Теоретичні та практичні аспекти суверенітету народу, нації та держави

Практичні питання суверенітету держави, народу та нації. Історичні закономірності його розвитку. Фактори, що впливають на зміну розуміння державної незалежності в сучасних умовах. Вплив загальносвітових процесів глобалізації на трансформацію держави.

Рубрика Государство и право
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 28.08.2013
Размер файла 44,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

19

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Теоретичні та практичні аспекти суверенітету народу, нації та держави

Спеціальність 12.00.01. - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових вчень

Гапотій Віктор Дмитрович

УДК 321.011

Харків - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ МВС України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України Ярмиш Олександр Назарович, Національний університет внутрішніх справ, ректор.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Колодій Анатолій Миколайович, Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри конституційного права та місцевого самоврядування;

кандидат юридичних наук, доцент Пашутін Володимир Володимирович, Донецький юридичний інститут МВС України при Донецькому національному університеті, проректор з наукової роботи.

Провідна установа: Одеська національна юридична академія, кафедра теорії держави і права, Міністерство освіти і науки України (м. Одеса).

Захист відбудеться “12” квітня 2005 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий “12” березня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Кириченко В.Є.

Анотації

суверенітет держава незалежність

Гапотій В.Д. Теоретичні та практичні аспекти суверенітету народу, нації та держави. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2004.

У дисертації досліджено загальнотеоретичні та практичні питання суверенітету держави, народу та нації. Розкрито історичні закономірності розвитку ідеї суверенітету. Сформульовано дефініцію суверенітету держави, охарактеризовано його основні ознаки. Проаналізовано фактори, що впливають на зміну розуміння державного суверенітету в сучасних умовах. Досліджено вплив загальносвітових процесів глобалізації на трансформацію суверенітету держави. Проаналізовано співвідношення категорій „суверенітет” і „суверенні права”. Висвітлено основні суверенні права народу нації та держави.

Ключові слова: суверенітет, держава, народ, нація, глобалізація, суверенні права.

Гапотий В.Д. Теоретические и практические аспекты суверенитета народа, нации и государства. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Национальный университет внутренних дел, Харьков, 2004.

В диссертации исследуются общетеоретические и практические вопросы суверенитета государства, народа и нации. Раскрыты исторические закономерности разворачивания идеи суверенитета в направлении “суверенитет государства” - “суверенитет народа” - “суверенитет нации”. Государственный суверенитет раскрывается как исторически обусловленное свойство государства, в связи с чем рекомендовано не рассматривать его в качестве неотъемлемого признака любого государства. Акцентировано внимание на единстве внутреннего и внешнего аспектов государственного суверенитета, раскрыты его основные признаки.

Исследованы причины изменения понимания государственного суверенитета в современных условиях. В частности, проанализированы такие факторы, которые обуславливают трансформацию государственного суверенитета, как форма правления, степень децентрализации и деконцентрации государственной власти, форма государственного устройства, принцип верховенства права, развитие международного права, утверждение международных стандартов прав человека, углубление общемировых процессов глобализации. Особое внимание уделено влиянию глобализационных процессов на понимание и практическую реализацию государственного суверенитета отдельных стран. Подчеркнуто, что несмотря на существующие тенденции ограничения государства правом, реализации принципа разделения властей, международной интеграции государственный суверенитет сохраняет свое значение в современном мире.

Обосновывается положение, согласно которому следует различать такие понятия, как “суверенитет” и “суверенные права”. Показана связь между юридической категорией “правосубъектность” и политико-правовой категорией “суверенность”. Суверенитет раскрывается как специфическое свойство народа, нации или государства, которое является основанием возникновения соответствующих суверенных прав. Суверенные права, в свою очередь, - это права верховные, исключительные, которые принадлежат только соответствующему субъекту и никому другому.

На основе анализа существующих в юридической науке подходов к исследуемой проблеме, норм международного права и законодательства отдельных стран, включая Украину, разработана авторская классификация суверенных прав народа, нации и государства.

Ключевые слова: суверенитет, государство, народ, нация, глобализация, суверенные права.

Gapotyi V.D. Theoretical and practical aspects of sovereignty of peoples, nation and states. -- Manuscript.

Thesis for a candidate's degree by specialty 12.00.01 - theory and history of the state and law; history of political and legal studies. - National University of Internal Affairs. - Kharkiv, 2004.

General theoretical and practical problems of sovereignty of state, people and nation are researched in this thesis. Historical mechanism of sovereignty idea development is exposed. Definition of state's sovereignty is formulated; its main principles are characterized. Factors that influence on the change of state's sovereignty understanding in modern conditions are analyzed. Influence of world processes of globalization is explored on state's sovereignty transformation. Correlation of categories “sovereignty” and “sovereign rights” is analyzed. Basic sovereign rights of the peoples, of the nation and state are reflected.

Key words: sovereignty, state, peoples, nation, globalization, sovereign rights.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проблема державного суверенітету завжди була актуальною, але після проголошення незалежності України вона постала на національному рівні з особливою силою. Набуття Україною державної самостійності, правовими підставами якої є Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, поставило її перед необхідністю провести всебічну модернізацію суспільства на глибокому науковому підґрунті. Належне усвідомлення сутності та змісту реалізації суверенітету є однією з необхідних умов розбудови народом України власної держави, проведення її зовнішньої та внутрішньої політики.

