Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

Заворотченко Тетяна Миколаївна

Київ - 2002

Анотації

Заворотченко Т.М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні. - Рукопис (220 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02. - конституційне право. - Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, Київ, 2002.

В дисертації досліджуються теоретичні і практичні проблеми гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні. Досліджена їх еволюція, поняття і місце в системі конституційного ладу України. В дисертації визначені і проаналізовані основні критерії класифікації гарантій прав і свобод людини і громадянина, а також надана обґрунтована характеристика системи гарантій.

Особлива увага приділена аналізу нормативно-правових гарантій (норми-принципи, юридична відповідальність, обов'язки), що гарантують права і свободи людини і громадянина. Здійснена змістовна характеристика організаційно-правових гарантій, які покликані сприяти реалізації нормативно-правових гарантій, їх класифікація. Внесені практичні пропозиції щодо вдосконалення діючого законодавства в галузі гарантій прав людини.

Проведено аналіз міжнародних нормативно-правових і міжнародних організаційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні. Обґрунтована необхідність проведення систематизації законодавства в галузі прав людини і прийняття комплексної наукової Концепції розвитку українського законодавства з метою приведення його у відповідність з міжнародними стандартами.

Ключові слова: поняття гарантій прав і свобод людини і громадянина, ознаки гарантій, система конституційно-правових гарантій, місце і роль гарантій, загальні гарантії, спеціальні (юридичні) гарантії, міжнародні нормативно-правові гарантії, міжнародні організаційно-правові гарантії.

Заворотченко Т.Н. Конституционно-правовые гарантии прав и свобод человека и гражданина в Украине. - Рукопись (220 стр.).

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02. - конституционное право. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2002.

В диссертации в комплексном плане исследуются теоретические и практические проблемы гарантий прав и свобод человека и гражданина в Украине. Автор рассматривает эволюцию правовых учений о правах человека и гарантиях их обеспечения с древних времён до наших дней, формулирует авторское определение понятия конституционно-правовых гарантий прав и свобод человека и гражданина, даёт характеристику их общим и специальным признакам. Исследовано соотношение конституционно-правовых гарантий прав и свобод человека и гражданина с другими институтами конституционного права Украины, определено их место в системе конституционного строя и конституционно-правового статуса личности.

Аргументирована классификация гарантий прав и свобод человека и гражданина, определены критерии классификации и проведён анализ этих критериев, а также представлена обоснованная и подробная характеристика системы конституционно-правовых гарантий.

Особое внимание автор уделяет анализу нормативно-правовых гарантий, к которым относятся нормы-принципы, юридическая ответственность, обязанности и процессуальные нормы. Освещая вопросы, связанные с эффективностью нормативно-правовых гарантий прав и свобод человека и гражданина, диссертант делает вывод о том, что нормативными гарантиями прав и свобод личности являются не только правовые нормы, но и другие социальные нормы, в частности, нормы морали, корпоративные, каноничные, обычаи и особенно нормы этики, поскольку они входят в служебный регламент должностных лиц, органов государственной власти и органов местного самоуправления. От того, насколько эффективно выполняются все остальные социальные нормы, зависит и эффективность юридических гарантий.

Автор даёт содержательную характеристику организационно-правовым гарантам, которые призваны оказывать содействие в реализации нормативно-правовых гарантий прав и свобод человека и гражданина. При этом аргументирован вывод о том, что главным организационно-правовым гарантом прав и свобод человека и гражданина является демократическое, социальное и правовое государство. Исходя из этого, автор вносит практические предложения по усовершенствованию действующего законодательства и деятельности органов, в компетенции которых входят обязанности по обеспечению прав человека.

В работе исследуются функции негосударственных институтов, деятельность которых способствует обеспечению гарантий прав и свобод человека и гражданина: политических партий, общественных организаций, профессиональных союзов, творческих и культурных объединений и средств массовой информации. Автор делает вывод о необходимости активизировать работу организационно-правовым гарантам по повышению правовой культуры общества в целом.

Проведён анализ международных нормативно-правовых и организационно-правовых гарантий прав и свобод человека и гражданина. Обоснована необходимость проведения систематизации законодательства в области прав человека и принятия комплексной научной Концепции развития украинского законодательства с целью приведения его в соответствие с международными стандартами.

Ключевые слова: понятие гарантий прав и свобод человека и гражданина, признаки гарантий, система конституционно-правовых гарантий, место и роль гарантий, общие гарантии, специальные (юридические) гарантии, международные нормативно-правовые гарантии, международные организационно-правовые гарантии.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Конституційно-правові гарантії прав і свобод особистості є одним з основних елементів конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні. Поряд з правосуб'єктністю, конституційними принципами і громадянством вони є пріоритетним інститутом у системі національного конституційного права. Без існування гарантій проголошені права і свободи втрачають сенс. В широкому розумінні конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина можна розглядати як складову правової системи України взагалі.

Конституцією та законодавством України достатньо повно визначені основні права і свободи людини і громадянина, правова природа яких в цілому досліджена вітчизняними та зарубіжними вченими. Проте, до останнього часу в науці конституційного права не створено теоретичних засад гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні, немає фундаментальних наукових досліджень цієї проблеми, а нечисленні праці з окремих аспектів характеризуються наявністю великого розмаїття думок (часто суперечливих).

