Діяльність адміністративної служби міліції по припиненню правопорушень (організаційно-правовий аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Діяльність адміністративної служби міліції по припиненню правопорушень (організаційно- правовий аспект)

Кулешов Олександр Олександрович

Ірпінь - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі адміністративного права та адміністративної діяльності Донецького юридичного інституту МВС України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

Шкарупа Віктор Костянтинович,

Національна академія державної податкової служби України, начальник кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

заслужений юрист України

Голосніченко Іван Пантелійович,

Національний Транспортний Університет,

завідувач кафедри конституційного

та адміністративного права;

кандидат юридичних наук, доцент

Олефір Віктор Іванович,

Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри адміністративної діяльності.

Провідна установа: Харківський національний університет внутрішніх справ МВС України, кафедра адміністративного права та адміністративної діяльності органів внутрішніх справ.

Захист відбудеться "27" грудня 2005 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 27.855.02 Національної академії державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова, 53.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. Карла Маркса, 31.

Автореферат розісланий "22" листопада 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради М.В. Коваль

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дисертаційного дослідження. В період реформування нашого суспільства, зокрема, здійснення правової реформи і формування правової держави підвищену актуальність мають проблеми, пов'язані з державністю і демократією, правом, законом та законністю, гласністю і соціальною справедливістю. Тісно пов'язані з ними проблеми переконання та примусу як основних методів державного регулювання громадських відносин. Всі ці проблеми широко дискутуються громадськістю України. Із чисто теоретичних вони давно вже переросли в стан повсякденних, таких, що мають безпосереднє відношення до широких верств населення. Цей інтерес пояснюється дуже важливим значенням права і законності в умовах формування правової держави.

Великого значення для забезпеченні правопорядку набуває механізм адміністративного примусу: через засоби адміністративного примусу досягається мета попередження і припинення правопорушень, притягнення правопорушників до відповідальності, а також виконуються завдання загальної та індивідуальної профілактики. Адміністративна служба міліції вирішує ці питання разом з іншими інституціями, але застосування заходів адміністративного примусу в її діяльності посідає значне місце. Правильне й раціональне застосування методів переконання та примусу є гарантом забезпечення громадського порядку, гармонійної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Головним методом державного управління і боротьби з правопорушеннями, включаючи адміністративні проступки, є метод переконання. Але в тих випадках, коли вичерпані можливості основного методу, до осіб застосовуються заходи примусу, в тому числі й адміністративного. Органи внутрішніх справ мають значні повноваження на застосування заходів адміністративного примусу з метою забезпечення громадського порядку та боротьби з правопорушеннями. Заходи адміністративного примусу - це відчутні заходи діяння стосовно прав та свобод громадян. Ось чому кожний крок працівника органів внутрішніх справ при застосуванні заходів адміністративного примусу повинен відповідати закону. Більше того, в період побудови правової держави, коли значно виникає потреба суворого дотримання законності в стосунках з громадянами, велику роль відіграє правильне застосування засобів адміністративного примусу для реалізації прав і свобод громадян, для зміцнення дисципліни, організованості та порядку в усіх сферах нашого життя.

У суспільстві реалізація приписів нормативно-правових актів, виконання управлінських рішень безпосередньо здійснюються на місцевому рівні. Саме тому, на думку автора, одним із перспективних шляхів поліпшення діяльності органів внутрішніх справ є оновлення статусу підрозділів адміністративної служби міліції, більш чітке визначення їх компетенції, форм і методів взаємодії з іншими правоохоронними органами та громадськістю.

Питання правового регулювання організації та діяльності адміністративної служби міліції постійно досліджувалися вченими України, та інших країн. Зокрема дисертантом вивчено й використано праці:

В. Авер'янова, Г. Агеєнкової, О. Андрійко, О. Ахмедова, Д. Бахраха, О. Бандурки, В. Бездєнєжних, Ю. Битяка, А. Васильєва, І. Голосніченка, С. Гончарука, Р. Денисова, Є. Додіна, М. Єропкіна, В. Зеленька, Г. Забарного, Р. Калюжного, В. Кісіна, В. Копєйчикова, А. Коренєва, С. Котюргіна, Л. Коваля, Ю. Козлова, А. Комзюка, О. Клюшниченка, В. Лазарєва, М. Масленникова, І. Мартьянова, В. Олефіра, В. Опришка, Л. Попова, Л. Розіна, Ю. Рябова, П. Сергуна, А. Селіванова, В. Сущенка, В. Самсонова, О. Серьогіна, Г. Туманова, Ю. Тихомирова, О. Ткача, А. Тищенка, О. Фролова, А. Шергіна, В. Шкарупи, О. Ярмиша та інших.

Разом з тим, треба зазначити, що проблеми адміністративно-правового регулювання діяльності адміністративної служби міліції щодо припинення правопорушень у вітчизняній науці комплексно не досліджувались. А відсутність відповідної монографічної літератури свідчить про складність цих питань і про недостатню увагу до них з боку вчених. Беззаперечна наукова значимість теоретичного розроблення проблематики в цій сфері та її актуальність зумовлюють потребу в проведенні поглибленого дослідження цілісного механізму адміністративно-правового регулювання діяльності адміністративної служби міліції.