Орієнтація розвитку молодої держави на розбудову її як демократичної, правової, соціальної вимагає комплексного вивчення державного, народного і національного суверенітету, їхнього співвідношення та ступеня взаємозалежності. Ці питання особливо актуалізувалися із закріпленням Конституцією України таких визначальних засад, як пріоритет прав і свобод людини (ст. 3 Конституції України), суверенітет народу (ст. 5), принцип поділу влади (ст. 6) та принцип верховенства права (ст. 8), на ґрунті яких здійснюється організація та функціонування державної влади.

Проблема суверенітету з самого початку її концептуально визначеної постановки у новій історії була предметом багатоаспектного вивчення філософів, політологів, конституціоналістів, істориків та теоретиків права тощо. Об'єктивною основою необхідності опанування зазначеної проблеми суспільними науками є те, що суверенітет, як відомо, втілюється в різних формах, його реалізація обумовлюється багатьма чинниками зовнішнього та внутрішнього, об'єктивного та суб'єктивного характеру. Теорія і практика суверенітету, в свою чергу, суттєво впливає на інші політико-правові явища, призводить до їх трансформації, модифікації, обмеження. Це потребує ґрунтовних досліджень поняття і сутності суверенітету, його ознак та форм реалізації, місця і значення у системі політичних та юридичних категорій.

Далеко не всі аспекти цієї проблеми можна вважати вичерпаними. Загальносвітові процеси глобалізації призводять до поступового зникнення певних бар'єрів між державами та потребують нового аналізу концепції суверенітету. Актуалізує проблему суверенітету держави входження України до складу багатьох європейських і міжнародних об'єднань (ЄС, СНД), формування транснаціональних суспільств, непідконтрольних окремим державам, утворення міждержавних співтовариств, активізація діяльності міждержавних урядових і неурядових організацій і інститутів, децентралізація влади всередині держави в зв'язку з розширенням прав регіонів. Всі ці фактори суттєво впливають на обсяг суверенітету будь-якої держави і обумовлюють актуальність його дослідження.

Прийняття цілої низки міжнародних актів, що прямо чи опосередковано стосуються проблеми суверенітету, ставлять перед необхідністю збагаченого, оновленого розкриття таких питань, як закономірності й випадковості формування державного суверенітету, можливість добровільного чи примусового його обмеження; обсяги понять „суверенітет” і „суверенні права”; взаємозалежність державного, народного, національного суверенітету тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконується відповідно до Цільової комплексної програми НАН України „Актуальні проблеми національного державотворення”, Наказу МВС України № 635 від 30.06.02 про пріоритетні напрямки досліджень, а також згідно з „Головними напрямками наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001 - 2005 рр.”

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є дослідження природи суверенітету, генези і становлення його концепцій, структури поняття „суверенітет держави”, динаміки реального функціонування у єдності з народним і національними суверенітетами як його якісними характеристиками. У дослідженні висвітлюються закономірності, особливості та тенденції розвитку державного суверенітету України.

Відповідно до поставленої мети визначено завдання дослідження, що зумовлені необхідністю:

- запропонувати періодизацію розвитку ідеї суверенітету на шляху до її концептуальної завершеності;

- розкрити зміст первинних та сучасних концепцій суверенітету;

- узагальнити основні наукові підходи до розкриття сутності суверенітету держави, народу та нації;

- виявити найбільш суттєві фактори, що визначають сучасне розуміння державного суверенітету та впливають на його реалізацію;

- поглибити характеристику ознак внутрішнього та зовнішнього боків державного суверенітету з урахуванням загальносвітових процесів регіональної та глобальної інтернаціоналізації та інтеграції;

- проаналізувати співвідношення категорій „суверенітет” та „суверенні права”, ґрунтуючись на сучасних нормативно-правових джерелах;

- розробити класифікацію та розкрити зміст основних суверенних прав народу, нації та держави;

- спрогнозувати тенденції розвитку державного, національного та народного суверенітетів України в умовах формування демократичної, правової, соціальної держави.

Об'єкт дослідження - суверенітет як політико-правова категорія.

Предмет дослідження - загальні теоретично-правові проблеми становлення, розвитку та реалізації суверенітету і суверенних прав народу, нації та держави в сучасних історичних умовах.

Методологічна основа дослідження. При дослідженні предмету дисертації автор виходив перш за все з законів та категорій діалектики, які дозволили розглянути суверенітет як динамічне явище, що постійно поповнюється елементами якісно нового змісту, змінює обсяг та форми свого прояву протягом історичного розвитку.

З огляду на багатоаспектність проблеми, автор спирався також і на загальнонаукові та спеціальні методи, серед яких провідне місце посідають: системний, історико-генетичний, структурно-функціональний та формально-догматичний, методи компаративного аналізу, емпіричного узагальнення, моделювання та абстрагування.

Так, наприклад, історико-генетичний метод використовувався насамперед під час аналізу закономірностей виникнення перших теорій суверенітету в європейській політико-правовій думці та їх поступової теоретичної та практичної трансформації; формально-догматичний - при узагальненні виявлених закономірностей і випадковостей та формулюванні дефініцій, системний - при аналізі конституцій та конституційних законів держав світу, що закріплюють їх суверенітет; метод компаративного аналізу - при виявленні загальних та особливих рис у первинних та новітніх моделях державного суверенітету.