У зв'язку з новизною інституту конституційно-правових гарантій для конституційно-правового механізму здійснення прав і свобод людини в Україні виникає необхідність у науковому дослідженні питань природи, поняття, місця і системи гарантій. Необхідна науково обґрунтована та виважена класифікація гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Недостатнім, на думку автора, є регулювання відносин між державою та людиною і громадянином. В українському конституційному законодавстві відсутні чіткі положення, що визначають обов'язки держави і державних органів, особливо виконавчих, як гарантів прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена комплексним характером гарантій прав і свобод людини як правового інституту, що складається з норм різних галузей національного законодавства. Така особливість правової регламентації гарантій прав і свобод людини і громадянина вимагає єдиної концептуальної спрямованості цих норм.

Заслуговує на увагу і зовнішньополітичний аспект проблеми. Україна як член Ради Європи відповідно до Паризької Хартії для нової Європи від 21 листопада 1990 р. взяла на себе обов'язки приєднатися до міжнародних стандартів у галузі прав людини, створити внутрішньодержавні гарантії їх здійснення, які ґрунтуються на загальновизнаних міжнародно-правових гарантіях, закріплених у відповідних міжнародно-правових нормах.

Враховуючи наведене, вважаємо за доцільне проведення теоретичних досліджень з основних проблем гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні. Рішення відповідних теоретичних питань об'єктивно сприятиме, по-перше, вдосконаленню механізму їх втілення у життя, по-друге, позитивно вплине на подальший розвиток конституційного права України як галузі права, як науки та навчальної дисципліни.

Зв'язок роботи з науковою програмою, планом, темою. Дисертаційне дослідження проводиться як складова частина тематики досліджень відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, зокрема, теми "Теоретичні проблеми реалізації нової Конституції України" (№ держ. реєстрації 0196U012890).

Мета і задача дослідження. Основна мета дисертаційної роботи полягає в створенні загальної концепції конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні, а також підготовки рекомендацій щодо вдосконалення національного законодавства, яке закріплює гарантії прав і свобод в загальнонаціональній системі права.

Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання наступних задач:

з'ясувати загальні риси конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні;

дати визначення поняття гарантій і поняття конституційно-правових гарантій прав і свобод людини та громадянина;

висвітлити місце конституційно-правових гарантій прав і свобод людини та громадянина у системі правового статусу людини і конституційного ладу України;

визначити систему критеріїв класифікації конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина та здійснити на її основі таку класифікацію;

здійснити аналіз нормативно-правових, організаційно-правових та міжнародно-правових гарантій.

Об'єктом дослідження є правові відносини, які виникають в процесі забезпечення гарантій прав і свобод людини і громадянина.

Предметом дослідження є конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети та розв'язання поставлених задач при проведенні даного наукового дослідження дисертант комплексно використовує принципи і засоби філософського та теоретико-правового підходів, виходить з єдності соціально-правового та гносеологічного аналізу, об'єктивності, конкретності, істини. В основу методології дослідження покладені загальнотеоретичні принципи та підходи щодо визначення сутності конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина. Дисертант здійснює науковий аналіз, опираючись на вимоги об'єктивного та всебічного підходу до суспільних відносин політико-правового характеру, якими є гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначаючи їх фундаментальними методами наукового пізнання процесів самоорганізації у суспільстві. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина розглядаються з урахуванням єдності порівняльно-правового, юридико-догматичного, історико-юридичного, системно-функціонального, компаративного та статистичного методів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що запропонована дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, яке присвячене теоретичним та практичним проблемам конституційно-правових гарантій прав і свобод людини та громадянина, в процесі якого сформульована загальна концепція гарантій прав і свобод людини і громадянина.

У рамках проведеного автором дослідження одержані такі результати, що мають наукову новизну:

Сформульоване авторське поняття гарантій прав і свобод людини і громадянина як передбаченої Конституцією і законами України системи правових норм, організаційних засобів і способів, умов і вимог, за допомогою яких здійснюється охорона і захист прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина.

Сформульована концепція місця та ролі гарантій прав і свобод людини і громадянина як пріоритетного виду гарантій конституційного ладу, а також основного елементу в структурі інституту конституційного-правового статусу людини і громадянина.

Здійснена класифікація конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина на основі запропонованої автором типології, за якою гарантії поділяються на нормативно-правові і організаційно-правові, що взаємопов'язані між собою і взаємно обумовлені і котрі в свою чергу класифікуються враховуючи різні критерії: види прав і свобод людини і громадянина, територію поширення, форму закріплення в нормативних актах, характер правових норм, функціональну спрямованість та інші.

Сформульована авторська концепція нормативно-правових гарантій, як об'єктивного права, що включає в себе матеріальні норми-принципи, обов'язки держави, органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, юридичну відповідальність та процесуальні норми.

Обґрунтована ідея, за якою нормативними гарантіями прав і свобод людини і громадянина є не тільки правові норми, але й інші соціальні норми, зокрема моральні, корпоративні, канонічні, звичаєві і, особливо, етичні, оскільки ці норми, як правило, є складовою частиною службових регламентів органів державної влади і місцевого самоврядування.

Обґрунтована авторська концепція організаційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина, в систему яких входять механізм держави, органи місцевого самоврядування, посадові особи, політичні партії і громадські організації, засоби масової інформації і міжнародні правозахисні організації, а також їхня діяльність у сфері правотворчості і правозастосування, спрямована на створення сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами і свободами.