Дисертацію виконано з урахуванням сучасних розробок суспільних наук. ЇЇ нормативною базою стали чинні в Україні основоположні конституційні й адміністративно-правові акти. При підготовці дисертації автором використано публікації з питань методики управління органами внутрішніх справ. Оскільки дослідження має комплексний характер, поряд із юридичною вивчалася політична та соціологічна література, публікації в пресі, статистичні матеріали й результати конкретних соціологічних досліджень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження перебуває в безпосередньому зв'язку з державними планами й програмами науково-дослідної роботи та відповідає планам наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрями фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 років, затверджені наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635). Актуальність цього напряму досліджень обґрунтовано в Концепції адміністративної реформи в Україні (затвердженій указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810), згідно з указом Президента України від 18 лютого 2002 р. №143/2002 “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” у Концепції розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період до 2005 року (схваленій рішенням колегії МВС України від 18 грудня 2000 р. № 9 км/1), Концепції розвитку органів внутрішніх справ у XXІ столітті тощо. Робота є складовою частиною наукового дослідження кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності академії ДПС України “Організаційно-правові аспекти правоохоронної діяльності у сфері оподаткування” (реєстраційний номер 0105 V 000657).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вдосконалення правового регулювання організації та діяльності підрозділів адміністративної служби міліції по припиненню правопорушень для забезпечення охорони громадського порядку й громадської безпеки шляхом внесення конкретних пропозицій і надання рекомендацій. Для досягнення цієї мети дисертантом поставлено завдання:

- визначити місце адміністративної служби міліції в системі державної влади та місцевого самоврядування;

- дати оцінку соціальної ролі адміністративної служби міліції в Україні та проаналізувати правові норми, які закріплюють її адміністративно-правовий статус, завдання і функції;

- здійснити аналіз обов'язків і прав адміністративної служби міліції з точки зору їх збалансованості й забезпечення конституційних принципів верховенства права та законності, захисту прав людини й громадянина при застосуванні примусових заходів припинення правопорушень;

- розглянути механізм адміністративно-правового регулювання діяльності адміністративної служби міліції ;

- розкрити співвідношення поняття заходів адміністративного припинення щодо захисту громадського правопорядку, особистої та громадської безпеки як об'єктів правоохоронної діяльності адміністративної служби міліції;

- визначити роль та місце заходів адміністративного припинення в адміністративно - примусовій діяльності міліції;

- визначити роль адміністративно-правового статусу працівника адміністративної служби міліції у формуванні іміджу та авторитету органів внутрішніх справ України;

- розробити рекомендації щодо вдосконалення правової бази організації та діяльності адміністративної служби міліції по застосуванню заходів адміністративного припинення, реорганізації її структури й управління з урахуванням розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері організації та діяльності підрозділів адміністративної служби міліції по припиненню правопорушень.

Предмет дослідження становить сукупність нормативно-правових актів та інших складових механізму адміністративно-правового регулювання, які визначають організаційно-правові засади діяльності підрозділів адміністративної служби міліції по застосуванню заходів адміністративного припинення. адміністративна міліція правопорушення припинення

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасні загальнонаукові, галузеві, спеціальні методи та прийоми пізнання, наукові концепції державного управління, адміністративного права та процесу, соціології тощо. У роботі використано діалектичний, структурно-функціональний, системно-структурний, порівняльно-правовий, історичний та інші методи наукового пізнання, які дозволили врахувати всі взаємопов'язані питання, об'єктивно оцінити ефективність правоохоронної діяльності адміністративної служби міліції та реалізувати можливості порівняльно-правового, конкретно-соціологічного, історичного та логічного аналізів.

Діалектичний метод використано під час дослідження змісту складових механізму адміністративно - правового регулювання діяльності адміністративної служби міліції (Розд. І підр.1.2). На підставі системно-структурного методу визначено місце адміністративної служби міліції в системі органів внутрішніх справ (Розд.І підр.1.1), а за допомогою структурно-функціонального методу з'ясовано компетенцію та особливості адміністративно-правового статусу її підрозділів (Розд.І підр.1.1). Порівняльно-правовий метод дав можливість проаналізувати організацію діяльності адміністративної служби міліції (Розд.ІІ підр.2.1), а історичний метод - уточнити особливості її функціонування в інших країнах (Розд.І підр.1.3). Соціологічні методи (спостереження, анкетування, інтерв'ювання тощо) застосовано при збиранні й аналізі інформації, виробленні пропозицій щодо вдосконалення правової бази організації та діяльності адміністративної служби міліції по застосуванню заходів адміністративного припинення, реорганізації її структури й управління (Розд.ІІ підр.2.2, 2.3.).

Емпіричну базу дослідження склали опитування 1120 практичних працівників адміністративної служби міліції, у тому числі анкетуванням (435) та інтерв'юванням (685) щодо проблемних питань удосконалення правового регулювання застосування заходів адміністративного припинення її підрозділами. Крім того, дисертантом використовувалися інформаційні, статистичні й аналітичні матеріали МВС України щодо адміністративної діяльності підрозділів адміністративної служби міліції. Дослідження здійснювалися на основі Конституції, законів України, Указів Президента України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та інших нормативно-правових актів. Висновки, які містяться у роботі, достовірні, теоретично обґрунтовані.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на рівні наукового розроблення комплексно вивчається проблема адміністративно-правового статусу адміністративної служби міліції та застосування нею заходів адміністративного припинення. На підставі проведеного дослідження дисертантом сформульовано ряд понять, положень, пропозицій і висновків, які стосуються теоретичних, правових та організаційних питань удосконалення правового регулювання діяльності адміністративної служби міліції як цілісної системи підрозділів у структурі органів внутрішніх справ з урахуванням специфіки реалізації повноважень місцевого самоврядування щодо зміцнення правопорядку. Новизна проявляється також у самому підході до досліджуваної проблеми, в розв'язанні ряду конкретних питань, пов'язаних з вирішенням завдань, встановлених законом, щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин кожної справи в адміністративно-примусовій діяльності, а також у висновках і рекомендаціях, що містяться у дисертації. До основних із них можна віднести насамперед, такі:

