін, пов'язану з порушенням закону чи створенням умов, що погіршують становище іншої сторони.

Найвищим за ієрархією структурним елементом змагального методу правового регулювання є положення, згідно з яким здійснення впливу однієї сторони на іншу не може відбуватися інакше, як через суд.

Всі інші структурні елементи розглядуваного методу являють собою положення, які конкретизують вищезазначене. Вони за значенням перебувають на одному - горизонтальному - рівні. До числа таких положень належать:

1) вирішення судом питання про давання дозволу на застосування стороною обвинувачення примусових заходів щодо обвинуваченого (підозрюваного);

2) вирішення судом клопотань, заявлених сторонами;

3) заборона на вирішення судом за власною ініціативою спірних питань, що виникають між сторонами;

4) контроль суду за виконанням органами кримінального переслідування окремих процедур;

5) контроль суду за прийняттям органами кримінального переслідування процесуальних рішень, в яких відображається рух справи;

6) вирішення судом питання про давання дозволу на провадження окремих процесуальних дій (огляду, обшуку, накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв'язку, накладення арешту на майно, ексгумації).

Всі проаналізовані вище структурні елементи утворюють у своїй єдності змагальний метод правового регулювання у кримінальному процесі. Набір цих елементів визначає зміст змагального методу і обумовлює потенційні можливості його впливу на зміст і форму кримінально-процесуальної діяльності.

У підрозділі 4.3 "Функціональне призначення змагального методу правового регулювання у кримінальному процесі" зазначено, що змагальний метод правового регулювання існує у кримінальному процесі об'єктивно. Усунення його з процесуального права можливе тільки одночасно з вилученням з нього принципу змагальності. Але на даному етапі (так само, як і в найближчому та віддаленому майбутньому) розвитку вітчизняної правової системи це є неможливим. Таким чином, основною функцією змагального методу є запровадження у кримінально-процесуальне право положень принципу змагальності.

Дана функція "розпадається” на ряд допоміжних щодо неї функцій змагального методу, через які вона конкретизується у процесуальному праві. Таких функцій декілька:

1) приведення надмірної активності сторін у "нормативну” активність у відстоюванні своїх інтересів;

2) врівноважування прав і можливостей сторін під час їх реалізації в ситуаціях, коли одна сторона створює для себе вигідні умови для змагання, а іншу, навпаки, ставить у невигідні умови;

3) правова інтеграція цілей і завдань сторін, що беруть участь у кримінальній справі, в мету і завдання кримінального процесу;

4) обмеження повноважень сторін.

У цьому підрозділі досліджено зміст кожної із зазначених функцій.

У підрозділі 4.4 "Вплив змагального методу на зміст і форму кримінально-процесуальної діяльності” зазначено, що змагальний метод застосовується тоді, коли у кримінальному процесі розпочинається реалізація функцій кримінального переслідування і захисту.

У дослідчому кримінальному процесі елементи змагальності (якщо вони взагалі існують) перебувають у зародковому стані, а тому у застосуванні змагального методу правового регулювання потреби немає. Виняток складають випадки, коли органи кримінального переслідування приймають рішення про порушення кримінальної справи, яке може бути оскаржене до суду.

Впливає змагальний метод на зміст досудової кримінально-процесуальної діяльності також в інших ситуаціях, коли вирішуються питання про конкретні дії з переслідування особи, наприклад під час затримання підозрюваного, пред'явлення обвинувачення тощо. Дисертант наголошує на тому, що пред'явлення обвинувачення є вищою формою кримінального переслідування, здійснюваного під час досудового провадження. Тому воно повинно перебувати під контролем суду-арбітра. У дисертації обґрунтовується позиція щодо необхідності участі судді під час пред'явлення обвинувачення.

Стадією, в якій змагальний метод пронизує всю кримінально-процесуальну діяльність, є стадія судового розгляду кримінальної справи. Таке положення змагального методу викликане тим, що в цій стадії приймає справу до свого провадження і здійснює його не сторона обвинувачення, а сам арбітр - суд. Тому врегулювати кримінально-процесуальні відносини в стадії розгляду справи без застосування змагального методу неможливо. Широке застосування змагального методу не виключає існування у стадії судового розгляду імперативного та диспозитивного методів.