Було використано загально гносеологічні прийоми пізнання - індукції, дедукції, аналізу та синтезу, що дозволило вирішити завдання дослідження теоретичної та логічної сутності феномену суверенітету та допомогло продемонструвати відмінність загальнотеоретичних категорій „суверенітет” і „суверенні права”.

Таке поєднання різного характеру і рівня методологічних засобів й зумовило своєрідність дисертаційного дослідження.

Емпіричну базу дослідження склали Конституція України та конституції зарубіжних країн, закони, підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні нормативні документи та судова практика - у межах досліджуваних питань. Об'єктом аналізу були також вже не чинні правові акти, що відображають шляхи становлення суверенної української держави.

Теоретичною основою дослідження стали роботи класиків зарубіжної наукової думки, таких як Ж. Боден, Г.В.Ф. Гегель, Т. Гоббс, Г. Гроцій, Г. Еллінек, Г. Кельзен, Д. Локк, Н. Макіавеллі, Ш.Л. Монтеск'є, Ж.Ж. Руссо, А. Токвіль, Л. Фейєрбах, Р. Шпрінгер, К Ясперс та ін., а також відомих дореволюційних, радянських та сучасних російських вітчизняних учених: С.С. Алексєєва, М.А. Аржанова, А.Н. Вилєгжаніна, А.Д. Градовського, В.В. Євгенієва, Л.М. Карапетяна, Б.О. Кістяківського, Ю.І. Римаренка, М.І. Козюбри, Ф.Ф. Кокошкіна, М.М. Коркунова, Б.М. Лазарєва, Й.Д. Левіна, Я.М. Магазинера, Б.Л. Манеліса, Л.А. Моджоряна, О.Г. Мурашина, В.С. Нерсесянца, П.І. Новгородцева, Н.І. Палієнка, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, Ю.А. Тихомирова, Ю.М. Тодики, Б.Н. Топорніна, Р.А. Тузмухамедова, Н.А. Ушакова, М.В. Цвіка, В.С. Шевцова, Б.С. Ебзєєва, А.С. Ященка та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним монографічним дослідженням теоретико-правових проблем суверенітету, де з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням багатовікових та новітніх досягнень філософської, юридичної та політологічної наук, на якісно новому рівні досліджено роль та значущість верховенства держави в межах власної території та її незалежності у міжнародних відносинах; розкрито співвідношення суверенітету і суверенних прав; здійснено системний порівняльний аналіз суверенітету народу, нації та держави як взаємозалежних соціальних явищ, що визначають становище людини у державі. У ході дослідження одержано результати, що мають наукову новизну:

- продемонстровано послідовне розгортання ідеї суверенітету, яка розвивалася поетапно у такому напрямку: „суверенітет держави” - „суверенітет народу” - „суверенітет нації”;

- акцентовано увагу на необхідності збереження термінологічної чистоти поняття „суверенітет” в науці та практиці та застосування його для характеристики верховної влади держави, народу та нації. Використання цього терміну в іншому сенсі (економічний, фінансовий, законодавчий суверенітет тощо) веде до його розмиття та спричиняє втрату політико-правової цінності зазначеної категорії;

- запропоновано розрізняти такі поняття, як „суверенітет нації” та „національний суверенітет”. Під суверенітетом нації слід розуміти верховенство нації як політичного утворення, яке складається з осіб всіх національностей, що проживають у державі, а під національним суверенітетом - суверенітет нації в етнічному розумінні;

- зроблено висновок про те, що суверенітет не слід розглядати як невід'ємну ознаку держави на всіх етапах її розвитку, оскільки історично держава виникає не як суверенна організація влади; суверенітет - це історично обумовлена політико-юридична властивість сучасної держави;

- сформульовано положення про те, що оскільки суверенітет держави має два боки свого прояву: внутрішній та зовнішній, які є єдиними та нероздільними і тільки в єдності характеризують його сутність, вживання понять „внутрішній суверенітет” та „зовнішній суверенітет” є не зовсім коректним. У такому разі руйнується його структура, відривається один бік його сутності від іншого та втрачається природа цього явища;

- до основних факторів, що впливають на зміну сутності суверенітету держави, віднесено такі чинники, як: форма правління, ступінь децентралізації та деконцентрації державної влади, форма державного устрою, принцип верховенства права, розвиток міжнародного права, утвердження міжнародних стандартів прав людини, поглиблення загальносвітових процесів глобалізації;

- обґрунтовано положення про те, що навіть за умов всеосяжної світової глобалізації держава зберігає суттєві важелі впливу на інших суб'єктів (як національних, так і міжнародних) і не втрачає свого суверенітету;

- обґрунтовано нетотожність категорій „суверенітет” та „суверенні права”. Різниця між ними криється у системно-структурному змісті таких явищ, як народ, нація, держава, що виступають суб'єктами (носіями) і об'єктами певного змісту - якісної властивості, якою є суверенітет. Наявність такої властивості, як суверенітет, слугує підставою виникнення суверенних прав, через які він юридично виявляється;

- сформульовано положення про те, що суверенні права - це права переважні, виключні, тобто такі, що належать відповідному суб'єкту і не належать нікому іншому;

- розроблено власну класифікацію суверенних прав народу, нації та держави.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що фактичний матеріал дисертації може бути використаний:

- у науково-дослідницькій сфері (галузях конституційного, міжнародного права, теорії держави і права, історії політичних і правових вчень, політології) для подальшого опанування питань, пов'язаних з функціонуванням сучасної держави і розвитком державності в цілому;

- в законотворчій діяльності, з метою визначення та уточнення правового статусу держави, народу та нації в сучасних історичних умовах, їхніх суверенних прав в процесі законотворення;

- у роботі органів виконавчої влади в процесі реалізації суверенних прав народу, нації та держави;

- для написання і викладання навчальних курсів у ВНЗ, у процесі підготовки і навчання кадрів державних службовців, правознавців, політологів;

- при аналізі політико-правової ситуації в Україні, прогнозуванні перспектив подальшого розвитку Української держави.