уперше:

визначено місце, роль та особливості заходів припинення в адміністративно-примусовій діяльності адміністративної служби міліції ;

визначено поняття адміністративно-примусової діяльності адміністративної служби міліції та розкрито її зміст;

сформульовані пропозиції щодо вдосконалення нормативного регулювання діяльності адміністративної служби міліції по припиненню правопорушень;

удосконалено:

адміністративно-правовий статус працівника адміністративної служби міліції як головного чинника у формуванні позитивного іміджу та підвищення авторитету міліції;

визначення ступеня значущості діяльності органів внутрішніх справ при застосуванні мір адміністративного припинення ;

набули подальшого розвитку:

система пріоритетних напрямів діяльності адміністративної служби міліції з урахуванням сучасних проблем громадського порядку та громадської безпеки, реалізації положень програмних засобів щодо встановлення дійсно партнерських відносин міліції з населенням та активізації участі громадян в охороні громадського порядку;

визначення теоретичних засад адміністративної служби міліції як суб'єкта забезпечення охорони прав і свобод громадян, надання консультативних та управлінських послуг населенню;

удосконалення правового регулювання процесу припинення правопорушень і зміцнення законності в адміністративно-примусовій діяльності адміністративної служби міліції;

визначення меж застосування співробітниками адміністративної служби міліції спеціальних заходів адміністративного примусу для припинення протиправних дій з метою забезпечення громадського порядку та боротьби з правопорушеннями.

Практичне значення одержаних результатів зумовлюється актуальністю і новизною комплексу пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства, реалізація яких сприятиме створенню в Україні принципово нової правоохоронної системи, що відповідатиме вимогам правової, демократичної, соціальної держави, посиленню охорони прав і свобод громадян, підвищенню ефективності місцевого самоврядування та діяльності адміністративної служби міліції по припиненню правопорушень. Значну частину матеріалів дослідження присвячено питанням правозастосовчої діяльності, а окремі пропозиції в теперішній час вже застосовуються в практичній діяльності адміністративної служби міліції (акт впровадження в практичну діяльність УМВС України в Донецькій області від 24 грудня 2003 р.)

Теоретичні положення дослідження можливо використовувати в нормотворчій і науково-дослідній роботі, для обґрунтування організаційно-структурних перетворень у системі органів внутрішніх справ. Матеріали вже застосовуються у навчальному процесі, а саме при підготовці лекційних курсів, навчальних посібників, програм і методичних розробок для навчання студентів, курсантів і слухачів, підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів в Донецькому юридичному інституті МВС України (акт впровадження в навчальний процес ДЮІ МВС України від 17 грудня 2003 р.)

Прикладне значення роботи полягає і в тому, що окремі її положення можливо використовувати в подальшій діяльності для удосконалення адміністративно-правового статусу підрозділів адміністративної служби міліції. Викладені в дисертації висновки та рекомендації враховано в пропозиціях МВС України стосовно проведення експерименту в кількох областях України та підготовки проекту Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо місцевої міліції” та інших законодавчих і підзаконних актів.

Апробація результатів дослідження та розгляд підсумків дослідження проблеми в цілому, його окремих питань, а також отримані узагальнення і висновки доповідалися на міжнародній, двох всеукраїнських, двох міжвузівських науково-практичних конференціях: “Сучасні правові проблеми профілактики та розкриття злочинів, які скоюються неповнолітніми” (м. Донецьк, квітень 2002 року), всеукраїнська науково - практична конференція “ Актуальні проблеми профілактики злочинності та правопорушень серед неповнолітніх “(м. Львів, листопад 2002 р.), всеукраїнська науково-практична конференція “Участь громадськості в охороні громадського порядку” (м. Одеса, 28-29 листопада 2003 року), міжнародна науково-практична конференція “Актуальні проблеми юридичної науки і практики” (м. Орел, лютий, 2004 року), міжвузівська науково-практична конференція “Проблеми забезпечення особистої безпеки працівників ОВС та представників громадських формувань під час охорони громадського порядку” (м. Донецьк, 26 березня 2004 року), та в інших виданнях та збірниках наукових статей. Результати дослідження були обговорені на засіданнях кафедри адміністративного права та адміністративної і кримінально-процесуальної діяльності Національної академії ДПС України.

Публікації. Основні положення та висновки, сформульовані в дисертації, знайшли відображення в десяти публікаціях; з них - шість статей у фахових наукових виданнях, у тезах доповідей, опублікованих у збірниках наукових праць за результатами конференцій, та у інших виданнях наукових статей.

Структура дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета і завдання визначили структуру дисертації, послідовність та логіку викладання матеріалу, вона містить вступ, два розділи, які поділяються на сім підрозділів, висновки, список використаних джерел (254 найменування). Обсяг роботи становить - 198 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв'язок із науковими програмами, планами, темами, висвітлено ступінь розробки та методи наукового аналізу, визначено мету та завдання дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо публікацій, вказуються форми апробації та впровадження одержаних результатів.