Змагальний метод, на відміну від інших методів правового регулювання, впливає не на всі структурні елементи кримінально-процесуальної діяльності. Він знаходить вияв тільки в тих її елементах, що пов'язані з кримінальним переслідуванням конкретної особи, незалежно від того, є це переслідування публічним чи приватним.

Питання удосконалення застосування змагального методу правового регулювання стосуються, головним чином, досудових стадій процесу.

У підрозділі 4.5 "Правові гарантії реалізації змагального методу в кримінально-процесуальній діяльності” зазначено, що специфічний метод правового регулювання, яким є змагальний метод, вимагає специфічних гарантій його реалізації у кримінально-процесуальній діяльності. Оскільки змагальний метод правового регулювання є притаманним тільки для процесуальних галузей права, то і для своєї реалізації він потребує суто процесуальних гарантій. Гарантії реалізації змагального методу залежно від того, розповсюджують вони свій вплив на всі положення щодо змагальності чи тільки на ті, що стосуються діяльності сторін, поділяються на дві групи:

1) загальні процесуальні гарантії змагального методу;

2) процесуальні гарантії змагальної діяльності сторін.

Дисертант виділяє й аналізує такі загальні процесуальні гарантії реалізації змагального методу:

1) панівне становище суду;

2) рівність прав сторін і підтримання судом рівного положення сторін протягом всього часу провадження у кримінальній справі;

3) можливість потерпілого й обвинуваченого скористатися допомогою представника і захисника своїх прав;

4) обов'язкова участь сторін під час провадження у справі, здійснюваного в суді (за деякими винятками);

5) право представників сторін обвинувачення і захисту брати участь в судових дебатах.

Друга група гарантій реалізації змагального методу, в свою чергу, поділяється на дві підгрупи:

1) процесуальні гарантії діяльності сторони обвинувачення;

2) процесуальні гарантії діяльності сторони захисту.

Сукупність гарантій першої підгрупи складають такі гарантії:

1) наявність серед представників сторони обвинувачення суб'єктів з державно-владними повноваженнями (органи дізнання, досудового розслідування, прокурор);

2) можливість сторони обвинувачення змінювати первинне обвинувачення;

3) формування достатньої для обвинувачення сукупності доказів в умовах нерозголошення даних досудового розслідування;

4) можливість прийняття судом за клопотанням сторони обвинувачення рішення про повернення кримінальної справи для провадження додаткового досудового розслідування.

До числа процесуальних гарантій діяльності сторони захисту належать:

1) презумпція невинності;

2) заборона переходу права на обвинувачення від прокурора до інших, окрім потерпілого, суб'єктів;

3) право обвинуваченого не давати показання та відсутність у нього обов'язку давати правдиві показання;

4) обов'язковість для суду відмови прокурора від обвинувачення;

5) право підсудного на останню репліку (ч.5 ст.318 КПК) та на останнє слово (ст.319 КПК).

Порушення судом (арбітром) або однією зі сторін (чи обома) зазначених гарантійних положень щодо реалізації змагального методу правового регулювання у кримінальному процесі в будь-якому разі є суттєвими і мають тягнути за собою скасування прийнятих у справі процесуальних рішень.

Розділ 5 "Співвідношення імперативного методу із диспозитивним та змагальним методами правового регулювання у кримінальному процесі: сучасний стан і перспективи" присвячений дослідженню сучасного стану та перспектив співвідношення імперативного методу правового регулювання у кримінальному процесі із диспозитивним та змагальним методами. Розділ складається з двох підрозділів.

У підрозділі 5.1 "Співвідношення імперативного та диспозитивного методів правового регулювання у кримінальному процесі: сучасний стан і перспективи" зроблено висновок про те, що:

1) імперативний і диспозитивний методи перебувають між собою у специфічному і навіть, можна сказати, унікальному зв'язку;

2) вони тільки на перший погляд видаються настільки антагоністичними, що в межах однієї процесуальної системи не можуть існувати, насправді ж це не так.

Дисертант доводить, що в "чистому" вигляді імперативний метод у кримінально-процесуальному праві, як це традиційно вважалося, не існує й існувати не може. Імперативним вимогам щодо діяльності органу дізнання, слідчого, прокурора і суду (судді) завжди кореспондує диспозитивність (свобода) у діяльності інших суб'єктів процесу. Способом співіснування цих двох методів у кримінально-процесуальному праві є взаємообмеження.