У рамках наукового дослідження гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні вперше виявлено нові перспективні напрямки для подальших досліджень: діяльність Президента як гаранта конституційних прав і свобод людини; правове регулювання діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по забезпеченню прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Практичне значення одержаних результатів. Однією із специфічних рис конституційного права є обмеженість можливостей для проведення експерименту, особливо коли йдеться про гарантії прав і свобод людини, у зв'язку з цим дана кандидатська дисертація охоплює теоретичний аспект гарантій прав і свобод людини і громадянина в нашій країні. Однак її переважно теоретична спрямованість не означає відірваності від практики. Дисертаційне дослідження може бути використане в законотворчій роботі Верховної Ради України при підготовці проектів законів, кодексів, які стосуються гарантій прав і свобод людини, зокрема, Кодексу про права людини, Концепції реалізації і охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні, правотворчій роботі органів місцевого самоврядування.

Основні положення та висновки з дисертації можуть бути використані в процесі викладання конституційного права України, конституційного права закордонних країн, теорії держави та права та читанні відповідних спецкурсів в Вищих навчальних закладах тощо, а також науково-дослідницькій роботі студентів і аспірантів юридичного факультету.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні та практичні погодження, які містяться в дисертації, неодноразово розглядалися на засіданні відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави та права ім. В.М. Корецького НАН України, кафедри теорії держави та права Дніпропетровського національного університету.

Проблемні питання гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні доповідалися здобувачем на конференціях та кафедральних семінарах, що проводилися на юридичному факультеті Дніпропетровського національного університету. Висновки, до яких дійшов здобувач, відображені в його статтях і повідомленнях, що опубліковані в спеціальних юридичних виданнях.

Результати дослідження оприлюднені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських конференціях, зокрема “Проблеми права на зламі тисячоліть” (Дніпропетровськ, лютий 2001 р., тези не опубліковані); “Юридична освіта і правоохоронна діяльність: перспективи нового тисячоліття” (Дніпропетровськ, травень 2001 р., тези опубліковані); “Україна в контексті процесів глобалізації: нові реалії та національна стратегія” (Дніпропетровськ, листопад 2001 р., тези опубліковані); "Становлення і розвиток правової системи України" (Київ, березень 2002 р., тези не опубліковані).

Окрім цього, результати дисертаційного дослідження використовуються при підготовці та відпрацюванні ряду тем навчальних курсів: “Конституційне право України”, “Конституційне право зарубіжних країн”, “Теорія держави та права”, спецкурсу “Особистість та захист її прав”, що розроблені Дніпропетровським національним університетом.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження та складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 220 сторінок, в тому числі список використаних джерел - 17 сторінок (216 посилань).

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються мета та завдання, об'єкт та предмет дисертаційного дослідження; охарактеризовані методи дослідження, наукова новизна і практичне значення дисертації; наведено відомості про апробацію та публікації результатів дослідження, структуру і обсяг дисертації.

Перший розділ - "Загальна характеристика конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні" присвячений дослідженню виникнення, становленню та розвитку наукової думки щодо гарантій прав і свобод людини і громадянина в різні періоди розвитку суспільства.

Автор зазначає, що теорія гарантованості розвивалась на кожному етапі розвитку людства поряд з теорією природного права. Представники природно-правової школи (Платон, Аристотель, Г. Гроций, Ж.Ж. Руссо, Ш. Монтеск`є, І. Кант та інші) вперше обґрунтували необхідність створення гарантій забезпечення прав і свобод людини, підкреслюючи, що головним гарантом прав і свобод людини повинна бути держава. Ця теорія розвивалась і удосконалилася українськими мислителями (П. Орлик, Г.С. Сковорода, Т.Г. Шевченко, І.Я. Франко, М.П. Драгоманов, Л. Українка, М.С. Грушевський, Б.О. Кістяківський та інші), які теорію гарантованості поєднували з теорією соціальної держави.

Значний внесок в обґрунтуванні необхідності орієнтації внутрішньодержавного права на захист прав, свобод і інтересів громадян внесли такі відомі юристи-вчені і практики як: О.В. Аграновська, К.В. Арановський, А.Б. Венгеров, М.В. Вітрук, Л.Д. Воєводін, В.А. Карташкін, А.І. Ковлер, В.М. Корельський, О.Є. Кутафін, В.В. Лазарєв, О.А. Лукашева, І.І. Лукашук, М.С. Малеїн, А.В. Малько, Г.В. Мальцев, Г.М. Манов, М.М. Марченко, М.І. Матузов, В.С. Нерсесянц, В.Д. Перевалов, Б.О. Страшун, А.Ф. Черданцев, В.Є. Чіркін, В.М. Хропанюк, Ю.А. Юдін та інші.

Розвиток сучасних наукових досліджень гарантій прав і свобод людини і громадянина йде завдяки плідній праці українських вчених В.І. Андрейцева, М.О. Баймуратова, В.К. Забігайла, В.М. Кампо, В.В. Копейчикова, О.А. Костюченка, В.О. Котюка, В.В. Кравченка, М.І. Малишка, П.Ф. Мартиненка, А.А. Нечитайленка, В.О. Нікітюка, М.П. Орзіха, А.Ю. Олійника, В.Ф. Погорілка, І.М. Погребного, П.М. Рабіновича, Ю.І. Римаренка, В.М. Селіванова, О.Ф. Скакун, О.В. Сурілова, В.Я. Тація, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка та інших. У сучасних умовах підвищується інтерес до проблеми гарантій прав і свобод людини як в Україні, так і в зарубіжних країнах.