Апробація результатів дисертації відбувалась в процесі обговорення концепції, основних положень та висновків дисертації на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ МВС України (м. Харків). Окремі аспекти дослідження було оприлюднено шляхом опублікування тез і участі в роботі науково-практичних конференцій, зокрема, на ХІ міжнародній історико-правовій конференції „Місцеві органи державної влади та самоврядування: історико-правовий аспект” (м. Суми, 2004 р.).

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в 4 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Специфіка проблем, що стали об'єктом дослідження, їхня різноманітність зумовили загальну логіку і структуру роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 200 сторінок. Список використаних джерел включає 215 назв (17 сторінок).

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, вказано на зв'язок роботи з науковими програмами, охарактеризовано стан розробки наукової проблеми, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, репрезентовано методологічну та теоретичну основу дисертації, визначено наукову новизну дослідження та його основні положення, які виносяться на захист, схарактеризовано теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

Розділ 1 „Концептуальні засади суверенітету та їх реалізація в історії і сучасності” складається з чотирьох підрозділів. В даному розділі запропоновано періодизацію розвитку ідеї суверенітету, розглянуто її концептуальне оформлення та юридичне закріплення в конституційних актах держав світу.

У підрозділі 1.1. „Виникнення та розвиток ідеї суверенітету” дисертант акцентує увагу на історичних умовах становлення зазначеної ідеї. Не можна, як це робить чимало авторів, пов'язувати ідею суверенітету виключно з поглядами Ж. Бодена. Між тим, вчення про суверенітет викристалізовувалося поступово, вбираючи в себе здобутки правової думки і практики державно-правового розвитку різних країн світу, починаючи з часів античності. Вже Аристотель вказує на таку специфічну ознаку полісу (держави), як самодостатність (автаркія). Висновки про єдність, необмеженість, неподільність вищої влади випливають з творів Оккама, Енія Сильвія та Марсилія Падуанського. Ніколо Макіавеллі вищим політичним інтересом проголосив „інтерес держави”, якому мають бути підпорядковані всі інші інтереси в суспільстві. Томас Гоббс створює модель всемогутньої держави, держави-Левіафана, яку він вважав „смертним божеством”.

Вперше вжив термін „суверенітет” французький філософ і юрист Жан Боден. Його вчення було викликане необхідністю подолання феодальної роздробленості європейських держав, усунення церковного повновладдя та гегемонії Священної Римської імперії. Верховна влада в державі в цю пору асоціюється перш за все з монархом, влада якого освячена Богом та який фактично є власником держави.

З часом поступово змінюється акцент в розумінні суверенітету - від теократичного відбувається перехід до світського. Відбувається також відокремлення здійснення влади від власності на неї. Верховна влада починає асоціюватися не з конкретною особою, а з абстрактним за своїм характером інститутом - державою. В роботі обґрунтовується, що саме на цій підставі слід говорити про суверенітет держави, оскільки раніше мова могла йти лише про суверенітет правителя.

Важливим етапом у розвитку теорії суверенітету є поява концепції народного суверенітету. ЇЇ поява була неминучою, оскільки після того, як подолали виправдання існування верховної влади в суспільстві виключно волею Божою, з'явилась необхідність у новій її легітимації. Нове джерело суверенної влади було знайдено у вигляді народу. В роботі досліджуються погляди Руссо, Савін'ї, Канта та інших прибічників теорії народного суверенітету.

Ще одним етапом розвитку концепції суверенітету є поява категорії „суверенітет нації”. Її розуміння ускладнюється існуванням багатьох теоретичних моделей нації: расово-антропологічної, етатистської, етнокультурної, етносоціальної тощо. В політико-правовому сенсі найбільше значення мають розуміння нації в етнічному та політичному аспектах. В цьому сенсі пропонується розрізняти такі поняття, як „суверенітет нації”, що характеризує повновладдя всього населення певної держави, та „національний суверенітет”, що стосується певної національності, яка здійснює право на самовизначення.

Підрозділ 1.2. „Поняття та ознаки суверенітету держави” присвячено розкриттю сутності та визначальних рис державного суверенітету як генетично первинного та головного серед інших форм суверенітету. Проаналізовано наукові підходи до визначення даного феномену. Суверенітет розглядається або як одна з невід'ємних ознак держави (Ж. Боден, Б.Л. Манеліс, Д. Тепс, В.М. Корельський та ін.), або як певний принцип суспільно-політичного життя (П.І. Новгородцев, Й.Д. Левін), або як специфічна властивість держави (Г. Еллінек, В.М. Лазарєв, О.Ф. Скакун).

Досить розповсюдженою в юридичній науці є думка про те, що держава вже з самого моменту свого виникнення є суверенною. Такий підхід є, на думку автора дослідження, результатом абсолютизації ідеї суверенітету, розгляду її у відриві від історичного контексту виникнення та розвитку держави.