Перший розділ - “Правові основи діяльності адміністративної служби міліції по припиненню правопорушень“ - складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. "Організаційна структура та загальна характеристика правоохоронної діяльності адміністративної служби міліції " розглядаються та аналізуються різні точки зору щодо визначення поняття адміністративної служби міліції, її завдань та функцій в адміністративно-примусовій діяльності, її місце і роль в механізмі сучасної держави. Автор обґрунтовує власне визначення поняття адміністративної служби міліції, яке, на його думку, становить професійне, озброєне формування органів внутрішніх справ і виконавчої влади, утворене для вирішення завдань щодо забезпечення охорони громадського порядку і безпеки, боротьби зі злочинністю і профілактики правопорушень на адміністративних дільницях та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від протиправних посягань з можливим, інколи обов'язковим застосуванням заходів адміністративного примусу.

Дисертант відзначає, що організаційна структура адміністративної служби міліції та її підпорядкованість мають визначатися її основними завданнями і функціями, а чітке встановлення в нормативному порядку призначення і мета діяльності є обов'язковою умовою її нормального функціонування. Проте неважко помітити, що вказівки лише на мету діяльності недостатньо для визначення сутності адміністративної служби міліції, з'ясування її місця і ролі в суспільстві. Неможливо ототожнювати мету діяльності адміністративної служби міліції з призначенням інших правоохоронних інститутів держави. Отже те, що є основою виділення цієї служби як самостійного державного інституту, це - засоби її діяльності. З точки зору правової характеристики в правоохоронній діяльності адміністративної служби міліції розрізняються такі основні напрямки: адміністративна, профілактична, процесуальна, виконавча та охоронна діяльність. Множинність цих напрямків зумовлює специфіку форм та методів діяльності адміністративної служби міліції і правовий стан її працівників у здійсненні поставлених перед ними завдань. Одним з основних, найважливіших напрямків діяльності адміністративної служби міліції, на думку автора, є адміністративна діяльність. Адміністративна служба міліції забезпечує виконання своїх основних завдань, пов'язаних з охороною громадського порядку та громадської безпеки, здійсненням дозвільної системи, видачею громадянам посвідчень на право керування автомототранспортом, здійсненням провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері охорони громадського порядку і т. ін., тобто це відносини, які виникають між адміністративною службою міліції та іншими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Цей різновид діяльності деякі вчені справедливо називають правоохоронною адміністративною діяльністю тому, що основний зміст даної роботи зводиться до виконання працівниками адміністративної служби міліції функцій щодо підтримки правовідносин.

У підрозділі 1.2. “Роль та місце заходів адміністративного припинення в адміністративно примусовій діяльності міліції”, певну увагу приділено класифікації адміністративно-правових заходів припинення правопорушень, з'ясовується їх місце та роль у структурі заходів державного примусу, які здійснюються адміністративною службою міліції. Дисертант підтримує точку зору і визначає особливо важливу роль, що відіграла у визначенні проблеми примусу класифікація, запропонована М.І. Єропкіним, який вважає, що виходячи зі способу забезпечення правопорядку, всі адміністративно-правові заходи примусу треба поділяти на три групи: міри адміністративного стягнення; заходи припинення; адміністративно-попереджувальні заходи. Підтримуючи в принципі таку класифікацію, необхідно зазначити, що у сучасних умовах спочатку варто розглядати заходи, пов'язані з профілактикою правопорушень, тобто, на нашу думку, класифікація повинна починатися з заходів адміністративного попередження і закінчуватися заходами адміністративного стягнення. Такий порядок розгляду відповідає загальновідомим принципам і установкам про важливість профілактичної діяльності і надання їй пріоритетного значення. Відповідно до цього, і дії працівників адміністративної служби міліції повинні спрямовуватись спочатку на попередження правопорушень чи окремого правопорушення, а якщо правопорушення вже скоїлося, то треба всіма засобами припинити його дію. Такий захід, як адміністративне стягнення, враховуючи сказане вище, можлива на третьому місці. Така чітка класифікація має не лише теоретичне, але й практичне значення. Класифікація допомагає глибше зрозуміти суть адміністративного примусу як суцільного, збірного поняття, допомагає відокремити його від інших форм державного примусу. На думку автора, природа адміністративного примусу можлива для повного розуміння передусім через розкриття загальних рис і закономірностей цього універсального методу державного управління і боротьби з правопорушеннями. Без інтегративного підходу до інституту адміністративного примусу неможливо було б побудувати цілісну систему його типів і видів, як її збірних підсистемних елементів. Класифікація заходів адміністративного примусу дозволяє визначити їх типи і види шляхом конкретного підходу. Така класифікація має суто утилітарний характер. Вона допоможе органам правозастосування правильно кваліфікувати конкретні відхилення від норм правопорядку, послідовно проводити в життя вимоги принципів неухильності та індивідуалізації адміністративних покарань. Нарешті, класифікація засобів адміністративного примусу надає широкі можливості до теоретичних узагальнено в дослідженні з найрізноманітніших наукових проблем адміністративного права. Дисертант вважає, що на відмінну від інших різновидів державно-правового примусу, для яких єдина підстава - протиправне діяння, то для адміністративно-правового примусу характерним, окрім традиційних підстав застосування адміністративних правопорушень, є настання особливих умов, передбачених у законодавстві, за наявності яких примусові заходи використовуються для попередження виникненню шкідливих наслідків, їх локалізації, що передбачає й специфіку мети застосування адміністративно-примусових заходів припинення правопорушень.