Автор, спираючись на дослідження поняття конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина, формулює авторське поняття цього інституту: це передбачена Конституцією і законами України система правових норм, організаційних засобів і способів, умов і вимог, за допомогою яких здійснюється охорона і захист прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина.

Поняття гарантій прав і свобод людини і громадянина відрізняється від поняття конституційно-правових гарантій тим, що останні встановлюються Основним законом держави та іншими законодавчими актами. Ефективність конституційно-правових гарантій залежить від якості конституції та інших правових норм, розвитку правових принципів, авторитетного та високоефективного органу конституційного контролю, а також від того, як виконують ці закони державні органи, що призначені створювати умови для виконання прав і обов'язків. Ефективність гарантій, які складаються в процесі діяльності громадянського суспільства, залежить від інститутів демократії, стану економіки, рівня правового виховання і культури населення, засобів розподілу життєвих благ, ступеня суспільної злагоди, наявності певних елементів у системі функціонування державної влади.

Конституційно-правові гарантії за своїм характером є юридичні норми, які дають можливість реалізувати права і свободи людини і громадянина в житті. За своєю суттю конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина являють собою умови, що зобов'язана створити держава для реалізації конституційних прав і свобод своїм громадянам. За змістом конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина - це система заходів, яка спрямована на реалізацію конституційних прав і свобод. За формою конституційно-правові гарантії - це передбачені Конституцією і законами України організаційно-правові і нормативно-правові способи реалізації конституційних прав і свобод особи. Роль і значення конституційно-правових гарантій прав і свобод особи визначається тим, що вони є сукупністю різних факторів в економічній, політико-правовій, культурній та інших сферах життя суспільства, які створюють максимум можливих на даному етапі розвитку суспільства і держави умов та передумов для реальної можливості здійснення прав і свобод особи.

Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини мають специфічні ознаки, які дають можливість відокремити їх від інших гарантій з числа інститутів конституційного права: вираження міри свободи, системність, фундаментальність, постійний характер, значущість, державна забезпеченість, універсальність, пріоритетність, загальність і індивідуальність, рівність і справедливість.

В дисертації проводиться ідея про те, що повинні діяти не тільки ті гарантії, які закріплені нормами права, але і гарантії, які визначаються іншими соціальними нормами: нормами моралі, етики, корпоративними нормами, нормами-звичаями та іншими. Якими би не були стабільними і забезпеченими з боку держави конституційно-правові гарантії, вони не зможуть у відірваності від інших соціальних норм достатньою мірою створити сприятливі умови для повного забезпечення прав і свобод людини.

Особливу увагу дисертант приділяє системі конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина. Автор пропонує поділити всі конституційно-правові гарантії на дві основні групи:

І. Нормативно-правові гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина, які включають в себе сукупність правових норм і за допомогою яких забезпечується реалізація, порядок охорони і захисту прав і свобод особистості. До них належать гарантії, які закріплені в Конституції України та інших законах і міжнародно-правових актах.

ІІ. Організаційно-правові гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина, до яких належать механізм держави, органи місцевого самоврядування, посадові особи, політичні партії і громадські організації, засоби масової інформації, міжнародні правозахисні організації та їх діяльність у сфері правотворчості і правозастосування, спрямована на створення сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами і свободами.

В свою чергу кожна з цих груп гарантій конституційних прав і свобод людини і громадянина класифікується, враховуючи різні критерії. Нормативно-правові гарантії поділяються на загальні та інституційні. Загальні поділяються за елементами на норми-принципи, обов'язки, юридичну відповідальність та процесуальні гарантії. Розрізняють обов'язки держави і обов'язки особи. Обов'язки держави поділяються на прямі і опосередковані. Обов'язки особи поділяються на обов'язки людини і обов'язки громадянина. В залежності від сфери застосування вони поділяються на: економічні, політичні, соціальні, фізичні, особистісні, культурні, екологічні.

Інституційні гарантії поділяються: а) за видами прав і свобод людини і громадянина на: гарантії економічних прав, гарантії політичних прав, гарантії соціальних прав, гарантії громадянських прав, гарантії ідеологічних прав, гарантії культурних прав; б) в залежності від території поширення: на внутрішньодержавні (національні), які підрозділяються на державні, локальні і корпоративні і міжнародні гарантії, які підрозділяються на всесвітні та регіональні; в) в залежності від того, якими соціальними нормами вони встановлені: на нормативно-правові і нормативно-неправові; г) в залежності від форми закріплення в нормативних актах - на конституційні і галузеві; д) в залежності від характеру правових норм - на матеріальні і процесуальні; є) за способом викладення в нормативно-правових актах - на прості, складні і змішані; ж) в залежності від того, які органи залучаються до захисту прав і свобод людини - на судові і не судові; з) в залежності від функціональної спрямованості - на гарантії реалізації, гарантії охорони і гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина.