Проаналізувавши співвідношення принципів публічності та диспозитивності, а також імперативного методу з диспозитивним, автор дійшов висновків про те, що принципи публічності і диспозитивності не є принципами-конкурентами, бо вони не є парними категоріями. Диспозитивність може конкурувати лише з імперативністю під час забезпечення нормативного впливу на суб'єктів кримінального процесу. Наявність двох протилежних за своїм функціональним призначенням методів створює умови для більш гнучкого регулювання кримінально-процесуальних відносин, перетворюючи їх на відносини субординації або координації.

Намагання побудувати суспільство за новим принципом - "не людина для держави, а держава для людини” - сприятиме поступовому розширенню використання у кримінально-процесуальному праві диспозитивного методу і звуженню (до певних меж) імперативного.

Автор наголошує на необхідності розроблення в Україні концепції розвитку процесуальних галузей права взагалі і кримінально-процесуального права зокрема.

У підрозділі 5.2 "Співвідношення імперативного та змагального методів правового регулювання у кримінальному процесі: сучасний стан і перспективи" дисертант доводить, що здійснення досудового розслідування стороною обвинувачення (кримінального переслідування) і врегулювання його винятково за допомогою імперативного методу є проявом чистої "інквізиційності" у процесі. Саме ця обставина породила в теорії процесу поняття "функція розслідування”, яка традиційно вважалася нейтральною щодо функцій обвинувачення, захисту і вирішення справи. Застосування імперативного методу було покликане змусити всіх суб'єктів досудового провадження, незалежно від їхнього інтересу у справі, шукати істину, а в суді змагатися, відстоюючи свої інтереси.

На сучасному етапі в досудових стадіях імперативний метод правового регулювання все частіше поєднується зі змагальним методом. Хоча на стадії досудового розслідування "дефіцит" змагальності відчуватиметься завжди, бо у вітчизняному кримінальному процесі (як у теорії, так й у проекті КПК) тенденцій до передавання повноважень щодо розслідування злочинів від органів виконавчої влади до органів судової влади не спостерігається.

Існування імперативного і змагального методу ізольовано один від одного є неможливим не тільки у сучасному кримінально-процесуальному праві, а й у перспективі. Дисертант обґрунтовує прогноз щодо розширення сфери застосування змагального методу. Але, на відміну від диспозитивного, він не обмежуватиме сфери застосування імперативного методу правового регулювання. Скоріше - навпаки. Оскільки імперативний та змагальний методи тісно пов'язані між собою, то розширення застосування останнього потягне за собою (хоч і незначне) збільшення у кримінально-процесуальному праві сфери використання імперативного методу. Але збільшення це відбудеться не пропорційно розширенню змагального методу, а тільки в частині, необхідній для забезпечення реалізації останнього.

Висновки

У висновках дисертації відображені результати, що свідчать про вирішення значної наукової проблеми: на підставі комплексного дослідження визначено сутність фундаментальної для кримінального процесу правової категорії, якою є методи правового регулювання суспільних відносин, що виникають, розвиваються і припиняються під час провадження у кримінальних справах.

Наукові результати підтверджують досягнення мети дослідження та виконання всіх завдань, поставлених у вступі до дисертації. Основними результатами дисертаційного дослідження, на думку автора, є такі.

Методи правового регулювання у кримінальному процесі - це категорії, через які виявляється вплив держави на всіх суб'єктів процесу, а також одних суб'єктів на інших.

Визначальним у співвідношенні "предмет-метод" є предмет кримінально-процесуального права.

Імперативний метод правового регулювання у кримінальному процесі - це метод, функціональним призначенням якого є забезпечення реалізації положень принципу публічності, а змістом - врегулювання правовідносин між суб'єктами, які беруть участь у кримінальній справі, встановленням обов'язків або заборон і відповідальності за їх порушення. Структурно імперативний метод кримінально-процесуального права складається з обов'язків його суб'єктів та встановлених для них заборон. До числа основних обов'язків, через які проявляється імперативний метод, належать:

1) обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора і суду здійснити процесуальну діяльність (вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання) протягом певного строку;

2) обов'язок державних органів, що здійснюють кримінально-процесуальну діяльність, за наявності відповідних підстав надати певний статус її суб'єктам;

3) обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора і суду щодо забезпечення прав всіх суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності;

4) обов'язок щодо встановлення ними причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, і вжиття заходів до їх усунення.