З самого початку свого виникнення держава не мала виключної, переважної влади у суспільстві. Влада рабовласницької держави обмежувалась племінною та общинною організацією, владою рабовласника. Хоча держава санкціонує, підтверджує владу рабовласника, але вона не набуває внаслідок цього характеру влади, делегованої державою, а залишається владою, здійснюваною експлуататором самостійно і в своїх приватних інтересах. Феодальна держава обмежувалась владою Церкви, корпорацій та окремих феодалів. Отже, автор переконаний, що не можна розглядати суверенітет як невід'ємну ознаку держави, інакше доведеться визнати, що рабовласницька та феодальна держави взагалі не були державами в дійсному значенні цього слова. Суверенітет є не абсолютною, а історичною категорією. Він виникає в часи абсолютизму та зберігає своє значення для сучасної держави.

Ці міркування дозволяють зробити наступний висновок: державний суверенітет - це історично обумовлена політико-юридична властивість сучасної держави, що відображає її верховенство і рівень її самостійності у вирішенні внутрішніх питань та у взаємовідносинах з іншими державами і міжнародними організаціями (корпораціями). Під сучасною державою тут розуміється той тип держави, що утворився внаслідок Вестфальської угоди у XVII столітті та (з деякими модифікаціями) зберігається до наших часів.

Суверенітет держави має два аспекти свого прояву: внутрішній та зовнішній. Вони є нероздільними та розкриваються через такі ознаки: внутрішній бік - через верховенство, самостійність, повноту та єдність державної влади, зовнішній - через незалежність та рівноправність. Ці ознаки розкриваються в історичному та сучасному контекстах, з посиланням на міжнародні документи, рішення судових органів та законодавство України.

Підрозділ 1.3. „Фактори, що впливають на сучасне розуміння державного суверенітету” розкриває основні чинники, що зумовлюють трансформацію розуміння суверенітету держави в сучасних історичних умовах. До таких чинників віднесено:

- форму правління. Ідея суверенітету виникла в умовах монархічного правління. Такі ознаки монархії, як одноособовість, спадковість, безстроковість владарювання визначають і сприйняття державного суверенітету як влади абсолютної, нічим не обмеженої. Перехід до республіканської форми правління призводить до зміни природи суверенітету. В нових умовах державна влада не може розглядатися як абсолютна категорія, державний суверенітет має потребу спиратися на суверенітет народу як на своє джерело та легітимізуючий фактор.

- ступінь деконцентрації та децентралізації державної влади. Деконцентрація означає поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Децентралізація означає, що поряд з державними органами з'являються органи місцевого самоврядування, які також певною мірою обмежують владарювання держави.

- форму державного устрою. З появою федеративних держав з'являється необхідність встановлення співвідношення між владою суб'єктів федерації та центром. В роботі проаналізовані три підходи до вирішення даного питання: 1) теорія розподіленого (подвійного) суверенітету; 2) теорія єдиного суверенітету федерації при збереженні державності її членів; 3) теорія єдиного суверенітету та єдиної державності у федерації.

- принцип верховенства права. Право, яке в своєму розвитку завжди спиралося на примусову силу держави, поступово перетворюється на чинник, що обмежує саму державну владу. Цьому сприяли ідеї конституціоналізму і правової держави. Завдяки таким ідеям право вже може розглядатися як первинне щодо держави.

- розвиток міжнародного права. Міжнародне право - це чинник, що впливає на державу ззовні та трансформує її політико-правовий статус у глобальному вимірі.

- утвердження міжнародних стандартів прав людини. Теорія і практика державного суверенітету виникла в умовах, коли основним джерелом прав людини вважалася воля держави. Але подальший розвиток правового статусу людини і громадянина спричинив необхідність перегляду суверенітету держави і в цій сфері. З'являється розуміння прав людини як природних, фундаментальних, безумовних, невідчужуваних, які не тільки існують незалежно від державної влади, але й вимагають від неї позитивного закріплення і захисту.

- глобалізаційні процеси у світі. Цей, останній, чинник, як такий, що найбільш суттєво впливає на розуміння суверенітету держави у сучасному світі, розглядається окремо у наступному підрозділі роботи.

Незважаючи на наведені чинники, автор переконаний, що державний суверенітет зберігає своє значення, але має розглядатися не як абсолютна величина, а саме як правова властивість держави, що обумовлює її здатність виконувати покладені на неї функції.

Підрозділ 1.4. „Перспективи суверенітету держави в умовах загальносвітових процесів глобалізації” розкриває основні підходи до розуміння феномену глобалізації, її зміст та основні фази, економічну та політичну складові, плюси і мінуси. З одного боку, політична глобалізація забезпечила і забезпечує поширення по всьому світу таких політичних цінностей, як поділ влади, парламентаризм, політичний плюралізм, багатопартійність, пошанування міжнародного права, пріоритет прав людини та багатьох інших. З іншого боку, багатьма вченими політична глобалізація розглядається не просто як розповсюдження названих вище загальноцівілізаційних цінностей, а як рух до зникнення будь-яких державних кордонів. Під впливом глобалізаційних гасел така властивість державної влади, як суверенітет, починає розглядатися як чинник, котрий гальмує розвиток цивілізації. Проголошуються ідеї регіональної федералізації та створення світового уряду, де не залишається місця для суверенітету окремих держав.