Організаційно-правові гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина класифікуються за наступними підставами: 1) в залежності від сфери дії: національні (внутрішньодержавні) і міжнародні (інтернаціональні); 2) за засобом створення: державні, які створює держава, і недержавні, які створюються як громадські організації; 3) враховуючи характер діяльності, спрямований на захист прав: на органи-гаранти загальної компетенції і органи-гаранти спеціальної компетенції; 4) враховуючи територію поширення компетенції органів: центральні і місцеві; 5) за змістом їх діяльності: контрольні, процедурні та організаційно-технічні; 6) за функціями органів-гарантів: організаційно-політичні, організаційно-економічні, організаційно-соціальні, організаційно-культурні і організаційно-ідеологічні; 7) за формами влади: парламентські, президентські, судові, прокурорські, управлінські, контрольні і місцеві.

Всі конституційно-правові гарантії прав і свобод особи знаходяться в тісному нерозривному зв`язку, є взаємозалежними і взаємопов`язаними: процесуальні гарантії є формою втілення в реальність матеріальних гарантій; функціонування організаційно-правових гарантій спирається на матеріальні і процесуальні та цілком від них залежать; внутрішньодержавні матеріальні й процесуальні гарантії базуються на загальновизнаних міжнародно-правових гарантіях.

Другий розділ - "Нормативно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні" присвячений проблемі нормативно-правових гарантій, якими є норми-принципи, процесуальні норми, юридична відповідальність та обов'язки, що передбачені Конституцією держави, законами, підзаконними актами і міжнародно-правовими договорами. Автор визначає, що норми-принципи, або установчі норми - це один з видів спеціалізованих норм, в яких сформульовані незаперечні вимоги загального характеру і які відносяться до всіх або більшості інститутів або норм права. Значення норм-принципів як гарантій прав і свобод людини і громадянина полягає в тому, що вони відображують ступінь захищеності основних прав людини, міру свободи людей та їхніх об`єднань, взаємопов`язаність, єдність юридичних прав і обов`язків. Враховуючи пріоритетність і значущість конституційних норм-принципів порівняно з іншими гарантіями, які знаходяться в інших законодавчих актах, ці гарантії є найбільш реальними та захищеними державою і є результатом цілеспрямованої, свідомої діяльності держави та її органів.

Юридичні обов'язки поряд з нормами-принципами і юридичною відповідальністю виступають необхідним компонентом оптимальної взаємодії держави і особистості, без яких неможливі ні збалансована правова система, ні ефективне правове регулювання, ні чіткий правопорядок, ні інші становища і прояви суспільного життя. Вони - умова нормального функціонування конституційних інститутів, управління похідними процесами, підтримки стійкості і стабільності в суспільстві, законна перешкода на шляху свавіллі, хаосу, неорганізованості, всього деструктивного і того, що заважає нормальному розвитку суспільства. Взаємозв'язок прав і обов'язків створює урівноважений суспільний стан, режим найбільшого сприяння для повсякденної життєдіяльності людей. Функціональне призначення юридичних обов'язків - користуватися суб'єктивним правом, виконувати свою частину роботи в загальному механізмі правового регулювання, спрямовувати діяльність кожного члена суспільства в потрібне русло; а соціальне - формувати належну правосвідомість і правову культуру громадян, служити дисциплінуючим факторам, усталити законність і правопорядок в суспільстві.

У дисертації проводиться ідея, що держава, яка закріплює права і свободи особи в законодавстві, повинна взяти на себе певні зобов'язання по створенню сприятливих умов для їх ефективного забезпечення: надавати громадянам справжні можливості для практичної реалізації ними своїх прав і свобод; охороняти права і свободи особи від можливих протиправних посягань; захищати права і свободи особи у випадку їх незаконного порушення.

Автор висловлює думку, про те, що у чинній Конституції України обов'язки громадян відображені вельми недостатньо. В ній зафіксована лише необхідність дотримуватися Конституції і законів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, захищати Вітчизну, не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки, платити податки (стаття 65-68). Доцільно було б за прикладом інших держав (Японія, Італія, Росія) конституційно закріпити обов'язки брати участь в голосуванні на виборах в органи державної влади, виховувати дітей, не зловживати правами і свободами і постійно нести відповідальність за їхнє використання усупереч інтересам суспільного добробуту.

Юридична відповідальність, будучи однією з форм соціальної відповідальності, посідає особливе місце в системі гарантій прав і свобод особи. Вона є специфічним юридичним засобом забезпечення реалізації, охорони і захисту прав і свобод людини і громадянина і здійснення закріплених в законодавстві обов'язків. Основна риса юридичної відповідальності в її традиційному негативному аспекті - штрафне, каральне призначення. Мета юридичної відповідальності - попередження правопорушень, яка конкретизується в функціях юридичної відповідальності: каральної, попереджувальної, правовідновлювальної (компенсаційної) і виховної.

На думку автора, істотною проблемою на сьогоднішній день є дуже незначні покарання за деякі порушення прав і свобод людини і громадянина, відсутність теоретичного опрацювання багатьох проблем, в тому числі і питання про критерії розмежування конституційної і політичної відповідальності, незабезпеченість належним чином процесуальними нормами норм матеріального права та інші.

Проаналізувавши нормативну базу України в галузі гарантій прав і свобод людини і громадянина, автор дійшов висновку про необхідність проведення систематизації законодавства в цій галузі. Для цього необхідно прийняти Кодекс прав і свобод людини і громадянина в Україні, а також видати систематизований законодавчий збірник діючих законів з цієї проблеми. Наявність таких документів дасть змогу упорядкувати всі права і свободи людини і громадянина і гарантії їх забезпечення.