Основними імперативними заборонами є:

1) заборона органам дізнання, досудового слідства і прокуратури перебирати на себе функцію правосуддя, а суду - функцію кримінального переслідування;

2) заборона на здійснення дізнавачем, слідчим, прокурором і суддею провадження у кримінальній справі у випадках, коли у них з'являються інші, окрім інтересів справи (загальносуспільних інтересів), інтереси;

3) заборона домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у кримінальній справі, насильством, погрозами та іншими незаконними заходами;

4) заборона органам дізнання, досудового слідства, прокуророві і суду провадити такі процесуальні дії, у результаті яких може бути завдано шкоди здоров'ю учасникам цих дій або принижено їхню гідність;

5) заборона ставити допитуваним запитання, у формулюваннях яких міститься відповідь або частина відповіді чи підказка до неї (навідні запитання).

Диспозитивний метод кримінально-процесуального права - це метод правового регулювання, функціональним призначенням якого є забезпечення реалізації положень принципу диспозитивності, а змістом - врегулювання правовідносин між суб'єктами, які беруть участь у кримінальній справі, встановленням прав і гарантій вільного користування ними. Найвищим за ієрархією в системі елементів диспозитивного методу є свобода суб'єктів процесу у розпорядженні своїми матеріальними і процесуальними правами за активної участі органів, які ведуть кримінальний процес. Підпорядкованими зазначеному вище основному положенню є:

1) обов'язок прокурора, слідчого й особи, яка провадить дізнання, роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їхні права;

2) обов'язок прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, забезпечити особам, що беруть участь у справі, можливість реалізації їх прав;

3) забезпечена законом можливість заінтересованих суб'єктів кримінального процесу активно впливати на його рух і результати;

4) право на оскарження заінтересованими суб'єктами кримінального процесу дій і рішень органів, які його ведуть.

Основними функціями принципу диспозитивності є:

1) забезпечення ним гнучкості, а значить і реальності та повноти захисту заінтересованими суб'єктами процесу своїх прав;

2) стимулювання активності заінтересованих у захисті своїх кримінально-правових (матеріальних) і процесуальних прав суб'єктів кримінального процесу;

3) забезпечення багатоваріантності в здійсненні конкретних дій заінтересованими суб'єктами процесу;

4) забезпечення розумного балансу (оптимального співвідношення) публічно-правового і приватноправового начал під час провадження у кримінальних справах;

5) встановлення специфічного кримінально-процесуального режиму діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду під час порушення, розслідування і розгляду кримінальних справ з метою створення ними умов, необхідних для вільної реалізації заінтересованими суб'єктами своїх матеріальних та процесуальних прав. Факультативними функціями аналізованого принципу є:

1) функція рушійної сили процесу;

2) функція визначення структури кримінального процесу.

Змагальний метод кримінально-процесуального права - це метод правового регулювання, сутність якого полягає у забезпеченні впливу сторін кримінального процесу одна на одну через вільного (незалежного) від їхніх інтересів арбітра - суду і можливості останнього стримувати активність сторін, пов'язану з порушенням закону чи створенням умов, що погіршують становище іншої сторони. Найвищим за ієрархією структурним елементом змагального методу правового регулювання є положення, згідно з яким здійснення впливу однієї сторони на іншу не може відбуватися інакше, як через суд. Підпорядкованими йому є такі правові положення:

1) вирішення судом питання про давання дозволу на застосування стороною обвинувачення примусових заходів щодо обвинуваченого (підозрюваного);

2) вирішення судом клопотань, заявлених сторонами;

3) заборона на вирішення судом за власною ініціативою спірних питань, що виникають між сторонами;

4) контроль суду за виконанням органами кримінального переслідування окремих процедур;

5) контроль суду за прийняттям органами кримінального переслідування процесуальних рішень, в яких відображається рух справи;

6) вирішення судом питання про давання дозволу на провадження окремих процесуальних дій (огляд, обшук, накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв'язку, накладення арешту на майно).