Глобалізація породжує нових суб'єктів правовідносин, які є більш потужними, ніж окрема держава. Транснаціональні корпорації та інші суб'єкти нової світової економіки стають фінансово міцнішими, ніж окремі держави, вони мають можливість суттєво впливати на фінансово-кредитні та валютні системи держав, на національне законодавство тих країн, де вони пустили глибоке коріння.

Автор обґрунтовує, що за сучасних умов пропагувати ослаблення суверенітету держави є небезпечним і передчасним. Приклад України та інших країн пострадянського простору демонструє, до чого призводять спроби зменшення ролі держави в суспільстві, скорочення об'єму та характеру функцій, які вона виконує. Вакуум, що утворюється після згортання діяльності держави, заповнюється активністю суб'єктів з вузькокорпоративними інтересами і цілями. Автором відстоюється позиція, що в ході історичного розвитку держави її регулятивна роль не тільки не знижується, а навпаки, суттєво зростає. Поява інших дійових осіб на світовій політичній арені не усуває державу від виконання дуже важливих функцій. Держава і надалі залишається основним суб'єктом суверенітету, незважаючи на вирішення міжнародними організаціями і товариствами окремих питань внутрішньої і зовнішньої політики.

Розділ 2 „Суверенні права народу, нації та держави” складається з чотирьох підрозділів. В ньому деталізуються та поглиблюються погляди автора на феномен суверенітету, аналізуються основні права, що випливають з суверенітету держави, народу та нації.

Підрозділ 2.1. „Співвідношення категорій „суверенітет” і „суверенні права” зосереджує увагу на необхідності розрізнення зазначених понять. Ідея суверенітету розвивалася в напрямку поступової її юридизації. Все більше надання суверенітету юридичних рис призвело до того, що саме це поняття почало ототожнюватись з окремим правом чи сукупністю певних прав. Такі погляди відстоюють, зокрема, В.В. Євгеньєв,

Л.А. Моджорян, Р.А. Тузмухамедов.

Розуміння суверенітету як сукупності прав призводить до того, що складається деформоване уявлення про його сутність. Саме ця помилка породила теорії так званого „обмеженого суверенітету” та „розділеного суверенітету”, згідно з якими суверенітет держави може розширюватись або звужуватись шляхом зміни об'єму прав, притаманних державі, або розподілятись між різними суб'єктами.

Автор відстоює ту позицію, що суверенітет - це не саме право, а певна властивість суб'єкта, яка є умовою, підставою виникнення відповідних прав. Існує безпосередній зв'язок між юридичною категорією „правосуб'єктність” та політико-правовою категорією „суверенність”. Стосовно таких специфічних суб'єктів права, як народ, нація та держава можна сказати, що уособленням їхньої правосуб'єктності є саме суверенітет.

З цього положення випливає дуже важливий висновок про невідчужуваність суверенітету. Передати, делегувати можна права, а не саму здатність їх мати чи реалізовувати. Тому, наприклад, насильницький захват певної держави або введення певних обмежень відносно неї не позбавляє її суверенітету (в сенсі її правосуб'єктності). Міжнародне право повинне мати відповідні механізми для забезпечення відновлення суверенних прав, які випливають з правосуб'єктності держави.

Розкривається також співвідношення понять „суб'єктивне право” та „суверенне право”. Суб'єктивне право - це певна юридично закріплена та гарантована можливість поведінки, що належить тій чи іншій особі. Суб'єктивні права мають всі суб'єкти права. Одне й те ж саме суб'єктивне право може належати одночасно багатьом суб'єктам. Суверенне право - це право верховне, виключне, що належить відповідному суб'єкту і не належить нікому іншому. В окремих випадках суверенні права можуть делегуватися іншим суб'єктам, але їхній носій зберігає стосовно них верховенство.

У підрозділі 2.2. „Суверенні права народу” на основі аналізу законодавства України та інших країн, міжнародних документів розкриваються виключні права народу.

До основних суверенних прав народу віднесено:

- право визначати і змінювати конституційний лад. Право законотворчості народ делегує парламенту, але визначати основні засади суспільного життя, структуру державного механізму та основні принципи його функціонування повинен він сам. У зв'язку з цим обґрунтовано пропозицію, що задля реального забезпечення реалізації суверенітету народу необхідно, щоб Конституція та деякі інші конституційні закони (наприклад, закони про вибори народних депутатів та президента) обов'язково виносились на референдум з попереднім всенародним обговоренням, оскільки народ самостійно повинен визначати базові підвалини свого політико-правового існування та давати згоду на їх зміну;

- право на законні форми протесту, яке є сучасною трансформацією права народу на повстання. У багатьох країнах право на повстання є конституційно гарантованою можливістю громадян. В Україні таке право не зафіксоване. Згідно з Конституцією України, громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39);

- право змінювати територію власної держави. Аналіз тексту статті 73 Основного закону свідчить про те, що це право належить тільки народові України. На відміну від інших суверенних прав народу, які він може реалізовувати безпосередньо в односторонньому порядку, змінювати державну територію можна тільки за взаємною згодою усіх сусідніх держав, територія яких змінюється;

- право на володіння, користування і розпорядження національним багатством, до якого слід віднести землю, надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах власної території, економічний та науково-технічний потенціал народу;

- право первинної легітимації влади - формування складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, яке реалізується шляхом виборів.

У підрозділі 2.3. „Суверенні права нації” проаналізовано базові права, реалізація яких належить особливій соціальній спільноті - нації.