Пропонується вдосконалити законодавство, яке регулює правовідносини в галузі відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок неправомірних дій державними органами, розробити чіткий механізм реалізації статті 56 Конституції України, яка встановлює право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю цих органів, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Необхідно також передбачити в місцевих бюджетах статтю витрат, з якої повинна відшкодовуватися матеріальна та моральна шкода по рішенням судів. Міністерству юстиції і Верховному Суду України, на думку автора, необхідно проаналізувати стан роботи судів загальної юрисдикції в цьому напрямку і ввести окрему строку до щорічних звітів судів про стан роботи з цієї категорії справ.

Третій розділ - "Організаційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні" містить аналіз, систему і функції організаційно-правових гарантій, наводиться пропозиція автора щодо вдосконалення роботи організаційно-правових гарантів прав і свобод.

Найвищою організаційно-правовою гарантією прав і свобод людини і громадянина є конституційний лад України, заснований на неухильному дотриманні Конституції та законів України, приписах природного права та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Конституційний лад включає в себе державний та суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, народовладдя, системи державної влади й місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші інститути конституційно-правових відносин.

Систему організаційно-правових гарантій становлять: держава, органи державної влади - Верховна Рада України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Президент України, Конституційний Суд України, органи правосуддя, органи прокуратури, Кабінет Міністрів України та інші центральні органи державної виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, міжнародні органи та організації, членом або учасником яких є Україна, політичні партії, адвокатура, громадські організації (молодіжні, дитячі, релігійні та інші), а також засоби масової інформації.

Організаційно-правові гарантії спрямовані на забезпечення і захист прав і свобод людини і громадянина, боротьбу з правопорушеннями, утвердження режиму законності. Зміст організаційно-правових гарантій складає визначення, прийняття та розв'язання державою завдань соціальної та правової політики, державний і громадський контроль, обробку інформації щодо прав людини та інші. Метою організаційно-правових гарантій є підвищення ефективності використання всіма громадянами національних і міжнародних гарантій прав і свобод, а також створення умов для виконання обов'язків.

Основним гарантом прав і свобод людини і громадянина є демократична, соціальна і правова держава. Всі інші організаційно-правові гарантії забезпечення прав і свобод особи пов'язані і залежать від її функціонування. Роль держави визначається через тип держави, її статус, функції, механізм, форму, державний лад і його принципи, систему права.

Автор поділяє всі організаційно-правові гарантії на дві групи. Перша - це органи-гаранти загальної компетенції, до функцій яких, разом з іншими функціями, входить забезпечення гарантій прав і свобод людини і громадянина. Друга група - органи-гаранти спеціальної компетенції, які спеціально створені для забезпечення гарантій прав і свобод людини і громадянина: Уповноважений Верховної Ради з прав людини, суди загальної юрисдикції, Уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини, Національне бюро у справах дотримання цієї Конвенції та інші. В процесі своєї повсякденної діяльності в сфері правотворчості, правозастосування, здійснення заходів процедурного, режимного, контрольного та іншого характеру ці органи повинні створювати умови, при яких громадяни мали би можливість реалізувати в житті ті права, свободи і обов'язки, які встановлені законодавством.

З метою втілення конституційно-правових гарантій в реальне життя дисертант пропонує розробити теоретичні та практичні ідеї захисту прав людини, які б роз'яснювали конституційні положення про роль правоохоронних органів як гарантів цих прав: організувати правову освіту населення, цілеспрямовано і планомірно підвищувати правову культуру і правосвідомість громадян, посадових і службових осіб, створити спеціальну на державному рівні службу правової інформації, яка б виконувала цю роботу за допомогою засобів масової інформації та правоохоронних органів.

У дисертації досліджується роль органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій і засобів масової інформації як гарантів прав і свобод людини і громадянина, діяльність яких не можна визнати результативною. Велика кількість політичних партій і громадських об'єднань зовсім не сприяють поліпшенню добробуту нашого народу тому, що проблемою є неадекватна реакція, а часом і бездіяльність державних і недержавних структур, особливо профспілок, творчих спілок та інших громадських організацій на порушення соціальних, культурних й інших прав. Національні засоби масової інформації в сучасних умовах є діючим елементом організаційно-правових гарантій, однак не можна сказати, що вони використовують свої можливості належним чином. Через засоби масової інформації автор пропонує забезпечити участь населення у місцевому самоврядуванні, підтримувати інформаційний зв'язок з громадянами, який виражається в наданні інформації (теле- або радіоінтерв'ю, висвітлення засідань органів влади у засобах масової інформації, рекламні матеріали, урочисті заходи, місцеве кабельне телебачення, служба зв'язків з громадськістю, сторінка в Інтернеті, опитування громадської думки, громадські слухання, дні відкритих дверей, дебати, спільні офіційні дискусії та інше). Доцільно було б, на думку автора, встановити обов'язковість попереднього публікування у друкованих засобах масової інформації порядку денного сесій Верховної Ради України, засідань Кабінету Міністрів, сесій місцевих рад та засідань виконкомів місцевих рад, обов'язковість ведення та оперативного публікування їх стенограм.

Четвертий розділ - "Міжнародно-правові гарантії прав і свобод людини та громадянина в Україні" присвячено аналізу міжнародних нормативно-правових і організаційно-правових гарантів прав і свобод людини і громадянина.