У дисертації визначено особливості застосування адміністративного примусу і припинення. Засобами адміністративного примусу та припинення, які застосовуються різними суб'єктами адміністративно-правових відносин, охороняються переважно такі суспільні відносини, що регулюються нормами адміністративного права, тобто тими правовими нормами, що регулюють суспільні відносини у сфері управлінської діяльності.

Визначено, що питання наукової класифікації адміністративно-правових заходів у рамках даного дослідження становить інтерес, насамперед, тому, що завдяки такій класифікації стають особливо очевидними елементи недосконалості законодавства, що, у свою чергу, можливе для однієї із важливих причин його неефективного застосування. Наукова класифікація дозволяє встановити, зокрема, невизначеність, або недостатню визначеність функціонально-цільового призначення того або іншого правового засобу, допущену законодавцем. Класифікація ж адміністративно-правових засобів за суб'єктами застосування може вказати на допущену на етапі прийняття закону або сформовану в ході наступних організаційно-структурних перетворень правозастосовчих органів невизначеність тих або інших правових засобів, виявити випадки нечіткого розмежування компетенції органів, посадових осіб щодо їх застосування, інші можливі розбіжності.

У підрозділі виявляються та аналізуються основні види адміністративних заходів. Дисертант пропонує класифікувати ці заходи за суб'єктами їхнього застосування: поділяючи, на заходи, застосовувані адміністративною службою міліції і застосовувані підрозділами кримінальної міліції. Така класифікація сприяла б, на думку дисертанта, зміцненню законності, вирішенню практичних питань, наприклад, щодо права вилучення документів на право керування транспортним засобом, відмежуванню цього заходу від кримінально-процесуального вилучення документів.

У підрозділі 1.3. “Правові підстави застосування міліцією заходів адміністративного припинення” вперше проаналізовано з огляду на їх важливість, з точки зору забезпечення прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів різних юридичних осіб. Зазначається, що проблема підстав державного примусу взагалі надзвичайно важлива, оскільки застосування примусових заходів можливе лише за наявності достатніх, передбачених законом обставин, бо вона безпосередньо пов'язана із встановленням в законі обсягу і меж застосування заходів правового впливу, а відтак зі зміцненням законності, забезпеченням прав і свобод громадян, охороною суспільних відносин від протиправних посягань. Наукове осмислення цієї проблеми дозволяє не тільки удосконалити адміністративну діяльність міліції, а й виробити рекомендації для чіткого правового її регулювання, що особливо важливо у зв'язку з реформуванням адміністративного законодавства. Встановлення підстав використання заходів адміністративного припинення важливе, перш за все, з точки зору забезпечення прав громадян, до яких вони застосовуються. В юридичному розумінні цей термін визначено щодо різних видів юридичної відповідальності. При цьому, вказано на обставини, за наявності яких особа піддається заходам правового впливу. Таке розуміння підстав, на думку дисертанта, можливо розширити, з певними уточненнями, щодо заходів адміністративного припинення, оскільки останні можуть застосовуватися до громадян, а в окремих випадках і до організацій, лише коли всі обставини, що склалися, свідчать про законність їх застосування. На думку, дисертанта підстави застосування заходів адміністративного припинення можливо визначити як сукупність обставин, необхідних і достатніх для того, щоб їх застосування було визнане законним, але фактична підстава застосування заходів адміністративного припинення дещо складніша, ніж підстава відповідальності. Як правило, одного тільки факту вчинення правопорушення (причому, не тільки адміністративного) для цього недостатньо. В більшості випадків закон встановлює додаткові обставини, необхідні для застосування заходів адміністративного припинення (наприклад, неможливість припинити правопорушення іншими засобами, невідкладність ситуації тощо). Це дозволяє поділити ці підстави на основні і додаткові. Виходячи з аналізу численних нормативних актів, а також матеріалів, які характеризують практичну діяльність адміністративної служби міліції, можна зробити висновок, що основну фактичну підставу застосування міліцією заходів адміністративного припинення становить порушення правових норм. Цю підставу можна назвати також обов'язковою, оскільки без такого порушення неможливе застосовування заходів припинення. Абсолютна більшість цих порушень - це адміністративні проступки.

Другий розділ “Організація діяльності адміністративної служби міліції по застосуванню заходів адміністративного припинення” - складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Сутність та види заходів адміністративного припинення” здійснено аналіз підходів до визначення ефективності застосування засобів адміністративного припинення. Вони вперше визначаються шляхом з'ясування їхнього державно-владного характеру, з точки зору розуміння їх як виду державного примусу, єдиного примусу, який може застосовуватися від імені всього суспільства до будь-яких осіб та організацій, що перебувають на території держави, а також включає в себе заходи, які не можуть використовувати інші соціальні суб'єкти. З'ясовуються основні властивості адміністративного припинення, у визначенні акцент зроблено саме на примусовому характері заходів, які застосовуються незалежно від волі і бажання правозобов'язаних суб'єктів, на що раніше дослідниками не зверталася увага. Головне призначення цих заходів полягає в тому, щоб вчасно відреагувати на ті чи інші антигромадські діяння, припинити, перервати протиправну поведінку і тим самим не допустити настання її шкідливих наслідків.

У характеристиці заходів адміністративного припинення основну увагу дисертант приділяє визначенню нормативних та фактичних підстав їх застосування адміністративною службою міліції, характеру впливу цих заходів на протиправну ситуацію, а також їх видів. Вперше аргументовано поділ заходів припинення, які застосовуються адміністративною службою міліції, залежно від таких основних критеріїв: мета застосування - самостійні, оперативні і допоміжні, забезпечувальні; характер впливу - особистісні, організаційні і майнові; форма процесуального вираження - усні, письмові і такі, що виражаються в певних матеріально-технічних діях; характер сфери застосування - заходи загального і спеціального призначення.