Основна функція змагального методу полягає в запровадженні у кримінально-процесуальне право положень принципу змагальності. Допоміжними щодо неї функціями цього методу є:

1) приведення надмірної активності сторін у нормативну активність у відстоюванні своїх інтересів;

2) врівноважування прав і можливостей сторін в їх реалізації у ситуаціях, коли одна сторона створює для себе вигідні умови для змагання, а іншу, навпаки, ставить у невигідні для цього умови;

3) правова інтеграція цілей і завдань сторін, що беруть участь у кримінальній справі, в мету і завдання кримінального процесу;

4) обмеження повноважень сторін.

У чистому вигляді імперативний метод правового регулювання у кримінальному процесі не існує й існувати не може. Імперативним вимогам щодо діяльності органу дізнання, слідчого, прокурора і суду (судді) завжди кореспондує диспозитивність (свобода) у діяльності інших суб'єктів процесу.

Існування імперативного і змагального методу ізольовано один від одного є неможливим не тільки у сучасному кримінально-процесуальному праві, а й у перспективі. Цілком достовірно можна спрогнозувати, що змагальний метод правового регулювання буде більше впроваджуватися у кримінально-процесуальне право. Але, на відміну від диспозитивного, він не обмежуватиме сферу застосування імперативного методу правового регулювання.

Сутність проведеного дисертаційного дослідження визначають три основних теоретичних позиції:

1) предмет кримінально-процесуального права потребує для свого врегулювання не одного - імперативного, а ще двох методів - диспозитивного та змагального;

2) ці три методи правового регулювання перебувають у складному співвідношенні, в якому визначальну роль відіграє імперативний метод;

3) у перспективі сфера застосування імперативного методу у кримінально-процесуальному праві буде поступово зменшуватися, а диспозитивного й змагального - збільшуватися.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографії

1. Лобойко Л.М. Імперативний метод кримінально-процесуального права: Монографія. - Дніпропетровськ: Юрид. акад. М-ва внутр. справ; Ліра лтд. - 2005. - 196 с.

2. Лобойко Л.М. Методи кримінально-процесуального права: Монографія. - Дніпропетровськ: Дніпропетровський держ. ун-т внутр. справ, 2006. - 352 с.

3. Лобойко Л.М. Принцип диспозитивності в кримінальному процесі України: Монографія. - Дніпропетровськ: Юрид. акад. М-ва внутр. справ; Ліра лтд. - 2004. - 216 с.

Навчальні посібники

4. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посіб. - К.: Істина, 2005. - 456 с.

5. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Навч. посіб. для підгот. до держ. іспиту. - 2-е вид., доп. і перероб. - Дніпропетровськ: Юрид. акад. М-ва внутр. справ, 2005. - 204 с.

6. Лобойко Л.М. Прийняття міліцією рішень за заявами і повідомленнями про злочини: Навч. - практ. посіб. - Дніпропетровськ: Юрид. акад. М-ва внутр. справ, 2003. - 84 с.

7. Лобойко Л.М. Стадії кримінального процесу: Навч. посіб. - К: Центр навчальної літератури, 2005. - 176 с.

Статті у фахових виданнях

8. Лобойко Л.М. Відображення змагального методу правового регулювання у змісті кримінально-процесуальної діяльності // Вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. - 2005. - № 1. - С.87-97.

9. Лобойко Л.М. Відображення змагального методу правового регулювання у формі (структурі) кримінально-процесуальної діяльності // Вісник Хмельницького ін-ту регіонального управління і права. - 2004. - № 4. - С. 205-208.

10. Лобойко Л.М. Застосування змагального методу для врегулювання кримінально-процесуальних відносин в стадії досудового розслідування (за проектом КПК України) // Науковий вісник Юрид. акад. МВС України. - 2004. - № 1 (спецвипуск). - С.25-29.

11. Лобойко Л.М. Кримінально-правові гарантії реалізації імперативного методу правового регулювання в практиці кримінально-процесуальної діяльності // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2005. - № 1. - С.276-288.

12. Лобойко Л.М. Кримінально-правові гарантії реалізації принципу диспозитивності в кримінальному процесі // Наук. вісник Юрид. акад. М_ва внутр. справ. - 2003. - № 2. - С.274_282.

13. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальна компетенція: поняття і структура // Юридична Україна. - 2005. - № 3. - С.73-77.

14. Лобойко Л.М. Мета, мотиви і способи ініціації кримінального процесу // Науковий вісник Юрид. акад. МВС України. - 2004. - № 2. - С.288-296.