Проаналізувавши окремі міжнародні нормативно-правові документи, автор пропонує створити механізми контролю щодо відповідності законопроектів, які виносяться на розгляд парламенту, міжнародним зобов'язанням України або загальновизнаним міжнародним принципам і стандартам, передбачивши для цього запровадження у законопроектний процес відповідної "імплементаційної" експертизи, забезпечувати додержання законодавчих вимог щодо одночасності процесів ратифікації міжнародно-правових актів та внесення змін і доповнень до чинного законодавства; удосконалити форми парламентського контролю за станом виконання Україною своїх зобов'язань за відповідними ратифікованими міжнародними договорами. Автором підтверджено, що проблемним є питання своєчасного оприлюднення ратифікованих Верховною Радою міжнародних договорів. Багато з них не переведені на українську мову, не публікуються збірники чинних міжнародних договорів.

В наш час міжнародні нормативно-правові гарантії прав людини не виконуються у повному обсязі. Для суттєвого поліпшення ситуації, зазначено дисертантом, потрібно розробити державну комплексну наукову Концепцію розвитку українського законодавства, приведення його у відповідальність з міжнародними стандартами. Одним із напрямів цієї концепції доцільно передбачити комплексну Програму державної політики в галузі прав і свобод особи, а також Програму забезпечення гарантій прав і свобод людини і громадянина. Архітектурні зміни в Європі та в світі потребують розроблення нових міжнародних договорів, наприклад Хартії прав людини для третього тисячоліття, в якій необхідно об`єднати всі існуючі міжнародні договори ООН з прав людини, а також передбачити нові гарантії і принципи в галузі прав людини та громадянина, враховуючи всі соціальні, політичні, економічні, екологічні та інші зміни в світі.

У висновках автором формулюються найсуттєвіші результати дисертаційного дослідження. Основними з них є:

1. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні - це передбачена Конституцією і законами України система правових норм, організаційних засобів і способів, умов і вимог, за допомогою яких здійснюється охорона і захист прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина.

2. Місце конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина визначається їх правовою природою, пов'язаною з правами і свободами людини і громадянина, які є самостійним інститутом конституційного права, конституційно-правового статусу особи і пріоритетним видом гарантій в системі гарантій конституційного ладу України.

3. Конституційно-правові гарантії поділяються на дві основні групи: нормативно-правові і організаційно-правові. Нормативно-правові гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина - це сукупність правових норм, за допомогою яких забезпечується реалізація, порядок охорони і захисту прав і свобод особистості, тобто це об'єктивне право. Організаційно-правові гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина - це механізм держави, органи місцевого самоврядування, посадові особи, політичні партії і громадські організації, засоби масової інформації, міжнародні правозахисні організації та їх діяльність у сфері правотворчості і правозастосування, спрямована на створення сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами і свободами.

4. Нормативно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина поділяються на загальні та інституційні. Загальні поділяються за елементами на норми-принципи, обов'язки, юридичну відповідальність та процесуальні гарантії. Норми-принципи - це незаперечні вимоги загального характеру, керівні засади (ідеї), що прямо закріплені в Конституції України та інших законах, які зумовлюються об`єктивними закономірностями існування і розвитку особистості в суспільстві і визначають зміст та спрямованість державного правового регулювання з метою забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Обов'язки - це визначені законом та об'єктивно обумовлена поведінка держави, її органів, юридичних і фізичних осіб, спрямована на виконання і дотримання норм права з метою забезпечення гарантій прав і свобод людини і громадянина. Розрізняють обов'язки держави і обов'язки особи. Обов'язки держави поділяються на прямі, які прямо вказані в Конституції України, і опосередковані, які випливають з необхідності забезпечити права і свободи людини, що гарантуються державою для її громадян. Обов'язки особи поділяються на обов'язки людини, котрі повинна виконувати кожна людина, яка мешкає в державі, і обов'язки громадянина, які виконують лише громадяни держави. В залежності від сфери застосування вони поділяються на: економічні, політичні, соціальні, фізичні, особистісні, культурні, екологічні.

Юридична відповідальність - це встановлені державою заходи впливу державно-владного (примусового) характеру, які закріплені Конституцією і іншими нормативними актами, а також міжнародними договорами, в силу яких правопорушник повинен зазнавати несприятливі наслідки і прикрості особистого, організаційного і майнового характеру за скоєне порушення прав і свобод людини і громадянина з метою покарання і профілактики подальших правопорушень.

Процесуальні гарантії - це передбачена законодавством система умов і засобів організаційно-процедурного характеру, які регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Інституційні гарантії поділяються: а) за видами прав і свобод людини і громадянина на: гарантії економічних прав, гарантії політичних прав, гарантії соціальних прав, гарантії громадянських прав, гарантії ідеологічних прав, гарантії культурних прав; б) в залежності від території поширення на: внутрішньодержавні (національні), які підрозділяються на державні, локальні і корпоративні, і міжнародні гарантії, які підрозділяються на всесвітні та регіональні; в) в залежності від того, якими соціальними нормами вони встановлені на: нормативно-правові і нормативно-неправові; г) в залежності від форми закріплення в нормативних актах - на конституційні і галузеві; д) в залежності від характеру правових норм - на матеріальні і процесуальні; є) за способом викладення в нормативно-правових актах - на прості, складні і змішані; ж) в залежності від того, які органи залучаються до захисту прав і свобод людини - на судові і несудові; з) в залежності від функціональної спрямованості - на гарантії реалізації, гарантії охорони і гарантії захисту.