У підрозділі 2.2. “Застосування загальних заходів адміністративного припинення та процесуального забезпечення” розглядаються фактори, які негативно впливають на процес застосування заходів адміністративного припинення та процесуального забезпечення працівниками адміністративної служби міліції. Загальні заходи частіш за все переслідують мету безпосереднього припинення порушень правових норм і не переймаються забезпеченням застосування інших заходів примусу. До них слід віднести заходи адміністративного припинення загального призначення, які застосовуються адміністративною службою міліції: вимога припинити протиправну поведінку; привід осіб, які ухиляються від явки за викликом до органу внутрішніх справ; адміністративне затримання, не пов'язане зі здійсненням провадження у справах про адміністративні правопорушення; зупинка транспортних засобів; заборона експлуатації цих засобів; обмеження або заборона проведення ремонтно-будівельних та інших робіт на вулицях і шляхах; зупинення і припинення діяльності об'єктів дозвільної системи. Здобувач вважає, що вимогу припинити протиправну поведінку має право і зобов'язаний поставити будь-який працівник адміністративної служби міліції в разі виявлення такої поведінки. Вимога припинити протиправну поведінку - юридично обов'язкова, непокора цій вимозі - підстава для застосування інших заходів примусу, в тому числі сили, тобто визнається правопорушенням. Зазначений захід (відносно простий для його застосування) та оперативність в практичній діяльності адміністративної (муніципальної) служби міліції є одним з найпоширеніших і тому, на думку автора, потребує прямого нормативного закріплення. Пропонується прийняти Закон “Про адміністративний примус”. Підставою для застосування зазначеного заходу припинення можливе будь-яке правопорушення, в тому числі злочин. В деяких нормативних актах характер правопорушення уточнюється, хоча робиться це, на думку дисертанта, не зовсім вдало. В даному підрозділі дисертант намагався реалізувати підхід до вивчення проблеми класифікації та застосування загальних заходів адміністративного припинення та процесуального забезпечення з позицій загальної, соціальної та правової психології працівників адміністративної служби міліції, на відміну від соціологічних, математичних підходів, так чи інакше здійснених й описаних у літературі. Зважаючи на вказані вище фактори внутрішньовідомчого і зовнішнього середовища функціонування адміністративної служби міліції, що впливають на ефективність застосовуваних нею загальних адміністративно-правових засобів припинення, до них інколи в літературі відносять так звані процесуальні заходи виконання адміністративних стягнень. Однак, при детальному розгляді виявляється, що це не особлива група заходів припинення, а заходи, які застосовуються як з метою забезпечити виконання стягнення, так і з іншою метою (заходи фізичного впливу, вилучення тощо). Особливо часто в цих випадках застосовуються спеціальні засоби і заходи фізичного впливу, які становлять окрему групу заходів адміністративного припинення, котрі розглядаються у окремому підрозділі дослідження. В результаті проведеного дослідження дисертант доходить висновку, що питання активності, повноти і принциповості застосування співробітниками адміністративної служби міліції загальних адміністративно - примусових засобів у боротьбі з правопорушеннями неможливо розглядати поза соціальним та психологічним контекстом.

Підрозділ 2.3 “Застосування спеціальних заходів адміністративного припинення” присвячений проблемам застосування спеціальних заходів припинення правопорушень адміністративною службою міліції. В діяльності міліції щодо забезпечення громадського порядку, охорони прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, боротьби з різними правопорушеннями важливого значення набуває використання надзвичайних, екстраординарних заходів адміністративного припинення або, інакше заходів припинення спеціального призначення, до яких належать заходи фізичного впливу, спеціальні заходу і вогнепальна зброя. Дисертантом пропонується власне визначення поняття „застосування фізичної сили" - це фізичні дії, з урахуванням сили м'язів (без застосування зброї або технічних засобів) посадових осіб адміністративної служби міліції, спрямованої проти правопорушника або злочинця, з метою заподіяння фізичного болю, шкоди здоров'ю або смерті особи, для припинення або обмеження його протиправних дій, на підставі, передбаченої законодавством України. Крім цього, на думку автора, межею дозволеної шкоди при застосуванні сили визнається заподіяння працівником адміністративної служби міліції правопорушнику такої шкоди, яка відповідає потенціалу небезпеки (правовій підставі), що загрожує інтересам правоохорони та обстановці (фактичній підставі), в якій попереджувалась, припинялась, усувалась ця небезпека. Наведена логіка міркувань дозволяє визначити межі шкоди, яка буде вимушено заподіяна правопорушникові під час застосування сили працівником міліції, що виконує службові обов'язки з охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю. Дисертантом підтримується погляд на віднесення фізичної сили до адміністративно-запобіжних заходів спеціального призначення. Акцентовано увагу на застосуванні спеціальних засобів припинення і що, це відбувається у відповідних рамках: співробітник адміністративної служби міліції - фізична сила, зброя, спеціальні засоби, технічні засоби припинення - правопорушник або злочинець. Звідси частота, повнота, і принциповість реалізації спеціальних адміністративно-примусових заходів неминуче залежатимуть не тільки від досконалості законодавства, повноти й інших характеристик самих спеціальних засобів, не тільки від бажання співробітника адміністративної служби міліції, але і від багатьох інших факторів.