15. Лобойко Л.М. Методи і предмет кримінально-процесуального права // Прокуратура. Людина. Держава. - 2004. - № 7. - С.42-51.

16. Лобойко Л.М. Підготовка кадрів правоохоронних органів України в сучасних умовах боротьби зі злочинністю // Вісник Ун-ту внутр. справ. - 2000. - № 12. - ч.2. - С. 194-200.

17. Лобойко Л.М. Поняття і види методів кримінально-процесуального права // Науковий вісник Юрид. академії М-ва внутр. справ. - 2004. - № 1. - С.298-306.

18. Лобойко Л.М. Поняття і структура судового (змагального) методу кримінально-процесуального права // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - № 9. - С.39-43.

19. Лобойко Л.М. Поняття й види правових гарантій реалізації принципу диспозитивності в кримінальному процесі України // Вісник Запорізького юрид. ін-ту МВС України. - 2003. - № 4. - С.214-222.

20. Лобойко Л.М. Поняття принципу диспозитивності в кримінальному процесі // Вісник Академії правових наук України. - 2003. - № 4 (35). - С.218-228.

21. Лобойко Л.М. Про передбачення в боротьбі зі злочинністю // Вісник Луганського ін-ту внутр. справ МВС України. Спец. випуск у 4-х част. Ч.3. Проблеми удосконалення законодавства та практики його застосування з урахуванням прогнозу злочинності. - Луганськ: Луганський ін-т внутр. справ МВС України. - 1999. - С.127-132.

22. Лобойко Л.М. Співвідношення імперативного і диспозитивного методів кримінально-процесуального права: сучасний стан і перспективи // Право України. - 2005. - № 6. - С.79-83.

23. Лобойко Л.М. Співвідношення прогнозування та планування процесу боротьби зі злочинністю // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - Донецьк: Донецький ін-т внутр. справ. - 2002. - № 2. - С.114-122.

24. Лобойко Л.М. Співвідношення стадій логічної і функціональної послідовності в кримінальному процесі // Прокуратура. Держава. Людина. - 2004. - № 2. - С.78-86.

25. Лобойко Л.М. Структура кримінально-процесуальної компетенції прокурора // Вісник прокуратури. - 2006. - № 2. - С.101-109.

26. Лобойко Л.М. Структура принципу диспозитивності в кримінальному процесі // Вісник Луганської академії внутр. справ імені 10-річчя незалежності України. - 2003. - № 2. - С.80-90.

27. Лобойко Л.М. Тактика і методика доказування в дослідчому кримінальному процесі // Вісник ун-ту внутр. справ. - 1998. - № 3. - С.214-220.

28. Лобойко Л.М. Функціональне призначення диспозитивного методу кримінально-процесуального права // Юридична Україна. - 2004. - № 12. - С.63-68.

29. Лобойко Л.М. Функціональне призначення імперативного методу правового регулювання в кримінальному процесі // Вісник Одеського ін-ту внутр. справ. - 2005. - № 1. - С.118-122.

30. Лобойко Л.М. Функціональне призначення кримінально-процесуальної компетенції // Науковий вісник Юрид. академії М-ва внутр. справ. - 2005. - Спец. випуск № 1. - С.89-96.

31. Лобойко Л.М., Зеленецький В.С. Прокурорський нагляд за виконанням законів при реєстрації джерел інформації про злочини // Вісник прокуратури. - 2002. - № 6. - С.35-47.

32. Лобойко Л.М., Черненко А.П. Поняття кримінально-процесуальної дії // Вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. - 2004. - № 2. - С.266-278.

33. Лобойко Л.М., Шиян А.Г. Скерування заяв і повідомлень про злочини за предметною належністю // Вісник Львівського ін-ту внутр. справ при Національній академії внутр. справ України. - 2003. - № 1. - С.187-192.

34. Лобойко Л.М., Шиян А.Г. Удосконалення методичного забезпечення та методики викладання навчальної дисципліни "Кримінальний процес” // Наук. вісник Юрид. академії М-ва внутр. справ. - 2003. - № 1. - С.309-311.