Після аналізу існуючих поглядів на даний предмет до найважливіших, визначальних прав нації запропоновано віднести, перш за все, право нації на самовизначення та право на збереження та розвиток національної мови.

Перше право відображає рівень самостійності нації, її потенційну та фактичну суб'єктність, яку вона може реалізувати як шляхом створення суверенної держави, так і у формі регіональної або культурно-національної автономії. Саме в тому, як намагається реалізувати нація це право, яке місце в цьому процесі займають права і свободи людини, проявляється рівень її політичної і правової зрілості.

Друге право визначає національну самобутність та є основою національної культури, втіленням національного менталітету. Визначення статусу національної мови є також досить важливим політичним питанням, оскільки воно тягне за собою безліч проблем (мова законодавства та діловодства, доступність освіти, реалізація права на отримання достовірної інформації про події та процеси, що відбуваються в державі та світі, відчуття захищеності і причетності окремих націй до державотворення тощо).

Всі інші права нації так чи інакше випливають з цих двох базових прав.

В роботі продемонстровано, як змінювались уявлення про право нації на самовизначення протягом останніх десятиліть. Висловлено думку, що такий підхід, коли дане право асоціюється перш за все зі створенням власної держави, не може розглядатися як конструктивний за сучасних умов. У світі сьогодні спостерігається дуже хитка стабільність, у різних регіонах планети спалахують національні конфлікти. Тому визнається недоцільним підтримувати прагнення окремих політичних сил до виділення певної території з-під юрисдикції існуючої держави та створення власної владно-територіальної, суверенної організації.

Від прав нації як колективного суб'єкта запропоновано відрізняти національні права, які слід розглядати як фундаментальні права людини. До таких прав необхідно віднести перш за все право на вільну національну самоідентифікацію та право на захист від дискримінації за національною ознакою.

Підрозділ 2.4. „Суверенні права держави” акцентує увагу на тому, що в основі державницького інтересу віддзеркалюються найзагальніші національні потреби всього суспільства, волю якого держава повинна виконувати. Держава покликана спрямовувати свої функціональні зусилля на забезпечення національної злагоди, справжньої національної єдності. Саме тому суверенні права держави в сучасних умовах повинні бути необхідними та достатніми для виконання покладених на неї функцій. Вони не повинні бути надмірними, оскільки особливий статус держави надає й особливі можливості для зловживання з боку окремих політичних сил, які можуть опинитися при владі. Слід пам'ятати про те, що держава є політичною організацією громадянського суспільства, а отже, її права мають вторинний, похідний характер від суверенних прав народу (нації).

Для того, щоб держава була здатною належним чином виконувати свою роль у суспільстві, необхідні певні умови. До числа основних, найбільш суттєвих для цього об'єктивних умов слід віднести правові, соціальні, економічні, силові, ідеологічні та інформаційні. Відповідно до цього запропоновано до суверенних прав держави віднести:

- право законотворчості;

- право визначати правовий статус особи (зокрема - статус громадянства);

- право збору податків;

- право формування державного бюджету;

- право державної власності;

- право застосування примусу;

- право забезпечення національної безпеки;

- право на інформацію (зокрема - право захисту інформації, що складає державну таємницю) та ін.

Висновки

Узагальнення результатів дослідження дає можливість зробити висновки і внести пропозиції, що мають відповідне теоретичне й практичне значення.

Ідея суверенітету діахронно розгортається за схемою „суверенітет держави” - „суверенітет народу” - „суверенітет нації”. Ці три уособлення суверенітету, разом з тим, в сучасних умовах розвиваються синхронно, взаємообумовлюючи та взаємостримуючи одне одного.

Суверенітет держави є генетично першим у зазначений тріаді. Ідея суверенітету народу виникла як антитеза абсолютній владі монарха. В її основі - протиставлення правителя та підвладних. Ідея суверенітету нації є соціально-примирювальною, вона об'єднує можновладців та народ в єдине ціле.

Від суверенітету нації як політичного утворення слід відрізняти поняття „національний суверенітет”, яке окреслює рівень самостійності кожної національності у збереженні власної ідентичності.

Історичні умови виникнення ідеї державного суверенітету наклали свій відбиток на його сприйняття як явища абсолютного, нічим не обмеженого. Проте, з часом відбувається поступова юридизація суверенітету. Аналіз конституцій та конституційних законів країн світу дозволяє зробити висновок про те, що держава, яка в сучасних умовах набуває ознак і властивостей юридичної особи, характеризується не лише наявністю владних повноважень, але й обов'язками та відповідальністю. Але від цього суверенітет держави не зникає та не обмежується, а набуває більш об'ємної, правової форми та юридичного змісту.

Суверенітет держави не слід розглядати як невід'ємну ознаку держави, оскільки свого часу держава виникла не як суверенна. Суверенітет - це історично обумовлена властивість сучасної держави, що відображає рівень її самостійності у вирішенні внутрішніх питань та характер взаємовідносин з іншими державами і міжнародними організаціями (корпораціями).

Форма правління, ступінь децентралізації та деконцентрації державної влади, форма державного устрою, принцип верховенства права, розвиток міжнародного права, утвердження міжнародних стандартів прав людини, поглиблення загальносвітових процесів глобалізації розглядаються як основні чинники, що спричиняють зміну розуміння та практичної реалізації концепції державного суверенітету в сучасному світі.