5. Позитивним явищем правотворчої діяльності нашої держави є те, що вперше законодавчо закріплено і розвивається інститут конституційно-правової відповідальності органів державної влади і посадових осіб, посилення юридичної відповідальності новим Кримінальним кодексом за порушення деяких прав і свобод громадян, а також узаконення відповідальності за екоцид, геноцид та інші. Вдосконалення, подальшого розширення та посилення потребують ті норми Кримінального кодексу і Кодексу про адміністративні правопорушення, які передбачають відповідальність за правопорушення, що заподіюють шкоду більшій кількості людей або можуть тягти за собою тяжкі наслідки для здоров'я людей і навколишнього середовища.

Нормативними гарантіями прав і свобод людини і громадянина є не тільки правові норми, але й інші соціальні норми, зокрема моральні, корпоративні, канонічні, звичаєві і, особливо, етичні, оскільки ці норми є складовою частиною всіх службових регламентів органів державної влади, місцевого самоврядування і посадових осіб.

6. Організаційно-правові гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина класифікуються за наступними підставами:

1) в залежності від сфери дії: національні (внутрішньодержавні) і міжнародні (інтернаціональні);

2) за засобом створення: державні, які створює держава, і недержавні, які створюються як громадські організації;

3) враховуючи характер діяльності, спрямований на захист прав: органи-гаранти загальної компетенції і органи-гаранти спеціальної компетенції;

4) враховуючи територію поширення компетенції органів: центральні і місцеві;

5) за змістом їх діяльності: контрольні, процедурні та організаційно-технічні;

6) за функціями органів-гарантів: організаційно-політичні, організаційно-економічні, організаційно-соціальні, організаційно-культурні і організаційно-ідеологічні;

7) за формами влади: парламентські, президентські, судові, прокурорські, управлінські, контрольні і місцеві.

7. Головним організаційно-правовим гарантом прав і свобод людини і громадянина є демократична, соціальна і правова держава. Її роль визначається через тип держави, її статус, функції, механізм, форму, державний лад і його принципи, систему права. В сучасних умовах Україна ще не стала повною мірою такою, тому що багато норм Конституції є декларативні і для повної їх реалізації треба розвивати і вдосконалювати економіку, правову базу, відношення між державою і людиною.

8. Органи державної влади і місцевого самоврядування як гаранти прав і свобод людини і громадянина є невід'ємним елементом громадянського суспільства, оскільки саме на них лягає основний тягар роботи з питань забезпечення гарантій прав і свобод людини і громадянина. Вони поділяються на органи загальної компетенції (Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів, суди загальної юрисдикції, прокуратура, адвокатура, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування і засоби масової інформації) і органи спеціальної компетенції (Конституційний Суд України, Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини, Національне бюро у справах дотримання цієї Конвенції та інші). Від якості роботи вказаних органів правотворчого, правозастосовного і правоохоронного характеру залежить рівень забезпечення гарантій прав і свобод людини і громадянина.

9. Важливішою складовою частиною в системі організаційно-правових гарантій поряд з державними інститутами є недержавні інститути громадського суспільства, до яких відносяться політичні партії, громадські організації, професійні спілки, творчі і культурні об'єднання і засоби масової інформації. Вони відіграють суттєву роль при створенні умов для реалізації гарантій прав і свобод людини і громадянина. На жаль, їх діяльність ще не стала тим фактором, який би сприяв усуненню соціальної напруги в суспільстві, зростанню політичного і духовного потенціалу громадян, формуванню громадянського суспільства, досягненню національної злагоди в нашій державі. Їх діяльність повинна здійснюватися на принципах гарантованості права на свободу об'єднання для здійснення захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, а також право на інформацію, відкритість, доступність інформації і свободи її обміну, об'єктивність, вірогідність інформації, повноту і точність інформації, законність одержання, використання, розповсюдження і збереження інформації.

Ефективність організаційно-правових гарантій залежить від якості Конституції та інших законів і підзаконних актів, тобто від нормативно-правових гарантій. Вони взаємопов'язані і взаємообумовлені.

10. Враховуючи низку якість роботи організаційно-правових гарантів в галузі формування правової культури суспільства, в цілому, і правосвідомості, зокрема, необхідно законодавчо закріпити створення єдиної Програми правової пропаганди серед громадян України з залученням спеціалістів правоохоронних органів, юридичних вищих навчальних закладів, органів державної влади і місцевого самоврядування і засобів масової інформації. Передбачити в державному бюджеті України виділення коштів для створення правових лекторіїв, друку відповідної літератури, перекладу міжнародно-правових документів в галузі прав і свобод людини. З метою створення громадянам умов для звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ввести посаду представника Уповноваженого в регіонах.

11. Немаловажна роль у забезпеченні прав і свобод людини і громадянина приділяється міжнародно-правовим гарантіям. Вони передбачені міжнародними договорами, конвенціями, деклараціями і іншими міжнародними документами і є системою міжнародних норм, принципів, правових і організаційних засобів, умов і вимог, за допомогою яких здійснюється дотримання, забезпечення, охорона і захист прав, свобод і законних інтересів людини. Міжнародно-правові гарантії поділяються на міжнародні нормативно-правові і міжнародні організаційно-правові.