35. Тези виступів на конференціях, семінарах

36. Лобойко Л.М. Дії органів дізнання у зв'язку зі скаргою потерпілого про вчинення злочину, провадження за яким здійснюється в порядку справ приватного обвинувачення // Актуальні проблеми профілактики правопорушень підрозділами міліції громадської безпеки. Матеріали науково-практичної конференції. - К.: Вид-во Нац. акад. внутр. справ України, 2003. - С.184-189.

37. Лобойко Л.М. Допустимість спрощення порядку судового розгляду справи у кримінальному процесі змішаної форми // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. Матеріали науково-практичної конференції. - К. - Харків: Юрінком Інтер, 2002. - С.248-250.

38. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальний поліформізм як один із шляхів спрощення порядку досудового слідства // Організаційно-правові питання реформування досудового слідства в Україні. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Донецьк: Донецький ін-т внутр. справ. - 2003. - С.113-116.

39. Лобойко Л.М. Наслідки відмови у порушенні кримінальної справи // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Запоріжжя: Запорізький юрид. ін-т МВС України. - 2002. - У 2-х частинах. - Ч.2. - С.47-53.

40. Лобойко Л.М. Особливості ініціації кримінального процесу у справах про корупцію // Організаційні та правові проблеми боротьби з корупцією. Матеріали "круглого столу”. - Харків, 1999. - С.69-70.

41. Лобойко Л.М. Проблеми пізнання у дослідчому кримінальному процесі // Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності. Матеріали науково-практичної конференції. Науковий вісник Дніпропетровського юрид. ін-ту МВС України. - 2001. - № 1. - С.241-253.

42. Лобойко Л.М. Проблеми співвідношення імперативного і диспозитивного методів у правовому регулюванні у кримінально-процесуальній діяльності // Методологічні проблеми правової науки. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Харків / Упорядники М.І. Панов, Ю.М. Грошевий. - Х.: Право, 2003. - С.341-343.

43. Лобойко Л.М. Структурні елементи принципу диспозитивності в кримінальному процесі // Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування. Збірник тез доповідей Регіонального круглого столу. - Хмельницький: Хмельницький ін-т регіонального управління та права, - 2003. - С.38-41.

44. Лобойко Л.Н. О совершенствовании правового статуса инициаторов уголовного процесса // Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності. Матеріали науково-практичної конференції. - Дніпропетровськ: Дніпропетровський юрид. ін-т МВС України, 1999. - С.301-308.

45. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальна компетенція і компетентність слідчого // Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Львів: Львівський ін-т внутр. справ МВС України, 2005. - С.98-102.

46. Лобойко Л.М. Кваліфікація і мотивація в структурі процесу надання правової допомоги обвинуваченому // Право обвинуваченого на кваліфікований захист та його забезпечення. Матеріали міжнар. наук. - практ. семінару. - Х.: К.: ЦНТ "Гопак”, 2006. - С.73-76.

Інші публікації

47. Лобойко Л.М. Безпосереднє виявлення ознак кримінально-караної контрабанди як привід до початку дослідчого провадження // Митна справа. - 1999. - № 5. - С.38-45.

48. Лобойко Л.М. Підстави до ухвалення рішення про відмову в порушенні кримінальної справи // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. - 2002. - № 3. - С.164-177.

49. Лобойко Л.М. Поняття, правила і значення реєстрації джерел інформації про злочини // Наук. вісник Юрид. академії М-ва внутр. справ. - 2002. - № 1. - С.176-183.

50. Лобойко Л.М. Потреба наукового забезпечення відомчої нормотворчої діяльності митних органів України у боротьбі з контрабандою // Вісник Академії митної служби України. - 2000. - № 1. - С.64-69.

51. Лобойко Л.М. Проблеми підвищення ефективності дізнання у митних органах України в справах про контрабанду // Вісник Академії митної служби України. - 1999. - № 1. - С.54-59.

52. Лобойко Л.М. Реалізація деяких основних положень попереднього розслідування під час дізнання у кримінальних справах про контрабанду // Вісник Академії митної служби України. - 2001. - № 2. - С.81-87.

53. Лобойко Л.М. Структура предмета доказування у дослідчому кримінальному процесі // Наук. вісник Дніпропетровського юрид. ін-ту МВС України. - 2000. - № 3. - С.217-229.

54. Лобойко Л.М. Сутність і значення рішення про відмову в порушенні кримінальної справи // Вісник Академії митної служби. - 2001. - № 3. - С.14-21.