Дисертант стверджує, що погляди стосовно застосування спеціальних примусових засобів припинення у визначенні соціального призначення адміністративної служби міліції, які повсякденно існують у її свідомості, в різних структурах влади, у міліцейському середовищі, найчастіше дуже різні і нерідко далекі від тих, що повинні були б мати місце в правовій державі. Тобто усталеного сучасного уявлення про роль адміністративної служби міліції при застосуванні примусових засобів припинення в суспільстві все ще немає. Що ж це за засоби, право на використання яких має будь-яка міліція-поліція? Відповідь досить однозначна - озброєність, безпосередній адміністративний примус, сила, причому в широкому розумінні - „від простого дотику до насильницького позбавлення життя”. Надане міліції право застосовувати силу для виконання своїх обов'язків - її головна відмінна риса, що дозволяє міліції зайняти особливе місце в державній правоохоронній системі. В кінцевому підсумку серцевина всіх повноважень міліції полягає в праві насильно змушувати невизначене коло осіб що-небудь зробити чи, навпаки, утриматися від якихось дій, відповідно до існуючого законодавства.

У підрозділі 2.4. “Шляхи вдосконалення застосування заходів адміністративного припинення адміністративною службою міліції” досліджуються проблеми правового регулювання застосування міліцією адміністративно-правових заходів, зокрема, процес формування українського законодавства у цій сфері та практика його застосування. До проблем реформування адміністративної служби міліції на сучасному етапі дисертант підходить з позиції, що роль міліції (поліції) в суспільстві не може бути з'ясована без врахування сутності держави та її політичного режиму.

Дисертант приходить до висновку, що в Україні в основному створена законодавча база в сфері застосування міліцією адміністративно-правових заходів припинення, але наведені та проаналізовані в цьому підрозділі законодавчі акти, які складають основу нормативно-правового блоку застосування заходів адміністративного примусу, не є все ж вичерпними. Тобто вони на сьогодні не є абсолютно досконалими та повними: їх не можна визнати цілісними; ряд їх положень не є повною мірою науково обґрунтованими; вони потребують уніфікації. До того ж існує потреба в прийнятті цілої низки законів, які б по-новому або додатково врегулювали б важливі питання в адміністративній сфері у тому числі перейменування міліції у поліцію. На думку дисертанта, однією з важливих концептуальних проблем правового врегулювання діяльності міліції, вирішення якої буде сприяти її перетворенню у поліцію, що не поступатиметься кращим зарубіжним аналогам, являється, на наш погляд, надання діяльності міліції нового соціального призначення, яке повністю відповідатиме вимогам правової демократичної держави. Із інструменту силової підтримки режиму вона повинна перетворитися в соціальний інститут, який гарантує ефективний захист особи, суспільства і держави від злочинних посягань. Ця проблема багатоаспектна і має декілька напрямків розробки. Це деміфологізація міліції, департизація міліції, деуніверсалізація міліції, організаційне виділення міліції як самостійної структури і демілітаризація міліції та інше. Концептуальні засади адміністративно-правового примусу безпосередньо випливають із положень, передбачених Європейським кодексом поліцейської етики, прийнятого у грудні 2001 року Комітетом міністрів Ради Європи. Сам же предмет діяльності поліції, за Кодексом включає в себе забезпечення, дотримання принципів правової держави, підпорядкування закону та його вплив на загальний стан громадського спокою, захист та збереження верховенства права. Метою поліції згідно Кодексу є: забезпечення громадського спокою, дотримання закону та порядку у суспільстві; захист та дотримання основних прав і свобод людини у тому вигляді, у якому вони закріплені, зокрема, в Європейській конвенції про права людини; попередження злочинності та боротьба з нею; надання допомоги та послуг населенню. При цьому варто враховувати, що адміністративне законодавство України останнім часом досить швидко оновлюється. Готуються нові законопроекти, підзаконні акти, ведуться міждержавні переговори про укладання двосторонніх угод, здійснюються підготовчі заходи, спрямовані на приєднання України до універсальних і регіональних міжнародних договорів у сфері застосування міліцією адміністративно-примусових заходів припинення правопорушень. А це дає підставу стверджувати, що основним напрямом удосконалення відомчої нормотворчості у визначеній сфері є приведення його у відповідність з Конституцією України та міжнародними стандартами у сфері прав людини.

Дисертант вважає суттєвим недоліком те, що переважна більшість питань стосовно застосування міліцією адміністративно-правових заходів вирішуються не законами, а нормативно-правовими актами Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Звідси стає очевидною наявність недостатньо чітка і не завжди послідовна аргументованість підходу щодо забезпечення цієї діяльності з боку органів виконавчої влади не лише на етапі прийняття індивідуальних адміністративних актів, а й на рівні регламентації цих питань у підзаконних актах, особливо відомчих. Автор пропонує усунути цей суттєвий недолік, обґрунтовує конкретні пропозиції.

Підтримується, зокрема, доцільність систематизації норм адміністративного законодавства шляхом розробки та прийняття низки нормативно-правових актів - Закону України “Про адміністративний примус”, Закону України “Про охорону громадського порядку”, Закону України “Про профілактику правопорушень”, Закону України “Про зброю”, а також внесення змін до Закону України “Про міліцію” та Кодексу України про адміністративні правопорушення, що розглядається як один із важливих засобів поліпшення правового регулювання застосування міліцією адміністративно-примусових заходів припинення, який сприятиме впорядкуванню відповідних юридичних інститутів, усуненню протиріч у змісті правових норм, вилученню застарілих та створенню нових норм права, які відповідають сучасним потребам життя.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, формулюються рекомендації щодо їх наукового і практичного застосування для зміцнення громадського порядку та законності в державі.