Прогнозується, що глобалізація сучасного світу призведе до суттєвих змін політичної карти планети, але не усуне державу від виконання дуже важливих функцій. Держава і надалі залишатиметься основним суб'єктом зовнішньої та внутрішньої політики, а державний суверенітет збереже своє значення в нових історичних умовах.

Суверенітет - це певна властивість держави, народу чи нації, яка є умовою, підставою виникнення відповідних прав. Існує безпосередній зв'язок між юридичною категорією „правосуб'єктність” та політико-правовою категорією „суверенність”. Стосовно таких специфічних суб'єктів права, як народ, нація та держава можна сказати, що уособленням їхньої правосуб'єктності є саме суверенітет. Це, зокрема, дозволяє зробити висновки, що суверенітет у будь-якому випадку є неподільним, його неможливо обмежити, а те, що помилково розуміють під обмеженням суверенітету, слід розглядати як передачу частини суверенних прав від одного суб'єкта іншому.

Стосовно суверенного права слід зазначити, що це право верховне, виключне, яке належить лише відповідному суб'єкту і нікому іншому.

Суверенними правами народу є: право визначати і змінювати конституційний лад, право на законні форми протесту, право змінювати територію власної держави, право на володіння, користування і розпорядження національним багатством, право первинної легітимації державної влади.

Суверенними правами нації є право нації на самовизначення та право на збереження та розвиток національної мови.

До суверенних прав держави слід віднести: право законотворчості, право визначати правовий статус особи, право збору податків, право формування державного бюджету, право державної власності, право на зовнішньоекономічну діяльність, право застосування примусу, право забезпечення національної безпеки, право формування і розвитку загальнодержавної ідеології, право на інформацію.

Список робіт, опублікованих за темою дисертації

1. Гапотій В.Д. Співвідношення категорій „суверенітет” і „суверенні права” // Науково-практичний збірник „Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених”. - К., 2004. - №34. - С. 3-6.

2. Гапотій В.Д. Вплив глобалізаційних процесів на теорію та практику державного суверенітету // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2004. - Вип. 27. - С. 243-250.

3. Гапотій В.Д. Федералізм як фактор, що впливає на сучасне розуміння державного суверенітету // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2004. - Вип. 28. - С. 273-278.

4. Гапотій В.Д. Загально-теоретична характеристика суверенних прав народу та їх відображення в українському законодавстві // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2004. - Вип. 4. - С 41-47.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття, передумови виникнення та соціальна сутність держави. Співвідношення суверенітету народу, нації та держави. Історичні типи держав, їх загальна характеристика. Основні функції української держави. Сутність правової держави (Б. Кістяківський).

    курсовая работа [41,1 K], добавлен 23.11.2010

  • Історичні витоки, поняття та зміст державного суверенітету. Суттєві ознаки та види державного суверенітету. Юридичні засади державного суверенітету. Спірність питання про суверенітет як ознаку держави у юридичній літературі.

    курсовая работа [43,4 K], добавлен 27.07.2007

  • Історичні особливості, напрями і процеси будівництва незалежної Української держави. Конституційний процес, реорганізація вищих органів державного управління та місцевого самоврядування України. Подальший розвиток української держави на рубежі ХХ-ХХІ ст.

    курсовая работа [40,2 K], добавлен 22.10.2010

  • Історичні аспекти становлення держави та її функцій. Форми та методи здійснення функцій держави. Втілення окремих функцій на сучасному етапі. Основні пріоритети та напрямки зовнішньої політики української держави. Реалізація основних функцій України.

    курсовая работа [58,1 K], добавлен 04.04.2014

  • Держава – це організація суверенної політичної влади, яка в рамках правових норм здійснює управління суспільними процесами і забезпечує безпеку особи і нації. Основні ознаки держави. Функція охорони правопорядку та особливості механізму правової держави.

    курсовая работа [86,1 K], добавлен 20.07.2011

  • Проблеми виникнення держави. Складність сучасних соціальних процесів. Проблематика перехідного періоду. Особливості становлення державності в трансформаційний період розвитку посттоталітарних країн. Становлення України як незалежної, самостійної держави.

    реферат [33,2 K], добавлен 02.05.2011

  • Поняття типу держави, його місце в теорії держави і права. Відображення сутності держави, яка змінюється; особливості її виникнення. Сутність рабовласницької і феодальної держави. Порівняльна характеристика капіталістичної і соціалістичної держав.

    реферат [59,1 K], добавлен 16.02.2011

  • Держава як засіб суб'єктивного вирішення об'єктивних суперечностей, багатоаспектність її розуміння та ознаки. Цивілізаційний та формаційний підходи то типології держави. Типологічна характеристика сучасної української держави, головні аспекти її сутності.

    курсовая работа [54,9 K], добавлен 06.09.2016

  • Передумови та закономірності виникнення держави та права. Розвиток держави як самостійної ідеологічної сили суспільства. Шляхи виникнення держави та права у різних народів: східний (азіатський) та західний шляхи. Аналіз теорій виникнення держави та права.

    курсовая работа [83,1 K], добавлен 10.06.2011

  • Поняття форми держави, її структура. Форма правління: монархія, республіка, їхні види, тенденції розвитку. Державний устрій: унітаризм, федерація, конфедерація. культурний рівень народу, його історичні традиції, характер релігійного світобачення.

    контрольная работа [50,4 K], добавлен 05.12.2003

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.