Анотації

Лобойко Л.М. Методи правового регулювання у кримінальному процесі України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2007.

Дисертація є дослідженням, в якому на монографічному рівні досліджені методи правового регулювання, що застосовуються в сучасному кримінальному процесі України.

У роботі розкривається поняття методів кримінально-процесуального права; їхнє співвідношення із предметом цієї галузі права; сутність імперативного, диспозитивного та змагального методів; відображення кожного із методів правового регулювання у змісті і формі кримінально-процесуальної діяльності; гарантії їхньої реалізації у практиці кримінально-процесуальної діяльності; співвідношення імперативного методу із диспозитивним та змагальним методами правового регулювання у кримінальному процесі.

Внесено науково-обґрунтовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства.

Ключові слова: кримінальний процес; метод правового регулювання; предмет правового регулювання; принцип кримінального процесу; функціональне призначення методів правового регулювання; зміст кримінально-процесуальної діяльності; форма кримінально-процесуальної діяльності; правові гарантії.

Лобойко Л.Н. Методы правового регулирования в уголовном процессе Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2007.

Диссертация является исследованием, в котором на монографическом уровне изучены актуальные проблемы использования в уголовном процессе методов правового регулирования общественных отношений.

В работе на основе результатов научных исследований в общей теории права дается определение методов уголовного процессуального права.

Исследованы три метода правового регулирования, применяемые в уголовном процессе Украины: императивный, диспозитивный, состязательный. Показана связь каждого метода из соответствующими принципами уголовного процесса - публичностью, диспозитивностью, состязательностью. Обоснован вывод о том, что принципов уголовного процесса (его основных положений), как и функций (основных направлений уголовно-процессуальной деятельности) не может быть много. К числу принципов уголовного процесса принадлежат: законность, публичность, диспозитивность и состязательность. Каждый принцип соотносится с определенной уголовно-процессуальной функцией и отображает функциональные (динамические) характеристики процесса.

Проанализированы структура, функциональное назначение каждого метода правового регулирования, их влияние на содержание и форму уголовно-процессуальной деятельности, правовые гарантии реализации методов в практике уголовно-процессуальной деятельности.

На основании анализа соотношения стадий логической и функциональной последовательности доказано, что апелляционное и кассационное производства, а также пересмотр судебных решений в порядке исключительного производства, не являются стадиями уголовного процесса. Они представляют собой самостоятельные производства, целью которых является определение вышестоящими судами по жалобам заинтересованных субъектов соответствия требованиям законности и обоснованности решений нижестоящих судов.

В категориальный аппарат науки уголовного процесса вводится понятие "уголовно-процессуальный полиформизм”, сущность которого состоит в предоставлении заинтересованным субъектам уголовного процесса возможности выбора того или иного варианта формы производства по уголовному делу.

Рассмотрено современное состояние и перспективы соотношения в уголовном процессе императивного метода правового регулирования с диспозитивным и состязательным методами.

Внесены научно-обоснованные предложения, направленные на усовершенствование действующего законодательства.

Ключевые слова: уголовный процесс; метод правового регулирования; предмет правового регулирования; принцип уголовного процесса; функциональное назначение методов правового регулирования; содержание уголовно-процессуальной деятельности; форма уголовно-процессуальной деятельности; правовые гарантии.

Loboiko L.M. Methods of Legal Regulation in Criminal Process of Ukraine. - Manuscript.

The dissertation for gaining a degree of Doctor of Law Sciences (speciality 12.00.09) Criminal Process and Criminalistics; Legal Examination. - Jaroslav Mudry National Academy of Law, Kharkiv, 2007.

The dissertation is a monographic examination of legal regulation methods which are used in modern criminal process of Ukraine.

The work finds out methods of criminal-judicial law; their correlation with the subject of this branch of law; essence of imperative, dispositive and competitive methods; reflection of each of legal regulation methods in content and form of criminal-judicial activity; guarantee of their realization in practice of criminal-judicial activity; correlation between imperative, dispositive and competing methods of legal regulation in criminal process.

The dissertation includes scientific-grounded propositions which are directed to the improvement of current legislation.

Key words: criminal process; legal regulation method; legal regulation subject; principle of criminal process; functional purpose of legal regulation methods; content of criminal-judicial activity; form of criminal-process activity; legal guarantees.

Размещено на Allbest.ru