Результати дослідження можна викласти у наступних концептуальних висновках:

В сучасній адміністративно-правовій доктрині відсутня єдність поглядів щодо властивостей адміністративно-примусових заходів припинення (наприклад, щодо державно-правової природи, примусового характеру), що необхідно усунути, оскільки комплексний аналіз різноманітних джерел дав змогу чітко виділити наявність всього арсеналу ознак цього різновиду заходів, в тому числі і тих, щодо яких у деяких науковців є протилежні погляди. Доцільно здійснити класифікаційний розподіл адміністративно-примусових заходів припинення правопорушень за різноманітними критеріями (суб'єкт застосування, суб'єкт щодо якого здійснюється застосування, спосіб, характер впливу заходу на особу тощо), що має велике теоретичне та практичне значення, оскільки надає можливість усвідомлювати сутність різноманітних адміністративно-примусових заходів припинення правопорушень, їх мету та взаємозв'язок, забезпечити ефективний вплив на суб'єктів правовідносин, сприяє забезпеченню громадського порядку та громадської безпеки, попередженню адміністративних правопорушень.

Держава, уповноважені нею органи мають право застосовувати легалізований адміністративний примус від імені всього суспільства, підкоряючи членів спільноти встановленим ним правилам, навіть якщо вони розходяться з їх переконаннями. З цією метою використовується державна влада, апарат держави. Легалізація примусу, певне насилля з боку держави здійснюється відповідно до правових норм, які встановлюються самою ж державою, але які, як передбачається, виражають інтереси всього суспільства і схвалені ним. Право є не тільки засобом легалізації адміністративно-примусової діяльності держави, але й, як правило, засобом її легітимації.

Кожен вид примусу має свої специфічні властивості, що визначають його сутність і особливості, відносну самостійність в системі державного примусу. Адміністративний примус - це застосування відповідними суб'єктами до осіб, які не перебувають в їх підпорядкуванні, незалежно від волі і бажання останніх, передбачених адміністративно-правовими нормами заходів впливу морального, майнового, особистісного та іншого характеру з метою охорони суспільних відносин, що виникають у сфері державного управління, шляхом попередження і припинення правопорушень, покарання за їх вчинення. Таке визначення характерне також для адміністративного примусу, який використовується в діяльності адміністративної служби міліції.

В законодавстві України відсутнє не тільки визначення адміністративного примусу, в нормативних актах термін "адміністративний примус" взагалі не зустрічається, мов би він як правове явище і не існує. Лише інколи вживається термін „адміністративний вплив", який, на думку дисертанта, не можна цілком ототожнювати з примусом. Іншими словами, термін "адміністративний примус" не має, так би мовити, "офіційного статусу", він використовується лише на доктринальному рівні. Ефективність застосування адміністративних заходів припинення в умовах розбудови правової держави та з урахуванням положень Концепції адміністративної реформи в Україні пов'язана з удосконаленням координації дій підрозділів адміністративної служби міліції, до компетенції яких входить це застосування, налагодженням внутрішніх і зовнішніх інформаційних зв'язків, створенням сучасної систематизованої нормативно-правової бази, яка відповідає європейським стандартам.

Під час оцінки ефективності застосування адміністративно-примусових заходів припинення правопорушень важливо методично вірно розв'язати два завдання: визначити величину витрат на застосування адміністративних заходів припинення та встановити можливий ефект від їх реалізації. Заходи адміністративного припинення мають базуватися на виявленні та дослідженні факторів, причин і мотивів його застосування.

Практична реалізація адміністративною службою міліції заходів адміністративного примусу та припинення завжди пов'язана із обмеженням (причому, часто - досить суттєвим) прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів різних юридичних осіб. У зв'язку з цим дуже актуальним і важливим є створення відповідних правових засад застосування цих заходів, тобто забезпечення належного його правового регулювання.

Під правовим регулюванням діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу слід розуміти комплекс юридичних засобів, за допомогою яких держава визначає права і обов'язки адміністративної служби міліції в зазначеній сфері, а також порядок їх реалізації. Аналіз системи джерел правового регулювання діяльності адміністративної служби міліції щодо застосування заходів адміністративного припинення свідчить про те, що в наш час воно здійснюється без врахування дії цього засобу примусу як самостійного адміністративно-правового інституту. На думку дисертанта, цей інститут адміністративного права повинен мати джерелом відповідний спеціальний закон, який би врегулював основні положення адміністративного примусу та припинення, підстави та порядок застосування ряду заходів, які не належать до адміністративних стягнень. Це дозволило б значно поліпшити правове регулювання адміністративного припинення та діяльності адміністративної служби міліції щодо його застосування. Для проміжного вирішення цієї проблеми можна запропонувати ще низку законодавчих актів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у таких фахових виданнях:

Кулешов О.О. Межі застосування працівниками міліції фізичної сили для припинення протиправних дій // Науковий журнал “Право і Безпека.”- Харків, 2003. - № 4. - С. 130-133.

Кулешов О.О. Примус як засіб забезпечення й охорони правопорядку адміністративною службою міліції // Науковий журнал “Право і Безпека” - Харків, 2004. - № 1. - С. 102-104.

Кулешов О.О. Заходи переконання та примусу в діяльності міліції // Науково-практичний господарсько-правовий журнал “Підприємництво, господарство і право“ - Київ, 2004. - № 5. - С. 60-62.